Реферат: Київський національний університет внутрішніх справ
КИЇВСЬКИЙ Національний УНІВЕРСИТЕТ
внутрішніх справ
На правах рукопису
Поліщук Геннадій Сергійович
УДК 343.97:343.77:349.6
КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ
(ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПРИЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ)
12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник
^ Гринчак Володимир Миколайович
кандидат юридичних наук, доцент
Київ - 2006
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 5
Розділ 1
Загальна характеристика злочинів
проти ДОВКІЛЛЯ 13
1.1. Сучасний стан природних складових довкілля Причорноморського регіону України та його екологічних проблем 13
1.2. Кримінально-правова охорона довкілля 18
1.2.1. Злочини, що посягають на навколишнє природне середовище в цілому та конституційні права громадян на безпечне довкілля 22
1.2.2. Злочини, що посягають на окремі елементи та об’єкти довкілля 26
Розділ 2
Стан злочинності у сфері охорони довкілля 33
2.1. Кримінологічна характеристика злочинів проти навколишнього природного середовища та осіб, що їх вчиняють 33
2.1.1 Кримінологічна характеристика екологічної злочинності в Україні 33
2.3. Детермінанти злочинів проти навколишнього природного середовища 44
РОЗДІЛ 3
ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА 53
3.1. Загальносоціальні заходи запобігання злочинам проти довкілля 53
3.2. Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам проти довкілля 59
ВИСНОВКИ 67
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 74
^ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
Головрибвод
Головне управління охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства
Держводгосп
Державний комітет по водному господарству
Держекоінспекція
Державна екологічна інспекція
Держкомжитло
комунгосп
Державний комітет по житлово-комунальному господарству
Держкомлісгосп
Державний комітет лісового господарства
Держкомрибгосп
Державний департамент рибного господарства
Держкомстат
Державний комітет статистики
Держкомзем
Державний комітет по земельним ресурсам
ДСА
Державна судова адміністрація
ДСМД
Державна служби моніторингу довкілля
КК
Кримінальний кодекс
КПК
Кримінально-процесуальний кодекс
КУпАП
Кодекс України про адміністративні правопорушення
ЛК
Лісовий кодекс
МВС
Міністерство внутрішніх справ
Мінагрополітики
Міністерство аграрної політики
Мінекоресурсів
Міністерство екології та природних ресурсів
Мінприроди
Міністерства охорони навколишнього природного середовища
МНС
Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
МОЗ
Міністерство охорони здоров’я
МОН
Міністерство освіти та науки
ОВС
органи внутрішніх справ
ПЗФ
Природно-заповідний фонд
ВСТУП
^ Актуальність теми. Розвиток науково-технічного прогресу та, як наслідок, посилення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище призвели до зміни спрямовання та якісного прояву злочинів проти довкілля.
Наявна екологічна ситуація в Україні суттєвим чином обумовлена існуванням масштабної екологічної злочинності, яка не знаходить свого адекватного відображення в офіційній статистиці. Так, аналіз статистичних даних про стан екологічної злочинності в Україні свідчить, що її доля в загальній структурі злочинності є стабільно незначною та становить близько 0,3 %. Основне місце в структурі злочинів проти довкілля, вчинених у 2004 році, займає незаконна порубка лісу – 54,4 % (1022), незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – 24,8 % (465), незаконне полювання – 1,7 % (32), порушення правил охорони надр – 12,5 % (234). Разом з тим злочини, що пов’язані з забрудненням природного середовища і тому являють надзвичайну небезпеку екосистемам та здоров’ю людей, виявляються вкрай рідко (6,6 %), ще меншу долю становить кількість осіб засуджених за вчинення злочинів цієї категорії (0,8 %). Особливості правозастосовчої практики у сфері охорони природного середовища значною мірою обумовлені оцінкою злочинів проти довкілля як таких, що не становлять великої суспільної небезпеки, а тому не приділяється належної уваги протидії екологічній злочинності на державному рівні. Так, у Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки не заплановано жодного заходу, спрямованого на запобігання злочинам проти довкілля.
