Реферат: План: Поняття про дидактику вищої школи. Вимоги до змісту освіти

Тема лекції: Основи дидактики вищої школи

План:

1. Поняття про дидактику вищої школи.

2. Вимоги до змісту освіти.

3. Педагогічні теорії відбору змісту освіти.

4. Навчальний план, програми та навчальна література.

1. Початок класичної дидактики покладений стародавніми грецькими філософами Платоном і Аристотелем.

Слово “дидактика” з грецької didaktikos означає “навчаючий”, а didasko – “вивчаючий”. Введено у 1613р. в Німеччині. Завдяки аналізу діяльність мовника Вольфганга Ратке (1571-1635). Розглядали дидактику як мистецтво навчання, відповідно як практичні вміння. Аналогічно трактував це поняття Ян Амос Коменський. Хоча Коменський вважав, що дидактика не тільки мистецтво навчання, але й мистецтво виховання, яке він трактував як необхідну умову “формування моральності”.

Дидактика – наука про викладання і учіння, тобто система коректно обґрунтованих стверджень і гіпотез, які стосуються явищ, залежностей і закономірностей викладання-учіння, а також способів їх перетворення людиною. Дидактика як наука дає знання про закономірності, які дають в сфері предмета її дослідження, аналізує залежності, які обумовлюють хід і результати процесу навчання; на цій основі вона встановлює відповідні закономірності, визначає методи, організаційні форми і засоби, які забезпечують здійснення запланованих перемін в учнів. Завдяки цьому дидактика виконує як теоретичну (діагностичну і прогностичну) функцію, так і функцію практичну (інструментальну). При такому розумінні дидактика є одною з педагогічних наук, які займаються питаннями виховання, а саме цілеспрямованою діяльністю, яка здійснюється з метою формування особистості виховання у відповідності з соціально прийнятими нормами або ідеалом.

Дидактика як наука про викладання і учіння охоплює в своїх дослідженнях навчання всіх предметів і всі рівні навчальної роботи. В зв’язку з цим ми називаємо її загальною дидактикою або загальною теорією викладання і учіння. На цей загальний характер дидактики звернув увагу вже Я.А.Коменський, відобразивши його в назві своєї праці і визначивши її як універсальне мистецтво навчання. Крім загальної дидактики існують також дидактики окремі, або методики навчання окремим предметам.

Загальна дидактика тісно пов’язана з методиками навчання, оскільки, з однієї сторони, вона базується на розробках досліджень, які проводяться в межах окремих дидактик, а з іншої – формують узагальнення, які складають теоретичну основу для своїх окремих дидактик.

Процес навчання може бути систематичним і планомірним, а також випадковим і стихійним.

Загальна дидактика досліджує перед усім викладання-учіння, як систематично і планомірно організований процес, який реалізується як в самому навчальному закладі, так і за його межами (самоосвіта).

Загальна дидактика займається аналізом будь-якого процесу навчання, яке організується свідомо, реалізується систематично і планомірно тобто дослідженням всього того, що визначає процес викладання і учіння.

Предмет – процес викладання і учіння разом з факторами, які його породжують, в яких він протікає, а також результати, до яких він приводить. Завдання – аналіз і опис факторів, як і закономірностей, які характерні для процесу навчання, а також визначення норм поведінки.

^ Для вищої школи потрібна своя специфічна теорія навчан­ня, з урахуванням мети і задач побудови, функціонування і розвит­ку навчального процесу. І загалом проблем дидактики вищої школи:

Визначення змісту навчання і кваліфікаційних рівнів випус­кників, виходячи з передбаченого розвитку науки і техніки.

Відображення у навчальному процесі зростаючої ролі науки у розвитку суспільства і матеріального виробництва, з урахуванням масового характеру вищої освіти і наукової підготовки спеціалістів.

Послідовне втілення в навчальний процес більш досконалих способів і засобів навчання, що підвищують якість і ефективність.

