Реферат: МЕХАНІЗМ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Міністерство аграрної політики України

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

Курсова робота з економічної теорії

на тему:

«МЕХАНІЗМ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В РИНКОВІЙЕКОНОМІЦІ»

Виконав: студент

Науковий керівник: доцент Пушкаренко П.І.

Суми 2000 р.

ПЛАН:

ВСТУП… 3

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ… 6

2. ФАКТОРИЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ… 18

3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЧОЇ ФУНКЦІЇ 22

4. ЕФЕКТ МУЛЬТИПЛІКАТОРА… 25

5. ЕФЕКТ АКСЕЛЕРАТОРА… 29

6.НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС – ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ   30

ВИСНОВОК… 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ… 36

 

ВСТУП

За досить короткий проміжокчасу, що минув з моменту оголошення України незалежною державою, вонастикнулася з безліччю проблем, що зачепили практично усі сфери суспільногожиття країни. Та найголовнішою проблемою сучасної України, я вважаю, є їїтеперішній економічний стан.

Макроекономічнастабільність, рівновага, достатні темпи еко­номічного зростанняналежать до найважливіших суспільних благ, що їх спроможнийстворити для своїх громадян уряд країни.

Насьогодні рівень цих благ в Україні надзвичайно низький. Адже упродовж 90-хроків у країні наростала тотальна розбалансованість: невідповідність ресурсів іобсягів виробництва, загальних доходів і витрат, надходжень і видатків бюджету,обсягів товарів і грошової маси, експорту та імпорту тощо. Такий стан, крімусього іншого, зумовлений і ілюзією щодо простоти макроекономічного регулювання.Вражає швидкість, з якою пропонувалися, приймали­ся і безсліднозникали програми виведення економіки з кризи. Ли­ше протягом 1993року було прийнято три такі урядові програми. Безліч політичнихдіячів, вищих урядовців, кандидатів у народні депутати вважають занеобхідне і можливе мати свою особисту, ні на які інші не схожупрограму макрорегулювання економіки.

У спадок від радянських часівУкраїні перейшли чорнобильська проблема; великі нагромадження зброї, якунеобхідно було знищити; зношені та морально застарілі основні фондипідприємств; непристосований до праці в ринкових умовах менеджмент танепристосоване до життя в ринкових умовах населення.

Це, а також невміла економічнаполітика держави і багато інших факторів зумовили прогресування темпів падіннявалового внутрішнього продукту України, що загнало її у дуже гостру табагатогранну економічну кризу.

Зупинка багатьох промисловихпідприємств і, як наслідок, збитковість наукових організацій, постійнозростаючий рівень безробіття, зубожіння населення, періоди девальваціїнаціональної валюти, ріст об'ємів тіньової економіки — це далеко не повнийперелік причин, що роблять актуальними досліджувані в цій курсовій роботіпитання.

За даними Держкомстату, темпипадіння ВВП України за період з 1994 по 1997 роки були такими:

/>

Основною метою курсової роботи євизначення механізму економічного зростання в умовах ринкових відносин.

Економічне зростання можнавизначити як збільшення виробництва товарів і послуг в масштабі усьогонаціонального господарства. Воно входить до числа найважливіших проблемсуспільного розвитку.

Від нього залежить можливістьбудь-якої держави забезпечити достатній життєвий рівень свого народу. Томуекономічне зростання повинно розглядатися як важлива економічна мета. [1, стор.132]

Лише зростаюча економіка можезбільшити рівень задоволення необмежених потреб і розв'язатисоціально-економічні проблеми як всередині країни, так і на міжнародному рівні.

Економічне зростання дозволяєздійснювати нові програми з питань боротьби з бідністю і забрудненнямнавколишнього середовища без падіння існуючого рівня споживання, скороченняобсягів інвестицій і виробництва суспільних благ. Економічне зростання полегшуєвирішення проблеми обмеженості ресурсів.

Економіка, що динамічнорозвивається, на противагу статичній економіці знімає перепони, породженіобмеженістю обсягів виробництва і дозволяє суспільству повніше реалізовуватипоставлені економічні цілі та здійснювати нові широкомасштабні програми.

Практика промислово розвинутихкраїн показує, що економічне зростання проходило там не стільки за рахунокзбільшення трудозатрат, скільки за рахунок підвищення продуктивності праці. Їїпідвищення відбувається головним чином завдяки технічному прогресу, а такожзавдяки зростанню фондоозброєності, поліпшенню якості робочої сили, переміщеннютрудових ресурсів із низькопродуктивних у високопродуктивні галузі, а такожзавдяки цілому ряду інших чинників.

Економічне зростання завжди пом'якшує суперечність між необмеженимипотребами та вкрай обмеженими ресурсами.

В умовах економічного зростаннявибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до зменшення суперечностей міжрізними групами населення, що мають різні та протилежні інтереси. В цих умовахнабагато легше вирішувати соціальні негаразди, що є у будь-якому суспільстві,дбати про культурні цінності народу, створювати нові освітні заклади тавдосконалювати існуючі, вдосконалювати інфраструктуру країни, реалізовуватижитлові програми та ще багато чого корисного. Таким чином, значно покращуютьсяумови життя населення, та… створюються умови для подальшого економічногозростання.

Кожне суспільство прагне досягтиекономічного зростання та постійно жити в часи повної зайнятості, технічногопрогресу, швидкого збільшення виробничих потужностей і неухильного підвищенняжиттєвого рівня народу. Але, як показує світовий досвід, будь-яке економічнезростання не є рівномірним, а переривається періодами нестабільності. [1, стор. 149]

Завдання курсовоїроботи:

1.  Визначити теоретичні аспектиекономічного зростання.

2.  розглянути фактори економічногозростання.

3.  дослідити теорію виробничоїфункції, ефекти мультиплікатора та акселератора.

4.  Розглянути науково-технічнийпрогрес як основний чинник економічного зростання.

5. Зробитивисновки.

/>1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Головне питання, на яке прагне відповісти теоріяекономічного зростання, зводиться до того, яким чином можна збільшити реальнийобсяг номінального продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повноїзайнятості. Відповідь на це питання має практичне значення, так як йоговирішення дозволяє подолати обмеженість ресурсів і, отже, розширити можливостіекономіки задовольняти потреби суспільства. Незважаючи на те, що економічнезростання — це лише один з критеріїв економічного розвитку, в макроекономіцічастіше за все аналізують саме його, так як при вимірюванні процесуекономічного розвитку виникають труднощі.

Під економічним зростанням національного господарствамається на увазі такий його розвиток, приякому збільшується реальний національний прибуток.Економічний зростання — це характернаособливість сучасного світу. Країни зростали по чисельності населення, за загальними масштабами виробництва ізайнятості; по реальному національному продукту; по рівню життя типової сім'ї вцей час в порівнянні з рівнем життя; по кількості вільного часу після роботи;по мірі полегшення важкого, втомливоготруда, який раніше був долею людини,що заробляє на життя. Все це, окремо, і в цілому, — аспекти економічного зростання.

Для того, щоб суспільство могло жити сьогодні й умайбутньому, процес виробництва повинен постійно повторюватися, відновлюва­тися,тобто необхідний процес відтворення. При здійсненні останнього виникають певніекономічні закони. Навіть у визначенні сутності категорії «закон» виділяласьтака його риса, як постійна повторюваність, сталість. Щоб дія економічногозакону могла проявитися, необхідно не менше 5-7 років. У процесі відтвореннявиникають закони розвит­ку й функціонування технологічного способу виробництва(у тому числі закони розвитку продуктивних сил та їх речової форми), законирозвитку виробничих відносин, або відносин власності, а також закони, властивівсьому суспільному способу виробництва (наприклад закон відповід­ностівиробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил).

Відтворення сучасної системи продуктивних сил здійс­нюєтьсяу результаті взаємодії таких її основних складо­вих елементів, як робоча сила,засоби та предмети праці, наука, використовувані людьми сили природи, фор­ми йметоди організації виробництва, а також інформація. Найважливішим у цій системіє постійне відтворення складної робочої сили, тобто такої робочої сили, яка маєвисокий рівень освіти, кваліфікації, культури, прагне по­стійно вдосконалюватиїх. Важливою умовою відтворення за сучасних умов є необхідність випередженняробочою силою рівня техніки, форм і методів організації праці тощо. Лише за таких умов робітник може швидкопристосовуватися до появи нової техніки, до нестандартних ситуацій, що виникаютьу процесі виробництва. Інакше при появі більш досконалої та складної технікиостання не буде використовуватися до того часу, поки не будуть підготов­леніробітники належної кваліфікації, освіти. [2]

Економічне зростання є процесом збільшення потенційногоі реального валового національного продукту, зміцнення економічної могутностікраїни. Теорія економічного зростання аналізує чинники, або процеси, щозабезпечують зростання, та сили, які зумовлюють швидке зростання могутностікраїни чи навпаки. [1, стор. 132]

Економічне зростання може визначатися та вимірюватисядвома взаємозв'язаними способами:

—   як збільшення реального ВНП чи ЧНП протягом певногочасу;

—   як збільшення за той же період реального ВНП чи ЧНП надушу населення.

