Реферат: Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування України

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ


Національний університет біоресурсів

і природокористування України


Факультет харчових технологій та управління якістю продукції АПК


619:614.31:664 ДОПУСКАЄТЬСЯ ДО ЗАХИСТУ

Завідувач кафедри стандартизації та сертифікації сільськогосподарської продукції

______________________________

«___» _____________ 20__ р.


Спеціальність: 8.000001 «Якість, стандартизація та сертифікація»


МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА


Горголя Андрія Віталійовича


на тему: Розроблення системи моніторингу продовольчої продукції, що
реалізується в торгівельній мережі м. Києва


Науковий керівник,

(к.б.н., доцент) _____________________ Галабурда М.А.


Науковий консультант з

економічних питань,
(к.е.н, доцент) _____________________ Чередніченко О.О.


Автор магістерської роботи _____________________ Горголь А.В.


Київ – 2011

^ КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ


Кафедра стандартизації та сертифікації сільськогосподарської продукції

ЗАТВЕРДЖУЮ:

Завідувач кафедри ____________________ Новожилова Є.В.


ЗАВДАННЯ

на виконання магістерської роботи студенту


^ Горголь Андрію Віталійовичу


Спеціальність: 8.000001 «Якість, стандартизація та сертифікація»

Програма: _________________________________________________________

1. Тема роботи

Розроблення системи моніторингу продовольчої продукції, що реалізується в торгівельній мережі м. Києва

затверджена наказом по НУБіП України __________ № ______

2. Термін подання завершеної роботи «___» __________ 2011 р.

3. Вихідні матеріали до виконання роботи:

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Перелік питань, що підлягають дослідженню:

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Науковий керівник

магістерської роботи _____________ _____________________

Науковий консультант

магістерської роботи _____________ _____________________

Завдання прийняв до виконання _____________ _____________________


Завдання видане «___» __________ 20__ р.


РЕФЕРАТ


Магістерська робота виконана на 77 сторінках комп’ютерного тексту, ілюстрована 4 таблицями, 4 рисунками та має 1 додаток, 40 літературних джерел.

^ Мета роботи – проведення моніторингу сучасного стану ринку продовольчих продуктів у місті Києві, удосконалення системи моніторингу продовольчої сировини для Головного управління з питань захисту прав споживачів.

У роботі проаналізовано нормативно правові акти стосовно захисту прав споживачів, вперше були узагальнені та статистично оброблені результати роботи Головного управління з питань захисту прав споживачів за період 2009-2010р.р.

Проведено моніторинг сучасного стану ринку продовольчих продуктів у місті Києві, розроблено систему моніторингу продовольчої сировини для Головного управління з питань захисту прав споживачів.

Ситуація що склалась після набуття чинності Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V та постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 № 502 «Про тимчасове обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 30 грудня 2010 року» аж ніяк не відповідає інтересам споживачів, практично паралізована робота з державного нагляду (контролю). В зв'язку з цим необхідно терміново вживання заходів щодо відновлення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і створити потужний бар'єр на шляху проникнення на споживчий ринок неякісної продукції.

Ключові слова: Захист прав споживачів, якість та безпека, система моніторингу, продовольчі товари, Суб’єкт господарювання, порушення.


ЗМІСТ

стор.

Перелік умовних позначень та скорочень

ВСТУП

^ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Закон України «Про захист прав споживачів»

1.1.1 Історія виникнення Руху захисту прав споживачів та міжнародний досвід

1.1.2 Права споживачів

1.1.3 Державний захист прав споживачів

1.1.4 Право споживача на належну якість продукції

1.2 Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів»

1.2.1 Основні визначення термінів в характеристиці безпечності харчових продуктів

1.2.2 Державне забезпечення безпечності та якості харчових продуктів

1.2.3 Державне нормування показників безпечності та якості харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів

1.3 Моніторинг ринку продовольчих товарів

1.4 Забезпечення безпеки виробництва харчової продукції

^ 2. РЕЗУЛЬТАТИ ПРОВЕДЕНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Мета, об’єкт, предмет, матеріали та методи досліджень

2.1.1 Матеріали і методика досліджень

2.1.2 Методика проведення досліджень

2.1.3 Характеристика бази проведення досліджень

2.1.4 Аналіз нормативно-правових актів, які створюють суттєві перепони в реалізації споживачами своїх конституційних прав щодо придбання якісних товарів.

