Реферат: Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» На правах рукопису тимощук мирослава Романівна

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»


На правах рукопису


ТИМОЩУК Мирослава Романівна


УДК 338.45:621


ОЦІНЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ТА ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДУВАННЯ


Спеціальність 08.00.04 – Економіка та управління підприємствами

(машинобудування та приладобудування)


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук


Науковий керівник

Кузьмін Олег Євгенович,

доктор економічних наук, професор,

заслужений працівник народної освіти України


Львів – 2008

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Концептуальні засади оцінювання потенціалу та планування
соціально-економічного розвитку підприємств 12

1.1. Теоретичні засади класифікації та оцінювання потенціалу
розвитку підприємств 12

1.2. Сутність, види, форми та принципи розроблення
індикативних планів 34

1.3. Оцінювання конкурентного статусу та планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування 63

Висновки за розділом 1 77

Розділ 2. Методи оцінювання потенціалу соціально-економічного
розвитку підприємств машинобудування 81

2.1. Формування системи показників оцінювання потенціалу
розвитку підприємств 81

2.2. Оцінювання потенціалу розвитку підприємств
за МП-методом 99

2.3. ПМ-метод оцінювання потенціалу розвитку підприємств 120

2.4. Структурно-функціональний підхід до оцінювання
потенціалу розвитку підприємства 133

Висновки за розділом 2 138

Розділ 3. Планування індикаторів соціально-економічного розвитку
підприємств машинобудування 142

3.1. Індикативне планування соціально-економічного розвитку
підприємств машинобудування на основі сукупності
економіко-статистичних моделей 142

3.2. Оптимальне планування товарного асортименту як основа
стратегії соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування 170

Висновки за розділом 3 178

Висновки і рекомендації 181

Додатки 195

Список використаних джерел 203

ВСТУП

У ринкових умовах господарювання змістилися наголоси з вирішення поточних організаційно-виробничих завдань на формування та досягнення довгострокових цілей розвитку підприємств. Вирішення часткових завдань організування виробництва продукції машинобудівних підприємств, упровадження нових технологій, оновлення асортименту продукції, оптимізації використання виробничих ресурсів на певний час могло забезпечити зниження витрат виробництва, однак не гарантувало ефективності функціонування підприємств на тривалому проміжкові часу, яка істотно стала залежати від конку-рентного статусу підприємств, системності врахування і швидкості реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на його рівень, зокрема соціальних та екологічних, кон’юнктури ринку, логістичної мережі, комплексу маркетингу, інноваційних наукових досліджень і конструкторських розробок тощо.

Проблеми стратегічного управління та індикативного планування розвитку суб’єктів господарювання активно досліджувалися і достатньо повно описані у працях таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як Б. Андрушків, І. Ансофф,
Н. Афанасьєв, Б. Гаврилишин, В. Геєць, В. Герасимчук, М. Кизим, О. Кузьмін,
Е. Лібанова, І. Лукінов, В. Марцин, А. Матвійчик, Л. Мельник, А. Мордвинцев,
Б. Мізюк, Г. Мінцберг, А. Наливайко, С. Оборська, Є. Панченко, В. Пономаренко,
Ж. Поплавська, М. Портер, А. Старостіна, О. Тридід, З. Шершньова. Ними дослід-жено умови і закономірності соціально-економічного розвитку, освітлено особли-вості перебігу цих процесів в економічних системах різних типів, нагромаджено значний досвід і розроблено методи оцінювання ефективності та ризиків соціально-економічного розвитку підприємств у глобальній економічній системі.

У той же час теоретичні засади оцінювання потенціалу розвитку підприємств залишаються недостатньо опрацьованими попри прискіпливу увагу до цієї проблеми ряду науковців: О. Балацького, А. Воронкової, І. Джаіна,
Ю. Дорошенка, Я. Качмарика, Є. Крикавського, В. Мікловди, О. Олексюка,
Й. Петровича, С. Пирожкова, М. Пітюлича, Є. Попова, Є. Лапіна, І. Рєпіної,
О. Федоніна, Р. Фещура та інших. Зокрема дискусійним залишається саме поняття потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств, через що численні методики його оцінювання не знайшли належного практичного застосування.

