Реферат: Методика та технологія реформування організаційного та функціонального змісту управління регіональним розвитком 38

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ


На правах рукопису


КУБАЙ ОКСАНА ГРИГОРІВНА


УДК 338.24:332.14


РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ В РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ


Спеціальність 08.00.05 – розвиток продуктивних сил і регіональна економіка


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата

економічних наук


Науковий керівник

МАЗУР АНАТОЛІЙ ГРИГОРОВИЧ

доктор економічних наук, професор


Київ - 2008


ЗМІСТ

ВСТУП

3







^ РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

11

1.1 Поняття та сутність організаційного і функціонального забезпечення організації управління в регіоні

11

1.2 Закономірності і принципи реформування системи управління в регіоні

28

1.3 Методика та технологія реформування організаційного та функціонального змісту управління регіональним розвитком

38

Висновки до розділу 1

52







^ РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО - ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ВІДТВОРЮВАЛЬНИМИ ПРОЦЕСАМИ В РЕГІОНІ

59

2.1 Еволюція організаційного і функціонального змісту регіонального управління

59

2.2 Аналіз функціонування регіональної економічної системи і управління

73

2.3 Оцінка залежності ефективності управління регіональним розвитком від організаційно-функціонального реформування

93

Висновки до розділу 2

107







^ РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

113

3.1 Організаційно-функціональне моделювання системи регіонального управління

113

3.2 Нормативно-правове забезпечення управління в регіональних економічних системах

128

3.3 Удосконалення адміністративно-територіального устрою як напрямок реформування управління у територіальних формуваннях

139

Висновки до розділу 3

151







ВИСНОВКИ

157







^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

168







ДОДАТКИ

186



ВСТУП


Регіоналізація суспільних процесів в економіці України об’єктивно обумовила пошук раціоналізації управління на різних ієрархічних рівнях влади. Основні напрямки розвитку цього процесу ґрунтуються на визначенні функцій і повноважень між державою, регіонами та органами місцевого самоврядування, з акцентом їх передачі на нижчі рівні управлінської вертикалі. Зрозуміло, що при цьому повинні реформуватися і існуючі організаційні структури управління. Вважається, що посилення впливу регіональних управлінських систем і систем місцевого самоврядування зумовлюється необхідністю більш раціонального використання наявних матеріальних, фінансових і трудових ресурсів в конкретній території та максимального забезпечення потреб її населення. Сьогодні місцеві органи влади не мають повноцінного законодавчого і науково-методологічного забезпечення для виконання нових повноважень в умовах регіоналізації економіки. Це призводить до повільного реформування системи управління на місцевому рівні, невиконання притаманних їм функцій, що є однією із причин недостатніх темпів здійснення економічних та соціальних перетворень. В цьому зв’язку особливого значення набуває вивчення і використання нагромадженого досвіду реформування економічних систем, правильне використання існуючих наукових розробок з питань організації управлінських процесів на регіональному рівні, розробка конкретних пропозицій по удосконаленню всієї роботи, пов’язаної з удосконаленням діючої системи управління в регіонах до сучасних вимог.

^ Актуальність теми. Трансформація соціально-економічних відносин, що відбувається в Україні, обумовила необхідність переосмислення та обґрунтування пріоритетів регіонального розвитку і в зв’язку з цим формування механізмів управління, адекватних процесам регіоналізації в державі і регіонах. Зміст цих перетворень багато в чому визначає перехід соціально-економічних відносин від принципів жорсткої планово-директивної розподільної системи в русло ринкових відносин, формування адекватної ринку системи регулювання суспільних процесів відтворення на регіональному і місцевому рівнях. Це потребує визначення і законодавчого закріплення нових функцій і повноважень місцевих органів влади та реформування під них діючих організаційних структур управління. У науково-методологічному плані сама практика реформування існуючих організаційних структур управління у регіонах є складною комплексною проблемою, дослідження якої потребує багатоаспектного підходу із застосуванням системної теорії наукового управління.

