Реферат: Юридична деонтологія
1. Поняття та зміст
2. Юридична діяльність: поняття та зміст ст
3. Предмет та завдання юридичної деонтології
4. Юридична практика
5. Поняття та структурна характеристика моралі
6. Моральні принципи та їх відображення вюридичній діяльності
7. Поняття та різновиди юридичнихспеціальностей
8. Загальна характеристика окремих юридичнихспеціальностей
1. Поняття та зміст юридична деонтологія
Як відомо, термін«деонтологія» грецького походження, що в перекладі означає науку проналежне. Крім того, цим терміном інколи позначають розділ етики, в якомувивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути),вивчаються усі форми моральних вимог до життєдіяльності^іюдини та відношення міжними. «Деонтологія» — як науковий термін у системі етичних знань буввжитий англійським філософом і правознавцем Бентамом Ієремія (1748-1832), працюякого «Деонтологія або наука про мораль» було опубліковано в 1834році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Його працю свого часуне було перекладено російською чи українською мовами, а основні висновки таположення зазнали критики з боку ідеологів марксизму. Мораль, на думку Бентама,може бути математично обрахованою («моральна арифметика»), азадоволення індивідуального інтересу, вважав він, слід розглядати як засібзабезпечення «найбільшого щастя для найбільшої кількості людей».
Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питаньзаконності,
правопорядку. Тільки шляхом забезпеченнясуб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідеюсправедливості у функціонуванні громадянського суспільства та правовоїдержави.
Якщо І. Бентам застосував термін «деонтологія» для позначеннявчення про мораль в цілому, то надалі деонтологію почали відрізняти відморальних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась, як специфічна системазнань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного,повинного (те, що має бути здійснено або зроблено) знаходить різні форми свогопрояву, формує основу предмету даної науки та вивчається у відповідності доокремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм,принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів. До останнього часу увузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків як системуетичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. Ускладі медицини було сформовано особливе вчення медичну деонтологію. Більшдетальне знайомство з цим аспектом розгалуження де-онтологічних знаньзаслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливістьбільш повного розуміння юридизації деонтології.
Формування системи деонтологічнихзнань в межах медицини відбулося не випадково, а тому, що медицина є самоюгуманною.галуззю людської діяльності. Процес лікування людини, збереження їїяк соціальної цінності, як частини живої природи є прояв високої моралі,доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльностімедика формувалася постійно, оскільки існував цей вид соціальної діяльності.За довгий час свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку'релігії, політики тощо. Дивлячись наформалізацію, офіційне закріплення цих вимог, слід відмітити, що насьогоднішній день збереглася значна кількість історичних пам'яток, які свідчатьпро розвинутість медичної деонтології. Так, наприклад в античний періодГіппократом було сформульовано цілий ряд деонтологічних норм, при допомозі яких народжувався ідеаллікаря — мудреця: «Все, чтоищется „в мудрости, все это есть в медицине, а именно: презрение кденьгам, совестливость, скромность, простота в одежде, уважение, суждение,решительность.“.
У70-тіроки у юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс „Введенняв юридичну спеціальність“, метою якого було введення студентів у майбутнюпрофесію. Пізніше було видано відомий широкому колу спеціалістів підручник АлексееваС.С. (1976р.). Це був перший крок на шляху'до створення нової юридичної науки,хоча у той час термін „юридична деонтологія“ ще не використовувався.Автор підручника дослідив та виклав важливі аспекти проблеми, які допомагаютьосмислити юридичну науку та юридичну практику, наблизитися до розумінняпрофесійної юридичної діяльності. Алексеев С.С.довів необхідність етики юриста:
1.Право, законність — це інститути соціального життя, що тісно пов'язані з суспільноюмораллю, вони втілюють її ідеали та принципи. Здійснення правових норм багато учому залежить від моральної озброєності суддів, прокурорів, працівниківміліції, від дотримання ними вимог професійної етики.
2.Специфіка юридичної роботи містить у собі потенційну небезпеку професійноїдеградації особи, що проявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю,відповідального ставлення до справи, в прояві грубості, нелюдяності тощо.
3.Робота юриста прямо впливає на долі людей, на їх взаємовідносини, що споріднюєпрофесію юриста з професією лікаря. Тому питання про етику цих професій виникаєз об'єктивною закономірністю. Таким чином, діяльність юриста за своєю специфікоюглибоко вторгається у сферу моралі і тому, як підкреслюєАлексеев С.С., повинна співвідноситися з моральнимивимогами, враховувати особливості юридичної діяльності. Етика юриста, на йогодумку, охоплює одночасово загальні моральні принципи, особливі вимоги,виходячи з окремих видів юридичної роботи, та включає своєрідний етикет—правила ввічливості, такту, культуру поведінки, і
Слідзгадати також ім'я професора Горшенєва В.М., який повноправно вважаєтьсязасновником науки „Юридична деонтологія“. У 1988, році булоопубліковано авторським колективом з його участю навчальний посібник, депослідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її рольусистемі юридичних знань. Горшенєв В.М. зробив спробу узагальнити всю інформаціюпро кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста закількома аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в)юрист якспеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) естетична культураюриста. Теоретичні положення та висновки Горшенєва В.М. заклали підвалиниподальшого розвитку системи філософсько-етичних знань у професійній діяльностіюристів. Деякі з них будуть викладатися окремоУ
Слідзауважити, що питання співвідношення права і моралі, етики юристів за останнідесятиліття так чи інакше знаходились в полі зору багатьох вчених (Агєшин Ю.0.,Сливка С.С., Суворов Л.К., БородінВ.В., Лукашова 0.0., Нєрсєсянц B.C. таінші).Правовій свідомості та правовій культурі служителів Феміди було присвячено значнукількість наукових досліджень, що складає міцну базу для поширення наукових,деонтологічних знань. Виходячи з наведеного вище, робимо висновок, що юридичнадеонтологія виникла не на пустому місці і розвивається цілком природно тазакономірно. У галузі правових знань теж робилися спроби формулювання наофіційному рівні моральних якостей працівників юридичної сфери. В 20-х рокахНКЮ УРСР затвердив певний порядок атестування працівників суду, згідно доякого передбачалося робити професійний підбір кадрів на посаду судді лише зурахуванням визначеного переліку їх якостей: ідейно-політичних, розумових,моральних, зв'язаних з характером та темпераментом, а такожадміністративно-організаторських якостей.(5) У 1982 році Мінвузом СРСР булозатверджено новий документ — Кваліфікаційн/характерис-тику юриста, девизначалася систегиа вимог до знань та умінь юриста.(б) Деонто-логічні питанняне залишилися поза увагою і міжнародного»співтовариства. Таку1979 році Генеральною Асамблеєю ООН булоприйнято Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (резолюція№34/169).(7) Існують також інші міжнародні документи, які відображають окремісторони професійної етики юрисдв.
2. Юридична діяльність: поняття та зміст
Щоб розібратися, що являє собою ця специфічна областьнаукових знань, необхідно звернутися до визначення науки юридична деонтологія,а потім детально розглянути питання її предмету. Юридичну деонтологіювизначають, як науку про систему етичних вимог до професійної діяльностіюристів. Однак, поряд з цим існують також інші визначення. Наприклад, СливкаС.С. пропонує визначення юридичної деонтології, як науки про внутрішнійімператив службового обов'язку, який створює передумови та мотиви виборуюристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних нормдля кожної ситуації зокрема. У запропонованому визначенні просліджуються деякінедоліки, що відображають тенденцію до звуження предмету. Автором не взято доуваги такі вагомі компоненти^ предмету, як відомості (система знань) проправознавство та юридичну практику, їх співвідношення, функції. Він робитьакцент саме на правовій культурі юриста, яка обумовлює прийняття індивідуальнихрішень як в побуті, так і на роботі.
Дещо інакшою вбачається позиція Горшенєва В.М. Він стверджує, щоюридична
деонтологія —це галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань промудрість спілкування та мистецтво прийняття вірного рішення у юридичнійпрактиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинногорезультату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надаєсвої професійні послуги та кого повинен обслуговувати правовими засобами впроцесі реалізації ними свого право- вогостатусу.
