Реферат: Доповідь "Цілі розвитку тисячоліття: Україна. Підсумки моніторингу досягнення за 2010 рік"

ДОПОВІДЬ

"Цілі розвитку тисячоліття: Україна.

Підсумки моніторингу досягнення за 2010 рік"

Декларація Тисячоліття Організації Об’єднаних Націй, прийнята у 2000 році на сесії Генеральної Асамблеї ООН і затверджена 189 державами світу, започаткувала процес досягнення світовою спільнотою визначених до 2015 року результатів у тих сферах, де нерівномірність глобального людського розвитку виявилася найгострішою. Серед них – боротьба з голодом і злиденністю, забезпечення доступу до освіти, досягнення гендерної рівності, зниження рівня материнської та дитячої смертності, скорочення розповсюдження ВІЛ/СНІДу та інших захворювань, досягнення екологічної сталості, а також гармонізація зовнішньої допомоги для країн, що розвиваються.

Сформована на глобальному рівні система Цілей Розвитку Тисячоліття (далі – ЦРТ) містить 8 цілей, 21 завдання розвитку та 60 індикаторів для кількісної оцінки прогресу. Цілі Розвитку Тисячоліття є орієнтирами розвитку на довгострокову перспективу, узагальнені і кількісно вимірювані. Для того щоб відслідковувати прогрес у виконанні зобов'язань, затверджених Декларацією Тисячоліття ООН, міжнародні і національні експерти у сфері статистики обрали відповідні показники для його оцінки протягом періоду з 1990 по 2015 рік. У 2007 році структура моніторингу ЦРТ була переглянута та в неї було внесено нові завдання, погоджені сторонами на Всесвітньому саміті 2005 року і рекомендовані у 2006 році Генеральним секретарем ООН.

Доповідь ООН про стан досягнення ЦРТ публікується щорічно і містить аналіз актуальних статистичних даних для всіх регіонів світу і дозволяє зрозуміти, наскільки успішно людство просувається на шляху досягнення ЦРТ. Національні моніторингові доповіді дозволяють оцінити досягнення і побачити картину в конкретному регіоні.

Протягом 2009 – 2010 роках для України було здійснено роботу з оновлення системи завдань та індикаторів національних ЦРТ з огляду на специфіку національного розвитку у посткризовий період та виклики сучасного глобального розвитку.

Оновлену матрицю завдань та індикаторів (15 завдань, 33 індикатори) розроблено шляхом прозорого та відкритого процесу стратегічного планування та прогнозування тенденцій розвитку до 2015 року. Вона визначає наступні Цілі, приведені у відповідність до глобальної матриці цілей:

Ціль 1. Подолання бідності (3 завдання, 5 індикаторів);

Ціль 2. Забезпечення якісної освіти впродовж життя (2 завдання, 6 індикаторів);

Ціль 3. Забезпечення ґендерної рівності (2 завдання, 4 індикатори);

Ціль 4. Зменшення дитячої смертності (1 завдання, 2 індикатори);

Ціль 5. Поліпшення здоров’я матерів (1 завдання, 2 індикатори);

Ціль 6. Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів (2 завдання, 6 індикаторів);

Ціль 7. Сталий розвиток довкілля (4 завдання, 8 індикаторів).

Результатом цієї роботи стала нова національна доповідь "Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна – 2010" (далі - Доповідь), підготовці якої передувала ретельна робота з проведення аналізу наслідків здійснення політики у різних сферах та обґрунтування оновлених завдань для Уряду до 2015 року.

Оновлені завдання та індикатори ЦРТ будуть використані у процесі підготовки стратегічних та програмних документів Уряду. Одним із основних завдань на шляху досягнення ЦРТ є забезпечення виконання рішень, створення системи комплексного впровадження визначених заходів та управління змінами. На зміну соціальній політиці, орієнтованій на проблеми середньостатистичної людини, має прийти політика, сконцентрована на потребах конкретних соціальних груп.


