Реферат: Зміст перелік скорочень


ЗМІСТ


ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ ……………………………………………………….. 4


ВСТУП ………....................................…………................................................ 5-13


РОЗДІЛ 1

ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


1.1. Правова праксеологія як галузь філософсько-правових досліджень форм та засобів ефективного вирішення практичних проблем у сфері права ... 14-27


1.2. Правозастосування і його місце у правовій системі України: альтернативи аналізу та проблеми вдосконалення ........................................................ 28-49


1.3. Логіко-функціональний аналіз і алгоритмізація як пріоритетні шляхи підвищення ефективності правозастосовчої діяльності ....................... 50-67


Висновки до розділу ................................................................................. 68-71


РОЗДІЛ 2

^ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ЕЛЕКТРОННОЇ ЕКСПЕРТНОЇ СИСТЕМИ


2.1. Моделювання правозастосовчої діяльності в контексті дилем розробки квазіінтелектуальних комп’ютерних систем .......................................... 72-91


Принципи організації правових інформаційних систем і проблема вибору оптимального способу подання знань у експертних програмах ......... 92-109




Ефективність правозастосування та цільові характеристики ПЕЕС..110-130


Висновки до розділу ...............................................................................131-135


РОЗДІЛ 3

^ КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ТА МОЖЛИВОСТЕЙ ВИКОРИСТАННЯ ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ЕЕС


Проблемні аспекти автоматизації застосування норм права на основі експертних квазіінтелектуальних технологій .................................. 136-147




Основні сучасні розробки в галузі інформатизації правозастосовчого процесу та їх функціональна обмеженість ....................................... 148-157




Перспективи впровадження правозастосовчих ЕЕС в контексті подальшого розвитку юридичної теорії та практики ...................... 158-164


Висновки до розділу ........................................................................... 165-167


ВИСНОВКИ ………………………………………………………………. 168-174


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ... ... ………………………… 175-204


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП


Актуальність теми. Для втілення в життя положень концепції правової держави в Україні важливо не тільки створювати правові закони, але й забезпечувати їх чітку реалізацію. Незважаючи на існуючу в теорії права презумпцію правильності кваліфікації, котра базується на припущенні, що всі працівники, які її здійснюють, знають закон і правила його застосування, дотримуються вимог процесуального законодавства, виконують свої обов’язки сумлінно, аж поки зворотне не буде доведено у встановленому законом порядку, уповноважені особи в процесі правозастосування припускаються численних помилок, кількість і зміст яких вражають [226, 3-4], що вимагає від наукової спільноти проведення досліджень, спрямованих на виправлення цієї прикрої ситуації. Таким чином, постає актуальна проблема удосконалення правозастосовчої діяльності.

На нашу думку, одним із найбільш перспективних шляхів розв’язання означеної проблеми є використання комплексного методологічного підходу до вивчення можливостей позитивного впливу на правову реальність, який проявляється у залученні теоретичних здобутків логіки, інформатики та сучасних комп’ютерних наук з метою генерування та аналізу напрямків інтенсифікації правозастосовчого процесу.

На сьогодні очевидною є роль електронно-обчислювальної техніки в життєдіяльності суспільства: в будь-якій галузі промислового чи соціально-культурного виробництва впровадження комп’ютерних технологій істотно впливає на продуктивність праці. Юридична діяльність не є винятком, однак, у зв’язку з проблемністю формалізації гуманітарних галузей знання, являє собою досить складний для автоматизації об’єкт. Незважаючи на цей факт, перші ідеї про можливість і необхідність інформатизації правотворчості та інших правових процесів з’явилися одразу після виникнення комп’ютерних наук та формування галузі “штучного інтелекту”, проте переважна більшість подібних ідей носила відверто декларативний характер, а їх творці не досить добре уявляли як реальні можливості та існуючі обмеження обчислювальних пристроїв, так і специфіку права в якості предметної області їх використання. Ситуація змінилася з появою електронних експертних систем (ЕЕС) – програм, які моделюють інтелектуальну діяльність спеціалістів у певній галузі на основі даних про певну предметну сферу та алгоритмізованих принципів вирішення стандартних фахових ситуацій. Експертні системи набули широкого розповсюдження і знайшли застосування у медицині, хімії, математиці, геології, проектуванні інтегральних схем та багатьох інших галузях, використовуються вони і в юриспруденції. Доцільним видається прагнення дослідити, наскільки технологія ЕЕС є придатною для розв’язання актуальних проблем правозастосування.