Зростаюча економіка характеризується приростом річно­гореального продукту, що може бути використаний для ефективнішого задоволенняіснуючих потреб або для роз­робки нових програм. Збільшення реальних заробітківрозширює можливості будь-якої сім'ї без обмеження можливостей і благ для інших.

У економічній статистиці для вивчення динамікивикористовуються коефіцієнти зростання,темпи зростання і темпи приросту.Коефіцієнт зростання k обчислюється по формулі:

/>

де y1, y— показники відповідно в періодах, що вивчаєтьсяі базовому. Темп же зростання рівнийкоефіцієнту зростання, помноженому на100. [3, стор. 484]

До основних чинників, що зумовлюють фізичну здат­ністьбудь-якої економіки до зростання, належать: кількість і якість природнихресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу ітехнологія. Ці чинники еко­номічногозростання можна об'єднати під назвою чин­ників пропозиції. Саме вони роблятьможливим зростан­ня виробництва. Тільки доступність великої кількості кращих заякістю ресурсів, включаючи передовий техно­логічний потенціал, дозволяєзбільшувати виробництво реального продукту.

Але важливо розрізняти здатність до зростання і самере­альне зростання. Зростання залежить від чинників попи­ту. Для реалізаціїзростаючого виробничого потенціалу економіка країни повинна забезпечити повневикористан­ня ресурсів, а для цього необхідно підвищення рівня сукуп­нихвидатків.

На процес економічного зростання впливають такожчинники розподілу. Для більш раціонального використання виробничого потенціалуслід забезпечити не тільки повне залучення ресурсів в економічний оборот, але йнайефективніше їх виведення з цього обороту, тобто їх утилізацію.

Однієї лише здатності до нарощування виробництванедостатньо для розширення загального випуску продук­ції. Необхідно такожреально використати зростаючий обсяг ресурсів та розподілити їх таким чином,щоб отри­мати максимальну кількість корисної продукції.

Важливо відзначити, що чинники пропозиції і попиту,які впливають на економічне зростання, дуже взаємозв'язані між собою. Так, низькі темпи впровадження нововведень і капітало­вкладеньможуть стати головною причиною безробіття. І навпаки, безробіття уповільнюєтемпи нагромадження капіталу, а також уповільнює зростання видатків надослідження.

Здатність економіки повністю реалізувати свій вироб­ничийпотенціал обмежується чинниками попиту і роз­поділу. Це означає, що приріствиробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки збільшуютьсятемпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурсиефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливезбільшення випуску продукції. [1, стор. 134]

З практики найбільш розвинених країн можна винести те,що основною запорукою економічного зростання є розвиток науки та технологій.Спочатку це був розвиток промислових технологій, потім біотехнології, а вжезараз – швидкий розвиток інформаційних технологій, які забезпечили незаперечнеекономічне та політичне лідерство цих країн у світі.

До цього привів динамічний розвиток науковихлабораторій, науково-дослідних інститутів тощо, першопричиною котрого сталопрогресивне законодавство цих країн та зацікавленість населення.

Постійне відновлення робочої сили, засобіввиробництва, науки, інформації, форм і методів організації праці,використовуваних людьми сил природи означає відтворення продуктивних сил. Разомз ними відтворюється їх речова форма — відносини спеціалізації, кооперування, комбінуваннявиробництва, концентрації виробництва, обмін діяльністю між людьми, тобто техніко-економічнівідноси­ни. Удосконалення цих відносин прискорює процес відтворення ефективної взаємодії всієї системипродуктивних сил.

Разом з технологічним способом виробництва відтворюєть­сяйого суспільна форма — виробничі відносини, або відно­сини власності, тобтовесь суспільний спосіб виробництва. Приеволюції останнього по висхідній виробничі відносини відтворюються на все більшширокій основі.

Коли суперечність між продуктивними силами івиробничими відносинами сягає фази конфлікту, гострого протиборства, процесвідтворення продуктивних сил і техніко-економіч­них відносин значносповільнюється, у межах технологіч­ного способу виробництва виникають ірозвиваються еле­менти більш розвинутого, нового суспільного способу ви­робництва(його речового змісту), які вимагають заміни існуючих відносин власності.

При переході від одного суспільного способувиробництва до іншого відбувається революційне оновлення виробничих відносин.Разом з тим продуктивні сили і техніко-економічні відносини забезпе­чують послідовністьу розвитку суспільного виробництва як цілісного історичного процесу.

Якщо відбувається висхід­ний розвиток технологічногоспособу виробництва і його суспільної форми, то у цьому випадку має місцеекономічне зростання. Коли ж розвиток суспільного способу вироб­ництваздійснюється по низхідній лінії, то відбувається криза відтворювальнихпроцесів, їх занепад.

Залежно від результатів процесу відтвореннярозрізняють просте і розширене відтворення.

При простомувідтворенні укожному наступному циклі відбувається відновлення виго­товленого продукту унезмінних масштабах і з однаковою якістю при незмінному рівні розвиткупродуктивних сил. Весь додатковий продукт при цьому йде лише на особистеспоживання.

При розширеному відтворенні у кожномунаступному циклі здійснюється кількісне й якісне зростання виготовленогопродукту за умов більш високого рівня розвитку продуктивних сил. Джереломтакого прогресу останніх є використання частини додаткового продукту длязбільшення кількості й якості засобів виробництва, вдоско­налення робочої силита інших елементів системи продук­тивних сил.

Сукупний суспільний продукт з погляду речового змістує масою різноманітних товарів, створених працею сукупного робітника у різнихгалузях виробни­цтва. У кожній соціально-економічній формації він набу­ваєспецифічних соціальних форм руху.

Національне або суспільне багат­ство — сукупність створених і нагромаджених у країніпрацею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду,майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеноговідтворення відповідно до системи економічних законів певного суспіль­ногоспособу виробництва і, насамперед, для досягнення основної мети даногосуспільства.

При визначенні суті національного багатства слідпам'ятати про необхідність використання його складових частин для розширеноговід­творення. У цьому плані джерелами для такого відтворен­ня не можуть бутипонаднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні товари, застарілеустаткування, хоча вони включені до статистики національного багатства. [3, стор. 392]

Найважливішими складовими частинами національногобагатства у всій сукупності матеріальних благ, споживних вартостей є:

1) створені йнагромаджені у країні виробничі фонди, які, у свою чергу, діляться на основні йоборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устат­кування,будівлі, споруди тощо), які використовуються у декількох виробничих циклах. Дооборотних належать предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), яківитрачаються повністю протягом одного виробничого цик­лу;

2)основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функ­ціонують у соціальній сфері,—школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні об'єкти;

3) домашнє майнонаселення: житлові будинки, товари довго­строкового користування, одяг тощо;

4) товарнізапаси на­родного господарства (запаси готової продукції на складах, резерви істрахові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом національного ба­гатстває залучені у процес виробництва природні ресурси, котрими виступають земля, ліс, води, розвідані корисні копалини, повітря, тощо. Донематеріальної форми національного багатства належать нагромаджений виробничийдосвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдаровання, культурні цінності.Роль цього компоненту національногобагатства за умов НТР надзвичайнозростає.

Розподіл національного багатства у суспільстві зале­житьвід форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин,рівня розвитку продуктив­них сил, соціальної структури, політичної, юридичноївлади та інших факторів.          Основнучастину національного багатства становить економічний потенціал країни. Донього належать виробни­чі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природніресурси, сукупний робітник з його загальноосвітнім, про­фесійним, культурнимрівнем, потребами і творчими здіб­ностями. Від ефективності його використаннязалежить економічний та соціальний прогрес суспільства.

Елементи націо­нального багатства по-різномувзаємодіють в умовах пев­ного типу економічного розвитку (розширеного відтворен­ня). Розрізняють екстенсивний чи інтенсивний типи економічного розвитку.

