Реферат: України на період

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

„ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”


СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
УКРАЇНИ НА ПЕРІОД
ДО 2020 РОКУ


КИЇВ – 2012

УДК 303.4:631.143

ББК 65.32 (4 укр)


Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року /за ред. Ю.О. Лупенка, В.Я. Месель-Веселяка


Визначені основні стратегічні напрями розвитку сільськогосподарського виробництва та сільських територій, удосконалення земельних відносин, організації та техніко-технологічного забезпечення виробництва, підприємництва, формування інфраструктури ринку і цінового механізму, удосконалення міжгалузевих і внутрігалузевих економічних відносин, фінансово-кредитного забезпечення, управління галуззю, інформатизації, інноваційного забезпечення розвитку сільського господарства.


Рекомендовано до друку вченою радою ННЦ "Інститут аграрної економіки", протокол № 2 від 12 січня 2012 року


Літературний редактор: Руденко Г.Г.


Комп’ютерний набір і оформлення: Багреєв Є.Л., Пасинок І.Г., Горбенко А.В.


УДК 303.4:631.143

ББК 65.32 (4 укр)


©


 Національний науковий центр …«Інститут аграрної економіки»,

© Лупенко Ю.О., Месель-Веселяк В.Я. …Федоров М.М. та ін. 2012

^ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

В останні роки сільське господарство досягло стабільної позитивної динаміки і все більше нарощує виробництво сільськогосподарської продукції. Практично завершилося формування структури виробництва та системи його організації в процесі земельної і аграрної реформи.

Подальший розвиток галузі, що є однією з найбільш важливих в економіці України, потребує якісних перетворень, спроможних забезпечити підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва та продовольчу безпеку держави.

Виконання цього завдання пов’язане із визначенням стратегічних орієнтирів розвитку сільського господарства, відповідно до яких буде здійснюватись державна політика щодо нормативно-правового, фінансово-економічного та іншого регулювання галузі. Ці орієнтири мають враховувати необхідність реалізації базових програмних документів соціально-економічного розвитку країни, таких як Програма економічних реформ Президента України В. Ф. Януковича «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям» та ін., сучасні тенденції розвитку світового господарства та економіки країни в цілому, досягнення науки і науково-технічного прогресу тощо.

Ключовим є необхідність формування в Україні вже у найближчій перспективі інноваційної моделі розвитку сільського господарства, спроможної забезпечити його стійке прискорене зростання.

Стратегічні напрями передбачають визначення кількісних та якісних параметрів розвитку сільського господарства до 2020 року, а також основні заходи, через здійснення яких ці параметри будуть досягнуті. Ці напрями сформовані за результатами наукових досліджень, аналізу й узагальнення практики, оцінки та моделювання суспільних і виробничих процесів та ін.

Стратегічні напрями можуть використовуватися для розробки нормативно-правових документів у сфері сільського господарства, програмних та поточних документів державних органів та органів місцевого самоврядування усіх рівнів щодо розвитку галузі у відповідному періоді. Також ці напрями доцільно враховувати при координації заходів щодо модернізації економіки країни та сільського господарства, розробці ефективних механізмів реалізації реформ.

^ 1.1. Сучасний стан розвитку сільського господарства

Сільське господарство України є однією з найважливіших галузей економіки. Воно забезпечує 8,2 % валової доданої вартості, тут зайнято понад 3 млн населення, використовується основних засобів вартістю понад 100 млрд грн, функціонують майже 56,5 тисяч господарюючих суб’єктів, що використовують 21,6 млн га сільськогосподарських угідь (2010 р.). Вироблена в сільському господарстві 1 гривня продукції дає змогу одержувати понад 12 гривень продукції в інших галузях. Сільські території є місцем оздоровлення жителів країни, а сільське населення – оберегом національних звичаїв і традицій.

Сільськогосподарські підприємства виробляють 44,9 % валової продукції сільського господарства, у т.ч. 45,1 % продукції рослинництва і 44,7 % продукції тваринництва.

Господарства населення виробляють більшу частину валової продукції сільського господарства – 55,1%, у т.ч. продукції рослинництва – 54,9%, тваринництва – 55,3%.

У структурі виробництва продукція рослинництва складає 58,4 %, тваринництва – 41,6 %. Найбільшу частку виробництва забезпечують картопля, овочі та баштанні продовольчі культури – 23,8 %, вирощування худоби та птиці – 23,1 %, зернові та зернобобові культури – 16,3 %, технічні культури – 11,7 %.

