Реферат: Макроэкономические модели в системе макроэкономического анализа

Курсовая работа

на тему:

“макроэкономические модели в системемакроэкономического анализа”

/>/>План

План… 2

Вступ… 3

1. Суть макроекономічного аналізу… 4

2. Макроекономічнімоделі(характеристики)… 6

Система національних рахунків якмодель економічного кругообігу… 6

Моделі розвитку… 11

Класична і неокласична «моделі»економічного кругообігу… 12

Моделі макрозростання… 14

Модель акселератора економічногозростання… 16

Модель ХАРРОДА І ДОМАРА… 18

3. Використання макроекономічнихмоделей в Україні… 20

Висновок… 23

Література… 24

/>/>Вступ

Макроекономіка — це одна з наук, що вивчає еконо­міку.Остання е складною системою. Крім макроекономіки, її вивчають багато іншихекономічних наук: політична еко­номія, мікроекономіка, маркетинг, галузеві тафункціональ­ні економіки тощо. Макроекономіка як наука спирається передусім наположення та висновки економічної теорії про розвиток виробничих відносин,розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізм їх засто­суванняу практиці господарювання. Вона також безпо­середньо пов'язана з математикою істатистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделюван­ня,що перетворює її у точну науку. Дає змогу перейти від кількісного до якісногоаналізу економічних процесів та явищ. Макроекономіка формує наукові уявленняпро функ­ціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основніфактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні«рецепти», методи актив­ного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто напроцес сування у практиці господарювання. Вона також безпо­середньо змістекономічної політики держави, макроеко­номіка виступає її теоретичною основою.

Макроекономічні моделівикористовуються в системі макроекономічного аналізу. Цей аналіз дуже важливийдля економіки будь-якої країни. Моделюючи певні процеси, ми можемо кращедізнатися про особливості певного явища, його недоліки. Я проаналізував досить багато макроекономічних моделей, проте навіть цьогообсягу виявилось мало для короткого аналізу всіх моделей. Про іх переваги інедоліки ви зможете дізнатись нижче.

/>/>1. Суть макроекономічного аналізу

Макроекономічний аналіз оцінює народногосподарський комплексзагалом.  Він вивчає сукупні економічні величини (національний продукт і національний прибуток, сукупне споживання,сукупне інвестування). Він досліджує взаємозв'язки, що формуються між цимивеличинами, які виражають діяльність цілих груп господарських суб'єктів.

Макроекономічний аналіз розглядаєекономічні явища з глобальної точки зору. Тут доречна така метафора: віндосліджує загальні аспекти лісунезалежно від складових його дерев.

Цей тип аналізу отримаврозвиток за останні тридцять років під впливом знаменитї праці Джона Мейнарда Кейнса  «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». Він особливокорисний при вивченні економічногозростання, динаміки загальноїекономічної активності і загальногорівня цін.

У чому ж полягає значеннямакроекономічного аналізу? Хіба глобальні і середні величини, з якими він маєсправу, не є просто-напросто підсумовуваними показниками і середніми значеннямиіндивідуальних господарських одиниць? Хіба конкретні ціни, заробітна плата,різні виробництва не являють собою справжню реальність економічного життя, втой час як узагальнені показники і середні величини є швидше штучнимиконструкціями, що можуть виявитися неточними або брехливими?

Тому питання проте, чим цікавий макроекономічний аналіз і що можна чекати від нього, є цілком правомірним.

Розвиток макроекономічного аналізу можна пояснити декількома причинами:

— Воно пов'язане насамперед з міркуваннями економічноїполітики: державне втручання торкається всієї економіки або її великі сектори; воно позначається на самихрізних економічних рішеннях всіхгромадян — їх споживанні,заощадженнях, їх капіталовкладеннях); проблеми, що встають при цьому повиннірозглядатися в рамках глобальноїтеорії. Іншою перевагою такої теорії єможливість використати кількісні показники припідрахунку сукупних величин за допомогою технічних інструментів національногорозрахунку.

— Воно пов'язане,по-друге, з теоретичними міркуваннями. Справа в тому, що макроекономічнийаналіз може брати до уваги такі факти і труднощі, які не виявляються в індивідуальному плані.Характерні особливості і поведінка якоїсь сукупності не піддаються визначеннюза допомогою простого підсумовування характерних особливостей поведінки йогоскладових елементів.

 «Хоч ліс і є просто-напросто сукупністю дерев, -відмічав К. Боулдінг,  — він не виявляє характеру і поведінки окремих дерев. Деревовиходить з сім'я, росте, вмирає і опадає. Збалансований ліс можерости вічно, зберігаючись незмінним в тому, що стосується віку і характеру складаючихйого дерев. Коли окремі дерева ростуть, старіють і вмирають, їх замінюють нові особні і ліс залишається все тим же. У лісі спалити окреме дерево майженеможливо — завжди реальна небезпека лісової пожежі. Окреме дерево не впливаєна клімат місцевості, де воно росте; ліс на нього впливає».

І Боулдінг робить висновокстосовно економіки:  «Немаєжодної іншої науки, де небезпека узагальнення індивідуального досвіду була бтак велика, як в економіці. Саме велике джерело помилок економічної думки пов'язане, можливо, з тією трудністю, яку,як бачимо, випробовує людський розум, намагаючись уявити собі замкненусистему як єдине ціле, і з виникаючою на цій основі тенденцією застосувати до суспільства і до економіки загалом висновки,що виникають з індивідуальногодосвіду».

Є немало прикладів того, що отримало назву  «макроекономічнихпарадоксів». Так, яка-небудь фірма або галузь промисловості може збільшитисвою продукцію, переманивши до себе працівників більш високими, ніж у їх конкурентів, заробітками; при повній зайнятості промисловість країни неможе збільшити загальну зайнятість.Зменшивши заробітну плату своїм робітником, яка-небудь фірма може знизити своїціни і збільшити об'єм свого продажу. Якщо ж заробітну плату своїм працівникамзменшать всі фірми, їм не вдасться збільшити об'ємсвого продажу, оскільки загальнезменшення заробітної плати знижує національний прибуток і, відповідно, сукупний попит. Індивідуум може зберігати,не інвестуючи, або інвестувати без попереднього зберігання або не пов’язуючи свої накопичення з рівнемінвестування; однак для економіки загалом заощадження ідентичні інвестуванню. Яще повернусь надалі до цих парадоксів при розгляді різних еокномчних моделей.Тут же я згадую про них, щоб підкреслити теоретичний інтерес дослідженняекономіки з глобальної точки зору.

Не треба, однак, приховувати від себе небезпеки, які можутьтаїтися в макроекономічному аналізі. Сама велика з цих небезпек пов'язаназ більш або менш значною різнорідністю елементів, створюючих сукупну величину.Остання може бути значущою при умові,що її компоненти однорідні:  «Якщодо хмарочоса додати шість яблук, то сума, що отримуєтьсяможе мати якесь значення тільки для сюрреалиста».Подібно цьому, те або інше середнє значення цікаве тільки тоді,коли воно представницьке; для цьоготреба, щоб частотний розподіл елементів, для яких виводиться середнє значення,не мав дуже великого разброса.