Дуже важливою є проблемаспіввідношення моралі та права, вирішення якої значно впливає на формуваннявсієї системи деонтологічних знань. Однак, ця проблема знаходиться на стикудекількох наук — філософії, теорії держави і права, соціології, тому потребуєкомплексного підходу, для чого пізнавальних засобів однієї галузі знань будевкрай недостатньо, таким чином, як наука, юридична деонтологія має ряд характернихознак:
— це одна із юридичних наук, якаразом з іншими входить до системи гуманітарних знань;
— юридична деонтологія розкриваєзміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ як юридична наука та юридичнапрактика, визначає їх функції;
— наука юридична деонтологія, виходячи з норм та принципів суспільноїморалі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлюєетичну сторону діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії;
— юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засобипідготовки високо кваліфікованих юристів-професіоналів;
— характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за своїмвіком юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та поступовонабуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань.
Якого ж соціального значення набуває ця наука, що змусило так глибокозамислитися над етичними проблемами, які виникають в правовій сфері? Юридичнадіяльність має свою специфіку, що обумовлено її організаційним,управлінсько-розпорядчим та владним характером. Роботу юристів можнаспостерігати в різних сферах суспільного життя, на різних рівнях організаціїсоціального організму. Це прийняття законів, організація іх виконання,здійснення правосуддя, захист інтересів громадян, а також участь у вирішенніінших важливих питань. Поступово сфера використання юридичних знаньпоширюється, що надає відповідного авторитету професії юриста. Це об'єктивнийпроцес, який не треба пов'язувати зі штучною тенденцією юридизації знань (юридичналогіка, юридична соціологія, юридична етика). Авторитет юриста зростаєод-ночасово з підвищенням авторитету права. Слід відзначити, що на сучасномуетапі розвитку, українського суспільства цей процес так і відбувається. Правовсе більше проникає в систему соціальних зв'язків, втягуючи все 'більшукількість людей у багатогранні правові відносини, завдяки чому підвищуєтьсяроль захисників права.
3. Предмет та завдання юридичної деонтології
Окремим блоком питань до придмету юридична деонтологія входять питанняюридичної освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, підвищеня кваліфікації,розповсюдження позитивное досвіду. Головною тут є проблема підготовкине просто спеціаліста — юриста, а працівника високого рівня кваліфікації тобтопрофесіонала своєї справи. Зрозуміло, Що професіоналом не можна бути взагаліПрофесіонал — це добре підготовлений спеціаліст конкретної справи, тому системапідготовки таких спеціалістів повинна відрізняти специфіку практичних завдань,які треба вирішувати працівнику у повсякденній роботі. Юридичнадеонтологія повинна вивчати не просто систему виховання юриста взагалі,суспільству потрібні професіонали конкретної справи — прокурори, законодавціслідчі- тощо. Таким чином, у загальному вигляді предметом юридичноїдеонтологіі можна визначній юридичну теорік юридичну практику та Системуморальних вимог, що складають етикетпрофесийної діяльності юристів.
Слід додати, що юридична деонтологія як наука знаходиться у тісномуконтакті та взаємодії з іншими юридичними науками, використовує їх досягненнядля дослідження власного предмету. Використовуються також знання неюридичнихнаук педагогіки, психології, соціології, без чого не уявляється можливимотримати і узагальнити об'єктивні результати дослідження. Наприклад,розробляючи практичні рекомендації для системи кадрової підготовкиспеціалістів, реорганізації юридичної освіти або системи правового виховання,слід користуватися положеннями не тільки педагогіки та психології, а такождосягненнями конституційного права, філософії права, теорії права тощо.
Поряд з наукою „юридичнадеонтологія“ існує одноіменна навчальна дисципліна, яка цілком спираєтьсяна досягнення науки та змістовно відображує предмет, і наука, і навчальнадисципліна тісно переплітаються з точки зору змістовності, вирішують спільнізавдання, але між ними є значна функціональна різниця. Наука покликаназдобувати нові знання, систематизувати вже відому інформацію, а учбова дисциплінапризначена трансформувати їх у свідомість, вміння та навички студентів, завдякичому сприяти вирішенню проблем практики. Таким чином, уявляється можливим сформулюватиосновні завдання, що спільно вирішуються.
1. Виходячи з вимог соціальногопрогресу, особливостей та умов функціонування українського суспільства, требавизначити роль та призначення юридичної діяльності в структурі соціальноїдіяльності.
2. Відповідно до першого завданнябажано висвітлити соціальне призначення юристів на сучасному етапі реформуваннядержавних інститутів, а також підвищити авторитет юридичної професії.
3. Сформулювати загально-теоретичнумодель юриста високого рівня кваліфікації, враховуючи всю сукупність вимогпрофесійного, особистогохарактеру,проаналізувавши досвід іноземних держав.
4. На підставі існуючих результатівнаукових досліджень прогнозувати тенденції розвитку юридичної науки, визначатинеобхідні зміни щодо системи кваліфікаційних вимог в межах конкретних юридичнихспеціальностей.
5. Виробляти практичні рекомендаціїдля вирішення проблем правової діяльності, що безпосередньо залежить від рівняпрофесійної підготовки, правової культури працівника, його морального обліку вцілому.
6. Надати організаційно-методичнудопомогу студентам-юристам на первинному етапі навчання, підготувати їх доґрунтовного засвоєння матеріалу, сформувати особисті уявлення стосовноюридичної теорії та юридичної практики, кваліфіковано підготувати їх досамостійного вибору майбутньої юридичної спеціальності.
7. Сформувати стійку систему знаньщодо морального обліку юриста, зробити їх елементом особистої культури, базоюдля подальшого формування правової свідомості особи.
На підставі аналізу вище переліченихзавдань юридичної деонтології слід звернути увагу на особливу рольдеонтологічних знань у системі гуманітарних наук. Юридична і медичнадеонтології націлені на забезпечення високоякісного, високогуманного ставленнядо такої соціальної цінності як особа. Медик, юристи повинні захищати інтересиособи —жкиття, честь, гідність, тобто всі ті природні якості, без яких вонастає просто індивідуумом — частиною живої природи.
Вдаючись до характеристикиюридичної науки та виходячи з методологічних вимог системно-функціональногоаналізу, ми починаємо попереднє ознайомлення зі специфічною сферою людськоїдіяльності, метою якої є здобуття нових знань про оточуючу нас дійсність. Мовайдеться про наукові знання, тобто ті, які являються реальним відображеннямдійсності, мають об'єктивний характер, обгрунтовані, виважені, систематизованіта перевірені практикою. Пізнання дійсності може відбуватися на побутовомурівні, однак їх якість та цінність значно нижчого гатунку ніж тих, що отриманіу ході наукового дослідження. Це загальне правило, але щодо цінності знань, тов ньому можуть бути винятки.
Вся сукупність наукових знань, які людство отримало за своюбагатовікову історію, систематизовані за певними критеріями, що дозволяєкористуватися науковою інформацією того чи іншого напряму, вносити додатки,узагальнювати її тощо. Ознайомлення з цією системою є необхідним етапом дляхарактеристики саме юридичних знань. Спочатку слід ознайомитися з поняттямсамого терміну наука, існують різні визначення, але за основу пропонуєтьсявзяти філософське тлумачення цього слова, де наука — це сфера дослідницькоїдіяльності, що націлена на виробництво нових знань про природу, суспільство,мислення включає в собі всі умови та моменти цього виробництва: вчених з їхзнаннями та здібностями, кваліфікацією та досвідом; наукові установи,експериментальне та лабораторне обладнання; методи науково-дослідницькоїроботи, понятійний апарат, систему наукової інформації. Такий широкий підхіддо розуміння цього терміну дає змогу поглянути на нього з точки зоруструктурної організації, наповнення такими значущими компонентами, без якихпроцес наукового пізнання стає неможливим або неякісним.
В історичному аспекті наука — цетакож результат та необхідний наслідок суспільного розподілу праці тому, щовиникає внаслідок відмежування розумової (інтелектуальної) діяльності відфізичної праці та поступовим перетворенням її в специфічний вид занять, щостосувалося спочатку незначної групи людей. Цікавим у цьому плані слідвідмітити те, що передумови для виникнення науки взагалі перш за все з'явилисяу Китаї, Індії, Вавілоні, Єгипті, де накопичувалися величезні емпіричні знанняз хімії, фізики, логіки, математики, астрономії. Це досягнення східноїцивілізації було перероблено у чітку систему знань в Древній Греції, дез'явилися мислителі, що спеціально займалися наукою, яка ще не мала галузевогорозмежування.
В даний період виділяють три головнихблоки наукового знання, які структурно відображують раціональне сприйняттядійсності: науки про природу, про суспільство та науки про 'мислення.
