Реферат: Тема основні положення економічного вчення про фінанси

ЗМІСТ

С.
ТЕМА 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ВЧЕННЯ ПРО ФІНАНСИ………………………………………………………………..
Огляд ключових категорій і положень…………………………………..

Список літератури………………………………………………………….

План семінарського заняття………………………………………………

Теми рефератів…………………………………………………………….

Контрольні запитання та завдання ………………………………………..

Основні поняття і терміни…………………………

…………………….
^ ТЕМА 2 ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ
Огляд ключових категорій і положень…………………………………..

Список літератури………………………………………………………….

План семінарського заняття………………………………………………

Теми рефератів…………………………………………………………….

Контрольні запитання та завдання ………………………………………..

Основні поняття і терміни……………………………………………….
^ ТЕМА 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
Огляд ключових категорій і положень…………………………………..

Список літератури………………………………………………………….

План семінарського заняття………………………………………………

Теми рефератів…………………………………………………………….

Контрольні запитання та завдання ………………………………………..

Основні поняття і терміни……………………………………………….
^ ТЕМА 4 ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
Огляд ключових категорій і положень…………………………………..

Список літератури………………………………………………………….

План семінарського заняття………………………………………………

Теми рефератів…………………………………………………………….

Контрольні запитання та завдання ………………………………………..

Основні поняття і терміни……………………………………………….
^ ТЕМА 5. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Огляд ключових категорій і положень…………………………………..

Список літератури………………………………………………………….

План семінарського заняття………………………………………………

Теми рефератів…………………………………………………………….

Контрольні запитання та завдання ………………………………………..

Основні поняття і терміни……………………………………………….
^ ТЕМА 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ВЧЕННЯ ПРО ФІНАНСИ

Огляд ключових категорій і положень

Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною категорією. Термін "фінанси" походить від латинського "finantia", що в перекладі означає "платіж". Вперше він був застосований на практиці в Італії у XIII ст. Зокрема, у Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Цим словом позначалися платежі та внески, які здійснювалися на користь держави.

В науковий обіг термін "фінанси" вперше ввів французький професор Ж. Боден в 1577 році у праці "Шість книг про республіку".

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю.

З виділенням державної казни і повним відокремленням її від власності монарха (ХVІ-ХVII ст.) виникли поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту. Такі зміни призвели до нового бачення суті фінансів. Податкоплатники поступово визнавали за державою право стягнення податків по мірі того, як держава зі свого боку, почала надавати послуги населенню і проводити ефективну фінансову політику.

З розвитком державного устрою різко зросли видатки на міжнародне співробітництво, оборону, охорону навколишнього середовища, соціальну сферу, видатки на втручання держави в економіку тощо.

Значні розміри видатків викликали необхідність збільшення податків – головного фінансового методу мобілізації ресурсів в державний і місцеві бюджети.

В умовах командно-адміністративної системи термін "фінанси" в значній мірі був пов'язаний з системою доходів і видатків держави.

Головним концептуальним ядром визначення фінансів у такій системі був домінант відносин. Саме відносини в таких варіаціях: економічні, грошові, суспільні, виробничі, специфічні - підкреслювали стержень розуміння категорії фінансів.

Проте, як підкреслює В.Л. Андрущенко у монографії "Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів)", концепція відносин стала бастіоном затратної економіки в державних фінансах. Не піддаючись рахунку, не передбачаючи критерії виміру ефективності, поняття відносин перетворилось в теоретичне запрошення до марнотратства: бездумного, безмірного розтрачання коштів, хоч реально асигнування коштів на певну мету неминуче означає відмову від фінансування чогось іншого.

Однак така категоричність автора не обґрунтовує і не спростовує того, що фінанси справді виникають та існують як специфічні відносини між людьми, які мають і кількісні, і якісні характеристики. В залежності від того, що береться за основу при аналізі, і будуть виступати або абстракції, або реальні грошові кошти.

Щоб забезпечити понятійну визначеність, у сучасній західній літературі термін "фінанси" в розумінні спеціальної самостійної наукової дисципліни, яка стосується грошових коштів та дохідно-видаткової діяльності держави, вживається в уточнюючому варіанті - державні фінанси (public finance); в усіх інших випадках застосовується розширювальний термін "фінанси" (fanince, business finances).

