Реферат: Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва На правах рукопису

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва


На правах рукопису


Олійник Іван Олександрович


УДК: 631.152:334.760


Управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств


Спеціальність: 08.00.04 - Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)


Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата

економічних наук


Науковий керівник:

Ульянченко Олександр Вікторович

доктор економічних наук, професор


Харків – 2008

Зміст

1. Теоретичні та методичні основи управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств 12

1.1. Суть розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва 12

1.2. Фактори формування та концепція управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств 14

1.3. Методичні основи визначення виробничого напряму і галузевої структури сільськогосподарських підприємств 19

2.1. Тенденції зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств 31

3.3. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва й управління формуванням галузевої структури 64

Висновки 68

Додатки 74

Список використаної літератури 75



Вступ


Актуальність теми дослідження. Формування ринкового механізму в Україні вимагає розв’язання на якісно новому рівні проблеми поділу праці, який здійснюється шляхом спеціалізації підприємств на виробництві окремих видів продукції. За роки незалежності України у галузевій структурі аграрного сектора економіки відбулися надзвичайно суттєві зміни, обумовлені, з одного боку, стихійним розвитком аграрного ринку в країні та недостатнім втручанням держави у його функціонування, з іншого, необхідністю самостійного виживання сільськогосподарських товаровиробників і пристосування до мінливих економічних умов сучасного ринкового середовища. Зміна галузевої структури призвела до цілого ряду негативних наслідків: зниження рівня забезпеченості населення тваринницькою продукцією, посилення негативного впливу сезонності сільськогосподарського виробництва на зайнятість в аграрній сфері, розширення залежності фінансового забезпечення галузі від обсягів банківського кредитування, погіршення відтворення родючості ґрунтів і ін.

Проблеми поглиблення спеціалізації та удосконалення галузевої структури сільськогосподарських підприємств висвітлені у наукових працях М.П. Александрова [1], Т.Л. Басюка [2], Х. Бергмана [3], Н.П. Васильєва [4], С.В. Васильчак  [5], І.П. Воробйова, М.І. Кінтеля [6], С. Гнатюка [7], В.А. Гуцула [8], І.І. Жадана [9], І.І. Замєтіна, П.П. Перцева [10], П.К. Канінського  [11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19], С.Г. Колеснєва [20], П.В. Ковеля [21], О.В. Крисального [22], Т.Г. Маренич [23, 24, 25], К.П. Оболенського [26], О.М. Онищенка [27, 28, 29, 30, 31], Н.В. Статівки [32, 33], І. Стрельнікова [34], В.Р. Швеця [35], І. Штерберга, А. Покровського [36] та інших дослідників. Аналіз публікацій показав, що за радянських часів спеціалізація сільськогосподарських виробників розглядалася насамперед з позицій її поглиблення та формування стратегічного напряму розвитку галузевої структури підприємств. В умовах централізованої планової економіки не було потреби здійснювати періодичні коригування галузевої структури сільськогосподарських підприємств.

З переходом до ринкової економіки головним чинником формування й удосконалення галузевої структури сільськогосподарських підприємств стала кон’юнктура окремих сегментів аграрного ринку. Переважна ж більшість наукових досліджень з питань удосконалення галузевої структури спрямована, як і раніше, на обґрунтування стратегічного напряму її удосконалення без урахування можливих змін кон’юнктури у коротко- та середньостроковому періодах. Але дрібний та середній бізнес, до якого належать більшість сільськогосподарських підприємств, здатний (і це його перевага) швидкого пристосовуватись до змін потреб ринку. Поєднання галузей у сільськогосподарських підприємствах потребує постійного удосконалення та коригування, які можуть розглядатися як управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств.

У прийнятих на десятих річних зборах Всеукраїнського конгресу економістів-аграрників у квітні 2008 р. в Рекомендаціях щодо забезпечення доходності агропромислового виробництва в Україні в постіндустріальний період серед основних напрямів зазначено «формування раціональної спеціалізації суб’єктів господарювання з урахуванням попиту на сільськогосподарську продукцію» та «визначення в них оптимального за критерієм прибутковості поєднання галузей». Цим і обумовлено вибір теми дисертаційного дослідження.

