Реферат: Символіка мусульманської культури в контексті ідеології ісламу
Зміст
Вступ
РозділІ. Стан науковоїрозробки теми
1.1 Теоретико-методологічніпроблеми ісламськоїкультури
РозділІІ. Іслам яккультурно-релігійнасистема
2.1 Історико-культурніпередумовивиникненняі формуванняісламу
2.2 Кораняк світогляднеджерело мусульманськоїкультури
2.3 Культурно-релігійнідомінантиісламу
2.4 Принципиісламськоговіровченняяк основа обрядовихта символічнихдій і правил
РозділІІІ. Особливостіарабо-мусульманськогомистецтва яквіддзеркаленнярелігійно-культурнихпроцесіів
3.1 Релігійно-художнясимволікаархітектуриісламу
3.2 Специфікасимволікиорнаменту такаліграфії
3.3 Синтезреальності, вигаданогой символікиу мистецтвімініатюриарабо-мусульманськогоСходу
Висновки
Література
Вступ
Актуальністьтеми.Релігія найтіснішимчином зв’язаназ культурою, постійно істотновпливає на їїсвоєрідністьта шляхи розвитку.Важливе значеннярелігії визначаєтьсядвома факторами: по-перше, релігіяформує у людинипевне світобаченнята ціннісніорієнтації, які згодомреалізуютьсяв її культурнійдіяльності, по-друге, дляздійсненнярелігійнихобрядів необхідніпевні предметикульту, до якихвідносятьсяхрами, сакральнісосуди, книги, скульптури, музичні інструменти.
Ісламзаклав духовніоснови арабськоїцивілізації, об’єднав численнісемітськінародностів єдиний культурнийпростір, щодозволилоарабам не лишестворити міцнудержаву – Арабськийхаліфат – відІндостану доПіреней, алей здійснитимогутній впливна духовнийпотенціалнародів Західноїта СхідноїЄвропи.
Саме цякультура, якаувібрала в себездобутки античності, стала своєріднимкросскультурнимланцюгом, завдякичому середньовічнаЄвропа ознайомиласяз доробкомантичних філософів, з математичними, технічнимий науковимидосягненнямиСередньої таЦентральноїАзії, Індії таКитаю.
Художнякультура, щостала потужнимелементоммусульманськоїкультури, маланадзвичайнезначення длямолодого соціумуй тому заслуговуєна докладнішийрозгляд тавивчення.
Актуальністьцієї теми викликанай тим, що в історіївеликих культуркласичнаарабо-мусульманськакультура посідаєодне з найважливішихмісць. Свогочасу ця високорозвинутасамобутнякультура процвіталана безкрайніхпросторах відІндії до Іспанії, що включалиБлизький Східта ПівнічнуАфрику, її впливвідчуваєтьсянині у багатьохчастинах світу, вона є важливоюланкою зв’язкуміж культурамиантичностіта середньовічногоЗаходу. Унікальністьцієї культуриобумовленаособливостямиісламу, що являвсобою не лишесвітову релігію, а й ціліснукультуру –право й державу, філософію тамистецтво, релігію танауку, що булинеповторними.І хоча ісламісторичноблизький багатьомєвропейськимкультурнимтрадиціям, порівняльнийаналіз цихвідмінностей, на перший погляднеочевидних, показує найбільшувіддаленістьісламу відєвропейськогостандарту.
Мета тазавдання.На основікомплексноговивчення ісламськихрелегійнихджерел, відповіднихнаукових студій, виявити особливостірелігійно-художньоїсимволікимусульманськоїкультури вконтекстіідеологіїісламу, йогопровіднихдуховних цінностейта традицій.
Досягненняцієї мети потребуваловиконання такихзавдань:
дослідити стан наукової розробки теми;
виявити історико-культурні передумови виникнення і формування ісламу;
охарактеризувати роль Мухаммеда у формуванні та розповсюдженні ісламу;
охарактеризувати Коран як світоглядне джерело мусульманської культури;
з’ясувати основні релігійно-культурні домінанти ісламу;
розглянути принципи ісламського віровчення як основу обрядових та символічних дій і правил;
проаналізувати особливості релгійно-художньої символіки мусульманської архітектури;
висвітлити символічні образи мусульманської книжкової мініатюри;
розглянути специфіку каліграфії та орнаменту;
окреслити роль та символіку релігійних свят.
Об’єктомдослідженнявиступає ісламськакультура.
Предметомроботи є релігійно-художнясимволікакультури ісламу.
Теоретико-методологічнаосновадослідженняспираєтьсяна принципиісторизму таоб’єктивності.У процесі опрацюванняматеріалузастосовувасяпроблемнийпідхід. Дляґрунтовноговиконанняпоставленихзавдань авторвикоритовувавтакі загальнонауковіметоди, яксистемно-структурний, логічний, узагальнення, абстрагування.
У процесірозгляду проблемрелігійно-художньоїсимволікимусульманськоїкультуривикористовувавсяцивілізаційнийпідхід, а такожметодологіякультурногорелятивізму.
Науковановизнадослідженняполягає в наступному:
висвітлено принципи ісламського віровчення як основу обрядових та символічних дій і правил;
розкрито особливості релігійно-художньої символіки мусульманської архітектури;
висвітлено символічні образи мусульманської книжкової мініатюри;
розкрита специфіка каліграфії та орнаменту в ісламі;
окреслено роль та символіка релігійних свят ісламу.
Практичнезначеннямагістерськоїроботи полягаєв можливостівикористанняїї результатіву вивченнікурсів з історіїрелігії і церкви, а також прирозробці загальнихкурсів ізрелігієзнавствата історіїкультури, атакож спецкурсівіз культурології.
Структурароботи:
Роботаскладаєтьсязі вступу, 3-хрозділів (8параграфів), висновків, списку літератури, а також додатків.
У вступіобґрунтованаактуальністьдослідженнятеми “Релігійно-художнясимволікамусульманськоїкультури”, сформульованомету та завданнядослідження, визначені їїоб’єкт, предмет, вказані структурай обсяг роботи.
У першомурозділі – “Станнаукової розробкитеми” – розглядаєтьсянаукова літератураз історії культури, мистецтва, релігієзнавства.Опрацьованіфундаментальнімонографіїта науковістатті українськихта зарубіжнихвчених: М.Конрада, Л.Васильєва, В.Бартольдта, О.Карміна, М.Тенасе, О.Кривлева таін.
Булоопрацьованотакож підручники, навчальніпосібники, окремі статтіз проблем ісламськоїкультури тамистецтва.
У другомурозділі – “Ісламяк культурно-релігійнасистема” –розглянутоісторико-культурніпередумовиформуванняарабо-мусульманськоїкультури, проаналізованокультурнідомінантиісламу та рольКорану – священоїкниги мусульман.
Третійрозділ – “Особливостірабо-мусульманськогомистецтва яквідзеркленнярегілійно-культурнихпроцесів” –розглядаєзверненнямусульманськихмитців до певнихрелігійнихсимволів вархітектурі, каліграфії, орнаменті, книжковіймініатюрі тав проведеннірелігійнихсвят.
У висновкахпідсумовуєзміст усіхрозділів. Обсягроботи – 93 сторінки, Джерельна базаскладає 98 найменувань.
РозділІ. Стан науковоїрозробки теми
1.1Теоретико-методологічніпроблеми ісламськоїкультури
Проблемамимусульманськоїкультури займалосячимало дослідників.Релігієзнавці, культурологи,історики, мистецтвознавціпрагнули розкритиособливостіісламу яккультурно-релігійноїсистеми. Такчи інакше кожнийдослідникпідкреслюєнайбільш характернурису арабо-мусульманськоїтрадиції –цивілізації: світ для мусульманинане більш ніжмеханізм, котрийАллах приводитьу рух. Фанатичнавіра й жорстокадогматикабожественногоодкровіннявизначаларелігійно-детермінованусоціальнуповедінкулюдини у соціумі– це наступнаспільна думка, що об’єднуєнаукові пошукирізних фахівців.
Звернемосядо конкретнихджерел.
Культурологіярозглядаєарабо-мусульманськукультуру якзв’язуючу міжкультурамиЗаходу та Сходу.Арабськийхаліфат містиввеликі центриБлизькогоСходу, в якихбуло сконцентрованотисячолітнійдосвід міськоїкультури Шумеру, Аккаду, СтародавньогоЄгипту та ін.Усі культурніцінності, викристалізованіпротягом тисячолітьрізними східнимицивілізаціямита еллінізмом, були освоєніарабами, висловленіарабською мовоюі переданіЗахідній Європі.Головнимирисами, переданимимусульманськимСходом Європі, були науковість, прагнення дорадості й красидійсності. Самедо такої думкисхиляютьсявчені С.Н. Артановський[8], В.В. Бартольдт[11], Л.С. Васильєв[15], О.С. Кармін[45], М.І. Конрад[48], І.О. Кривлев[54], О.М. Тенасе[86].
Від початкусвого розвитку, у класичнуепоху, в часибурхливогорозвитку (ІХ-ХІІст.) та в посткласичнуепоху (ХІІІ-ХІVст.) арабо-мусульманськакультура перебувалана високомурівні, залишившидалеко позадутодішню європейськунауку та культуру.У її створенніта розвиткубрали участьараби, персита представникиінших ісламізованихнародів якчлени єдиноговеликогомусульманськогосуспільства.Її успішномурозвитковісприяло й те, що арабськамова була єдиною, якою користувалисяпід час викладусвоїх працьусі мусульманськівчені, незалежновід свого походження[15].
Важливимє твердженнявчених провплив арабо-мусульманськоїкультури наєвропейську.М.І. Конрад, зокрема, твердить: “Уперіод між ХІІст. та епохоюВідродженняпраці арабськихучених з усіхгалузей знаньперекладалисяв Іспанії, Сиціліїта Сирії, завдякичому більшістьіз них сталадоступною влатинськомуперекладі.Незважаючина порівнянонизький рівеньнауки та перекладуна Заході, в тічаси ці латинськітексти сприяливідродженнюпотягу до знаньу ЗахіднійЄвропі періодупізньогосередньовіччя”[48; 35].
Про впливарабськихмислителейта вчених наєвропейськукультуру йдетьсяу працях Т.М.Уотта [93], Фан ДіньГана [96], Є.Г. Яковлева[98], С.О. Токарева[84], М.І. Конрадата інших вчених.
БартольдтВ.В. у праці “Ислами культурамусульманства”[11] стверджує, що іслам у сучасномусвіті сповідуютьмайже 860 млн.осібу понад 120 країнахсвіту. В 28 країнах(Єгипті, Ірані,Іраку, Кувейті, Марокко, СаудівськійАравії, Пакистаніта ін.) іслам єдержавноюрелігією.Мусульманськіобщини розкиданіпо всьому світу, більшістьвіруючих проживаєв країнах Азіїта північноїАфрики [11; 13]. Авторакцентує, щоіслам ставосновою дляформуванняарабськоїкультури тацивілізації.Вчений вказує, що висхідніпринципи ісламуподібні дооснов християнствата іудаїзму, але розвитокосновних ідейісламу пішовабсолютноіншими шляхами, що визначеноумовами в якихвін визрівав.Ідеї, народженіу середовищікочівниківта купцівАравійськогопівострова, збагачувалисяновими пластамив умовах феодалізму, що розвивавсяна БлизькомуСході. Тому саміслам, будучиза своєю суттюрелігією, перетворивсяу принципи, щоорганізовувалиувесь раннійсвіт тодішніхсуспільств, підвладниххаліфату. Ісламстав законом, що визначавсоціальніструктури тамораль суспільства, обґрунтуванняяких міститьсяв священномуКорані. ОскількиАллах є абсолютноюдосконалістю, тому дані ниммораль та законинаділені абсолютноюістинністю, вічністю танезмінністюй придатні “длявсіх часів танародів” [11; 28 ].
БартольдтВ.В. вважає, щохарактерноюособливістюрозвитку арабськоїкультури заранньогосередньовіччя, яка зберігаласяі пізніше, булавідсутність, попри неодноразовіспроби їхзапровадити, чітких загальновизнанихвіровизнавчихустановлень.Тому кількістьрізноманітнихспівіснуючихтечій в ісламібула і є дужевеликою, а характерособистої віричасто був поверховимабо й взагалінемусульманським.
Ці поглядиВ.В. Бартольдтаподіляє П.Л.Яроцький, якийнаголошує, щовиникненняісламу – закономірнийрезультатпоступальногодуховногопрогресу всьоголюдства. Це бувперіод розпадуродового устроюв арабів, економічногоі політичногооб’єднанняплемен, а головне– формуваннякласової держави, коли виниклапотреба в їїідеологічнійоснові. Такоюосновою сталамонотеїстичнарелігія [99, 136].
Вченийпроаналізувавмекканськийі мединськийперіоди становленняісламу, рольМухаммеда, незвичайноїособистості, обдарованої,“з одного боку, містичнимосяянням, поетичнимдаром, а з другогобоку, наділеноїясним і тверезимрозумом, політичнимі дипломатичнимталантом, відданоїсвоїй релігійнійідеї” [99; 137].
П.Л. Яроцькийакцентує натому, що Коран– не тількидуховна основаісламу, священнакнига мусульман, це й раннійпам’ятник прозиарабськоюмовою, філософськийта законодавчийдокумент. Уньому містятьсяположення інорми мусульманськогоправа щодосімейно-шлюбнихвзаємин, означенароль, обов’язкиі права чоловіката жінки у сім’ї, процедураоформленнямайнової спадщиниі прав власності, ставленнімусульман доязичників,іудеїв, християн[99; 138].
На думкуП.Л. Яроцького, есхатологічніпророцтва вісламі посідаютьтаке саме місцеі мають такезначення, які в християнстві.Характерноюрисою мусульманськоїментальностіє її взаємозв’язокз Аллахом якАбсолютом.
Цей вітчизнянийвчений відмічаєвелике значеннясимволіки урелігійнихсвятах, мистецькихтворах.
МонографіяЛ.С. Васильева“История религийВостока” [15] вміщуєтакі розділи:“Іслам: виникненняй розповсюдження”,“Іслам: теоріяі практика”,“Іслам: напрямки, течії, секти”,“Іслам: традиціїта сучасність”.
У першомурозділі монографіїрозглянутоісторико-культурніпередумовивиникненняісламу. Авторнаголошує, що“іслам – третяз останніхрозвинутихмонотеїстичнихрелігій… вонасклалася набазі християнствата іудаїзмуй запозичувалав плані не лишезагальнокультурному, але теологічному, релігійно-культовомуз двох своїхпопередників”[15; 109]. Дослідниканалізує станАравії до ісламу, розкриває рольМухаммеда уформуванніі розповсюдженніісламу.
Другийрозділ виявляєісторико-культурнезначення Корану, його зміст, трактування(тафсир). Вченийстверджує, щозначне місцев Корані посідаютьесхатологичніпророцтва, якінагадуютьБіблію, що ниніє підставоюдля теологічнихдискусій [15; 135].“Фаталізммусульманина– як визначаєЛ.С.Васильев, зв’язаний іззагальноюфілософськоюпроблемою”:“на все воляАллаха”. Цяідея фатальноїнеминучостімайбутньогоє основою і вмистецтві [15;140].
У розділі“Іслам: традиціїі сучасність”цей дослідникісламу наголошує, що “середньовічнаарабо-мусульманськакультура сталана деякий часна чолі світовоїцивілізації...”[15; 169].
Великогозначення уперемогахісламу, яквідзначаютьАбу Аля Ал Маудуді[2], М.І. Аширов [9], О.В. Журавський[32], В. Ірвинг [34], М.І.Конрад, Р.Р.Мавлютов [62] таінші вчені, відігралаособистістьйого засновникаМухаммеда –посланникаі пророка Аллаха.
Основнимзавданням, якеставив передсобою Мухаммед, було відродженнясуворого монотеїзму, від якого, найого думку, відійшли якіудаїзм, такі християнство.Поклонінняєдиному Вседержителюне терпитьніяких зображень, що могли бпретендуватина якусь наближеністьдо першообразуй становитияку-небудьцінність. Молитва, читання переданогочерез пророкаостанньогопослання Богалюдям і завоюваннямісця на небесахзавдяки невідворотномуслідуваннювказаним шляхомстановить сенсжиття людини[42; 18].
Гуртлюдей, які уважнослухали одкровенняпророка, знаходилив них відповідіна свої запитанняі сподівання.Перша мусульманськагромада, якамала не тількирелігійний, а й політичнийхарактер буластворена уМедині, що означає“місто Пророка”.В.Ірвінг визначає, що з “часом підпроводом Мухаммедата його прихільниківнавколо Мединисклавсявійськово-політичнийсоюз племен, який поступовозмусив мекканськузнать скоритисяй прийняти новевчення [34].
В.С. Полікарповдотримуєтьсятрадиційноїнаукової концепціїпри характеристиціпоходженняісламу. Віннаголошує, щоБог розглядаєтьсяу Корані якбезособоваістота, вінвічний, першийі останній.Іслам запозичиввід моноїстичнихрелігій ідеюпосередництваміж Богом ілюдьми, відкинувшихристиянськийдогмат Боговтілення[72; 157]. Головне місцев ісламі посідаютькосмогонія, антропологіяй есхатологія.
В.С.Полікарповвиявляє особливостісуфізму якопозиційноїсекти в ісламі.Суфізм у містичнійформі проповідуваврівність усіхлюдей передБогом незалежновід їхньогосоціальногостану. Прихильникисуфізму алегоричнотрактувалиКоран і їх головнамета – злиттяз Богом, єднанняз Абсолютом.Теолог Аль-Газалівважав за необхіднедотриманнямусульманськихобрядів та свят[72; 183].
А.М. Колоднийхарактеризуєосновні мусульманськісвята. Класичноіслам узаконивдва свята. Першевелике святожертвоприношення(араб. – ідаль-адха; тюркс. – уразабайрам) відзначаєтьсяяк невід’ємначастина паломництвау Мекку на 10-йдень місяцязу-ль-хідджав останній деньхаджа і продовжується3-4 дні. Жертвоприношеннятварин здійснюєтьсяяк пам’ять прожертвоприношенняІбрахімом(Авраамом) свогосина. Разом ізпаломниками, що перебуваютьу Мецці, цейобряд здійснюютьусі мусульмани.Святкуваннясупроводжуєтьсяспеціальноюритуальноюмолитвою ісвятковоютрапезою [58].
Другеканонічне святомусульман(араб. – ід аль-фітр,ід ас-сашр; тюрк.– рамадан байрам)присвячуєтьсязавершеннюмусульманськогопосту в місяцьрамадан. Починаєтьсяце свято у першийдень наступногомісяця шавваля.Святкуваннясупроводжуєтьсявідвідуванняммогил рідних, великою урочистоютрапезою, роздаванняммилостині йподарунків.
Ці дваголовні мусульманськісвята не існуютьсамі по собі.Вони становлятьневід’ємнучастину мусульманськихканонічнихобрядів паломництваі посту [5; 160].
Значеннярелігійнихсвят в ісламськійкультурідосліджували: Абу Аля Ал Маудуді[3], Л.С. Васильєв[15], Г.Э. Грюнебаум[26], Ю.А. Калінін, Е.А. Харьковщенко[44], В.І. Лобоцький, В.І. Теремко, В.І. Лубська[58] та інші вчені.
До числамусульманськихсвят належитьп’ятниця – деньспільної, громадськоїмолитви (даумаль-джума). Якправило, у п’ятницюв мечетяхвідбуваютьсязібрання.Мусульманськатрадиція наповнюєп’ятницю священнимореолом: у п’ятницюнародивсяМухаммед, уп’ятницю відбуласяхіджра (переселення), у п’ятницюАллах почаві завершивтворення світу, у п’ятницюнастане суднийдень. Хадис зприводу п’ятницісповіщає: “Кращийіз днів – п’ятниця”, оскільки уп’ятницю сотворенолюдину, у п’ятницюправовірнійдуть до раю[15, 63].
Відповіднодо традиції– хадісу, щоприписуваласяпророку Мухаммеду,іслам від початкудосить сильнопідтримувавнауку та освіту, передбачаючи“пошуки знаннявід колискидо труни”.Г.Э.Грюнебаумпідкреслює, що іслам сприяврозвитковіфілософії, мистецтва, гуманітарнихта природничихнаук, а такожствореннювитонченоїкультури (невипадковоVІІ-VІІІ ст. називаютьепохою класицизму).Халіфи, емірита губернаторирізних провінційколосальноїмусульманськоїімперії булизаповзятимиопікунами наукита філософії, меценатамимистецтва тавитонченоїлітератури, особливо поезії.Вони булиініціаторамита покровителямивідомих науковихінститутів– тодішніхуніверситетівта академійнаук, з якимибули пов’язанівеличезні натой час бібліотеки, що нараховувалипо 400 тис. томіврелігійнихта світськихтворів. Головніцентри середньовічноїнауки і культуримістились уБагдаді, Каїрі, Кордові таінших містахарабо-мусульманськогохаліфату [26]. Вченийстверджує, щоарабо-мусульманськакультура, яксвідчить самесловосполучення, несе на собівідбиток ісламута арабізмуз їх духом свободий терпимості, що “зберігавсяв епоху арабськоїгегемонії варабо-мусульманськомусуспільствіта його державі– халіфаті”[26; 43].
В іншійпраці [27] Г.Э. Грюнебауманалізує державнуполітику, правовіканони, пошукинадрелігійногоідеалу. Він, зокрема, пише:“Не слід такожзабувати, щов середньовічнійарабо-мусульманськійкультурі інтенсивнорозвивалисяй суспільно-політичніуявлення, орієнтованіна пошукинадрелігійногоідеалу, що передбачавзнищення майновогоі віросповідальногоантагонізму.Пошуки такогороду соціальногоутопічногоідеалу за цілкомзрозумілимипричинамивикликали певнуреакцію з бокуортодоксальногоісламу, в результатічого й з’явивсясуфізм” [27; 52].
В основупам’ятокарабо-мусульманськогомистецтвапокладенотрадиційнумусульманськуідеологію.Твори мусульманськогомистецтваоб’єднані духомоднієї релігіїй розкиданіна величезнійтериторії –від Індії дозахідногоузбережжяПівнічноїАфрики і ПівденноїЄвропи. Мистецтво, що перебувалопід впливомідей ісламу, подарувалосвітові багатооригінальнихшедеврів.
КузьмінаМ.Т., МальцеваН.Л. розглядаютьісламськемистецтво вконтекстіісторико-культурнихпроцесів. Вонистверджують, що саме в періодрозпаду халіфату(кінець VІІІст.) мистецтводосягло значнихрезультатівзавдяки засвоєннюта переробцізначної частиникультурногой художньогодоробку підкоренихнародів. Арабимали величезніуспіхи в цариніархітектури, монументальногоархітектурногодекору, орнаментальногомистецтва тахудожньогоремесла [51; 107].