Ось чому нерідковиявляється необхідним враховувати примакроекономічному аналізі не тільки розмір сукупних величин, але і їхструктуру. Сам аналіз буде тим більше плідним,чим більше вдасться розікласти агрегованівеличини на деяке число більш дрібнихвеличин, з тим щоб скоротитинеоднорідність, зберігши при цьомуможливість оперувати системою загалом.  Крімтого, намагаючись пояснити певні макроекономічні зв'язки на основі теоріїповедінки окремих господарських суб'єктів, важливоуміти згрупувати господарські одиниці, чия поведінка може бути визнанаприблизно схожою.

/>/>2. Макроекономічні моделі(характеристики)

Перш за все розглянемо макроекономічні моделі зточки зору пояснення функціонування окремих секторів народного господарства.

/>/>Система національних рахунків як модель економічногокругообігу.

Система національних рахунків — це система взаємопо­в'язанихекономічних показників та особлива форма їх представлення, яка. відображаєнайзагальніші й найваж­ливіші аспекти економічного розвитку, пов'язані з вироб­ництвомі споживанням продуктів, і послуг, розподілом і перерозподілом доходів,формуванням національного ба­гатства країни.

Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори:підприємства, що виробляють товари й послуги, крім фінан­сових послуг(нефінансові підприємства); фінансові установи; державні установи; громадські йприватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашнігосподарства; зовнішньоекономічні зв'язки.

Перший сектор охоплює інституцінні одиниці, основноюфункцією котрих є виробництво продуктів і нефінансових послуг для реалізації наринку. В цей сектор включають­ся всі підприємства незалежно від формивласності.

Сектор “фінансові установи” складається з інституційниходиниць, зайнятих фінансовими операціями на комер­ційній основі та операціями зстрахування незалежно від форми власності.

Сектор «Державні установи» охоплює інституційні оди­ниці, щозайняті наданням неринкових послуг, призначе­них для колективного споживання, атакож перерозподі­лом національного доходу й багатства.

Сектор «Громадські та приватні організації, що обслу­говуютьдомашні господарства», охоплює інституційні оди­ниці, котрі надають неринковіпослуги для домашніх гос­подарств, задовольняючи при цьому їхні якіндивідуальні, так і колективні потреби.

Сектор «Домашні господарства» складають одиниці-ре­зиденти,основною функцієюяких є споживання, а також підприємницька діяльність звиробництва продуктів і по­слуг, яка не може бути відділена від домашньогогоспо­дарства.

Сектор «Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті за­рубіжніекономічні одиниці, які здійснюють операції з ре­зидентами даної країни.

Для вивчення процесів виробництвай балансу між ре­сурсами і використанням продуктів та послуг у СНР здій­снюєтьсягрупування за галузями.

Одним з базових понять у системіпоказників макро­економічного рахівництва єекономічна операція, котравідображає групування елементарних потоків за їх змістом. Економічні операції вСНР поділяються на три групи: опе­рації з продуктами й послугами, розподільчі йфінансові.

Для характеристики діяльностікожної групи одиниць і сукупної економіки загалом усі економічні операції в СНРподаються у вигляді рахунків. При цьому кожний рахунок належить до одногоаспекту економічної діяльності. Відповідно до подвійного запису, прийнятого уСНР, кожна операція відображається в рахунках двічі: один раз — у ре­сурсах,другий — у використанні. Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуютьсяза допомогою розрахунку або з використанням балансуючої статті.

Для економіки у цілому розробляють10 рахунків. Для кожного сектора внутрішньої економіки передба­чаєтьсяскладання шести рахунків, а для окремих галу­зей — трьох рахунків:

Рахунок продуктів і послуг

Рахунок виробництва

Рахунки утвороння, розподілу й використання доходів

Рахунок капітальних витрат разом з фінансовим рахун­ком

Рахунки зовнішньоекономічних зв'язків

У складі СНР є також зведена економічна таблиця й таблиця“витрати-випуск”, які відображають взаємозв’язки між секторами, галузями,виробниками і споживачами, тобто економічний кругообіг на макрорівні.

Тепер розглянемо класичну макроекономічну виробничуфункцію.

В макроекономічних моделях економічного зростаннякласична виробнича функція відображає технологічний взаємозв'язок між обсягомсуспільного продукту (ВНП, ВВП, національного доходу) і різними факторамивиробництва: працею, капіталом, землею (природою), технічним прогресом тощо. Уцьому її економічний зміст.

Взаємозв'язок між обсягом продукту і виробничими факторамивизначається певними числовими співвідношеннями у функціональній залежності:

Y= />(K,L, N ...)

де Y - обсяг продукту; /> — функціональна залежність; К — капітал; L - праця (робоча сила): N - земля (природні фактори)тощо.

Дана функціональна залежність показує, що при даному рівнітехнології обсяг продукту визначається обсягом капіталу, праці, природнихресурсів тощо.

Якщо виробнича функція така, що будь-який обсяг суспільногопродукту може досягатись шляхом різноманітних комбінацій виробничих факторів,то вона називається функцією із змінними коефіцієнтами. Виробничийкоефіцієнт — це кількість певного фактору, необхідного для виробництва одиниціпродукції.

Якщо для створення певної кількості продукції необхідновитратити визначену кількість факторів виробництва, то така виробнича функціяназивається функцією з постійним коефіцієнтом.

Якщо кількість виробничих факторів зростає у тій жепропорції, що і обсяг продукту, то така виробнича функція відображає постійністьмасштабу віддачі. Якщо обсяг продукту зростає швидше, ніж кількістьвиробничих факторів, то виробнича функція є виразом зростання віддачі. Нарешті,якщо обсяг продукту зростає у менших пропорціях, ніж зростають факторивиробництва, то така функція відображав скорочення масштабу віддачі. Вкласичних моделях економічного зростання, як правило, фігурує виробнича функціяз постійною віддачею. Це дозволяє їй виражати обсяг продукту (доходу) ікапіталу в розрахунку на одного працівника.

Розглянемо тепер модель міжгалузевого балансу,зокрема модель “затрати-випуск” Леонтьєва.

Розробка міжгалузевого балансу розпочалась ще в 20-х роках20 ст. Особливий вклад у цю проблему вніс відомий американський економістВ.Леонтьсв, який свого часу емігрував із СРСР. Він розробив і обгрунтував економіко-иатематитичнумикроекономічну модель «витрити-випуск», за що й одержав Нобелівську преміюпо економіці.

