Реферат: Психологічні аспекти осягнення феномену релігійної віри

ЗМІСТ

Вступ

Віра у контексті різноманітних підходів дослідження та її особливості у світлі психології релігії

Форми вияву релігійної віри

Зміст та вияви релігійного фанатизму

Висновок

Література

Вступ

Темаконтрольноїроботи «Психологічніаспекти осягненняфеноменурелігійноївіри».

Однієюз нагальнихпроблем сучасногосуспільстває пошук духовнихорієнтирів, що породжуєгостру потребуу формуваннінової парадигмисвітосприйняття.Людина у процесісамопізнаннята самотворенняшукає все новихі нових можливостейреалізуватисвої сутніснісили, прагневиконати власнежиттєве призначенняі тим самимдосягти самоствердженнята самовиповнення.У цьому задіянівсі сутніснісили людини,і зокрема феноменрелігійноївіри, завдякиякій людинане лише переживаєсвоє Я, а й прагневийти за йогомежі.

Глибиннізміни в суспільствіспонукаютьлюдину переглянутивласні уявленняпро сенс життя, про своє місцев ньому, прозначення епохальнихзрушень длядушевної рівновагилюдини, взаємноїдовіри та терпимості.Ці проблемипоглиблюєневпевненістюлюдини, що, безперечно, заохочує допошуку тихекзистенціалів, які спроможніслугувати їйпевним прихистком.Іноді самерелігійна вірастає тим чинником, який допомагаєвідновитирівновагу, прилучитисядо сфери Абсолютного.Адже саме воназадовольняєпевні світоглядніорієнтації, оскільки даєзмогу матиоб'єкт поклоніння, який надає сенсіснуванню. Колилюдина впевнена, що її життя маєсенс, вона здатнадолати неймовірнітруднощі.

У сучаснійрелігієзнавчійлітературіфеномен релігійноївіри залишаєтьсямалодослідженоюпроблемою.Загалом релігійнавіра розглядається, як правило, утрьох вимірах: богословському(Т. Дайчер, Б.Ничипоров, Ф.Хоп-ко та ін.), філософському(Б. Дейвіс, Ю. Шмелевта ін.), релігієзнавчому(О. Карагодіна, А. Козирева, О.Предко, В. Носович, Д. Угриновичта ін.).

Віра у контексті різноманітних підходів дослідження та її особливості у світлі психології релігії

Наявнірізноманітніаспекти осягненняконцепту віри.Так, наприклад, Мартін Буберу своїй праці«Два образивіри» зазначаєпро два типирелігійноївіри, що сутніснорізняться.Перший образвіри — це станбезпосередньогодіалогу людиниз Богом і повноїдо Нього довіри, другий — християнськавіра, за якоївідбуваєтьсясвоєрідний«стрибок віри», що змінює внутрішнійсвіт людини.

Релігійнавіра є самежиття духу, щоспрямованийдо Вічного, Божественного.Ця теза є провідноюв житті старців(старець управослав'ї— керівниксовісті). Старецтвояк своєріднаінституціясповідниківі порадниківдопомагалолюдям у станідушевної кризи.Люди святовірили старцям, йшли до нихпішки з найвіддаленішихмісць у разідушевноговідчаю. Протакого старцяЗосиму можнапрочитати вромані Ф. Достоєвського«Брати Карамазови».Маловірнійдамі Хохлаковій, котра заплуталасьу питанняхвіри, старецьпропонує досвіддіяльної любові, наголошуючи:«Постарайтесьлюбити вашихблизьких діяльноі безперервно.У міру того якбудете досягатиуспіхів у любові, будете переконуватися…і в безсмертідуші вашої.Якщо ж дійдетедо цілковитоїсамовідданостів любові доближнього, тодіж безперечноувіруєте ініякий сумнівнавіть не взмозі зайтив вашу душу. Цевипробувано, це точно» [5, с. 66]. Отже, діяльна любовлише посилюєвіру, долаючисумнів.

Величезнезначення надаєтьсяфеномену релігійноївіри в Біблії.Так, святийапостол Яковрішуче повстаєпроти тих, хтовідокремлюєвіру від добрихсправ, стверджуючи:«Яка користь, брати мої, колихто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спастийого віра? Колиж брат чи сестрабудуть нагі,і позбавленіденного покорму, а хто-небудьіз вас до нихскаже: „Ідітьз миром, грійтесьта їжте“, та недасть їм потрібноготілу, — щож то поможе? Так само й віра, коли діл не має— мертвав собі» (Як.2:14— 17). Такожапостол Павлоне визнававвіри без їїплодів і наголошував:"І коли маю дарпророкувати,і знаю всі таємницій усе знання,і коли маю всювіру, щоб навітьгори переставляти, та любові немаю, — то я ніщо!"(1 Кор. 13:2).

