Реферат: Трубопроводный транспорт мира (Сучасний стан та особливості розміщення трубопровідного транспорту світу)

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно –економічний університет.

Кафедра менеджменту зовнішньо-економічної діяльності.

КУРСОВАРОБОТА

зкурсу “РозміщенняПродуктивних Сил”

На тему:

“Сучасний стан та особливостірозміщення трубопровідноготранспорту світу”

Виконав:

Студент I-го курсу ФЕМП

Воронцов Владислав

Перевірив:

Науковий консультант

професор Воронова Є.М.

Київ2004.

Сучасний стан та особивості розміщення трубопровідноготранспорту світу.

План.

Вступ………………………………………………………..ст.3

1. Основні функції тазначення трубопровідного транспорту світу………………………………………… ст. 5

2.Соціально-економічні, історичні, природні умови розвитку трубопровідноготрансрорту світу…… ст.7

3. Місцетрубопровідного транспорту, його розвиток та структура на сучасномуетапі…………………… ст.8

4. Територіальніособливості в розвитку і розміщенні трубопровідного транспорту…………ст.10

5. Перспективирозвитку і проблеми трубопровідного траеспорту………………………… ст.25

Висновки………………………………………………….ст.37

Використана література………………………………ст.40

ВСТУП.

Сучаснийтранспорт являє собою єдину (у соціально-економічному відношенні) транспортнусистему, включаючи могутню мережу залізничних, морських, річкових, автомобільних,повітряних, трубопровідних, міських і промислових комунікацій. Переміщаючищорічно мільярди тонн сировини, палива, матеріалів, продукції, а також багатомільярдів пасажирів з досить високим рівнем комфорту і швидкості, сучаснийтранспорт забезпечує масове індустріальне виробництво, глибокий поділ праці,внутрішню і зовнішню торгівлю, сприяє розвитку культури і науки.

Траспорт — одна з найважливіших галузейгосподарства. Через транспорт матеріалізуєтьсяміжнародний поділ праці. Переважначастина всіх транспортних засобів знаходиться в високо розвинутихкапіталістичних країнах.В цих країнах у сфері транспорту зайнятазначна частина населення, на нього приходиться велика доля основного капіталу.В останній період кількість транспорту значно зросла. Розвиток окремих видівтранспорту проходить не рівномірно. Швидше всього розвивається автомобільний,повітряний і трубопровідний транспорт. Транспорт перетворився в одну з найбільшоснащених в технічному відношенні галузей економіки.

Він забезпечує виробничі зв’язкипромисловості і сільського господарства, здійснює перевезення вантажів іпасажирів. Засоби транспорту розподілені в розвинутих капіталістичних країнахза типом власності: приватний, або державний. Важливим фактором є зростанняобсягів перевезень, ускладнення умов його роботи, що призвело до збільшення державного контролю у ційгалузі.

Виробничі потужностітранспорту в останній час значно зросли. Це спричинено не тільки науково-технічноюреволюцією, а й розвитком його вумовах жорсткої конкуренції.

Розвиток окремих видівтранспорту іде нерівномірно. Так, останнім часом найбільш помітно розвиваютьсятакі види транспорту, як повітряний, трубопровідний, автомобільний, морський.

Залежно від історичнихумов,рівня розвиткупродуктивних сил, особливості територіальної структури господарства, розміщення населення, природних умов,присутності водних шляхів, характеру рельєфута ін., формується той чи інший типтранспортної системи.

Існує два типи високо розвинутих транспортних систем:північно – американська тазахідно — європейська транспортні системи.Перший тип склався в США і Канаді — великітериторії, значний виробничий капітал, цілісний внутрішній ринок і таке інше. Вцих країнах розвинуті всі види транспорту. В перевезенні пасажирів на першемісце вийшов повітряний транспорт,в перевезенні вантажів – залізничний транспорт.

В країнах Західної Європибільша частина припадає на залізничний та автомобільний транспорт. ВНімеччині всі види транспортурозподілені приблизно однаково, а процент трубопровідного транспорту малий.Доля морського транспорту більшав Англії,трубопровідного — уФранції.Автомобільний транспортодержав значне поширення в Західній Європівраховуючи відносно коротківідстані між містами. Транспортні системи Японії,ЮАР,Австралії відносяться до перехідних. В Японії найбільше поширенняодержав морський і повітряний транспорт.

Особливий тип транспортної системи характерний длякраїн, які розвиваються — вони набагато гірше забезпечені транспортом, що єсерйозною завадою для розвитку економіки цих країн.

В найближчий час втранспортних системах розвинутих країн великих технічних змін не очікується. Перспективним вважаєтьсятрубопровідний транспорт із-за відносної дешевизни в експлуатації та можливостіповсюдної прокладки, високої пропускної здатності, низької собівартостітранспортування, малої кількості обслуговуючого персоналу, незалежність відприродно-кліматичних умов, безперервності процесу транспортування. Розвитку трубопровідноготранспорту сприяв розвиток енергетики і технологічний прогрес.

Значний зріст трубопровідного транспорту заостанній період в різних країнах світу є наслідком високого розвитку світовоїнафтогазодобувної промисловості. Географічне розміщення головних родовищ нафти ігазу в більшості країн світу не співпадає з розміщенням основних районівспоживання цих видів полива,внаслідок чого виникає необхідність транспортуваннявеликих вантажопотоків нафти, нафтопродуктів і газу. З усіх видів транспортутрубопровідний транспорт найкраще підходить для їх транспортування.

Розвиток трубопровідного транспорту і масшттаби йогобудівництва залежить від видобутку нафти і газу в регіонах світу.

Дослідженням моєїкурсової роботи є саме цей вид транспорту.Я ставлюзавдання дослідити і розкрити у своїй курсовій роботі умови розвитку цього видутранспорту, його основні функції, його місце серед інших видів транспорту,перспективи розвитку та проблеми його використання

1. Основні функції та значення трубопровідного транспортусвіту.

На сучасному етапі найбільш швидко розвиваєтьсяавтомобільний, повітряний і трубопровідний транспорт.

Трубопроводи — специфічний засібтранспортування нафти, кам'яного вугілля і хімічних продуктів від місць їхньоговидобутку до ринків споживання.

Основною функцією трубопровідноготранппорту є перевкзення значних обсягів сировини.

Так в Північній Америці трубопроводипрокладені від районів видобування до центрів споживання на сході континенту.

В Західній Європі трубопроводи проходятьвід морських портів,куди поступає імпорт,або добута в Північному иорі нафта до промислових центрів в глибиніконтиненту.

В країнах Близького Сходу, на півночіАфрики траси трубопроводів ідуть від районів видобування нафти і газу доморських портів, звідки ця сировина експортується в розвинені капіталістичнікраїни

Велике значення трубопровідноготранспорту полягає у тому що собівартість транспортування по трубопроводу втроєдешевше ніж по залізниці.

Трубопровідний транспорт забезпечуєстабільність і надійність вантажних перевезень, а також відносно мало забруднюєнавколишнє середовище.

Більшістьтрубопроводів використовуються власниками для транспортування їхніх власнихпродуктів.

Таблиця №1: Оцінкавидів транспорту [3].

Вид транспорту/критерії

Общий рейтинг

Залізничний

Водний

Автомобільний

Трубопровідний

Повітряний

Примітка:Найбільш сприятливий показник — 1.

А — Швидкість;

Б — Частотавідправлень (за планом у добу);

В — Надійність(дотримання графіків доставки);

Г — Перевізназдатність ;

Д — Доступність (число географічних точок, що обслуговуються,);

Е — Вартість.

Як видно зтаблиці 1 трубопровідний транспорт відіграє далеко не останню роль серед іншихвидів транспорту.

2. Соціально-економічні, історичні, природні умовирозвитку трубопровідного трансрорту світу.

Історичні передумови розвиткутрубопровідного транспорту.

Трубопріводнісистеми почали застосовувати приблизно з 1919року. Це були трубопроводи переважно невеликого дыаметру, і призначалися для транспортування наневеликі відстані сирої нафти з пунктів переробки до пунктів споживання.При будівництві першого трубопроводу впровадники зазнавали перешкод збоку тих хто перевозив нафту в інший спосіб.