У цій моделі кожна виділена галузь (може бути укрупнений ідеталізований варіанти) розглядається як покупець (споживач) матеріальних благі послуг із інших галузей, що складає її витрати, і як продавець(виробник) своєї продукції іншим галузям, що складає її доходи (випуск).Міжгалузевий баланс розкриває прямі і зворотні зв'язки між галузями, якісвідчать про напрями та обсяги потоків товарів і послуг та доходів і відповідніпропорції розподілу суспільного продукту (ВВП). На основі цих пропорційвизначаються коефіцієнти витрат виробничих ресурсів (капіталу, праці, природнихресурсів) на одиницю продукції у відповідній галузі, що дозволяє виявитинапрями регулювання вказаних пропорцій.

Моделі міжгалузевого балансу можуть існувати увигляді так званої «шахової таблиці» або ж системи алгебраїчних рівнянь.

На схемі по вертикалі показуються усі витрати галузей навиробництво продукції, а по горизонталі — усі доходи. Сума витрат, з одногобоку, і доходів — з іншого, утворюють вартість ВВП.

Розподіл Виробниче споживання Кінцевий продукт Матеріальні витрати 1 3 4 Спо-жи-вання Наг-ромадження 1 Промисловість Міжгалузеві поставки продукції (І квадрант) Галузеві елементи кінцевого продукту, ІІ квадрант ВВП 2 Сільське господарство 3 Будівпицтво 4 Транспорт, зв'язок, торгівля Амортизація Амортизація і чистий продукт по галузях,III квадрант Чистий продукт Валовий внутрішній продукт /> /> /> /> /> /> /> />

У математичній формі міжгалузевий баланс — це система,алгебраїчних рівнянь такого типу:

A11X1 +A12Х2+А13X3+...+А1nХn+у1=В1

А21Х1+ А22Х2 + А23ХЗ+...+А2nХп +y2=В2

A31X1+А32Х2+А33X3+...+А3nХп-+у3=В3

…

Аn1Хі+An2X2+AnЗXЗ+…+AnnXn+yn=Bn

V1+V2+V3+...+Vn=V

m1+m2+m3+...+mn=m

B1+B2+В3+...+Bn=В,

де A11, A32,An3 і т.д. — напрямруху продукції галузі (скажімо, А32показує, що продукт 3-ї галузіспрямовується у 2-гу галузь); Х1, Х3, Хп і т.д. — обсяг (вартість)продукту, що переходить із галузі в галузь (зокрема, вираз A22Х2показує, скільки продукту другої галузі зеалізусться у цій же галузі, а А31Х1— вартість продукту 3-ї галузі, по продасться у І-шу галузь); у1, у2, у3 іт.д. — вартість кінцевого -іистого продукту кожної галузі; V1, V2, V3 іт.д. — вартість необхідного тродукту кожної галузі; т1, т2, т3 і т.д. — вартістьдодаткового тродукту кожної галузі; В1, В2, Вn і т.д. — вартість всьогопродукту кожної галузі: V, т і В— відповідно, величини необхідного,додаткового і валового внутрішнього продукту суспільства.

Принцип обчислення ВВП тут такий же: по вертикалі — сумапродукту, розрахована за витратами галузей, по горизонталі — сума продукту,обчислена по доходах.

Розробки В.Леонтьсва широко і успішно застосовувались вЯпонії, Півд.Кореї, Кувейті, Сінгапурі та інших країнах для побудовизбалансованої ринкової економіки. Моделі міжгалузевого балансу розробляютьсятакож іншими вченими, зокрема, російським економістом Л.Канторовичем (тежлауреатом Нобелівської премії). Слід також відзначити, що дані моделі невизначають магістральних напрямів досягнення макроекономічної рівноваги, їxвтілення у практику можливе лише за значного впливу держави на економіку.

Моделі міжгалузевого балансу визначають пропорції міжокремими галузями, що дозволяє побудувати збалансовану економіку. Ці моделівраховують усі економічні зв'язки в комплексі. Проте їх втілення у практикуможливе лише при значному державному регулюванні процесу відтворення.

Розглянемо тепер моделі ринків(національний ринок і ринкитоварів, робочої сили, фінансовий зокрема).

Основними складовими частинами національ­ного ринку є риноктоварів та платних послуг, ри­нок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили.

Ринок товарів та платнихпослуг являє собою систему економічних відносин між продавцямита покупцями з приводу руху товарів та послуг, які задовольняють споживчийта інвестиційний попит макрокономічних суб'єктів.

Умови рівноваги товарного ринку увідкритій економіці з урахуванням діяльності держави:

/>,

де I–інвестиції; S –заощадження; /> -зовнішньоторгівельнесальдо; G –державні витрати.

Грошовий ринок -церинок короткостро­кових кредитних операцій (до 1 року), на якому попит на грошіта їхня пропозиція визначають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей).

Ринок грошей утворюється врезультаті взаємоді Національного банку з комерційними, а також у резуль­татівзаємодії комерційних банків.

Умови загальної рівноваги наринку грошей та цінних паперів:

/>,

де /> -пропозиція грошей; /> -операційний попит; /> -спекулятивний попит;

/> -лаг міжотриманням і використанням грошей; /> -рівеньцін; /> -ліквідна пастка.

Ринок робочої сили являє собою системуекономічних відносин між його суб'єктами з при­воду купівлі-продажу трудовихпослуг, які пропо­нуються найманими працівниками за цінами, що скапаються підвпливом співвідношення попиту та пропозиції.

Суб'єктами ринку робочої сили є працедавці та найманіпрацівники.

Об'єктами ринку робочої сили є умови найму на роботута якість трудових послуг.

Рівновага на ринку робочоїсили вста­новлюється тоді, коли попит на робочу силу дорівнює пропозиціїробочої сили (L° = LS) і рівень заробітної плати задовольняє якпрацедавців, так і найманих робітників.(Див. додатки)

          Розглянемо тепер макроекономічні моделі з точки зорузагальної класифікації. Спершу означимо моделі розвитку.

/>/>Моделі розвитку.

Ринкова економіка характеризується приватною влас­ністюна економічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулюванняекономіки. У такій системі поведінка кожного учасника мотивується ногоособистими інтересами, кожний економічний суб'єкт прагне досягти максимальногодоходу на основі індивідуального прийнят­тя рішень. Але приватний інтерес — цеодночасно й носій суспільного інтересу. Кожний економічний суб'єкт здатнийреалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носіємсуспільного інтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспільнимздійснюється на ринку. На дану властивість ринку звернув увагу ще Адам Сміт,який проголосив принцип «невидимої руки» ринку. Це оз­начає, що кожний індивід,який реалізує свій приватний ін­терес через ринок, не усвідомлюючи того,одночасно пра­цює на задоволення суспільного інтересу. «Невидима ру­ка»ринку—його закони та категорії. Насамперед це закон вартості, закон попиту тапропозиції, а також ціна й прибуток. Останні є тими чинниками, що регулюють ді­яльністьвиробників товарів та дають відповіді, на наступ­ні три запитання: щовпробляти, скільки виробляти і з якими витратами?

