Реферат: Р. М. Панас (Львівський сільськогосподарський інститут) професор, доктор економічних наук

ЭКОНОМИКА 2000

http://e2000.kyiv.org/


Г. В. Черевко, М. І. Яцків

ЕКОНОМІКА природокористування

Допущено Міністерством сільського господарства і продовольства України як навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей

ЛЬВІВ ВИДАВНИЦТВО «СВІТ» 1995

ББК 65.28я73 4-46

РЕЦЕНЗЕНТИ:

професор, доктор сільськогосподарських наук Р. М. Панас (Львівський сільськогосподарський інститут) професор, доктор економічних наук /. Р.. Михасюк (Львівський державний університет)

^ Черевко Г. В., Яцк1в М. I.

4-46 Економіка природокористування. — Львів: Світ, 1995 — 208 с.

ISBN 5-7773-0026-Х

У посібнику викладено наукові основи раціонального при-родокористування в умовах науково-технічного прогресу, методику визначення економічної ефективності природоохоронних заходів та організації управління, розглядаються економічні проблеми використання та охорони земельних i водних ресурсів, переробки i використання відходів, екологізації сільсько-господарського виробництва в умовах ринкової економіки.

Для студентів економічних спеціальностей сільськогосподарських вуз1в.


3701010000-036 Ч ——————————25-94

225-95

ISBN 5-7773-0026-Х


ББК 65.28я7»

© Черевко Г. В., , Ящив М. I., 1995




^ Від авторів

Виникнення науки економіки природокористування є об’єктивним і закономірним явищем, оскільки людство стоїть на порозі; екологічної кризи. За кордоном це зрозуміли набагато швидше, і зараз у США на збереження природи витрачається на рік до 80 млрд дол. при тому, що в Агентстві з охорони навколишнього середовища США працює всього 15 тис. службовців, а річний бюджет агентства — 5 млрд дол.

Сьогодні, роблячи перші кроки у розв'язанні екологічних проблем, ми тільки починаємо спиратись на наукові засади. Кроки ці ще досить непевні, бракує досвіду роботи на відповідному рівні. Гальмує процес екологічна безграмотність спеціалістів, особливо в сільському господарстві.

Оволодіння знаннями з економіки природокористування передбачає відповідну підготовку як із цілої низки технологічних дисциплін (рослинництво, тваринництво, агрохімія, механізація сільського господарства та iн.), так i економічних (економіка сільського господарства, організація діяльності сільськогосподарських підприємств, економічний аналіз, наукова організація праці та управління).

Автори сподіваються, що книга сприятиме пра­вильному розумінню сучасних екологічних проблем, формуванню нового типу економіко-еколопчного мислення i світогляду i певною мірою допоможе спеціалістам агропромислового комплексу у їx практичній роботі.

Навчальна спрямованість посібника вимагає дотримання певних вимог як до структури, так i до текстової частини. Зокрема, спочатку викладені загальні поняття природокористування, визначено предмет науки, метод i завдання. Після цього вміщено окремі розділи, що розкривають її зміст, відповідні складові (земельні, водні ресурси). Вважаємо необхідним звернути увагу на актуальні еко-

3

лого-економічні проблеми виробництва і переробки сільськогосподарської продукції та загострення са­мої проблеми в умовах ринкової економіки. Адже тут деколи панують настрої; одержання максималь­ного прибутку, до того ж негайно i будь-якою ціною.

Для доказовості теоретичних положень чи висловлених думок у тексті наводяться нормативні та статистичні дані України, зарубіжних країн, ix аналіз.

Навчальний посібник відповідає програмі курсу «Економіка природокористування». Передмову, розділи 4 5 і 6 написав М. I. Яцків; розділи 1, 2, 3, 7 і 8 - Г. В. Черевко; розділ 9 створили спільно М. I. Яцків та Г. В. Черевко.

