Реферат: Економіка підприємства та суспільно трудові відносини Трудова міграція в Україні та її особливості кнеу сп-економіка підприємства та маркетинг к. 3 курс алп-14 0-Я3Н-1-Ив

Економіка підприємства та суспільно - трудові відносини_Трудова міграція в Україні та її особливості_КНЕУ_Сп-економіка підприємства та маркетинг_к.-3_курс_АЛП-14.4.0-Я3Н-1-Ив.doc


ЗМІСТ


ВСТУП 3

1. СУТНІСТЬ ТА ФАКТОРИ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ 5

1.1. Трудова міграція: суть та причини виникнення 5

1.2. Фактори трудової міграції населення 10

1.3. Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів в Україні 13

2. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ В УКРАЇНИ 19

2.1. Аналіз трудової міграції населення України 19

2.2. Зовнішня трудова міграція в Україні як демографічна проблема 21

2.3. Засади регулювання зовнішньої міграції робочої сили в Україні 30

^ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ ЯК ДЕМОГРАФІЧНОЇ ПРОБЛЕМИ 32

3.1. Удосконалення механізму державного регулювання зовнішньої міграції робочої сили 32

3.2. Пропозиції щодо використання міжнародного досвіду регулювання зовнішньої міграції робочої сили в Україні 36

ВИСНОВКИ 41

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 44

ВСТУП


Актуальність теми. Міграція робочої сили як одна з ознак розвитку суспільства в умовах глобалізації і як засіб перерозподілу трудових ресурсів потребує постійного моніторингу й аналізу з боку державних органів. За даними відділу народонаселення Департаменту з економічних і соціальних питань ООН чисельність міжнародних мігрантів у світі в 1960 р. оцінювалася в 75 млн. чол., а в 2005 р. – вже 191 млн. чол. Україна посідає четверте місце у світі серед країн з найбільшою чисельністю міжнародних мігрантів (після Німеччини, Росії та США).

Міграція робочої сили, як процес перерозподілу робочої сили, потребує певного державного регулювання, без чого цей процес може трансформуватися в некеровану послідовність дій. Істотне розширення масштабів та зростання інтенсивності зовнішньої міграції робочої сили актуалізує її дослідження як чинника розвитку економіки, ринку праці, соціальної сфери, демографічних змін.

Характерною особливістю сучасного етапу є ускладнення визначення тенденцій міграції робочої сили, відсутність стандартизованих національних показників її рівня. Певні позитивні зрушення у цій сфері відбуваються завдяки прийняттю низки законів та нормативних актів, які унормовують міграцію робочої сили. Але внаслідок відсутності комплексного механізму державного регулювання, досконалого організаційно-правового забезпечення вплив держави на процес міграції робочої сили є дещо обмеженим.

Значний вклад у дослідження питань державного регулювання соціальних процесів зробили О. Амосов, В. Бакуменко, А. Дєгтяр, В. Калюжний В. Корженко, І. Кравченко, О. Лазар, М. Латинін, О. Мордвінов, Г. Одінцова, М. Орлатий, І. Терехов та ін. Ґрунтовно проаналізовано міграційні процеси та особливості впливу на них держави в роботах Е. Лібанової, О. Малиновської, В. Міненка, С. Пирожкова, А. Позняка, І. Прибиткової, О. Хомри, С. Чеховича, М. Шульги та ін. У сфері дослідження процесів міграції робочої сили, їх сутнісних характеристик виділяються праці російських науковців О. Воробйової, Ж. Зайончковської, Т. Заславської, В. Іонцева, Н. Мкртчяна, В. Перевєдєнцева, Л. Рибаковського, О. Тюрюканової, а також численних західних авторів, серед яких – М. Абелла, Р. Бонінг, В. Зелінський, С. Кастелс, Д. Массей, Г. Равенштейн, С. Сассен, П. Стокер, Т. Хаммар, Д. Холліфілд та ін.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розглядання трудової міграції в Україні та її особливостей, механізму державного регулювання процесів зовнішньої міграції робочої сили. Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

– з’ясувати сутність та уточнити поняття міграції робочої сили;

– визначити роль держави в регулюванні процесів зовнішньої міграції робочої сили;

– узагальнити досвід зарубіжних країн щодо державного регулювання міграційних процесів;

– з’ясувати особливості державного регулювання міграції робочої сили в Україні;

– визначити фактори та засоби державного впливу на зовнішню міграцію робочої сили, а також пріоритетні напрямки удосконалення державної міграційної політики.

