Реферат: Державне регулювання економіки
в умовах ринкового господарстваявляє собою систему типових мір законодавчого, виконавчого і контролюючогохарактеру, здійснюваних правовими державними заснуваннями і громадськимиорганізаціями з метою стабілізації і пристосування існуючоїсоціально-економічної системи до умов, що змінюються.
В мірурозвитку ринкового господарства виникали і загострювалися економічні ісоціальні проблеми, що не могли бути вирішені автоматично на базі приватноївласності. З'явилася необхідність значних інвестицій, малорентабельних абонерентабельних із погляду приватного капіталу, але необхідних для продовженнявідтворення в національних; галузеві і загальногосподарські кризи, масовебезробіття, порушення в грошовому обігу, що загострився конкуренція на світовихринках потребували державної економічної політика.
Об'єктивнаможливість ДРЕ з'являється з досягненням визначеного рівня економічногорозвитку, концентрації виробництва і капіталу. У сучасних умовах ДРЕ єскладовою частиною процесу відтворення. Воно вирішує різноманітні задачі,наприклад: стимулювання економічного зростання, регулювання зайнятості,заохочення прогресивних зсувів у галузевій і регіональній структурі, підтримкаекспорту. Конкретні напрямки, форми, масштаби ДРЕ визначаються характером ігостротою економічних і соціальних проблем у тієї або іншій країні в конкретнийперіод.
Об'єкти і цілі ДРЕ.
Об'єкти ДРЕ- це сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища й умовисоціально-економічного життя країни, де виникнули або можуть виникнутитруднощі, проблеми, не що дозволяються автоматично або що дозволяються увіддаленому майбутньому, у той час як зняття цих проблем настійно необхідно длянормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності.
Основніоб'єкти ДРЕ це:
економічнийцикл;
секторальна,галузева і регіональна структура господарства;
умовинакопичення капіталу;
зайнятість;
грошовий обіг;
платіжнийбаланс;
ціни;
умови конкуренції;
соціальнівідношення, соціальне забезпечення;
підготовка іперепідготовка кадрів;
навколишнєсередовище;
зовнішньоекономічнізв'язки.
Сутьдержавної антициклічної політики, або регулювання господарської кон'юнктури,складається в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари іпослуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталу даютьсядодаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати й інвестиції. Уумовах тривалого підйому в економіці країни можуть виникнути зростання імпортуі погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу пропозицієюі звідси необгрунтований ріст заробітної плати і цін. У такій ситуації задачаДРЕ-притормозити зростання попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб поможливості пригальмувати надвиробництво товарів і перенакопичення капіталів.
У областігалузевої і територіальної структури ДРЕ також відіграє значну роль. Тут задопомогою фінансових стимулів і державних капіталовкладень, забезпечуютьсяпривілейовані умови окремим галузям і регіонам. У однім випадку підтримканадається тим галузям і одиницям господарства, що знаходяться в стані затяжноїкризи; в іншому випадку заохочується розвиток нових галузей господарства івидів виробництва, покликані призвести до прогресивних структурних зсувівусередині галузей, між галузями і в усім народному господарстві, до підвищенняйого ефективності і конкурентноздатності. Але також можуть прийматися міри іпо притармаживанию надмірної концентрації виробництва.
Найважливішим об'єктом державного регулювання економіки є накопиченнякапіталу. Виробництво, присвоєння і капіталізації прибули завжди служатьголовною ціллю господарської діяльності в ринковій економіці. Створюючидодаткові стимули і можливості в різний час всім інвесторам або окремим їхнімгрупам по галузях і територіям, що регулюють органи впливають на економічнийцикл і структуру.