/

1. ЗАВДАННЯ і НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

^ 1.1. СУЧАСНІ МАСШТАБИ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЇЇ ОХОРОНИ

Взаємовідносини суспільства і природи полягають у тому, що фактори економічного зростання — трудові ресурси, засоби виробництва і природні ресурси — у комплексі використовуються суспільством для розвитку виробництва. Питання взаємовідносин суспільства і природи та використання природних ресурсів стають дедалі актуальнішими. І це зрозуміло, бо з розвитком виробництва вилучаються все нові багатства природи, зростає вартість сировини, збільшується кількість відходів, що викидаються у навколишнє середовище. Однак, і це очевидно, було б неправильно вирішувати проблеми збереження ресурсів і середовища шляхом припинення росту або навіть скорочення обсягів виробництва. Такі припущення суперечать закономірностям розвитку людського суспільства і практично нездійсненні.

Взаємодія людини з природою у процесі виробництва та споживання для забезпечення існування людства загалом є об'єктивним явищем (рис. 1).

Отже, постають дві взаємопов'язані проблеми: перша — вплив обмеженості природних ресурсів на їх вико­ристання і розвиток суспільного виробництва, зростаюче забруднення середовища; друга — необхідність розробки комплексу заходів щодо ліквідації цієї небезпеки для подальшого розвитку суспільства.

Природокористування має загальний характер, оскіль­ки будь-який вид діяльності людей викликає зміни при­родного середовища. Ускладнення взаємозв'язків у природних, виробничих і соціальних системах, зростання пріоритету природогосподарських зв'язків викликають необхідність їх регулювання.

5



Природне середовище — невід'ємна умова життя лю­дини і суспільного виробництва, оскільки воно є необхід­ним середовищем існування людини і джерелом потрібних йому ресурсів.

Природа в широкому розумінні — це весь світ у 'бага­тогранності його форм, тобто в цьому плані людина є частиною природи, у вужчому розумінні — сукупність натуральних умов існування людського суспільства.

Під впливом людини відбуваються величезні зміни природного середовища, з чим пов'язана необхідність його охорони. В XX ст. людина проклала нові шляхи пе­реміщення енергії і речовини в географічній оболонці, подекуди значною мірою порушивши екологічну рівно­вагу.

Величезні масштаби змін, що їх вносить сучасна лю­дина в природні умови на Землі, передбачив ще на початку сторіччя видатний учений В.І. Вернадський.

Справді, в природі денудація (руйнування) гранітних скель відбувається зі швидкістю 1 м за 6 тис. років, а людина з допомогою спрямованих вибухів і сучасної Техніки змінює рельєф, миттєво. Тільки за один рік людина при оранці полів, будівельних і гірничих роботах переміщує понад 4 тис. км3 грунту, видобуває з надр Землі близько 100 млрд т руди, забирає на господарсько-побутові потреби 13% річного стоку, спалює 8,5 млрд т умовного палива, виплавляє 800 мли т різних металів, виробляє близько 60 мли т невідомих) у природі синтетич­них матеріалів, розкидає на полях понад 500 млн т доб­рив і 3 млн т різних пестицидів, з яких 1/3 змивається дощами в водойми і затримується в атмосфері.

Щорічно з надр Землі добувається більше елементів, ніж включається в біологічний кругообіг: кадмію — в 160 разів, ртуті — 110, свинцю — 35, миш'яку, фтору — 15, урану — 6, олова — 5, міді — 4, молібдену — в З рази.

За 10 тис. років до неоліту, коли почали розвиватись екстенсивне тваринництво і підсічно-вогнева система зем­леробства, людство скоротило площу лісів удвічі, причому особливо бурхливо цей процес відбувався в останні 200 років. Освоєні людиною землі (промислові, сільсько­господарські, лісозаготівельні, транспортні підприємства, гірничі розробки тощо) становлять 60% поверхні суші. Дефіцит земельних угідь і скорочення площі лісів приз­вели до того, що запаси фітомаси за історичний період (особливо за останні століття) знизились більш ніж на одну чверть.

Глибокі зміни природного середовища під впливом господарської діяльності порушують рівновагу, що скла­лася за тривалий період його природного розвитку. В багатьох регіонах земної кулі подібні зміни призвели до забруднення середовища, зникнення багатьох видів рос­лин і тварин, виникнення антропогенних «бедлендів» тощо.

Людство протягом усієї своєї історії неодноразово вступало в протиборство з силами природи, що спричиня­ло кризові ситуації. Найтиповішими в минулому були продовольчі кризи.

