Реферат: Зміст

Зміст



Зміст 1

Вступ 2

1. Сутність і класифікація витрат робочого часу 3

та продуктивність праці 3

1.2.Класифікація часу використання обладнання. 5

1.3 Правовий аспект продуктивності праці та кваліфікація працівника 7

1.4. Ефективність продуктивності праці 9

2. Резерви підвищення продуктивності праці та ефективність її використання 14

2.1Методи вивчення продуктивності праці, робочого часу і часу використання обладнання 14

2.1.1 Методологія вивчення затрат робочого часу 14

2.1.2. Метод безпосередніх замірів 15

2.1.3. Метод моментних спостережень. 25

2.2Резерви підвищення продуктивності праці 28

Макро рівень 32

Проміжний рівень 32

Мікро рівень 32

2.3Аналіз продуктивності праці 36

2.3.1. Виявлення джерел росту продуктивності праці в результаті аналізу трудомісткості виготовлення виробів. 36

2.3.2. Організація робіт по встановленню нових, діючих і впровадженню технічно обґрунтованих норм праці. 38

2.3.3. Форми підготовки і підвищення кваліфікації кадрів. 40

Висновок 45

Список літератури 47
Вступ

Продуктивність праці – це наукова дисципліна, що має особливий зміст, сферу дослідження і свої методи вивчення явищ виробничої діяльності людини. Продуктивність праці – це економічна наука, пов’язана з іншими економічними, а також суспільними і біологічними науками. Тому метод і порядок встановлення норм праці, обгрунтування їх рівня грунтується на законах економіки, математики, фізики, хімії, організації виробництва, філософії, фізіології і психології. В більш загальному розумінні продуктивність праці – це встановлення конкретного виразу міри праці, тобто норми праці, які включають проектування трудового процесу і визначення його необхідної тривалості. Щодо норм висуваються наступні вимоги. Вони повинні бути:

Науково обгрунтовані;

Економічно обгрунтовані;

Фізіологічно обгрунтовані;

Соціально обгрунтовані;

Науково обгрунтовані.

Продуктивність праці відіграє важливу роль у економічній роботі промислового підприємства. Воно служить підгрунтям для складання технічно і економічно обгрунтованих планів, забезпечуючи їх напруженість і реальність реалізації. Норми праці виступають у ролі показників, за якими визначають економію праці, зростання одного з найважливіших показників економічної роботи підприємства – підвищення продуктивності праці.

Продуктивність праці є технічною основою раціональної організації виробництва. Організувати працю на підприємстві – це перш за все правильно розставити людей, зайняті виконанням єдиного завдання. Для цього необхідно знати, скільки праці і якої якості потрібно для виконання тієї чи іншої операції або іншої частини виробничого процесу. Правильна організація праці передбачає в першу чергу встановлення кількості пропорцій між окремими видами праці з врахуванням їх якісних відмінностей. Це можливо при умові, якщо у розпорядженні підприємства є науково обгрунтовані норми праці на всі види виконуваних робіт. Розділення і кооперація праці мають велике значення при розвитку технічного процесу.

Між продуктивністю і організацією праці існує тісний взаємозв’язок. Науково обгрунтовані норми розраховуються і впроваджуються, виходячи з найбільш раціональної організації праці в певних умовах. В той же час сама норма праці може бути використана для оцінки раціональності трудового процесу і вибору того чи іншого її варіанту.

В даній курсовій роботі запропоновано до огляду проект заходів, що спрямовані на усунення непродуктивних затрат праці і витрат робочого часу на промисловому підприємстві (на прикладі АТ “Ватра”). Виявлення резервів часу є необхідним процесом для встановлення темпів зростання продуктивності праці – одного із важливих показників раціональної організації праці і економічного розвитку підприємства.
^ 1. Сутність і класифікація витрат робочого часу та продуктивність праці

Продуктивність праці являє собою комплексну категорію, що містить у собі такі показники:

прибутковість;

економічність;

дієвість (досягнення цілей);

відповідність міжнародним стандартам;

рівень трудової активності.