Регулюваннязанятости-это підтримка нормального з погляду ринкової економіки співвідношенняміж попитом і пропозицією робочої сили. Співвідношення це повинно задовольнятипотребу економіки в кваліфікованих і дисциплінованих робітниках, заробітнаплата яких служить для них достатньою мотивацією до праці. Протеспіввідношення між попитом і пропозицією не повинно^ звістки до надмірногоросту заробітної плати, що може негативно відбитися на національнійконкурентноздатності. Небажане і різке зниження зайнятості веде до збільшенняармії безработных, зниженню споживчого попиту, податкових надходжень, росту податківна посібники і небезпечно соціальним наслідкам.
Особливаувага ГРЭ приділяє грошовому обігу. Основний напрямок регулювання грошовогообращения-это боротьба з інфляцією, що подає серйозну небезпеку для економіки.
Станплатіжного балансу є об'єктивним показником економічного здоров'я країни. Вусіх країнах із ринковим господарством держава постійно здійснює оперативне істратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливи на експорт і імпорт,прямування капіталів, підвищення і зниження курсів національних валют, участь уміжнародній економічній інтеграції.
Одним ізголовних об'єктів регулювання є ЦІНИ. Динаміка і структура цін відбивають станекономіки. У той же час самі ціни сильно впливають на структуру господарства,умови капіталовкладень, усталеність національних валют.
Державнірегулюючі інстанції ринуться впливати і на інші об'єкти ГРЭ, наприклад,зацікавити приватні фірми в розвиток наукових досліджень. Вивчаються йудосконалюються закони по конкуренції, соціальному захисту, охоронінавколишнього середовища.
Об'єкти ГРЭрізняться в залежності від рівня розв'язуваних ними задач. Це такі ієрархічнірівні: рівень фірми; регіону; галузі; сектори економіки ( промисловість,сільське господарство, послуги ); господарства в цілому; глобальний ( соціальнівідношення, екологія ); наднаціональний ( економіко-політичне відношення ззакордонними країнами, інтеграційні процеси ).
ЦІЛІГРЭ.
Самоюголовною ціллю ГРЭ є економічна і соціальна стабільність і зміцнення існуючоголаду усередині країни і за рубежем. Від цієї головної цілі виникають множинаконкретних цілей, без здійснення яких не може бути досягнута головна ціль. Ціконкретні цілі нерозривно пов'язані з об'єктами ГРЭ. Ціль, тобто вирівнюванняекономічного циклу, спрямована на об'єкт. Удосконалювання галузевої ірегіональної структури господарства спрямована на секторальні і галузеві,регіональну структури. Поліпшення навколишнього середовища спрямована нанавколишнє середовище. Частіше усього одна ціль не може бути досягнута позазалежністю від інших. Наприклад, забезпечення додаткових капіталовкладень намодернізацію вугільних шахт може бути ціллю-посередником для: стабілізація ізниження витрат у вітчизняній вуглевидобувній промисловості; зниження імпортутвердого палива і поліпшення паливно-енергетичного балансу; підтримкизайнятості в галузі; зняття в цих районах соціальної напруженості; наданнятиску на ціни нафтових і газових компаній. З цього випливає, що конкретніцілі підпорядковуються головної цілі і взаємодіють між собою.
Засоби ГРЭ.
Засобидержавного регулювання підрозділяються на адміністративні й економічні.
Адміністративні засоби не пов'язані зі створенням додаткового матеріальногостимулювання або небезпекою фінансового збитку. Вони базуються на силідержавної влади і містять у собі міри заборони, дозволи і примуса. Наприклад,уряд заборонило будувати підприємства в межах Москви. Воно не збільшилоподатки або штрафи, а просто припинило видачу ліцензій. Примусового заходиможна показати тим, що держава ставить за обов'язок промисловим підприємстваморганізовувати на місцях виробниче навчання, створювати побутові умови дляробітників, зайнятих на виробництві.
Адміністративні засоби регулювання в розвитих країнах із ринковою економікоювикористовуються в незначних масштабах. Їхня сфера діяльності обмежується восновному на охороні навколишнього середовища, створення умов для соціальнослабко захищених прошарків населення. Основні інструменти державного регулювання:
-фіскальнаполітика, тобто політика в області правових витрат і податків;
-грошоваполітика;
-політикарегулювання прибутків;
-соціальнаполітика;
-державнерегулювання ціноутворення;
— зовнішньоекономічне регулювання.
