Реферат: Управління культури І туризму Сумської обласної державної адміністрації Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. К. Крупської

Управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації


Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. К. Крупської


Відділ обслуговування працівників сільського господарства



Конкурентоспроможність

вітчизняної сільськогосподарської продукції


Тези

науково-практичної конференції


Суми – 2011


Конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції: тези науково-практичної конференції / Сумська обл. універс. наук. б-ка; уклад. О. Стрельченко – Суми, 2011. – 23 с.


В тезах науково-практичної конференції подані актуальні матеріали з проблем підвищення якості сільськогосподарської продукції, її стандартизації і контролю, використання новітніх технологій та високоврожайних сортів культурних рослин в рослинництві і продуктивних порід в тваринництві з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних аграрних підприємств на внутрішньому і зовнішньому ринках та становлення України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави.

Матеріали можуть бути використані фахівцями і працівниками агропродовольчої галузі у виробничій діяльності; викладачами, вчителями, студентами та учнями під час навчального процесу і просвітницької діяльності. Стануть в нагоді вони і бібліотечним працівникам в підготовці та проведенні інформаційно-масових і виховних заходів серед населення, особливо молоді і працівників АПК.


Вступ


Стратегічним завданням аграрної політики держави є формування ефективного конкурентоспроможного агропромислового виробництва, здатного забезпечувати продовольчу безпеку країни, та нарощування експорту окремих видів сільськогосподарської продукції й продовольства.

Формування конкурентоспроможної економіки є одним з пріоритетних завдань соціально-економічної політики держави. Про це неодноразово наголошував Президент України в своїх Посланнях, про це свідчать програми уряду. «Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції» базовим принципом стратегічного курсу держави визначено утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави.

Поняття «конкурентоспроможність» національної економіки є предметом численних фахових і публічних дискусій; в науковій та публіцистичній літературі часто визначається як характеристика спроможності країни виживати і розвиватись в «агресивному середовищі» світової економіки.

Автори вітчизняної Економічної енциклопедії визначають «конкурентоспроможність» країни як «здатність економіки однієї держави конкурувати з економіками інших держав за рівнем ефективного використання національних ресурсів, підвищення продуктивності народного господарства й забезпечення на цій основі високого та постійно зростаючого рівня життя населення».

На необхідності забезпечення високого рівня конкурентоспроможності національної економіки як засобу підвищення добробуту суспільства наголошував один із сучасних провідних дослідників проблем конкурентоспроможності у світі М. Портер, який зазначав, що «конкурентоспроможність не є самоціллю. Головна мета держави, – писав він, – забезпечити власним громадянам достатньо високий та зростаючий рівень життя. Спроможність держави зробити це залежить не від якогось аморфного терміну «конкурентоспроможність», а від того, наскільки продуктивно використовуються національні ресурси – праця та капітал».

Професор В. Д. Андріанов розглядає конкурентоспроможність країни як здатність її в умовах вільної торгівлі виробляти товари та послуги, які відповідають вимогам світового ринку і реалізація яких підвищує добробут країни й окремих її громадян.

Економічний енциклопедичний словник визначає конкурентоспроможність підприємства як здатність суб’єкта господарювання на підставі існуючих технологій, кадрів, організації виробництва і управління, забезпечення високої ділової активності, досягнення вигідніших умов виробництва та збуту створювати конкурентоспроможну продукцію й одержувати прибуток. Іншими словами, конкурентоспроможність - це здатність підприємства витримати конкуренцію порівняно з аналогічними товарами й послугами інших виробників в умовах ринку.

Рівень конкурентоспроможності визначається сукупністю інноваційних факторів науково-технічного та організаційно-управлінського характеру, технологічністю, якістю, собівартістю продукції та її ціною, відповідністю вимогам споживачів, ефективністю маркетингу, форм і методів просування товарів до споживачів.

3 переходом України до ринкових відносин особливо важливого значення набуває конкуренція товаровиробників на ринках виробленої продукції. Це повною мірою стосується і сільськогосподарських виробників, особливо з огляду на те, що ринок сільськогосподарської продукції вважається за рівнем конкуренції наближеним до досконалого.