Методологічні засади пізнання права з метою його удосконалення висвітлювались у роботах С.С.Алєксєєва, О.О.Бандури, П.Д.Біленчука, О.Б.Венгерова, О.І.Гвоздіка, Д.А.Керімова, А.А.Козловського, М.І.Козюбри, В.В.Копєйчикова, М.В.Костицького, В.О.Котюка, С.І.Максимова, О.Є.Манохи, Л.В.Петрової, П.М.Рабіновича, В.М.Розіна, В.М.Сирих, С.С.Сливки, М.С.Строговича, Ю.В.Тихонравова, О.Ф.Черданцева та інших російських і українських науковців.

Теоретичним аспектам правозастосування приділяли увагу ще відомі юристи і правознавці дореволюційного (насамперед, Л.Є.Владіміров, А.Ф.Коні, В.А.Случевський, І.Я.Файніцький) та радянського періоду (Н.Г.Александров, С.С.Алєксєєв, А.Я.Берченко, Я.М.Брайнін, П.Т.Васьков, Н.Н.Вопленко, І.Я.Дюрягін, Ю.Х.Калмиков, В.М.Карташов, В.В.Лазарєв, І.П.Левченко, В.І.Лєушин, Я.С.Михаляк, А.В.Наумов, П.Ю.Недбайло, Ю.С.Решетов, Ю.Г.Ткаченко, Ю.А.Тихомиров, П.С.Елькінд, В.А.Юсупов, Д.А.Ягофаров та інші), звертались до цієї теми у своїх роботах О.О.Бандура, С.В.Бобровник, Ю.А.Ведерніков, Ю.Л.Власов, А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, В.М.Костицький, С.Л.Лисенков, В.Г.Лихолоб, О.Г.Мурашин, Є.В.Новіков, А.Ю.Олійник, О.І.Осауленко, Д.В.Слинько, О.В.Фандалюк та інші сучасні українські вчені. Заслуговують на увагу роботи Л.С.Самсонової, Р.Х.Якупова, Р.В.Шагієвої, В.В.Єршова, присвячені застосуванню норм різних галузей процесуального права та судовому правозастосуванню.

Питанням комп’ютеризації та інформатизації правотворчої, правоохооронної, правозастосовчої, правоосвітньої діяльності присвячено роботи В.А.Бакуліна, А.К.Баранова, К.І.Бєлякова, В.В.Бірюкова, Л.В.Богданова, В.М.Брижка, Ф.П.Васільєва, М.С.Вертузаєва, В.Д.Гавловського, О.М.Гальченка, І.В.Горошка, В.П.Горшкова, М.П.Дубініна, К.Є.Зінченка, Л.Ю.Ісмаілова, Р.А.Калюжного, А.Н.Караханьян, А.М.Карацюби, В.Ю.Карпичова, Б.В.Кисельова, Ю.А.Клімашевської, М.М.Коваленка, Ю.А.Кравченка, А.В.Лукащука, Ю.В.Оліщука, І.В.Мартиненка, В.А.Мінаєва, А.Я.Мініна, Н.Н.Орлова, Ф.Ю.Півня, В.А.Плугатаря, А.П.Полєжаєва, М.С.Польового, Ю.В.Попова, Ю.Г.Просвіріна, В.А.Саницького, В.Ф.Севастьянова, М.Я.Сегая, С.С.Сливки, В.М.Смаглюка, А.І.Смірнова, О.Д.Соколова, В.С.Стефанюка, О.М.Тебякіна, В.І.Ткаченка, А.В.Ткачова, Н.Б.Толок, В.Г.Хахановського, І.І.Хохлова, С.І.Цвєткова, В.С.Цимбалюка, В.М.Черевика, М.Я.Швеця та інших російських і українських вчених.

Принципи розробки експертних систем висвітлювались у працях А.Барра, Г.Біркгоффа, А.Брукінга, Дж.Г.Брукшира, Т.А.Гаврілової, П.Грібомонта, П.Джексона, П.Джонса, Р.Девіса, Р.Дуди, Дж.Елті, Дж.Зуради, М.Ісідзука, Дж.Кінга, Ф.Кокса, М.Кумбса, Д.Лената, Ж.-Л.Лорьєра, М.Мінського, Н.Нільсона, П.Норвіга, С.Осуги, О.Л.Перевозчикової, В.А.Петрушина, Е.В.Попова, Д.А.Поспєлова, С.Рассела, К.Таунсенда, А.Тейса, Дж.Уейзенбаума, Х.Уено, П.Уінстона, Д.Уотермена, Е.Фейгенбаума, Р.Форсайта, Д.Фостера, Д.Фохта, Ф.Хейєс-Рота, В.Ф.Хорошевського, К.Р.Червінської, А.М.Яшина та інших дослідників.

