Реферат: Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка
Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет
Інститут довузівської підготовки та післядипломноїосвіти
факультет перепідготовки спеціалістів
Рефератз дисципліни “Розміщення продуктивних сил ірегіональна економіка”
на тему
“Впливдержави на розміщення продуктивних сил”.
Виконав:слухач гр. ФІС-03/В МельникДмитро Валерійович.
Перевірив: доцент
Джур Ольга Євгеніївна.
Дніпропетровськ
2004
Зміст
Зміст......................................................................................................................2
1. Регіональна економічна політика,її сутність та завдання..........................3
2. Механізм реалізації регіональноїекономічної політики держави.............9
3. Державне регулюваннясоціально-економічного розвитку регіонів........11
4. Місцеві бюджети як фінансоваоснова соціально-економічного розвиткурегіону................................................................................................................16
Список використаноїлітератури.....................................................................22
1. Регіональнаекономічна політика, її сутність та завдання. Вплив держави на розміщенняпродуктивних сил (РПС) в країні здійснюється за допомогою економічноїрегіональної політики. Отже для розгляду впливу держави на РПС необхіднорозглянути регіональну економічну політику.
До складу Українивходять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київта Севастополь. Всього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальнихутворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодоекономічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальномуаспектах. Нині в Україні склалися реальні передумови для розробки тареалізації соціально-економічної політики і на загальнодержавному, і нарегіональному рівнях. Саме брак власної регіональної політики в недалекомуминулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави,нагромадження економічних та соціальних проблем.
З таких проблемтреба передовсім назвати недосконалість галузевої структури більшостірегіональних господарських комплексів, їх низьку економічну ефективність;значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку таістотне відставання деяких регіонів від чинних нормативів розвитку соціальноїта виробничої інфраструктури (особливо це стосується сільської місцевості);нераціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірнезабруднення довкілля в багатьох містах і районах; відставання в комплексномурозвитку міст і сіл; незадовільну реалізацію можливостей регіонів щодоміжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму тарекреації, залучення до країни іноземних інвестицій та ін.
Для розв'язанняцих проблем постає необхідність створити умови для оптимальної економічноїсамостійності регіонів, вжити організаційні, правові та економічні заходи длязабезпечення ефективного державного регулювання процесів регіональногорозвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто опрацюватизасади продуманої державної регіональної політики (ДРЕП).
Розглядаючирегіональну політику держави з погляду розподілу влади між центром ірегіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональна економічнаполітика – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, якіздійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до їїпоточних і стратегічних цілей.
Ці заходи спрямовуються1на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціональноговикористання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення,забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організаціїсуспільства.
Об'єктами ДРЕП єтериторіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління тамісцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначаєтьсяадміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.
Суб'єктами ДРЕП єоргани державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які вмежах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвиткурегіонів. Як складова частина загальної соціально-економічної політики УкраїниДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшеннятериторіальних пропорцій у країні, способи здійснення роздержавлення іприватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо.
Регіональнаполітика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей міжекономічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхніісторичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, іспрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональноїзбалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшенняекологічного стану регіонів.
Отже, предметом ДРЕП є як розподілвлади між центром і регіонами, так і практична діяльність держави в регіонах.
Важливорозрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодорегіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів. Політика регіонівне завжди відповідає політиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетнінапрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика регіонівне повинні бути суперечливими: в ідеалі вони повинні становити одне ціле,доповнюючи та збагачуючи одна одну.
Внутрішняполітика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону длявдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальноїінфраструктури, екологічної безпеки та ін.
Тактика державирозглядається як дії держави щодо вирівнювання умов діяльності тасоціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективногофункціонування.
Державнеуправління розвитком регіону ґрунтується на певних засадних принципах.Найважливішим з них є розподіл влади між центром і регіонами, інші принципивипливають із поточних проблем розвитку держави.
ДРЕП перехідногоперіоду ґрунтується на таких принципах:
• правовезабезпечення дальшого посилення економічної самостійності регіонів чіткимрозмежуванням повноважень між центральними і місцевими органами державноївиконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькимиорганами;
• дотримання пріоритетівзагальнодержавного значення та органічної єдності розвитку продуктивних силрегіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни;
• урахуваннявимог екологічної безпеки під час реформування структури господарськихкомплексів регіонів і розміщення нових підприємств.