2.2 Результати роботи Головного управління з питань захисту прав споживачів

2.2.1 Основні показники роботи відділу контролю продовольчих товарів за 9 місяців 2009р

2.2.2 Контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовані товари

2.2.3 Основні показники роботи відділу контролю продовольчих товарів за 9 місяців 2010 р

2.2.4 Контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовані товари

2.3 Порівняльний аналіз виявлених порушень чинного законодавства суб’єктами в господарювання в м. Києві за 9 міс 2009-2010 років

2.4 Розробка системи моніторингу

2.5 Економічна ефективність результатів дослідження

ВИСНОВКИ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

^ ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

АНОТАЦІЯ

ДОДАТКИ


ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ


ГУ – головне управління;

ДП – державне підприємство;

ЗАТ – закрите акціонерне товариство;

ООН – Організація Об’єднаних Націй;

ПІІ – підприємство з іноземними інвестиціями;

СБУ – служба безпеки України;

СЕС – санітарно епідеміологічна служба;

СОТ – світова організація торгівлі;

СПД – суб’єкт підприємницької діяльності;

ТМ – торгівельна марка;

ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю;

ФОП – Фізична особа – підприємець;

HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points) – Аналіз небезпечних чинників і критичні контрольні точки;

Р-н – район.


ВСТУП


Глобалізація торгівлі продуктами харчування вимагає від країн, що входять до СОТ контролю за їх якістю та безпечністю протягом усього харчового ланцюга. Україна після вступу до СОТ повинна здійснювати подібний контроль на своїй території. Для цього створюється відповідна матеріальна і нормативно-правова база в напрямі відповідності вимогам Європейського законодавства.

Усвідомлюючи всю важливість вирішення проблем захисту прав споживачів та виходячи з міжнародних норм і зобов'язань, які взяла на себе Україна, необхідно надалі прагнути досягти належного порядку на споживчому ринку забезпечення встановлених прав споживачів[1].

Забезпечення необхідної безпеки продовольства неможливе без організації суворого контролю продукції на державному рівні на основі створення ефективного системного моніторингу.

Проблема безпеки та якості продуктів харчування постійно перебуває в центрі уваги і вимагає зусиль для її рішення, як з боку вчених – біохіміків, мікробіологів, так і з боку виробників, державних органів, санітарно-епідеміологічної служби і, нарешті, споживачів [2].

Актуальність цієї проблеми з кожним роком зростає, оскільки саме забезпечення безпеки продовольчої сировини і продуктів харчування, є одним з основних факторів, які визначають здоров’я людей.

На сьогодні столиця не може похвалитися зразковими показниками якості продуктових товарів. Маркетинговий хід для виробників та реалізаторів зазвичай є важливішим за справжню якість товарів. Порушення прав споживачів охоплюють ледь не всі групи продтоварів [3].

Проблема відсутності ефективної системи моніторингу стану продовольчих товарів спричиняє виникнення додаткових різноманітних ризиків, як у соціальній, так і у економічний сфері держави.

Феномен здоров'я людини, її популяційне здоров'я, а в глобальному аспекті – здоров'я людства на планеті Земля, залежить від різних факторів. Одним з найважливіших з них є споживання якісних та безпечних харчових продуктів.

Стан здоров'я населення за останнє десятиріччя характеризується негативними тенденціями. Продовжує скорочуватись середня тривалість життя. Серед причин захворюваності та смертності провідне місце займають серцево-судинні та онкологічні захворювання, розвиток яких в певній мірі пов'язаний з харчуванням [4].

Виробництво безпечної та якісної продукції – першочергове державне завдання в Україні. Важливою умовою для поліпшення якості продовольчої продукції і сировини є контроль з боку держави на різних етапах її виробництва і споживання, що регулюється Законами України.

^ Метою досліджень даної роботи було проведення моніторингу сучасного стану ринку продовольчих продуктів у місті Києві, удосконалення системи моніторингу продовольчої сировини для Головного управління з питань захисту прав споживачів та рішення завдань забезпечення її належного рівня.

^ Науково-практична новизна даної роботи полягає в тому, що нами було проаналізовано нормативно правові акти стосовно захисту прав споживачів, вперше були узагальнені та статистично оброблені результати роботи Головного управління з питань захисту прав споживачів за період 2009-2010р.р.

