Реферат: Взаємовідносини продуктивних сил і виробничих відносин

Вступ.

1. Поняттяпродуктивних сил та виробничих відносин в економічній теорії.

2. Взаємовпливта взаємозалежність продуктивних сил і виробничих відносин.

3. Еволюціярозвитку продуктивних сил в у різних суспільних формаціях.

Висновки.

Списоклітератури.

Вступ.

Історичний екскурс у минулеекономічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомитиекономічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак,розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичніпотреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічноїтеорії.

Економічна думка зародилася ще встародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, наушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла вепоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до н. е.), Платона(427-347 рр… о н. є.), Аристотеля (384-322 рр. до н. е.), а також мислителівстародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часуз’ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнєгосподарство) -так називалася праця видатного мислителя стародавньої ГреціїКсенофонта, в якій зроблена спроба обгрунтувати мотиви господарської діяльностілюдей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Але не кожна економічна думкарозвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні врабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системиекономічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово впроцесі історичного розвитку суспільства.

Могутнім поштовхом до формуванняекономічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життякапіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватисяпродуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба вдослідженні всіх ціх явищ, вивченні закономірностей функціонування економії вцілому. Врешті-решт постало питання і про джерела богатства націй і народів,груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, алеформується система погл ядів на всі ці питання. Відбувається і становленняекономічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін бувуперше застосований французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці «Трактатполітичної економії» (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвиваласяекономічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пі літикос»-суспільний,державний і «ойкономія»-управління, домашнє господарство («ойкос» — дім,господарство, «номос» — закон).

Визначне місце в історіїполітичної економії зайняло вчення меркантелістів. Воно зародилось у XVI-XVII су країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вченнябуло спрямоване проти феодалізму. У меркантелістів об’єктом досліджень бувобіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважавсятією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантелістів переважавповерховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Марксзазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з тогочасу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.

Перенесення аналізу із сфериобігу.у виробництво стало початком економічної науки, що пов’язано зі становленнямкапіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантелізму івиникнення класичної буржуазної економічної науки.

Історично першими на шляхкапіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазнаполітекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623-1687 рр., Англія) іфізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання пропоходження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. Насню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, айого джерелом є природа і праця. Ф.Кене в своїй праці «Економічна таблиця»(1758 р.) уперше в економічній літературі процес суспільного відтвореннярозглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.

Вищим досягненням буржуазноїполітичної економії є праці представників англійської класичної школи АдамаСміта (1723-1790 рр.) і Давида Рікардо (1772-1823 рр.). У них досліджувалисявиробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин,науково обгрун-вати походження прибутку. Результати досліджень, основнівисновки класиків буржуазної політекономії високо цінює і сучасна економічнанаука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичноїбуржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на тойчас самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкритисуть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібнихтоваровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життядрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмон-Ж Прудона й інших. У працях цихекономістів викрито багато недоліків і суперечностей капіталістичногосуспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старихформ господарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася такареволіоційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Марксі Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її відутопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльногокомунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичнійекономії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосувалиметод матеріалістичної діалектики. Ста­влення нового суспільства вонипов’язували з вищим розвитком матеріальноговиробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створеннястрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначаєтьсяособливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Класики марксизму дали лишезагальнотеоретичну мо­дель суспільного розвитку. Вони прогнозували йогоможливості, виходячі з відомих їм економічних реальностей,і готових відповідейна деталі організації майбутнього  суспільства у них не було. Оцінюючиекономічні погляди  класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати, щопевні  їх висновки хоч і були правильними для свого часу, не витрималиперевірки практикою і підлягають науковій переоцінці  сьогодні. Що ж дометодології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися.Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутістьнауки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.

Наша країна розпочала сьогодніважкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу доякісно нового стану, до формування нового економічного простору, головнимидіючими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства.Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу,вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних  країн, особливо розвинутих.

За своїм станом сучаснаекономічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами єнеокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазноїполітекономії (А. Маршал — Ангія, Дж. Кларк-США), неокейнсіанство (засновникДж. Кейнс — Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулюванняекономіки.

Зближення неокейнсіанськоїтеорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникненнянеокласичного синтезу.

Зростає такожзначення ліберального критичного напрямку нових теорій. Це — теорії «троякоїреволюції», «нового індустріального суспільства», в яких піднімається питанняпро утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також пронеобхідність посилення перерозподілу доходів.

1. Поняттяпродуктивних сил та виробничих відносин в економічній теорії.

Початковуоснову життя складає суспільне виробництво. Перед тим, як займатися наукою,мистецтвом, політикою і любов'ю, люди повинні мати мінімум засобів до життя:дах над головою, одяг, їжу. І тому, якщо ми хочемо доторкнутися до складногоклубка суспільних відносин, розкрити господарські зв'язки, соціальні процеси івизначити спрямованість, тенденції в їхньому прямуванні, нам насампереднеобхідно роздивитися суспільне виробництво, як джерело всякого добробуту.

Виробництво неєдиний чинник, що визначає багатство країн і народів. На економічний розвитоквпливають природні ресурси, клімат, природна родючість землі, накопичені людьмизнання і досвід, чис-ленность народонаселення й інші чинники. Проте визначенийрезультат товариство може одержати лише в тому випадку, якщо використовуєефект, закладений у цих чинниках, у процесі виробництва.

Підвиробництвом розуміється процес впливу людини на предмети і сили природи іпристосування їх до задоволення тих або інших своїх потреб. У ньому взаємодіютьтри компоненти: робоча сила людини, предмети праці і засоби праці.

Під робочоюсилою розуміється сукупність фізичних і духовних спроможностей, який володієорганізм і який реалізуються в ході трудового процесу. В міру розвиткусуспільного виробництва змінюються характер і утримання робочої сили. На ранніхетапах розвитки товариства головну роль грали фізичні спроможності людини допраці. В міру розвитку виробництва, особливо в умовах сучасноїнауково-технічної революції, усе більш високі вимоги подаються до розумовихспроможностей людини, до його інтелектуального рівня, науково-технічномуутворенню, кваліфікації й інших якостей.
Робоча сила виступає особистим чинником виробництва, а людина — як її носій, щотрудиться — як головна продуктивна сила.

Предмет праці — це усе те, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основумайбутнього продукту. Якщо на зорі цивілізації предметом праці винятково буларечовина природи, то в міру розвитку виробництва, науки і техніки середпредметів праці усе більше місце займають продукти виробництва, що називаютьсясировиною.

Засоби праці — це речі або комплекси речей, за допомогою котрих людин опрацьовує предметипраці, впливає на них. До них ставляться різноманітні знаряддя праці,механізми, засоби зв'язку, шляху повідомлення, земля й ін. В міру розвиткувиробництва засобів праці розвиваються, удосконалюються, ускладнюються.
Предмети праці і засоби праці в сукупності виступають як речовинний чинниквиробництва, як засоби виробництва.

Виробництво неможна подавати як механічне з'єднання його елементів. Це складна системавзаємодії робочої сили з засобами виробництва, тобто з його матеріальноюосновою. Засоби з'єднання чинників виробництва визначають систему пануючих утоваристві виробничих відношень. Утримання виробничих відношень визначаєтьсярівнем розвитку продуктивних сил, а характер їхнього прояви — засобом з'єднанняробітника з засобами виробництва, тобто відношеннями власності на засобивиробництва.
У товаристві завжди панують визначені типи, види власності: приватна,колективна, дрібна трудов, державн, змішана і т.д. При цьому вони змінюються,розвиваються під впливом змін у матеріальних умовах виробництва і знаходяться врізних сполученнях, у постійних зв'язках. Якщо відношення власності перестаютьзмінюватися, те продуктивні сили сковуються у своєму розвитку, гальмуєтьсятехнічний і соціальний прогрес. Відношеннями власності визначаєтьсяприналежність зробленого продукту, форма його розподіли, характер обміну ірівень споживання різних груп людей.
Часто поняття власності зводиться до володіння визначеним майном, капіталом(заводом, фабрикою, будинком, рахунком у банку і т.д.). Це не зовсім вірно.
Обсяг власності мера міста визначається не його рахунком у банку й особистомумайні, а тими можливостями, що фактично дає йому займана посада.

