Реферат: О. А. Шекшуєв Рецензент: канд екон наук В. В. Косов Рекомендовано кафедрою економічної теорії, протокол №18 від 12. 06. 2007

Міністерство освіти і науки України

Харківська національна академія міського господарства


ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ

Тексти лекцій

(для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки

6.030504 - «Економіка підприємства», 6.030509 - «Облік і аудит»)


Харків – ХНАМГ – 2007

УДК 330.101

Політична економія: Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 6.030504 - «Економіка підприємства», 6.030509 - «Облік і аудит»). Укл.: Стадник Г.В., Данильченко Є.П., Островський І.А., Шекшуєв О.А. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 115 с.


Укладачі: Г.В.Стадник,

Є.П. Данильченко,

І.А. Островський,

О.А. Шекшуєв


Рецензент: канд. екон. наук В.В. Косов


Рекомендовано кафедрою економічної теорії, протокол №18 від 12.06.2007



Харківська національна академія міського господарства,

 Г.В. Стадник, Є.П. Данильченко, І.А.Островський, О.А. Шекшуєв , 2007

Зміст






Стор.

Вступ....................................................................................................................

4

ЗМ 1. Загальні основи економічного розвитку

5

1.1. Предмет і метод політичної економії…………………………………….

5

1.2. Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці….

10

1.3. Економічні потреби та інтереси………………………………………….

15

1.4. Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку…………………………………………………………

17

1.5. Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші.

23

ЗМ 2. Загальні основи ринкової економіки

36

2.1. Капітал: процес виробництва і нагромадження. Наймана праця і заробітна плата……………………………………………………………


36

2.2. Витрати виробництва і прибуток………………………………………..

41

2.3. Ринок, його суть і функції. Моделі ринку. Конкуренція і ціноутворення……………………………………………………………..


44

2.4. Домогосподарство в системі економічних відносин……………………

51

2.5. Підприємство як товаровиробник. Валовий дохід і прибуток…………

54

2.6. Галузеві особливості виробництва і функціонування капіталу. Форми прибутку, процент і рента………………………………………………..


60

ЗМ 3. Економічне зростання і соціально-економічний прогрес

66

3.1. Суспільне відтворення. Суспільний продукт і його основні форми…..

66

3.2. Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх регулювання державою…………………………………………………..


80

3.3. Господарський механізм у системі суспільного відтворення. Держава та її економічні функції…………………………………………………..


88

ЗМ 4. Формування і розвиток сучасних соціально-економічних систем


94

4.1. Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік…………………………………………………………………...


94

4.2. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин…………………………………………………….


102

4.3. Економічні аспекти глобальних проблем та їх вплив на економічний розвиток України………………………………………………………….


109

Список літератури............................................................................................

114


ВСТУП

Розвиток і удосконалення системи підготовки фахівців посилює інтерес до економічних знань. Потреба в ґрунтовних економічних знаннях у висококваліфікованих спеціалістів за сучасних умов є дуже актуальною. Економічне становище сьогодні змінюється надто швидко в умовах невизначеності, підвищеного ризику. Отже нам постійно доводиться розв’язувати економічні завдання, що мають непересічне значення для добробуту й соціального самопочуття.

Ці тексти лекцій покликані допомогти студентам молодших курсів сформувати ґрунтовні знання про економічну систему суспільства, закони її функціонування і розвитку для розуміння чинників зародження, утвердження і напрямів розвитку сучасних соціально-економічних систем, їх спроможності задовольняти потреби людей. Крім того, вони є суттєвою підмогою для підготовки до семінарських занять, самостійної роботи, виконання завдань поточно-модульного і підсумкового контролю.

Перелік запропонованих тем відповідає вимогам освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів за напрямами 6.030504 - Економіка підприємства», 6.030509 - «Облік і аудит». З точки зору кредитно-модульної організації навчального процесу, всі 17 тем укрупнені в 4 змістові модулі (далі ЗМ):

ЗМ 1. Загальні основи економічного розвитку.

ЗМ 2. Загальні основи ринкової економіки.