При екстенсивному типі економічне зростаннядосяга­ється шляхом кількісного приросту всіх елементів продук­тивних сил,насамперед факторів виробництва, при незмін­ному рівні технічної основивиробництва. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводитьсяще така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж якості,застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти,такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку про­дуктивність праці й ефективність залишаються незмін­ними.

При інтенсивному типі економічного зростаннязбіль­шення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісноговдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистихфакторів виробництва. Основоюінтенсифікації є науково-технічний прогрес, а у наш час революційна форма йогорозвитку — НТР, що розгортається.

Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження узростанні суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходукінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, приекономії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективностівиробництва. При інтенсивному типі еконо­мічногозростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалусуспільства зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються структурніперетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими йневиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основнихфондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів г запасів, зростаєчастка домашнього майна населення, особ­ливо предметів довготривалогокористування.

У процесі розширеного відтворення відбуваєтьсяпоєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважноекстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивногозростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайнообме­жені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання,необхідно переходити до переважно інтенсивно­го його типу. Це означає рішучийперехід до праце-, фондо- і ресурсозаощаджуючих технологій зростанняефективності суспільного ви­робництва.

Можлива і інша класифікація економічного зростання: повеличині його темпів. Які темпи вигідніше? На перший погляд відповідь проста:краще мати високі темпи. У цьому випадку суспільствоотримає більше продукції і у нього буде більше можливостей задовольнитисвої потреби. Але при відповіді на це питання потрібно враховувати два моменти.

По-перше, яка якість продукції. Навряд чи можна радіти, якщо збільшення випуску, наприклад,автомобілів досягнути за рахунокмашин, які потім, через недоробки, у висновках ДАІ фігурують як причина аварійабо катастроф.

По-друге, важлива структура приросту виробництва. Якщо в ньому переважають капітальні товариі, відповідно, питома вага товарів для населення незначна, то в цьому малохорошого для народу. І навпаки, якщо домінують товари для теперішньогоспоживання, то в майбутньому така економіка стикнеться з проблемами...

Нульовий темп економічного зростання на відносноневеликий час не загрожує великими негативними наслідками, оскільки можездійснюватися за рахунок зниження матеріалоємкості, підвищення фондовіддачі іпродуктивності праці.

Що стосується негативнихтемпів, які мають місце в Україні, то це — свідченнякризових процесів в національнійекономіці країни.

Для оцінки економічного зростання все більше значення придбавають такі показники добробуту, яктривалість життя, величина вільного часу і т.п.

Економічну ефективність не можна розглядати якраціональне і ефективне використання лише якогось одного з факторів виробництва(наприклад робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові факторивиробництва, управ­ління виробництвом тощо), що передусім залежить від їхоптимального розподілу.

Економічну ефективність далі слід зіставляти із соці­ально-економічноюоптимальністю. Остання передбачає проведення державою такої макроекономічноїполітики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат,кредитно-грошової політики та ін.), яка б не галь­мувала стимулів до праці, допідприємницької діяльності тощо, з одного боку, і бажання прожити лише зарахунок соціальних витрат держави — з другого.

Для постійного зростання суспільного багатства необхідно:

по-перше, щоб найбільш раціонально використовувалися всі засоби виробництва іробоча сила;

по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові форми іметоди організації праці, досягнення науки, інформація;

по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й нагромадження,відповідали найновішим досягненням науки і техніки;

по-четверте, щоб робоча сила вивільнялася із сфери матеріального виробництва іззростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу нематеріальноговиробництва, або сферу послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, рекреаційніпослуги тощо);

по-п'яте, виділяти засоби для розвитку соціальної сфери (будівництво житла,шкіл, дитя­чих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколиш­ньогосередовища.

 

Суть економічного зростання легко зрозуміти,розглянувши модель, що відображає зв”язок між використаними ресурсами таотриманим продуктом. Коли комбінація (поєднання) ресурсів залишаєтьсянезмінною, то для збільшення обсягів продукту необхідно залучити більшукількість ресурсів. [4, стор. 194]

Якщо прийняти, що для створення ВНПпотрібні лише два ресурси: праця та капітал, то зв”язок між ресурсом тапродуктом (що фактично є виробничою функцією) матиме такий вигляд (графік 1.1):

/>

Графік 1.1. Співвідношення капіталу та праці при економічному зростанні.

Лінія економічного зростання зображена прямою OY.Вона з”єднує точки А та В. Перехід від А до В означає, що якщо не змінюватикомбінацію праці та капіталу, а збільшити їх пропорційно у 2 рази, то йстворений продукт зросте удвічі.

Співвідношення OA/OL1та OB/OL2 називають продуктивністю праці, а співвідношення OA/OK1 та OB/OK2 – коефіцієнтом капіталу, абокапіталовіддачею.

Призначення моделі зростання – показати, скількиреального продукту може біти створено у певний час. Це, як мною було прийнято успрощеній моделі, залежить від двох чинників: капіталу К та праці L.Теоретично визнається також існування коефіцієнта А, що відображає щільністьзв”язку між витратами (факторами) та створеним продуктом.

Існує цілий ряд інших чинників, які значно впливають на темпи економічного зростання.Наприклад, немає ніякого сумніву, що обширні запаси різноманітних природнихресурсів, якими володіють США, внесли вагомий внесокв економічне зростання країни. Хоч велика кількість природних ресурсів ємогутнім позитивним чинникомекономічного зростання, це зовсім не означає, що країни з недостатніми запасамиприречені на невисокі темпи економічного зростання. Притому, що в Японіїприродні ресурси обмежені, темпи економічного зростання цієї країни впіслявоєнний період були значними.

Крім цього існують і такі чинники економічного зростання, виміряти які неможливо. Зокрема,великий позитивний вплив на економічне зростання в США надала соціальна, культурна і політична атмосфера в країні.

Для успішногоекономічного зростання Україні потрібно значно скоротити базу оподаткування,адже, високіподаткові ставки, забираючи у людейзначну частину їх прибутку, позбавляють їх тим самим стимулу до роботи і продуктивного використання ресурсів. Особливо важливагранична податкова ставка — частка приросту прибутку,яка йде у вигляді податку.

Коли граничнаподаткова ставка зростає з рівнем прибутку, частка додаткових заробітків, якудозволяється залишати собі, скорочується. [5]

Високіграничні податкові ставки скорочують національний продукт і національний прибуток по трьох причинах.

По-перше;вони відбивають бажання працювати з повною віддачею і знижують продуктивністьтруда. Підвищення граничної податкової ставки до 55 або 60% залишає людям тапідприємствам в результаті менше половини того, що вони заробили. Той, хто немає можливості залишати собі велику частину заробленого, втрачає прагненнябагато заробляти. У деяких випадках високі податкові ставки навіть примушуютьнайбільш працездатних громадян виїжджати в країни з низькими податками. Цізміни скорочують пропозицію труда і спричиняють в країні зниження виробництва.

Високіподаткові ставки породжують і неефективне використання труда. Деякі люди будуть міняти заняття, прибутки від яких оподатковуються,  на менш продуктивні, але неоподатковувані податком види діяльності (наприклад, працюючи вдома на самогосебе). Результатом стають втрати і економічна неефективність.

По-друге,високі податкові ставки скорочують як масштаби, так і ефективністькапіталовкладень. Вони відлякуютьіноземних інвесторів, а внутрішніх примушують шукати інвестиційні проекти за кордоном, де податки нижче. Це приводить до скорочення темпів оновленнякапіталу, і тим самим дестимулює економічне зростання. Крім того, внутрішні інвестори звертаються до проектів, де легше укритипоточний прибуток від податків, івідмовляються від проектів, що володіють високим рівнем прибутковості, алеменшими можливостями уникнути оподаткування. Зростає частка підприємств, що вкривають прибуткивід податкового чиновника, звітуючи фальшивими цифрами збитків. Виграючивнаслідок ухилення від податків,інвестори часто витягують вигоди з таких проектів, які насправді лишезменшують багатство. Капітал розтрачуєтьсядаремно, і ресурси відволікаються від тих сфер, де їх можна було бвикористовувати з найбільшим ефектом.

Саме це можнапобачити зараз на прикладі України, де ухиляння від сплати податків можнацілком вірно назвати однією з галузей тіньової економіки.

