Реферат: Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте

ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................... 4


ВИСНОВКИ 18


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП

Актуальність теми. Формування нової системи трудових відносин на засадах соціального партнерства і створення відповідного правового механізму їх регулювання є необхідною і важливою складовою ринкових перетворень. В умовах ринкової трансформації економіки суспільні відносини у сфері праці наповнюються новим змістом, змінюється їхній характер за рахунок посилення колективних засад. З розвитком сфери договірного регулювання формуються нові соціальні зв’язки між працівниками і роботодавцями (їхніми представниками) у процесі трудової діяльності не лише в межах підприємства (установи, організації), а й на інших рівнях — регіон, галузь, держава. Розширюється коло суб’єктів цих відносин, у зв’язку з чим виникає необхідність чіткого визначення їх правового статусу.

Під впливом сучасних соціально-економічних чинників змінюється предмет, сфера дії трудового права, галузевий режим правового регулювання, система, з’являються інституційні новації. Деякі усталені поняття в науці трудового права потребують нового підходу та відповідного теоретичного обґрунтування передусім з позицій забезпечення, охорони та захисту прав і свобод людини у сфері праці.

Останніми роками наука трудового права збагатилася змістовними працями відомих українських вчених, докторів юридичних наук В.С. Венедиктова, Р.І. Кондратьєва, А.Р. Мацюка, Л.І. Лазор, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, кандидатів юридичних наук О.Т. Барабаша, Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, С.В. Дріжчаної, П.І. Жигалкіна, В.В. Жернакова, І.В. Зуба, Д.О. Карпенка, П.Д. Пилипенка, М.П. Стадника, Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян та ін., які досліджують проблеми правового регулювання трудових відносин в умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.

У сучасній правовій літературі визнається існування колективних трудових відносин у предметі трудового права. Проте науці трудового права бракує ґрунтовних наукових досліджень теоретичних і практичних проблем правового регулювання колективних відносин, соціального партнерства у сфері праці, юридичного забезпечення колективних трудових прав, впливу міжнародного та європейського трудового права на сучасне трудове право України.

Необхідно визначити поняття, правову природу, ознаки колективних відносин у сфері праці, дослідити їх види, структуру, місце в предметі трудового права, співвідношення з індивідуальними трудовими відносинами.

У вітчизняній юридичній літературі ще не дістали належного висвітлення проблеми соціального партнерства у сфері праці: його поняття, принципи, організаційно-правові форми, система соціально-партнерських угод, їхній зміст та ін. Із розвитком соціального партнерства актуалізувалася проблема представництва у трудових правовідносинах, яка також потребує відповідного теоретичного обґрунтування.

Формування ринкових відносин супроводжується масовим порушенням трудових прав працівників, зростанням безробіття, зниженням рівня грошових доходів населення. Проблема забезпечення надійного захисту трудових прав працівників надзвичайно загострилась, а відтак необхідно визначитися з формами і засобами цих прав, зі змістом нового інституту в системі трудового права – захист трудових прав працівників.

Колективні відносини у сфері праці пов’язані з реалізацією їх суб’єктами колективних трудових прав, зокрема права на свободу об’єднання, права на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод, права на участь в управлінні підприємством (установою, організацією) та ін. З’ясування змісту, принципів, меж здійснення цих та інших колективних трудових прав є актуальним і необхідним у контексті проблеми забезпечення прав людини у сфері праці.

Оскільки в сучасних умовах держава неспроможна повною мірою забезпечити соціально-економічні права людини праці, посилюється захисна функція профспілок та інших представницьких організацій трудящих. Профспілки докладають значних зусиль до залучення нових членів до своїх лав і намагаються пристосовуватися до соціальних та економічних змін, які потребують вироблення нових форм участі трудящих у представницьких організаціях. Необхідно чітко визначити роль, функції, завдання, повноваження та форми діяльності організацій трудящих і роботодавців у нових соціально-економічних умовах, перспективи подальшого існування.

Процес створення законодавчої бази ринкових перетворень у соціально-трудовій сфері, що виявляється у прийнятті нових нормативно-правових актів, внесенні змін і доповнень у чинне законодавство про працю зі спробою пристосувати його до сучасних суспільних і економічних відносин, відбувається з урахуванням міжнародних стандартів праці, досвіду постсоціалістичних країн та країн з розвинутою ринковою економікою.