Середньорічне виробництво валової продукції у 2008-2010 рр. проти 1999 р. зросло на 44 %, у тому числі рослинництва – на 74,4 % і тваринництва – на 13,8%. У 2011 р. обсяг сільськогосподарського виробництва порівняно з 2010 р. становив 117,5 %, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах – 123,8 % , у господарствах населення – 112,3 %. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у фактичних цінах становив 265,1 млрд грн.

У 2011 р. виробництво продукції рослинництва вперше перевищило рівень 1990 р. – на 11,1 %, однак продукції тваринництва було вироблено на 46 % менше.

У 2008 р. і 2011 р. отримано найвищий за всю історію України урожай зернових – відповідно 53,3 і 56,7 млн тонн проти 51 млн тонн у 1990 р. (додаток 2.1).

Починаючи з 2001 р. виробництво сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах є прибутковим, рівень рентабельності у 2010 р. становив 21,1 %, що є найвищим показником за останні 10 років. Рівень рентабельності практично завжди прибуткового рослинництва (крім 2008 р.) становив 26,7 %, а тваринництва – 7,8 %. При цьому тваринництво стало прибутковим лише з 2008 р., тоді як у 1995-2007 р. воно було стабільно збитковим (крім 2005 р.).

У 2010 р. сільськогосподарські підприємства одержали 17,1 млрд грн чистого прибутку, в тому числі 12,7 млрд грн від реалізації сільськогосподарської продукції. Продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах у 2010 р. перевищила рівень 1990 року у 2,5 раза.

За рахунок власного виробництва забезпечується внутрішня потреба у зерні, цукрі, олії, картоплі, овочах, зросло споживання на одну людину молока і м'яса.

Проте науково обгрунтованого рівня харчування, особливо продукції тваринництва, ще не досягнуто: по м'ясу він забезпечує на 61%, молоку – на 54%, плодів, ягід і винограду – на 57% (додаток 2.2).

Урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин значно нижчі, ніж у розвинених країнах світу.

Продовжується скорочення поголів’я худоби та птиці. У 2011 р. проти 2010 р. зменшилось загальне виробництво молока на 1,4 %.

Близько 30 % сільськогосподарських підприємств є збитковими, а рентабельність виробництва більшості видів сільськогосподарської продукції недостатня для забезпечення розширеного відтворення. Низька дохідність виробництва стримує його модернізацію, впровадження нових технологій, оновлення матеріально-технічної бази.

Інвестиції на розвиток соціальної сфери села нині становлять лише 7,6 млрд грн, що набагато нижче потреби в них. Як наслідок, погіршуються кількісні та якісні характеристики демографічних процесів на селі. Середня тривалість життя селян становить лише 66,8 років, у т.ч. чоловіків – 61 рік. Щорічно з карти України зникає до 26 сіл, а третина сільських населених пунктів перебувають за межею самовідтворення. Соціальна інфраструктура села продовжує занепадати і руйнуватися.

Знижується трудова зайнятість на селі. З 2000 р. кількість найманих працівників у галузі скоротилася від 2,5 млн до 665 тисяч.

Рівень оплати праці в сільському господарстві майже на 40 % нижчий за середній по економіці країни. За межею бідності знаходиться 16,8 % сільських домогосподарств, у 48,8 % – сукупні витрати не перевищували рівень прожиткового мінімуму.

За даними обстеження, проведеного Державним комітетом статистики, у 14 тис. населених пунктів (49 % від їх загальної кількості) відсутні будь-які виробничо-управлінські підрозділи.

Праця у сільському господарстві залишається мало престижною, продовжує погіршуватися демографічна ситуація на селі: зменшується загальна чисельність і питома вага сільського населення, зростає кількість людей пенсійного віку. Внаслідок цього відбувається подальший міграційний відплив сільської молоді у міста і далеке зарубіжжя.

В українському суспільстві ще не утвердилося розуміння особливої ролі сільського господарства, необхідності забезпечення пріоритетності його розвитку, насамперед як соціально значимої галузі.

Розвиток сільського господарства стримується значним диспаритетом цін на його продукцію та цінами на продукцію, що споживається у галузі. Порівняно з 1990 роком склався восьмикратний диспаритет цін не на користь сільського господарства.

Зберігається монополізм на ринку сільськогосподарської сировини. Переробні підприємства часто застосовують ціни, недостатні для забезпечення рентабельного сільськогосподарського виробництва.

Недостатньою залишається державна підтримка сільського господарства. У 2010 році сільськогосподарські підприємства одержали 4,38 млрд грн державної підтримки, у тому числі 3,13 за рахунок відшкодуванню податку на додану вартість і 1,25 за рахунок бюджетної дотації. Із розрахунку на 1 гектар сільськогосподарських угідь ця підтримка становила 211 грн, тоді як у Польщі вона сягала 155 $ USD.