Основними факторами, що характеризують рівень конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, являються:

● якісні характеристики продукції;

● собівартість виробленої продукції;

● ціни реалізації готової продукції.

Для забезпечення підвищення якісних характеристик вітчизняної продукції та її конкурентоспроможності існує багато шляхів – напрямків роботи сільськогосподарських підприємств:

♦ удосконалення системи техніко-технологічних та агротехнічних заходів з виробництва продукції та її збуту;

♦ впровадження у виробництво нових енергозберігаючих технологій вирощування, транспортування, зберігання, переробки та реалізації продукції;

♦ здійснення належного контролю за якістю продукції на всіх етапах її виробництва та збуту;

♦ впровадження у виробництво нових високоврожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур та високопродуктивних порід, ліній і кросів тварин та птиці;

♦ запровадження нових технологічних проектів, які базуються на сучасних досягненнях аграрної науки;

♦ інтенсифікація виробництва за рахунок використання сучасних технологій;

♦ відтворення, підвищення та охорона родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення;

♦ розвиток інфраструктури аграрного ринку;

♦ контроль за інноваційною спрямованістю функціонування агропромислового комплексу.

Реалізація цих напрямків дасть можливість суттєво посилити стійкість і конкурентоспроможність аграрного виробництва, експертний потенціал галузі та надійність продовольчої безпеки.

Саме про це йшла мова на науково-практичній конференції «Конкуренто-спроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції», яка відбулася в обласній універсальній науковій бібліотеці за участю провідних фахівців Головного управління агропромислового розвитку, інспекції якості та формування ресурсів сільсько-господарської продукції, обласної державної насіннєвої інспекції, обласного державного експертного центру, обласної державної хлібної інспекції, Інституту агропромислового виробництва УААН, науковців та студентів аграрного університету, активістів кооперативного та фермерського рухів на Сумщині, членів обласного клубу органічного землеробства, городників-любителів, користувачів бібліотеки.


^ Виробництво сільськогосподарської

продукції та її конкурентоспроможність

на внутрішньому та світовому ринках


Придатко Любов Володимирівна –

головний спеціаліст відділу економічного аналізу,

прогнозування розвитку АПК та розвитку сільських

територій Головного управління агропромислового розвитку.


Сучасні процеси глобалізації світової економіки призвели до зростання конкуренції як на світових ринках, так і на внутрішньому ринку області та України в цілому. Особливо гострою ця проблема є для галузей агропромислового комплексу, від рівня розвитку яких значною мірою залежить конкурентоспроможність вітчизняної економіки.

Досягнення конкурентоспроможності продукції АПК потребує постійного аналізу ринків сільськогосподарських продуктів та об’єктивної діагностики рівня конкуренто-спроможності української продукції на світовому агропродовольчому ринку.

Оскільки переважна більшість показників конкурентоспроможності базується на оцінці обсягів зовнішньої торгівлі, то аналіз конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції на світовому аграрному ринку проводився, в першу чергу, з визначення частки сільськогосподарської продукції в загальному обсязі експорту України.

В структурі обласного експорту останніми роками переважає продукція рослинництва, що є непоганим показником: за прогнозами аналітиків в перспективі до 2014 року світові ціни на пшеницю зростуть на 3%, фуражні зернові – на 10%, насіння соняшнику – на 15%, рослинну олію – на 18%, яловичину - до 30%.

Основними показниками, що характеризують рівень конкурентоспроможності продукції, є її якісні характеристики, собівартість, ціна реалізації.

Аналіз діючих тарифів показав, що високі митні тарифи не впливали на ціни вітчизняних виробників пшениці і на доходи від її реалізації. Ціни реалізації протягом минулого року залишалися низькими, що є свідченням високої конкурентоспроможності пшениці як експортно-орієнтованого товару. В області на 2011 рік прогнозоване виробництво пшениці складає 447 тис. тонн. При цьому потреба в споживанні населенням області прогнозується в межах 230 тис. тонн, а решту 217 тис. тонн можна реалізувати як на внутрішньому ринку області, так і за її межами.