^ ЦІЛЬ 1. Подолання бідності


ЦІЛЛЮ 1 передбачено 3 завдання та 5 індикаторів:

Завдання 1.А: Ліквідувати до 2015 року бідність за критерієм 5 дол. США на добу за ПКС

1.1. Частка населення, чиє добове споживання є нижчим 5 дол. США за ПКС, %

Завдання 1.B: Скоротити питому вагу бідного населення (за національним критерієм бідності) до 25% за рахунок зменшення чисельності бідних серед дітей та працюючих

1.2. Частка бідного населення за національним критерієм, %

1.3. Частка бідних серед дітей, %

1.4. Частка бідних серед працюючих осіб, %

Завдання 1.C: Зменшити в десять разів до 2015 року питому вагу населення, чиє споживання є нижчим рівня фактичного прожиткового мінімуму

1.5. Частка населення, чиє споживання є нижчим рівня фактичного прожиткового мінімуму, %


Впродовж останніх років вдалося досягти певних позитивних зрушень у процесі подолання бідності (таблиця 1).

^ Таблиця 1


Стан досягнення та очікувані результати реалізації ЦІЛІ 1 Подолання бідності





2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2013

2015

Індикатор 1.1. Частка населення, чиє добове споживання є нижчим 5 (4,3) дол. США на добу за ПКС, %




11,91

11,01

3,01

4,01

2,01

1,31

9,0

6,0

6,6

3,8

4,52

5,02

4,0

3,0

<0,5

3,5

2,5

Індикатор 1.2. Частка бідного населення за національним критерієм, %




26,4

27,2

27,2

26,6

27,3

27,1

28,1

27,3

27,0

27,02

27,02

26,5

26,0

25,0

26,4

24,1

Індикатор 1.3. Частка бідних серед дітей, %




33,4

34,9

34,0

34,9

35,0

36,7

36,6

36,3

35,1

35,02

34,52

33,0

31,0

29,0

33,2

32,7

Індикатор 1.4. Частка бідних серед працюючих осіб, %




21,6

22,6

22,0

21,1

21,6

22,3

27,2

21,7

21,1

21,02

20,02

19,0

17,0

15,0

20,6

19,7

Індикатор 1.5. Частка населення, чиє споживання є нижчим рівня прожиткового мінімуму3, %




71,2

69,2

65,0

59,9

51,0

38,7

31,0

30,5

19,9

22,02

20,02

15,0

10,0

7,0

24,8

23,5

1 – 4,3 дол. США на добу, з 2005 року Світовим банком були змінені підходи до розрахунку паритету купівельної спроможності курсу долара США до гривні (4,3. дол. США до 5 дол. США).

2 – оціночні дані за підсумками 2009 та 2010 рр., що були спрогнозовані у доповіді ЦРТ Україна -2010.

3 – споживання це середньодушові сукупні витрати домогосподарства у розрахунку на еквівалентну особу (за шкалою 1,0;0,7;0,7)

У таблиці наведені доступні фактичні дані Держстату до 2010 року включно та прогнозно-розрахункові значення показників на 2011 - 2015 роки за даними Доповіді 2010 року.


Внаслідок впливу економічної кризи практично на всі аспекти рівня життя населення вже з початку 2009 року, прогнозні показники на 2009-2010 роки передбачали зростання рівня бідності за абсолютними критеріями і стабільну ситуацію з відносною бідністю (за національним критерієм). Проте ситуація розвивалася неоднозначно і мала відмінності залежно від обраного критерію бідності.


Завдання 1.A: Ліквідувати до 2015 року бідність за критерієм 5 дол. США на добу за ПКС

Для країн Центральної та Східної Європи за визначенням ООН межа бідності відповідає добовому еквіваленту 5 дол. США за паритетом купівельної спроможності валют.

В Україні питома вага бідного населення за цим показником у 2010 році зменшилася і становить 2,5 % проти 3,5 % у 2009 році, 3,8 % у 2008 році та 6,6 % у 2007 році.

Оскільки прогнозувалося незначне зростання бідності за цим критерієм, цільовий орієнтир на 2009-2010 роки було досягнуто та перевиконано (у 2010 році 2,5% фактичних проти 5,0% цільового значення). Це дає підстави стверджувати, що при збережені існуючих тенденцій завдання може бути виконано навіть раніше. Основною перешкодою для виконання цього завдання може стати наступна хвиля кризи.


