Реферат: Розділ 1 теоретичне підґрунтя управління конкурентоспроможністю вищих навчальних закладів на засадах бенчмаркінгу

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ НА ЗАСАДАХ БЕНЧМАРКІНГУ


1.1. Сутність та особливості управління конкурентоспроможністю вищих навчальних закладів


Вища освіта в Україні, як й інші сфери виробничої та невиробничої діяльності, все гостріше відчуває необхідність пристосування до умов ринкового середовища. Вищий навчальний заклад, як і будь-яка організація, вимагає побудови ефективної системи управління. Разом з тим ВНЗ є недостатньо вивченою, з погляду теоретичного й практичного менеджменту, організацією. Сьогодні можна стверджувати, що у керівництва вітчизняних закладів відсутні єдині науково обґрунтовані й емпірично апробовані стандарти та методи управління в умовах ринкової економіки. Це призводить до неефективного виконання ВНЗ своєї головної функції - формування інтелектуального потенціалу шляхом надання освітніх послуг для задоволення суспільних та особистих потреб.

Аналіз вітчизняних наукових джерел показав, що серед дослідників, які вивчають дану проблему, відсутня єдина думка з приводу того, що є товаром ВНЗ. Досить часто товаром пропонується вважати освітню послугу, упредметнену в навчальних програмах, забезпечених необхідними ресурсами. Однак слід відмітити наявність різних тлумачень освітньої послуги. Так, Т. Владикіна зазначає: «Освітня послуга вищого навчального закладу - це здійснювана професорсько-викладацьким складом діяльність, спрямована на передачу слухачам знань, формування в них умінь і навичок [39, с. 19]». С. Куров вважає, що «освітня послуга - це організована, цілеспрямована діяльність (дія), здійснювана одним або декількома суб’єктами (колективом ВНЗ) за допомогою взаємодії (особистої, дистанційної) з особою, що навчається (групою осіб, що навчаються) щодо передачі знань, формування вмінь, навичок, надання впливу на особистість шляхом управління її (їх) навчальною діяльністю (діями) [94, с. 56]»*. У нормах Закону України «Про вищу освіту» [66] поняття «освітня послуга» взагалі не вживається.

Найчастіше під «освітньою послугою» розуміють «систему знань, інформації, умінь і навичок, які використовуються з метою задоволення різноманітних потреб людини, суспільства й держави [256]»**.

Оригінальною й актуальною є позиція О. Скрипак, яка вважає, що економічна категорія «освітні послуги» містить у собі умови, бажання, основу й відповідальність за їх виробництво та споживання економічними суб’єктами (домогосподарствами, організацією, державою) і підмінюється вузьким поняттям «платні освітні послуги» [202]. Це положення вона пояснює специфікою сучасних умов, серед яких можна виділити: відсутність сформованих повноцінних суб’єктів інвестування в людський капітал, механізмів реалізації економічної відповідальності за його формування й нагромадження, скорочення бюджетних видатків на освіту без перегляду соціальних зобов’язань держави, відсутність повноцінного фінансового ринку і механізмів кредитування тощо.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

За другою характеристикою особливості освітніх послуг визначаються їх специфікою та специфікою освіти (табл. 1.1). Необхідність державного регулювання в сфері вищої освіти зумовлена суспільною спрямованістю діяльності ВНЗ.



Рис. 1.1. Ринки функціонування ВНЗ

Джерело: розроблено автором

На даний час за сферою освіти, в т. ч. і вищою, визнається лише соціальна ефективність, хоча закордонна зарубіжна практика довела, що освіта може бути економічно вигідною та високорентабельною сферою [73,; 104,; 182].

^ Р
ис. 1.1 ВНЗ як суб’єкт ринкових відносин

Таблиця 1.1

Особливості освітніх послуг

Параметри

Характеристика

1. Подільність

Перервану освіту можна відновити через певний час згідно чинного законодавства

2. Фази реалізації

Перша фаза реалізації: надання послуг особам, що навчаються..