Вказанідослідницівідзначають, що місцевітрадиції обумовилихудожні здобуткиАравії, Іраку, Сирії, Палестини,Єгипту, ПівнічноїАфрики, ПівденноїІспанії. Схожістьформ розвиткуфеодалізму, тісні торгівельній культурнізв’язки та самфакт підкореннярізних народівєдиній мові,єдиній релігії,єдиним правовимі соціальнимнормам – всеце сформувалоспільні рисив мистецтвікраїн мусульманськогосередньовіччя.Уявлення проце мистецтвобазується назапереченнізображуватиживі істоти.Священна книгамусульман Коранніколи неілюструвалася.Вона прикрашаласялише орнаментом[51, 108].
Н.Є. Миропольська, Е.В. Белкіна, Л.М. Масол, О.І.Оніщенко, Н.В.Владимировав монографії“Художня культурасвіту (Арабо-мусульманськийкультурнийрегіон)” відзначають, що обмеженняз боку ісламу, сформульованіяк релігійнийзакон, наклаливідбиток нарозвиток окремихвидів мистецтва, в якому ставпануватиритмічно-декоративнийпочаток. Першуроль гралаархітектура, високої досконалостідосягли художнєремесло тамистецтвомініатюри [66;22].
МахлінаС.Г. описує культовета громадськебудівництвоу Дамаску (Сирія), Багдаді (Ірак), Каїрі (Єгипет), які були центрамивитонченоїхудожньоїкультури. Ціміста булиприкрашенічудовимимонументальнимикультовимиспорудами.Авторка описуємечеті, що вміщувалитисячі віруючих, мінарети-башти, з яких закликалиїх до молитви, медресе –мусульманськіучилища, караван-сараї[64; 39].
С.Г. Махлінапише: “Будівельнатехніка породилаособливі конструкціїз глини, каменя, цегли. Булистворені різноманітніформи арок –підковоподібні, стрільчасті, винайденіособливі системизведених перекриттів”[64; 11].
Дж. Ліндсействерджує, щов колонніймечеті визначаєтьсяхарактернедля всьогоарабськогомистецтвапоєднаннялогічногомислення танезвичайноїфантазії, складностіхудожньогорішення талаконічнапростота [56; Т.2,1,4].
Т. Бурхардту монографії“СакральноеискусствоВостока и Запада”[14] розглядаємистецтвоісламу з позиціїафорізму Пророка:“Бог прекраснийі він любитькрасу”. Авторнаголошує наабстрактнійприроді ісламськогомистецтва, депереважаютьАбсолют, Єдність.
Дослідникпояснює, щовідсутністьобразів в мечетяхпереслідуєдві мети: подоланнянатяку на присутністьБога, адже всісимволи єнедосконалими.По-друге, такимчином доводитьсятрансцендентністьБога, аджеБожественнуСутність взагалінеможливо ніз чим порівняти[14; 123]. Виключнемісце в ісламськомумистецтвіпосідає орнаментна поверхняхмонументальнихспоруд, де площиназаповнюєтьсяскладним перетинаючимвізерунком– арабескою.У ньому використовувалисярослинні мотивий геометричнийорнамент, побудованийна сполученнібагатокутниківй багато проміневихзірок, що є символамисвітобудови.Декором слугувалицитати з Корану, які були виконанівишуканимарабськимшрифтом.
БожественнеСвітло, творчийРозум, на думкуТ. Буркхардта, передає мережевоорнаменту настінах сакральнихспоруд.
Наступнадумка Т. Буркхардтапояснює ідеологіюмусульманськогомистецтва:“Мусульманськімайстри стверджують, що мистецтвозаключаєтьсяв стилізаціїпредметів, якасуголоснаприроді, босаме в природізакладеносправжню красу, яка походитьвід Бога. Стилізаціяповинна звільнитицю красу щобзробити їїзрозумілою”[14; 131].
Мистецтводля мусульманина– свідченнябожественногоіснування, йогокраса маєбезособистіснийхарактер, яккраса зірковогонеба [14; 133].
У своїймонографіїТ. Буркхардтробить спробупоєднати традиціїісламськоїхудожньоїкультури зкочовим способомжиття мусульман.Він шукає спільніриси у символіціарабесок, орнаментіву різних народів.Вчений стверджує, що ісламськемистецтвомістить більшеархаїчнихелементів, ніжхристиянське.
Вченийприходить довисновку:“врівноваженістьта інтелектуальнаясність сакральногомусульманськогомистецтва –це виявленняБожої Істини”[14; 149].
Отже, зарубіжні тавітчизняніісторики, релігієзнавціта культурологи(одні в контекстідосліджуванихними історичних, філософських, релігієзнавчих, мистецтвознавчих, культурологічнихтем і проблем,інші – більшдокладно, адресно)зробили чималийвнесок у проблемуяка висвітлюєтьсяв нашій магістерськійроботі – релігійно-художнясимволікамусульманськоїкультури.
З аналізуісторіографічногодоробку досліджуваноїнами теми можназробити висновок, що ії окреміаспекти знайшличасткове висвітленняу працях якзарубіжних, так і вітчизнянихдослідників.
Хочавнесок зарубіжнихі вітчизнянихвчених у досліджуванунами тему єдосить вагомим, але її актуальність, а також відсутністьспеціальнихрозвідок свідчитьпро необхідністьїї поглибленоговивчення. Адженизка такихважливих питань, як особливостірелігійно-художньоїсимволікиархітектуриісламу, специфікасимволікиорнаменту такаліграфії, синтезу реальності, вигаданогой символікиу мистецтвімініатюриарабо-мусульманськогоСходу залишаютьсяпоки що недостатньовивченими.
--PAGE_BREAK--
РозділІІ. Іслам яккультурно-релігійнасистема
2.1Історико-культурніпередумовивиникненняі формуванняісламу
Ісламвиник на початкуVІІ ст. у південно-західнійчастині Аравійськогопівостровау період розкладуродоплемінноголаду і формуваннякласової арабськоїдержави. Засновникомі проповідникомцієї релігіїбув Мухаммед, який 610 р. оголосивсебе посланцемєдиного Бога.Політичні подіїкінця VІ – початкуVII ст. згубнопозначилисяна традиційнихторгових іполітичнихзв’язках самоїАравії. Транзитнаторгівля, якоюздавна займалисяаравійськікупці, перетвориласяна торгівлюмісцеву. У громадахоаз і племенахстепу дедалібільше поглиблювалосямайнове тасоціальнерозшарування.Ідея єдиногоі всемогутньогоБога, який наведепорядок хочаб у Судний день, буквальноносилася вповітрі, тимбільше, що жителіАравії булизнайомі як ізхристиянством, так і з іудаїзмом.
Географічноіслам народивсяі поширивсяприблизно там, де виникли тапоширилисяза кілька столітьдо нього іудаїзмта християнство.Іслам сприйнявбагато ідейта положеньцих релігій.Мешканці великихміст ЗахідноїАравії, завдякидіяльностііудейськихта християнськихпроповідників, були знайоміз ідеєю єдинобожжя– головною вновій релігії, яка відрізнялаїї від традиційнихязичницькихкультів.
Аравійськийпівострів являвсобою кам’яниступустелю, біднуна будівлі іще біднішу нарослинність.Гарячий пісокі пекуче сонценастроюваликочівників-бедуїнівна тугу. Терплячийверблюд, холоднавода Єфрату– ось увесьзміст пісеньарабів тогочасу. І в ціймісцевості, що не зацікавилаані допитливогомандрівника, ані гордовитогозавойовника, з’являєтьсялюдина з релігійнимнатхненням.Зникає тиша.Натомістьприходитьбурхливе життя, духовно-моральнийстан жителівпідноситьсядо надзвичайноївисоти: соціальнийпобут прогресує, тягар рабствапом’якшується, проголошуєтьсязагальна рівність, з’являютьсяприкладисамопожертви, великодушноїблагодійності, необмеженогомилосердя. Івсе це втілюєтьсяв релігійно-державномузаконодавстві, спрямованомупроти вад, яківкорінилисяу побуті арабів: пограбування, набіги, кривда, облуда, вбивство, підступністьтощо. З іншогобоку, законодавствообіцяло значнівинагородиза доброчеснежиття. Щоправда, звиклому докочового життяв пустелі бедуїновіважко булорозлучитисяз безтурботноюволею дикуна, але прогресвідбувався,і був він тимстрімкішим, що відбувавсяна релігійнійоснові. Так, виявилосяпрагнення доконцентраціїнаселення вмістах. МістоМедина сталоцентром ісламу.Потім виникаютьі починаютьпідноситися, зростати й іншіміста.
Проте, якщо проаналізуватиполітичніпричини йоговиникненняі поширення, роль ісламудістає іншуоцінку. Самерозвиток торгівлій суспільністосунки породилиідею єдиногоБога. Науку тарозвиток різнихремесел кочівникамприніс не іслам[9; 13].
Згідноз переказами, Мухаммед впершевиступив зпроповіддюнової релігії610 р. у своємурідному містіМекка. Але тутвін не мав визнанняй успіху. Рід, виходцем зякого був новоявленийпророк, не мавособливоговпливу на верхівкумісцевогосуспільства.Тривалий часмеканці залишалипоза увагоюйого проповіді.Байдуже до нихпоставилисяй бедуїни –жителі сусідніхз Меккою районів, які не бажаливідмовлятисявід традиційнихязичницькихкультів накористь нової, сумнівної зїхнього погляду, релігії.
У своїхпроповідях, проголошениху рідному місті, Мухаммед засуджувавязичників,їхніх богів, котрим поклонялисямеканці, іутверджувавідею єдиногоБога: “… НемаєБога, крім Аллаха”.Але ця теза небула сприйнятазнаттю. Меккав VI ст. відігравалароль релігійногоцентру ЗахідноїАравії, буламісцем прощідля язичницькихаравійськихплемен. У цьомумісті перебувавсвященний храмКааба, де буливстановленіідоли різнихплеменнихбогів. Розташованепоблизу Каабиджерело Земземтакож вважалисвященним.Тримаючи всвоїх рукахсвященні місця, мекканськазнать, насампередпредставникироду Омея зплемені курейш, одержувалавід прощі чималіматеріальній політичнідивіденди: торгівля зпрочанами таобслуговуванняїх приносилизначні прибуткиі закріплюваливплив мекканськоїверхівки вбедуїнськихплеменах. Томуприродно, щокурейшитивбачали в проповідяхєдинобожжязагрозу своємувпливові йматеріальномудобробутові.
Не булиособливо привабливимиі не дивувалимеканців своєюновизною проголошеніМухаммедомморальні норми.Більшість ізних нагадувалиті, що були поширенісеред арабів.Винятком булалише вимогавідмовитисявід закопуванняв пісок немовлят-дівчаток, яких вважализайвими ротами– звичай, щопрактикувавсятоді середокремих бедуїнськихплемен [11; 23].
Соціальнийзаряд проповідіМухаммеда бувдосить слабким, щоб стати ідейнимгаслом пригнобленихнизів. У сурахКорану мекканськогоперіоду заохочувалисяу найзагальнішомувигляді добрісправи, за якіновоявленийпророк обіцявнагородитина тому світі.В них фактичнозатверджувавсяподіл суспільствана багатих ібідних, хочанадзвичайнапристрастьдо багатствазасуджувалася.Крім цього, Мухаммед обіцявлихо купцямі лихварям, якіобдурюють своїхпокупців. Природно, що подібнізаклики немогли консолідуватисоціальнийдух низівсуспільства.Всі ці обставинипризвели додосить закономірногорезультату: проповідіМухаммеда врідному місті, незважаючина всі йогонамагання, успіху не мали.За двадцятьперших роківпроповідницькоїдіяльностіМухаммедовівдалося навернутина свій біклише кількадесятків людей, наживши прицьому безлічворогів. Протипророка виступиливерхівка курейшитіві навіть дехтоіз членів йогосім’ї. Врешті-рештйому довелосятікати з Мекки.Проповідниквирушає у Ясриб(стара назваМедини), де нанього чекавуспіх.
Переселення(Гіджра) 622 р. першихмусульман уМедину ознаменувалосявеликими досягненнямиМухаммеда.Володіючинеабияким, якзазначаютьдослідники, розумом, вінзумів уміловикористатисуперечності, що існувалиміж двома містами.Мекка, розташованана перехрестіторгових шляхівіз Ємену в Палестину,Ірак, Єгипет, поєднана моремзі СхідноюАфрикою, дотого часу вжеперетвориласяна великийторговий центрЗахідної Аравії.Багато майбутніхвідомих діячівісламу нажилибагатства наторгівлі. Процвіталотакож лихварство: багаті купціпід високийвідсоток давалигроші всім, хтобажав прилучитисядо вигідноїторгової справи.
Мединазмагалася ізМеккою в торговлі.Крім цього, мединськіземлероби таремісникизверталисяза позикою домеканськихлихварів, томунерідко потрапляливід них у залежність.Соціально-економічнісуперечностіміж Мединоюі Меккою, їхнєсуперництвонерідко набиралиформу збройнихконфліктівміж жителямицих двох міст.
ПроповідіМухаммедазакликалипослідовниківнової віриборотися зтими, хто небажає сповідуватиіслам. І хочав цих проповідяхпрямо не вказувалосяна меканців, для жителівМедини такийзаклик мавдосить однозначнийзміст. Іслам, таким чином, на першомуетапі свогопоширення ставідеологічнимвиявом настроївмединськихарабів у їхньомуставленні доекономічносильнішихсуперниківз міста Мекки.
Виникнувшияк історичнепереплетеннякультурно-релігійнихта політичнихпоглядів, ісламу місцях йогорозповсюдженняпочав відіграватиактивну політичнуроль. З появоюнової релігії– ісламу – виникланова організаціяу вигляді громадивірних. Вонапринципововідрізняласявід родовихорганізацій.Ця громадастала організаційноюосновою арабськоїдержави. Отже,іслам, ставшитретьою післябуддизму тахристиянстваствітовоюрелігією, одразузаявив про себеяк політичнасила.
Племенай народи, якірізними шляхаминаверталисядо нової віри, називали себемусульманами.Але вже тоді, ще на зорі ісламу, в це поняттявкладали нестільки піднесенийзміст покірностіАллахові, скількипокірністьдолі, покірністьпереможцеві.
ПроповідьМухаммеда ідіяльністьствореної нимгромади давалилюдям певнусистему поглядіві суспільнихзв’язків, щозамінювалиі відновлювалив нових формахстарі родоплеміннізвичаї [10; 31].
Догматиісламу використовувалисьяк для політичноговиправданняшвидкого розширеннямеж його впливу, так і для утвердженнянових соціальнихпринципів. Щене ставши ідеологієюпригнобленихнизів (як цебуло з первіснимхристиянствомабо буддизмом),іслам із самогопочатку своговиникненнявиступав якдержавна релігія.Тому головнаувага в ньомуфактично вжез часів переселенняМухаммеда ізМекки в Мединуприділяласяне стількиморально-етичнимі філософськимпитанням, скількисоціально-політичнимпринципамустрою і правовимаспектам життямусульманськоїгромади. Це йзробило новурелігію вразливою:її соціальніі політичнінорми та принципивиявилися майженерухомими.Деякі з нихпочали застаріватище за часівперших халіфів.Необхідністюпереглядубагатьох ісламськихнорм зумовленевиникненнярізноманітнихтечій у мусульманстві.І хоча зовніце виглядалояк суто релігійнеявище, в йогооснові лежалисоціально-економічніпроцеси.
У своємувченні пророкяк провісникнової спільностілюдей, якаґрунтуєтьсяне на кровнійспорідненості, а на єдинійвірі. Мухаммедрозумів також, що доки новийрух ще не зміцнів, він потребуєпідтримки іншихпослідовниківєдинобожжя– іудеїв і християн, котрі маливеликі релігійнігромади в Мединіта інших районахЗахідної Аравії.Тому Мухаммедоголосив іудеївта християн“людьми писання”і дозволив їмпродовжуватисповідуватисвою релігію[10; 33].
Ворогаминової релігії, яких належалонавернути доісламу абознищити, проголошувалисятільки язичники-ідолопоклонники.Так, унаслідокконкретнихісторичнихумов, які існувалив Аравії намомент зародженнянової релігії, формувалосяставленняісламу до іншихкультів: терпимістьдо “людей писання”– іудеїв тахристиян – інетерпимістьдо язичниківі безбожників.
ПроповідьМухаммеда, яказакликалавірних об’єднатисянезалежно відетнічної таплемінноїприналежності, давала новийпоштвх об’єктивнимсоціально-економічнимі політичнимпроцесам. Доситьшвидко Меккаусвідомилавигідністьісламу. Зі своїмсвященнимхрамом Каабавона одержаластатус великогоісламськогорелігійногоцентру. Тобтозалишиласятрадиція прощів Мекку, якавід цього малаодержати прибутки, адже нова релігіяпоширюваласяне тільки насусідні з Меккоюрайони, а й надосить віддалені.
Багатобедуїнськихплемен Аравіїприймали ісламзі своєї волі, хоча це фактичнопризводилодо втрати нимиполітичноїта економічноїнезалежності.Вони не тількивизнали Мухаммедасвоїм вождем, а й взяли насебе обов’язокплатити данинуу фонд мусульманськоїгромади, а такожісламськийрелігійнийподаток – закят.Мусульманськібогословидосить частоце явище пояснюютьтак, нібитоарабське населенняв основі своїйпрозріло, побачилосвітло істини, що його нісіслам, і томусприйняло цювіру. Але історичніфакти свідчатьпро інше: новарелігія сприймалася, оскільки булавигідна новимпослідовникам, насампередпанівній верхівці.
Головнимі першочерговимзавданнямісламу булоприлученнядо нової релігіївсе нових інових народів.При цьому перевагавіддаваласямирному переходупослідовниківінших віросповіданьдо мусульманства.Але проти тих, хто не хотівсприйматиіслам, згідноз проповіддюМухаммеда, малаоголошуватисясвященна війна– джихад.
Причиницих війн булизакладені всоціально-економічнихособливостяхрозвитку Аравії.Влада на підкоренихтериторіяхзакріплюваласяі поширюваласяза допомогоюмеча і Корану.Разом із релігійнимидогматаминасаджувалисянові закони, державні структури.
Із Аравіїіслам пронику сусідні країниСередньогоСходу, а такожв Єгипет, ПівнічнуАфрику, ПівнічнуІндію, Індонезію, ЦентральнуАзію та на ПівденнийКавказ.
З утвореннямВалекого Арабськогохаліфату в VІІст. суперечності, що виникалив мусульманськійгромаді, загострилися.Дедалі більшевони демонструвализростаючуборотьбу завладу, а такожсоціальнийі політичнийпротест певнихверств мусульманськогосуспільства.Релігійногозабарвленнянабувалиміжнаціональната міжплеміннаборотьба, різницяв рівнях культуринародів, щоприйнялимусульманство.Ці суперечностіта відмінностізовні виявилисьяк протиборствоортодоксальнихі опозиційнихнапрямів і сектв ісламі. У боротьбі, що триваластоліття, якправило, бралигору і оголошувалисебе істиннимиправовірнимимусульманамиприхильникитого напрямуісламу, якийпідтримувалавлада на чоліз халіфом абосултаном, шейхомабо королем, ханом чи еміром.Решта оголошувалисяєретиками [10;41].
Хоча ісламякоюсь міроюі об’єднувавлюдей на основіспільностірелігії, аленаціональніпротиріччяв країнах ісламуне зникли, навпаки, вони поступововсе загостювалися.Це знайшловідображенняв різних течіяхв мусульманськійрелігії, в розколахі сектах.
Найкрупніший(і один з найраніших)розкол бувспричиненийпоявою шиїзму(“шия” по-арабськи– партія, секта).Вважають, щов цьому русівиявилосяневдоволенняі боротьбаперсів протизавойовників– арабів, тобтощо це була свогороду релігійнаоболонканаціональногоантиарабськогоруху в Ірані.Це часткововірно, але такийхарактер шиїзмприйняв невідразу, а лишезгодом. Розпочаласясправа з внутрішньоїборотьби середарабів – з боротьбиза владу міжспадкоємцямиМухаммеда.Четвертий халіфАлі був кровнимродичем пророка, його двоюріднимбратом і зятем; прибічникиАлі не визнавализаконностіпопередніххаліфів, оскількивони були нез роду пророка, а були “вибрані”релігійноюобщиною, тобтопросто узурпуваливладу. Боротьбаза владу прийнялаформу суперечкипро спадкоємністьвлади в халіфаті.ПрибічникиАлі зазналипоразки, Алібув убитий, алейого послідовникизміцнилисяв Ірані і Іраку,і там шиїзмшироко розповсюдивсяяк вираз протеступроти владиАрабськогохаліфату. Запереказом Аліі його синиХасан і Хусейнполягли мученикамиза віру. У пам’ятьцього шиїтищорічно справляютьтраурне святошахсей-вахсей, при якому фанатичноналаштованівіруючі завдаютьсобі рани холодноюзброєю, висловлюючисвою релігійнувідданістьпам’яті мучеників.
Головнаідея шиїзму– віра у те, щозаконнимиспадкоємцямипророка Мухаммеда– імамами –можуть бутитільки йогородичі-нащадки, а “вибрані”общиною халіфинезаконні. Узв’язку з цимшиїти відкидаютьсунну, складенупри першиххаліфах з переказівпро пророка.Але шиїзм незалишивсяєдиним, усерединінього виниклирізні течії.Пануючою сталатечія, що визнаєодинадцятьзаконних імамів– нащадків Алі; дванадцятийімам ніби тоще в ІХ століттітаємничо сховавсяі десь перебуваєневидимо, однакповинен у кінцічасів появитисяяк спаситель– Магди. Ця найбільшпоширена вшиїзмі течіяособливо зміцниласяв Ірані і з початкуХVІ століття(при династіїСефевідов)стала там офіційноюдержавноюрелігією.
У тих жеVІІІ-Х ст. у ісламівиник містичний, напівчернечийперебіг суфізму(від слова “суфи”– груба вовнянатканина). Вонозародилосяв надрах шиїзму, але прониклоі в середу суннитів.У суфійськомувіровченніпозначивсявплив ідеймаздеїзму, буддизму інавіть неоплатонізму.Суфії не надаваливеликого значеннязовнішнійобрядовості, а шукали істинногобогопізнання, містичногозлиття з божеством.Деякі суфіїдоходили допантеїстичногосвітогляду(бог – у всьомусвіті, весьсвіт – виявбога) і тим самимвіддалялисявід грубоантропоморфногоуявлення проАллаха, якеміститься вКорані. Суфіїнадавали особливезначення іменамбожим, таким, що зустрічаєтьсяв Корані.Містико-пантеїстичнийперебіг суфізмуспочатку піддавсягонінням з бокумусульманськихфанатиків-ортодоксів, але поступовообидві сторонипішли на поступки.Послідовникисуфійноговчення сталиутворюватиордени мандруючихченців – дервішів– на чолі з шейхами, або ішанами.Ці ордени буливизнані законнимиі у суннітів,і у шиїтів. Дервіші, хоча вони ідавали чернечуобітницю бідності, незабаромперетворилисяна шарлатанів, що обираютьі обдурюютьнарод; керівникиж дервішів,ішани, в своючергу обираютьсвоїх послушників– мюридів. Деякіордени дервішівзастосовуютьу своїх молебняхтак звані зикри– екстатичнітанці та іншісуто шаманськіспособи спілкуванняз божеством.