Аналогічна ситуація відбувається з насінням соняшнику, пропозиція якого є достатньою не тільки для задоволення зростаючих потреб харчової промисловості, але і для експорту. Обсяг виробництва насіння соняшнику на 2011 рік прогнозується в розмірі 136 тис. тонн при потребі в споживанні населенням 23 тис. тонн. Близько 113 тис.  тонн залишиться на експорт.

За 2010 рік соняшнику було реалізовано на суму понад 3,0 млн. дол. США, що на 15% більше показників попереднього року.

Яловичина, яка становить 45% загального виробництва

м’яса в області, є конкурентоспроможним товаром порівняно з імпортним. Впродовж багатьох років ціни на яловичину були нижчими, ніж імпортні, тому можливий граничний тариф є достатнім за ціною порівняно з імпортним для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного товару.

^ Молоко і молочна продукція – за ціною продукція вітчизняного виробництва є більш конкурентоздатною, ніж аналогічна імпортна, за рахунок дешевої сировини. Проблема конкурентоздатності вітчизняної молочної продукції більше відноситься до якості і безпеки для споживачів, ніж до рівня споживчих цін. Саме через проблему низької якості молочної сировини, 65% якої в Сумській області виробляється домашніми господарствами, ринки країн ЄС залишаються недоступними для української продукції. У перспективі слід очікувати нарощування експорту молока та молокопродуктів за умови поліпшення їх якості та виконання санітарних вимог країн – експортерів.

Крім невисокої якості, розширення експорту вітчизняної сільськогосподарської продукції стримується ще й тим, що в Україні не акредитовані відповідно до міжнародних стандартів ветеринарні лабораторії та лабораторії із сертифікації харчових продуктів. Висока вартість міжнародної сертифікації якості потребує в Україні державної підтримки процесу стандартизації якості вітчизняного продовольства.

Значний вплив на рівень конкурентоспроможності продукції АПК здійснює структура собівартості продукції, оскільки зниження витрат виробництва має серйозні обмеження. Так, за обсягами споживання бензину та дизельного палива АПК області майже не відстає від вітчизняної промисловості: в цілому в АПК затрати на нафтопродукти становлять 20% від витрат на виробництво продукції, а в рослинництві навіть 26%. І в зв’язку з тим, що ціни на світовому ринку енергоносіїв ростуть, для АПК області надзвичайно актуальним є впровадження енергозберігаючих технологій та альтернативних видів палива.

Отже, стримуючими чинниками конкурентоспроможного аграрного виробництва в області є:

1) диспаритет цін на промислову і сільськогосподарську продукцію;

2) недостатній розвиток матеріально-технічної бази аграрних формувань області;

3) зниження продуктивності земельних угідь;

4) погіршення кількісного і якісного стану сільського трудового потенціалу;

5) зниження рівня інтенсифікації агропромислового виробництва та ін.

Для того, щоб забезпечити належну конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції, в області необхідно:

♦ забезпечити розвиток великотоварного, високотехнологічного аграрного виробництва;

♦ консолідувати зусилля влади та бізнесу.

З цією метою в області органами влади разом з товаровиробниками розробляються бізнес-програми за різними напрямками. З них найголовніша – виробничо-інвестиційна програма розвитку агропромислового комплексу для забезпечення продовольчої безпеки області на 2011 рік та перспективу.

Виконання цієї програми дозволить:

◘ підвищити якість сільськогосподарської продукції;

◘ забезпечити жителів області якісними продуктами харчування за доступними цінами;

◘ забезпечити наповнення регіонального ринку продовольчою продукцією на весь маркетинговий рік та створити тримісячний стратегічний запас такої продукції з урахуванням можливостей місцевих бюджетів.

Щодо розвитку великотоварного виробництва: в області передбачається залучення значних інвестиційних ресурсів у тваринницьку галузь, розвиток зернової інфраструктури та розвиток бурякоцукрової галузі.


^ Якість сировини, яка надходить на

переробні підприємства області


Яреськовський Віталій Миколайович –

головний спеціаліст інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції облдержадміністрації


Проблема якості та конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції є однією з основних проблем цивілізованого розвитку ринкових відносин в Україні. Успіх підприємства як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від конкурентоспроможності товару. Очевидно, що тільки товари високої якості матимуть попит на ринку; тому лише ті підприємства, які докладають значних зусиль щодо забезпечення якості продукції і її конкурентоспроможності, можуть успішно конкурувати й мати прибуток.