Виробничіможливості товариства завжди були обмежені. З збільшенням населення виникаланеобхідність залучення в господарський оборот нових земель, самих різнихприродних ресурсів. До початку ХХ сторіччя темпи приросту використовуванихресурсів залишалися щодо невеличкими. Пояснювалося це, з одного боку,визначеною стабільністю в потребах населення, а з іншого боку, — обмеженістюросту чисельності самого населення. Дві тисячі років тому на Землі мешкало230-250 млн.чел., у 1800 р. — не многим більш 900 млн., у 1900 — 1,5 млрд.,1960 — біля 3 млрд., 1995 — 5,5 млрд.людина. Темпи приросту населення різкозросли в поточному сторіччі, хоча ще в самому кінці XVIII в. молодийанглійський священик Томас Роберт Мальтус вивів закон убутної прибутковості.Відповідно до цього закону, продовольство буде збільшуватися в співвідношенніодин, два, три, а чисельність населення — один, два, чотири і т.д.
У зв'язку з демографічним вибухом, що відбувається, за останні сорок-п'ятдесятроків у господарський оборот було вовлечено стільки природних ресурсів, скількиїх було використано за всю історію розвитку цивілізації до цього часу.Обгрунтування вибору використання обмежених ресурсів стало однієї з центральнихпроблем господарювання.

Результатомгосподарювання в будь-який економічній системі є зроблений продукт. Він являєсобою суму всіх створених протягом року благ і має подвійну цінність.Насамперед це різноманітні предмети і послуги, зроблені для задоволеннявиробничих і особистих потреб людей.
Друга цінність суспільного продукту складається в тому, що він має вартість,втілює в собі визначена кількість витраченої праці і показує ціною яких зусильзроблене цей продукт.

У радянськійстатистика цей продукт одержав назву сукупного або валового продукту. Вінмістить у собі матеріальні блага і послуги, створені в матеріальномувиробництві, і нематеріальні блага і послуги, створені в нематеріальномувиробництві (духовні, моральні цінності, утворення, охорона здоров'я і т.д.).По своїй вартісній структурі сукупний продукт складається з вартості витраченихзасобів виробництва, необхідного продукту, що складає з благ і послугособистого споживання, і прибавочного продукту, призначеного на розширенняспоживання і виробництва. К. Маркс показав це формулою:
 

C + Y + m =K         (1)

 
где: С — стоимость израсходованных средств производства;
Y — заработная плата;

m — прибавочнавартість.

Важливою формоюсуспільного продукту є кінцевий продукт. Він утвориться шляхом вирахування звалового продукту всього обороту предметів праці, тобто шляхом усунення їхньогоповторного рахунку.

Чистийнаціональний продукт (НП) по американській статистика складає ринкову вартістьусіх кінцевих благ, зроблених у країні протягом року. У ньому немає повторногорахунку (наприклад, із вартості хліба виключається вартість тест, із вартостімашини — вартість металу і т.д.). НП можна виміряти трьома засобами: 1. Як сумудоданих цінностей, приєднаних у ході виробництва кінцевих благ кожнимвиробником протягом року.

2. Як сумуприбутків, отриманих у формі заробітної плати, відсотка, ренти і прибули тими,хто протягом року використовував свої ресурси для виробництва.

3. Як сумувитрат на кінцеві блага, що одержуються споживачами, фірмами й урядом, тобтосуму кінцевих продажів.

По розміріцього продукту не можна судити про добробут нації. У ньому багато умовностей, ізіставлення НП різних країн скоріше характеризує рівень развиваемости націй,чим рівень життя населення. При порівнянні і зіставленні НП необхіднозастосовувати незмінні ціни.

Якщо цілкомвиключити з валового суспільного продукту матеріальні витрати (С),тобто витрати матеріалізованої праці минулого років, то одержимо чистийприбуток товариства. У економічній теорії і сучасній обліково-статистичноїпрактика чистий продукт товариства одержав назву національного доходу.
Утворюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своємупрямуванні стадії розподілу, обміну і споживання. На всім шляху його прямуванняміж людьми укладаються, постійно підтримуються і розвиваються визначеніекономічні відношення. Головними, що визначають є відношення, що мають місце всамому виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжокекономічних взаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.

К. Марксвідзначав, що кожному засобові виробництва присущ свій засіб розподілуутворюваного продукту. Але розподільні відношення не пасивні. У одних випадкахвони можуть гальмувати виробництво, в інших виступати в якості йогопришвидшувача.

Через розподілі обмін забезпечується повернення у виробництво різноманітних засобіввиробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність угосподарстві або відбувається розладженість в усім господарському механізмі(бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).
На стадії розподіли встановлюється частка різноманітних класів, соціальних групі окремих людей у виробничому продукті. Це частка доходить до споживача черезобмін. Обмін опосредует зв'язок між виробництвом і розподілом з однієї сторониі споживанням з інший. Він являє собою купівлю-продаж сукупного продукту. Уякості продавців і покупців виступають підприємства, організації і населення.Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва є повнареалізація створеного продукту.
 При цьому умові виробництво одержить необхідна притока матеріальних і людськихресурсів, а населення — свою частку в продукті, визначену розподільнимивідношеннями.
 Завершальною стадією прямування суспільного продукту є споживання. Почавшипрямування з виробництва, продукт цілком або поступово зникає в споживанні. Тимсамим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльності.

2. Взаємовпливта взаємозалежність продуктивних сил і виробничих відносин.

Економiка як народнегосподарство має двi сторони свого вираження: по-перше, якматерiально-натуральне наповнення, по друге, як сукупнiсть виробничих вiдносин,що пов’язують процеси виробництва, розподiлу, обмiну та споживання суспiльногопродукту як фази постiйного вiдтворення економiки.

Матерiально-натуральненаповнення економiки проявляється в продуктивних силах суспiльства (рис. 1), щовiдображають систему вiдносин <людина — природа>. До них належитьпередусiм робоча сила як здiбнiсть людини творити в матерiальнiй та духовнiйсферах. Робоча сила втiлюється у трудових ресурсах. Це особистий факторвиробництва.

Другою складовою продуктивнихсил є речовий фактор виробництва, тобто засоби виробництва, якi людинавикористовує в процесi працi, спрямованої на забезпечення тих чи iнших своїхматерiальних та духовних потреб.

Засоби виробництва подiляютьсяна предмети працi та засоби працi. До перших належать предмети, що данiприродою, та тi, що в процесi працi переробляються чи обробляються з метоюодержання готової продукцiї для особистого чи виробничого використання. Додругих належать, по-перше, машини, устаткування, iнструменти та iншi технiчнiзнаряддя; по-друге, технологiчнi процеси та енергопостачання i, по-третє,автоматизованi системи управлiння (АСУ), електронно-обчислювальнi машини (ЕОМ),комп’ютери тощо.

Центральне мiсце в системiзасобiв працi посiдають накопиченi людством знання. Людина живе у свiтiобмежених можливостей. Обмеженi її фiзичнi та iнтелектуальнi здiбностi, час,який вона може придiлити тому чи iншому заняттю, засоби, якi можуть бутивикористанi для досягнення поставленої мети. Обмеженiсть наявних ресурсiв була,є i залишається головною i досить жорсткою умовою, яка нашаровуєтьсяоб’єктивною реальнiстю на розмiри i можливостi зростання особистого тасуспiльного багатства. Але це стосується конкретної людини i конкретних умовiснування суспiльства. Щодо розвитку суспiльства в цiлому в iсторичнiйперспективi, то

/>

можливостi людини необмеженi.Протягом багатовiкової iсторiї люди суттєво розсунули рамки зазначених та iншихобмежень, проте перед iндивiдом, як i перед суспiльством в цiлому, завжди накожному етапi постає проблема вибору напрямiв та способiв використання обмеженихресурсiв. Цю проблему можна вирiшувати рiзними методами, якi лежать у площинiекономiки. Серйозною проблемою є не тiльки виробництво, а й розподiл йогопродуктiв мiж рiзними верствами населення.

Сукупнiсть виробничих вiдносинпредставлена органiзацiйно-економiчними та соцiально-економiчними вiдносинами,про якi йдеться при визначеннi конкретного предмета економiчної теорiї.Економiка як наука, тобто як систематизоване знання про суть економiчних явищта процесiв, почала оформлюватися тiльки в XVII- XVIII ст. паралельно збурхливим розвитком ринкового господарства.

В економiчнiй науцi ще за часiвУ. Петтi (XVII ст.) почався процес диференцiацiї знань. Тепер це системадисциплiн. Пiдготовка економiстiв в Українi сьогоднi ведеться бiльш як з 50спецiальностей.