Разом із тим ресурсний потенціал сільського господарства, в основі якого знаходяться високопродуктивні землі сільськогосподарського призначення та сприятливі агрокліматичні умови, має значні можливості для подальшого свого розвитку. Існують додаткові можливості щодо збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, внеску галузі в підвищення рівня продовольчої та енергетичної безпеки, зростання експортного потенціалу держави.

З метою більш повного використання потенціалу сільського господарства необхідно створити сприятливі умови, насамперед, для:

– функціонування на рівноправній економічній основі різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі;

– гармонізації інтересів власників, найманих працівників та сільських громад;

– формування конкурентоспроможних на внутрішньому та зовнішніх ринках виробничих структур;

– забезпечення прибутковості сільськогосподарських підприємств на рівні 15-відсоткової норми, необхідної для забезпечення розширеного відтворення виробництва.

Це передбачається досягти за рахунок продовження реформ в економіці країни та її аграрному секторі в напрямі оптимального поєднання промислового і аграрного виробництва, підпорядкування їх діяльності потребам внутрішнього і зовнішнього ринків сільськогосподарської продукції та продовольства, соціально-економічного розвитку села, переходу від галузевої до територіально-самоврядної системи управління комплексним розвитком агропромислового виробництва і сільських територій, формування ефективної науково-технологічної, бюджетної, податкової, фінансово-кредитної та цінової політики держави.

^ 1.2 Стратегічні цілі та індикатори розвитку

Метою стратегії є розвиток сільського господарства як високоефективної конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках галузі економіки, що забезпечує продовольчу безпеку держави, виробництво високоякісної сільськогосподарської продукції в обсягах, достатніх для задоволення потреб населення і переробних галузей, та надійну економічну основу соціально-економічного розвитку українського села.

Основними стратегічними цілями розвитку сільського господарства з урахуванням зазначеної мети є:

^ 1. Збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції для досягнення продовольчої безпеки держави, доведення рівня споживання населенням харчових продуктів до науково обґрунтованих норм та суттєвого нарощення обсягів її експорту.

Індикатори розвитку

1. Збільшення обсягів виробництва валової продукції у порівнянних цінах 2005 р. у 2015 р. до 149,5 мдрд грн, а у 2020 р. – до 189,5 млрд грн (за 100,5 млрд грн у 2010 р.) (додаток 2.3)

2. Забезпечення науково обгрунтованого рівня споживання продукції на одну особу: м'яса у 2015 р. – 76,7 кг і у 2020 р. – 91,1 кг за норми споживання 85,5 (70-101) кг; молока відповідно – 281 кг і 380 кг (за норми 390); яєць – 300 шт. (за норми 285 шт.) (додаток 2.2).

^ 2. Розширення виробництва органічної продукції

Індикатори розвитку

1. Збільшення площ сільськогосподарських угідь, сертифікованих відповідно до органічних стандартів у 2015 р. до 5% і у 2020 р. – до 7%, проти 0,7 % у 2010 р.

2. Зростання частки органічної продукції у 2015 р. до 7 відсотків валової продукції, у 2020 р. – до 10 відсотків.

^ 3. Збільшення експорту сільськогосподарської продукції

Індикатори розвитку

1. Збільшення обсягу експорту продукції АПК в цілому у 2015 р. до 17,5 млрд дол., а у 2020 р. – до 34 млрд дол., проти 11,9 млрд дол. – у 2010 р.

2. Збільшення обсягів експорту зерна у 2015 р. до 28900 тис. тонн, м’яса – до 84,9 тис. тонн, молока – до 1165 тис. тонн, а у 2020 р. – відповідно до 33500; 506 і 3462 тис. тонн проти 14239; 48 і 956 тис. тонн у 2010 р.

^ 4. Підвищення дохідності сільськогосподарського виробництва

Індикатори розвитку

1. Збільшення валової доданої вартості (ВДВ), створеної у сільському господарстві у 2015 р. до 86,5 млрд грн і у 2020 р. до 122,1 млрд грн, проти 42,9 млрд грн – у 2010 році.

2. Збільшення норми прибутку сільськогосподарських підприємств у 2015 р. до рівня не менше 15 % (за 4,1% у 2010 р).

^ 5. Підвищення продуктивності та оплати праці в сільському господарстві

Індикатори розвитку

1. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві до 2020 р. проти 2010 р. у 2 рази.

2. Зростання рівня оплати праці в сільськогосподарських підприємствах до середнього по економіці держави, а з розрахунку на одне сільське домогосподарство до 2172 грн у 2015 р. і 2877 грн у 2020 р. проти 1012 грн – у 2010 р. (додаток 17.2).

