Реферат: Суспільні блага

shura19@yandex.ru

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ… стор.3

1. Особливості приватних та суспільних благ… стор. 4

2. Попит на суспільні блага… стор.10

3. Формування суспільного вибору… стор.15

Висновки… стор.19

Література… стор.20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УведенняБудь-яка істота, що живе на землі, будь то рослина читварина, повноцінно живе чи існує тільки при дотриманні нею чи навколишнімсвітом визначених умов. Ці умови створюють консенсус, що відчувається якзадоволення, тому має місце говорити про границю споживання, такому стані всіхлюдей, при якому їхні потреби в благах максимально насичені. І в сучасний часпотреби в красивому одязі, вишуканій їжі, у погоні за модою і престижемактуальні, і від них залежать зайнятість на ринку праці, розвиток як великого,так і малого бізнесу.

Задоволенняпотреб – це ціль будь-якої діяльності людини. Вона працює, щоб забезпечити собіхарчування, одяг, відпочинок, розваги тобто ті блага, що потрібні в житті. Інавіть діяння, що, здавалося б, не несе ніякої користі для людини, насправдімає причину. Наприклад, милостиня, для того, хто її дає, є задоволенням йоговищих потреб, зв'язаних з його психікою.

Людина безпотреб – мертва людина.

Мільйонироків  еволюції можна звести до декількох років розвитку людини, і тим самимспростити розуміння відмінності вищих і нижчих потреб (вторинних і первинних).Ці поняття відрізняє те, що відрізняє людину від тварини, тобто розум. Принародженні людина випробує тільки первинні потреби. Проходять мільйони роківеволюції чи лічені роки соціалізації людини й істота з низьким рівнем розвиткуперетворюється у високоорганізовану. Одним з основних ознак цього перетворенняє поява на визначеному етапі  вищих потреб.

Потребисуспільства — це соціологічна категорія, в основі якої лежать колективнізвички, тобто те, що прийшло від наших предків, і укоренилося в суспільствінастільки сильно, що існує в підсвідомості. Цим і цікаві потреби, що залежатьвід підсвідомості, що не піддаються аналізу, розглядаючи конкретний індивід. Їхнеобхідно розглядати глобально, щодо суспільства.

Длязадоволення потреб необхідні блага. Відповідно економічні потреби це ті, длязадоволення яких необхідні економічні блага. Іншими словами економічніпотреби – та частина людського нестатку, для задоволення якої необхідневиробництво, розподіл, обмін і споживання благ. Звідси можна зробити висновок,що будь-яка людина має потребу в економічній сфері для задоволення хоча б йогопервинних потреб. Люба людина, будь то знаменитість, учений, співак, музикант,політик, президент насамперед залежить від свого природного початку, а значитьстосується економічного життя суспільства, і не може створювати, діяти,керувати не стосуючись економічної сфери.


1. Особливості приватних та суспільних благ

Стан почуття недостачі характерно для будь-якої людини. Спочатку цейстан носить розпливчастий характер, точно неясна причина такого стану, але нанаступному етапі він конкретизується, і стає ясно які саме товари чи послугинеобхідні. Таке почуття залежить від внутрішнього світу конкретної особистості.В останній входять смакові переваги, виховання, національні, історичні передумови, географічні умови.

Благо – це потреба в якому-небудьблагу, що має корисність для конкретної людини. У такому широкому змістіпотреби є предметом дослідження не тільки суспільних, але і природничих наук,зокрема біології, психології, медицини.

Біологія, наприклад, вивчає аспект благ, зв'язаний з обміном речовин уживому організмі і підтримкою його життєдіяльності.

Психологіярозглядає блага як особливий психічний стан індивіда, що відчувається їмнезадоволеність, що відбивається на психіці людини як результат невідповідностіміж внутрішніми і зовнішніми умовами діяльності.

Суспільні науки вивчають соціально-економічний аспект благ. Економічнанаука, зокрема, досліджує суспільні потреби.

Суспільні блага –потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих йогочленів, соціально-економічних груп населення. Вони випробують на собі впливвиробничих відносин соціально-економічної формації, в умовах якої складаються ірозвиваються.

Суспільні блага поділяються на дві великі групи потреб суспільства інаселення (особисті потреби).

Блага суспільствавизначаютьсянеобхідністю забезпечення умов його функціонування і розвитку. До нихвідносяться потреби виробничі, у державному управлінні, забезпеченніконституційних гарантій членам суспільства, охорони навколишнього середовища,обороні і т.п.

З економічною діяльністю суспільства найбільш зв'язані виробничіпотреби.