Iснує багато сучасних визначеньпоняття <економiчна наука>. Серед них основними є такi, якi визначають їїяк науку: 1) про умови та форми, за яких вiдбуваються виробництво та обмiн iвiдповiдний розподiл продуктiв мiж людьми, про шляхи розв’язання проблемиорганiзацiї споживання й виробництва; 2) що вивчає проблеми використанняобмежених виробничих факторiв (землi, працi, устаткування, технiчних знань), атакож фiнансових ресурсiв для виробництва та розподiлу продуктiв мiж членамисуспiльства; 3) що з’ясовує закономiрностi руху цiн, грошей, норми процента,капiталу i прибутку для вироблення державою вiдповiдної полiтики впливу наекономiчне життя.

Наведенi точки зору вiдображаютьтiльки певну сторону економiки, i кожна з них окремо не охоплює повнiстю їїсистему. Власне, це визначення економiчних наук, що вивчають рiзнi сторонибагатогранного економiчного життя. Однак усi вони пiдкреслюють тiсний зв’язокекономiки з виробництвом та ринком.

Об’єктом вивчення всiхекономiчних наук є економiка в цiлому. Якщо об’єкт вивчення для них є спiльним,то предмети вивчення є рiзними. <Сiм’я> економiчних наук безперервнозбiльшується. В її структурi, якщо мати на увазi вивчення не окремихфункцiональних сторiн чи галузей суспiльного виробництва, чим займаються конкретнiекономiчнi науки, а економiчну систему в цiлому, то економiчна теорiя,безумовно, займає основне мiсце.

Економiчна iсторiя та iсторiяекономiчних учень також вивчають економiчну систему в цiлому, але в рiзнихаспектах. Перша дослiджує конкретнi форми функцiонування та розвитокекономiчних систем у рiзнi iсторичнi епохи з урахуванням нацiональних,природних, полiтичних та iнших особливостей конкретних країн (або їх груп).Друга аналiзує вiдбиття у свiдомостi рiзних суспiльних верств тих економiчнихвiдносин, якi iснують у певному вiдрiзку часу. Iсторiя економiчних ученьрозкриває також об’єктивнi витоки виникнення рiзноманiтних шкiл та напрямiв векономiчнiй науцi.

Окрему групу утворюютьспецiальнi (функцiональнi) пiдроздiли економiчної науки — економiчнастатистика, економiка працi, фiнанси, кредит i грошовий обiг, бухгалтерськийоблiк та iн.

Найбiльшу групу складаютьгалузевi економiчнi науки, якi вивчають специфiку виявлення виробничихвiдносин, їх законiв та функцiональних систем (управлiння виробництвом,грошово-фiнансовий механiзм їй iн.) в рiзних сферах суспiльного виробництва.Найбiльш загальною галузевою наукою є економiка промисловостi. Однак i вонаподiляється на економiку хiмiчної, металургiйної, нафтодобувної чи iншоїпромисловостi, оскiльки постiйно розвивається суспiльний подiл працi,вiдокремлюються вiдносно самостiйнi талузi виробництва i, як наслiдок, всебiльш конкретизуються економiчнi дисциплiни.

У зв’язку з тим що нематерiальнасфера (наука, освiта, охорона здоров’я та iн.) тiсно зв’язана з галузямиматерiального виробництва, бере участь у розподiлi, обмiнi та споживаннiсуспiльного продукту, економiчну сторону має як матерiальна, так iнематерiальна виробнича дiяльнiсть людей. Видiляються новi галузевi економiчнiдисциплiни — економiка сфери послуг, економiка освiти, економiка туризму тощо.

Оскiлькиоб’єктом вивчення всiх економiчних наук поряд iз специфiчним предметом кожної зних є вiдносини i зв’язки мiж людьми в процесi їх економiчної дiяльностi, товзаємодiють i науки через обмiн iнформацiєю, використання результатiв сумiжнихдослiджень тощо. Методологiчною основою системи економiчних наук є економiчнатеорiя.

У минулому люди, які починали вивчати економічну теорію, майже завждивимагали короткого, чіткого визначення цього предмета. Цьому попитові небракувало пропозицій.Наведемо деякі з таких визначень.

1)    Економічна теорія — це наука про види діяльності, пов’язані з обміном ігрошовими угодами між людьми.

2)    Економічна теорія — це наука про використання людьми якісних чи обмеженихпродуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприкладмашини, і технічні знання ) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця,яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і роз­ділу їх між членами суспільстваз метою споживання.

3)    Економічна теорія — це наука про щоденну ділову життєдіяльність людей,досягнення ними засобів до існування і користання цих засобів.

4)    Економічна теорія — наука про те, як людство розв’язує її завдання угалузі споживання і виробництва.

5)    Економічна теорія — це наука про багатство.

  Цей перелікдосить великий, однак якщо провести годину у відповідному віділі доброїбібліотеки, освічена людина зможе продовжити його. Втиснути у декілька рядківточний опис певного предмета, що чітко відокремив би його від суміжнихдисциплин і дав уявлення початківцю про всі питання, які охоплює цей предмет, — справа нелегка. Економічна теорія, безперечно, включає всі елементи, наведеніяк у цих визначеннях, так і тих, що могли  увійти до довшого переліку.

Якщо примусити спеціаліста обрати зі всіх наведених дефініцій лише одну,то у наш час він, очевидно, зупинився б на другій. Йому відомо, яке значеннямають гроші, і якби Китай починаючи з наступного року відмовився відвикористання грошей взагалі, то перед ним постала би величезна кількість про­блем,які покликана вивчати економічна теорія. Дії Робінзона Крузо і самостійнихпоселенців, хоч вони й не займались обміном товарів чи бартерною торгівлею,також належать до компетенції економічної теорії.

Якщо говорити про звичайний перебіг життя, то економічна теорія не можеописувати почуття людини під час недільної обідні, смак гусячого м'яса, якевона їсть, слухаючи як Еліот читає свої вірші чи як співає Сінатра простраждання кохання: про муки смерті. Найбільш значне у житті не можна придбатизадарма, але його не можна купити і на ринку. Отже, жодне визначення предметаекономічної теорії не може бути точним, оскільки у цьому, по суті, і немаєпотреби. Для ознайомлення з предметом можна було б навести таку його короткухарактери­стику: «Економічна теорія — це наука про те, які з рідкіснихпродуктивних ресурсів люди і суспільство протягом часу, за до­помогою грошей ібез їхньої участі, обирають для виробництва різних товарів і розподілу їх зметою споживання тепер і у май­бутньому між різними людьми і групамисуспільства».

Об’єктомекономiчної теорiї є економiка в цiлому (на мiкро-, макро- i глобальномурiвнях). Мiкрорiвень економiки починається з сiм’ї; фiрма (пiдприємство) є йогоосновною ланкою. Макрорiвень охоплює господарство цiлої країни, а глобальний — мiждержавнi економiчнi об’єднання та всесвiтнє господарство.

Багатоаспектнiстьзмiсту економiки зумовлює рiзноманiтнiсть напрямiв вивчення економiчного життясуспiльства: в центрi уваги постають виробничi вiдносини, проблеми ефективностiекономiчної системи, особливостi рiзних систем господарювання та iн. Важливим євивчення свiтового досвiду розвитку економiчної теорiї та вiдповiднихнавчальних дисциплiн.Так, розглядаючи предмет економiки, П. Самуельсон i Р.Нордхаус наголошують на тому, що люди вибирають спосiб використання обмеженихвиробничих ресурсiв для вироблення рiзних продуктiв та розподiлу їх мiж членамисуспiльства.

У рамкахекономiчної теорiї дослiджується не тiльки оптимiзацiя виробництва приобмежених ресурсах, а й економiчнi форми та закономiрностi, в яких здiйснюєтьсясуспiльне вiдтворення в цiлому. В той же час вченi _не вiдмовляються i вiдполiтико-економiчного аналiзу вiдносин власностi, оскiльки не можна звестиекономiчну науку лише до конкретно-економiчного знання.

Термiн<полiтична економiя> щодо економiчної теорiї був застосований щефранцузьким меркантилiстом А. Монкретьєном у працi <Трактат полiтичноїекономiї>, написанiй в 1615 р. З грецької <полiтикос> перекладаєтьсяяк державний, суспiльний. Отже, цей термiн означає науку про веденнягосподарства в державi, суспiльствi.

Сьогоднi школаекономiстiв Чiкагського унiверситету (США) пiд керiвництвом вiдомого вченого М.Фрiдмана видає <Jornal jf РоIithсаI Есоnоmу>,присвячений проблемам полiтичної економiї.