ЗМ 3. Економічне зростання і соціально-економічний прогрес.

ЗМ 4. Формування і розвиток сучасних соціально-економічних систем.

^ ЗМ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Обов’язкові укрупнені навчальні елементи (теми)

Предмет і метод політичної економії.

Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці.

Економічні потреби та інтереси.

Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку.

Товарна форма організації суспільного виробництва.


ТЕМА 1.1. Предмет і метод політичної економії

Предмет і функції політекономії.

Основні методи пізнання соціально-економічних процесів.




Будь-яка наука має предмет свого дослідження.

Предметом політекономії є виробничі відносини в їх взаємодії з продуктивними силами, а також політичними, ідеологічними. соціальними інститутами суспільства.

Історично визначали предмет науки таким чином:

А. Сміт вважав предметом природу, причини багатства і шляхи його збільшення.

Видатний український економіст М. Туган-Барановський вважав політекономію як науку про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності, яка удосконалюється в середовищі історично вільного світового господарства.

За традицією підручників “Економікс” предметом науки є вивчення раціонального господарювання в умовах обмежених ресурсів з метою досягнення максимальної ефективності виробництва.

Об’єктом дослідження науки є економіка в цілому, на всіх рівнях:

- мікрорівень з особливостями діяльності окремих споживачів і виробників, продавців і покупців;

- макрорівень зі специфікою функціонування господарства країни в цілому;

мегарівень з оцінкою діяльності в межах світового господарства і міжнародних економічних зв’язків;

мезорівень з вивченням міжгалузевих зв’язків;

метарівень з вивченням міжрегіональних відносин.

Вперше термін “економіка” ввів Арістотель у 3 ст. до н.е. У перекладі з грецької “економіка” означає мистецтво ведення домашнього господарства (“ойкос” – дім, “номос” – вчення). Аристотель відрізняв економіку і хрематистику. Перша пов’язується із задоволенням потреб людей, друга – з накопиченням грошей.

Термін “політична економія” вперше використовував французький вчений-меркантиліст Антуан де Монкретьєн у 1615 році при виданні своїй книги “Трактат політичної економії”.

Економічна теорія аналізує також економічні закони й категорії.

^ Економічні закони – об’єктивні, стійкі причинно-наслідкові зв’язки в межах виробничих відносин. Визначають всезагальні, загальні й специфічні (спеціальні) закони.

^ Всезагальні закони описують взаємодію продуктивних сил і виробничих відносин протягом усієї історії людства. Наприклад, мова йдеться про закони економії часу, підвищення потреб.

^ Загальні закони відображають взаємозв’язки організаційно-економічних відносин і продуктивних сил протягом довготривалих періодів історії, наприклад, закони товарного виробництва: закон попиту, закон вартості та ін.

^ Специфічні (спеціальні) закони аналізують особливості розвитку виключно виробничих відносин на вузьких відрізках історичного розвитку.

Економічні категорії – найбільш абстрактні, загальні поняття, що відображають принципові умови економічного життя суспільства (наприклад, товар, гроші, розподіл, багатство та ін).

Політична економія виконує такі основні функції:

теоретико-пізнавальна, або методологічна;

практична, або рекомендаційна;

виховна, або ідеологічна.

Визначають також позитивну і нормативну науку.

Позитивна наука аналізує наявні факти й процеси економічної дійсності (те, що є).

^ Нормативна наука надає рекомендації щодо подальшої практичної діяльності на підставі узагальнень позитивної науки.


2. Кожна наука спирається на сукупність інструментів вивчення свого предмета, або на систему методів пізнання. Політична економія має також власний інструментарій досліджень, або методологію.

Взагалі методологія – це вчення про методи наукового пізнання суті явищ предмета науки. У перекладі з грецької “метод” – шлях до чого-небудь.

Політекономія теорія користується двома групами методів досліджень:

загальнонаукові;

спеціальні.