Виробничі потреби випливають з вимогмаксимально ефективного функціонування суспільного виробництва. Вони включаютьпотреби окремих підприємств і галузей народного господарства в робочій силі,сировині, устаткуванні, матеріалах для випуску продукції, потреби в управліннівиробництвом на різних рівнях – цеху, дільниці, підприємства, галузі народногогосподарства в цілому.

Ці потреби задовольняються в процесі господарської діяльностіпідприємств і галузей, що зв'язані між собою як виробники і споживачі.

Особисті блага виникають і розвиваються впроцесі життєдіяльності людини. Вони виступають як усвідомлене прагнення людинидо досягнення об'єктивно необхідних умов життя, що забезпечують повний добробуті всебічний розвиток особистості.

Будучи категорією суспільної свідомості, особисті потреби виступають іяк специфічна економічна категорія, що виражає суспільні відносини межу людьмиз приводу виробництва, обміну і використання матеріальних і духовних благ іпослуг.

Особисті потреби носять активний характер, служать спонукальним мотивомдіяльності людини. Остання в кінцевому рахунку завжди спрямована на задоволенняпотреб: здійснюючи свою діяльність, людина прагне повніше задовольнити їх.

З іншого боку, сама ця діяльність виступає найважливішим факторомформування особистих потреб. Чим вона ширше і багатогранніше, тимрізноманітніше, більші потреби людини і тим у кінцевому рахунку повніше вонизадовольняються.

Задоволенняпотреб шляхом так називаного пасивного споживання, не зв'язаного з активноюдіяльністю індивіда як члена суспільства, економічного суб'єкта, неминуче ведедо їх знецінення. Тому саме сама активна діяльність людини є чинником роступотреб, їхнього якісного удосконалювання, стимулює прояв закону зростаючихпотреб.

У ринковійекономіці виробництво і розподіл благ відбуваються з використанням механізмуцін. Для виробників і споживачів діє принцип виключення, який означає, що певнеблаго отримує лише той, хто в змозі та згоден заплатити ціну, якавстановлюється на нього. Інші економічні суб’єкти із процесу усуваються. Дотого ж виробляються лише ті товари, ціни яких перевищують витрати, тобтовиробники намагаються уникнути неефективних виробництв. На ринку окреміекономічні суб’єкти приймають самостійні рішення (у відповідності із власнимиуподобаннями та фінансовими можливостями) про те, якими мають бути обсяг таструктура їхньої пропозиції та їхнього попиту на різні блага. Кількість товару,яку економічний суб’єкт може мати у своєму розпорядженні, залежить від йогокупівельної спроможності.

В умовахринкової економіки, окрім ринкових (або приватних) благ, на які існуєіндивідуальне право власності, є так звані “суспільні”, або колективні блага.

Суспільні блага мають дві характерні ознаки:

1.Неможливість виключення будь якого об’єкта із споживання (невинятковість).Благо невиняткове, якщо не можуть бути виключені із сфери його споживання.Національна оборона є яскравим прикладом цього. Якщо нація забезпечила системуоборони, всі громадяни користуються її плодами. Маяк також є прикладомневиняткових товарів.

2. Відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Благанеконкурентні, якщо при будь якому заданому рівні виробництва граничні витратидля додаткового споживання дорівнюють нулю. Наприклад, використання маяка. Коливін вже збудований і введений в дію, додаткове судно нічого не додає до йогоексплуатаційних витрат. Більшість благ конкурентні в споживанні.

Невинятковітовари не обов’язково загальнонаціональні за характером. Якщооблдержадміністрація проводить програму боротьби із с/г шкідниками, виграютьвсі фермери і споживачі. А якщо агент продає новий автомобіль одномуспоживачеві, то він виключає можливість для інших осіб купити саме цейавтомобіль – отже, автомобіль є винятковим благом (як і конкурентним).

Деякі блага є винятковими, але неконкурентними. Наприклад, в періоднезначного руху переїзд через міст неконкурентний, оскільки поява додатковоїмашини не вплине на швидкість інших автомобілів. Але проїзд на мостувинятковий, оскільки власники моста можуть заборонити ним користуватись.

Низка благ є невинятковою, але конкурентною. Повітря невиняткове, алеможе бути конкурентним, якщо забруднення атмосфери однією фірмою шкідливовпливають на якість повітря і на здатність інших людей повною міроюкористуватися ним.