Якщо продуктивність праці являє собою використання тільки живої праці, то продуктивність передбачає використання поряд з живою працею і матеріальними ресурсами, і капіталу, і інформації. Таким чином, продуктивність є більш складна категорія в порівнянні з продуктивністю.


Класифікація затрат робочого часу виконавця.


Під робочим часом розуміють встановлену тривалість робочої зміни. Робочий час ділиться на час роботи і на час перерв, або час нероботи.

Час роботи витрачається робітником на здійснення дій, пов’язаних з виконанням виробничих завдань. Він поділяється на час продуктивної роботи і час роботи, непередбаченим виконанням виробничого завдання.

Час виробничої роботи включає в себе час підготовчо-заключної роботи, оперативної роботи, обслуговування робочого місця.

Час підготовчо-заключної роботи витрачається робітником на підготовку до роботи, на першочергове ознайомлення з роботою і на виконання дій, пов’язаних з її закріпленням, отримання наряду, технічної документації, ознайомлення з кресленням, отримання інструктажу майстра, наладка верстату, встановлення і зняття приспосіблення, здача роботи і ін.

Особливістю підготовчо-заключного часу є те, що він повторюється не з кожною штукою виробу, а витрачається один раз на зміну або на партію виготовлюваних деталей і від розміру партії не залежить. Тому, коли тривалий час виконується одна і таж робота, наприклад у масовому виробництві виробів при обробці і переробці однієї і тієї ж сировини, підготовчо-заключний час в розрахунку на одиницю продукції буває незначним. В цих випадках при встановленні норм часу він, як правило, не враховується.

Партія – це визначена кількість однотипних деталей, що одночасно запускаються у виробництво, тобто обробляються з однієї наладки верстата.

Час оперативної роботи витрачається на здійснення основної мети операції і повторюється з кожною штукою виробу (обточування, свердління, штампування, обпилювання). В умовах виконання технологічних процесів обробки оперативний час складається з основного і допоміжного.

Протягом часу основної (технологічної) роботи здійснюється зміна форми, розмірів, зовнішнього виду, взаємного розміщення частин, структури і властивостей предмета праці, яка передбачена технологічним процесом. Прикладом основного часу маже бути час, що витрачається безпосередньо на різанні металів, на штампування, зварювання, збирання, закалювання, відпуск, плавлення, травлення, фарбування і т.п. Основний час може бути машинно-автоматичним, машинно-ручним і ручним.

На протязі машинно-автоматичного основного часу зміна предмету праці здійснюється робочою частиною обладнання без безпосередньої участі робітника: наприклад, робота верстата автомата, зняття стружки на верстаті з автоматичною подачею.

На протязі машинно-ручного основного часу зміна предмета праці здійснюється робітником механізмом машини при прямій участі робітника: наприклад, зняття стружки на верстаті ручною подачею, свердління електродреллю.

На протязі виконання ручного основного часу зміна предмету праці здійснюється безпосередньо робітником без застосування якого-небудь механізму: наприклад, ручна формовка, ручна ковка, обпилювання, фарбування виробу вручну, ручне збирання.

Час допоміжної роботи витрачається на різні прийоми, що забезпечують виконання основної роботи і повторюється або з кожним предметом праці, або через визначену їх кількість: наприклад, встановлення і зняття деталі з верстата або декількох деталей на оправку, управління верстатом (пуск і зупинка верстата, підвід інструменту, включення і виключення подачі), проміри деталі.

Допоміжний час може бути машинно-автоматичним, машинно-ручним і ручним. Машинно-автоматичний допоміжний час витрачається при роботі на верстатах автоматах з автоматичним завантаженням деталі при механічному переміщенні частин верстата в вихідне положення. На протязі машинно-ручного допоміжного часу робота виконується робітником за участі механізму: наприклад, встановлення і зняття деталі за допомогою підйомного крану. На протязі ручного допоміжного часу робота виконується безпосередньо робітником без застосування якого-небудь механізму: наприклад, встановлення деталі вручну, вимірювання деталей, переміщення частин деталей вручну.

Час обслуговування робочого місця витрачається на догляд за робочим місцем і на підтримку його в робочому стані на протязі зміни.

Час обслуговування робочого місця і технологічних процесів обробки поділяється на час технологічного і організаційного обслуговування робочого місця.