Отже,іслам, як наймолодшасвітова релігія, виник на початкуVІІ ст. у південно-західнійчастині Аравійськогопівостровав період розпадуродоплемінноголаду і формуваннятам класовоїарабськоїдержави. Засновникомцієї релігіїбув Мухаммед, який 610 р. оголосивсебе посланцемєдиного Бога.
Географічноіслам з’явивсятам, де булипоширені іудаїзмта християнство.Він сприйнявбагато ідейта положеньцих релігій.
Як культурно-релігійнасистема ісламсклався на межідавніх європейськоїта близькосхідноїцивілізацій.Він творчовикориставелементи християнствата іудаїзму, грецької філософіїта римськогоправа, адміністративноїструктуридавньоперськихімперій імістико-метафізичнихуявлень індуїзмуй буддизму.Саме тому ісламстав складнимдуховним феноменом, основою якоговиявиласяарабська культура, арабськийетнос, арабськадержавність.
2.2Коран як світогляднеджерело мусульманськоїкультури
продолжение
--PAGE_BREAK--
У центріарабо-ісламськоїдуховностій тюрко-ісламськоїкультури знаходитьсяКоран (араб.кур’ян, букв. – читання), де зосередженосвітогляднеядро ісламськогосвіту.
Це одкровіння, які дав АллахМухаммеду, якийбув неграмотнимі доводив одкровіннядо віруючихусно.
МоваКорану – арабська.Після смертіМухаммеда всітексти йогопроповідейбули звіреніта зведені уєдиний “Мусхаф”(араб.сувій)всі інші записибуло знищено.З “Мусхафа”було зроблено4 копії, що зберігаютьсяв Каабі, в мечетіпророка у Медині, в Каїрі та Паликенті.
Новарелігія невиникає напорожньомумісці. Воназавжди є продовженнямі розвиткомуже існуючихвірувань. Такбуло з Христом, який спиравсяу своїх проповідяхна Старий Заповітта його пророків,і постійнопідкреслював, що продовжуєїхню справу, так було і зМухаммедом.Він також проголосивсебе нащадкомі продовжувачеміудеохристиянськоїтрадиції. Томув ісламі шануютьсяті ж самі пророки, що й у цих релігіях.У Корані минатрапляємона імена Ібрахіма(Авраама), Ісхака(Ісаака), Муси(Мойсея) та інших.Ісус Христос(Іса) теж шанується, але не як СинБожий, а тількияк пророк.
Коранє основою ісламу.Він міститьрегламентаціїрелігійнихобрядів, моральніприписи й правовінастановлення, визначає звичаїй традиції, найважливішімоменти укладужиття й манеруповодження.Тексти Коранувиголошуютьпід час публічнихі приватнихмолитов, державнихі сімейнихторжеств. Багатослів і виразівіз Корану увійшлив літературнута побутовумову мусульманнезалежно відїхньої національності, збагатившиїхню ріднумову. Мистецтво, особливо література, народів мусульманськогоСходу сповненемотивів, елюзійна образи Корану.І тут зновубуде доречнимпорівнянняКорану з Біблією.
Ця культурнапам’ятка виниклана рубежі двохісторичнихепох – під часпереходу відродоплемінногоустрою до класового– і віддзеркалиларадикальнізміни основсвітоглядународів, якінаселяли стародавнюАравію. Іслам, як і іудаїзм, формувавсяй стверджувавсядосить категоричнимзапереченнямязичницькоїкультури. Вжев Середньовіччівнаслідок бракукультурноїспадковостічимала частинаКорану сталанезрозумілоюдля мусульмані його взагаліне читали безкоментарів.Ті елементирелігійноїсвідомостій вірувань, обрядових ікультовихтрадицій язичницькогонаселенняродоплемінноїАравії VІ — початкуVІІ століття, до яких постійноапелює в КораніМухаммед і якібули об’єктомйого викривальногопафосу, з великимитруднощамиреконструюютьсясучасною наукою.Фактично втраченийбагатий фольклоросілих і кочовихязичницьких, бедуїнськихплемен, котрихнавернули дохристиянствачи іудаїзму.Передусімзазнала втратусна традиція, яка передавалаїхні міфологічніуявлення.Безповоротновтрачені релігійніперекази іудейськихі християнськихобщин, що проживалина Аравійськомупівострові, зокрема в Мецціта Медині. Зрештою, майже нічогоне відомо прорелігійнийфольклор пророцькихта богошукацькихрухів в АравіїVІ – першої половиниVІІ століття, до яких належаві сам Мухаммед.Зрозуміло ж, що саме цякультурно-ідеологічнастихія слугувалажиттєдайнимсередовищемідей, образіві мотивів “пророчиходкровень”Мухаммеда [48;29].
Коранразюче відрізняєтьсявід старозаповітнихта євангельськихтекстів. Це нецілісний літературнийтвір з єдиноюкомпозиційноюсхемою, тимбільше – нетеологічнийтрактат з послідовнимвикладом системивіровченняісламу. Кораннароджувавсястихійно, віддзеркалюючивир життя суспільствана зламі епох,і тому не мавбудь-якогоплану. Він наводитьвиступи, проповіді,“пророчі одкровення”, що вмовляютьчи викривають, повчальніісторико-релігійніоповіді продолю стародавніхнародів і посланихдо них пророків, містить притчій заклинання, етико-правовіта обрядовіприписи. Всеце було проголошенев різний часпротягом більшяк двадцятироків, з 610 по 632рік, перед різнимиаудиторіямиі з приводурізних конкретнихобставин, малозв’язок з різнимиподіями абож народжувалосясуто внутрішнімиспонуканнями.
Раннічастини Корану– це ліричнівіросповідання, пристрасніесхатологічнімонологи провсемогутністьАллаха і неминучувідплату вСудний день, яку зазнаютьбагатобожники, всі, хто служатьсвоїм язичницькимбогам і не визнаютьєдиного Бога– Аллаха. “НемаєБога, крім Аллаха”– ключова фразаКорану, якаповторюєтьсяпо кілька разіву кожній сурі.
ЗмістКорану хаотичнийі багатоплановий, що утруднюєйого сприйняття.Будучи в основномурелігійно-філософськимі законодавчимпам’ятником, Коран водночасє унікальноюісторично-культурноюпам’яткоюАравії кінцяVI – першої чвертіVII ст., а такожлітературнимтвором, що маєвидатну художнюцінність.
Коран– глибокийпсихологічнийдокумент, вякому викарбуваніетапи еволюціїособистостіМухаммеда, йогостановленняяк віровчителяі людини новоїепохи – законодавця, політика, дипломата, воєначальника.
Ще однаособливістьКорану – вінскладався якдіалог Мухаммедаз самим собою, діалог міжАллахом і Мухаммедом, між Аллахомі людьми. Прицьому Аллахговорить відсвого іменіі у першій особі:“Я”, “Ми”, як іБог Яхве у СтаромуЗаповіті Біблії.Це – діалог міжМухаммедомі його слухачами– язичниками(багатобожниками), його ж соплемінниками, а також з мекканськимиі мединськимиіудеями тахристиянами, які сповідувалимонотеїстичногоБога і не булибагатобожниками.Це – діалогМухаммеда зісвоїми єдиновірцямиі тими, хто неповірив у Мухаммедаяк “ПосланцяАллаха”, з бажаючимипочути богооб’явленеслово і тими, що зі злобоюпосміювалисянад словамиПророка. Цебула жива мова, звернена доконкретнихлюдей у конкретнихситуаціях.Проте в багатьохвипадках нічогоне відомо ніпро цих, ні проінших.
Крім того, в Корані поданомову лише однієїсторони – словаМухаммеда, виголошеніним у відповідьна невідомінам реплікийого аудиторії, відповіді наякісь запитанняабо подивпослідовників.Суть цьоговсього вже булане зрозуміланайближчимдо цього періодупоколінняммусульман.Тільки в декількохвипадках Мухаммедцитує зверненідо нього реплікиабо переказуєслова своїхопонентів, наякі дає відповідьвін сам абоАллах.
Наявністьу тексті Коранутакого родутемних місць, незрозумілихнатяків, зовнішньоне вмотивованихасоціацій тощоспричинилипояву цілоїгалузі середньовічногомусульманськогобогослов’я, в якому спеціальнопояснювалисясмислова ісловесна формитекстів Корану.Цьому присвяченаі досить ґрунтовнанаукова література.Проте значеннянизки слів івиразів, дійснийпідтекст ізміст багатьохмісць Коранутак і залишивсянерозкритим.Це якраз і створюєскладністьперекладачам, які змушеніперекладатитекст Коранупоза смисловимконтекстом.Але ж перекладенийіншими мовамиКоран не вважаєтьсясвященнимтекстом. Священнамова Корану– арабська. Ілише арабськоюмовою використовуєтьсяКоран в ісламськійрелігії [47; 35].
ПафосКорану спрямованийпроти язичництвата основ суспільногожиття родо-племінногоустрою. Із сурив суру настійливоповторюєтьсядумка про єдністьАллаха, йогомогутністьта справедливість.
У Кораніможна виділитидекілька основнихтематичнихгруп: іудейськай християнськаміфологія тадогматика, мусульманськаесхатологія, норми мусульманськогоправа, арабськийфольклор.
Основнийхронологічнийподіл Корану– мекканськіі мединськісури (глави).Перші охоплюютьперіод до переселенняМухаммеда зМекки в Ясриб(Медину) у 622 р. істановлятьбільшу частинуКорану – 90 сур.Другі створювалисяз 622 по 632 рік. Мекканськісури складаютьсяіз 3 періодів, кожний з якихмає свої особливостілексики і стилю.Ці сури поділяютьсяна поетичні(48 сур), рахманні(від найменуванняАллаха – Рахман(Милосердний), яке існує порядз іменем Аллах)(21 сура), та пророчі(21 сура). До мединськогоперіоду належать24 сури. Суриподіляютьсяна аяти (фрагментифраз).
Раннісури більштемпераментні, яскраві, поетичні.У пізній періоддіяльностіМухаммедавиклад сурв’ялий, розтягнутий, розсудливіший.Ранні частиниКорану – цепристраснімонологи промонотеїстичністьі всемогутністьАллаха (“НемаєБога, крім Аллаха,і Мухаммед –посланецьАллаха”), пронеминучу розплатув Судний деньдля них, хто несповідує іслам.
Сурирозбиті надрібніші фрагменти– айяти. Послідовністьрозташуваннясур залежитьтільки відїхнього обсягу.Для Мухаммедасури та одкровенняіснували незалежноодні від одних.Їх об’єднувало, головним чиномте, що вони буличастинаминебесногоКорану, словамиАллаха. Завдякизусиллям упорядниківКоран починаєтьсяз короткої сури“Фатіха”, якадавно сталаулюбленоюмолитвою мусульман, а далі йдутьсури від найдовшихна початку донайкоротшиху кінці книги[46; 19].
Першіза часом сури(96 і 74) закликаютьлюдей визнатиМухаммедапророком Аллаха.Ім’я Аллахане було новимдля мекканців: воно означалонайменуванняплемінногобога мекканськихкурейшитів– племені, доякого належавсам Мухаммед.Новим і незвичнимспочатку булакатегоричнавимога Мухаммедавизнати йогопосланцем, пророком Аллаха.
Чудесабо “знамен”Мухаммед неробив. Єдине, на що він посилався,- його “видіння”,“одкровення”, але мекканськікупці булиділовими людьми, не схильнимивірити тількина слово. Щостосуєтьсянизів меккансьогосуспільства, для них початковапроповідьМухаммеда небула привабливою.
Порядіз абстрактнимизакликами“увіруватив Аллаха”, уранніх сурахКорану висуваєтьсявимога “творитидобрі справи”, за що Пророкобіцяє “великунагороду” відАллаха (Сура95: 6). Серед “добрихсправ” покищо фігурує одна– “нагодуватибідняка”. Піддаютьсяосудові ті, які“не вірять вАллаха Великого”і “не спонукаютьсебе нагодуватибідняка” (Сура69: 33-34). Звинувачуютьсяті, які не виявляютьмолитовноїревності, невірять у Суднийдень і відмовляються“нагодуватибідняка”.
На певномуетапі розвиткуодкровенняМухаммеда(причому несамому ранньому)з’являєтьсяідея єдинобожжя(монотеїзмАллаха), якапотім стаєголовною увсьому мусульманськомувіровченні:“Немає божества, крім Аллаха...”(Сура 20: 7), “… немаєбожества, крімМене!” (Сура20:14).
У мекканськийперіод покищо не виникаєпитання, якимповинно бутиставлення дотих, які не повірилив єдиного БогаАллаха. Впродовжусього мекканськогоперіоду (610-622) Мухаммедне закликаввести боротьбуз багатобожниками, які не визнаютьєдиного Аллаха.Він лише обмежувавсяпосиланнямна те, що “потімвони зрозуміють”, а поки що “хайвони їдять, насолоджуються,і надія їхвідволікає”(Сура 15:3). У сурахмекканськогоперіоду неодноразовоповторюєтьсязаклик “відвернутисявід багатобожниківі від невіруючих”(Сура 6:106; 32-30).
ПророкМухаммед умекканськийперіод вимагаввіри і покорипід страхомприйдешньоїесхатологічноїкатастрофи, погрожуючипекельнимимуками і обіцяючирайські насолоди[47; 34].
З часомморальні приписи, етичні настановистають складнішими.До вимог “нагодуватибідняка” додаютьсяінші: “шануватисиріт” (Сура90: 18), “добре ставитисядо батьків, людей похилоговіку” (Сура 17:21). Мерзотоюоголошуєтьсяперелюбство.Мекканськісури фіксуютьдосить гуманнуі прогресивнуна той час вимогу: відмовлятисявід вбивства“зайвих новонародженихдівчаток”(давній звичайзакопуватиу пісок пустелі“зайвих”новонароджених, яких не в змозібуло прогодувати).Ставитьсявимога до торговців: не обмірюватиі не обважувати(Сура 83: 1; 11: 85).
Мухаммедне посягав натрадиції кровноїпомсти, алеобмежив її дію.Пропонувавмирні переговориі практикувикупу.
Багатствоі бідністьвизначаютьсястанами, встановленимиАллахом заодним, тількийому відомим, наміром: “… Миодним далиперевагу надіншими” (Сура17:22). “Ми поділилиміж ними їхнюїжу в близькомужитті і піднеслиодних ступеняминад іншими, щободні із нихбули в услужіннідля інших”(Сура 43: 21). Отже, за Кораном, порядок, якийрозподіляєлюдей на соціальнікласи і групи, незмінний івічний у цьомужитті.
Мединськісури характеризуютьсявпевненістюі категоричністю: вони не лишезакликаютьі вмовляють, але, насамперед, наставляють, викривають.З’являєтьсянова турботаПророка: середтих, які масовостали поповнюватитабір мусульман, відрізнятиістинно віруючихвід лицемірів.Для тих, якістоять на позиціїстарих (язичницьких)вірувань, визначаєтьсянова лінія. Їхрекомендуєтьсязнищувати.Мединські сурисповнені священноюненавистю дотих, хто чинитьопір переходув іслам, закликаютьвоювати з нимиі вбивати їх(Сура 8: 40; 8: 17; 47: 4).
Усерединідеяких сурмістяться аятирізних періодів, як, наприклад, у 5-й сурі: у 73-йаяті іудеї іхристияниоцінюютьсяяк рівноправніз мусульманамипретендентина райськеблаженство; у 85-й аяті християниставлятьсяу становище, близьке домусульманського, а іудеї характеризуютьсяяк такі, щозаслуговуютьненависті; у56-й аяті мусульманамзабороняєтьсядружити і зіудеями, і зхристиянами, оскільки вони“нечестиві”люди. Зрозуміло, що такі трирізні установкине могли бутиданими одночасно.
Значначастина Корануконтамінуєтьсяз текстамиБіблії та їїперсоналіями: Адам, Нух (Ной),Ібрахим (Авраам), Муса (Мойсей),Іса (Ісус Христос)у Корані такожвважаютьсяпосланцямиАллаха.
У 651 р. збереженів пам’яті уприватнихзаписах одкровенняМухаммеда булизібрані й зведенів єдиний список, текст якогобув проголошенийєдино повнимі правдивимсловом Аллаха.Визнані підчас складанняцього спискусправжнімитексти Коранустановлять114 сур, які розміщеніза формальноюознакою найдовшісури – на початку, короткі – вкінці.
Аллахазображено вКорані як істотуз надлюдськимиморальнимиякостями: вінможе гніватисяна людей і прощатиїх провинипісля покаяння, він любитьправедниківі ненавидитьнечестивців.Водночас Аллахпостає в Кораніяк безособоваістота: вінвічний, перший, останній, єдиний, нероздільний, у нього “немаєбогів-спільників”, зокрема Бога-синаі Богоматері, як у християнстві.Великий гріхприписуватиАллаху “Бога-спільника”чи “Бога-сумісника”.Отже, Аллах –суворо монотеїстичний, тобто не такийяк християнськийБог-Отець, Бог-Сині Бог-СвятийДух (догмат про“Святу Трійцю”).
З монотеїзмомісламу пов’язанийважливий догматичнийі моральнийприпис у Корані– вимога повноїбеззастережноїпокірностілюдини воліАллаха, тобтопокірністьтут має всеохоплюючийхарактер (оскілький саме слово“іслам” означає“покірність”).Іслам сприйняввід монотеїстичнихрелігій (іудаїзмута християнства)вчення пропосередниківміж Богом ілюдьми (пророків, ангелів), відкинувшихристиянськийдогмат пробоговтілення[44; 53].
Натурфілософіяісламу в основномузапозиченаіз Біблії. Згідноз Кораном, світбув створенийАллахом зашість днів: були створенінебеса (їхналічуєтьсясім), небеснісвітила і земля, розкладенакилимом, і дляміцності наній встановленігірські твердині.Земля поєднуєтьсяз небесаминевидимоюдрабиною, поякій сходятьі піднімаютьсялише агнели.В останній, шостий деньбула створенаперша людинаАдам, а з йогоребра – Єва. УКорані зазначається:“І сотворилиМи небеса іземлю і те, щоміж ними, зашість днів, іне торкнуласяНас втома”(Сура 50: 37). Сьомийдень – це день, який наставпісля завершенняАллахом твореннясвіту. Це – п’ятниця(а не субота, як у іудеїв, або неділя, якусвяткуютьхристияни).Тварини, якзазначено вКорані, булистворені ізводи, людина– із глини іпороху земного.В інших місцяхКорану оповідаєтьсяпро створеннялюдини із водиі згустка крові.У Корані відтворенаідея і пропервороднийгріх та іншібіблійні оповідіпро ставленняАллаха до світуі людини, алеу дещо специфічномувигляді.
Так, наприклад, у Корані оповідаєтьсяпро непокірністьодного із ангелівАллаха, якийстав Іблісом(дияволом). Колибула створеналюдина, Аллахповелів всімангелам поклонитисяїй, що й зробиливсі ангели, завинятком Ібліса, який загордивсяі не захотівпоклонитися“сотвореномуіз праху”. Затаку непокірністьАллах проклявйого і пообіцяв, що на “страшномусуді Іблісразом із своїмидемонами будеповалений. Покиж що, до “страшногосуду”, Ібліс(він же шайтан– сатана) залишаєтьсяглавою всіхдемонів і джинів.
Світангелів, як ів іудейсько-християнськійверсії, складаєтьсяіз таких станів: Джебраїл(євангельськийГавриїл), Мікаїл(Михаїл), Ісрафіл(Серафим) і щеАзраїл. Ці ангеливтілюють ідеюдобра і божественноїволі та протистоятьв ісламі світудемонів і джинів.Усі ці небеснісили безтілесніі безстатеві.Серед ангеліві демонів існуєпевний функціональнийрозподіл: вісламі є ангели-хоронці(по двоє у кожноїлюдини), ангели, які оберігаютьмогили, ангели– посланціАллаха і ангели, які управляютьраєм (Ридван)і пеклом (Малік).
Як і Біблія, Коран вчить, що “золотийвік” на Землізалишився уминулому. Ідеягріхопадінняі вигнання ізраю Адама і Євив Корані відтворена, але гріху, стражданнюі спокутуваннювід гріха ненадаєтьсябудь-якогозначення. Отже, саме це положенняКорану істотновідрізняєтьсявід христології, яка є центральноюідеєю християнства.Водночас вісламі доситьґрунтовнорозробленаконцепція раюі пекла, тобтовідплати людинів замогильномужитті. Згідноз мусульманськимвченням, рай– це життя вічнеу тінястихпрохолоднихгаях, середяких протікаютьчисті прохолодніводи, багатавишукана їжа, розкішний одягі всілякі насолоди, зокрема любовні.За однією версією, кожний правовірнийу раю буде разоміз своєю подругою, за іншою – вінбуде насолоджуватисятовариствомпрекраснихгурій. Звичайно,ідеал раю євідтвореннямментальності, сподівань іпобажань людинипустелі. Протилежнекартині раює пекло, у ньому– дим, самум(пісок, піщанабуря) та іншіжахи, страшнідля мешканцівАравії. У пеклігрішники засудженіна вічні тортуриі страждання.
Есхатологічніпророцтвапосідають вісламі такесаме місце імають такезначення, які в християнстві.Хоча розмірковуванняпро кінецьсвіту і страшнийсуд двозначні.Незадовго докінця світумає настатиепоха страшноговідступництваі невір’я: всіцінності ісламубудуть зрадженій продані, людипоглинутьсягріховністю.Тоді й настанецарство антихриста, яке продовжуватиметься40 днів. На змінуантихриступрийде царствоІсуса, чий другийприхід (на цейраз в якостіісламськогоМахді, Месії)покладе кінецьцарству гріха.Антихрист будезнищений, а наЗемлі упродовжуже 40 років будеідеальна гармоніявсього живого: вовк лежатимеразом з ягнятком, дитина гратиметьсяз тигром і левомі т.д. Потімзатрубить усвою трубуІсрафіл (тобтобіблійнийСерафим), і настанечас Страшногосуду. Сам Аллахособисто будедопитуватикожного ізживих і воскреслихмертвих. Післяцього останньогосуду грішникипідуть до пеклаз “вогняноюгієною”, а праведникиотримаютьрайське життяі блаженство.Дорога до раюпролягає черезміст Сіратзавтовшкиволосинки ігострий начелезо меча. Самалюдина перейтичерез цей містне в змозі, їїповинен супроводжуватив рай той баран, віслюк, верблюд, бик або кінь, якого вонасвого часу, щеза земногожиття, хоча бодин раз принеслау жертву Аллаху[46; 63].