Суспільні блага, що неконкурентні і невиняткові, дають вигоду людям занульових граничних витрат – жодна людина не виключається з їх споживання. Класичним прикладом є національна оборона. Система оборони невиняткова, як вжерозглядалося, однак вона ще й неконкурентна, оскільки граничні витрати назабезпечення оборони одній додатковій людині дорівнюють нулю.

Суспільні блага і конкурентні, і виняткові. Національний парк – частинагромадськості може бути виключена з користування парком підвищенням плати завхід і за право розбивати намети. Користування парком також конкурентне(оскільки він може бути переповненим численними відвідувачами), і в’їзд в паркдодаткової машини може зменшити вигоди, які отримують інші споживачі.

У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні ірішення приймаються одноголосно, колективне надання суспільного блага збільшуєнадлишок споживача.

Розглянемо такий приклад:

/>Грн.

5000                                  Затрати на боротьбу із шкідникамиз повітря

/>


/>    A

/>/>/> 10                         С                                Затрати наіндивідуальну боротьбу

 К

 0,5   F                                                 E       

/>/>/>                                                                                        Кількість знищених

                                                                                                       шкідників

/>                          Q1                           Q2              B

Рис. 1. Переваги колективного надання суспільних благ.

В певному населеному пункті проживає 10000сімей, картопляним ділянкам яких завдано шкоди нашестям колорадських жуків.Виникає питання, як краще з ним боротися – індивідуально чи колективно? (Див.рис. 1).

Припустимо, що АВ – крива попиту на заходищодо знищення шкідників. Ці заходи можуть бути проведені кожнимдомогосподарством індивідуально, і на таке разове знищення шкідників на своїйділянці необхідно, скажімо 10 грн., при цьому кількість знищених шкідниківскладатиме Q1. Із шкідниками можна боротись з повітря, але тоді проведенняодного колективного заходу обійдеться в 5000 грн., що в розрахунку на одну сім’ю(при відсутності негативних наслідків) складе 0,5 грн. За такої ціни обсягпопиту на благо буде дорівнювати Q2.

У даному випадку мова йде про суспільне благо: при обпиленні з повітрянемає суперництва в споживанні і неможливо нікого виключити із споживання.Додатковий виграш споживача в даному виразі вимірюється площею FKCE. Цей виграшє стимулом для прийняття колективного рішення.

У тих випадках, коли, за діїринкових механізмів, неможливо забезпечити споживача суспільними товарами, щоне виключаються із споживання, у багатьох країнах надання цих благ бере на себеуряд (державний сектор).

Державне виробництво суспільних благ вигідніше, оскільки компенсувативитрати на нього уряд може податками або штрафами. Але як може уряд визначитинеобхідні обсяги виробництва суспільних благ, якщо існує проблема “зайців”(люди діють як пасажири -“зайці”, розуміючи цінність програми і її користь длясебе, але не платять за неї) і це стимулює людей давати невірну інформацію просвої уподобання?

Голосування значно поширене при розв’язанні проблеми розподілу.Наприклад, деякі питання щодо місцевого бюджету люди вирішують прямимголосуванням (модель прямої демократії), інші ж питання вирішують голосуваннямобраних ними законодавців (система представницької демократії). Багато зреферендумів місцевого або державного рівня ґрунтується на принципі голосуванняза правилом більшості: кожна особа має один голос, а перемагає той ізкандидатів (або той із пунктів), який отримує більше від 50% голосів.

Розглянемо те, як голосування за правиломбільшості визначає політику в галузі державної освіти. На рис.2. розглянутоуподобання щодо витрат на освіту (на кожного учня) трьох громадян, що єпредставниками трьох однакових груп людей,які проживають в районі даної школи.

Крива Б1 розкриває бажання першого громадянина платити за освіту, безурахування жодного з необхідних до сплати податків. Бажання платити на кожномуіз рівнів витрат відображає максимальну суму, яку громадянин платитиме за правокористування благом на даному рівні, вважаючи це вигіднішим ніж не платитивзагалі.

/>Бажання

/>платити                                       СБ

(в дол.)/>/>/>/>


/>/>/>/>/>               Б1                                                Б2                                   Б3

/>


0$                600$                     1200$                  2400$    Витрати на освіту (на учня)

Рис. 2. Визначення рівня витрат на освіту.

Загалом вигода від витрат на освіту зростає разом із збільшеннямвитрат. Але водночас зростає і розмір податку на потреби освіти. Крива бажанняплатити, яка відображає чисту вигоду від витрат на освіту, спочатку висхідна,оскільки громадянин надає високу цінність тому, що відповідає відносно низькимрівням витрат. Проте, коли витрати зростають вище від 600 дол. На учня,цінність, яку являє собою освіта для окремої сім’ї, зростає нижчими темпами,так що чиста вигода зменшується. Врешті-решт, рівень витрат стає таким високим(2400 дол. на учня), що громадянин залишається байдужим щодо оплати на цьомурівні або несплати взагалі.