Час технологічного обслуговування витрачається на догляд за робочим місцем при виконанні основної роботи: наприклад, час на заміну інструменту, що затупився, на регулювання і підналадку верстату в процесі роботи, на правку інструменту, змітання стружки в процесі роботи.

Час організаційного обслуговування витрачається на догляд за робочим місцем на протязі всієї робочої зміни, але переважно на початку і в кінці робочого дня: наприклад, час розкладання і збирання інструменту на початку і в кінці зміни, на чистку і змащування верстату, на огляд обладнання.

Часом роботи, не передбаченим виконанням виробничого завдання, рахується час виконання випадкових і невиробничих робіт, тобто непередбачених виробничим завданням, але викликаних виробничою необхідністю: наприклад, розмотування розбракованих бобін на мотальних машинах або зняття з заготовки зайвого припуску при механічній обробці і т.д.

Час перерв (час нероботи) – це період, на протязі якого робітник з різних причин не бере участі у роботі. Він поділяється на час регламентованих перерв, тобто перерв, які передбачені правилами внутрішнього порядку і існуючим законодавством, що регулює працю і відпочинок працюючих (час перерв на відпочинок і особисті потреби, виробничу гімнастику, час перерв). Враховуються також перерви, встановлені технологією і організацією виробництва: наприклад, технологічні перерви між стадіями фарбування і сушіння при багатослойовому покритті деталі барвниками; для провітрювання забоїв у шахті, перерви в роботі монтажників при підйомі блоку краном і т.д.

Тривалість перерв на регламентований відпочинок встановлюється в залежності від факторів, що враховують втомлюваність працівника: його фізичних зусиль, темпу роботи, забрудненості, вологості і температури повітря, шуму, вібрацій, теплових випромінювань і ін.

До часу нерегламентованих (усувних) перерв відносяться різні простої з технічних (ламання механізмів, відсутність різного виду енергії) і з організаційних причин (несвоєчасна подача матеріалу, інструменту, відсутність роботи), а також перерви, викликані порушенням трудової дисципліни робітником.

Затрати робочого часу виконавця можуть бути нормовані, ті, що включаються в склад норми часу, і ненормовані, які не включаються до складу норм часу. До нормованих належать затрати підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, а також затрати часу на регламентовані перерви. Всі інші затрати робочого часу виконавця вважаються втратами, усунення яких забезпечує підвищення продуктивності праці.

^ 1.2.Класифікація часу використання обладнання.
Час використання обладнання поділяється на час роботи і час перерв в роботі обладнання.

Час роботи обладнання, на протязі якого обладнання працює, поділяючись на час роботи обладнання по виконанню виробничого завдання, або оперативний час, і час роботи обладнання, непередбачений виконанням виробничого завдання.

Час роботи по виконанню виробничого завдання включає весь час, на протязі якого обладнання знаходиться в робочому стані і предмет праці обробляється (переробляється), а також здійснюються допоміжні дії, необхідні для виконання основної роботи. Він поділяється на основний і допоміжний час.

На протязі основного часу здійснюється процес обробки (переробки) предмета праці і автоматичний ввід його в обробку: наприклад, час обробки поверхні деталі на металорізальних верстатах.

Основний час обладнання буває машинним (апаратурним), коли робітник спостерігає і регулює роботу обладнання (наприклад, робота на верстатах з автоматичною подачею), і машинно-ручним, коли поряд з машинною роботою необхідна ручна праця (наприклад, робота на верстатах з ручною подачею).

Допоміжний час включає час на дії, необхідні для виконання основної роботи і неперекривні машинним часом: наприклад, час встановлення деталі на верстаті, час завантаження апаратів перервної дії і ін.

Оперативний час – основний і допоміжний – поділяється крім того на машинно-вільний (МВ), апаратурно-вільний (АВ) і час роботи обладнання за участю робітника – час зайнятості робітника (З).

До часу роботи обладнання, не передбаченому виконанням виробничого завдання, належить час виконання невиробничої і випадкової роботи. Час непродуктивної роботи обладнання включає час роботи обладнання, яке не збільшує об’єм і не покращує якість продукції: наприклад, час роботи обладнання по виготовленню продукції, забракованої при її прийомі. Час випадкової роботи обладнання включає час на виготовлення продукції, непередбаченої виробничим завданням, але виготовлення якої є виробничою необхідністю.