В сучасних умовах проблема якості виступає найважливішим чинником підвищення життєвого рівня, економічної, соціальної, оборонної та екологічної безпеки.

Розглянемо докладніше питання якості сировини в Сумській області, яка надходить на переробні підприємства.


Молоко

На території області закупівлю молока здійснюють 14 молокопереробних підприємств. Половина з них розташована на території області і добова закупівля молока цими підприємствами складає більше 1000 тонн або 90%. 7 молокопереробних підприємств розташовані на території сусідніх областей (Харківської, Полтавської, Чернігівської) і закуповують всього лише 10% молока.

Всі сільськогосподарські підприємства області атестовані і охоплені договірними відносинами з молокопереробними підприємствами про реалізацію молока, особисті селянські господарства охоплені договірними відносинами на 82%.

Останнім часом якісні показники молока, закупленого від сільгосппідприємств, поліпшуються.

В зв’язку з тим, що майже половина молока закупляється в особистих селянських господарствах (41,8% і 58,2% - в сільгосппідприємствах), одним із шляхів забезпечення дотримання вимог ДСТУ-97 і контролю якості залишається закупівля молока через стаціонарні молокоприймальні пункти. Їх в області налічується 125 одиниць, з них 4 було відкрито в 2010 році (Буринським заводом сухого молока – 3, Глухівським маслосирзаводом – 1). В 2011 році планується відкрити ще 43 молокоприймальні пункти.

Станом на 07 квітня 2011року закупівельні ціни на молоко по області складають: від сільськогосподарських підприємств – 2,25 – 3,55 грн за кг, від господарств населення – 1,80 – 2,00 грн за кг (хоча на початок року останні складали 2,00 – 3,00 грн за кг). За найнижчими цінами – по 1,80 грн – закуповують молоко: Охтирський сиркомбінат, Глухівський маслосирзавод та ТОВ «Класік» Охтирського району.


Зерно

З метою стабілізації ринку продовольчого зерна та забезпечення продовольчої безпеки регіону головою Сумської обласної державної адміністрації прийняті розпорядження «Про організацію збирання ранніх зернових та зернобобових культур

урожаю 2010 року», «Про формування ринку зерна врожаю 2010 року» та дані доручення «Про заходи щодо забезпечення продовольчої безпеки в області».

В 2010 році в області було зібрано 1,3 млн. тонн зернових та зернобобових культур; у тому числі пшениці 535,8 тис. тонн, з якої близько 75% продовольчої.

В області сформований 3-місячний не знижувальний запас продовольчого зерна у кількості 40,2 тис. тонн – це 89% від потреби.

Партії зерна формувалися за власні кошти сільськогосподарських підприємств в основному і лише 5% за кошти переробних підприємств (хлібопекарських і борошномельних).

Щомісяця інформація про наявність продовольчого зерна по районах та містах обласного підпорядкування надається хлібопекарським підприємствам. Проте жодне з них не звернулося з проханням про закупівлю зерна у сільськогосподарських підприємств.

Станом на 1 квітня 2011 року згідно з декларацією продовольчі запаси складають 29,7 тис. тонн.


Цукрова галузь

В 2010 році в Сумській обл. працював 1 цукровий завод – ТОВ «УК.АЗ» «Дружба» Жовтневий цукровий завод (виробничий цикл склав близько 50 діб). В сезоні цукроваріння на підприємстві було перероблено 114,8 тис. тонн цукрових буряків та вироблено 14,6 тис. тонн цукру.

Закупівлю цукрових буряків підприємство проводило згідно з укладеними угодами. Визначення якісних показників на Жовтневому цукровому заводі проводилося відповідно з нормативними документами і задокументованих відхилень немає. Розрахунки за закуплені цукрові буряки урожаю 2010 року здійснені в повному обсязі.

Із 16 областей, які займаються переробкою цукрових буряків, ми стабільно знаходимося у першій п’ятірці.

Загальна дигестія (цукристість) буряків при прийманні від початку виробництва склала 15,7 % при середній по Україні 15,3%. За цим показником область знаходиться на 5-му місці (після Житомирської, Чернігівської, Київської та Полтавської областей).