У період всесвітньої уваги до проблеми захисту прав людини, глобалізації світового господарства, уніфікації національних економік, розширення міжнародних зв’язків, усвідомлення державами необхідності сумісного вирішення важливих проблем сьогодення і визначення перспектив подальшого розвитку посилюється "міжнародний вимір" будь-якої галузі національного права, в тому числі трудового. У зв’язку з цим зростають роль і значення міжнародних трудових стандартів як універсальних, закріплених, зокрема, в актах Організації Об’єднаних Націй (ООН), Міжнародної організації праці (МОП), так і регіональних — актах Ради Європи, Європейського Союзу, Співдружності Незалежних Держав (СНД). Для належного юридичного забезпечення колективних трудових прав необхідно здійснити порівняльно-правовий аналіз міжнародних стандартів та законодавства України в цій сфері. У роботі аналізується ефективність чинного колективного трудового законодавства України, його відповідність принципам МОП, проголошеним у Конвенції №87 про свободу асоціації та захист права на організацію, Конвенції №98 про право на організацію та на ведення колективних переговорів та інших актах МОП, що регулюють колективні трудові відносини, трудовим стандартам Ради Європи та Європейського Союзу; вносяться конкретні пропозиції з його удосконалення.

У країнах Центральної і Східної Європи, які здійснюють перехід до ринкової економіки, триває широкомасштабне реформування трудового законодавства з рецепуванням багатьох положень законодавчих актів країн з соціально орієнтованою ринковою економікою (насамперед ФРН, Франції), загальновизнаних норм про права людини, міжнародних трудових стандартів. Особлива увага надається європейським трудовим стандартам, закріпленим в актах Ради Європи, Європейського Союзу. Кодифікація трудового законодавства відбулась в Угорщині, де у 1992 році був прийнятий новий Трудовий кодекс. Серед країн СНД нові трудові кодекси прийняті у Білорусі (1999 р.), Казахстані (у 1999 році був прийнятий невеликий за обсягом (109 статей) кодифікаційний акт “Закон про працю в Республіці Казахстан, який замінив Кодекс законів про працю Казахської СРСР 1972 р.), Таджикистані, Киргизстані (1997 р.), в Азербайджанській Республіці (1999 р.), Туркменістані (1993 р.), Узбекистані (1995 р.). Найближчим часом очікується проведення кодифікації трудового законодавства в деяких інших країнах СНД. 5 липня 2001 року прийнятий у першому читанні Узгоджений проект нового Трудового кодексу Російської Федерації.

Хоча постсоціалістичні країни йдуть шляхом змін з різною швидкістю, ставлять перед собою дещо різні цілі, їх багато що об’єднує в минулому, перед ними виникають однакові проблеми. Вивчення досвіду реформування трудового законодавства в інших постсоціалістичних країнах (зокрема, досвіду законодавчого регулювання колективних трудових відносин, соціального партнерства у сфері праці) допоможе знайти відповідні рішення та розширити діапазон можливих підходів до вирішення проблем розвитку національного законодавства.

Серйозні зміни відбуваються у розвитку трудового права країн із розвинутою ринковою економікою. "Оновлюється, збагачується його нормативна основа; зміщуються кут аналізу, акценти; виникають нові напрямки правового регулювання; модифікуються структура, співвідношення різних інститутів і підінститутів; переосмислюються традиційні поняття і конструкції. Все це результат триваючих радикальних змін соціальної сфери в цих країнах, які вже вступили чи поступово вступають у посткапіталістичну (постіндустріальну) епоху" [1]. Нові методи виробництва і комунікації, зростаюча конкуренція та глобалізація світової економіки, нові підходи до розвитку людських ресурсів викликають чимало питань у регулюванні трудових відносин. Зокрема, виникають питання щодо ефективності дво- чи тристоронніх колективних трудових відносин. "Чи є майбутнє у двосторонніх чи трихсторонніх угод типу тих, які мали місце у 60-ті та 70-ті роки, коли промислово розвинуті країни були більш занепокоєні створенням і стабільністю робочих місць, ніж умовами життя й праці? Чи залишаються ще дійовими колективні переговори та інші методи, які застосовувались до цього часу? Чи слід адаптувати їх або необхідні нові підходи?" [2]. Характерною рисою сучасного трудового права залишається його динамічність, нестабільність, яка виявляється у досить частих змінах законодавства про працю [3]. Триває пошук ефективних моделей правового регулювання колективних трудових відносин.