Загальнонаукові методи містять такі складові:

1. Структурно-функціональний аналіз, що передбачає розгляд явища як складної системи з обов’язковим розглядом функцій елементів. Вказані функції об’єднуються такими угрупованнями взаємозв’язків:

координаційні, що пов’язані з узгодженістю структурних елементів системи;

субординаційні, що підкреслюють ранжирування елементів за пріоритетністю;

генетичні, що аналізують історію розвитку зв’язків.

2. Поєднання кількісного і якісного аналізу з використанням математичного моделювання соціально-економічних процесів.

3. Метод наукової абстракції з виділенням істотних рис явищ з одночасним уникненням від розгляду другорядних процесів. Істотні, глибинні характеристики є науковими абстракціями, які не існують у чистому вигляді, але дозволяють описати суть явищ з подальшим доповненням новими формами. Найбільш характерним є дослідження рис ідеального газу у фізиці.

4. ^ Аналіз і синтез, що поєднують початкове розчленування явища на окремі частини з подальшим розглядом кожної з них і складанням різних елементів у цільну систему.

5. Індукція і дедукція, які вибирають протилежні підходи до взаємодій часткового і загального. Індуктивний метод дозволяє робити загальні висновки після находження закономірностей рис часткового. Дедуктивний підхід спочатку надає загальний алгоритм, а часткові висновки є тільки окремими випадками вихідного положення.

6. Поєднання логічного й історичного.

Спеціальні методи в політичній економії містять такі основні форми:

Економічний експеримент.

Використання статистичних, або економетричних інструментів.

Використання вихідних принципів поведінки економічних суб’єктів:

кожний веде себе раціонально, наприклад, мріє про максимізацію доходів при мінімізації витрат;

принцип “при інших рівних умовах”, коли взаємодії двох параметрів розглядаються в динаміці при незмінності інших величин; наприклад, висновок про зворотний зв’язок динаміки цін на товар і величини попиту є справедливим при постійності інших чинників попиту.

^ Паралельне використання словесного(вербального), графічного і аналітичного методів аналізу економічних процесів. При цьому ми отримуємо однакові висновки.

Розглянемо такий приклад. Співвідношення цін на товар і величини пропозиції на нього дано у вигляді таблиці:


Ціна товару, грн. Пропозиція товару, штук

10

12

14

16


Дані таблиці дозволяють зробити такі висновки:

1. Прямий зв’язок динаміки цін і величини пропозиції товару. Зростання цін з 10 до 13 грн. веде до зростання величини пропозиції з 10 до 16 шт.

2. Маємо лінійну залежність величини пропозиції від ціни, коли постійний приріст ціни на 1 грн. веде до постійного приросту величини пропозиції на 2 шт.

3. Зміна ціни на 1 грн. обумовлює зміну величини пропозиції на 2 шт. в одному напрямку.

Таким чином, ми зробили словесний (вербальний) аналіз даних таблиці.

Аналогічні висновки можливі при побудові графіку, коли осі координат належать ціні (ордината) і величині пропозиції (абсциса). Кожна пара значень дає точку. Поєднання точок дозволяє отримати пряму з такими рисами:

1. Висхідний характер підкреслює прямий зв’язок ціни і величини пропозиції.

2. Факт побудови прямій каже про лінійну залежність параметрів.

3. Зміна ординати на 1 одиницю обумовлює зміну відповідної абсциси на 2 одиницю.

Наприкінці, запис рівняння залежності параметрів, що вивчаються, також дає можливість знайомих висновків. Використовуючи формули, які дає математика, отримуємо таке рівняння:

П = 2Ц – 10,

де П – величина пропозиції товару;

Ц – ціна товару.

Зробимо підсумки.

Позитивний кутовий коефіцієнт відображає прямий зв’язок величин.

Ми маємо рівняння прямої.

Цифра 2 підкреслює двократну зміну величини пропозиції при зміні ціни на одиницю.

Отже, визначення предмета, функцій політичної економії і методів соціально-економічного аналізу дозволяє в подальшому вивченні ї дисципліни якісно і кількісно охарактеризувати складні явища в економіці.


ТЕМА 1.2. Виробництво матеріальних благ і послуг.

Продукт і характер праці

Процес виробництва і виробничі можливості суспільства.