По-третє,високі податкові ставки стимулюють придбанняне тих товарів, які реально необхідні, а тих, купівляяких дозволяють скоротити оподатковувану суму.При високихграничних податкових ставках товари, що дають податкову знижку, виявлятьсявідносно дешевими для платників високих податків. Думаючи не стільки про витрати суспільства,скільки, зрозуміло, про особисті витрати, і стикаючись з високими граничнимиподатковими ставками, платники податків будуть тратити більше грошей на предмети розкоші, що віднімаються з оподатковуваної суми. Оскільки подібнівитрати скорочують суму податків, люди будуть робити їх навіть тоді, колиоцінюють їх цінність нижче за витрати їх виробництва. Втрати і неефективність — побічні ефекти такої системи оподаткування.

Таким чином,високі податкові ставки скорочують продуктивну діяльність, перешкоджаючикапіталовкладенням і сприяючи некорисній розтраті ресурсів. Неважко передбачити, що прибуток країни, яка вводить високіподаткові ставки, впаде набагато нижче за потенційно можливий рівень.

Будь-яка країнавиграє, продаючи товари, які дешевовиробляє і купуючи на ці гроші товари,які їй виробляти дорого

Міжнародна торгівля в основному будується на тих жепринципах, що і будь-який інший добровільний обмін: торгуючі сторони виробляютьі споживають більше, ніж це було б можливе в іншому випадку. Існують трипричини, по яких міжнародна торгівля вигідна всім сторонам.

По-перше, при наявності міжнародної торгівлі жителікожної країни отримують можливість використати більше своїх ресурсів для того,щоб проводити і продавати ті речі, які вони роблять краще за інших, направляючивиручку на купівлю тих товарів, які вони можуть проводити тільки з високимивитратами.

Країни світу відрізняються своїми ресурсами, і цівідмінності позначаються на витратах виробництва. Товари, виробництво якихобходиться дорого в одній країні, можуть вироблятися знизькими витратами в інших країнах. Жителі кожної країни виграють,спеціалізуючись на виробництві товарів, які вони можуть вироблятиз відносно низькими витратами.

Наприклад, країни зтеплим, вологим кліматом, такі як Бразілія і Колумбія, знаходять вигіднимвирощування кави. Канада і Австралія, де землі багато, а населеннярозосередилося на великих просторах, спеціалізуються на пшениці, кормовихкультурах і яловичина. Японія, де земля — більш дефіцитний ресурс, але зате євисококваліфікована робоча сила, спеціалізується на відеокамерах, автомобілях іелектроніці.

Внаслідок такої спеціалізації іміжнародної торгівлі сукупне виробництво збільшується, і люди мають можливістьжити більш багато.

По-друге, міжнародна торгівля дозволяє як виробникам,так і споживачам вигравати від скорочення витрат на одиницю продукції завдякистворенню крупномасштабних виробництв.

Це особливо вірне відносно невеликих країн. Торгівлядає виробникам можливість вести справу на широку ногу і тим самим домагатисябільш низьких витрат.

Наприклад, текстильні компанії в Гонконзі,Тайвані і Південній Кореї мали б значно більш високі середні витрати, не будь уних можливості продавати свою продукцію за кордон. Внутрішній ринок длятекстильної промисловості в цих країнах був би дуже малий, щоб великі фірмимогли працювати з низькими витратами. У умовах же міжнародної торгівлітекстильні компанії цих країн здатні проводити і продавати великі обсягипродукції, цілком успішно конкуруючи на світовому ринку.

Міжнародна торгівля приносить вигоди і споживачамвсередині країни, дозволяючи їм купувати дешеві товари у великих зарубіжнихвиробників. Доказом цього може служити авіаційна промисловість. При існуючих вцій галузі величезних витратах проектування і створення літаків, місткістьринку майже всіх країн була б значно менше, ніж це необхідне для ефективноговиробництва реактивних лайнерів. Однак завдяки міжнародній торгівлі споживачі увсьому світі мають можливість придбавати літаки у таких крупномасштабнихвиробників, як  «Боїнг» або  «Макдоннел-Даглас».

По-третє, міжнародна торгівля сприяє конкуренції навнутрішніх ринках і дозволяє споживачам купувати самі різноманітні товари звсього світу по розумних цінах.

Конкуренція через кордонидопомагає внутрішнім виробникам “тримати вухо гостро”, примушуючи їхполіпшувати якість своєї продукції і утримувати витрати на низькому рівні. Дотого ж широкий асортимент товарів з-за кордону надає споживачам набагато великусвободу вибору.

Недавній досвід автомобільної промисловості ПівнічноїАмерики служить вищесказаному хорошою ілюстрацією. Зіткнувшись з жорсткоюконкуренцією з боку японських фірм, автобудівники  «великої трійки»(Американські автомобільні компанії  «Дженерал Моторз», «Форд» і  «Крайслер») стали посилено працювати надпідвищенням якості своїх машин. У результаті надійність легкових автомобілів ігрузовиків, доступних північноамериканським споживачам, включаючи машинивласного виробництва, виявилася більш високою, ніж, якби конкуренції зіноземними виробниками не було.

Коли країни вводять тарифи, квоти, контроль заобмінними курсами, бюрократичні заходи регулювання імпорту або експорту і іншівиди торгових обмежень, вони збільшують витрати торгівлі і зменшують вигідністьобміну. Як відмічав Генрі Джордж,  торгові обмеження еквівалентні блокаді, щовстановлюється урядом проти свого ж власного народу, і шкода від неї так жевелика, як і від ворожої блокади.

2. ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Економічне зростання можна оцінити за допомогоюсистеми взаємопов'язаних показників, що відображаютьзміну результату виробництва і його чинників.

У умовах ринкової економіки для забезпеченнявиробництва товарів і послуг необхідні три факторивиробництва: труд, капітал і земля (природні ресурси). Отже, сукупнийпродукт Y є функція від витрат труда (L), капіталу (K), і природнихресурсів (N):

Y = f (L, ДО, N)

Для характеристики економічного зростаннявикористовується ряд показників, за допомогою яких вимірюється результативністьзастосування окремих чинників виробництва.

У економічній теорії прийнято виділяти фактори, що знаходяться на стороні сукупної пропозиції. До них відносяться:

а) кількість і якість природних ресурсів;

б) кількість і якість трудових ресурсів;

в) об'ємосновного капіталу;

г) рівень науково-технічного прогресу (технологія).

Від чинниківсукупного попиту залежить реалізація національного продукту, що зріс,  тобто всі елементи сукупного попитуповинні забезпечувати повну зайнятістьвсіх ресурсів, що збільшуються.  Крімтого, до чинників, пов'язаних зсукупним попитом, відноситься іефективний розподіл ресурсів.

Найважливішим зчинників є витрати труда. Цей чинник визначається передусім чисельністю населення країни. Однак частина населення не включається в число працездатних і не виходе на ринок праці, донеї відносяться учні, пенсіонери,військовослужбовці і т.д. Бажаючі працювати утворять так звану робочу силу. Крім того, в складі робочої сили виділяютьсябезробітні, тобто ті, хто має бажання працювати, але не може знайти роботу.Так, в США зайняті становили 46%всього населення (252,6 млн. чол.) в 1991 році.

Однак зміна витрат труда числом зайнятих не в повній мірі відображаєдійсний стан речей. Найбільш точним вимірникомвитрат труда є показниккількості відпрацьованих людино-годин, що дозволяє врахувати сумарні витрати робочого часу. Збільшення витрат робочого часу залежить від ряду чинників: від темпів приросту населення, відбажання працювати, від рівня безробіття, рівня пенсійного забезпечення і т.п.Всі фактори міняються у часі і по країнах, створюючи початкові відмінності в темпах і рівняхекономічного розвитку.

Нарівні з кількісними чинниками важливу роль грає якість робочої сили і відповідно витрати трудав процесі виробництва. У міру зростаючої освітиі кваліфікації працівників відбуваєтьсяпідвищення продуктивності труда, щосприяє підвищенню рівня і темпів економічного зростання. Інакше говорячи, витрати трудаможуть розширяться без якого-небудь збільшення робочого часу і чисельності зайнятих, а лише за рахунок підвищення якості робочої сили.

Іншим важливим чинникомекономічного зростання є капітал — це обладнання, будівлі і товарнізапаси. Основний капітал включає іжитловий фонд, тому що люди, мешкаючи в будинках,витягують вигоду з послуг, що надаються будинками.

Фабричні будівлі і контори з їх обладнанням є чинниками виробництва, тому що працівники, озброєні великою кількістюмашин, будуть проводити більшетоварів. Товарні запаси також вносять свій внесоку виробництво.