^ Зв’язок з науково-технічними програмами. Дисертаційне дослідження проведене відповідно до напряму науково-дослідних робіт кафедри виробничого менеджменту та агробізнесу Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва за темою: «Розробка пропозицій щодо вдосконалення економічного механізму та підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу в реформованих сільськогосподарських підприємствах» (номер державної реєстрації 0107U010373, 2007-2010). У її межах автором здійснене наукове обґрунтування концепції управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств.

^ Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження було науково-методичне обґрунтування процесу управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств. Для її досягнення в роботі були визначені та реалізовані такі наукові завдання:

розкрити економічну сутність спеціалізації сільськогосподарського виробництва й її зв’язок з поняттями «виробничий напрям» і «галузева структура»;

обґрунтувати концепцію управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств;

дослідити можливі напрями впливу поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств і диверсифікації на рівень ризикованості сільськогосподарського виробництва;

проаналізувати тенденції зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств Харківської області;

визначити вплив змін галузевої структури сільськогосподарських підприємств області на сезонні коливання грошових надходжень, виробничих витрат, витрат і витрат праці на потребу підприємств у банківських кредитах;

здійснити аналіз взаємозв’язку галузевої структури сільськогосподарських підприємств і продуктивності праці в них та обґрунтувати пропозиції з удосконаленню методики оптимізації галузевої структури за критерієм «максимум продуктивності праці»;

дослідити можливість зменшення витрат на енергоносії при виробництві сільськогосподарської продукції за рахунок змін галузевої структури;

розробити економіко-математичну модель для управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств;

проаналізувати можливості впливу змін галузевої структури на рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва;

дослідити можливість досягнення бездефіцитного балансу гумусу у використовуваних ґрунтах завдяки удосконаленню галузевої структури сільськогосподарських підприємств.

^ Об’єктом дослідження є формування й удосконалення галузевої структури сільськогосподарських підприємств з урахуванням дії зовнішніх і внутрішніх факторів.

^ Предметом дослідження є сукупність теоретичних і методичних аспектів управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств.

^ Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження були діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів. У процесі дослідження використані такі методи та прийоми: абстрактно-логічний (теоретичне узагальнення сутності економічних категорій, формулювання висновків), монографічний (поглиблене дослідження змін галузевої структури у базових господарствах), економіко-математичного моделювання (розробка лінійної моделі з елементами нелінійного моделювання для управління формуванням галузевої структури), статистичних групувань та кореляційно-регресійного аналізу (для дослідження взаємозв’язку галузевої структури з іншими економічними показниками); вирівнювання динамічних рядів (дослідження тенденцій зміни економічних показників); порівняння та відносних величин (порівняння оптимальної та фактичної галузевої структури); експертних оцінок (помісячний розподіл грошових надходжень і виробничих витрат).

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних і методичних підходів до управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств. Наукову новизну складають наступні положення.

Уперше:

обґрунтовано концепцію управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств, яка передбачає здійснення постійного моніторингу ринкових і виробничих факторів, які впливають на неї та внесення відповідних змін у склад і співвідношення галузей;

доведено, що поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва до певного рівня та за певних умов може супроводжуватися зниженням ризикованості галузі.

Удосконалено:

методичні підходи до оптимізації галузевої структури сільськогосподарських підприємств з урахуванням технологій виробництва сільськогосподарської продукції, максимально наближених до оптимального рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, який передбачає такий рівень концентрації капіталу в розрахунку на одиницю земельної площі або на голову тварин, що забезпечую отримання максимального прибутку сільгосптоваровиробником;

методику визначення виробничого напряму сільськогосподарських підприємств. Запропоновано використовувати ранжируваний ряд галузей за розміром сформованих прибутків (збитків);

методику вимірювання продуктивності праці, показники якої використовуються як критерій оптимізації галузевої структури та на відміну від існуючих показників передбачають використання рівновигідних цін.

^ Набули подальшого розвитку:

методичні підходи до побудови економіко-математичних моделей оптимізації галузевої структури, які, на відміну від існуючих моделей, як окремі елементи обов’язково включають в себе економічні параметри, залежні від зміни галузевої структури виробництва: продуктивність праці, баланс гумусу, витрати на енергоносії, матеріаломісткість продукції і ін.;

методичні рекомендації щодо покращання відтворення родючості ґрунтів, використовуваних сільськогосподарськими підприємствами, завдяки удосконаленню галузевої структури підприємств.

^ Практичне значення одержаних результатів. Обґрунтовані у дисертаційному дослідженні концепція управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств і методичний інструментарій практичної реалізації цієї концепції дозволяють вчасно коригувати галузеву структуру сільськогосподарських підприємств з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та забезпечення його сталого розвитку.