^ Завдання 1.B: Скоротити питому вагу бідного населення (за національним критерієм бідності) до 25%, за рахунок зменшення чисельності бідних серед дітей та працюючи
^ ЦІЛЬ 2. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКІСНОЇ ОСВІТИ ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ


ЦІЛЛЮ 2 передбачено 2 завдання та 6 індикаторів:

Завдання 2.А: Підвищити рівень охоплення освітою


2.1. Чистий показник охоплення освітою у дошкільних навчальних закладах дітей 3–5 років, які проживають у міських поселеннях, %

2.2. Чистий показник охоплення освітою у дошкільних навчальних закладах дітей 3–5 років, які проживають у сільській місцевості, %

2.3. Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою, %

2.4. Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 17 до 22 років, %

2.5. Сукупний валовий показник кількості працівників, які пройшли перепідготовку та підвищили свою кваліфікацію, тис. осіб

Завдання 2.B: Підвищити якість освіти

2.6. Кількість загальноосвітніх навчальних закладів, які мають підключення до Інтернету, %


Показники підвищення якості освітніх послуг, забезпечення рівного доступу до якісної освіти на всіх рівнях, підвищення конкурентоспроможності національної системи освіти та її інтеграції в єдиний європейський освітній простір відображені в таблиці 3.

Таблиця 3

Стан досягнення та очікувані результати реалізації ЦІЛІ 2

^ Забезпечення якісною освітою впродовж життя




2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2013

2015

Індикатор 2.1. Чистий показник охоплення освітою у дошкільних навчальних закладах дітей 3–5 років, які проживають у міських поселеннях, %




–

–

79,5

82,6

85,8

86,9

87,2

87,3

88,0

891

87,5

91

93

95

86,5

Індикатор 2.2. Чистий показник охоплення освітою у дошкільних навчальних закладах дітей 3–5 років, які проживають у сільській місцевості, %




–

–

27,5

29,9

33,2

38,0

41,7

44,9

47,6

501

49,7

52

55

60

47,8

Індикатор 2.3. Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою, %2




–

98,1

–

97,8

99,1

99,3

99,4

99,5

99,7

99,71

97,3

99,8

99,8

99,9

99,1

Індикатор 2.4. Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 17 до 22 років, %




–

32,5

–

35,0

32,7

41,8

44,1

45,4

46,3

48,01

47,0

52,0

54,0

56,0

46,9

Індикатор 2.5. Сукупний валовий показник кількості працівників, які пройшли перепідготовку та підвищили свою кваліфікацію, тис. осіб3




–

158

–

167

188

193

193

197

293

2941

249,4

297

310

320

224,5

Індикатор 2.6. Кількість загальноосвітніх навчальних закладів, які мають підключення до Інтернету, %4




–

–

–

–

–

–

–

–

42

43

57

55

75

90

1 оціночні дані за підсумками 2009 та 2010 рр., що були спрогнозовані у доповіді ЦРТ Україна -2010.

2питома вага випускників 9-х класів, які продовжують навчання для здобуття повної загальної середньої освіти (у 10-х класах шкіл, на І курсах ПТНЗ, І курсах ВНЗ);

3 Дані МОН згідно постанов Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 № 633, 05.06.2009 № 563, 14.07.2010 № 580.

4 до 2008 року дані відсутні

У таблиці наведені доступні фактичні дані Держстату до 2010 року включно та прогнозно-розрахункові значення показників на 2011 - 2015 роки за даними Доповіді 2010 року.

Аналізуючи дані таблиці, можна спостерігати позитивні зрушення серед усіх показників завдання щодо підвищення конкурентоспроможності освітньої галузі та перевиконання їх вже у 2009 році.

^ Дошкільна освіта

За інформацією МОН, на сьогодні в Україні налічується 15 тисяч 628 дошкільних навчальних закладів різних типів та форм власності. У них здобувають дошкільну освіту 1 272 745 дітей, що становить 56 відсотків від загальної кількості дітей віком 1-6 років (місто – 67 відсотків, село – 34 відсотки). Завдяки організації різних форм здобуття дошкільної освіти відсоток охоплення дітей у 2010 році становить 67,9 відсотка, а 5-річних дітей - 97 відсотків.