Зазначена проблема привернула увагу багатьох дослідників. В юридичній літературі різним аспектам, які стосуються проблем екологічної злочинності, приділялась увага у роботах відомих вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі кримінології, кримінального та екологічного права, зокрема, В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, С.Б. Гавриша, В.О. Глушкова, А.П. Гетьмана, О.М. Джужи, О.Л. Дубовик, Е.М. Жевлакова, М.Й. Коржанського, В.В. Костицького, Н.Р. Малишевої, В.К. Матвійчука, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, В.В. Петрова, В.М. Раднаєва, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, В.П. Тихого, М.І. Хавронюка, В.І. Шакуна, Ю.С. Шемшушенка та ін.
Проте, незважаючи на безумовну теоретичну та практичну значимість наукових досліджень проблеми, питання комплексного дослідження стану екологічної злочинності в Україні, зокрема й на регіональному рівні, та її запобігання не розглядались або розглядались фрагментарно.
Вказані обставини і визначили вибір теми дисертаційного дослідження, її теоретичну та практичну значимість.
^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 1.11 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 р.р., затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.
Тема дисертації обговорена та схвалена на засіданні Вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ і передбачена планами наукових досліджень університету та кафедри кримінології та юридичної соціології.
^ Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу джерел кримінологічної інформації та чинного законодавства про охорону довкілля, а також з використанням теоретичних здобутків юридичних наук визначити стан екологічної злочинності у Причорноморському регіоні України (Одеська, Миколаївська та Херсонські області), найбільш суттєві фактори, що її зумовлюють, і на цій основі розробити науково обґрунтовані заходи запобігання злочинам проти довкілля.
Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:
- визначити спільні для областей українського Причорномор’я найбільш суттєві екологічні проблеми;
- обґрунтувати особливості кримінально-правової охорони довкілля в Україні;
- здійснити кримінологічний аналіз злочинів проти довкілля, дати порівняльну характеристику стану екологічної злочинності в Україні та у Причорноморському регіоні зокрема;
- виявити і систематизувати фактори, що зумовлюють вчинення злочинів проти довкілля у Причорноморському регіоні України;
- дослідити та оцінити ефективність правозастосовчої практики у сфері охорони довкілля;
- розробити проект Комплексної цільової регіональної програми профілактики екологічних правопорушень та злочинів на період 2006-2010 років.
^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини‚ які виникають у зв’язку із вчиненням злочинів проти довкілля в Україні та у Причорноморському регіоні зокрема.
^ Предмет дослідження становлять поняття екологічної злочинності та її характерні ознаки; сучасний стан злочинності у сфері охорони довкілля та її детермінанти; система заходів запобігання злочинам проти довкілля у Причорноморському регіоні України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є основні положення теорії пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1), порівняльно-правовий метод застосовано для вивчення зарубіжного досвіду протидії екологічній злочинності (підрозділи 1.2, 3.2). Історико-правовий метод слугував засобом дослідження процесів еволюції кримінального законодавства України у сфері охорони довкілля (підрозділ 1.2). Документальний метод та статистичний аналіз застосовувався для оцінки основних показників Одеської, Миколаївської та Херсонської областей (підрозділи 1.1, 2.2, 2.3), дослідження стану та тенденцій екологічної злочинності та природоохоронної діяльності (підрозділи 1.2, 2.1, 3.2). Метод соціологічного опитування використано для з’ясування ефективності природоохоронної діяльності судових і правоохоронних органів, екологічних громадських рухів, визначення детермінант екологічної злочинності (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.2). За допомогою методу аналізу та синтезу визначено систему суб’єктів спеціально-кримінологічного запобігання злочинам проти довкілля (підрозділ 3.2). Методи класифікації, групування використовувались у характеристиці видів злочинних посягань на довкілля (підрозділ 1.2) та заходів запобігання злочинам проти довкілля (підрозділи 3.1, 3.2).