Вищезазначене зумовлює необхідність комплексного дослідження проблеми колективних відносин у сфері праці з метою теоретичного обґрунтування пропозицій для підвищення ефективності чинного трудового законодавства і практики його застосування.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання колективних трудових відносин досліджувались у межах виконання планів науково-дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення „Проблеми розвитку правового регулювання трудових відносин, соціального страхування та пенсійного забезпечення в Україні” на 1998-2000 роки та „Правове забезпечення праці та соціального захисту населення в умовах становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки в Україні” на 2001-2005 роки, які є складовими відповідно плану науково-дослідної роботи Одеської державної юридичної академії “Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин” на 1998-2000 роки та плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави” на 2001-2005 роки (державний реєстраційний номер 0101V001195).

^ Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення колективних відносин як складової предмету сучасного трудового права України, обгрунтування їхньої трудоправової природи, дослідження видів, структури, співвідношення з соціально-партнерськими відносинами у сфері праці, здійснення порівняльно-правового аналізу міжнародних стандартів колективних трудових прав та актів національного трудового законодавства, вироблення конкретних пропозицій та рекомендацій щодо його удосконалення, спрямованих на більш повне утвердження і забезпечення прав людини у сфері праці.

Для досягнення поставленої мети дослідження вважаємо за необхідне вирішення таких завдань:

аналіз системи суспільних відносин у сфері найманої праці та їх правового опосередкування, визначення місця колективних відносин у предметі трудового права;

здійснення системно-структурного аналізу колективних трудових правовідносин; з’ясування їх особливостей, співвідношення з індивідуальними трудовими правовідносинами;

аналіз правового статусу профспілок і організацій роботодавців як суб’єктів колективних трудових правовідносин;

дослідження теоретичних питань соціального партнерства у сфері праці;

визначення ролі трудового права у забезпеченні прав людини у сфері праці і обгрунтування об’єктивної необхідності зміщення акцентів з виробничих інтересів на визнання, дотримання і захист трудових прав;

характеристика юридичного механізму захисту трудових прав працівників в умовах ринкових відносин;

дослідження змісту та принципів реалізації колективних трудових прав з урахуванням міжнародних всесвітніх та європейських стандартів;

визначення місця норм, які регулюють колективні трудові відносини, у системі трудового права та моделі правового регулювання колективних трудових відносин національним законодавством з урахуванням позитивного досвіду країн з розвинутою ринковою економікою та країн, які перебувають на перехідному етапі;

аналіз ефективності колективного трудового законодавства України та окреслення шляхів його подальшого розвитку і вдосконалення.

^ Об’єктом дослідження є сучасна система колективних відносин у сфері праці, механізм соціального партнерства між роботодавцями, працівниками і державою, міжнародні стандарти колективних трудових прав, чинне трудове законодавство України, яке регулює діяльність профспілок, організацій роботодавців, ведення колективних переговорів, укладення колективних договорів і угод, вирішення колективних трудових спорів.

^ Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми правового регулювання колективних відносин у сфері праці, соціально-партнерських відносин, юридичного забезпечення колективних трудових прав під кутом зору всесвітніх універсальних і європейських трудових стандартів.

^ Методи дослідження. Методологічною основою дослідження обраний діалектичний метод наукового пізнання правових процесів та явищ, який дає змогу розглядати їх у розвитку, зв’язку між собою і з суспільством, виявляти закономірності та тенденції розвитку системи колективних відносин у сфері праці. Для досягення мети і виконання завдань дослідження у роботі були використані також спеціальні наукові методи системного, історичного, структурно-функціонального та нормативно-порівняльного аналізу. Історичний метод використовувся для розкриття генезису колективних трудових відносин; системно-функціональний – для дослідження їх особливостей, структури, місця у предметі трудового права. У роботі над проблемами, що увійшли до кола дисертаційного дослідження, широко застосовувався метод нормативно-порівняльного аналізу, зокрема, при вивченні прогресивного досвіду правового опосередкування колективних трудових відносин країн із розвиненою ринковою економікою, а також країн, які здійснюють перехід до ринку (постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, держав-учасниць СНД), міжнародних стандартів колективних трудових прав.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем правового регулювання колективних відносин у сфері праці в умовах ринкової економіки.