Час перерв в роботі обладнання – час його бездіяльності – ділиться на час регламентованих і нерегламентованих перерв.

Час регламентованих перерв включає час на такі перерви: пов’язані з підготовкою до роботи і з обслуговуванням робочого місця (виконання підготовчо-заключних робіт і робіт по організаційно-технічному обслуговуванню); передбачувані технологією і організацією виробничого процесу (ремонт механізмів за графіком, неусувні технологічні перерви, в тому числі при багатоверстатному обслуговуванню через співпадання часу зайнятості робітника на одному верстаті з необхідністю обслужити інші і т.д.); відпочинок і особисті потреби працівника.

Час нерегламентованих перерв ділиться на час перерв внаслідок порушень нормального протікання виробничого процесу (бездіяльність обладнання в зв’язку з відсутністю енергії, палива, сировини; позапланові ремонти обладнання через його несправність і т.д.) і на час перерв, викликаних порушенням трудової дисципліни робітником (запізнення, відлучення в процесі роботи, передчасне залишення робочих місць і т.д.).

Час використання обладнання, як і затрати робочого часу виконавця, поділяють на нормований і ненормований. До нормованого часу роботи обладнання належить час роботи по виконанню виробничого завдання і час регламентованих перерв. До ненормованого часу належить час невиробничої і випадкової роботи і час нерегламентованих перерв.

Таблиця 1.


^ Визначення витрат робочого часу

Назва груп і категорій затрат

робочого часу.

Умовні позначення.

Час на виконання виробничого завдання

Підготовчо-заключний час

Оперативний час

Основний час

Допоміжний час

Час обслуговування робочого місця

Час організаційного обслуговування

Час технічного обслуговування

Час роботи непередбаченої виконанням виробничого завдання

Час випадкової роботи

Час невиробничої роботи

Час перерв у роботі

Час регламентованих перерв

Час на відпочинок і особисті потреби

Час перерв встановлених технологією і організацією виробничого процесу

Час нерегламентованих перерв

Час перерв викликаних порушенням трудової дисципліни

Час перерв викликаних порушенням нормального протікання виробничого процесу

Машинний час

Манинно-вільний час

Апаратурно-вільний час

Час зайнятості робітника на обслуговуванні обладнання

Активне спостереження

Час пасивного спостереження за роботою обладнання

ЧВЗ

ПЗ

ОЧ

О

Д

ОМ

Орг

Тех


ЧНЗ

ЧВР

ЧНР

П

ПР

ВОП


ПТ

ПН


ППД


ППП

М

МВ

АВ


З

А


ЧСП



В доповнення до розробленої класифікації затрат робочого часу і часу використання обладнання ННІ праці рекомендуються умовні позначення, які застосовуються в основному для індексації затрат часу при різних дослідженнях (табл.1).
^ 1.3 Правовий аспект продуктивності праці та кваліфікація працівника
Загальна декларація прав людини гарантує кожному право на працю і на освіту. Держава виступає гарантом цього права, що закріплено в Конституції України від 28 червня 1996 p. Згідно із ст. 43 професійно-технічне навчання, підго­товка та перепідготовка кадрів є складовими елементами державної гарантії права на працю. Право людини на освіту закріплено в ст. 53 Конституції України.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує: доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійної, вищої освіти в державних і комунальних закладах освіти; розвиток дошкільної, повної загальної середньої освіти, позашкільної, професійно-техніч­ної, вищої і післядипломної освіти, різних форм .навчання;надання державних стипендій і пільг учням і студентам.

