Реферат: Суверенітет України
План.
Вступ.
І. Поняття і принципи державного ладу України.
ІІ. Принцип суверенітету України.
1).Поняття державного суверенітету України.
2).Види державного суверенітету.
3).Забезпечення суверенітету України.
ІІІ. Проблеми забезпечення суверенітетуУкраїни.
Висновки.
Джерела і література.
Вступ.
В Декларації про державний суверенітет України, прийнятій ВерховноюРадою тоді ще Української РСР, 16 липня 1990 року сказано, що: “Верховна РадаУкраїнської РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичнесуспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свободлюдини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноціннийполітичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердитисуверенітет і самоврядування народу України, проголосила державнийсуверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільністьвлади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність узовнішніх зносинах.“ Цей історичний документ поклав початок розбудовісуверенної, незалежної держави, став поворотним пунктом в історії цілої нації,змінив хід подій на користь України. Декларація стала одним із перших рішеньВерховної Ради, в якому було розгорнуто програму політико-правового,соціально-економічного і культурного будівництва незалежної України. ПрийняттяДекларації вселило великі надії у громадян у відродження і економічне зростаннядля забезпечення матеріальних і духовних потреб українського народу.
Декларація дала підґрунтя для прийняття надзвичайно важливих,основоположних законів нашої держави – Акт про проголошення незалежностіУкраїни та Конституція України.
Підтримані українським народом на всеукраїнському референдумі 1 грудня1991 року, ці ідеї були послідовно реалізовані Верховною Радою, яка створилаправову базу демократичної держави з соціально орієнтованою ринковоюекономікою, кінцевим результатом чого стало політичне і юридичне визначенняУкраїни як незалежної держави.
24 серпня 2000 р. вУкраїні широко відзначалася знаменна дата: дев’ята річниця з дня проголошенняїї незалежності. Дев’ятьпрожитих років для країни — строк невеликий. Проте, він не тільки дозволяє, алей примушує нас підвести деякі підсумки. Вже назріла необхідність осягнутиуявним поглядом шлях, який ми пройшли за цей час, тверезо оцінити досягненнірезультати і зробити певні висновки на майбутнє.[1]
Цей ювілей — добрий привід для того, щоб всім нам (українськомусуспільству) замислитись: а чи у потрібному напрямку ми рухаємося, чи тимшляхом йдемо, де саме зараз знаходимося, як ми тут опинились і що ж нам робитидалі?
Ці питання на сьогоднішній день є надзвичайно актуальними, саме заразУкраїні дуже потрібні серйозний, неупереджений і критичний аналіз ситуації, щосклалася, чесне викриття причин помилок і невдач, визначення насущних потребсуспільства, справжніх цілей і завдань соціального розвитку, а також вибірнайкращих засобів і методів для їх здійснення. Інакше ми не зможемо рухатися увірному напрямку.
Звертання до цієї проблеми далеко не випадкове. Стимулом до цьогопослужив очевидний факт: після дев’яти років свого незалежного існування,Україна опинилася на піку затяжної, дуже тяжкої і глибокої загальносистемноїкризи, що охопила практично всі сторони життя нашого суспільства. По своїхмасштабах і глибині вона вже об'єктивно наближається до національноїкатастрофи. Тому постала гостра необхідність з’ясувативідповіді на поставлені вище питання, це є вкрай необхідним на сьогоднішнійдень.
І. Поняття і принцип державного ладу України.
Перш ніж говорити про поняття та принципи здійсненнясуверенітету України, слід з’ясувати питання про поняття і принципи державноголаду України, так як суверенітет не може існувати відокремлено від держави,народу, який живе на її території.
Поняття державного ладу є дуже важливим, проте, на жаль, і досіне існує єдиної та усталеної дефініції цього поняття. І це при тому, щокатегорія “державний лад” вживаєтьсячасто і неадекватно тлумачиться різними дослідниками. На сьогоднішній деньіснує декілька підходів до цього питання, кожне з яких науково обґрунтоване.Але, на мою думку, визначення державного ладу як єдності типу та форми державиє найбільш повним та правильним. Форму держави визначають як такий устрій(будову) держави, за якого дістають вияв її провідні характеристики та якийзабезпечує в комплексі, в системі організацію державної влади, методи, прийомиі способи її здійснення, а також територіальну організацію суспільства.
Для того, щоб з’ясувати зміст цих трьох складових державноголаду розглянемо їх докладніше.
Форма правління – це організація верховної влади в державі,характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичнимипартіями, класами і соціальними групами. Форми правління залежать від формидемократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, віднаявності виборних органів тощо.
Державний устрій – це територіальна організація державної влади,поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством,це взаємозв’язок окремих складових частин держави між собою і їх спільнимивищими державними органами.
Політичний (державний) режим – це сукупність або система методів,способів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві, іхарактеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношеннямдержавної влади до правових основ діяльності її органів.