2. Продукт виробництва. Зміст і характер праці.


1. Як ми визначили раніше, об’єктом політекономії є економічні відносини на усіх рівнях. Тому в другій темі ми повинні підкреслити ключові загальні моменти існування і розвитку економічних систем.

Стрижнем економічної дійсності є виробнича діяльність, або виробництво. Виробництво - широка система дій , яка створює:

матеріальні й духовні блага, які необхідні для існування людини;

інші умови відтворення життя людей, зокрема виробничі відносини.

Виробництво має двоїстий характер.

По-перше, йдеться про створення благ для подальшого споживання.

По-друге, мається на увазі створення вартості для можливого подальшого обміну.

Виробництво як безперервний процес, якій постійно повторюється, має назву відтворення.

Треба відрізняти виробництво і працю. Праця - цілеспрямована діяльність людей щодо створення необхідних благ за допомогою інших чинників. Але особливий вплив на виготовлення блага має природа, що найбільш помітно у сільському господарстві, наприклад, вегетація рослин. Таким чином, спільна взаємодія людської праці й природних чинників створюють безпосередній виробничій процес. На цей випадок доречна цитата англійського економіста 17 ст. Уїльяма Петті: “Праця є батьком багатства, а земля його матір`ю”.

У політекономії відрізняють виробництво у вузькому й широкому значенні.

Вузьке значення характеризує безпосереднє створення благ.

Широке значення складається з чотирьох основних фаз:

безпосередньо виробництво (вузьке значення терміну);

розподіл;

обмін;

споживання.

Виробництво є складним процесом поєднання чинників(факторів):

особистий чинник у вигляді людини, яка працює;

речовий чинник у вигляді засобів виробництва.

Саме процес поєднання слід розглядати за допомогою категорій характер і спосіб поєднання.
^ Характер поєднання пов’язаний зі соціально-економічним аспектом виробничих відносин, насамперед з відносинами власності.
Спосіб поєднання описує організаційно-економічні особливості відносин, наприклад, комбінацію взаємодій особистого і речового чинників.

Треба підкреслити, що в політекономії популярна так звана теорія факторів виробництва, за якою визначають такі основні рівноправні чинники:

наймана праця з винагородою (ціною) у вигляді зарплати;

капітал з винагородою у вигляді відсотку;

земля ті інші природні ресурси з винагородою у вигляді ренти;

підприємництво (підприємницькі здібності) з ціною у вигляді прибутку.

Економічними називаються обмежені ресурси, альтернативне використання яких дозволяє одержувати різні за ефективністю показники.

Висновок: необхідно шукати оптимальне сполучення ресурсів, яке максимізує показники ефективності.

Графічно обмеженість ресурсів аналізується за допомогою кривої виробничих можливостей (КВМ).

В



С 

E 

D 



А

Рис. 1.1 Крива виробничих можливостей

КВМ – це безліч точок, що представляють різні комбінації одночасного виробництва двох альтернативних товарів при повному використанні обмежених ресурсів. Якщо по осях координат розташувати обсяги виробництва товарів А і В, то КВМ являтиме собою убутну опуклу криву, що порозумівається чинністю закону зростання альтернативних витрат.

Закон зростання альтернативних (вменених) витрат наголошує: кожна додаткова одиниця виробництва одного товару веде до все більш убутного виробництва іншого товару.

Точка С на лінії КВМ зазначає ситуації при повному використанні ресурсів

При неповному використанні ресурсів точка спільного виробництва товарів А і В, тобто D, лежатиме нижче КВМ, а недосяжний рівень спільного виробництва при дефіциті ресурсів буде ілюструватися точкою E вище КВМ.

Правобічне зрушення КВМ означає економічне зростання при наступних ресурсних передумовах:

збільшення обсягів національних ресурсів;

більш ефективне використання наявних національних ресурсів;

імпорт ресурсів.

Будь-яка виробнича діяльність є націленою на кінцевий результат. Тому підсумком виробничої діяльності є співставлення витрат виробництва та його підсумків.