Наукова новизна дослідження полягає в опрацюванні та формулюванні ряду нових концептуальних у теоретичному плані та практично важливих положень, що стосуються правового регулювання колективних відносин, соціального партнерства у сфері праці, юридичного забезпечення колективних трудових прав, міжнародно-правового регулювання праці, з позицій забезпечення, охорони і захисту трудових прав і свобод.

У межах здійсненого автором дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну:

уточнено основні завдання сучасного трудового права, проаналізовано зміни у змісті і співвідношенні основних принципів, галузевих функцій в умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки;

визначено поняття, види колективних трудових правовідносин, в основу яких покладено реалізацію працівниками, роботодавцями (їх представниками) колективних трудових прав;

досліджено структуру колективних трудових правовідносин, при цьому особливу увагу приділено суб’єктному складу цих відносин (статусу трудових колективів, профспілок, організацій роботодавців);

обґрунтовано формування нових інститутів у системі трудового права – інституту соціального партнерства у сфері праці та інституту захисту трудових прав працівників; визначено їхній зміст;

досліджено роль, функції, завдання, повноваження та форми діяльності організацій працівників у нових соціально-економічних умовах, перспективи подальшого існування;

уперше в науці трудового права розглянуто правовий статус організацій роботодавців як суб’єктів трудового права і колективних трудових правовідносин;

визначено поняття, принципи, організаційно-правові форми соціального партнерства у сфері праці;

проаналізовано систему соціально-партнерських угод, їхній зміст, роль, ефективність дії;

з’ясовано природу, зміст та принципи реалізації колективних прав: права працівників і роботодавців на свободу об’єднання; права працівників на участь в управлінні підприємством (установою, організацією); права на колективні переговори та укладення колективних договорів і угод; права працівників на інформацію і консультації; права на страйк;

з’ясовано місце норм, які регулюють колективні трудові відносини, у системі трудового права; запропоновано структуру нового Трудового кодексу України;

вперше досліджено міжнародні стандарти (всесвітні універсальні та європейські) колективних трудових прав, модельне трудове законодавство СНД та внесено конкретні пропозиції щодо приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними трудовими стандартами;

проаналізовано роль Міжнародної організації праці у встановленні міжнародних трудових стандартів, зокрема стандартів колективних трудових прав, основні завдання і напрямки її діяльності в умовах глобалізації економіки;

досліджено вплив міжнародного та європейського трудового права на розвиток сучасного трудового права України та визначено засоби імплементації міжнародних трудових норм у національну юридичну практику.

^ Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати, отримані дисертанткою, можуть бути використані у законотворчій діяльності, в тому числі під час наступної кодифікації трудового законодавства, у подальшій розробці модельного трудового законодавства країн СНД.

Висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, можуть бути корисними у науково-дослідній роботі для подальшого аналізу теоретичних проблем правового регулювання колективних відносин, соціального партнерства у сфері праці, міжнародно-правового регулювання праці, а також у практиці застосування чинного трудового законодавства.

Результати дослідження використовуються у навчальному процесі при викладанні курсу “Трудове право України”, спеціальних курсів “Правові основи соціального партнерства у сфері праці”, “Порівняльне трудове право”, при підготовці і написанні підручників, навчальних посібників, практикумів із зазначених дисциплін.

^ Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова, Одеської національної юридичної академії, засіданнях науково-теоретичного семінару кафедри трудового права та права соціального забезпечення ОНЮА. Дисертантка брала участь і виступала з науковими доповідями і повідомленнями за темою дисертаційного дослідження на конференціях, симпозіумах, семінарах, засіданнях круглих столів, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 150-річчю Юридичного інституту ОДУ “Юридична освіта і правова держава” (Одеса, 30-31 жовтня 1997 р.); засіданні Круглого столу журналу „Государство и право”, присвяченому 47-й річниці Дня прав людини «Принципы, основания, пределы ограничения прав и свобод человека по российскому законодательству и международному праву» (Нижний Новгород, 10-11 декабря 1997 г.); Республіканській науково-практичній конференції “До нової України – шляхом реформ” (Київ, 14-16 березня 1992 р.); Конференції “Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні” (Одеса, 1996 р.); Одеській обласній науково-практичній конференції „Нова Конституція України в дії” (Одеса, жовтень 1996 р.); засіданні Круглого столу з нагоди 50-річчя Загальної декларації прав людини (Одеса, грудень 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці створення Федерації професійних спілок України “Сучасний профспілковий рух в Україні та проблеми його консолідації” (Київ, 5 жовтня 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція” (Одеса, 20 жовтня 2000 р.); Міжнародній науковій конференції “Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії й перспективи” (Львів, 9-11 листопада 2000 р.); Науково-практичній конференції “Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (Запоріжжя, 8 грудня 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Європа – Японія – Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (Київ, 17-20 жовтня 2000 р.); Міжнародній науковій конференції “50 років Конвенції про захист прав і основних свобод людини і проблеми формування правової держави в Україні” (Харків, 19-20 жовтня 2000 р.); Науковій конференції “Конституція України – основа модернізації держави і суспільства” (Харків, 21-22 червня 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Парламентаризм в Україні: теорія і практика”, присвяченій 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України (Київ, 26 червня 2001 р.); Науково-практичній конференції “Соціальне партнерство – механізм реалізації прав людини, розбудови правової держави, громадянського суспільства” (Київ, 6-8 липня 2001 р.); Науково – практичній конференції “Судова практика у справах за позовами до ЗМІ” (Київ, Верховний Суд України, 13-14 травня 1999 р.); Науково-практичній конференції “Механізми захисту прав і свобод людини в Україні” (Київ, 11-12 червня 1999 р.); Симпозіумі “Права людини та сучасні проблеми розвитку українського суспільства” (Одеса, квітень 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (Одеса, 9 листопада 2001 р.).

Матеріали дослідження покладено в основу доповідних записок “Про проект Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”, “Про внесення змін до Кодексу законів України про працю у зв’язку з прийняттям Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”, “Про організації роботодавців” та ін., направлених народним депутатам України, Головному науково-експертному управлінню Апарату Верховної Ради України.

На основі виконаної теоретичної і практичної роботи підготовані пропозиції щодо удосконалення колективного трудового законодавства.

Публікації. Основні положення дисертації викладені у публікаціях, включаючи монографію, 28 наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

^ Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують 17 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (441 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 418 сторінок, із яких основного тексту – 382 сторінки.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
ВИСНОВКИ
У сучасному світі забезпечення поваги і додержання прав людини має загальне значення і є головним обов’язком демократичної, соціальної, правової держави. Декларацією тисячоліття Організації Об’єднаних Націй, прийнятою Генеральною Асамблеєю на 55-й сесії 8 вересня 2000 р., визначено ключові цілі, яким приділяється особливо важливе значення. Серед них — повний захист і заохочення в усіх країнах-членах громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав для всіх.

Концепцію забезпечення прав людини покладено в основу реформування українського суспільства і національної правової системи. Трудове право України також переживає період реформування. Відбувається його подальша гуманізація, зміщення акцентів з виробничих інтересів на забезпечення прав людини у сфері праці. Основними завданнями сучасного трудового права слід вважати визнання і послідовний розвиток системи трудових прав і свобод, встановлення державних гарантій їх дотримання й захисту, регулювання індивідуальних і колективних відносин у сфері найманої праці.

Серед галузевих функцій трудового права особливого значення набуває соціальна функція, яка відображує інтереси працівників і не замикається лише на охороні здоров’я й безпеці виробництва, а пов’язується з необхідністю більш повного визнання, дотримання і захисту прав людини у сфері праці. Для забезпечення соціального миру між роботодавцями і найманими працівниками, сталості економічного розвитку і соціальної захищеності працівників необхідне досягнення балансу між соціальною та виробничою функціями. Реалізація цього принципу можлива за допомогою інститутів соціального партнерства у сфері праці.

Розробка концепції колективних трудових правовідносин має теоретичне і практичне значення. Визнання колективних трудових відносин як складової частини предмету трудового права сприятиме ефективній реалізації не тільки індивідуальних, а й колективних трудових прав і інтересів, а саме права працівників і роботодавців на свободу об’єднання, що включає право створювати організації та вступати до них для захисту своїх економічних і соціальних інтересів у сфері праці, права працівників на участь в управлінні підприємством (установою, організацією), права на колективні переговори, права на укладення колективних договорів і угод, права на вирішення колективних трудових спорів, включаючи реалізацію права на страйк, та ін.