Витрати капіталу залежать від величини накопиченого капіталу.У свою чергу, накопичення капіталу залежить від норми накопичення: чим вищенорма накопичення, тим більше (приінших рівних умовах) розміри капіталовкладень. Приріст капіталу також залежитьі від розмаху накопичених активів — чим вони більше, тим менше, при іншихрівних умовах, швидкість збільшення капіталу, темп його зростання. Так, наприклад, розміри накопиченого капіталу в США ікраїнах Західної Європи великі і темпи його зростанняв 3-5 раз нижче, ніж в таких країнах, як Південна Корея, Бразилія, Тайвань іінш., де процес накопичення почавсяпорівняно недавно.

При цьому потрібно мати на увазі, що об'єм основного капіталу, що приходить на одного працівника, тобто капіталоозброєність, є вирішальним чинником, що визначає динамікупродуктивності труда. Якщо за певний період зростав об'єм капіталовкладень, а чисельністьробочої сили збільшилася в більшій мірі,то продуктивність труда буде падати,оскільки скорочується капіталоозброєністькожного працівника.

Важливим чинникомекономічного зростання є  земля, а точніше, кількість і якістьприродних ресурсів. Очевидно, що великі запаси різноманітних природнихресурсів, наявність родючих земель,сприятливі кліматичні і погодні умови, значні запаси мінеральних і енергетичнихресурсів вносять вагомий внесок векономічне зростання країни.

Однак наявність багатихприродних ресурсів не завжди є самодостатнім чинником економічного зростання. Наприклад, деякі країни Африки іПівденної Америки володіють істотними запасами природних ресурсів, але досі перебувають в списках відсталих країн. Цеозначає, що тільки ефективне використання ресурсів веде до економічного зростання.

Науково-технічний прогрес є важливим двигуномекономічного зростання. Він охоплює цілий ряд явищ, що характеризуютьвдосконалення процесу виробництва. Науково-технічний процес включає в себе вдосконалення технологій,нові методи і форми управління іорганізації виробництва. Науково-технічний прогрес дозволяє по-новомукомбінувати дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції. При цьому, як правило, виникають нові, більшефективні галузі. Збільшення ефективного виробництва стає основним чинником економічного зростання. Рольнауково-технічного прогресу як одного з найголовніших чинників економічногозростання буде розглянуто в останній главі цієї курсової роботи.

В результаті дослідження, здійсненого Джоном фендрикомна основі аналізу даних майже за 90 років (з 1869 по 1957 р.) доведено, що меншніж половину приросту загального обсягу виробництва можна пояснити діяннямтаких чинників, як земля, праця і капітал. Більше половини залежить від іншихчинників. Щоб зрозуміти, які це чинники, проаналізуємо економічну динамікукраїн у післявоєнний період.

Чому саме цей відрізок часу доцільно взяти як об’єктрозгляду? Річ у тім, що саме в післявоєнний період економічне зростання сталометою економічної політики урядів більшості розвинених країн. Ідеологіяекономічного зростання була покладена в основу творення держави загальногодобробуту.

З 1948 р. по 1971 р. світове промислове виробництвозбільшувалося в середньому на 6,5% щорічно. Таких темпів економічна історіяраніше не знала. Для порівняння: під час промислової революції XVIII століття економіка Великобританії зростала в середньому на 1,5% нарік, а під час промислового перевороту у США у XIXстолітті зростання сягало 3% [8].

Високі темпи економічного зростання у післявоєннийперіод у роботі Германа Ван дер Веє пояснюються двома головними “нефізичними”чинниками: “динамікою надолуження” та переходом до системи змішаної економіки.

В основі пояснення швидких темпів зростання, щодістало назву “динаміки надолуження”, лежить ідея А. Гершенкрона. Її сутьзводиться до того, що країна, уряд якої здійснює політику індустріалізаціїпримітивної економіки, демонструє темпи росту настільки високі, наскількивеликим є її відставання від групи країн–лідерів. Відставання від США країнЄвропи та Японії, які, головним чином, і забезпечили високі темпи світовогозростання у післявоєнний період, було спричинене двома світовими війнами таміжвоєнною депресією. І вже в 1950-1970 рр. Середньорічний темп зростання ВНП вНімеччині сягнув 6,3%, в Японії – 10%, тоді як у США в цей період він становивлише 3,8%.

Високі темпи зростання у післявоєнній Європі таЯпонії, крім того, забезпечувалися міжнародним співробітництвом, перебудовоюзруйнованого господарства на принципово нових технологічних засадах. Безумовно,ці два чинники діяли на боці пропозиції. Водночас почали діяти чинникизростання на боці попиту: збільшення державних витрат, рівня заробітної платитощо.

Перехід до системи змішаної економіки як другий чинникприскореного зростання означав глибокі зміни в побудові економічної системикраїн. Відомо, що змішана економіка характеризується активною роллю держави яксуб’єкта господарювання. Ця роль у післявоєнний період виявилась у збільшенніінвестицій та субвенцій на користь виробничої та соціальної інфраструктури, у діях,спрямованих на забезпечення повної зайнятості, та в анти циклічномурегулювання. Крім того, система змішаної економіки ґрунтується на співпраціуряду, профспілок та підприємців. Це гарантує соціальну стабільність усуспільстві, а отже, сприяє економічному зростанню.

Вважається, що поряд з глобальними у післявоєннийперіод діяв і такий частковий прискорювач зростання, як розвитоктранснаціональних компаній. Останні забезпечили “переливання” капіталів тавпровадження нових технологій в економіки менш розвинутих країн, сприялиприскоренню розвитку світової економіки і прогрес у науковій організації праціта революція в управлінні. Саме у післявоєнні роки були розроблені такі новітеорії управління, як кількісний підхід, системні концепції, ситуаційний підхід.

3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЧОЇ ФУНКЦІЇ

         

          Для більш повного вивчення механізмуекономічного зростання необхідно розглянути теорію виробничої функції.

          Класичнавиробнича функція відображає зв’язок між ресурсами (факторами) виробництва тареальним продуктом, тобто сукупною пропозицією. Вона має такий вигляд:

 

Yr = Yr (L, l, K, T),

Де     Yr – реальнийВНП,

          L – праця,

l – земля,

K – капітал,

T – технологічний прогрес.

          Таким чином, реальний продукт є функцією кількохмакроекономічних змінних: праці, землі, капіталу, що використовуються іззастосуванням певних технологій.

          Класична виробнича функція має властивість взаємозамінностіфакторів. Це означає, що один і той же обсяг кінцевого продукту можевироблятися за різного поєднання факторів виробництва. Ця ж властивістьпроявляється в тому, що для збільшення обсягів продукту достатньо збільшитиобсяг одного з факторів виробництва, або разом усіх (графік 3.1.).

         

                                                Графік 3.1.Класична виробнича

                                                функція.

На графіку 3.1. зображено дві лінії. Лінія АА – цегеометричне місце точок, які є різними комбінаціями капіталу і праці (награфіку відмічено дві точки С, D і дві комбінації L0K0та L1K1), що забезпечують створення певного обсягу продукції. Нехай цей обсягдорівнює 10 одиницям.

          Лінія ВВ передбачає інші комбінації капіталу і праці (у насце L3K2 та L2K1 і відповідні їм точки Е і F), що дають можливість створити більші обсяги продукту, наприклад, 15одиниць.

          Продукт обсягом 10 одиниць може бути створений як комбінацієюфакторів L0K0, так і іншою комбінацією L1K1, яка у порівнянні з попередньою означає зменшення праці (від L0до L1)і збільшення капіталу (від K0до K1). Тобто, ми одержуємо той же продукт, але за іншого поєднанняфакторів.

          Перехід до більших обсягів продукту (від АА до ВВ) можливий, якпоказано на графіку, або шляхом зростання залученої праці (від L1до L2),коли ми маємо комбінацію факторів L2K1,або шляхом збільшення обох факторів, коли маємо їх комбінацію L3K2.

Взаємозамінність факторів властива, наприклад,функціям виду

Yr = 0,6 L+ 0,2 K

 

Yr = />

Для першої функції характер взаємозаміни факторівтакий, що будь-яке зменшення L на одиницю передбачає збільшення К на 3одиниці. Для другої функції величина заміни залежить від обсягів продукту іобсягу фактора, який ми хочемо замінити іншим. Наприклад, при обсягові продуктув 10 одиниць, для того, щоб не змінити розмір продукту у разі переходу від двоходиниць L до однієї, необхідно збільшити К на 50 одиниць (з 50до 100). А при переході від п’яти одиниць L дочотирьох є потреба у збільшенні К лише на 5 одиниць (від 20 до 25).

Але, яким чином взаємозамінність факторів пов’язана зпроблемою рівноваги? Для проблеми рівноваги актуальним є питання: якзабезпечується збільшення обсягів продукту за рахунок кількісного зростанняодного з факторів виробництва.