Упродовж 2010 року відновили діяльність 163 дошкільних навчальних закладів (міська місцевість - 12, сільська місцевість - 151), уведено в дію додатково 257 дитячих садків, із них: 4 новобудови у сільській місцевості, 236 закладів комунальної форми власності (міська місцевість - 20, сільська місцевість - 216) та 17 приватної - у пристосованих приміщеннях. Передано до комунальної власності 45 закладів.

З метою збільшення показника охоплення дітей дошкільною освітою запроваджуються різні форми здобуття дошкільної освіти. Зокрема, організовано роботу понад 1,4 тис. груп короткотривалого перебування, які відвідують понад 18,7 тис. дітей, охоплено соціально-педагогічним патронатом 105,6 тис. дітей, організовано роботу понад 3 тисячі 645 груп із підготовки дітей до шкільного навчання при загальноосвітніх навчальних закладах. Такі групи відвідує понад 44 тис. дітей.

Для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, працюють за даними Держкомстату 2524 заклади компенсуючого типу, де разом із здобуттям дошкільної освіти 121 779 дітей отримують корекційно-відновлювальну та реабілітаційну допомогу. Також 43151 дитина мають можливість відвідувати 690 закладів санаторного типу.

Для задоволення потреб населення дошкільні навчальні заклади функціонують протягом року чи сезонно з різним режимом роботи. За бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у дошкільному навчальному закладі дитина може перебувати цілодобово, протягом дня або короткотривало.

Законом України "Про дошкільну освіту" визначено, що дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти і тому міністерством у 2010 році було внесено зміни до чинного законодавства в галузі освіти щодо обов’язковості здобуття дітьми старшого дошкільного віку дошкільної освіти.

На виконання вимог зазначеного закону з метою створення належних умов для здобуття дітьми дошкільної освіти було розроблено Концепцію розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, яку схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України 27 серпня 2010 року № 1752-р. На виконання цього розпорядження було розроблено проект Державної цільової програми розвитку дошкільної освіти в на період до 2017 року.

Також розроблено програму розвитку дітей старшого дошкільного віку "Впевнений старт" та підготовлено методичний лист "Про організацію роботи з дітьми п’ятирічного віку".

Вперше в історії України було проведено І Всеукраїнський з’їзд педагогічних працівників дошкільної освіти, на якому було обговорено питання стану дошкільної освіти та намічено перспективи її розвитку в майбутньому.


^ Загальна середня освіта

Відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту" забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти у державних і комунальних навчальних закладах.

У зв’язку із покращенням демографічної ситуації в Україні, починаючи з 2010 року, збільшилась кількість класів школи І ступеня, особливо у містах, внаслідок збільшення кількості учнів, які вступають до 1 класу.

За даними МОН, у 2010 році функціонувало 19 679 загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі 13 378 - у сільській місцевості (68,0 відсотка шкіл держави), де навчаються понад 4,3 млн. учнів, у тому числі 1,46 млн. - у сільських навчальних закладах.

Розвиток системи загальної середньої освіти відбувається за складної демографічної ситуації. Незважаючи на поступове її покращення, учнівський контингент у зв’язку з низькою народжуваністю у попередні роки продовжує зменшуватися.

Загальне зменшення кількості дітей впливає на мережу загальноосвітніх навчальних закладів, призводить до зменшення середньої наповнюваності класів та шкіл, збільшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів з малою чисельністю учнів, що призводить до скорочення педагогічного навантаження вчителів тощо. Найбільш гостро ця ситуація позначилася на сільських школах. На кінець 2010 року кожна четверта сільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів має наповнюваність менше 100 учнів. Більшість таких шкіл розташовані в Чернігівській (42,1 відсотка), Сумській (39,7 відсотка), та Кіровоградській (31,2 відсотка) областях.

Найперша умова якісної освіти на селі – створення оптимальної мережі для повноцінної освіти дітей шкільного віку. Оптимізація освітньої мережі має забезпечити підвищення якості освіти, економічну ефективність функціонування навчальних закладів, поліпшення доступу до якісної освіти, приведення освітньої мережі у відповідність до потреб і особливостей регіону, урізноманітнення освітніх послуг, що надаються навчальними закладами.