Методичні рекомендації щодо управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств прийняті для використання у ТОВ Агрофірмі «Зоря» Чугуївського району Харківської області (довідка № 215 від 26.09.2008 р.), головним управлінням економіки Харківської обласної державної адміністрації (довідка № 01-3/2693 від 15.10.2008 р.), Управлінням агропромислового розвитку Дергачівської районної державної адміністрації (довідка № 424 від 17.09.2008 р.).

Теоретичні та методичні розробки, узагальнені у дисертаційному дослідженні, використовуються у навчальному процесі у Харківському національному аграрному університеті (довідка № 1294 від 24.10.2008 р.).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні положення та висновки розроблені здобувачем особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише положення, висвітлені й обґрунтовані особисто здобувачем. У наукових працях, опублікованих у співавторстві автору належить: у роботі № 157 – обґрунтування впливу змін галузевої структури на посилення нерівномірності надходження грошових коштів і зростання потреби у залученні кредитних ресурсів; у роботі № 159 – розмежування приросту продуктивності праці при оптимізації галузевої структури за рахунок змін структури витрат праці та приросту продуктивності праці на виробництві окремих видів продукції унаслідок поглиблення спеціалізації; у роботі № 194 – обґрунтування оптимального рівня інтенсивності виробництва, при якому досягається максимальний рівень прибутковості і який залежить від паритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію.

Основні проблеми управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств досліджено особисто здобувачем. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції молодих учених, аспірантів, магістрів і студентів, присвяченій 190-річчю Харківського національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва (5-6 жовтня 2006 р., м. Харків); міжнародній науково-практичній конференції «Концептуальные направления стратегического развития новой аграрной политики Украины» (12 травня 2006 р., м. Луганськ); п’ятій державній науковій конференції «Аграрна наука – виробництву: проблеми економічного розвитку АПК» (23-25 листопада 2006 р., м. Біла Церква); міжнародній науково-практичній конференції «Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства (1-2 березня 2007 р., м. Харків); міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы развития транзитивной экономики: инновационность, устойчивость, глобализация» (22-23 травня 2007, м. Мінськ, Білорусь); третьому міжнародному Форумі молодих учених «Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн: стан, проблеми, перспективи» (15-16 травня 2008 р., м. Харків); міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Економічні, екологічні та соціальні проблеми сталого розвитку аграрного сектора економіки» (1-3 жовтня 2008 р., м. Харків); на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Харківського національного аграрного університету в 2005-2008 рр.

Публікації. За основними положеннями дисертаційного дослідження опубліковано 15 наукових праць загальним обсягом 3,8 друк. арк., безпосередньо автору належить 3,2 друк. арк. У фахових виданнях надруковано 10 наукових праць обсягом 2,9 друк. арк.

^ Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел з 230 найменувань. Загальний обсяг роботи – 219 сторінок комп’ютерного тексту, у тому числі основний текст – 175 сторінок. Робота містить 9 рисунків, 52 таблиці, 14 додатків.

^ 1. Теоретичні та методичні основи управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств


1.1. Суть розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва

Розміщення та спеціалізація сільськогосподарського виробництва являють собою різні форми суспільного поділу праці. Така точка зору є загальновизнаною серед економістів [37, с. 170; 38, с. 199; 39, с. 186; 40, с. 189; 41, с. 309 та ін.].


Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.


Внутрішньогосподарська спеціалізація – це форма поділу праці у межах підприємства, коли структурні підрозділи спеціалізуються на виробництві певного виду продукції або виконанні певного виду робіт, а між структурними підрозділами встановлюються тісні виробничі зв’язки [Error: Reference source not found, с. 306]. Внутрішньогосподарська спеціалізація характерна насамперед для крупних сільськогосподарських підприємств і може забезпечуватися створенням і функціонуванням молочнотоварних ферм, свиноферм, рільничих або овочівничих бригад, механізованих загонів з вирощування цукрових буряків тощо. Внутрішньогосподарська спеціалізація підприємств нерозривно пов’язана з господарською спеціалізацією.