Нормативну базу регламентації і забезпечення колективних трудових прав складають три групи джерел: до першої належать міжнародно-правові акти всесвітнього рівня (акти Організації Об’єднаних Націй, Міжнародної організації праці), до другої — акти регіонального рівня (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, Європейська соціальна хартія (переглянута), Хартія основних прав і свобод громадянина ЄС, Хартія Співтовариства про основні соціальні права трудящих). До третьої групи належать акти національного законодавства, якими встановлено гарантії здійснення та захисту колективних трудових прав.

Більшість колективних трудових прав належать до основних прав людини, під якими розуміються права, що містяться у Конституції та міжнародно-правових актах з прав людини. Колективні трудові права належать також до третього покоління прав, початок формування якого пов’язаний із періодом після другої світової війни. К. Васаком висловлена думка про те, що права третього покоління — це колективні права, а не будь-які "нові" права індивіду. Колективні трудові права не можна розглядати як суму індивідуальних трудових прав працівників, які входять до трудового колективу (колективу працівників). Як суб’єктивні права колективні трудові права є елементом правового статусу працівників, роботодавців та їхніх представників, а також елементом колективних трудових правовідносин, в рамках яких ці права конкретизуються. Створення дійового юридичного механізму забезпечення (реалізації, охорони і захисту) зазначених прав є одним з перспективних напрямків розвитку сучасного трудового права.

Індивідуальні і колективні трудові права тісно взаємопов’язані. Проте потрібно чітко визначити їх співвідношення — реалізація колективних прав не може ущемлювати індивідуальні трудові права працівника, знижувати закріплений законодавством їхній рівень.

Система трудових прав, яка складається з індивідуальних і колективних трудових прав, не є застиглим конгломератом, вона носить динамічний характер, здатна змінюватися та розширюватися. На її розвиток впливають об’єктивні чинники — рівень розвитку суспільства, його демократизації, ступінь входження у міжнародний та європейський правові простори. Крім закріплення прав і свобод людини у Конституції, законодавчих актах, утвердження прав і свобод здійснюється також шляхом приєднання до міжнародних договорів, їх ратифікації, участі у підготовці та прийнятті міжнародних документів з прав людини та іншими засобами. Крім міжнародних універсальних стандартів, на розвиток системи трудових прав впливають і європейські трудові стандарти (акти Ради Європи, Європейського Союзу), а також стандарти трудових прав, які містяться в актах інших регіональних об’єднань держав, дво- і багатосторонніх договорах, що укладаються державами безпосередньо.

Засоби імплементації міжнародних трудових норм у національну юридичну практику можуть бути такі: пряме застосування норм у разі ратифікації міжнародних актів Верховною Радою України; включення в національні законодавчі акти положень ратифікованих міжнародних актів; врахування міжнародних трудових стандартів при підготовці проектів національних законодавчих актів шляхом проведення експертизи останніх; внесення змін до трудового законодавства у зв’язку з підготовкою до ратифікації міжнародного договору і приведення національного законодавства ще до ратифікації у відповідність до норм цього договору; урахування рішень контрольно-наглядових органів міжнародних організацій, членом яких є Україна, та вироблених ними принципів у правотворчій діяльності.

Водночас арифметична кількість міжнародно-правових стандартів ще не є індикатором реальної ситуації з правами людини у сфері праці. На 01.12.2001 р. Україною ратифіковано 54 конвенції МОП (це найвищий показник серед держав СНД). Проте можна навести приклади, коли ратифіковані конвенції ще до теперішнього часу не зазнали імплементації у національне право або тривалий час очікували на це. Деякі з ратифікованих конвенцій не виконуються на практиці (наприклад, Конвенція МОП №95 про охорону заробітної плати, 1949 р. (рат. 30.06.61). Найбільш прийнятним шляхом відображення у новому Трудовому кодексі міжнародних трудових норм видається формулювання норм у кодексі з урахуванням положень конвенцій і рекомендацій МОП, інших ратифікованих міжнародних актів.

Реалізація працівниками, роботодавцями (їх представниками) колективних трудових прав відбувається в рамках колективних трудових правовідносин. Колективні трудові права є узагальнюючою категорією, яка присутня в кожному з конкретних видів колективних трудових правовідносин, їхньою суттю. Колективні трудові правовідносини — це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації їхніми суб’єктами колективних трудових прав відповідно до чинного законодавства. У залежності від юридичного змісту пропонується така класифікація колективних трудових правовідносин: з участі працівників, їх представників в управлінні підприємствами (установами, організаціями); з участі трудових колективів у встановленні й зміні умов праці; з ведення колективних переговорів; з укладення, зміни та виконання колективних договорів і угод; із діяльності професійних спілок, інших представників працівників та організацій роботодавців у соціально-трудовій сфері; із вирішення колективних трудових спорів.