Об’єктом дослідження є стан та особливості міграції робочої сили.

^ Предмет дослідження – особливості міграції робочої сили в Україні та механізми державного регулювання міграції робочої сили в Україні.

Методи дослідження. Використано історичний та порівняльно-правовий методи та метод морфологічного аналізу, методи абстрагування та узагальнення, соціологічних досліджень.

Інформаційну базу дослідження складають Конституція України, законодавчі та нормативно-правові акти, наукова література та наукові періодичні видання за темою дослідження, статистичні матеріали.

^ 1. СУТНІСТЬ ТА ФАКТОРИ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ


1.1. Трудова міграція: суть та причини виникнення


Однією з необхідних умов ефективного функціонування рин­кової економіки є мобільність факторів виробництва, їхня здатність переходити з галузі в галузь у пошуках вищого рівня доходу. Різні фактори виробництва характеризуються різним ступенем мобільності і від нульової (земля, природні ресурси) до дуже високої (капітал). При розгляді теорії міжнародної торгівлі ми припускали, що об'єктом експорту-імпорту є лише товари і деякі послуги, у той час як фактори виробництва пе­реміщуються усередині країни, впливаючи на розподіл доходів, але не можуть експортуватися чи імпортуватися. У цих умовах, відповідно до теорії Хекшера-Оліна, пересування товарів з країни в країну компенсує низьку мобільність факторів вироб­ництва в масштабах світового господарства. Однак у міру розвит­ку світогосподарських зв'язків росте і ступінь міжнародної мобільності факторів виробництва — підсилюється міграція ро­бочої сили з країни в країну, формуються потужні потоки корот­кострокового і довгострокового капіталу, активно розвивається міжнародна передача технологій і т.д.[5, с. 88]

Сьогодні домінуючою тенденцією еволюції міжнародних економічних відносин стає глобалізація, одним з важливих проявів якої виступає міжнародна міграція робочої сили. Дедалі більшого поширення і значення набуває переміщення людських ресурсів між країнами світу, що зумовлене соціально-економічними, військовими, етнічними, релігійними та іншими чинниками. Істотне зростання планетарних масштабів міграційних процесів, залучення до них значних обсягів трудових ресурсів актуалізує дослідження міжнародної міграції робочої сили як однієї з основних форм світових господарських зв’язків та її впливу на світове господарство.

Міжнародна міграція робочої сили є однією з об'єктив­них підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як у політичному, так і в соціальному аспекті. Етнічні, релігійні забобони і пряма економічна загроза інтересам окре­мих груп, котрі побоюються конкуренції з боку іммігрантів, роблять цю проблему надто гострою.

Міжнародна міграція робочої сили -• це переміщення робо­чої сили з однієї країни в іншу. Вона включає два основні взаємо­пов'язані процеси: еміграційний та імміграційний.

Еміграція – це виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.

Імміграція - це в'їзд робочої сили до приймаючої країни. Рееміграція - повернення робочої сили в країну еміграції (на батьківщину).

Основні форми міграційних процесів:

• постійна міграція. Ця форма переважала до Першої сніго­вої війни і характеризувалася тим, що значні маси людей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо. Пере­селення у зворотному напрямку було незначним;

• тимчасова міграція, що передбачає повернення мігрантів на батьківщину по закінченню певного строку. У зв'язку з цим слід відзначити, що сучасна трудова міграція набула ротаційного характеру;

• нелегальна міграція, яка надто вигідна підприємцям країн-мігрантів і становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.

Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони, утворюють міжнародний ринок .праці, який функціонує у взаємозв'язку з ринками капіталу, товарів та послуг. Інакше кажучи, міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової мі грації.

Міжнародна міграція робочої сили зумовлена чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками: станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між країнами. У певні періоди рушійними силами міжнародної трудової мобільності можуть ви­ступати також політичні, військові, релігійні, національні, куль­турні, сімейні та інші соціальні чинники. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти лише як конкретну су­купність названих чинників.