^ Ефективність виробництва – це співвідношення результатів і витрат. Як правило, ефективність є відносним показником з чисельником у вигляді кінцевої цифри і зі знаменником у вигляді даної, початкової величини.

Наприклад, продуктивність (ефективність) праці є підсумок відношення обсягу продукції до середньоспискової чисельності робітників або витрат робочого часу:

Пр = П / Кс; Пр = П : Ч,

де Пр – продуктивність праці; П – обсяг продукції; Кс – середньоспискова кількість робітників; Ч – час роботи, що відпрацьований.

Ефективність основних фондів вимірюється за допомогою показників фондовіддачі (ФВ) й фондоозброєності (ФО):

ФВ = П : Ф; ФО = Ф : Кс,

де П – обсяг продукції; Ф – вартість основних фондів; Кс – середньоспискова кількість робітників.

Ефективність використання сировини й матеріалів вимірюють за допомогою показника матеріалоємності (МЄ):

МЄ = М : П,

де М – вартість матеріалів; П – обсяг продукції.

Існують інші часткові показники економічної ефективності, наприклад, використання інвестицій, власних активів та ін.

У практиці міждержавних зіставлень використовують показники валового внутрішнього продукту або валового національного доходу на душу населення.

На відміну від ефективності економічний ефект є абсолютною величиною і являє собою грошову користь від використання більш продуктивних чинників виробництва.

^ Соціальний ефект полягає у підвищенні соціальних стандартів життя, наприклад, зростанні тривалості життя, доходів на душу населення, рівня освіченості. Зазначені три величини використовує ООН для розрахунку індексу людського розвитку.


2. Розвиток суспільного виробництва ґрунтується на прогресі науки й техніки.

^ Наука – специфічний вид людської діяльності, що виробляє нові знання.

Техніка – сукупність засобів виробництва, що використовуються у виробництві.

Технологія – особливий процес поєднання всіх факторів з метою досягнення конкретного кінцевого результату.

^ Науково-технічний прогрес – безперервний процес розвитку науки, техніки й технологій.

Науково-технічна революція (НТР) – якісний стрибок у розвитку знань і технологій. Останній етап НТР пов’язують з початком комп’ютерної ери.

Новий етап НТР обумовив революційні зрушення у змісті й характері праці.

^ Зміст праці обумовлюється безпосереднім впливом продуктивних сил.

Ключовими категоріями, які описують зміст праці, є такі:

продуктивність (продуктивна сила) як результативність діяльності конкретного працівника з точки зору виробництва продукту;

інтенсивність праці як характеристика напруження, зусиль при діяльності;

якість праці як рівень професійної майстерності робітника;

складність праці як риса рівня кваліфікації на підставі досвіду, освіти, навичок;

важкість праці як рівень впливу роботи на стан здоров’я людини;

озброєність праці як рівень її оснащеності.

Характер праці відображає особливості впливу виробничих відносин на трудову діяльність. Наприклад, історичний аспект дозволяє визначити такі основні етапи розвитку трудової кооперації:

проста кооперація на підставі ручної праці без її поділу;

мануфактура , для якої додатково характерний поділ праці;

фабрична кооперація з поєднанням поділу праці й використання машин і механізмів.

Особливості сучасних змін у характері й змісті праці ви розглянете на семінарських заняттях, зокрема такі категорії, як автоматизація, комп’ютеризація, ергономізація, гуманізація праці та ін.


ТЕМА 1.3. Економічні потреби та інтереси

1. Суть і класифікація економічних потреб.

Економічні інтереси: суть, види й взаємодія.


1. Економічні потреби – ставлення людей до нестачі певних благ з бажанням володіти ними. Таким чином, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Надаємо класифікацію економічних потреб за певними критеріями:

За ступеням реалізації:

абсолютні, що відповідають світовому рівню;

дійсні, які типові для даної країни або регіону;

платоспроможні.

За пріоритетністю (за А. Маслоу):

фізіологічні;

у безпеці й захисті;

соціальні (у спілкуванні);

у повазі;

у самовираженні й самореалізації.

3. За суб’єктами:

індивідуальні, колективні й суспільні;

потреби домогосподарств, підприємств і держави.

