Реферат: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української мови

Міністерство освіти і науки України


Українська мова

8-9 класи


Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів)

з поглибленим вивченням української мови


Київ – 2008


Пояснювальна записка


В умовах реформування системи національної освіти в Україні, піднесення ролі творчої особистості в суспільстві особливо актуалізується проблема змісту та якості мовної підготовки учнів 8-9 класів 12-річної школи та формування у них готовності до подальшого профільного навчання.

Програму для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української мови (8-9 класи) укладено відповідно до вимог Закону України “Про загальну середню освіту”, Державного стандарту базової і повної середньої освіти, постанови Кабінету міністрів України від 16.11.2000 р. №1717 “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання”, Концепції профільного навчання в старшій школі і скореговано зі змістом чинної програми для загальноосвітніх навчальних закладів “Українська мова”. 5-12 класи (автори Г.Т. Шелехова, В.І. Тихоша, А.М. Корольчук, В.І. Новосьолова, Я.І. Остаф. За редакцією Л.В. Скуратівського. – К.: Ірпінь: Перун, 2005. – 176 с.).

У ній ураховано державний статус української мови, її суспільні функції, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний навчальний, розвивальний і виховний впливи на учнів, сприяти формуванню особистості, готової до активної, творчої діяльності у всіх сферах життя демократичного суспільства, сучасні організаційні форми, методи і технології навчання української мови, визначено стратегічні напрями (змістові лінії: мовна, мовленнєва, соціокультурна, діяльнісна) та основоположні дидактичні принципи: взаємозв'язку навчання, виховання і розвитку; демократизації і гуманізації; особистісної орієнтації; комунікативно-діяльнісний; органічного поєднання навчання мови й мовлення; здійснення поліфункціональності рідної мови у процесі навчання; практичної спрямованості навчання, які покладено в основу побудови змісту базових програм з української мови для учнів 8-9 класів.

Для досягнення основної освітньої мети в загальноосвітніх навчальних закладах (класах) з поглибленим вивченням української мови у 8-9 класах найбільш відповідними є комунікативно-функціональний, особистісно орієнтований, соціокультурний і компетентнісний підходи до навчання української мови.

Кожен із курсів для певного класу складається з чотирьох змістових ліній (мовленнєвої, мовної, соціокультурної і діяльнісної, або стратегічної), які подаються у формі таблиць. У мовленнєвій і мовній змістових лініях основними є три колонки: в одній з них подано зміст навчального матеріалу, а в двох інших відповідно – державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів і кількість годин, що виділяється на вивчення певної теми.

Усі компоненти змісту повинні засвоюватися у взаємозв'язку на основі структурного елемента теми – тексту, який виконує різні дидактичні функції: як джерело навчальної інформації, зразок реалізації певної комунікативної мети, засіб активізації життєвого досвіду учня, матеріал для самоспостереження, постановки проблемного завдання, матеріал для переказів різних видів, редагування, матеріал для творчої роботи тощо.

Завданнями поглибленого вивчення української мови є:

вироблення в учнів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях;

ознайомлення з мовною системою як основою для формування мовних умінь і навичок – орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних;

формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань українського народу і людства загалом.

Програмою для поглибленого вивчення української мови у 8-9 класах, крім вивчення тем, визна­чених програмою основного курсу, передбачено засвоєн­ня учнями окремих синтаксичних понять (предикативність, типи під­рядного зв’язку, інфінітивні та узагальнено-особові речення, слова-речення, невласне пряма мова, період та ін.), ознайомлення з деякими важливими для практики спілкування відомостями (способи вираження головного члена в односкладних реченнях, умови відокремлення другорядних членів, змістові відношення у складносуряд­ному реченні; лексичні, лексично-морфологічні й синтак­сичні засоби зв'язку в тексті тощо); розширення кола виучуваних питань, пов’язаних з удосконаленням культури мовлення учнів. Засвоєння названих та інших лінгвістичних понять і теоретичних відомостей забезпе­чує науковість знань і служить базою для формування мовних та мовленнєвих умінь і навичок.