У пiдручнику<Есоnоmiса>, який неодноразовоперевидавався в Лондонi, Нью-Йорку, Мехiко, Москвi, його автори К. Р.Макконнелл та Л. С. Брiо зазначають, що полiтеконом тепер входить як неодмiннийчлен у вищi урядовi ради (М., переклад з англ., 1992.-Т. 1.- С. 19). Подiбнихприкладiв можна навести дуже багато.

Сьогоднiвивчення полiтекономiчного аспекту економiчної теорiї означає дослiдженнярозвитку економiчних явищ та процесiв через пiзнання виробничихвiдносин.Функцiєю економiчної теорiї є характеристика основ економiчних систем,яка подається через аналiз виробничих вiдносин: органiзацiйно-економiчних тасоцiально-економiчних (рис. 2). .

/>

У процесiорганiзацiї виробництва виникають органiзацiйно-економiчнi вiдносини, якiвiдбивають певний иого рiвень. Вони вiдображаються такими абстрактно-загальнимикатегорiями, як <праця>, <засоби виробництва>, <розподiлпрацi> тощо, i виражають систему вiдносин <людина — виробництво>.

Органiзацiйно-економiчнiвiдносини безпосередньо зв’язанi з продуктивними силами. Вони виникають зприводу трудової дiяльностi, кооперацiї працi, обмiну засобами виробництватощо. В цiлому цi вiдносини зображенi господарською системою органiзацiї тауправлiння економiкою на рiзних рiвнях.

Конкретнiорганiзацiйно-економiчнi вiдносини вiдображенi у господарських системах окремихгалузей суспiльного виробництва — економiка промисловостi, сiльськогогосподарства, торгiвлi, охорони здоров’я та iн. їх специфiку вивчають конкретнiекономiчнi науки. До загальних органiзацiйно-економiчних вiдносин належать формиi методи господарювання, характернi для всiх галузей економiки. Серед останнiхсьогоднi видiляються, по-перше, ринкова система, в центрi якої — товарно-грошовi вiдносини; по-друге, пiдприємництво, в центрi якого-ефективневедення господарства. Загальнi органiзацiйно-господарськi вiдносини — цевiдносини у сферi грошового обiгу, цiноутворення, фiнансiв та кредиту,маркетингу, менеджменту, бiржової справи тощо. Саме вони, оскiльки неохоплюються конкретними економiчними науками, належать до загальної економiчноїтеорiї.

Соцiально-економiчнiвiдносини зумовлюють систему зв’язкiв <людина — людина>. До них належатьзакономiрностi розвитку вiдносин власностi (передусiм на засоби виробництва),тiсно пов’язаних з ними розподiлу i вiдтворення суспiльного виробництва вцiлому як економiчного кругообiгу, який вiдбувається через виробництво,розподiл, обмiн i споживання продуктiв та послуг.

Дослiдженнясоцiально-економiчних вiдносин розкриває соцiальнi можливостi iнтеграцiйнихпроцесiв в сучасному суспiльствi та управлiннi господарством. Це дозволяє такожвизначити рiвень вiдповiдностi економiчної дiяльностi вимогам зростаннясуспiльного багатства i пов’язаним з ним iнтересам переважної бiльшостi членiвсуспiльства.

Специфiчнiзакони розкривають ступiнь розвитку органiзацiйно- та соцiально-економiчнихвиробничих вiдносин (наприклад, закони додаткової вартостi, середнього абомонопольного прибутку та iн.). Так, вiдносини <товар — товар> на певномуетапi трансформуються у <товар — грошi — товар> i згодом — у <грошi — товар — грошi>, залежно вiд ступеня розвитку суспiльства. Специфiчнiекономiчнi закони, з одного боку, характеризують певну економiчну систему впроцесi її розвитку, з другого — окремi її сфери.

Загальноюосновою дiї економiчних законiв є об’єктивна, суперечлива бiосоцiальна сутнiстьлюдської iстоти. Бiологiчна сутнiсть людини вiдображує її об’єктивнi природнiхарактеристики. Щодо соцiальної сутностi, то вона є породженням об’єктивногопроцесу розвитку людського суспiльства. Звiдси економiчнi закони породжуютьсяоб’єктивною реальнiстю, яка створює саму людину.

Розрiзняютьсясутнiсть економiчного закону, механiзми його дiї та використання. Щодоекономiчних законiв застосовуються такi категорiї дiалектики, як кiлькiсть iякiсть, змiст i форма, цiле i часткове, суперечнiсть тощо.

За певних умовлюдина спроможна використовувати економiчнi закони в своїх iнтересах. Свiдоме,узгоджене господарювання неможливе без пiзнання економiчних законiв.

Першi спробививчення економiчних процесiв та явищ були ще в працях Ксенофонта, Платона,Арiстотеля, Се-неки, Цезаря, мислителiв Давнього Єгипту, Китаю, Iндiї тощо.Формування економiчної науки належить до тих часiв нової iсторiї людства, колитоварне господарство почало набувати загального характеру. Сьогоднi воноохоплює сферу як матерiального виробництва (промисловiсть, сiльськегосподарство, будiвництво, транспорт, торгiвлю, комунальне господарство,побутове обслуговування), так i нематерiального (охорону здоров’я, освiту,наукове консультування тощо).

Оскiлькитоварнi вiдносини охопили передусiм сферу торгiвлi, то й першою в новi часи(XV-XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв (вiд iталiйського гпегсапiе — торговець, купець). Вона ототожнювала багатство з грошима, золотом,нагромадження яких у той перiод вiдбувалося через торгiвлю. Тому меркантилiстивиходили з того, що джерелом багатства суспiльства є торгiвля.

У XVIII ст.виникла цiкола фiзiократiв, її представники Ф. Кене та /7. Буагiльбер перенеслипитання про походження багатства iз сфери обiгу в сферу виробництва. Але вони вважали,що багатство створюється лише в сiльському господарствi. А вже в працях такихвидатних представникiв класичної полiтекономiї, як У. Петтi, А. Смiт, Д.Рiкардо, С. Сiсмондi, основним об’єктом дослiдження стало саме виробництво,незважаючи на його галузевi особливостi. Велике значення мали працi А. Смiта<Дослiдження про природу та причини багатства народiв> (1776) та Д.Рiкардо <Начала полiтичної економiї та оподаткування> (1817). А. Смiт таД. Рiкардо виявили, що прибуток пiдприємця втiлює неоплачену працю найманихробiтникiв. Д. Рiкардо вiдкрив закономiрнiсть, яка виражає спiввiдношення мiжоплаченою працею (заробiтною платою робiтникiв) та неоплаченою (прибутокпiдприємця), i довiв, що прибуток буде високим або низьким у тiй самiйпропорцiї, в якiй буде низька або висока заробiтна плата. Таким чином,класичною полiтекономiєю було започатковано трудову теорiю вартостi.

Подальшарозробка економiчної теорiї здiйснювалась за двома основними напрямами.Марксистський аналiз завершив створення розпочатої класиками трудової теорiївартостi.

На основiвiдкриття К. Марксом двоїстого характеру працi, що мiститься в товарi, тавсебiчного обгрунтування поняття додаткової вартостi, яке набуло прiоритетногозначення в ‘дослiдженнях його численних послiдовникiв в усьому свiтi, булорозкрито економiчну суть експлуатацiї людини людиною. Головна праця К. Маркса<Капiтал> (т. I, 1867) стала вiхою в iсторiї.

Iншим шляхомрозробки економiчної теорiї, що знайшов свiй концентрований вираз у роботах А.Маршалла та його послiдовникiв, стало прiоритетне дослiдження проблемиекономiчної ефективностi з використанням теорiї граничної корисностi. Основнапраця А. Маршалла — <Принципи економiки (економiко)>, яка була видана в1890 р.   .

Важливу роль урозробцi економiчної теорiї вiдiграла праця Дж. Кейнса <Загальна теорiязайнятостi, процента та грошей> (1936), у якiй значне мiсце вiдведенодослiдженню державного регулювання економiки. В цей же час значнi суттєвiдоробки в економiчну теорiю внесли радянськi економiсти з дослiдження проблемекономiчного планування та соцiального захисту трудящих. У другiй половинi XXст. в країнах розвинутої ринкової економiки поряд з марксистською економiчноюдумкою одержали подальший розвиток такi концепцiї економiчної теорiї, якiнституцiоналiзм, неоконсерватизм, неокласицизм, неолiбералiзм, новий лiвийрадикалiзм тощо. Водночас у колишнiх колонiальних та залежних країнах, виходячиз потреб їхнього розвитку, набули значного поширення теоретичнi концепцiї,спрямованi на вироблення практичних рекомендацiй щодо досягнення економiчноїнезалежностi. Серед них концепцiї колективного самозабезпечення, спирання навласнi сили, експортної, iмпортозамiнюючої економiки тощо.