З опублікованих останнім часом результатів фундаментальних досліджень із даної проблематики виділяються глибиною і шириною охоплення проблем регіонального розвитку та обґрунтованістю наукових положень праці О.М. Алимова, І.К. Бистрякова, М.П. Бутка, Б.М. Данилишина, М.І.Долішнього, С.І. Дорогунцова, Т.А. Заяць, В.І. Куценко, А.С. Лисецького, А.Г. Мазура, В.К. Мамутова, Я.Б. Олійника, В.І. Пили, В.К. Симоненка, А.В. Степаненка, М.Ф. Тимчука, М.І. Фащевського, Л.Г. Чернюк, М.Г. Чумаченка та інших.

Разом із тим багато проблем, які стали особливо актуальними в нинішній економічній ситуації, вимагають додаткових системних досліджень. В економічній теорії і практиці залишаються недостатньо з’ясованими і вирішеними питання щодо визначення теоретичного поняття та сутності реформування системи управління як економічної категорії та управлінської діяльності, його місця і ролі в науковій методології. З іншого боку, малодослідженим залишається коло питань, пов’язаних з внутрішньою організацією реформування організаційних структур управління. Це стосується самого змісту і технології реформування; наукового обґрунтування закономірностей, принципів і методів реформування на регіональному рівні управління; визначення нових функцій і відповідних їм організаційних форм управління в регіонах та їх оптимізації; нормативно-правового забезпечення розвитку регіонального управління, вдосконалення адміністративно-територіального устрою країни, як системної функції реформування діючої системи управління тощо. Потребує подальшого дослідження аналітична складова регіонального розвитку, особливо в тій частині, де визначається результативність регіональної економіки від діяльності місцевих органів влади і управління. У практичній роботі регіональних органів недостатньо використовуються методи багатоваріантних рішень, заснованих на прийомах математичного моделювання ефективності управлінських організаційних структур.

Необхідність наукової розробки зазначених проблем і зумовила вибір даної теми дисертаційного дослідження.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася згідно з темами науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, зокрема такими: 3.1.5.63. “Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (номер держреєстрації 0100U00657), де автором запропоновано концептуальні напрями розвитку (реформування) системи регіонального управління; ІІІ-7-06 (90) „Економічний простір та динаміка розвитку продуктивних сил України” (номер держреєстрації 0106U005191), у межах якої автором обґрунтовано шляхи удосконалення територіальної структури регіональних систем.

^ Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування теоретико-методологічних підходів та розробка практичних рекомендацій по реформуванню системи регіонального управління в умовах регіоналізації та глобалізації економіки.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань :

- узагальнення теоретичних положень щодо сутності і змісту організаційно-функціонального реформування регіонального управління як економічної категорії та практичної діяльності органів регіональної влади;

- визначення закономірностей та уточнення принципів і методів реформування регіонального управління, їх взаємозв’язок та значення у формуванні наукової методології;

- узагальнення та наукове обґрунтування методичних положень по практичному здійсненню реформування діючих структур управління, що дозволяє визначити порядок у проведенні цієї роботи;

- дослідження еволюції форм і змісту регіонального управління залежно від розвитку економічних систем;

- формування показників оцінки залежності ефективності регіонального управління від якості його організаційно-функціонального забезпечення;

- визначення залежності стану функціонування регіональних економічних систем від ефективності діяльності діючих органів влади і управління;

- вироблення пропозицій по нормативно-правовому забезпеченню процесів управління в сучасних регіональних економічних системах;

- розробка пропозицій по реформуванню адміністративно-територіального устрою в просторовій організації регіональної економіки;

- обґрунтування пропозицій по формуванню раціональних структур і функцій та рівнів регіонального управління відповідно до регіоналізації суспільних процесів.

^ Об’єктом дослідження є процеси реформування управління регіональним розвитком, його структурна організація і функціонування в умовах регіоналізації економіки.

^ Предметом дослідження виступає сукупність теоретичних, методологічних і прикладних проблем, що виникають у процесі реформування системи регіонального управління.

^ Методи дослідження. В якості методологічної основи в роботі були використані положення сучасної економічної теорії з проблем розвитку регіональних економічних систем та організації їх управління, праці вітчизняних та зарубіжних дослідників з питань управлінської діяльності, законодавчі та нормативні акти України.