Значно розширено розділ із загального мовознавст­ва. Крім тем, які вивчалися на вступних уроках, передба­чено ознайомлення учнів 8-9 класів із поняттями укра­їнської національної мови, української літературної мо­ви, літературної норми, з відомостями про письмову та усну форми мови, колоритно-стильовими різновидами мовлення, поглядами на культуру мовлення видатних учених, громадських діячів, письменників. Це сприятиме поглибленню знань із загального мово­знавства, усвідомленню природи й суті мови як суспіль­ного явища, позитивно позначиться на національно-патріотичному вихованні учнів.

Важливо, щоб учні 8-9 класів усвідомили струк­турну єдність мови, елементи якої (фонеми, морфеми, сло­ва, словосполучення і речення) тісно пов’язані між со­бою. Опануванню учнями граматичних засобів мови спри­ятиме виконанню системи вправ, які показують, як окре­мі мовні категорії і конструкції взаємодіють у мовленні.

Вивчення програмового матеріалу організовується з урахуванням міжпредметних зв’язків, що забезпечить поглиб­лене розумінню мовних явищ, розширення кругозору учнів, формування в них умінь використовувати знання з інших предметів на уроках української мови.

Чимало місця в програмі (водночас із виробленням орфографічних і пункту­аційних навичок) відведено питан­ням культури та розвитку мовлення, зокрема аудіюванню, читанню, аналізу мови текстів-зраз­ків, обговоренню актуальних для особистісного розвитку учнів морально-етичних, естетичних, світоглядних, історико-культурних проблем, організації дискусій, ситуатив­них діалогів, написанню різноманітних творчих робіт, анотацій, ре­цензій, рефератів тощо. Учні практичного ознайомлюються з видами мовленнєвої діяльності: глобальним, докладним і критичним аудіюванням; ознайомлювальним, вивчальним і вибір­ковим читанням. Відповідно розширено перелік видів робіт, до якого введено аудіювання (слухання – розу­міння), читання (уголос і мовчки) текстів різних типів і жанрів мовлення, складання діалогів.

Мовленнєва змістова лінія містить:

відомості про мовлення;

перелік основних видів робіт.

У процесі її опрацювання учні ознайомлюються з по­няттями, що стосуються мовлення: мова і мовлення, мов­лення і спілкування, текст, ситуація спілкування, монолог і діалог, типи, стилі й жанри мовлення та ін.

Для формування комунікативних умінь передбачено творчі роботи – перекази і твори різних стилів, типів і жанрів мовлення, які виконують роль підготовчих вправ до оволодіння учнями необхідними у майбутньому дорослому житті такими жанрами мовлен­ня, як виступ на зборах, під час дискусії, обговорення доповіді на лінгвістичні, політичні, морально-етичні теми.

Комунікативний лінгводидактичний принцип є одним із основоположних у процесі поглибленого вивчення української мови.

У процесі формування комунікативних умінь учні повин­ні навчитися вибирати мовні засоби відповідно до стилю, типу і жанру мовлення з урахуванням ситуації спілкування, дотримуватися мовленнєвого етикету.

З метою наближення умов спілкування до реальних життєвих ситуацій запропоновано ширше використовувати гру­пові форми і види робіт: складання діалогів, полілогів, проектів на задану тему.

Засвоєння учнями фонетичних, орфоепічних, лексич­них, граматичних і стилістичних норм української літе­ратурної мови проводиться у зв’язку із засвоєнням відпо­відних розділів програми та на уроках розвитку мовлення. Зміст роботи над засвоєнням норм визначе­ний програмою в рубриці "Культура мовлення". Учитель на кожному уроці має приділяти цьому увагу, вчити учнів аналізувати власне і чуже мовлення, зіставляти з ви­могами літературних норм, вчасно запобігати помилкам та виправляти їх.

Для вироблення навичок красномовства велике зна­чення має формування вміння швидко і виразно читати, що виявляється в умінні учнів правильно наголошувати слова, інтонувати речення, обирати темп мовлення то­що. У зв’язку з цим усі тексти, що опрацьовуються на уроці, треба читати виразно й емоційно.