Відповідно дорізноманітності процесів, що відбуваються в регіонах, виокремлюють і певніскладові частини ДРЕП: економічну, соціальну, екологічну, науково-технічну,гуманітарну, національну, управлінську, демографічну та зовнішньоекономічну.Для кожної з них держава встановлює цілі, завдання, пріоритети в регіональномуаспекті, тобто визначає права, сфери, ресурси та методи роботи регіонів,здійснює певні дії щодо них та доручає їм виконання окремих завдань.
Розглянемодетальніше складові частини ДРЕП.
1.Економічна політика. Сутність економічної політики полягає в забезпеченнірегіонам можливостей для самостійного розвитку на умовах самофінансування тасамозабезпечення. До складу економічної політики входять бюджетна та податковаполітика; планування, прогнозування та програмування розвитку регіону;використання природних ресурсів і власності регіону (інвестиційна політика);розміщення продуктивних сил; політика розвитку регіональних комплексів (АПК;транспортний, будівельний); контрольно-аналітична діяльність та інформаційнезабезпечення.
2.Соціальна політика. Складовими соціальної політики є: забезпечення зростаннярівня добробуту населення; соціальний захист; забезпечення громадянам рівнихправ і можливостей щодо вибору місця проживання та працевлаштування.Ефективність соціальної політики дуже залежить від економічних можливостейдержави, тобто від частки національного доходу, що спрямовується наспоживання. Головним завданням соціальної політики є забезпечення соціальногозахисту різних верств населення регіонів, який здійснюють органи регіональногота місцевого управління в межах своїх можливостей. Це може бути фінансова підтримка,працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування,медичне обслуговування інвалідів тощо. Найважливішою складовою соціальноїполітики є забезпечення громадянам прожиткового мінімуму.
3.Науково-технічна політика. Вона спрямовується на визначення пріоритетів щодовдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіоні ібазується на попередньому вивченні та аналізі науково-технічного комплексурегіону.
4.Екологічна політика. Нині набула надзвичайно важливого значення в зв'язку знеприпустимим промисловим забрудненням довкілля. Особливо гострою є ця проблемав Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Харківській таКиївській областях. Головною метою екологічної політики є оздоровленнядовкілля.
5.Демографічна політика. Вона спрямовується на гальмування депопуляційних процесів ідеструктурування населення. Демографічний стан країни та її регіонів є важливимфактором соціально-економічного розвитку.
6.Гуманітарна політика. Головна мета – це духовний розвиток суспільства, йогоморальний і фізичний стан. До складу гуманітарної політики входить державнапідтримка навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів,клубів, тобто розвиток комунальної власності. Особливістю гуманітарної політикиє її чітка регіональна спрямованість.
7.Національна політика. Спрямовується на забезпечення конституційних, політичних,економічних і соціальних прав громадян незалежно від національності тавіросповідання. Особливо це стосується регіонів України, що пов'язані зпроцесами переселення татар, німців в райони їхнього історичного проживання.
8.Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ для активізаціїпідприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземнихінвестицій, нарощування експортного потенціалу окремих регіонів, що потребуютьприскореного розвитку.
9.Управлінська політика. Основна її мета – це створення єдиної системи регіональногоуправління, що відповідає завданням регіонального розвитку.
Основні напрямки ДРЕП затверджуєВерховна Рада України. Президент України спрямовує діяльність державноївиконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально-економічногорозвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Радурегіонів при Президенті України. Уряд України визначає державні пріоритети йзатверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, ізабезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічнихрегуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщенняпродуктивних сил.
Уряд АР Крим,місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують збалансованийекономічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють іорганізовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішенняПрезидента України, Кабінету Міністрів України щодо структурної перебудовиекономіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціальногозахисту населення та ін.
Органи місцевогосамоврядування розробляють, затверджують і виконують програми та бюджетивідповідних адміністративно-територіальних одиниць. Вони розпоряджаютьсякомунальною власністю, запроваджують передбачені законодавством місцевіподатки і збори, забезпечують раціональне використання природних і трудовихресурсів.
Представницькіоргани затверджують місцевий бюджет і контролюють його виконання, схвалюютьпрограми соціально-економічного розвитку відповіднихадміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження,установлені законом.
2. Механізмреалізації регіональної економічної політики держави. Важливим практичним інструментом реалізаціїДРЕП є чіткий: законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінансово-економічноїбази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним імісцевим.
