Реферат: Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

Інститут довузівської підготовки та післядипломноїосвіти

факультет перепідготовки спеціалістів

Реферат

з дисципліни “Розміщення продуктивних сил ірегіональна економіка”

на тему

“Впливдержави на розміщення продуктивних сил”.

 

                                               Виконав:слухач гр. ФІС-03/В   МельникДмитро Валерійович.

Перевірив: доцент

Джур Ольга Євгеніївна.

Дніпропетровськ

2004


Зміст

Зміст......................................................................................................................2

1. Регіональна економічна політика,її сутність та зав­дання..........................3

2. Механізм реалізації регіональноїекономічної політики держави.............9

3. Державне регулюваннясоціально-економічного розви­тку регіонів........11

4. Місцеві бюджети як фінансоваоснова соціально-еконо­мічного розвиткурегіону................................................................................................................16

Список використаноїлітератури.....................................................................22


1. Регіональнаекономічна політика, її сутність та зав­дання. Вплив держави на розміщенняпродуктивних сил (РПС) в країні здійснюється за допомогою економічноїрегіональної політики. Отже для розгляду впливу держави на РПС необхіднорозглянути регіональну економічну політику.

До складу Українивходять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київта Севастополь. Всього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальнихутворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодоекономічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальномуаспектах. Нині в Україні склалися реа­льні передумови для розробки тареалізації соціально-економічної політики і на загальнодержавному, і нарегіональному рівнях. Саме брак власної регіональної політики в недалекомуминулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки дер­жави,нагромадження економічних та соціальних проблем.

З таких проблемтреба передовсім назвати недосконалість га­лузевої структури більшостірегіональних господарських ком­плексів, їх низьку економічну ефективність;значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку таістот­не відставання деяких регіонів від чинних нормативів розвитку со­ціальноїта виробничої інфраструктури (особливо це стосується сільської місцевості);нераціональне використання місцевих природ­них і трудових ресурсів; надмірнезабруднення довкілля в багатьох містах і районах; відставання в комплексномурозвитку міст і сіл; незадовільну реалізацію можливостей регіонів щодоміжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму тарекреації, залучення до країни іноземних інвестицій та ін.

Для розв'язанняцих проблем постає необхідність створити умови для оптимальної економічноїсамостійності регіонів, вжити організаційні, правові та економічні заходи длязабезпечення ефек­тивного державного регулювання процесів регіональногорозвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто опрацюватизасади продуманої державної регіональної політики (ДРЕП).

Розглядаючирегіональну політику держави з погляду розпо­ділу влади між центром ірегіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональна економічнаполітика – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, якіздій­снюються державою у сфері регіонального розвитку країни від­повідно до їїпоточних і стратегічних цілей.

Ці заходи спрямовуються1на стимулювання ефективного роз­витку продуктивних сил регіонів, раціональноговикористання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення,забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіаль­ної організаціїсуспільства.

Об'єктами ДРЕП єтериторіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління тамісцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначаєтьсяадміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Суб'єктами ДРЕП єоргани державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які вмежах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвиткурегіонів. Як складова частина загальної соціально-економічної політи­ки УкраїниДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшеннятериторіальних пропорцій у країні, спо­соби здійснення роздержавлення іприватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо.

Регіональнаполітика держави передбачає поступове вирівню­вання існуючих відмінностей міжекономічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхніісторичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, іспрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіо­нальноїзбалансованості соціально-економічного розвитку та сут­тєве поліпшенняекологічного стану регіонів.

Отже, предметом ДРЕП є як розподілвлади між центром і ре­гіонами, так і практична діяльність держави в регіонах.

Важливорозрізняти державну регіональну політику як страте­гію і тактику держави щодорегіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів. Політика регіонівне завжди відповідає по­літиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетнінапрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика ре­гіонівне повинні бути суперечливими: в ідеалі вони повинні стано­вити одне ціле,доповнюючи та збагачуючи одна одну.

Внутрішняполітика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону длявдосконалення структури мате­ріального виробництва, розвитку соціальноїінфраструктури, екологічної безпеки та ін.