Людивірять в тіідеї, які огорнутоживим уявленням.Живість ідейпосилює віру.Як вказувавПавло Соколов(1850—1920р.р.), живістьчуттєвогообразу посилюєживість самоїідеї і робитьїї більш доступноювірі. Відомо, що в осіб, яківпадають врелігійнийекстаз і уявляютьсобі хресністражданняХриста, на рукахі ногах з'являютьсявиразки, стигмисаме в тих місцях, які відповідалиранам розіп'ятогоХриста. «Віраніде так непотребує конкретногоі чуттєвогосимволу, як всфері релігії»[12, с. 1307].Жива ідея прагневиразити себе, перетворитисьна уявлення.Скрізь, де думкапро Бога охоплюваладушу і наповнювалавсе єство людини, вона запалювалаполум'яну віру, викликалатрепет любовіі сльози блаженства.Навіть отціцеркви неодноразововказували, щовірити в Бога— значитьосягати його, проникатисяним.

Смисловенаповненняпоняття «віра»доволі полісемантичне.Воно охоплюєдовіру, схвалення, переконаннятощо, які містятьмогутній духовнийпотенціал.Наприклад, довіра є тимчинником, завдякиякому визнаєтьсярелігійнаістина навітьу тому разі, коли відсутнідокази. Вона, виходячи замежі індивідуальнихможливостейлюдини, здатнаподолати сумніви.Отже, віра здійснюєсамотрансценденціюлюдини.

О. Введенськийнавіть стверджувавпро необхідністьзапровадженняв психологіюбіогенетичногозакону, якомуб підпорядковувалосьвсе психічнежиття людини.Саме такимповинен бутипринцип релігійноївіри — кінцевихідеалів думкиі життя, ідеалівістини, добраі краси, що наявнілише частковов нашій дійсності, проте в досконалійповноті знаходятьсяв Богові [4, с. 5].Віра як впевненістьв буттєвостіконечного табезконечногоспонукає доактивності, піднімаючилюдське життядо моментувічності. Релігійнавіра ґрунтуєтьсяна моральнісномузаконі, томуй життя людинивтратило бсмисл, якбивона жила всуперечйому.

Оскількивіра має полісмисловенавантаження, то варто виокремитидеякі її особливості.У психологіїрелігії вірарозглядаєтьсяяк стан психіки, як особливийдушевний акт, який немовбирозкриває все, що відбуваєтьсяз людьми, яківірять. Як зазначавО. Введенський, з психологічноїточки зору вірав Бога "є стансвідомості, який не вичерпуєтьсяні одним знаннямпро Бога, ніодним почуваннямЙого, але є їх(знання, почування, прагнення)поєднання вєдиному актіживої впевненості, що безумовновиключає сумнів"[3, с. 428]. Коли ж цейдушевний станогортаєтьсязмістом, розглядаютьсяонтологічніперспективи, гносеологічніхарактеристикиі праксеологічніможливостівіри. Цей аспектаналізу віриє цариною філософіїрелігії. І нарешті, оформленийзміст вірифіксуєтьсяв догматах, визнанні істинностірелігійнихположень, яківивчають богослов'ята історіярелігії.

Дляпредставниківбогословсько-теологічноїдумки монотеїстичнихрелігій релігія— це вірав єдиного Бога.Поширена вранніх формахрелігії вірав духів, богівта їхні потойбічнісили, на їх думку, це лише підготовчастадія до істинноївіри в Бога.

Вірає основоюхристиянськогожиття. ВченняІсуса Христа, апостолів івсієї Церквиговорить провіру як проосновну умовухристиянськогожиття, спасіння, оскільки звірою приходятьнадія і любов, будь-яка добраслава. Класичневизначеннявіри можназнайти у СвятомуПисьмі: «Віра…є здійсненняочікуваногоі впевненістьв невидимому»(Євр. 11).

Основавіри, з точкизору теологів,— це Божественнеодкровення, яке дане в Біблії.У межах християнськоїтеології вірарозглядаєтьсяне просто якхарактеристикавнутрішнього, суб'єктивногосвіту людиничи позначенняі належностідо певної конфесії.Усі християнськіцеркви визнаютьвіру обов'язковоюумовою спасіннялюдини.