Економічнізасоби державного регулювання підрозділяються на засоби грошово-кредитної ібюджетної політики. Самостійним комплексним інструментом ГРЭ є державнийсектор в економіці. Основні економічні средства-это:
— регулювання дисконтної ставка ( дисконтна політика,
здійснювана центральним банком )
— встановлення і зміна розмірів мінімальних резер-
вов,котрі фінансові інститути країни зобов'язана хра-
нитка вцентральному банку
-операціїдержавних заснувань на ринку цінних
паперів, такі як емісія державних зобов'язань,
торгівля ними і погашення.
За допомогоюцих інструментів держава ринеться змінити співвідношення попиту і пропозиції нафінансовому ринку в потрібному напрямку. Пряме державне господарськерегулювання здійснюється засобами бюджетної політики.
Головнимінструментом мобілізації фінансових засобів для покриття державних витрат єподатки. Вони також широко використовуються для впливу на діяльність суб'єктівгосподарства. Державне регулювання за допомогою податків залежить увирішальному ступені від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, атакож від видів і розмірів податкових пільг. Податки в ГРЭ грають дві ролі: а)це головне джерело фінансування державних витрат б) це інструмент регулювання. Тому що в задачу державних бюджетних органів входить не просто оподаткуватиподатками джерела надходження, але і створити тонкий механізм впливу нагосподарське поводження.
Особливемісце серед засобів ГРЭ, здійснюваних за допомогою податків, займає прискорене амортизаційне списання основного капіталу і пов'язані з нимутворення і реалізація схованих резервів, здійснювані в рамках дозволиМіністерства фінансів. Прискорене амортизаційне списання основного капіталу всучасних умовах є головним засобом стимулювання накопичення, структурних змін векономіці і важливому інструменті впливу на господарський цикл, зайнятість. Змінюючи ставки і порядок амортизаційного списання, державні регулюючі органивизначають ту частину чистої прибули, що може бути звільнена від сплатиподатків шляхом вмикання у витрати виробництва і потім перерахована вамортизаційний фонд для фінансування надалі нових капіталовкладень. Нормиамортизації регулярно публікуються. Перед нами сильний важіль державногорегулювання інвестиція-звільнення прибутків від податків, укриття їх вамортизаційному фонді і примусовому використанні для нових капіталовкладень. Ефект прискореного списання основного капіталу має ще ряд наслідків. Додатковескорочення частки податків у прибутку за рахунок того, що в міру зменшеннябалансового прибутку її оподатковування через прогресивний характер податковихставок скорочується. Прискорене списання призводить до відриву балансовоївартості основних засобів від їхньої реальної ціни.
Варіюваннянорм прискореного амортизаційного списання основного капіталу широковикористовується у всіх розвитих країнах як засіб державної кон'юнктури іструктурної політики, а також для стимулювання наукових досліджень івпровадження їхніх результатів у виробництво. Ефект амортизаційних відрахуваньдобре заметен у роки сприятливої кон'юнктури, коли період спаду і кризслабшає. Пільги по прискореному амортизаційному списанню рівнозначніскороченню надходжень від податків із прибутків у державний бюджет. Результатом може бути підвищення інших податків або ріст державноїзаборгованості. У якості інструментів державного регулювання використовуютьсяі витрати бюджету на господарські цілі. Це можуть бути державні кредити,субсидії, а також витрати на закупівлю товарів і послуг у приватному секторі.