Мусульманипереконані, що під час Страшногосуду їх долязалежатимевід їхньогоВеликого Пророка, Посланця Аллаха– Мухаммеда.Його заступництвопом’якшуватимедолю грішників.Мухаммед проситимеАллаха Милосердногопростити декогоз грішників, визволити їхвід пекельноїкари і подаруватиїм райськежиття. Ця віра, як зазначаютьдеякі дослідникиісламу, зокремаВ.С.Полікарпов, який інтерпретуєесхатологічніпророцтваісламу, “додаланемало маслау священнийвогонь культупророка середбагатьох поколіньмусульман”[72; 167-169].
Характерноюрисою мусульманськоїментальностіє її взаємозв’язокз Аллахом якАбсолютом, якавідображаєтьсяу постійномузвертанні доАллаха, неперервномудвобічномуєднанні з Аллахом, виявах загальноїпокірностіАллахові. ТекстиКорану буквальночерез декількаайятів (віршів)з’єднуютьсяпостійнимпосиланнямна Аллаха, вихваляннямАллаха, відзначенняйого особливихрис і характеристик99 імен Аллаха, серед якихнайбільш повторюванафраза “Ім’ямАллаха милостивогоі милосердного”, якою починаєтьсякожна сура(глава) Корану.Іншою рисоюмусульманськоїментальностіє ідея радісногопідкореннязакону, відведеннярозуму людинислужбової роліі рішуча відмовавід будь-якоїформи політеїзму.Все це характеризуєособливе місцеетично-моральнихпринципів варабо-мусульманськомусвіті.
Порядіз принципометичного абсолютизмуіслам утверджуєпринцип моральногодогматизму, вимагаючи такимчином від сповідниківісламу беззастережноговиконаннякоранічнихморальних норм, згідно з якимимусульманинповинен стежитиза своєю моральноюповедінкоюі своїми вчинкамине тому, що церозумно, гуманно, зрештою, доцільно, а лише задлятого, що таквимагає Аллах, такими є морально-етичніприписи Корану[46; 58].
Не випадково, підкреслюєвідомий французькийсходознавецьА. Массе, “поширенняісламу зі зброєюв руках булорелігійнимобов’язком”, а війна “вважаласясправедливою, якщо вонарозпочиналасяз метою наверненнялюдей до істинноївіри” [72; 169]. Зрештою, ця морально-етичнавимога чітковикладена вКорані: “А коливи зустрінететих, які неувірували, то– ударяйтемечем по шиї; а коли ви учинитевелике побиттяїх, то зміцнюйтеузи” (Сура 47, Мухаммед, 4 айят).Можна тлумачитицю вимогу Коранутаким чином, що ця морально-етичнанорма зобов’язуваламусульман підчас тріумфальноїходи ісламув період йогозавойовницькихвійн за правлінняМухаммеда інаступнихчотирьох “праведниххаліфів” – АбуБакра, Омара, Османа й Алі(632-661). Зрештою, цянорма і сьогоднідіє, коли оголошуєтьсяджихад – “священнавійна” проти“невірних”.
Порядз цим в етиціісламу зафіксованіі загальнолюдськіцінності – бутисправедливим, віддавати задобро добром, бути щедрим, допомагатибідним тощо.Як в Біблії, Коран закликаєлюдину працювати, оскільки самезавдяки цьомувона забезпечитьсобі небеснецарство. Людинаповинна бутискромною йтерпеливою, мужньо переноситивсі незгодицього світу.Отже, для мусульманськоїрелігії характернаорієнтаціяне стільки длядосягненнящастя у земномужитті, скількина потойбічнежиття. Це чіткопередаєтьсяв основнихдогмах і “стовпахвіри”, тобтокультовихвимогах і правилахісламу [31; 16].
ОскількиКоран і Суннабули доступнівузівськомуколу освіченихмусульман, насампередзнавцям ісламськоїдогматики, богословамі правознавцям, то для звичайнихлюдей основнікоранічніположеннясформульованіу вигляді священнихдогматів, заповідей, які складаютьобов’язковийдля кожногоправовірногокомплекс правилповедінки.Основних обов’язківмусульманинап’ять – сповідання, молитва, піст, милостиня іхадж. Принципсповіданнявіри – центральнийв ісламі. Щобстати мусульманином, достатньодотримуватисясаме цьогопринципу –урочисто вимовитифразу про те, що “немає Бога, крім Аллаха, а Мухаммед –Пророк Аллаха”.Таким чином, людина стаєпокірною Аллаху, тобто мусульманином.Але ставшимусульманином, людина повиннадотримуватисяінших обов’язківправовірного.
Крімрелігійно-філософського, законодавчогота історико-культурного, викликає інтересі літературнийаспект вивченняКорану. Це найдавнішапам’ятка прозиарабськоюмовою, що відобразилазавдяки художнімзасобам етапиеволюції особистостіМухаммеда, йогоутвердженняяк віровчителяй людини новоїепохи. Сприйнятийяк слово Аллаха, Коран ставджерелом формуванняєдиної літературноїмови арабськихнародів і стимуломїї поширенняв країнах Азіїта Африки.
Коранвиник як уснийтвір, у такійформі він існувавза життя Мухаммедай після йогосмерті. Усноюбула вся словесністьродового суспільстваАравії, що зумовилоспецифічніриси його культури.В цій культурімагічну силумали слово, звук, а не літера.Системи писемностіхарактернів той час дляцього регіону(арамейська, сирійська, набатейська, сабейсько-хім’яритськаі власна, щедосить примітивна, арабська писемність)використовувалися, головним чином, для торговихі політичнихдокументів.Упродовж майжечверті століттяв пам’яті слухачівМухаммедакарбувалисяйого пристрасніодкровення, проповіді. Їхзаписи маливипадковийхарактер інавіть післясмерті пророкаще деякий часбули приватноюсправою. Основначастина текступередаваласяпо пам’яті.
Такимчином, Коранне тількинайважливішасвященна книгамусульман, унікальне явищесвітової літератури, але й духовнаоснова мусульманськоїкультури.
Коранвідтворюєуявлення пророль Аллаха, про походженнявсесвіту, землі, флори, фауни.У Корані історіялюдства розгортаєтьсяв поєднанніфантастикиі дійсності.
продолжение
--PAGE_BREAK--
2.3Культурно-релігійнідомінантиісламу
Характернаособливістьмусульманськоїрелігії полягаєв тому, що вонаенергійновтручаєтьсяу всі сферижиття людей.І особисте, іродинне життявіруючих мусульман,і все суспільнежиття, політика, правові відносини, суд, культурнийустрій – всеце повинно бутипідпорядкованоцілком релігійнимзаконам. У колишнічаси в мусульманськихкраїнах маломісце повнезрощення державноїі церковноївлади: главадержави (халіф, падишах) вважавсяспадкоємцемпророка, вищедуховенствоскладало штатйого радників, суд перебувавцілком в рукахдуховних осіб.І кримінальне,і цивільнеправо булопобудованоцілком на релігійномузаконі – шаріаті.Стежили завиконаннямнорм шаріатуі тлумачилиїх мусульманськібогослови.
Тому імусульманськедухівництвовиконувалоі виконує більшесвітські, чимчисто релігійніфункції. Мулла, який знаходитьсяпри мечеті, — це, власне, вчительв церковнійшколі. Каді –це суддя, знавецьшаріату. Муфтій– вищий духовнийчин – головнийавторитет впитаннях шаріату.Улем – вченийбогослов, викладачу вищій релігійнійшколі; радаулемів даваласвої висновкиз питань релігіїі права. На чолімусульманськогодуховенствав окремих країнахстояв шейх-уль-іслам– видний богослов, він же радникгосударя.Роз’яснення, що даютьсяшейх-ульісламом, по тих або іншихспірних питанняхдогматики абополітики, прававважалисянезаперечнимзаконом.
Навчаннямолоді в мусульманськихкраїнах ранішебуло теж суторелігійним.Нижчі школи– мектеби –перебувалипри мечетях.Вищі школи –медресе – булисвого родудуховні академії, де студентививчали Коранта іншу релігійнулітературу, богословськіпитання. Мовавикладання, мова церковноїлітературибула арабська.До речі, арабськасистема булаприйнята і втюркських, ів іранськихмовах, хочавона для нихі мало пристосована.
Мусульманськацерква в станахісламу булазвичайно ізначною економічноюсилою. Згідношаріату, церкваможе володітимайном, і цемайно вважаєтьсяневідчужуваним(вакф, множина– вакуф). Вакуфніземлі складалисяз тих, що подаруваливід халіфів(у епоху завоювань), з пожертвуваньі ін. Вони булидуже великі: наприклад, вкраїнах СередньоїАзії до половинивсіх оброблюванихземель належалацеркві, і вониприносиливеличезнідоходи; за рахуноквакуфного майнаі годувалосябагаточисельнедуховенство.
Хочаправовірнийіслам не йдені на які компромісиз іншими релігіями(на відміну, наприклад, відбуддизму), алев народнихмасах мусульманськівірування дужечасто переплітаютьсяіз древніми, домусульманськими.Майже повсюдно, особливо вслаборозвинутихкраїнах, поширенийкульт місцевихсвятих. Мусульманськісвяті частовиявляютьсяне чим іншим, як древнімимісцевимибожествами-заступниками, яким данімусульманськіімена. У багатьохмісцях, особливов СереднійАзії, культсвятих пов’язанийз культом мазарів– нібито гробницьцих святих, анасправдідревніх місцевихсвятилищ. Більштого, останнімчасом в ісламівиявлено (особливоу народів СередньоїАзії) цілийпласт глибокоархаїчнихвірувань іобрядів, щовідносятьсядо культуземлеробськихбожеств родючості, до родовогокульту предків, до шаманізму.Всюди в середовищімусульманпоширені такожвіра в магію, носіння амулетів(часто з текстомз Корану). Багатомулл виконуютьфункції заклинателів, знахарів [29; 25].
Цікавовідзначити, що в багатовіковихсутичках ісламуз християнством(точно так, які з маздеїзмомі іншими релігіями)іслам майжезавжди виходивпереможцем.У більшостікраїн Середземномор’я, де зараз пануєіслам, він витіснивте, що переважалотут ранішехристиянство(Північна Африка,Єгипет, Сирія, Мала Азія). НаКавказі більшістьнародів допоширенняісламу дотримувалисяхристиянства, пізніше багатоз них булиісламізовані(черкеси, кабардинці, аджарці, частинаосетин і абхазів).На Балканськомупівостровів іслам обернутібули деякігрупи болгар, македонців, боснійців, албанців, щобули ранішехристиянами.Зворотніхвипадків масовогозверненняякого-небудьмусульманськогонароду в християнствоісторія незнає. Правда, з Пірінейськогопівострова(Іспанія, Португалія)мусульманив результатіхристиянськоїРеконкисти(ХІІ-ХV ст) буливитіснені, алеце відбулосяв результатіпроцесу насильницькоговигнання тих, що сповідаютьіслам, а не ідейноїперемоги однієїрелігії надіншою.
Релігійнадогматикаісламу не дужескладна. Мусульманинмусить віритив Аллаха і ПророкаЙого Мухаммеда, який передавлюдям божественнеоб’явлення.Аллах, як йогозмальовуєКоран, дуженагадує людину, а точніше, арабаVІІ ст. Але всілюдські якостіАллаха доведенідо неперевершеності.Коран наділяєйого різнимиепітетами, якихбогословиналічують 99.Ці епітети, щохарактеризуютьособливості(атрибути) Аллаха,є досить різноманітними,іноді вонизаперечуютьодин одного.Аллах постаємилосердним, всепрощальним, милостивим.Він же – мстивий, грізний у гніві.Він і великодушний– і безпощадний.Він творець– і руйнівник.Але головніякості Аллаха– його велич, могутністьі сила. Мусульманимають беззаперечноі повністюпідкорятисьАллахові. Отже, людина, якавирішила наслідуватиАллаха, спроможназдійснюватипрактичнобудь-які вчинки.Тому, мабуть,історія мусульманськоїрелігії знаєприклади добраі милосердяпоряд з прояваминевиправданоїжорстокостіу ставленнідо тих, когопроголошуваливорогами ісламу.В усіх цих випадкахвірні буливпевнені, щодіють за духомісламу, тимбільше, що взірцемдля них є милосерднийі жорстокий, всепрощальнийі мстивий творець[29; 31].
Окрімвіри в Аллахамусульманинмусить віритив існуванняангелів і диявола– Ібліса (абошайтана), котрий, відмовивсяскоритисяАллаху і бувним проклятий.Завдання диявола– збивати людейз істинногошляху. Порядз ангелами ідияволом, заКораном, існуютьтакож демони(джини). Крімтого, мусульманимають віритиу вічністьКорану і пророків– посланцівАллаха, якіпередали людямслово Боже, головнимипророками, якінавернулисяз християнствадо ісламу, єАдам, Ной (Нух), Авраам (Ібрагім), Мойсей (Муса),Ісус (Іса), а також“Печать Пророків”, тобто найвищийз них – Мухаммед.
Існуєще один догматісламу – вірав кінець світуі Страшний Суд.Передвісникомкінця світуповинен статимагді (месія).Він нібитовстановитьсправедливістьна землі. Деяківожді мусульманськихполітичнихрухів не тількивірили і вірятьу месію, а йпроголошуютьсебе магді. Ценерідко забезпечуєїм широку народнупідтримку.Месією оголосивсебе, наприклад, Убейдала, якийзаснував династіюФатимідів уПівнічнійАфриці в Х ст.Магді називавсебе такожМухаммед ібнАхмед – вождьвідомого повстанняв Судані наприкінціХІХ ст.
Страшнийсуд, згідно зісламськоюдогматикою, чекає не навсіх, дехто звірних можепотрапитиодразу в рай.Це стосуєтьсянасампередтих, хто свідомовіддає своєжиття в священнійвійні – джихаду– за ісламськувіру.
Крім ужезгаданих догматівісламськарелігія вимагаєвід своїхпослідовниківвірити в Божественнепророцтво.Згідно з цимдогматом, усе, що відбуваєтьсяв світі, визначеневолею Аллаха, а справи людськінібито зафіксованіще до створеннясвіту. Водночасу Корані є аяти(вірші), якідопускаютьпевну свободуволі людини.Стверджується, зокрема, що відАллаха йдутьтільки добрісправи, а погані– від людини.
Ця суперечністьбула викликанаконкретнимиісторичнимипричинами. Так, у мекканськийперіод діяльностіМухаммедапророкові булополітичновигіднішеобстоюватитезу про свободуволі. В подальшомуця обставиназмусила йогоперейти допроповідіфаталізму. Зчасом це питаннярозв’язувалосяпо-різному.Пропагуватифаталізм, загальноприреченістьзавжди буловигідно представникамконсервативнихсил, які намагалисяпосіяти середлюдей пасивністьі покірність, непротивленнясоціальномузлу, зберегтисоціальнунерівність, несправедливістьі експлуатацію, як певний порядок, боротьба протиякого нібитосуперечитьволі Аллахаі зрештою єбезуспішною.
Ісламне тільки вимагаєвід своїхпослідовниківвіри у названідогмати, а йпропонує їмдосить сталіпринципи іправила поведінки, дотримуванняяких вважаєтьсябогоугодноюсправою. Сукупністьцих норм одержаланазву “шариат”(араб.шаріа –правильнийшлях до мети).
Мусульманськийкульт ґрунтуєтьсяна п’ятьохголовних обов’язкахмусульманина: по-перше, повторенняформули віри(шахаду): “Немаєбога, крім Аллаха, а Мухаммед –Пророк його”; щоденна п’ятиразовамолитва (намаз)– на світанку, в обід, о третійгодині дня, призахіді сонцяі перед настаннямночі. В сучасномуісламі прийнятідво- і одно- разовімолитви. Переднамазом – ритуальнеобмивання(водою). У п’ятницю, крім цього, буває проповідьу мечеті. Цейдень взагалісвятий длясхідних народів, як день, у якийбула створеналюдина. Мухаммедприйняв п’ятницюяк святий день, частково задавнішньоюзвичкою, частководля того, щобвідрізнитийого від суботиєвреїв і неділіхристиян.
Важливимобов’язкоммусульманинає сплата податку(закят) на користьбідним (циміслам завоювавсимпатіїпригноблених).Зараз цей податокнерідко сплачуютьна користьмусульманськогодуховенства.Закят доповнюєтьсясадаком –добровільноюпожертвою.
Протягомдев’ятогомісяця за місячнимкалендарем(рік місячнийкоротший відсонячного на11 днів) мусульманинзі світанкуй до настаннятемряви не маєправа їсти йпити – це вінмусть робититільки вночі.Дотриманнямусульманськогопосту (урази)– також одиніз обов’язків.Останній зосновних обов’язківправовірногомусульманина– хадж у Мекку[39; 37].
Відноснапростотамусульманськогокульту і можливістьпрямого “спілкування”з Богом, безумовно, сприяли наверненнюдо ісламу новихпослідовників, зокрема, з іншихрелігій.
На відмінувід мусульманськогокульту системашаріатськихнастанов стараннорозробленаі є досить складною.Настановистосуютьсяпрактично всіхсторін життямусульманськоїгромади. Вонивизначаютьсімейно-побутові, майнові, морально-правовіта інші людськістосунки.
Із настановКорану мусульманськібогословививодять іосновні принципи, що регулюютьжиття мусульманськоїгромади. Одниміз таких принципіввважають братство.Серед вірнихіснує навітьзвернення“брате мій”.Братські стосункипередбачаютьвзаємодопомогу, взаємопідтримкуі солідарністьусіх членівмусульманськоїгромади. Цейпринцип ґрунтуєтьсятакож на одномуз обов’язківмусульманина– закяті.
Ще одинпринцип, якийпроголошуєтьсяшаріатом, передбачаєрівність. Усімусульмани, твердятьмусульманськібогослови, рівні як зубцігребеня. Алецей принципна практицівиявляєтьсядосить абстрактним, бо багаті йбідні інтерпретуютьйого по-різному.Консервативнібогослови, захищаючиінтереси панівнихкласів, тлумачатьрівність якрівність усіхмусульман передАллахом. Проґресивніж сили і трудящімусульманисхильні вбачатив цьому принципінасампередзаклик до ліквідаціїмайнової нерівності.Водночас цейпринцип не єуніверсальним.Він поширюєтьсялише на мусульман, та й то не навсіх: жінка-мусульманка, згідно з шаріатом, має меньшеправ, ніж чоловік.
По-різномутрактуєтьсяі принципсправедливостів ісламі. Богословивважають, щосправедливістьмає здійснюватисяза допомогоюісламськогосуду, який виконуєволю Аллаха.Справедливиммає бути і самповелительправовірних– халіф, імам, султан тощо.Насправді жшаріатськісуди, які залежатьвід волі можновладців, вирішують усіпитання в їхніхінтересах.Характернариса законодавстваКорану – надзвичайнеопікуванняправом власностіі явно недостатняувага до правособистості[26; 41].
Мусульманськібогословиособливо пишаютьсяпринципомсвободи, яку, нібито, стверджуєістинний іслам.Він включаєрізні видисвобод – особисту, політичну, громадську, соціальну, морально-релігійну.Ретельне вивченняісторії мусульманськогосуспільствадає змогупереконатисяв тому, що всіці “свободи”не раз порушувалися.Теза про особистусвободу, наприклад, заперечуєтьсяположеннямиКорану, якісанкціонуютьрабство і залежністьміж людьми.Релігійнасвобода, тобтосвобода віросповідання, не передбачаєсвободи совісті, а отже, свободивіри. Та й віротерпимістьу ставленнідо “людей писання”– іудеїв і християн, а також дозороастрійціві представниківінших релігійу халіфаті –не означалаїхньої повноїсвободи. Фактичнопредставникиінших релігійперебувалив залежностівід мусульман, оскільки мусилисплачуватиїм великі податки.
З питаньтрактуваннявсіх цих принципівміж різнимитечіями в ісламіпротягом усієїйого історіївелась і ведетьсягостра боротьба.Але коренірелігійнихсуперечокполягають нестільки у правильномуабо перекрученомупрочитаннітих чи іншихісламськихположень, скількив соціально-економічнихі політичнихінтересахрізних сил ітечій у мусульманськомусвіті. Розходженняв підході домусульманськоїдогматикишаріату зберігатимутьсядоти, доки існуютьці земні суперечності.
Як і всірелігії, ісламмає кількатечій, найпоширенішимиз яких є суннітськата шиїтська, що відрізняютьсяодна від одноїдеякими догматамиі обрядами.Основні визначенняісламу викладеноу “святій”книзі мусульман– Корані (у перекладіз араб.означає“читання”).Написаний віну VІІ ст., алепротягом тривалогочасу в ньоговносилисядоповненняй зміни.
Другимпісля Корануджерелом віримусульман-суннітівє Сунна (араб.: поведінка, приклад). У Кораній Сунні порядз релігійнимидогматами іпереказамипро всесилляАллаха містятьсярізні моральніповчання, викладенопринципивзаємостосунківз іншими народами, ставлення дожінки, до власностітощо. ПоложенняКорану і Суннипокладено воснову феодальногомусульманськогоправа – шаріату, в якому чітковиявлено сутьісламу.
Вартозвернути увагуна такі особливостівіровченняісламу:
віра в одного бога Аллаха і його посланців – Мухаммеда і Алі. Аллах — один, невіддільний і єдиний. “Доповнюють” Аллаха пророки, ангели, демони;
шанування “священного писання” (Корану), в якому розповідається про створення світу, страшний суд, містяться ворожбитські заклинання, міфи, стародавньоарабський фольклор, сказання про пророків, вказівки, які регулюють суспільні й сімейні стосунки. Коран створювався майже 100 років, роботу над ним було завершено у VІІІ ст.;
шанування “священного писання” (Сунни) – зведення оповідей про діяння, вчинки Мухаммеда, його висловлювання з різних приводів, його автобіографії. Сунна є основою фікха – мусульманського правознавства – і шаріату – зведення законів мусульман;
щоденна п’ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво- і одноразова молитви – намази. Перед намазом – ритуальне обмивання (водою або піском);
сплата податку (закят); у давньому ісламі – на користь бідних (чим іслам завоював симпатії пригноблених), а нині – на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком – добровільним пожертвуванням;
дотримання посту (уразу). Протягом дев’ятого місяця (рамазан) за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п’є, а з настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють на виробництві, у сульськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок та деяких інших категорій віруючих;
ходіння на молитви до Мекки (хадж) – покаяння у гріхах і прилучення до святих;
священна війна з невірними (джихад, або газават). З давніх часів цей елемент ісламського символу віри насаджував ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не висувається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від політичної ситуації [26; 46].