Перші обмеження в ресурсах виникли з настанням льодовикового періоду і похолодання. Погіршення умов життя на півночі і в горах викликало міграцію людей в південніші -райони і передгір'я. В цих найсприятливіших для людини районах щільність населення зросла настільки, що за існуючого тоді рівня розвитку продуктивних сил це призвело, до відносного перенаселення. Зникнення великих стадних тварин — основного об'єкта мисливства, викли­кало нестачу продуктів харчування і стимулювало вдос­коналення способів мисливства, що ще більше прискорило

7


виснаження тваринних ресурсів. Виникла так звана криза мисливського господарства, вихід з 'якої було знайдено в переході від привласнювальної форми господарювання до виробничих форм (від мисливства і збиральства до скотарства і землеробства).

Протягом тривалої і складної історії розвитку люд­ського суспільства в різних районах земної кулі кризові ситуації виникали ще неї раз, але люди знаходили з них вихід, розробляючи нові способи виробництва, нові мето­ди використання енергії, освоюючи нові види природних ресурсів.

Однак сучасна екологічна ситуація є досить унікальна, оскільки значно зросла інтенсивність і) змінилась сама суть впливу людини на природне середовище. З 1950 p. насе­лення планети подвоїлось. Років через сорок воно зможе подвоїтись ще раз і досягне 9—10. млрд. Це потягне за собою низку проблем, уникнути яких неможливо. Вже сьогодні зростання виробництва продуктів харчування на Землі зупинилося. За тридцять років (з 50-х років) «зелена революція» в два з половиною рази збільшила виробництво зерна. Але подальшого (з 1984 p.) приросту нема. Добрива і селекція себе вичерпали. В США зменшуються і збори кукурудзи та інших зернових. Припинився ріст урожаїв у Японії та в Китаї. Країни — колишні республіки СРСР продовжують безпрецедентні закупки зерна. Кардинально нових технологій для збільшення виробництва зернових культур наука не бачить.

Головний фундамент життя — грунти — всюди на Землі деградують, зменшуються за площею. Не менш дра­матична ситуація з водою. В засушливих зонах води не вистачає так само, як і хліба. Швидкими темпами вини­щуються ліси. Наприклад, тропічні ліси зменшуються що­секунди на площу футбольного майданчика. За таких темпів у Південній Америці та Африці цих лісів не за­лишиться вже через 40—50 років. Знищення лісів призво­дить до ерозії грунтів, планетарних змін клімату, патоло­гічних змін в рослинному і тваринному світі. Якщо на початку століття зникав один вид тварин за рік, то зараз один вид тварин зникає . щоденно. І цей процес приско­рюється. В Європі під загрозою зникнення перебувають дві третини птахів, третина метеликів, більше половини рептилій та земноводних. Залишитися на Землі лише з воронами, горобцями і тарганами — перспектива далеко не радісна. Втративши сусідство з розмаїттям форм життя,

людина багато чого втратить у собі самій, настане не­минуча дегуманізація.

Глобальною є проблема відходів. У широкому розумін­ні відходи — це все те, що людина викидає на планету в результаті господарювання, одержання енергії та всієї життєдіяльності. Це — вихлопні гази автомобілів, нечис­тоти промисловості і сільського господарства, побуту,, дим та гази з труб. Лише вуглекислого газу в атмосферу що­денно викидається 5 млрд т — по тонні на кожну людину. До відходів слід віднести і нафтові плями, згубні для життя океанів. На кожен квадратний кілометр океанської площі припадає 17 т різних відходів суші. Відходами є й важкі метали та отруйні речовини, які насичують грунт, повітря, воду і харчопродукти. Відходи — це і паливо атомних; електростанцій, надійно захоронять які поки що не навчились (а єдиний на території колишнього Союзу могильник радіоактивних відходів з атомних електростан­цій в Краснодарському краї відмовився приймати від­ходи 5 України).

Відходи — це пластики, що не розкладаються в землі (в воді їх ковтають морські тварини і від цього гинуть). Відходи —» це хімікати, що витікають із звалищ в грунтові води. Велика тваринницька ферма отруює воду в річці приблизно так само, як місто із 100-тисячним населенням. Відходи — це і просто побутове сміття. Двадцять років тому звільнитися від тонни сміття коштувало в США 2 долари, зараз — 100 [26].