Державнерегулювання регіонального економічного розвитку забезпечує активізаціюгосподарської діяльності в регіонах, запроваджуючи нові виробничі відносини івпливаючи на поліпшення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу;створює умови для посилення спеціалізації регіонів, прискореного розвиткупрогресивних галузей економіки, залучення іноземного капіталу в регіони знайсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване наліквідацію локальних екологічних криз та створення належних умов дляжиттєдіяльності населення на території країни.
Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:
•законодавчо-нормативна база;
•бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримкаокремих регіонів з боку держави;
• реалізаціядержавних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевихпрограм соціально-економічного розвитку відповіднихадміністративно-територіальних утворень;
• створення тарозвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;
• розвитокміжрегіонального та прикордонного співробітництва.
Законодавчо-нормативнабаза створює правову основу для реалізації та зміцнення відносин«центр-регіони», впливає на розвиток ринкових відносин на місцях та визначаєорганізаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіонах.До неї належать: Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцевеі регіональне самоврядування» (1995 р.); «Про формування місцевих органіввлади» (1994р.); «Про столицю України – місто-герой Київ» (1999р.); «Про бюджетнусистему України» (1995 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцевіподатки і збори» (1993 р.) та інші нормативно-правові акти.
Законодавчі активизначають права і обов'язки регіонів у бюджетній і податковій політиціУкраїни, їх повноваження в управлінні майном, що перебуває у загальнодержавнійвласності, їх участь у реалізації загальнодержавних та регіональних програм.
Нормативні актирегулюють порядок створення та використання регіональних фондів субвенцій,інвестування, соціальної підтримки населення. Для повнішого врахуванняінтересів регіонів за допомогою нормативних актів вносяться уточнення та доповненнядо деяких законодавчо-нормативних актів.
Принципиформування та розподілу фінансових ресурсів між державними й місцевими бюджетамиє ключовими механізмами регіонального розвитку. Держава спрямовує свою політикуна зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць,сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніх власних доходів.
Податкова системана центральному й місцевому рівнях базується на законодавчо встановленихстабільних ставках (нормах) податкових надходжень до державного та місцевихбюджетів і розширенні прав місцевих органів влади щодо запровадження місцевихподатків і зборів. З метою посилення соціального захисту населення маютьзастосовуватися регіональні системи мінімальних соціальних стандартів.
Використанняпрямого державного інвестування, надання субсидій, створення спеціальнихфондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняногоприватного капіталу, пільгове кредитування й оподаткування, преференції тавикористання позабюджетних коштів посилюють вплив держави на економікурегіонів.
Ізцентралізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво, роботи зреконструкції підприємств базових галузей промисловості, агропромислового тавійськово-промислового комплексів, будівництво важливих природоохороннихоб'єктів, тобто ті підприємства й галузі, які мають загальнодержавне значення.Також державою фінансуються витрати на прискорений розвиток галузей економікиокремих регіонів, які могли б якнайшвидше забезпечити стабільне надходженнявалютних коштів і зростання обсягів виробництва товарів народного споживання.
Особливимнапрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови іреконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстаютьвід нормативних або середніх по регіону. Також допомога надається регіонам звідносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів,гірським та іншим регіонам зі складними природно-географічними та екологічнимиумовами. У такий спосіб держава здійснює загальнонаціональні програми длярозв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме:
• забезпеченнясоціальних гарантій для населення регіонів;
• фінансуваннябудівництва й функціонування загальнонаціональних об'єктів культури, освіти,науки, охорони здоров'я;
• наданняцільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформуванняекономіки.
Реалізаціядержавних регіональних програм – це засіб регулювання розвитку економікирегіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні, галузеві та державніінтереси.
3. Державнерегулювання соціально-економічного розвитку регіонів. У рамках ДРЕП у процесідецентралізації управління, роздержавлення та приватизації підприємствдержавне втручання в економічну діяльність регіонів постійно звужується, ароль територій у проведенні економічних реформ, трансформації форм власності,розвитку ринкової та соціальної інфраструктури, розвитку підприємництва,заснованого на комунальній власності, постійно зростає.
Держава спрямовуєй координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сферіорганізації економічної безпеки держави, зміцнення фінансово-економічноїстабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного ймитного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової,науково-технічної політики та інших загальнодержавних пріоритетів та програм.
Об'єктамидержавного регулювання стають природно-економічні регіони з підприємствамивсіх форм власності, що знаходяться на цій території.