Певна еволюція у поглядах на внутрішньогалузеву спеціалізацію відбулася в останні десятиріччя. Наприклад, у 80-90-х рр. ХХ ст. вона розглядалася як одна з форм спеціалізації залежно від об’єкта [Error: Reference source not found, с. 201; Error: Reference source not found, с. 188-191]. В.Г. Андрійчук пропонує виділяти за технологічним принципом виробництва продукції галузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію. Галузева спеціалізація передбачає функціонування певних галузей у підприємстві за принципом замкненого циклу виробництва. Внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість виробництва у межах однієї і тієї ж галузі. Розрізняють два види внутрішньогалузевої спеціалізації: якісно багаторівневу та постадійну. Прикладом якісно багаторівневої спеціалізації у зерновому виробництві є відокремлення виведення нових сортів і гібридів зернових культур, виробництва насіння еліти та першої репродукції, виробництва сортового насіння другої репродукції, виробництва товарного зерна. Постадійна спеціалізація передбачає виділення окремих стадій технологічного циклу галузі у самостійні виробництва, наприклад, у скотарстві – вирощування нетелів і корів-первісток, виробництво молока, вирощування та відгодівля молодняка великої рогатої худоби [Error: Reference source not found, с. 540-541].

Спеціалізація сільського господарства має свої відмінності, обумовлені його специфічними особливостями (земля є головним засобом виробництва, економічні процеси відтворення тісно переплітаються з природними). На відміну від промисловості, де спеціалізація часто призводить до виробництва тільки однієї частини продукту, сільськогосподарське виробництво не розпадається на цілком відокремлені галузі, а лише спеціалізується на виробництві різних продуктів, і інші галузі сільськогосподарського виробництва не зникають, а розвиваються і пристосовуються до виробництва головного продукту. Через ці особливості спеціалізації сільського господарства підприємства виробляють не один вид продукції, а формують галузі, в кожній з яких одержують один або кілька товарних продуктів [Error: Reference source not found, с. 254-255]. А це вимагає постійного моніторингу й управління процесом зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств.


^ 1.2. Фактори формування та концепція управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств
Зміни в економіці України, пов’язані з рядом реформ, переходом до ринкових відносин, становленням різних форм власності та господарювання, вимагають поглибленого дослідження проблеми розвитку сільськогосподарського виробництва, його раціонального розміщення та спеціалізації [42, с. 3].

Раціональне формування спеціалізації сільськогосподарських підприємств та її удосконалення з урахуванням змін економічних умов передбачає чітке визначення основних факторів, які впливають на ці процеси. Аналіз факторів формування спеціалізації у даному розділі буде здійснено з урахуванням їх поділу на керовані та некеровані.

У процесі переходу від планової системи управління до ринкової економіки в Україні відбулася зміна пріоритетного чинника формування спеціалізації сільськогосподарських товаровиробників. Протягом усього існування адміністративної системи управління розміщенням сільськогосподарського виробництва, спеціалізація також проводилась адміністративно, під впливом централізованого планування й управління. За твердженням П.І. Пеннера, раціональна спеціалізація сільського господарства можлива лише з урахуванням вимог закону планомірного, пропорційного розвитку народного господарства. Вимоги цього закону зводяться до необхідності створення та підтримки певної пропорційності між виробництвом сільськогосподарської продукції та матеріально-технічною базою, трудовими ресурсами, між темпами росту кормової бази та збільшенням обсягів виробництва продукції тваринництва, між провідними та додатковими галузями. Дана система вимагала плановості, постійного контролю та втручання з боку держави; лише за умов планового ведення господарства можливо було забезпечити правильне розміщення та спеціалізацію сільськогосподарського виробництва [43, с. 10]. Разом з тим, як зазначав І.І. Лукінов, державна політика централізованого планування щодо розвитку аграрного сектора економіки була неконструктивною, сковувала ініціативу та економічні інтереси селян диктаторським режимом зверху до низу [44, с.771].

При реформуванні господарств на засадах приватної волосності та ринкових відносин в аграрній сфері розміщення та спеціалізація сільськогосподарського виробництва зазнали сильного впливу таких факторів, як зменшення та відміна дотацій, лібералізація цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію, яка споживається сільським господарством [45, с. 3].

У ринкових умовах головним чинником, який визначає формування та зміну спеціалізації сільськогосподарських підприємств, є зміна кон’юнктури аграрного ринку. Кон’юнктура (від лат. conjunctura – з’єдную) – це форма прояву на ринку системи факторів (умов), які визначають співвідношення попиту та пропозиції, рівня цін і конкуренції. Кон’юнктура ринку є важливою умовою успіху на ринку, прийняття ефективних рішень, тому слід постійно вивчати та стежити за кон’юнктурою ринку, обчислюючи та зіставляючи показники, які характеризують ринкову ситуацію [46, с. 255].