Основним рушієм ринкової економіки є конкуренція.Конкурентна економіка—це економіка, в якій панує спо­живач.

Ринкова економіка — це економіка з вільним ціноутво­ренням.Ціна, що склалася на основі цільного порозуміння сторін, забезпечує рівновагуміж попитом і пропозицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якими забез­печуєтьсярівновага в економіці, називають рівноважними. Рух ринкових цін до рівноважногорівня приводить виробництво у відповідність із суспільними потребами і розпо­діляєресурси відповідно до цих потреб. Ці потреби не абсолютні, а ринкові,платоспроможні.

Отже, ринкова економіка має такі властивості, що за­безпечуютьїї здатність до автоматичного саморегулюван­ня. Цей тип економіки часторозглядають як найдоскона­лішу економічну систему, коли стає непотрібнимдержавне втручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому по­виннаобмежуватися захистом приватної власності та вста­новленням сприятливогоправового поля для вільного функ­ціонування ринку.

Командно-адміністративна (або планова) економіка прямопротилежна ринковій економіці. Вона заснована на суспільній (державній)власності, а регулювання економіч­них процесів здійснюється за допомогоюцентралізованого державного планування. Таке планування має обов'язковий, тобтодирективний, характер стосовно суб'єктів еконо­мічної діяльності. Вонорегламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів,ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання інагромадження.

Отже, командно-адміністративна (або планова) еконо­міка — цеекономіка з жорстким державним регулюван­ням. Його основним інструментомвиступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функцій невиконує, а сам є предметом державного планування. Дер­жава заздалегідь плануєціни, заробітну плату, прибуток, банківські проценти та інші ринковіінструменти. Тому ринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.

Змішана економіка — це така економічна система, якапоєднує в собі різні форми власності (приватну, коопера­тивну, державну) і двамеханізми макроекономічного ре­гулювання: ринковий і державний. Проте в кожнійкраїні зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державнимрегулюванням, або розподіл регулюючих функ­цій між ринком і державою, єнеоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших—меншу роль у ре­гулюванніекономіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішанаекономіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібераліз­муабо дирижизму.

/>/>Класична і неокласична «моделі» економічного кругообігу

Марною сравою було б шукати у працях видатнихпредставників класичної школи А.Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея, Дж.С.Мілляякоїсь закінченої моделі економічного кругообігу, але опис її, спираючись наекономічні принципи, які вони сповідували, можна в загальних рисах зробити.

Ж.Б.Сейнамагався деталізувати окремі елементи і механізм дії класичної «моделі»економічного кругообігу. Він вважав пропозицію товарів тим фактором, щовизначає рівень доходу і зайнятості населення. Тому слід всілякозбільшувати пропозицію, нарощуючи виробництво. Пропозиція у «моделі» Сея самапороджує попит на товари, виробництво будь-якого обсягу продукту забезпечуєдоход, який необхідний для закупівлі всього продукту на ринкку, тобтопропорційність забезпечується автоматично. При цьому уcі заощадження населеннядорівнюють інвестиціям: S-I.

Ж.Б.Сей,як і Сміт та Рікардо, вважав, що глибокі диспропорції відтворсння неможливі принормальному функціонуванні ринкової економіки, він допускав лише числовеперевиробництво окремих товарів.

Ідеїкласичної школи економіки розвивались представниками неокласичного напряму.Навіть за умов, коли ринкову економіку час від часу вражали кризи, вонизаперечували необхідність макроекономічного регулювання, вважаючи, що ринковиймеханізм попиту і пропозиції має достатньо можливостей для подоланнядиспропорцій, які виникали, і встановлення порушеної ринкової рівноваги.

Неокласичнітеорії і моделі рівноваги складались по двох напрямах; часткової економічноїрівноваги і загальної економічної рівноваги, Поява першого напрямупов'язана з працями французьких і англійських економістів рубежу 19-20 столітьА.Курно, У.Джевонса, Ф.Еджуорта, А.Маршалла, а другого — з працями швейцарцівМ.Е.Вальраса, В.Паретота інших.

Теоріїчасткової економічної рівновагирозглядали умови рівноваги конкретних ринків, риходячи із співвідношення попитуі пропозиції і формування цінц ринкової рівноваги. При цьомудосліджувались такі явища, як еластичність попиту і пропозиції взалежності від цінні-ринкові періоди різної тривалості, в яких умови досягненнячасткові економічної рівноваги різні. В цілому дані теорії розглядаютьрівновагу: з позицій мікроекономіки.

Мікроекономічнийпідхід характерний і для теорій загальної економічної рівноваги, хочавони розглядають умови рівноваги всієї  економічної системи. Саме в рамкахданих теорій було сформовано уявлення про структуру економічної системи та їїсуб'єкти (підприємства і домашні господарства), економічний кругообіг як потокипродукту, ресурсів і доходів між ринковими суб'єктами, що опосередковуютьсяринками ресурсів і товарів та послуг. У відповідності з даними теоріями, умовизагальної економічної рівноваги такі:

1)      максимальнии прибуток для кожногопідприємця;

2)      максимальна корисність продуктудля кожного споживача у межах його доходу;

3)      рівність доходу кожного споживачаі його попиту на предмети споживання;

4)      рівність або пропорціиністьдоходу, що приносить одиниця кожного фактору виробництва, його граничноїпродуктивності;

5)      рівність попиту і пропозиції.

Першоютеорією загальної економічної рівноваги стала концепція М.Е.Вальраса, який наоснові своєї теорії розробив абстрактну модель ринкової рівноваги Цяматематична модель відображає формування попиту і пропозиції по винноменклатурі товарів; рівняння попиту і проозиції на кожний товар будуються якфункції цін усіх товарів. В результаті взаємодії між кількістю товарів та їхцінами у кінцевому рахунку попит і пропозиція вирівнюються.

У  20   ст.   продовжувалось   удосконалення   неокласичних макроскономічнихмоделей. Сучасний представник неокласичної теорії Дж.Гікс далі розвинув вихіднумодель Вальраса. Модель Пкса утворює математичну систему, в якім загальнаекономічна рівновага визначається трьома групами рівнянь які описують:

1)      досягнення максимуму корисностідля кожного споживача при обмеженій величині ного доходу:

2)      одержання максимуму прибутку длякожного підприємця при обмеженні характеру і обсягу продукції, яку вонивипускають;

3)      умови рівності попиту і пропозиціїпо всій номенклатурі товарів і утворення прибутку як різниці між цінами купівліі продажу. Отже, система запільної рівноваги грунтується на досягненніузгодженості часткових оптимумів прибутку для усіх підприємсив з частковимиоптимумами корисності для усіх споживачів.

Центральне  місце   в   сучасних   неокласичних   моделях макроекономічноі ріповапізаймають проблеми високих темпів економічного зростання, виходячи із наявнихвиробничих факторів та їх використання. Найбільш чітко це відображено у такзваних виробничих функціях.