^ 1.3. Основні напрями досягнення стратегічних цілей

Для досягнення стратегічних цілей передбачаються наступні напрями техніко-технологічних та організаційно-економічних перетворень:

– підвищення продуктивності рослинництва і тваринництва через забезпечення раціонального ведення сільськогосподарського виробництва та запровадження наукових засад землекористування та ведення твариництва з урахуванням регіональних особливостей;

– розвиток виробництва альтернативних видів енергії у сільському господарстві з метою зменшення енергетичної залежності держави та підвищення ефективності сільського господарства;

– забезпечення дохідності сільськогосподарського виробництва шляхом удосконалення економічних відносин та ефективного регулювання ринку;

– забезпечення рівноваги попиту і пропозиції сільського господарства і попиту шляхом підвищення можливостей населення країни щодо придбання продуктів харчування на рівні не нижче фізіологічних норм;

– завершення земельної реформи шляхом формування ринку земель сільськогосподарського призначення і забезпечення їх раціонального використання та включення вартості землі в економічний оборот як прибуткоутворюючого фактора;

– розвиток форм господарювання та інтеграції виробництва у напрямі формування великотоварних, середніх та малих господарських структур з урахуванням їх можливостей щодо раціонального використання земель та інших засобів виробництва, галузевих та регіональних особливостей ведення сільського господарства;

– розвиток сільськогосподарського підприємництва та кооперації через створення сприятливих економічних умов для започаткування і організації діяльності, закрема державної підтримки формування та поліпшення матеріально-технічної бази кооперативних формувань;

– техніко-технологічна модернізація агропромислового виробництва шляхом залучення інвестицій з інших галузей національної економіки та прямих іноземних інвестицій, удосконалення форм, напрямів, розмірів і важелів державної підтримки відтворення матеріально-технічної бази сільського господарства;

– розвиток аграрного ринку для забезпечення доступу сільськогосподарських товаровиробників до організованих каналів збуту продукції з прозорими механізмами ціноутворення, удосконалення ціноутворення на сільськогосподарську продукцію та продовольство на основі забезпечення рівня дохідності сільськогосподарських товаровиробників, достатнього для розширенного відтворення виробництва;

– формування сприятливого фінансово-кредитного середовища через забезпечення сільськогосподарських товаровиробників необхідними обсягами фінансових ресурсів для розширеного відтворення та інноваційного розвитку, фінансової стабільності та конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках;

– інвестиційне забезпечення реформаційних перетворень на селі через розвиток механізмів забезпечення розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства, формування власних джерел фінансування інвестицій товаровиробників та їх залучення з інших галузей економіки та зарубіжних країн на фінансових ринках, а також населення;

– удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення розвитку галузі шляхом створення ефективної системи формування, обробки та передачі (надходження) обліково-аналітичної інформації для своєчасного ухвалення ефективних рішень на всіх рівнях управління розвитком аграрного сектору економіки;

– реформування управління аграрним сектором, яке передбачає формування організаційно-управлінських структур забезпечення розвитку агропромислового виробництва та раціональне поєднання галузевої і територіально-самоврядної системи управління комплексним розвитком агропромислового виробництва і сільських територій;

– формування ефективної системи інноваційного забезпечення агропромислового виробництва шляхом створення сприятливих інституційних умов для розвитку інститутів продукування і впровадження інновацій, а також передумов для впровадження інноваційної моделі розвитку галузі;

– розвиток сільських територій шляхом розширення можливостей сільських територіальних громад на основі збільшення ресурсів місцевих бюджетів, в першу чергу за рахунок розвитку підприємнитцва та залучення інвестицій у виробничу та соціальну сфери;

– розвиток зовнішньоекономічної діяльності шляхом підтримки експорту, створення сприятливих умов для його розвитку, захисту вітчизняного товаровиробника на світовому ринку.


^ 2. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

2.1. Розвиток рослинництва

2.1.1. Сучасний стан

У галузі рослинництва в середньому за 2008-2010 роки вироблено валової продукції рослинництва на 61,7 млрд грн проти 66,6 млрд грн у 1990 та 43,6 млрд грн у 2000 роках. У 2011 році за попередніми даними вироблено валової продукції на 74 млрд грн (додаток 2.1).

Населення України повністю забезпечено хлібом і хлібопродуктами (111 кг на одну особу), картоплею (129 кг), олією (14,8 кг), цукром (37,1 кг), овочами – на 91 % (143,5 кг), плодами, ягодами та виноградом – на 56 % (48 кг). Частка імпортної продукції садівництва та виноградарства до виробленої становила 52,5 % (додаток 2.2).