Освіта — основа інтелектуального, культурного, духов­ного, соціального та економічного розвитку суспільства і дер­жави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особи­стості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих мораль­них якостей; підвищення освітнього рівня народу, забезпе­чення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Наявність різних форм навчання, зокрема заочної і вечір­ньої, дозволяє значній кількості громадян поєднувати свою трудову діяльність з навчанням у різних закладах освіти. Працівники, котрі поєднують працю з навчанням, беруть участь у двох паралельних правовідносинах: у трудових правовідно­синах з власником підприємства та в адміністративно-право­вих — із закладом освіти. Трудові відносини цієї категорії працівників мають усі ті ознаки, що притаманні будь-яким трудовим правовідносинам. Але разом із загальними озна­ками, ці правовідносини мають певні особливості, що прояв­ляються в спеціальних правах й обов'язках суб'єктів трудо­вих правовідносин, пов'язаних з поєднанням навчання з пра­цею. Так, для осіб, котрі поєднують працю з навчанням, перед­бачена система особливих пільг, гарантій, обсяг і види яких залежать від типу закладу освіти, від форми навчання, а також від того, в якому класі та на якому курсі навчається працівник. Крім закладів освіти, навчання громадян здій­снюється і на підприємствах. Ця галузь освіти регулюється трудовим правом. Закони та інші нормативно-правові акти про працю вирішують завдання сприяння працюючим гро­мадянам в отриманні освіти шляхом створення на підприєм­ствах, в установах і організаціях відповідних умов для на­вчання без відриву від роботи.

У нормативно-правових актах містяться норми, які, з од­ного боку, встановлюють різного роду пільги для праців­ників, котрі поєднують працю з навчанням, з другого — регла­ментують права та обов'язки роботодавця і працівника з приводу організації професійного навчання та його юридич­них наслідків. Такі правові норми утворюють самостійний інститут трудового права, норми якого регулюють відноси­ни з приводу поєднання роботи і навчання та підвищення кваліфікації працівниками безпосередньо на виробництві, а також у закладах освіти різних форм власності. Основним у цих відносинах є те, що головним суб'єктом їх є найманий працівник (а не будь-який громадянин), який має свого роду "подвійний статус": або поєднує роботу з навчанням, з підви­щенням кваліфікації, або уклав учнівський договір з робото­давцем про попереднє навчання з подальшим працевлашту­ванням згідно з отриманою професією, спеціальністю та квалі­фікацією.

Пільги працівникам, котрі поєднують роботу з навчан­ням, виражаються в наданні їм більше вільного від роботи часу для успішного навчання та підвищення кваліфікації і передбачені главою XIV КЗпП України (статті 201—220) "Пільги для працівників, що поєднують роботу з навчан­ням". Такі пільги поділяються на групи за видами право­відносин: а) щодо надання відпусток; б) щодо робочого часу та відпочинку протягом робочого дня, тижня; в) щодо опла­ти вартості проїзду для складання екзаменаційної сесії; г) щодо режиму роботи і побутового обслуговування.

Право на пільги при поєднанні праці з навчанням вини­кає у працівника, якщо є адміністративний акт про його за­рахування до закладу освіти. Надалі це право виникає за умови успішного навчання. Вважається, що успішно навча­ються працівники, які склали всі заліки та іспити, передба­чені навчальним планом, а також виконали лабораторні, пись­мові та інші роботи за дисциплінами навчального плану даного семестру або склали кваліфікаційний іспит з вироб­ничого навчання. Праву на пільги кореспондується обов'я­зок працівника успішно навчатися, цілеспрямовано викорис­товувати вільний час, а власник підприємства чи уповнова­жений ним орган зобов'язаний надати пільги, передбачені законодавством.

У відповідності до ст. 202 КЗпП законодавець зобов'язує власника або уповноважений ним орган створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням для осіб, котрі проходять виробниче навчання або навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва. Це положення може служити базою для конкретних правил нормативного харак­теру й зобов'язань виконання умов, які передбачаються у колективному договорі. З переходом України до ринкової економіки і появою підприємств різних форм власності та видів господарської діяльності ця норма відіграє велике зна­чення і виступає гарантом пільг для даної категорії праців­ників. На жаль, не можна не помітити і того факту, що багато приватних підприємств намагається зменшити обсяг пільг такого роду, а іноді — взагалі їх не надавати. Будемо споді­ватися, що це тимчасове явище, яке властиве економічній кризі, оскільки власник підприємства повинен бути зацікавлений у високій кваліфікації своїх працівників. Більше того, одним із засобів забезпечення зростання кваліфікації працівників є організація відповідного навчання на виробництві.

