Реферат: Стан фінансового сектору України

Стан фінансового сектору України


В українській науковій літературі фінансову систему розглядають за внутрішніми сутнісними ознаками – як систему фінансових відносин, і за організаційною побудовою – як сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками. Фінансовий сектор постає як певна сукупність інституційних одиниць, згрупованих за окремими підсекторами [].

За організаційною побудовою фінансовий сектор постає як певна сукупність інституційних одиниць, що спеціалізуються на фінансових послугах, а також фінансових регуляторів. До фінансових посередників (інституцій, що спеціалізуються на фінансових послугах) відносяться []:

- депозитні корпорації (банки, клірингові установи, фонди підтримки житлового будівництва);

- страхові корпорації;

- недержавні пенсійні фонди;

- інші фінансові посередники (іпотечні банки, кредитні спілки, лізингові компанії, пайові інвестиційні фонди, ломбарди та ін.);

- допоміжні фінансові організації (фондові, валютні, товарні біржі, депозитарії, реєстратори та зберігачі).

Аналіз фінансового сектору з огляду на його відповідність певним критеріям здійснюється на основі використання системи порогових індикаторів, що характеризують поточний стан і надійність фінансових установ, а також умови функціонування фінансових ринків з метою забезпечення стабільності функціонування фінансової системи [].

Для вітчизняних умов найбільш прийнятними індикаторами фінансової стійкості можуть бути []:

- структура кредитування і, зокрема, частка споживчих кредитів, кредитів в іноземній валюті та іпотечних кредитів;

- обсяги зовнішніх запозичень фінансового і не фінансового секторів;

- показники глибини фінансових ринків і ліквідності фінансових установ;

- індекс фондового ринку.

Інституціональний розвиток фінансового сектору України характеризується наступним []:

- превалюванням банківського сегменту;

- домінуванням грошового ринку над ринком капіталу;

- недостатнім рівнем капіталізації установ фінансового сектору;

- нерозвиненістю фондового ринку;

- відсутністю належної інфраструктури фондового ринку;

- обмеженими можливостями банків і страхових компаній використовувати акумульовані ними кошти як джерело внутрішніх інвестицій в економіку;

- недостатнім контролем та регулюванням діяльності небанківських фінансових установ;

- паралельним функціонуванням двох підходів до ведення обліку прав власності у національній депозитарній системі та ін.

Таким чином, за роки незалежності на основі банкоцентричної моделі в Україні сформовано фінансовий сектор, структура якого все ще залишається незбалансованою, а розвиток – непропорційним. Основними факторами розвитку фінансового сектору України є рівень монетизації економіки, обґрунтовані показники грошового обігу, структура активів і пасивів фінансових установ та показники інвестиційної активності, а головний вплив фінансового сектору на економічний розвиток у кінцевому рахунку знаходить свій прояв у динаміці валового внутрішнього продукту та підвищення продуктивності суспільної праці. Існує подальша необхідність вдосконалення методів і механізмів взаємодії та впливу фінансового сектору на темпи розвитку реального сектору. Завдання подальшої розбудови фінансового сектору України, посилення його впливу на економічне зростання та ефективність суспільного виробництва безпосередньо пов’язані з необхідністю вдосконалення його функціонального та інституціонального розвитку.


Література:


Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти): Моногр.: КНЕУ, 2005. – 240 с.

Науменкова С.В., Міщенко С.В. Розвиток фінансового сектору України в умовах формування нової фінансової архітектури: монографія. – К.: Університет банківської справи, Центр наукових досліджень Національного банку України, 2009. – 384 с.

Шинази Г.Дж. Сохранение финансовой стабильности. – МВФ: Управление внешних связей, 2005. - 27 с.

Федоров В.М., Опарін В.М., Льовочкін С.В. Інституційна фінансова інфраструктура України: сучасний стан та проблеми розвитку // Фінанси України. – 2008. - №12. – С. 3 – 21.