Традиційно (в неокласичній теорії) основну виділяють еко­номічну причину міжнародної трудової міграції, пов'язану з мас­штабами, темпами та структурою накопичення капіталу.

1. Відмінності в темпах накопичення капіталу зумовлюють відмінності сил притягання або відштовхування робочої сили в різних регіонах світового господарства, що в кінце­вому підсумку визначає напрямки переміщення цього чинника виробництва між країнами.

2. Рівень та масштаби накопичення капіталу справляють без­посередній вплив на рівень зайнятості працездатного насе­лення і, отже, на розміри відносного перенаселення (без­робіття), яке є основним джерелом трудової міграції.

3. Темпи і розміри накопичення капіталу у свою чергу до певної міри залежать від рівня міграції. Ця за­лежність полягає в тому, що порівняно низька за­робітна плата іммігрантів і можливість знизити опла­ту праці вітчизняним працівникам дозволяє знизити витрати виробництва і тим самим збільшити нагрома­дження капіталу.

Така ж мета досягається шляхом організації виробництва в країнах з дешевою робочою силою. Транснаціональні корпорації з метою прискорення накопичення капіталу використовують або рух робочої сили до капіталу, або переміщують свій капітал у праценадлишкові регіони.

4. Причиною переміщення робочої сили є зміни в структурі потреб і виробництва, спричиняє науково-технічним про­гресом. Скорочення обсягу виробництва або ліквідація деяких застарілих галузей вивільняють робочу силу, яка шукає собі застосування в інших країнах.

Отже, міжнародна трудова міграція - це насамперед форма руху відносно надлишкового населення з одного центру накопи­чення капіталу до іншого. В цьому полягає суть економічної при­роди трудової міграції і її головна причина.

Щорічно в пошуках роботи у світі мігрує 25 млн. осіб. Із врахуванням обсягів нелегальної міграції загальна чисельність міжнародних трудових мігрантів у 3-5 разів вища. Це певною мірою віддзеркалює міграційну ситуацію і в нашій країні, де, за різними оцінками фахівців, за останні роки за межі України з метою працевлаштування виїхало близько 3 млн. українців.

Сьогодні населення України постійно відчуває на собі сукупний вплив економічної, фінансової, демографічної, соціальної криз, які підсилюють одна одну і гальмують вихід нашої держави на шлях суттєвого підвищення якості життя і сталого господарського розвитку. Традиційний підхід до регулювання міграції, що на практиці реалізується як прагнення або спроба розв’язувати проблеми в окремих сферах суспільного життя, часом нехтуючи системністю та комплексністю підходів, не може бути достатньо ефективним за умов розвитку України як цілісного державного утворення. Саме тому сьогодні дослідження основних елементів міжнародних міграційних процесів, аналіз різних підходів до їх регулювання, визначення впливу стану економіки та соціальної сфери на динаміку і обсяги міжнародної трудової міграції в Україні, вивчення та імплементація міжнародного досвіду набувають актуального значення. [17, с. 267]

Міжнародна мобільність факторів виробництва, як правило, штучно обмежується державою, яка піддає її більш жорстким обмеженням, ніж торгівлю товарами і послугами. Це пояснюється тим, що переміщення факторів ви­робництва з країни в країну часто породжує не тільки економічні, а й значні політичні і соціальні проблеми.

Поширення продуктивних сил — об'єктивний процес неза­лежно від того, розвивається він стихійно чи регулюється держа­вою. Але історично за ним закріпилися два терміни: міграція — для стихійного або непрямого керованого процесу і переселен­ня — для організованого процесу.

Під міграцією населення розуміють зміну постійного місця проживання між різними адміністративними одиницями.