Тактика державирозглядається як дії держави щодо вирівню­вання умов діяльності тасоціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективногофункціонування.

Державнеуправління розвитком регіону ґрунтується на пев­них засадних принципах.Найважливішим з них є розподіл влади між центром і регіонами, інші принципивипливають із поточних проблем розвитку держави.

ДРЕП перехідногоперіоду ґрунтується на таких принципах:

• правовезабезпечення дальшого посилення економічної са­мостійності регіонів чіткимрозмежуванням повноважень між центральними і місцевими органами державноївиконавчої вла­ди, органами місцевого самоврядування та представницькимиорганами;

• дотримання пріоритетівзагальнодержавного значення та ор­ганічної єдності розвитку продуктивних силрегіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни;

• урахуваннявимог екологічної безпеки під час реформування структури господарськихкомплексів регіонів і розміщення нових підприємств.

Відповідно дорізноманітності процесів, що відбуваються в регіонах, виокремлюють і певніскладові частини ДРЕП: еконо­мічну, соціальну, екологічну, науково-технічну,гуманітарну, на­ціональну, управлінську, демографічну та зовнішньоекономічну.Для кожної з них держава встановлює цілі, завдання, пріоритети в регіональномуаспекті, тобто визначає права, сфери, ресурси та методи роботи регіонів,здійснює певні дії щодо них та доручає їм виконання окремих завдань.

Розглянемодетальніше складові частини ДРЕП.

1.Економічна політика. Сутність економічної політики поля­гає в забезпеченнірегіонам можливостей для самостійного роз­витку на умовах самофінансування тасамозабезпечення. До скла­ду економічної політики входять бюджетна та податковаполітика; планування, прогнозування та програмування розвитку регіону;використання природних ресурсів і власності регіону (інвестицій­на політика);розміщення продуктивних сил; політика розвитку регіональних комплексів (АПК;транспортний, будівельний); конт­рольно-аналітична діяльність та інформаційнезабезпечення.

2.Соціальна політика. Складовими соціальної політики є: забезпечення зростаннярівня добробуту населення; соціальний захист; забезпечення громадянам рівнихправ і можливостей що­до вибору місця проживання та працевлаштування.Ефективність соціальної політики дуже залежить від економічних можливостейдержави, тобто від частки національного доходу, що спрямовує­ться наспоживання. Головним завданням соціальної політики є забезпечення соціальногозахисту різних верств населення регіо­нів, який здійснюють органи регіональногота місцевого управ­ління в межах своїх можливостей. Це може бути фінансова під­тримка,працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування,медичне обслуговування інвалідів то­що. Найважливішою складовою соціальноїполітики є забезпе­чення громадянам прожиткового мінімуму.

3.Науково-технічна політика. Вона спрямовується на визна­чення пріоритетів щодовдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіоні ібазується на попередньому вивченні та аналізі науково-технічного комплексурегіону.

4.Екологічна політика. Нині набула надзвичайно важливого значення в зв'язку знеприпустимим промисловим забрудненням довкілля. Особливо гострою є ця проблемав Донецькій, Дніпропет­ровській, Луганській, Запорізькій, Харківській таКиївській областях. Головною метою екологічної політики є оздоровленнядовкілля.

5.Демографічна політика. Вона спрямовується на гальму­вання депопуляційних процесів ідеструктурування населення. Демографічний стан країни та її регіонів є важливимфактором соціально-економічного розвитку.

6.Гуманітарна політика. Головна мета – це духовний роз­виток суспільства, йогоморальний і фізичний стан. До складу гуманітарної політики входить державнапідтримка навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів,клубів, тобто розвиток комунальної власності. Особливістю гуманітарної полі­тикиє її чітка регіональна спрямованість.

7.Національна політика. Спрямовується на забезпечення конституційних, політичних,економічних і соціальних прав гро­мадян незалежно від національності тавіросповідання. Особливо це стосується регіонів України, що пов'язані зпроцесами пересе­лення татар, німців в райони їхнього історичного проживання.

8.Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ для активізаціїпідприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземнихінвестицій, нарощування екс­портного потенціалу окремих регіонів, що потребуютьприскоре­ного розвитку.