Механізм державного регулюванняекономікою регіону показано на рис. 1.
Державне регулювання регіональногорозвитку складається з адміністративно-правового, економічного таспецифічно-територіального регулювання.
Адміністративно-правоверегулювання включає розробку регіональних програм на середньо- такороткостроковий періоди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішенняпроблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спадувиробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпечення стратегічнихперетворень в економіці регіону та позитивних змін у соціально-економічнійситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньостроковуперспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічногоі соціального розвитку України (на 10-15 років).
Економічнерегулювання передбачає використання економічних регуляторів розміщенняпродуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з бокудержави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги таоб'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дотації тасубвенції, державні закупівлі.
Суб’єкти управління Верховна Рада Президент Кабінет Міністрів Держадміністрації/>
Державна регіональна
/>економічна політика
Інструменти регулювання Система прогнозів, програм, планів Законодавча база Фінансова (податкова) система Грошово-кредитна система Приватизація державної власності Інвестиції Державні закупівлі Інновації/>
Об’єкт управління(економіка регіону)
Підприємства, організації, установи всіх форм власності. Комунально-побутове господарство Зовнішньоекономічні зв’язкиРис. 1. Механізм державногорегулювання економіки регіону
Така системаекономічних регуляторів мусить мати цілеспрямований, стимулюючий характер,бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.
Специфічно-територіальнерегулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів,через проведення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.
Типологізаціярегіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичніумови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціальногорозвитку; структура
господарства; рівень розвиткувиробничої та соціальної інфраструктури; рівень розвитку зовнішньоекономічнихзв'язків.
Після основногорозподілу регіонів за типами можна додатково виділити регіони з різноюдемографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.
Для врахуванняприродних, економічних, соціально-демографічних та історично-етнічних умов іфакторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулюванняосновних територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Українізастосовується мезорайонування, в основу якого покладено вісім економічнихрегіонів:
1. Донецький (Донецька, Луганськаобл.);
2. Придніпровський(Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл.);
3. Східний (Полтавська, Сумська,Харківська обл.);
4. Центральний (Київська, Черкаськаобл., м. Київ);
5. Поліський (Волинська,Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл.);
6. Подільський (Вінницька,Тернопільська, Хмельницька обл.);
7. Причорноморський (АР Крим,Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);
8. Карпатський (Закарпатська,Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).
З урахуваннямнаявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідностіструктурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕПвизначає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексіврегіонів.
Наприклад, дляДонецького регіону перспективними визнано:
• структурнуперебудову народногосподарського комплексу через збалансування розвиткуосновних галузей спеціалізації (вугільна, металургійна та хімічна промисловість) з потребами України, запровадження сучасних технологій татехніки, нових безвідходних виробництв, випереджального розвитку галузей,пов'язаних із задоволенням потреб населення;
• удосконаленняструктури металургійного комплексу, скорочення виробництва чавуну,нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі,тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольорової металургії,випуск нових видів напівпровідників;
• удосконаленняструктури машинобудівного комплексу, зокрема перепрофілювання частинипідприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції татоварів народного споживання;
• поліпшенняекологічної ситуації перепрофілюванням окремих виробництв, технічнимпереоснащенням підприємств, здійсненням комплексу природоохоронних заходів;
• інтенсивнийрозвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництвам'ясо-молочного напрямку;
• забезпечення ефективноїзайнятості населення шляхом диверсифікації виробництва та створення новихробочих місць.
Суб'єктами, щореалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державнерегулювання на місцях є обласні, районні та міські держадміністрації. Вонизабезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов ВерховноїРади, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представницьких органіврегіонального самоврядування.
Отже, длявиконавчої влади – Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств –держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правовихактів.
Регіональнідержавні адміністрації мають широкі повноваження в галузісоціально-економічного розвитку; в галузі бюджету та фінансів; управління майном,приватизації та підприємництва; в галузі містобудування, житлово-комунальногогосподарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв'язку;у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля;у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин.
Для виконанняфункцій управління територією, реалізації загальнодержавної та регіональноїполітики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічніслужби – комітети (департаменти), управління економіки. Функції цих служб доситьширокі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.
Основнимизавданнями управлінь економіки місцевих державних адміністрацій є: реалізаціяДРЕП на місцях; забезпечення комплексного соціально-економічного розвиткурегіону; сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціональноговикористання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, йогоприродних, трудових і фінансових ресурсів; здійснення методичного керівництваекономічною роботою в регіоні.