Так, у підручнику "Фінанси" Еві Боді та Лауреат Нобелівської премії Роберт Мертон підкреслюють, що "фінанси – це наукова дисципліна, яка вивчає питання розподілу недостатніх грошових коштів у часі та в умовах невизначеності".

У підручнику "Державні фінанси в умовах демократії" Шарль Бланкарт дає визначення фінансової науки, характеризуючи її як "економічний аналіз державної діяльності". Американський професор Карл Шоуп зазначає, що "наука державних фінансів описує й аналізує функціонування державних фінансів з боку грошових асигнувань, соціальних виплат і методів фінансування цих потреб за допомогою податків, позик, іноземної допомоги та емісії грошей". Французький вчений-фінансист П.М. Годме вказує: "державні фінанси - це суспільне багатство у формі грошей і кредиту, яке знаходиться у розпорядженні органів держави".

Відмінності у визначенні фінансів полягають у виборі відправної точки для їх характеристики. Якщо ключовим елементом визначають відносини, то тоді обов'язково з'являються абстракції. Якщо ж за основу беруть результати фінансової діяльності, то визначення носить більш прагматичний характер.

Важливою особливістю західної фінансової науки є чітке розмежування фінансів приватного підприємницького сектора та державних фінансів, між якими мало спільного з погляду мети, функцій і результатів. Тобто зарубіжні вчені, у більшості випадків, розглядають фінанси держави чисто із фіскальних позицій виконання нею своїх функцій. Зокрема, професор Х’юго Дальтон (Великобританія) зазначає: "державні фінанси - наука, що знаходиться на стику економіки (економікс) з політикою, вивчаючи доходи і видатки державних органів влади та їх взаємну відповідність. Відповідність не обов'язково зводиться до рівності, а до такого арифметичного співвідношення, яке за даних умов найбільш прийнятне".

З точки зору зарубіжних вчених, фінанси на мікрорівні (тобто фінанси підприємств) є лише безпосередньою реакцією суб'єктів господарювання на рівень свого достатку і на ту частку, яку присвоює держава у формі податків. Таку ринкову концепцію фінансів суб'єктів господарювання найкраще характеризує визначення, дане Е. Нікбахтом і А. Гропеллі: "Фінанси – це застосування різноманітних економічних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу".

Вітчизняна теорія фінансів продовжує традиційно базуватись на єдиному комплексному підході до бачення суті фінансів. При цьому у більшості дефініцій увага акцентується не на особливостях прояву фінансів на макро- та мікрорівнях, а на таких характерних ознаках фінансів:

грошовий характер фінансових відносин;

розподільчий характер фінансових відносин;

формування і використання грошових фондів.

В такому випадку фінанси розглядають як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінанси пронизують всю економіку, а вказані їх характерні ознаки притаманні всім сферам та ланкам фінансової системи. З огляду на це, фінанси часто ототожнюють з грошовими потоками, які опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу: виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Функціонування фінансів нерозривно пов'язано з такими поняттями як фінансові відносини, фінансова діяльність, фінансові ресурси, гроші.

На поверхні економічних явищ фінанси асоціюються з рухом грошових коштів, але фінанси - це не гроші. Проте матеріально-речовою формою фінансів завжди є фонди грошових коштів.

Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на:

централізовані, тобто ті, що створюються на рівні держави (Державний бюджет; місцеві бюджети; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонди міністерств та відомств тощо);

децентралізовані, тобто фонди підприємств та організацій (амортизаційний фонд, фонд оплати праці, фонд виплати дивідендів, резервний фонд, фонди економічного стимулювання тощо).

Об'єктивна необхідність фінансів обумовлена такими явищами:

наявністю суспільного поділу праці;

наявністю товарно-грошових відносин (фінанси не можуть існувати без грошей);

наявністю різних форм власності;

наявністю держави і необхідністю виконання нею своїх функцій;

дією економічних законів розвитку суспільства.

Об'єктом фінансових відносин є валовий внутрішній продукт, тобто вартість товарів і послуг, виготовлених суб'єктами економічних відносин у сфері матеріального і нематеріального виробництва за певний період часу.