Нормативною основою роботи є Конституція і закони України, акти Президента, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади‚ які регулюють природоохоронні відносини в Україні. Дисертантом вивчались також окремі положення законодавства деяких зарубіжних країн, позитивні надбання яких можуть бути використані для удосконалення запобіжної діяльності у цій сфері в Україні.
^ Емпіричну основу дослідження становлять статистичні відомості та матеріали практичної діяльності правоохоронних органів з 1989 по 2004 роки, а також вивчення й узагальнення матеріалів судової та слідчої практики у справах даної категорії, довідково-публіцистичних і періодичних видань.
У процесі збору та узагальнення матеріалів проводилося анкетування 450 респондентів, зокрема 228 працівників органів внутрішніх справ, 57 – прокуратури, 3 – суду, 60 – органів екологічного контролю, 21 представника екологічних громадських рухів, 81 представника Українського товариства мисливців і рибалок. Вивчено та проаналізовано матеріали 320 кримінальних справ, за якими проходило 512 осіб.
^ Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших у вітчизняній кримінологічній науці комплексним монографічним дослідженням проблем запобігання злочинам проти довкілля в Україні. У дисертації вперше досліджені кримінологічні засади протидії екологічній злочинності на рівні Причорноморського регіону України. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, основними з яких є такі:
вперше:
визначено та систематизовано детермінанти злочинів проти довкілля в Причорноморському регіоні України та проведено поглиблений аналіз їх впливу на поширення окремих видів злочинів;
з’ясовано особливості правозастосовчої природоохоронної практики в Причорноморському регіоні України та чинники, що впливають на її ефективність;
оцінено рівень латентності найбільш поширеного у регіоні злочину проти довкілля – незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом;
запропоновано створення та впровадження спеціалізованої системи органів щодо запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері охорони довкілля – екологічної юстиції;
розроблено проект Комплексної цільової регіональної програми профілактики екологічних правопорушень та злочинів на період 2006-2010 років у Причорноморському регіоні України;
внесено пропозицію декриміналізувати діяння передбачене статтею, що встановлює відповідальність за проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів, створивши аналогічну адміністративно-правову норму та доповнити нею главу 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) “Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури”;
запропоновано доповнити розділ Кримінального кодексу України (далі –КК) “Злочини проти довкілля” статтею, що мала б загальний характер і встановлювала відповідальність за забруднення відходами довкілля, а також статтями, що встановлюють відповідальність за порушення правил ядерної та радіаційної безпеки та правил поводження з біологічними агентами чи токсинами;
запропоновано доповнити ст.ст. 246, 248, 249 КК примітками, що містили б чіткі кількісні критерії поняття “істотна шкода”;
запропоновано авторську редакцію ст. 246 КК “Незаконна порубка лісу” та ст. 249 КК “Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом”;
удосконалено:
кримінологічну характеристику екологічної злочинності в Україні та на рівні Причорноморського регіону України;
кримінологічну класифікацію осіб, які вчиняють злочини проти довкілля;
отримали подальшого розвитку:
теоретичні положення щодо поняття екологічної злочинності та її ідентифікуючих ознак;
положення про доцільність створення в системі органів внутрішніх справ підрозділів екологічної міліції.