Одним із важливих складників та фундаментом становлення системи мовної освіти під час поглибленого вивчення української мови є соціокультурний принцип, який передбачає вивчення української мови у контексті оновлення і розширення її функцій, зростання інтересу здібних учнів до народознавства, української літератури, народних звичаїв, традицій, народної педагогіки тощо. У програмі значно розширена соціокультурна змістова лінія. Вона являє собою пе­релік тем, які орієнтують учителів української мови на добір відповідних текстів, що знайомитимуть учнів з історією, звичаями і традиціями, духовними скар­бами і видатними постатями рідного народу, із загаль­нолюдськими моральними нормами. Зміст цих текстів має стати зразком і опорою учням під час створення власних висловлювань. Таким чином, соціокультурний принцип також належить до базових, тому запропоновано в програмі реалізувати його на кожному уроці.

Поглиблене вивчення української мови має забезпечити єдність навчання і виховання з цілеспрямованим інте­лектуальним розвитком особистості, культурою мислен­ня, що перебуває у діалектичному зв’язку з культурою мовлення, крім того, передбачає створення умов для самореалізації й саморозвитку особистості.

Щоб учні оволоділи вмінням самостійно здобувати знання, працювати з науковою і довідковою літературою, у процесі засвоєння курсу необхідно широко практикува­ти розв’язання проблемно-пошукових завдань, які подаються в програмі як перелік орієнтовних тем усних і пись­мових висловлювань учнів паралельно з тематикою текстів. Виконання цих завдань слід індивідуалізувати, даючи можливість кожному самостійно сформулювати відповідь на проблемне запитання теми. Отже, третій основоположний дидактичний принцип на­вчання мови – проблемно-пошуковий, який спрямований безпосередньо на саморозвиток особистості.

Велике значення для інтелектуального зростання учнів має розвиток у них умінь здійснювати мислительні операції (аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, систе­матизація, узагальнення, формулювання самостійних висновків та ін.), що знаходить своє вираження у системі завдань (проблемно-пізнавальних, проблемно-ситуатив­них, конструктивних, творчих), які визначатимуть харак­тер роботи учнів із мовним і мовленнєвим матеріалом.

Усвідомлення учнями власної пізнавальної діяльності відображено у діяльнісній змістовій лінії, яка має суто процесуальний характер. Тобто її зміст на рівні знань у програмі не висвітлено, а подано на рівні узагальнених умінь. І реалізується вона через систему вправ комплексного характеру, як їх органічний складник, що забезпе­чує цілеспрямоване набуття учнями досвіду творчої ді­яльності.

Отже, програма з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української мови (8-9 кл.), як і базова програма, має двовимірну структуру:

1) чотири змістові лінії: мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна, кожна з яких є відносно са­мостійним компонентом програми, хоч і органічно по­в'язаним з іншими;

2) окремі змістові лінії (мовленнєва, мовна) поділяються на якісно відмінні складники:

а) відомості про українську мову та норми літера­турної мови, включаючи норми правопису; основні відо­мості про мовлення, види робіт;

б) вимоги до знань і вмінь учнів.

Програма ґрунтується на лінійному та спіралевидному принципах і передбачає вивчення курсу української мови шляхом виділення укрупнених логічно завершених частин, органічного поєднання поглибленого вивчення теоретичного матеріалу, розвитку культури мови й мовлення, спілкування з одночасним формуванням креативної компетентності – здатності до розв’язання будь-якої навчальної задачі творчо; бажання і вміння діяти не за зразком, а оригінально, передбачати новизну під час розв'язання навчальних завдань тощо.