Зміна співвідношення попиту та пропозиції акумулюється у зміні цін на сільськогосподарську продукцію, які безпосередньо впливають на формування доходів сільськогосподарських товаровиробників, і через це на зміну галузевої структури та спеціалізації. Для підтвердження цієї тези звернемося до даних табл. 1.1.

Аналізуючи взаємозв’язок структури валової сільськогосподарської продукції та змін цін, слід ураховувати значну тривалість виробничого циклу в окремих галузях сільського господарства. Тому вплив змін цін виявляється з деяким часовим лагом. Наприклад, збільшення на 122,7 % цін на зерно у 2000 р. призвело до того, що питома вага зерна у структурі валової продукції зросла з 13,0 % у 2000 р. до 20,1 % у 2001 р. Зниження цін на зерно у

^ Таблиця 1.1

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Управління розглядається як свідомий цілеспрямований вплив з боку суб’єктів, органів влади на людей та на економічні об’єкти з метою керування їх діями й одержання бажаних результатів [47, с. 6]. Управління формуванням галузевої структури являє собою свідомий цілеспрямований вплив на склад і співвідношення галузей сільськогосподарського виробництва з метою підвищення його економічної ефективності й успішного виконання інших соціально-економічних завдань.

Управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств нерозривно пов’язане з плануванням і прогнозуванням їх діяльності. Під плануванням розуміють формування цілей, завдань і перспектив, зміни параметрів управління [Error: Reference source not found, с. 6].

За часів адміністративно-командної економіки планування на сільськогосподарських підприємствах поділялося на перспективне, поточне, оперативне. Цільовою функцією планування було забезпечення виконання державного завдання на продаж певних видів сільськогосподарської продукції [Error: Reference source not found, с. 156-157].

У сучасних умовах господарювання вирішальним фактором впливу на галузеву структуру сільськогосподарських підприємств є кон’юнктура окремих сегментів аграрного ринку, яка, як було показано вище, може досить істотно змінюватися за короткі проміжки часу. Ці зміни вимагають відповідної корекції складу та співвідношення галузей у кожному сільськогосподарському підприємстві, оскільки будь-яке з них буде конкурентоздатним лише тоді, коли підприємець швидко реагуватиме на зміни на мікро- та макрорівнях [48, с.13].

Цей висновок у повній мірі підтверджується економічною практикою. Так, низькі ціни на продукцію тваринництва в останні роки сприяли зменшенню поголів’я тварин, а відповідно, і зниженню питомої ваги галузей тваринництва у структурі товарної продукції. Деяке підвищення цін на тваринницьку продукцію (насамперед на приріст) у 2004-2005 рр. спонукало виробників до розширення поголів’я тварин. Це у повній мірі стосується і ТОВ Агрофірми «Зоря» Чугуївського району Харківської області, обраного як базовий об’єкт поглибленого дослідження проблеми управління формуванням галузевої структури. Підвищення попиту на поросят, які продаються населенню для відгодівлі, підвищення ціни реалізації м’яса свиней до рівня 10 грн за 1 кг живої ваги у 2004р. зробило галузь свинарства у господарстві найвигіднішою: рівень рентабельності свинарства склав 157,0 %, що сприяло збільшенню питомої ваги продукції свинарства в структурі товарної продукції підприємства. Зниження в 2005 р. ціни реалізації приросту свиней до 5 грн за 1 кг живої ваги призвело до максимального скорочення поголів’я свиней. Аналогічна ситуація спостерігалась у господарстві протягом наступних двох років: у 2006 р. ціна на приріст свиней зросла знов до 10 грн 1 кг живої ваги, а на початок 2007р. знову знизилася до 5 грн.

Поряд з ринковими факторами, на формування галузевої структури сільськогосподарських підприємств впливають виробничі фактори, які сформувалися на попередньому етапі виробництва і виступають як обмеження при визначенні оптимальної структури посівних площ та оптимальної структури галузі тваринництва. Йдеться насамперед про обсяги та стан незавершеного виробництва. Наприклад, перед сівбою озимих зернових їх оптимальна площа може визначатися за рішенням оптимізаційної моделі з урахуванням кон’юнктури ринку на даний момент.