Класична модель ґрунтується на визнанні закону спадноїграничної продуктивності, або віддачі факторів. Зазначений закон може бутисформульований у такий спосіб: в умовах певної технології виробництвазбільшення якогось із факторів при незмінності інших, починаючи з їх певноїкомбінації, передбачає зменшення приростів виробництва.

Зрозуміло, що дії цього закону підпорядковується івиробнича функція

Yr = Yr (L, l, K, T),

Традиційно приймається, що для короткотерміновогоперіоду лише фактор праці є змінним, всі інші – земля, капітал, технології –постійні. Тому ринок ресурсів у класичній моделі зводиться до ринку праці, апродукт розглядається як функція ресурсу праці.

Класична модель починається з ринку ресурсів, точнішез ринку праці. Той макроекономічний оптимум, який пояснює ця модель,ґрунтується передусім на рівновазі ринку праці і виробничої функції. Останнявизначає пропозицію на ринку товарів. За класичною моделлю, відповідь напитання “скільки товарів може бути запропоновано на ринку” слід шукати увзаємодії ринку праці і виробничої функції.

Наведена модель дає досить реалістичне, але водночасдосить грубе пояснення дійсності [4, стор. 196]. Реалістичне тому, що вмоделі відображено вплив збільшення двох головних ресурсів – праці та капіталу– на зростання обсягів виробництва.

Обрубленою ж модель є тому, що чинники економічногозростання не обмежуються цими двома фізичними елементами. Зокрема, в результатідослідження, здійсненого Джоном фендриком на основі аналізу даних майже за 90років (з 1869 по 1957 р.) доведено, що менш ніж половину приросту загальногообсягу виробництва можна пояснити діянням таких чинників, як земля, праця ікапітал. Більше половини залежить від інших чинників.

4. ЕФЕКТМУЛЬТИПЛІКАТОРА

У 20-30-і роки безробіття в капіталістичних країнахстало постійним і досягло високого рівня, внаслідок чого економісти шукали способи збільшення зайнятості.

Р.Ф. Кан запропонував принцип мультиплікатора, який показує, що початковезбільшення інвестицій створює «первинну» зайнятість для робітників, зайнятих в конкретному виробництві. Їхвитрати забезпечують «повторну»зайнятість в галузях, виробляючих споживчітовари. Співвідношення між загальним іпервинним збільшенням зайнятості є «мультиплікаторомзайнятості». Таке історичне походження мультиплікатора.Пізніше ідея мультиплікаторадосліджувалася багатьма економістами стосовно до різних економічних процесів [9, стор. 329].

Звичайно, збільшення інвестиційних витрат приводить до збільшення рівнів обсягу виробництваі прибутку. Однак, ця зміна перевищує,і, звичайно, в декілька разів рівеньзбільшення інвестиційних видатків.

Мультиплікатором називають співвідношення відхилення відрівноважного ЧНП і початкової зміни у витратах (на інвестиції),що спричинив дану зміну реального ЧНП [7, стор. 226].

Первинна зміна у витратах звичайно викликається зсувами в інвестиційних витратах по тій простій причині, щоінвестиції представляються найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. Алепотрібно підкреслити, що зміни в споживанні, державних закупівлях або експортітакож зазнають дії мультиплікатора.

          Явище мультиплікаторазасновується на двох фактах. По-перше, для економіки характерні  безперервніпотоки витрат, що повторюються і прибутків,де витрачені однією особою гроші отримує інша особа увигляді доходу. По-друге, будь-яказміна доходу спричинить зміни і вспоживанні і в зберіганні в тому ж напрямі, що і зміна доходу, при цьому,пропорційність споживання і заощаджень зберігається при будь-якій зміні доходу.З цих двох фактів слідує, що початкова зміна величини витрат породжуєланцюгову реакцію, яка, хоч і затухає з кожним подальшим циклом, але приводитьдо багаторазової зміни ЧНП.

Логічне обґрунтування ефекту мультиплікатораможна показати на числовому прикладі втаблиці 4.1.

Таблиця 4.1.

Аналіз мультиплікатора(гіпотетичні дані, млрд. грн.)

 

Зміни в доході

Зміни в споживанні

Зміни в заощадженнях

Передбачуване зростання інвестицій 5,00 3,75 1,25 Другий цикл 3,75 2,81 0,94 Третій цикл 2,81 2,11 0,70 Четвертий цикл 2,11 1,58 0,53 П'ятий цикл 1,58 1,19 0,39 Всі інші цикли 4,75 3,56 1,19

Разом

20,00

15,00

5,00

У даному прикладівитрати на інвестиції зростають на 5 млрд. грн.На графіку це виражається зсувом вгору кривої інвестицій з 20 млрд. грн. до25 млрд. грн. Допустимо, що зміни в споживанні рівні 3/4, а зміни взаощадженнях рівні 1/3. Також допустимо, що економіка знаходиться в рівновазі при470 млрд. грн.

Первинне збільшення інвестицій створює рівні величини доходу від заробітної плати, ренти, відсотка і прибутку по тій простій причині,що витрачання і отримання доходу – цедва боки однієї і тієї ж операції. Як буде змінюватися споживання іззбільшенням прибутків домогосподарств на 5 млрд. грн.?

Відповідь можна знайти,використовуючи граничну схильність до споживання, рівну 3/4, до даної зміни доходу. Так, зростання доходу на 5 млрд. грн. викликає зростанняспоживання на 3,75 млрд. грн. (= 3/4 від 5 млрд. грн.) і заощаджень на 1,25млрд. грн. (= 1/4 від 5 млрд. грн.). Ці 3,75 млрд. грн. що витрачаються, отримують інші домогосподарства у вигляді доходу.Вони, в свою чергу, споживають 3/4, або 2,81 млрд. грн. з цих 3,75 млрд. грн., а зберігають 1/4, або 0,94 млрд. грн. Іаналогічно, споживані одними домогосподарствами 2,81 млрд. грн.переходять до інших домогосподарстваму вигляді доходу. Хоч ефект первинногоі подальших витрат початкового приросту інвестицій з кожнимчерговим циклом витрат знижується, сумарний приріст рівня обсягу виробництва – доходу становитиме 20 млрд. грн., якщо процес буде йти до останньої гривні. Передбачуваний приріст інвестицій на 5млрд. грн. відповідно приведе до зростання рівноважного рівня ЧНП на 20 млрд. грн., з 470 млрд. грн. до490 млрд. грн. Звідси мультиплікатор рівний 4 (= 20 млрд. грн. / 5млрд. грн.).

Зовсім не випадково дія мультиплікатора закінчується тоді, коли сумарна величиназаощаджень, викликаних початковимзбільшенням інвестицій на 5 млрд. грн., компенсує даний приріст інвестицій.Тільки так коректується викликана зростаннямінвестицій нерівновага. У цьому випадку ЧНПі загальні прибутки повинні зрости на 20 млрд. грн., щоб стимулюватидодаткові заощадження на суму 5 млрд. грн., які і компенсують прирістінвестиційних витрат в 5 млрд. грн. Доходповинен збільшитися в 4 рази в порівнянні з початковимперевищенням інвестицій над заощадженнями, оскільки домогосподарства зберігають 1/4 частинубудь-якого приросту свого доходу. Як відмічалося раніше, в даному прикладі мультиплікатор– число, що показує, у скільки разівсумарний приріст доходу перевищує початковий приріст інвестиційних витрат, — становить 4.

Існує зв'язок між змінами в заощадженнях і величиною мультиплікатора. Частка приросту доходу, який йде на заощадження, тобто зміни в заощадженнях визначають сумарнийефект від послідовних циклів витрат, і, отже, мультиплікатор.

Чим менше частка будь-якої зміни в доходу, яка йде на заощадження, тимбільше чергове витрачання в кожному циклі і відповідно тим вище мультиплікатор. Якщо зміни в заощадженнях рівна 1/4, як в нашому прикладі, то мультиплікатор рівний 4. якби зміна в заощадженнях становила б1/3, то мультиплікатор був би рівний 3і т.д.

Значення мультиплікатораперебуває в наступному. Відносно невелика зміна в інвестиційних планахпідприємців або планів заощаджень домогосподарствможе викликати набагато більшу зміну в рівноважному рівні ЧНП. Мультиплікаторпосилює коливання підприємницької діяльності, викликані змінами у витратах.