У 8-9 класах з поглибленим вивченням української мови, де інтелектуальний фон і позитивний мотив у навчально-пізнавальній діяльності учнів достатньо високий, словесник має забезпечувати сприятливі умови для мовленнєвої самореалізації здібних та обдарованих учнів через упровадження у практику творчих вправ, дослідницько-пошукових завдань, мовних спостережень і дослідів, лінгвістичних ігор, проектування монологічного й діалогічного мовлення з урахуванням ситуації спілкування. Уможливлюється поглиблене вивчення мовного матеріалу укрупненими логічно завершеними частинами, з використанням узагальнювальних схем, таблиць, електронних посібників, словників, довідкових джерел тощо. Оскільки поглиблено вивчають предмет найбільш здібні й обдаровані учні, то за змістом, структурою і технологією уроки мають свої особливості: програмовий матеріал за обсягом ширший, тому має вивчатися інтенсивно, за високої навчально-пізнавальної, дослідницької, творчої, проектної діяльності та самостійної роботи учнів.

Однією з передумов якісної роботи вчителя й ефективного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах (класах) з поглибленим вивченням української мови (8-9 класи) є наявність підручників і навчально-методичних комплектів. Поглиблене вивчення української мови у 8-9 класах може здійснюватися за підручниками, рекомендованими Міністерством освіти і науки України:

Тихоша В.І., Караман С.О. Рідна мова: Підручник для 8 кл. гімназій, ліцеїв та шк. з поглиб. вивч. укр. мови / За ред. д-ра філол. наук, проф. М.Я.Плющ. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Освіта, 2004. – 240 с.;

Рідна мова: Підручник для 9 кл. гімназій, ліцеїв та шк. з поглиб. вивч. укр. мови / М.Я.Плющ, В.І.Тихоша, С.О.Караман, О.В.Караман. – 2-ге вид. – К.: Освіта, 2006. – 288 с.

Цими підручниками для поглибленого вивчення української мови у 8-9 класах передбачено:

глибоке і повне опанування мовної теорії;

системний виклад навчального матеріалу, його логічне упорядкування;

широке використання знань із споріднених предметів (міжпредметні зв’язки);

застосування активних методів навчання.

За своїм характером державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки станов­лять певну систему, в якій виділяються знання і вміння за­гального і часткового (спеціального) характеру. Зокрема до загальнонавчальних умінь належить уміння аналізувати, порівнювати, класифікувати, узагальнювати; конкретизувати, моделювати, мислено експериментувати, доводити і спростовувати; вміння користуватися словниками і довідниками різного характеру, складати анотації й реферати тощо.

Серед спеціальних умінь розрізняють навчально-мов­ні (уміння розпізнавати різні за характером звуки, значу­щі частини слова, частини мови та ін.; групувати мовні одиниці за певною ознакою, робити їх розбір): право­писні (уміння правильно писати слова і правильно роз­ставляти розділові знаки в реченнях); нормативні (умін­ня правильно вимовляти словосполучення і речення та ін.); комунікативні (уміння сприймати, відтворювати і створювати усні й письмові висловлювання) тощо.

Наявність у програмі вимог до знань і вмінь учнів сприяє практичному спрямуванню поглибленого навчання української мови, міцному засвоєнню теоретичного матеріалу, вільному володінню українською мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності.

Оцінювання навчальних досягнень учнів загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української мови у 8-9 класах здійснюється за критеріями, поданими у інструктивно-методичних рекомендаціях щодо вивчення шкільних дисциплін (Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін у 2008/2009 н. р. Українська мова. – Інформаційний збірник МОНУ. – № 19–20–21. – 2008. – С. 32-45).

Контрольна перевірка знань учнів здійснюється фронтально та індивідуально.

Фронтально оцінюються: аудіювання, читання мовчки, диктант, письмовий переказ та письмовий твір, мовні знання і вміння. Індивідуально оцінюються: говоріння (діалог; усний переказ, усний твір) і читання вголос.

Перевірка мовних знань та вмінь здійснюється за допомогою завдань тестового характеру (на їх виконання відводиться 15-20 хвилин уроку) залежно від характеру виучуваного матеріалу. Решта часу контрольного уроку може бути використана на виконання завдань з аудіювання, читання мовчки.

Тематичну оцінку виставляють на підставі поточних оцінок з урахуванням контрольної (тестової) роботи з мовної теми. Оцінку за семестр виставляють на основі тематичного оцінювання.