^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до КК України та КУпАП (довідка Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи № 06-15/12-13 від 04.01.2006 р.);
- у правозастосовчій сфері використання одержаних результатів дозволить удосконалити практичну діяльність судових, правоохоронних органів та органів екологічного контролю щодо запобігання злочинам проти довкілля, підвищити ефективність природоохоронної діяльності (акт про впровадження в діяльність підрозділів УМВС України в Херсонській області результатів дисертаційного дослідження № 3/3-1794 від 12.04.2004 р.; акт про впровадження в діяльність органів рибоохорони Південного басейнового управління відтворення, охорони водних живих ресурсів та регулювання рибальства Мінагрополітики України результатів дисертаційного дослідження № 147-с від 17.06.2005 р.; довідка Херсонської міжрайонної природоохоронної прокуратури № 15/1072-05 від 19.12.2005 р.);
- у навчальному процесі матеріали дисертації використовуються при викладанні курсів і спецкурсів з кримінології, кримінального права та споріднених спеціальних курсів. Матеріали дослідження використовувались у навчально-методичних розробках підготовлених автором із зазначених дисциплін в Херсонському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ та Київському національному університеті внутрішніх справ (акти про впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес ХЮІ НУВС від 21.04.2003 р. та 01.09.2005 р.; у навчальний процес КНУВС – від 18.11.2005 р.);
- у науково-дослідній сфері – висновки дисертаційного дослідження слугуватимуть теоретичною основою для подальшого вдосконалення механізму протидії екологічній злочинності.
^ Особистий внесок здобувача. В опублікованій у співавторстві з М.А. Магдою статті “Деякі проблеми вдосконалення структури ОВС з метою підвищення ефективності боротьби з екологічними правопорушеннями” здобувачеві належить розробка основних підходів до формування в системі органів внутрішніх справ підрозділів екологічної міліції.
Ідеї та розробки співавтора у дисертації не використовувались.
^ Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційного дослідження було оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: “Екологія. Людина. Суспільство” (Київ, 2002 р.), “Актуальні проблеми розбудови кримінально-процесуального судочинства України” (Херсон, 2003 р.), “Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)” (Львів, 2003 р.), “Підготовка спеціалістів-юристів для органів внутрішніх справ: здобутки, проблеми та перспективи” (Херсон, 2005 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковано у 9 публікаціях, з яких 5 опубліковано у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, 4 – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
^ Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 294 сторінки. Список використаних літературних джерел складається із 259 найменувань і займає 26 сторінок, 18 додатків займають 63 сторінки (з них: рисунків – 2, таблиць – 34).
^ Розділ 1
Загальна характеристика злочинів
проти ДОВКІЛЛЯ
1.1. Сучасний стан природних складових довкілля Причорноморського регіону України та його екологічних проблем
Викладені в дослідженні аналіз та узагальнення стану злочинності в сфері охорони довкілля, її детермінант, висновки і пропозиції щодо ефективного запобігання злочинам проти довкілля розглядаються на матеріалах Причорноморського регіону України. В науковій літературі на території України з урахуванням природно-ресурсного та промислового потенціалу виділяють такі промислово-економічні регіони, як Центральний, Придніпровський, Донецький, Харківський, Подільський, Карпатський, Поліський, Кримський та Причорноморський [223, с. 29].
З урахуванням тлумачення цього поняття як соціально-економічного простору з певною природно-географічною територією, що відзначається відповідним характером виробництва, специфічними історико-культурними та демографічними особливостями, адміністративно-політичною територією та кордонами, а також однотипною нормативно-правовою базою [74, с. 32-33], Причорноморський економічний регіон (українське Причорномор’я) утворює Одеська, Миколаївська та Херсонські області. Загальна площа регіону – 86,4 млн. кв. км., кількість населення – 4932,8 тис. осіб. Це становить відповідно 14,3 % та 10,12 % від площі та кількості населення України (станом на 1 грудня 2004 року) [225, с. 153].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
Різноманітність кліматичних, геоморфологічних та екологічних умов у регіоні обумовлює багатство видового розмаїття тваринного світу. Загальна площа мисливських угідь в Одеській області на 2004 рік складає 2,4 млн. га [112, с. 93], у Херсонській області – 2,2 млн. га [121, с. 58], у Миколаївській – 2,1 млн. га [184, с. 94].
У 2003 році в угіддях усіх мисливських господарств проведено планові облікові роботи для визначення чисельності тварин, які в них мешкають (кількісна динаміка відображена в додатку А.2). Збереженню тваринного світу значною мірою перешкоджає браконьєрство, кількість випадків якого приблизно з кінця 1980-х років стала стрімко зростати. Внаслідок варварського винищення тваринного світу кількість деяких його представників, зокрема копитних, значно скоротилася. Так, на території Херсонської області взагалі зник лось, майже винищений олень плямистий, значно зменшилась кількість кабанів та козуль.