Крива Б2, яка характеризує бажання платити другого громадянина (безурахування податків) має таку саму форму, але досягає максимуму на рівні 1200дол. на учня. Крива Б3 – бажання платити третього громадянина – досягає пікупри 1800 дол. на учня.

Суцільна лінія СБ відображає сукупне бажання платити за освіту –додавання кривих Б1, Б2 та Б3 по вертикалі. Крива СБ – це міра максимальноїкількості, яку всі троє громадян готові заплатити за користування кожним зрівнів. Як показано на рис. 1, сукупне бажання платити максимізується за рівнявитрат 1200 дол. на учня. Оскільки крива СБ вимірює вигоду від витрат безурахування податків, що накладаються за таких витрат, точка максимуму, 1200дол. на учня, також відображає ефективний рівень витрат.

Чи можна голосуванням за правилом більшості досягти ефективногорезультату в цьому разі? Припустимо, що громадськість голосує щодо доцільностівитрат 1200 дол. проти 600 дол. на учня. Перший громадянин проголосує за 600дол., але два інших голосуватимуть за 1200 дол., що за правилом більшості будеухвалено. Таким чином, 1200 дол. відображає найпривабливішу альтернативу длясереднього голосуючого – громадянина із середніми уподобаннями. При голосуванніза правилом більшості рівень витрат, бажаний для середнього голосуючого, завждибуде у вигіднішому становищі, ніж будь-який альтернативний.

Але чи буде вибір середнього голосуючого ефективним рівнем витрат? Уданому разі так, оскільки 1200 дол. – це ефективний рівень. Але уподобаннясереднього голосуючого часто не збігаються з ефективним рівнем витрат.Припустимо, що вибір третього громадянина збігається із вибором другого. Тодівибір середнього голосуючого все одно залишиться 1200 дол. на учня, алеефективний рівень витрат при цьому буде нижчим від 1200 дол. (оскількиефективний рівень – це середнє арифметичне виборів усіх трьох громадян). Уцьому разі правило більшості приведе до надмірних витрат на освіту. А якби миповернули приклад таким чином, що вибори першого і другого громадян збіглися,правило більшості спричинило б надто високий рівень витрат на освіту.

Отже, голосування за правилом більшості дає змогу за вибором середньогоголосуючого визначати результат референдуму, але цей результат не обов’язковоефективний.

2. Попит на суспільні блага

Попит – цеідеальна потреба і реальна можливість покупця придбати в певній кількостіданого товару.

Платоспроможнийпопит – потреба в товарах, яка забезпечена грошовими коштами покупця.

У деяких літературних джерелах попит на блага визначають як кількістьтоварів, яку може придбати споживач, що володіє відповідною сумою грошей.Іншими словами, сутність попиту зводиться до наявності певної величини грошовоїмаси. Зрозуміло, що коли немає грошей, то немає і реальної можливості купититовар. Однак, реальною є й інша ситуація: можна мати гроші, але не купити тойчи інший товар, не побачивши в ньому тієї чи іншої для себе корисності. Взв’язку з цим в понятті попиту можна виділити два аспекти:

-   ідеальне бажання споживача придбати даний товар в зв’язку з тим, що вінмає суб’єктивну корисність для даного покупця;

-   реальну можливість купити даний товар, тобто наявність грошей.

На величину попиту впливають:

-   кількість покупців;

-   грошові доходи;

-   оцінка перспектив майбутніх доходів;

-   мода;

-   реклама та ін.

Визначальне значення мають ціна і доход.

Ефект доходу.

Якщо  ціна продукту падає, то реальний дохід (покупна здатність) того,хто купує цей продукт, збільшується. Це збільшення реального доходу проявитьсяв рості об’єму закупок різновидних товарів. Наприклад:

При постійному грошовому доході 45 грн. в тиждень, ви зможете придбати5 кг масла селянського по 9 грн. за 1 кг. Але  якщо ціна масла впаде до 7 грн.за 1 кг і ви купите тих самих 5 кг, то 10 грн. у вас залишаться вільними длякупівлі додаткової кількості цього чи іншого товару.

На реакціюспоживачів вплив створює зміна доходу. Як згадувалось в попередніх темах, ще вХІХ столітті німецький статистик Ернст Енгель, помітив поступове зменшеннявідносної частки на харчування в бюджеті в міру його зростання.