Щоб оцінити потенціал соціально-економічного розвитку як сукупності незадіяних на певний момент часу ресурсів та можливостей суб’єктів госпо-дарювання, необхідно дослідити сутність і напрями соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств за змін зовнішнього і внутрішнього середовища. Актуальним і важливим є завдання створення концепції оцінювання потенціалу розвитку підприємств для визначення доцільності та результативності змін, які впроваджуються в межах трансформації підприємств. Потенціал у прямому розумінні цього слова характеризує можливості підприємства, які в конкретних умовах довкілля і внутрішнього середовища можуть проявитися у визначеному напрямі з певною ефективністю за певний час. Напрям розкриття потенціалу машинобудівних підприємств випливає з поставленої перед ними мети, оскільки вид діяльності можна вважати відносно сталою характеристикою.

Щодо процесу розвитку підприємств, то його слід відрізняти від процесу зростання. Економічне зростання будемо тлумачити як процес розширення масштабів виробництва без зміни (поліпшення) показників його ефективності. У той же час розвиток підприємств безпосередньо пов’язаний із підвищенням ефективності їх виробничо-господарської діяльності, а також із досягненням планових рівнів індикаторів, з допомогою яких відображають економічні та соціальні цілі підприємств. До числа таких цільових показників повинні входити не лише економічні показники (прибутковість, рентабельність тощо), а й показники задоволення потреб та очікувань споживачів, поліпшення бізнес-процесу, удосконалення системи корпоративного управління, мотивування персоналу підприємства, задоволення потреб та інтересів акціонерів, підвищення якості життя населення регіону. Спираючись на поняття ефективності за
В. Парето, про ефективний розвиток машинобудівних підприємств можна стверджувати тоді, коли значення усіх цільових (критеріальних) показників у часі не погіршуються, а принаймні одне із значень поліпшується. Оскільки така вимога є достатньо жорсткою, то в багатьох випадках замість критерію В. Парето обирають більш ліберальний критерій ефективності Калдора – Гікса, за яким передбачається гіпотетична компенсація погіршення значень певних цільових показників за рахунок поліпшення значень інших критеріальних показників.

Значна кількість факторів, які впливають на результати діяльності підприємства і потреба в розробленні обґрунтованої та ефективної стратегії його розвитку призвели до появи нових підходів до управління підприємством та оцінювання його економічних показників. Серед поширених концепцій – управлінська теорія, що ґрунтується на збалансованій системі показників, яка розроблена Р. Капланом і Д. Нортоном (Balanced Scorecard – BSC). Розроблення врівноваженої системи монетарних і немонетарних показників для досягнення управлінських цілей підприємства, зокрема його соціально-економічного розвитку, – суть теорії збалансованих показників. Система збалансованих показників діє у двох напрямах: горизонтальному і вертикальному. На горизонтальному рівні аналізується діяльність підприємства з різних позицій, а на вертикальному формується стратегія розвитку підприємства.

Стратегію, яка базується на системі збалансованих показників можна розгля-дати двояко – як інформаційну таблицю, що містить окреслені місію і бачення підприємства, опис стратегічних цілей і заходів щодо їх досягнення та сукупність індикаторів, за допомогою яких оцінюють ступінь досягнення стратегічних цілей, або як інструмент інформаційної технології стратегічного управління підпри-ємством. У системі BSC окреслюють область значень показників розвитку під-приємства (встановлених і досягнутих), однак методи встановлення (розрахунку) цих значень залишаються предметом наукових дискусій та досліджень.

Управління розвитком підприємства здійснюють через використання загаль-них та конкретних функцій менеджменту. Загальні функції менеджменту (плану-вання, організування, мотивування, контролювання, регулювання) беруть участь у всіх управлінських процесах на відміну від конкретних функцій управління, які дають змогу здійснювати певні види таких процесів шляхом застосування загальних функцій менеджменту стосовно окремих об’єктів управління, процесів, та елементів виробничо-господарської діяльності підприємства.