Проведений аналіз теоретичних і практичних аспектів функціонування системи забезпечення продовольчої безпеки дозволив сформулювати деякі практичні рекомендації з удосконалення системи моніторингу забезпечення продовольчої безпеки та вдосконалення системи моніторингу її стану.



^ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Закон України «Про захист прав споживачів»


1.1.1 Історія виникнення Руху захисту прав споживачів та міжнародний досвід

Споживач, згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» – громадянин, який купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб [5].

Історія виникнення руху захисту прав споживачів бере свій початок ще в ІV столітті до н.е. В стародавньому Херсонесі, який розташований в Криму, на березі Чорного моря, існував метрологічний нагляд, працівники якого слідкували за торгівлею на ринках та захищали права споживачів [6]. В Англії у 1200 році король карав за нечесну практику в торгівлі. В Росії засновником, у певній мірі, захисту прав споживачів вважається Петро І. У 1936 році була заснована спілка споживачів США [7]. Аналогічні організації виникли в 1951 році – у Франції та Німеччині, в 1957 році – у Великобританії, і 1960 році – в Канаді. У 1960р. Засновано «Сonsumer International» - Міжнародну Організацію Споживчих товариств. Сьогодні до неї входить понад 200 національних державних, громадських, регіональних та інших консумерських організацій країн світу [8].

15 березня 1962 року Президент Сполучених Штатів Америки Джон Кеннеді вперше офіційно окреслив права людини як споживача, ухваливши «Білль про права споживачів». В ньому визначено чотири права:

на безпеку товарів та послуг;

на інформацію,

на вибір,

бути вислуханим у суді, якщо першими трьома правами нехтують [9].

В 1973 році ХХV сесія Консультативної Асамблеї Євросоюзу ухвалила «Хартію захисту прав споживачів». В 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи захисту прав споживачів», які повинні використовуватися урядами країн світу при реалізації політики захисту інтересів споживачів. Зазначені принципи спрямовані на: захист споживачів від недоброякісних товарів, (робіт, послуг), які можуть завдати шкоди здоров’ю та безпеці; сприяння економічним інтересам споживачів та їх захист; ефективні процедури розгляду скарг споживачів; одержання достовірної інформації, необхідної для компетентного вибору товару (робіт, послуг) у відповідності з індивідуальними запитами і потребами; просвіту споживачів, свободу створювати споживчі та інші відповідні групи або організації та можливість для таких організацій висловлювати свою точку зору під час прийняття рішень, які зачіпають їх інтереси [10].

Названі три документи лягли в основу адміністративно-правового механізму захисту споживачів в усьому світі.

День проголошення Білля у всьому світі відзначається як Всесвітній день прав споживача.

Захист прав споживачів – це одне з провідних завдань кожної цивілізованої держави. Незалежно від політичної і економічної ситуації в країні люди купляють товари і користуються різними послугами. За роки незалежності в Україні відбулися певні позитивні зрушення в справі захисту прав споживачів [11].

В основу законодавства України «Про захист прав споживачів» покладено Керівні принципи захисту прав споживачів, які були прийняти 9 квітня 1985 р. Генеральною Асамблеєю ООН. Керівними принципами захисту прав споживачів проголошено пріоритетність інтересів споживачів перед виробниками, торгівлею та іншими послугами, їх права на доброякісну, безпечну для здоров'я продукцію, на чесну інформацію про товари і послуги, на уважне ставлення до їх претензій [11].

З 1 жовтня 1991 р. набрав чинності Закон України «Про захист прав споживачів». Сьогодні закон діє в редакції від 15 грудня 1993 р. Деякі зміни були внесені до закону в 1995-1997рр.

Стаття 42 Конституції України чітко визначає: «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності організацій і споживачів» [12].

Необхідність в особливій правовій охороні споживача існує внаслідок того, що в умовах вільної конкуренції, лібералізації, економічної і юридичної ситуації створення загального ринку споживач завжди виступає як жертва, внаслідок нав'язування йому неякісних товарів та послуг, тому захист є необхідним.

Збалансоване поєднання правил конкуренції та захисту споживачів забезпечує нормальне функціонування ринку. Право споживачів має на меті припинення агресивної поведінки виробників, торговців стосовно споживачів [13].