Перехід навчання на більш високий щабель інтелектуального і творчого розвитку студентів, виходячи з сучасних вимог безперервного процесу навчання.

Розробка раціональних шляхів контролю за якістю засвоєння знань.

Індивідуалізація, диференціація професіональної і наукової підготовки спеціалістів.

Гуманізація, гуманітаризація, етнізація змісту освіти.

2. Зміст освіти, головним чином, повинен відображати як поточні, так і перспективні потреби суспільства, а також окремих особистостей. Саме ці потреби і визначають процес відбору змісту і включення його в програми навчальних закладів. Окрім того, зміст навчання повинен відповідати вимозі науковості, а також бути відображеним в системі освіти та програмній концепціі.

Підготовка молоді до активної участі в громадському, професійному і культурному житті - це безумовно правильна, хеча і загальна форма, в якій представлені цілі навчання. Для того, щоб зробити правильний відбір змісту навчання необхідно цілі конкретизувати, надаючи їм практичний характер. Тобто ці цілі повинні бути конкретизовані в формі знань, умінь і навичок, якими повинен оволодіти учень в процесі навчання.

За таким поділом можна виділити в житті суспільства такі галузі: громадська діяльність, участь в демографічній політиці держави, професійній і культурній діяльності, участь в житті неформальних груп. Аналіз функцій кожної з цих сфер діяльності визначають як цілі навчально-виховної роботи, так і тісно пов'язаний з нею зміст навчання.

при підготовці до участі в політичному і громадському житті освіта повинна дати учням основи таких знань, які підготували б ї.х до участі в управлінні державою, усвідомленню відповідальності за справи в суспільстві, а також дозволили б їм стати в майбутньому вільними громадянами свого суспільства (правова культура).

дозволили б їм успішно вирішувати поставлені перед ними проблеми, повязані з підготовкою до сімейного життя, включаючи питання планування сім'ї, виховання дітей, ціннісного відношення до свого здоров'я.

підготовка до участі в господарській діяльності передбачає не тільки прфесійну освіту, але й почуття відповідальності за якість та ефективність роботи. З точки зору потреб людини, важливо привчити до систематичного і змістовного користування культурними надбаннями, а також створювати умови, які б сприяди росту власного добробуту, а через нього до суспільного добробуту.


Цілком зрозуміло , що вирішення цих задач вимагає не тільки володіння навчальним матеріалом, але й розвитку якостей особистості.

Отже, відбір змісту освіти обумовлений потребами суспільства, професійного і культурного життя.

З розвитком науки і техніки змінюється зміст освіти. Зміни в політиці також призводять до змін в змісті освіти (філософія, історія, тощо). Приклад з Японією 1946 року - пріор. проф. освіти/ Фізкультурна освіта після об'єднання Німеччини/.

3. Зміст освіти повинен задовільняти вимоги науковості. В епоху науково-технічної революції існує постійна загроза "старіння" програм, тому зміст постійно потрібно переглядати (приклад з технікою видів спорту).

Вплив на відбір змісту освіти чинять фактори психологічного характеру. Тобто зміст повинен відповідати можливостям учнів, рівню психічного розвитку, врахування фізичних та психічних особливостей типових для різних періодів розвитку.

Вимоги дидактичного характеру витікають з необхідності дотримування систематичності і взаємозв'язку елементів навчання. Систематичність - це коли навчальний матеріал предмету будується згідно з внутрішньою логікою даної галузі знань.

Існує декілька систем представлення змісту навчання: лінійна, концентрична і спіральна.

Лінійна - окремі частики, кроки, позиції матеріалу инавчання розглядаються почергово (непреривна послідовність). Цей матеріал розглядається тільки один раз.

Концентрична - одне й теж питпння розглядається декілька, разів, а зміст розширюється за рахунок збагачення новими компонентами.