Державнікапіталовкладення здійснюються значною мірою в державному секторі економіки, щограє важливу роль у ГРЭ. Державний сектор містить у собі комплексгосподарських об'єктів, цілком або цілком приналежній державі, функціонуваннякотрих завжди вигідно для економіки країни, але не вигідно з погляду приватногокапіталу. У цілому державний сектор-это об'єкти інфраструктури, що в основномуне рентабельні, а також підприємства в сировинних і енергетичних галузях, депотребуваються величезні інвестиції, а оборотність капіталу повільна. Частинадержавного сектора-это пакети акцій змішаних приватних-державних компаній. Існування в умовах ринкового господарства секторів, що у своїй діяльності керуютьсязасадами, що відрізняються від принципів приватних фірм, дозволяєвикористовувати ГС для рішення загальнодержавних задач. Активновикористовується ГС як засіб ГРЭ. У умовах погіршення кон'юнктури, колиприватні капіталовкладення скорочуються, інвестиції в ГС ростуть. У такийспосіб держава ринеться протидіяти спасу виробництва і росту безробіття. ГСграє помітну роль у державній структурної політика. Держава створює новіоб'єкти або розширює старі в тих галузях, куди приватний капітал перетікає недостатньо. Державні фірми займаються і зовнішньою торгівлею, вивозом капіталу за рубіж. ГС служить підвищенням ефективності народного господарства в цілому і є одним зінструментів перерозподілу ВВП.
Такожздійснюється і зовнішньоекономічне регулювання. Це міри стимулювання експортутоварів, послуг, капіталів, науково-технічного досвіду. Кредитування експорту,гарантирование експортних кредитів і інвестицій за рубежем, введення абоскасування мит у зовнішній торгівлі; заходи для притягнення або обмеженнядоступу іноземного капіталу в економіку країни, притягнення в країну іноземноїробочої сили, участь у міжнародних економічних організаціях, інтеграційнихміждержавних об'єднаннях. Окремі інструменти державного економічної політикиможуть употреблятся в різноманітних цілях, у різних сполученнях і з різноюінтенсивністю. У залежності від характеру цілей буде змінюватися місце тогоабо іншого інструмента в арсеналі засобів ГРЭ в конкретний період.
Державне економічне програмування.
Вищою формою ГРЭє державне економічне програмування. Його задача-комплексное використання вглобальних цілях всіх елементів ГРЭ. В міру ускладнення задач сталиформулювати короткострокові, середньострокові і довгострокові задачі, визначатипорядок їхній рішення й органи, відповідальні за виконання цих рішення,виділяти необхідні засоби і визначати порядок фінансування. Об'єктами такихцільових програм звичайно є галузі; регіони; соціальна сфера; різноманітнінапрямки наукових досліджень. Програми бувають звичайні і надзвичайні. Звичайні середньострокові общеэкокномические програми складаються, як правило,на п'ять років із щорічним продовженням на один рік. Надзвичайні програмирозробляються в критичних ситуаціях, в умовах кризи, масового безробіття, великоїінфляції. Здійснюються вони, як правило, засобами адміністративногорегулювання. Практично у всіх країнах із ринковою економікою здійснюютьсяцільові програми. Це, приміром, приватизація нових земель Східної Німеччинипісля приєднання до ФРН. Суб'єктами економічного програмування є державнізаснування, відповідальні за упорядкування програм, їхній здійснення і контрольнад ними. Програми розробляються спеціальним державним органом абоміністерствами економіки і фінансів. Міністерство фінансів також розробляєплан фінансування програми. До розробки програм також широко залучаютьсяпредставники центрального банки, спілки підприємців, торгово-промислові палати,профспілки. Програма і фінансовий план щорічно затверджуються парламентом. Державне економічне програмування є достатньо ефективним при рішення рядугосподарських задач. У умовах ринкової економіки програмування може бутитільки індикативним, тобто носити цільовий рекомендаційно-стимулюючий характер,проте воно є ефективним засобом рішення господарських задач різного рівня. Якправило програми забезпечують соціально-економічний розвиток у бажаномунапрямку. Програмування дозволятити використовувати всі засоби ГРЭ й уникнутисуперечливості і несогласованности регулюючих заходів окремих державнихорганів. Державне фінансове стимулювання, замовлення і закупівлі в рамкахекономічних програм роблять помітний і нерівномірний вплив наконкурентноздатність окремих підприємств, положення галузей, регіонів,соціальних груп і викликають опори тих, чиї інтереси були защемлені. Тому надержавні органи, що програмують, надається усілякий вплив, що відбиваєсуперечливі інтереси окремих груп.