Передусім зазначимо, що термін „юридична наука“, який дужечасто використовується, може мати узагальнюючий характер та означати всюсукупність юридичних
наук — всі знання про правову дійсність (правознавство абоюриспруденцію). Проте, мова може йтися і про конкретну юридичну науку,наприклад, конституційне право, цивільне право або кримінологію, кримінальнийпроцес тощо. Перш ніж висвітлити внутрішню побудову юридичних знань, слідвизначити ті риси, які характеризують правознавство в цілому, відокремлюючийого у самостійну сферу людських знань. З цією метою необхідно ознайомитися зтим, що входить у правову сферу наукових досліджень, на яких принципах та задопомогою яких методів функціонує юридична наука та які функції і завданняпокладені на всю систему юридичних знань.
По-перше, визначимо предмет юридичної науки. Предмет науки — це тасфера життєдіяльності суспільства, на пізнання якої націлена дослідницькадіяльність. Для юридичної науки предметом являється держава та право. Предметнауки структурно складається з об'єктів — конкретних явищ державно-правовоїдійсності, які в свою чергу формують предмети конкретних галузевих наук (якправило — це певні види суспільних відносин, що складаються у тій чи іншійсфері дії права). Об'єкт юридичної науки (правознавство) таким чином за своїмобсягом вужчий від предмету та наповнює його конкретно історичним змістом. Узв'язку з цим, не слід плутати предмет правознавства, як систему всіхюридичних знань, з предметом конкретної юридичної науки. Саме з цих конкретно-науковихпредметів складається загально-теоретичне уявлення про сукупний предметюридичної науки в широкому розумінні, який фактичне не існує в якості єдиногоцілого та сприймається лише на філософському рівні мислення. Розумінняпредметів конкретних юридичних наук вимагає більш деталізованого підходу, щообумовлюється здійсненням безпосередніх досліджень реально існуючих явищ оперуваннямконкретними даними позитивного матеріалу. Ми вже зазначили, що у предметиюридичної науки включаються держава і право. Однак і держава, і право, і всядержавно-правова організація може існувати лише в умовах суспільства, тому їхвплив на суспільство і вплив суспільства на окремі явища державно-правовоїдійсності являється одним з аспектів дослідження предмету юридичної науки.
Тому мову треба, вести про конкретні методи окремих юридичних наук,які можуть бути універсальними або суто специфічними, що характерні лише дляоднієї галузі наукових знань або їх незначної кількості. Філософською основоювсякої методології пізнання є принцип відображення об'єктивних
закономірностей розвитку тафункціонування явищ оточуючої дійсності, розуміння їх в єдності та взаємодії.
Серед методів, які використовуються окремими юридичними науками, слідназвати методи порівняння, аналізу та синтезу, статистики, метод історизму,системно-функціональний метод, спеціально-юридичний та деякі інші.
Розглянемо найбільш поширені у правознавстві методи.
Спеціально-юридичний метод. Його сутність полягає в описі явищ державно-правової дійсності за допомогоююридичної термінології, висвітленні діяльності соціальних суб'єктів з точкизору юридичних моделей поведінки, з позицій законного або протиправного,обов'язкового або можливого. В ході такого описування відбуваєтьсяреконструкція фактів та явищ правової дійсності, їх юридична оцінка, виявляютьсятенденції та закономірності юридичної практики, вдосконалюється юридичнатермінологія.
Метод порівняння.Являє собою сукупність пізнавальних засобів та процедур, що дають можливістьустановити схожість та відмінність між явищами, що вивчаються. Як систематичнорозроблений метод сформувався в XIX столітті в порівняльному мовознавстві,етнографії. Зараз широко використовується юридичною наукою. Шляхом порівнянняоднопланового юридичного матеріалу, яке здійснюється за єдиними критеріями (зачасом, за суб'єктами, за обсягом), виявляються характерні риси, ознаки правовихявищ, їх особливе, загальне^або одиночне.При цьому виявляються такожпричинні зв'язки між явищами, що генетично не пов'язані між собою (економічнакриза суспільства та правотворча діяльність держави). У зв'язку з визначноюефективністю методу порівняння, для вирішення практичних проблем в системіюридичних знань склалася навіть ціла наукова галузь — порівняльнеправознавство, де вивченню підлягають різні правові системи окремихнаціональних держав. В результаті виявляється можливість удосконаленнязовнішньо-політичної діяльності, урахування існуючих особливостей міждержавнихстосунків, запобігання негативним фактам державно-політичного життя, що малимісце у чужому досвіді, використання у державному будівництві більшпрогресивного та передового, перевіреного світовою практикою. Порівняння, якметод, має науковий характер лише в тому випадку, якщо порівнюються невипадкові факти правової діяльності, а лише закономірні та типові, які маютьдостатній ступінь достовірності. Слід додати, що порівняння відіграє значну роль в умовиводахстосовно узагальнення інформації, виявленні аналогії предметів та явищ.
Методи статистики. Ціметоди використовуються майже усіма науковцями у ході вирішення дослідницькихзавдань. Змістовно це означає, що існує певна група статистичних методів, які взагальному вигляді розкривають порядок застосування математичних знань допізнання правової дійсності, вивченні кількісних змін у державно-правовомужитті та обробці цих даних. Серед статистичних методів розрізняють:
методи дескриптивної (описової) статистики, індуктивної (вибіркової)статистики, статистики взаємозв'язків. Всі вони тією чи іншою мірою впливаютьна процес пізнання. Фактично ми маємо справу з цифрами, формулами, графіками,гістограмами, середніми величинами, генеральними сукупностями тощо. Наприклад,завдяки дескриптивному методу, можна виявити ряд узагальнюючих показників, щохарактеризують певну сукупність явищ.Так, до сукупності соціальнихнорм відносимо такі показники: існують в суспільстві, виступають в якостіправил поведінки, регулюють відносини соціальних суб'єктів.
Системно-функціональний метод. Використовується у зв'язку з тим, що всі явищаправової дійсності існують не ізольовано, а взаємодіють з деякими іншими,складаючи таким чином єдину сукупність, що відповідає вимогам системності. Крімтого, що кожне явище виступає елементом системи, воно являється одночасовопідсистемою, яка складається з інших систем. Кожний елемент системи виконує вній свою функцію. Тому вивчення окремих правових явищ, що мають значнийелементарний склад, з позицій їх системно-функціональної організації маєзначний науковий ефект. Наприклад, дуже корисно і навіть необхідновикористовувати цей метод у ході вивчення системи державних органів, їхрозподілу на законодавчу та судову гілки влади за^фуцкуюнальним призначенням.Те ж саме стосується структури правової норми.
Підводячи підсумок питанню методології юридичної науки, слід зазначити,що у ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексновикористовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності тасумісництва, іноді один метод складає передумови для використання іншогометоду, таким чином, складається ціла система послідовних цілеспрямованих дій,які об'єднуються поняттям „дослідницька діяльність“. Завдякифункціям, можна простежити, як, якими шляхами розвивається системанауково-юридичних знань, який вплив здійснюють юридичні знання на системусоціальних зв'язків, яка кінцева мета отриманих результатів дослідження або якізавдання стоять перед юридичною наукою на даному етапі. Як і багато інших наук,юридична наука виконує ряд загальних функцій (теоретико-пізнавальну, прогностичну,комунікативну), але, як суспільній науці, їй притаманні деякі особливі функції— такі, як ідеологічна, практико-прикладна. Серед всіх функцій юридичної науки,які розглядаються в сучасній науковій літературі, слід виділити:
1. Теоретико-пізнавальна — теоретичне засвоєння держави та права нарівні загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування,формування загальних уявлень про окремі правові явища, констатація існуючогостану правової дійсності у тому чи іншому аспекті розуміння.
2. інтерпретаційна — пояснення сутності державно-правових явищ,висвітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціальногозначення тощо.
3. Ідеологічна — всяка система знань являється елементом ідеологіїлюдської свідомості. ідеї про право, про державу складаються в ціліснісистемні утворення у вигляді теорій, концепцій. Вони відображають інтереси таволю певних соціальних станів, формують програмні цілі партій, об'єднань,держав, виробляють оціночні критерії щодо правової дійсності, закріплюютьзагальноправові цінності та ідеали.