Оптимізація мережі шкіл у сільській місцевості вимагає організації підвезення учнів до місць навчання і додому, оскільки понад 230 тис. учнів проживають за межею пішохідної доступності і потребують підвезення. Вирішенню цього завдання значною мірою сприяє реалізація Державної програми "Шкільний автобус". За роки реалізації державної та регіональних програм "Шкільний автобус" загальноосвітні навчальні заклади отримали майже 2,7 тисяч автобусів, у тому числі 994 – за кошти державного бюджету.

На противагу 2009 року, коли задекларовані кошти (150 млн. грн.) на реалізацію зазначеної програми з Державного бюджету так і не були виділені, у 2010 році, не зважаючи на складні економічні умови, до навчальних закладів поставлено 112 автобусів. Окрім цього, за кошти позики Світового банку загальноосвітнім навчальним закладам поставлено ще 58 автобусів, за кошти місцевих бюджетів придбано 126 транспортних засобів.

З 2011 року планується продовження реалізації зазначеної програми, якою передбачено придбати та поставити до загальноосвітніх навчальних закладів понад 2000 автобусів.

^ Професійно-технічна освіта

Стратегія і динаміка сучасної професійно-технічної освіти України визначаються перспективами соціально-економічного розвитку країни.

Постійна увага Уряду до зазначеного питання сприяла в 2010 році об’єднанню зусиль та поліпшенню роботи органів місцевого самоврядування, профспілкових та громадських організацій щодо створення належних умов для навчання та виховання молоді у професійно-технічних навчальних закладах. В українській системі професійної освіти спостерігаються позитивні тенденції щодо її осучаснення. Розпочалася робота з оновлення змісту шляхом розроблення професійних стандартів, покращується робота з кадровим потенціалом училищ, здійснюється підвищення їх кваліфікації за новими навчальними планами і програмами, налагоджується співпраця з роботодавцями.

Урядом прийнято ряд розпоряджень та постанов щодо покращання діяльності професійно-технічних навчальних закладів.

Порядком працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 784, передбачено впровадження договірних засад, а саме: укладання договорів між навчальними закладами та роботодавцями за участю регіональних органів Міністерства соціальної політики та укладання на їх основі угод безпосередньо між роботодавцем, випускником з третьою стороною щодо надання якісної професійної освіти, якою виступає професійно-технічний навчальний заклад.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 770 "Про внесення змін до Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики" вдосконалено механізм проходження учнями училищ оплачуваного виробничого навчання та практики на виробництві.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 783 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 р. № 1240" вдосконалено управління професійно-технічним навчальним закладом, розширено його функції у сфері господарської діяльності.

Головні напрями розвитку професійно-технічної освіти, передбачені Державною цільовою програмою розвитку професійно-технічної освіти на 2011–2015 роки (постанова КМУ від 13.04.2011 № 495), відповідають пріоритетам державної соціально-економічної політики:

створення системи забезпечення якості професійно-технічної освіти;

диверсифікації джерел фінансування;

модернізації системи управління професійно-технічною освітою;

підвищення престижності робітничих професій;

оновлення нормативно-правової бази.

За даними МОН, на початок 2011 року в Україні функціонують 870 професійно-технічних навчальних закладів із загальним контингентом учнів та слухачів 405,1 тис. осіб, що на 6,1 тис. осіб більше, ніж за аналогічний період минулого року. Мережа училищ за галузевим спрямуванням у порівнянні з початком 2010 року практично не змінилась. Так, станом на 01.01.2011 р. функціонують 309 училищ для промисловості, 177 – для будівництва, 252 – для агропромислового комплексу, 132 – для сфери послуг.

Основний контингент учнів і слухачів – це випускники загальноосвітніх навчальних закладів віком від 15 до 18 років, із них:

діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування – 18 069 осіб (у 2009 році – 18 208 осіб.);

мають одного з батьків – 62 484 осіб (64 185);

з неблагополучних сімей – 10 528 осіб (11 461);

з малозабезпечених сімей – 30 529 осіб (34 681);

осіб із фізичними та розумовими вадами – 5 297 осіб (4 963).