Механізм державного регулюванняполітики цін.
Ціни єоб'єктом постійної уваги і регулювання з боку держави. Ціни є однієї зкритичних точок економічного і соціально-політичного життя, де зштовхуютьсяінтереси споживачів і виробників, імпортерів і експортерів. Вплив на цінислужить глобальним цілям ГРЭ, цілям кон'юнктури і структурної політики,боротьбі з інфляцією, посилення національної конкурентноздатності на світовихринках і зм'якшенню соціальної напруженості. Вплив державного економічноїполітики на інші об'єкти регулювання, у свою чергу, відбивається на процесахформування цін. Конкретні акції в області цін можуть мати короткострокові абонавіть екстрені цілі, що можуть у даний конкретний момент не збігатися з іншимицілями, але вони завжди служать генеральної цілі державногорегулювання-оптимізація темпів і пропорцій економічного розвитку і стабілізаціїсоціальної системи.
Класичнаполітична економія розглядала ціни, що укладаються вільно на ринку, як головнийелемент механізму підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Тарифи напослуги державних залізниць, пошти, телеграфу, продаж продовольства з державнихзапасів у неврожайні роки, митна політика і непряме оподатковування, що істотновпливає на внутрішні ціни,-от не повний перелік мір державного регулюванняцін. Спроби регулювати ціни в умовах інфляції і кризи шляхом зовнішньоторговельноїполітики виявилися неспроможними. До середини 30-х років у багатьох розвитихкраїнах із ринковою економікою були прийняті закони, що надають державіповноваження по впливі на ціни, аж до їхнього заморожування, і державні заходищодо впливу на ціни стали складовим елементом ГРЭ. Державні заходи щодорегулювання цін можуть носити законодавчий, адміністративний і судовийхарактер. Прийняті парламентами закони створюють правову основу відношень міжгосподарськими суб'єктами, а також між ними і державою в сфері ціноутворення. Комплекс цих законів являє собою цінове право. На основі цього правауповноважені державні органи здійснюють адміністративну діяльність порегулюванню цін. Заходи щодо регулювання цін здійснюють міністерстваекономіки, фінансів і центральний банк. У кожній країні при уряді існуютьекспертні комітети, куди входять відомі спеціалісти. Комітети покликаніконсультувати державні органи з питань цін і виражати свою думку з приводуцінових законопроектів.
Спостереження і вплив на ціни.
Спостереженняза цінами є первинною формою державної активності в цій області. В даний часспостереження за цінами є основою, на якій базуються всі державні акції в ційобласті. Спостереженням за цінами займаються центральні статистичнікерування. Самостійні дослідження прямування цін часто проводятьнауково-дослідні центри профспілок, спеціальні комісії з завдань міжнароднихорганізацій.
Головнаціль спостереження за цінами з боку державних органів і соціальних партнер-вимірросту вартості життя для визначення індексу щорічного номінального підвищеннязаробітної плати і пенсій, а також для з'ясовування впливу росту цін на витративиробництва і національної конкурентноздатності. Держава може впливати націни, вводячи або отменяя кількісні і митні обмеження в зовнішній торгівлі,вступаючи в інтеграційні спілки, змінюючи дисконтну ставка, варіюючи податки,здійснюючи емісію грошей. Непрямий вплив на ціни роблять, по-существу, усідержавні регулюючі акції, якої б цілі вони ні служили.