Друга фаза реалізації: особи, що закінчили освітню підготовку, реалізують її на ринку праці.робочої сили

3. Роль клієнта

Високий ступінь залучення клієнта до процесу надання освітньої послуги і його впливу на якість послуг

4. Гетерогенність

Унікальність і неповторність кожної освітньої послуги

5. «Дворинкова» орієнтація

Освітня послуга має надаватись із врахуванням інтересів клієнтів-абітурієнтів і клієнтів-роботодавців

6. Багатоканальність оплати освітніх послуг

В оплаті за надання освітньої послуги може брати участь клієнт (абітурієнт), роботодавець, держава тощо

7. Суспільна спрямованість

Освітні послуги споживаються суспільством в цілому і розглядаються як засіб досягнення певних цілей в контексті суспільних відносин. Це обумовлює доцільність не лише ринкове ринкового регулювання, а й державнедержавного

Джерело: узагальнено автором за [106, с. 16-19]

Тенденції реформування суспільства та розвиток ринкової економіки в Україні свідчать про необхідність надання ВНЗ більшої самостійності та автономії для зайняття активної ринкової позиції. Це дозволить ВНЗ бути більш ініціативним, динамічним, гнучким, схильним до пошуку і використання новітніх технологій у внутрішніх процесах, здатним вистояти у конкурентній боротьбі з іншими навчальними закладами за клієнтів та ресурси.
Автономія і самоврядування повинні відображатися у самостійності вирішення питань управління і визначення напряму дій у сфері освіти, науково-дослідної роботи, розподілу ресурсів та інших видів діяльності. Згідно п. 2 ст. 29 Закону України «Про вищу освіту» декларується право ВНЗ на самостійне визначення форм навчання, форм та видів організації навчального процесу, розроблення та запровадження власних програм наукової та науково-виробничої діяльності, прийом на роботу працівників, надання додаткових освітніх послуг, створення структурних підрозділів закладу, здійснення видавничої діяльності та розвиток поліграфічної бази, проведення спільної діяльності з іншими організаціями, участь у роботі міжнародних організацій, запровадження власної символіки та атрибутики, звернення з ініціативою змін нормативно-правових актів у сфері вищої освіти та користування земельними ділянками. Однак, протягом останнього десятиріччя в Україні спостерігалося зростання обмежень самоврядування та автономії ВНЗ. Про роль вчених рад, виборність керівників, обмеження впливу міністерств і відомств, виведення з-під управління місцевими органами, самостійне присудження вчених ступенів та звань в сьогоднішньому розумінні «автономії і самоврядування» не йдеться. Про це свідчить аналіз змісту нормативно-правових актів, що регулюють сферу вищої освіти [37; 66-72]. Передбачається лише оперативне управління з досить суттєвими обмеженнями у діяльності державних ВНЗ. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що на сьогоднішній день найвищий рівень автономії мають національні заклади державної форми власності та ВНЗ приватної форми власності. Отже, автономія і самоврядування ВНЗ є суто декларативними і мають принципові відмінності від автономного самоврядування європейських університетів.
В цілому, діяльність ВНЗ, що знаходяться у державній та комунальній власності, характеризується специфікою, яка обумовлена необхідністю задовольняти соціальні (державні) вимоги, здійснюючи бюджетну діяльність, та ринковий попит, впроваджуючи позабюджетну (підприємницьку) діяльність.

На нашу думку, підприємницька діяльність ВНЗ за формою - це відносно самостійна, передбачена його статутом і не заборонена законодавством у сфері вищої освіти діяльність з метою отримання прибутку для забезпечення стійкого розвитку ВНЗ, а за змістом - інноваційна діяльність в ринкових умовах, спрямована на підвищення ефективності освітнього процесу і якості продуктів.

Активізація підприємницької діяльності та поява ВНЗ, заснованих на приватній і комунальній формах власності, обумовила розвиток ринкових відносин у сфері вищої освіти та посилення конкуренції. Для функціонування ВНЗ державної і комунальної форм власності, на відміну від приватних, характерними є наявність жорсткоїа регламентації регламентація освітньої діяльності, кошторисне планування витрат з бюджетних джерел фінансування, цільове використання коштів та сувора фінансова дисципліна, витратний принцип бюджетного фінансування.

На відміну від радянської системи управління вищою освітою, сучасний менеджмент передбачає більш вищийсоку ступінь свободи керівників і підлеглих, який покликаний сприяти перегляду застарілих та впровадженню нових методів господарювання, що, з одного боку, відкриває перед ВНЗ більший простір у забезпеченні раціонального функціонування в умовах ринку, а з іншого - викликає появу нових проблем, пов’язаних з визначенням характеристик якості системи управління та ефективності процесів її функціонування. Зміни, що відбуваються на ринку освітніх продуктів, зокрема зростання кількості ВНЗ і підвищення вимог до якості освіти, зумовлюють загострення конкурентної боротьби між ними, визначаючи потребу в активізації маркетингової діяльності. В умовах посилення конкурентної боротьби на ринку освітніх продуктів дедалі більшого значення набуває проблема забезпечення і підвищення конкурентоспроможності навчальних закладів.