Вмакроекономічних моделях економічного зростання виробничі функції відображаютьтехнологічний взаємозв'язок між обсягом суспільного продукт) і різнимивиробничими ресурсами (капіталом, працею, землею, технічним прогресом тощо). Уцьому полягає економічний зміст виробничих функцій. Кожна виробнича функціяописує певну макроскономічну модель.

Слідвідзначити, що до 30-х років 20 ст. не існувало поняття «макроекономіка», неіснувало й особливої потреби в розробці макроекономічних моделей як моделейактивного регулювання пропорцій суспільного виробництва і встановлення йогорівноваги. Потреба у створенні такої моделі виникла тоді, коли стало зрозуміло,що ринковий механізм не в змозі подолати наростаючі диспропорції, відновитивтрачену рівновагу, тобто у 20-30-х роках 20 ст.

/>/> Моделі макрозростання

Класична макромодель(Сміта і Мальтуса)

Що визначало ціноутворення і розподіл у первісномусуспільстві, на світанку цивілізації? Ціни і обсяги виробництва залежаливиключно від праці. Кожний товар обмінювався за цінами, пропорційними кількостіпраці, необхідної для його вироб­ництва. Якщо аби вислідити і зловити бобра,потрібно удвічі більше часу, ніж оленя, то бобер удвічі дорожчий за оленя.Економіка, в якій ціни визначаються кількістю праці, що затрачена навиробництво кожного товару, регулюється трудовою вартістю.

В такій економіці, що її описав Сміт, середні затратипраці визначають ціни, і не мас значення, скільки товарів виготовлено.Пропозиція і попит діють у цій золотій добі, і ситуація така проста, що для їїпояснення не потрібна розвинена теорія. Довгострокова крива пропозиції длярізних товарів с просто горизонтальною лінією за середніх затрат, а середнізатрати праці, отже, визначають ціни.

Тепер розглянемо розвиток такої економіки. Населеннямогло швидко зростати, бо земля вільна й доступна і люди просто розширюютьоброблювані площі. Національний обсяг виробництва точно подвоюється,    населення зростає удвічі. Відношення ціни оленя до ціни бобра залишаєтьсясталим, таким як в попередньому періоді.

Заробітна плата включає повний національний доход, бовідсутні ще відрахування на земельну ренту або процент на капітал. Обсягвиробництва збільшується із темпом зростання населення, і земля нестримує збільшення обсягу виробництва, бо закон спадної віддачі ще не діє.Реальна заробітна плата трудівника залишається постійною.

Історія цього періоду не була б повною без такогоположення. Нехай якийсь розумний мисливець винайшов кращий спосіб ловити оленівчи бобрів. Це нововве­дення збільшує національний продукт на душу населення.Однакове підвищення продуктивності праці в обох видах діяльності означає, щовідношення ціни оленя до ціни бобра залишається без змін, розмір реальногодоходу зростає. У економіці трудової вартості винаходи можуть тільки підвищитидоходи і прискорити темп економічного зростання.

Справді, коли чисельність населення зростає, всяпридатна для використання земля стає зайнятою, і золота доба, в якійвраховується тільки праця, наближається до кінця. Оскільки вільна землявідсутня, пропорційне зростання землі, праці і обсягу виробництва більшенеможливе. Нові працівники обробляють уже зайняті ділянки землі. Теперкількість землі обмежена, власники землі отримують ренту та застосовують її дляінших цілей.

Чисельність населення продовжує збільшуватися,національний продукт також зростає. Проте обсяг виробництва зростає повільніше,ніж населення. Чому? Нові працівники прикладають робочу силу до обмеженихземельних ресурсів. Кожен працівник тепер мас менше землі для обробітку.Починає діяти закон спадної віддачі. Зростання відношення праця — земляпризводить до зменшення граничного продук­ту праці, а звідси — до падінняставок реальної заробітної плати. Представники класичного підходу вважали, щовиникає розходження в інтересах між класами. Зростання чисельності населеннязумовлює збільшення відношення праця—земля, що спричиняє вищі рентні платежі заакр землі. Землевласники заробляють за рахунок праці. Ця сумна картина призвелаТ. Карлайла до критики аналітичної економіки як «похмурої науки».

Наскільки поганими можуть бути справи? Непохитнийпреподобний Т.Мальтус вва­жав, що тиск зростання кількості населення призведеекономіку до такого стану, в якому робітники одержуватимуть лише мінімумзасобів існування. Мальтус зробив висновок, що коли заробітна плата перевищуємінімум засобів споживання, то чисельність населення зростає. За зарплати,нижчої від мінімуму засобів існування, спостерігатиметься вища смертність інаселення зменшується. Лише за заробітної плати, що забезпечує тільки фізичнонеобхідний мінімум, матиме місце стабільна рівновага населення. Мальтус вважав,що робітники приречені на життя, що с брутальним, важким і коротким.

Однак його передбачення було далеким від реальності,оскільки він не помітив майбутнього вкладу наукових відкриттів і розвиткутехніки. Він не розумів, що технічні нововведення сприятимуть подоланню діїзакону спаданої віддачі. Мальтус стояв на зламі двох епох і не передбачив, щодва наступних століття продемонстру­ють грандіозні наукові і економічніздобутки.

Економічне зростання за допомогоюнагромадження капіталу: неокласична модель

Класики підкреслюваливиключне значення обмеженості кількості землі у еко­номічному зростанні. Протеісторія свідчить, що підприємництво і капітал, а не землевласники і землязадаваній тон у економічному прогресі з початку XIX ст. Земля як факторвиробництва не стала дефіцитною. Замість цього Промислова революція сприяластворенню машин, що збільшили виробництво, фабрик, що скуп-чили робітників угігантських фірмах, залізниць і пароплавів, які зв'язали віддалені куткипланети, заводів по виплавленню чавуну та сталі, що зробили потужнішими машиниі швидшими локомотиви тощо. Коли країни з ринковою економікою вступи­ли v xx ст., виникли нові важливі галузі —телефонна, автомобільна і електроенер­гетична. Нагромадження капіталу і новітехнології перетворились у вирішальну силу, що впливає на економічний розвиток.

Щобзрозуміти, як нагромадження капіталу і технічні зміни впливають на еко­номіку,розглянемо неокласичну модель економічного зростання. Цей підхід бувзапочаткований Робертом Солоу, якому у 1987 р. було присуджено Нобелівськупремію за вклад у теорію економічного зростання. Неокласична модель с основнимзнаряддям дослідження процесу економічного зростання в передових країнах. Цямодель була застосована до емпіричних досліджень джерел економічного зростання.

Неокласичнамодель зростання описує економіку, в якій однорідний продукт вироб­ляється задопомогою двох видів ресурсів — капіталу і праці. На противагу маль­тузіанськомуаналізові, збільшення кількості працюючих визначається позаеконо­мічнимисилами, а не економічними змінними. Крім того, припускається, що еко­номікаконкурентна і завжди функціонує за повної зайнятості, тому можна аналізу­ватизростання потенційного обсягу виробництва.