Вища освіта

За даними Держстату у 2010 році мережа вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації налічує 854 заклади, з них державної форми власності 446 закладів, комунальної форми власності - 220, приватної форми власності - 188.

Із 505 вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації – 218 державної форми власності, 205 – комунальної та 82 – приватної. Із 349 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації 228 – державної форми власності, 15 – комунальної та 106 – приватної.

Мережа вищих навчальних закладів у 2010 році зменшилася на 7 закладів (з 861 до 854) за рахунок оптимізації та реорганізації вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації у структурні підрозділи вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, і за рахунок скорочення внаслідок ліквідації вищих навчальних закладів або їх структурних підрозділів.

За даними Держстату в 2010 році студентами перших курсів вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації стали 129,102 тис. осіб (у 2009 році – 93,4 тис. осіб); студентами перших курсів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації – 392,012 тис. осіб (у 2009 році – 370,5 тис. осіб). На час вступної кампанії 2010 року у МОНмолодьспорт, центральних органах виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади, регіональних органах управління освітою діяли приймальні громадян, а також консультативні телефони "Вступна кампанія 2010".


^ ЦІЛЬ 3: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ҐЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ


ЦІЛЛЮ 1 передбачено 2 завдання та 4 індикатори:

Завдання 3.A: Забезпечити ґендерне співвідношення на рівні не менше 30 до 70% тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади

3.1. Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України, чис.жін./чис.чол.

3.2. Ґендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки)

3.3. Ґендерне співвідношення серед вищих державних службовців (1–2 посадових категорій), чис.жін./чис.чол.

Завдання 3.B: Скоротити наполовину розрив у доходах жінок і чоловіків


3.4. Співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок до середнього рівня заробітної плати чоловіків, %


Завдання ґендерного розвитку в Україні щодо забезпечення рівних можливостей у суспільно-політичному житті та державному управлінні, скорочення розриву в рівні доходів жінок і чоловіків відображені в системі індикаторів, що характеризують участь жінок і чоловіків на вищих щаблях державного управління (серед державних службовців 1–2 категорій), в представницьких органах влади різного рівня – в національному парламенті та органах місцевого управління, а також ґендерне співвідношення середньої заробітної плати в економіці (таблиця 4).

Таблиця 4


^ Стан досягнення та очікувані результати реалізації ЦІЛІ 3

Забезпечення ґендерної рівності




2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2013

2015

Індикатор 3.1. Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України, чис.жін./чис.чол.




8/92

8/92

5/95

5/95

5/95

5/95

9/91

8/92

8/92

8/92*

8/92

20/80

25/75

30/70

8/92

Індикатор 3.2. Ґендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки)




42/58

42/58

42/58

42/58

42/58

42/58

35/65

35/65

37/63

37/63*




44/56

47/53

50/50

37/63

Індикатор 3.3. Ґендерне співвідношення серед вищих державних службовців (1-2 посадових категорій), чис.жін./чис.чол.




15/85

15/85

14/86

16/84

13/87

19/81

19/81

17/83

18/82

19/81*

25/75

25/75

27/73

30/70

23/76

Індикатор 3.4. Співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок до середнього рівня заробітної плати чоловіків, %




70,9

69,7

69,3

68,6

68,6

70,9

72,8

72,9

75,2

77,2*

77,8

80

83

86

77,2

У таблиці наведені доступні фактичні дані Держстату до 2010 року включно та прогнозно-розрахункові значення показників на 2011 - 2015 роки за даними Доповіді 2010 року.

* оціночні дані за підсумками 2009 р., що були прогнозовані у доповіді ЦРТ Україна -2010.


Завдання 3.A: Забезпечити ґендерне співвідношення на рівні не менше 30 до 70% тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади

Протягом 2009-2010 років частка жінок серед депутатів Верховної Ради України не змінилася (8,0 відсотків), навіть мінімально не наблизившись до цільового орієнтиру, проголошеного на 2011 рік. Це дає підстави стверджувати, що основною перешкодою на шляху реалізації поставлених завдань залишається відсутність політичної волі до завершення гендерних перетворень на найвищому рівні управління, зокрема закріплення законодавчих змін щодо паритетного представництва жінок і чоловіків у представницьких органах управління.