У ісламівелику рольвідіграє складнарелігійнаобрядовість.Мусульманинповинен п’ятьразів на деньздійснитимолитву, дотримуватисьрелігійнихсвят, постів, обрядів тазвичаїв, здійснюватипаломництво.
Відомо, що мусульманськілегенди проМухаммедаповторюютьбагато чогоз релігійнихпереказів іншихрелігій проїхніх пророківі посланців.Цікаво зазначитий те, що раннімусульманськібогослови дужедокладно розповідаютьпро понеділок, коли народивсяМухаммед, і прочудеса, пов’язаніз цією подією, але замовчуютьабо сперечаютьсяміж собою зприводу того, коли саме бувтой понеділок.З часом він буввіднесенийдо 12 числа місяцярабі аль аваль.
В ісламі, як і в іншихмонотеїстичнихрелігіях (іудаїзм, християнство), поряд з культомєдиного Богазбереглисяу вигляді культусвятих пережиткистародавніхвірувань. Засвоєннякультів доісламськихбогів розпочалосяще в ранньомуісламі, якезазнало впливубільш давніхіудейськихі християнськихучень про пророків.Приміром, функціїстарих богів-покровителівбули перенесеніна запозиченихісламом з іудаїзмуі християнствапророків Сулеймана(Соломона), Дауда(Давида) та ін.Пізніше цейпроцес не обмежувавсязапозиченнямитільки з релігійстародавніхарабів, християнствата іудаїзму.В ЦентральнійАзії і Казахстаніісламом булоперейнято рядстарих богів-заступників.Наприклад, відбожеств – заступниківхудоби в ісламіпішли культиЧупан-Ати(Отця-пастуха)і Зангі-Ати.З’явилися вісламі й святі– заступникишовкоробства(шейх Мухтару Хорезмі), рибальства(Токмак-Ата вгирлі Амудар’ї)та ін.
Пов’язаніз культом святихмусульманськімавзолеї навітьза зовнішнімвиглядом частонагадувалидоісламськіхрами. Так, усередньовічномуІрані найдавнішіз таких мавзолеївбули збудованіна зразок старихвогнепоклонницькиххрамів абобудинків вогню.У ПівнічномуТуркменистані, в районі Куня-Ургенча, зберігся мавзолей, відомий підназвою Кари-Алау, тобто “місцестарого вогню”.
Про обожнюванняісламом владиексплуататорівсвідчить те, що серед мусульманськихсвятих багатосултанів, халіфів, ханів, беків.Культ феодалівактивно пропагувавсядуховенствомі їхні могиливиявлялисяу різних місцях.Наприклад, святі могилихаліфа Алі(656-661) вшановуютьсяв Ен-Наджфарі(Ірак) і в Мазарі-Шарифі(північнийАфганістан); до недавньогочасу ще однамогила Алі булау Ферганськійдолині. В Чарджоу(Туркменістан)і на Памірімала місцепроща до місць, оголошених“слідом ступні”Алі.
Отже,іслам – це нелише релігійніпогляди, правила, рекомендації, але – це спосібжиття, частинаментальностіарабо-мусульманськогосвіту.
Культурно-релігійнідомінантиісламу ґрунтуютьсяна його п’ятиосновних обов’язках: намаз, закят, ритуальнеобмивання, повторенняформули віри(шахаду): “НемаєБога крім Аллаха, а Мухаммед –Пророк його”, вшануванняп’ятниці яксвятого дня.Відносна простотамусульманськихобов’язківвідкривалапрямий шляхспілкуванняз Богом.
продолжение
--PAGE_BREAK--
2.4Принципи ісламськоговіровченняяк основа обрядовихта символічнихдій і правил
Ісламдосить вимогливийщодо дотриманнявіруючимимусульманськихритаулів, обрядіві свят. Багатоз них є обов’язковимидля правовірного.
За повір’ям, під час дивовижноїподорожі Мухаммедана небесахАллах заповідавйому молитись50 разів на день, але пізнішескоротив кількістьмолитов доп’яти. Мабуть, звичай п’ятиразовоїмолитви прийшовдо мусульманвід зороастрійців.Не випадковона означенняслова “молитва”вживають арабське– “салят” таіранське –“намаз”. Вонобільш поширенесаме в томурегіоні, де доісламу панувавзороастризм– у СереднійАзії, Ірані, Афганістані.
Ісламмає особливуформу повідомленнявіруючим прочас намазу.Закликає домолитви служительмечеті – муедзин.Виходячи набалкон мінарету, він співучимголосом кількаразів зачитуєвірші: “Аллахвеликий! Свідчу, що немає Бога, крім Аллаха.Свідчу, що Мухаммед– посланецьАллаха. Підіймайтесяна молитву, йдіть до спасіння.Молитва кориснішавід сну”. Останнєречення вимовляєтьсятільки передранковим намазом[33; 51].
Переднамазом обов’язковеомивання обличчята рук до ліктів, голови та нігдо щиколоток.Іслам сакралізуєводу, ставитьсядо неї як дочудодійноїсили. Вважається, що вода очищаєне тільки відфізичної, а йвід моральноїнечисті. Омивання, наприклад, обов’язковепісля спілкуванняз іновірцями(гяурами).
Намазздійснюютьу будь-якомумісці, де заставвіруючого азан– заклик домолитви: у полі, біля верстата, у кабінеті.Потрібно, щобмісце булочисте, а той, хто молиться, стояв обличчямдо Мекки. Підчас намазупромовляютьславослов’яАллаху, суриКорану. Конкретнихпрохань, зверненихдо Аллаха, молитване містить.
Намазсупроводжуютьколінопреклоніння, низькі поклони.Це дало привідмусульманськимбогословамстверджуватикорисністьнамазу як своєрідноїгімнастики.Здійснюватийого слід наособливомумолитовномукилимку. Арабиназивають його– саджада, турки– намазлик. Умечеті підлогавкрита великимкилимом, передвходом взуттязнімають. Головамусульманинапід час намазуповинна бутивкрита – тюбетейкою, фескою, чалмою, беретом.
У великихмістах Туреччини,Єгипту, Сирії, Тунісу малохто молитьсястільки разів.Ритм сучасногожиття змусивскоротитикількістьнамазів до двох– ранковогота вечірнього.Однак у селахцей звичайзберігся. Сувородотримуютьсяйого і в країнах, де іслам є державноюрелігією: СаудівськійАравії, Ірані, Лівії, державахПерської затоки.В Алжирі нафабриках, вустановає єтак звані “зеленікуточки”, вяких мусульманитворять намаз[29; 43].
Існуютьй інші видиспілкуваннямусульманиназ Богом: дуа –молитва, щомістить конкретнепрохання доАллаха; маулід– подячна абопоминальнамолитва; нічніполитви підчас посту. Полуденнумолитву в п’ятницюслід здійснюватиу мечеті; їйпередує проповідь– хутба, якатрактує релігійні, моральні питання, проблеми політики.
Дотримуватисяпосту (ураза)потрібно дев’ятогомісяця замусульманськиммісячним календарем.В арабськихкраїнах йогоназиваютьрамадан, у Туреччині,Ірані, Афганістані, Пакистані –рамазан.
Шаріатописує умовипосту до найдрібнішихподробиць. Уцей період весьдень не можнаїсти, пити, палити, нюхати що-небудьз їжі або приємнена запах, навітьприймати ліки.Потрібно такожутримуватисявід усього, щоможе приноситизадоволення.Забороненой процедури, пов’язані зуведенням ворганізм лікувальнихпрепаратів.Шаріат стверджує, що піст будепорушено, якщозлизнути хочаб краплинудощу, що випадкововпала на губу, або зануритиголову у воду, рятуючись відперегрівання.Статеве збудження, дотик до жінкитеж роблятьпіст недійсним.Вимог щодопосту сліддотримуватисялише вдень. Знастаннямвечора до світанкупіст тимчасовоприпиняється.Невипадковоназва його вбагатьох країнахпоходить відперського слова“руз” (день):“рузе” – в іранськихмовах; “роза”– в урду; “ураза”– у мовах народівСередньоїАзії..
Шаріатперелічуєповажні причини, які дозволяютьвідійти віддотриманняпосту. Його необов’язкововиконуватихворим, старим, неповнолітнім, тим, хто подорожує, учасникамбойових дій.Від постузвільняютьсявагітні йматері-годувальниці.Усі, хто не постив, за виняткомдітей, людейпохилого вікута невиліковнохворих, зобов’язанікомпенсуватийого, коли відпадутьповажні причини: відпоститив будь-якийінший місяцьчи сплатитипевну сумугрошей абороздати милостинюжебракам.Відшкодуванняналежить і тим, хто порушивпіст. Це спокутуєтьсяподвійнимпостом (каффара), тобто аналогічнимутриманнямпротягом 60 діб.Спокутувальнийпіст можназамінити добримивчинками: годуватицілий деньжебраків або60 діб – одногожебрака. В давнинутакою дієювважалосязвільненняраба [39; 60].
Крімтілесногопосту, потрібней моральнеутримання: неможна сваритися, обманювати, зводити наклепи.Серед найтяжчихгріхів – блюзнірство, осуд Мухаммеда, образа духовноїособи, які роблятьпіст недійснимі вимагаютьподвійноговідшкодування.Піст передусімслужить посиленнювіри в Аллаха, у релігійнінорми ісламу.На це спрямованауся культоваобрядовістьпосту. Щодняперед світанкоммусульманинповинен промовитисакраментальнуформулу (нійа), заявивши пронамір поститий благати Аллахаблагословитийого в цьому.Без цього пістнедійсний. Увільний часпотрібно читатиКоран. У мечетяхвдень та увечерімулли проголошуютьпроповіді.Колективноюнічною молитвоювідзначаєтьсяніч з 26 на 27 рамадана– коли, згідноз віровченням, з неба Мухаммедузійшов Коран.
У провінційнихмістах постудотримуютьсябагато людей, у селах – фактичновсі. Вдень більшістьзакладів громадськогохарчуваннязачинено. ВСаудівськійАравії, Пакистані,Ірані, Марокко, Судані, Лівіїдотриманняпосту контролюєполіція, яказдійснює рейдипідприємствамигромадськогохарчування, відправляючипорушниківна декількадіб за ґрати.
Увечеріпро закінченняденного стримуванняоповіщаютьрадіо, телебачення,іноді пострілз гармати. Вліткуприблизно овосьмій, а взимкуо п’ятій вечорапочинається.
Принципиісламськоговіровченнястали основоюобрядових дійв основнихмусульманськихсвятах. Першза все це курбан-байрам.
Курбан-байрам– свято жертвоприношения, справляєтьсячерез 70 днівпісля завершенняурази. Провіднимритуальнимдійствомкурбан-байрамує принесеннякривавої жертви(переважнобарана чи верблюда).У цей самий часздійснюєтьсяпаломництво(хадж) до Мекки(Аравія).
Курбан-байрампов’язанийз релігіямистародавньоїАравії. Ще задовгодо виникненняісламу це святота приуроченедо нього святопаломництводо Мекки булиу звичаї арабськихплемен. У календарідавніх арабівце свято припадало, певне, на осінь.У торговельномуцентрі містаМекки, найбільшомуу ЗахіднійАравії, знаходилосясвятилищеКааба, культякого помітнопосилився узв’язку зоб’єднувальнимипроцессамиарабськихплемен. До Каабипостійнимставало паломництвоарабів різнихплемен і родів, які політичной економічнозалежали відпануючої тодів Мецці родовоїта племінноїкурейшитськоїзнаті. Прибуваючидо Мекки й здійснюючив її околицях, а також біляКааби кривавіжертвопринесеннята інші обряди, віруючі благалибогів, щоб тіподбали продобрий приплідотарам, багатийурожай злаківі фініків тощо.
Ці звичаїзбереглисяв ісламі, хочаїм було даненове тлумачення.Для цьогомусульманськедуховенствовикористалобіблійний міфпро спробупринесенняпраотцем Авраамом(Ібрагімом) ужертву Боговісвого сина (вісламі – Ісмаїла).В мусульманськомупереказі, подібнодо біблійного, символізуєтьсяперехід відлюдськихжертвопринесеньдо принесенняв жертву богамтварин.
ПізнішеМекка та їїхрам Каабастали релігійнимцентром не лишемекканців-курейшитів, а й новонаверненихмусульман, якімешкали в різнихобластях Аравіїй далеко за їїмежами. Внаслідокцього курбан-байрам, який спершубув місцевимрелігійнимсвятом, отримавзначення загальногосвята мусульман, більшість зяких не є арабами.Пов’язане зісвятом жертвопринесенняпаломництвовтратило первіснийхарактер. УжеКоран говоритьпро необов’язковістьздійсненняпаломництвадо Мекки всімамусульманами(Коран, 3: 91). Натомістьв ісламі буливстановленіжертвопринесенняне лише у Мецці, а й у інших місцях, де мешкаютьмусульмани[33; 42].
У днікурбан-байрамудля жертвопринесеньдобирали найкращухудобу. В цесвято, за шаріатом, вівця і козаможуть бутизабиті за “гріхи”однієї людини, корова та бик– за сім чоловік, а верблюд – задесятьох.Жертвопринесеннянеобхідне, заісламом, длятого, щоб потрапитидо раю. За мусульманськимученням, потрапититуди можна лишепроминувшиСират-міст, перекинутийнад пеклом; вінтонший за жіночуволосину, гострелезо меча тагаряче полум’я.Біля входу наСират пастимутьсяверблюди, корови, барани, забитівіруючими накурбан-байрам.На них віруючіі перейдутьчерез Сират.Хто ж не приносивжертв, не зможевтриматисяна мосту і впадеу пекло.
Це сказаннязапозиченез давньої релігіїзороастризму.Ще за правлінняіранськоїдинастії Сасанідів(ІІІ-VII ст.), довиникненняісламу, легендапро міст Сират, який називавсятоді “Чинват”, була викладенав зороастрійськійсвященній книзій використовуваласяжерцями.
Мирадж, або раджаб-байрам,- свято вшестяабо подорожіпророка на небо– відзначаєтьсяза місячнимкалендарему місяць раджаб.Мирадж буввстановленийу ранньомусередньовіччі, коли в ісламі, після утвердженнявлади халіфів, був перейнятийкульт Єрусалиму(аль-Кудс). Сталав пригоді легенда, за якою, в 27-муніч раджабапророк Мухаммед, піднятий зліжка ангеломДжебраїлом, здійснив нафантастичнійкрилатій твариніБураці (відараб.блискучий, блискавка)подорож доЄрусалима ізвідти – на сімнебес, до престолуАллаха. Тут віннібито мавбесіду з Аллахом, вимовивши прицьому 99 тисячслів. Але всеце відбувалосянастількишвидко, що, повернувшись, Мухаммед заставсвою постільще теплою, а зперекинутоїпри відправленнів подорож посудинине встиглавитекти вода.Питання прохарактер “вознесіння”Мухаммеда(тілесний чидуховний) єпредметомдавніх суперечокміж богословами.В останні рокимирадж нерідкотлумачать яквказівку наможливістьосвоєння людиноюкосмосу.
У легендахпро мираджчимало спільногоз міфами іншихрелігій пронезвичайніподорожуванняабо вшестяїхніх богіві святих, а такожпро чудесну“нараду” Богазі своїми пророками.Неважко простежитианалогії зіудейськимиміфами пронараду Богаз Мойсеєм нагорі Синай, бесідами зБогом Іллі-пророка, християнськимисказаннямипро вшестяІсуса Христатощо [39; 48].
Маулідан-набі (аль-маулід)– свято “народженняпророка” Мухаммеда, відзначаєтьсямусульманамиза місячнимкалендарему місяць рабиаль-авваль. Таксамо, як і мирадж, маулід встановленийдовільно, значнопізніше події, покладеноїв його основу.Відомо, щомусульманськісказання проМухаммедаповторюютьбагато фрагментіврелігійнихпереказів іншихрелігій проїх пророківі посланців.Слід зауважити, що мусульманськібогослови, досить вичерпноговорячи пропонеділок, колинародивсяМухаммед, і проті чудеса, якіу зв’язку з цимвідбувалися, замовчувалиабо суперечилиодин одномув питанні проте, коли конкретнобув цей понеділок.Згодом він буввіднесенийдо 12 числа місяцяраби аль-авваль.
Кріммолитов і роздачімилостині, свято вимагаєчитання вголосвіршів, щопрославляютьМухаммеда, урочистихпроцесій іззапаленимиліхтарями таіз зображеннямиматері Мухаммеда– Аміни.
Маулідан-набі пов’язанепередусім зсуфійськимибратствами, широко відзначаєтьсяв Єгипті, ПівнічнійАфриці, Сирії, однак не всімамусульманами.Це свято єнововведенням, яке заперечуютьчисленні прихильникисуворого, традиційногоісламу. Маулідан-набі виниклопід впливомхристиянськогосвята Різдва.
Ритуальнеобрізання(сунет) в ісламістосуєтьсяустановлень, запозиченихз культівстародавньоїАравії. Виникцей обряд упервісномусуспільствіяк один з присвятнихобрядів, що нимзнаменувавсяперехід юнакав старшу віковугрупу роду.Подібні болісніобряди (не лишеобрізання, ай вибиваннязубів та іншітілесні ушкодження), пов’язані звипробуванняммужності юнаків,існували удавніх арабів, африканців, австралійцівта інших народівв епоху їх первісногорозвитку.
В ісламі, так само як ів іудаїзмі, обряд обрізанняотримав новетлумачення.Він є зовнішньоюознакою релігійноїналежності, служить цілямвідокремленнямусульман відлюдей іншихвір, прищеплюєвіруючим ідеюмусульманськоївинятковості.Проте обрядобрізаннянерідко здійснюєтьсяв антисанітарнихумовах, викликаєзараження, хворобливопозначаєтьсяна психіцідитини.
Ашура(“хайсей-вахсей”)– це жалобнірелігійніцеремонії умусульманшиїтів, якіздійснюютьсяна десятий деньмісяця мухараму.За мусульманськимипереказами, свято встановленев пам’ять промученицькукончину внукапророка Мухаммеда, шиїтськогоімама Хусейна.
Історичніджерела свідчать, що смерть Хусейнане була мученицькоюі “не спокутувалалюдську свободуі право”, яквчать мусульманськіпроповідники.Хусейн загинуву запеклійборотьбі завладу. Свободата право відцього не перемогли.Навпаки, зазагибеллюХусейна люди, спровокованіна повстанняйого прихильниками, були підданіжорстокимпереслідуванням.Однак халіфовіІєзиду не вдалосявинищити всіхприхильниківХусейна, шиїтів.Діючи приховано, вони не залишалисвоїх домаганьполітичноївлади. Натомістьшиїти активнопоширювалирозповіді просвятість Хусейна, а в річницювбивства влаштувалитраурні церемонії.Було висунутегасло: “Помстаза Хусейна!”Вигук, що супроводжуваврозповіді прозагибель Хусейна: Шах Хусейн, вах, Хусейн, ах, Хусейн!”, зрештою ввійшовдо траурноїцеремонії ізгодом у європейцівстав синонімомназви ашури, свята шахсей-вахсей.У VII ст. численніприхильникиХусейна переселилисядо Ірану і почалипоширюватисвоє віровчення.До ХVI ст., колишиїзм в Іраністав державноюрелігією, виробивсяскладний культХусейна. Деньйого смертібув проголошенийтраурним, йогопроведеннясупроводжувалосярелігійнимиобрядами [22; 31].
Багатоз цих обрядів, у тому числікриваве самокатування, були запозиченішиїтськимнапрямом ісламуз давніх культіввмираючих івоскресаючихбогів рослинності(Тамуза, Адонісатощо). Давнілюди вірили, що за допомогоюмагії вониможуть впливатина явища природи.В дні релігійнихсвят вони проливаливласну кров, оскопляли себе, сподіваючисьвикликати цимпробудженняприроди, настаннявесни тощо. Урелігійнихміфах цих народівосінь зображувалияк смерть богів, а весну – якїхнє воскресіння.
Центромщорічних жалобнихурочистостейашури є містоКербела, де, запереказами, поховане тілоХусейна. На часашури тудиз’їжджаютьсяпаломники –шиїти з усіхкінців мусульманськогосвіту. Офіційніурочистостів пам’ять проподії ашуривперше булиорганізованів Іраку в 963 р.
На першідесять днівмухараму припадаєй святкуванняпочатку мусульманського(місячного)Нового року.
Обрядпохованняпомерлих –джиназа зберігбагато з доісламськихзвичаїв. “Поспішайтеховати своїхпомерлих, казав, згідно з легендою, Мухаммед. –Вони скорішедосягнутьвічного блаженства, якщо були праведнів земному житті.А якщо малигріхи, то тимскоріше віддалітьсявід них, осудженихгоріти в полум’їпекла”. Мусульманинаховають протягом24 годин від моментусмерті. Йогообмивають, натираютьрозчином камфори, загортаютьу саван з білогополотна і несутьголовою впередна цвинтар.Перед похованняммулла читаємолитву. Пам’ятниківна могилі неставлять, атільки невеликийчотирикутнийстовп.
Важливиммусульманськимсвятом є такожУраза-байрам– свято розговіння, пов’язане іззакінченняммісячного постурамадану; Мавлюд– свято днянародженняПророка Мухаммеда.
В ісламііснують і заборонищодо їжі: невживати м’ясапомерлих тварин, крові, свининий того, що заколотобез звертаннядо Аллаха, атакож спиртнихнапоїв. Братиїжу можна тількиправою рукою.Різати хлібножем заборонено, його належитьтільки ламати.Не рекомендуєтьсязнімати шкіркуз яблук, персиків, слив. Не схвалюєтьсянадмірне вживанняводи та ще йвеликими ковтками.Перед початкомі після вживанняїжі треба молитися.
Коженповнолітніймусульманин, якщо він нехворий і маєкошти, повиненздійснити хочаб раз за життяхадж – відвіданняМекки, священногоміста ісламу.Після того вінотримує правона поважнийтитул “хаджі”.Літня чи хворалюдина можевідправитизамість себекого-небудьіншого, забезпечившифінансово йогомандрівку [9;39].
До Меккивирушають напочатку дванадцятогомісяця, томувін і має назву“зу-ль-хаджа”.Можна її відвідатий іншого місяця.Цей вид паломництваназиваєтьсяумра – малепаломництво.Але воно не втакій шані, якхадж. Перебуванняв Мецці триваєдо десяти діб.