Розвиток людства диктує необхідність постійного подолання суперечності між зростанням потреб і обмеженістю ресурсів. Це проявляється у дисбалансі між попитом і пропозицією: наявність перевиробництва при перевазі пропозиції та дефіциту при перевазі попиту.

Задоволення потреби супроводжується отриманням корисності. Відрізняють загальну і граничну корисності. Загальна корисність – це підсумкова, накопичена корисність усіх благ, що споживаються. Гранична корисність – це показник останньої одиниці блага при безперервному споживанні. При цьому діє закон спадної граничної корисності, за яким кожна додаткова одиниця блага, що споживається, приносить людині менше задоволення, ніж попередня.

Треба відзначити три етапи розвитку потреб:

1-й етап при домінуванні матеріально-речових потреб (до кінця 50-х років 20 ст.);

2-й етап з перевагою потреб у соціальних послугах (до нашого часу);

3-й етап при пріоритетності вільного часу почав формуватися у 80-90-ті роки 20 ст.


2. Усвідомлені потреби мають назву економічних інтересів.

Економічні інтереси можливо класифікувати за деякими критеріями:

1) за суб’єктами:

особисті (індивідуальні);

групові (колективні);

державні;

2) за об’єктами:

- матеріальні (майнові, фінансові);

- духовні (інтелектуальні);

- соціальні (влада, місце в суспільстві);

3) за засобами реалізації:

- завдяки зростанню доходів;

- за рахунок нагромадження колективного і національного багатства;

- за рахунок підвищення соціально-економічної ефективності.

Суперечності, властиві економічним інтересам, мають суб’єктивні й об’єктивні підстави. Суб’єктивний аспект пов’язаний з індивідуальними особливостями кожної особистості, свідомим вибором нею певної діяльності. Об’єктивна сторона спирається на специфіку певного історичного періоду, який склався незалежно від волі й свідомості людини. Зіткнення інтересів може мати еволюційний (неантагоністичний) і революційний (антагоністичний) характер. Тому проблема пошуку компромісів, тобто узгодження інколи протилежних інтересів має принциповий характер для стабільного соціально-економічного розвитку.


ТЕМА 1.4. Соціально-економічний устрій суспільства.

Економічна система та закони її розвитку

Суть і класифікація економічних систем.

Власність як економічна категорія.


1. Економічна система – це об’єктивна єдність явищ і процесів економічного життя, тобто сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл , обмін і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.
^ Розвиток економічних систем оцінюється за такими основними критеріями:
форми й типи власності як стрижень соціально-економічних відносин (формаційний підхід);

ступінь розвитку цивілізації (загальноцивілізаційний підхід);

- спосіб управління і координації економічної діяльності (централізоване і децентралізоване господарство).

^ За формаційним підходом, обґрунтованим ще К. Марксом, визначають первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну системи (формації). Суспільно-економічна формація - це історична сукупність виробничих відносин, продуктивних сил (в єдності базису) і різних форм суспільної свідомості (надбудови).

^ Продуктивні сили складаються з двох елементів: робочої сили й засобів виробництва.

Робоча сила – особистий чинник виробництва як здібність людини діяти у матеріальній та духовній сферах.

Засоби виробництва – уречевлений чинник виробничої діяльності як сукупність предметів, засобів і умов праці.

Предмети праці – об’єкти впливу людини при виробничої діяльності, зокрема, речовини природи й продукти попередньої переробки (сировина, напівфабрикати).

Умови праці – об’єкти зовнішнього для безпосереднього виробничого процесу середовища, що є необхідною складовою нормальної діяльності (будівлі, споруди, засоби безпеки та ін.).

Засоби праці – провідники людського впливу на предмет праці (устаткування, інструменти, ЕОМ та ін.). Особливе місце у вказаних засобах займають знання у широкому розумінні, включаючи інформацію.

Структуру продуктивних сил слід розглядати за сферами, галузями, територіями і т.д. зазначену структуризацію здійснює поділ праці – процес співіснування різних видів конкретної праці, який об’єдную диференціацію та інтеграцію трудових функцій.