В умовах зростання кількості незайнятого населення, од­ним із заходів подолання безробіття є організація професійного навчання. До основних закладів, що здійснюють про­фесійне навчання, відносять навчальні підрозділи підпри­ємств. Тому питання організації професійного навчання на підприємствах набуло значення, ще й з точки зору забезпе­чення зайнятості населення.
^
1.4. Ефективність продуктивності праці

Ефективність - співвідношення витрат і результатів. Чим вище результат, тим краще працює підприємство.

Ефективність – система показників, які можна підрозділити на 4 підгрупи:

Ефективність використання живої праці. Включає:

приріст продукції, отриманий за рахунок росту продуктивності праці;

частка чисельності персоналу, скороченої в результаті росту продуктивності праці;

темпи росту продуктивності праці.

Ефективність використання минулого (упредметненої праці). Включає:

Фондоозброєність;

фондовіддача;

фондоємність.

Ефективність використання матеріальних витрат. Включає:

матеріалоємність продукції;

енергоємність продукції;

томливоємність продукції;

комплектоємність.

Узагальнюючі показники. Включає:

рентабельність;

прибутковість;

динаміка росту продуктивності праці.

Ефективність праці.

Трудовий потенціал у системі економічних ресурсів.

Концепція ефективності праці.

Ефективність інвестицій у людський капітал.

Теорема рентабельності компонентів праці.

Трудовий потенціал – трудові ресурси плюс особи, працездатного віку, що можуть бути втягнути в процес виробництва при екстремальних умовах.

Трудові ресурси містять у собі осіб працездатного віку в діапазоні від 16 до 54 (ж) і 59 (ч) років. Трудові ресурси регулярно враховуються в балансі трудових ресурсів і постійно уточнюються при здійсненні прогнозних розрахунків на перспективу (3-5 років). В даний час трудові ресурси поступово скорочуються під дією як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, що роблять на них вплив. Аналогічна ситуація і з трудовим потенціалом. Для того, щоб змінити ситуацію необхідне здійснення комплексних мір як загальнодержавного, так і місцевого значення.

Суть концепції ефективної праці – максимально чітке використання наявних трудових ресурсів і можливість упредметненої праці з метою одержання максимальної віддачі на одиницю витрат.

Досягнення концепції можливо при чіткому виконанні наявних нормативних матеріалів і законодавчих документів, що забезпечують її виконання і регламентування.

Ефективність – сукупність показників, за допомогою яких можна оцінити наскільки правильно і чітко забезпечується співвідношення між результатами і витратами. Чим більше розрив між результатами і витратами, тим ефективніше використовуються ресурси і виробничі потужності.

Ефективність інвестицій у людський капітал.

Тому що людський капітал є найбільш рухливим серед факторів виробництва, то він вимагає більшої уваги і витрат. Справа в тім, що людський капітал є основою будь-якого процесу виробництва і від того, яке йому приділена увага, залежить результат.

Ті компанії, що приділяють велику увагу, у питаннях підготовки, перепідготовки кадрів, підвищення кваліфікації і короткостроковому перенавчанню співробітників знаходяться в більш вигідному положенні, чим ті фірми і компанії, що цьому питанню не приділяють належну увагу. Вкладення засобів у капітал, у його розвиток і формування, вважається більш ефективним вкладенням засобів, чим інші вкладення. Єдиним критерієм ефективного вкладення засобів у людський капітал є його віддача у виді нових технічних рішень, нових розробок ефективних елементів організації праці.

Варто помітити, що вкладення засобів у людський капітал не завжди дає швидкі результати. Думаючий керівник знає, що результат обов'язково буде рано або пізно особливо, якщо використовуються різні форми вкладення засобів.

Одним з найбільш ефективних вкладень є система безперервного утворення, що дозволяє постійно підвищувати і підтримувати визначений освітній рівень у працівників підприємства, що дає необхідні й очікувані результати, що дозволяють фірмі витримувати конкурентну боротьбу.

Одним з елементів ефективного вкладення засобів у людський капітал у закордонних фірмах і компаніях є організація і функціонування кружків якості по засобом, який забезпечується належний рівень технічного утворення працівників і постійний процес пошуку виявлення і використання резервів виробництва.