У солідарність з міжнародним споживацьким рухом, політику забезпечення і захисту прав споживача в Україні піднесено на якісно новий рівень. 12 травня 1991 року був прийнятий Закон України «Про захист прав споживачів» та у січні 2006 року побачила світ нова редакція Закону України зі значними змінами та доповненнями, який надав нового імпульсу розвитку споживацького руху в державі [14].

Сьогодні зміна пріоритетів у державній політиці свідчить про новий підхід до вирішення споживчих проблем в Україні в цілому. Суттю нової політики – є забезпечення високого правового рівня захисту прав споживачів саме з боку держави, реалізація їхніх прав на безпеку, поінформованість, вибір, відшкодування збитків, здійснення контролю за якістю та безпекою продукції (робіт, послуг) , сприяння діяльності громадських організацій споживачів, що закріплено статтею 412 Конституції України і Законом України «Про захист прав споживачів» [15].

Вперше за історію незалежності нашої держави в січні 2002 року рішенням Київради була затверджена Київська міська Програма захисту прав споживачів, як пілотний проект виконання та підтримки державної політики щодо захисту прав споживачів [16]. В подальшому, а саме у березні 2007 року було затверджено «Програму захисту прав споживачів на 2007-2010 роки», яка передбачає:

гармонізацію законодавства України у сфері захисту прав споживачів відповідно до законодавства ЄС;

розроблення регіональних програм та здійснення заходів щодо взаємодії і підтримки органів місцевого самоврядування в питаннях захисту прав споживачів, а також громадських організацій споживачів в регіонах;

розроблення низки нормативно-правових актів, спрямованих на впорядкування надання послуг та підвищення якості і безпеки товарів народного споживання [17].

Згідно до Законів України «Про місцеве самоврядування» та «Про захист прав споживачів» з жовтня 2005 року здійснює діяльність щодо захисту прав споживачів Головне управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) основною метою якого є реалізація заходів, спрямованих на

розгляд звернень споживачів, консультації їх з питань захисту прав споживачів;

аналіз угод, що укладаються продавцями (виконавцями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов, які обмежують права споживачів;

виявлення продукції неналежної якості, фальсифікованої, небезпечної для життя, здоров’я, майна споживачів і навколишнього природного середовища;

виявлення фактів реалізації продукції, яка не супроводжується необхідною, доступною, достовірною, своєчасною інформацією та відповідними документами, або продукції з простроченим терміном придатності;

подання до суду позовів щодо захисту прав споживачів.

Робота Головного управління має покращити стан споживчого ринку міста Києва щодо додержання законодавства про захист прав споживачів та забезпечити якісний рівень щодо безпеки товарів.

^ 1.1.2 Права споживачів

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів Закон України «Про захист прав споживачів», із змінами і доповненнями, затвердженими Постановою Верховної Ради України [5].

Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

державний захист своїх прав;

гарантований рівень споживання;

належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);

відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами роботами, послугами), у випадках, передбачених законодавством;

звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

об'єднання у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) [5].


1.1.3 Державний захист прав споживачів

Згідно закону України «Про захист прав споживачів – держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавств України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб'єктами господарської діяльності, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право:

давати суб'єктам господарської діяльності обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів [18].

Порядок проведення таких перевірок визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;

відбирати у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, зразки товарів, сировини, матеріалів напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах, акредитованих на право проведення таких робіт згідно із законодавством, з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертизи) за рахунок коштів державного бюджету. У разі встановлення за результатами проведених досліджень (експертизи) факту реалізації продукції неналежної якості та/або фальсифікованої суб'єкт господарювання, що перевірявся, відшкодовує здійснені за це витрати. Кошти відшкодовування витрат зараховуються до державного бюджету. Порядок відбору таких зразків визначається Кабінетом Міністрів України;

проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію. У разі неможливості повернення продукції, яка була використана (одержана) під час контрольної перевірки, відшкодування затрат відноситься на результати діяльності суб'єктів господарювання. Порядок проведення таких перевірок визначається Кабінетом Міністрів України; [19];

одержувати безоплатно від суб'єктів господарювання, що перевіряються, копії необхідних документів, які характеризують якість продукції, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що використовуються для виробництва цієї продукції;

6) припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення суб'єктами господарювання виявлених недоліків;

7) забороняти суб'єктам господарювання реалізацію споживачам продукції:

а) на яку відсутні документи, що засвідчують її відповідність вимогам нормативних документів;

б) на яку в нормативно-правових актах та нормативних документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я, майна споживачів та охорони навколишнього природного середовища, якщо продукцію внесено до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, але яка не має сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання відповідності); [20].