Розрізняють такі основні форми суспільного поділу праці:

загальний з визначенням принципово головних сфер виробничої діяльності, наприклад, воєнна і цивільна;

частковий зі зазначенням більш дрібних підгалузей, наприклад, у промисловості виділяють харчову, а докладніше цукрову галузь;

одиничний з виконанням окремої технологічної операції або здійсненням внутрішньофірмового постачання продукту виробництва;

кваліфікаційний;

територіальний.

У. Петті довів у своїх роботах, що трудовий поділ був головним чинником зростання населення Лондона. А. Сміт у своїй відомій книзі “Дослідження про природу і причину багатства народів” (1776 р.) на прикладі виробництва шпильок наочно проілюстрував революційне зростання продуктивності праці в мануфактурі порівняно з ремісничим індивідуальним виробництвом.

З точки зору історії традиційно виділяють такі етапи розвитку поділу праці:

перший поділ пов’язаний з відокремленням тваринництва від рослинництва;

другий поділ спирається на виникнення ремісництва;

третій поділ характеризується відокремленням торгівлі й діяльністю купецтва і лихварства.

Сучасний етап розвитку суспільного поділу праці пов’язують з втіленням інновацій та використанням новітніх технологій, що відповідають даному етапу НТР.

Визначимо головні організаційно-економічні форми зазначеного поділу:

спеціалізація із зростанням кількості відокремлених виробників з такими основними формами:

- поштучна або подетальна;

- предметна;

- технологічна або поопераційна.

кооперування як система взаємовідносин відокремлених спеціалізованих учасників;

комбінування як форма раціонального сполучення видів діяльності в межах окремих складних виробництв;

концентрація як процес збільшення масштабів виробництва за рахунок внутрішнього нагромадження капіталу;

централізація як процес збільшення масштабів за рахунок об’єднання раніше незалежних капіталів;

диверсифікація як поширення видів діяльності або асортименту продукції з метою подолання однобічності у виробництві й збуті.

^ Виробничі відносини являють собою сукупність відносин людей у сферах безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. При цьому відрізняють організаційно-економічні й соціально-економічні відносини.
Організаційно-економічні відносини характеризують систему зв’язків між людиною і виробничим процесом (поділ праці, організація і оплата праці, грошовий обіг та ін.).
Соціально-економічні відносини описують відносини людини й людини при здійсненні господарської діяльності. Йдеться про відносини власності, розподілу доходів і багатства в цілому, відтворення суспільного виробництва. Визначальною формою соціально-економічних відносин є власність.

За загальноцивілізаційним підходом, історію людства підрозділяють за класифікацією американського етнографа Л. Моргана на три основні етапи:

дикість;

варварство;

цивілізованість.
Перші два етапи спираються на перевагу збиральництва готових продуктів природи. Характерна ознака цивілізованості – перехід від збиральництва до переробних суспільно-виробничих технологій.
Таким чином, цивілізованість можна визначити як такий етап розвитку людства, коли поєднуються три основні риси людського буття:

певний спосіб діяльності у вигляді праці;

наявність переробних технологій;

відповідний рівень матеріальної і духовної культури, яка передається від попередніх до наступних поколінь людей.

Різноманітність прояву цивілізаційних ознак можливо угрупувати за горизонтальним і вертикальним аспектами.

^ Горизонтальний аспект являє собою одночасне існування особливих локальних цивілізацій окремих країн або територій, наприклад, давньокитайська, давньогрецька, давньоримська та ін. Таким чином, підкреслюється географічна специфіка розвитку, що зберігається протягом усієї історії.

^ Вертикальний аспект узагальнює еволюцію суспільства в цілому протягом історичного розвитку і дозволяє визначити такі етапи соціально-економічного прогресу:

аграрна цивілізація на підставі так званої неолітичної революції з пануванням сільського господарства як головної галузі суспільного виробництва (від 8 тис. до нашої ери до межі 18-19 ст.);

індустріальна цивілізація на підставі промислового перевороту (від межі 18-19 століть до нашого часу);

постіндустріальна, або інформаційна цивілізація, яка бурхливо розвивається в надрах індустріального суспільства з початком нового етапу НТР.