При вирішенні поставлених задач відносно реформування управління регіональним розвитком у дисертації використовувались методи: системний підхід, аналізу та синтезу, узагальнення і порівняння, графічний, картографічний, монографічний, індексний, розрахунково-конструктивний, балансовий, нормативний. Зокрема, для визначення стану та змісту реформування системи регіонального управління застосовувались монографічний метод та структурно-функціонального аналізу; для аналізу структурно-функціональної організації регіонального управління були використані методи статистичного аналізу, групування, індексний, нормативний, математичного моделювання. Інформаційну базу дослідження складають статистичні та звітні дані Міністерства економіки, Державного комітету статистики України, Управління статистики Вінницької області, інших міністерств, відомств, наукові доробки вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів з проблем управління регіональним розвитком.

^ Наукова новизна одержаних результатів. На основі комплексного дослідження в роботі обґрунтовано теоретичні, методичні та практичні засади реформування системи регіонального управління відповідно до вимог ринкової економіки та напрямів регіоналізації. Найбільш важливими результатами, що характеризуються новизною і розкривають зміст дисертаційної роботи, є наступні:

вперше:

- визначено економічний зміст та розкрито сутність поняття “організаційно-функціональне реформування регіонального управління” як окремої підсистеми діяльності, спрямованої на зміну структури і функцій органів регіональної влади в умовах регіоналізації економіки;

- сформовано економіко-математичну модель залежності ефективності господарської діяльності управлінських одиниць регіону від стану управлінської діяльності на місцях, що дозволяє визначити доцільність розширення їх функцій і повноважень;

удосконалено:

- систему та розкрито зміст спеціальних наукових принципів як керівних ідей по здійсненню реформаційних дій, зокрема таких як: варіантність, ієрархічність, цільової орієнтації, субстаціонарної єдності, доцільної різноманітності, єдності керівництва, відповідності функції і організаційної форми, мінімуму зв’язків, які складають методологічне підґрунтя реформування системи регіонального управління;

- методичні підходи стосовно технології здійснення реформаційних дій, яка включає поетапність їх здійснення та класифікацію структур управління залежно від притаманних їм функцій;

- комплекс показників привабливості адміністративних районів регіону, що дозволяє визначити рівень організації управління в просторовій організації регіональної економіки;

отримали подальший розвиток:

- методичні підходи до обґрунтування оновленої системи регіонального управління, включаючи його рівні, організаційні форми, функції і повноваження, що кореспондується з європейською практикою та вимогами регіоналізації;

- нормативно-правові засади регулювання у вигляді концепцій першочергових законів: про адміністративний регіон (область), про регіональне управління, про бюджетне регулювання регіонального розвитку, прийняття яких дозволить закріпити делеговані функції і повноваження за рівнями управління в регіонах;

- пропозиції по вдосконаленню адміністративно-територіального устрою країни на зразок об’єднаної Європи, що на практиці призведе до розширення функціонального змісту і організаційного оформлення органів управління в регіональних економічних утвореннях.

Відмінність отриманих наукових результатів від існуючих розробок полягає також у тому, що реформування діючої системи управління регіональним розвитком у роботі пропонується здійснювати на оновленій науково-методологічній базі, в основу якої покладено комплексний підхід та системний аналіз, що відповідає вимогам наукової регіоналістики.

^ Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційній роботі наукові результати дають можливість здійснити реформування системи управління в регіонах України; вони також можуть бути основою для вирішення теоретико-методологічних проблем організації регіонального розвитку відповідно до процесів регіоналізації та вимог ринкової економіки. Деякі результати дослідження можуть знайти застосування при реалізації Стратегії державної регіональної політики, у роботі регіональних органів влади, розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Окремі положення дисертаційної роботи використані Вінницькою обласною радою у проектних матеріалах по реформуванню системи місцевого самоврядування у Вінницькій області (довідка № 215-20-991 від 13.12.2007 р.), Вінницькою облдержадміністрацією – для цілей раціоналізації управлінських структур у регіоні (довідка № 3775 від 10.12.2007 р.), Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України – при прогнозуванні розвитку регіонів (довідка № 01-11/1085 від 07.12.2007 р.), а також у Вінницькому державному аграрному університеті при викладанні курсів “Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка” та “Державне управління і регулювання економіки” (довідка № 01-1453 від 10.12.2007 р.).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійних наукових досліджень і одноосібно виконаною науковою роботою, у якій викладено авторський підхід до розв’язання важливого наукового завдання – розробки методологічних і методичних засад реформування управління регіональним розвитком та формування на цій основі ефективної системи господарювання у адміністративно-територіальних одиницях. Наукові результати дисертаційної роботи належать особисто автору і є його внеском у розвиток економічної науки, зокрема у таку її галузь, як розвиток продуктивних сил і регіональна економіка. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ідеї і висновки, що належать особисто автору.

^ Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були апробовані на шести міжнародних та вітчизняних науково - практичних конференціях, зокрема на: Регіональній

науково-практичній конференції „Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки Вінниччини” (м. Вінниця, 24 листопада 2004 р.); II Miedzynarodoweyj naukowe-praktycznej konferencji „Wyksztacenie I nauka bez granic - 2005” (м. Прага, 19-27 грудня 2005 року); IV Регіональній науково-практичній конференції “Організаційно-правові аспекти та економічна безпека сучасного підприємництва” (м. Вінниця, 23 березня 2007р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Пріоритети економічного розвитку України: історія та сьогодення” (м. Вінниця, 10-11 квітня 2007 р.); IV Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції „Сучасний соціокультурний простір – 2007” (м. Київ, 20-22 вересня 2007 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції „Ринкова трансформація економіки АПК” (м. Харків, 27-28 листопада 2007 р.)

Публікації. Основні теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації дисертаційного дослідження викладені в 12 наукових працях загальним обсягом 4,1 друк. арк., з них 6 опубліковано у наукових фахових виданнях.

^ Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг становить 205 стор. комп’ютерного тексту, у тому числі 13 таблиць, 28 рисунків та 19 додатків на 20 сторінках, список використаних джерел з 218 найменувань на 18 сторінках.


РОЗДІЛ 1

^ НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ


Поняття та сутність організаційного і функціонального забезпечення організації управління в регіоні


Існуючі стереотипи управління, недостатня методологічна розробка нових регіональних структур призводить фактично до втрати керованості економічним розвитком. Створені нині системи поки що не виконують покладених на них функцій управління економічними і соціальними процесами, не можуть справитися з кризовими явищами в економіці регіонів і у політичній сфері. Невиправдано збільшується чисельність апарату управління, породжуючи нову номенклатуру і посилюючи її корумпованість. У зв’язку з цим виникає необхідність розробити концептуальні підходи до формування структур регіонального управління ринкового типу на засадах регіоналізації. Слід підкреслити, що системний підхід до щодо реформування ґрунтується на теоретичному підґрунті наукового менеджменту [13, 153, 206, 215], теорії розміщення продуктивних сил [40, 41, 49] та сучасної регіоналістики [163, 164], що включає у себе засади наукового управління регіональними економічними системами [55, 212].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.


У нормативних документах [160, с.52] структуру управління визначають як „форму розподілу завдань і повноважень по прийняттю рішень між групами осіб”. Тут навпаки, структура управління носить зміст „звужений” до механізму прийняття управлінського рішення. Подібний підхід до визначення структури управління ми знаходимо у сучасних авторів [132, с.245]. На їх думку, структура управління відображає форму, тобто побудову суб’єкта управління, спосіб його внутрішньої організації, зв’язки елементів суб’єкта між собою, що дозволяє виконувати необхідні функції управління. Вищевикладене дає підстави узагальнити розуміння структури управління регіоном як “форму організації підрозділів управлінського органу, яка відображає організаційно-технологічну сутність процесу управління і характеризується комерційними схемами розподілу задач, функцій, прав і повноважень.”

З іншого боку, управлінські структури регіональних органів влади характеризуються змістовним функціональним змістом, тобто сукупність функцій відповідає сукупності форм організаційних структур, і навпаки (табл.1.1).

Системний підхід вимагає розгляду питань структури у обов’язковому зв’язку з функцією господарської системи. По відношенню до функції всі рішення поділяються: по-перше, у залежності від того, яку із колишньої функції - об’ємну чи структурну - вони забезпечують;

по-друге, по їх відношенню до напрямків реалізації функцій системи (реконструкція, вибір і захист режиму); і, по-третє, по основних етапах прийняття рішень, що забезпечують досягнення необхідного рівня функцій [4, 15, 25, 35].

Обсяг управлінської функції обумовлений місцем органу управління у структурі управляючої системи і окреслює його межі в управлінні відтворювальними процесами. Функції регіонального управління і управлінські функції органів управління у зв’язку зі специфікою їх параметрів поділяють на певні види:

Вырезано.

^ Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Принцип ієрархічності передбачає багатоступеневу побудову структури управлінської системи і включає вищий, середній і нижній її рівні. У змістовній управлінській характеристиці кожен рівень управління кореспондується з впливом на конкретні цикли економічного відтворення та пропорції розвитку, які здійснюються на цих рівнях і, відповідно, підпадають під різнорівневу управлінську діяльність.

Принцип доцільної і необхідної різноманітності організаційних структур передбачає, що просту функцію виконує відносно проста структура управління (лінійна, функціональна), а більш складну функцію – складна структура (штабна, матрична тощо).

Принцип зворотного зв’язку слід розуміти як бажання не ускладнювати без необхідності пропоновані управлінські органи, створюючи можливість швидкого проходження інформації в горизонтальному і вертикальному напрямках. Крім цього, цей принцип диктує необхідність здійснення контрольної функції в новостворюваних органах управління у регіоні для відслідковування результативності прийнятих рішень.

Принцип погодження новостворюваної структури регіонального управління. Найсуттєвіше значення при реформуванні має друга частина принципу – адаптація, тобто виникнення нових структур у зв’язку із зміною форм власності та функціями управління повинно бути погоджено із попередньою структурою у одному випадку та створення при трансформації структур об’єктів регіонального управління, у іншому.

Принцип цільової орієнтації регіональних управлінських структур диктує необхідність створення нових і удосконалення діючих структур у відповідності до цілей регіонального розвитку. У одних випадках вони зв’язані з функціонуванням відповідних структур об’єкта, а в інших – з функціонуванням суб’єкта управління. Але так чи інакше їх існування повинно бути підпорядковане соціальним, екологічним, економічним, технічним і власне управлінським цілям.

Принцип ефективності новоствореної організаційної структури розуміється по-перше, як можливість найбільш повної реалізації тієї чи іншої управлінської функції, а по-друге – ліквідація чи недопущення непотрібних ланок управління у самій структурі, тобто її економічність по затратах.

Принцип субстаціонарної єдності означає, що новостворені чи реформовані управлінські структури повинні чітко погоджуватися із структурами об’єкта управління і передбачати їх комбінування. У одному випадку створюються структури для управління об’єктами шляхом використання всього арсеналу управлінських функцій, у іншому – для вирішення завдань переважно координаційного характеру.

З іншого боку, ми виділяємо сукупність принципів, що діють у напрямку внутрішньої погодженості регіональних структур управління.

Принцип поділу управлінської праці передбачає, згідно з відомим економічним законом, створення управлінь, комісій, відділів, служб, секторів у структурі апарату управління, регламентацію цих підрозділів, а також обов’язків, прав і відповідальності службовців тощо.

Принцип єдності керівництва слід розуміти як необхідність усіх органів регіонального управління і структурних підрозділів у них працювати на єдину мету розвитку регіону для досягнення поставлених цілей.

Принцип мінімуму зв’язків означає, що всю наявну управлінську систему слід розділити на підсистеми – блоки, які зможуть самостійно, без значних контактів між собою, здійснювати притаманні їм функції. Мінімум зв’язків дозволяє покласти повну відповідальність за виконання своїх обов’язків на конкретний управлінський підрозділ.

Принцип відповідальності акцентує увагу як на колективну, так і на персональну відповідальність органу управління і його керівника за конкретні наслідки управлінських рішень.

Таким чином, результат дослідження теоретичної бази реформування регіонального управління і, відповідно, ступеня його науковості дозволяють зробити проміжний висновок, що ця наукова категорія має свою науково-теоретичну базу, яка ґрунтується на економічних законах управління і їх проявах у вигляді закономірностей і наукових принципів.


1.3. Методика та технологія реформування організаційного та функціонального змісту управління регіональним розвитком


Загальні вимоги щодо предмету дослідження обумовлені діючими законами і принципами управління, стратегічними цілями і задачами. До загальних вимог відносяться: стійкість, динамічність, раціональність, оперативність, надійність, прогресивність, економічність, співвідносність. Подамо більш детальний їх аналіз.

Стійкість означає, що організаційна структура повинна відповідати відповідному функціональному змісту управління і забезпечувати постійний розвиток об’єкта управління згідно заданим цілям.

Динамічність характеризує її гнучкість і прилаштування до перетворень.