Цебувтільки початок. Цей вид транспортувиявився быльш доцыльним ы економычно вигыднимі набув значного розвитку.

Потім почалосяпроектування більшого за діаметром трубопроводу в США.

Особливобурхливо розвивався цей вмд транспорту після 1945 року. Нафтопровід “Дружба”побудований уті часи немає аналоів і до тепер.

В наш бурхливого розвитку нових технологійтрубопровідний транспорт виходить на якісно новий рівень. Ці нові досягнення дозволять подовжити строк служби трубопроводі тазаабезпечити їхню надійність .

Природні передумови розвиткутрубопровідного транспорту.

Трубопровіднийтранспорт доцільно використовувати там,де неможливо або невигідно користуватись іншими видами транспорту.Недолікитрубопрвідного транспорту полягають у наступному неможливість повсюдноїпрокладки і обмежена номенклатура у перевензенні вантажів. Трубопроводи прокладають тоді,коли потрібнорегулярно перевозити вантажі на великі відстані на відносно рівних підводнихабо наземних ділянках.

Соціально економічні передумови розвиткутрубопровідного транспорту.

Трубопровіднийтранспорт належить до економічних видів транспорту,що потребують значних капіталовкладень при будівництві та потім цейтранспорт дуже швидкко окупається та приносить значний прибуток. Тому цей транспорт набув такого розвитку і продовжує розвиватися в нашчас. Також перевагою цього транспорту є те що він більшаварійно безпечний порівняно з іншими видами транспорту.

3. Місце трубопровідного транспорту, його розвиток таструктура на сучасному етапі.

На даноиу етапі розвитку в умовах ринковоїекономіки нафтові і газові виробничі асоціації одержали право самостійнопідписувати договори зі споживачами. Після розколу Радянського Союзу булиорганізовані спільні виробничі підприємства за участю іноземного капіталу, щосамостійно вибирають покупця. У силуцих обставин, з 1992 року оплата послуг по транспорту нафти стала встановлюватися на основі тарифів. На сучасному етапіфункціонування системи нафтопроводів відбувається в принципово новихекономічних і політичних умовах. У зв'язку з поділом трубопроводів потериторіальній приналежності між державами — колишніми республіками СРСР уданий час тільки Росія володіє єдиною нафтопровідною системою. Магістральнінафтопроводи акціонерної компанії по транспорту нафти «Транснефть»забезпечують транспорт 99,5% нафти, що добувається в Росії. Системамагістральних нафтопроводів є природною монополією і знаходиться в державнійвласності і цілком контролюється державою. Контроль здійснюється за допомогоювстановлення тарифів на транспортні послуги, розподілом прав доступу доекспортних нафтопроводів, інвестування у нафтопровіднийтранспорт, що також впливає на тарифи. Довжина системи магістральнихнафтопроводів АК «Транснефть», що з'єднує практично всі районивидобутку нафти в Росії з центрами переробки, експортними терміналами і обслуговує нормальне функціонування нафтового ринку, складає 48500 км. Крім того,за останні сім років було введено в лад приблизно 600 км магістральнихгазопроводів діаметром 1220 і 1420 мм.

Зараз Росія є найбільшим експортером нафти наєвропейський ринок, і саме вона володіє найбільшими запасаминафти і природного газу. Саме тому практично всі великінафтопроводи Європи сконцентровані навколо неї.

На сучасномуєтапі карта трубопровідного транспорту Європи показано на Мал 1.

/>
Джерело: Atlas – analitic.com

4. Територіальні особливості в розвитку і розміщеннітрубопровідного транспорту.

ОГЛЯД РОЗВИТКУ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ В ОКРЕМИХКРАЇНАХ.

Сплучені Штати Америки.

По довжині експлуатованих іспоруджуваних магістральних трубопроводів США займає перше місце в світі.Довжина трубопроводів у США на кінець 1979 р, складала 1120,64 тис. км, у томучислі нафтопроводів і продуктопроводів 710 тис. км, газопроводів 410 тис. км івуглепроводів 640 км. За даними Національної Ради безпеки по трубопровідномутранспорту в 1980 р. у США по трубопроводах довжиною 1600 тис. кмтранспортувався природний газ до більш ніж 48 млн. споживачів. Цю мережугазопроводів експлуатують близько 30 тис. фірм. Вона складається з 290 тис. кммагістральних газопроводів, 1300 тис. км. газорозподільних коллекторів і 30тис. км. газорбірних трубопроводів. За даними Дж. Эванса на 1982 р. у СШАзагальна протяжність нафтопроводів складала 235 тис. км., а продуктопроводів ідля перекачування зріджених нафтових газів — 103 тис. км, обсяг транспортунафтопродуктів досяг 4,75 млн. м3/добу. Наявна різниця в цифрах по довжині,пояснюється тим, що в підведення підсумків деякими авторами включаються нетільки магістральні, але і збірні трубопроводи.

На початку 90-х років минулого сторіччя, коли булавідкрита нафта в штатах Техас і Оклахома, були прокладені трубопроводи міжпромислами і нафтопереробними заводами, а також у порти завантаження танкерівна узбережжя Мексиканської затоки.

З переходом на будівництво магістральнихтрубопроводів із труб великих діаметрів обсяг і темпів прокладання їх складаввже 8-12 тис. км. на рік. Загальна довжина магістральних трубопроводів у США на1985 р. складала 768 тис, км.

При будівництві газопроводів основним єспорудження нових магістралей з Аляски й Арктичних районів Канади ігазопроводів з району Скелястих гір для транспортування газу з установок повиробництву штучного газу, а також ново відкритих родовищ. (Мал.2 і 3)

Рис.2. Схеми найбільшихших магистральных нафтопроводів (7), газопроводів (2), продуктопроводів и вуглепроводів (3), тих, що будуються и наміченихх добудівництва в США і Канаді.

Источник: Еременко П.Т,, Воробьев Н.А.

“Трубопрводный транспорт мира”

Найбільш значний об'єкт будівництва — Трансаляскинський газопровід довжиною 7763 км, що забезпечить доставку спочаткуканадського, а потім аляскинського газу в нижні 48 штатів США.

Газопровід складається з чотирьох основнихділянок: Аляскинського,Канадського, Східного і Західного плечей.Ці об'єднані системи розраховані на транспорт аляскинського газу в обсязі 85млн. м3/добу.

Траса основного газопроводу починається вПрадхо-Бей (шт. Аляска) далі йде на південний схід через Юкон (пров. БританськаКолумбія) а вже потім розділяється на два потоки в пров., Альберта (Канада).

Рис. 3. Трасси найбільшихтрубопроводів (1) інафтопроводів [2), в тому числічотири альтернативных трассы газопроводу «Полар гэс»

Источник: Еременко П.Т,, Воробьев Н.А.

“Трубопрводный транспорт мира”

Діаметргазопроводу коливається від 914 до 1422 мм, а робоча потужність від 8,4 до 10Мпа. Нові нафтопроводи будуть побудовані длятранспортування нафти з Арктичних районів Канади, а також для доставкипродукції з установок по виробництву штучної нафти в райони Скелястих гір.Обсяг будівництва в США вуглепроводів значно розшириться, на їхнючастку приходиться більше25% всього будівництва магістральнихтрубопроводів, вглепроводи будуть обслуговувати як електростанції в США, так і швидко розширюючийся експортний риноквугілля.

Подальший розвиток трубопровідноготранспорту поповниться за рахунок трубопроводів для перекачування двоокисувуглецю від підземних сховищ і установок по виробництву штучного палива.

Канада

Нафтова і газова промисловість Канадизначний свій розвиток одержала після другої світової війни. До початку 1963р.видобуток газу в Канаді збільшився в 28 разів і досяг 28 млрд. м3, анафти — у 34 рази і її видобуток складав 34 млн. т/рік. В наступні роки газоваі нафтова промисловість Канади зростала в ще більших масштабах. У 1882видобуток газу вже складав 87 млрд- м3/рік, а нафти — 79,7 млн.т/рік. У 1985 р. видобуток нафти склав 84,7 млн. т/рік. Розвідницькі роботи,проведені в післявоєнний період на початку у провінції Альберта, надалі вАрктиці, недавні великі відкриття біля о.Ньюфаундленд, де виявленанафтова провінція, що по розмірах не поступається нафтовому родовищу вПівнічному морі, а також відкриття інших великих родовищ зробили Канаду однієюз найбагатших на нафтою і природним газом країн Західної півкулі.