Міграція як просторове явище — спрямована величина, вик­ликана розбіжностями соціальних, економічних, політичних і культурних умов двох місць. У сучасному світі ці розбіжності ве­личезні і проявляються на рівні різних територіальних одиниць. Але, незважаючи на це, не скрізь спостерігаються переміщення, пропорційні масштабу розбіжностей, і навіть навпаки, найменші міграційні потоки існують між країнами з найбільшими розбіжностями економічних потенціалів (Індія й Австралія, Єги­пет і Західна Європа). Отже, поряд з факторами, які стимулюють міграції, необхідно враховувати також стримуючі фактори (інгібітори). У сучасних дослідженнях на перше місце висува­ється роль відстані, збільшення якої стримує міграції і скорочує їхні розміри. Серед стримуючих факторів можна назвати расові бар'єри, бар'єри соціально-економічного становища, економічні у вигляді високої вартості проїзду, психологічні, релігійні (.

До числа найефективніших належать інституціональні бар'єри у вигляді офіційної міграційної політики. Прикладом таких об­межень є система імміграційних квот, яка діє в США з 1921 року, нині замінена так званою системою переваг. [8]

Поряд з міграцією всього населення розрізняють міграцію ок­ремих груп — етнічних, статевовікових і т.д., виділяють міграцію робочої сили — переміщення працездатного населення, яке вик­ликається змінами в розміщенні виробництва, умовами існуван­ня. За класифікацією ООН, постійними працюючими мігранта­ми вважаються особи, які прибувають у країну, щоб знайти опла­чувану роботу на термін, що не перевищує одного року. Провідними економічними факторами трудової міграції є на­явність безробіття, експорт капіталу, діяльність ТНК, а також розвиток транспортних засобів.

Для сучасної міграції робочої сили характерні такі тенденції.

Основу міграційних потоків становлять робітники, а не служ­бовці. Новою формою є переміщення науково-технічних кадрів. Основним спонукальним мотивом є матеріальні фактори, однак, мають місце і політичні й етнічні причини.


^ 1.2. Фактори трудової міграції населення


Сукупність явищ і подій, під впливом яких виникають і про­тікають переміщення, визначаються як фактори міграції. Факто­ри, які служать пульсом прийняття самого рішення про міграцію, називаються стимулами міграції.

Серед найважливіших спонукальних мотивів і причин міжна­родної міграції трудових ресурсів знаходяться різні фактори еко­номічного і неекономічного характеру.

До причин економічного характеру слід віднести такі:

1) роз­біжності в рівні економічного і, зокрема, промислового розвитку окремих країн. Як свідчить практичний досвід, робоча сила мігрує в основному з країн з низьким рівнем життя в країни з ви­щим рівнем;

2) наявність національних розбіжностей у розмірах заробітної плати;

3) існування органічного безробіття в деяких країнах і насамперед слаборозвинених;

4) міжнародний рух капіталу і функціонування міжнародних корпорацій.

До причин міграції робочої сили неекономічного характеру фахівці відносять політичні, національні, релігійні, расові, сімейні й ін.

Помітний розвиток засобів зв'язку і транспорту, у свою чергу, здійснив стимулюючий вплив на активізацію процесів сучасної міжнародної трудової міграції.

Суперечливість явища трудової міграції приводить до висновку, що основний зміст політики держави у відповідній сфері повинен складатися з мінімізації її негативних наслідків і максимальному ви­користанні позитивних для громадян.

На сьогоднішній день сформувалися такі напрямки міжна­родної міграції робочої сили:

• міграція з країн, що розвиваються, до промислово розви­нутих країн;

• міграція в межах промислово розвинутих країн;

• міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

• міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються;

• міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинутих країн;

• міграція робочої сили в межах колишнього СРСР.

Протягом останнього десятиліття міграційні процеси відбувалися за нових географічних, правових та економічних умов, пов'язаних з виникненням нових незалежних держав, ринковими реформами, входженням України до міжнародної системи обміну населенням. Істотно зменшилася кількість мігруючого населення (якщо наприкінці 80-х р. цей показник становив 3,9 млн., то нині - 1,6 млн.), змінилася його структура.

Раніше більшість мігрантів становила молодь, яка абсолютно переважала у навчальній та трудовій міграції, переїздах у зв'язку зі службою в армії. Вищою була частка чоловіків. Нині переїзди набули переважно сімейного характеру, збільшився середній вік мігрантів, статевий склад став більш рівномірним.