Суб'єктами фінансових відносин виступають:

держава;

юридичні особи;

фізичні особи.

Переважна більшість вітчизняних вчених і практиків визнають, що фінансам притаманні дві основні функції:

розподільча;

контрольна.

Розподільча функція є головною і проявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

Об'єктами розподілу виступають:

валовий внутрішній продукт, тобто вартість вироблених в суспільстві благ за певний період часу (переважно за рік);

національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі процеси лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо).

Контрольна функція фінансів зумовлюється об'єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання. Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, що проводять фінансовий контроль. В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Пенсійний фонд, Рахункова палата та інші.

Фінанси перебувають в тісному взаємозв'язку з такими категоріями розподільчого характеру як гроші, заробітна плата, ціна, кредит.

Аналіз категорій "фінанси" і "гроші" свідчить про їхню особливу систему зв'язків, яка часто приводить до їх ототожнення. Фінанси нерідко (особливо на побутовому рівні) визначають як певну суму грошей, яка знаходиться в розпорядженні юридичної чи фізичної особи.

Звичайно, певна доля істини тут є. Справа в тому, що фінанси, як правило, завжди мають грошове вираження. Проте певна сума грошей - це ще не фінанси. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів. І, навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, виступати співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської діяльності фірми.

Крім того, фінанси відрізняються від грошей і за функціями, які вони виконують.

Проте існує діалектичний взаємозв'язок між фінансами і грошима. Тому часто вживають термін "фінансово-грошові відносини". Це має під собою певний ґрунт, тому що не можливо досягти покращення фінансового становища в державі, не налагодивши нормальний грошовий обіг. І, навпаки, якщо держава не здійснює свої витрати у відповідності до наявних доходів, це призводить до розладу грошового обігу.

І ціна, і фінанси беруть участь у розподілі валового внутрішнього продукту.

Ціна є грошовим виразом вартості будь-якого товару. Вона виступає вихідним ступенем розподілу вартості валового внутрішнього продукту та створює умови для подальшого його перерозподілу.

Держава, використовуючи різноманітні фінансові важелі, впливає на рівень цін. Наприклад, у випадках нееквівалентного обміну одразу ж включаються відповідні фінансові важелі. Скажімо, якщо вартість товару більша за його ціну, то з'являється такий важіль як допомога держави: дотації, субсидії, субвенції (наприклад, вугільній промисловості, електротранспорту, комунальному господарству); якщо ж вартість товару менша за його ціну, то держава залучає такий важіль як податки (акцизний збір).

До того ж, введення нових податків або зміна існуючих ставок може призвести до зменшення чи збільшення абсолютної величини ціни. А через такі фінансові важелі як норми амортизації, відрахування в державні цільові фонди держава може змінювати структуру ціни. З іншого боку, при реалізації товару ціна визначається на основі попиту та пропозиції. Тому на ринку інколи трапляються різкі коливання загального рівня цін, які можуть суттєво вплинути на стан фінансової сфери та фінансової безпеки держави.

Фінанси передують категорії "заробітна плата". Взаємозв'язок фінансів і заробітної плати проявляється у тому, що держава регулює величину заробітної плати за допомогою фінансових важелів, зокрема, податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Одночасно держава за допомогою цих же фондів може стимулювати розвиток окремих видів діяльності, виділяючи дотації, субсидії, субвенції.

Відмінності:

фінанси розподіляють валовий внутрішній продукт, а заробітна плата - категорія, яка стосується лише частини валового внутрішнього продукту, а саме фонду оплати праці;

заробітна плата пов'язана лише з одним фактором виробництва - робочою силою, а фінанси впливають на використання всіх факторів виробництва (предмети праці, знаряддя праці тощо).

Спільним для обох цих категорій є те, що вони використовуються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва.

При нестачі фінансових ресурсів підприємство залучає кредитні ресурси, а при надлишку фінансових ресурсів - підприємство може тимчасово вільні кошти надавати в кредит іншій установі (банку, підприємству).

Відмінності між фінансами і кредитом полягають у тому, що фінансам притаманний односторонній рух вартості, а кредиту - двосторонній рух вартості. До того ж за допомогою фінансів розподіляється валовий внутрішній продукт, а кредит діє лише на стадії перерозподілу тимчасово вільних ресурсів.