Державневтручання здійснюється шляхом санкціонованого урядовими органами завищеннявитрат виробництва через вмикання в собівартість завищених амортизаційнихсписань і відрахування в інші фонди. У результаті цього в цілих галузяхвиникають ситуації, коли “ витрати підпирають ціну “, тобто розрахункові ( а недійсні ) витрати виробництва надаються на всіх підприємствах галузі врезультаті объявленых урядом пільг настільки високі, що підвищення цін стаєразумеющимся явищем, а тому що пільги поширюються на всю галузь, товнутрішньогалузева конкуренція в умовах сприятливої кон'юнктури не може бутидостатньою перешкодою для росту цін.
Прямимдержавним втручанням у процес ціноутворення є державна політика встановленняцін на так називані акцизні товари. Безпосередній вплив на формування цінроблять державні субсидії. Один із видів такихсубсидий-ценовые-предусматривает зниження цін шляхом спеціальних доплатвиробнику або споживачу. Прямий вплив на ціни і лідерство в цінах має місце вгалузях, де частка держави в споживанні товарів і послуг значна, наприклад, увійськових галузях промисловості, у ряді подотраслей будівництва. Урядовіоргани, приходячи постійними покупцями або замовниками визначених видів товаріві послуг у приватних фірм, установлюють за домовленістю з партнерами “конкретніціни”, що стають потім базовими цінами для галузі.
Ефективнимзасобом регулювання цін является податок із додаткової вартості. Цей податоквиробники включають у ціну товару або послуги, і диференційовані зміни ставокцього податку безпосередньо впливають на ціни. Особливим напрямком ГЭП єдержавний вплив на зовнішньоторговельні ціни. Державне заохочення експорту,звільнення експортів від податків, а в деяких країнах -експортні субсидії,надання пільгових кредитів і транспортних тарифів істотно відбиваються наумовах цінової конкуренції на світовому ринку.
Встановлення фіксованих цін натовари і послуги.
Встановленняцін на мінеральну сировину, що добувається в державних шахтах, наелектроенергію з державних електростанцій і залізничний, поштово-телеграфнітариф-приклад фіксації цін на товари і послуги госсектора. Ці штучно заниженіціни і тарифи сприяють зниженню витрат виробництва в приватному господарстві іпідвищенню національної конкурентноздатності за рахунок штучно зниженоїрентабельності або дефіцитності цих об'єктів державної власності. Фіксація цінабо встановлення меж їхній підвищення в недержавному секторе-типичное засібадміністративного господарського регулювання. Застосовується воно рідко і, якправило, в умовах ринкового господарства є неефективним у довгостроковому інавіть середньостроковому аспекті. Використовується частіше усього увиняткових випадках у якості засоби ослаблення соціальної напруженості. Контрольнад цінами на визначені види товарів здійснюється національними органами.
Етапи розвитку ГРЭ. Межа йогоефективності.
У процесісвого розвитку ГРЭ вульгарно декілька етапів.
1. ) Створеннязагальних сприятливих умов для відтворення приватного капіталу; зосередженнязусиль держави на розробці трудового, податкового, торгового, соціальногозаконодавства, митної політики, на забезпечення усталеності грошей. Будівництво і придбання об'єктів у сировинних і инфраструктурных галузях.
2. ) Неузгодженіміж собою акції антикризової і структурної спрямованості, спроби впливати назайнятість і ціни.
3. )Експерименти з використанням грошово-кредитних і бюджетних засобів регулюваннягосподарства. Хвиля приватизації об'єктів державної власності.
4. ) Перехід уряді країн до галузевого і регіонального середньострокового програмування;спроби підвищити дієвість ГРЭ шляхом вивчення сумісності і взаемозамінностіінструментів регулювання, визначення їхньої ефективності.
5. ) Здійсненняв усе більшому числі розвитих країн загальнодержавного середньостроковогопрограмування в сполученні з виробітком довгострокових перспективнихорієнтирів. Усе більш комплексне використання інструментів регулювання.