По виходу цукру ми також на 5-му місці після вище перерахованих областей: по Сумській області вихід цукру становить 12,7%, по Україні – 11,9%. Для порівняння:

- в Харківській обл.: дигестія – 15,4%, вихід цукру – 11,0%;

- в Полтавській обл.: дигестія – 16,1%, вихід цукру – 13,2%;

- в Чернігівській обл.: дигестія – 16,5%, вихід цукру – 13,1%.

Таким чином, ми бачимо, що якість сільськогосподарської сировини в області досить непогана і сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції АПК області.


^ Генетичний потенціал насіння сільськогосподарських культур як

запорука отримання високих врожаїв


Шарубін Іван Олександрович –

головний державний інспектор області з насінництва, начальник обласної державної насіннєвої інспекції

У підвищенні врожайності сільськогосподарських культур велике значення має насінництво. Використання сортового насіння є найефективнішим засобом збільшення продукції рослинництва, підвищення її якості і конкурентоспроможності. Контроль за якістю насіння – це одна з ланок ведення насінництва. Розрізняють дві його форми: сортовий і насіннєвий контроль.

Насіннєвий контроль здійснюють державні насіннєві інспекції. Він забезпечує оцінку посівних та врожайних властивостей насіння, є гарантом дотримання стандартних норм якості насіння у виробництві.

Народна мудрість стверджує про роль насіння в одержанні високих врожаїв: «Що посієш, те й пожнеш». В нинішній час приватна торгівля насінням призвела до фальсифікації значної кількості посівного матеріалу, адже інколи вона будується на принципах «не обдуриш – не продаси».

Для боротьби з такими негативними явищами були створені спочатку контрольно-насіннєві лабораторії, які згодом були реорганізовані в державні насіннєві інспекції.

Головними функціями нашої інспекції є:

● лабораторний контроль якості посівного матеріалу (схожості, чистоти, абсолютної ваги тощо), а також аналіз і експертиза насіння та садивного матеріалу картоплі експортних і імпортних партій;

● участь у створенні єдиних стандартів, що корелюють (співвідносяться) з міжнародною системою (ISTA) і регламентують сортові, гібридні і посівні якості насіння і садивного матеріалу картоплі, та методичних вказівок, положень, інструкцій та іншої нормативно-технічної документації з насінництва;

● здійснення контролю за дотриманням технологічної дисципліни у виробництві насіння, його сортовим складом і якістю та за дотриманням вимог Законів України «Про насіння і садивний матеріал», «Про охорону прав на сорти рослин» суб’єктами усіх форм власності і господарювання в насінництві.

Крім того, перед насіннєвою інспекцією стоять завдання:

◘ участь у визначенні перспектив розвитку державного контролю в насінництві, направленого на сприяння відповідним суб’єктам господарювання у створенні насіннєвих фондів з високими сортовими, гібридними і посівними якостями та на застереження від найбільш злісних і шкідливих бур’янів, шкідників і хвороб рослин;

◘ визначення сортових, гібридних і посівних якостей насіння та садивного матеріалу картоплі;

◘ інспектування виробництва на етапах вирощування, збирання, післязбиральної обробки та зберігання насіння і садивного матеріалу картоплі, які підлягають сертифікації;

◘ відбір проб для визначення посівних якостей партій насіння і садивного матеріалу картоплі, що підлягають реалізації;

◘ вивчення і впровадження міжнародних методів аналізу насіння і садивного матеріалу картоплі;

◘ здійснення сертифікації насіння і садивного матеріалу картоплі й видача сертифікатів, які засвідчують сортові та посівні якості насіння і садивного матеріалу, які за даними лабораторного аналізу відповідають вимогам нормативних документів;

◘ забезпечення контролю за знищенням насіння сільськогосподарських культур, непридатного для використання на продовольчі або кормові цілі.

В області діє 18 районних і 1 обласна державні насіннєві інспекції. За 2010 рік ними було відібрано 5018 контрольних проб посівного матеріалу, з них в 224 пробах встановлені розходження згідно з вимогами. Перевірено за рік 2588 приватних підприємств і приватних осіб, які займаються продажем насіння; з них в 120 випадках насіння не відповідає нормам.