За площею лісів, лісистістю та запасами деревини Причорноморський регіон належить до лісодефіцитних територій. За оцінками фахівців, лісистість (частка вкритих лісовою рослинністю земель у загальній площі) для степу повинна становити близько 9% [121, с. 80]. Реально ж загальна лісистість території Одеської області становить 5,9 % [112, с. 87], Миколаївської – 3,9 % [184, с. 91], Херсонської – 4,6 % (а без урахування Цюрупинського і Голопристанського районів – близько 2%). Для порівняння, середній показник лісистості для України в цілому становить 15,6 % [185, с. 58]. Ліси в регіоні знаходяться в зоні негативного впливу природних та антропогенних умов, що є причиною втрати ними природної стійкості та здатності до саморегуляції, вони гинуть від пожеж, шкідників, хвороб і самовільних рубок. Таке становище неминуче призведе до перетворення території регіону на пустелю. Лісові насадження регіону – переважно штучного походження та виконують захисні функції, серед яких основні – закріплення пісків, боротьба з водною та вітровою ерозією.
Особливо цінними є лісові масиви та урочища ПЗФ, які виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. За екологічним і господарським значенням ліси регіону віднесені до першої групи, представники якої виконують переважно природоохоронні функції та рубки головного користування в них не ведуться. Наведені в додатку А.3 дані ілюструють заготівлю ліквідної деревини в Україні та Причорноморському регіоні з 1997 по 2003 роки [230, с. 206]; аналіз дозволяє зробити висновок про відносно стабільний обсяг заготівлі ліквідної деревини у Причорноморському регіоні в цілому на фоні постійного його збільшення в Україні.
Разом з тим, обсяги лісовідновлення [230, с. 207], посадки й посіву лісу [230, с. 208] у Причорноморському регіоні порівняно з 1985 та 1990 роками зменшились у 3-4 рази, в той же час по Україні ці показники залишились практично стабільними, а обсяги лісовідновлення навіть збільшились.
Особливо дивна ситуація спостерігається у лісодефіцитній Херсонській області, де обсяги лісовідновлення зменшились у 2003 році порівняно з 1985 м у 5,8 разів, посадки і посіву лісу – у 6,7 разів, а обсяги заготівлі ліквідної деревини останнім часом мають стійку тенденцію до зростання.
У регіоні гостро постала проблема збереження існуючих і створення нових полезахисних лісових смуг. Внаслідок реорганізації колишніх колгоспів і радгоспів та різкого зменшення обсягів лісомеліоративних робіт має широке розповсюдження знищення полезахисних лісосмуг, у вкрай незадовільному стані перебувають лісові насадження в Цюрупинському та Голопристанському районах Херсонської області. Внаслідок незаконних рубок чисельних нелегальних бригад і самовільних “лісорубів”, які не тільки заготовляють паливні дрова, а й торгують лісоресурсами, у багатьох районах Херсонської області, зокрема Нижньосірогозькому, Іванівському, Генічеському, Новотроїцькому, лісополоси практично вже знищені [95, с.2; 244, с.3; 256, с. 7].
Зважаючи на обсяги необхідних робіт з приведення у належний санітарний стан Нижньодніпровських лісів, за реалій наявного матеріально-технічного забезпечення стан лісових насаджень області визначається як катастрофічний. Існує постійна загроза пожеж, під загрозою оголення перебуває понад 60 тис. га піщаних масивів [121, с.80].