Якщо на початку  90-х р. євреї становили 61,2% емігрантів, то 2001 р. - лише 18,1%, натомість 49,2% - українці, 16,8% - росіяни. [24]

Основними центрами тяжіння залишаються Ізраїль, Німеччина, США. Зростання еміграції до Німеччини (9,8 тис. осіб у 1995 р., 11,5 тис. осіб у 2006 р.) відбувається на тлі зниження ролі Ізраїлю і загального зменшення обсягів виїзду за межі колишнього СРСР (у 2006 р. виїхало 36,5 тис. осіб, що вдвічі менше, ніж у 1991 р.). Крім вичерпання ресурсів етнічної еміграції, обмежувальної політики країн в'їзду, така ситуація обумовлена також здійсненням права на вільне пересування, що створило можливість досягти основної мети еміграції - підвищення доходів через тимчасові заробітчанські поїздки за кордон. За експертними оцінками, у 2001 р. за межами України працювало щонайменше 1 млн. українських громадян, хоча за сприяння офіційних українських посередницьких структур за кордоном було працевлаштовано лише 36,3 тис. Більшість виїжджають за туристичними чи приватними візами, працюють без необхідних дозволів та контрактів, що часто призводить до серйозних порушень їхніх прав.

Імміграція в Україну з-за меж колишнього СРСР обмежується приблизно 5 тис. осіб на рік. у 2001 р. в Україні навчалися 22,6 тис. іноземних студентів, що на третину менше, ніж 10 років тому; працювало 3,5 тис. іноземців; з'явилися біженці - 3 тис. осіб переважно афганці та інші з 48 країн світу. Притулок в Україні отримали також понад 3 тис. жертв воєнного конфлікту з Абхазії.

Територія країни активно використовувалася для незаконного переправлення людей з деяких азіатських та африканських країн до Західної Європи. Завдяки цілеспрямованим заходам забезпечення охорони кордону, передусім на його північно-східній ділянці, удосконаленню візового контролю цей негативний процес вдалося припинити.

Україна залишається майже не привабливою для іммігрантів, продовжує відігравати в міжнародному обміні населенням роль країни-донора.

Процес імпорту-експорту робочої сили як будь-який ринковий процес має свої позитивні та негативні соціально-економічні наслідки. Вони подані в таблиці 1.1. [23, с. 188]

Таблиця 1.1

^ МОЖЛИВІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

 

Позитивні

Негативні

Країна-експортер робочої сили

Набуття працівником нової кваліфікації

Втрата кваліфікованої робочої сили

Скорочення дефіциту платіжного балансу

Посилення залежності від іноземного попиту не лише на товари, але й на робочу силу

Послаблення напруги на національному ринку праці

Переорієнтація капітальних вкладень з освоєння виробничих ресурсів на споживання

Полегшення структурної і технологічної перебудови виробництва

Зростання інфляції

Країна-імпортер робочої сили

Здійснення регіональних структурних зрушень

Блокування запровадження працезберігаючих технологій

Сприяння вертикальній мобільності місцевих працівників

Ускладнення ситуації на внутрішньому ринку праці

Зменшення вартості робочої сили, загальних витрат, пов'язаних зі скороченням чисельності власної робочої сили

Збільшення видатків на утримання безробітних іноземців та їх сімей

Гальмування зростання цін, внаслідок підвищення попиту з боку іноземних працівників

 

Підвищення якості робочої сили шляхом відбору більш молодих, кваліфікованих працівників

 


У цілому, міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва збільшується внаслідок ефективнішого використання трудових ресурсів за рахунок їх міжкраїнового перерозподілу.


^ 1.3. Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів в Україні


Після здобуття Україною незалежності одним з досягнень демокра­тизації громадського життя стало зняття обмежень на перетинання державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у закритій від світу радянській Україні зако­рдонні поїздки були привілеєм лише обраних, то в 90-і роки минулого століття вони стали доступними середнім громадянам. Значна частина цих поїздок обумовлювалася не туризмом, відпочинком або відвіду­ванням родичів і знайомих, а здійснювалася з метою одержання дохо­ду. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття й неповна за­йнятість, низькі доходи працівників і затримки з виплатою зарплати й пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.