Тепер слід охарактеризувати форму держави України, де закріплюютьсяці поняття і що вони означають.
Згідно з Конституцією України (ст.5) за формою правління Україна єреспублікою. Що це означає? Слово “республіка” в тексті Конституції не єскладовою частиною найменування держави, а лише є свідченням конституційногоприйнятої в Україні форми правління. У найбільш загальному визначенніреспубліка означає таку форму державного правління, за якою вищий законодавчийорган держави є колегіальним і обирається всім народом або його частиною.Україна є змішаною або напівпрезидентською республікою. Це означає, щопрезидент – глава держави, обирається народом, так як і парламент; урядобирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Урядпідзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і ненесе юридичної відповідальності.
В статті 6 Конституції України закріплено, що державна владаздійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.Головними державними владними інститутами в Україні є органи:
1.Верховна Рада України (інститут законодавчої влади).
2.Кабінет Міністрів України (уряд, інститут виконавчої влади).
3.Вся система центральних і місцевих державних органів та установ, щоздійснюють владно-політичні та адміністративно управлінські функції – Президент(глава держави).
Відповідно до статті 75 Конституції України, “єдиним органомзаконодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України”. КількісноВерховна Рада складається з 450 депутатських місць. Народні депутати Україниобираються за принципом загального, рівного і прямого виборчого права притаємному голосуванні. Порядок проведення виборів визначається спеціальнимзаконом. Структурно Верховна Рада — однопалатний парламент.Внутрішньоорганізаційно парламент України складається з Голови та йогозаступників, постійних комітетів, тимчасових слідчих комісій.
Функціонально Верховна Рада України здійснює такі повноваження (їхповний перелік зазначено у статті 85 Конституції України):
1). Законодавчі – внесення змін до Конституції України, ухваленнязаконів країни з питань прав і свобод людини, громадянства; статусунаціональних меншин, корінних народів, іноземців та осіб без громадянства,порядку застосування мов; засад використання природних ресурсів, організації таексплуатації енергосистем, транспорту і зв’язку; основ соціального захисту;правового режиму власності і підприємництва, засад зовнішніх зносин,регулювання міграційних процесів; виборів діяльності об’єднань громадян,органів виконавчої влади; територіального устрою і місцевого самоврядування;судоустрою, організації і діяльності прокуратури, слідства, адвокатури,нотаріату; структури і чисельності структур Збройних Сил, СБУ, МВС, порядкувикористання Збройних Сил країни за її межами та статусу іноземних військ натериторії України, правового режиму надзвичайного та воєнного стану та інше.
2). Бюджетно-фінансові – затвердження Державного бюджету, внесення донього змін, контроль за його використанням, в т.ч. через створення Рахунковоїпалати; встановлення податків і зборів; визначення статусу національної валютита іноземних валют на території України; встановлення порядку утворення іпогашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, випуску та обігудержавних цінних паперів, їх видів та типів.
3).Контрольні – здійснення парламентського контролю за діяльністю урядута інших установ, що передбачає заслуховування їх керівників на пленарнихзасіданнях та на засіданнях депутатських комітетів і комісій; отримання відпосадових осіб необхідної інформації, вироблення висновків і пропозицій щодовідповідальності того чи іншого керівника тощо.
4).Кадрові – призначення і звільнення голови і членів Рахунковоїпалати, парламентського Уповноваженого з прав людини; половини складу радиНаціонального банку, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення;третини складу Конституційного Суду України; обрання суддів ні безстроковийтермін; надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра, напризначення і звільнення Президентом голів Антимонопольного комітету, Фондудержавного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення; голови тачленів Центральної виборчої комісії; надання згоди та призначення ПрезидентомГенерального Прокурора та висловлення йому недовіри, що тягне за собою йоговідставку.
Конституція України (ст. 113) визначає Кабінет Міністрів України як“вищий орган у системі органів виконавчої влади”.
Формування Кабінету Міністрів відбувається таким чином (ст. 114Конституції):
1. Президент призначає Прем’єр-міністра за згодою більш ніж половиниконституційного складу Верховної Ради України (не менше ніж 226 депутатів).
2. Прем’єр-міністр подає Президентові кандидатури до складу Уряду: першоговіце-прем’єра, трьох віце-прем’єрів, міністрів.
3. Президент приймає рішення про призначення кандидатур, поданихПрем’єр-міністром на відповідні посади в Уряді.
Згідно зі статтею 115 Конституції, Кабінет Міністрів припиняє своїповноваження у разі:
1) обрання нового Президента;
2) заяви про відставку Прем’єр-міністра;
3) звільнення Прем’єр-міністра Президентом;
4) ухвалення парламентом резолюції недовіри Урядові.
Відставка Прем’єр-міністра призводить до відставки усього складу Уряду.Після відставки формування Уряду відбувається за наведеною вище процедурою.
Президент України має право в будь-який момент звільнити з посадибудь-якого члена Уряду (окрім голови Фонду державного майна).