Особливе значення для збереження лісів регіону має їх охорона від пожеж. Як свідчить статистика [230, с. 210], особливо небезпечне становище склалось у Херсонській області. Хоча порівняно з 2002 роком спостерігається деяке покращання протипожежного стану в лісових масивах, кількість та площа лісових пожеж, переважна більшість з яких виникає за вини населення, становить реальну загрозу рослинному та тваринному світу регіону. Так, у 2003 році в області було зареєстровано 224 випадків лісових пожеж, що порівняно з 2002 роком на 18,5 % менше. Лісова площа, пройдена пожежами, у звітному році склала 251 га, що у 1,8 рази менше, ніж у минулому році. Від пожеж згоріло та пошкоджено 2,7 тис. м3 лісу на пні та заготовленої лісової продукції (проти 8,6 тис. м3 у 2002 році) загальною вартістю 4,7 тис. грн. Збитки, заподіяні лісовому господарству внаслідок пожеж, склали у 2003 році по області 448,5 тис. грн. [121, с.57].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
За оцінкам фахівців [103, с. 1], у населених пунктах України з неблагополучним екологічним станом загальний рівень захворюваності на 20-30 % перевищує середній по країні. А ризик дитячої захворюваності та вроджених патологій ще вищий. Захворюваність на хвороби, які тією чи іншою мірою обумовлені станом довкілля Причорноморського регіону, зниженням імунітету, стресами, недостатнім та неповноцінним харчуванням, має тенденцію до зростання (Додаток А.4) [112, с. 86; 184, с. 89; 121, с. 51].
На сьогодні стан територій регіону, крім об’єктів природно-заповідного фонду, значною мірою незадовільний. Узагальнюючи викладене, можна сформулювати спільні для областей Причорноморського регіону найбільш суттєві екологічні проблеми:
Забруднення водних ресурсів басейнів річок (Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай) та прилеглих територій набуло критичного характеру, зазначена ситуація має стійку тенденцію до подальшого погіршення.
Деградація екосистеми р. Інгулець внаслідок систематичного скидання до неї високомінералізованих шахтних вод Кривбасу.
Надмірне антропогенне навантаження на їх басейни малих річок призвело до деградації, пересихання та знищення.
Технічний стан систем каналізації та водопостачання в регіоні сприяє забрудненню водойм господарсько-побутовими стоками.
Надмірна розораність земель Причорноморського регіону призводить до зменшення продуктивності сільськогосподарських угідь, деградації земель внаслідок водної та вітрової ерозії.
Прогресуюче підтоплення земель, зокрема в результаті зрошення.
Проблема утворення, зберігання, утилізації та знешкодження токсичних відходів, перезатарення непридатних отрутохімікатів.
Скорочення площі зелених насаджень, руйнація системи полезахисних лісосмуг внаслідок їх незаконного вирубання й недостатнього поновлення.
Не здійснюються належні заходи щодо забезпечення науково обґрунтованого рівня відтворення і раціонального використання тваринного світу. Гострою проблемою залишається браконьєрство, яке набуває дедалі більш організованого характеру.
Невідповідність рекреаційного потенціалу регіону типу його функціонального використання.
Невирішеність проблеми переробки побутових відходів.
Незадовільна якість елементів довкілля негативно впливає на здоров’я населення. Останніми роками спостерігається чітка тенденція до погіршення здоров’я серед усіх вікових категорій населення. Демографічна ситуація в регіоні характеризується низькою народжуваністю, зниженням питомої ваги молоді та збільшенням частки громадян пенсійного віку.
^ 1.2. Кримінально-правова охорона довкілля
Процес законотворення у сфері охорони навколишнього природного середовища, що відбувався з набуттям Україною незалежності, не обійшов і кримінальне законодавство. У Кримінальному кодексі 2001 року передбачено спеціальний розділ про відповідальність за злочини проти довкілля.