Управлінняекономіки виконують також певні функції щодо використання й охорони земель,природних ресурсів, навколишнього середовища, в галузі обслуговуваннянаселення, міжнародних та зовнішньоекономічних зв'язків.
4. Місцевібюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону. Складовим елементом ДРЕП єдержавна регіональна фінансова політика (ДРФП), тобто сукупність державнихфінансових заходів для розв'язання фінансових проблем регіонів.
ДРФП передбачаєнизку заходів щодо вдосконалення пропорцій розподілу доходів і видатківзведеного бюджету між Державним бюджетом і місцевими бюджетами відповідно докомпетенції, функцій та обов'язків, які виконують центральні та місцеві органидержавної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.
Основнимиінструментами забезпечення цієї політики є частка закріплених за територіямидоходів у бюджетах на всіх рівнях бюджетної системи, місцеві податки і збори,нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, атакож дотації, субсидії та субвенції, що надаються місцевим бюджетам.
Проведення ДРФПпередбачає застосування відповідної системи бюджетного регулювання,збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи (по вертикалі іпо горизонталі) з урахуванням рівнів забезпечення територій країни об'єктамисоціальної інфраструктури та застосування фінансових нормативів забезпеченостіпотреб населення. Важливим щодо цього є створення й використаннязагальнодержавних, регіональних і місцевих цільових фондів для вирівнюваннядоходів територій наданням відповідних дотацій, субсидій і субвенцій.
Усі заходи ДРФПспрямовано на зміцнення доходної бази депресивних територій,адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості, розширенняповноважень і відповідальності представницьких органів і органів місцевогосамоврядування у сфері управління місцевими фінансами та на посилення державногоконтролю за їх раціональним використанням.
Регіональніоргани управління з метою виконання власних функцій та для фінансування витратз реалізації ДРЕП наділяються певними майновими і бюджетно-фінансовимиправами. Ресурсним забезпеченням цих прав стають так звані муніципальніфінанси.
До складумуніципальних фінансів входять місцеві бюджети територіально-адміністративниходиниць і фінанси суб'єктів господарювання, що використовуються длязадоволення територіальних потреб.
За допомогоюмуніципальних фінансів держава активно проводить соціальну політику, здійснюєфінансування освіти, охорони здоров'я, будівництво та утримання доріг,комунальне обслуговування. Також з їх допомогою держава вирівнює соціальний іекономічний розвиток регіонів, які з різних причин відстали від інших регіонівкраїни. Для подолання депресивності регіонів розробляються спеціальні програми,кошти на виконання яких формуються за рахунок доходів місцевих бюджетів і зарахунок держави.
Бюджетні тамайнові права, що надані адміністративно-територіальним одиницям різногорівня, дають їм можливість розробляти, затверджувати й виконувати своїбюджети, розпоряджатися підпорядкованими підприємствами й отримувати від нихдоходи.
Через місцевібюджети до населення доводяться кінцеві результати виробництва, розподіляютьсясуспільні фонди споживання між окремими верствами населення, фінансуєтьсярозвиток галузей виробничої сфери передовсім місцевої та харчової промисловості,комунального господарства.
Основнимифункціями місцевих бюджетів є:
• формуваннягрошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади;
• розподіл івикористання грошових коштів між галузями економіки;
• контроль зафінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій, установ,підвідомчих органам місцевого (регіонального) самоврядування.
За своєюструктурою місцеві бюджети складаються з дохідної
та видаткової частин.
Доходи місцевихбюджетів формуються за рахунок власних і регулюючих джерел доходів. Термін«власні (закріплені) доходи» означає, що ці кошти належать суб'єкту бюджетногоправа або повністю, або у твердо фіксованій частці і надходять до місцевогобюджету, обминаючи бюджети вищого рівня.
Основу власнихдоходів становлять місцеві податки і збори, відрахування від державнихподатків. У такий спосіб здійснюється бюджетне регулювання, тобто системавідрахувань із вищих бюджетів нижчим, з метою узгодження доходів з витратами.
Саме вбалансуванні доходів і витрат регіонів виявляється державне регулюваннямісцевих бюджетів.
Регулюючі доходиохоплюють всю сукупність грошових коштів, що передаються з державного бюджетуна місця: проценти відрахувань від державних податків, дотації, субвенції,кошти, отримані з держбюджету (або вищих бюджетів) за взаєморозрахунками (рис.2).