Фінансам і кредиту притаманні різні методи направлення коштів:

фінансам - фінансування (надання коштів на безповоротній основі);

кредиту - кредитування (надання коштів за принципами платності, строковості, поверненості і забезпеченості).


Список літератури

Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). - Львів, Каменяр, 2000. - 303 с.

Безгубенко Л.М. Фінансова наука і практика періоду трансформацій //Фінанси України. - 2000. - №4. - с. 12-16.

Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступдо фінансової науки. Гл. 1,2.- К.: Либідь, 2000. - 654 с.

Боди Зви, Мертон Роберт. Финансьі. Гл. 1. - Москва -Санкт-Петербург - Киев: Издат. дом «Вильямс», 2000. - 585 с.

Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. Розділи 1, 3. - К.:НІОС, 2000.-416 с.

Вахрин П.И., Нешитой А.С. Финансн. Гл. 1. - М.: Инфор-мационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. - 502 с.

Леоненко П.М. Становлення і розвиток фінансової науки усвітлі історії економічної думки //Фінанси України. - 2000. -№6.-с. 36-43.

Ляшенко Г.П. Роль фінансів у державному регулюванні економічного і соціального розвитку //Фінанси України. - 1999.- №5.-с. 46-52.

Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія. Розділ 1. - К.: КНЕУ,2001.-240 с.

Степанкова Т.М. Фінанси в умовах перехідної економіки//Фінанси України. - 1998. - №2. - 5-19.

П.Тадвей Р. Фінансові аспекти суспільного добробуту //Фінанси України. - 2000. - №5. - с. 30-35

Финансн / Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской,Б.М. Сабанти. Гл. 1. - М.: Изд-во «Перспектива», Изд-во«Юрайт», 2000. - 520 с.

Юрій СІ. Дивергенція фінансів при розгортанні ринковихвідносин //Фінанси України. - 1996. - №9. - с. 5-12.

Юрій СІ., Крисоватий А.І. Державні фінанси як основасоціально-економічного оновлення суспільства //ФінансиУкраїни. - 1998. -№11. -с. 9-14.


План семінарського заняття

Суть та об'єктивна необхідність фінансів.

Функції фінансів.

Об'єкти та суб'єкти фінансових відносин.

Взаємозв'язок фінансів з іншими розподільчими категоріями.

Дискусійні питання суті та функції фінансів


Теми рефератів

1. Сучасна світова та вітчизняна фінансова думка.

2. Взаємозв'язок фінансів з іншими розподільчими категоріями (гроші, кредит, заробітна плата, ціна).


Контрольні запитання та завдання


Тести для самоконтролю

1. На вашу думку, фінанси - це:

а) суспільні відносини;

б) гроші;

в) розподільчі відносини;

г) фондоутворюючі відносини;

д) кредитні відносини;

е) грошові відносини.


2. Необхідність фінансів обумовлена:

а) наявністю кредиту;

б) наявністю держави;

в) наявністю грошових відносин;

г) дією економічних законів розвитку суспільства.


3. Всім фондам грошових коштів притаманні такі риси:

а) цільове призначення;

б) правова регламентація;

в) "заморожування" коштів;

г) динамічність.


4. До централізованих фондів грошових коштів належать:

а) фонди некомерційних організацій;

б) фонди комерційних підприємств;

в) Пенсійний фонд України;

г) місцеві бюджети;

д) Державний бюджет України;

е) амортизаційний фонд.


5. До децентралізованих фондів грошових коштів належать:

а) фонди міністерств;

б) фонд економічного стимулювання з прибутку;

в) амортизаційний фонд;

г) фонд оплати праці;

д) фонди відомств;

е) фонд соціального страхування на випадок безробіття;

є) фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.


6. Об'єктом розподілу за допомогою фінансів є:

а) валовий внутрішній продукт;

б) децентралізовані фонди грошових коштів;

в) нейтралізовані фонди грошових коштів;

г) національне багатство.


Основні поняття і терміни:

грошові кошти,

національне багатство,

фінанси,

розподільча функція фінансів,

фінансові ресурси,

об'єкти і суб'єкти розподілу,

фонди грошових - коштів,

первинний розподіл і перерозподіл,

валовий внутрішній продукт,

контрольна функція фінансів.