Історіяцього звичаюзапочаткованау 632 р., коли Мухаммедвідвідав Меккупісля десятироків перебуванняу Медині. Тодіж він і здійснивритуал поклонінняКаабі (теперце головнесвятилищеісламу, будівляв центрі Заповідноїмечеті) та іншиммісцевим святиням, чим канонізувавязичницькізвичаї, ввівшиїх до культуісламу.
ТериторіюМекки вважаютьсвященною.Паломник виконуєгусль – омиванняусього тіла, одягає іхрам– одяг з двохшматків тканини, один на стегна(щось подібнедо спідниці), другий накриваєгруди, лівеплече. Кінціцієї тканинизав’язані направому боці.Обидва шматкине повинні матишвів. Подібнийодяг існувавв арабів ще доісламу, вінсхожий на одягєвреїв. Взуватиможна тількисандалії. Головазалишаєтьсянепокритою.Забороненоголитися, стригтинігті, користуватисяпарфумами.
Разомз чоловікамихадж можутьздійснюватиїх дружини, щомає бути засвідченодокументально.Одяг паломницьповинен повністюприкриватиїх фігуру, волоссятакож має бутиприкрите. Відкритимизалишаютьсятільки рукий обличчя. Доприйому прочанготуються нетільки влада, духовенство, а й усі мешканціМекки. На часхаджу містоперетворюєтьсяна гігантськийпостоялий двір.Оскільки готелівне вистачає, прочан приймаютьу приватнихоселях. На околицяхз’являютьсяміста з наметів.До Мекки з’їзджаютьсяі представникимусульманськогоділового світу[11; 47].
Прочанизбираютьсяв центрі містабіля Заповідноїмечеті. У дворіїї, крім Кааби, знаходитьсясвященне джерелоЗамзам. Тутхаджі слухаютьпроповіді, творять молитви, обходять сімразів довколаКааби. КоженнамагаєтьсяпоцілуватиЧорний каміньчи хоча б доторкнутисядо нього рукою.Потім починаєтьсябіг між пагорбамиСафа та Марва(за легендою, дружина Ібрагіма– прабатькаарабів Хаджар(Агар) бігалатут у пошукахводи для свогосина). Дев’ятогодня паломникийдуть у долинуАрафат, девідбуваєтьсяголовний обрядхаджу – перебуваннябіля скеліАрафат, девідбуваєтьсяголовний обрядхаджу – перебуваннябіля скеліАрафат, де стоявпророк під часостанніх відвідинМекки. Тут можнасидіти, лежати, стояти, ховатисявід спеки піднаметами, алене дозволяєтьсяходити. Цьогодня прочаниповинні постити.Постять і віруючі, які не берутьучасті у хаджі.
На світанкудесятого зу-ль-хаджапілігримивідвідуютьдолину Міна, де у давнинузнаходилисьязичницькіідоли, кидаютькаміння у місця, де вони стояли.Після цьогосвятковимрізанням жертовнихтварин починаєтьсяжертвопринесення.По його закінченніпрочани підстригаютьволосся (жінкивідрізаютьневелике пасмо), нігті й закопуютьїх у землю. Церитуальнедіяння означаєвивільненнявід особливогостану, в якомуперебуваютьпрочани підчас хаджу. Потімусі повертаютьсядо меккськоїмечеті, обходятьКаабу, пагорбиСафа і Марва.На цьому хаджвважаєтьсязакінченим.
Багатопрочан відвідуютьі Медину, щобпоклонитисягробниці Мухаммеда.Додому вониповертаютьсяу зеленій чалмі, арабськомубурнусі абобілій довгополійтуніці. Цейодяг символізуєвчинення хаджу.Коли прочанинпереступаєрідний поріг, у домі ріжутьжертовногобарана, влаштовуютьсвяткову зустріч.
Оскількихадж доступнийне всім мусульманам, жертвопринесенняздійснюютьза місцем проживанняабо там, де застанеправовірногодесятий деньзу-ль-хаджа. Ужертву приносятьщось із худоби.Готують м’ясністрави, влаштовуютьбагатолюднітрапези [3; 19].
Цей обрядпов’язанийіз давньоюлегендою, заякою прабатькоарабів Ібрагімбув настількивідданий Аллахові, що виконувавусі його веління.За волею БогаІбрагім вигнаву пустелю улюбленогосина Ісмаїлата його матір– рабиню Хаджар(Агар). Аллах, щоправда, недав їм загинутивід спраги: упустелі вонизнайшли колодязьіз водою – Замзам.Навколо ньогоі виникло згодоммісто Мекка.Та Аллах пославще одне випробуванняІбрагіму: звелівпринести вжертву Ісмаїла.Коли Ібрагімзаніс над синомножа, Аллахдозволив замінитицю жертву вбивствомягняти. ЗгодомІбрагім з Ісмаїломзбудували уМецці храм –Каабу, де зберігавсяЧорний камінь, що впав з неба.Мораль цієїлегенди в тому, що людина повиннапідкорятисяволі Всевишньогоі тільки тодіматиме йогоблагословіння.Легенда символізуєі відмову відлюдських жертв, які приносилипредки арабів.
Шиїтськасистема віровчення, що сформуваласяу ХІІ-ХІІІ ст., визнає п’ятьдогматів:
Таухид – єдинобожжя.
Адль – справедливість.
Нубуваат – пророцтво.
Імамат – влада імамів
Киямат – воскресіння.
Принципиісламськоговіровчення, викладені вКорані та Сунні, покладено воснову моральнихі обрядовихправил, обов’язковихдля кожногомусульманина.Вони є джереломмусульманськогоправа – шаріату[3; 27].
Напередоднісвята в мусульманськихкраїнах відбуваютьсяярмарки тварин.У Туреччині, наприклад, забивають домільйона голів.У СаудівськуАравію, країниПерської затоки, де місцеветваринництвонеспроможнезадовольнитипотреб населення, доставляютьтисячі баранівй овець з Австраліїта Нової Зеландії.
Худобуприносять ужертву не тількиу свято. Мусульманин, зарізавши ягня, роздає м’ясоправовірним, сподіваючись, що в нагородуза це Аллахдопоможе йомувладнати своїсправи. Колизаможну родинувідвідує бажанийгість, теж ріжутьягня, а йогокров’ю змащубтьлоба гостю. Іперед початкомспорудженнябудинку муллаприносить ужертву ягня, повернувшийого головоюдо Мекки, а кров’юзмочує фундамент.Вважається, що чим більшежертв принесемусульманинза життя, тимпростіше йомубуде потрапитидо раю.
В ісламібагато святта пам’ятнихдат відзначаютьу нічний час.Це – ніч присудудолі, ніч зачаттяПророка, нічнародженняПророка, нічвознесінняПророка нанебо, ніч одкровенняМухаммеду йогопророцькоїмісії. Місяці, на які випадаєбільшістьнічних святі пам’ятнихдат – раджаб, ша-бан, рамадан,- вважаютьсвященними.
До п’ятистовпів ісламуналежить звичайзбирання грошейу заможнихмусульман дляроздаванняїх бідним чина користьдуховенства.В Корані ценазивається– “очищення”(зак’ят). Вважається, що у такий спосібзаможний очищаєтьсяперед Аллахомза володіннянадмірнимбагатством.
Зак’ятсплачуютьдорослі чоловікиз посівів, виноградниківі фініковихпальм, тварин, золота, срібла, різноманітнихтоварів. Зібранісуми перебуваютьу розпорядженнімісцевої владиі повинні бутивитраченіпротягом року.Правом на отриманнязак’яту володіютьбідняки, неплатоспроможніборжники, приїжджіособи, в якихнемає засобівдля поверненнядодому, особи, які підлягаютьвинагородженням.
Отже, принципи ісламськоговіровченнястали основоюобрядових тасимволічнихдій і правил.Всі види спілкуваннямусульманиназ Богом читкорегламентовані, затвердженішаріатом. Ритуал, традиція, звичайприщеплюютьвіруючим ідеїнадзвичайноївинятковості, цементуютьвіруючих уєдину спільноту.Мусульманськеправо – шаріат– використовуєпринципи ісламу, викладені вКорані та Сунні.
продолжение
--PAGE_BREAK--
РозділІІІ. Особливостіарабо-мусульманськогомистецтва яквіддзеркаленнярелігійно-культурнихпроцесів
3.1Релігійно-художнясимволікаархітектуриісламу
Основнаідея всієїкультовоїархітектуриісламу – прославленнябожественноїсили, що володарюєнад світом тажиттям.
Мусульманськемистецтвозвільнене відвізуалізаціїпредметів іпоклонінняобразам. Позбавленнямінливих формжиттєвоїдостовірностімало на метізникнення їхі знищення внас на очахзадля того, щобдовести неможливістьдля людинивдихнути в речіжиття, якимвони зобов’язанітільки Аллахові.Надаваласяперевага нецупкимматеріалам, дотримувалисядовільноїпластичностіодягу; золотавівідблискиосяювали поверхнюкерамічнихкахлів на стінахспоруд абопосуду; заперечуваласязамкненістьформи в безкінечностіліній орнаментальнихарабесок, уконтурностімелодії приобмеженніінтервалу; споглядуванафеєричністьприроди мусульманськогосаду крізьструмені фонтанівперетворюваласвіт на марення(сади в Севільїта Марракеші).І навіть коханнярозчинялосяв чистій ідеїі задовольнялосьбільше віданністюспогадам, ніжбажанням оживитийого реальність(історія Лейлиі Меджуна).
РозквітмистецтваАрабськогоСходу починаєтьсяз ІХ століття.СтворенняХаліфату призвелодо широкогорозмаху будівництва.При Омейядахз’являютьсявійськовіпоселення, приАббасидах –міста-резеденції.Ісламьскаархітектурапоєднувалафункціональністьта сакральнусимволіку [15;57].
Арк –цитадель правителяабо намісника– будуваласяна штучномупагорбі в центріміста й домінуваланад іншимиміськими забудовами.У палацовийкомплекс входилижитлові приміщення, система водопостачання, парки. Палацовіприміщеннягрупувалисянавколо центральногодвору, звідкиможна булопройти у параднийзал та житловікомплекси, розташованінавкруги внутрішніхдворів.
Блискучимзразком такоїрезиденції– палацу можеслугувати замокАльгамбри (ісп.– червоний) –резеденціяправителейГранади в Іспанії.Споруда розташованана високомупагорбі. З південної, менш захищеноїсторони, оточеназубчастоюстіною висотоюу 18 метрів. Численніпарадні й інтимніпалацові кімнатигрупуютьсянавколо двохвнутрішніхдворів – Миртовогота Левиного.
ПалацовезодчествоАльгамбридатується ХІVстоліттям. Докомплексупалацових таадміністративнихспоруд входитьпарадна резиденціягранадськихправителів– палац Комарес, центральнучастину якогозаймає двірз прямокутнимводоймищем, обсаджениммиртовимидеревами (МиртовийДвір). З півночідо двору прилягаєбашта Комарес, усередині якоїміститьсяпрекрасна ЗалаПослів з трономхаліфа. Поручзведено палацЛевів – інтимнішийтип палацовогожитла-саду, деминало приватнежиття монарха.В центрі архітектурноїкомпозиції– знову невеликийвідкритийдворік з фонтаном.Назва палацупоходить віддванадцятикам’яних левів, які оточуютьфонтан, Окрасоюпалацу Левівє Зала Двохсестер, куполякої, складенийіз п’яти тисячсталактитовихвічок на основінайточнішогорозрахункуі викликаєвідчуття постійногоруху, ширянняв повітрі [20; 2,39].
Далі заарком розташовувалосянаступне місто– шахристан, де були дивани(урядові заклади), п’ятничнамечеть, медресе, базари, маєткимісцевих багатіїв.Шахристан такожоточувавсястіною.
Навколошахристаназнаходилосямістечко ремісників, караван-сараї(готелі длякупців).
В оздобленніАльгамбривикористаніпоетичні рядки.Написи прикрашаютьфонтани, кахельніпанелі палаціві привносятьу красу статикижиття озвученогослова. В Альгамбріщасливо об’єдналисязавдяки майстерностіїї творцівархітектура, скульптурней живописнеоздоблення, садово-парковемистецтво, поезія та ландшафт.
З часівдинастії Омейядівзбереглисятак звані “замкипустелі” –резиденціїхаліфів і придворноїзнаті, побудованіподалі віднеспокійнихі багатолюднихміських центрів.Біля замківбули поселення, функціонуваласистема зрошення– підземніводоймища, канали, греблі, підземні цистерни; обробляласяземля, квітувалисади, велосяполювання вдоглянутихмисливськихугіддях. “Замкипустелі” нагадувалипізньоримськіта візантійськісільські садиби.Серед них траплялисяй справжнізамки – великіза розмірами, складні й чіткіза планом, зпараднимизалами й кімнатами, великою кількістюгосподарчихприміщень.Замки ці буликрасиво й багатооздобленірельєфами, різьбленнямпо каменю істуку, скульптурою, розписами ймозаїками.Ззовні такаспоруда утворювалазамкнутийкубічний об’ємз круглимибаштами покутах і єдинимпарадним входом.Замок Хірбеталь-Мафджар, поблизу Ієрихона, в сучаснійЙорданії, являєсобою складнийансамбль, доякого входилипалац, мечеть, велетенськалазня, павільйоніз басейному великомудворі. В замкузбереглисямозаїки напідлозі, щопредставляютьримсько-візантійськутрадицію вмусульманськомумистецтві.Особливо цікавадекоративнаскульптуразі стуку. Барабанодного з куполівспирався покутах на фігуриатлантів. Цейантичний мотивбув потрактованийз урахуваннямсхідних традицій: фігури важкій застиглі, змогутніми, схожими настовпи, ногами, очі непропорційновеликі, зачіската лінії одягуперетворюютьсяна елементиорнаменту.Купол у лазніприкрашенийрозеткою, вшість пелюстокякої вписаніголівки східнихкрасунь [20; 2, 46].
Зміцнюючисвою владу, араби заселялистарі міста, а також, як римлянисвого часу, засновувалина завойованихземлях військовітабори. Таквиникли Басра(630 р.) й Куфа (638 р.) вІраку, Фустат(640 р.) в Єгипті, Кайруан (670 р.) уПівнічнійАфриці. Поступововійськовіпоселенняперетворювалисяна багаті торговіміста, оточенікріпоснимистінами з ворітьмиза кількістюсторін світучи доріг, яківели до іншихмісцевостей.Цитадель правителястояла в найукріпленішомумісці на пагорбій домінуваланад містом.Центр міста(медина) займалисоборна мечетьі торгові кварталидля найдорожчихтоварів.
Іслампроповідувавне абстрагованебезсмертя душі, а воскресінняцілісної людинив усій її фізичнійповноті. Томупотойбічнежиття поставалояк рай, джанна, сад духовноїй чуттєвоїнасолоди. Якобраз райськогосаду на землісприймаласямусульманськамечеть, оповитарослиннимиорнаментами.Її купол симовлізувавбожественнукрасу джамал, велична прямовисністьмінаретів –божественнувелич джалал, вигадливіписьмена настінах – божественнеім’я Сіфат, домінуваннязеленого –вічне процвітанняідеї Аллаха.Нехтуванняцілісним світомпрочитуваласяв непластичностіархітектурногопростору, вякому головнимиелементамибули закритийдвір та інтер’єряк знаки духовності.Порожність, деяка бідністьінтер’єрузнаменувалиприсутністьнезримого.
Відсутністьобразів у мечетяхпереслідуєдві мети. Перша– негативна, проявляє себев усуненні“присутності”, яка може протистоятиПрисутності(хоча й небаченому)Бога та статиджерелом оманиу контекстінедосконалостіусіх символів.Позитивна метастверджуєтрансцендентністьБога, оскількиБожественнуСутність взагалінеможливо ніз чим порівняти[14; 29].
ПринципуЄдності притаманнийаспект співучасті, адже для ньогохарактернимє синтез багатоваріантностій принцип аналогії.Проте Єдністьв ісламськомумистецтві –це також і принципрізниці, аджеприсутня укожній істотівнутрішняцілісністьвідрізняє їївід усіх інших, бо вона унікальнай неповторна.Згідно основномусимволу віриісламу “немаєжодного божествакрім Бога” (лаілах ілла-л-лах).Через несхожістьрізних аспектівбуття все зібранов купі під безмежнимпростором ВищоїЄдності: якщовизнаєтьсякінцеве, йогоможна аналізуватиу контекстіНескінченногота стверджувати, що Нескінченневоз’єднаєтьсяіз кінцевим.
Тип п’ятничноїдворової мечетіотримав розповсюдженняна заході арабськогосвіту – в Іспаніїта ПівнічнійАфриці.
В Ірані, Середній Азії, Афганістані,Індії будувалисяодно- або чотириайваннімечеті (айван– з араб. – вхід).Внутрішнійдвір й колонаданавколо ньогозберігались, однак на осяхакцентувалисьайвани, котрімали формуарочних порталів, завдяки чому, мечеть набуваєяскравої фасадності.Класичнимприкладомподібного типумечеті можебути мечетьв Ісфахані(Іран), мечетіАмра у Фустаніта Куфі.
Більшпізніми архітектурнимиелементамистали куполий мінарети (відараб.манара– маяк). Мінаретза формою –башта, яка можебути квадратною, круглою) змайданчиком, де муедзинскликав віруючихмусульман намолитву. Мінаретспоруджуєтьсяпоруч із мечеттюй складає з неюодне ціле.
Йогопоходженняпов’язуютьз кількомапрообразами: зі сторожовоючи сигнальноювежею, маяком.Мінарет служитьдля скликанняправовірнихна молитву, щой виконує спеціальнийслужбовецьпри мечеті –муедзин. Звичайномінарет прилягаєдо мечеті, інколирозташованийокремо. У східномумісті вертикаліцих башт, як ішпилі готичниххрамів у містахЗахідної Європи,є головнимиорієнтирами.Асиміляціяархітектурнихособливостейрізних культурнихрегіонів зумовилавиникненняоригінальнихі не схожих міжсобою форммінаретів [12;44].
Найдавнішоює форма квадратниху плані мінаретівСирії, якіуспадкуваливигляд дзвіницьсирійськиххристиянськихцерков. Останніж, у свою чергу, розвинулитрадиціїелліністичнихі римськихбаштових укріплень.Тип квадратногов плані мінаретуузвичаївсяв країнах ПівнічноїАфрики та вАндалузії. НаБлизькому йСередньомуСході домінуючоюстала кругла, злегка догоризвужена формамінарету. Вгорімінарет прикрашаликільцевийбалкон, карнизі легка надбудовау вигляді ліхтаря.
В різнихцентрах мусульманськогосвіту й у різнічаси змінювалисярозміри цихвеж, їхні пропорції, елементи композиції, характер оздоблення.Цікава формамінарету вСамарі на березіТигру. Він входивдо комплексуВеликої мечетіміста, найбільшоїв мусульманськомусвіті, яку почалибудувати в 847році. Великамечеть займалаплощу 38000 квадратнихметрів і являласобою типовийзразок арабськоїколонної мечетіз велетенськимдвором, молитовнимзалом і мінаретом.Мінарет аль-Мальвіямає незвичнуформу: на квадратнійоснові зрізанийконус, охопленийзовнішнімспіральнимобходом-пандусом.Можливо, йогоархітекторузяв за взірецьвавилонськийзіккурат Етеменанкі.
Незвичнимсилуетом вирізнялисямінарети Туреччини.Вони були дужевисокими, багатограннимий багатоярусними[12; 31].
У культовійархітектуріАрабськогоСходу розповсюдженимтипом будівлібула мечеть(араб. – місцепоклоніння).Необхідністьу зібраннівеликої кількостівіруючих наспільній молитвіпо п’ятницяхобумовилапросту формудворової п’ятничоїмечеті, схожуза планом дожитловогобудинку. Основумечеті складавдвір, оточенийарочною галереєю, у центрі якогорозташовувавсябасейн дляритуальногоомовіння.
Мечетьорієнтованазавжди на священнемісто Мекку, тому стіназвернена донеї, мала з бокудвору нішу –михраб. Колонибіля цієї стінистояли у декількарядів й створювалибагатоколоннийзал з вузькиминефами. Нефиз’єднувалисяарками стріловидної, циркульноїабо підковоподібноїформи та декорувалисьорнаментом, різаним погіпсу.
Тип колонноїарабськоїмечеті, котрийвиник уже в VІІстолітті, відрізнявсявід спорудженихза життя Мухаммедав Кубі й Медіні.Її зовнішнійвигляд нагадуєфортецю, оточенуглухими стінами, в яких пробитівходи, але жоденне виокремлюєтьсяяк головний.І справді, в тідосить буремнічаси кріпосністіни мечетіставали в пригодіпід час оборониміста.
На відмінувід християнськогохраму, в колонномузалі мечетінемає центральноїосі, яка спрямовувалаб рух віруючихдо святилища.Скоріше, навпаки, зайшовши в залумечеті, требазупинитися, аби охопитипоглядом рядопор, розташованихпоперек рухудо міхраба.
Рисикочового менталітетуможна знайтив ісламськійархітектурі.Багатьом елементамконструкції(колонам, портикам)притаманнапевна автономія.“Сталактики”із стука (гіпсу)звисають звнутрішніхповерхеньзводів, візерункиарабесок настінах зберігаютьживими деякіриси кочової“обстановки”, що складаласяіз килимів йтентів.
Звичайнамечеть у формівеликого молитовногозалу із горизонтальновитягнутоюстелею, щопідтримуєтьсяпальмоподібнимиколонами, нагадуєпро кочевежиття. Навітьвишукана архітектурав Кордові, ізїї двохяруснимиаркадами, — цезгадка пропальмовий гай.Мавзолей зкуполом таквадратноюсоновою виразністюсвоїх формтакож спільнийіз кочовимдухом.
Мусульманськевідчуття Божественноїприсутностізасноване напочутті Безмежності; мусульманинвідхиляєоб’єктивізаціюБожественного, за виняткомтого, що постаєперед ним уподобі безмежногопростору [13; 17].
Основніелементи богослужінняв ісламі зводятьсядо спільноїмолитви, читанняКорану й проповіді.Тому мусульманськийкульт пов’язанийз досить обмеженимнабором предметіві церковногоначинання. Вмолитовномузалі мечетіпоруч із міхрабомзводився мінбар– узвишшя дляпроповідника.Як правило цедуже високекрісло на постаментіз крутими східцями.Мінбар оздоблюєтьсядерев’янимипанелями зрізьбленням.Біля міхрабамістилася такожмаксура – свогороду окремакімната чиложа, відділенагратчастою, оздобленоюзубцями танаписами дерев’яноюогорожею. Максураізолювалаправителя віднатовпу віруючих.Низько надпідлогою, наланцюгах, підвішувалисябронзові ймідні світильники, скляні розписнілампади. Підлогамечеті, на якійсиділи мусульмани, застилаласякилимами йциновками зочерету.