^ Оцінювання говоріння, читання вголос здійснюється індивідуально шляхом поступового накопичення оцінок для того, щоб кожний учень (учениця) одержав мінімум одну оцінку за семестр за виконання завдань на побудову діалогу, усного переказу та усного твору. Для цих видів робіт не відводиться окремий урок, а оцінки виводяться двічі на рік і виставляються в колонки без дати.


Фронтальні види контрольних робіт:


Форми контролю

Класи і семестри

8

9

І

ІІ

І

ІІ

^ Перевірка мовної теми*

4

4

4

4

Письмо:













переказ

1

1

1

1

твір

1

1

1

1

Правопис: диктант**

1

1

1

1

Аудіювання*

1

1

1

1

Читання мовчки*

1

1

1

1


* Основною формою перевірки мовної теми, аудіювання і читання мовчки є тестові завдання.

** Основною формою перевірки орфографічної і пунктуаційної грамотності є контрольний текстовий диктант.


Ведення зошитів оцінюється від 1 до 12 балів щомісяця протягом семестру і вважається поточною оцінкою. Під час перевірки зошитів ураховується наявність різних видів робіт, грамотність, охайність, уміння правильно оформити роботи.

У програмі подано орієнтовний розподіл годин. Учитель за потребою має змогу вносити в нього деякі корективи, не скорочуючи при цьому кількості уроків з роз­витку мовлення.


8-й клас

(140 годин, 4 години на тиждень)

(12 годин — резерв годин для використання на розсуд учителя)

^ Мовленнєва змістова лінія

(46 годин, з них – 6 резервних)


Дата проведення уроку

№

п/п

К-ть

год.

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги

до рівня загальноосвітньої підготовки учнів




1.

4

^ Відомості про мовлення

Повторення відомостей про мовлення, текст, стилі і типи мовлення. Визначення теми, основної думки тексту. Різновиди аудіювання: ознайомлювальне, вивчальне, критичне.

Вивчальне читання (практично). Особливості побудови опису місцевості, пам’яток історії і культури. Жанри мовлення: оповідання, повідомлен­ня, тематичні виписки, конспект прочита­ного, протокол, особливості їх побудови.

Учень:

розрізняє такі поняття, як види, форми мовлення, вимоги до мовлення; різновиди аудіювання, читання (вивчальне), складові ситуації спілкування; текст, його основні ознаки, структуру, види зв’язку речень у тексті, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку (повторення і узагальнення знань);

визначає стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діло­вий, публіцистичний), сферу їх використання, типи (розповідь, опис місцевості, пам’яток історії і культури, роздум) і жанри мовлення (оповідання, повідомлення, тематичні виписки, кон­спект, протокол).




2.

4

В и д и р о б і т

Сприймання чужого мовлення

^ Аудіювання (слухання-розуміння) текстів, що належать до стилів: розмовного, художньо­го, офіційно-ділового, публіцистичного, на­укового; типів: розповідь, опис (у т. ч. опис місцевості, пам’яток історії і культури), роз­дум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітні жанри фольклору. Різновиди аудіювання – ознайомлювальне, вивчальне, критичне (практично).

^ Читання мовчки текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового, публіцистичного; ти­пів: розповідь, опис (у т. ч. опис місцевості, пам’яток історії і культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітних жанрів фольклору. Вивчальне читання. Засвоєння нових слів, фразеологізмів, прислів’їв, висловлювань про мову. Правильне наголошування слів, що часто вживаються в усному мовленні з помилковим наголосом.

^ Культура мовлення і стилістика. Уживання сполучень слів з орудним відмінком часу, наприклад: цими днями, іншим часом, останнім часом; іменників жіночого роду стаття, доповідь, галузь, середнього роду знання, чоловічого роду ліс, робітник, селянин і подібних у родовому відмінку множини. Варіантне вживання окремих відмінкових форм: написати (лист, листа), пришити (ґудзик, ґудзика) в усному розмовному мовленні та художній літературі. Особливості вживання окремих форм якісних прикметників, числівників, займенників, дієслів, службових слів і вигуків у різних стилях української мови.