Структура Кабінету Міністрів України складається із Прем’єр-міністра,першого віце-прем’єр-міністра, трьох віце-прем’єр-міністрів та міністрів. Такийсклад Уряду визначається конституційно. Однак ані кількість міністерств, анізв’язки між різними складовими Уряду і його апарату поки що нормативно невизначені.
До виконавчої влади, окрім Уряду як її вищого органу, належать державнікомітети, агентства, міжвідомчі комісії тощо, а також обласні і районнідержадміністрації. Підпорядкованість тих чи інших міністрів та підрозділівурядового апарату Прем’єр-міністрові і віце-прем’єрам визначається спеціальноюПостановою Кабінету Міністрів.
Слід звернути увагу також на підпорядкованість “силових” міністрів, міністрів закордонних справ та інформаціїбезпосередньо главі держави.
Функціонально Кабінет Міністрів виконує цілу низку завдань (ст.116). цізавдання можна поділити на:
1). Загальні – здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, виконуєКонституцію, закони, укази Президента.
2). Внутрішньополітичні – забезпечує дотримання прав і свобод людини,громадянського порядку; здійснює заходи щодо боротьби зі злочинністю,підтримання належного стану обороноздатності і нацбезпеки.
3). Економічні – забезпечує проведення фінансової, цінової,інвестиційної та податкової політики у сферах зайнятості. Праці та соціальногозахисту та інше.
4). Бюджетні – розробляє проект Закону України про Держбюджет,забезпечує виконання ухваленого верховною Радою Закону про Державний бюджет,подає Парламентові звіт про його виконання.
5). Гуманітарні та екологічні – забезпечує проведення політики у сферінауки, освіти, культури, охорони довкілля і природокористування.
6). Адміністративно-організаційні – спрямовує і координує роботуміністерств, інших органів держвлади.
Конституція України визначає статус Президента як глави держави, що“виступає від її імені,… є гарантом державного суверенітету, територіальноїцілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянства”(ст.102). 5 березня 1999 року було прийнято новий закон України “Про вибориПрезидента України”, який з моменту його опублікування набув чинності і дієзараз.
Функціонально Президент України здійснює такі повноваження (ст.106):
1). Законодавчі – накладання вето на закони,ухвалені парламентом.
2). Виконавчі – скасування актів Кабміну; утворення, реорганізація іліквідація за поданням Прем’єр-міністра міністерств і відомств.
3). Кадрові:
а) призначення:
за згодою Верховної Ради — Прем’єр-міністра, Генерального прокурора,голів Антимонопольного комітету і Фонду Держмайна;
за поданням Прем’єр-міністра – міністрів та їх заступників, керівниківінших центральних органів виконавчої влади, голів обласних і районнихдержадміністрацій;
за контрасигнуванням (візуванням проекту Указу) Прем’єр-міністра таміністра оборони – вищого командування Збройних Сил; Прем’єр-міністра іміністрів юстиції – третини складу Конституційного Суду; Прем’єр-міністра іміністра закордонних справ – главзакордонних представництв України за кордоном;
на власний розсуд – половини складу Ради Національного банку таНаціональної ради з питань телебачення і радіомовлення;
б) звільнення:
за згодою ВРУ – голів Антимонопольного комітету та Фонду держмайна;
за контрасигнуванням Прем’єр-міністра та міністра оборони – вищогокомандування Збройних Сил; Прем’єр-міністра та міністра закордонних справ –глав дипломатичних представництв за кордоном;
на власний розсуд — Прем’єр-міністра, міністрів та їх заступників,керівників інших центральних органів виконавчої влади;
4). Зовнішньополітичні – представляє державу на міжнародній арені,здійснює керівництво її зовнішньополітичною діяльністю, приймає вірчі тавідкличні грамоти представників іноземних держав;
5). Військово-політичні – Президент України є Верховнимголовнокомандуючим Збройних Сил, очолює Раду Національної безпеки і оборони,приймає рішення щодо використання Збройних Сил України в разі збройної агресіїпроти неї, про запровадження воєнного стану;
6). Символічно-церемоніальні – нагороджує державними нагородами,встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними, присвоює вищі спеціальнізвання і класні чини.
Щодо державного устрою, то Україна є простою унітарною (ст.2Конституції) державою. Проста – це така держава, складові частини якої не маютьвласного суверенітету і не можуть виступати як суб’єкти політичних відносин;унітарна – держава, яка має автономне утворення – в Україні це АвтономнаРеспубліка Крим, яка згідно з Конституцією є невід’ємною складовою частиноюУкраїни і в межах її повноважень вирішує питання, віднесені до її відання.Унітарна є найбільш виправданою формою державного устрою України, так яквідповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурнимреаліям.
Сьогодні відповідно до чинної Конституції України в Україні існуєтрирівневий адміністративно-територіальний устрій (ст. 133). Перший рівеньскладається з областей (ст. 133), Автономної Республіки Крим (розділ X), міст Києва і Севастополя (ст. 133). Другийрівень – це райони і всі міста, крім Києва і Севастополя (ст. 133). Третійрівень – райони в містах, міста районного підпорядкування, селища і села (ст.133).