На даний час існує проблема, пов’язана з необхідністю досягнення єдності юридичної термінології, її однозначності, усунення суперечностей та розбіжностей у визначенні термінів в екологічному законодавстві [92; 132; 247-249]. Нами у дисертаційному дослідженні використовуються терміни “злочини проти довкілля” та “злочини проти навколишнього природного середовища”, які прийнято розглядати як синоніми. Адже, виходячи з визначення цих термінів, довкілля (навколишнє середовище) – система взаємопов’язаних природних та антропогенних об’єктів і явищ [234, с. 310]. Словосполучення “навколишнє природне середовище” закріплене у базовому акті екологічного законодавства – Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” [2], а термін “довкілля” та словосполучення “безпечне для життя й здоров'я довкілля” були запроваджені Конституцією України [1] та застосовані у Кримінальному кодексі 2001 року [16].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
Бланкетний характер екологічних кримінально-правових норм суттєво ускладнює практичним працівникам дізнання, слідства, прокуратури та суду застосування цих норм на практиці у зв’язку з певними проблемами. У статтях розділу “Злочини проти довкілля” посилання зроблені не на конкретні закони чи інші нормативно-правові акти, а на цілі правові інститути (наприклад, ст. 236 КК – “порушення правил екологічної безпеки”), які складаються із сукупності норм екологічного характеру, встановлених у різних природоохоронних законах чи нормативно-правових актах. Таке становище покладає на практичного працівника обов’язок знати всі норми, що утворюють зазначений правовий інститут; проаналізувати ці норми як окремо, так і в їх сукупності; вміти відшукати ті норми, порушення яких містить ознаки відповідного злочину. Нормативно-правові акти екологічного характеру, на які зроблено посилання в бланкетних диспозиціях статей розділу, досить не стабільні, тому що законодавець та органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Мінприроди України, Мінаргополітики України, Держкомлісгосп України, Держкомзем України та ін.) нерідко вносять до них зміни та доповнення.
Саме тому деякі автори пропонують обмежити або взагалі відмовитись від використання бланкетних диспозицій. Так, О. Бантишев вважає, що “треба комплексно оцінити й переосмислити …всі бланкетні норми на предмет зведення їх до мінімуму, або, ще краще, повної їх заміни нормами з описовою диспозицією. При цьому не слід побоюватись, що окремі статті виявляться громіздкими. Необхідно мати на увазі, що економія на обсязі бланкетних норм КК, їх надмірна лаконічність на практиці нерідко призводять до негативних наслідків, у тому числі до зниження ефективності боротьби з передбаченими ними злочинами” [71, с. 58].
Дійсно, беручи до уваги розгалуженість, складність норм екологічного права й недостатню еколого-правову підготовку працівників міліції та прокуратури, які ведуть дізнання і розслідують справи по злочинам проти довкілля, процес кваліфікації та доказування у справах зазначеної категорії суттєво ускладнюється. Але більшість науковців обґрунтовано вважають, що використання бланкетних диспозицій не тільки вимушене, але й доцільне та бажане з таких міркувань: законодавча конструкція ряду складів екологічних злочинів залишається незміною протягом тривалого часу, тоді як зміст їх періодично змінюється внаслідок обновлення підзаконних нормативних актів [71, с. 41], що сприяє стабільності кримінального законодавства; використання бланкетних диспозицій дозволяє інтегрувати правові ідеї різних галузей законодавства в боротьбі з екологічною злочинністю, що дає змогу рано чи пізно прийти до єдиної концепції правової охорони природи, яка поки що відсутня; використання для застосування кримінальної норми приписів інших галузей права дає можливість уникнути судової сваволі та застосування оціночних ознак високого ступеня абстракції [87, с. 227-228].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
Підставою для класифікації зазначених норм повинні бути найбільш суттєві та важливі в практичному плані критерії, яким, на наш погляд, є об’єкт злочинів проти довкілля. Вибір об’єкту як головного критерію класифікації у кримінальному праві є традиційним, від чого, на нашу думку, недоцільно відмовлятись. У межах кримінально-правового інституту охорони довкілля кожна норма виконує певні функції, які обумовлюються характером та специфікою охоронюваних нею суспільних відносин. Саме своєрідність кожного природного об’єкту накладає відбиток на його охорону засобами кримінального законодавства. Відмінності в природних об’єктах і обумовлюють існування значної кількості кримінально-правових норм екологічного характеру.