Разом з тим ефективність виробництва в галузі недостатня. Рівень рентабельності виробництва продукції рослинництва за період 2008–2010 рр. складав 25,8 %, тоді як для ефективного розширеного відтворення необхідно 45-50%.

Конкурентоспроможність продукції галузі невисока, зокрема внаслідок нижчого рівня продуктивності культур, ніж у світі та ЄС-27: у середньому за 2008–2010 рр. за урожайністю зернових та зернобобових у 1,1 і 1,6 раза (33,1 і 50 ц/га проти 30,5 ц/га), цукрових буряків у 1,6 і 2,2 (513 і 684 ц/га проти 313 ц/га), картоплі в 1,3 і 2,1 (178 і 289 ц/га проти 137 ц/га), овочів у 1,2 і 1,7 раза (187 і 268 ц/га проти 162 ц/га).

^ 2.1.2. Стратегічні цілі та індикатори розвитку

Метою стратегії розвитку рослинництва є забезпечення стабільного нарощування виробництва продукції для потреб внутрішнього і зовнішнього ринку та підвищення ефективності галузі.


Основними стратегічними цілями розвитку рослинництва з урахуванням визначеної мети є:

^ 1. Збільшення виробництва продукції рослинництва

Індикатори розвитку

1. Збільшення обсягів валової продукції рослинництва у 2015 р. до 87,2 млрд грн, 2020 р. – 106,1, проти 58,7 – у 2010 році (додаток 2.1).

2. Збільшення обсягів виробництва: зерна у 2015 р. – до 71 млн тонн, у 2020 р. – до 80 млн тонн (за 39,3 млн т у 2010 р. і 56,7 млн тонн – у 2011 р.), цукрових буряків – відповідно до 26,0 і 35,0 млн тонн проти 13,7 млн тонн у 2010 р., олійних культур – до 15,4 і 22,1 млн тонн проти 10,0 млн тонн у 2010 р, овочів і баштанних – до 11,4 і 14 млн тонн проти 8,9 млн тонн у 2010 р., плодів і ягід –до 2,4 і 3,8 млн тонн проти 1,7 млн тонн у 2010 р., винограду – до 0,5 і 0,7 млн тонн проти 0,4 млн тонн у 2010 р.) (додаток 2.1).

^ 2. Створення збалансованої кормової бази для тваринництва

Індикатори розвитку

Збільшення виробництва кормових культур у 2015 р. до 24,0 млн тонн, у 2020 р. – до 32,0 млн тонн кормових одиниць проти 6,2 млн тонн у 2010 р.

^ 3. Створення сировинної бази для біоенергетики

Індикатори розвитку

1. Спрямувати на виробництво біоетанолу: кукурудзи – в 2015 р. – 8,0 млн тонн, у 2020 р. – 10,0 млн тонн; цукрових буряків – у 2015 р. – 10,0 млн тонн, у 2020 р. – 19,0 млн тонн;

2. Використати на виробництво біодизеля: ріпаку в 2015 р. – 3,5 млн тонн, у 2020 р. – 7,0 млн тонн.

^ 4. Нарощування експорту продукції рослинництва та продуктів її переробки

Індикатори розвитку

Збільшення обсягів експорту зерна у 2015 р. – до 29,0 млн тонн, у 2020 р. – до 33,5 млн тонн (за 14,2 млн тонн у 2010 р. і 14,3 млн тонн у 2011 р.); олії – відповідно до 3,2 і 4,2 млн тонн (за 2,9 млн тонн у 2010 р.); цукру – до 176 і 196 тис. тонн (за 65,0 тис. тонн у 2010 р.); овочів та баштанних – до 0,9 і 1,5 млн тонн (за 0,3 млн тонн у 2010 р.).

^ 5. Підвищення урожайності сільськогосподарських культур

Індикатори розвитку

Збільшення урожайності зернових у 2015 р. до 43,8 ц/га, у 2020 р. – до 49,4 ц/га (за 26,9 у 2010 р. і 37,0 ц/га – у 2011 р.); цукрових буряків – відповідно – до 40,0 і 43,8 т/га (за 28,0 т/га у 2010 р.); олійних культур – до 22,0 і 29,6 ц/га (за 15,2 ц/га у 2010 р.); овочів – до 22,2 і 25,6 т/га (за 17,4 т/га у 2010 р.); баштанних – до 125 і 250 ц/га (за 92 ц/га у 2010 р.); плодів і ягід – до 98,4 і 130,0 ц/га (за 78,1 ц/га у 2010 р.); винограду – до 62,0 і 69,3 ц/га (за 60,3 ц/га у 2010 р.)