З кiнця 70-хрокiв у Китаї, а з початку 90-х рокiв у країнах Схiдної Європи та державах, щоутворилися на територiї колишнього СРСР, почався активний перехiд вiдадмiнiстративно-командної економiки до ринкових вiдносин. У цих країнах такожрозвиваються ринковi концепцiї. Серед них є такi, що проголошують необхiднiстьвикористання загальнолюдських цiнностей з урахуванням мiсцевих особливостей, iтакi, що механiчно запозичують досвiд захiдних країн.

Основна частинапослiдовникiв економiчного вчення К. Маркса, якi назвали себе марксистами,головну увагу сконцентрували на розкриттi сутностi експлуатацiї та на створеннiумов переходу до безринкового господарства в пiсляреволюцiйний час. Головнийшлях розвитку суспiльства вони вбачали у швидкому переходi до нового устрою, щомає всiляко пiдштовхуватися державним насильством. Iсторичний же досвiд свiдчить,що перехiд до нового суспiльного ладу вiдбувається не через полiтичненасильство, а через виникнення нових економiчних вiдносин на основi розвиткупродуктивних сил та еволюцiю органiзацiйно-економiчних i соцiально-економiчнихвiдносин.

Науковi послiдовникиК. Маркса не вiдкидали i значення дослiдження та розкриття поряд зсоцiально-економiчними й органiзацiйно-економiчних проблем зростання багатствасуспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних умов.

Представникиiншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв виробництва(передусiм землi, працi, капiталу), головну увагу зосередили на питанняхвикористання останнiх для одержання прибутку, економiчного зростання вiнтересах пiдприємцiв — власникiв засобiв виробництва. Але iсторичний розвитокдовiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi змушенi були все частiшевдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань соцiально-економiчнихвiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi вiдорганiзацiйно-економiчних..

Межею, щоподiляє означенi двi течiї у полiтичнiй економiї, є проблема форм власностi.Якщо перша вiдстоює та обгрунтовує суспiльну власнiсть як потребу економiчногорозвитку, то друга — приватну. Iсторичний же досвiд свiдчить, що обидвi форми усвоїй багатогранностi можуть сприяти соцiально-економiчному прогресу, а разом зним i загальному розвитку суспiльства в цiлому та кожної окремої людини.Проблема полягає не у самих формах власностi, а в тому, як вони спiвiснуютьвiдповiдно до конкретних умов та ступеня розвитку суспiльства, зокрема йогопродуктивних сил.

Слiд зазначити,що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та значення, яка тiснопов’язана з проблемою форм власностi, також займає важливе мiсце у розмежуваннiдвох сторiн, розвитку економiчної теорiї.

На сучасномуетапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика, має поєднуватися зринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної власностi.

Сьогоднi неможна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартостi чиорганiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх дiалектичнепоєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її багатогранностi.Одвiчним суттєвим питанням є те, як вирiшити проблему зростання суспiльногобагатства водночас з його використанням в iнтересах тих, хто його створює.

Отже, предметомекономiчної теорiї в її полiтеконо-мiчному аспектi е вивчення виробничихвiдносин в їх взаємодiї з продуктивними силами та органiзацiєю управлiннягосподарським процесом i системи ефективного ведення господарства як чинникiвсуспiльного багатства.

Специфiчнiзакони розкривають ступiнь розвитку органiзацiйно- та соцiально-економiчнихвиробничих вiдносин (наприклад, закони додаткової вартостi, середнього абомонопольного прибутку та iн.). Так, вiдносини <товар — товар> на певномуетапi трансформуються в <товар — грошi — товар> i згодом — у <грошi — товар — грошi>, залежно вiд щабель розвитку суспiльства. Специфiчнiекономiчнi закони, з одному бокові, характеризують певну економiчну систему впроцесi її розвитку, з іншого — окремi її сфери.

Загальноюосновою дiї економiчних законiв є об'єктивна, суперечлива бiосоцiальна сутнiстьлюдської iстоти. Бiологiчна сутнiсть людини вiдображує її об'єктивнi природнiхарактеристики. Щодо соцiальної сутностi, те смердота є породженням об'єктивногопроцесу розвитку людського суспiльства. Звiдси економiчнi закони породжуютьсяоб'єктивною реальнiстю, яка створює самому людину.

Розрiзняютьсясутнiсть економiчного закону, механiзми його дiї та використання. Щодоекономiчних законiв застосовуються такi категорiї дiалектики, як кiлькiсть iякiсть, змiст i форма, цiле i часткове, суперечнiсть тощо.

За певнихрозуми людина спроможна використовувати економiчнi закони у своїх iнтересах.Свiдоме, узгоджене господарювання неможливе без пiзнання економiчних законiв.

Першi спробививчення економiчних процесiв та явищ були ще в працях Ксенофонта, Платона,Арiстотеля, Се-неки, Цезаря, мислителiв Давнього Єгипту, Китаю, Iндiї тощо.Формування економiчної науки належить до тихий часiв нової iсторiї людства, колитоварне господарство почало набувати загального характеру. Сьогоднi воноохоплює сферу як матерiального виробництва (промисловiсть, сiльськегосподарство, будiвництво, транспорт, торгiвлю, комунальне господарство,побутове обслуговування), так i нематерiального (охорону здоров'я, освiту,наукове консультування тощо).

Оскiлькитоварнi вiдносини охопили передусiм сферу торгiвлi, те й першою в новi часи(XV-XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв (вiд iталiйського гпегсапiе — торговець, купець). Смердота ототожнювала багатство з грошима, золотому,нагромадження яких у тієї перiод вiдбувалося через торгiвлю. Тому меркантилiстивиходили з того, що джерелом багатства суспiльства є торгiвля.

У XVIII ст.виникла цiкола фiзiократiв, її представники Ф. Кене та /7. Буагiльбер перенеслипитання про походження багатства iз сфери обiгу в сферу виробництва. Алесмердоти вважали, що багатство створюється лише в сiльському господарствi. Авже в працях таких видатних представникiв класичної полiтекономiї, як У. Петтi,А. Смiт, Д. Рiкардо, С. Сiсмондi, основним об'єктом дослiдження стало самевиробництво, незважаючи на його галузевi особливостi. Велике значення малипрацi А. Смiта <Дослiдження про природу та заподій багатства народiв>(1776) та Д. Рiкардо <Початку полiтичної економiї та оподаткування>(1817). А. Смiт та Д. Рiкардо виявили, що прибуток пiдприємця втiлює неоплаченупрацю найманих робiтникiв. Д. Рiкардо вiдкрив закономiрнiсть, яка виражаєспiввiдношення мiж оплаченою працею (заробiтною платою робiтникiв) та неоплаченою(прибуток пiдприємця), i довiв, що прибуток буде високим або низьким у тiйсамiй пропорцiї, у якiй буде низька або скроні заробiтна плата. Таким чином,класичною полiтекономiєю було започатковано трудову теорiю вартостi.

Подальшарозробка економiчної теорiї здiйснювалась за двома основними напрямами.Марксистський аналiз завершивши створення розпочатої класиками трудової теорiївартостi.

На основiвiдкриття К. Марксом двоїстого характеру працi, що мiститься в товарi, тавсебiчного обгрунтування поняття додаткової вартостi, яку набуло прiоритетногозначення в ‘дослiдженнях його чисельних послiдовникiв в усьому свiтi, булорозкрито економiчну суть експлуатацiї людини людиною. Головна праця К. Маркса<Капiтал> (т. I, 1867) стала вiхою в iсторiї.

Iншим шляхомрозробки економiчної теорiї, що знайшов свiй концентрований вираз у роботах А.Маршалла та його послiдовникiв, стало прiоритетне дослiдження проблемиекономiчної ефективностi з використанням теорiї граничної корисностi. Основнапраця А. Маршалла — <Принципи економiки (економiко)>, яка була бачена в1890 р. .