Проте дані офіційної статистики навіть приблизно не відобража­ють дійсні масштаби трудової міграції за кордон. Загалом у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити наступні чотири рівні.

Офіційна трудова міграція - перемі­щення українських громадян, які, виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як ціль виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах (саме їх і фіксує офіційна статисти­ка).

Неофіційна легальна міграція - поїздки наших співвітчизників за кордон із декларованою метою туризму, відвідування родичів, із по­дальшим працевлаштуванням і реєстрацією в країні-реципієнті; учас­ники таких поїздок не можуть бути вистежені вітчизняною статисти­кою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами ,і країнах-реципієнтах. Успішна нелегальна міграція - поїздки за кор­дон, пов'язані з незареєстрованною зайнятістю видами діяльності, до­зволеними законодавством відповідних країн. Нелегальну міграцію здійснюють відповідно близько 4% і понад 16% виїздів на західному кордоні, 14% і 25% - на східному.

Разом з цим існують й інші дані щодо кількості українських працівників-мігрантів. Деякі економісти називають цифру від 5 млн. до 7 млн. осіб. Незважаючи на розмаїтість оцінок масштабів трудової мі­грації, всі вони, однак, засвідчують, що поїздки на заробітки за кордон набули широкого поширення, стали для багатьох українців типовим джерелом доходів, мають завдяки цьому велике суспільно-політичне й соціальне значення.

Можна виділити наступні основні характеристики трудової мігра­ції населення України, які зазнали змін: основна стратегія поїздок або спосіб заробітку; тривалість поїздок; географія поїздок; структура ви­конуваних робіт; демографічні характеристики мігрантів; фактори, які визначають трудову міграцію.

Причини трудової міграції мають майже винятково економічний характер. Однак якщо на початку 90-х років виїзди на заробітки за ко­рдон визначалися зупинками підприємств, багатомісячними затрим­ками з виплатою заробітної платні, безробіттям, то нині їхньою метою в більшості випадків є підвищення добробуту, рішення житлового пи­тання, фінансування навчання та ін.

До найважливіших позитивних результатів трудової міграції насе­лення України можна віднести наступні: зменшення напруги на ринку праці; значні кошти, які надходять від мігрантів, підвищують плато­спроможний попит й у такий спосіб стимулюють виробництво; зовні­шня трудова міграція є джерелом досвіду, знань, міжособистісних ко­нтактів, школою бізнесу й ринкового поводження.

Разом з тим наслідки трудової міграції далеко не однозначні. Збі­льшення грошової маси приводить до зростання цін, дешеві імпортні товари, привезені «човниками», створюють конкуренцію товарам віт­чизняного виробництва. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне або кредитне використан­ня. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна стати причиною дефіциту робочої сили в певних областях і регіонах. Вона приводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном мало кваліфіковану роботу.

Позитивні тенденції в розвитку українського суспільства останнім часом (зростання економічної активності населення, підвищення заробітної плати, скорочення безробіття) помітно позначаються як на ринку праці, так і на міграційній ситуації. Україна стає пунктом призначення для трудових мігрантів з інших країн. Але рівень заробітної плати тут набагато нижчий, ніж у країнах ЄС, тому еміграція української робочої сили залишається на високому рівні. Такий стан речей негативно впливає на демографічну ситуацію, що ускладнюється перевищенням рівня смертності населення над рівнем народжуваності.

Аналіз офіційних статистичних даних та результатів загальнонаціональних та регіональних соціологічних досліджень дозволяє оцінити масштаби трудової еміграції робочої сили з України, в обсязі 2,5-3 млн. чол. У той же час в Україні за даними ООН налічується понад 6,8 млн. іммігрантів, переважно з країн СНД.

міграційний рух населення України у 2009 році показано в табл. 1.2.