Конкурентоспроможність ВНЗ є важливим показником зовнішньої ефективності діяльності ВНЗ (державних і недержавних). Економічна категорія «конкурентоспроможність» іноді вважається синонімом категорій «ефективність», «результативність», «якість». Дане ототожнення є неприпустимим, оскільки, на нашу думку, конкурентоспроможність характеризує ступінь задоволеності клієнта освітніми продуктами певного закладу порівняно з аналогічними ВНЗ. У свою чергу, ефективність - це ступінь відповідності фактичного результату очікуваному, а результативність - поточний результат взаємодії ВНЗ із зовнішнім середовищем (клієнтами). У цьому контексті якість ми розглядаємо як сукупність істотних властивостей об’єкта, що обумовлюють його придатність для застосування за призначенням. Поняття ефективності функціонування, конкурентоспроможності ВНЗ
та якості освітніх послуг тісно взаємопов’язані (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Причинно-наслідковий зв’язок категорій

Джерело: розроблено автором

Вищий навчальний заклад за теорією управління, на наш погляд, можна розглядати як організацію. Під організацією розуміємо соціально-економічну систему, створену для досягнення комерційних чи некомерційних цілей. Конкурентоспроможність організацій є основою розвитку і для комерційних організацій, у т. ч. ( приватних ВНЗ), і для некомерційних організацій. Хоча некомерційні організації працюють не заради отримання прибутку, а для задоволення соціальних, культурних та інших потреб суспільства, а їх діяльність повністю або частково фінансується за рахунок коштів державного та (чи) місцевих бюджетів, вони повинні формувати систему управління конкурентоспроможністю для підвищення віддачі фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, тіснішого взаємозв’язку виділених з бюджету коштів з результатами їх використання.

Конкурентоспроможність є однією з найважливіших категорій, що характеризує кожний господарюючий суб’єкт. Проблема визначення, формування та підвищення конкурентоспроможності господарюючих суб’єктів, в тому числі і ВНЗ, є складною та багатогранною. Аналіз літературних наукових джерел показує, що єдиного термінологічного підходу апарату для визначення сутності конкурентоспроможності організації не існує, що призводить до проблем при розробці методологічних підходів при впровадженні моніторингу, проведенні діагностики та управлінні діяльністю організації у ринковому середовищі.

Сформульовані в наукових джерелах визначення економічної категорії «конкурентоспроможність організації» наведено у дод. А. УЗ огляду на викладене у додаткузагальнивши відомі трактування, зазначимо, що практично всі наведені визначення можна звести у три групи:

Конкурентоспроможність організації як конкурентоспроможність продукції (послуг), що нею виробляються (надаються).

Конкурентоспроможність організації як комплексна система оціночних показників конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність організації як її динамічна здатність адаптуватись до змін зовнішнього середовища.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Проблемам підвищення якості вищої освіти як основи її конкуренто-спроможності в різний час приділяли увагу В. Бобров [25], Ю. Васильєв та В. Глухов [32], С. Дятлов [59], І. Каленюк [77], В. Кремень [88], М. Федоров [32], Т. Фініков [245] та інші науковці. Управлінські та комерційні аспекти функціонування ВНЗ досліджували Л. Антошкіна [8], Г. Балашов, С. Беляков, М. Виноградов [20], В. ВладимірівВладимирів [40], В. Волкова [42], Д. Касьянова [79], Р. Кігель [81], В. Куценко [96], Є. Рибнов [193], М. Слоква [203], Л. Соколов [204]. Методологічні, методичні та прикладні питання діяльності ВНЗ в умовах ринкового реформування економіки знайшли відображення в роботах О. Авсієвич [1], О. Арзякової [11], Д. Бондаренко [27], В. Бугакова [29], І. Кочарян [87], М. Крупнової [91], А. Лялюк [101], Л. Мартемьянової [109], Н. Патліс [151], Н. Сініцької [200], Л. Шайморданової [249], Т. Шкаріної [252], В. Штуля [253], О. Щербініної [255], М. Яструбського [259]. Маркетингу освітніх послуг присвячені наукові праці В. Вітлінського [35; 138], С. Мамонтова [106], М. Матвіїва [112], Т. Оболенської [136-139], Ю. Петруні [155] та ін. ших вчених. Багато ідей щодо оцінки конкурентоспроможності ВНЗ пропонується О. Балакірєвою [19], Н. Верхоглядовою [34], В. Лазарєвим [98], М. Пащенко [152], а вчені Ю. Васильєв спільно з В. Глуховим та М. Федоровим [32], Н. Жигоцька [63], Т. Оболенська [35], Г. Педченко [153], О. Яременко [19] пропонують методики рейтингового оцінювання ВНЗ. Покращенню якості роботи ВНЗ присвячені роботи як вітчизняних вчених - В. Заболотного [64], І. Іванової [74-76], Н. Ушакової [64; 237], та ін.так і російських - Ю. Адлера [3], Н. Ахметової [197], В. Балабан та Е. Гаффорової [46], С. Єлисеєва [61], А. Жанказієва [62], У. Корголієва [84], О. Кочетова [205], І. Кравченко [46], О. Марусіної [110], В. Протасьєва [246], О. Савіної [207], Т. Салімової [197], Є. Спірідонова [207], Є. Фролова [246], В. Шильдіна [246]та ін. Проте, хоча фактор якості є приоритетнимпріоритетним при оцінюванні діяльності ВНЗ, однак він не є всеохоплюючим. Тому, враховуючи розвиток глобалізаційних процесів, входження до світового освітнього простору, необхідність врахування вимог національної економіки, питання саме конкурентоспроможності ВНЗ, а не тільки якості, має виступати на перший план при дослідженні перспектив розвитку конкретного закладу. Поряд з тим, проведені нами дослідження показують, що пПитання управління конкурентоспроможністю ВНЗ, яким присвячені праці М. Адаменко [2], Н. Куршиєвої [95], І. Романової [192], Р. Фатхутдінова [240; 244], є недостатньою вивченими. ЗЩодо конкурентоспроможності ВНЗ слід відмітити, щоокрема, аналіз літературних наукових джерел дозволив виявити лише декілька основних трактувань поняття «конкурентоспроможність ВНЗ».