^ 2.1.3. Основні напрями досягнення стратегічних цілей

Для досягнення визначених цілей передбачається реалізація наступних пріоритетних завдань:

Підвищення економічного потенціалу агроекосистем шляхом використання таких системоутворючих факторів, як підвищення родючості грунтів, зниження хіміко-техногенного навантаження на екоценози, зростання їх адаптивних властивостей, використання сортів рослин і технологій їх вирощування, що забезпечують найвищу окупність ресурсів.

Підвищення родючості грунту забезпечуватиметься за рахунок запровадження комплексу організаційно-технологічних заходів, що включає:

– структуру посівних площ, що адаптована до ґрунтово-ландшафтних елементів і науково обґрунтованих сівозмін;

– розширення робіт з хімічної меліорації закислених та засолених грунтів;

– підвищення ефективності використання меліорованих земель на інноваційній основі;

– протиерозійні заходи постійної дії – гідротехнічні, культуртехнічні, агротехнічні та лісомеліоративні;

– консервацію середньо- і сильноеродованих земель із наступним їх залуженням або залісненням;

– орієнтацію на органічні системи удобрення, значний ріст виробництва та внесення гною;

– підвищення ефективності застосування мінеральних добрив за рахунок оптимізації доз, строків і способів їх внесення в грунт;

– заміну традиційних технологій обробітку ґрунту на ґрунтозахисні, адаптовані до зональних особливостей.

Пріоритетними у реалізації цього комплексу заходів будуть:

– максимальна біологізація системи удобрення шляхом раціонального використання і виробництва органічних добрив;

– внесення у 2015 р. 57,9 млн т гною забезпечить приріст 2606 тис. т гумусу і надходження 1186 тис. т NPK, а у 2020 р. – відповідно 105 млн т, 4725 тис. т і 2098 тис. т (додаток 2.6);

– запровадження науково обгрунтованих сівозмін, розширення площі посіву багаторічних трав у 2015 р до 1,8 млн га і у 2020 р. до 1,9 млн га, бобових культур до 2,8 млн га забезпечить щорічне утворення гумусу в обсязі 3680 і 3760 тис. т та надходження у грунт в результаті симбіотичної фіксації із атмосфери 496 і 502 тис. т біологічного азоту, що забезпечить сільськогосподарським підприємствам економію коштів на закупку мінеральних добрив в сумі 4960 і 5020 млн грн (додаток 2.6);

– збільшення виробництва сидеральних добрив. Розширення посівів сидеральних культур у 2015 р. до 1,5 млн га, у 2020 р. – до 2 млн га, дозволить збільшити утворення гумусу відповідно на 1350 і 1800 тис. т, а надходження в грунт NPK – в обсязі 251 і 342 тис. т. Економія коштів на придбання еквівалентної кількості мінеральних добрив досягне 1960 і 2620 млн грн. (додаток 2.5).

– використання на добриво побічної продукції рослинництва. За доведення обсягів внесення біомаси побічної продукції урожаю у 2015 р. до 28,8 млн т і у 2020 р. до 37,5 млн т, утворення гумусу становитиме 4246 і 5513 тис. т , а надходження в грунт NPK – 630 і 820 тис. т (додаток 2.6).

Використання резервів поліпшення родючості орних земель за рахунок збільшення виробництва гною, розширення посівів багаторічних трав, бобових культур і сидератів, внесення побічної продукції рослинництва дозволить забезпечити надходження в грунт 2568 і 3762 тис. т NPK відповідно у 2015 і 2020 роках. Досягнення прогнозних показників обсягів виробництва продукції рослинництва потребує внесення в грунт не менше 6,6 млн т діючої речовини основних елементів живлення (додаток 2.8).

^ Забезпечення землеробства високоефективним генофондом сортів і гібридів сільськогосподарських культур шляхом зростання потенційної продуктивності сортів і гібридів (з більш високим коефіцієнтом корисної дії фотосинтезу, вищою окупністю добрив та зрошувальної води), а також підвищення їх екологічної стійкості до нерегульованих (морози, засухи) і регульованих (фітосанітарний стан, підвищення кислотності і засолення грунтів) факторів виробництва, оптимізація яких неможлива або потребує значних витрат ресурсів.