М. Лютерстверджував, що християнськавіра є обов'язковоюумовою справедливості, благочестяі спасіннялюдини; відсутністьвіри означаєгріх. П. Тіліхвизначив віруяк вищий інтересособистості, який знаходитьсяв центрі їїдуховного життяі охоплює всіструктури, котрі складаютьсяз несвідомихі свідомихелементів. Вакті віри долаютьсяпротилежностіміж суб'єктомі об'єктом, міжіманентнимі трансцендентним.Віра, на думкуП. Тіліха, реалізуєбезпосереднійзв'язок міжлюдиною і Богом, при цьому Богрозглядаєтьсяне як трансцендентнаістота, а якоснова людськогобуття.

У віриє два тлумачення, значення. Перше— це вірав кого-небудьчи що-небудьчерез визначенняїх істинностіта цінності, наприклад вірав Святу Трійцю, в Церкву. Другезначення віри— це довіра.Віруючи в існуванняБога, слід довірятиБожому слову, сподіватисяна Його обіцянки.Обидва аспективіри необхідніхристиянину, який повиненувіруватирозумом, серцемі душею, а потімпостійно житицією вірою.

Отціцеркви прагнулирозкрити тідуховні чинники, які є смисложиттєвимцентром людини.Такими доброчесностямистали віра, надія, любов.Немає любовібез надії, надіїбез любові, немає їх двохбез віри. Ізсповідуваннявіри народжуєтьсянадія, що супроводжуєтьсялюбов'ю, якаперевершуєїх. Г. Сковородатакож виокремлюваввіру, надію, любов як духовніорієнтири, щозабезпечуютьнародженняоновленої, одухотвореноїлюдини. Вірауможливлюєрух до Бога ізустріч з ним, стає способомподоланнязагрози відносності(Т. де Шарден).Надія як можливістьнеможливогота незбагненногостає формоюпереживаннязв'язку теперішньогоі майбутнього, а любов поєднуєБога та людину.

У зв'язкуз традиційнимподілом психікилюдини на сферупочуттів, мисленняі волю у філософії, в психологіїсклалося трипідходи доосмисленняфеномену віри.Кожний із нихпов'язує процесосягнення віриз однією складовоюпсихіки.

Представникиінтелектуальнихтеорій (В. Вундт, Дж.-С. Мілль, Ф.Брентано, Г.-В.-Ф. Гегельта ін.) розглядаливіру як феноменінтелекту.Дж.-С. Мілльототожнювавїї з нерозривноюасоціацієюідей. На думкуГегеля, віра— це різновидзнання, «чистасвідомістьсутності». Уцих підходахувага зосереджуєтьсяна змістовомухарактері віри, тому й домінантоює переконаність, впевненістьсуб'єкта. Прихильникиемоційноїтеорії (В. Джемс, П. Соколов, Д.Юм та ін.) розглядаливіру як почуття.Д. Юм стверджував, що віра — «деяківідчуття» чи«живе уявлення», а В. Джемс тлумачиввіру як почуттяреальностіоб'єкта, що вкоріненев сфері підсвідомого.О. Введенський, визнаючи рольінтелектуальногота вольовогокомпонентіву структурірелігійноївіри, зазначав, що лише в серцізнаходитьсящастя людини, оскільки цезумовлено, по-перше,інтимно-особистим, задушевнимхарактеромсердечногожиття, по-друге, його відносноюнезалежністювід життя розумута волі. Самепочуттєвийелемент оживотворюєабстрактно-теоретичнудумку, в почуттівідбуваєтьсязв'язок з абсолютно-сущим, який виявляєтьсяяк сприйняттядій Всемогутнього, як поклонінняперед досконалостямиВеличного таяк трепетналюбов, що сходитьдо цариниБожественного.Представникивольових теорій(Р. Декарт, П.Лавров, Й.-Г.Фіхте таін.) розглядаливіру як атрибутволі. Так, Декартзвертав увагуна те, що вірає проявом «свободиволі», а Фіхтестверджував, що віра виступаєрішучістю волівизнати знання.Отже, концептвіри по-різномуосмислювавсяв історії філософіїта психології.Безперечно, релігійна віраохоплює триназвані компоненти, оскільки вонафіксує ціліснийстан суб'єкта, що включаєінтелект, почуттята волю. Ступіньвияву кожногоз цих елементівзалежить відсакральноїзначущостіоб'єкта, суб'єктивноївідданостііндивіда. Оскількивіра зачіпаєвсі сторонилюдської душі, у ній немовби«присутня»вся особистістьв інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах.Віра не можеіснувати безуяви та ідей, які б не прагнулидо прояву вуявленнях. Колиж порушуєтьсяцей своєріднийланцюг (випадаєхоча б однайого ланка), віра поступовопочинає згасати.