Основи формування систем управління соціально-економічним розвитком (теоретичні та прикладні) з урахуванням економічного ризику ґрунтуються на загальновідомих концептуальних положеннях теорії менеджменту, які висвітлено у працях таких вітчизняних та іноземних науковців: М. Альберта, Є. Бойка,
Б. Будзана, В. Гуменюка, В. Гончарова, П. Друкера, Й. Завадського,
Л. Лігоненко, М. Мескона, В. Пастухової, Т. Пітерса, Н. Тарнавської,
А. Томпсона, Р. Уотермана, Ф. Хедоурі, Ф. Хміля, Н. Чухрай, А. Шегди, В. Яцури та інших. Названі автори значну увагу приділяють розвиткові ефективних систем управління соціально-економічним розвитком, розробленню окремих елементів менеджменту, вдосконаленню методів менеджменту, інформаційному забез­печенню функціонування управлінських систем.

Планування соціально-економічного розвитку як центральної ланки системи управління підприємствами машинобудування полягає в розрахунку та оцінюванні сукупності відповідних показників, до числа яких доцільно віднести показники оцінювання рівня досягнення мети розвитку підприємства та показники оцінювання потенціалу розвитку підприємства.

Планування показників (індикаторів) соціально-економічного розвитку підприємства слід розуміти не як одноразову дію, а як безперервний у часі процес розрахунку, оцінювання та узгодження (системного збалансування) значень у переважній більшості випадків різноспрямованих факторів, що є складною і актуальною проблемою.

Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретичних, методичних і практичних рекомендацій щодо оцінювання потенціалу та планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств. Для досягнення постав­леної мети були виокремлені та вирішені такі основні завдання:

дослідження сутності соціально-економічного розвитку підприємств, систе-матизація та узагальнення поняття потенціалу розвитку і змісту його оцінювання;

аналіз, систематизація і формування сукупності факторних показників оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку машинобудівних під-приємств, а також цільових груп показників оцінювання рівня досягнення мети;

розроблення методів оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств з урахуванням мети розвитку і факторів впливу на його значення – відносно сталих параметрів і змінних характеристик;

розроблення методу індикативного планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств на рівнях стратегічного і поточного управління;

формування моделі поточного планування виробництва продукції в асортименті виробів з урахуванням показників їх конкурентоспроможності, а також забезпечення можливості коригування плану за змін внутрішнього середовища і довкілля.

Об’єктом дослідження є процеси оцінювання потенціалу і планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування.

Предметом дослідження є методологічні та методичні засади, а також практичні проблеми оцінювання потенціалу і планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств.

Методологічною основою дисертаційної роботи є сукупність способів наукового пізнання окресленої проблеми, загальнонаукові принципи, методи і засоби, що використовувалися в процесі дисертаційного дослідження. Теоретичною основою роботи стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі управління розвитком підприємств, оцінювання їх конкурентного статусу і потенціалу розвитку, розроблення стратегії та планування соціально-економічного розвитку підприємств. Правове поле дослідження утворюють чинні законодавчі та нормативні документи, що регламентують діяльність вітчизняних підприємств. Інформаційною базою дослідження є результати проведених автором наукових досліджень, матеріали офіційної статистичної звітності, матеріали урядового порталу, результати наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів, відкрита звітність окремих підприємств машинобудування, результати анкетування, дані мережі Інтернет.

Вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань здійснено з використанням таких загальнонаукових засобів і методів дослідження: теоретичного узагальнення, системного аналізу і синтезу – для визначення сутності потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств п. 1.1); анкетного опитування, зведення, групування, економіко-статистичного аналізу – для формування системи показників оцінювання потенціалу підприємств і встановлення їх граничних значень (п. 2.1); табличного, графічного – для наочного представлення результатів дослідження (п. 2.2; 2.3; 3.1); економіко-статистичного моделювання – для побудови і оцінювання симультативної моделі індикативного планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування (п. 3.1); економіко-математичного моделювання – для розроблення моделі поточного планування виробництва продукції в асортименті виробів (п. 3.2); поєднувального аналізу і експертних методів – для встановлення числових значень вагових коефіцієнтів факторів впливу і показників мети розвитку (п. 2. 2). Опрацювання даних, побудова і тестування регресійних та оптимізаційних моделей здійснювалися з використанням комп’ютерних техно­логій і стандартного програмного забезпечення (п. 2.2; 3.3).

У дисертаційній роботі обґрунтовано методологічні засади оцінювання потенціалу і планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування, запропоновано нові наукові рішення, які описані у власних теоретичних і методичних розробках. Наукова новизна полягає в такому:

уперше:

розроблено методичний підхід до оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств, який дає змогу встановлювати відповідність між еталонними і прогнозними значеннями факторних ознак (МП-метод), та між еталонними і прогнозними значеннями показників, за допомогою яких описується мета розвитку підприємства (ПМ-метод);

удосконалено:

систему індикативного планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств як безперервного в часі процесу розрахунку, оцінювання і узгодження (збалансування) рівнів факторних ознак, а також показників цільової групи, що базується на методах оцінювання потенціалу, економіко-математичних моделях планування індикаторів соціально-еконо-мічного розвитку та моделі оптимального планування асортименту продукції підприємств;

спосіб розрахунку відносної вагомості факторів впливу на потенціал з використанням поєднувального аналізу, що, на відміну від існуючих, дає змогу враховувати вплив комбінації рівнів факторних ознак на інтегральну кількісну оцінку потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств;

набуло подальшого розвитку:

визначення потенціалу розвитку підприємства як можливостей досягнення його головної мети за певний проміжок часу в умовах відносної сталості виду еко-номічної діяльності і стану зовнішнього середовища та з урахуванням зміню-ваності таких факторів, як продукція, ресурси, технологія і нематеріальні активи;

методичні засади формування системи факторних оцінок потенціалу, а також цільових груп показників оцінювання рівня досягнення мети розвитку підприємств з обґрунтуванням їх структури і складу на основі повного охоплення найвагоміших факторів впливу за мінімальної кількості показників, які входять у цю систему.

Розроблені в дисертації підходи, методи, моделі та отримані результати є методичною основою оцінювання потенціалу та планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств.

Практичне значення мають такі результати:

рекомендації щодо оцінювання потенціалу розвитку підприємства на підставі бальних оцінок факторних ознак (продукції, ресурсів, операційної діяльності, нематеріальних активів);

методичні рекомендації щодо побудови оцінювальної функції потенціалу розвитку підприємства з урахуванням відносної вагомості факторів впливу, а також комбінації їх рівнів на інтегральну кількісну оцінку потенціалу соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств;

методи індикативного планування соціально-економічного розвитку підприємств, які базуються на використанні економіко-математичних моделей.

Результати дослідження впроваджено в діяльність низки машинобудівних підприємств західного регіону України, а саме: ВАТ «Коломийський завод комплекних розподільчих пристроїв» (акт впровадження № 186 від
30.05.2008 р.), ВАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (акт впровадження № 10694 від 06.06.2008 р.), ВАТ «Стрийський завод ковальсько-пресового обладнання» (акт № 235 від 05.06.2008 р.).

Обраний напрям дисертаційного дослідження пов’язаний із держбюджетними темами кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету «Львівська політехніка»: ДБ/87ВГС «Формування та використання механізму інноваційного розвитку виробничо-господарських структур» (номер державної реєстрації 0104U002289, 2004–2005 рр.), де автор брала участь у розробленні методології соціально-економічного оцінювання результатів реалізації механізму інноваційного розвитку виробничо-господарських структур, а також планування індикаторів соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств; ДБ/ТЕОР «Формування та розвиток системи індикаторів виробничо-господарської діяльності підприємств: теоретико-методологічні та методичні засади» (номер державної реєстрації 0107U000837, 2007–2008 рр.), де автор брала участь у розробленні методики побудови системи індикаторів діяльності підприємства, плануванні індикаторів соціально-економічного розвитку, спрямованих на забезпечення енергоощадності.