За формою політичного режиму Україна є демократичною державою(ст.1). Демократичний – це такий режим, коли державна влада здійснюється здотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальнихверств населення через демократичні інститути – вибори, референдуми, засобимасової інформації.
Система закріплених в Конституції прав і свобод людини і громадянинасвідчить про високий рівень демократії в Україні. Громадяни мають рівніконституційні права і свободи, багато з яких є визначальними для розумінняУкраїни як демократичної держави. Зокрема, це право на свободу і особистунедоторканність, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїхпоглядів і переконань, свободу світогляду і віросповідання, об’єднання уполітичні партії та громадські організації, право брати участь в управліннідержавними справами, у всеукраїнських та місцевих референдумах тощо.
ІІ. Принцип суверенітету України.
Принципи та ознаки суверенітету України були закріплені в Декларації продержавний суверенітет України від 16 липня 1990 року, згідно з якою принциписуверенітету України зводяться до наступного:
1) верховенство – відсутністьіншої більш високої суспільної влади на території держави: державна влада можевідмінити, признати недійсним будь-який прояв іншої суспільної влади;
2) самостійність – можливістьсамостійно приймати рішенняусередині країни тазовні придотриманні норм національного таміжнародного права;
3) вичерпність – розповсюдженнядержавної влади на всі сфери державного життя, на все населення та суспільніорганізації країни;
4) неподільність владидержави в межахїїтериторії — єдність влади в цілому ітільки функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу тасудову; безпосереднє здійснення власних велінь по їх каналам;
5) незалежність у зовнішніхзносинах – можливість самостійно приймати рішення зовні країни при дотриманнінорм міжнародного права та повазі суверенітету інших країн;
6) рівноправ’я у зовнішніх зносинах – наявністьв міжнародних відносинах таких прав та обов’язків, як і в інших країнах;
7) невідчужуваність — неможливість свавільного відчуженнялегітимної та легальної влади, тільки наявність закріпленої законамиможливості делегувати суверенні права держави органам місцевогосамоуправління.
В Конституції України 1996 року проголошується: “Суверенітет Українирозповсюджується на всю її територію” (ст. 2). Це означає, що жодна частинацієї території не може проголосити себе незалежною від суверенної владидержави.
Однак держава не має право робити все, що вважає за потрібне, повідношенню до інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право.Наприклад, державам забороняється застосовувати силу проти інших держав, завинятком самооборони або вповноваження з боку Ради безпеки ООН. Іншимобмеженням щодо свободи дій держави є юридичні зобов’язання виконувати укладенінею договори.
Поняття державного суверенітету України.
Перш ніж розкривати поняття державногосуверенітету, необхідно з’ясувати поняття суверенітету взагалі, звідки походить це поняття, які його основні властивості, що воноозначає.
Термін “суверенітет” в перекладі зфранцузької означає верховна влада. В державно-правовому смислі дане поняття вперше застосоване у ХVІ ст.французьким вченим Ж.Боденом. Він вважав суверенітет невід’ємною властивістюдержави.
Суверенітет володіє такими основними властивостями[2]:
1) Суверенітет єдиний і неподільний, він не може бути розділений.
2) Суверенна влада постійна — її не можна передати на деякий періодкому-небудь.
3) Суверенна влада необмежена і надзаконна — жоден людський законне може обмежувати суверенітет.
4) Суверенна влада підкоряється тільки божественним і природнимзаконам, але не релігійним догмам.
Спробуємо зрозуміти, що означає кожна із цих тез.
1) В залежності від того, кому належить суверенітет, держава можебути класифікована як монархія (абсолютна) чи демократія (республіка). Монархія- держава, у якій суверенітетом володіє одна людина — монарх. У цьому випадкуволя однієї людини є непорушним законом для всіх громадян цієї держави.
Неподільність суверенітету передбачає збереження форми керуваннядержавою в будь-яких умовах. Неподільність повинна бути одночасно тимчасовою іпросторовою.
Просторова неподільність означає, що якщо суверенітет належитьмонарху, то, наприклад, мер будь-якого містечка повинний підкорятися самемонарху, і нікому іншому, і у всякому разі не учиняти сваволю. Зрозуміло, щомер не завжди може підкорятися монарху безпосередньо. Тоді він повиннийпідкорятися відповідному органу, що у свою чергу прямим чи непрямим шляхом будепідкорятися монарху. Такі органи, а також і сам мер є представникамисуверенітету.Це, зрозуміло, не виходить, що мер повинний по будь-якому питанню звертатися домонарха чи його представника. Але монарх, визначивши що рішення мера невідповідає його думці по цьому питанню, може скасувати це рішення. Однак, імонарх не може влаштовувати сваволю в державі. Взагалі, монарх може скасуватибудь-які рішення свого представника. Очевидно, принцип показності даєможливість створити процедуру оскарження рішення суду у вищій інстанції.Передбачається, що чим тісніше зв'язок між сувереном і його представником, тимточніше цей представник зможе виразити волю суверена…
Особливо цікава взаємодія монарха з якими-небудь впливовимиструктурами, що існують у державі. Теоретично монарх ні якою мірою не повиннийзалежати ні від кого. Забезпечити цю незалежність повинен закон.