Учень:

розуміє фактичний зміст, тему та основну думку висловлювань інших людей з одного прослуховування (розповіді, лекції, пові­домлення, радіо- і телепередачі та ін.), слідкуючи за особливос­тями їх змісту і мовного оформлення (тривалість звучання ху­дожнього тексту 7 – 8 хв, інших стилів – 6 – 7 хв);

визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражаль­ні особливості в текстах, складніших, ніж у попередніх класах;

користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації різновидами слухання: ознайомлювальним (розуміє загальний зміст повідомлення), вивчальним (усвідомлює всі елементи по­чутого і запам’ятовує їх, розрізняє основну і другорядну ін­формацію), критичним (визначає власне ставлення до змісту);

визначає зображувально-виражальні особливості тексту (помі­чає мовні засоби, що забезпечують зв’язність тексту);

формулює висновки щодо сприйнятого, оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом;

складає простий і складний плани почутого;

читає мовчки незнайомий текст, складніший і довший, ніж у попередніх класах (швидкість читання – 130 – 240 слів за 1 хв);

користується з певною метою, залежно від мовленнєвої ситуації, вивчальним різновидом читання (глибоко проникаючи в зміст тексту, розуміє взаємозв’язок, послідовність його композиції, максимально повно охоплює нову інформацію, визначає основне і другорядне, причинно-наслідкові зв’язки між явищами);

робить короткі записи (план, тематичні виписки, конспект) у процесі читання;

ставить самостійно запитання під час читання і шукає на них відповідь;

оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.




3.

6

^ Відтворення готового тексту

Виразне читання вголос художніх, науко­вих, публіцистичних, ділових текстів, що належать до таких жанрів мовлення: стаття, оповідання, повість, нарис, п’єса, замітка, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я і при­казки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту).

^ Перекази (навчальні й контрольні) за склад­ним планом.

Говоріння. Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в ху­дожньому стилі.

Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам’яток історії і куль­тури в науковому стилі. Стислий переказ тексту публіцистичного стилю (у тому числі на основі прослуханих радіо- і телепередач).

Письмо. Стислий переказ розповідного тек­сту з елементами опису місцевості в худож­ньому стилі.

Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам’яток історії і куль­тури в публіцистичному стилі. Докладний переказ тексту художнього сти­лю із творчим завданням. Конспектування як різновид стислого пере­казу прочитаного науково-навчального тек­сту; тематичні виписки.







4.

28

^ Створення власних висловлювань

Діалогічне мовлення

Під час оцінювання діалогу необхідно диференціювати репліки на розгорнуті (складаються із двох і більше речень) і нерозгорнуті (виражені одним реченням). Якщо репліки розгорнуті, то їх кількість зменшується. До вказаної кількості не зараховуються слова, що відносяться до мовленнєвого етикету (звертання, привітання, прощання тощо).

Монологічне мовлення

Письмо. Твори-описи місцевості (вулиці, села, міста), пам’яток історії і культури на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі.

Твір-оповідання на основі почутого (з обрамленням).

Твір-роздум на морально-етичну чи су­спільну теми в публіцистичному стилі.
Ділові папери. Протокол.

Учень:

складає діалог (орієнтовно 10 – 12 реплік для двох учнів) як обмін думками, повідомлення на основі самостійно дібраних за­питань за текстом, прослуханих радіо- і телепередач, що містять розповідь чи роздум дискусійного характеру;

додає чи змінює окремі репліки діалогу відповідно до зміненої ситуації спілкування;

підтримує діалог, використовуючи репліки для стимулювання, формули мовленнєвого етикету, демонструючи певний рівень вправності у процесі діалогу (стислість, виразність, доречність тощо), дотримуючись норм української літературної мови;

обирає самостійно аспект запропонованої теми, висловлюючи осо­бисту позицію щодо її обговорення, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншого;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;

складає усні й письмові твори (зазначених у програмі видів) за складним планом, обираючи адекватний ситуації спілкування і комунікативному завданню стиль мовлення (розмовний, худож­ній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), використо­вуючи різні типи мовлення (в тому числі опис місцевості, пам’яток історії і культури, роздум на морально-етичну чи суспільну теми) і жанр мовлення (оповідання з обрамленням, протокол); додержується основних вимог до мовлення та правил спілку­вання;

знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові і мовному оформленні власного і чужого висловлювання; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.