В даний час важливого значення набуває показник продуктивності, що застосовується не тільки до праці, але і до інших ресурсів, і відношення приросту продукції до конкретного приросту ресурсів вважається граничною продуктивністю, у якій відбиті різні фактори, що роблять вплив, як на приріст ресурсів, так і на приріст обсягу продукції.

Часто використовується цей термін як характеристику граничної продуктивності фактора, що дозволяється оцінити, якій мері витрати, зв'язані з залученням цього фактора, економічно виправдані, і наскільки підприємець правильно прийняв рішення.

Вкладення в кожен виробничий фактор, в умовах зробленої конкуренції здійснюються доти, поки його ринкова ціна не перевищить вартості його граничного продукту.

Що сформувалися в цих умовах ціни різних ресурсів характеризують можливість заміщення одних ресурсів – іншими. Це заміщення буде ефективно доти, поки граничні витрати на ресурс, що використовуеться, будуть нижче, ніж витрати на що заміщається.

На відміну від граничної продуктивності розраховується середня продуктивність, що дорівнює відношенню обсягу виконаної продукції до суми витрат праці. Цей показник дозволяє оцінити загальний обсяг продукції, що досягається при визначених масштабах залучення у виробництво визначеного виду ресурсів.

Цей показник є усередненою величиною, що показує ту оптимальну величину, котру бажано досягти в процесі ефективного використання ресурсів.

Середня продуктивність праці виміряється двома групами вимірників:

статистичними коефіцієнтами;

динамічними індексами.

Статистичні коефіцієнти розраховуються шляхом розподілу, наприклад, обсягу продукції на витрати праці у визначений час.

Динамічні індекси – це статистичний коефіцієнт за якийсь визначений період часу, ділений на статистичний коефіцієнт за попередній період.

Усередині кожної групи розрізняють три типи вимірників:

частофакторні – праця робітників, визначеній кваліфікації або професії;

багатофакторні – праця робітників, різних професій, рівня кваліфікації;

сукупнофакторні – уся чисельність промислово-виробничого персоналу.

Подібна система розподілу показників необхідна для того, щоб визначити продуктивність праці і проаналізувати ті процеси, що не завжди лежать на поверхні. Саме за допомогою цих показників, розраховуються нормативні величини вихідної бази для прийняття управлінських рішень.

Важливим моментом у процесі визначення продуктивності має різноманіття зв'язків. Чим більше зв'язків того або іншого суб'єкта ринкової економіки, тим більше важливе місце цей суб'єкт займає на ринку. І навпаки. При цьому різноманіття зв'язків дозволяється оцінити ефективність роботи даної фірми в сформованих умовах. З цією метою використовуються визначені рамки або границі ресурсів праці (оцінки), продуктивність яких буде піддаватися вимірові.

В основі аналізу закладається виробничий процес, що розбивається на ряд етапів, кожний з яких складається з окремих операцій і виконується різними групами людей.

Підвищення продуктивності праці зв'язано зі скороченням витрат на конкретні операції і на конкретному робітнику місця. Саме на цих дрібних етапах можливе виникнення протиріч між окремими елементами і всією системою виробництва.

На окремих етапах отримані результати можуть впливати на загальні результати, якщо отримані непрямі результати в масштабах усій системі скласти разом із прямими, те тоді ми одержуємо повні витрати праці.

Повні витрати праці на одиницю продукції окремих ланок системи обчислюється по формулі:

Т=С-(Е-А)-1, де

Т – вектор розміреності всіх ланок системи;

С – вектор такої ж розміреності, окремі елементи якого характеризують прямі витрати праці на одиницю продуктивності кожної ланки;

Е – одинична матриця такої ж розміреності, як і А;

А – матриця розміром n x n, елементи якої показують прямі витрати продукції кожної ланки на одиницю продукції ланки системи (Е-А)-1 – матриці зворотної (Е-А).