Здавалося б, випадок демократії більш складний. Насправді це невірно. Замість монарха можна підставити який-небудь колегіальний орган. При цьомуможна собі представити як постійно діючий, так і тимчасовий орган. Демократичнеправління відбувається звичайно за допомогою референдуму. Зробленої демократіїбути не може, тому що неможливо все населення залучити в керуванню державою.Тому парламент і президент є органами представницької демократії.
Тимчасова неподільність суверенітету означає, що суверен ні намить не може втрачати правління. Якщо це демократична держава, то народ завждиповинний контролювати діяльність президента чи парламенту, якщо це монархія, томонарх не повинний цілком покладатися на тимчасових правителів, але, навпроти,завжди могти скасувати невірне з його погляду рішення і не тільки могти, але іробити це.
2). Суверенітет не можна передавати на якийсь термін іншій людині.Наприклад, у демократичній республіці народ не повинний передавати правобезконтрольного керування країною одній людині чи групі людей.
3). Цей пункт дозволяє суверену змінювати закони так, як він хоче чивважає за потрібне. Якби не існувало божественних і природних законів, то вдемократичній республіці (приклад демократичної республіки узятий для того, щобпоказати, що суверенна влада незалежна від форми суверена, її здійснюючого),народ міг би домовитися і раз у рік страчувати по тисячі чоловік “просто так”.У реальності це значить, що суверен може змінювати будь-які закони крім тих,котрі входять у природні і божественні права, заборонені концепцієюсуверенітету. Наприклад, оскільки суверенна влада нескінченна, остільки суверенне може призначати собі правонаступника.
4) Сказавши пронеобмеженість суверенної влади не можна забувати, що маються на увазі тількилюдські закони, а не природні і божественні. Серед таких можна назвати право нажиття, на приватну власність, на волю слова і пересування і тому подібні.
Незважаючи на абсолютний характер влади, не всі питання входятьу його компетенцію. Так, приватна власність ні в якому разі не повиннапідкорятися державі. Наслідок наявності приватної власності — майнованерівність. Воно необхідно для існування країни, але не повинно виявлятися уперекручених формах. Але в компетенцію держави входить загальна власність.Держава не може накладати податки довільно. Держава не повинна обмежувати волюсовісті і віросповідання.
Усі ці волі і є божественними і природними. Якщо держава зазіхає наці права, то її варто вважати тиранією.
Головними задачами держави є збереження світу і згоди всуспільстві. Але досягнення матеріального благополуччя — задача самого народу,а не держави, що лише повинне не перешкоджати збагаченню законними шляхами.
Нині поняття суверенітету означає верховенство і незалежністьвлади. Таким чином, термін “незалежність” є складовою поняття “суверенітет”.Водночас “незалежність” має самостійне політико-правове навантаження — поглиблення і розвиток суверенітету, включення будь-якої підлеглості ізалежності. Україна спочатку проголосила державний суверенітет (16 липня1990р.), а потім – незалежність (24 серпня 91 р.). В наш час дуже важливо єправильне наукове тлумачення суверенітету, в тому числі співвідношення державного,народного та національного суверенітету.
Конституція України відносить такі принципи, властивості та якостідержавної влади, як державний суверенітет, розподіл влади, вимогафункціонування державних структур до компетенції Конституції та законів. Державає офіційним представником народу, покликана виражати волю своїх громадян, забезпечуватиїх права та свободи, законні інтереси. Саме державна влада володіє правом виданняобов’язкових до виконання наказів громадянами. Звідси випливають її значніможливості як щодо сприяння реалізації прав та свобод громадян, так і щодопорушення цих прав. Суверенітет є якісною ознакою держави, його невід’ємноювластивістю, обов’язковою умовою його міжнародної правосуб’єктності.Суверенітет Української держави випливає із суверенітету народу, оскільки народє творцем та носієм державного суверенітету, волевиявлення народу породжуєдержавну владу. В той же час народ виступає як своєрідний гарант державногосуверенітету, так як будь-який утиск незалежності держави, зменшенняверховенства влади означає порушення корінних інтересів народу, стає джерелами внутрішніхабо міжнародних конфліктів.
Суверенітет – невід’ємний атрибут держави, основа ефективної реалізаціїсвоїх багатогранних функцій. Із суверенітету України випливає її незалежність, самостійністьорганів державної влади у вирішенні зовнішніх і внутрішніх проблем. Державнийсуверенітет і незалежність – основоположні ознаки держави.