Основниминовими складовими неокласичної моделі зростання є капітал і технічні зміни.Припустімо на мить, що технологія залишається незмінною, і зосередимося на ролікапіталу в економічному зростанні. Що розуміємо під капіталом? Капітал — цстовари тривалого виробничого користування, які застосовуються для виробництваінших товарів: фабрики, будівлі, устаткування, комп'ютери, верстати, запасикінце­вих товарів і незавершене виробництво.

Длязручності припустімо, що маємо єдиний гнучкий вид капітального товару (назвемойого К). Виміряємо сукупну величину капіталу як сумарну кількість засобіввиробництва. В наших розрахунках наближено розглядаємо універсальнийкапітальний товар як суму вартості засобів виробництва, тобто постійну вартістьустаткування, будівель, споруд і запасів. За умов досконалої конкуренції і безризику інфляції, норма доходу на капітал також дорівнює реальній процентнійставці на облігації та інші фінансові активи.

Повернімося тепер до процесуекономічного зростання. Економісти наголошують на потребі підвищеннякапіталоозброєності. що означає процес, за яким розмір капіталу на працівника зперебігом часу збільшується. Приклад підвищення капі-талоозброєності — цезбільшення кількості техніки або іригаційних споруд У сільському господарстві,залізниць та автострад на транспорті, комп'ютерів і систем зв'язку убанківській справі. В кожній з цих галузей суспільство вкладає великі кошти утовари тривалого виробничого використання, збільшуючи розмір капіталу на одногопрацівника. Як результат, обсяг продукції на одного зайнятого різко збільшивсяу сільському господарстві, на транспорті, у банківській справі.

Щож відбувається з доходом на капітал у процесі зростання капіталоозбросності? Зависокого рівня технології висока норма інвестицій у машини та устаткуваннязменшує доход на капіталі (реальну процентну ставку). Це відбувається внаслідоктого, що найвартістніші і найприбутковіші інвестиційні проекти вже реалізовано,і наступні інвестиції стають все менш прибутковими. Оскільки повна залізничнамережа або телефонна система уже збудовані, то нові інвестиціїздійснюватимуться у менш заселені райони або у дублювання існуючих ліній. Нормадоходу на ці пізніші інвестиції буде нижчою за доходи на перші лінії міжгустозаселеними регіонами.

Окрімтого, ставка заробітної плати, що виплачується робітникам, зростає, колипідвищується капіталоозбросність. Чому? Кожний працівник використовує, тобтоприводить в дію, більше капіталу, і тому граничний продукт зростає. Якрезультат, ставки конкурентної заробітної плати збільшуються разом з граничнимпродуктом праці. Далі побачимо, що ставки заробітної плати зростають длясільськогосподар­ських робітників, транспортних працівників або банківськихкасирів, коли збільшен­ня розміру капіталу на працівника підвищує граничнийпродукт в цих галузях.

Наслідкизростання капіталоозбросності в неокласичній моделі зростання можна підсумуватитаким чином.

Підвищеннякапіталоозбросності відбувається, коли основний капітал зростає швидше, ніжробоча сила. За відсутності технічних змін підвищення капітало-озброєностізабезпечує зростання обсягу виробництва, граничного продукту праці тазаробітної плати. Це також призводить до падіння доходу на капітал іпослідовного зменшення ставки процента.

/>/>Модель акселератора економічного зростання

Акселератор — це числовий коефіцієнт, що показуєвідношення приросту інвестицій до приросту національного доходу (ЧНП), якийвикликав  цей  приріст інвестицій.  Коефіцієнт  акселератора визначається заформулою:

/>, або />,

де а — акселератор, />— приріст інвестицій, />У — прирістнаціонального доходу в попередній період, що й викликав приріст інвестицій.

Акселератор є кількісним виразом принципуакселерації, згідно якого кожний приріст або зменшення національного доходу(ЧНП) та сукупного попиту вимагає відносно більшої зміни «індуційованих»інвестицій'.

Цe принцип було висунуто ще на початку XX ст. А.Афтальйономі Дж.Б.Кларком, потім більш детально розроблено неокейнсіанцями, яківключили його в свої моделі економічного зростання.

Причини такого співвідношення динаміки національного доходу(ЧНП) і динаміки інвестицій ховаються у довгостроковості віддачі від попередніхінвестицій, які вкладені у засоби праці, будірництво тощо) в результаті чогонезадоволений у цей період попит веде до розширення виробництва. Крім того,довготривалість бикористанні устаткування веде до такого співвіднощення нових івіднорленцх інвестицій, коли перші зростають вищими темпами.

Принцип акселерації показує, що виробництво інвестиційнихтоварів (засобів праці) зростає швидше, ніж виробництво споживчий товарів.Наприклад, якщо коефіцієнт акселератора дорівнює 2,  зростання попиту накінцеву продукцію на 15 відсотків зумовмо приріст попиту на аасоби праці (іінвестиції) на 30 відсотків. Ці співвідношення випливає з рівняння, що ув'язуєприріст інвестиції І акселератором:

/>

Принцип акселерації було застосовано неокейнсіанцями дляпояснення причин макроекономічних циклічних коливань.

Математично акселератор протилежний мультиплікатору, щовідображається таким рівнянням:

/>, або />

де К — коефіцієнт мультиплікатора. Тобто а = MPS.

Таким чином, якщо мультиплікатор показує величинуприросту національного доходу на одиницю приросту інвестицій (інвестиції —величина незалежна, постійна, національний доход — залежна, змінна), тобто,яким буде приріст національного доходу при даному прирості інвестицій, то акселератор,навпаки, дас змогу визначити майбутній приріст інвестицій на одиницю приростунаціонального доходу — (національний доход — величина постійна, незалежна.інвестиції — залежна, змінна).

Принцип акселерації застосовують, як відомо, для поясненняприроди економічної циклічності, зокрема, шляхом поєднання вмакроскономічних   моделях   коефіцієнтів   мультиплікатора   і акселератора.Подібна модель відображає залежність приросту національного доходу (ЧНП) відприросту автономних (незалежних) інвестицій.

Загальний вигляд такого ряду моделі представленийрівнянням національного доходу англійського економіста Дж.Хікса:

/>

де An — інвестиції за даний період, (1-S) —гранична схильність до споживання (5 — заощадження), а — акселератор, Y—національний доход. Ytt-i і Yn-2 — національний доход,відповідно, минулого і позаминулого року.

В залежності від співвідношення мультиплікатора(представленого граничною схильністю до споживання) іакселераторадинаміка національного доходу може прийняти або рівномірний, або циклічнийхарактер. Циклічні коливання виникаютьпри такомуспіввідношенні:

/>

тобто, коли квадрат сумиграничної схильності до споживання і акселератора буде менший від 4-хзначень акселератора.

Зворотне співвідношення (i-S)+a]' > 4а відображаєрівномірне економічне зростання і можливе лише при великому коефіцієнтімультиплікатора.