в) ввезеної на територію України без документів, які підтверджують її належну якість;

г) на яку строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув;

ґ) яка є фальсифікованою;

8) приймати рішення про:

а) припинення суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізації та виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, до усунення виявлених недоліків;

б) тимчасове припинення діяльності суб'єктів господарювання сфери торгівлі (секцій, відділів), послуг, у тому числі ресторанного господарства, складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форми власності, що систематично реалізують товари неналежної якості, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, до усунення виявлених недоліків;

9) опломбовувати у порядку, передбаченому законодавством, виробничі, складські, торговельні та інші приміщення суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, а також несправні, з неправильними показаннями, з пошкодженим повірочним тавром або без нього, чи з таким, строк дії якого закінчився, засоби вимірювальної техніки, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів, з подальшим повідомленням про це територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації; [20]

10) подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів;

11) передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи досудового слідства;

12) накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцезнаходженням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів або його територіальних органів;

13) накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Результати перевірок суб'єктів господарювання службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами [20].


1.1.4 Право споживача на належну якість продукції

Споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаної ним продукції відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про продукцію, яку надає продавець (виробник, виконавець).

Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами.

Щодо окремих груп продукції вказані вимоги встановлюються законодавчими та нормативно-правовими актами [21].

Реалізація інтересів споживачів у встановленні вимог до якості продукції забезпечується правом участі споживачів та їх об'єднань у розробці нормативних документів згідно з чинним законодавством [21].

Продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

На товари, що завозяться на територію України, повинен бути передбачений чинним законодавством документ, який підтверджує їх належну якість [5].

Виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а у разі відсутності такого строку – протягом 10 років.

Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва – протягом строку служби, у разі відсутності такого строку – протягом 10 років.


^ Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів»


Цей Закон [21] регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) та споживачами харчових продуктів і визначає правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експортуються [21].


^ 1.2.1 Основні визначення термінів в характеристиці безпечності харчових продуктів

Згідно закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» під безпечністю харчового продукту – розуміють стан харчового продукту, що є результатом діяльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами та технічними регламентами, та забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров'ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням.

Безпечним харчовим продуктом вважається – харчовий продукт, який не створює шкідливого впливу на здоров'я людини безпосередньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (використання) за призначенням.

Харчові продукти, вироблені в Україні, повинні бути безпечними, придатними до споживання, правильно маркованими та відповідати санітарним заходам і технічним регламентам [21].

Для оцінки можливого негативного впливу на здоров'я населення небезпечних факторів шляхом досліджень харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, у ході яких встановлюються критерії безпеки (показники та їх гранично допустимі рівні, вміст, концентрація тощо) здійснюється державна санітарно-гігієнічна експертиза.

Визначення відповідності показників якості харчових продуктів і продовольчої сировини показникам, встановленим у нормативній та технічній документації виробника харчових продуктів чи наведеним в інформації про ці продукти, а також визначення відповідності харчових продуктів і продовольчої сировини у звичайній назві з метою сертифікації називають ідентифікацією.

Якість харчового продукту – ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт [21].

Біологічна цінність харчового продукту – провідний показник якості харчового продукту, який визначає ступінь його відповідності оптимальним потребам людини і гарантованої безпеки використання за фізіологічними нормами.

Державний контроль – діяльність державних органів виконавчої влади, що здійснюється протягом усього процесу виробництва та обігу об'єктів санітарних заходів з метою забезпечення дотримання відповідних санітарних заходів і технічних регламентів особами, які здійснюють виробництво та/або обіг таких об'єктів;

Державний моніторинг залишків ветеринарних препаратів, забруднювачів у необроблених харчових продуктах тваринного походження та кормах – виконання програм, передбачених Санітарним кодексом наземних тварин МЕБ.

Державний нагляд – діяльність органів виконавчої влади, що здійснюється періодично з метою забезпечення дотримання відповідних санітарних заходів і технічних регламентів особами, які здійснюють виробництво або обіг об'єктів санітарних заходів і технічних регламентів [21].