4. Прогностична — крім інтерпретації існуючих явищ юридична наука напідставі виявлення певних закономірностей та тенденцій формулює перспективи намайбутнє шляхом висунення гіпотез та прогнозів. Наукове передбачення володієзначною цінністю для практики соціального будівництва та являється однією знайважливіших функцій всіх суспільних наук. і
5. Практико-прикладна — усі теоретичні досягнення, які людство отримуєв результаті наукового дослідження, мають своїм завданням служити на користьлюдям, допомагати їм у вирішенні практичних завдань. Теорія для практики — осьосновний принцип дослідницької діяльності, одне з головних її завдань. Науковірекомендації повинні допомагати роботі державного апарату, сприятиудосконаленню правового регулювання, створенню надійних правозахисникмеханізмів тощо.
6. Еврестична — дуже близько до теоретико-пізнавальної, але означає нерозповсюдження та систематизацію юридичних знань, теоретичне засвоєннядійсності, а здобуття нових раніше невідомих знань про державу та право.
7. Методологічна— розглядається як внутрішньосистемна функція, якавказує на шляхи, засоби та прийоми отримання нових юридичних знань, можливостіїх використання у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства. У зв'язкуз цим слід відмітити методологічну роль загальної теорії держави та права усистемі юридичних наук.
8. Комунікативна — вказує на необхідність взаємозв'язку та взаємодіївсієї системи юридичних наук, дотримання однакових темпів приросту таудосконалення юридичних знань, використання наукових досягнень неюридичноїсфери, запобігання
І дубляжу у науковому дослідженні та утворенню прогалин, подоланнянеконструктив-|дискусій.
Перш за все серед них слід назвати принцип втілення справедливості,гуманізму, законності, плановість наукових досліджень, їх практичнанаціленість та Інші.
ГПеред сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, щомають перспективний або першочерговий невідкладний характер. Молода українськадер-1 жава опинилася в дуже скрутному становищі. Особливі труднощі відчуваютьсяв економічній сфері. Однак, за Конституцією Україна — це демократична,правова, соціальне орієнтована держава, тому вирішення проблем державногобудівництва, економічного відродження країни значною мірою залежить відвикористання правових заходів та механізмів. Ті методи управління, що існувалидо входження України в систему ринкових відносин, вже не відповідаютьдійсності, але ще не склалася і нова систем? управління, не спрацьовують на практиціюридичні гарантії, проголошені чинним законодавством. Тому виникла гострапотреба — засобами юридичного прогнозування сконструювати модель сучасногоукраїнського суспільства та вказати на шляхи та методи її практичної реалізаціїз урахуванням існуючих особливостей внутрішнього порядку та вимог світовихстандартів щодо організації державного життя. Це — генеральна лінія, якоюрухається вся юридична наука, але поряд з цим передбачається вирішення значноїкількості більш конкретних завдань: підготовка проектів законодавчих актів,проведення загальної систематизації законодавства, розробка правових механізмівефективного використання інституту місцевого самоврядування, передбачення новихтенденцій росту злочинності та обгрунтування відповідних правових гарантійзахисту прав та свобод громадян, вивчення та ґрунтовний аналіз практикидержавотворення інших країн з метою використання їх позитивного досвіду тощо...
Підсумковою ознакою, яка характеризує внутрішню організацію науковихюридичних знань являється їх системний характер. Ми вже зазначали, щоправознавство змістовно складається з певної системи юридичних наук, які маютьсвої власні предмети дослідження та відповідно до специфіки предметів власнуметодологію. Щодо класифікації юридичних наук, то у науковій літературі існуютьдеякі розбіжності не принципового характеру. Для прикладу наведемо більшпоширену класифікацію, за якою можна виділити:
1. Загально-теоретичні та історичні науки — теорія держави та права,історія держави та права, історія політичних та правових вчень.
2. Галузеві науки — конституційне право, кримінальне право,адміністративне право та інші.
3. Міжгалузеві науки — суд і правосуддя, транспортне право,господарське право, банківське, митне право.
4. Прикладні юридичні науки — кримінологія, криміналістика, судовамедицина, бухгалтерський облік.
5. Науки, що вивчають міжнародне та зарубіжне право і державу —міжнародне право, державне право зарубіжних країн, порівняльне правознавство,історія держави та права зарубіжних країн.
Юридична деонтологія більшою мірою відноситься до групи прикладних науктому, що вивчає вимоги етичного порядку у зв'язку з виконанням юристамипрофесійного обов'язку та деякі інші питання, про що вже говорилося раніше. Вісторичному плані
юридична наука має багатовіковий досвід, який складався шляхомпоєднання зусиль філософів, юристів, державних та політичних діячів різнихепох. На кожному етапі свого становлення в юридичні^ науці відбивалисятенденції розвитку суспільства, особливості функціонування тих чи іншихполітичних інститутів. Але якщо казати про витоки формування юридичних знань,що мали у достатній мірі офіційний та систематизований характер, то слідзгадати про римське правознавство пізнього періоду, j якеформувалося в межах колегії жреців (collegium pjntificum)та відчувало значний ї вплив релігійного світогляду. В цілому їх правовізнання ще не відділялися у само-I стійну галузь знань та існували разом зформулами релігійних традицій. Знання про I' правові норми вважалися цілкомтаємними та охоронялися кастою жреців, що забез-J^почувало ефективність їхнього релігійного та владного впливу на людей.
4. Юридична практика
Після ознайомлення з загальними рисами та системоюнаукових юридичних знань більш зрозумілими стають питання практичної діяльності,яка відбувається у сфері дії права в зв'язку з цим має ряд характерних-ознак,які дають можливість виділити її у певний вид соціальної діяльності. Перед тим,як визначити ці характерні риси, слід звернутися до розуміння більш загальноготерміну— соціальна діяльність, існує навіть теорія соціальної дії, автори якоїу 20-ті роки XX століття намагалися пояснити поведінку соціальних суб'єктівчерез зв'язки уявлення, психологічні і моральні моменти? які виникають у ходівзаємовідношень між ними Ця теорія характеризувалася свого часу, як основнийнапрям американської соціології XX століття та мала значний успіх у питанняхпояснення соціальної структури, ієрархії соціальних систем, рівнів їх організаціїтощо.
Питання соціальної діяльності можна розглядати також з позиційфілософії або психології. В кожному випадку ми отримаємо певний результат.Однак, слід враховувати той факт, що правознавство відноситься до суспільнихнаук, має свою методологію дослідження та різні методологічні рівні — відфілософського до конкретно-історичного, а значить може самостійно пояснюватиокремі явища оточуючого світу, які мають відношення до правової дійсності. Націй підставі соціальну діяльність можна визначати як спосіб організації таіснування соціального організму, в процесі чого, шляхом перетворення таспоживання оточуючого світу відбувається задоволення життєвих потреб таінтересів соціальних суб'єктів. Людські потреби та інтереси, які вис-тупаютьдвигуном їхньої діяльності, дуже різноманітні, характеризуються невизначе-нимколом аспектів розуміння, тому людська діяльність відбувається відповідно урізноманітних формах, напрямах та сферах суспільного життя. Одним із напрямів,що змістовно наповнюють поняття соціальної діяльності, являється юридичнадіяльність. При цьому юридичну діяльність можна розкрити черезпоняття форми або сфери со-ціальної діяльності. У першому і у другому випадкуце буде виправдано тому, що всяка людська активність спостерігається лише увипадку свого зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише увизначеній системі зв'язків, тобто у певній сфері соціальних відносин. Цірізні аспекти вказують лише на відмінність методологічних підходів тадопомагають всебічно розкрити об'єкт дослідження. Поряд з цим, юридичнадіяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різнихсферах життя суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які видисоціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами останнявідрізняється від інших. За різними підставами виділяють такі види, як —розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна,державно-управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формоюпрояву або способом здійснення (це залежить від методології дослідження).
Виділення такої значної кількості видів обумовленого багатогранністюсоцільного життя, складністю відносин та зв'язків, в які вступають люди.
Вид діяльності характеризуетьсяконкретними причинними зв'язками, метою, формами, сферою здійснення,суб'єктами, засобами та інше. Юридична діяльність, окремий вид соціальної діяльності.також характеризуєтьсягювними рисами:
1. Відбувається у сфері дії права звикористанням правових засобів.
2. Здійснюється спеціальноуповноваженими на те суб'єктами, які володіють юридичними знаннями.
3. її метою є упорядкування,узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішенняконкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних,групових та загальнолюдських потреб та інтересів.
4. Юридична діяльність маєорганізуючий характер, націлена на організацію дій інших суб'єктів І значноюмірою пов'язана з державною діяльністю.
5. Зміст юридичної діяльності у кожнійконкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягненнябажаних правових результатів.
6. Юридична діяльність у багатьохситуаціях виявляє елементи творчості, індивідуального підходу, винесенняконкретного рішення на підставі загальної моделі поведінки.