У зв'язку з розвитком видобутку нафти іприродного газу в західних провінціях Канади, головним чином, у пров. Альберта,треба було створити розгалужену мережу магістральних нафтопроводів ігазопроводів для транспорту нафти і газу до промислових центрів, більшість якихрозташовано на сході країни, де зосереджено 70% населення. Основні споживачізнаходилися на відстані приблизно 3200 км від головних родовищ.

Побудовані в довоєнний період трубопроводимали місцеве значення. Перший газопровід у Канаді довжиною 305 км, діаметром404 мм був споруджений у 1912 р. Газ з м.Боу-Айленде подавався в м.Калгарі(пров. Альберта). Газопровід із промислу Кинзелла-Вікинг до м.Эдмонт (пров.Альберта) довжиною 300 км, діаметром 356 мм був споруджений у 1923 р. У 1925 р.у Канаді, у районі м.Калгарі, побудований перший зварний трубопровід довжиноюблизько 50 км і діаметром 101 мм. Надалі в зв'язку з прогресом в областітехніки далекого транспорту газу в Канаді споруджено кілька магістральнихтрансконтинентальних трубопроводів. Так, у 1950 р. була введена в експлуатаціюперша черга великого трансконтинентального нафтопроводу від м.Ре-дуотер дом.Сьюпиріор довжиною 2055 км, діаметрами 508, 457 і 406 мм. В наступні рокидовжина цього газопроводу була збільшена до 3085 км, а з обліком другоїрівнобіжної нитки загальна довжина його до кінця 1955 р. склала 4840 км,причому друга і третя частини нафтопроводу споруджувалися з труб діаметром 762,660 і 610 мм.

Найбільший трансканадський газопровідАльберта — Монреаль був побудований за три роки (1956-1958 р.). Загальнадовжина газопроводу з відводами — 3740 км, діаметр 864, 762, 610, 510 і 305 мм.

Ці дві найважливіші трубопровіднімагістралі перетинають майже всю територію Канади від пров. Альберта донайважливіших центрів країни — міст Монреаль, Торонто й Оттави на сході.

Для забезпечення канадською нафтою і газомспоживачів промислових центрів тихоокеанських штатів США були споруджені тринайбільших трубопроводи Канади — нафтопровід фірми «Трансмаунтін пайплайнкомпані», газопровід фірми «Весткоус трансмішн компані» ігазопровід з Канадської пров. Альберта в м.Сан-Франциско. У 1965 р. загальнадовжина діючих магістралей досягла 60 тис. км. Довжина магістральнихтрубопроводів у Канаді в даний час по оцінним даним складає 96 тис. км.

Передбачено будівництво Арктичногогазопроводу в Канаді для транспорту природного газу, відкритого в арктичнихграницях, у південні райони споживання. Крім того, передбачається побудуватидва відводи в безпосередній близькості від великого Ведмежого озера: діаметром762 мм від дельти р.Маккензі і діаметром 914 мм від арктичних островів. Урайоні великого Ведмежого озера обидва відводи з'єднаються в один газопровіддіаметром 1067 мм, по якому природний газ буде подаватися в південні райониКанади. Загальна довжина Арктичного газопроводу з урахуванням кінцевої трасискладе 4800 км до місця його з'єднання з діючою системою «Транс-Кэнэдапайплайн» у південній частині Канади.

Мексика

По видобутку нафти Мексика стоїть на другому місцісеред країн Західної півкулі. У 1982 р. у країні було видобуто 159,6 млн. т.нафти, а газу 47 млрд. м3. У 1985 р. видобуток нафти склав 150,5 млн. т.

Загальна довжина мережі магістральнихтрубопроводів у Мексиці, на початок 1964 р. складала 10,5 тис. км, з них 3,2тис. км. нафтепроводів, 3,7 тис. км. продуктопроводів і 3,6 тис. км.газопроводів. У Мексиці на стадії будівництва і планування на 1981-1990 р.спорудження 6,9 тис. км. трубопроводів. Найбільшими зі споруджених є:магістраальный газопровід між Коацокоалькосом і Санта-Аной, протяжністю 615 км;газопровід від Саламанки до Гвадалахарі, довжиною 237 км, діаметром 917 мм;газопровід від Саламанки до Лас-Трухасу, протяжністю 349 км, діаметром 610 мм;газопровід між Торреоном і Дуранго, довжиною 360 км, діаметром 406 км. та ін.

Укладено контракти на будівництво продуктопроводів загальною довжиною993 км.

Венесуела

По видобутку нафти Венесуела займає третє місцесеред країн Західної півкулі. У 1982 р. у країні було добуто 107,3 млн. т.нафти, а видобуток газу досяг 14 млрд. м3. У 1985 р. видобуток нафти знизивсядо 88,5 млн. т.

У 1962 р. загальна довжина трубопровідної мережі Венесуели складала 8,9тис. км, у тому числі 6,0 тис. км. нафтопроводів і 2,9 тис. км. газопроводів.

У наступний період магістральні трубопроводи в середньому будувались вобсязі 200-300 км у рік.

Аргентина

Загальна довжина мережі магістральнихтрубопроводів на 1963р. становила більше 10 тис. км. Внаслідок віддаленостіродовищ нафти і природного газу від найбільших населених пунктів і промисловихцентрів країни треба було побудувати магістральні трубопроводи великої довжини.

Найбільшими побудованими на тойперіод трубопровідними магістралями Аргентини були: газопровід Комодоро — Ривадавія — Буенос-Айрес, довжиною 2000 км, діаметром 273-254 мм; газопровідКампо — Дуран — Буенос-Айрес, довжиною 1760 км, діаметром 610-559 мм;газопровід Каньядон — Секо — Буенос-Айрес, протяжністю 1609 км, діаметром 762мм; продуктопровід Кампо — Дуран -Сан-Лоренсо, довжиною 1480 км, діаметром 305мм; нафтопровід Сальяко — Байя-Бланка, довжиною 630 км, діаметром 356 мм і ін.

У перспективному плані довжина спруджуємих,проектованих і планованих магістральних трубопроводів в Аргентині передбачена вкількості 6622 км, у тому числі 5837 км. газопроводів, 563 км. нафтопроводів,80 км. продуктопроводів і 142 км. інших трубопроводів. Ведуться переговори пробудівництво газопроводу довжиною 3100 км, що зв'яже аргентинські родовища газуз районами його споживання в Бразилії.

Ірак

Найбагатші нафтові родовища Іраку розташовані впівнічній частині країни (в Кіркуке), находяться приблизно в 800 км. відузбережжя Середземного моря. Для транспорту нафти до узбережжя Середземногоморя були побудовані (у 1934-1948 р.) великі паралельно йдучі нафтопроводи,котрі разом склали єдину систему під назвою Трансіракський нафтопровід — Кіркук- Середземне море, тобто Кіркук — Тріполі — перша і друга нитки, Кіркук — Бініс(Сірія), Кіркук — Хайфа (Израїль) — перша і друга нитки. Загальна довжинасистеми Трансіракського нафтопроводу разом з лупингами і колекторами складає5,5 тис. км, пропускна здатність 33 млн. т/рік.

Друга система нафтопроводів Румейла — Фас,призначена для транспортування нафти, що добувається на південних промислахІраку, веде до порту Фао на березі Перської затоки. До 1960 р. було побудованотри нитки нафтопроводу довжиною по 150 км, діаметрами 610, 406 і 324 мм ізагальної пропускною здатністю 21 млн. т/рік.

У 1963 р. в Іраку побудовано і введено вексплуатацію 280 км. магістрального нафтопроводу діаметром 762 мм. На початку70-х років при сприянні СРСР було побудовано ще дві нитки нафтопроводів натрассі Румейло — Фао з комплексом всіх інженерних споруджень, пропускназдатність яких склала 18-21 млн. т/рік. У цей же період був побудованийпродуктопровід Басра — Багдад.