Нарощування потенціалу продуктивності сортів і гібридів, які сьогодні використовуються на 30-40%, подолання недопустимо великого діапазону щорічних коливань урожайності сільськогосподарських культур з урахуванням значної питомої ваги сільськогосподарських угідь, що відносяться до зон ризикованого землеробства, буде здійснюватися за рахунок:

– концентрації ресурсів на селекційних програмах зі створення більш адаптивних сортів, які в стресових умовах навколишнього середовища порівняно менше реагують зниженням урожайності і якості продукції;

– прискореного впровадження в землеробстві України нових сортів і гібридів через організацію системи насінництва сільськогосподарських культур;

– використання для товарних посівів високоякісного насіння не нижче ІІ репродукції сортів і першого покоління гібридів. Еліта та гібриди першого покоління нових сортів та гібридів в структурі насінницьких посівів повинні становити не менше 20%;

– поліпшення якості, а також репродукційної і сортової номенклатури насіння, що використовується в невеликих фермерських та особистих селянських господарствах.

Зважаючи на порівняно високий рівень вітчизняної селекції з цілого ряду культур, Україна зможе продавати на світовому ринку і, перш за все, в країнах близького зарубіжжя не менше 2 млн т насіння сортів та гібридів вітчизняної селекції. Уже в найближчій перспективі буде завершено комплекс необхідних нормативно-правових, організаційних і маркетингових заходів щодо виходу України на міжнародний ринок сортового насіння. Буде здійснено акредитацію державної насіннєвої лабораторії в системі Міжнародної асоціації по контролю за якістю насіння (ISTA), що дасть змогу вітчизняним виробникам інтегруватися в Європейську та міжнародну маркетингову сітку насіння на рівних умовах.

^ Застосування постіндустріальних систем ресурсозберігаючих екологоощадних технологій вирощування сільськогосподарських культур на основі зростання економічного потенціалу агросистем, значного підвищення їх продуктивності і адаптивності шляхом переведення галузі рослинництва на постіндустріальні моделі розвитку, що передбачає:

– розробку і широке запровадження ресурсозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур. Застосування цих технологій дозволить за рахунок раціонального використання трудових, матеріальних та енергетичних ресурсів суттєво знижувати собівартість одиниці продукції і на цій основі підвищувати її конкурентоспроможність;

– розробку і запровадження ефективних методів оптимізації процесів росту і розвитку рослин з урахуванням зміни кліматичних умов, що дозволить суттєво підвищити урожайність і стабільність виробництва рослинницької продукції;

– суттєве зростання окупності застосовуваних мінеральних добрив за рахунок оптимізації доз і співвідношення елементів живлення, строків і способів внесення їх у грунт. Внесення мінеральних добрив та хімічних меліорантів буде сконцентровано на полях із несприятливим балансом елементів живлення рослин та в критичні періоди їх розвитку;

– запровадження інтегрованої системи захисту рослин, що зорієнтована перш за все на використання агротехнічного та біологічного методів; рівень біологізації захисту рослин буде доведено до 30% від загального раціонального обсягу захисних заходів; переведення на використання технологій біологічного рослинництва не менше 3,5 млн га сільськогосподарських угідь; впровадження технологій біологізації рослинництва з обмеженням не менш як на 75 відсотків використання хімічних пестицидів на площі близько 5 млн га;

– розширення застосування грунтозахисних, адаптованих до зональних особливостей, технологій обробітку грунту, які будуть раціонально поєднувати оранку, плоскорізне й чизельне розпушування, поверхневий і нульовий обробіток; загальна тенденція буде розвиватися в напрямі збільшення питомої ваги поверхневого і нульового обробітку, особливо в зонах недостатнього зволоження; в перспективі мінімальні способи обробітку будуть застосовуватися на двух третинах орних земель. Економічний ефект від запровадження мінімального обробітку грунту в 2015 р. складе 2950 млн грн, в 2020 році – 6292,5 млн грн (додаток 2.17);

– розробку і прискорене впровадження іноваційних систем регулювання росту і розвитку рослин на основі принципів точного землеробства та нанотехнологій; особлива увага в цьому напрямі буде приділятися розробці технологічних способів впливу фізіологічно-активних речовин на функціонування клітинних структур рослини, а також методів генної інженерії в селекції.

^ Створення стабільної кормової бази для забезпечення потреб тваринництва шляхом:

– розширення посівів кормових культур. Площі посіву під кукурудзою на зерно будуть доведені до 4 млн га.;

– збалансованості кормів за протеїном за рахунок збільшення площі білкових культур до 2,8 млн га, в т.ч. сої – до 2,2 млн га, багаторічних бобових трав – до 1,9 млн га.

^ Створення високоефективної сировинної бази біоенергетики шляхом:

– розширення площі посіву ріпаку для виробництва біодизеля до 2,6 млн. га, цукрових буряків для виробництва біоетанолу до 800 тис. га.