Помітимо, що чим менше зміни в споживанні (менше змінив заощадженнях), тим більше буде мультиплікатор. Наприклад, якщо зміни в споживанні – 3/4 і відповідно мультиплікатор – 4, то зниження запланованихінвестицій на суму 10 млрд. грн. спричинить зниження рівноважного рівня ЧНП на 40 млрд. грн. Але якщо зміни в споживанні – тільки 2/3, а мультиплікатор – 3, то зниження інвестиційна ту ж суму в 10 млрд. грн. приведе до падіння ЧНП тільки на 30 млрд. грн. Це наводить на думку: велика величиназміни в споживанні означає, що в ланцюжку послідовних циклів споживання,цифрові значення зменшуються повільно,внаслідок чого акумулюється велика зміна в доході.І навпаки, невелика величина зміни в споживанні (велика зміна в заощадженнях) приводить до того, що вимушене споживання швидко скорочується, такщо сумарна зміна в доході є незначною.

Мультиплікатор в представленомутут вигляді називається також простим мультиплікатором по тій лише причині, що вінзасновується на дуже простій моделі економіки. Але насправді, послідовністьциклів отримання прибутків івитрачання може затухати внаслідок вилучень у вигляді податків і імпорту. Тобтокрім витоку на заощадження одна частинадоходу в кожному циклі буде вилучатисяу вигляді додаткових податків, а інша частинавикористовуватися на закупівлю додаткових товарів за рубежем.

Більш реалістичний мультиплікатор,якого отримують з урахуванням всіх цихвилучень – заощаджень, податків і імпорту, називається складним мультиплікатором.

5. ЕФЕКТ АКСЕЛЕРАТОРА

З поняттям мультиплікатора тісно пов'язанакатегорія «акселератора» або принцип акселерації.

Акселератор показує відносини міжприростом попиту як на споживчі товари,так і на товари проміжного попиту (обладнання, сировина і т.п.), і приростомінвестицій, що збільшують потужності виробництва цих товарів [9, стор. 329].

Зміна попиту викликає різкі зміни в капіталовкладеннях, оскільки необхіднобрати до уваги різні терміни, якіпотрібні для збільшення запасів капітального майна і зміни технічногокоефіцієнта капітал – продукт, який показує приріст продукту при даному прирості капіталу.

Приріст доходу стимулює приріст чистих капіталовкладень, тобто збільшенняпопиту на інвестиційні товари в розмірі більш ніж пропорційному.

Згідно з принципом акселерації в загальному аспекті розмір капіталовкладень I є функція від зменшення доходу/> (сукупного попиту):

 

I = f (/>).

 

Якщо прибуток і попит залишаютьсяпостійними, то чисті інвестиції відсутні. Якщоприбуток і попит збільшуються, товиникає необхідність в збільшенні виробничих потужностей.

Приріст капіталовкладень повинен бутизначно вище за приріст прибутків,оскільки час амортизації обладнанняперевищує річний термін і вартістьйого більше річного доходу, що нимприноситься.  Нові інвестиції повинні бути в декількаразів більше величини, на яку зміниться прибуток.Ця кількість разів і називається «коефіцієнтом акселерації».

I =α/>,

деα  – коефіцієнт акселерації, який залежить від відношення капітал – продукт.

          Передбачається,що потреба в нових капіталовкладеннях виникає в тому випадку, якщо всі потужності що є, вже використані.

6. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС – ОСНОВАЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Використання людськогоінтелекту, що винаходить нові товари або більш ефективні технології виробництва- найважливіше джерело економічного зростання. [5]

За останні 250 років розвитоктехніки буквально перетворив наше життя. Спочатку парова машина, потім — двигунвнутрішнього згоряння, електрика і ядерний реактор замінили мускули людини ітварин як основне джерело енергії. Автомобілі, автобуси, поїзди і літакивитіснили коня і віз як основні способи пересування. Технічний прогреспродовжує змінювати наше життя і сьогодні. Лазерні програвачі, мікрокомп'ютери,текстові редактори, мікрохвильове печення, відеокамери, магнітофони,автомобільні кондиціонери істотно змінили характер нашої роботи і дозвілляпротягом останніх двадцяти років

Науково-технічнийпрогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного зростання, все частіше і в західній, і ввітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу.

Це, як справедливовідмітив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний в своєму роді процес,об'єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Вінперебуває в отриманні нового продукту і тягнеться від зародження ідеї до їїкомерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин:виробництва, обміну, споживання.

У цих обставинахінновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, щодає поштовх, має меркантильний зміст:це вже не результат “чистої науки”, отриманийуніверситетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. Упрактичній спрямованості інноваційної ідеї і перебуваєїї приваблива сила для підприємств, щопрацюють у ринковій економіці.

Заходи впливу держави вобласті інновацій можна поділити на прямі і непрямі. Співвідношення їхвизначається економічною ситуацією в країні і вибраноюв зв'язку з цим концепцією державного регулювання — з упором на ринок або нацентралізований вплив.

Як правило, в періодекономічного спаду характерно переважання “кейнсианського”підходу до державної економічної політики, що передбачаєнадзвичайно активне втручання держави в економічне життя суспільства; в період підйому економіки береверх філософія консерватизму, що віддає перевагу грі ринкових сил.

У цей час економісти по мірі активності втручання держави векономіку виділяють три групи країн: в першій домінуєконцепція необхідності активного втручання держави в управління економікою (Японія і Франція);друга характеризується переважаючимупором на ринкові відносини (США, Великобританія); третя дотримується“проміжного” варіанта в економічній, в тому числі і інноваційній, політиці:державне регулювання поєднується знизкою заходів централізації державного апарату, використовуються непряміметоди впливу при розвиненій системіузгодження інтересів уряду і бізнесу.

 Прямі методи державногорегулювання інноваційних процесів здійснюються переважно в двох формах:адміністративно-відомчої і програмно-цільової.

 Адміністративно-відомчаформа виявляється у вигляді прямогодотаційного фінансування, здійснюваного у відповідності із спеціальними законами, що приймаються з метою безпосередньогосприяння інноваціям.

Так, в США в 1980 р. бувухвалений закон Стівенсона-Вайдлера“Про технологічні нововведення”, передбачаючий ряд заходів стимулюванняпромислових інновацій; створення для їх вивчення і стимулювання спеціальнихорганізацій в рамках апарату виконавчої влади; сприяння в обміні науковим і технічним персоналом міжуніверситетами, промисловістю і федеральними лабораторіями; заохоченняприватних осіб і корпорацій, що вносять великий внесок в розвиток науки і техніки. Яскравим прикладом дотаційного державногофінансування може служити відкриття в США в 1985 р. інституту промисловоїтехнології при Мічиганськомуніверситеті. На організацію цього інституту місцевою і федеральною владою буловиділено $ 17 млн. Основна йогозадача — розробка і досвідченаексплуатація гнучких інтегрованих виробничих систем і інших коштів автоматизації виробництва. Усього з $ 133 млрд., що було витрачено у США на НІДКР в 1988 р. на частку федерального урядудоводилася майже половина — 49,3%. [6]

Програмно-цільова форма державногорегулювання інновацій передбачаєконкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програмпідтримки нововведень, в тому числі і в малих наукоємкихфірмах; створюється система державних контрактів на придбання тих або іншихтоварів і послуг, фірмам надаютьсякредитні пільги для здійснення нововведень і т.д.

Контрактне фінансуванняявляє собою один з елементів поширеної в цей час системиконтрактних відносин — договорів міжзамовниками і підрядчиками (в цьому випадку держава виступає в ролізамовника-споживача НІДКР — наприклад,в аерокосмічній області, — а фірма-виконавець НІДКРє підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт,конкретний розподіл праці між виконавцями, характерматеріальної винагороди. Суворо обмовляються взаємні зобов'язання і економічнісанкції. У США таким чином фінансується 77% федеральних витрат на НІДКР.

Національні орієнтириінноваційної політики виявляються вконкретних моделях, що використовуються різними країнами. Тут позначаєтьсянерівномірність економічного розвитку країн, що виявляється і в сфері інновацій. Внаслідок цього виникаєнеобхідність зосереджувати національні зусилля на ключових областях науки і техніки, — тих, в яких країна можедосягти лідируючого положення насвітовому ринку. Зокрема, виділяють американську і японську моделі інноваційноїполітики.

 Американська модельвідрізняється найбільш повноюавтономією підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюєтьсяшляхом виділення особливої області, останнім часом це інформаційна технологія, куди держава вкладає кошти і тимсамим забезпечує її пріоритет. Результати і побічні продукти інформаційних інновацій стають важливим джереломінновацій інших.