В даний час Ірак пропонує Саудівській Аравії дляекспорту своєї нафти побудувати нафтопровід довжиною 1,4 тис. км. від південнихродовищ (Басри) до нового газового терміналу. Цей нафтопровід повинен бутипобудований Саудівською Аравією поблизу промислового комплексу в Ямбо.Пропускна здатність нафтопроводу приблизно 131 тис. м3/добу.

Ірак планує збільшити на 60 % (35-50 млн. т/рік)потужність існуючого нафтопроводу довжиною 980 км між Ботсом і Дортіолом наузбережжя Туреччини за рахунок будівництва додаткових чотирьох насосных станційі шляхом використання хімікатів, що поліпшують плинність нафти.

Саудівська Аравія

Велика частина запасів і видобутку нафти БлизькогоСходу зосереджена в Саудівській Аравії. Нафта, що добувається в районах Аравії,транспортується по Трансаравійскому нафтопроводу й узбережжю Середземного морядо порту Сідон (Лівія), звідки вона доставляється танкерами в країни ЗахідноїЄвропи.

Довжина Трансаравийского нафтопроводу — 1,2 тис. км, диаметр 762 і 787мм, пропускна здатність 23 млн. т/рік. У першій половині 60-х років прокладенаще одна нитка нафтопроводу по цій трасі. Для подачі нафти в Трансаравійскийнафтопровід, на нафтопереробні заводи та у порти Бахраія і Рас-Танурапобудована східноаравійська система нафтопроводів, що називається Східно — аравійским нафтопроводом. Загальна довжина мережі нафтопроводів цієї системискладає 1,62 тис. км., діаметр 254-914 мм, пропускна здатність системи — 68млн. т/рік.

Наприкінці 70-х років закінчене будівництво щеоднієї нитки Трансаравійського нафтопроводу довжиною 1,21 тис. км, діаметром1200 мм і подовження конденсатопровода довжиною 1,15тис.км, діаметром 650 і700мм. Обидва трубопроводи покладені на одній трасі. У 80-х роках передбаченопобудувати понад 6 тис. км. магистральних трубопроводів, у тому числі 1,18 тис.км. газопроводів, 1,57 тис. км. нафтопроводів, 1,61 тис. км. продуктопроводів і1,66 тис. км. інших трубопроводів.

В даний час уСаудівській Аравії продовжується будівництво головної газової системи і мережіводопостачання. Головна газова система (ГГС) — одна з основ промисловогорозвитку Саудівської Аравії, що дає можливість не тільки найбільш повновикористовувати наявні ресурси, але й забезпечувати дешевим паливом ісировинним газом великі промислові підприємства, що будуються чи заплановані взахідних і східних районах країни. На початок 1983 р. будівництво першої чергиГГС, розпочате ще в 1975 р., майже довершено і її пропускна здатність складе:56,6 млн. м3/добу сухого безсірнистого газу; 10,6 млрд. м3/добу етану; 48 тис.м3/добу зріджені природні гази (СПГ); 3700 т/добу сірки. Усе це одержать знафтового побіжного газу. У будівництві головної газової системи СаудівськоїАравії принймають участь компанії різних країн. Для' будівництва системи требабуло більш ніж 2400 км. труб діаметром 1220 мм. Довершено роботи зтехніко-економічного налагодження великої системи продуктопроводів у Саудівській Аравії, що зв'язує кілька міст країни. Національне агентство порозподілу води в Саудівській Аравії уклало в 1982 р. контракт на будівництвоводопровідної системи загальною довжиною 343 км. із труб діаметром 1220 і 510мм. Заключені контракти і будуються ще трохи водоводів у країні.

Алжир

Починаючи з 1956 р. у Сахарі був відкритий рядбагатих родовищ нафти

і газу. Перший нафтопровід у Сахарі від родовища Хасси-Мессауд доТуггурта довжиною 200 км, діаметром 152 мм був побудований у 1958 р. длядоставки нафти з промислів у Туггурт, звідки вона транспортувалась позалізниці до узбережжя Середземного моря. Пропускна здатність нафтопроводу 550тис. т/рік. Другий нафтопровід Хасси-Массауд — Бужі довжиною 600 км, діаметром610 і 560 мм, пропускною здатністю 14 млн. т/рік відкритий з жовтня 1959 р.Наприкінці 1960 р. був побудований третій нафтопровід від родовища Эджеле допорту Ла Скирра довжиною 790 км, діаметром 610 мм і пропускною здатністю 19тис. т/добу. У червні 1961 р. введений в експлуатацію газопровід Хасси — Рімель- Арзев, що транспортує газ відкритого в 1956 р. найбільшого родовища Хасси — Рімель у місто Арзев на узбережжі Середземного моря з відводами до міст Оран іАлжир. Загальна довжина газопроводу 850 км, діаметр 610, 406 і 305 мм,пропускна здатність 1,6 млрд. м3/рік (надалі доведений до 4,3 млрд. м3/рік).По трубопроводу Хасси — Рімель — Хасси-Мессауд діаметром 203 мм транспортуєтьсягазовий конденсат з газобензинового заводу в Хасси — Мессауд і далі разом знафтою по трубопроводу Хасси-Мессауд — Бужі.

Основначастина експорту Алжиру — це нафта і газ (більш 90%). За планом використанняенергоресурсів країни передбачено передати в зовнішнє споживання частинуресурсів газу, спорудивши газопровід через Середземне море в Італію. В другійполовині 1977р. між Італією й Алжиром було заключено угоду про умови постачанняприродного газу. Газопровід Алжир — Туніс — Італія з'єднає родовище Хасси — Рімель з містом Мінербіо (північна Італія). Загальна протяжність магістралі2,49 тис. км. На трасі побудовані 12 компресорних станцій. Ця велика спорудаперетинає Сахару, територію Тунісу, Туніський пролив і проходить по територіїІталії. Будівництво почалося в 1979 р. і довершене до кінця 1984р. Ділянка, щопроходить по території Алжиру, має довжину 550 км, по території Тунісу — 370км. з п'ятьма компресорними станціями різної потужності. Далі газопровідзанурюється в Середземне море і пролягає на відстані 160 км. у напрямку доострова Сицилія. На підвідній ділянці покладені три нитки трубопроводудіаметром 508 мм, причому дві з них спрямовані по південному маршруту, а третя- по північному. Усі три нитки укладали на максимальну углибину до 625 м. Далігазопровід проходить по території острова Сицилія (на відстані 325 км.) іперетинає Мессинський залив довжиною 15 км. на глибині до 360 м. Загальнадовжина газопроводу, що проходить по континентальній частині Італії, складає1051 км.

На найбільшскладній ділянці Туніської протоки треба було застосовувати новітню техніку ітехнології будівництва. Дослідження протоки і його донної частини проводили задопомогою сучасної радіолокаційної апаратури (ехолотів, гідролокаторів) іметодами сейсморозвідки. Застосовані були також підвідні човни і допоміжнікораблі. Для прокладки підвідних секцій використовувався напівзануренийсамохідний трубоукладач «Кастро VІ». Контрольні системи трубоукладача, щостежать, дозволяють «Кастро VІ» укладати трубопровід на дно в коридорі шириною30 м. з відхиленням не більш 3 м. На борту «Кастро VІ» виконувалося зварюваннятруб довжиною 12 м. у двадцятичотирьохметрові секції, що потім за допомогоюкрана переносилися на головну зварювальну лінію, де секції зварювали в однунитку. Трубоукладач обладнаний вісьма зварювальними станціями з комбінованимдуговим і напівавтоматичним зварюванням.

Трубопроводи підвідної частини підтримуютьсяспеціальними опорами, розташованими одна від іншої на відстані 120-480 м. (узалежності від глибини), що дозволяють рівномірно розподіляти навантаження йобмежувати можливі зсуви труб.

В одинадцятьохафриканських країнах планується побудувати 14,57 тис. км. магістральнихтрубопроводів, з яких 5,12 тис. км. уже будуються. Значна частина трубопроводівбуде побудована в Алжирі на базі газового родовища Хасси — Рімель. У Єгипті,Лівії і Тунісі вже планують побудувати великі трубопроводи, а в Нігерії — систему збору газу для вироблення СПГ .