В своїй праці [152, с. 89] М. Пащенко визначив, що конкуренто-спроможність ВНЗ - це його теперішні та потенційні здатності (можливості) з надання освітніх послуг відповідного рівня, що задовольняють потреби суспільства при підготовці висококваліфікованих фахівців, а також потреби з розробки, створення та реалізації науково-методичної і науково-технічної продукції як в теперішній час, так і в майбутньому.

В умовах демократизації суспільного життя особливої гостроти й соціально-політичної значущості набуває завдання задоволення інтересів, насамперед, особистості, а не лише загальносоціальних інтересів, пріоритетність яких зазначено у наведеному визначенні. Це одержало відображення у Законі України «Про вищу освіту», де в п. 2 ст. 22 зазначено, що одним з основних завдань ВНЗ є забезпечення інтелектуального, культурного й морального розвитку особистості.

Крім того, у даному визначенні не враховані порівняльні переваги окремого ВНЗ за якістю, ціною послуг, його іміджеві, фінансові й інші показники. Здатність надавати освітні послуги (створювати й реалізовувати послуги) ще не означає здатності закладу протистояти реальним конкурентам і забезпечувати достатній рівень конкурентоспроможності своїх навчальних програм.

В. Лазарєв зазначив у [86], що «конкурентоспроможність ВНЗ - це його комплексна характеристика за певний період часу в умовах конкретного ринку, що відбиває перевагу над конкурентами за низкою визначальних показників - фінансово-економічних, маркетингових, матеріально-технічних, кадрових і соціально-політичних, а також здатність ВНЗ до безкризового функціонування і своєчасної адаптації до умов зовнішнього середовища, що змінюються [98, с. 71-72]»*. У даному визначенні зроблено акцент на таких ознаках, як:

Перевага відносно конкурентів за низкою визначальних показників.

Функціонування закладу в безкризовому режимі.

Здатність своєчасної адаптації закладу до умов зовнішнього середовища, що змінюються.

Основним недоліком даного визначення є його певна статичність та надмірне узагальнення, яке не відображає специфіку діяльності ВНЗ. Крім того, конкурентоспроможність ВНЗ має розглядатися, в першу чергу, як здатність до ефективного функціонування з позицій мікро- і макрорівня. На нашу думку, зосередження уваги лише на зазначених складових конкурентоспроможності ВНЗ є недостатнім, оскільки як складові повинні виділятися навчальна, наукова, методична та інші види діяльності ВНЗ, які є основними для нього. Виділення ж політичної складової конкурентоспроможності, на нашу думку, не є доцільним, оскільки політична діяльність не відноситься належить до сфери діяльності ВНЗ.