6. ) Заходи дляузгодження загальнодержавних середньострокових програм на міждержавному рівні врамках інтеграційних об'єднань.
Намасштаби, інструменти й ефективність ГРЭ вирішальний вплив зробили задача, щопідвелися перед економікою окремих країн, матеріальні можливості держави,відбиті в частці що перерозподіляється їм ВВП і в абсолютних розмірах засобів,що воно може використовувати на ГРЭ, що накопичується досвід і успіхи внаукових розробках проблем ГЭП в умовах ринкового господарства. Поряд іззагальнотеоретичними роботами з другої половини 60-х років у розвитих країнахстало публікуватися усе більше конкретних прикладних досліджень, присвяченікількісному аналізу наслідків мір ГРЭ. Активізувалося і співробітництво вченихз урядовими органами, відповідальні за прийняття економіко-політичних рішень. Характер і напрямок наукових досліджень в області ГРЭ за останні трьох-чотирьохдесятиліття перетерпіли істотні зміни. Якщо на початку 50-х роківобговорювалося питання: “ Регулювати або не регулювати економіку? ”, тепозднее-” Яка повинна бути ступінь цього регулювання? З якими цілями, у якихнапрямках і яких засобах треба регулювати? ”. Проте можливості ГРЭнебезграничны. Економічною основою ГРЭ є частина ВВП, що перерозподіляєтьсячерез державний бюджет і позабюджетні фонди, і державна власність. Ефективність ГЭП за інших рівних умов тим вище, чим вище державні прибутки, чимвелика частка ВВП перерозподіляється державою, чим велику роль в економіці граєдержавний сектор. Але в державних прибутків і в державного сектора є відноснімежі росту.
Межа росту прибутку держави.
У 50-х, 60-хроках державні прибутки в найбільше розвитих країнах із ринковою економікоювиявляли загальну тенденцію до росту більш високими темпами, чим показники ВВП і прибутки юридичних і фізичних осіб. В даний час спостерігається оберненатенденція, тому що подальший ріст оподатковування прибутків і капіталівпідриває мотивацію підприємницької діяльності, знижує стимули для інвестицій іможе послужити поштовхом для відтоку капіталів. Підвищення податків і зборів зосіб, що працюють по найманню, фермерів і осіб вільних професій також не можепродовжуватися безмежно. Податки не можуть забирати в населення основнучастину прибутків. Державні прибутки без збільшення податків можуть зростатинавіть при деякому зниженні податкових ставок в умовах господарського підйому. Існують визначені відносні межі росту державних прибутків:
— межадостатньої мотивації підприємницької діяльності;
- соціальні межі оподатковування осіб, що працюють по найманню, і середніхпрошарків;
- межаприросту ВВП.
Обмежено іможливості державної власності, тому що державний сектор не може рости,захоплюючи всі нові позиції в ключових галузях господарства, тому що цесуперечить інтересам приватної власності.