Власні доходимісцевих бюджетів формуються за допомогою місцевих податків і зборів. Усі чиннімісцеві податки і збори можна класифікувати за двома ознаками: за механізмомдії та за ознакою податкової ініціативи.
За механізмом діївиділяють ті податки, які встановлюються й вилучаються лише на даній територіїта дублюють загальнодержавні податки, і ті, що є місцевими надбавками до загальнодержавнихподатків.
За ознакою податкової ініціатививиокремлюють податки, запровадження яких санкціонується центральною владою чипогоджується з нею, і ті, що їх установлюють органи регіонального (місцевого)самоврядування самостійно.
Чинна системадержавного регулювання місцевих бюджетів уможливлює забезпечення регіонівнеобхідними коштами для виконання ними завдань ДРЕП незалежно відпродуктивності місцевих джерел доходів, створює передумови для вирівнюваннярівнів розвитку окремих регіонів, стимулює місцеві органи влади до виконанняпланів мобілізації державних і місцевих податків. Недоліком цієї системи можнавважати елементи суб'єктивності у формуванні регулюючих доходів, можливенеоб'єктивне визначення нормативів відрахувань для різних регіонів. Хочдотації та субвенції як джерела поповнення місцевих бюджетів позбавленістимулюючого впливу на пошуки додаткових джерел надходжень, але повністюскасувати їх поки що неможливо, бо це може призвести до ускладненняфінансування регіональних програм.
Видаткова частинамісцевих бюджетів найбільш яскраво відображає економічні й соціальні процеси,що відбуваються в регіонах.
/>
Рис. 2. Регулюючі доходи місцевихбюджетів.
Основнудіяльність місцевих органів влади пов'язано з реалізацією планів економічногой соціального розвитку підвідомчих їм територій. Понад три чверті бюджетнихвитрат, як правило, спрямовується в соціальну сферу. Витрати на соціальнийзахист становлять до сорока і більше процентів, постійно зростає частка дотаційз місцевого бюджету на утримання комунального господарства та транспорту.Статті доходів та видатків місцевих бюджетів показано на рис 3. Як порівняти зрозвинутими європейськими країнами, то такий рівень витрат, пов'язаних ізсоціальним захистом населення, є високим.
Бюджетна системаУкраїни реформується способом її децентралізації, що узгоджується з досвідомінших європейських держав. Кількість держав, що розширюють бюджетно-податковіповноваження органів регіонального (місцевого) самоврядування, постійнозростає.
Місцеві бюджети єавтономними і не входять до складу бюджетів вищих рівнів.
Загальна схема місцевих бюджетівДоходи Видатки І. Власні доходи
1. Податки на майно
2. Платежі за використання природних ресурсів: у т.ч. земельний податок і орендна плата за землю
3. Податки, збори та мито у т.ч. місцеві податки та збори
4. Інші власні доходи
II. Регулюючі доходи1. Податок на прибуток
2. Прибутковий податок з фізичних осіб
3. Податок на додану вартість
4. Акцизи
5. Дотації з державного й регіонального
бюджетів
6. Субвенції з регіональних бюджетів
7. Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами
І. Фінансова підтримка галузей народного господарства
1. Промисловість, будівництво
2. Сільське та рибне господарство
3. Транспорт, дорожнє господарство
4. Житлово-комунальне господарство
II. Соціально-культурні заходи1. Освіта
2. Культура і мистецтво
3. Охорона здоров'я
4. Соціальна політика
III. Управління
IV. Правоохоронна діяльність
V. Інше
Усього
Усього
Рис. 3. Дохідні та видаткові статтімісцевих бюджетів
Список використаноїлітератури.
1. Гош О. Визначальний факторвідродження продуктивних сил України. // Економіка України. – К., 2003. — № 6.
2. // Сонько С.П. та інш. Ринокі регіоналістика: навч. Посібник. – К., 2000.
3. // Стеченко Д.М. Розміщенняпродуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник. – К., 2001.
4. // Розміщення продуктивнихсил України: Підручник. – К., 2001.
5. // Іщук С.І. Розміщенняпродуктивних сил: теорія, методи, практика. – К., 2000.
6. // Зайнятість та ринок праці:Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2000, вип… 12.
7. // Розміщення продуктивнихсил: Підручник для студентів вузів. – К., 2000, 2-ге видання виправлене ідоповнене.