Реферат: Економічні системи
Тема лекції №2:
Проблеми:
1. Змісті складові елементи економічної системи суспільства
2. Власністьв економічній системі суспільства
3. Класифікаціяекономічних систем суспільства
4. Національнімоделі ринкової економічної системи та адміністративно-командної економіки
Рекомендованалітература:
1. БорисовЕ.Ф. Экономическая теория. – Москва: Юристъ, 1997
2. ГальчинськийА. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1996
3. ДорнбушР., Фішер С. Макроекономіка. –Київ: Основи, 1996
4. Основиекономічної теорії. — під редакцією Климко Г.Н. — Київ: Вища школа, 1997
5. Основиекономічної теорії. – під редакцією Ніколенко Ю.В. – Київ: Либідь, 1994
6. Основиекономічної теорії. – під редакцією Чухно А.А. – Київ, 1994
7. Основиринкової економіки. — під редакцією СавлукаМ.І. — Київ: Либідь, 1995
8. МакконеллК.Л., Брю С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. – Москва:«Республика», 1992
9. МочернийС.В. Основи економічної теорії. – Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993
1. Зміст і складові елементи економічної системисуспільства
Економічна система – це надзвичайноскладна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів їїфункціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різнихелементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючи елементи,які визначають природу економічних систем.
Поняття«економічна система» широко використовується в економічнійнауці, політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдністьпоглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системнимутворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і відображаєсуттєві сторони економічної системи, не є повною. Саме тому в науковійлітературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва,тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупністьвидів господарської діяльності тощо. Між цими поняттями часто ставлять знакрівності, розглядають їх як синонімічні.
Поняття «економічна система» можна доповнити суб'єктивним фактором у зв'язку зтим, що, по-перше, економічна система не існує без людей, по-друге, до складупродуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інтелектуальноїдіяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого.Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, щоперетворюється людьми.
Економічна система — це одна з підсистем суспільства, яка інтегрує в собісукупність усіх компонентів (елементів, ланок) економіки (галузі підприємства,індивідуальні господарства, людей, що стоять за ними), природне середовище івиробничі відносини. Функціонування і розвиток економічної системи визначаютьекономічне життя суспільства.
Економічнасистема суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямованана його розвиток, якісне удосконалення, що є базою для реалізаціїбагатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членівсуспільства.
На основі суспільного виробництва формуються економічні відносини між людьми зприводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створених матеріальних інематеріальних цінностей.
Основними елементами економічної системи є:
· Соціально-економічні відносини, які базуютьсяна системі форм власності на економічні ресурси та результати господарськоїдіяльності
· Організаційні форми господарської діяльності
· Господарський механізм, тобто спосіб регулюванняекономічної діяльності на макроекономічному рівні
· Економічні зв’язки між господарськимисуб’єктами
Таким чином, економічна система – це надзвичайно складне утворення, яке включаєв себе продуктивні сили і виробничі відносини, тобто спосіб виробництва наданому етапі розвитку. Одночасно в економічну систему входять економічна рольдержави та її політико-правові форми.
2. Власність в економічній системі суспільства
Основою функціонування економічної системи є власність. Вона визначаєсоціально-економічну природу всієї системи, тобто всього суспільного ладу.Характер і форми привласнення засобів і результатів виробництва визначаютьекономічну, соціальну та політичну структуру суспільства, становища людини увиробництві і у суспільстві загалом.
Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Яксоціально-економічнакатегорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризуєтьсясистемою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктамигосподарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, щохарактеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.
Інакше кажучи,соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площинівзаємодії «людина — людина».
Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків«людина — річ». Якюридично-правова категорія власністьвідображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних іфізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системоювідповідних прав власності.
Власністьвизначальну, системоутворюючу роль у економічних, виробничих, відносинах, вонавизначає соціально-економічну природу і характер даної системи виробничихвідносин. Адже усі конкретні виробничі відносини реалізують певну, історично іекономічно визначену суспільну форму привласнення. Саме це робить власністьекономічною категорією, бо вона пронизує усю систему виробничих відносин,визначає властивий їм спосіб привласнення. Тому і відносини виробництва, івідносини розподілу, і відносини обміну, і відносини споживання є зоештоювідносинами власності.
Поширеною є структура власності за її типами, формами і видами.
· Тип власності визначає найбільш узагальненіпринципи її функціонування, сутність характеру поєднання робітника з засобамивиробництва.
· Форма власності — це стійка система економічнихвідносин і господарських зв'язків, що обумловлює відповідний спосіб та механізмпоєднання робітника із засобами виробництва.
· Вид власності характеризується конкретнимспособом привласнення благ та методами господарювання. Як видно з рис. 5,сучасна економічна система характеризується багатоманітними формамивласності, її змішаними різновидами.
Основні типи, форми і види власності в економічній системі:
Конкретно-історичнийхарактер, зміст і форми власності проявляються в єдності трьох елементів — обєктів, суб’єктів і суті відносинвласності. Цілком зрозуміло, щоб розкрити природу відносин власності, необхідновиявити, що є об'єктом власності, у кого і які об'єкти знаходяться у власності,які умови володіння, розпорядження і використання різних об'єктів і факторівсуспільного виробництва. Незважаючи на величезні обсяги і різноманітністьоб'єктів власності, (земля, її надра, рослинний і тваринний світ, предмети~матеріальноїі духовної культури, будинки, споруди, обладнання, гроші, цінні папери і т.ін.), все ж вони поділяються на дві частини. Передусім це умови (фактори)виробництва. Головним фактором є робоча сила. Робітник є власником своєї здатності до праці, робоча сила є товаром, яка з допомогою вільного наймувикористовується для здійснення процесу праці.