З ІХ століттяпочинаютьбудувати медресе, а через двастоліття вонивиростаютьу систему вищихнавчальнихзакладівмусульманськогосвіту, якіконтролювалисядержавою. Вмедресе переважаврелігійний, теологічнийнапрям. Світськінауки – математика, філософія, медицина, філологія, риторика –набували підвпливом середньовічноїсхоластики.
Першімедресе виниклив Сирії та Іраку.В 1227 році булоспорудженовелетенськедвоповерховемедресе Мустапсиріяв Багдаді – збібліотекою, госпіталем, лазнею. Навколопрямокутногодвору розташовувалисяприміщення, де жили викладачіі студенти.
Близькосхіднатрадиціяхрестово-купольнихспоруд булавикористанаарабськимизодчими прибудівництвітаких культовихбудівель якмедресе (з араб.– вчити) та мавзолеї.Медресе тамавзолеї маютьформу кубу, наякому знаходитьсякупол. Перехідвід кубу докуполу відбувавсяне за допомогоювітрил (як уВізантії), арядами консольнихформ, які нагадуютьсталактит.Пізніше сталактитперетворивсяна елементдекору. Вхідцентральногофасаду оформлювавсястрільчатоюаркою. Такимчином, прямокутнаоснова спорудивідповідалаземлі, а сферичнийкупол – Небу[13; 36].
Духовнумодель любої(всякої) купольноїспоруди символізуєпритча, де Пророкописує своєвознесінняна небеса (мирадж).Він вказує, щопобачив великийкупол з білогоперламутру, який спиравсяна чотири кутовіколони. На колонахбули написанічотири частиникоранічноїформули: “Вім’я Бога –милостивого– милосердного”.Від колон виходятьчотири рікиблаженства: ріка води, рікамолока, рікамеду, ріка вина.Перламутр –це символ духу(ар-рух), куполякий символізуєсвітобудову.Світовий Дух– це такожбожественнийтрон, який увібравв себе все сутнє(ал-ярех ал-мухит).Символ цьоготрону – небаченийпростір, котрийвиходить замежі зірковогонеба. Зіркиоточені світовимдухом. Такимчином, куполсакральнихспоруд представляєСвітовий Дух.Восьмикутнийбарабан, щопідтримуєкупол, символізуєвісім ангелів, які водночасспівпадаютьз рухом розивітрів. Кубічначастина будівліявляє собоюкосмос з чотирмакутовими арканами(опорами) якйого елементами– принципамиматеріальногота ірраціональногосвітів. Вціломусакральнаспоруда символізуєрівновагу, відображенняБожественноїЄдності у космічномупросторі.
Архітектурниймотив куполу, що “ребрами”спираєтьсяна прямокутнуоснову, з якоювін зв’язанийрізними способами, широко розповсюдженийв ісламськихкраїнах МалоїАзії. Цей стильзаснованийна мистецтвібудівництваз цегли.
Почуттяритму, характернедля кочовихнародів тагеометричнийгеній – ось двастовпи, на рівнідуховногоявища, визначаютьісламськемистецтво.
Кочоваритмічністьсвоє найвищеодкровенняпроявляє варабськійпросодії, щорозповсюдиласвій вплив нахристиянськихтрубадурів, тоді як споглядальнагеометріявідноситьсядо піфагорейськогонадбання, безпосередньосприйнятогомусульманськоюкультурою.
Де б неасимілювавіслам існуючийдо нього типархітектури– у візантійськихкраїнах, у Персії,Індії – подальшийрозвиток йшову напрямкугеометричноїточності, щонабувала якісногонаповнення.
В Індіїконтраст міжмісцевою архітектуроюй художнімідеалом завойовниківбільш помітний.Всюди, де ісламськемистецтвозапозичує відіндуїстськоїархітектуривипадковіелементи, вонапідкоряє їхприродну міцьєдності й легкостіцілого.
Однак,ісламськаархітектуранайбільш переконливопроявляє себев Магрибі, назаході мусульманськогосвіту – в Алжирі, Марокко й Андалузі, де втілює станкристальноїдосконалості, обертаючиінтер’єр мечеті, палацу в оазусвіжості, світсповненийчистого блаженства.
Можназробити висновок, що релігійно-художнясимволікаархітектуриісламу формуваласяна арабськомуСході, починаючиз ІХ ст. Вонапідкоряласяосновній ідеї: прославленняАллаха, божественноїсили, що визначаєоснови людськогобуття. Замки, палаци, резиденціїхаліфів і придворноїзнаті презентуютьримсько-візантійськутрадицію вмусульманськомумистецтві. Якобраз райськогосаду на землісприймаласямусульманськамечеть з їїрозкішниморнаментом.Релігійно-художнясимволікаприсутня убудівництвімінаретів, мечетей. Відчуттябожественноїприсутностізбагаченепочуттям безмежності.Саме це – домінантнариса арабськогобудівництва.
продолжение
--PAGE_BREAK--
3.2Специфікасимволікиорнаменту такаліграфії
Мистецтводля мусульманина– це свідченнябожественногоіснування, вонопрекрасне безознак суб’єктивноіндивідуалістичногонатхнення, йогокраса повиннабути безособовою, на зразок зірковогонеба. Коли ісламськемистецтводійсно досягаєдосконалості, це залежитьне від автора– всі авторськіуспіхи та невдачівідступаютьперед універсальністюформ. Мудрість(хикма) стверджує, що на кожнехудожнє творінняможна дивитисязгідно законамйого власноїсфери існування: наприклад, архітектураповинна доводитистатичну рівновагуй стан досконалостінерухомихоб’єктів, апластичнемистецтво вісламськійкультурі йдечерез каліграфіюй мініатюрнийживопис [31; 50].
Якщо, згідно з приписамиКорану, Богане дозволялосязображати, товсе ж таки можнабуло його позначатибуквами й знаками.Тому в мистецтві, особливо воздобленнікультовихспоруд, діставрозвитку геометричнийорнамент, якийу своїй основімав знаки ймотиви із символічнимрелігійнимзмістом. Наприклад, слово “Аллах”позначалосячотирма вертикальнимилініями, котрісхематичновиражали літерицього арабськогослова. Формуючигеометричнуфігуру-квадрат, вони ставалисимволом Кааби.Два перехрещенихквадрати утворюваливосьмикутнузірку – найпопулярнішийелемент мусульманськоїорнаментики.Накладаннябагатьох квадратівпороджувалоскладнийбагатокутник.Трикутник, пов’язанийз магічнимиуявленнямище доісламськоїпори, позначав“око” Бога.П’ятикутниксимволізувавп’ять стовпівісламу.
Під впливомобразотворчихтрадицій іншихнародів орнаментрозвивався, ставав складнішим.Поряд із геометричнимивізерункамий написамипочинаютьшироко застосовуватисярослинні мотиви.Орнамент, як“музика дляочей”, слугувавхудожникамголовною сфероюприкладаннятворчих зусиль, компенсувавнебаченимрозвиткоміснуючі обмеженняхудожньоїтворчості.
Геометричнийгеній, що стверджувавсебе в ісламськомумистецтвібезпосередньовиходить зхарактеруісламськогомислення, скорішеабстрактногоніж міфологічного.Щоб звести унаочну системувсю внутрішнюскладністьЄдності – перехідвід Єдиногота Неподільногодо “Єдності”у множинності”або “множинністьу Єдності” –тут немає кращогосимволу, ніжправильнігеометричніфігури всерединікола або правильнімногогранникивсередині сфери[40; 63].
В ісламськійконцепціїмистецтво вширокому розумінніє засобом облагодіятиматеріал. Длянього (зокрема, ткацтва, архітектури, живопису, каліграфії)характерніповтори геометричнихвиразних мотивів, раптова змінаритму і діагональнасиметрія. Ісламськийсклад розумувключає гостревідчуття ламкостісвіту, місткостідумки та дії, почуття ритму.
Іншимтиповим прикладомарабо-мусульманськоїкультури єарабеска, специфічно-мусульманськийорнамент, вякому логікапов’язана зживою цілісністюритму. Елементимусульманськогодекоративногомистецтвазапозиченіз історичногоминулого, спільногодля народівАзії, БлизькогоСходу та ПівнічноїЄвропи. Ісламасимілює ціархаїчні елементи, зводить їх донайбільш абстрактногой чистого визначення, певною міроюнівелює їх, ітаким чиномвони втрачаютьбудь-який магічнийхарактер. Якрезультатподібногосинтезу арабескамає аналогіїв арабськійриториці тапоезії, щовідрізняютьсяритмічноютечією думки, сповненоїсуворо пов’язанимипаралелямита інверсією.Для мусульманарабеска – нетільки можливістьствореннямистецтва безкартин, а й засіброзгляду картиничи того, що їйвідповідає, в думках. У арабесцівідтворенняіндивідуальноїформи неважливечерез нескінченістьполотна.
Каліграфія, найблагороднішевізуальнемистецтвоісламу, маєфункцію, аналогічнуіконам у християнськомумистецтві, оскільки являєвидиме тілобожественногоСлова. Арабськіслова у священнихписьменахзіставляютьсяз арабесками, насампередіз рослинниморнаментом, пов’язаниміз арабськимсимволом деревамиру, листяякого відповідаєсловам священноїкниги.
Протягомвсієї епохизрілого феодалізмуіранські зодчів контекстіідейно-образнихзавдань, щопоставали передними, вирішувалипроблему синтезуархітектурита декоративногомистецтва, гармонічнопоеднуючиконструктивно-будівельніта художнівимоги.
Майстриархітектурногоорнаментувикористовувалитехніку різбленняпо стуку, збагачуючиузор сюжетноі пластично.Відомою пам’яткоюдекоративногомистецтва ставінтер’єр мавзолеюв Хамадані (ХІVст.). В інтер’єрімавзолею зберігалисявеликі стукові(гіпсові) панно, вкриті рельєфнимрізним візерунком.Симетричновигнуті й переплетеніміж собою гілкита стебла прикрашеніквітами, листями.Вся ця рослиннамаса сповненаруху: стеблавигинаються, далеко відстаютьзаокругленікраї листя.Поверхня стінинагадує килимз рослин, якийпідкоряєтьсямогутньомуритму. Можнасказати, щоорнаментальнаприкраса мавзолеюпоетично образновтілює уявленняпро райськийсад, котриймусульманивважали місцемдля праведниху потойбічномусвіті.
Інколив архітектуріміхрабіввикористовуютьсякомпозиціїз орнаментута каліграфічнихнаписів. Написиз Корану, широкоюП-подібноюстрічкою зтрьох боківохоплюютьміхраб, прикрашаютьарки. Примхливалінія орнаментузливаєтьсяіз квітковимузором, вертикальнілінії аліріві ламів переплітаютьсяіз вигинамирослиннихстебел.
В періодАббасидськогохаліфату високогорозвитку досягломистецтвокаліграфії, під впливомрозквіту науковоїта художньоїлітературина арабськіймові [46; 49].
Найбільшраннім та широкорозповсюдженимв VІІІ ст. куфічнийшрифт, якийвідрізнявсяпрямолінійністюі підкресленовугловатістюнакреслення.Різновидомйого є квітучийкуфі, в якомунакресленнялітер супроводжувалосяскладним плетивоміз стилізованихрослиннихмотивів.
У ІХ-Хстоліттяхсклалося чималоканонічнихвидів арабськогошрифта.
Великийінтерес викликаєвикористаннякаліграфіїу візерункахєгипетськихтканин. Як правило, арабські надписи, виконані куфічнимшрифтом, щонаносилисяна тканини, передавалиім’я правлячогохаліфа з побажаннямиздоров’я, благополуччя.На деяких тканинахці надписичергуютьсяз полосамиорнаменту, згеометризованихрослиннихмотивів, щосимволізувалиродючістьземлі, зв’язоклюдини з природою.Інколи каліграфічнірядки передавалиім’я майстраі місце обробкитканини.
З орнаментом, каліграфієютісним чиномзв’язана музика.Арабська музикаспираєтьсяна розвиненумелодичнулінію, багатаритмічно. Нелише святасупроводжуваламузика, але йзібрання поетів, філософів, художників.
В арабо-мусульманськомусвіті каліграфіяшироко використовуваласяв архітектуріі як засіб переданнятекстів і простодля прикраси.Архітекторичасом вкривалицілі стінипалаців і мечетейцікавою арабськоюв’яззю стилізованимимотивами зрослинногосвіту та геометричнимивізерунками.Відома й самаархітектура, шедеврами якоїє Тадж-Махал, Блакитна мечетьу Стамбулі, воснові якоїміститьсяхристиянськийхрам, блакитнібані самаркандськихта ісфаганськихмечетей, палацАльгамбри уГранаді, палацита мечеті Кордови.Слід пригадатиі візерунчастікахлі мусульманськоїархітектури, орнаменти якоїпізніше принеслипопулярністьперсидськимкилимам. Багатоприкмет ісламськогомистецтва можнапобачити вЗахідній півкулізавдяки конкістадорам.У мексиканськомумісті Пуеблостіни старовиннихкатолицькихцерков покритікахельноюмозаїкою зрослинниморнаментом.Виявляється, що взаємно-суперницькікультури тарелігії взаємнозбагачуютьодна одну [46; 59].
Арабеска– це зразокорнаменту, щопоєднує геометричністьз кочовим духом, логіку з живогобезперервногоритму. Рослинниймотив та переплетенняскладаютьоснову арабески.Арабеска маєсвої аналогіїв арабськійриториці йпоезії. Длямусульманинаарабеска – непросто можливістьіснуваннямистецтва безстворенняобразів: цебезпосереднійспосіб поступовогорозчиненняобразів, аботого, що їмвідповідаєу ментальномуплані. Це схожена те, як ритмічнеповторенняпевної коранічноїформули послаблюєфіксацію думкина об’єктібажання. В арабесцібудь-який натякна індивідуальнуформу переходитьв необмежністьбезперервногоплетива і відтворюєпроцес, нібидуша відокремлюєсебе від пристрастейі занурюєтьсяу чистий станбуття.
Такимчином, символікаорнаменту такаліграфії, що є суто східнимфеноменом, сприймалисяяк музика дляочей, як основнідекоративніідеї мусульманськогомистецтва.Просякнутібагатим ритмомта фантазією, вони компенсуваливідсутністьзображеннялюдських постатей.
3.3Синтез реальності, вигаданогой символікиу мистецтвімініатюриарабо-мусульманськогоСходу
В ХІV-XVIстоліттях сягаєнайвищих своїхвершин мистецтвокнижковоїмініатюриСередньогоСходу. В цейчас вирізняютьсясвоєрідноюманерою живописнішколи Ірану, Азербайджану, Афганістанута СередньоїАзії.
Мистецтвомініатюри булоглибоко співзвучнимвитонченійпоезії Сходу.Сюжетами мініатюрслугувалиподвиги легендарнихгероїв, битви, урочисті бенкети, ліричні сцени, які оспівуваливисокі почуттявірності йкохання. Мистецтвомініатюриумовне й декоративне.Це живопис безсвітлотіні.Зображеннядавалося наоснові тонкоголінійногомалюнка й поєднаннячистих і соковитихкольоровихплям. Мініатюране знає перспективи.Фігури й предметирозташованібез зменшеннярозмірів угоруна площиніаркуша і схожіна елементибарвистоговізерунка.Умовні прийомиобмежуютьзображеннялюдини: її пози, жести, змалюванняпочуттівпідпорядкованіканонові.
Та світськийхарактер мініатюризумовлювавпереростаннянею вузькихрамок канону, поступовенаближенняїї до реальнихформ. Ілюстраціїзображали різніспоруди, пейзажі, предмети побуту.Саме змалюваннялюдини набуловперше в мініатюріпорівнянобільшої самостійностій активності.
Великийінтерес викликаютьтвори мініатюрипершої половиниХІІІ століття, що дійшли донас у виглядікнижковихілюстрацій, які були виконанімайстрамибагдадськоїабо арабо-месопотамськоїшколи. Сюдивідносятьсямініатюри, котрі прикрашаютьодну з популярнихкниг того часу“Маками” алХарирі, а такожілюстраціїдо науковихтрактатів.
Середрукописівприродознавчогозмісту можнаназвати “Фармокологію”Діоскорида, яку ілюструвавхудожник Абдаллаібн Фадлем. Незважаючи нате, що художникпередає достовірнозовнішній видлюдей, їх одяг, створені їмобрази маютьумовно-символічнийхарактер.
Інтересу художньомувідношеннімають ілюстраціїк “Макамам”ал Харирі, десюжетом сталирозповіді промандрівки йпригоди Аб уЗайда із Саруджа, авантюристаі поета. Численнісюжетні колізії, живі сценкиз народногопобуту відкривалихудожникамширокі можливостідля ілюстрування.Мініатюрипредставляютьпарадний прийому халіфа, зібраннявчених, відпочиноккаравану, святковупроцесію тощо.ІлюстраціїІбн Фадлея до“Макам” заобразним рішеннямскладні, сповненісимволіки.
У Музеїісламськогомистецтва вКаїрі зібранікнижкові мініатюри, що відносятьсядо Х-ХІІ століть.Ці мініатюринасиченікосмологічноюсимволікою.
Розквіттурецькоїмініатюриприпадає наХVІ століття.Хайдар і Валі-джанзаснували школув Тебрізі. Турецькамініатюра захарактеромоповідна, розсудлива.Композиціяпобудованана чіткомулінійному йкольоровомуритмі, фігурирозташованофрізоподібнимирядами, контуризображеньжорсткі тавугловаті.Турецькимхудожникамне притаманнапластичністьі лірика тебризськоїмініатюри.
Стильтурецькоїмініатюрипроявився вмініатюрахрукопису “Історіясултана Сулеймана”.Двадцять мінатюрзображуютьпоходи султана, урочисті прийоми, форти та міста, захопленіСулейманом, мечеті побудованіза його наказом.Художник цихмініатюр –невідомий, алевін зміг передатияскравий ритм, експресію, дію.Умовна моваживопису дозволялахудожнику лишеу загальнійформі стверджуватижиття в йогобагатстві [42;49].
Мистецтвооформленнякниги досяглов країнах СередньогоСходу виключноїмайстерності.Все вражає: віртуозністькаліграфа –переписувачаз його точнимвідчуттямлінії, витонченівізерункизаставок титульнихсторінок, мініатюри, що ілюструютьтекст. Книгасприймаєтьсяяк єдиний художнійорганізм, всічастини якого– від розкішноїобкладинкидо орнаменту– взаємно доповнюютьодин одного.Створення такихшедеврів вимагалобагато часута професіоналізму.
Високухудожню цінністьсхідних манускриптіввизначаламініатюра, якане лише ілюструєтекст, алеурівноважуєкомпозиціюсторінки тарозвороту, взаємодіє зсмугами тексту, вносить в книгувишуканий ритмдекоративнихплям, наповнюєїї сяйвом прекраснихфарб.
Мистецтвомініатюрисуголоснепатетичномузмісту, образності, метафоричнійпоетиці мовикласичноїлітературисередньовічногоСходу. Художникиувічнювалиподвиги легендарнихгероїв, битви, урочисті вечірки, ліричні сцени, високі почуттякохання тавірності.
Значнийвнесок в еволюціюмініатюризробила азербайджанськашкола ХIV століття.Азербайджанськамініатюравідрізняєтьсядекоративністю, фігури розташовуютьсячасто як узору “ковровійкомпозиції”.
Мініатюра– це живописбез світлотіні.В цьому мистецтвіпочуття кольору– один із головнихестетичнихкомпонентів.
Світ вмініатюріпостає у своємусвятково-символічномуаспекті. Часто– це розкішнийсад. Його символікавикликає образраю, квітучігалявини, сріблястіструмки, яскравіхмаринки – всеце дарувавлюдям Аллах.Образ цьогопрекрасногосвіту статичнийі в той же часнадзвичайнопрекрасний.
В сюжетахдеяких мініатюр, в їх складнійсимволіцівідчуваютьсямістичні тенденціїісламу. Інколимістичний змістсприймаєтьсярозумом беземоційно-образноїоцінки [48; 39].
Такимчином, можназробити висновок, що в цілому, догми ісламулише ледь торкнулисямініатюри, яказалишиласяпо суті світськиммистецтвом.В історії мінатюри, поруч з умовно-декоративноютенденцієюрозвиваласяй образотворчатенденція, дляякої характернорозширеннятематичногоі сюжетногокола, переконливістьреальногозображення, передача побутовихподробиць,інтерес доконкретноїнатури, до людини.
В єдностітрадиційногоі нового, фантастичногота реального,ідеально-відволікаючогоі конкретно-життєвого, розвивалосямистецтвомініатюриісламськогоСходу.
Світсхідної мініатюри– це поєднанняреальності, вигаданогой символіки.Її образи передаютьсвяткову атмосферу, сповнені радощівжиття. Найчастішетрапляєтьсязображенняпрекрасногоказкового саду.Красиві будівлі, оздобленікахлями, відкриваютьглядачевівнутрішні дворий розкішніпокої. Все зображене– люди, будівлі, звірі, предмети, виготовленіз почуттямвитонченогосмаку, — об’єднанекомпозиційнимй кольоровимритмом і створюєобраз чарівноїкраси.
Мистецтвомініатюридопомагаловіднайти матеріальнуформу натхненномувідтвореннюприроди. Жанрпейзажу, започаткованийу ХІІІ століттімайстрамибагдадськоїмініатюри, набуває особливогозначення вживописі СередньогоСходу. В мініатюрахшколи містаШираза з’являютьсяунікальнізображеннярафінованогопейзажу. Так, на одинадцятимініатюрах“Антологіїперської поезії”(1398 р.) зображенафантастичнакраїна з горами, вкритими квітучимидеревами, стрункимикипарисами, пальмами різнихвидів, з річкою, яка сріблястоюзмійкою течеміж різнобарвнимигорами [73; 57].
У ХV століттіцентром мистецтвакниги СередньогоСходу ставГерат. ПравителіГерата малипрекраснубібліотеку-майстерню, де переписувалисята ілюструвалисянові манускрипти.Серед уславленихкаліграфіві живописцівнайвідомішимхудожникомстав КамаледдінБехзад (1450-ті роки– 1533/34 або 1535/36). Сиротаз дитинства, Бехзад навчавсяв гератськійпридворніймайстерні. Йогояскравий талантпомітив АлішерНавої, котрийвідіграв великуроль у духовномуформуваннімаляра.