Визначенімежі має і ГРЭ, що заохочує самофінансування. Кінцевою матеріальною основоюсамофінансування є валова прибуток-різниця між ціною і дійсними витратамивиробництва. Самофінансування здійснюється як один із варіантів санкціонованогодержавою використання прибутків, а можливості присвоєння прибутків і їхніхрозмірів нерозривно пов'язані з фазою відтворювального циклу, у якійзнаходиться економіка країни. ГРЭ за допомогою самофінансування базується наможливості штучно збільшувати стимули для інвестицій під час спаду. Аледіяльність держави в цій області обмежена можливостями бюджету. У умовахпогіршення кон'юнктури, коли бюджетні прибутки скорочуються, а витрати напідтримку економіки ростуть, воно змушено надавати фірмам додатковіінвестиційні пільги для самофінансування і тим самим ще більше скорочувати своїприбутки. Складовою частиною самофінансування є нерозподілені прибутки. Заохочення росту частки нерозподілених прибутків на шкоду дивідендам теж небезмежно. На шляху до цього коштують інтереси акціонерів. Одним ізнайважливіших і діючих засобів ГРЭ і головним елементом самофінансування єприскорене амортизаційне списання основного капіталу. Але і цей діючийінструмент самий надається в сильній залежності від стана кон'юнктури. Уперіод кризи або депресії скорочується завантаження виробничих потужностей івипуск продукції, а уряд дозволятити списувати усе велику частину основногокапіталу в амортизаційний фонд. Але витрати і без того ростуть-утрудняютьсяплатежі покупців, розоряються постачальники, ростуть витрати на збереження ізбут продукції. Навіть якщо амортизаційні відрахування розраховувати по старихнормах списання, вони розкладаються на менше число одиниць продукції в зв'язкузі скороченням виробництва. Можливості росту цін у кризовій ситуації якщо невиключені, те істотно обмежені в порівнянні з періодами сприятливоїкон'юнктури. Зменшення валових прибутків може призвести до такого положення,коли можливості укриття прибутків в амортизаційний фонд із метою їхньогоподальшого використання для фінансування інвестицій будуть виключені, тобтоурядові дозволи на збільшення частки списання основного капіталу не будутьвикористані, тому що дозволені списання виявляться більше дійсного прибутку. Все це можна висловити формулами:
А+Зпост+Зпер
П=Ц- -----,
У
де П-прибыль,Ц-цена одиниці продукції, А-амортизационные відрахування, Зпост-другие постійнівитрати, Зпер-переменные витрати, В-выпуск продукції в натуральних одиницях.
Прискорочення виробництва, що вимірюється коефіцієнтом К1, і при припущення, щоціна залишається незмінної, формула виглядає так:
А+Зпост+К1*Зпер
П=Ц-------.
К1*У
У зв'язку з тим,що К1<1, знаменник зменшується швидше чисельника, витрати ростуть і прибутокзменшується.
Уявимо, щоуряд із метою стимулювання економіки підвищило норму амортизаційних списань. Збільшення норми списань позначено коефіцієнтом К2.
К2*А+Зпост+К1*Зпер
П2=Ц---------.
К1*У
Чисельністьросте ще швидше, чим у другому випадку, витрати ще більш збільшуються. Вониможуть зрости до такого ступеня, що сравняются з ціною або перевищать її.
ГРЭ черезподатки і ставки амортизаційних відрахувань з основного капіталу має межа:бюджетні, що випливають із меж можливої відмови від бюджетних прибутків;соціальні, пов'язані з готовності фізичних і юридичних осіб миритися зподатковим утиском; межа прибутковості, визначені ростом витрат виробництваодиниці продукції в міру скорочення виробництва і досягнення межі амортизаційнихвідрахувань для даної ситуації. Навіть накопичені пільговою уявою в рамкахсамофінансування засобу інвестувати в умовах недовантаження потужностейневигідно. Ефективність ГРЭ через державні витрати обмежена тим, що потреби уфінансуванні державних регулюючих мір різко зростають саме тоді, колиможливості мобілізації засобів для фінансування різко скорочуються. Головнамежа ГРЭ- можлива розбіжність його цілей із приватнимиінтересами власників капіталу в умовах відносної свободи прийняттягосподарських рішень. Приватний капітал тільки в тому випадку бере участь уздійсненні державної програми, якщо держава гарантує йому прибули більш високі,чим він міг би одержати, відмовившись від співробітництва з програмою. Державаможе гарантувати визначену норму і масу прибули приватному капіталу в мірусвоїх фінансових можливостей, а вони ограниченны.
Перераховані межі ГРЭ в умовах ринкового господарства носять відноснийхарактер. У цих межах ГРЭ продовжує розвиватися і доказувати в самих різнихобставинах свою ефективність. Механізм ГРЭ постійно удосконалюється. Усучасних умовах практика ГРЭ виявилася достатньо результативної, щоб неприпустити загальних криз і соціально-небезпечних масштабів безробіття.