На основіцих досліджень був введений закон Енгеля, згідно якого зі збільшенням доходу,його частка, яка витрачається на товари першої необхідності, зменшується, в тойчас, коли частка витрат на предмети розкоші і на духовний розвитокзбільшується.

Зниженняціни продукту означає, що тепер він став дешевше по відношенню до всіх іншихпродуктів. І споживачі будуть прагнути замінити більш дешевим товаром іншіпродукти, які стали тепер відносно дорожчими. В прикладі падіння ціни наяловичину – при незмінній ціни на всі інші продукти – буде робити її все більш доступноюі бажаною для покупців. По ціні 2,5 грн. за кг вона представляє собою більш“вдалу покупку”, ні ж по ціні 5 грн. Тобто, зниження ціни буде стимулюватиспоживача до заміщення яловичиною деяких статей витрат. Яловичина вповні можезамінити свинину, телятину, птицю і цілий ряд інших продуктів споживання.Зниження ціни збільшує відносну бажаність продукту і заставляє споживачапрагнути придбати його в більшій кількості.

Раніше,при розгляді бюджетних ліній відмічалось, що при даній ціні продукту А збільшенняціни продукту Б приведе до переміщення одного з кінців бюджетної лінії вліво(рис.3):

/>  А

 

/> 



                                                                                    Б

/>                                                                                              Рис.3.

Наведемоприклад, який показує першопочаткову споживчу рівновагу в точці Х (рис.4).Бюджетна лінія, використана для визначення цього стану рівноваги, показала, щовеличина грошового доходу дорівнює 12 грн., а також те, що вартість одиниціпродукції А = 1,5 грн., а Б = 1 грн. Тепер збільшимо ціну на продукцію Б до 1,5грн., зберігши величину грошового доходу і ціну на продукцію А.

/>10    А

/>


/>/>/>    8

                                      К о

    6

         

    4             х1 о

                                       х   о

/>    2

    

/>       0      2     4     6     8       10       12                                    Б

Рис. 4.Зміна ціни і попиту.

Станрівноваги досягається в точці Х, в якій бюджетна лінія дотикається найбільшвисокої із всіх досяжних кривих байдужості. В цьому випадку споживач, який маєдоход 12 дол., купить 4 одиниці товару А по 1,5 дол., і 6 одиниць товару Б по 1дол. Інші точки дотику також показують доступні даному споживанню комбінаціїпродуктів А і Б, однак останні відповідають меншим сукупним корисностям, про щосвідчить факт їх розміщення на більш низьких кривих байдужості. В той же часточка К хоча і відповідає більшій сумі корисності, проте вона знаходиться вищебюджетної лінії і, недоступна для даного споживача.

Отримаєморезультат, відображений на рис.4. Нижній кінець бюджетної лінії пересуваєтьсявліво, даючи тим самим нову рівновагу при дотику до кривої байдужості в точці Х1.Ми бачимо, що в точці Х1 споживач купує 3 одиниці продукту А і 5одиниць продукту Б порівняно із з 4 одиницями продукту А і 6 одиницями продуктуБ, і, слід відзначити, ми володіємо достатньою інформацією для виясненняхарактеру кривої попиту на продукт Б. Ми знаємо що в точці рівноваги Х цінапродукту Б складає 1 грн., причому купується 6 одиниць продукту; в точцірівноваги Х1 ціна продукту Б складає 1,5 грн., при чому купується 3одиниці продукту. Ці дані показані графічно у вигляді кривої попиту на продуктБ на рис. 5:

/>Ціна

/>продукту

Б

1,50

1,00

0,50

/>


              1     2     3     4     5      6     7     8     9     10     11    12           Q

Рис. 5.

Дану кривуми отримали в результаті співставлення зміни цін на продукт Б і відповіднозміни його кількості. Припустимо, що всі інші точки відповідності цін ікількості знаходяться аналогічним чином. Маємо криву попиту.

Суть в тому, що завдяки найпростішому маніпулюванню ціною продукту Бпри допомозі кривих байдужості і бюджетних ліній можна побудувати спадну кривупопиту на продукт Б. Слід замітити, що в даному прикладі був встановлений законпопиту.        

Попит наблага – це економічна категорія, характерна для ринкового господарства, якавиражає сукупну суспільну потребу в різних товарах з врахуваннямплатоспроможності покупців. Величина попиту оцінюється кількістю конкретноїпродукції, об’єм якої може бути придбаний покупцями по встановленій, абодоговірній ціні. Або інакше кажучи: це вартісна оцінка попиту, або попитпомножений на ціну. При визначені величини попиту необхідно враховувати періодреалізації. Тоді величину попиту можна вирахувати за формулою:

         к

Цвt=åQit*Ці

       q=1

де Цвt –вартість потрібного товару для періоду реалізації, Qit – кількість і-тоготовару для періоду реалізації, Ці – ціна одиниці товару, К — кількість найменуваньтовару.