Проектбудівництва газопроводу «Сегамо» з Алжиру через Середземне море в Іспаніюі Францію передбачає укласти через західну частину Середземного моря, деглибина до 2000 м, більше 1600 км труб.

Нігерія

Компанія«Бетхел» провела розрахунки, що підтверджують можливість будівництвагазотранспортної системи довжиною близько 4 тис. км. через пустелю Сахару іСередземне море і далі в Європу (Іспанію, Францію). Однак уряд Нігерії вважає,що для транспортування нігерійського газу в Європу цілком достатньо приєднатисядо існуючого вже газопроводу Алжир-Італія.

Західначастина Тихого океану

У країнах західної частини Тихого океануспоруджується, та проектується 9112 км трубопроводів, з яких уже будуються3157 км трубопроводів. Більшість з них буде побудоване в Австралії таІндонезії.

Австралія

Ведуться роботи з будівництва магістральногогазопроводу з родовищ Північно-Західного шельфу Австралії загальною довжиною1617 км. На підвідній ділянці довжиною 134 км. укладають труби діаметром 1016мм. Ведеться будівництво трубопровода довжиною 657 км, діаметром 356 мм длятранспортування рідких вуглеводнів, а також будуються нафтопровід довжиною 88км, діаметром 152 і 208 мм і двухниточный газопровід такої ж довжини.

Вивчається можливість будівництва газопроводудовжиною 1239 км. від морських родовищ Петрел і Терн у затоці Бонапарт уберегів Австралії і Північної території.

Індонезія

Державнанафтова компанія країни планує ввести в дію нові нафтові і газові родовища. Узв'язку з цим намічено будівництво ряду магістральних нафтопроводів ігазопроводів. У 1982 р. введений в експлуатацію газопровід довжиною 161 км.Ведеться будівництво ще декількох газопроводів невеликої довжини.

Завершений у центральній частині Індонезії нафтепровід довжиною 32 км,діаметром 610 мм і ведеться будівництво в Яванському морі нафтопроводу довжиною37 км, діаметром 305 і 406 мм.

Індія

У зв'язку зрозробкою морських родовищ в Аравійському морі, розміщених приблизно в 160 кмвід Бомбея, в Індії намічено побудувати ряд трубопроводів. Проектуєтьсямагістральний газопровід від родовища Саут-Бассейн довжиною 254 км і намічаєтьсяпобудувати трубопровід від родовища Норт-Бассейн і Саут-Бассейн протяжністю 305км. Крім того, планується спорудити пульпопровід довжиною 177 км длятранспортування залізної руди до порту Магалур і інші об'єкти.

Таіланд

Планується інтенсивний розвиток газотранспортнихсистем для розробки відкритих морських родовищ. Передбачається такожбудівництво нафтопереробного заводу і продуктопроводу від заводу до споживачів.

Нафтовекерування Таіланду розглядає можливість будівництва ще двох нафтопереробнихзаводів і прокладку до них нафтопроводу довжиною 138 км для транспорту нафти доцих заводів. Намічене також укладання 914 мм нафтопроводу довжиною 219 км.через Кра-Істмус до перевалочної нафтобази для наступного транспорту нафти вЯпонію.

Бангладеш

У Бангладеші відкриті родовища газу, запаси якихскладають 280 млрд. м3. На початку 80-х років у Бангладеші почали будівництво магістрального газопроводу довжиною 177 км, діаметром 610 ммі відводів від нього довжиною 80 км, а також намічено побудувати ще 1931 км газовыхмагістралей і відводів. Компанія «Титас» у даний час розподіляєблизько 5,6 млн. м3/добу газу по існуючій системі газопроводів протяжністюбільш 1900 км. (в основному в Дакке).

Уряди Бангладеш і Індії вивчають можливістьбудівництва магістрального газопроводу довжиною 211 км. від родовища Бахрабаддо Калькутти.

Росія.

Саме у Росії не тільки найбільші у світі запаси природного газу, але інайкращі умови для його транспортування в Західну Європу і на Далекий Схід.Крім того, саме через територіюР.Ф.,через уже побудовані газопроводи зручніше за все переправляти свій газ другійпісля Росії газовій державі — Ірану. Через російські трубопроводи і заразперекачують газ на експорт Туркменія і Казахстан.

Велику частину трубопроводів Росії складають самімогутні у світі газопроводи діаметром 1420 мм, здатні витримати тиск до 25 атм.Подібних газопроводів більше немає ніде. Діаметр труби в 1420 мм із товщиноюстінок до 40 мм так і називається.

Довжина магістральних трубопроводів Росії, тис. Км

1985

1990

1995

1998

2001

Природний газ

144

148

152

Нафта и нафтопрод.

5. Перспективи розвитку і проблемитрубопровідного траеспорту.

Проблеми трубопровідного транспортунафтопродуктів: старіння устаткування і старіння власне труб, сумнівніперспективи і невизначена стратегія розвитку, зокрема вСНД. Наприклад, у

В даний час 35% трубопроводів експлуатується більш 20 років, що вимагаєпідвищеної уваги до їх експлуатаційної надійності і технічної безпеки.

На магістральних нафтопроводах ці проблеми стоять особливо гостро. Сьогодні, незважаючи на зниження завантаженнянафтопроводів більш ніж у півтора рази в порівнянні з максимально можливою,небезпека аварійних ситуацій не знижується, що веде до збільшення обсягу робітз ремонту, реконструкції і технічного переоснащення.В даний час віковий склад магістральних нафтопроводів наступний (у %):

менше 10 років — 7;

10...20 років — 25;

20...30 років — 34;

понад 30 років — 34.

За рівнем надійності магістральні нафтопроводи можна розділити на тригрупи:

- нафтопроводи,побудовані до 1970 року. Вводилися в експлуатацію в основному без активногозахисту від корозії. Пасивний захист (бітумна ізоляція) була розрахована натермін служби 8...12 років. Фасонні деталі нафтопроводів виконували тількизварюванням на трасі;

- нафтопроводи, побудовані в1970-1975 роки. Нафтопроводи переважно великого діаметра (1020 і 1220 мм). Упроектах вже передбачалися засоби электрохимзахисту. Фасонні виробитрубопроводів частково були заводського виготовлення. Час передпускових іспитівдля нафтопроводів великого діаметра було збільшено з 6 до 24 годин;

нафтопроводи, побудовані після 1975 року. Прибудівництві використовували фасонні деталі тільки заводського виготовлення. Підчас передпускових іспитів ( 24 год.) тиск був підвищений до заводськогоіспитового тиску, що викликає у металі труб тиск, рівний 0,90...0,95нормативної границі текучості. В даний час магістральні нафтопроводи маютьбітумні, полімерні і комбіновані покриття, нанесені в трасових умовах.Нафтопроводи діаметром 1020...1220 мм із полімерними і мастичными (бітумними)покриттями, що мають термін експлуатації більш 15 років, віднесені до ділянокпідвищеного ризику. Гарантованийтермін служби ізоляційних покриттів для нафтопроводів діаметром 820 мм і меншвизначений у 20 років, після закінчення якого вимагаються їхнє періодичнеобстеження і вибірковий ремонт.

В даний час завантаження системи зберігається нарівні 40%. Криза в економіціу постсоціалістичних країнах,зниження платіжоспроможності внутрішнього товарного ринку, скорочення видобуткунафти і виробництва нафтопродуктів стали об'єктивними причинами порівняноневисокого завантаження нафтопродуктопроводів, що у 1999 році склало тільки38,6 % від потужності встановленого устаткування.

Надійність, екологічна безпека і зниженняаварійності нафтопродуктопроводів забезпечуються за рахунок:

— діагностики і капітального ремонту лінійної частини, резервуарів іустаткування;

— технічного переоснащення і реконструкціїтехнологічного устаткування, систем автоматизації насосних станцій,резервуарних парків і телемеханізації лінійної частини магістральнихнафтопродуктопроводів;

- модернізації існуючих івпровадження нових систем пожежегасіння резервуарних парків. Однак черездефіцит засобів обсяги робіт недостатні.