Тепер слідрозкрити поняття державного суверенітету,але необхідно відмітити, що, крім державного суверенітету існує ще два видисуверенітету, а саме: національний і народний.
Суверенітет держави – це властивістьдержави, яка визначає її верховенство, самостійність, та незалежність привиконанні внутрішніх та зовнішніх функцій, незалежність держави від іншихполітичних і соціальних влад всередині суспільства та від іноземних держав іорганізацій у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет не може бути основою для антиправовихдій, для сваволі. Суверенітет має економічну, політичну і юридичнусторони. За цією ознакою держава відрізняється від колоній та напівколоній.Суверенітет – це право самостійно вирішувати економічну, державну, соціальну таміжнародну політику, визначати завдання і функції держави. Суверенітет маєабсолютно-відносний характер, він не повинен шкодити самій державі, народу ііншим державам.
Аналіз правового статусу України дає підстави вважати, що Україна відповідаєвсім ознакам суверенної держави. Цьому слугує і міжнародне визнання України усвіті, розширення її двосторонніх та багатосторонніх зв’язків.
Національний суверенітет — повновладдя нації, їїполітична свобода, реальна можливість визначити характер свого національногожиття. Для колишнього Союзу РСР, який об’єднував 53 національно-територіальні державні утворення, данийсуверенітет набув особливого значення. Важливим він є також для України, депроживає 110 національностей.
Народний суверенітет — повновладдя народу, володіння нимсоціально-економічними і політичними засобами, які забезпечують участь громадянв управлінні суспільством і державою. Народ України реалізує суверенітет черезобрані демократичним шляхом ради народних депутатів, президента, а такожбезпосередньо через референдуми. Здійснюється він й через різні громадськіорганізації та формування. Головним виразником суверенітету народу є держава,яка поставила за мету формування правового, демократичного суспільства.
Види державного суверенітету.
Існує декілька підходів щодо визначення видів суверенітету.
За першим із них розрізняють внутрішню та зовнішню сторонисуверенітету.
Внутрішня сторона виражає верховенство та повноту державної влади повідношенню до всіх інших організацій в політичній системі суспільства, їїмонопольне право на законодавство, управління та юрисдикцію внутрі країни вмежах всієї державної території.
Зовнішня сторона виражає незалежність та рівноправ’я держави яксуб’єкта міжнародного права у взаємозв’язку із іншими державами, неприпустимістьвтручання у внутрішні справи держави.
Також державний суверенітет поділяється на потенційний і реальний.
Потенційний суверенітет – це такий суверенітет, який належитьбудь-якому народу, незалежно від того, утворює даний народ державу чи ні,визнають їх інші держави чи ні.
Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, яківиражають найважливіші інтереси і вважаються найкращими для даного народу.
Забезпеченнясуверенітету України.
В Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 року Україна проголосиладержавний суверенітет, який характеризується як верховенство, самостійність,повнота і неподільність влади у межах національної території, незалежність ірівноправність у зовнішніх відносинах. Джерелом такого суверенітету інезалежності є воля народу, виражена населенням на референдумі 1 грудня 1991року. 24 серпня 1991 року відкрилася позачергова сесія Верховна Рада України,на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці та прийнятонизку надзвичайно важливих документів. Серед них — постанова та Актпроголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю(Постанова: за — 321, Акт: за — 346). У результаті Україна стала незалежноюдемократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якійчинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду. За незалежністьпроголосували — 90,32 відсотки голосуючих (близько 29 млн. чол.). На урочистомузасіданні 5 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла звернення “Допарламентаріїв і народів світу”, в якому наголошувалося, що договір 1922 рокупро утворення СРСР вважає стосовно себе недійсним і недіючим. Заявлялось, щоУкраїна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої єзабезпечення прав і свобод людини. Підтверджувалися положення Декларації правнаціональностей України від 1 листопада 1991 року щодо гарантування усімнародам і громадянам республіки рівних політичних, громадянських, економічних,соціальних та культурних прав. Проголошувався перехід до ринкової економіки,визнавалася рівноправність усіх форм власності, висловлювалася готовність до активізації міжнародного співробітництва на засадах рівноправності,суверенності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнаннятериторіальної цілісності і непорушності існуючих кордонів. Неподільною інедоторканою Україна оголосила і власну територію, водночас не маючитериторіальних претензій до будь-якої держави. Задекларовано також було без’ядерний статус республіки, оборонний характерїї військової доктрини, формування Збройних Сил на засадах мінімальноїдостатності. Суверенітет полягає у ефективному функціонуванні органів держави — законодавчих, виконавчих, судових, а також у правовій системі. Реалізуючисуверенні права, Україна зміцнює триєдину владу. В цьому плані слід розглядативведення поста президента і обрання цієї вищої службової особи шляхомвсенародного голосування. Важливе значення має також введення посад іпризначення представників президента України, формування місцевої державноїадміністрації. Вироблена концепція судово-правової реформи, яка реалізуєтьсявже у законодавчих актах і на практиці.
Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність постворенню своєї демократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась вдуже складних умовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від статусусоюзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави.Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 року до Конституції буливнесені зміни і доповнення, які мали на меті зміцнити державний суверенітетреспубліки. У тексті Конституції слова “Українська Радянська СоціалістичнаРеспубліка” і “Українська РСР” були змінені на споконвічну назву нашої держави– “Україна”. В розділі Конституції про зовнішньополітичну діяльність і захистВітчизни розвивалися положення про підвищення ролі України як рівноправногоучасника міжнародних відносин. Міжнародне співтовариство з розуміннямпоставилося до виникнення нової незалежної держави. Україну визнали понад 130країн світу.
Незалежність України відкрила широкі можливості для створеннявласного демократичного державного апарату, без втручання в цей процессторонніх сил, з усуненням залишків командно-адміністративної системиуправління.
Доцільно розглянути окремі правові принципи, закріплені уДекларації та Акті і розвинуті в інших законодавчих актах. У Декларації,зокрема, визначається необхідність побудови правової держави. Називатисьправовою може тільки та держава, яка точно додержується принципів:
Ø верховенствозакону щодо інших правових актів і у суспільному житті;
Ø зв’язок законом самої держави, всіх її органів,громадських організацій, службових осіб і громадян;
Ø непорушністьсвободи особи, її прав та законних інтересів, честі і гідності, їх охорона ігарантування ;
Ø взаємнавідповідальність держави і особи ;
Ø ефективністьконтролю за здійсненням законів та інших нормативних актів.
Підготовлена і продовжує напрацьовуватись нормативна база дляздійснення принципів правової держави.
У Декларації проголошено, що Україна забезпечує верховенство їїКонституції і законів на своїй території, закріплюється один зосновоположних принципів правової держави, за яким Конституція та інші законимають верховенство щодо інших правових актів. При розбіжності відомчих актів, утому числі указів президента, постанов і розпоряджень уряду, із законом — дієостанній.
Дляправового забезпечення суверенітету і незалежності України було зробленочимало, але найважливішим кроком було прийняття нової конституції України — Основного закону України[3].
Після проголошення суверенітету почався процес створення нормативноїбази, без якої Україна як держава не могла існувати.
Декларація продержавний суверенітет України проголосила принцип поділу влади в республіці назаконодавчу, виконавчу і судову
До 1996 року розбудова державного апарату першу стадію практичнопройшла. ЇЇ можна умовно визначити такими подіями: проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 р., підписанням 8 червня 1995 р. Президентом УкраїниЛ.Кучмою і головою Верховної Ради України О.Морозом Конституційного договору,покликаного усунути кризовий стан влади в країні.
На першійстадії створення нового державного апарату України одним з важливих моментівстало прийняття Закону від 14 лютого 1992 року, про внесення змін і доповнень уКонституцію України. Було зроблено спробу більш чітко розмежувати повноваженняміж законодавчою, виконавчою і судовою владою. Були також затверджені символиУкраїни як незалежної держави: Державний герб, Державний прапор і Державнийгімн.
ІІІ. Проблеми забезпечення державного суверенітету України.
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін “правовадержава”, при цьому одні автори виходять з того, що вонибажають підкреслити, що проголосивши себе суверенною і незалежною, Українастала і правовою державою, а інші з прагнення довести, що побудова такоїдержави є справою більш віддаленої перспективи.
Згідно зі статтею 1 Конституції нашої держави Україна є суверенна інезалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проте це лише загальніконституційні засади. Для того, щоб побудувати таку державу необхідне міцнетеоретичне підґрунтя, глибокі наукові розробки юристів – вчених і практиків, ізврахуванням як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду.
Прийнята 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет, відігралаважливу роль у становленні в Україні конституційного ладу на демократичнихзасадах, заклала цінності, які стали підґрунтям для Конституції України 1996року, визначила напрямок державно-правових процесів.
За час, що пройшов з дня прийняття Декларація про державний суверенітетУкраїни, в країні відбулися істотні якісні зміни. Була прийнята Конституція України,більш ніж тисяча законів, серед них закони: про громадянство, провсеукраїнський та місцеві референдуми, про об’єднання громадян, про Президента України,про статус народного депутата України, про прокуратуру, про вибори народнихдепутатів України, про правовий статус іноземців, про власність та інші, щостворили міцну нормативно-правову базу становлення України як суверенної,незалежної держави, що беруть початок з ідей Декларація про державнийсуверенітет України.
Разом з тим існує чимало невирішених проблем щодо забезпеченнямсуверенітету України, пов’язаних із деякими принципами.
Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усьогосоціального організму, тобто створення і функціонування державних органів тагромадських організацій, ставлення до них, а також стосунки між окремими громадянами.
У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лишепісля його закріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цьогоВерховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципамсправедливості, гуманізму; забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян;відображати суспільні відносини, які склалися у нашій країні.