При складанні бізнес-плану та формуванні оптимальної галузевої структури на наступний рік площа озимих культур і багаторічних трав фіксується на рівні фактично засіяної площі. Але після завершення зимівлі може виникнути потреба часткового або повного пересіву загиблих озимих культур, що неминуче призведе до змін у галузевій структурі підприємства.

Отже, в економічній практиці відбувається поточне коригування складу та співвідношення окремих галузей, яке може розглядатися як один із напрямів управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств і потребує відповідного наукового обґрунтування.

В останні роки проблема наукового обґрунтування управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств практично не досліджується. У провідних економічних журналах опубліковано незначну кількість статей, присвячених використанню економіко-математичного моделювання у плануванні й оптимізації сільськогосподарського виробництва. Однак ці наукові праці присвячені виконанню вузькоспеціалізованих завдань. Наприклад, у статті М.С. Сявавко, А.Я. Сохни, Л.М. Тібілової «Економіко-математичне моделювання у прийнятті управлінських рішень» пропонується використовувати економіко-математичне моделювання для визначення структури посівних площ [49, с.13]. З позиції управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств такий підхід має ряд недоліків. По-перше, ця методика лише частково повторює методичні розробки В.Г. Андрійчука, С.І. Наконечного [50], Л.М. Анічина, Г.О. Андрусенка, К.О. Дегтяра [51], Р.Г. Кравченка [52], В.П. Можина [53], І.Г. Попова [54] та ін. По-друге, оптимізація структури посівних площ без жорсткого обмеження повного використання земельних ресурсів може забезпечити підприємству певні економічні вигоди у плановому році, але у перспективі підприємство нестиме додаткові витрати на освоєння необроблюваних територій. По-третє, неконтрольоване збільшення виробництва продукції без урахування стану ринку може призвести до негативних фінансових наслідків [55, с.59], тому формування структури землекористування необхідно розглядати лише як складову оптимізації галузевої структури.

Високоефективне управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств передбачає обов’язкову наявність і використання сучасної комп’ютерної техніки та відповідного програмного забезпечення.

Оскільки галузева структура сільськогосподарських підприємств, з одного боку, формується під впливом певних факторів, а з другого, сама є фактором підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, підтримання екологічної рівноваги і зокрема відтворення родючості використовуваних ґрунтів, зниження енергомісткості виробництва, обмеження повного використання трудових та інших виробничих ресурсів, – свідоме управління формуванням галузевої структури сприятиме досягненню найвищих результатів саме у цих напрямках.

Отже, управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств, на відміну від одноразової оптимізації галузевої структури, передбачає постійний моніторинг факторів, які впливають на її зміну, здійснення відповідних коригувань складу та співвідношення окремих галузей з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та виконання інших соціально-економічних завдань. У сучасних умовах кожне господарство зобов’язано мати як складову автоматизованого робочого місця менеджера-економіста економіко-математичну модель оптимізації галузевої структури, яку б можна було б використовувати для своєчасної її корекції. Лише свідоме управління формуванням галузевої структури сприятиме підвищенню конкурентоспроможності й економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, зниженню його ризикованості.

^ 1.3. Методичні основи визначення виробничого напряму і галузевої структури сільськогосподарських підприємств
Специфічні особливості сільського господарства обумовлюють виробництво у підприємствах не одного виду продукції, а формування галузей, у кожній з яких одержують один або кілька товарних продуктів [Error: Reference source not found, с. 255]. Поряд із розвитком виробництва товарних продуктів, у сільському господарстві виробляється значна частина нетоварної продукції, яка використовується у натуральній формі у процесі виробництва. У рослинництві це насіння та корми, у тваринництві – молоко для випоювання телят, яйця для інкубації, молодняк худоби та птиці для відтворення основного стада [Error: Reference source not found, с. 189-190].

Як зазначав академік І.І. Лукінов, посилення внутрішньогосподарської спеціалізації вкрай необхідне, але через специфіки землеробського виробництва має певні межі. Наявність в одному господарстві множини галузей не дозволяє довести розміри кожної з них до оптимальних, відповідно сучасному рівню науково-технічного прогресу. Монопродуктова модель сільськогосподарського підприємства також неможлива через необхідність органічного поєднання землеробства і тваринництва. Йдеться про формування господарських комплексів з оптимальною структурою виробництва [56, с.534].

Ефективне управління формуванням спеціалізації та галузевої структури сільськогосподарських підприємств які обов’язкову передумову передбачає кількісне визначення цих категорій.