9.Управлінська політика. Основна її мета – це створення єдиної системи регіональногоуправління, що відповідає завдан­ням регіонального розвитку.

Основні напрямки ДРЕП затверджуєВерховна Рада України. Президент України спрямовує діяльність державноївиконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально-еконо­мічногорозвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Радурегіонів при Президенті України. Уряд України визначає державні пріоритети йзатверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, ізабезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічнихрегуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщенняпродуктивних сил.

Уряд АР Крим,місцеві органи державної виконавчої влади за­безпечують збалансованийекономічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють іорганізовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішенняПрезидента України, Кабінету Міністрів України щодо структурної перебу­довиекономіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціальногозахисту населення та ін.

Органи місцевогосамоврядування розробляють, затверджу­ють і виконують програми та бюджетивідповідних адміністратив­но-територіальних одиниць. Вони розпоряджаютьсякомуналь­ною власністю, запроваджують передбачені законодавством міс­цевіподатки і збори, забезпечують раціональне використання природних і трудовихресурсів.

Представницькіоргани затверджують місцевий бюджет і конт­ролюють його виконання, схвалюютьпрограми соціально-еконо­мічного розвитку відповіднихадміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження,установлені законом.

2. Механізмреалізації регіональної економічної політики держави. Важливим практичним інструментом реалізаціїДРЕП є чіткий: законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінан­сово-економічноїбази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним імісцевим.

Державнерегулювання регіонального економічного розвитку забезпечує активізаціюгосподарської діяльності в регіонах, запроваджуючи нові виробничі відносини івпливаючи на поліп­шення використання природно-ресурсного та економічного потен­ціалу;створює умови для посилення спеціалізації регіонів, при­скореного розвиткупрогресивних галузей економіки, залучення іноземного капіталу в регіони знайсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване наліквідацію локальних екологічних криз та створення належних умов дляжиттєдіяльності населення на території країни.

Основними складовими  елементами  механізму державного регулювання є:

•законодавчо-нормативна база;

•бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримкаокремих регіонів з боку держави;

• реалізаціядержавних регіональних програм, а також індика­тивних прогнозів і місцевихпрограм соціально-економічного розвитку відповіднихадміністративно-територіальних утворень;

• створення тарозвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

• розвитокміжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Законодавчо-нормативнабаза створює правову основу для реа­лізації та зміцнення відносин«центр-регіони», впливає на роз­виток ринкових відносин на місцях та визначаєорганізаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіо­нах.До неї належать: Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцевеі регіональне самоврядування» (1995 р.); «Про формування місцевих органіввлади» (1994р.); «Про столицю України – місто-герой Київ» (1999р.); «Про бюджетнусистему України» (1995 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про міс­цевіподатки і збори» (1993 р.) та інші нормативно-правові акти.

Законодавчі активизначають права і обов'язки регіонів у бюд­жетній і податковій політиціУкраїни, їх повноваження в управ­лінні майном, що перебуває у загальнодержавнійвласності, їх участь у реалізації загальнодержавних та регіональних програм.

Нормативні актирегулюють порядок створення та викорис­тання регіональних фондів субвенцій,інвестування, соціальної підтримки населення. Для повнішого врахуванняінтересів регіо­нів за допомогою нормативних актів вносяться уточнення та до­повненнядо деяких законодавчо-нормативних актів.

Принципиформування та розподілу фінансових ресурсів між державними й місцевими бюджетамиє ключовими механізмами регіонального розвитку. Держава спрямовує свою політикуна зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць,сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніх власних доходів.

Податкова системана центральному й місцевому рівнях базується на законодавчо встановленихстабільних ставках (нормах) податкових надходжень до державного та місцевихбюджетів і розширенні прав місцевих органів влади щодо запровадження міс­цевихподатків і зборів. З метою посилення соціального захисту населення маютьзастосовуватися регіональні системи мінімаль­них соціальних стандартів.