В 2010 році до сортовипробувальних станцій області було передано 106 проб озимих та 104 проби ярих культур для проведення ґрунтового та лабораторного сортового контролю, результатів одержано відповідно 106 і 102.

На 2 проби ячменю, які були здані для проведення ґрунтового та лабораторного сортового контролю до Білоцерківської держнасінінспекції, звітів не надійшло. Автор сортів, які не пройшли сортовий контроль як не типові, пояснив це несприятливими, посухостійкими погодними умовами року.

8 проб насіння гречки сортів Сумчанка, Іванна, Крупинка, Ювілейна-100, які не відповідають умовам сортової чистоти згідно з результатами ґрунтового та лабораторного сортового контролю Маньківської сортодослідної станції, належать до селекції Сумського інституту АПВ. За даними звітів станції під час візуальної одноразової оцінки суцвіть рослин гречки виявлено:

- щиток має більше трьох китиць, що не є характерним для державного опису сортів (39 – 51%);

- присутній відсоток індетермінантного (з необмеженим ростом стебла) типу рослин, не характерний для даних сортів (38 – 51%).

В Інституті рослинництва УААН створена модель агроекологічної пластичності сортів, яка дає змогу цілеспрямовано здійснювати насінництво сучасних сортів і гібридів з урахуванням адаптивних властивостей щодо грунтово-кліматичних та агротехнічних умов вирощування. На основі цих даних створюється агротехніка вирощування сортів і гібридів для різних зон України.

Наприклад, на врожайні властивості насіння зернових культур значною мірою впливають строки збирання: найкращим для всіх репродукцій є триденний строк, оптимальним – чотириденний для насіння супереліти і еліти, допустимим – п’ять днів. Не можна збирати насіння супереліти та еліти понад п’ять днів, насіння першої-п’ятої репродукції – більше шести днів.

Але в зв’язку з тим, що у господарствах в наш час змінюється форма власності, приходять інвестори з іншими пріоритетними цілями, виробники області не завжди дотримуються методичних і технологічних вимог при вирощуванні насіння.

Тому фахівці державної насіннєвої інспекції докладають максимум зусиль для збереження сортової чистоти насіння, біологічних і врожайних властивостей сільсько-господарських культур, для мінімізації фальсифікацій окремих партій насіння, що іноді зустрічаються в приватних фірмах і сумнівних приватних компаніях.

Ринок насіння – як внутрішній, так і зовнішній – можливий при умові атестації якості насіння за міжнародною системою ISTA. В цьому плані необхідно якнайшвидше наблизити вітчизняні стандарти на насіння до існуючих світових норм.


Вплив сортів сільськогосподарських культур на підвищення їх урожайності


^ Сахошко Микола Миколайович –

начальник Сумського обласного

державного експертного центру


Підвищення урожайності є найбільш важливим критерієм при вирощуванні сільськогосподарських культур. Існує два основних напрямки вирішення цього завдання:

▫ створення сортів з високим потенціалом продуктивності, які б не залежали від природних умов вирощування;

▫ удосконалення технології вирощування культур, яка б за допомогою агротехнічних методів сприяла реалізації потенціалу продуктивності сортів.

Пріоритет сорту у формуванні урожайності визначається рівнем його генетичного потенціалу продуктивності. Під час створення і впровадження сортів важливим є:

▪ зниження затрат на вирощування сільськогосподарських культур при одночасній інтенсивній технології вирощування;

▪ створення сортів, стійких до хвороб і шкідників, що сприяє підвищенню екологічної безпеки та знижує матеріальні затрати на захист рослин;

▪ проявлення ефективності сорту відразу в рік його впровадження.

Сорт – це сукупність створених шляхом селекції культурних рослин, які мають певні спадкові, морфологічні, біологічні й господарсько-цінні ознаки та властивості.

Гібрид – це організм, який виник внаслідок штучного або природного схрещування різних за спадковими ознаками рослин. Гібридизація дає змогу поєднувати в одному організмі, а потім і в його поколіннях цінні властивості і ознаки батьківських форм та виводити сорти з цінними для виробництва особливостями. Але гібрид – це не проста арифметична сума ознак і властивостей рослин, а результат перекомбінацій і трансгресій (втілення) спадкових можливостей (генів), взятих для гібридизації вихідних форм рослин. Потомству передаються не ознаки, а гени, які зумовлюють в кожному поколінні розвиток ознак і властивостей.