Уконтекстідуховного світулюди різнятьсяза багатьмаознаками.Визначальноюз них є суть(зміст) предметавіри, тобто те, у що (кого) вірять, яким зумовлюєтьсясвітогляд ідуховні цінностілюдини. Важливоюособливістювіри є ступіньобґрунтованості, осмисленості, глибини, стійкостіта дієвостіїї предмета.Щира віра ущось або когосьпороджує довір'я(довіру). Безмежнасила віри зумовленанасампередтим, що вонадає надію, посуті, створюючидля людинижиттєву перспективу.Адже коли відсутнянадія, людинапотрапляє устан безвиході(фрустрації), подолати якийможна лишемаючи неймовірнусилу волі. Надіяє надзвичайнопотужним мотивомлюдської активності, оскільки стверджуєвіру, вселяєвпевненість.

СвятийАвгустин вважав, що є три видибачення: тілесне— завдяки очамлюди бачатьпредмети; духовне— уява дає змогу«побачити»відсутні речі; розумове, колиз допомогоючистих думокі серця споглядаютьідеальні поняттяі вічні істини.Третій шляхбачення Богадопомагаєлюдині «побачити»Бога в «умоспоглядальномувигляді». Самевіра допомоглаАвгустинуперетворитиживу і полум'янудумку про Богав бачення Бога.«Тому чим живішіобрази, тимповніше злиттямістика з об'єктомйого споглядань, тим полум'янішейого віра, тимглибша випробовувананим духовнанасолода» [12, с. 1317—1318].

Духовнимзнання стаєтоді, коли воноперетворюєтьсяна особистіснозначуще. Длябогослова«знання» стаєнерозривнопов'язаним з«вірою» і«переживанням», тому що йогоцікавить неприрода речей, а тільки впливїї на самобутнійхарактер релігійногопереживаннялюдини.

Навідміну відраціональногонауковогоірраціональнерелігійнезнання ґрунтуєтьсяна вірі, яка, за В. Джемсом, наділена емоційністюі інтуїтивністю.Наукове знаннявідрізняєтьсявід релігійноготакож за ступенемобразності.Релігійнаістина приходитьдо віруючогоне через розум, а через почуттяяк динамічне, процесуальнерелігійне«переживання, як „життя вістині“».Для того щобвірити, слідзнати предметсвоєї віри, уявляти йоговластивості, безпредметноївіри не існує.Однак віра невичерпуєтьсязнанням, донього повиненприєднатисяірраціональнийелемент, здатнийдати живийколорит дійсності.Цей елементперебуває замежами мисленняі логічнихспіввідношень.

Форми вияву релігійної віри

Інтенсивність, живість релігійноївіри виявляєтьсяв екстазі. Релігійнийекстаз (грецьк.extasis —зміщення, несамовитість)— «особливийтимчасовийстан свідомостівіруючої людини, що виникає підвпливом виконаннярелігійнихобрядів, молитов, участі в колективнихритуалах тощочи застосуванняособливихпсихотехнічнихприйомів(самозосередження, медитація)»[10, с. 107]. Екстазсупроводжуєтьсязапамороченнямсвідомості, втратою просторово-часовихкоординат. Уцьому психологічномустані людинанемовби виходитьза межі свогоЯ.

Особливовеликий впливна віру маютьобрази і видіння.Деякі містикивизнавали їхнеобхіднимелементом своєїпсихології.Так, св. Терезазазначала, щозапорукоюрелігійногоспогляданняє конкретніуявлення, якідопомагаютьсприйматиживіше образІсуса Христа.Коли ж вонапереживала«душевну посуху», то в цей час«не могла, всуперечвсім своїмзусиллям, уявитивсередині себелюдського ІсусаХриста» [12, с. 1323].Для того щобдосягнутиекстазу, потрібноусамітнитисьі поринути вроздуми простражданняІсуса Христа.У цьому станіобрази виникаютьсамі собою, набуваючи формивидінь. Душа, охоплена ними, поринає, засловами св.Терези, «в щасливебожевілля», Бог сходить«в надра душі»:«Світло, щовиходило відНього було таквідмінне віднашого, що навітьсвітло сонцяздавалосьнечистим порівняноз ним; воностосувалосьдо земногосвітла, як чиста, осяяна сонцемвода в кришталевійпосудині добрудної водикалюжі, або яксправжнє світлодо намальованого… За деякимиознаками меніздавалось, щоце немовбиобраз Господа; але за багатьмаіншими, це бувВін сам» [12, с. 1324—1325].