Однією із суттєвих перепон на шляху забезпечення сталого соціально-економічного зростання є перманентне скорочення чисельності населення та його значний відплив за кордон. Випереджаюче скорочення трудових ресурсів зумовлює зростання потреби в іноземній робочій силі та посилення потоків неконтрольованої тіньової міграції робочої сили в Україну. Відтак, актуальними завданнями є реальна оцінка наслідків сучасних міграційних рухів, забезпечення відповідності структури міграційних потоків потребам суспільства, запровадження комплексу заходів щодо запобігання негативному впливу тіньової міграції. [32, с. 142]

В роботі на основі методу структурних зрушень розраховано прогнозну статевовікову структуру населення України на період до 2020 р.: загальна чисельність у 2010 р. складатиме – 43,4  млн. осіб, 2015 р. – 41,7 млн. осіб, 2020 р. – 39,2 млн. осіб; тобто за 15 наступних років чисельність населення зменшиться майже на 20%, при цьому постійно буде скорочуватися чисельність осіб працездатного віку (табл. 1.1). [37, с. 373]

Таблиця 1.1

^ ПРОГНОЗНА ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ У ПРАЦЕЗДАТНОМУ ВІЦІ [12]




Чисельність населення у працездатному віці, осіб

Темпи скорочення, %

2008

2010

2015

2020

2010/

2008

2015/

2008

2020/

2008

Всього

28864726

27719191

25793411

23950075

96,03

89,36

82,97

у тому числі: жінок


14126236


13495736


12457437


11569444


95,54


88,19


81,90

чоловіків

14738490

14223455

13335974

12380631

96,51

90,48

84,00

2008 р. – фактичні дані; 2010, 2015, 2020 рр. – прогнозні дані, розраховані автором


На цій основі та з урахуванням цільових коефіцієнтів стратегії демографічного розвитку розраховано чисельність емігрантів – Україна втрачатиме людський потенціал внаслідок зовнішнього міграційного руху (рис. 1.1). [12]




Рис. 1.1. Статевовікова структура емігрантів у 2020 р., осіб


Аналіз існуючих та майбутніх тенденцій демографічного розвитку свідчить, що вже у найближчий час істотно зменшуватиметься пропозиція робочої сили на вітчизняному ринку праці, країна відчуватиме дефіцит кадрів.

Якщо розглядати міграційний приплив як фактор компенсації дефіциту робочої сили, потрібно визначитися з необхідними обсягами іноземної робочої сили та з якісним складом приїжджаючого населення, що обумовлює необхідність прогнозування структури іммігрантів. Існуючі сьогодні тенденції щодо етнічного складу іммігрантів дають підставу стверджувати, що представники афро-азіатських держав будуть переважати серед приїжджого населення України, що створює проблему порушення ментальності населення України та асиміляції мігрантів.


^ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ В УКРАЇНИ


2.1. Аналіз трудової міграції населення України


Після набуття Україною незалежності одним із здобутків демократизації суспільного життя стало зняття обмежень на перетин державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у відокремленій від світу “залізною завісою” країні закордонні поїздки були привілеєм небагатьох обраних, то в 90-і роки минулого століття вони стали доступними пересічним громадянам.

Значна частина з них обумовлювалася не туризмом, відпочинком, чи відвідинами родичів і знайомих, а здійснювалася з метою отримання доходу. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття та неповна зайнятість, низькі доходи трудящих та затримки з виплатою зарплатні та пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.

Загалом у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити чотири якісно відмінні рівні:

•  Офіційна трудова міграція – переміщення українських громадян, які виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах (саме їх і фіксує офіційна статистика).

•  Неофіційна легальна міграція – поїздки наших співвітчизників за кордон з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок не можуть бути відстежені вітчизняною статистикою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах.

•  Успішна нелегальна міграція – поїздки за кордон, пов'язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн.

•  Міграція жертв злочинних угруповань – торгівля людьми та інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах або зайнятість протиправною діяльністю за кордоном не з власної волі.

Спеціальні дослідження та експертні оцінки дають підставу стверджувати, що реальна кількість працівників-мігрантів у десятки, а той у сотні разів більша за офіційну.

Згідно із результатами загальнонаціонального соціологічного моніторингу, що забезпечується Інститутом соціології НАН України в межах проекту “Україна на порозі ХХІ століття”, досвід тимчасової трудової міграції за кордон набули члени 10,2% українських сімей . Оскільки в країні нараховується приблизно 15 млн. сімей, це означає, що з метою заробітку за кордон виїжджали принаймні 1,5 млн. осіб. На підставі обстежень, здійснених центрами зайнятості низки областей за дорученням Міністерства праці та соціальної політики України, було зроблено висновок, що загальні обсяги трудової міграції з України сягають близько 2 млн. осіб .