– виробництва біопалива із культур, продукція яких не використовується в продовольчих та кормових цілях, що дозволить підвищити продовольчу і енергетичну безпеку держави, збільшити її експортний потенціал.

^ Створення системи самозабезпечення сільського господарства пальним і органічними добривами шляхом формування сільськогосподарських підприємств, які забезпечуватимуть у повному обсязі власні потреби в пальному і добривах, що знизить собівартість та підвищить ефективність виробництва.

^ Розвиток органічного виробництва шляхом використання природного потенціалу рослин і грунту, гармонізації їх з навколишнім середовищем за рахунок заборони, або в значній мірі обмеження використання хімічно синтезованих добрив, пестицидів, регуляторів росту, виключення застосування генетично модифікованих організмів і продуктів їх переробки, збереження та відтворення родючості грунтів методами, які оптимізують їх біологічну активність, підвищення стійкості рослин шляхом вибору відповідних видів та сортів.

Грунтово-кліматичні умови країни дозволяють значно розширити обсяги органічного землеробства, які за експертними оцінками можуть досягти 5% сільськогосподарських угідь у 2015 і 7% – у 2020 році.

З метою прискореного розвитку органічного виробництва сільськогосподарської продукції уже в найближчій перспективі буде вирішено ряд організаційно-правових проблем, що передбачають прийняття Закону України “Про органічне виробництво”, розробку і запровадження на його основі дієвого механізму сертифікації підприємств і продукції, створення інфраструктури виробництва органічих продуктів та ефективного їх просування на ринку.

^ Удосконалення структури виробництва продукції рослинництва буде забезпечено шляхом пріоритетного розвитку виробництва продуктів, по яких не досягнуті раціональні норми споживання (овочі, баштанні, плоди та ягоди), а також галузей, продукція яких користується підвищеним попитом на світовому ринку (високоякісне продовольче зерно, насіння олійних культур). Значно розширяться посівні площі культур, продукція яких використовується для виробництва біопалива.

^ Забезпечення урожаю основних сільськогосподарських культур добривами в 2015 році за оптимістичним варіантом (зернових та зернобобових культур – 71 млн тонн, цукрових буряків – 26 млн тонн, соняшнику – 7,1 млн тонн, картоплі – 21,5 млн тонн) потребує 3557,4 тис. тонн добрив (діючої речовини), зокрема під зернові та зернобобові – 2836,5 тис. тонн, цукрові буряки – 307,8 тис тонн, соняшник – 245,1 тис тонн, картоплю – 168,0 тис. тонн.

^ Забезпечення урожаю основних сільськогосподарських культур добривами в 2020 році за оптимістичним варіантом (зернових та зернобобових культур – 80 млн тонн, цукрових буряків – 35 млн тонн, соняшнику – 5,6 млн тонн, картоплі – 21,0 млн тонн) потребує 4861,3 тис. тонн добрив, у тому числі під зернові та зернобобові – 4000,0 тис. т, цукрові буряки – 417,4, соняшник – 264,0, картоплю – 179,9 тис. т (додатки 2.10).

За збереження нинішніх темпів застосування мінеральних добрив (песимістичний варіант) обсяги внесення добрив під урожай основних сільськогосподарських культур у 2015 році становитимуть 2363,9 тис. тонн поживних речовин, зокрема під зернові та зернобобові – 1974,8 тис. тонн, цукрові буряки – 170,0, соняшник – 111,3, картоплю – 107,8 тис. т; у 2020 році – 3154,9 тис. т, у тому числі під зернові та зернобобові – 2593,4 тис. т, цукрові буряки – 349,7 тис. тонн, соняшник – 101,3 тис. тонн, картоплю – 110,5 тис. тонн. Такі обсяги внесення добрив забезпечать одержання в 2015 р. урожай зернових та зернобобових культур –51млн тонн, цукрових буряків – 18,2 млн тонн, соняшнику – 5,0 млн тонн, картоплі – 18,7 млн тонн; у 2020 році – зернових та зернобобових культур – 60 млн тонн, цукрових буряків – 25 млн тонн, соняшнику – 4 млн тонн, картоплі – 18,7 млн тонн (додаток 2.10).

^ 2.2. РОЗВИТОК ТВАРИННИЦТВА

2.2.1 Сучасний стан

За останні роки обсяги виробництва в тваринництві стабілізувалися. Валова продукція галузі зросла у 2010 р. проти 2000 р. на 22 %, а у сільськогосподарських підприємствах – у 2,2 раза. Зросло також поголів’я свиней та птиці, виробництво практично усіх (крім яловичини і телятини) видів м’яса, яєць та вовни (додаток 2.21).

Разом із тим, продовжується спад поголів’я великої р