Практичні рекомендації, методи індикативного планування соціально-економічного розвитку та оцінювання потенціалу машинобудівних підприємств, запропоновані автором, використовували в навчальному процесі Львівського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України при викладанні дисциплін «Фінанси підприємств» (для студентів базового напряму «Економіка та підприємництво» спеціальності «Фінанси»), «Аналіз інвестиційних проектів», «Фінансовий менеджмент» (для студентів базового напряму «Економіка та підприємництво» спеціальності «Фінанси» та «Облік і аудит»), у навчальній практиці, курсовому та дипломному проектуванні студентів економічних спеціальностей (довідка № 01-15/659 від 03.06.2008 р.).

Дисертаційна робота є результатом самостійних наукових досліджень. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використано лише ті ідеї, положення і розрахунки, що є особистим здобутком автора.

Основні положення дисертаційної роботи доповідались та отримали підтримку на 9 науково-практичних конференціях: III, IV, V, VI Міжнародних науково-практичних конференціях «Маркетинг та логістика в системі менеджменту» (м. Львів, 9–11 листопада 2000 р.; 7–9 листопада 2002 р.; 7–9 жовтня 2004 р.; 9–11 листопада 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Економічні проблеми ринкової трансформації України» (м. Львів, 3–4 грудня 2002 року); Міжвузівській науково-технічній конференції науково-педагогічних працівників (м. Львів, 21–22 березня 2006 року); V Міжнародній науково-практичній конференціії «Дослідження та оптимізація економічних процесів «Оптимум – 2006» (м. Харків, 23–24 листопада 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Статистична оцінка соціально-економічного розвитку» (м. Хмельницький, 17 травня 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Управління у сфері фінансів, страхування та кредиту» (м. Львів, 8–10 листопада 2007 р.).

За темою дослідження опубліковано 22 наукові праці загальним обсягом 13,95 друк. арк., з них монографія, де безпосередньо авторові належить 6,37 друк. арк., 12 статей у фахових виданнях обсягом 5,96 друк. арк., з яких авторові належить 3,97 друк. арк. (із них 4 одноосібні статті обсягом 1,69 друк. арк.).


РОЗДІЛ 1

^ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ОЦІНЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ
ТА ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ


1.1. Теоретичні засади класифікації та оцінювання потенціалу розвитку підприємств


У ринкових умовах господарювання змістилися наголоси з вирішення поточних організаційно-виробничих завдань на формування та досягнення довгострокових цілей розвитку підприємства.

Організування одиничного, серійного і масового виробництва продукції, упровадження нових технологічних процесів, оновлення асортименту продукції та послуг, оптимізація використання виробничих ресурсів, підвищення професійного рівня управлінського персоналу та робітників підприємства на певний час змогли забезпечити мінімальний рівень витрат на виробництво і збут продукції, однак не гарантували ефективності функціонування підприємства загалом, яка почала вирішально залежати не стільки від урахування внутрішніх і зовнішніх факторів, скільки від швидкості реагування на їх зміну.