Спіральна - не гублячи з поля зору одну проблему поступово розширить і поглиблюють коло знань. Немає перерви в розгляді окремих тем.

3. Відбір змісту визначають не тільки вимоги наукового характеру , але й педагогічні теорії відбору змісту: дидактичний енциклопедизм, формалізм, утілітаризм, структуралізм, дидактичне програмування, тощо.

Дидактичний енциклопедизм: основна мета в передачі учням якомога більше знань з різних галузей науки (Коменський, Джон Мільтон). “Енциклопедист” вважае, що глибина розуміння учнями якогось фрагмента дійсності пропорційна кількості вивченого матеріалу, тому потрібно вводити як можна більше матеріалу в програму предмета.

Дидактичний формалізм - навчання тільки як засіб розвитку здібностей та пізнавальних інтересів. Головним критерієм відбору навчальних предметів - формуюча їх цінність, тобто це математика і мова. Теоретичну основу формалізму - положення про перенос вмінь (Геракліт, Цицерон, І.Кант, Песталоцці). Головне: навчити мислити, розвивати здібності (принцип трансформації знань з однієї галузі в іншу).

Дидактичний утілітаризм. Представник - Дж.Дьюі, який висунув принцип проблемного підходу до змісту навчання, ям зумовлює презентацію змісту у вигляді міждисциплінарних систем знань, засвоєння яких вимагає від учнів колективних зусиль: а) принцип формування практичних вмінь в ході вирішення проблем; б) об'еднання роботи з ігрою; в) активізацІія діяльності учнів, який підкреслює необхідність самостійного отримання знань; г) залучення дітєй і молоді в життя їх соціального оточення - екскурсії, спостереження, бесіди з представниками різних професій. Все це, на думку представників теорії, дозволяє провести правильний відбір змісту навчання.

Структуралізм : виділити в змісті предмета основні формостворюючі елементи, а також другорядні, які не мають великого значення.

4. Зміст навчання, загальну форму якого опреділяють навчальні плани і програми, детальне представлено в навчальній літературі - підручниках. Підручник виконує різні дидактичні функції: мотиваційну, сутність якої в резвитку емоційно-мотиваційної сфери сприйняття учня, позитивного відношення до вивчення предмета, спонукаючи його до роботи; Інформаційну, завдяки їй підручник дає межливість розширити об'єм своїх знань нє тільки за допомогою токсту, алє й малюнків, фото-, таблиць і т.п.; тренувальну - перевірка, оцінка і корекція ходу навчання. Отже, усвідомлення учнем головних цілей навчання - мотиваційна функція, ознайомлення з новим матеріалом - інформаційна, закріплення, контроль і оцінка результатів навчання - тренувальна.

Педагогічні вимоги до підручника:

повідомляти науково достовірні дані у відповіднооті до сучасного стану розвитку даної галузі наукових знань в межах програми;

розвивати мислення учнів;

забезпечувати підготовку до самостійного здобування знань.


В методичному плані підручник повинен:

відповідати віковим особливостям, як по зміету, так і по використанню мовних засобів, прийомів емоційного виливу;

мати чітке структурне членіння та графічне виділення висновків;

вміщувати достатню кількість ілюстрацій, які полегшують сприй няття;

необхідна кількість повторів;

наявність завдань, які стимулюють розвиток самостійності;

продумане метод. оформлення.

Навчальний план - сертифікат навчального закладу, який визначає:

тривалість навчального року, тривалість семестрів і канікул; повний перелік предметів та розподіл їх по роках навчання; кількість годин по кожному предмету; передбачувальний вид контролю.

Навчальна програма - вбирає в себе: пояснювальну записку; тематичний зміст матеріала; кількість часу, яка відводиться на вивчення окремих тем; перелік основних світоглядних питань; перелік навчального обладнання; література; вимоги.

Література

Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне навчання /Навчальний посібник-К ., 1993.

Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. – К.: Либідь, 1998.