Використанняпрямого державного інвестування, надання субси­дій, створення спеціальнихфондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняногоприватного капіталу, пільгове кре­дитування й оподаткування, преференції тавикористання позабюд­жетних коштів посилюють вплив держави на економікурегіонів.

Ізцентралізованих джерел фінансуються витрати на нове бу­дівництво, роботи зреконструкції підприємств базових галузей промисловості, агропромислового тавійськово-промислового комплексів, будівництво важливих природоохороннихоб'єктів, тобто ті підприємства й галузі, які мають загальнодержавне зна­чення.Також державою фінансуються витрати на прискорений розвиток галузей економікиокремих регіонів, які могли б якнай­швидше забезпечити стабільне надходженнявалютних коштів і зростання обсягів виробництва товарів народного споживання.

Особливимнапрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови іреконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстаютьвід нормативних або середніх по регіону. Також допомога надається регіонам звідносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів,гірським та іншим регіонам зі складними при­родно-географічними та екологічнимиумовами. У такий спосіб держава здійснює загальнонаціональні програ­ми длярозв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме:

• забезпеченнясоціальних гарантій для населення регіонів;

• фінансуваннябудівництва й функціонування загальнонаціо­нальних об'єктів культури, освіти,науки, охорони здоров'я;

• наданняцільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформуванняекономіки.

Реалізаціядержавних регіональних програм – це засіб регулювання розвитку економікирегіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні, галузеві та державніінтереси.

3. Державнерегулювання соціально-економічного розвитку регіонів. У рамках ДРЕП у процесідецентралізації управління, роздер­жавлення та приватизації підприємствдержавне втручання в еко­номічну діяльність регіонів постійно звужується, ароль терито­рій у проведенні економічних реформ, трансформації форм власності,розвитку ринкової та соціальної інфраструктури, роз­витку підприємництва,заснованого на комунальній власності, постійно зростає.

Держава спрямовуєй координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сферіорганізації економічної без­пеки держави, зміцнення фінансово-економічноїстабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного ймитного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової,науково-технічної політики та інших загальнодер­жавних пріоритетів та програм.

Об'єктамидержавного регулювання стають природно-еконо­мічні регіони з підприємствамивсіх форм власності, що знаходя­ться на цій території.

Механізм державного регулюванняекономікою регіону пока­зано на рис. 1.

Державне регулювання регіональногорозвитку складається з адміністративно-правового, економічного таспецифічно-терито­ріального регулювання.

Адміністративно-правоверегулювання включає розробку регіональних програм на середньо- такороткостроковий періо­ди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішенняпроблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спадувиробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпе­чення стратегічнихперетворень в економіці регіону та позитив­них змін у соціально-економічнійситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньостроковуперспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічногоі соціального розвитку України (на 10-15 років).

Економічнерегулювання передбачає використання економіч­них регуляторів розміщенняпродуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з бокудержави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги таоб'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дота­ції тасубвенції, державні закупівлі.

Суб’єкти управління Верховна Рада Президент Кабінет Міністрів Держадміністрації

/>

Державна регіональна

/>економічна політика

Інструменти регулювання Система прогнозів, програм, планів Законодавча база Фінансова (податкова) система Грошово-кредитна система Приватизація державної власності Інвестиції Державні закупівлі Інновації

/>

Об’єкт управління

(економіка регіону)

Підприємства, організації, установи всіх форм власності. Комунально-побутове господарство Зовнішньоекономічні зв’язки

Рис. 1. Механізм державногорегулювання економіки регіону

Така системаекономічних регуляторів мусить мати цілеспря­мований, стимулюючий характер,бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.

Специфічно-територіальнерегулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів,через прове­дення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.

Типологізаціярегіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичніумови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціальногорозвитку; структура

господарства; рівень розвиткувиробничої та соціальної інфра­структури; рівень розвитку зовнішньоекономічнихзв'язків.

Після основногорозподілу регіонів за типами можна додатко­во виділити регіони з різноюдемографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.