^ Міжпредметні зв’язки. Роздуми з елементами аналізу художнього твору, письмова порівняльна і групова характеристики літературних персонажів (література); роздуми на суспільну тему (історія).


^ Мовна змістова лінія (90 годин, з них – 6 резервних)


Дата проведення уроку

№

п/п

К-ть

год.

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів




1.

2

Вступ. Розвиток української мови. Мова – найважливіший засіб пізнання, спілкування і впливу. Мовні норми. Мовленнєві помилки.

Учень:

знає, у чому полягає значення мови як найважливішого засобу пізнання, спілкування і впливу.




2.

4

^ Повторення та узагальнення вивченого. Розділи науки про мову та мовні одиниці. Частини мови. Самостійні частини мови, їх значення, морфологічні ознаки і синтаксична роль. Службові частини мови. Вигук. Принципи поділу іменників на відміни та групи. Відмінювання іменників та прикметників. Групи прикметників за значенням. Ступені порівняння прикметників. Написання відмінкових закінчень іменників та прикметників. Правила правопису складних прикметників.

Граматичні зв'язки числівників з іменниками. Орфограми в числівниках і займенниках. Особливості вживання займенників у мовленні. Дієвідмінювання дієслів. Написання особових закінчень дієслів. Способи творення та правопис прислівників.

Службові частини мови. Морфологічний аналіз. Правопис і виділення вигуків у тексті.

Внутрішньопредметні зв'язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів, фразеологізмів і крилатих висловів.

Учень:

розрізняє самостійні й службові частини мови за їх істотними ознаками;

правильно наголошує слова, що часто вживаються в усному мовленні з помилковим наголосом;

користується різними видами словників;

будує речення різних типів, використовуючи в них фразеоло­гізми, прислів'я й крилаті вислови, передбачені мінімумом;

стилістично правильно використовує форми слів, що належать до різних частин мови відповідно до вивчених правил;

знаходить і виправляє пунктуаційні та орфографічні помилки на вивчені правила;

правильно і доцільно використовує вивчені поняття у власних висловлюваннях, зважаючи на особливості їх уживання в мов­ленні.




3.

4

Синтаксис і пунктуація

Синтаксис української мови як учення про будову речень і словосполучень. Основні одиниці синтаксису — ре­чення і словосполучення.

Пунктуація як учення про систему правил уживання розділових знаків у тексті. Поняття пунктограми. Типи пунктограм.

Правопис. Розділові знаки в кінці речення (повторення).

^ Внутрішньопредметні зв'язки

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів і фразеологізмів та крилатих висловів. Граматика. Спостереження за використан­ням вивчених частин мови в ролі головного і залежного слів. Граматична помилка та її умовне позначення (практично).

^ Культура мовлення і стилістика. Практич­не засвоєння словосполучень, у яких допус­каються помилки у формі залежного слова; синоніміка словосполучень різної будови.

Узгодження прикметників з незмінюваними іменниками та іменниками спільного роду.

^ Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь стисло формулювати теми й мікротеми усних і письмових висловлювань у фор­мі словосполучень. Риторичні запитання, виклад за допомогою запитань і відповідей.

Учень:

розрізняє словосполучення і речення;

правильно визначає головне і залежне слово у словосполученні, тип зв'язку між ними; розріз­няє речення за метою висловлювання, емоційністю, кількістю граматичних основ, наявністю другорядних членів;

аналізує, конструює, використовує у мовленні словосполучення і речення вивчених типів;

обґрунтовує вживання розділових знаків в кінці речення;

правильно і доцільно використовує вивчені поняття у власних висловлюваннях, зважаючи на особливості їх уживання в мовленні.




4.

12

Словосполучення і речення

Словосполучення. Головні ознаки синтаксичного сло­восполучення. Відмінність синтаксичних словосполучень від лексичних і фразеологічних.