Як показує аналіз сучасного станунафтопродуктопроводів, для збільшення їхнього завантаження, підвищеннятехнічного рівня і поліпшення фінансового стану всіх дочірніх акціонернихтовариств необхідно:

залучення до транспортування додаткових обсягів нафтопродуктіввнутрішнього ринкукраїн й експорту;

створення оптимального технологічного запасу нафтопродуктів дляскорочення термінів доставки палива;

збільшення розгалуженості мережі й обсягів реконструкції діючої системи;

розширення номенклатури нафтопродуктів, що транспортуються; диверсифікованість основних фондів;

збільшення обсягів реалізації нафтопродуктів на наливних пунктах іроздавальних блоках.

Вирішення цих проблем буде сприяти підвищенню ефективності,конкурентноздатності і привабливості нафтопродуктопроводів. Системамагістрального трубопровідного транспорту газу забезпечує транспортуваннявсього газу, що добувається як в світі так і в окремих країнах. На данний час до 30%світових компресорних станцій фізично і морально застаріли, більш 15% станційексплуатується понад 25 років. З метою забезпечення стратегічних і економічнихінтересів планомірно і комплексно розробляються чотири напрямки експорту російськоїнафти і транзиту нафти з країн СНД через територію Росії: Північно-балтійске, каспійско-чорноморсько-середземноморське,центрально-європейське і східно-сибірське. За прогнозами передбачаєтьсязростання видобутку, переробки й експорту нафти в Росії.

У квітні-травні російський уряд повиненвизначити свою позицію по двох найважливіших експортних трубопровіднихпроектах: Західна Сибір-Мурманськ і Ангарськ — Далекий Схід. Будівництво нових нафтопроводів останнім часом набуло для Росії особливе значення — вона другий у світі експортер післяСаудівської Аравії. Відповідно до більшості прогнозів, у найближчі роки Росіястане експортером номер один. І для неї принципово важливо розвиватитранспортну інфраструктуру, щоб забезпечити вихід зростаючим обсягам нафтивидобутку, що добувається, на світовий ринок. Справа в тому,що поки Росія сильно залежить від європейського ринку — на нього припадає близько 80% російського нафтового експорту. І, незважаючи на величезніобсяги експорту, вплив російських нафтовиків на світовий ринок нафтинепропорційно малий, оскільки в них немає можливості гнучко реагувати на змінипопиту на інших регіональних ринках (взагалі ж в останні роки можливостей дляцього було чимало).

Також найближчим часом планується збільшити видобуток нафти в Тимано-Печорскомурегіоні, а піздніше в перспективі — у Каспійському регіоні і Східному Сибіру. Проблема експорту російської нафти з новихрегіонів може бути вирішена за рахунок розвитку:

на заході країни — нового північнобалтийского напрямку;

на сході — тихоокеанського (найближчим часом) і східно-сибірськогонапрямків (у довгостроковій перспективі);

на півдні — каспийско-черноморского напрямку.

Cтратегичні і економічні інтереси Росії тіснозв'язані із збільшенням обсягів транзиту нафти країн СНД. Транзит нафти будесприяти як завантаженню існуючих потужностейсвітовоїсистеми магістральних нафтопроводів, так і будівництву нових трубопроводів.

Каспійско-чорноморсько-середземноморськийнапрямок дозволить забезпечити транзит нафти Азербайджану, Казахстану,Туркменії через територію Росії і збільшити обсяг експорту російської нафтичерез нафтові термінали в західній Європі. Планується реконструювати термінал«Шесхарис» і ділянку нафтопроводу Тихорєцьк — Новоросійськ, завершитибудівництво нафтопроводу Каспійського трубопровідного консорціуму.

Проект Балтійської трубопровідної системи (БТС)має велике значення для російської економіки, оскільки створюється новийекспортний напрямок для транспортування російської нафти і транзиту нафти країниСНД. БТС дозволить зменшити витрати видобувних компаній на транспорт нафти наекспорт.

Центрально-європейськийнапрямок традиційний для Росії. Нафта транспортується по двох маршрутах:північному — у Польщу і Німеччину, і південному — на нафтопереробні заводиЧехії, Словаччини, Угорщини, Хорватії і Югославії. Планується продовжитимаршрут через порт Омишаль на ринок Середземномор'я по системі нафтопроводів«Дружба» і «Адрия».

Перспективу розвитку північного маршрутунафтопроводу «Дружба» при недостатній сировинній базі в Росіїдоцільно розглядати в зв'язку з транспортуванням нафти Прикаспійського регіону(Казахстану). Крім того, у зв'язку зі стабілізацією споживання російськоїнафти нафтопереробними заводами Німеччини і Польщі подальший розвитокпівнічного маршруту нафтопроводу «Дружба» доцільно лише за умовипостачань на європейський ринок нафти з країн СНД.

Розвиток південного маршруту нафтопроводу«Дружба» можна розглядати при умовах зацікавленості країн транзиту йузгодження єдиного тарифу до порту Омишаль.

Східно-сибірськийнапрямок зв'язаний з бурхливим розвитком промисловості країнАзіатсько-Тихоокеанського регіону, насамперед Китаю, і виникненням тут новогоплатоспроможного ринку. Тому дуже перспективною представляється реалізаціяпроекту постачання російської нафти в Китай.

Основними завданнями є: збереження і розвитокдіючої системи нафтопродуктопроводів, підтримка її в працездатному стані,забезпечення надійності, промислової й екологічної безпеки;

реконструкція і технічне переозброєння діючих нафтопродуктопроводів зметою збільшення завантаження;

збільшення розгалуженості діючих нафтопродуктопроводів і створення новихнапрямків трубопровідного транспорту нафтопродуктів;

удосконалювання тарифів і структури витрат виробництва.

Але основними проектами все ж залишаютьсятакі пректи,як Західна Сибір-Мурманськ іАнгарськ-Далекий Схід.

Існує дваосновних проекти нафтопроводів. По-перше, Мурманська трубопровідна система(МТС) для транспортування нафти з Західного Сибіру і далі танкерами, насамперед, у США. По-друге, два конкуруючих проекти трубопроводів з Ангарська накитайський Дацин і з Ангарська в порт Знахідка для подальшого транспортуваннянафти по морю в Японію, Південну Корею, КНР і США.

Більшзаплутана ситуація склалася навколо східних трубопроводів Ангарск-Дацин іАнгарськ-Знахідка. Запаси нафти в Східному Сибіру невеликі, для окупностіодночасно двох проектів їх, схоже, недостатньо.Однакполітична ж логіка говорить про те, що будувати необхідні обидва трубопроводи,оскільки це максимально відповідає російським інтересам.

Основнніпректи показані на мал N4

/>Мал 4 Atlas – analitic .com

Детально про кожен із пректів.