Водночас необхідно відзначити позитивні тенденції щодо вирівнювання гендерного дисбалансу серед вищих державних службовців. Фактичне значення показника співвідношення жінок та чоловіків серед керівників 1-2 посадових категорій за підсумками 2009 року перевищило оціночні прогнози оновлених індикаторів доповіді ЦРТ: Україна - 2010, а цільовий індикатор 2011 року було в повній мірі досягнуто вже в 2010 році.

У 2010 році в Україні відбулися певні інституційні зміни:

з ініціативи Мінсім’їмолодьспорту введено посаду радника з ґендерних питань Прем'єр-міністра України М.Я.Азарова;

Представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань захисту прав дитини, рівноправ’я та недискримінації призначено Іванову Н.І.

Поновлено роботу Експертної ради з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі. Протягом 2010-2011 років відбулося 4 засідання Експертної ради.

В 15 областях та мм. Києві та Севастополі призначено радників голів обласних державних адміністрацій з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

В 11 областях забезпечено функціонування ґендерних ресурсних, у 3 областях – ґендерних освітніх центрів.

Для забезпечення гендерної рівності Мінсім'ямолодьспорт спільно із заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробило проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків". Прийняття законопроекту сприятиме паритетній представленості жінок і чоловіків у списках політичних партій та виборчих списках; забезпечить контроль за дотриманням політичними партіями вимог недискримінації осіб за ознакою статті; дозволить досягти просування на посади державних службовців вищих категорій представників тієї статті, щодо якої існує ґендерний дисбаланс; дозволить працюючим гармонізувати професійне та сімейне життя.


Завдання 3.B: Скоротити наполовину розрив у доходах жінок і чоловіків

За даними Інституту демографії та соціальних досліджень ім.. М. В. Птухи, за підсумками 2009 року фактичний показник співвідношення середньої заробітної плати жінок і чоловіків повністю відповідав прогнозно-оціночним значенням Доповіді ЦРТ: Україна - 2010 (77,2 відс.), а в 2010 році підвищився до 77,8 відсотка. Відповідно, середня заробітна плата жінок в Україні склала 1974 гривні на місяць, а
чоловіків – 2538 гривень на місяць.

Скорочення гендерного розриву в рівні заробітної плати засвідчує існування однозначно позитивної динаміки щодо досягнення поставленого завдання. Проте, позитивно оцінюючи прогрес в цій сфері, необхідно зважати й на певний внесок наслідків фінансово-економічної кризи в Україні, що призвела до загального зниження реальних доходів населення – як жінок, так і чоловіків, і відповідного скорочення відмінностей в рівні їх середніх заробітних плат.

З метою реалізація гендерної політики держави в соціально-трудовій сфері між урядовими та неурядовими структурами з питань захисту прав дітей та жінок в Україні у 2010 році підписано Комунікаційну стратегію та план дій на 2010 рік, у рамках якої з метою залучення бізнес-компаній, що працюють в Україні, до запровадження в роботі ґендерних підходів, забезпечення умов для поєднання сімейного та професійного життя, поширення найкращих європейських практик у галузі рівності жінок та чоловіків проведено Всеукраїнський конкурс з дотримання ґендерної рівності роботодавцями України "Рівні можливості: кращий роботодавець 2010 року".

У конкурсі взяло участь понад 90 українських підприємств і організацій різних форм власності. За підсумками конкурсу переможцями стали ТОВ "Вікторія Верітас", Британська Рада в Україні, ЗАТ "Оболонь", АТВТ "Галичфарм".


Протягом 2010 року в 27 регіонах України забезпечено діяльність координаційних рад з питань сім'ї, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, попередження насильства в сім'ї та протидії торгівлі людьми.

У 2010 році реалізовувалися наступні проект :иПроект зі зміцнення і утвердження прав жінок і дітей в Україні (TRES); Програма рівних можливостей Програми розвитку ООН в Україні; розбудова Національного механізму перенаправлення (НМП) постраждалих від торгівлі людьми в Україні. Зазначеними інституціями у 2010 році проведено низку навчальних семінарів з впровадження ґендерної статистики в регіонах України, моніторингу виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності на період до 2010 року на обласному та районному рівнях. Проведено 146 каскадних тренінгів за двома напрямами: підвищення ґендерної чутливості вчителів та впровадження ґендерної політики, в яких взяли участь 4181 працівник системи освіти, 3049 державних службовців та 1720 дільничних інспекторів міліції.