Вибір оптимального асортименту продукції, часу і темпів його оновлення та розширення вимагає активного маркетингового дослідження кон’юнктури ринку, розвитку логістичної мережі, рекламування і просування нових продуктів на ринок, здійснення інноваційних наукових досліджень і конструкторських розробок, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Така стратегічна переорієнтація підприємства на розвиток конкурентних переваг не могла не позначитися на системі менеджменту підприємства, зокрема на розвиткові стратегічного управління. До числа стратегічних цілей підприємства можна віднести: утвердження лідерських позицій у певному сегменті ринку, підвищення рівня прибутковості від основної діяльності, зростання ринкової вартості підприємства тощо.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Види оцінок потенціалу розвитку підприємства можна класифікувати за різними ознаками: за ступенем достовірності – суб’єктивні, об’єктивні; за типом – якісні, кількісні; за видом одиниці виміру – абсолютні, відносні; за формою представлення – векторні, скалярні; за часовою триваліcтю – моментні, інтервальні; за об’єктом формування – внутрішні, зовнішні; за повнотою охоплення об’єкта дослідження – інтегральні, локальні. Зрозуміло, що цим переліком не обмежується список можливих ознак класифікації видів оцінок потенціалу. Для прикладу, абсолютні кількісні оцінки можуть мати вартісний (грошовий) або невартісний (бальний) вимір.

Якщо оцінка потенціалу розвитку підприємства представляється у векторній формі, то кожна складова (компонента) вектора оцінок може належати до різного виду (якісна, кількісна), а також мати різний вимір (вартісна, невартісна).

За скаляризації (згортанні) вектора оцінок виникає завдання зведення різновимірних величин до спільної міри, а також встановлення числових значень коефіцієнтів вагомості складових векторної оцінки потенціалу. Слід зазначити, що попри всі переваги векторного оцінювання потенціалу підприємства, воно не знайшло широкого практичного використання у зв’язку із виникненням при цьому значної області невизначеності, коли частина компонент вектора перевищує еталонні (нормативні) значення, а частина – не досягає їх.

При розробленні методів оцінювання потенціалу розвитку підприємства, на нашу думку, в доповнення до загальних принципів (системність, безперервність, варіантність, адекватність і оптимальність), які наведено в [39, 181], слід дотримуватися ще одного принципу – доступність.

За принципом системності треба враховувати дію основних чинників, як зовнішніх, так і внутрішніх, що впливають на розвиток підприємства.

Безперервність означає, що при надходженні нової інформації щодо зміни параметрів економічної системи чи зовнішнього середовища, які впливають на вибір методу оцінювання чи адекватність оцінки, потрібно внести відповідні доповнення і зміни. Кожен метод оцінювання потенціалу потребує випробування і коригування в часі.

За принципом адекватності розраховані оцінки потенціалу розвитку підприємства повинні бути реалістичними, тобто відповідати їх фактичним значенням, відображати об’єктивні закономірності розвитку підприємства, забезпечувати однозначність тлумачення отриманих результатів.

Принцип оптимальності можна тлумачити не лише щодо алгоритмів, на які спирається метод, а й щодо економічності його використання, тобто витрати на його впровадження і використання мають бути мінімальними.

Щодо принципу доступності, то його дотримання забезпечує максимальне використання доступної інформації – алгоритми розрахунків переважно повинні спиратися на облікові та звітні дані підприємств, а також на дані стандартної статистичної звітності підприємств і організацій, які надходять у державні органи статистики. Крім того, методи повинні бути простими, прозорими з економічного погляду і доступними для непідготовлених користувачів.

Спинимося детальніше на розгляді послідовності та змісту оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств за традиційним підходом.

Традиційний метод оцінювання потенціалу підприємства відображено на
рис. 1.2.



Рис. 1.2. Традиційний метод оцінювання потенціалу підприємства

Примітка. Складено за [39].


На першому етапі формують групи оцінювальних показників, у тому числі і цільову групу показників ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства.

На другому етапі прогнозують кількісні (якісні) значення показників, які включені в оцінювальні групи.