7. Юридична діяльність своїм правовимвпливом пронизує майже всі сфери суспільного життя, які підлягають правовомурегулюванню.
Таким чином, під юридичною діяльністюслід розуміти один з різновидів соціальної діяльності, який здійснюєтьсяюристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законнихпотреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права.—Іноді вживається термін „юридична практика“ (соціальна практика),який по суті
відображає поняття діяльності, алевключає ще й досвідпрактичного засвоєння І дійсності. Адже всяка діяльністьздійснюється з урахуванням^ існуючого досвіду Це закономірність соціальногопрогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між вище згаданимитермінами.
Нами вже було зазначено, що змістюридичної діяльності у кожному випадку складають конкретні дії перелік суттєвовпливає на визначення обсягу, сфери та форм юридичної діяльності. Вумовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв'язків відповідним чиномзмінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. Напідставі аналізу спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні ) види: cavere (складати нові позови таугоди), адеге (вести справу у суді), respondente (давати відповіді). Самою типовою функцієююрисконсультів було „respondente“ — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їхпосередників. Авторитет римських юристів,, набутий у судових засіданнях, бувнастільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистоїучасті у судовому розгляді справи. У ( зв'язку з тим, що за консультаціями восновному зверталися оратори-адвокати, Ци- церон порівнював роль юрисконсультау суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора насцені.
суспільних відносин вимагає від їхучасників узгодження своїх цілей, бажань, потреб та інтересів.
Юридична діяльність, характеризуючись своїми специфічними рисами, неявляється виключенням із загального правила. Як і інші види соціальноїдіяльності, вона впорядковується за допомогою цілої системи засобів, серед якихправові займають вагоме місце. Однак, в деонтологічному аспекті привертають досебе увагу засоби неюридичного походження, за допомогою яких здійснюєтьсярегулятивний вплив. В чому ж полягає сутність соціального регулювання, які видийого бувають та як воно трансформується в сферу юридичної діяльнбсті? Требазазначити, що виходячи із системного характеру соціальної організації(суспільство як система), її багатоплановості, необхідності розвитку іфункціонування, соціальне регулювання як невід'ємний фактор і умоваспівіснування різнородних суб'єктів, умова здійснення будь-яких видівсоціальної діяльності існувало на протязі всього періоду суспільства. Можнавизначити два основних види соціального регулювання: нормативне таіндивідуальне. Суть нормативного зводиться до створення загальних правилповедінки людей в суспільстві, які розраховані на невизначене коло осіб таситуацій. Індивідуальне регулювання полягає у встановленні моделі поведінкидля конкретно визначених осіб, яка розрахована на одноразове використання. Взалежності від суб'єктів регулювання розрізняють державне та недержавне. Прицьому зазначимо, що для регулювання юридичної діяльності характерно поєднаннярізних видів регулятивного впливу. Таким чином, в ході регулювання відбуваєтьсяформування моделей поведінки загального або індивідуального характеру. Прицьому використовуються слідуючі засоби: надання права на певні дії, покладанняобов'язку, встановлення заборон та визначення мір відповідальності. Взалежності від способу встановлення та забезпечення реалізації існуючихнормативів, вони можуть бути юридичного, морального, релігійного або іншого походження. Прицьому, їх головне призначення полягає в тому, що вони визначають алгоритм дійлюдини в різноманітних життєвих ситуаціях і в комплексі складають нормативнуоснову всякої соціальної діяльності. Виходячи з того, що предметом нашогодослідження виступає діяльність юридична, то безпосередньою основою її здійсненняявляються юридичні норми. Але при цьому існує система моральних вимог, якіскладають деонтологічну характеристику юридичної діяльності. Це не означає, щомораль і право існують відокремлено, не знаходячи аспектів взаємодії. Навпаки,вони доповнюють одне одного, узгоджують свої регулятивні можливості, хочапріоритет у цій взаємодії визнається за нормами морального походження, яківиконують роль визначального фактору у формуванні нормативної бази всякоїсоціальної регуляції.
Існують такі сфери життя суспільства, де тільки шляхом моральногорегулювання можна визначити поведінку людей (відносини дружби, любові), хочаЮридичне право у порівнянні з мораллю має значно більше можливостей. Щодоюридичної діяльності, то поряд з наявністю системи правових норм існує такожнормативна база, що характеризується поняттям професійної моралі. Визначеннясистеми цих норм, принципів або окремих положень має практичне значення усправі формування правової свідомості майбутніх юристів. Крім того, загальневизнання та використання системи де-онтологічних вимог у юридичній діяльностісприятиме зміцненню законності, правопорядку в країні, визнанню дійсногоавторитету юридичної професії, авторитету права в цілому.
5. Поняття та структурна характеристикаморалі
Що таке мораль, її витоки, суть, роль у житті суспільства та окремої людини? Відповідь на ці питання дає одназ давніх галузей пізнання — етика, яка пояснює мораль (лат. mores —нравы), як одну з форм суспільноїсвідомості, як суспільний інститут, який виконує функцію регулювання поведінкилюдей у всіх сферах суспіль-
ного життя. З точкизору нормативного регулятора, яким виступає мораль в процесі юридичноїдіяльності, її можна розглядати як систему вимог до юристів у зв'язку зіздійсненням ними своїх професійних обов'язків (норми моралі, совість, відповідальність,честь).
Характеризуючи моральвзагалі, слід зазначити, що моральне життя суспільства являє собою складнебагатогранне явище, яке відображує різноманітні потреби та інтереси соціальнихпрошарків та груп населення і при цьому виступає важливим регуляторомвзаємовідносин між людьми та фактором їх духовного розвитку. На фоні загального характеру, моральноїрегуляції має місце в суспільстві наявність особливої професійної моралі, якавідображує специфіку того чи іншого виду соціальної діяльності людей.Професійна мораль — це результат історично професійного розподілу праці, якийвідображував об'єктивні процеси розвитку суспільства. Слід сказати, щопрофесійна мораль складається перш за все в таких видах діяльності, об'єктомяких виступає людина. Це пояснюється тим, що робота з людьми має своїнеповторні ситуації, труднощі, протиріччя, які треба вирішувати та уникати впроцесі спілкування, які не можна раз і назавжди окреслити якоюсьуніверсальною юридичною нормою. Крім того, характер та специфіка відносин міжлюдьми у кожній професії (хво-рий-лікар, підсудний-суддя, артист-глядач)висувають специфічні моральні вимоги та оцінки, які є важливим регулятором цихвидів діяльності та забезпечують реалізацію задач, що стоять перед ними.Виходячи з цього, професійна мораль, з одного боку виступає як складова частиназагальної моралі, з другого — як специфічне до-. повнення до нормативної бази,що регулює той чи інший вид професійної діяльності ЛЮДИНИ.
Моральнасвідомість виступає в якості третього складового елементуморалі. Її розглядають як специфічну форму суспільної свідомості і визначають вякості системи поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку, яка відповідаєсоціальним інтересам. Характеризуючи в цілому моральну свідомість, слід визначитихарактерні риси: моральна свідомість зароджується в процесі моральноїдіяльності, відображує моральну практику, а через неї економічний базис інадбудову суспільства; в моральній свідомості знаходять своє відображення межівільних дій людини, відповідно до сприйня нею моральних цінносіеи.
Характеризуючи структуру моральної свідомості, слід зазначити, щоза рівнями формування розрізняють суспільну та індивідуальну. Якщо до першоївідносять теоретичні вимоги, норми, кодекси, ідеали, категорії, то до другоговиду включають мотиви, почуття, переконання особистості. Ці два рівні існують упевній взаємодії. Індивідуальна свідомість визначається суспільною свідомістю,яка базується на суспільному бутті. Якщо людина проникається важливістюколективної ідеї, вона сприймає її як свою особисту. Так, вумовах обстановки поваги один до одного, ввічливості, шанування практичногодосвіду, нетерпимості до правопорушень формується відповідна свідомість окремоїособистості, відбувається сприйняття загальноприйнятих правил наіндивідуальному рівні.
Зупинимося на вивченні найбільш значущих складових моральноїсвідомості, серед яких слід назвати моральні почуття та норми моралі.