Для врахуванняприродних, економічних, соціально-демо­графічних та історично-етнічних умов іфакторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулюванняоснов­них територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Українізастосовується мезорайонування, в основу якого покла­дено вісім економічнихрегіонів:

1.  Донецький (Донецька, Луганськаобл.);

2.  Придніпровський(Дніпропетровська, Запорізька,  Кірово­градська обл.);

3.  Східний (Полтавська, Сумська,Харківська обл.);

4.  Центральний (Київська, Черкаськаобл., м. Київ);

5.  Поліський (Волинська,Житомирська, Рівненська, Чернігів­ська обл.);

6.  Подільський (Вінницька,Тернопільська, Хмельницька обл.);

7.  Причорноморський (АР Крим,Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);

8.  Карпатський (Закарпатська,Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).

З урахуваннямнаявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідностіструктурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕПви­значає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексіврегіонів.

Наприклад, дляДонецького регіону перспективними визнано:

• структурнуперебудову народногосподарського комплексу через збалансування розвиткуосновних галузей спеціалізації (ву­гільна,   металургійна  та  хімічна промисловість)  з   потребами України, запровадження сучасних технологій татехніки, нових безвідходних  виробництв,  випереджального розвитку  галузей,пов'язаних із задоволенням потреб населення;

• удосконаленняструктури металургійного комплексу, скоро­чення виробництва чавуну,нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі,тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольорової металургії,випуск нових видів напівпровідників;

• удосконаленняструктури машинобудівного комплексу, зо­крема перепрофілювання частинипідприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції татоварів народно­го споживання;

• поліпшенняекологічної ситуації перепрофілюванням окре­мих виробництв, технічнимпереоснащенням підприємств, здійс­ненням комплексу природоохоронних заходів;

• інтенсивнийрозвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництвам'ясо-молочного напрямку;

• забезпечення ефективноїзайнятості населення шляхом ди­версифікації виробництва та створення новихробочих місць.

Суб'єктами, щореалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державнерегулювання на місцях є обласні, районні та міські держадміністрації. Вонизабезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов Верхов­ноїРади, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представниць­ких органіврегіонального самоврядування.

Отже, длявиконавчої влади – Президента, Кабінету Мініст­рів, міністерств і відомств –держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правовихактів.

Регіональнідержавні адміністрації мають широкі повнова­ження в галузісоціально-економічного розвитку; в галузі бюд­жету та фінансів; управління майном,приватизації та підприєм­ництва; в галузі містобудування, житлово-комунальногогоспо­дарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв'язку;у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля;у галузі міжнародних та зовнішньо­економічних відносин.

Для виконанняфункцій управління територією, реалізації за­гальнодержавної та регіональноїполітики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічніслужби – коміте­ти (департаменти), управління економіки. Функції цих служб до­ситьширокі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.

Основнимизавданнями управлінь економіки місцевих держав­них адміністрацій є: реалізаціяДРЕП на місцях; забезпечення комплексного соціально-економічного розвиткурегіону; сприян­ня проведенню економічних реформ, забезпечення раціональноговикористання виробничо-технічного та наукового потенціалу ре­гіону, йогоприродних, трудових і фінансових ресурсів; здійснен­ня методичного керівництваекономічною роботою в регіоні.

Управлінняекономіки виконують також певні функції щодо використання й охорони земель,природних ресурсів, навколиш­нього середовища, в галузі обслуговуваннянаселення, міжнарод­них та зовнішньоекономічних зв'язків.

4. Місцевібюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону. Складовим елементом ДРЕП єдержавна регіональна фінан­сова політика (ДРФП), тобто сукупність державнихфінансових заходів для розв'язання фінансових проблем регіонів.

ДРФП передбачаєнизку заходів щодо вдосконалення пропор­цій розподілу доходів і видатківзведеного бюджету між Держав­ним бюджетом і місцевими бюджетами відповідно докомпетен­ції, функцій та обов'язків, які виконують центральні та місцеві органидержавної виконавчої влади й органи місцевого самовря­дування.

Основнимиінструментами забезпечення цієї політики є частка закріплених за територіямидоходів у бюджетах на всіх рівнях бюд­жетної системи, місцеві податки і збори,нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, атакож дотації, субсидії та субвенції, що надаються місцевим бюджетам.