Раціональність передбачає доцільні зв’язки і ступені управління при мінімальному їх числі, ефективність інформаційних зв’язків.

Оперативність передбачає швидкість реакції управлінських впливів (найбільш короткий шлях проходження управлінських команд), коли швидкість прийняття рішень відповідає темпам здійснення виробничо-господарських процесів.

Надійність означає, що організаційна структура гарантує безперебійне забезпечення достовірності відображення фактичного стану виробництва і прийнятих рішень.

Прогресивність вимагає наявності внутрішнього потенціалу для самоудосконалення, сприйняття і впровадження новітніх досягнень науки і практики управління; завчасного забезпечення підтримки і реалізації нововведень.

Економічність структур управління полягає у тому, що потрібний ефект від управління має досягатися мінімальними затратами при високій якості.

Співвідносність передбачає оптимальність співвідношення між централізованим керівництвом і самостійністю, ініціативою організації, обов’язками, правами і відповідальністю.

Часткові умови витікають також із конкретних умов, при яких належить функціонувати структурі управління. Це розвиток управлінського консультування, впровадження комерційного госпрозрахунку у органах управління, створення умов для підвищення змісту праці (горизонтальне переміщення), максимальна механізація і комп’ютеризація праці та інше.

При формуванні структур управління враховують і вплив на їх функціонування сукупності таких факторів: соціально-економічних, соціально-політичних, виробничо-технічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних, зовнішньоекономічних.

Соціально-економічними факторами є наступні:

- форма власності на засоби виробництва;

- специфічні завдання соціально-економічного розвитку на конкретних етапах функціонування економічної системи;

- удосконалення господарського механізму і, зокрема, механізму управління;

- об’єм управлінської роботи; чисельність працюючих; умови роботи і оплати праці та інші.

До соціально-політичних факторів відносяться:

- нормативно-правове забезпечення суб’єктів управлінської діяльності;

- ступінь розвинутості самоуправління;

- адміністративно-територіальний поділ країни;

- особливості економічного розвитку;

- зовнішньоекономічна діяльність тощо.

Виробничо-технічні фактори – це:

- виробнича структура економіки;

- складність технологічних процесів;

- рівень механізації і автоматизації виробництва і управління.

До організаційно-управлінських факторів відносяться:

- особливості механізму управління і тенденції його розвитку на конкретних етапах функціонування створюваної структури;

- тип виробництва, рівень його спеціалізації і кооперування;

- відносини між ієрархією управлінських органів у державі;

- об’єм документообороту; ступінь децентралізації функцій управління та інші.

Соціально-психологічні фактори – це:

- престижність управлінської праці;

- загальні соціальні характеристики колективу і його структури;

- кваліфікація кадрів;

- демографічна ситуація і умови забезпечення кадрами;

- соціальні відносини у колективі, міжособистісні зв’язки, неформальні відносини, авторитет керівника, конфліктні ситуації та інше.

Зовнішньоекономічні фактори наступні:

- участь у міжнародному поділі праці;

- зовнішньоекономічна і транскордонна економічна діяльність;

- участь у розробці і впровадженні заходів по охороні навколишнього середовища тощо.

Таким чином, формування організаційних структур управління – це складний, трудомісткий, багатоплановий і багато у чому діалектичний процес. Ефективність його здійснення залежить від вибору найбільш придатних для конкретних умов методів реалізації вищевикладених положень.

На практиці використовуються наступні методологічні підходи: нормативно-функціональний, функціонально-технологічний, системно-цільовий, експертний, аналогічний (аналогій).

Нормативно-функціональний підхід заснований на використанні типових варіантів структур управління, які вже виправдали себе на практиці (з укрупненими нормами, нормативами керованості, обслуговування, централізації). Необхідні умови використання нормативно-функціонального підходу – наявність якісних нормативів, орієнтованих на подальше підвищення продуктивності і якості праці службовців при скороченні витрат на їх утримання.

Недоліком цього підходу є те, що його не можна використовувати для розробки принципово нових (гнучких) структур. Він зорієнтований головним чином на усереднену, малорухому номенклатуру функцій (з використанням статистичних оцінок трудомісткості).