Однак, попри безумовну наукову цінність праць згаданих вчених, окреслена вище проблема не знайшла достатнього відображення в сучасній літературі – теоретики-правознавці не проводили цільового дослідження перспектив використання експертних систем як засобу підвищення ефективності правозастосовчої діяльності, а спеціалісти у галузі інформатизації юридичної практики не розглядали застосування права як цілісний постадійний процес (відповідно до усталеного в загальній теорії права розуміння), досліджуючи можливості автоматизації окремих завдань управлінського, кримінологічного та криміналістичного характеру, які відображають лише деякі аспекти правозастосування. Крім того, фактично відсутні дослідження у сфері інформатизації процесу юридичної кваліфікації, котрий по суті складає основу застосування норм права.

Потреба у здійсненні комплексного дослідження правозастосування на предмет можливості його удосконалення за допомогою експертних систем і зумовила вибір теми дисертації.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам пп.1, 5 ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11.07.2001 р., ч.2 ст.5 Закону України “Про Національну програму інформатизації” від 04.02.1998 р. №74/98 ВР, ч.3 розділу IV та пп.2, 3, 9 розділу VІ Концепції Національної програми інформатизації, затвердженої Законом України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 04.02.1998 р. №75/98-ВР, положенням розділу “Інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони” Додатку до Постанови Верховної Ради України “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000 - 2002 роки” від 06.07.2000 р. №1851-III.

Дисертація виконана відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (рішення Колегії МВС України від 18.12.2000 №9 КМ/1), загального плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України на 2002-2003 рр.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення концептуального аналізу необхідності та можливостей розробки і використання електронних експертних систем у правозастосовчій діяльності.

Означена мета передбачає вирішення наступних завдань:

визначити сутність, зміст і структуру правозастосування як потенційної предметної сфери використання ЕЕС;

виявити шляхи удосконалення правозастосовчої діяльності та визначити найбільш перспективні з них;

окреслити логіко-методологічні засади підвищення ефективності застосування норм права;

проаналізувати альтернативні підходи до створення “штучного інтелекту” в плані їх адекватності цілям комп’ютерного моделювання аналітичних процедур правозастосовника;

встановити відповідність потенційних можливостей експертних систем актуальним потребам правозастосовчої діяльності, доцільність розробки ЕЕС, яка б діяла у даній предметній сфері;

описати структуру, функції та етапи розробки правозастосовчої електронної експертної системи (ПЕЕС);

окреслити проблемні моменти, актуальний стан та перспективи створення і використання експертних систем у правозастосуванні.

^ Об’єкт дослідження. З огляду на мету і завдання пропонованого дисертаційного дослідження, його об’єкт являє собою єдність двох взаємопов’язаних дослідницьких площин: 1) застосування норм права як предметна область ЕЕС; 2) ЕЕС як засіб інтенсифікації правозастосування.

^ Предметом дослідження є необхідність та можливість комп’ютерного моделювання правозастосовчої діяльності на основі технології ЕЕС.

Методи дослідження. Методологічний базис дисертаційного дослідження утворює комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів і підходів, обрання яких було зумовлене прагненням реалізації у пропонованому дослідженні принципів системності, об’єктивності та історизму:

системно-структурний та функціональний підходи використано при визначенні місця правозастосування у правовій системі України, шляхів його вдосконалення, а також при характеристиці структурних компонентів правозастосовчої ЕЕС та окресленні її функцій;

комплексний підхід – при об’єднанні теоретичних здобутків філософії, логіки, юриспруденції, інформатики та інших наукових дисциплін навколо досліджуваної проблематики;

феноменологічний метод – при окресленні сутності, внутрішнього механізму та зовнішнього прояву правозастосування як особливої форми реалізації права;

історико-ретроспективний метод – при розгляді процесів становлення і розвитку наукових поглядів на проблеми інтелекту та “штучного інтелекту”;

методи формалізації та моделювання – при переведенні нормативних висловлювань на мову формальної логіки та побудові логічної моделі правозастосування;

абдуктивний та гіпотетико-дедуктивний методи – при формулюванні, верифікації та аргументації теоретичних положень, висловлених у роботі;

герменевтичний метод, методи семантичного та категоріально-термінологічного аналізу – при розкритті співвідношення змісту ряду юридичних понять, а також при аналізі поняття “штучний інтелект”.