У роботі групи авторів (Н. Моісеєвої, Н. Піскунової і Г. Костіна) [128] конкуренто-спроможність освітнього закладу розглядається як фактор, залежний, в основному, від іміджу ВНЗ, що визначається наступними показниками: загальна популярність і репутація, швидкість реагування на зміни запитів споживачів (абітурієнтів і роботодавців), інноваційний потенціал і його реалізація, престиж спеціальностей, рекламна політика, рівень зарубіжних зв’язків, фінансова забезпеченість (стійкість), конкурентний статус. У дослідженні цих науковців розкриваються способи забезпечення сприятливого іміджу освітнього закладу і дії, необхідні для побудови системи формування і підтримки іміджу. Використання даного підходу для порівняння конкурентоспроможності декількох навчальних закладів ускладнюється можливостями одержання необхідної інформації від інших ВНЗ. Потрібна інформація найчастіше є комерційною таємницею і не розголошується, а відсутність інтегрального показника конкурентоспроможності навчального закладу унеможливлює використання даної методики.

За визначенням І. Романової «конкурентоспроможність - це властивість ВНЗ, що визначає частку релевантного ринку освітніх послуг, яка належить даному закладу, і можливість перешкоджати перерозподілу ринку на користь інших суб’єктів [192, с. 61]»*. У цьому визначенні враховується релятивізм категорії «конкурентоспроможність» та її динамічний характер. Можна стверджувати, що конкурентоспроможність є визначальним показником діяльності ВНЗ, що визначає його дійсний і перспективний стан на обраному сегменті ринку.

Р. Фатхутдінов відзначає, що конкурентоспроможність ВНЗ «… - це його здатність: 1) здійснювати підготовку конкурентоспроможних фахівців; 2) розробляти конкурентоспроможні новації в цій сфері; 3) вести ефективну відтворювальну політику у всіх сферах своєї діяльності [244, с. 37]»**.

Н. Верхоглядова зазначає, що «конкурентоспроможністю ВНЗ, як суб’єкта ринку освітніх послуг, є його здатність здійснювати діяльність і формування освітнього продукту та асортименту послуг, що відповідають потребам конкурентного ринку [34, с. 310]»***. Основним недоліком даного визначення, на наш погляд, є врахування лише статичної складової конкуренто-спроможності.

Узагальнення відомих теоретичних і прикладних аспектів конкуренто-спроможності дозволило зробити висновок, що конкурентоспроможність вищого навчального закладу - порівняльна динамічна здатність найбільшою мірою, з точки зору ціни, якості та асортименту, задовольняти існуючі та формувати майбутні потреби клієнтів на визначеному ринку у певний період часу, забезпечуючи при цьому суспільну спрямованість і власний стійкий розвиток. Дане трактування, з нашої точки зору, найбільш повно розкриває сутність конкурентоспроможності ВНЗ, оскільки в ньому враховуються особливості функціонування закладу, його порівняльні переваги та їх статичні і динамічні властивості.

Конкурентоспроможність ВНЗ обумовлюється, насамперед, конкурентоспроможністю його освітніх продуктів, а також конкуренто-спроможністю ресурсного забезпечення (рис. 1.3).




Рис. 1.3. Ієрархія складових конкурентоспроможності ВНЗ

Джерело: розроблено автором

Під конкурентоспроможністю освітніх продуктів слід розуміти їх порівняльну динамічну здатність до задоволення потреб конкретного клієнта у певний період часу.

На нашу думку, освітня послуга – це надання знань та практичних навичок їх застосування. Відповідно, Конкурентоспроможність ресурсного забезпечення ВНЗ - порівняльна динамічна спроможність наявної системи ресурсів, в т. ч. компетенцій, формувати і утримувати конкурентні переваги. Це інтегральна характеристика закладу, обумовлена такими комплексними характеристиками, як кваліфікація професорсько-викладацького складу, розвиненість його науково-методичної і матеріально-технічної бази, широта охоплення напрямів підготовки, конкурентоспроможність фахівців, підготовку яких здійснює ВНЗ, що є результатом взаємопов’язаних бізнес-процесів.

Концепція, відповідно до якої організація розглядається як система бізнес-процесів, а управління її діяльністю - як управління бізнес-процесами, була розроблена в кінці 1980-х років. З кінця 1990-х років в Росії стали проводятьсяитись теоретичні дослідження проблеми застосування принципів процесно-орієнтованого управління у ВНЗ [125], а з 2001 року ця тенденція поширюєтьсявідбувається і в Україні [5; 126; 250]. Під бізнес-процесом ми розуміємо специфічно упорядковану в часі та просторі сукупність робіт, дій із зазначенням початку та закінчення і точним визначенням «входів» та «виходів». За процесним підходом пропонуємо розглядати функціонування ВНЗ за допомогою моделі, що відображена на рис. 1.4.