Вимірювати повну продуктивність праці досить важливо на укрупненому макро рівні, тому що дозволяється виявити розбіжність між ефективністю і продуктивністю. При цьому виникаючі розбіжності повинні улагоджуватися через систему оплати праці і тим самим нівелюватися. При цьому дає собі знать ще один вид витрат, як додаткові трудові зусилля, що звуться витрати зворотного зв'язку. Вони виникають при взаємозамінності різних засобів виробництва як здатність використовуватися для однієї і тієї ж мети. І в той же час, ці засоби виробництва можуть по різному використовуватися в різних ланках виробництва.

Другий елемент – це нерівна ефективність різних замінних засобів виробництва на кожнім з напрямків, що відбивають на загальній ефективності. Недолік більш ефективних засобів виробництва щодо можливих масштабів їхнього додатка в системі в цілому.
^ 2. Резерви підвищення продуктивності праці та ефективність її використання

Методи вивчення продуктивності праці, робочого часу і часу використання обладнання

Розглянемо способи вивчення затрат робочого часу згідно викладеної класифікації. Результати такого вивчення дозволяють визначити рівень раціональності використання робочого часу, отримати вихідні дані, на основі яких розробляються нормативи і встановлюються норми робочого часу.

Розрізняють наступні основні способи вивчення затрат робочого часу: фотографія робочого часу, хронометраж, фотохронометраж. Така робота проводиться методами безпосередніх замірів і інших спостережень.

^ 2.1.1 Методологія вивчення затрат робочого часу
Методом безпосередніх замірів фіксується повністю час на виконання операцій або їх елементів, зміни чи її частини. В результаті можна отримати дані про фактичні затрати робочого часу за весь період вивчення, а також найбільш повно дослідити процес праці і використання обладнання.

Однак проведення спостережень і обробка отриманих даних досить трудомісткі, і тому один спостерігач може вивчити затрати часу одного робітника або одночасно невеликої групи робітників.

Методом моментних спостережень, який фундується на теорії ймовірності, фіксується не час, а число моментів тих чи інших категорій затрат часу спостережуваних виконавців або обладнання. Цей метод широко застосовується при вивченні великої кількості робочих місць, коли достатньо знати середні затрати часу і не потрібна детальна структура цих затрат.

На відміну від безпосередніх замірів моментними спостереженнями можна одночасно охопити велику кількість працюючих або обладнання, зокрема провести масову фотографію робочого часу. Невелика трудомісткість методу взагалі і простота проведення спостережень зокрема дозволяють залучати до досліджень не тільки спеціалістів, але й всіх спеціалістів підприємства.

Для вимірювання затрат часу застосовуються годинник, секундоміри, хроноскопи, кіноапаратура. Крім того за останні роки успішно використовуються напівавтоматичні пристрої для фотографій (включаючи моментні спостереження) і хронометражу. Напівавтоматичні пристрої дають можливість вести спостереження за кожним елементом затрат праці без спостережного листа. Вони показують сумарні затрати часу (за час проведення спостережень) по кожному елементу окремо. До таких пристроїв належать, наприклад, сумуючі, пишучі і багатоциферблатні цифрові пристрої. Ці пристрої мають декілька кнопок або клавіш. Кожному елементу затрат присвоюється номер кнопки або клавіші пристою. При натиску на клавішу пристрій включається і починає фіксувати тривалість виконання даного елементу. По закінчені виконання роботи спостерігач натискує на клавішу, яка відповідає наступному елементу, в результаті чого відлік часу по першому елементу припиняється, але починається по наступному. Пристрій дозволяє вести одночасно відлік часу по декількох елементах. Якщо даний елемент роботи повторюється декілька разів, повторним натиском на клавішу відлік часу відновлюється без спрацювання отриманих раніше результатів. В результаті сумуються затрати часу по даному елементу роботи.

При проведені моментних спостережень без спостережного листа застосовується лічильник кількості моментів.

Якщо необхідно знати тривалість виконання окремих елементів операцій в кожному замірі, наприклад, при хронометражі, застосовують друкуючі пристрої. Поточний час і тривалість елемента в цьому випадку фіксуються на паперовій стрічці, яка пересувається автоматично. На цій же стрічці друкується код елементу.

Є також пристрої для географічної реєстрації, які записують на стрічці тривалість кожного елементу затрат часу у вигляді ліній в певному масштабі.

Незалежно від