Для досягнення поставленої мети в роботі також використовувались методи індукції та аналогії, процедури (операції) аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, ідеалізації, прогнозування тощо.

Теоретичну основу роботи складає енциклопедична, наукова та навчальна література – юридична, філософ­ська, філософсько-правова, а також з логіки, психології, лінгвістики, інформатики, інженерії знань та інших дисциплін.

Нормативну та емпіричну базу дослідження утворюють чинні закони та підзаконні нормативні акти, роз’яснення і вказівки Пленуму Верховного Суду України, матеріали судової практики, зразки діючих у правовій сфері інформаційних автоматизованих систем, консультації з експертами у відповідних галузях знання.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняному правознавстві комплексним дослідженням можливості використання електронних експертних систем у правозастосовчій діяльності з метою її вдосконалення.

Наукова новизна результатів дослідження конкретизується в наступних теоретичних положеннях, що виносяться на захист:

всупереч поширеним уявленням про філософію права як про наукову галузь, що має суто теоретико-рефлексивне спрямування, вважаємо за необхідне утвердження в її контексті нової галузі досліджень практично орієнтованого характеру – правової праксеології, в межах якої здійснювався б аналіз прикладних аспектів юриспруденції в плані раціоналізації правових знань;

будучи динамічним елементом правової системи, котрий являє собою складну опосередковану форму реалізації права, правозастосування є найчутливішим індикатором ефективності функціонування зазначеної системи в цілому. Разом з тим, саме в цій сфері існують досить широкі можливості для проявів суб’єктивізму в діяльності посадових осіб та кваліфікаційних помилок, що істотно нівелює позитивні інновації в правотворчості;

актуальна проблема низької ефективності правозастосовчої діяльності може бути вирішена лише за умови комплексного підходу до вивчення можливостей впливу на правову реальність. Шляхи вирішення цієї проблеми, визначені в роботі як напрямки удосконалення правозастосування, було згруповано автором у декілька блоків, що характеризуються відносною функціональною однорідністю – “нормативний”, “матеріально-технічний”, “організаційний” та “просвітницький”;

найбільш перспективними напрямами вдосконалення правозастосування є ті з них, які забезпечують максимальний ефект при мінімальних витратах, зокрема, такими вважаємо логіко-функціональний аналіз, формалізацію та алгоритмізацію застосування норм права, котрі створюють необхідні передумови для часткової автоматизації правозастосовчого процесу;

незважаючи на усталені традиції найменування, вважаємо неточною назву “інтелектуальні системи” по відношенню до автоматизованих інформаційних систем, що моделюють аналітичну діяльність людини у правовій сфері. У зв’язку з цим пропонуємо власний варіант найменування подібних програмно-апаратних комп’ютерних комплексів – “квазіінтелектуальні системи”;

комп’ютерне моделювання аналітичних процедур правозастосовника доцільно здійснювати в межах прагматичного напрямку галузі “штучного інтелекту” та за допомогою технології електронних експертних систем на основі продукційної моделі подання знань із зворотними висновками;

відповідно до результатів, отриманих у процесі дослідження, вважаємо необхідною, можливою та доцільною розробку інтегративної правозастосовчої ЕЕС, покликаної інтенсифікувати правозастосовчий процес.

^ Практичне значення отриманих результатів. Аналітичний матеріал дисертації, основні висновки та пропозиції, сформульовані у роботі, можуть бути використані безпосередньо при розробці правозастосовчої експертної системи, у подальших наукових дослідженнях шляхів підвищення ефективності правозастосування, при підготовці підручників та навчальних посібників, у процесі викладання курсів “Теорія держави і права”, “Проблеми загальної теорії держави і права”, “Юридична логіка”, “Філософія”, “Інформаційні технології в діяльності ОВС”, “Правова інформація та комп’ютерні технології в юридичній діяльності”, спецкурсу “Філософія права”.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України, кафедральних та міжкафедральних семінарах. Теоретичні здобутки роботи використовувалися автором у процесі викладання нормативних навчальних курсів “Філософія”, “Професійна етика працівника ОВС”, спецкурсу “Філософія права”.