Порядз робочою силою важливими факторами виробництва є засоби виробництва і предметипраці, які також є об’єктамивласності. Той, хто є власником засобів виробництва, привласнює і результативиробництва. Власності на засоби виробництва належить вирішальна роль, бо самевона визначає сутність усієї сукупності відносин власності.
Мірою розвитку суспільства відбуваються зміни і у об’єктах, і у суб’єктахвласності. Адже створюються з часом принципово нова техніка і технологія,устаткування. Все це збагачує (кількісно і якісно) обсяги засобів виробництва.
З боку об'єктів власності, крім традиційних (засобів і предметів праці, робочоїсили, використовуваних людьми сил природи), до сучасної системи відносинвласності належать форми і методи організації праці, наука, інформація. Томуті підприємства і фірми, держави, які найбільшою мірою стали власниками цихоб'єктів, збільшили свою економічну могутність, конкурентоспроможність.
Однією з принципово нових важливих рис названих об'єктів привласнення е те, щовони, на відміну від традиційних, не можуть тривалий час перебувати увласності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями не лише зтехніко-економічного. а й із соціально-економічного боку певною мірою стаютьособи найманої праці.
Внаслідок цього вони певною мірою стають співвласниками даного об'єктапривласнення, що є одним з найвагоміших факторів зростання вартості їхньоїробочої сили, а отже, і розміру заробітної плати, а також участі у процесіпридбання акцій і привласнення дивідендів.
Це стосується й інтелектуальної власності, яка формується на основі такогоякісного нового елемента системи продуктивних сил, як наука. Американськінауковці у даному випадку розрізняютьнині три основні види інтелектуальної власності: 1) приватна власність, що закріплюєтьсяу формі патента або ліцензії; 2) суспільна власність, яка існує як сума знаньта ідей, перебуває у розпорядженні всього суспільства і не може бути закріпленаза юридичною особою. При належному обміні інформацією цей вид власності можестати надбанням усього людства; 3) проміжна форма власності, або власність, що«просочується» і представляє інноваційну науково-технічну інформацію, її неможна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основітакої інформації є можливість створити продукцію у зміненому вигляді.
Істотні зміни відбуваються у межах інших сторін власності як соціологічноїкатегорії. Так, в юридичній власності відбувається зростаюча дезінтеграціятакихправ власника, як право володіння, розпорядження та користування власністю. Цеозначає, що у минулому ці права в основному належали одній особі. Винятком булосільське господарство, де землевласник нерідко надавав землю в орендуорендарю. За сучасних умов власники підприємств у різних галузях промисловостівіддають їх у володіння, або розпорядження, користування, отримуючи за це певнувинагороду. Вони також широко практикують передачу в інші руки управління своєювласністю.
На цій основі виникає і розвивається значний прошарок керуючих, або менеджерів.Дж. Гелбрейт називає їх тех-ноструктурою та стверджує, що до неї перейшла владау сучасних гігантських корпораціях США та інших країн Заходу. Оскільки у СШАналічується близько 12 млн. менеджерів, то саме в їхніх руках, на думкуамериканського економіста, зосередилася влада на сучасному крупномупідприємстві.
Ще однією важливою рисою сучасних відносин власності у розвинутих країнахЗаходу є з одного боку, процес певної де персоніфікації щодо крупнихкапіталістів-власників і перехід її (власності) до рук юридичних осіб (компаній,банків, інших фінансових інститутів). Так в Японії на початку 90-х роківчастина юридичних осіб серед власників акціонерного капіталу становила близько78 %, а серед них фінансовим інститутам належало близько 80 % капіталу. У СШАчастка юридичних осіб в акціонерному капіталі майже в два з половиною разименша.
З іншого боку, відбувається, процес зростання персоніфікації власності черезмеханізм придбання акцій. Частково цей процес здійснюється і через пенсійні тастрахові фонди.
У Швеції у 1983 р. прийнятий закон, згідно з яким частина акцій приватнихкомпаній переводиться у власність трудящих або до їхніх фондів. Це відбуваєтьсяза рахунок спеціального податку на їх прибутки, а також додаткових відрахуваньз їхнього фонду заробітної плати. Таким шляхом трудящі отримують певні права усправах компанії. Зокрема більшість місць у правліннях цих фондів належитьпредставникам профспілок. У 1990 р. завершився процес фінансування п'яти такихфондів. Кожний з них має право на придбання не більше 6 % акцій у будь-якійкомпанії, яка зареєстрована на фондовій біржі. Рішенням парламенту загальначастка фондів у вартості акцій біржі не повинна перевищувати 5 %. Важливоюрисою функціонування цих фондів є те, що провідну участь в їх управлінні берутьсуспільні організації, насамперед профспілки.
В Англії акції між персоналом розподіляються залежно від розмірів отримуваноїзаробітної плати або стажу роботи у даній фірмі. У першій половині 80-х роківпитома вага найманих робітників, які купили акції за фіксованою ціною (але немають права, згідно з контрактом, продати їх протягом 5—7 років), зросла увсіх сферах економіки з 13 до 23 %.