Р
ис. 1.4. Модель функціонування ВНЗ

Джерело: розроблено автором

В якості трьох основних видів діяльності ВНЗ доцільно розглядати навчальну, виховну та наукову, у т. ч. науково-технічну. Кожен вид діяльності характеризується специфікою процесу перетворення «входів» у «виходи». Зокрема, наукова і науково-технічна діяльність передбачає: на «вході» - вимоги до результатів, а на «виході» - високі технології, комплексне вирішення проблем підприємств, міста, регіону, програмні продукти тощо.

Бізнес-процеси ВНЗ можна поділити на основні, допоміжні та розвитку (табл. 1.2).

Основними у ВНЗ є ті бізнес-процеси, які орієнтовані на розробку і реалізацію освітніх продуктів, що представляють мають цінність для клієнтів та забезпечують якість і конкурентоспроможність ВНЗ. Допоміжні бізнес-процеси - це процеси, які забезпечують виконання основних бізнес-процесів, постачають їх необхідними ресурсами і формують інфраструктуру ВНЗ. До бізнес-процесів розвитку відносяться належать процеси удосконалення освітніх продуктів, технологій, обладнання, а також інноваційні процеси. Ефективний бізнес-процес трансформує вхідні елементи у вихідні з мінімальними витратами часу і ресурсів, а ефективність визначається співвідношенням результатів (кількість, якість) та витрачених ресурсів (вартість, кількість, час). Приклади бізнес-процесів ВНЗ наведено у дод. Б.

^ Таблиця 1.2

Класифікація бізнес-процесів ВНЗ

Категорії бізнес-процесів

Бізнес-процеси

о: розроблено автором

Всі види діяльності ВНЗ можна зобразити у вигляді «ланцюга цінностей» М. Портера (рис. 1.5). З метою формування конкурентних переваг доцільно, на наш погляд, підходити до «ланцюга цінностей» ВНЗ як до системи, враховуючи не тільки його елементи, а й їх взаємозв’язки. Забезпечуючи удосконалення змістового наповнення окремих елементів «ланцюга цінностей», можна підвищити конкурентоспроможність ВНЗ.

Проведені нами дослідження показали, що у В науковій літературі не виділяються виділені види конкурентоспроможності ВНЗ. Так, лише Ю. Петруня [155, c. 54] вводить поняття стратегічної і тактичної конкурентоспроможності ВНЗ.

Допоміжна (вторинна) діяльність

Конкуренто-

спроможність

ВНЗ

Основна (первинна) діяльність

Рис. 1.5. «Ланцюг цінностей» ВНЗ за М. Портером

Джерело: власне опрацювання автора на підставі [108, с. 84]

Проблемі визначення конкурентоспроможності спеціаліста присвячена робота Л. А. Дудко [55], в якій визначено, що конкурентоспроможність спеціаліста – це відповідність якості робочої сили вимогам ринку, можливість перемагати в конкуренції на ринку праці, тобто більш повне, порівняно з іншими кандидатами, задоволення вимог роботодавців за рівнем знань, умінь, навичок, особистих якостей.

На нашу думку, конкурентоспроможність ВНЗ доцільно розглядати і в таких аспектах:

статиці (конкурентостійкість);

динаміці (конкурентогнучкість).

Поняття «конкурентостійкість» у вітчизняній науці вперше введено В. Диканем [54, с. 41]. Ми ж, розвиваючи дане поняття, пПід конкурентостійкістю ВНЗ розуміємо його здатність зберігати досягнутий рівень конкуренто-спроможності при виживання функціонуванні і якомога довшого існування на ринку освітніх продуктів. Однак, на нашу думку, конкурентостійкість не відображає потенційного розвитку конкуренто-спроможності. Тому пропонуємо ввести поняття «конкурентогнучкість» для врахування динамічних змін конкурентоспроможності в агресивному конкурентному середовищі.

На наш погляд, конкурентогнучкість ВНЗ відображає його здатність підвищувати конкурентоспроможність ресурсного забезпечення для створення нових сегментів ринку, своєчасного прогнозування змін в існуючому середовищі та адекватного реагування на них (табл. 1.3).

Отже, управління конкурентоспроможністю ВНЗ передбачає як досягнення конкурентостійкості, так і формування умов для досягненнязабезпечення конкурентогнучкості, оскільки перша дозволяє бути конкурентоспроможним у теперішньому часі, а друга - в у майбутньому.