Проведення ДРФПпередбачає застосування відповідної сис­теми бюджетного регулювання,збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи (по вертикалі іпо горизонталі) з урахуванням рівнів забезпечення територій країни об'єктамисоціальної інфраструктури та застосування фінансових нормати­вів забезпеченостіпотреб населення. Важливим щодо цього є створення й використаннязагальнодержавних, регіональних і міс­цевих цільових фондів для вирівнюваннядоходів територій на­данням відповідних дотацій, субсидій і субвенцій.

Усі заходи ДРФПспрямовано на зміцнення доходної бази де­пресивних територій,адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості, розширенняповноважень і відповідальності представницьких органів і органів місцевогосамоврядування у сфері управління місцевими фінансами та на посилення держав­ногоконтролю за їх раціональним використанням.

Регіональніоргани управління з метою виконання власних функ­цій та для фінансування витратз реалізації ДРЕП наділяються пев­ними майновими і бюджетно-фінансовимиправами. Ресурсним за­безпеченням цих прав стають так звані муніципальніфінанси.

До складумуніципальних фінансів входять місцеві бюджети територіально-адміністративниходиниць і фінанси суб'єктів гос­подарювання, що використовуються длязадоволення територі­альних потреб.

За допомогоюмуніципальних фінансів держава активно про­водить соціальну політику, здійснюєфінансування освіти, охорони здоров'я, будівництво та утримання доріг,комунальне обслу­говування. Також з їх допомогою держава вирівнює соціальний іекономічний розвиток регіонів, які з різних причин відстали від інших регіонівкраїни. Для подолання депресивності регіонів розробляються спеціальні програми,кошти на виконання яких формуються за рахунок доходів місцевих бюджетів і зарахунок держави.

Бюджетні тамайнові права, що надані адміністративно-тери­торіальним одиницям різногорівня, дають їм можливість розроб­ляти, затверджувати й виконувати своїбюджети, розпоряджатися підпорядкованими підприємствами й отримувати від нихдоходи.

Через місцевібюджети до населення доводяться кінцеві ре­зультати виробництва, розподіляютьсясуспільні фонди спожи­вання між окремими верствами населення, фінансуєтьсярозвиток галузей виробничої сфери передовсім місцевої та харчової про­мисловості,комунального господарства.

Основнимифункціями місцевих бюджетів є:

• формуваннягрошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади;

• розподіл івикористання грошових коштів між галузями еко­номіки;

• контроль зафінансово-господарською діяльністю підпри­ємств, організацій, установ,підвідомчих органам місцевого (регіо­нального) самоврядування.

За своєюструктурою місцеві бюджети складаються з дохідної

та видаткової частин.

Доходи місцевихбюджетів формуються за рахунок власних і регулюючих джерел доходів. Термін«власні (закріплені) дохо­ди» означає, що ці кошти належать суб'єкту бюджетногоправа або повністю, або у твердо фіксованій частці і надходять до міс­цевогобюджету, обминаючи бюджети вищого рівня.

Основу власнихдоходів становлять місцеві податки і збори, відрахування від державнихподатків. У такий спосіб здійснюєть­ся бюджетне регулювання, тобто системавідрахувань із вищих бюджетів нижчим, з метою узгодження доходів з витратами.

Саме вбалансуванні доходів і витрат регіонів виявляється державне регулюваннямісцевих бюджетів.

Регулюючі доходиохоплюють всю сукупність грошових кош­тів, що передаються з державного бюджетуна місця: проценти відрахувань від державних податків, дотації, субвенції,кошти, отримані з держбюджету (або вищих бюджетів) за взаєморозрахунками (рис.2).

Власні доходимісцевих бюджетів формуються за допомогою місцевих податків і зборів. Усі чиннімісцеві податки і збори мож­на класифікувати за двома ознаками: за механізмомдії та за ознакою податкової ініціативи.

За механізмом діївиділяють ті податки, які встановлюються й вилучаються лише на даній територіїта дублюють загальнодер­жавні податки, і ті, що є місцевими надбавками до загальнодер­жавнихподатків.