Створення нового сорту – складний, тривалий процес. В основу методів селекції покладено найновіші досягнення сучасних біологічних і сільськогосподарських наук. Селекційні посіви розміщують по високому агротехнічному фону на вирівняних за родючістю грунту і рельєфом полях селекційної сівозміни.

З визнанням сорту як об’єкта інтелектуальної власності змінилося саме поняття «сорт», відбулася трансформація його статусу – від біологічного об’єкта до біологічно-юридичного. Необхідність цього викликана в першу чергу прийняттям Законів України «Про охорону прав на сорти рослин», «Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин», «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення законодавства в галузі насінництва, розсадництва та охорони прав на сорти рослин», а також Закону «Про насіння і садивний матеріал», яким регламентується обіг насіння та садивного матеріалу в Україні.

Статтею 18 цього Закону визначено, що «Насіння і садивний матеріал вважають визнаними, якщо вони: ... належать до сорту рослин, які занесені до Реєстру сортів рослин України…»

Виходячи з цього, чітко відслідковується схема процесу «життя» сорту: створення сорту (селекція) – реєстрація сорту (офіційне його визнання і набуття прав на нього) – поширення сорту (комерційний обіг шляхом продажу). Ключовим етапом у цій схемі є реєстрація сорту, яка встановлює, чи відноситься створений селекціонером матеріал до категорії «сорт».

Отже, державна реєстрація сорту є головним шляхом формування національних сортових ресурсів, основою сучасного насінництва та гарантом майнового і інтелект-туального права на сорти рослин.

Таким чином, насінництво не починається доти, поки за результатами кваліфікаційної експертизи не буде встановлено, що сорт «… за проявом ознак, характерних для певного генотипу чи певної комбінації генотипів, є новим» і придатним для поширення в Україні.

Державний реєстр сортів і гібридів сільсько-господарських культур, придатних для поширення в Україні, містить близько 4,5 тис. пропозицій. Із них 65% займають сорти української селекції.

На землях Сумського державного експертного центру та підвідомчих йому Роменській та Ямпільській державних сортодослідних станціях проходили випробування такі культури, як: озимі пшениця і жито, ячмінь, озиме та яре тритикале, яра пшениця,



овес, горох, люпин, гречка, льон-довгунець, картопля, ягідні та рідкісні культури.

До Державного реєстру занесено 125 сортів буряка – 96 сортів цукрового буряка і 29 сортів кормових буряків, бобових культур – 94 сорти, круп’яних – 80 сортів, олійних та прядильних – 351 сорт, картоплі – 107 сортів. Крім того, до реєстру занесено 247 перспективних сортів сільськогосподарських культур. Серед них: пшениці м’якої озимої – 12 сортів, пшениці м’якої ярої – 1 сорт, пшениці твердої озимої – 1 сорт, пшениці твердої ярої – 1 сорт, жита озимого – 3 сорти, тритикале озимого – 3 сорти, тритикале ярого – три сорти, овсу ярого – 5 сортів, ячменю озимого – 4 сорти, ячменю ярого – 10 сортів, кукурудзи – 8, бобових – 14 сортів, круп’яних – 4 сорти, олійних та прядильних – 56 сортів, буряків – 16 сортів, картоплі – 3 сорти, кормових – 2 сорти, овочевих – 52 сорти, плодових та ягідних – 2 сорти, винограду – 2 сорти.

Завдяки запровадженій реєстрації селекційні установи змушені постійно підвищувати генетичний потенціал сортів та гібридів культур, які проходять державне випробування. Потрібно навчити всіх товаровиробників, незалежно від форми господарювання, ефективно використовувати сортові рослинні ресурси.