Особливе занепокоєння викликає проблема, для якої не існує кордонів — глобальні зміни клімату. Викиди в атмосферу різних газів створюють парниковий ефект, знищують навколо планети озоновий шар. Наслідком цього є всесвітнє потепління — середня глобальна темпе­ратура в Північній півкулі за останні 100 років підвищи­лась на 0,5 °С. Якщо така тенденція збережеться, най­ближчим часом почнеться танення льоду в Арктиці. В су­купності з іншими екологічними проблемами глобальне потепління може виявитись вирішальним для долі люд­ства. Безсумнівним є зв'язок цих явищ із життєдіяльні­стю людини, і не рахуватись з ними неможливо. Досвід показує, що закликів і побажань вчених, які краще інших усвідомлюють, на краю якої прірви ми стоїмо, недос­татньо. Необхідне пробудження громадських діячів, полі­тиків, економістів, лікарів, технологів, зрештою — всіх людей. Усі життєві процеси в усіх державах повинні

розглядатися насамперед з точки зору екології потрібне не просто екологічне мислення, треба всіма доступними засобами формувати екологічний світогляд.

^ 1.2. ПОНЯТТЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТЬ І СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ

Природокористування включає об'єктивно зумовлений процес залучення людиною природних ресурсів до вироб­ничої і невиробничої діяльності, Їх відтворення та охо­рону.

В сучасних умовах науково-технічного і соціального прогресу поняття природокористування стає дуже містким і не завжди однозначно, розуміється. У «Великій Радян­ській Енциклопедії» природокористуванням називається сукупність впливів людини на географічну оболонку Землі, що розглядається в комплексі (на відміну від га­лузевих понять — водокористування, землекористування, лісокористування тощо) (т. 20, с. 595—596). Деякі автори розглядають природокористування як соціальний процес, інші — як соціально-економічний.

Отже, термін «природокористування», адекватно відо­бражаючи досить складний і багатогранний суспільно-природний процес в об'єктивній реальності, далеко не однозначний — він вживається, як мінімум, у п'яти основ­них значеннях:

1) людська діяльність щодо використання сил і ре­сурсів природи з метою виробництва матеріальних благ і різних послуг, тобто як всезагальний процес праці. В (та­кому розумінні природокористування рівнозначне понят­тю «суспільне виробництво», а з урахуванням невироб­ничої сфери людської діяльності — навіть ширше за нього;

2) раціональне використання ресурсів і умов природ­ного середовища, їх відтворення та охорона;

3) безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних ресурсів і умов конкретної терито­рії (району, окремої країни, групи країн, всього світу);

4) освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів у локальному, регіональному і глобальному масштабах; У такому розумінні термін «природокористу-

10

вання» залежно від виду споживання природного ресурсу часто замінюється галузевими синонімами, без сумніву, вужчими за обсягом — водокористування, лісокористу­вання, землекористування тощо;

5) синтетична прикладна наука, що розробляє загаль­ні принципи будь-якої діяльності, пов'язаної! з користуван­ням природою.

Така диференціація досить відносна. В кожному окремому ви­падку вивчається один і той же об'єкт — процес використання лю­диною сил і ресурсів природи, але з різних боків і на різних рівнях галузевої, міжгалузевої і територіальної спільності. Серед перелі­чених значень терміна «природокористування» найширшим за об­сягом є поняття, що відображає процес праці (суспільне виробниц­тво), найвужчим — освоєння та експлуатація окремого виду при­родного ресурсу у вузькотериторіальному (локальному) масштабі.

Класифікація основних видів природокористування можлива з позицій тісно взаємопов'язаних галузевого, компонентного, функціонального (комплексного) підходів.

З галузевої системи народного господарства виді­ляють галузі природоспоживання (теплоенергетику, видо­буток мінеральної сировини, лісоексплуатацію, металургію, вугленафтогазо­переробку тощо), природокористуван­ня у вужчому розумінні (землеробство, тваринництво, гід­ро-, вітро-, геліоенергетику, транспорт, будівництво) і природовідтворення (рекультивацію і меліорацію земель, очищення та утилізацію відходів, регулювання стоків, перекидання вод, створення заповідників тощо). За вищо­го ступеня узагальнення ці види можна об'єднати в по­няття виробничого (промислового і сільськогосподарсько­го) і невиробничого природокористування.

Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористування передбачає виділення п'яти основ­них блоків найважливіших напрямів природокористуван­ня: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення, відтворення природних ресурсів, охорони природних ресурсів, управління і моніторингу.

Компонентна класифікація видів природокористування базується на спільному використанні деякими галузями виробництва одного компонента природного середовища (наприклад, води, повітря, грунту, лісу тощо), тобто на міжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної території. Основні види природокористування в

11

цьому випадку відповідають головним структурним ком­понентам природного комплексу — водо-, лісо- і земле­користуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного світу. Не слід плутати поняття раціонального природо­користування з охороною природи. Охорона природи — це розробка і здіснення заходів щодо її раціонального використання, що включають захист від надлишкових техногенних навантажень і негативних наслідків втручання людини, активне регулювання природних процесів, від­творення і поліпшення природного потенціалу ланд­шафтів.

Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і запровадження у вироб­ництво маловідходних і безвідходних технологічних про­цесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити забруднення природного середовища і забез­печити глибшу переробку первинної сировини.

В окремих випадках використання природних ресур­сів служить одним із способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує їх стадо.

Принцип єдності охорони природи та її раціонального використання — основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті охо­рона природи є необхідною умовою використання її ре­сурсів і служить підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з одного боку, і відтворювальними можливостями природи — з другого, що особливо важливо за високої технічної оснащеності су­часного виробництва.

^ 1.3. ПРЕДМЕТ 1 ЗАВДАННЯ НАУКИ «ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ»

У нашій країні економіка природокористування почала формуватися недавно. Як і кожна інша економічна наука, вона має об'єктом свого вивчення виробничі від­носини між людьми, в даному випадку відносини, що ви­никають у процесі взаємодії між суспільством і природним середовищем.

12

^ Економіка природокористування — це наука про ра­ціональне та ефективне використання природних ресурсів, наука про організацію дійової системи охорони навколишнього середовища.

У завдання економіки природокористування входить дослідження економічних закономірностей застосування природних ресурсів людським суспільством з метою задо­волення своїх потреб.

Завдання, які стоять перед економікою природокорис­тування, можна поділити на три, групи:

розробка методів оцінки природних ресурсів з метою включення в економічні розрахунки їх вартості;

створення економічного механізму управління раціо­нальним використанням природних і ресурсів і охороною навколишнього середовища;

розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних вкладень у раціональне використання природ­них ресурсів та охорону навколишнього середовища.

Економіка природокористування як економічна наука спирається на закономірності, що виводяться іншими нау­ками — геологією, біологією, ґрунтознавством, лісознав­ством, метеорологією, демографією. Ці зв'язки наук по­трібні для розробки питань оптимального використання та охорони викопних багатств, -атмосфери, води, грунту, лісу та інших природних ресурсів. Економіка природокористу­вання стоїть фактично на межі перелічених вище та інших наук, але як економічна наука вона тісно пов'язана з політичною економією і виходить з її основних положень.

У політичній економії процес виробництва розглядається як процес взаємодії людини і природи. Людина, розви­ваючи виробництво, перетворює природу, пристосовує її до своїх потреб, і чим вищий рівень розвитку виробництва, чим досконаліші техніка і технологія, тим вищий ступінь зміни одержуваного природного матеріалу і використання сил природи.

Повна залежність людини від сил природи давно .мину­ла. Сучасна людина не може протистояти лише тим силам природи, які мають стихійний, глобальний, катастрофічний характер — землетрусу, вибухам вулканів, повені, посусі, та й то деякими явищами вона починає оволодівати. Сучасна людина все більше підкоряє собі сили природи, використовує їх. Отже, з розвитком суспільного вироб­ництва у взаємодії людини і природи все більше зростає вплив людини на природу, підкорення нею природи, вико-

13

ристання її сил і ресурсів. Вплив людини на природу має більшою мірою односторонній негативний для природи характер — людина забирає дари природи, мало що віддаючи.

Звичайно, людина повинна не лише брати! від природи, а й піклуватися про її охорону, не допускати її погіршен­ня і, виснаження. Природу треба підтримувати, допомага­ти їй зберігати рівновагу як системі.