За сучасного рівня загального мультиплікатора, який,як відомо, близький до 2, гранична схильність до споживання (МРС) відображаєтьсякоефіцієнтом величиною 0,3, що виводиться із формули мультиплікатора:

/>. Тоді />. Тобто />.

При такому значенні загального мультиплікатора за будь-якогозначення акселератора динаміка національного доходу (ЧНП) має циклічнийхарактер. Для переходу до рівномірного економічного розвитку потрібно, щобкоефіцієнт мультиплікатор був більшим 2,3.

Практичне застосування у доповненнi №1

 

/>/>Модель ХАРРОДА І ДОМАРА

Після того, як було об'єднано теорії мультиплікатора іакселератора, стала можливою розробка різноманітних моделей економічногозростання, за допомогою яких економісти намагались визначити умовистабільного розвитку економіки.  Моделей економічного зростання неокейнсіанцістворили багато. Спільним для усіх них є дослідження співвідношення міжзаощадженнями і інвестиціями. Макроекономічні моделі зростання намагаютьсяобгрунтувати оптимальну норму нагромадження, яка 6 забезпечуваластабільне економічне зростання.

Найбільш відомими серед них є моделі Харрода і Домара.Англієць Р.Харрод і американець О.Домар розробляли свої моделі окремо, та йпереслідували різну мету, однак прийшли до аналогічних висновків. Тому їхмодемі, як правило, розглядаються в комплексі.

В основі моделі Харрода знаходиться рівняння,спрощений виглад якого буде таким:

S =C•G,

де S— норма нагромадження, С — так званиймаржинальний коефіцієнт, G- темп економічного зростання. або темпприросту.

Норма нагромадження (S) — співвідноаіення загальноїміри інвестицій і Разового обсягу національного доходу:

S = I/Y0

Маржинальций коефіцієнт (С) показує кількістьінвестицій потрібних для приросту національного доходу на 1%; він близький допоказника  капіталомісткості продукту.  Темп економічногозростанняпоказує співвідношення обсягу національного доходу (ЧНП поточного періоду дообсягу базового період): G=Yn/Y0, якщо це темп приросту, то:

G=(Yn-Y0)/Y0.

Із формули Харрода виводиться рівняння динамічноїрівноваги. Якщо   маржина.іьний   коефіцієнт   (капіталомісткість),   якийвизначається технічними умовами виробництва і е постійним, якщо частказаощаджень (5) в довготривалому плані має тенденцію також залишатись постійною(внаслідок стійкості граничної схильності до споживання), тоді темп зростаннянаціонального доходу теж повинен бути постійним і визначатись відношенням:

G=S/c

Це дає можливість визначити, якою повинна бути норманагромадження при наявних темпах економічного зростання та граничній(маржинальній) величині капіталомісткості виробництва. Для прискоренняекономічного зростання глід або збільшити норму нагромадження, або зменшитикапіталомісткість продукту, скажімо, шляхом більш раціонального використаннявиробничих потужностей та збільшення їх завантаженості.

Отже, темпи економічного зростання у моделі Гаррода прямопропорційні обсягу заощаджень (нагромадженню капіталу для інвестицій) іобернено пропорційні капіталомісткості продукту (маржинальному коефіцієнтові).Звідси випливає, що умовою динамічної рівноваги (коли І= S) припостійній нормі нагромадження і постійній капіталомісткості ЧНП є стійкітемпи економічного зроспіання.

 

Практичне застосування у доповненнi №2

/>/>3. Використання макроекономічних моделей в Україні

Ідея макроекономічного моделювання і регулювання виниклатоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм сам не в змозі подолатинаростаючої диспропорції, відновити втрачену економічну рівновагу.

Нажаль ми живемо в добу пост соцалістичного суспільства ітому використання макроекономічних моделей в Україні пов’язане з цілою низкоюпроблем. Розрив налагоджених господарських зв’язків з країнами ближньгозарубіжжя, а саме розвал  СРСР  призвів до того, що ми опинилися в тяжкомуекономічному становищі.

Україна вступила в період реформації, вона прямує доринкової економіки. Оскільки невід’ємною складовою частиною ринкової економікиє механізм конкуренції, то розглянемо класичну макроекономічну модель, яка внайбільшій мірі характеризує цей механізм.

Прихильники класичної макроекономічної моделі вважають, щоринкова економіка функціонує в інтересах всього суспільства. Для обгрунтуваннядоцільності чи недоцільності використання цієї моделі в Україні використаємотакі показники:

ØПриродна ціна товару, послуги або ресурсу – ціна, яка забезпечуєпокриття витрат на виробництво та отримання середньої норми прибутку іземельної ренти.

Оскільки в Україні на даному етапі розвитку надто сладновизначити природну ціну або вона дуже висока через низький рівень автоматизаціївиробництва, недосконалі виробничі технології тощо, то використовувати данийпоказник не видається можливим.

ØПокупців в нашому суспільстві можна поділити на дійсних ілатетних.

Дійсні покупціздатні купити товар за природню ціну. Вони є носіями дійсного попиту, такийпокупець сприяє появі товарів на ринку.

Латетні вичікуютьчи не подешевіє, тобто, вони хочуть мати товар, але не можуть заплатитиприродню ціну. Вони є носіями латетного попиту і не сприяють появі товару наринку.

          В Україні реально всіхпокупців можна віднести до категорії латетних. Отже ми можемо зробити висновок:населення України не може сприяти появі товарів на ринку, таким чином гальмуючирозвиток економіки і виробництва зокрема.

Узагальнюючи все вищесказане ми можемо зробити висновок, щовикористання класичної макроекономічної моделі не можливе в наш час в нашихумовах.

          Тепер розглянемо систему національнихрахунків(СНР) як більш дієву і більш досконалу.

СНР являє собою струнку систему з ви­соким рівнемцентралізації внутрішньої структури й ура­хуванням усіх зв'язків між елементамина основі методо­логії балансового методу і принципу подвійного запису кожноїекономічної операції. Ці особливості СНР у поєд­нанні з відповідноюорганізацією збору та обробки еконо­мічної інформації зумовлюють той факт, щодана система є важливою основою для проведення розрахунків у межахмакроекономічного регулювання процесу відтворення.

Створення СНР в Україні має велике значення як для виконанняаналізу на основі міжнародних стандартів, так і для реалізації економічнихметодів управління процесом відтворення. Єдина система підготовки, обробки тааналі­зу економічної інформації на основі запровадження уні­версальногопринципу бухгалтерського обліку в масштабах усієї економіки є дійовим засобом узагальному механізмі регулювання.