Моральні почуття, які проявляються в юридичній діяльності, достатньорізноманітні, що виходить з широкого спектру зв'язків, які формуються впроцесі вирішення значної кількості юридичних справ. До їх переліку можнавіднести такі:
— почуття патріотизму (пріоритетінтересів загальної справи перед особистим інтересом або за рахунок особистогоблага);
— престижно-статусні почуття,пов'язані з потребою самоствердження (почуття гордості за свою професію, задовіру колективу, усвідомлення необхідності подолання труднощів з метоювипробування своїх професійних можливостей);
— альтруїстичні почуття (бажання дати радість, допомогу, втішити,підбадьорити в тяжку хвилину);
— комунікабельні почуття (симпатія, довіра, повага приспілкуванні).
Роль моральних почуттів у юридичній діяльностівиявляється через призму спілкування людей. А виходячи з того, що юридичнапрофесія передбачає саме роботу з людьми різного характеру, рівнякультури, інтелекту, то можна зазначити ту значну роль, яку відіграють моральніпочуття у мотивації роботи працівників юридичних установ. По-перше, — цеоцінка вчинків та поведінки людей з позицій суспільно-вироблених норм таідеалів. По-друге, — моральні почуття виступають засобом регуляції відносинміж людьми, соціальними групами тощо. По-третє, — завдяки почуттям суспільно-значущінорми, принципи, ідеали інтуїтивно перетворюються у внутрішню переконливістьлюдини. По-четверте, — моральні почуття являються не тільки засобом регуляції,але й засобом самоствердження людини, виявом багатства її внутрішнього світу.Тому формування моральних почуттів у кожної людини, а тим більш у юристів,співробітників правоохоронних органів, є однією з важливіших задач моральногови-ховання.
6. Моральні принципи та їх відображення в юридичній діяльності
Не менш важливою умовою здійснення юристамисвоїх професійних обов'язків є усвідомлення та використання у своїй діяльностіосновоположних ідей — принципів і моралі, які являють собою найбільшузагальнений вираз вимог тої чи іншої моралі. Моральні принципи складають ядроморалі, визначають її соціально-історичну суть, ідейну націленість. На відмінувід норм моралі, які визначають тактику поведінки людини в конкретних життєвихситуаціях, принципи моралі визначають узагальнену соціальну орієнтацію,стратегію поведінки, являються своєрідною програмою діяльності. Моральніпринципи об'єднують та систематизують всю моральну діяльність, виступаютьфактором стабільності, визначають головну лінію поведінки.
В професії юриста моральні принципи виконують своїспецифічні функції. Вони допомагають орієнтуватися у найбільш складних, нормативно не визначених ситуаціях,що дає змогу приймати нестандартне рішення, яке не суперечить інтересам справив цілому. Завдяки усвідомленню принципів моралі, які склалися у колективі службовцівюридичної установи, надається можливість програмування дій окремих співробітників,гарантування впевненості щодо виконання ними професійного обов'язку наналежному рівні. Моральні принципи також забезпечують стабільність мікрокліматуу колективі, а значить і стабільність його роботи, що є необхідною умовоюфункціонування всіх правоохоронних органів. З іншого боку, дотриманняпринципів моралі у своїй професійній діяльності оберігає працівників юридичнихслужб від аморальних вчинків, скоєння яких породжує серед громадяннедоброзичливе ставлення, недовіру, а в окремих випадках — люту ненависть дослужителів Феміди.
Серед принципів моралі, які значною міроюздійснюють позитивний вплив на сферу юридичної діяльності, слід назватипринципи гуманізму, демократизму, законності, справедливості, колективізму,чесності, порядності, гласності у роботі та деякі інші. У чомуж полягає сутьзазначених принципів стосовно професійного обов'язку юристів? Для висвітленняцього питання необхідно звернутися до визначення змісту найбільш провіднихморальних принципів. Одним із загальновизнаних та важливіших принципів — вважається принцип гуманізму, який розкриває цінностний аспект організаціїлюдських відносин. Гуманізм (лат. humanus — людяний, людський)означає людяність, любов до людей, вимогу на захист гідності людини, її правона щастя, всебічний розвиток. Як моральний принцип, який трансформується усферу юридичної діяльності, він із змістовного боку формулює певну системувимог:
—розуміння людини, як вищої цінності, а не як засобу для досягнення цілей, все.робити для забезпечення потреб та інтересів людини;
— забезпечення свободи та захисту гідностіособи, права на щастя, на духовний розвиток;
— повага до особистих якостей;
— рівне ставлення та повага до чоловіка тажінки, повага до ідеалів людини, Л вікових, національних ознак,політичних поглядів;
— чутливість, душевність у відносинах :
— чесність, прямота в оцінці дій,доброзичливість критики, несприйнятливість аморальних вчинків.
Принцип колективізму також притаманнийюридичній роботі, стосовно якої висуваються певні вимоги:
— єдність мети та волі колективу;
— ідейна єдність;
— співробітництво та взаємодопомога;
— керівництво колективом, як організаційнийта об'єднуючий фактор його Існування;
— чітке дотримання дисципліни всіма членамиколективу, незалежно від стажу, досвіду, посади тощо.
Іноді окремі вимоги принципу колективізмутрактуються на підставі відстоювання | вузькогрупового абоіндивідуально-егоїстичного інтересу, в результаті чого набувають іншогозвучання. Так, слід відрізняти доброзичливу критику від критицизму, заздростіабо інших негативних почуттів, взаємодопомогу від кругової поруки.
7.Поняття та різновиди юридичних спеціальностей
Професія юриста,як своєрідний вид соціальної діяльності, виділяється серед І інших цілим рядомспецифічних властивостей, зумовлених тою роллю, яку відіграють І право ізаконність у житті суспільства. Охорона прав і законних інтересів громадян, Ібезкомпромісна боротьба з правопорушеннями, висококваліфіковане розв'язаннярізноманітних юридичних проблем — є змістом повсякденної діяльності юристів і разомз тим являється їх професійним обов'язком. Саме юристи, які мають ґрунтовнізнання, відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чіткерозуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені владнимиповноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності іправопорядку у державі. Необхідність виконання юристами своїх професійнихповноважень, громадянського обов'язку ставить перед ними особливо високівимоги до особистих якостей. В першу чергу юрист має глибоко усвідомлювати, щосвою місію він виконує будучи наділений високою довірою суспільства і держави,а тому його висока порядність, чесність, безкорисливість, об'єктивність,вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення досамовдосконалення повинні бути невід'ємними рисами його натури.
Характерною ознакою відданості юриста своїйсправі, професійної зрілості є загострене почуття справедливості. Для юриста,це насамперед означає небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі ідо таких які через збіг складних життєвих обставин самі опинилися середправопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки своємупрофесійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю спостерігача, а активно іефективно домагатися відновлення порушених прав, встановлення справедливості.
Зробити це — його професійний і громадянськийобов'язок. Всупереч відомому прислів'ю „людині властиво помилятися“,юрист, як і лікар, не має права на помилку. Адже вона занадто дорогообходиться людині і суспільству в цілому. Її ціною іноді можуть бути тяжкінаслідки — втрата волі, здоров'я і навіть життя. Звичайно, ніхто незастрахований від прийняття хибних рішень, але у тому і полягає особливістьюридичної діяльності, щоб „метод спроб та помилок“ був для неїнеприйнятний. Тому, рішення з будь-якої юридичної справи має бути глибоковиваженим, всебічно обміркованим, що і являється головною передумовою йогонепогрішимості. Специфічною рисою діяльності юриста є повсякденне зіткнення знайрізноманітнішими життєвими ситуаціями, юридичними казусами, які мають деякіспільні ознаки і у той же час часто істотно відрізняються Досвідченим юристамдобре відомо, що на практиці фактично не буває цілком ідентичних справ,випадків, абсолютно тотожніх ситуацій, а відтак не може бути і стереотипів дляїх вирішення. У професії юриста має місце нагальна потреба у творчому підходідо встановлення істини у кожній конкретній справі, постійний пошук, можливістьмиттєво орієнтуватися у ситуації, готовність до прийняття нестандартних у межахзакону рішень.
Таким чином юрист— це професіонал, який має фундаментальні таспеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні праваі законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичнимінструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав ізаконних інтересів громадян.
З розвитком сучасного суспільства, здійсненням великих перетворень урізноманітних сферах людської діяльності, як соціальній, економічній,політичній, духовній, природно відбуваються і певні зміни у юриспруденції,самому характері юридичної діяльності, спеціалізації правової роботи.
По-перше, помітно зростає значення і престижність юридичної діяльності,праці юристів. Все більшого суспільного визнання ця діяльність набуває нарізних рівнях державно-політичної системи соціального середовища, як одного знайважливіших факторів суспільного прогресу.