Процес відтворення в біосфері відбувається на основі наявності в ній рівноваги або з дуже незначними змінами, пов'язаними з зовнішніми для системи факторами, на­приклад, поступовим стійким похолоданням (потеплінням). Елементи системи взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Одні живі істоти в системі поглинають інші — кома­хи харчуються рослинами, плазуни — комахами, хижаки — дрібними тваринами, органічні залишки йдуть на харч мікроорганізмам, споживаються грибами, хробаками, живлять коріння рослин. Чисельність кожної популяції залежить від умов її існування, від тієї кількості їжі, яка є в певній місцевості. Звідси — вимирання «зайвих») 'ви­дів чи міграція, навіть масового характеру. Система само­регулюється наявністю, необхідних для її відтворення ма­теріалів і можливостями споживання відходів у середині системи, що забезпечує її рівновагу. Отже, біологічна система, або екосистема, має замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу за певних умов співвідношення з неживою природою.

Інший стан речей у суспільному виробництві. Певною мірою рівновагова система відтворення саморозвивається в сільському господарстві, де вона . може мати майже замкнутий характер. Так, при застосуванні травопільної, плодозмінної, просапної систем землеробства відновлю­ється родючість грунту, тваринництво дає хороші добрива, а вирощені кормове зерно і трава використовуються на корм худобі. Рівновагове відтворення може стати принципом раціонального ведення лісового господарства, що передбачає вирубку, збалансовану з лісопосадками і вирощуванням лісу. Як відомо, це досить тривалий процес.

Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це відкрита система, до якої надходять маси природних сировинних матеріалів — вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сиро­вина, вода, повітря. Усі матеріали проходять одну або

14

кілька стадій переробки і потім як кінцевий продукт виходять із системи і надходять у споживання. Поряд з цим на всіх стадіях їх обробки з системи викидаються відходи — пуста порода, шлаки, попіл, аерозолі, гази, пари, пил тощо, які містять різні шкідливі для живих організмів речовини.

Об'єм відходів нерідко перевищує об'єм кінцевого продукту. Про ступінь корисного застосування сировини і відносну величину відходів можна судити з відношення маси кінцевого продукту до маси вихідного матеріалу.

Економіка природокористування охоплює дві групи зв'язаних, між собою проблем: по-перше, як знайти і найефективніше використати необхідні у виробництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або ліквідувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід розв'язувати з урахуванням зміни потреб — особистих і громадських, споживчих і виробничих.

Майже щоденно на сторінках газет, в радіо- і телепередачах ведеться розмова про те, що за сучасних умов розвитку суспільного виробництва будь-які економічні рішення повинні прийматися з урахуванням екологічних наслідків.

Терміни «економіка» і «екологія» схожі навіть на перший погляд. Слово «економіка» утворене від грецьких слів oikos і nomos і може перекладатись як закони господарювання. Слово «екологія» також грецького похо­дження (oikos і logos—слово, наука) і означає науку про відносини рослинних і тваринних організмів та їх сукупностей між собою і навколишнім середовищем.

^ 1.4. МЕТОД НАУКИ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

Кожна наука користується певними прийомами до­слідження, що становлять її метод або дають змогу роз­крити його. Слово «метод» (від methodos) означає шлях дослідження, вчення. У широкому розумінні слова мето­дом називають шляхи, способи і засоби пізнання дійсно­сті, сукупності взаємопов'язаних принципів і способів дослідження процесів, явищ і предметів у природі та

суспільстві.

Метод науки — це властивий для неї спосіб проник­нення у зміст предмета, що вивчається. Метод економіки

15

природокористування, теж визначається змістом і особливостями її предмета як науки, вимогами і завданнями. Якщо предмет науки відповідає на запитання «що вивчається?», то метод — «як вивчається?»

Добір конкретних способів дослідження визначається методо­логією наукового пізнання. Методологія наукового пізнання дійс­ності є вченням про принципи побудови, форми і способи науко­во-пізнавальної діяльності. Вона визначає принциповий підхід до вивчення явищ господарського життя і є центральним питанням розвитку кожної науки.

Обсяг змісту науки «економіка природокористування» невпин­но зростає, процес оволодіння нею ускладнюється. Одним із голо­вних шляхів розв'язання цієї проблеми є посилення уваги до методології дисципліни.