Змістовенаповненнятаких станівможе різнитися.Засновникордена ІгнатійЛойола такожвипробуваввидіння таекстази. Якзазначав П.Соколов, Лойолабув містикомз гарячою головоюта холоднимсерцем. Йоготеорія спогляданняґрунтуєтьсяна впливі уявина віру. Дисциплінуючиуяву, потрібноспрямуватиїї в русло служінняі підпорядкуванняодній великійідеї; при цьомуслід навчитиуяву споглядатицю ідею як реальнийпредмет, огортаючиїї найяскравішимифарбами конкретноїдійсності. Щобвиховати в собівіру, за методомЛойоли слідпротягом тридцятиднів розмірковуватипро Бога, просвої гріхи, життєвий шляхІсуса Христа, долю християнськоїцеркви, споглядатиСвяту Трійцю.їх потрібносприймати всімасвоїми почуттями(бачити, чути, пробувати, відчуватипристрастіХристові) іпереживатитак, як переживаютьсяреальні факти.Чим яскравіші, реальніші ціобрази, тимглибше і переконливішевони закарбовуютьсяв свідомості.Такі вправинеобхідноневпинно повторювати.Отже, «Духовнівправи» Лойолиє своєріднимпідручникомз психологіївіри, своєріднимкерівництвомз «оживлення»релігійноїсвідомостізавдяки силіуяви та їїпереживання.

Д.Мережковськийокреслювавосновні ступенісходження доекстазу св.Терези [8, с. 46—60]. Напершому етапі— самозаглиблення, зосередженнявсіх душевнихсил «Повільнодуша занурюєтьсянемовби в солодкуватезапаморочення».Далі наступаєзахоплення, нестяма. Іноділюдина буквальноза декількасекунд набагатобільше переживаєі відчуває, ніжза все життя.Тому, як зазначаєсв. Тереза, душа занурюєтьсяв блаженство, в «почуттявічної гармонії».У цей же моментвідбувається«підняття вповітрі», знайомесвятим. Третійступінь —мука бажань,«душа вмираєвід бажаннявмерти». Наступаєбачення Христа.Ці внутрішнібачення доволімиттєві, протезалишаютьвражаючий слідв душі. Самеполум'яна любовдо Бога даваламожливістьсв. Терезі долучитисьдо Божественногоєства. Ці видінняпосилюють їїлюбов до Христа.Наступниметапом є пронизення, під час якогонасолода буланастількисильною, щомонахиня навітьне бажала б, щоб закінчивсьбіль. Бог даєсв. Терезі можливістьвипробуватилюбов «возвеличеноїплоті», а «шлюбнепоєднаннялюдини з Богомдля св. Терези…є дещо не тількидуховне, алей плотське, тому що є величнеявлення людськоїОсобистості, а Особистість— вся людина, з духом і плоттю»[8, с. 56].Найвищогоапогею особистістьдосягає в єднанніз Богом. І цясила екстазу, як вказуваласв. Тереза, стає рушіємі перетворювачемне лише окремоїлюдини, а й всьоголюдства нашляху до Богошлюбності.

Св. Терезавважала, що длядосягненняекстазу потрібноусамітнитись, роздумуючипро стражданняХриста. Колирозум цілкомзосереджуєтьсяна уявленніЙого страждання,єство наповнюєтьсябажанням єднанняз Ним. Образинабувають формибачень, душуохоплює агонія.Криза розв'язуєтьсямогутнім емоційнимпоривом. Богсходить в надрадуші, коливідбуваєтьсяєднання з Ним.Під час сходженнядо стану екстазуемоційно-вольовийкомпонентповністю підкорюєінтелект.

Важливуроль релігійноївіри у формуваннісвоєріднихпсихологічнихепідемій можнавідстежитина прикладібісоодержимості, демономанії, які були поширенів середньовіччі,їх спричиняливіра в потойбічнийсвіт, страхперед «вселенням»біса. За бісоодержимостідумки і вчинкилюдини цілковитозалежать віднадчуттєвогооб'єкта як вселеногобіса, ототожнюютьсяз ним.