Газ для Європи та Азії

Газовийкомплекс формує приблизно 8% ВВП країни, забезпечує майже 20% валютнихнадходжень у державний бюджет і до 30% доходів від оподатковування. Основнимгазодобувним регіоном є Надим-Пуртазовський район Ямало-Нінецького автономногоокругу — на нього припадає 92,5% видобутку Газпрому і 81% загальноросійськоговидобутку газу. Діючі трубопровідні маршрути дозволяють експортувати російськийприродний газ у західному напрямку — у країни Центральної і Східної Європи, атакож у Туреччину. Ситуація складається таким чином, що до 2010 р. наєвропейському ринку прогнозується зріст споживання російського газу понад діючіконтрактів приблизно на 100 млрд куб. м у рік. Таким чином, Росія одержуєреальну можливість стати основним постачальником «блакитного палива»для таких країн, як Німеччина, Великобританія, Швеція й ін. Майже в два разизбільшити транзит російського газу в Європу дозволяє система трубопроводів«Ямал-Європа». Проект загальною вартістю $35-40 млрд припускаєбудівництво магістралі довжиною понад 4000 км по території Росії (2900 км),Білорусії (580 км), Польщі (665 км). Власне експортна частина буде складатися здвох ниток, здатних передавати до 67 млрд куб. м у рік. Вихід магістралі напроектну потужність передбачається на 2007-2008рр. На сьогоднішній деньбудівельні роботи на першій нитці частково довершені і трубопровід уже вступиву дію — у напрямку Німеччини щодоби транспортується близько 26 млн куб. мросійського газу. Наприкінці 2002 р. керівництвом «Газпрому» бувданий старт ще одному масштабному проекту. Північно-Європейський газопровід(СЕГ) покликаний зв'язати Росію з газовим ринком Європи, минаючи транзитнікраїни — по дну Балтійського моря. Сухопутна ділянка магістралі довжиною 897 кмпройде до Виборга по вже діючому газотранспортному коридорі в напрямкуФінляндії. Підводна ділянка (1189 км.) буде прокладений до Грейфсвальда(Німеччина). У перспективі СЕГ може бути доповнений відводами для подачі газу вКалінінградську область, Фінляндію, Швецію, Данію й ін. країни. Не виключаєтьсятакож варіант продовження труби до Великобританії, у цьому випадку маршрутстане довше ще на 1000 км. При проектній потужності 19,7-30 млрд куб. м газу врік загальна вартість будівництва оцінюється в $5,7 млрд. Окремого висвітленнязаслуговує орієнтоване на ринки країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР)східний напрямок російського газового експорту. Власні можливості видобутку врегіоні незначні, при цьому він характеризується зростаючою потребою венергоносіях, як за рахунок збільшення чисельності населення, так і за рахунокросту споживання в електроенергетиці і важкій промисловості. Перспективи виходуРосії на газові ринки країн АТР пов'язані з освоєнням родовищ Східного СибіруІснує також ідея з'єднання Ковиктинського родовища з Єдиною системоюгазопостачання, що передбачає прокладку газопроводу довжиною 2010 км відІркутська на захід вздовж залізниці на Томськ. Однак при діючих внутрішніхцінах на газ залучити приватні інвестиції для реалізації цього проектупрактично неможливо. На сьогоднішній день розроблено порядку десятка маршрутівтранспортування природного газу з різних родовищ Східного Сибіру і Далекого Сходуна азіатські ринки. Цікаво, що деякі з них вступають у пряму конкуренцію міжсобою, тобто про погоджену програму освоєння вуглеводні ресурсів російськогосходу мови поки не йде. Один з найважливіших інвестиційних проектів Транснафти- будівництво Балтійської трубопровідної системи, орієнтованої натранспортування нафти Тимано-Печоры, Західного Сибіру й Урало-Поволззя ззалученням нафти країн СНД, насамперед, з Казахстану. Її перша черга пропускноюздатністю до 12 млн т сировини в рік уже діє. Планується розширення до 30 млнт, а надалі і до 50 млн т у рік. Проект БТС-2 містить у собі другу ниткутрубопроводу Ярославль — Кириши — Приморськ, кілька нафтоперегонних станцій ідодатковий парк резервуарів для збереження нафти в Приморске (8 ємностей по 50тис. куб. м кожна). За словами віце-президента Транснафти Сергія Григор'єва,вартість проекту перевищить $1,2 млрд. Компанія планує залучити до $1 млрд.кредиту Ощадбанку і випустити облігації на 12 млрд. руб. Будівництво системипочалося у вересні 2002 р., введення в експлуатацію запланований на грудень2003 р.

НаЗахід

В даний момент єдиним основним ринком для Росії є європейський.Частина імпортної російської нафти в європейському споживанні енергоресурсівдосить значна — 15-20%. Але навряд позиції Росії в цьому регіоні будутьзміцнюватися. З одного боку, попит на імпортну нафту в Європі буде зростати,оскільки будуть скорочуватися обсяги видобутку на шельфі Північного моря черезвиснаження родовищ. З іншого боку, з'явиться стримуючий фактор: цього року вступлять у дію норми ЄС по диверсифікованості джерел енергоресурсів. Росіяможе навіть втратити свої позиції через заміщення імпорту нафти і газупостачаннями з Африки, Близького Схід, Ірану і т.д… Зацікавленість же США ікраїн Східної Азії в російській нафті найближчим часом буде тількизбільшуватися. «Ріст російського нафтового експорту в Китай і Японіюприведе до диверсифікованості постачань і, отже, до зменшення їхньої залежностівід країн ОПЕК. Для азіатських країн, зокрема, значний нафтовий імпорт буде сприятизникненню так званої азіатської премії — азіатські країнизаявляють, що вони платять більш високу ціну за нафту, ніж європейські, через обмеженість вибору постачальників нафтових ресурсів.Однак реалізацію російських проектів по будівництву трубопроводів у Китайчи Японію стримує їхня висока вартість в порівняннізобмеженими запасами нафти в Східному Сибіру: тут потенційні запаси оцінюютьсяприблизно в 6 млрд барелей нафти, що значно менше, ніж запаси нафти в ЗахідномуСибіру (приблизно 45 млрд барелей). Насамперед це відноситься до трубопроводуна Знахідку, довжина якого повинна скласти 3800 км, а вартість 5,2 млрддоларів. Ускладнює ситуацію і взаємну конкуренцію між двома проектами — Ангарск-Дацин і Ангарськ-Знахідка. Тут прямо зтикаються інтереси державної»Транснефти" і ЮКОСА.

Менш проблемним і більш ймовірним для реалізації єМурманський проект, що виводить російську нафту «у море», щопринципово змінює ситуацію. Як тільки запускається МТС і нафто-терминал уМурманську, куди можуть надходити 240-тисячотонні танкери, російська нафта стаєконкурентноздатної на глобальному ринку, а Росія одержує можливість маневру,якого дотепер була позбавлена. Поки передбачуваний обсяг транспортуваннянафти по МТС складає 80 млн тонн у рік.

З економічної точки зору Мурманський проект більшймовірний і рентабельний, ніж проект будівництва трубопроводу на Схід Росії.

НаСхід

Основна проблема на східному напрямку — у гострійконкуренції між собою японського і китайського варіантів трубопроводів.Підтримкою влади користається японський варіант, оскільки довжина трубопроводуАнгарськ-Знахідка більше, скоріше за все, він у більшійступені буде сприяти розвитку російської інфраструктури і забезпеченнювітчизняних споживачів. Привабливий цей напрямок і у російсько-американськомуенергетичному діалозі. Ще одним доводом«за»: за цей проектє те, щовеликий інтерес виявляє Японія, адже в результатійогореалізації вона може забезпечити за рахунок російських постачань до чвертісвоїх потреб у нафті і знизити до 65% залежність від нафти Близького Сходу(зараз нафта з цього регіону складає близько 88% у загальному імпорті цієїсировини Японією). Ситуація навколо Іраку, тупик у рішенні палестинськоїпроблеми і — у довгостроковій перспективі — неясність намірів США у відношенніІрану роблять Близьким Схід все менш надійним постачальником. Турбує Японію іситуація у протоках Південно-Східної Азії, по яких йдуть супертанкери з зониПерської затоки. Терористи вже намагалися робити напади на ці судна. За словамигенерального секретаря кабінету міністрів Японії Ясуо Фукуда, нафтопровід можестати однією з «головних опор» майбутнього економічногоспівробітництва з Росією. Японська сторона виражає готовність взяти прямуучасть у його. Передбачається, що Японія може гарантувати закупівлю до одногомільйона барелей сибірської нафти в день. Можлива і фінансова участь Японії врозробці енергоресурсів Сибіру.

Основна слабкістьальтернативного проекту нафтопроводу Ангарск-Дацин,т у тому,що підготовчі роботи з якого стартували раніш, ніжпо його «конкуренту», у тім, що він орієнтований тільки на Китай.Потенціал попиту в китайського ринку колосальний: за словами замминистраіноземних справ Віктора Калюжного, у Китаї до 2020 року дефіцит енергоресурсівбуде складати 200 млн тонн умовного палива. Однак залежність від одногоспоживача, тим більше такого могутнього, як Китай, — це серйозний мінус, щоздатний звести нанівець той факт, що ця траса коротше находкінської на 1400 кмі її будівництво обійшлося б майже вдвічі дешевше. З іншого боку, для ефективноїроботи проекту нафтопроводу Ангарськ-Знахідка необхідно транспортувати 50 млнтонн нафти в рік протягом 20 років. Таких запасів нафти навіть з урахуваннямперспективних проектів у Східному Сибіру немає, що робить проектнерентабельним. Президент «Транснефти» Семен Вайншток прямо заявляє,що ресурсів нафти недостатньо для двох проектів, тому уряду треба прийняти важлие рішення про вибір одного з них. Остаточне ж рішення буде прийнято,швидше за все, тільки в травні, під час візиту китайського лідера Ху Цзиньтао вМоскву.