Доводиться констатувати, що поки що у нашій державі не досягнутопанування принципу верховенства права. Зокрема, приймаються нестабільні та недосконалі закони, видаються підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать вимогамзаконів.
Відповідно до принципу поділу влади остання має бути поділена між законодавчими,виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з гілок влади повинна бутинезалежною, що має виключати можливість узурпації влади якоюсь особою чиокремим органом. Проте, нині в Україні спостерігається протистояння міжзаконодавчою та виконавчою гілками влади.
Чим же поясняється відсутність взаємодії між органами виконавчої владита Верховною Радою України? Причин декілька, але основні такі: недостатнійрівень політико-правової культури та професіоналізму парламентаріїв таурядовців; мітингово-популістський характер роботи верховної Ради та занадтозаформалізований, бюрократичний процес прийняття важливих економічних рішень вуряді; амбіціозність окремих народних депутатів України під час здійсненняконтактів з урядовими структурами.
Принцип реальності прав і свобод людини та громадянина передбачає, щовони мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені тагарантовані усіма соціальними суб’єктами, насамперед державою. Цей принцип закріпленоу ст.3 Конституції України, яка встановлює, що людина, її життя, здоров’я,честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у нашій державі найвищоюсоціальною цінністю.
Однак нині в Україні через об’єктивні та суб’єктивні причини існуєпроблема реальності прав та свобод людини та громадянина, яка має не тількиправовий аспект, а й тісно пов’язана з політичним та економічним станом суспільства,рівнем його духовності та консолідованості.
Важливим є принцип законності, який означає, що державою керує закон,усе здійснюється згідно з законом, ніхто не підноситься над ним. Закон сампанує, виражаючи загальну волю. Наслідком реалізації цього принципу стаєправопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результатіреалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільствізаконності та правопорядку як елементів правової держави є юридичнавідповідальність та вживання у межах закону справедливих заходів у разівчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликаєневдоволення людей і може призвести до соціальних конфліктів.
Державний суверенітет України визначається не тільки і не стільки юридичнимзакріпленням на конституційному рівні положення про те, що Україна єсуверенною державою, а забезпеченням цього політико-правового стану державноївлади економічними, дипломатичними та іншими засобами. Особливо важливо, щоб суверенітетУкраїни базувався на міцній економічній основі. Для зв’язків з іншимидержавами це досить важливий фактор. Тому утвердження України як суверенноїдержави передбачає прийняття мір щодо забезпечення реальної економічноїсамостійності та незалежності.
Висновки.
Отже, з всього вищесказаногоможна зробити такі висновки:
державний суверенітет — це “збірна ознака держави” він концентрує всобі найбільш істотні риси державної організації суспільства. При цьому, незалежністьі верховенство державної влади виражається в наступному:
1) в універсальності — тільки рішення державної влади поширюються на все населення і громадські організаціїданої країни;
2) в прерогативі — можливості скасування і визнання незначним будь-якого незаконного прояву іншої суспільної влади;
3) в наявності спеціальнихзасобів впливу, якого не має ніяка інша громадська організація.
Явважаю, що після здобуття незалежності нашої держави її керівництво та івся українська нація повинна всякими засобами зміцнювати її суверенітет,авторитет на міжнародній арені, а також добробут та незалежність власноїкраїни.
Джерела і література.
1. Декларація про державнийсуверенітет України від 16
липня 1990 року.
2. Конституція України 1996року.
3. КотюкВ.О. Основи держави та права: навч. посібник для абітурієнтів, студентів, учнівсередніх шкіл і ліцеїв.- К.: Вентурі, 1998.
4. Скакун О.Ф. Теорія держави та права: Підручник.- Харків: Консум; Ін-т внутр. справ,2000.
4. Кісь Роман. Аспекти національноїідеї — К.,1997.
5. Проблемиформування суверенної правової України.- Львів.,1993.
6. Основи деpжави і пpава: Hавч.посібник у запитаннях і відповідях длявступників до юpид.закладів/ Спілка юpистів Укpаїни; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій,Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.
7. Тодика Ю.Н. Основи конституційного ладу України. – 1999.
8. Коментар до Конституції України.Інститут законодавства ВРУ.-К., 1998.
9. Телешун С. Поняття державного устрою України: проблеми теорії іпрактики//Право України.- 2000. — №6. – С.14-19.
10. Линецький С. Методологічні засади осмислення місця і ролі державногорежиму в структурі державного ладу України. //Право України.- 2000. — №6. – С.19-23.
11. Правові проблеми суверенітету і незалежності України //Право України,-1992-№10, С. 10-22.
12. Васькович Й. Проблеми та перспективипобудови правової держави в Україні.// ПравоУкраїни. — 2000. — №1.
13. Тацій В. Й., Грошевий Ю. М. Правові заходи охорониКонституції // Вісн. Академії правових наук України. — 1995. — № 3. — С. 41-43.
14. Терен В., Чмир Ю., Україна сьогодні і завтра//Розбудова держави.,1994-№1.