Колективні трудові відносини є об’єктивно обумовленими. Індивідуальні трудові відносини не відображують усіх зв’язків, які виникають у процесі праці. Внаслідок укладення трудового договору (контракту) працівник набуває як індивідуальних, так і колективних трудових прав, стає учасником конкретних видів індивідуальних та колективних трудових правовідносин. Колективні трудові правовідносини відрізняються від індивідуальних за підставами виникнення, суб’єктним складом, змістом, сферою дії. Водночас індивідуальні і колективні трудові правовідносини, обумовлюючи одні одних, не можуть існувати окремо. Під час функціонування індивідуальних трудових правовідносин простежується їхній нерозривний зв’язок, єдність і взаємодія з колективними трудовими правовідносинами.

Колективні відносини, як і індивідуальні, також мають трудоправову природу. Вони регулюються нормами трудового права, виникають у процесі праці у зв’язку з трудовою діяльністю. Їхнім змістом є колективні трудові права та кореспондуючі ним обов’язки. Трудова природа прав, з реалізації яких виникають колективні правовідносини у сфері праці, та кореспондуючих ним обов’язків обумовлює трудовий характер цих правовідносин.

Становлення ринкової економіки супроводжується лібералізацією суспільних відносин, що у сфері праці виявляється головним чином у гарантуванні свободи об’єднання, подальшому розвитку договірного регулювання, законодавчому визнанні колективних трудових спорів, страйкового руху. У сучасних умовах сформувалась і діє фактично нова модель правового регулювання трудових відносин — поєднання державного і договірного регулювання. У чинному законодавстві найбільш повно ця модель закріплена в Законі України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року. У новій системі регулювання трудових відносин, яка продовжує формуватися, принципово змінилась роль держави. За допомогою державно-правового регулювання встановлюються мінімальні гарантії трудових прав (державні мінімальні соціальні стандарти, мінімальна заробітна плата, мінімальна відпустка, максимальна тривалість робочого дня, запобігання масовому безробіттю, створення гарантій безпеки праці тощо), які конкретизуються і підвищуються через договірне регулювання. Останнє вже не обмежується рамками виробництва, а відбувається на державному, галузевому, регіональному рівнях. З розвитком договірного регулювання підсилюється значення колективних трудових відносин.

В Україні з урахуванням міжнародних трудових стандартів формується сучасна правова база соціального партнерства, яку складають нормативно-правові акти, що регулюють соціально-партнерські відносини і дії суб’єктів соціального партнерства на усіх його рівнях. Соціальне партнерство як система відносин у соціально-трудовій сфері охоплює не тільки питання застосування найманої праці, а й більш широкий спектр питань соціальної сфери: питання зайнятості, оплати праці і доходів населення, соціального забезпечення, охорони здоров’я, освіти та ін. Юридичне забезпечення соціально-партнерських відносин здійснюється за допомогою норм трудового права, права соціального забезпечення, цивільного, медичного, житлового права та деяких інших галузей. Оскільки основним середовищем функціонування соціального партнерства є сфера соціально-трудових відносин, учасниками яких є наймані працівники та роботодавці, то соціально-партнерські відносини у цій сфері регулюються передусім нормами трудового права. Норми про соціальне партнерство, що регулюють колективні відносини між працівниками і роботодавцями (їх представниками) у сфері застосування найманої праці, складають інститут трудового права, змістом якого є визначення поняття соціального партнерства, його основних принципів, системи, форм, сторін та їх представників, статусу спеціалізованих органів соціального партнерства. Ці норми потрібно сконцентрувати в окремій главі (розділі) „Соціальне партнерство у сфері праці” нового Трудового кодексу.

У широкому розумінні соціальне партнерство у соціально-трудовій сфері являє собою систему взаємовідносин працівників і роботодавців через представницькі органи (організації) або через органи соціального партнерства відповідних рівнів за участю держави з метою досягнення соціального миру. У більш вузькому розумінні поняття соціального партнерств