Це«захворювання»яскраво виявилосяу Франції, вмонастиріурсулінок.Спершу одна, а згодом ще триуявили, що вних вселивсябісівськийдух; вони кричали, дрижали в боліснихприпадках, втратившибольову чутливість.Бі-соодержимістьмиттєво охопиладекілька монастирівФранції, почаланабувати характеруепідемії. Засіблікування тодібачили лишеу вигнанні бісаз одержимих.Французькийпсихіатр іневропатологРіше так описувавстан бісоодержимих:"їх крики подібнібули на нестямневиття, рик грішниківв пеклі, на виттявовків чи іншихжахливих звірів…В них не булонічого людського.Іноді конвульсіїзмінювалисьстаном екстазу, каталепсієючи симптомами, що нагадуютьсомнамбулізм..."[Цит. за 11, с.33—34]. Винуватцембуло визначеносвященика І.Грандьє, красномовногоі пристрасногопроповідника, якого спалилизаживо.

Нагадуєбісоодержимістькрикливство, що було поширенесеред селянРосії. Припадкив крикливиць(кликали чивказували натих, хто наславпричинну) виникалина людях, частішевсього в церкві, оскільки хворівірили, що вних сидить біс, котрий не любитьвсього святого.Хвора починалакричати несвоїм голосом, битись у судомах, обличчя ставалосмертельно-блідим.їх також лікувалимолитвами. Булиспроби ліквідуватибісоодержимість, так, Петро І в1715 р. видавуказ про викоріненнякрикливства.

При крикливствіспостерігаютьсярізноманітніпсихосоматичнірозлади — загальненездужання, безперервнепозіхання, судоми, конвульсивнірухи, депресія.У релігієзнавчійлітературіцьому феноменуприділяєтьсямало уваги.Його намагаютьсяпояснити священикита лікарі. Першівважають, щов крикливицювселяєтьсябіс, позбутисяякого можналише за допомогоюсвященика чистарця, якіспеціалізуютьсяна «відчитуванні»біснуватих.Лікарі ж вважаютькрикливствовидом нервовогорозладу (істеричнийневроз, патологічненаслідування), спричиненогопобутовимиі соціально-психологічнимиумовами селянськогожиття, що посилюєтьсянароднимимарновірствами.

МиколаКраїнський(1869—1951р.р.) в 1890—1899 p.p.вивчав причинипоширенняепідемії крикливствав Смоленськійгубернії, відомоїв історії якащепківська(с. Ащепкове)епідемія. СелянкаВасилисазвинуватиланапівбожевільногоЗахара в тому, що він злодій, збурила натовп, який кинувсяна нього і вбив.За це кількохселян засудили; серед них бувчоловік сусідкиСиклитиньї, яка, у свою чергу, в усьому звинувачувалаВасилису. Василисашукала розрадув молитві, вонапочала ходитив монастир, вякому завждибуло багатокрикливиць, де трапивсяз нею нервовийприпадок. ХворобаВасилисипрогресувала:її почали возитипо монастирях, а в селі почали«кричати» іншіжінки. Тим часомВасилисаподорожувалапо монастиряхз метою зцілення.Фанатизм ізлість згодомохопили майжевсе населення.Щоб полегшитистражданнякрикливиць, М. Країнськийзастосовувавгіпноз, якийдав позитивнірезультати.

Стійкістьлікувальногоефекту М. Країнськийвирішив випробувати, замовивши вАщепковомуурочисту службу.«Перенесенняв Ащепкове іконз села Мокрогозавжди булодля крикливицьпробним каменемі при цьомудійстві найбільшрізко проявлялисьїх припадки.Забобонні людиговорили, щокрикливиціне зможутьвитримати діїсвятині, щоприпадки в нихзнову повторяться.Ці запевненнясильно діялина самих крикливиць,і всі вони сталичекати молебеньв стані сильногозбудження»[7, с. 165].

Народнімарновірствапересилилилікувальненавіювання, як згадувавМ. Країнський,«гіпноз, щовиявився могутнімзасобом в окремихвипадках крикливства, виявився безсилимзупинити епідемію»[7, с. 169]. Однаклікуваннягіпнозом небуло даремним.Епідемія почаласпадати.