Потужним важелем забезпечення росту продуктивності сільськогосподарських культур є сортозаміна, яка включає в себе комплекс заходів, направлених на докорінну зміну структури посівних площ, покращення екологічних і технологічних показників виробництва та зменшення вартості продукції. Сортозаміна озимих і ярих зернових, кукурудзи, олійних і технічних культур за останнє десятиріччя перевищила 90-відсотковий рубіж. Правильний підбір сортів не тільки сприяє постійному зростанню урожайності сільськогосподарських культур та її стабілізації, але й значно підвищує рівень конкурентоспроможності продукції АПК. Надзвичайно важливо під час використання сортових реєстрів надавати перевагу сучасним гібридам, особливо при вирощуванні цукрових буряків та овочевих культур. При цьому урожайність культур збільшується на 15 – 35%.

В Сумській області на сьогоднішній день право на виробництво та реалізацію насіння мають 73 господарства; з них 15 господарств мають право на реалізацію елітного насіння, в тому числі 2 господарствам надано право на виробництво і реалізацію оригінального насіння.

Разом з тим в селекції і насінництві держави існує ряд проблем.

Зокрема, треба визнати, що створені вітчизняні сорти та гібриди поступаються іноземним, оскільки більшість з них ще не відповідає вимогам сільськогосподарського виробництва.

Відсутність сортової сертифікації в Україні і неврегульованість насіннєвого сектору вносить елементи хаотичності та дестабілізації в процес розмноження та комерційного обігу сортів та насіння, збитки від яких несе споживач. Тому важливим завданням є захист прав споживача через сертифікацію насіння і контроль за його якістю.

Результати роботи Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин свідчать, що в Україні склалась досить складна ситуація із забезпеченням споживачів високоякісною насіннєвою продукцією. Разом з насправді якісним матеріалом на ринок постачається значна кількість насіння сумнівного походження, з низьким ступенем сортової чистоти і посівних характеристик, насіння незареєстрованих сортів. Наприклад, в 2004 році до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу включено 50 сортів озимої пшениці, які не пройшли державної реєстрації і офіційно не визнані державою; аналогічного озимого жита в Реєстрі було 2 сорти, гороху – 15, ячменю ярого – 13, сої – 5, цукрового буряка – 6, соняшнику – 55.

Проблема сортової чистоти надзвичайно актуальна як в Україні, так і в усіх пострадянських республіках. За рахунок сортової чистоти досягається ефект стійкості землеробства або здатність отримувати заплановані обсяги конкурентоспроможної рослинницької продукції при ринково обумовленій оптимізації витрат на її виробництво. За даними Українського інституту експертизи сортів рослин, який здійснює контроль за збереженістю сортів, основною причиною погіршення сорту, низького ступеня його чистоти являється механічне засмічення або сегрегація (розщеплення) за певними ознаками.

Особливу тривогу викликає той факт, що в межах одного господарства здійснюється виробництво насіння еліти гібридів соняшнику і кукурудзи (які до того ж є перехресниками) поряд з виробничими посівами цих культур. Як відомо, рослини перехреснозапильних видів, що вирощуються для виробництва насіння, повинні бути ізольовані від будь-яких можливих джерел небажаного запилення. Ізоляція повинна бути для соняшнику не менше 1500 м., для кукурудзи – 200 м. Крім того, між насіннєвими посівами сортів одного виду повинен бути часовий інтервал для перехреснозапильних – 5 років, для бобових – 3 роки, для інших видів – 2 роки.

Внаслідок недосконалої організації насінництва щороку значні площі відводяться під культивування сортів, які втратили свою господарську цінність.

Враховуючи, що здійснення сортозаміни потребує залучення значних коштів, доцільно розпочати нову державну програму пільгово-кредитного фінансування сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств. Державі необхідно стимулювати впровадження нових селекційних досягнень шляхом спрямування на ці цілі коштів державного бюджету.

Ще одна з невирішених проблем як в Україні, так і в Сумській області, - не всі сільськогосподарські підприємства, які мають паспорт на виробництво і реалізацію насіннєвого матеріалу, відповідають критеріям насіннєвих господарств.

Але не дивлячись на це, створення високоврожайних, з високою якістю продукції (підвищений вміст білка і незамінних амінокислот у зерні пшениці, цукру в коренях цукрових буряків, крохмалю в бульбах картоплі, олії в насінні соняшнику тощо), певною довжиною вегетаційного періоду, стійких до несприятливих умов вирощування, хвороб і шкідник