На третьому етапі кількісні та якісні прогнозні значення показників «згортають» у скалярну оцінку потенціалу підприємства, за значенням якої на четвертому етапі встановлюють якісну оцінку рівня потенціалу підприємства.
^

1.2. Сутність, види, форми та принципи розроблення індикативних планів

Як показує практика індустріально розвинутих країн, сучасна держава акумулює у своїх руках значні матеріальні та фінансові ресурси. Через систему державного бюджету в різних країнах консолідується та розподіляється від 30 до 65% ВВП. За даними статистичного щорічника України за 2006 рік, число державних підприємств за період з 1 січня 1996 року до 1 січня 2007 року зменшилася на 48,0%. При цьому питома вага обсягу реалізації продукції промисловості суб’єктами ЄДРПОУ державної та державної корпоративної форми власності на 01.01.2005 року становила 13,5%, а середньорічної кількості найманих робітників – 18,5%. Оскільки держава виступає найбільшим стратегічним власником, то в сучасних економічних умовах гостро постає питання про ефективне функціонування державного сектора економіки. Одним з інструментів підвищення ефективності державного сектора, як свідчить світовий досвід, є індикативне планування.

У розвинутих ринкових економіках у найбільш цілісному варіанті система індикативного планування представлена у Франції, Китаї та Японії [40, 230]. У країнах пострадянського суспільства цей вид планування тільки поширюється. Можливе запровадження індикативного планування в Україні викликає цілком закономірну зацікавленість у науковців, управлінців, економістів-практиків і потребує детального вивчення та аналізу.

Ураховуючи різноманітні функції і завдання індикативного планування та узагальнюючи означення, які наведені в наукових джерелах, можна умовно виділити низку істотно відмінних підходів до визначення поняття «індикативне планування». Спинимося детальніше на розгляді цих підходів.

У загальному розумінні індикативне планування – це сукупність процедур узгодження (координації) економічних процесів за рівноправності всіх учасників. За своїм змістом цей процес подібний до процесу консультування, в якому основними функціями є інформування, орієнтація і стимулювання. На відміну від директивного планування, індикативне планування є рівноправною взаємодією суб’єктів господарювання, з їх безпосереднім залученням у процес управління економікою за пріоритету державних інтересів [2; 41].

Провідні економісти зазвичай розглядають індикативне планування як процес формування системи параметрів (індикаторів), що характеризують стан і розвиток економіки країни та відповідають державній соціально-економічній політиці, і розроблення заходів державного впливу на соціальні та економічні процеси з метою досягнення вказаних індикаторів [42, 3].

Індикативне планування базується на встановленні урядом пріоритетних цілей, координації діяльності суб’єктів економіки і непрямому мотивуванні їх діяльності щодо досягнення встановлених державою цілей з допомогою засто-сування економічних важелів: податкової та грошово-кредитної політики, антимонопольного регулювання, цінової політики, державного замовлення, бюджетної політики, зовнішньоекономічної політики тощо. Індикативні плани замість директивних завдань містять систему нормативів, з допомогою яких відображають обмеження (умови) макроекономічної політики: ставки оподат-кування, обмінні курси, норми обов’язкового банківського резервування, державне мито, мінімальний розмір заробітної плати, прожитковий мінімум тощо.

У Словнику сучасної економіки [43, 199] індикативне планування визна-чено як процес «використання централізовано встановлених цілей для коорди-нації інвестицій у приватний і державний сектори і планів виробництва. При­йняття рішень залишається децентралізованим, але заохочуються сектори еконо-міки, діяльність яких спрямована на виконання узгоджених цілей».

При цьому виділено два основні підходи в індикативному плануванні:

координування державою планів виробництва та інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, які надходять до уряду;

деталізація завдань секторів економіки з урахуванням індикаторів розвитку національної економіки з метою раціонального використання обмежених ресурсів (зокрема інвестицій).

До переваг індикативного планування відносять узгодженість планових рішень, підвищення стабільності та зниження рівня невизначеності в ринковій економіці.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

створення сприятливих умов для розвитку і модернізації сучасних економічних структур у регіоні;

забезпечення сприятливих умов для створення нових підприємств і залучення зовнішнього капіталу та інвестицій;

розвиток транспортної та прикордонної інфраструктури, інформаційно-телекомунікаційної мережі, реформування системи соціальних послуг;

розвиток людського та соціального потенціалу, а також розбудова громадянського суспільства.