Японська модель також передбачає створення технологічногопріоритету, але при цьому упорробиться на конкретні технології. За останні 10-12 років технологія будівництвавеликих танкерів була замінена в ролі ведучійтехнологій виготовлення роботів.

Іншими словами, на державномурівні визначаються технологічні переваги, які повинні бути досягнуті, істимулюється їх розвиток з тим, щобпотім перекладати на нові технології все народне господарство.

Успіхи НТП залежать від того, яке місце наука займає в суспільстві.Світовий досвід показує, що необхідною і достатньою умовою прогресу в розвиткунауки і техніки є свобода творчості.

Досвід цих країн є дуже важливим для України, котра має величезніпроблеми із залученням у виробництво нових технологій.

ВИСНОВОК

Перед Україною стоїть багато складних завдань в усіх сферахсуспільного життя. У сфері економіки – це передусім гальмування процесусповзання у глибоку економічну кризу, зупинення зниження життєвого рівнянароду, стабілізація і поступове зростання економіки, добробуту населення.Поряд з цими тактичними цілями перед країною стоять важливі стратегічнізавдання: досягнення рівня розвитку передових країн світу, входженнярівноправним членом у систему світового господарства.

Україна, як молода суверенна держава, не маєдостатнього досвіду життя у ринкових умовах порівняно з іншими країнами світу.Тому, вивчення такого досвіду на прикладі інших розвинених країн дасть змогу,по-перше, запобігти багатьом помилкам, котрі робилися ними на шляху доекономічного зростання, а по-друге, якнайшвидше та з найменшими витратамипройти цей шлях.

Однією з об”єктивних причин, що перешкоджають нинівиходженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низькаконкурентоспроможність  її продукції на світових ринках. Вирішити цю проблемуздатні лише нові технології, залучення яких було основною передумовоюекономічного зростання багатьох країн.

У останніроки виникли серйозні сумніви щодо бажаності економічного зростання для країн,що вже досягли добробуту. У основі цих сумнівів лежить ряд взаємопов'язанихаргументів.

1. Забруднення навколишнього середовища.Противники економічного зростання передусім стурбовані погіршенням стану навколишнього середовища. Вони затверджують, що індустріалізація іекономічне зростання породжують такі негативніявища сучасного життя, як забруднення, промисловий шум і викиди, погіршеннявигляду міст, транспортні затори і т.д. Всі ці витрати економічного зростаннявиникають, оскільки виробничий процес лише перетворює природні ресурси, але неутилізовує їх повністю. Практично все,що залучається до виробництва, згодом повертається в довкілля у виглядівідходів. Чим значніше економічне зростання і вище рівень життя, тим більшевідходів повинна буде поглинути або спробувати поглинути навколишнє середовище.У будь-якому суспільстві, що вжедосягло добробуту подальше економічне зростання може означати тількизадоволення все більш неістотнихподробиць при зростанні загрози екологічної кризи. Тому деякіекономісти вважають, що економічнезростання повинне цілеспрямовано стримуватися.

2. Чи Вирішує економічне зростання проблеми?Прихильники економічного зростання вважають, що воно саме по собі вирішуєсоціально-економічні проблеми. Однак це твердженняне можна визнавати повністю доведеним.Противники економічного зростання, зокрема, стверджують,що проблема бідності в країні, по сутіє проблемою розподілу, а не виробництва. Для її рішення необхідна політична сміливість і воля, а зовсім незбільшення суспільного продукту.Взагалі говорячи, аж ніяк не очевидно, що економічне зростання є або буде бути засобом розв'язання проблем,що стоять перед країною.

3. Відсутність гарантій.Противники економічного зростання вважають, що швидке зростання породжує неспокій і невпевненість серед людей. Працівники будь-якого рівняпобоюються, що накопичені ними професійні навичкиі досвід можуть виявитися застарілими в міру технічного прогресу.

4. Економічне зростання і людські цінності.Критики економічного зростання також висувають цілий ряд аргументів накористь того, що, хоч, економічне зростання забезпечує нам “прожиток ”, воно неможе забезпечити нам “гарне життя”. Насправді, виробляючи все більше, ми отримуємопри цьому все менше радості. Протягомдвох сторіч технічного прогресу трудящі перетворилися з ремісників і художників в додаткимашин, що натискають на кнопки, і втратили естетичне і почуттєве задоволення від роботи.Хіба при проведенні балансуекономічного зростання ми не повинні вважати це істотним збитком? Точнішеговорячи, економічне зростання означає індустріалізацію, масове виробництво,яке не носить творчого характеру і неприносить задоволення працівнику, а також відчуження трудящих від прийняттяжиттєво важливих рішень.

Але багатоякі економісти виступають в захистекономічного зростання як важливої суспільноїмети, приводячи наступні доводи.

1. Рівень життя.Яквже відмічалося раніше, економічнезростання є основною умовою матеріального достатку і підвищення рівня життя. Уумовах економічного зростання вибір соціальних цілей стає менш болісним і ведедо менших протиріч між різними групами населення. Є можливість одночасномодернізувати збройні сили, підтримувати інфраструктуру на даному рівні,здійснювати програми допомоги старезним, хворим і бідним, вдосконалити систему освіти і інші галузі соціальної сфери і при цьому підвищувати особисті прибутки за вирахуванням податків.

2. Економічне зростання і навколишнєсередовище.Прихильники економічного зростання вважають, що його зв'язок із станом навколишнього середовища дуже перебільшений. На ділі ці проблемиможна відділити один від одного. Якщо суспільство зовсім відмовиться відекономічного зростання, зберігаючи ВНПна постійному рівні, йому все ж доведетьсявибирати між різними структурами виробництва, і цей вибір буде впливати на стан навколишнього середовища і якістьжиття.

 Забруднення єне стільки побічним продуктом економічного зростання, скільки результатомнеправильного ціноутворення. А саме: значна частинаприродних ресурсів (ріки, озера, океан і повітря) розглядається як “загальна власність” і не має ціни. Тому ціресурси використовуються понадміруінтенсивно, що погіршує їх стан.Звичайно ж існують серйозні проблеми, пов'язані із забрудненням навколишньогосередовища. Але обмеження економічного зростання не вирішить цих проблем. “Щобобмежити забруднення треба обмежити саме забруднення, а не економічнезростання”. [9, стор. 391]

3. Позаекономічні міркування. Захисникиекономічного зростання стверджують, щойого уповільнення або припинення не надастьавтоматично благотворного впливу на людські цінності і не забезпечить людям“хороше життя”. Насправді потрібно чекати зворотнього.Наприклад, кінець економічного зростання не відмінитьроботу на конвейєрі. Навпаки,економічне зростання завжди супроводилося скороченням частки зайнятих людей в конвейєрному виробництві.Невірно і те, що економічне зростання завжди робило труд неприємним і небезпечним. Оновлення обладнання, як правило, знижує напруженість труда й імовірністьнещасних випадків.

Нарешті, не можна погодитися з тим, що уповільнення або припинення економічного зростання ослабляє прагнення людей до матеріальнихцінностей і зменшує їх відчуження від виробництва. Швидше результати будуть зворотними. Самі гучні протести проти погоні за неживою лунають якраз в тих країнах і серед тих груп населення, де в цейчас рівень добробут найбільш високий! Інакше говорячи, саме високий рівеньжиття, що забезпечується економічним зростанням, і дає можливість все більшомучислу людей “витрачати час на освіту, роздуми і самореалізацію”.

СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Дзюбик С. Ривак О. Основиекономічної теорії. — К.: Основи, 1994. — 336 с.

2.  2.  Основиекономічної теорії. Підручник за ред. проф. С.В. Мочерного. – Тернопіль: АТ“Тарнекс”, 1993 р.

3.  Статистика.Підручник. За ред. А.В, Головача, А.М. Єріної, О.В. Козирєва. – К.: Вища школа,1993.

4.  Радіонова І.Ф, Макроекономіката економічна політика. К.: Таксон, 1996.

5.   James D. Gwartney and Richard L. Stroup,«What Everyone Should Know About Economics And Prosperty», 1993. Авторизованный русский перевод: Институт национальноймодели экономики, М.: 1996

6.  ТвіссБ. Управление научно-техническиминововведениями. Сокр. пер. с англ. — М.: Економіка. – 1989

7.  Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю СтэнлиЛ. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. — М.: Республика, 1995.

8.   Герман Ван дер Вее “История мировой экономики,1945-1990” М., Наука, 1994.

9.   Современная экономика. Общедоступный учебный курс.Ростов н/Д.: изд-во «Феникс», 1998.