За ознакою податкової ініціатививиокремлюють податки, за­провадження яких санкціонується центральною владою чипогод­жується з нею, і ті, що їх установлюють органи регіонального (місцевого)самоврядування самостійно.

Чинна системадержавного регулювання місцевих бюджетів уможливлює забезпечення регіонівнеобхідними коштами для виконання ними завдань ДРЕП незалежно відпродуктивності міс­цевих джерел доходів, створює передумови для вирівнюваннярівнів розвитку окремих регіонів, стимулює місцеві органи вла­ди до виконанняпланів мобілізації державних і місцевих подат­ків. Недоліком цієї системи можнавважати елементи суб'єк­тивності у формуванні регулюючих доходів, можливенеоб'єк­тивне визначення нормативів відрахувань для різних регіонів. Хочдотації та субвенції як джерела поповнення місцевих бюд­жетів позбавленістимулюючого впливу на пошуки додаткових джерел надходжень, але повністюскасувати їх поки що немож­ливо, бо це може призвести до ускладненняфінансування регіо­нальних програм.

Видаткова частинамісцевих бюджетів найбільш яскраво відображає економічні й соціальні процеси,що відбуваються в регіонах.

/>



Рис. 2. Регулюючі доходи місцевихбюджетів.

Основнудіяльність місцевих органів влади пов'язано з реалі­зацією планів економічногой соціального розвитку підвідомчих їм територій. Понад три чверті бюджетнихвитрат, як правило, спрямовується в соціальну сферу. Витрати на соціальнийзахист становлять до сорока і більше процентів, постійно зростає частка дотаційз місцевого бюджету на утримання комунального госпо­дарства та транспорту.Статті доходів та видатків місцевих бюд­жетів показано на рис 3. Як порівняти зрозвинутими європей­ськими країнами, то такий рівень витрат, пов'язаних ізсоціальним захистом населення, є високим.

Бюджетна системаУкраїни реформується способом її децент­ралізації, що узгоджується з досвідомінших європейських дер­жав. Кількість держав, що розширюють бюджетно-податковіпов­новаження органів регіонального (місцевого) самоврядування, постійнозростає.

Місцеві бюджети єавтономними і не входять до складу бюджетів вищих рівнів.


Загальна схема місцевих бюджетівДоходи Видатки І. Власні доходи

1. Податки на майно

2. Платежі за використання природних ресурсів: у т.ч. земельний податок і орендна плата за землю

3. Податки, збори та мито у т.ч. місцеві податки та збори

4. Інші власні доходи

II. Регулюючі доходи

1. Податок на прибуток

2. Прибутковий податок з фізичних осіб

3. Податок на додану вартість

4. Акцизи

5. Дотації з державного й регіонального

бюджетів

6. Субвенції з регіональних бюджетів

7. Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами

І. Фінансова підтримка галузей народного господарства

1. Промисловість, будівництво

2. Сільське та рибне господарство

3. Транспорт, дорожнє господарство

4. Житлово-комунальне господарство

II. Соціально-культурні заходи

1. Освіта

2. Культура і мистецтво

3. Охорона здоров'я

4. Соціальна політика

III. Управління

 

IV. Правоохоронна діяльність

 

V. Інше

Усього

Усього

 

Рис. 3. Дохідні та видаткові статтімісцевих бюджетів


Список використаноїлітератури.

1.   Гош О. Визначальний факторвідродження продуктивних сил України. // Економіка України. – К., 2003. — № 6.

2.   // Сонько С.П. та інш. Ринокі регіоналістика: навч. Посібник. – К., 2000.

3.   // Стеченко Д.М. Розміщенняпродуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник. – К., 2001.

4.   // Розміщення продуктивнихсил України: Підручник. – К., 2001.

5.   // Іщук С.І. Розміщенняпродуктивних сил: теорія, методи, практика. – К., 2000.

6.   // Зайнятість та ринок праці:Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2000, вип… 12.

7.   // Розміщення продуктивнихсил: Підручник для студентів вузів. – К., 2000, 2-ге видання виправлене ідоповнене.

еще рефераты
Еще работы по экономической теории