Ринковий попит – це попит, якийвизначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенніціни.

Ціновий детермінант попиту – ціна.

Нецінові детермінанти:

üсмаки чи переваги покупців (людина-спортсменвіддасть перевагу кросівкам, аніж звичайним туфлям);

üчисло споживачів на ринку (на ринку автомобілів вЯпонії частка американських автомобілів незначна);

üціни на аналогічні товари (люди, перед тим якподорожувати, будуть порівнювати переваги та вигоди від подорожі автомобілем чиавіатранспортом);

üгрошові доходи споживачів (людина із високимигрошовими доходами може дозволити собі купувати омари, в той час, як людина ізнизькими доходами може ледве накопити на покупку масла);

üспоживчі очікування стосовно майбутніх цін ідоходів (при гарній погоді очікується хороший урожай кави, тоді ціни на кавубудуть низькими, а при поганій погоді – урожай буде поганий, тому ціни будутьвисокими).

Попит на блага відображає ряд альтернативних можливостей, які можнавідобразити в формі таблиці. Він показує ту кількість продуктів, на яку (приінших рівних умовах) буде пред’явлений попит при різних цінах. Попит переважнорозглядається з позиції відносності ціни, іншими словами, ми вважали, що попитпоказує кількість продукту, яку споживачі будуть купувати за різними можливимицінами. В такій же мірі вірно, а іноді і корисніше розглядати попит ізкількісної точки зору.

Замість того, щоб питати яку кількість може бути продано за різнимицінами, можна спитати, за якими цінами споживачі готові купити різну кількістьтовару.

Між ринковою ціною товару і тією його кількістю, на яку виникне попит,існує зворотна залежність, характер якої відображає закон попиту.

Суть закону попиту полягає в тому, що підвищення ринкової ціни приінших рівних умовах зменшує обсяг попиту, і навпаки, зниження ринкової цінизбільшує величину попиту.

В основі даного закону лежить наступна аргументація:

1)     Здоровий глузд і елементарне спостереженнядійсності погоджується з тим, що нам показує крива попиту. Звичайно люди дійснокупують даного продукту більше по низькій ціні, ніж по високій. Для споживачівціна – високий бар’єр, який не кожен може переступити.

2)     Покупець отримує менше задоволення від другоїспожитої одиниці продукції.

3)     Ефект доходу та ефект заміни.

Прианалізі споживчої поведінки слід також враховувати “парадокс Гіффена”.Англійський економіст, статистик Роберт Гіффен (1837-1910) звернув увагу напарадоксальне явище: під час неврожаю картоплі в Ірландії ціни на неї зросли, апопит на картоплю теж зріс. Ситуацію, при якій зниження ціни призводить дозменшення попиту, а підвищення ціни збільшує попит на товар називається ефектомГіффена, а сам товар низької якості – товаром Гіффена.

Причинуефекту Гіффена пояснити неважко: біднякам доводиться відмовитися відвисокоякісних товарів по мірі зростання цін і збільшувати споживаннянизькоякісних товарів. Для значної частини бідного населення сучасної Українитовари Гіффена стали мало не найголовнішими товарами, які купуються в процесіспоживчої поведінки.

4. Величина попиту не завжди залежить від ціни на продукцію. Величинапопиту часто залежить від навколишніх споживачів. Кожен споживач відчуває насобі вплив смаків і переваг інших споживачів. Сучасна економічна наука особливовиділяє три найбільш типові форми впливу навколишніх людей на споживача, якіпороджують в поведінці покупця три ефекти:

-  ефект приєднання до більшості (“юрби”);

-  ефект сноба (покупець-сноб в жодному разі не придбає те, що купуютьвсі).;

-  ефект Веблена (престижного, або демонстративного, споживання).

У першому випадку споживач намагається купувати те, що купують всі.

У другому випадку у споживача реакція на моду має зворотнуспрямованість.

У третьому випадку, споживач купує товари з метою справити враження наоточуючих. Це престижне або демонстративне споживання в літературі називається“ефектом Веблена”. Торатейн Веблен у своїх працях розтлумачив механізмпрестижного споживання, яке користується не реальною ціною, а престижною, нереальною корисністю блага, а показною, розрахованою на те, щоб створитивраження про високий клас споживача. 