Матеріали та окремі ідеї дисертаційного дослідження були апробовані на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, а саме:

Науково-теоретичній конференції молодих і майбутніх вчених “Актуальні проблеми права – 2003” (Київ, 09 квітня 2003 року);

Міжнародній науковій конференції “Філософія права: стан і тенденції розвитку в Україні і світі” (Київ, 30 травня 2003 року);

Всеукраїнській науково-практичній конференції “Вища школа України: стан, проблеми і перспективи розвитку” (Київ, 29 листопада 2003 р.);

Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 23-24 квітня 2004 року);

Загальноакадемічній підсумковій науково-теоретичній конференції “Входження України в європейський простір” (Київ, 14-15 травня 2004 року);

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у п’яти публікаціях, у тому числі в чотирьох наукових статтях у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ


Процес дослідження певного об’єкта передбачає здійснення послідовних операцій: визначення дисциплінарного статусу дослідження; наукову постановку проблеми, її чітке формулювання; висунення альтернативних ідей про можливі шляхи вирішення проблеми; обрання оптимальної ідеї, за допомогою якої найбільш вірогідне вирішення проблеми; слідування цій ідеї у ході пізнання; почергове використання всіх інших альтернативних ідей у тому випадку, якщо обрана спочатку ідея не вирішила проблему; вихід вирішеної проблеми на практику шляхом визначення етапів дії [197, 94]. Дана науково обґрунтована та практично апробована логічна послідовність повною мірою була реалізована у пропонованому дослідженні.

Філософія права як інтегративна наука, що вивчає правову реальність, здатна не лише до метафізичних рефлексій про право у межах правової онтології, гносеології, аксіології, антропології та інших теоретичних дисциплін, але й до раціонального аналізу конкретних правових проблем з позицій правової праксеології – особливої галузі філософсько-правових досліджень практично орієнтованого характеру. Здійснений нами з позицій правової праксеології філософсько-правовий аналіз проблематики, окресленої у вступі пропонованого дисертаційного дослідження, дав змогу розглянути феномен застосуванння норм права комплексно, піднявшись на найвищий рівень абстракції, таким чином, максимально спростивши проблемний концепт, а потім, шляхом все більшої деталізації, поступово розкриваючи його окремі конкретні аспекти. В результаті використання такого дослідницького підходу правозастосування постало у вигляді особливої опосередкованої форми правореалізації, динамічного елементу правової системи України, котрий є найчутливішим індикатором ефективності її функціонування, унікального засобу забезпечення дії механізму правового регулювання, специфічної владної діяльності, яка здійснюється виключно уповноваженими державою суб’єктами і спрямована на індивідуальну регламентацію найважливіших суспільних відносин. На жаль, незважаючи на виняткову соціально-правову значущість даного феномену, відповідальні особи в процесі здійснення застосування права припускаються численних помилок. Проблема інтенсифікації правозастосовчої діяльності, таким чином, має пріоритетний дослідницький статус.

Напрямки удосконалення правозастосування можна умовно згрупувати відповідно до їх сутнісних характеристик у певні блоки: “нормативний”, “матеріально-технічний”, “організаційний” та “просвітницький”. Найбільш перспективними є ті напрямки, які дають максимальний ефект при мінімальних витратах, реалізуючи інтенсивний спосіб трансформації правової дійсності. Відповідно, оптимальний шлях підвищення ефективності правозастосування, на нашу думку, полягає у наданні йому логічної визначеності через здійснення логіко-функціонального аналізу змісту та структури правозастосовчої діяльності, що дає можливість упорядкувати правозастосовчий процес, побудувати його формальну модель та відповідний алгоритм. Алгоритмізуючи правозастосування, ми створюємо необхідні передумови для комп’ютерного моделювання міркувальних процедур правозастосовника, тим самим уможливлюючи розробку комп’ютерної програми, яка б змогла здійснювати юридичну оцінку наявних фактичних даних.