По-друге, проблеми побудови правової держави, забезпечення охорони праві законних інтересів людини, громадянина, імплементації норм міжнародного правау внутрішнє законодавство України ставить перед юридичною громадою нові, упевній мірі складні завдання щодо удосконалення форм і методів роботи в цьомунапрямку. По-третє, оновлення економіки, створення нових видів, формекономічної діяльності потребують внесення,істотних коректив, новацій, як узміст правового регулювання економічних відносин, практику використаннявідповідних форм і методів, так і в існуючий зараз „набір“ юридичнихспеціальностей, а то і формування нових юридичних спеціальностей, пов'язаних,наприклад, із застосуванням норм комерційного, господарського права тощо.
8. Загальна характеристика окремих юридичнихспеціальностей
У суспільстві існує ряд юридичних спеціальностей,які традиційно належать до 1 числа провідних і мають особливе значення у справізабезпечення правопорядку і законності. Це суддя, прокурор, слідчий, інспекторкарного розшуку, адвокат, юрисконсульт, нотаріус.
Суддя — це посадоваособа, виключно якій надано право від імені держави здійснювати правосуддяшляхом розгляду у судовому засіданні кримінальних, цивільних справ, справ проадміністративні правопорушення і виносити відповідне судове рішення. Органисудової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах івідповідно до законів України /ст.6 Конституції України/.
Крім, судів загальної компетенції в Україні створений і дієКонституційний Суд,
Який є єдиним органом конституційної юрисдикції,призначений вирішувати питання про відповідність законів та інших правовихактів Конституції і давати офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Робота судді надзвичайно складна, багатогранна і відповідальна. Високийрівень судової діяльності, винесення компетентного і справедливого рішеннясудом є однією з найважливіших гарантій надійного забезпечення прав і законнихінтересів громадян. Відправлення правосуддя завершальна і вирішальна ланкаланцюга проходження юридичної справи від початку до кінця. Від рішення судузалежить її кінцевий результат, а то ідоля людини. Соціальна значимістьдіяльності суду виявляється також і у її впливі на активізацію профілактикиправопорушень. Все це зобов'язує суддю до об'єктивної оцінки своїх професійнихякостей і культивує такі риси характеру, які специфічні і необхідні саме длятакого роду діяльності. Особливостями мислення судді є незалежність відбудь-яких впливів зовні, об'єктивність у підході до оцінки суті справи іприйняття рішення, глибокий і всебічний аналіз усіх її обставин, вміння бачитиза чисто зовнішніми деталями справжні мотиви поведінки людей, дійсні причинивиникнення подій і явищ. інтелект судді найбільш виявляється у встановленні,визнанні істотних для справи фактів і відокремлення їх від недостовірних,сумнівних даних.
Організаційні здібності судді — неодмінна властивість його особистості,як керівника судового процесу. Його воля, висока дисциплінованість,зібраність, цілеспрямованість, наполегливість у встановленні істини впоєднанні з правовою культурою у вирішальній мірі визначають належну поведінкуучасників процесу, високий рівень організації відправлення правосуддя.Комунікабельність, тобто вміння спілкуватися — риса, без якої немислимеповноцінне виконання суддею своїх функцій. Характер його роботи зумовлюєповсякденні відносини з багатьма людьми різного рівня освіти, складу розуму,віку, способу життя, характеру тощо. І до кожного з них потрібний відповіднийпідхід, розуміння. Тут особливо важливі такі якості судді, як чуйність,врівноваженість, такт, вміння вислухати і у той же час допомогти людинізрозуміти сутність питання, чесно і правдиво висловитися по справі.
Професіограма судді була би неповною, якщо б не зазначитизасвідчувальну сторону його діяльності, яка виявляється у відповідномуоформленні усієї здобутої в ході процесу інформації: складанні І відпрацюваннісудових документів — протоколів, вироків, ухвал тощо. Виконання цієї роботипотребує від судді високої загальної і правової культури, досконалого володіннядержавною мовою, наявності необхідних професійних навичок документоведення.
Прокурор — державнапосадова особа, яка покликана здійснювати вищий нагляд за дотриманням і вірнимзастосуванням законів органами держави, посадовими особами, громадськимиорганізаціями і громадянами. Відповідно до ст. 121 Конституції України, напрокуратуру покладено:
1. Підтримання державного обвинувачення в суді.
2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,визначених законом.
3. Нагляд за додержанням законів органами, які проводятьоперативно-розшуко-ву діяльність, дізнання, досудове слідство.
4. Нагляд за додержанням законівпри виконанні судових рішень укримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусовогохарактеру, пов'язаних з обмеженнями особистої свободи громадян.
З метою забезпечення реальних можливостей при здійсненні своїхфункцій прокуророві законом надані певні права:
1. Безперешкодно входити у державні або громадські установи,підприємства, відомства і мати доступ до документів і матеріалів, необхіднихдля проведення перевірки.
2.Вимагати для перевірки рішення,розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержуватиінформацію про стан законності і заходи її забезпечення.
3.Вимагати від керівників, іншихпосадових осіб державних органів проведення перевірок, ревізій підпорядкованихі підконтрольних підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів дляпроведення перевірок, ревізій.
4. Викликати посадових осіб ігромадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.
5. Давати вказівки працівникамслідчих органів з питань розслідування конкретних кримінальних справ, виконанняяких обов'язкове.
6. Давати санкції на арешт,проведення обшуків, застосування певних заходів у здійсненніоперативно-розшукової роботи, затверджувати обвинувальні акти з кримінальнихсправ, що направляються до суду.
З метою припинення, усуненняправопорушень, відновлення порушених прав і свобод громадян прокурор при наявності відповідних підставправомочний винести протест або подання на незаконний акт, порушити кримінальнусправу, дисциплінарне переслідування, притягти винних до адміністративноївідповідальності, пред'явити у суді позов на користь потерпілих від порушеньзакону. Разом з тим, прокурор не має права втручатися у господарську діяльністьта підміняти органи відомчого управління і контролю. Поряд з якостями, якімають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, робота прокурорапередбачає наявність у нього специфічних властивостей характеру. Це,насамперед, глибока і тверда переконаність у справедливості і великійсоціальній значимості справи, якій він себе присвятив, відповідна націленістьна досягнення поставленої мети, підкріплена активною і послідовною діяльністю,високі вольові якості. У той же час, враховуючи великий обсяг владних повноважень,якими наділений прокурор, його обов'язок — ефективно і виключно обачливокористуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувативсі „за“ і „проти“, бути об'єктивним, не піддаватисяобвинувальному ухилу, спокусі захисту „честі мундиру“, проникати усутність правових, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки івиправити їх.
Особливості прокурорської діяльності часто вимагають від працівникацієї системи виявляти мобільність, швидкість і гнучкість мислення, здібністьконструктивно думати і приймати рішення у незвичайних, екстремальних умовахбез сторонньої допомоги, осмислено діяти і вирішувати задачі у мінімальнийчас. Прокурор повинен оцінювати явища з урахуванням усіх деталей,прораховувати найближчі і віддалені, прямі і побічні результати. Прокурор, зависловом славнозвісного юриста А.Ф.Коні, — „промовляючий суддя“. Уцьому контексті прокурор постає, як викривач суспільних пороків,антигромадських проявів, злочинності, свавілля. Але тут йдеться і про значенняйого ораторських здібностей, культуру володіння письмовою мовою для передачіширокому загалу у яскравій, переконливій і зрозумілій формі його думок іпочуттів.
Слідчий — спеціаліст-юрист, призначенняякого розслідувати скоєні злочини і, у разі доведення вини обвинуваченого,підготувати матеріали кримінальної справи для віддання його до суду. У данийчас посади слідчих є у штатах органів прокуратури, внутрішніх справ, Службибезпеки України...
Проведення слідства різними відомствами визначено нормативними актами взалежності від тієї чи іншої категорії справ. Діяльність слідчого полягає увстановленні фактичних обставин справи, їх оцінці, визначенні ступеня виниобвинуваченого в залежності від зібраних доказів і пред'явленні йомуобвинувачення, виявленні причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів івідповідному реагуванні на них. Визначальним фактором професійної діяльностіслідчого є її творчий пошуковий характер. Звичайно, це положення стосуєтьсяусіх видів професійної діяльності юристів. Однак, саме слідчі в основномуспрямовують свою роботу на встановлення прихованої істини. Тут
Оособливого значення набуває талант, наполегливість,творчий підхід до вирішення проблем, що виникають у процесі слідства. Виконанняслідчої роботи вимагає високої позитивної 'мотивізації, готовності до напруженоїпраці, принциповості. Слідчому також треба мати хист до організаційноїдіяльності у справі розкриття злочину: розподіл виконання необхідних дорученьпрацівникам карного розшуку, залучення спеціалістів, експертів, виявленняречових доказів, встановлення свідків тощо. Нарешті, ефективність роботислідчого у певній мірі залежить від його комунікабельності у спілкуванні зіншими учасниками і суб»єктами попереднього розслідування.