^ Таблиця 1.3

Відмінності конкурентостійкості та конкурентогнучкості ВНЗ

Ознака

Конкурентоспроможність

конкурентостійкість

конкурентогнучкість

1. Домінанта формування







2. Спрямованість дій







3. Заходи для досягнення







Джерело: розроблено автором

Аналіз наукових джерел свідчить про відсутність єдиної класифікації різновидів конкурентоспроможності ВНЗ, яка є важливим підґрунтям формування заходів з її підвищення. У табл. 1.4 представлено запропоновану нами класифікацію видів конкурентоспроможності, що враховує специфіку функціонування ВНЗ.залежно від ринку слід розглядатипродуктівпраці. А

За системним підходом ВНЗ – це взаємопов’язана сукупність підсистем, які є об’єктами тактичного і стратегічного управління, і об’єднують функціонально взаємопов’язані види діяльності, такі як: навчальна, наукова та науково – технічна, виховна, економічна, управлінська, маркетингова, господарська.

^ Таблиця 1.4

Класифікація видів конкурентоспроможності ВНЗ

Ознака класифікації

Види конкурентоспроможності

1. Час прояву




2. Стан системи




3. Територіальний сегмент ринку




4. Вид ринку




Джерело: розроблено автором

НайважливішимРівень конкурентоспроможності ВНЗ в кожний конкретний момент визначається сукупною дією низки факторів. Аналіз економічної літератури показує недостатність комплексних досліджень факторів конкуренто-спроможності ВНЗ і проблеми їх виявлення та систематизації. С. Мамонтовим [106, с. 115] запропоновано мультіатрибутивна мультиатрибутивну модель освітніх послуг, за якою виділяються такі фактори конкурентоспроможності: фактор навчального закладу, ціновий та якість навчання. Н. Верхоглядова [34, с. 293, 296-297] підкреслює, що основними факторами конкурентоспроможності ВНЗ є конкурентоспроможність його освітніх послуг, яка визначається їх якістю, споживчою цінністю та характеристиками самих клієнтів, а також частка ринку та ресурси.

Рис. 1.3 “Ланцюг цінностей” ВНЗ за Портером

Фактори, що впливають на конкурентоспроможність ВНЗ, є неоднорідниминакові за своєю природою, характером та ступенем впливу, тому необхідно здійснити їх систематизацію тапровести їх класифікацію. На нашу думку, можна класифікувати фактори, що впливають на конкурентоспроможність ВНЗ, можна класифікувати за джерелами їх походження - на зовнішні та внутрішні фактори. Зовнішні фактори (фактори зовнішнього середовища) відображають сукупність тих умов, до яких адаптується ВНЗ. До них можна віднести: фактори макрооточення (соціально-демографічні, економічні, науково-технологічні, політико-правові, міжнародні, культурні) та фактори безпосереднього оточення (особливості галузі, постачальники, клієнти, конкуренти, продукти-замінники). Внутрішні фактори (фактори внутрішнього середовища) визначають потенціал та ефективність процесу адаптації до існуючих і майбутніх освітніх потреб. До них можна віднести: технологічний (виробничий), науково-технологічний, фінансовий, маркетинговий, інноваційний, управлінський потенціали, потенціал відтворення, потенціал організаційної структури, інформаційний, інфраструктурний, трудовий та інтелектуальний потенціал ВНЗ. На нашу думку, одним з найважливіших внутрішніх факторів, що впливають на конкурентоспроможність ВНЗ, є його інтелектуальний потенціал, оскільки сфера вищої освіти належить до високоінтелектуального сектору економіки. Інтелектуальний потенціал характеризує активи ВНЗ (інтелектуальна власність, людський та соціальний капітали, структурні та маркетингові активи), що дозволяють досягати стратегічних цілей розвитку за максимальної ефективності функціонування. У структурі інтелектуального потенціалу ВНЗ доцільно виділяти дві складові:

людський капітал - інтелектуальний потенціал професорсько-викладацького складу та наукових працівників, а також інтелектуальний потенціал слухачів (студентів, аспірантів);

структурний капітал ВНЗ.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

- 5. Стратегічний підхід, який– базується на швидкому реагуванні ВНЗ на зміни зовнішнього середовища за рахунок планування, організації та здійснення стратегічних змін, а також контролі за виконанням місії, реалізацією цілей, стратегій та стратегічних пріоритетів. Увага керівництва зосереджується на стратегічному аудиті зовнішнього і внутрішнього середовища, формуванні сценаріїв розвитку, визначенні цілей, стратегічних пріоритетів, місії, стратегічному плануванні, організації реалізації стратегії, стратегічних змін та стратегічному контролі.