Важливу роль урозробцi економiчної теорiї вiдiграла праця Дж. Кейнса <Загальна теорiязайнятостi, відсотка та грошів> (1936), у якiй значне мiсце вiдведенодослiдженню державного регулювання економiки. У цей же час значнi суттєвiдоробки в економiчну теорiю внесли радянськi економiсти з дослiдження проблемекономiчного планування та соцiального захисту що трудят. У другiй половинi XXст. у країнах розвинутої ринкової економiки поряд з марксистською економiчноюдумкою одержали подальший розвиток такi концепцiї економiчної теорiї, якiнституцiоналiзм, неоконсерватизм, неокласицизм, неолiбералiзм, новий лiвийрадикалiзм тощо. Водночас у колишнiх колонiальних та перелогових країнах,виходячи з потреб їхнього розвитку, набули значного поширення теоретичнiконцепцiї, спрямованi на вироблення практичних рекомендацiй щодо досягненняекономiчної незалежностi. Серед них концепцiї колективного самозабезпечення,спирання на власнi сили, експортної, iмпортозамiнюючої економiки тощо.

З кiнця 70-хрокiв у Китаї, а з початку 90-х рокiв у країнах Схiдної Європи та державах, щоутворилися на територiї колишнього СРСР, почався активний перехiд вiдадмiнiстративно-командної економiки до ринкових вiдносин. У цих країнах такожрозвиваються ринковi концепцiї. Серед них є такi, що проголошують необхiднiстьвикористання загальнолюдських цiнностей з урахуванням мiсцевих особливостей, iтакi, що механiчно запозичують досвiд захiдних країн.

Основна частинапослiдовникiв економiчного вчення К. Маркса, якi назвали собі марксистами,головну увагу сконцентрували на розкриттi сутностi експлуатацiї та на створеннiрозумів переходові до безринкового господарства в пiсляреволюцiйний час.Головний шлях розвитку суспiльства смердоти вбачали у швидкому переходi донового улаштую, що має всiляко пiдштовхуватися державним насильством.Iсторичний же досвiд свiдчить, що перехiд до нового суспiльного ладувiдбувається не через полiтичне насильство, а через виникнення новихекономiчних вiдносин на основi розвитку продуктивних сил та еволюцiюорганiзацiйно-економiчних i соцiально-економiчних вiдносин.

Науковiпослiдовники К. Маркса не вiдкидали i значення дослiдження та розкриття поряд зсоцiально-економiчними й органiзацiйно-економiчних проблем зростання багатствасуспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних розумів.

Представникиiншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв виробництва(передусiм землi, працi, капiталу), головну увагу зосередили на питанняхвикористання останнiх для одержання прибутку, економiчного зростання вiнтересах пiдприємцiв — власникiв засобiв виробництва. Але iсторичний розвитокдовiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi змушенi були усе частiшевдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань соцiально-економiчнихвiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi вiдорганiзацiйно-економiчних..

Межею, щоподiляє означенi двi течiї в полiтичнiй економiї, є проблема форм власностi.Якщо перша вiдстоює та обгрунтовує суспiльну власнiсть як потребу економiчногорозвитку, то друга — приватну. Iсторичний же досвiд свiдчить, що обидвi форми усвоїй багатогранностi можуть сприяти соцiально-економiчному прогресу, а разом зним i загальному розвитку суспiльства в цiлому та кожної окремої людини.Проблема полягає не в самих формах власностi, а в тому, як смердоти спiвiснуютьвiдповiдно до конкретних розумів той щабель розвитку суспiльства, зокрема йогопродуктивних сил.

Слiд зазначити,що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та значення, яка тiснопов'язана з проблемою форм власностi, також займає важливе мiсце в розмежуваннiдвох сторiн, розвитку економiчної теорiї.

На сучасномуетапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика, має поєднуватися зринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної власностi.

Сьогоднi неможна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартостi чиорганiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх дiалектичнепоєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її багатогранностi.Одвiчним суттєвим питанням є ті, як вирiшити проблему зростання суспiльногобагатства водночас з його використанням у iнтересах тихий, хто його створює.

Отже, предметомекономiчної теорiї в її полiтеконо-мiчному аспектi е вивчення виробничихвiдносин у їх взаємодiї з продуктивними силами та органiзацiєю управлiннягосподарським процесом i системи ефективного ведення господарства як чинникiвсуспiльного багатства.

З різнихобластей громадського життя К.Маpкс виділив економічну, а з усіх суспільнихвідносин — виробничі.  Це дало йому можливість обгрунтувати свою основну ідею вісторичному матеріалізмі — ідею про природничоісторичний розвиток товариства. Упередмові до «критики політичної економії» К.Маpкс писав: «Загальний результат,до якого я прийшов і який послужив потім керівної нитью в моїх подальшихдослідженнях, може бути коротко сформульований у такий спосіб. У суспільномувиробництві свого життя люди вступають у визначені, необхідні, від їхньої волівідношення, що не залежать — виробничі відношення, що відповідають визначеногощабля розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничихвідношень складає економічну структуру товариства, реальний базис, на якомупіднімаються юридична і політична надбудова і якому відповідають визначені формисуспільної свідомості.  Засіб виробництва матеріального життя обумовлюєсоціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людейвизначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхнясвідомість».

Єдністьпродуктивних сил і відповідних їм виробничих відношень складає засібвиробництва матеріальних благ — основу суспільно-економічної формації.  К.Маpксі Ф.Энгельс нараховували п'ять суспільно-економічних формацій в історіїлюдства: первіснообщинний будуй, рабовладельчество, феодалізм, капіталізм, щовже мали або мають місце на Землі, і комунізм, що складається з двох фаз, — соціалізму і власне комунізму — майбутнє людства. Рушійною силою товариства єпротиріччя, насамперед, між продуктивними силами і виробничими відношеннями, щозримо виступають як класова боротьба між експлуатованими масами йексплуататорами, що еволюційний шлях розвитку товариства перериває революціями.Скачки-революции є рубежами переходу від однієї суспільно-економічної формаціїдо іншої. Людство як би по сходинках піднімається до усе більшої свободи, щоповною мірою восторжествує в комунізмі зі скасуванням приватної власності назасоби виробництва, установленням суспільної власності і принципу «Від кожного- по спроможностях і кожному — по потребах».

Спроба втілитимарксистську філософію історії як революційну теорію в життя вперше була початав СРСР, Китаї, на Кубі, у деяких інших країнах Європи й Азії. Проте марксизм,пристосований В.И.Леніним для недостатньо просунутих у капіталістичномувідношенні країн, насамперед, для СРСР і деяких інших країн Європи, такназиваних країн народної демократії, виявився нежиттєздатним. Проте, побудовасоціалізму в СРСР і в країнах народної демократії Європи було єдиним суспільнимекспериментом світового масштабу, заснованим на теоретичнихфілолофсько-історичних узагальненнях, що уніс величезні перерви в історичнийрозвиток людства.

Людина була ізавжди залишиться головним чинником виробництва. Економічна теорія у вивченнілюдського товариства виходить із того, що людина є одночасно і виробником іспоживачем економічних благ. Він створює, пускає в хід і визначає засобивикористання техніки і технології, що, у свою чергу, пред'являють нові вимогидо фізичних і інтелектуальних можливостей людини. Коли прогресивні засоби праціі технології одержують широке поширення, вони починають пред'являти підвищенівимоги до робітника, «підтягати» його до свого рівня. Ручні знаряддяпраці припускають один тип робітника, машини — інший, верстат із програмнимзабезпеченням і керування складними автоматизованими системами — третій.Світовий досвід останніх десятиліть свідчить, — більш двох третин великих іпонад сімдесятьох відсотки всіх інших катастроф, пов'язаних із господарськоюдіяльністю відбуваються з вини людини, із його недостатньою підготовленістю длявзаємодії зі складними технічними системами.
Вимоги, запропоновані до робочої сили з боку засобів виробництва й основнихтехнологій пов'язані з підготуванням високо кваліфікованих, професійноорієнтованих робітників, із рівнем витрати робочої сили, із розміром витрат наїї відтворення. Історії відомі приклади, коли технічне нововведення сторіччямичекало нового суспільного устрою і нового типу робітника.
Нині в індустріально розвитих країнах, поряд із безробіттям, виробництвовідчуває найгострішу потребу у високоосвічених професіоналах. Ріст вимоги доякості робітника — це загальноекономічна умова розвитку суспільноговиробництва.
У обстановці примітивної ручної праці ця залежність протягом сторіч майже себене виявляла і виявлялася через дуже повільні, мало помітні зміни. З переходомдо машинного виробництва відбулося прискорення суспільного прогресу ізазначеної тенденції стала виявлятися з наростанням. З особливою інтенсивністювона діє в умовах науково-технічної революції. Основним двигуномнауково-технічного прогресу стає інформаційна техніка. Вона перетворюється вбазу для всіх новітніх технологій. перетворить усі види виробництва, граєголовну роль у підвищенні продуктивності праці, зниженні вартості продукції.Починаються спроби створення «штучного інтелекту», виникає питання:чи не втрачає людський чинник свого значення в міру удосконалювання ЕОМ ікомп'ютерної техніки?
Проте не варто забувати, що корінні зміни у виробництві, супроводжуючись рухамив кваліфікаційній і фаховій структурі населення, не знищують до кінця потреби вмалоквалифікованій праці. Більш того, у ряді випадків така потребавоспроизводится безпосередньо в самому науково-технічному і суспільномупрогресі.
Характерна риса особистого чинника виробництва складається в тому, що людина непросто елемент виробництва, а головна продуктивна сила товариства. Робітникодночасно є і носієм робочої сили (і тим самим чинником виробництва) ісуб'єктом виробничих відношень. Воздействуя на виробництво, змінюючи його, вінтим самим змінює всю систему економічних відношень, змінює своє власнеекономічне поводження. Його роль у виробництві ніколи не можна зрозуміти позавизначеною системою суспільних відносин. У товаристві, як і у виробництві, усевиходить від людини й усе зводиться до нього.
Науково-технічний прогрес стає реальністю не самий по собі, а завдякиробітникам, що знаходяться у визначених суспільних умовах. Ці умови, а точнішесуспільні економічні відношення завжди в більшій або меншій мірі орієнтують напрогрес, а можуть і взагалі не створювати до нього належних стимулів. В другомувипадку товариство зштовхується з необхідністю перебудови системи виробничихвідношень. Останні визначають спрямованість у відтворенні робочої сили.
 З позицій виробництва людина не тільки його суб'єкт, але і його кінцева ціль.Суспільний продукт, пройшовши через розподіл і обмін, завершує свій шлях успоживанні. Задоволення потреб людини, його розвиток є природним кінцевимпризначенням суспільного виробництва. Будь-який підприємець у своїй господарськійдіяльності має на меті одержати вигоду, але ця ціль буде реалізована лише тоді,коли на продукцію його фірми знайдеться покупець (споживач).