Високумайстерністьі здатністьпередаватитонкі нюансиреальностівиявив Бехзадв ілюстраціяхдо поеми Сааді“Бустан” (1487-1488рр.). Одна з цихмініатюр зображаєперського царяДарія й пастухівна фоні чудовогопейзажу. Раптовапоява вершникалише на хвилькупривернулаувагу пастухів, не порушившигармонії буття, не зупинившиспокійної течіїїхнього життя.
ПритаманнеБехзадовіпочуття гармоніївіддзеркалилосяв мініатюрі“Бесіда вчениху медресе”.Організовуючуроль тут відіграєбудова з високимпрямокутним, укритим дорогоціннимикахлями і двором, вимощениммармуровимиплитками. Суворі, ясні, чіткілінії архітектури, витончена красавізерунківнемовби переносятьглядача, відповіднодо сюжету, усвіт піднесенихі абстрактнихпонять. Разомз тим Бехзадзображає вченихза бесідою, брамника, смиренногожебрака, котрийпотрапив домедресе, з тієюприродністю, яка виокремлюєйого мистецтво.Помістившифігури у дворімедресе, художникзображає надальньому планідвері, відчиненів квітучий сад, чим створюєвраження об’ємності[73; 61].
Новації, якими збагативБехзад мистецтвомініатюри, яскраво втіленів його ілюстраціях1490-х років дорукопису ШарафаддінаАлі Йєзді “Зафарнаме”(“Книга перемогТімура”). Книгарозповідалапро події реальноїісторії. В нійописані походиТімура, сценибитв і облогміст, придворніцеремонії, будівельніроботи. Томуй кожна мініатюрасповнена рухом, змальовуєдинамічнежиття.
На двохаркушах показанірізні періодибудівництвамечеті в Самарканді.Важкі матеріалипідвозять наслонах. Фігуриробітниківохоплені живимритмом праці.Композиціявміло побудованав кількох планах.Рухи людейреально відтворюютьжиттєву ситуацію: негр і вантажникз бородою пригнутідо землі тягареммармуровоїплити, яку вонинесуть; одинз робітниківперелякановтягнув головув плечі, чекаючиудару наглядача, котрий ужезамахнувсянагаєм. Сучасникипідкреслюваливражаючий впливробіт Бехзада.“Воловинкийого пензлязавдяки йогомайстерностідають життянеживим предметам”,- писав історикХV століттяХондемир.
З часівБехзада дедалічастіше стализ’являтисяаркуші (не пов’язаніз книгою), наяких зображалисяжанрові сценичи портрети.Портрет умусульманськомумистецтвісередніх віківмав специфічніриси. Художникикраїн мусульманськогоСходу прагнулипередати нестільки точнусхожість таіндивідуальністьлюдини, скількистворити певнітипи: знатноговельможі, могутньогоправителя, мудреця, філософа, поета, юнакацарської подоби– ідеальногогероя східноїлюбовної лірики, Не випадковоці портретипродовжуютьвізуальнийряд персонажівмініатюр, тількизбільшениху масштабі. Вних усе відповідаєканонові: пози, жести, атрибути, нарешті, тіякості, щовідрізняютьодин тип відіншого. Зображаючиправителя, треба булопідкреслитириси величностій парадності, в образі мудрецяголовними булийого поважнийвік, фізичнанеміч, аскетизм, в образі юнака, навпаки, — розніженістьі привабливість.
Бехзад– найвідомішийпортретистмусульманськогоСередньовіччя.Один з йогопортретівзображає Шейбаніхана– засновникаузбецькоїдержави Шейбанідів.Шейбан-хан узеленій іблякло-синійгладенькійодежі сидить, схрестившиноги, на червономукилимі на тлівеликої чорноїдиванної подушки.Традиційноює нерухома, спокійно-величавапоза; атрибутиписьма – чорнильниця, перо, книгапідкреслюютьдержавний розумправителя, йогозахопленістьпоезією. Бехзадзобразив іхарактерніриси Шейбані-хана: повне обличчяз трохи розкосимиочима, широкіплечі, важкийкорпус, владнийжест сильнихрук. Образ грізногоузбецькогозавойовникасповненийвнутрішньоюсилою [73; 70].
МайстерністьмистецтваБехзада вплинулана пізнішийрозвиток мініатюриСередньогоСходу. Значнемісце в її історіїналежить творампредставниківшколи Тебриза(ХVI ст.). Майстрицієї школимають щедрупалітру фарб.Великі багатофігурнікомпозиціїрозгорнутіна всій площиніаркуша й починаютьжити самостійнимжиттям.
Головоюшколи й найвидатнішимїї представникомбув СултанМухаммад. Вінбрав участь(1539-1543 рр.) в ілюструваннірукопису Нізамі“Хамсе” (“П’ятьпоем”). У цьомуманускрипті– одному з шедеврівсхідної рукописноїкниги – справжньоюокрасою є мініатюра, що ілюструєпоему “Хосрові Ширін”. Художникзображає царевичаХосрова, котриймилуєтьсяцарівною Ширінпід час її купанняв озері. Картинаоповідає пропершу зустрічзакоханих ісповненнясвітлого йвисокого почуття.Митець зумівпередати духпоеми Нізамі, де, як і в усійкласичнійпоезії Сходу, любов, оспівуваннякоханої зливаютьсяз відчуттямкраси природи.
СултанМухаммад бувавтором оповідних, своєріднихбатальних сценз великою кількістюфігур і деталей, які стали типовимидля школи Тебриза.Такою булаунікальна, виконана нарозвороті, мініатюра“Шахське полювання”до рукописупоеми Джамі“Золотий ланцюг”.У складнійкомпозиціївсе охопленестрімким, живимрухом. На тлісинього небай золотавоїземлі яскравіфігури мисливців, придворнихі танцюристів, коней, верблюдіві ланей сплітаютьсяв яскравомувізерункові.
У подальшомурозвитковімініатюридомінував новийтип зображень, не пов’язанихз текстом рукопису.Зв’язок ізкнигою бувпорушений, яскраві картинипоступилисямісцем монохромниммалюнкам. Наокремих аркушахвідтворювалисяпобутові сцени, умовні портрети.Найобдарованішимхудожникому ХVІІ століттібув Реза Аббасі– керівникісфаханськоїшколи. Він уславивсяяк віртуознийрисувальниктушшю. Цікавійого замальовкипростих людей, начерки таескізи.
В умовахзастійногопізньофеодальногосуспільствапроникненняв мініатюруприйомівзахідноєвропейськогоживопису призвелодо руйнуванняцього тендітногой витонченогомистецтва.
Отже, мистецтвомініатюриарабо-мусульманськогоСходу надзвичайнобагатобарвнеявище завдякисинтезу реальності, вигаданогой симвоілки.Живописні школиІрану, Азербайджану, Афганістанута СередньоїАзії створиливисокомистецькізразки мініатюриде все вражає: віртуозністькаліграфа, витонченівізерункизаставок титульнихсторінок, мініатюри, що ілюструютьтекст.
Такимчином, книгастає єдинимхудожнім організмом.Святково-символічнийаспект мініатюривикликає образраю, що дарувавлюдям Аллах.Мистецтвомініатюридопомогломусульманськиммитцям віднайтиматеріальнуформу натхненномувідтвореннюприроди.
Висновки
1.Іслам – наймолодшасвітова релігія, яка виниклана початку VІІст. у південно-західнійчастині Аравійськогопівостровав період розпадуродоплемінноголаду і формуваннятам централізованоїдержави. Однимз засновниківцієї релігіїбув Мухаммед(570-632 рр.), який 610 р.оголосив себепосланцемєдиного Бога.
Термін“іслам” у перекладіз арабськоїозначає “покірність”, а того, хто прийнявцю релігію, називаютьвідданим (зараб.: мусульманин).Звідси – друганазва цієїрелігії: мусульманство.У Європі їїназивають ще“магометанство”(від зміненогоімені Мухаммед– Магомет).
З Аравіїіслам поширивсяна сусіднікраїни СередньогоСходу, Єгипет, Північну Африку,Індію, Індонезію, Середню та МалуАзію, Закавказзя,Європу.
Як культурно-релігійнасистема ісламсклався на межідавніх європейськоїта близькосхідноїцивілізацій, творчо використавелементи християнствата іудаїзму, грецької філософіїта римськогоправа, адміністративноїструктуридавньоперськихімперій імістико-метафізичнихуявлень індуїзмуй буддизму.Іслам ставскладним духовнимфеноменомбагатогранногосинтезу, деосновою булаарабська культура, арабськийетнос, арабськадержавність.
2.Коран як світогляднеджерело мусульманськоїкультури відбиваєвіру в єдиногобога – Аллаха, його ангелів, пророцтва, судний день, обраність.Аллах уявляєтьсяяк істота зсуто людськимиякостями, алеу рафінованомувигляді. Йогохарактерніриси – абсолютнамогутність, велич, справедливість, милосердя.
Коранвчить: існуєбожественнавизначеність, кожній людиніАллах сформувавдолю – однимправедне життята майбутнєблаженство,іншим муки.
3.Культурно-релігійнідомінантиісламу не вміщуютьвимог, що їх неможна виконати.Мусульманинповинен бутисправедливим, допомагатибідним, платитиза добро – добром, за зло – злом.До обов’язковихвчинків відносятьсяп’ятикратнімолитви щодня, закят (мито) накористь бідних, піст (ураза), паломництво(хадж).
Одниміз обов’язківв ісламі є джихад– використаннярізних засобівдля розповсюдженнята зміцненняісламу.
Священнеписання в ісламі– Коран, якийбув посланийМухаммеду Богому формі одкровень, які він повиненбув донестидо людей.
Істотнимелементомарабо-мусульманськоїкультури єарабська мова, яка нерозривнопов’язана зКораном. Аджесвященна книгаісламу буладана пророкуМухаммеду в“одкровенні”арабськоюмовою, а вжепотім її відредагували, використавшиарабську писемність.З цього почаласянемов би взаємодіяцих двох істотнихскладовихарабо-мусульманськоїкультури. Так, під впливомнеобхідностікоментуватиКоран доситьсильно розвинулисяфілологічнідослідженняарабської мови.В свою чергу, Коран сприяврозширеннюсфери використаннята посиленняпозицій арабськоїмови скрізь, де з’являлисяараби та наверненіними до ісламупредставникиінших народів.
Корансанкціонувавзорієнтовністьна активну, раціонально-вольовупозицію людиниу ставленнідо зовнішньогосвітую. Високозначущістьсоціальноїповедінкизабезпечувалаперспективністьіснуванняцілісногосоціальноорганізованогоісламськогосвіту.
Принципиісламськоговіровченняскладаютьоснову йогообрядових тасимволічнихдій і правил.Вони зв’язаніз основнимидогматичнимиположеннями, а саме: з догматомпро однобожність(таухід) – “НемаєБога, крім Аллаха”; догматом провіру в справедливістьі правосуддяАллаха (адл); догматом провизначенняпророчої місіїМухаммеда іпророків, якіжили до нього(нубуєва); догматомпро віру увоскресіння, судний деньі потойбічнийсвіт; п’ятийдогмат пов’язанийіз вченням проімамат-халіфат.
Щена ранньомуетапі існуваннямусульманськоїобщини склалисяп’ять “стовпів”мусульманськоговіровчення,із яких чотиримістять обрядовіі моральніприписи. Першийобов’язокмусульманина, який об’єднуєдва основоположнідогмати ісламу, отримав назвушахади (араб.– свідоцтво)– сповіданнявіри – і виражаєтьсяу формулі “немаєбожества, крімАллаха, і Мухаммед– посланникАллаха”.
Другий“стовп” (моральнийприпис ісламу)– обов’язковап’ятиразоващоденна молитва(салат). Третій“стовп” ісламу– дотриманняпосту (саум)упродовж місяцярамадан. Четвертимобов’язкомза вимогамиКорану є податок(зак’ят) на користьбідних. П’ятий“стовп” – паломництводо Мекки (хадж), яке хоча б одинраз у життіповинен здійснитимусульманин, який має дляцього фізичній матеріальніумови.
Східнакультура зберігаласвою прихильністьавторитарномудеспотизму.Арабо-мусульманськакультура яктипово традиційнане надавалаіндивіду прававибору. Ісламськатрадиція схильнарозглядатилюдину як таку, що не має цінності.МислителімусульманськогоСходу у своємупогляді налюдину як на“громадськуістоту” трактуютьособистістьяк засіб гармонійногорозвитку всьогосуспільства.
4.Шедевриарабо-мусульманськогомистецтва поправу займаютьодне з чільнихмісць у художнійскарбницілюдства. Своєрідністюхудожньоїкультури ісламськогосвіту булавідсутністьу ній пластики, оскільки релігіязаборонилазображатиАллаха й усе, що належалодо сфери божественного.
Отже, мусульманськемистецтвозвільнене відвізуалізаціїпредметів іпоклонінняобразам. Позбавленнямінливих формжиттєвоїдостовірностімало на метізникнення їхі знищення внас на очахзадля того, щобдовести неможливістьдля людинивдихнути в речіжиття, якимвони зобов’язанітільки Аллахові.
Як образрайського садуна землі сприймаласямусульманськамечеть, оповитарослинниморнаментом.Її купол символізувавбожественнукрасу, величнапрямовисністьмінаретів –божественнувелич. Вигадливіписьмена настінах символізувалибожественнеім’я. Домінуваннявідтінківзеленого означаловічне процвітанняідеї Аллаха.
Нехтуванняцілісним світомпрочитувалосяв непластичностіархітектурногопростору, вякому головнимиелементамибули закритийдвір та інтер’єряк знаки духовності, порожність, деяка бідністьінтер’єрузнаменувалиприсутністьнезримого.
5.Оскільки вісламі, згідноз приписамиКорану, Богане дозволялосязображати, товсе ж таки можнабуло його позначатибуквами тазнаками. Томув мистецтві, особливо воздобленнікультовихспоруд, діставрозвиток геометричнийорнамент, якийу своїй основімав знаки ймотиви із символічнимрелігійнимзмістом.
Під впливомобразотворчихтрадицій іншихнародів орнаментрозвивався, ставав складнішим.Поряд із геометричнимивізерункамий написамипочали широкозастосовуватисярослинні мотиви.Орнамент, як“музика дляочей”, слугувавхудожникамголовною сфероюприкладаннятворчих зусиль, компенсувавнебаченимрозвиткоміснуючи обмеженняхудожньоїтворчості.
Каліграфія, найблагороднішавізуальнемистецтвоісламу, маєфункцію, аналогічнуіконам у християнськомумистецтві, оскільки являєвидиме тілобожественногоСлова. Арабськіслова у священнихписьменахзіставляютьсяз арабесками, насампередіз рослинниморнаментомпов’язаниміз арабськимсимволом деревамиру, листяякого відповідаєсловам священноїкниги.
6.Мистецтвомініатюриарабо-мусульманськогоСходу надзвичайнобагатобарвнеявище завдякисинтезу реальності, вигаданогой симвоілки.Живописні школиІрану, Азербайджану, Афганістанута СередньоїАзії створиливисокомистецькізразки мініатюриде все вражає: віртуозністькаліграфа, витонченівізерункизаставок титульнихсторінок, мініатюри, що ілюструютьтекст.
Такимчином, книгастає єдинимхудожнім організмом.Святково-символічнийаспект мініатюривикликає образраю, що дарувавлюдям Аллах.Мистецтвомініатюридопомогломусульманськиммитцям віднайтиматеріальнуформу натхненномувідтвореннюприроди.
Релігійно-художнясимволікамусульманськогосвіту – важливийкомпонентхудожньоїкультури.
Ця проблемана наш погляддо кінця невичерпана. Єще багато “білихплям” які чекаютьмайбутніхнаукових зусиль, тим більше, щоіслам на сучаснійкультурнійарені виступаєяк могутнядуховна сила, що спираєтьсяна стабільнікультурно-релігійніджерела.
Література
Абу-ль-Фарадж аль-Исфахани. Книга песен. – М., 1980.
Абу Аля Ал Маудуді. Життєва місія пророка. – Львів, 1995.
Абу Аля Ал Маудуді. Принципи ісламу. – Львів, 1995.
Абу Аля Ал Маудуді. Способ життя в ісламі. – Львів, 1995.
Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред.А.М.Колодного. – К., 2000.
Актуальные проблемы культуры ХХ века. – М., 1993.
Арабская литература // Литература Востока в Средние века. – М., 1970.
Артановский С.Н. На перекрестке идей и цивилизаций. – СПб., 1994.
Аширов Н. Ислам и нация. – М., 1975.
Аширов Н. Мусульманская проповедь. – М., 1978.
Бартольдт В.В. Ислам и культура мусульманства. – М., 1992.
Бенедикт Р. Образы культуры // Человек и социокультурная среда. – М., 1992. – Вып.2.
Бернштейн Б.М. Искусствоведение и художественная культура. – М., 1994. Вопросы теории и исторического описания. – М., 1993.
Буркхардт Т. Сакральное искусство Востока и Запада. – М., 1999.
Васильев Л.С. История религий Востока. – М., 1983.
Васильев В.Н. Культ святых в исламе. – М., 1980.
Введение в культурологию / Отв.ред. Е.Попов. – М., 1995.
Взаимодействие культур Востока и Запада. – М., 1987.
Вебер Г.М. Избранные произведения. – М., 1990.
Всеобщая история архитектуры. В 12-ти т. – М., 1966.
Всеобщая история искусств. В 6-ти т. – М., 1966.
Гачев Г. Национальные образы мира. – М., 1987.
Гегель. Философия религии. – М., 1975., Т.1-2.
Геворкян А.Р. Пессимизм и религия // Вопроси философии. – 1998. – № 1.
Гримингем Д. Суфийские ордена в исламе. – М., 1969.
Грюнебаум Г.Э. Основные черты арабо-мусульманской культуры. – М., 1981.
Грюнебаум Г.Э. Классический ислам. – М., 1988.
Гуревич П. Культурология. – М., 1996.
Джейм В. Многообразие религиозного опыта. – СПб., 1993.
Джадалла М.А. Течения в исламе. – М., 1992.
Еремеев Д.Е. Ислам: образ жизни и стиль мышления. – М., 1990.
Журавский А.В. Христианство и ислам. – М., 1990.
Игнатенко А.А. В поисках счастья. – М., 1989.
Ирвинг В. Жизнь Магомета. – М., 1991.
Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А.М.Колодного і П.Л.Яроцкого. – К., 1999.
Історія світової культури. Культурні регіони. – К., 1997.
Історія світової та української культури / В.А.Греченко, І.В.Чорний та ін. – К., 2002.
Искусство стран и народов мира. Краткая художественная энциклопедия. – М., 1981, Т.І-V.
Ислам: традиции и новации. – М., 1991.
Ислам: Энциклопедический словарь. – М., 1991.
Ислам. Словарь. – М., 1991.
Ислам в истории народов Востока. – М., 1981.
Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник // За ред.С.Клапчука, В.Остафійчука. – К., 2000.
Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А. Релігієзнавство. – К., 2002.
Кармин О.С. Культурология. – СПб., 2000.
Керимов Г.М. Ислам: происхождение, история и современность. – М., 1984.
Керимов Г.М. Шариат и его социальная сущность. – М., 1988.
Конрад Н.И. Запад и Восток. – М., 1972.
Коран / Перекл.з араб. Я.Плотнюка // Всесвіт. – 1990. – № 6.
Коран / Пер.с араб.акад. И.Ю.Крачковского. – М., 1990.
Кузьмина М.Г., Мальцева Н.Л. История зарубежного искусства. – М., 1983.
Культурология / Сост.А.Радугин. – М., 1996.
Культурология ХХ век. Словарь. – СПб., 1997.
Крывлев И.А. История религий. – М., 1986. – Т.1-2.
Леви – Брюль Л. Мистический опыт и символы первобытных людей // Мистика. Религия. Наука. – М., 1998.
Линдсей Дж. Краткая история культуры. В 2-х т. – К., 1994.
Лирика Востока. – М., 1983.
Лубоцький В.І., Теремко В.І., Лубська М.М. Релігієзнавство: підручник. – К., 2002.
Лубський В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. – К., 1992.
Лубський В.М. Мусульманське право. – К., 1997.
Лубський В.М. Коран, шаріат, їх соціальна суть. – К., 1990.
Мавлютов Р.Р. Ислам. – М., 1984.
Массэ А. Ислам. – М., 1982.
Махлина С.Г. Язык искусства в контексте культуры. – СПб., 1995.
Мец А. Мусульманский Ренессанс. – М., 1973.
Миропольська Н.Є., Белкіна Е.В., Масол Л.М., Оніщенко О.І., Владимирова Н.В. Художня культура світу. – К., 2003.
Немировская Л.З. Культурология. История и теория культуры. – М., 1992.
Основы религиоведения / Под ред. И.Н.Яблокова. – М., 1998.
Панова В.Ф., Вахтин Ю.Б. Жизнь Мухаммеда. – М., 1991.
Павленко Ю. Історія світової цивілізації. – К., 2000.
Панова В.Ф. Жизнь Мухаммеда. – М., 1990.
Поликарпов В.С. История религий. Лекции и хрестоматия. – М., 1997.
Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – К., 2000.
Піча В.М. Культурологія. – Львів, 2003.
Пиотровский М.Б. Коранические сказания. – М., 1991.
Пономарёва Г.М., Немировская Л.З., Тюляева Т.И. Основы культурологии: Учеб.пособие. – М., 1998.
Релігієзнавство: Навчальний посібник / За ред. М.Ф.Рибачука. – К., 1997.
Рукайя М. Ислам. – М., 1999.
Савичева Е.М. Возникновение и распространение ислама. – М., 1996.
Сандбаев Т.С. Ислам. – М., 1993.
Смирнов Н.А. Современный ислам. – М., 1960.
Соколов-Ремизов С. Литература, каллиграфия, живопись. – М., 1985.
Суфизм в контексте мусульманской культуры. – М., 1989.
Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М., 1985.
Тримингем Дж.С. Суфийские ордена в исламе. – М., 1989.
Тэнасе А. Культура и религия. – М., 1975.
Фрейд З. Психоанализ, религия, культура. – М., 1992.
Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов. – М., 1990.
Фрезер Д.Ф. Золотая ветвь. Исследование магии и религии. – М., 1980.
Человек в мире художественной культуры. – М., 1998.
Чизхолм Дж. Мухаммед и возвышение ислама. – М., 1995.
Уотт У.М. Влияние ислама на средневековую Европу. – М., 1976.
Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура. / Навч.посібник. – К., 2002.
Щёкин Г.В. Религии мира. – К., 1995.
Фан Динь Ган. Проблема Восток-Запад: Рефлексия и синкретизм. – М., 1998.
Юнг К.-Г. Архетип и Символ. – М., 1992.
Яковлев Е.Г. Искусство и мировые религии. – М., 1985.
Яроцький П.Л. Релігієзнавство. – К., 2004.