^ 1.2.2 Державне забезпечення безпечності та якості харчових продуктів

В законі України «Про безпечність та якість харчових продуктів» визначено, що держава забезпечує безпечність та якість харчових продуктів з метою захисту життя і здоров'я населення від шкідливих факторів, які можуть бути присутніми у харчових продуктах, шляхом:

встановлення обов'язкових параметрів безпечності для харчових продуктів;

встановлення мінімальних специфікацій якості харчових продуктів у технічних регламентах;

встановлення санітарних заходів і ветеринарно-санітарних вимог для потужностей (об'єктів) та осіб, які зайняті у процесі виробництва, продажу (постачання), зберігання (експонування) харчових продуктів;

забезпечення безпечності нових харчових продуктів для споживання людьми до початку їх обігу в Україні;

встановлення стандартів для харчових продуктів з метою їх ідентифікації;

забезпечення наявності у харчових продуктах для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктах і дієтичних добавках, заявлених особливих характеристик та їх безпечності для споживання людьми, зокрема особами, які мають особливі дієтичні потреби;

інформування та підвищення обізнаності виробників, продавців (постачальників) і споживачів стосовно безпечності харчових продуктів та належної виробничої практики;

встановлення вимог щодо знань та умінь відповідального персоналу виробників, продавців (постачальників);

встановлення вимог щодо стану здоров'я відповідального персоналу виробників, продавців (постачальників);

участі у роботі відповідних міжнародних організацій, які встановлюють санітарні заходи та стандарти харчових продуктів на регіональному і світовому рівнях;

здійснення державного контролю на потужностях (об'єктах), де виробляються та переробляються продукти, що становлять значний ризик для здоров'я і життя людей;

здійснення державного нагляду з метою перевірки виконання виробниками та продавцями (постачальниками) об'єктів санітарних заходів вимог цього Закону;

виявлення порушень цього Закону та здійснення необхідних заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, які не виконують положення Закону [21].


^ 1.2.3 Державне нормування показників безпечності та якості харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів

Державне нормування показників якості харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів проводиться шляхом встановлення норм цих показників у стандартах та інших нормативно-правових актах на продукцію під час їх розробки.

Державне нормування показників безпечності харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров'я шляхом встановлення гранично допустимих рівнів вмісту у них забруднювачів та інших речовин хімічного, біологічного чи іншого походження [22], а також систематичного публікування в засобах масової інформації переліку матеріалів, дозволених для використання у виробництві харчових продуктів або виготовленні технологічного устаткування.

Методики вимірювання вмісту (рівнів) забруднювачів та інших зазначених речовин повинні бути атестовані у порядку, встановленому Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, і погоджені з головним державним санітарним лікарем України, а засоби випробувань та вимірювальної техніки провіряються або атестуються в порядку, встановленому Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації [23].


^ 1.3 Моніторинг ринку продовольчих товарів


Стосовно моніторингу ринку продовольчих товарі з боку держави, то слід сказати, що такий є цілком необхідний. Пов’язано це з тим, що продовольчі товари споживаються кожною родиною. Отже, якість продовольчих є найважливішим чинником забезпечення здоров’я громадян країни.

Питання вдосконалення системи продовольчої безпеки в цілому, контролю якості сировини та готової продукції, запобігання фальсифікацій при імпорті та експорті продовольства та харчової сировини зокрема, питання моніторингу стану продовольчої безпеки досліджувалися багатьма українськими, російськими та закордонними вченими і практиками.

Однією з найважливіших складових економічної безпеки будь-якої держави є продовольча безпека. Завданню забезпечення продовольчої безпеки приділяється значна увага в концепції національної безпеки нашої держави, вона є складовою державної стратегії розвитку в цілому [24].

Основним критерієм досягнення продовольчої безпеки є рівень власного забезпечення міста продуктами харчування та сировиною для переробної промисловості. Держава має бути здатною власноруч задовольнити 70 - 80 % від потреби населення та промисловості в харчових продуктах та сировині. За таких умов рівень продовольчої безпеки є достатнім і держава не залежить від зовнішніх і внутрішніх загроз [25].

Моніторинг стану продовольчої безпеки є необхідним інструментом впливу як на формування умов продовольчої безпеки, так і на прийняття рішень вищим керівництвом міста.

Проблема якості і безпеки про