Побутовіумови сільськоїжінки, глибокарелігійністьі забобоннабоязнь причиниможуть сприятирозвитку крикливства.Важливе значеннямала психологіянатовпу. Чимбільш релігійноюі забобонноюбула епідемія, тим різкішебули вираженінаслідки.«Наелектризованазабобоннимстрахом і прихованимдоти побоюваннямуява швидкоуражаєтьсядумкою про те, чи не причиннавона» [7, с.217]. У хворійуяві формуєтьсяглибоке переконання, що вона причинна.Уява захворілоїкрикливиціпостійно готуєтьсядо майбутніхстраждань; поступово іпослідовнорозвиваєтьсястрах передсвятинями, церквою, на якіжінка реагуєкриком, падінням, збудженням.У крикливицінастількивкоріненадумка, що в нійсидить біс, щовона на будь-якізапитаннявідповідаєвід його імені.

М. Країнськийзазначав, щона розвитокепідемії крикливствавпливає психологіянатовпу, загальнаекзальтаціявсього населення, надзвичайналегковірність, входження встан екстазудеяких осіб.Натовп, охопленийфанатичниммарновірством, посилює такуепідемію. Урозвитку крикливствазначущу рольвідігрававелемент наслідування.Картини біснуваннякрикливицьпід час публічнихвідчитуваньзміцнюваливіру простогонароду в бісоодержимість.

Отже, навіть релігійніепідеміїпідтверджуютьсилу релігійноївіри.

Релігійнаепідемія наіндивідуальномурівні проявляєтьсяяк процессамоідентифікаціїлюдини, щохарактеризуєтьсяпосиленнямемоційно-чуттєвоїсфери, її домінуваннямнад раціональнимкомпонентомі ґрунтуєтьсяна вірі, наслідуванні, навіюванні, само- і взаємонавіюванні.

Саме векстазі, бісоодержимості, крикливствінайяскравішерозкриваєтьсясутність релігійноївіри, роль тавплив її структурнихкомпонентів— емоційного, вольового, когнітивного— на моральнісно-духовнийсвіт людини,її психічнездоров'я.

Зміст та вияви релігійного фанатизму

Емоційно-вольовийкомпонент вірияскраво проявляєтьсяв релігійномуфанатизмі, якийвтілюєтьсяв цілковитійвідданостіідеям і неухильномуїх дотримуванні, нав'язуваннісвоєї парадигмиіншим. Він охоплюєвсе єство людини.Саме в релігійномуфанатизміспостерігаєтьсявисокий ступіньідентифікаціїлюдини з ідеямичи доктриною.Фанатик нездатний докомпромісуі діалогу, готовийборотися засвої переконаннябудь-якимидоступнимийому засобами.

Яскравоілюструє феноменфанатизмуепідеміясамоспалення, пов'язана зрозкольництвом.Для зміцненнясамодержавствацар ОлексійМихайловиччерез посередництвопатріархаНикона в1653 р. провівреформу церкви, яка була спрямованана її підпорядкуваннямонархії. З'явиласявеличезнакількістьнезгодних зреформою. Опозиціюочолив протопопАввакум.Тисячі старообрядцівбули охопленірелігійнимфанатизмом, який набувформи масовихсамоспалювань.До опозиціїпристали церковніієрархи, бояри, князі, селяни, юродиві. Самоспалювалисясім'ї та цілісела. Як свідчатьісторики, згорілодо двадцятитисяч фанатичнихприхильників«старої віри».У 80-ті роки XX ст.група геологіву сибірськійтайзі знайшлапоселеннястаровірів— сім'ю Ликових.Саме фанатичнавіра підштовхнулаїх до відлюдництва, до драматичноїбезвиході. «Алета ж нестямністьу вірі допомоглавижити, вистояти, винести все, що накресленобуло долею»[9, с. 195].

Особливоюфанатичністювирізнявсяпротопоп Аввакум, котрий повставпроти нововведеньпатріархаНикона. Зрелігійноїідеї, яка захопилаАввакума, повністю буввихолощенийраціональнийелемент, а томувін був висланийі «закопаний»у землянійтюрмі Пустозерська.Однак навітьзвідти Аввакумпродовжувавдуховно керуватирозкольницькимрухом. У своїхмолитвах, подвигахвін доходивдо нестямногоекстазу. «В цімоменти духовногоекстазу звичайніявища життянабували в йогоочах утаємниченихобрисів, і вінскрізь усвідомлювавприсутністьневидимої сили, що його оберігала»[6 с. 117]. Його життястало яскравоюдемонстрацієюкрайнього виявурелігійногофанатизму, щопереходитьв релігійнебузувірство.Отже, релігійнийфанатизм —«доведена докрайньої міривідданістьрелігійнимідеям, прагненнянеухильнодотримуватисьїх у практичномужитті, нетерпимістьдо інших віруваньта іновірців»[10, с. 353].