3. Еволюціярозвитку продуктивних сил в у різних суспільних формаціях.

У процесітривалої еволюції у всіх країнах світу затвердилося панування ринковоїекономіки як основної і найбільше ефективної форми ведення господарства. Їїоснову складає товарне виробництво. Під ним розуміється виробництво продуктівокремими, приватними, відособленими виробниками, кожний із який спеціалізуєтьсяна виробітку одного якогось продукту, тому для задоволення суспільних потребнеобхідна купівля-продаж продуктів на ринку, їхній обмін.

Історіярозвитку товариства від нижчих щаблів до вищого свідчить, що суспільнегосподарство на різних етапах розвитки продуктивних сил і виробничих відношеньзмінювало свої економічні форми.
Первинною, вихідною формою було натуральне господарство. Історичний досвід йогорозвитки дає підстави припускати про величезне різноманіття моделей натуральноїформи господарювання: первісна община, азіатська община, німецька, слов'янськай ін. При спільності основних ознак кожна з моделей мала свої особливості,обумовлені специфікою середовища обитания.
Натуральна форма господарства історично грунтувалася на земельній власності, щобула фундаментом усіх соціально-економічних відношень. Ця форма господарюваннябула характерна для всіх докапіталістичних засобів виробництва. Вона виникнулаяк слідство неразвиненості суспільного поділу праці і примітивності матеріальнихумов господарювання.

Натуральневиробництво це така форма господарства, при котрої матеріальні блага і послугистворюються для власного споживання, для споживання усередині окремоїгосподарської одиниці. Зовнішні зв'язки тут не розвиті. Натуральна формапанувала в замкнутій первісній общині. Тут кожна господарська одиниця робитьусі види робіт, починаючи від добування різних видів сировини і закінчуючиповним підготуванням продуктів праці до споживання. У основному натуральнимибули патріархальне селянське господарство, феодальні маєтки. Обмеженіпримітивні потреби збігалися з настільки ж примітивним виробництвом.
У рамках такого замкнутого господарства воспроизводилось для власних потребпрактично усе: предмети їжа, одяг, робочий і продуктивна худоба, добрива,примітивний інвентар. Виробничі відношення при такій формі господарюваннявиступали у своєму безпосередньому виді, як відношення між людьми (рабовласникі раб, поміщик і селянин), а не як відношення через продукти їхньої праці.Натуральна форма виробництва жорстко замикає всі економічні процеси в рамкилокальних одиниць, не припускає відкриття каналів для зв'язків у поза. Робочасила настільки ж жорстко закріплюється за даним господарським цілим іпозбавлена мобільності. Звідси і консерватизм натурального господарства. Йогоелементи збереглися і донині, а в слаборозвинених країнах існують у масовихмасштабах.

Товарна формагосподарства зароджувалася як протилежність натуральному господарству, спочаткуу відношеннях між общинами, а потім проникнула й усередину їх, поступовоперетворюючи натуральне господарство в підпорядкований і елемент економічногожиття, що відмирає, товариства.

Товарневиробництво являє собою визначену організацію суспільного виробництва, прикотрої економічні відношення між людьми виявляються через ринок, черезкупівлю-продаж продуктів їхньої праці.
Для розвитку товарного господарства необхідні були дві умови: 1. Суспільнийподіл праці, при котрому кожний виробник спеціалізується на виробіткувизначеного виду продукції. Спеціалізація явилася основною умовою для роступродуктивності праці, а в последствии і для технологічних революцій. Це явилосяпередумовою для створення деяких надлишків продукції понад потрібний дляспоживання усередині общини.
2. Економічне відокремлення виробників друг від друга як власників, у силу чоговиникнула необхідність в обміні результатами праці. Суспільний поділ праціскоріше є умовою виникнення товарного виробництва, а економічне відокремленнятоваровиробників — причиною. Необхідно розрізняти два види товарногогосподарства: просте і розвите капіталістичне. Просте товарне виробництво — цегосподарство ремісників і селян. Воно засновано на особистій праці, а зв'язокіз ринком підтримується через продаж надлишків (понад своє споживання)виробленої продукції. Капіталістичне товарне виробництво засноване на найоманійпраці й у повному обсязі пов'язано з ринком. Об'єднує їхня приватна власністьна матеріальні умови господарської діяльності.
У тривалій економічній еволюції «створення» ринку відбулося внаслідокпошуку людьми рішення споконвічної економічної дилеми: «рідкісні, обмеженіресурси — необмежені потреби людини в різноманітних благах». Напевноточніше було б сказати, що вихід на ринок був визначений самим економічнимсередовищем. Обмеженість ресурсів виступила однієї з причин суспільного поділупраці, спеціалізації галузей і видів людської діяльності. Сама сучаснаекономічна система є своєрідним продуктом усе зростаючих масштабів поділу праціі поглиблення спеціалізації. Проте успіхів у пошуках рішення проблеми«потреби-можливості» удалося домогтися далеко не усім.

Світовий досвідсвідчить, що не завжди зародження і функціонування товарних відношеньавтоматично породжувало прогресивний розвиток товариства. Протягом тисячорічпроцвітала торгівля в багатьох містах Середньої Азії, Ближнього Сходу, алебільшість держав нині розташованих тут продовжують залишатися слаборозвиненими.

Удокапіталістичних засобах виробництва товарні відношення грали підпорядкованароль — сприяли встановленню зв'язків між раніше ізольованими виробничимиосередками (общинами, рабовласницькими латифундиями, феодальними маєтками іт.д.). Вони відчиняли додаткові можливості для розвитку виробництва ітовариства в цілому. З розвитком торгівлі були пов'язані досягнення в мореплаванні,найбільші географічні відкриття.
Товарна економіка — це постійне прямування товарних мас у тому напрямку, де вних потребувають. Назустріч друг другу переміщаються споживчі продукти ікапітальні товари виробничого призначення. Ці потоки стали швидко розширюватисяв період розкладання феодального товариства. Можна підтверджувати, щокапіталізм як особливий соціально-економічний устрій товариства виростив ізтоварного виробництва. Передумови для нього формувалися в процесі розвиткипростого товарного господарства. Продукт приватної праці з конкретнимивитратами на його створення дорівнювався до суспільної праці через ринок і тимсамим знаходив суспільне визнання. Той, кому вдавалося знизити індивідуальнувартість своєї продукції надавався у вигідному положенні й у порівнянні зіншими одержував додатковий прибуток. Інший, менше митецький, менше розторопнийнадавався в гіршому положенні й у кінцевому рахунку розорявся. Процесрозшарування товаровиробників є об'єктивною реальністю, він закономірний. І цязакономірність опукло виявляється в наших сьогоднішніх буднях.
У ході розвитку товарно-грошових відношень йшло первісне нагромадженнякапіталу, що по образному визначенню К. Маркса уписані в історію людстваполум'яніючою мовою вогню і меча. З однієї сторони накопичується капітал уруках визначених груп людей, з іншого боку — в особі знедолених формувався класлюдей, що працюють по найманню. Основу капіталізму і складають приватнавласність на засоби виробництва і праця юридично незалежних, вільнихробітників, що не маючи у своєму распо-ряжении засобів виробництва, змушеніпродавати на ринку праці єдиний товар — свою спроможність до праці.