Зміни в попиті: якщо споживач виявить бажання і можливість купуватибільшу кількість продукції по кожній із можливих цін, очевидно, що пройшлозбільшення попиту. І навпаки, зменшення попиту виникає тоді, коли через зміну водній його детермінанті (чи більше) споживачі купують меншу кількість продукціїпо кожній із можливих цін.

В свою чергу необхідно розрізняти поняття “зміна в попиті” і “зміна ввеличині попиту”, так як зміна в попиті виражається в зміщенні кривої попитуабо вправо, або вліво. Наміри споживачів стосовно купівлі покупки продуктузмінились. Причина: зміна однієї чи більше детермінант попиту. На мовіекономістів поняття попит виражається у вигляді шкали чи кривої, а тому “змінав попиті” повинна означати, що вся шкала змінилась, і що крива змінила своєположення.

На противагу цьому, “зміна в величині попиту” означає пересування зоднієї точки на іншу на постійній кривій попиту, тобто перехід від однієїкомбінації “ціна – кількість продукту” до другої їх комбінації. Причиною змінивеличини попиту служить зміна ціни даного продукту.

3. Формування суспільного вибору.

Люди істотно відрізняються між собою по тимпріоритетам, які вони надають тим чи іншим товарам в залежності від їхкорисності. Пріоритет показує, яким альтернативам людина надає перевагу і яку зних він вибрав би собі. Пріоритет можна виразити тими рангами, які споживачівиставляють для альтернативних варіантів.

Не слід ототожнювати пріоритет і операцію вибору.

Пріоритет це є симпатії і антипатії. Людям постійноприходиться співставляти свої мрії про те, щоб вони хотіли придбати, зі своїмибюджетами. Бюджети залежать від доходів та цін на товари і послуги. Споживачіповинні вибирати, як найкращим чином задовольнити свої пріоритетні потреби, невитрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет.

Той факт, що ви їздите на «Запорожці» зовсім несвідчить про те, що ви надаєте йому пріоритет і не бажаєте їздити на«Роллс-Ройсі».

Відносно індивідуальних наборів пріоритетів можнасформу­лювати такі правила:

1. Пріоритети можна ранжирувати. Люди можутьранжирувати альтернативні набори (комбінації) товарів у такій послідовності,яка відображає їх пріоритети. Мова не йде про те, щоб вимірювати інтенсивністьпріоритетів (в скільки разів, на скільки відсотків і т.д.) Досить того, що людинауявляє, який варіант найкращий.

2. Пріоритети транзитивні. Транзитивність означає, щоякщо людина надає перевагу набору А порівняно з набором В, а останньомупорівняно з набором С, то вона повинна надавати перевагу набору А порівняно знабором С.

Транзитивність означає також, що якщо людина не бачитьрізниці між альтернативами А і В, а також між В і С, то вона не буде бачитирізниці і між альтернативами А і С.

3. Великій кількості товару надається перевагапорівняно з меншою кількістю.

Споживач завжди надасть більш високий ранг набору здвох пляшок шампанського і двох коробок цукерок, ніж набору з однієї пляшкишампанського і однієї коробки цукерок. Тим більше споживач ніколи невідмовиться від блага заради — шкоди (антиблага).

4. Субституція. Споживач погодиться відмовитись відневеликої кількості товару А заради більшої кількості товару субституту.

5. Спадаюча гранична корисність. Гранична корисністькожної додаткової одиниці товару знижується по мірі зростання загального обсягуспоживання цього товару.

Корисністьтовару та її властивості. Теорія корисності передбачає, що ціна, яку готовийзаплатити покупець на ринку за товар, є категорією суб'єктивною. Корисність –це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобанняспоживача. Корисність товару — це задоволення, яке отримують від споживання. Неможна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так,картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору,але мають величезну корисність для любителів живопису.

Корисність товару має дві властивості: 1) вона є різною для різнихлюдей, оскільки залежить від смаків і вподобань. Наприклад, конкретнателевізійна програма (лялькова вистава) може давати неоднакове задоволення чикорисність для різних членів сім'ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені,дивлячись цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагусерйозним фільмам чи політичним програмам; 2) корисність від певних благ єрізною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин. Наприклад,тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолькапід час дощу і за доброї погоди.

Теорія корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшовметоду для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) відспоживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть. Індивідуальнийспоживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні.Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення можна виміряти,і називають одиницю виміру — ютиль (від англ. utility — корисність).Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів (u), або певну кількістьодиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручнимнавчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінкуспоживача на ринку. Залежно від кількості ютилів, тобто одиниць корисностітовару розрізняють граничну, загальну і середню корисність.