Широке захоплення комп’ютеризацією у перші роки розвитку електронно-обчислювальних технологій призвело до заяв деяких авторів про “чи не беззастережну заміну, зокрема, законодавця і судді комп’ютерними системами” [197, 504]. Хоча жодного фундаментального теоретичного дослідження можливості моделювання правотворчості та правозастосування на основі технологій “штучного інтелекту” не з’явилось і досьогодні, саме через ряд публікацій, присвячених даній проблематиці ще у 1960-х рр., вона вважається далеко не новою. І це при тому, що переважна більшість даних робіт носила виключно декларативний характер, а ідеї та рекомендації, які були в них висловлені, були плодом фантазії ентузіастів, котрі “мали дуже приблизне уявлення не тільки про стан кібернетики та комп’ютерної техніки в той період, але і про природу законотворчості та правосуддя, які мають суто людський, тонкий, делікатний характер” [197, 504]. В силу того, що подібна програма призначена для моделювання інтелектуальної діяльності людини на базі ЕОМ, традиційно вона повинна належати до класу систем “штучного інтелекту”. Однак використання історико-ретроспективного методу при дослідженні становлення та розвитку філософських і наукових поглядів на проблему “штучного інтелекту”, а також здійснення категоріального аналізу даного поняття, дозволяють зробити висновок про те, що на даному етапі розвитку науки і техніки відносно до предметної сфери права мова може йти виключно про наслідування або імітацію міркувальних процедур людини, але не про їх відтворення. Тобто використання терміну системи “штучного інтелекту” або ж “інтелектуальні” системи для позначення електронних правозастосовчих систем буде не зовсім коректним. На наш погляд, найбільш повно і точно позначає сутність і зміст подібних програм інший термін – “квазіінтелектуальні електронні системи” (від лат. “quasi” – “ніби, майже, немовби” та “intellectus” – “розуміння, розсудок, пізнання”), які передбачають реалізацію відповідного квазіінтелектуального програмного продукту на апаратному базисі електронно-обчислювальних машин і мають на меті отримати співставні з людськими результати внаслідок імітації ходу міркувань фахівця-правозастосовника, а не створення “штучного” інтелекту.

Найбільш близькими по суті до квазіінтелектуальних систем є розробки, які з’явилися внаслідок розвитку прагматичного напрямку в теорії “штучного інтелекту”. Представником даних розробок, який з огляду на специфіку предметної сфери та характер алгоритмізованих процедур цілком відповідає ідеї комп’ютерного моделювання правозастосування, видаються електронні експертні системи – програмні засоби, котрі об’єднують формалізовані знання експертів з масивами інформації, що характеризує предметну область, здатні на основі механізму логічного виводу виводити з наявних фактичних даних нові знання, тобто формулювати висновки й рекомендації, аналогічні тим, які зробив би експерт у подібній ситуації.


Як засвідчило здіснене дослідження, алгоритмізувати таку складну і багатогранну діяльність, як юридична кваліфікація, дуже непросто, але водночас теоретично можливо. Відповідно, цілком можливо і створити автоматизовану систему, яка б діяла у цій предметній сфері, таким чином значно спростивши і прискоривши процес правозастосування.

Робота у таких складних і недостатньо структурованих сферах людської діяльності, “до числа яких без сумніву належить і право” [214, 100], пов’язана із цілим рядом серйозних проблем, однак правозастосовча експертна система не тільки покликана виступати у ролі системи підтримки прийняття рішення (як ефективний допоміжний засіб), котра доповнює та збільшує можливості людини у сфері вибору та прийняття обґрунтованого правозастосовчого рішення в умовах недостатньої для людини визначеності ситуації, але й може слугувати інструментом удосконалення законотворчості, вказуючи на приховані логічні суперечності у чинному законодавстві.