Для державних службовців проведено 6 семінарів з ґендерної статистики,
2 семінари з ґендерного бюджетування, 14 семінарів-тренінгів з логіко-структурного підходу до впровадження ґендерної політики. Підвищено навчальну обізнаність
425 представників громадських організацій, 60 журналістів, результатом чого стало
300 публікацій, програм ТБ та радіо, присвячених ґендерній тематиці.

Здійснено підготовку 180 тренерів, що проводитимуть тренінги із поширення ґендерних знань та ґендерної чутливості для цільової аудиторії трьох категорій: державних службовців, вчителів та дільничних інспекторів. За методикою LFA підготовлено 12 тренерів із 8 областей України.

Створено 5 кафедр з ґендерних досліджень на базі п‘яти провідних університетів країни: Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова, Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка, Національного університету "Острозька академія", Сумського державного педагогічного університету та Університету менеджменту освіти.

24-25 травня 2010 року Україна як член Ради Європи взяла участь у Європейській міністерській конференції з питань ґендерної рівності, що відбулася у м. Баку (Азербайджан).

10 листопада 2010 року проведено слухання у Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин на тему "Практика застосування Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".

З 25 листопада по 10 грудня 2010 року в Україні проведено Всеукраїнську акцію
"16 днів проти ґендерного насильства".

Видані розпорядження Кабінету Міністрів України:

від 01.12.2010 № 2154-р. "Про затвердження плану заходів з проведення Національної кампанії "Стоп насильству!" на період до 2015 року" з метою привернення уваги українського суспільства і його лідерів до проблеми насильства як до порушення прав людини і залучення всіх громадян до боротьби з цим явищем;

від 15.12.2010 № 2257-р "Про схвалення Концепції Закону України "Про протидію торгівлі людьми" з метою удосконалення організаційних та управлінських засад у сфері протидії торгівлі людьми, використання матеріальних, технічних, фінансових та інших ресурсів для забезпечення ефективної взаємодії органів державної влади, міжнародних, громадських організацій та інших юридичних осіб у сфері протидії торгівлі людьми.

Також розроблено законопроекти "Про протидію торгівлі людьми"; "Про затвердження Загальнодержавної цільової програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року"; "Про внесення змін до Закону України "Про попередження насильства в сім'ї".

Реалізація гендерної політики держави в соціально-трудовій сфері потребує більш активних зусиль, зокрема в сфері протидії дискримінації за ознакою статі при працевлаштуванні, просуванні в кар’єрному зростанні, реалізації можливостей зайнятості для працівників з сімейними обов’язками тощо.

Запроваджені механізми та практики забезпечення ґендерної рівності все ще залишаються недосконалими й не дозволяють де-факто створити гідні умови для реалізації рівних прав та можливостей. Така ситуація гальмує докорінні ґендерні перетворення, не сприяє ліквідації існуючих стереотипів щодо ролі жінок і чоловіків у суспільстві. Вкорінена в суспільно-політичній дійсності ґендерна нерівність спричиняє загострення політичних, соціально-економічних, культурних та інших проблем у суспільстві. Тому перед Україною стоїть завдання провести такі структурні перетворення, які забезпечать інтегрування ґендерних підходів у всі сфери державного управління та суспільного життя.

Окремим проблемним питанням залишається необхідність подальшого розвитку ґендерної статистики (проведення додаткових вибіркових обстежень населення з метою оцінки представництва жінок на керівних посадах в недержавному секторі) для заповнення прогалин в інформаційному забезпеченні відповідних досліджень. Реалізація відповідних обстежень потребуватиме додаткових фінансових ресурсів, так само як і проведення Всеукраїнського перепису населення, який є репрезентативним джерелом статистичних даних щодо різноманітних аспектів гендерної нерівності в суспільстві. Невирішеною залишається і проблема дослідження бюджетів робочого часу жінок і чоловіків, хоча включення відповідного блоку питань до програми обстеже