Міграційний простір України характеризується перш за все втратою трудового та інтелектуального потенціалів у кількісному і якісному аспектах: інтенсивність міграції за останні роки утримується стабільно на високому рівні, однак спостерігається збільшення чисельності прибулих та скорочення вибулих, що обумовило досягнення у 2005 р. (вперше за останнє десятиріччя) позитивного сальдо міграції; масштаби зовнішньої міграції за різними оцінками коливаються від 1 до 7 млн. осіб; Україна втрачає населення молодого, найбільш активного працездатного віку та поповнюється населенням більш похилого віку; вибуває більш освічене кваліфіковане населення порівняно з якісними параметрами населення, що приїжджає.

Інтенсивність міждержавної міграції за регіонами України суттєво відрізняється, найвищий її рівень спостерігається у АР Крим, Донецькій, Запорізький, Луганській, Харківській областях і м. Києві, м. Севастополі. Серед усіх регіонів останнім часом лише АР Крим та м. Київ мали позитивне сальдо міждержавної міграції. У 2004-2005 рр. кількість таких регіонів збільшилася, але у 17 регіонах із 25 сальдо міждержавної міграції має від’ємне значення. [24]

На основі аналізу статистичних показників та оцінки результатів соціологічних досліджень складено профіль українського мігранта: це молодий чоловік із вищою або незакінченою вищою освітою із добрим станом здоров’я, який приймає рішення мігрувати з метою пошуку нового місця роботи та, передусім, прагне до вищої якості трудового життя.

Проведений аналіз поточного рівня інтенсивності, обсягів зовнішньої міграції, особливостей міграційної поведінки показав, що виявлені тенденції є певною мірою стихійними, регулюються лише ринковими чинниками. Потоки робочої сили формуються переважно під впливом ринкової економічної кон’юнктури, якій не протиставлені інструменти державного регулювання, здатні забезпечити їх зворотній напрям. Оцінка перспективних показників динаміки та масштабів міграції доводить, що відсутність дієвих інструментів державного регулювання зовнішньої трудової міграції буде поглиблювати проблеми збереження обсягів і якості трудового потенціалу країни.


^ 2.2. Зовнішня трудова міграція в Україні як демографічна проблема


Певне уявлення про масштаби трудової міграції дають дані прикордонної статистики в комбінації з результатами соціологічних опитувань міжнародних пасажирів у пунктах перетину кордону, які засвідчують, що з метою працевлаштування і торгового бізнесу здійснюються відповідно близько 4% і понад 16% виїздів на західному кордоні, 14% и 25% – на східному. Враховуючи різну інтенсивність руху на різних ділянках кордону, а також той факт, що щорічно українці понад 15 млн. разів перетинають кордон у напрямку виїзду, можна підрахувати, що громадяни України приблизно 1,4 млн. разів на рік виїздять за кордон з трудовими і близько 3 млн. – з комерційними цілями .

За інформацію дипломатичних представництв України, в Польщі на заробітках перебувають 300 тис. громадян, в Італії та Чехії – по 200 тис., у Португалії – 150 тис., Іспанії – 100 тис., Туреччині – 35 тис., у США – 20 тис. У Росії лише офіційно (на основі ліцензій Федеральної міграційної служби цієї країни) працює близько 100 тис. українських громадян, загальна ж кількість українців, які працюють у цій країні, оцінюється в 1 млн . [37]

Разом з тим існують й інші, значно більші оціночні дані щодо кількості українських працівників-мігрантів. Деякі економісти називають цифру до 5 млн. осіб. Політики піднімають її ще вище. Так, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова вважає, що на заробітки за кордон виїхали до 7 млн. громадян. Незважаючи на різноманітність оцінок масштабів трудової міграції, всі вони, однак, засвідчують, що поїздки на заробітки за кордон набули широкого розповсюдження, стали типовим для багатьох українців джерелом доходів, мають завдяки цьому велике суспільно-політичне і соціальне значення.

Зараз ха