Виходячи з викладеного, серед норм, які утворюють розділ “Злочини проти довкілля”, доцільно виділити 2 групи:
норми, що встановлюють відповідальність за посягання на навколишнє природне середовище в цілому та конституційні права громадян на безпечне довкілля;
норми, що охороняють окремі елементи чи об’єкти довкілля.
До першої групи належать статті 236 КК “Порушення правил екологічної безпеки” та 253 КК “Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля”, в яких закріплено загальний склад злочину проти навколишнього середовища як порушення правил використання та охорони земель, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного й тваринного світу, що заподіяло суттєву екологічну шкоду (або створило небезпеку заподіяння цієї шкоди – ст.253 КК), тобто деградацію, виснаження, знищення природних ресурсів, шкоду життю та здоров’ю людей та інші тяжкі наслідки, а також статті 237 КК “Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення” та 238 КК “Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення”.
Норми, що відносяться до другої групи, встановлюють відповідальність за посягання на окремі види об’єктів довкілля і побудовані за принципом та структурою загальних норм, виділяючи в них характеристику охоронюваного природного об'єкта, способи злочинного посягання та наслідки.
У свою чергу залежно від виду природного об'єкта, на який спрямоване злочинне посягання, доцільно поділити другу групу на сім підгруп норм, що встановлюють відповідальність за злочини проти довкілля:
1) у сфері охорони земель (ст. ст. 239, 254 КК);
2) у сфері охорони надр (ст. 240 КК);
3) у сфері охорони вод (ст. ст. 242, 243 КК);
4) у сфері охорони атмосферного повітря (ст. 241 КК);
5) у сфері охорони тваринного світу (ст. ст. 248, 249, 250, 251 КК);
6) у сфері охорони рослинного світу (ст. ст. 245, 246, 247 КК, а також ст. 249 КК – в частині незаконного добування промислових водних рослин і водоростей;
7) у сфері охорони природних територій та об’єктів особливої охорони (ст. ст. 244, 252 КК).
^ 1.2.1. Злочини, що посягають на навколишнє природне середовище в цілому та конституційні права громадян на безпечне довкілля
Норми цієї групи містять кримінально-правові заборони, звернені до громадян, і правила, що певною мірою визначають зміст норм другої групи.
Слід зазначити, що статі 236, 237 та 253 КК є новелами українського кримінального законодавства, а ст. 238 КК “Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення” порівняно зі ст. 227-1 КК 1960 р. доповнилась у ч. 2 такою кваліфікуючою ознакою, як місце скоєння зазначених у ч.1 діянь: “…в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації” та наслідком: “загибель людей”.
Аналізуючи злочинні посягання на довкілля в цілому, необхідно звернути увагу на відсутність в розділі “Злочини проти довкілля” норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за порушення правил поводження з небезпечними матеріалами і відходами та їх незаконне ввезення та захоронення на території України. Актуальні проблеми боротьби із забрудненням довкілля шкідливими відходами виробництва (особливо з тими, що ввозиться з інших країн) неодноразово висвітлювались в юридичній літературі [66, 135]. За висловлюванням В.В. Костицького, останніми роками спостерігається тенденція до перетворення території України на звалище промислових та радіоактивних відходів [137, с. 255].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
Деякі автори взагалі відкидають наявність змішаної форми вини [79, 150]. С.Б. Гавриш зазначає, що “конструкція змішаної форми вини сама по собі є штучною, компільованою з умислу та необережності… “Дроблення” цього процесу на частки при конструюванні змішаної форми вини робить вирішальним ставлення суб'єкта не до злочину в цілому, а до його елементів – поведінки, наслідків, а часто і причинного зв'язку” [88, с. 28]. Розв’язання цієї проблеми С.Б. Гавриш пропонує на основі формули необережності, обум
еще рефераты
Еще работы по разное