^ ТЕМА 2 ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ.
^ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ.

Огляд ключових категорій і положень

У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка здійснює вплив на всі стадії суспільного відтворення.

Окремою складовою економічної політики є фінансова політика, що являє собою сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика пов'язана із діяльністю органів законодавчої та виконавчої влади і об'єднує заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави. Основна мета фінансової політики полягає в підвищенні рівня суспільного добробуту.

Складовими фінансової політики є:

бюджетна політика;

податкова політика;

грошово-кредитна політика;

інвестиційна політика;

митна політика тощо.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у:

фінансовому законодавстві;

системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів

(найважливішими з яких є податки); - перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами

населення, галузями, регіонами; - структурі доходів і видатків бюджетів тощо.

Найважливішими умовами результативності фінансової Політики є:

врахування дії об'єктивних економічних законів розвитку суспільства;

вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;

врахування специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиці;

комплексність у розробці заходів, пов'язаних із вдосконаленням фінансових відносин.

В залежності від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня економічного розвитку, національних традицій та інших чинників.

Для впливу на процеси суспільного відтворення держава використовує певний господарський механізм, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями. Важливою складовою господарського механізму є фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів (рис. 2.1).



Рис. 2.1. Склад фінансового механізму

Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві валового внутрішнього продукту починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування.

Фінансове планування – це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обґрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, а також використання прогресивних норм і нормативів із залученням електронно-обчислювальної техніки.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів. Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів.

Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки. Він може бути державним і громадським, попереднім, поточним і наступним та здійснюватися документальними методами (ревізія, перевірка) і натуральними методами (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).

Фінансове забезпечення - це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основними елементами фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності є:

самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);

кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості і забезпеченості);

бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);

оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату);

інвестування (вкладання коштів в ті чи інші об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання - це метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Основні елементи фінансового регулювання це:

оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).

Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:

заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;

бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки); - спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Штраф - це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткування", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:

створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;

забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

підвищення результативності фінансового контролю;

вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів санкцій;

адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

Управління - це цілеспрямована діяльність, пов'язана з впливом керуючого суб'єкта на керований об'єкт з метою досягнення певних цілей та результатів.

Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій.

Управління фінансами - це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

Об'єктами управління виступають фінансові відносини, в тому числі й ті, що пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти управління - це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.

Суб'єктами управління виступають держава в особі законодавчих і виконавчих органів, у т.ч. фінансових, а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.

Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

планування, в ході якого кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрямки їх ефективного використання;

оперативне управління як комплекс заходів, що проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління - досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом

своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами;

контроль, який пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю порівнюються фактичні результати із запланованими і виявляються резерви.

Розрізняють стратегічне і оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент. Стратегічне управління - це управління фінансами на перспективу, і виражається воно у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей, зміцнення агропромислового комплексу, вирішення соціальних проблем тощо.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій; фінансові служби міністерств, підприємств та організацій.

В сучасних умовах гостро стоїть проблема пошуку альтернативних методів управління і впливу на суб'єкти господарювання, які відповідали б ринковій економіці.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є наступним.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, у т. ч. з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.

Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх Верховній Раді на повторний розгляд.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів:

реалізує державну фінансову політику;

складає проект Державного бюджету;

організовує виконання Державного бюджету;

контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання;

забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства;

проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;

здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

розробляє пропозиції по удосконаленню податкової політики;

здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів,

бере участь в роботі керівних органів фондових бірж;

вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва; - готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них тощо.

До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилася Державна податкова служба України. Але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів (що було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків) і набула статусу окремого міністерства.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації є:

здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;

розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та єдиного банку даних про платників - юридичних осіб;

проведення роз'яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;

попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

При Міністерстві фінансів України діють Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:

здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;

здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в цих установах;

розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліківі порушень та запобігання їм у подальшому.

Державне казначейство України було створене у 1995 році з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є:

організація виконання Державного бюджету та здійснення

контролю за цим про