Визначимо головні риси постіндустріального етапу:

1. Перехід до переважно нових технологій на підставі інформаційних технологій.

2. Якісно нова роль людини як джерела і мети суспільного виробництва.

3. Глобалізація та широка інтеграція соціально-економічного життя.

З точки зору координації господарської діяльності визначають такі типи систем:

традиційні (патріархальні);

командно-адміністративна;

ринкова вільної конкуренції;

змішані;

перехідні.


2. Соціально-економічним стрижнем будь-якої економічної системи є відносини власності.

Власність – історично певний спосіб привласнення чинників, результатів виробництва і прибавочного продукту.

Юридичний аспект власності відображається в реалізації прав власності на майно та інші господарські активи. Ключовими категоріями з точки зору прав власності є такі:

користування як процес виробничої експлуатації об’єкта;

володіння як фактичне панування над об’єктом;

розпорядження як право прийняття управлінських рішень;

відчуження з втратою прав власника;

траст як делегування прав власності іншій особі.

Відзначимо основні типи й форми власності:

приватна (індивідуальна, сімейна з використанням найманої праці або без зазначеного використання);

державна (загальнодержавна, місцева (комунальна, муніципальна));

колективна (кооперативна, часткова (пайова), корпоративна (акціонерна), суспільних організацій, асоціацій та ін.);

змішана за участю представників не менше двох вказаних типів зокрема спільна за участю іноземних учасників.

Економічний розвиток людства постійно пов’язаний з процесами зміни типів і форм власності. Принциповими є такі категорії:

роздержавлення як комплекс заходів, які спрямовані на подолання державного монополізму;

приватизація як форма роздержавлення з відчуженням колишнього об’єкта державної власності на користь недержавної особи;

націоналізація як процес, протилежний приватизації;

денаціоналізація (реприватизація) як процес переходу до приватних володарів об’єктів, що були раніше націоналізовані.

Слід відзначити історичний аспект існування відносин власності. Кожній цивілізації відповідав пануючий об’єкт привласнення.

Аграрна цивілізація спиралася на земельну власність і сільське господарство як головну галузь. Але в межах зазначеної системи виділяють географічно-локальні форми: античну, азійську і германську цивілізації.

Індустріальна цивілізація відрізняється домінуванням як головного об’єкта власності засобів і умов праці.

Постіндустріальна форма цивілізації характеризується перевагою власника інформації.

ТЕМА 1.5. Товарна організація суспільного виробництва.

Товар і гроші

Характеристика натурального і товарного виробництва.

Товар і його властивості. Теорії вартості.

Суть, еволюція, функції і типи грошей

Закони грошового обігу. Інфляція.




Історично визначають два основні типи організації економіки:

натуральне господарство;

товарне господарство.

Перший тип – це така форма організації виробництва, за якою продукти виробляються для внутрішнього споживання з такими головними рисами:

відстала техніка і технологія виробництва;

малопродуктивна ручна праця;

відірваність економічних суб’єктів;

безпосередній розподіл продуктів праці.

Другий тип – це така форма організації виробництва, за якою продукти виробляються для подальшого обміну на ринку з такими головними рисами:

розвинутий поділ праці;

економічна відокремленість суб’єктів;

еквівалентність обміну;

використання грошей, тобто платність відносин;

наявність конкуренції.

Товарне виробництво можна класифікувати за певними критеріями:

За фактом використання грошей:

бартерне, тобто з прямим обміном товарів без посередництва грошового еквіваленту;

грошове, тобто за обов’язковою участю грошей.

За складністю:

просте з поєднанням однією особою функцій виробника і власника, тобто без використання найманого труда при перевазі ручної праці;

підприємницьке з обов’язковим залученням найманих робітників при значному розвитку інших чинників виробництва.

За номенклатурою продукції:

із стабільною номенклатурою при слабкому технологічному розвитку;

- із змінною номенклатурою при постійному оновлюванні технологій