Перед тим, як приступити до створення ЕЕС, яка б діяла у предметній сфері правозастосування, слід визначитись з її цілями, завданнями, структурою, функціями, чітко уявляти послідовність дій розробників, необхідний склад їх команди тощо. Цілі правозастосовчої електронної експертної системи (ПЕЕС): формалізація знань експертів у юриспруденції, підвищення якості рішень правозастосовника та автоматизація рутинної частини їх роботи, удосконалення законодавства, виявлення у ньому прогалин і прихованих протиріч. Завдання ПЕЕС: часткова автоматизація процесу кримінально-правової кваліфікації, здійснення багаторівневого швидкого пошуку необхідних документів у нормативно-правовій документальній базі, реалізація системи семантичних зв’язків між елементами правової інформації на основі інтерактивного тлумачного словника юридичних термінів. До складу ПЕЕС повинні входити наступні компоненти: база даних, база знань, механізм логічного виводу, користувацький інтерфейс, модуль поповнення знань, пояснювальний модуль, модуль допомоги. У команду по розробці ПЕЕС необхідно залучити таких спеціалістів як експерти у проблемній області (працівники органів слідства, прокуратури, суду, спеціалісти з теорії права, кримінального права і процесу), фахівці з математичної, деонтичної та юридичної логіки, інженери по знаннях, програмісти, дизайнери, тестери. Проектування експертних систем суттєво відрізняєтся від розробки звичайних програмних продуктів і складається з наступних етапів: 1) теоретичне обґрунтування; 2) ідентифікація; 3) концептуалізація; 4) формалізація; 5) виконання; 6) тестування; 7) експериментальна експлуатація кінцевими користувачами; 8) модифікація системи. Головними критеріями для оцінки ПЕЕС є практична цінність, зручність та стійкість системи.

Актуальний стан інформатизації правозастосовчого процесу характеризується наявністю великої кількості різноманітних автоматизованих інформаційних систем (в т.ч. експертних систем), автоматизованих комплексів, які ефективно використовуються в юридичній практиці. Однак, разом з тим поки що не створено жодної АІС, яка б супроводжувала професійну діяльність правозастосовника на протязі усіх ланок процесу застосування норм права. Фактично відсутні системи, які б моделювали процес юридичної кваліфікації діяння (котрий по суті є центральною частиною застосування закону), допомагаючи спеціалісту в прийнятті надзвичайно відповідального рішення у справі. Як засвідчило виконане дослідження, алгоритмізувати таку складну і багатогранну діяльність, як юридична кваліфікація, дуже непросто, але водночас теоретично можливо. Відповідно, цілком можливо і створити автоматизовану систему, яка б діяла у даній предметній сфері, таким чином значно спростивши і прискоривши процес правозастосування.

Дослідження доцільності створення правозастосовчої експертної системи здійснювалось нами з позицій співставлення складності її розробки з очікуваним позитивним ефектом від її запровадження. Першою серйозною проблемою при розробці ПЕЕС є проблема вибору способу подання знань. Дослідивши означену проблему, вважаємо найбільш прийнятним варіантом розробку системи на основі продукційної моделі подання знань із зворотними висновками та стратегії пошуку в глибину. Також при цьому доцільно використовувати простіший в реалізації алгоритмічний підхід, в рамках якого необхідно буде формалізувати завдання і сформулювати правила логічного виводу у вигляді програмних інструкцій “прямої дії” (тобто чітко вказувати як саме і в якій послідовності слід розв’язувати завдання). Водночас слід уникати зайвої “жорсткості” механізму логічного виводу, яка безумовно позначається на реальній застосовності системи у мінливих умовах сьогодення.

Існує також ряд інших проблем, пов’язаних з розробкою (необхідність якісного матеріально-технічного та організаційного забезпечення даного процесу, який триватиме більше 5 років, фундаментального обґрунтування та детального опису як принципу функціонування системи в цілому, так і кожного її елементу, залучення ряду висококваліфікованих спеціалістів, уникнення суперечностей в процесі алгоритмізації правозастосування, формалізації нормативних висловлювань, вироблення ряду критеріїв юридичної кваліфікації, які враховували б усі можливі варіанти фактичних обставин справи аж до встановлення повної відповідності діяння одній із норм права та були адаптовані з урахуванням специфіки електронних систем і ходу природних міркувань людини-користувача) та використанням (необхідність проведення консультаційно-роз’яснювальної роботи серед кінцевих користувачів системи та громадськості, захисту системи від несанкціонованого доступу та зловмисного втручання у її роботу, процесуального оформлення організаційних засад роботи системи та порядку використання її результатів) ПЕЕС, однак продумана і виважена багатофункціональність правозастосовчої ЕЕС (котра за умови інтеграції з деякими АІПС зможе допомогти правозастосовнику на етапі збирання фактичного матеріалу), на наш погляд, є тією умовою, котра в кінцевому рахунку повинна виправдати зусилля, витрачені на створення та введення в експлуатацію даної системи, окупити їх у розмірі, неспівмірно більшому за витрати.