У сучасній економічній практиці, а також у навчальних і наукових виданнях спеціалізація аграрних підприємств, або їх виробничий напрям, найчастіше визначається на основі структури товарної продукції [Error: Reference source not found, с.172; Error: Reference source not found, с. 193; Error: Reference source not found, с. 47; Error: Reference source not found, с. 541; Error: Reference source not found, с. 231; 57, с.139; Error: Reference source not found, с. 304]. Структура товарної продукції відображає економічне значення окремих сільськогосподарських галузей у господарстві. За економічним значенням галузі поділяються на головні, додаткові та підсобні. Частка головної галузі у структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції має перевищувати 20 %. Головні галузі характеризують виробничий напрям господарства та визначають його спеціалізацію. Додаткові галузі забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей та більш ефективне використання земельних угідь, засобів виробництва, трудових ресурсів. Підсобними є галузі несільськогосподарського виробництва [Error: Reference source not found, с. 255].

Для прикладу розглянемо структуру товарної продукції у сільськогосподарських підприємствах окремих районів Харківської області (див. табл. 1.6, розділ 1.2). У цілому по Харківському району найбільша частка товарної продукції припадала на виробництво яєць птиці - 60,9 %, а в Чугуївському районі головною галуззю за структурою товарної продукції було свинарство. У 2007 р. продаж свиней на м’ясо забезпечував 27,8 % виручки. У Зачепилівському та Сахновщинському районах головними галузями у 2007 р. були виробництво зернових і зернобобових та виробництво соняшнику (у структурі товарної продукції це відповідно від 30,8 до 44,2 %).

Аналізуючи методичний підхід до визначення спеціалізації та галузевої структури сільськогосподарських підприємств на основі структури товарної продукції, слід указати на його недоліки. По-перше, структура товарної продукції, а відповідно і визначення головних галузей підприємства, істотно залежить від зміни цін реалізації сільськогосподарської продукції. Різке підвищення цін продажу зерна та соняшнику у 2007-2008 маркетинговому році неминуче призведе до збільшення їх питомої ваги у структурі товарної продукції.

По-друге, структура товарної продукції інколи відображає «псевдозміни» виробничого напряму. Наприклад, у тваринництві інтенсивне скорочення галузі у певному році супроводжується підвищенням питомої ваги тваринницької продукції в загальній структурі товарної продукції. З цього можна зробити хибний висновок, що на підприємстві поглиблюється спеціалізація виробництва даної продукції. Так, сільськогосподарські підприємства Сахновщинського району у 2007 р. одержали 3734 ц приросту ВРХ з урахуванням ваги приплоду, а вага проданих на м’ясо тварин склала лише 3333 ц. Може виникати і протилежна ситуація, коли підприємство скорочує виробництво певного виду тваринницької продукції, зменшує чисельність основного стада, внаслідок чого дещо збільшуються обсяги виробництва товарної продукції та відповідно збільшується питома вага галузі у загальній структурі товарної продукції.

По-третє, реальну галузеву структуру може викривляти і реалізація перехідних залишків рослинницької продукції, перш за все зерна та соняшнику. Наприклад, сільськогосподарські підприємства Зачепилівського району у 2007 р. зібрали 85,9 тис. ц. насіння соняшнику, а реалізували за той же рік лише 73,4 тис. ц. По сільськогосподарських підприємствах Чугуївського району ці показники склали відповідно 163,4 і 150,1 тис. ц.

По-четверте, при заготівлі певної частини продукції у населення та наступному її продажі сільськогосподарським підприємством також буде викривлятися характеристика виробничої структури підприємства за структурою товарної продукції.

Ураховуючи зазначені недоліки, а також те, що не вся вироблена сільськогосподарська продукція набуває товарної форми, для характеристики галузевої структури можна використовувати структуру валової продукції у порівняних цінах. Розглянемо структуру валової продукції сільськогосподарських підприємств окремих районів Харківської області (табл. 1.7). Порівнюючи дані табл. 1.7 і 1.6, бачимо певні зміни в оцінці головних галузей сільськогосподарських підприємств Чугуївського та Сахновщинського районів. У структурі валової продукції Чугуївського району частина соняшнику складає 24,8 %, що дає підстави оцінювати цю галузь як головну; в Сахновщинському районі, навпаки, питома вага соняшнику у структурі валової продукції становить лише 17,2 % у порі