При дослідженні економічних явищ у природокористуванні необхідно використовувати діалектичні принципи, категорії і за­кони, згідно з якими всі сторони життя сус­пільства як єдиного ор­ганізму повинні розглядатись у взаємодії, взаємозв'язку, в процесі розвитку, відмирання старих і виникнення нових форм зв'язку.

Застосування принципу взаємозв'язку і розвитку явищ об'єк­тивної дійсності в економіці означає, що економічні явища треба розглядати не ізольовано, у відриві від кон­кретно-історичних обставин, а всебічно — у взаємозв'язку і розвитку. Наприклад, потрібно аналізувати суттєві взаємозв'язки рівня розвитку продуктивних сил і ступеня раціональності використання природних ресурсів, природо­користування в сільському господарстві і в) інших галузях народного господарства, їх підприємствах та підрозділах, окремих видів природних ресурсів.

Аналізуючи економічні відносини і явища у природо­користуванні, треба керуватися і тим,1 що вони перебува­ють також у взаємозв'язку з політичними, юридичними, демографічними, ідеологічними та іншими соціальними відносинами, явищами природи і технікою (технологією, агротехнікою, зоотехнікою).

Принцип розвитку вимагає, щоб економічне досліджен­ня велося за схемою: минуле—сучасне—майбутнє. Щоб зрозуміти суть економічного явища, треба знати його істо­рію, без цього не можна побудувати теорію. Розглядаючи перспективи розвитку природокористування, слід орієн­туватися на виявлені під час дослідження зародки нового, передового, економічно та екологічно раціонального.

16

Економічні явища розвиваються відповідно до загаль­ного закону діалектики, перетворення кількісних змін в якісні, які є наслідком нагромадження кількісних змін. Кожна нова якість, що виникає, створює в своїх межах простір для нових кількісних змін. Ігнорування цього принципу в економіці природокористування може при­звести до катастрофічних наслідків — переміщення окремих) видів ресурсів із розряду відновлюваних у невіднов­лювані, невичерпних — у вичерпні. А невідповідність комплексу заходів щодо раціонального використання пев­ного виду ресурсів відповідному їх розряду може спричи­нити їх безповоротне вичерпання.

Економічної науки як такої не може бути без глибоко­го проникнення в суть економічної дійсності, яка сама по собі не лежить на поверхні явища. Інакше кажучи, явище і його суть, як правило, не збігаються. При цьому суть явища, тобто «нутро» економічної дійсності,) визначає природу цього економічного явища. Для виявлення цієї суті потрібно зібрати і опрацювати велику кількість фак­тів, здійснити складні економічні дослідження. І ступінь проникнення вчених-економістів у внутрішні зв'язки еко­номічних явищ слід вважати критерієм глибини еконо­мічних досліджень.

Визначальним для будь-якого предмета є його зміст, в якому виражається суть і способом існування якого; є форма. При цьому форма залежить від змісту і активно впливає на нього, стимулюючи або сповільнюючи його розвиток. Так, зміст попереджувальних і компенсаційних витрат різний при командно-адміністративній і ринковій системах функціонування економіки. Тому для поліпшення економічних відносин добір і вдосконалення форм мають неабияке значення.

Важливою умовою наукового розуміння економічної дійсності в природокористуванні, прогнозуванні є знання причинно-наелідкових зв'язків, що існують в економіці природокористування, оскільки воно дає змогу передбачати і цілеспрямовано змінювати економічні явища. А виснов­ки про причинно-наслідкові зв'язки в економіці та приро­докористуванні можуть вважатися науковими, якщо вони обгрунтовані економічними факторами і базуються на масових даних.

Саме такий методологічний підхід до економічних явищ і процесів дає змогу сформулювати і пояснити фундаментальні поняття і принципи економіки природо-


17
користування, а також правильно оцінити конкретні мо­менти розвитку цього процесу.

Вивчати економіку природокористування не можна без пізнання практики, постійних зв'язків з нею. При цьому мається на увазі не описове чи емпіричне пізнання прак­тичних аспектів природокористування. Першочергового значення набуває наукове обгрунтування практики, вияв­лення закономірних тенденцій, обгрунтування перспектив розвитку галузі. Такий підхід дає змогу впроваджувати в практику все нове, передове. При обгрунтуванні та по­ширенні досвіду передового господарювання слід брати до уваги відмінності в умовах використання природних ресурсів у різних регіонах.