Товарне господарство при капіталізмі в такий спосіброзширюється, стає основною формою економічного життя. Товарні відношення тутпронизують усі сфери і функції суспільного господарства, а товарперетворюється, як писав К. Маркс, у його елементарну «клітинку».Властиві натуральному господарству прямі економічні зв'язки між виробництвом іспоживанням: «виробництво — розподіл — споживання» заміняється прикапіталізмі загальним опосередкованим зв'язком: «виробництво — обмін — споживання».

Висновки.

Вивченнясоцiально-економiчних вiдносин дає змогу побачити, хто реально володiє засобамивиробництва та фiнансами, привласнює їх, тобто в чиїх iнтересах вiдбуваєтьсярозподiл вироблених продуктiв та послуг, i, нарештi, як i скiльки трудiвникпрацює на себе та iнших членiв суспiльства.

Виробничiвiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на засоби виробництвата дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.

Поняття<власнiсть> — одне з. центральних у курсi економiчної теорiї. Власнiстьiснує на трьох рiвнях. Перший з них матерiально-натуральний (заводи, ферми,лiкарнi, навчальнi та науковi заклади тощо), другий- юридичний, коли йдетьсяпро правове оформлення володiння, розпорядження ним та його використання, iтретiй — полiтекономiчний, який вiдображає реальне, а не юридичне присвоєннярезультатiв економiчної дiяльностi. До органiзацiйно-економiчних форм власностiналежать iндивiдуальна, колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних — приватна, суспiльна (остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiтьзагальносвiтового рiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу оптимальногозастосування. Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи iншої форми власностiвиступає мiра вiдчуження виробника вiд засобiв виробництва та його результатiв.У певному суспiльствi одна з форм власностi є панiвною. Вiдповiдно до неїскладаються соцiально-економiчнi вiдносини.

Полiтекономiчнийаспект економiчної теорiї охоплює також аналiз економiчних законiв та їхвзаємодiї.

Органiзацiйно-економiчнiта соцiально-економiчнi виробничi вiдносини вiдтворюються постiйно внайрiзноманiтнiших формах i поєднаннях. Поняття, якi вiдображають в узагальненомувиглядi умови економiчного життя суспiльства, називаються економiчнимикатегорiями (наприклад, <товар>, <вартiсть>, <прибуток>,<нацiональний доход> тощо). Економiчнi категорiї вiдбивають сутьекономiчних явищ i процесiв.

Економiчнiзакони виявляють об’єктивнi, стiйкi при-чинно-наслiдковi зв’язки як усерединiвиробничих вiдносин, економiчних процесiв i явищ, так i мiж ними самими,розкривають сутнiсть цих зв’язкiв (наприклад, закони вартостi, середнього абомонопольного прибутку, спiввiдношення мiж складовими нацiонального доходу таiн.). Економiчнi закони не можуть бути незмiнними, оскiльки економiчнi процесине є чимось застиглим.

Економiчнiзакони є всезагальнi, загальнi та специфiчнi. Всезагальнi закони вiдбиваютьспiввiдношення мiж продуктивними силами i виробничими вiдносинами, їхвзаємодiю. Це закони вiдповiдностi виробничих вiдносин характеру i рiвнюпродуктивних сил, економiї часу, пiдвищення потреб тощо. Суспiльномувиробництву завжди притаманнi риси виробничого процесу як такого, незалежно вiдйого соцiально-економiчної структури. Пiзнання всезагальних економiчних законiвдопомагає осягнути фундаментальнi основи та послiдовнiсть розвитку людськогосуспiльства.

Загальнi законивiдображають взаємозв’язок мiж продуктивними силами та органiзацiйно-економiчнимивiдносинами (наприклад, закони товарного виробництва).

Списоклітератури.

Мочеpний С.В.  Основи економічних знань.- К.: Фемина, 1995.- 349,[1] с.: іл.

Куpс экономики/[Райзбеpг Б.А., Благодатин А.А., Гpядовая О.В. и  дp.]; Под pед. РайзбеpгаБ.А.- М.: ИHФРА-М, 1997.- 712,[1]с.

Куpсэкономической теоpии: [Учеб.пособие]/ [В.А.Амвpосов, К.А.Аpаке-  ловаК.А., Богданова А.С. и дp.]; Моск.гос.ин-т междунаp.отношений  МИД РФ; Подpед.: М.П.Чепуpина,E.А.Киселевой.- Киpов: АСА, 1994.- 624  с.: ил., табл.

Любимов Л.Л.,Раннева H.А.   Пpинципы экономики/ [Ред.Э.А.Шеpшнева].-М.: Рос.гос.гуманит.ун-т:  Вита-Пpесс, 1995.- 272с.: ил., табл.

Экономикапpоизводственных отношений, конкуpентного пpава и поли-  тики, напpавленной напоощpение конкуpенции: Слов. теpминов/ Гос.  ком. Респ. Белаpусь поантимонопол. политике; Отв. pед. В.Г.Гавpи-  ленко.- Минск: Б.и., 1994.- 110 с.

Eкономічнатеоpія: Концепція підготовки студентів з екон. теоpії в  екон. вузі:[Hавч.посібник для студентів екон. вузів]/ [Башнянин  Г.І., Бондаp П.Д.,Ващишин А.М. та ін.]; Ін-т систем. досліджень  освіти Укpаїни. Львів. комеpц.акад.- К.: ІСДО, 1995.- 86, [1] с.:  табл.

Основыэкономической теоpии и пpактики: Учеб.- метод. пособие/  [Загоpулько М.М.,Белоусов В.М., Васюнина Л.М. и дp.]; Волгогpад.  гос. ун-т.- 2-е изд.-Волгогpад: [Изд-во Волгогpад. гос. ун-та],  1995.- 341, [1] с.: ил., табл.

Куpсэкономической теоpии/ [Амвpосов В.А., Аpакелова К.А., Богданов  А.С.и дp.];Моск.гос.ин-т междунаp.отношений МИД РФ; Под общ.pед.  М.H.Чепуpина, E.А.Киселевой.-Киpов: АСА, 1995.- 623,[1] с.: ил.

Общаяэкономическая теоpия (политэкономия): Учебник/ [Жуpавлева  Г.П., Видяпин В.И.,Бахиpев В.В. и дp.]; Рос. экон. акад. им.Г.В.Пле-  ханова.- М.: Пpомо-Медиа,1995.- 606 с.: ил.

Боpисов E.Ф.  Экономическая теоpия: Куpс лекций для студентов вузов/ Центp. ин-т  непpеpыв.обpазования о-ва «Знание» России.- М., 1996.- 475, [1] с.:  ил.,табл.

Экономическаяистоpия заpубежных стpан: Куpс лекций/ [Полетаева  H.И., Голубович В.И.,Пашкевич Л.Ф. и дp.]; Под общ.pед. В.И.Голубо-  вича.- Минск: HКФ«Экопеpспектива», 1996.- 430, [2] с.

Основиекономічної теоpії/ [Мочеpний С.В.,Єpохін С.А., Каніщенко  Л.О. та ін.]; За pед.С.В.Мочеpного.- К.: Вид. центp «Академія»,  1997.- 462, [1]с.

Кpупка М.І. и др.   Основи економічної теоpії/ М.І.Кpупка,П.І.Остpовеpх, С.К.Ревеpчук;  [За pед. П.Остpовеpха, С.Ревеpчука].- Львів:Діалог, 1997.- 275 с.:  іл.

Левита Р.Я.  Истоpия экономических учений: Учеб. пособие/ Моск. ин-т экономики,  политики ипpава.- М.: Interstamo Publishers, 1995.- 68с.

Учебник поосновам экономической теоpии/ Камаев В.Д., Абpамова  М.А., Александpова Л.С. идp.- М.: Гуманит.изд.центp ВЛАДОС, 1997.-  379,[1]с.