Функціонально-технологічний підхід більш універсальний. У його основі лежить раціоналізація технологічних і інформаційних моделей, перероблених з урахуванням вимог до ефективності системи управління і можливостей використання високопродуктивних технічних засобів обробки інформації. Нормативна база цього підходу більш гнучка. Вона повніше враховує розвиток організаційних рішень. Складність цього підходу у необхідності проектування і, відповідно, у додатковій трудомісткості робіт; недоліком є те, що він функціонує при постійній номенклатурі функцій управління і не враховує реальні зміни цілей організації.

Крім того, відносини управління розглядаються тут як функція тільки інформаційно-технологічних зв’язків, яка підпорядкована технологічно машинній обробці інформації. У цілому, цей метод не забезпечує проробку і регламентацію організаційних взаємозв’язків і процедур у процесі управління.

Системно - цільовий підхід до формування організаційної структури управління запропонований порівняно недавно, але у дійсний час отримує все більше застосування. Він дозволяє повніше ніж інші підходи враховувати характер і напрямки зміни цільових орієнтирів розвитку організацій, підвищення складності і комплексності організацій в управлінні, розширення самостійності організацій, розвиток самоуправління.

Експертний метод заснований на досвіді спеціалістів, які добре знають сутність вирішення задач, вміючи логічно, на основі наявності інформації про передбачувані цілі, обґрунтувати найкраще організаційне вирішення, а метод аналогій передбачає здійснення порівнянь існуючої чи проектованої структури управління з аналогічними і є, по суті, спрощеним різновидом нормативно-організаційного підходу.

Змістом основних завдань по раціоналізації організаційних структур управління є діагностика і синтез (проектування). У загальному вигляді завдання аналізу структури зводиться до встановлення відповідності між структурою і умовами середовища. Можливості численного відображення існуючої структури пов’язані із виявленням її вимірників із розробкою методів і процедур їх оцінки. Завдання синтезу структури, її проектування, пов’язане з визначенням кількості і складу структурних блоків і способів їх взаємозв’язку і взаємодії.

Основою для розробки структури управління є нормативна модель, у якій для кожного типу структурних модулів встановлені основні напрями діяльності, зони відповідальності і характер пропонованих рішень. Синтез структурних модулів здійснюється на основі спеціальної моделі – контуру прийняття рішень, у якому визначаються напрями взаємозв’язку, характер і зміст взаємодій структурних модулів.

Не менш важливою є задача синтезу регіональної структури, пов’язаної із визначенням таких її численних параметрів як діапазон контролю, ступінь децентралізації функцій, інтенсивності і регулярності комунікацій в управлінні структурними підрозділами.

Узагальнення підходів до реалізації методологічних положень по реформуванню структур управління дозволяє визначити науковий порядок у

проведенні цієї роботи. У підсумку оформляється і затверджується проект розробки процесу управління. У складних випадках проект вміщує варіанти організаційних рішень. Для вибору найбільш раціонального із них застосовують економіко-математичні методи.

У зміст кожного із етапів враховуються фактори, що здійснюють вплив на формування організаційних структур управління, принципів і вимог їх побудови (табл. 1.2).

На першому етапі визначаються цілі, склад об’єкта, для кожного із них формується організаційна структура управління. При цьому мається на увазі, що по мірі пониження рівня управління масштаби об’єктів, цілей і задач також зменшуються. У загальному вигляді встановлення цілей регіональної системи управління передбачає проходження чотирьох обов’язкових етапів:

1. Виявлення та аналіз тенденцій, що можна спостерігати в оточенні.

2. Встановлення загальної мети.

3. Побудова ієрархії цілей („дерева цілей”).

4. Встановлення індивідуальних цілей і задач як інструменту забезпечення їх виконання.

Другий етап передбачає створення системи організації і задач управління, виходячи із поставлених цілей.


^ Таблиця 1.2

Етапи реформування системи регіонального управління


Етапи

Вихідні передумови і визначення

Проміжні результати при реалізації етапу

Методи дослідження

Рекомендації по удосконаленню управлінських органів

Аналіз системи управління регіоном

Закономірності та наукові принципи реформування діючої системи управління

Загальна схема розробки реформованої системи управління

Системний аналіз, якісні оцінки

Пропозиції по загальній схемі формування регіональних структур управління

Формування функціональних елементів регіональної управлінської системи

Визначення цілей регіональних органів, організація і розвиток управлінських структур, перспективний план реструктуризації

Множинність організацій системи регіонального упр