Будова словосполучень. Смислові відношення в сло­восполученні. Типи синтаксичних словосполучень за ви­раженням головного слова. Лексична і граматична сполучуваність слів.

Сурядний і підрядний зв'язки слів. Типи підрядного зв'язку: узгодження, керування, прилягання.

Прийменникові і безприйменникові словосполучення. Словосполучення з головним словом, що вимагає різ­них відмінкових форм, з прийменником і без нього.

Синонімічність словосполучень різного типу та словосполучень і слів.

Внутрішньопредметні зв'язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів, фразеологізмів та крилатих висловів.

Граматика. Способи зв'язку кількісних числівників з іменниками у називному, знахідному та непрямих відмінках. Визначення способів зв'язку слів у словосполученні.

^ Культура мовлення і стилістика. Граматична правильність мовлення. Запобігання помилкам в узгодженні й керуванні. Практичне засвоєння особливостей узгодження прикметника та інших частин мови з незмінюваними іменниками та іменниками спільного роду. Засвоєння словосполучень, у яких трапляються помилки у формі керованого слова, зокрема словосполучень, що розрізняються в українській та російській мовах, словосполучень із прийменниками по, у (в), з (із). Використання у мовленні синонімічних словосполучень та словосполучень і слів.

^ Речення як комунікативна одиниця. Основні ознаки речення: предикативність, інтонаційна і смислова завер­шеність, модальність.

Типи речень за метою висловлювання. Речення роз­повідні, питальні та спонукальні. Риторично-питальні, влас­не питальні, питально-спонукальні речення. Інтонаційні і структурні особливості розповідних, питальних і спонукаль­них речень. Розповідні, стверджувальні та заперечні речення. Загальнозаперечні і частковозаперечні речення.

Окличні речення: розповідно-окличні, питально-окличні, спонукально-окличні.

Поширені і непоширені речення.

Прості і складні речення.

Порядок слів у простому реченні. Інверсія в простих реченнях. Поняття про активний і пасивний зворот.

Правопис. Розділові знаки у простому і складному реченнях, а також у реченнях із однорідними членами, звертаннями, вставними словами, прямою мовою, при діалозі (повторення).

Внутрішньопредметні зв'язки

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння но­вих слів і фразеологізмів, прислів'їв та кри­латих висловів.

^ Культура мовлення і стилістика.

Логічний наголос і порядок слів як засіб підвищення точності і виразності мовлення. Інтонація спонукальних і окличних речень, що передає різні емоційні відтінки значен­ня; зворотний порядок слів як засіб виразності мовлення. Правильне інтонування речень різного типу. Інтонація в спонукальних та окличних реченнях з різними змістовими та емоційними відтінками. Уміння використовувати логічний наголос і порядок слів для підвищення точності й виразності мовлення. Використання риторичних запитань як виражального засобу мовлення. Синоніміка активних і пасивних зворотів.

^ Текст (риторичний аспект). Удосконален­ня будови і зв'язності розповідного й описо­вого тексту. Використання означень і порівняльних зворотів. Особливості актуального членування речень. Самостійна робота над текстом.

Учень:

розрізняє головне і залежне слово у словосполученні;

визначає види словосполучень за приналежністю головного сло­ва до певної частини мови; речення різних видів (за метою висловлювання, характером граматичної основи, кількістю граматичних основ);

інтонує правильно речення різних видів, беручи до уваги й логічний наголос для передачі різних змістових та емоційних відтінків значення;

аналізує й оцінює виражальні можливості словосполучень і речень різних видів;

правильно розставляє розділові знаки;

обґрунтовує їх уживання за допомогою вивчених правил;

знаходить і виправляє пунктуаційні і граматичні помилки;

конструює словосполучення і речення різних видів, у тому числі синонімічні;

редагує тексти, надаючи їм більшої виразності за допомогою вивчених мовних засобів;

використовує виражальні можливості речень вивчених видів у власному мовленні.





^ Міжпредметні зв'язки. Риторичні запитання в худож­ньому тексті. Інверсія в худож­ньому тексті (література).




5.

16

^ Просте речення. Двоскладне просте речення. Структурні особливості простого речен