На користь цієї думки свідчить огляд потенційних позитивних перспектив у разі створення ПЕЕС, якими є:

інтенсифікація правозастосування та часткова автоматизація процесу юридичної кваліфікації;

досягнення прогресу в наукових дослідженнях у галузі філософії права та юридичної логіки, загальної теорії права, науки кримінального права, теорії та практики застосування кримінального закону, теорії кваліфікації злочинів, законодавчої техніки, лінгвістики, когнітивної та інженерної психології, теорії алгоритмів, правової інформатики та інших галузей теоретичної і прикладної інформатики, інженерії знань та “штучного інтелекту”, правової кібернетики тощо;

можливість за допомогою системи змоделювати будь-яку ситуацію та здійснити її юридичну оцінку з навчальною метою в процесі правоосвітньої діяльності;

виявлення в процесі логіко-функціонального аналізу правозастосування та формалізації правових норм існуючих неточностей, неузгодженостей та прогалин у чинному законодавстві, недосконалості структури нормативно-правових актів, багатозначності або невизначеності вжитих у них юридичних термінів;

удосконалення правотворчого процесу через окреслення множини структурно-функціональних вимог до правової норми та визначення оптимальної форми нормативно-правового акту.

Орієнтуючи філософсько-правову думку на критичний аналіз правових проблем, перспектива розробки ПЕЕС ще й актуалізує цілий ряд напрямків фундаментальних досліджень, пов’язаних із конкретизацією проблемних моментів і прогалин у теорії кримінально-правової кваліфікації, універсалізацією критеріїв юридичної кваліфікації та розкриттю її внутрішнього механізму, об’єднує зусилля науковців навколо усунення термнологічних неузгодженостей у правовій сфері. Крім того, до безсумнівно позитивних якостей системи слід віднести також можливість акумуляції досвіду багатьох експертів у галузі правозастосування, яка за інших умов є дуже ускладненою багатьма факторами, а в більшості випадків – просто неможливою.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



Абрамова А.И. Субсидиарное применение норм права судом // Проблемы совершенствования советского законодательства. – М., 1988. – Вып. 41. – С. 3-12.

Авдюков М. Применение норм права при разрешении гражданских дел // Советская юстиция. – 1972.– № 4. – С. 5-7.

Автоматизированное проектирование информационно-управляющих систем. Проектирование экспертных систем на основе системного моделирования: Монография / Г. Г. Куликов, А. Н. Набатов, А. В. Речкалов и др. – Уфа: Уфим. гос. авиац. техн. ун-т, 1999. – 223 с.

Агапов А.Б. Локальные формы информационно-правового обеспечения // Государство и право. – 1992. – № 5. – С. 75 81

Айзенк Г., Кэмин Л. Природа интеллекта – битва за разум. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. – 352 с.

Акопова Е.М. О применении норм трудового права на предприятии // Советское государство и право. – 1973. – № 12. – С. 86-91.

Акопова Е.М. Совершенствование процесса применения норм трудового права // Советское государство и право. – 1988. – № 4. – С. 58-66.

Актуальные вопросы совершенствования информационных систем органов внутренних дел: экспресс-и^ История философии права. – СПб.: Юридический институт (Санкт-Петербург), Санкт-Петербургский университет МВД России, 1998. – 640 с.
Інформатизація управління в ОВС: Навчальна програма / За заг. ред. Я.Ю.Кондратьєва. – К.: НАВСУ, 2001. – 13 с.

Інформатизація законотворчої, нормотворчої, правотворчої, правозастосовчої та правоосвітньої діяльності: Посібник. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 199 с.

Інформаційне забезпечення правоохоронних органів: Інструктивно-методичні матеріали. – К.: НАВСУ, 2001. – 35 с.

Інформаційне суспільство / В.М.Брижко, О.М.Гальченко, В.С.Цимбалюк, О.А.Орєхов, А.М.Чорнобров, Р.А.Калюжний, ред. – К.: «Інтеграл», 2002. – 219 с.

К итогам дискуссии о применении норм советского права // Советское государство и право. – 1955. – № 3. – С.50.

Казначеев В. П. Живое пространство: ноосфера? // Рус. мысль. – 1993. –№ 3. – С. 77-89.

Казьмин И.Ф. Общие проблемы права в условиях научно-технического прогресса. – М.: Юридическая литература, 1986. – 191 с.

Калмыков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1976. – 267 с.
еще рефераты
Еще работы по разное
© РОНЛ.орг 2000-2026 По всем вопросам обращаться на эту почту: admin@ronl.org