Система балансу народного господарства (БНГ), що донедавнадіяла в Україні, в умовах трансформаційних процесів у бік проголошених країноюсоціальне орієнтованої економіки, інтеграції України у світове співтоварист­во,зокрема в європейське, не повною мірою відображала реалії відтворення, основніекономічні пропорції та взаємозв'язки. Тому згідно з Указами Прези­дентаУкраїни та постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 р. № 326поставлено завдання опанувати сучасні методи національного рахів­ництва, щодасть змогу відповідно до ринкових умов характеризувати ос­новні процесивиробництва й розподілу продукту, доходу, фінансів та націо­нального багатствакраїни.

Побудова системи національних рахунків (СНР) сталанайважливішим завданням переходу України на міжнародні стандарти обліку йстатистики.

Україна в особі Міністерства статистики впроваджує системунаціональ­них рахунків із 1990 року. Вже опубліковано у вигляді статистичнихзбірників дані національних рахунків за 1990—1995 рр., що уможливило ре­альновідобразити обсяг, структуру, темпи основного оціночного показника СНР — валовоговнутрішнього продукту, розрахованого за стандартною ме­тодологією. СНР ставитьтакі завдання:

1. Дати цифрове відображення стану економіки.

2. Встановити зв'язок між макроекономічною теорією тареальною еко­номічною дійсністю.

3. Бути інструментом моніторингу економіки, прогнозування їїрозвит­ку, перевірки правильності теорії, вироблення правильної економічної по­літики.

На основі СНР можна:

1. Виявити кількісні взаємозв'язки і пропорції, структуриформування й використання ресурсів, матеріальних благ та послуг.

2. Охарактеризувати процеси утворення, розподілу,перерозподілу й ви­користання доходів за секторами і галузями економіки,розподілу на кінцеве споживання й заощадження.

3. Дати аналіз джерел і напрямків капіталовитрат, оцінкуфінансових ак­тивів і пасивів.

4. Охарактеризувати рух потоків капіталу в розрізах:регіональному, галу­зевому, формах підпорядкування власності.

5. Кількісно оцінити взаємовідносини держави, окремихрегіонів і підприємств з іншими країнами.

6. Здійснити порівняльний аналіз кількісних характеристик,темпів і пропорцій економіки країни згідно з іншими державами світу відповіднодо вимог міжнародних стандартів ООН.

Домінуюча до 70-х років кейнсіанська модельмакроекономічного регулювання економіки також має свої недоліки. Такі явища якпадіння темпів зростання продуктивності праці, збільшення безробіття та високийрівень інфляції є характерними наслідками такої моделі і теорії взагалі. Цевикликає недовіру до даної теорії, зокрема в умовах України. Кейнсіанськатеорія не здатна пояснити одночасне падіння виробництва та зростання інфляції –стагфляцію. Саме це, а також деякі інші моменти показують неможливістьвикористання даної моделі в Україні, для якої це явище є характерним.

Сьогодні неможливо су­воро дотримуватися тількикейнсіанської теорії, відповід­но до якої фіскальні засоби — це головне, агроші відігра­ють другорядну роль. І навпаки, буде помилкою, якщо дотримуватисятільки монетаристської теорії, за якою гро­ші відіграють вирішальну роль.Світовий досвід показує, що в процесі державного регулювання економіки найбіль­шийефект досягається лише за умови оптимального спів­відношення фіскальних ігрошово-кредитних інструментів.

Неможливо ігнорувати і теорію раціональних очікувань, томущо економічна діяльність людей залежить не тільки від реальних змін векономічному середовищі, а й від то­го, як вони сприймають ці зміни і можуть їхпередбачати. Є великий сенс і в теорії економіки пропозиції, відповідно до якоїціни, зайнятість, безробіття залежать не просто від сукупного попиту, а й відйого співвідношення із сукупною пропозицією. Тому використовуючи фіскальніметоди з ме­тою впливу на сукупний попит, держава не повинна ви­пускати з увагипропозицію.

/>/>Висновок

Перед Україною сьогодні постало завдання —здіиснііти перехід від командно-адміністративної до змішаної ринковоїекономіки. Це пов'язано з багатьма кардинальними зрушеннями у суспільстві —зміною форми власності, переходом до багатоукладної економіки, створеннямконкурентного середовища, відповідної структури та інфраструктури ринку, появоюнеповної зайнятості тощо.

Шлях Україні до ринкової системи господарювавит лежить черезекономіку перехідного типу, яка має рисиплановоїі (етатичної) системи, яка поступово відмирає, і риси змішаноїекономіки, що будуть проявлятись все більш рельєфно. Але пройде достатньовеликий, проміжок часу (декількі років), перш ніж економічна системаперехідного типу, яка потребує значної перебудови і має, у зв'язку з цим,незбалансований характер, реформусться у систему регульованого ринку. Економікаперехідного типу існує сьогодні у більшості країн світу — країнах колишньоїсоціалістичної системи, що стали на шлях переходу до ринку, країнах ізслаборозвинутою екмомікою в Азії, Африці і Латинській Америці.

Одним з завдань які я ставлю перед написанням доної курсовоїроботи є краще вивчення основних моделей макроекономіки. На мою думку,досконале вивчення саме макроекономіки, нам як майбутнім економістам є одним зприорітетів. Саме від нас залежить майбутнє України.

/>/>Література

1.   ГеблерЙ. Макроекономіка: Навч. посібник/За ред. Р. М. Березю-ка, А. Ф. Мельник.Пер. з нім. К., 1993.

2.   ДоланДж. Э. Макроэкономика. СПб., 1994.

3.   КондратьевН. Д. Проблемы экономической динамики. М., 1989.

4.   КейнсДж. М. Общая теория занятости, процента н денег. М… 1978.

5.   МакконнеллК. Р., Брю С. Л. Экономикс. М., 1992. Ч. 1.

6.   МарксК. Капитал//Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 23, 24.

7.   МаршаллА. Принципы политический экономики. М., 1983.

8.   МэнкьюГ. Макроэкономика. М., 1994.

9.   Методологияисчисления национальных счетов//Вести, статистики. 1991. №6—10

10.Самуельсон П. Економіка. Львів, 1993.

11.Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народа. М.,1990.

12.Суторміна В. М., Федосов В. ЛІ., Андрушенко В. Л.Держава — податки—біінес. К., 1993.

13.Учебник по основам экономической теории (экономика). Авт. кол. подруково -ством В. Д. Камаева. М., 1994.

14.Фальцман В. Макроэкономика плановой и предпринимательскойсистем //Эюн. науки. 1991. № 9, 12; 1992, № 1, 2.

15.Фальцман В. Макроэкономика планвой и предпринимательскойсистем//Рос экон. журн. 1992. №3.4,11 12; 1993. № 2—7.

16.Хикс Дж. Стоимость и капитал. М., 1988.

17.Черников Д. Макроэкономические параметры//Рос. экон. журн.1993. № 2, 3. 4.

18.Черников Д. Зкономическ.ая система и ее структура // Рос. экон.журн. 1992. № 11, 12; 1993. № 1.

19.Чувилин Е. Д., Дмитриева В. Г. Государственное регулирование иконтроль иен в капиталистических странах. М., 1991.

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3