Інспектор кримінального розшуку, інспектор по боротьбі з економічнимизлочинами —спеціалісти-юристи, працівники внутрішніх справ. Вони призначені розкриватинайнебезпечніші злочини, провадити дізнання, що включає в себе здійсненняпервинних невідкладних заходів оперативно-пошукового характеру, затриманнязлочинця після скоєння злочину (затримання «по гарячих слідах»).Працюючи по розкриттю злочинів, інспектор органів внутрішніх справ обов'язковоповинен думати про перспективу даної кримінальної справи, про те, якимкінцевим результатом може обернутися її подальше попереднє і судове слідство.Для цього потрібна часто величезна і ретельна робота на етапі дізнання повиявленню і закріпленню доказів. Оперативні працівники діють, як правило, у дискомфортных умовах, більша частина їх часу використовується на виконання роботипоза стінами службових кабінетів. Службові завдання нерідко треба вирішувати вумовах невизначеності. Часом виникає необхідність діяти негайно увідповідності з обставинами, що складаються, коли не зрозумілі її параметри,коли виникають раптово ситуації, не передбачені ніякими нормативними актами,інструкціями.
Юридична діяльність оперативних працівників за своєю суттю пов'язана зконфліктними ситуаціями, а тому вони часто піддаються високим психічним іфізичним перенавантаженням. Гідно переносити їх спроможні лише справжні,належним чином підготовлені професіонали. Діяльність оперативних працівниківвимагає від них високої фізичної підготовки, великої особистої сміливості,здібності миттєво реагувати на події, що виникають під час проведенняоперативно-розшукових заходів. Необхідними умовами успішної роботи інспекторівОВС по розкриттю злочинів є їх професійна спостережливість, аналітичний розум,вміння відновити картину злочину. Ознакою високого класу оперативногопрацівника є його організаторські здібності, вміння спілкуватися з людьми,схиляти їх до щирої і відвертої розмови, викликати у них бажання сприяти роботіОВС. Значною підмогою у діяльності інспектора ОВС є знання особливостейкриміногенного контингенту, їхніх звичаїв, лексикону. Його зусилля мають бутиспрямовані на запобігання злочину, створення таких умов, які б перешкоджализдійсненню злочинних намірів.
Адвокат —професіональний юрист, який покликаний своєю діяльністю, відповідно доКонституції та законів України, сприяти захисту прав і свобод, представлятиінтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичнихосіб, надавати їм юридичну допомогу. Адвокат діє у складі адвокатури України,яка, згідно Закону України «Про адвокатуру» від 9 грудня 1992 року, єдобровільним професійним об'єднанням. Вона функціонує на підставі верховенствазакону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфеденціальності. Адвокат неможе суміщати свою діяльність з роботою в органах прокуратури, внутрішніхсправ, службі безпеки, державному нотаріаті, системі державного управління.Законом також передбачено право адвоката здійснювати адвокатську діяльністьіндивідуально, відкривати своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншимиадвокатами у колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатськіоб'єднання. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності,самоврядування, колегіальності та гласності. У межах своєї компетенції адвокатидають консультації та роз'яснення, довідки щодо законодавства, складають заяви,скарги та інші документи правового характеру, здійснюють представництво у судіта в інших державних органах в інтересах громадян і юридичних осіб, надаютьюридичну допомогу суб'єктам права, сприяють правовими засобами здійсненнюпідприємницької діяльності. Для забезпечення реальних можливостей щодо виконанняадвокатами своїх функцій вони наділені відповідними правами:
—збирати дані про факти, які мають істотне значення по судових справах, зокрема,запитувати і отримувати документи або їхні копії від підприємств, установ, організацій,а від громадян за їх згодою;
—знайомитися на підприємствах, в установах і. організаціях з необхідними документами,за винятком таємних;
—отримувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань;
— доповідати клопотання і скарги на прийомі упосадових осіб і, відповідно до закону, одержувати від них мотивованівідповіді;
—бути присутніми під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальнихорганів і давати пояснення щодо їх сутності;
— виконувати інші дії, передбаченізаконодавством.(21) Разом з тим, адвокати мають суворо дотримуватись і певнихобов'язків, покладених Законом «Про адвокатуру». Під час здійсненнясвоїх професійних обов'язків адвокат зобов'заний неухильно виконувати вимогидіючого законодавства, використовувати усі передбачені законом засоби захиступрав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має прававикористовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийнявдоручення, а також відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного,обвинуваченого, підсудного. Адвокат не має права приймати доручення пронадання юридичної допомоги у випадках, якщо він по даній справі надавав ранішеабо надає зараз юридичну допомогу особам, інтереси яких протирічать інтересамтого, хто звернувся з проханням про ведення його справи, або брав участь, якслідчий, дізнавач, прокурор, суддя, цивільний позивач тощо. Крім високої кваліфікації,адвокат має володіти глибокими знаннями не тільки у галузі юриспруденції, а і вінших сферах науки, бути тонким психологом, вміти робити необхідні висновки.Для нього дуже важливо бути добрим промовцем, мати змогу майстерно складатидокументи. Неодмінна'вимога до адвоката — скрупульозне дотримання свого призначення.—захищати не злочин, а людину, мати високі моральні якості, неухильно додержуватисяадвокатської етики.
Нотаріус — юрист, в обов'язкиякого входить посвідчення безперечних прав і фактів, засвідчування документівта виконання інших нотаріальних дій, спрямованих на юридичне закріплення цивільнихправ і попередження їх можливого порушення надалі. Робота нотаріусів базуєтьсяна певних принципах, до яких належать: законність, дотримання таємницінотаріальних дій, що вчиняються, принцип об'єктивної істини, сприяннягромадянам і організаціям у здійсненні їх прав і захисті законних інтересів,принцип державної мови нотаріального провадження. Закон допускає поряд з державшиминотаріусами діяльність приватних нотаріусів. У населених пунктах, де немає нотаріальнихконтор, ряд нотаріальних дій виконують виконавчі комітети сільских, селищних іміських Рад. У відповідності із Законом України «Про державнийнотаріат» від 2 вересня 1993 року, до компетенції нотаріусів входитьвчинення таких дій :
— посвідчення угод ( договорів, заповітів,доручень тощо);
— вжиття заходів до охорони спадкового майна;
— видача свідоцтв на право спадщини;
— видача свідоцтв про право власності на долю у спільномумайні подружжя;
— засвідчення вірності, дійсності підписів,документів, фактів тощо;
— прийняття у депозит грошових сум і ціннихпаперів;
— вчинення виконавчих надписів;
— прийняття на зберігання документів та інше.
Притаманні нотаріусу якості виявляються у професійнійроботі з юридичними документами, їх ретельному дослідженні, комунікативності,вмінні встановлювати психологічний контакт з клієнтами і разом з тимпильності. Характер роботи нотаріуса потребує від нього глибоких знань нетільки суто нотаріального законодавства, а і інших галузей законодавства —цивільного, цивільно-процесуального, шлюбно-сімейного, аграрного, земельного,трудового, проявляти високу правову культуру.
Юрисконсульт —спеціаліст, який здійснює правову роботу у державній або недержавній установі,організації, на підприємстві, у комерційних структурах і т.п. Це одна знайпоширеніших юридичних спеціальностей: за своїм характером вона близька доадвокатської діяльності. Разом з тим, вона має свою специфіку, яка, зокрема,виявляється не тільки у захисті інтересів даної організації, відстоюванні їхінтересів при розгляді господарських спорів у арбітражі, судах таінших державних органах, а і в юридичному забезпеченні ефективності роботи йогопідприємства, установи, організації. Необхідні якості юрисконсульта — вмінняздобути авторитет у колективі, порядність, чіткість і оперативність у роботі,принциповість, здатність відстояти свою точку зору, вимоги закону.
9.Списоквикорастиної літератури
1. Гусєв, ТіхоміровЮридична деонтологія.-К. 99р.
2. Бругалов Юридичнадеонтологія – К. 98р.
3. Шмошкін О.В. Юридичнадеонтологія – К. 95р.