У ційрелігійнійепідеміїпростежуєтьсянеймовірнасила навіювання.Переслідування, тортури лишепосилюваливіру; мученицькасмерть сприймаласьяк подвиг зарадиспасіння душі, поєднання їїз Христом.

У періодимасових релігійнихпіднесень, коливіруючі булипроникнутіфанатичноюпотребою дива, прагнули Божественниходкровень, фантастичнеуявлення, щовиникало вкогось одного, миттєво охоплювалорешту, сприяловсезагальнимгалюцинаціям.У цьому контекстіВ. Бехтеревнавів такийприклад. Підчас релігійнихсвят в м. СаратовТамбовськоїгубернії багатобогомольцівпобачило взакинутомуколодязі відображенняотця Серафима.Проте колипідійшла віруюча, яка не булаоповіщена пропредмет видіння,і сказала, щона дні колодязя— каміння тасміття [1, с. 190], масовігалюцинаціїпризупинилися.

Фанатичністьпосилюєтьсятоді, коли релігійнагромада прагнеізолюватисьвід навколишньогосвіту, перетворюючисьна своєріднузамкнену спільноту.В такій групіпоступовоблокуютьсяможливостікритичноїоцінки, починаєдомінуватипринцип підпорядкування.Особливо цейчинник діє наосіб, у якихуже сформувалисьзалежні риси, яким важкодолати життєвітруднощі, оскількив них виробивсястереотиппідпорядкування.Виникає потребау перекладаннівідповідальностіза себе на будь-кого,ілюзорно сильногоі авторитарного.Стан залежностііноді настількисильний, що знього неможливовийти; він частостає незворотним.Оволодіваючиінтелектом, а потім і моральнимицінностямиякомога більшоїкількості осібі використовуючивідшліфованістоліттямиманіпуляціїсвідомістю, до яких належатьнавіюванняі переконання, ритуали тощо, лідери прагнутьзмінити свідомістьадептів і світоглядз реалістично-критичногона містичніформи, потрібні«вчителеві».Світ сприймаєтьсячерез призмуідеї, доктрини, зменшуєтьсякритичністьмислення, виникаєпотреба знайтидуховногоповодиря.

Висновок

Процесосягненнярелігійноївіри, попри всюйого розмаїтість, містить потужнийдуховний потенціал, що спонукаєособистістьдо невпинноїжаги самовизначення, до значноївнутрішньоїзосередженостіі душевнихвипробувань.І ця унікальнажиттєва подорожособистостів царину духовноговиводить їїза межі Я, допомагаєздійснитипрорив у сферуАбсолютного, Божественного.

Література

1.БехтеревВ. М. Внушениеи его роль вобщественнойжизни // БехтеревВ. М. Гипноз. —Донецьк: Сталкер,2000. — С. 125—246.

2.Біблія абоКниги СвятогоПисьма Старогой НовогоЗаповіту. —К: Українськебіблейне товариство.— 2002. — 1159 с.

3.ВведенскийА. Вера в Бога, ее происхождениеи основание.— М.: Университет,1891. — 465 с.

4.ВведенскийАлексей, профессор.Психологияверы (Религиознаявера как биогенетическийпринцип в психологии)— Свято-ТроицкаяСергиева Лавра,1899. — 84с.

5.ДостоевскийФ. М. БратьяКарамазовы.— Минск, главн.ред. БСЭ, 1980. — Ч.I — II. — 368 с.

6.Жытие протопопаАввакума // ПротопопАввакум. — Захаров, М., 2002. — С. 7—62.

7.Краинский H.В: Порча, кликушии бесноватыекак явлениерусской народнойжизни. С пред.академика В.М. Бехтерева.— Новгород: ГубернскаяТипография,1900. — 243 с.

8.МережковскийД. С. Испанскиемистики: Св.Тереза Авиль-ская.Св. Иоанн Крестаприл.: МаленькаяТереза. — Томск: Водолей, 1998. — 288с.

9.Песков В. М. Таежныйтупик: документальнаяповесть. — М.: Молодая гвардия,1990. — 208 с.

10.Релігієзнавчийсловник / Заред. А. Колодногоі Б. Лобовика.— К.: Четвертахвиля, 1996. — 392 с.

11.Рибо Т.Психологиявнимания. —СПб., 1890. — 128 с.

12.СоколовП. Вера.Психологическийэтюд // Вопросыфилософии ипсихологии.— 1902. — Кн. IV (64). — С.1305—1362.