Використанні фактичного матеріалу при вивченні еко­номіки природокористування відіграє важливу роль, а власне використання грунтується на застосуванні різних методів.

Серед методів дослідження розрізняють загальнонаукові та конкретно-наукові, або спеціальні. Перші застосо­вуються ширше. Серед них центральне місце щодо за­стосування до економічних наук посідає метод наукової абстракції. Його схематично зображають як рух від конкретного (від явищ, які спостерігаються безпосеред­ньо, від зовнішніх уявлень про них) до абстрактного, і потім сходження від абстрактного до конкретного. Наукове абстрагування полягає у відстороненні від зовнішніх,; не­суттєвих ознак явищ і виділенні в них загальних, суттє­вих сторін (ознак), у пізнанні сутності явищ. Хоча аб­страктне уявлення про явище є менш повним, воно дає змогу глибше зрозуміти в ньому головне, суттєве, дати наукове визначення явища. Абстрагування лежить в основі формування економічних понять, категорій. Значна час­тина, економічних категорій не може бути виявлена шля­хом безпосереднього спостереження, а для проникнення в область цих явищ потрібне застосування наукового методу. Якщо прибуток, який одержують у результаті господарської діяльності, лежить на поверхні явищ, то прибуток від проведення природозахисних заходів, а тим більше — чистий дохід, виявити, не озброївшись науко­вим методом, неможливо.

Це перший ступінь методу наукової абстракції. Другий ступінь полягає у сходженні від абстрактного до конкрет­ного, яке вже матиме вигляд не розрізнених поодиноких фактів, а явищ зі спільною суттю і пов'язаних спільними

18

рисами з іншими аналогічними явищами і факторами.

Абстрагування може мати більш і менш глибокий харак­тер, але ніколи не можна абстрагуватися від сутності економічних явищ.

У процесі наукового пізнання економічних явищ ши­роко застосовуються аналіз і синтез. При аналізі відбува­ється розчленування економічних процесів і явищ на складові елементи, причому кожен елемент послідовно вивчається.: Синтез полягає в уявному об'єднанні окремих елементів об'єкта.

Прийоми аналізу і синтезу широко застосовують при вивченні структури явищ, .які спостерігаються: витрат па природоохоронні заходи, виробничих фондів природокористувачів тощо. Своєрідним вираженням методу аналізу-синтезу є метод статистичних групувань — статистична сукупність розділяється на групи, а висновків доходять на підставі всієї сукупності.

Індуктивний метод — це одержання загального виснов­ку на основі поодиноких фактів, тобто від фактів дослід­ник йде до природи об'єктів. Дедукція передбачає рух дослідження від загального до окремого та одинич­ного.

Історичний метод пізнання передбачає дослідження конкретного процесу розвитку, конкретних явищ в їх істо­ричній послідовності. Логічне —і це абстрактне, теоретич­но послідовне викладення процесу розвитку, яке нерідко не збігається з історичною послідовністю. Логічно процес може бути охарактеризований на матеріалах зон, галузей, підприємств-природокористувачів, де він досяг найбільшої зрілості. Конкретно-історичні дослідження можуть служи­ти підставою для глибоких теоретичних висновків.

Експеримент є основним методом дослідження для при­родничих наук, однак в економічних науках він має до­поміжне значення, причому не стільки чере
^ 2. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

2.1. ЕКОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ

Нова техніка і технологія, досягнення медицини, засо­би масової інформації докорінно змінюють умови життя людей (рис. 2). Однак все частіше постає питання про бажані, небажані та непередбачені наслідки науково-тех­нічного прогресу.

Особливо гострою є проблема співвідношення НТП і збереження природного середовища, яке є єдино можли­вим середовищем життя людини.

Забруднення природного середовища — це таке при­внесення в геосистему різних речовин і сполук, за якого перевищуються граничні концентрації, а отже, і місткість геосистеми. Тут мова йтиме лише про технологічні про­цеси, хоч аналогічні наслідки можуть мати катастрофічні виверження вулканів, пилові б