1.3. Оцінювання конкурентного статусу та планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування


Розвиток підприємства визначають як незворотну, спрямовану і закономірну зміну системи на підставі реалізації властивих їй механізмів самоорганізації. Розвиток системи означає її здатність до перетворення (трансформації) при збереженні відносної стійкості і протидії змінам. Рушійною основою розвитку підприємства є його потенціал як сукупність властивостей досліджуваного об’єкта, що створюють можливість виконання відповідної роботи [67, 24–26].

Щодо поняття соціально-економічного розвитку підприємства, то слід наголосити на такому:

незворотність змін означає невід’ємність темпів приросту основних соціально-економічних показників;

спрямованість змін означає підпорядкованість локальних цілей досягненню місії підприємства;

закономірність змін означає їх відповідність причинно-наслідковим зв’язкам, тобто здатність системи на адекватну реакцію щодо зміни зовнішнього середовища;

соціально-економічний розвиток, на відміну від економічного зростання, означає досягнення як економічних, так і соціальних індикаторів розвитку підприємства.

Для оцінювання розвитку підприємства використовують такі якісні характеристики, як «стійкий» і «сталий» розвиток. З метою коректного застосування цих термінів наведемо найуживаніші означення. У роботі [67, 411–413] слушно наголошується, що «сталий» розвиток (постійний, стабільний) характеризує здатність системи підтримувати певні темпи руху, натомість «стійкий» розвиток підприємства можна тлумачити як його здатність утримувати рівновагу при зовнішніх збуреннях. Аналогічне за змістом тлумачення наведено в [43, 499, 506].

Як зазначається в роботі [68], стійкий розвиток підприємства є цілеспрямованим рухом (переміщенням) із початкового стану до стану, визначеного сукупністю індикаторів, з урахуванням зовнішніх обмежень і потенціалу підприємства. Стійкий розвиток при цьому тлумачиться як поступальний, збалансований і гармонійний (пропорційний) розвиток, за якого знижуються ризики майбутньої діяльності підприємства. Таке розуміння стійкого розвитку підприємства цілком відповідає загальній концепції, за якою стійким вважають розвиток, який забезпечує на належному рівні теперішні потреби без загрози для прийдешніх поколінь.

Розвиток підприємств відбувається нерівномірно. За концепцією життєвого циклу, яка розроблена І. Ансоффом [1], періоди стабільності (стійкого стану) змінюються періодами трансформації (перехідного стану). Оскільки періоди стабільності триваліші, ніж періоди перетворень, то підприємство можна розглядати як відносно стійку цілісну економічну систему, розвиток якої відбувається еволюційно (поступово), а періоди трансформації виникають періодично і потребують окремого розгляду [69, 26]. Слід зазначити, що на розвиток підприємств машинобудування істотно впливають трансформаційні процеси, які відбуваються на макроекономічному рівні.

Закономірності, особливості та пріоритети соціально-економічного оновлення і зростання на етапі економічних трансформацій національної економіки України, а також роль технологічного потенціалу на шляху інноваційного розвитку детально досліджено у працях [70, 289–297; 71, 284–287; 72, 337–390; 73, 186–197]. Моделі соціально-економічного розвитку в перехідному суспільстві, а також механізми формування моделей ринкової економіки наведено у працях [6, 71–136; 74, 417–425]. Критерії ефективності і показники соціального розвитку економіки розглядалися в роботі [75, 9–12, 211–214], а соціальні складові економічних перетворень в Україні – у працях [71, 138–171; 72, 221–232; 6, 428–459].

Як показали дослідження [76, 26], період трансформації економіки постсоціалістичних країн істотно залежить від глибини економічного спаду. Побудована регресійна модель:

y = 2,189 + 0,064  x + e, r2 = 0,681, (1.6)

де y – тривалість періоду трансформації (років), x – глибина економічного спаду (%), r2 – коефіцієнт детермінації, дає підставу стверджувати, що для країн Південно-Східної Європи та Прибалтійських країн відстежується щільна залежність між періодом трансформації економіки і глибиною екон