Російсько-американськийенергодіалог(нафта в США):

Найбільш очевидним ринком для розширення експорту російських компаній єамериканський — найбільший ринок, що, схоже, і надалі буде рости швидко. Удоповіді Національної ради США по розвідці (грудень 2000 року) «Пророзвиток світової ситуації до 2015 року» міститься попередження про те, щодо названого терміну США зіштовхнуться з проблемоюенергетичної кризи. Причина — ріст споживання енергоресурсів в інших країнах,особливо в Китаї й Індії, а також у Європі. У доповіді прогнозується, що до2015 року чотири п'ятих нафти Близького Сходу будепоставлятися в Східну Азію, що може призвестидо нестачі нафти і її значному подорожчанню. Тому в доповіді говориться пронеобхідність скоротити залежність США від імпорту нафти. Експерти рекомендуютьскоротити щоденний імпорт із 11 млн барелей до 5-6 млн. У противагу цьомуенергетична програма Джорджа Буша ставить задачу збільшити споживання нафти до2040 року до 23 млн барелей у день. Такі масштабні плани змушують шукати новіджерела енергетичних ресурсів у всіх районах світу. За словами міністраенергетики Спенсера Абрахама, «диверсифікованість світових джерел нафти єчастиною енергетичної стратегії США».

Переваги трубопровідного транспорту:

Можливістьповсюдної прокладки трубопроводів, висока пропускна здатність, низькасобівартість транспортування, відносно мала кількість обслуговуючого персоналу,незалежність від природно-кліматичних умов, безперервність процесутранспортування.

Недоліки трубопровідного транспорту:

Вузька Спеціалізація у транспортуванні вантажів.

Аналіз сучасного стану і перспектив розвитку магістральноготрубопровідного транспорту дозволяє зробити наступний висновок: трубопровіднийтранспорт має значні перспективи розвитку.

Висновки.

Трубопровідний транспорт відноситься до числанових засобів сполучення, які інтенсивно розвиваються в наш час. На сучасномуетапі основним видом палива залишається нафта та нафтопродукти, як наслідок це призвело до інтенсифікаціїтрубопровідного транспорту.

В багатьох країнах світу нафтовапромисловість – це основа їхньої економіки тому трубопровідний транспорт займаєпомітне місце серед інщих видів транспорту. Трубопровідний транспорт світу – цесукупність взаємо пов’язаних транспортних систем, що ведуть від країн — експортерів нафти до її імпортерів.В наш час гостро постала проблемаенергозабезпечення, яка пов’язана з вичерпністю корисних копалин, що в своючергу спричиняє необхідність проведення розвідки нових родовищ і будівництванових нафто- і газопровідних систем.

Високі темпи розвитку різних галузей наукиі світового господарства в двадцятому столітті — столітті масового застосуванняу всіх галузях двигунів внутрішнього згоряння, привели до бурхливого розвитку усвіті нафтової і газової промисловості і, як наслідок, до прискореногобудівництва трубопровідного транспорту. Трубопровідний транспорт у суспільномувиробництві різних країн світу зайняв одне з перших місце серед інших видівтранспорту. Напрямок науково-технічного прогресу у вітчизняній і зарубіжнійпрактиці близький друг до друга. Трубопровідний транспорт світу в даний час зокремих магістралей створив взаємозалежні, іноді закільцьовані транспортнісистеми по доставці споживачам газу, нафти і нафтопродуктів і не тільки внутрішньодержавного,але і трансконтинентального значення. Довжина побудованих і введених у дію напочаток 1986 р. магістральних трубопроводів у світі складає 1,5 млн. км, з ниху капіталістичних і країнах, що розвиваються, побудовано 2\3, а впостсоціалістичних країнах — 1\3.

Росія, ЮАР та Саудівська Аравія, щозаймають перші місця в світі по видобутку нафти і газу, завдяки інтенсифікаціїтрубопровідного транспорту, у першу чергу в результаті зміни структури довжинипо діаметрах і різкому збільшенні питомої ваги трубопроводів діаметром 1220 і1420 мм, успішно справляються з перекачуванням цих енергоносіїв.

По продуктивності і встановленійпотужності магістральний трубопровідний транспорт колишнього СРСР не маєаналогів у світовій практиці. Характерні його риси — планова та випереджальнаспрямованість у будівництві.

У Сполучених штатах Америки найбільша усвіті мережа магістральних трубопроводів. Однак вона побудована в основному зтруб малих діаметрів. Навіть побудовані в США і Канаді за період 1980-1985 рр. магістральні трубопроводи довжиною 80 тис. км. складаються з трубмалих діаметрів (50—508 мм), а з труб великих діаметрів (1020—1220 мм) покладене усього лише 3674 км, що є тільки 4,5 % загальної довжини.Трубопроводи з труб діаметром 1420 мм узагалі не будувались.

Нафта і газ у найближчі десятиліття XXI в.все-таки залишаються основою забезпечення енергією світового господарства.Багато чого тут буде залежати від успіхів в області пошуків, розвідки ірозробки нових нафтових і газових родовищ. Однак виявлені запаси нафти і газу вприроді обмежені, а їхня розвідка і надалі буде проводитися у важких поприродних умовах районах і буде пов’язана із збільшенням витрат на їхнюрозвідку, видобуток і транспортування. За таких умов особливо важливою постаєпроблема використання нафти і газу.

Наявна в СНД енергетична програма, а такоженергетичні програми, розроблені за кордоном, передбачають:

стабілізацію видобутку нафти, а пізніше і газу (іззбереженням високих рівнів їхнього видобутку), при інтенсивному енергозбереженні;

приріст енергетичних ресурсів буде забезпечуватисяголовним чином за рахунок виробництва ядерної енергії, видобутку вугілля івикористання альтернативних джерел енергії. Доля атомної енергії в загальномусвітовому енергопостачанні до 2010 р. очікується близько 20%, а щорічнийприріст її виробництва в XXI в. повинний у середньому складати 15%.

У США і Канаді за прогнозами до 2010р.обсяги і темпи будівництва магістральних трубопроводів трохи знизяться, алезбережуться на досить високому рівні, а в структурі довжини трубопроводів іїхньому діаметрі не відбудеться істотних змін.

Використана література

1. Бугроменко В.Н.,Транспорт в территорильных системах. – Одесса:Маяк, 1993 г.

2. Кременко Л.И., Воробьев Н.А., Развитие трубопроводного транспортав СССР и за рубежом. – Москва: Наука, 1975.

3. Могилевский Н.М., Мировой транспорт, время перемен. –“МЭ и МО”,1999г. N8 стр 59 – 63.

4. Могилевский Н.М., Мировой транспорт, новые горизонты и новыепроблемы. –“МЭ и МО”, 2000г. N9 стр 29 – 35.

5. Никольский Н.М. География транспорта СССР – Москва: Наука, 1978г.

6. Хахлюк А.М. Транспортно-транзитні проблеми пострадянських держав.“Економіка України”1999р. N 9.

7. Хахлюк А.М. Україна -транзитна держава.,“Економіка України”2001р. N 1.

8. Череп В.М. Транспортные коридоры все теснее связывают нас сЕвропой. “Судоходство”, 1998г. N 6 – 7.

9. Шлихтер С.Б., География мировой транспортной система.Взаимодействие транспорта и териториальных систем хозяйства. – Москва: МГУ, 1995 г.

10. Шлихтер С.Б., Звкрев М.К. Географичесеое разделение труда итранспортное обеспечение мирохозяйственных связей. “Вопросыгеографии”,Сборник N130, Москва: Мысль, 1987г.

11. www.students.ru

12. www.atlas – analytic.com

13. www.KM.ru

14. www.crugosvet.com

15. www.monah.ru

еще рефераты

Еще работы по транспорту

Реферат по транспорту

Тягово-скоростные свойства и топливная экономичность автомобиля

1 Сентября 2013

Реферат по транспорту

Тяговый расчет ВЛ60к