- 6. Стратегічний маркетинговий підхід, - запропонований Л. Балабановою і В. Сліпеньким [17], передбачає встановлення рівноваги між стратегічними маркетинговими цілями та стратегічним потенціалом і довгострокову орієнтацію на клієнтів та конкурентів. Увага керівництва зосереджується, в основному, на моніторингу конкурентного середовища, оцінці маркетингових можливостей і ризиків, сильних та слабких сторін ВНЗ, розробці маркетингової концепції стратегічного розвитку, трансформації місії у сукупність маркетингових цілей, формуванні маркетингових стратегій розвитку бізнес-портфеля, адаптації маркетингових стратегій до змін у зовнішньому середовищі та забезпеченні реалізації стратегії. Саме цей підхід, на наш погляд, має реалізовуватись керівництвом ВНЗ.

Для забезпечення стійкого розвитку ВНЗ слід необхідно формувати адекватну систему управління конкурентоспроможністю. Методологією побудови окремих сфер управління конкурентоспроможністю, як зазначає Р. Фатхутдінов у своїх працях [238; 239; 241-243], є система забезпечення конкуренто-спроможності. Вона базується, на його думку, на економічних законах функціонування ринкових відносин, законах організації, наукових підходах і методах управління. У своїй праціЦей науковець зазначає [240, с. 59]він зазначає, що система забезпечення конкурентоспроможності ВНЗ складається із зовнішнього оточення («вхід», «вихід», зворотній зворотний зв’язок, зв’язок із зовнішнім середовищем) та внутрішньої структури (підсистеми наукового супроводу, цільової, забезпечуючої, керованої та керуючої). Акцентуючи увагу при цьому на конкурентоспроможності випускників, Р. Фатхутдінов не враховує необхідності формування динамічної конкурентоспроможності ВНЗ.

Н. Верхоглядова [34, с. 312, 344] виділяє лише аспект забезпечення конкурентоспроможності ВНЗ, виокремлюючи оперативний, тактичний і стратегічний рівні та зазначаючи відповідні критерії - показник конкуренто-спроможності послуги, показник конкурентоспроможності ресурсного потенціалу та конкурентоспроможність ВНЗ на ринку освітніх послуг.

Система управління конкурентоспроможністю ВНЗ, на нашу думку, має охоплювати всі складові його діяльності і являє собою узгоджену, взаємопов’язану, супідрядну сукупність елементів (механізмів, методів, інструментів і т. ін.), за допомогою яких ВНЗ цілеспрямовано та системно реалізує свою місію через формування та розвиток стійких конкурентних переваг.

Слід зазначити, що при формуванні системи управління конкуренто-спроможністю існують обмеження, обумовлені специфікою функціонування закладів різних форм власності. Так, ВНЗ державної форми власності можуть самостійно вирішувати лише тактичні аспекти своєї діяльності, яка досить жорстко регламентується законодавчими та нормативними актами. ВНЗ комунальної форми власності є більш автономними і самостійними у прийнятті рішень порівняно із державними, але залежать від фінансових можливостей місцевих бюджетів. ВНЗ приватної форми власності мають можливість застосовувати ширший інструментарій управління конкурентоспроможністю, аніж заклади інших форм власності, дотримуючись при цьому вимог чинного законодавства, хоча і здійснюють це виключно за умов самофінансування.

Отже, управління конкурентоспроможністю ВНЗ, на нашу думку, необхідно здійснювати на системній основі з формуванням і розвитком інтелектуального потенціалу закладу, впровадженням стратегічного маркетингового підходу і врахуванням всього «ланцюга цінностей». Це дозволить ВНЗ формувати, зберігати та розвивати конкурентний потенціал і забезпечувати та підвищувати конкурентоспроможність освітніх продуктів, наслідком чого стане забезпечення власного набору стійких конкурентних переваг.


^ 1.2. Формування конкурентних переваг вищими навчальними закладами та стратегії їх реалізації


Історично можна виділити два етапи розвитку вітчизняної вищої освіти: перший етап, що характеризується державною монополією на надання освітніх послуг, та другий етап, який розпочався із впровадження ринкових відносин в освітянській галузі. Основні відмінності етапів узагальнено у табл. 1.5.

Перший етап характеризується замкненістю суспільства, високим соціальним статусом освіти, уніфікованою системою освіти та ідеологічною орієнтацією. Необхідно зазначити, що вища освіта бу