Гранична корисність (МU) — це додаткова корисність, яку отримує людинавід кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару. Існуєзакон спадної граничної корисності (перший закон Госсена), згідно з яким приспоживанні кожної додаткової (наступної) одиниці товару величина додатковогозадоволення для людини зменшується. Наприклад, перший калькулятор принесе вамбільше задоволення, ніж другий чи третій. Так само і перший телевізор, іавтомобіль, і перша порція морозива тощо.

Неокласик політичної економії А.Маршалл розглядав вартість благ яккатегорію, що існує за межами виробництва, а вартість розумів як відноснувеличину між двома речами. Вартість, тобто мінова вартість якої-небудь речі,виражена у певному місці і в певний момент в одиницях іншої речі, представляєсобою кількість одиниць останньої речі, яку можна там і тоді одержати  в обмінна першу.

Теоретики суб’єктивно-психологічної теорії вартості вважали, що кожналюдина суб’єктивно – особисто сама – визначає вартість благ, виходячи ізступеня бажаності для неї речей. Вони сформулювали суб’єктивно-психологічнутеорію вартості.

У цьому досліджені ми обґрунтовуємо інший підхід до розуміння сутностівартості. Перший його аспект полягає в тому, що вартість є категорією товарноговиробництва. А другий – що її матеріальною основою є корисність. Справді, щобезпосередньо створює виробництво? Корисні блага: речі, послуги, винаходи тощо.

Корисна річ може бути продуктом природи, а не виробництва. Така річ тежзадовольняє ту чи іншу потребу людини. Корисна річ, створена природою, можебути рідкісною, але вона не матиме тієї вартості, про яку мова піде нижче.

Вартість блага, на наш погляд, слід ототожнювати з корисністю речей,які створені у процесі виробництва. Корисність блага, створеної і створеноговиробництвом, виступає як вартість товару. Вона показує, скільки товаровиробникстворив корисності, виготовляючи даний продукт. Корисність виготовленої речі –це позитивний здобуток виробника, який водночас є і продавцем. Корисність речінабуває форми вартості тому, що товар виробляється для обміну, його продажу наринку. Сума корисних властивостей речі – якість, конструкція, зовнішній вигляд,розміри, вага, тощо – акумулюється в єдиному, інтегрованому понятті, яким длятоваровиробника є вартість.

Як відомо, витрати в економіці безпосередньо пов’язані з відмовою від можливостівиробництва альтернативних матеріальних благ і послуг. Економічні витратибудь-якого ресурсу, обраного для виробництва товару, рівні його вартості занайкращого з усіх можливих варіантів використання. Для підприємства витрати –це ті виплати, які воно зобов’язане зробити постачальникові ресурсів для того,щоб відвернути ці ресурси від альтернативного використання.

Економічні витрати складаються із зовнішніх і внутрішніх. У цьомудослідженні ми до зовнішніх витрат будемо зараховувати лише ті, які підприємствонесе із свого бюджету на користь постачальників  матеріальних ресурсів –засобів виробництва (сировину, паливо, енергію, машини, капітал, земельніділянки, тощо.

П.Семюельсон та В.Нордгауз не підтримують думки про те, що виробництвоформує корисність, що виробники свідомо надають продукту таку суму кориснихвластивостей, яка наперед визначає величину суб’єктивної оцінки її споживачем –покупцем цього продукту. Творча роль свідомої діяльності виробників уформуванні більшої корисності матеріальних благ та послуг шляхом збагаченняїхніх внутрішніх властивостей досягненнями природничих і технічних наук тановими вимогами зростаючих потреб людей і самого виробництва – усе ценеокласики не враховують.

В епоху класиків і перших неокласиків політичної економії проблемаформування виробництвом корисності благ та її соціальної форми – вартості – немала такої ваги як у наш час, час масового виробництва все більш досконалихзасобів до життя та засобів виробництва. Якість продукції, її нові властивості,швидка заміна діючих моделей новими, більш досконалими – все це ставить переднами проблему про віднесення корисності благ до сфери виробництва бо формуванняїї взагалі та більш високого рівня, зокрема – є найбільш актуальним завданнямвиробників.

Висновок

Істотністьсистеми благ у тім, що людина чи суспільство в цілому має набір потреб, кожна зякий вимагає свого задоволення. Ця, здавалося б проста теза, здобуває серйознезабарвлення якщо проаналізувати сучасний час і історію. Те чого ми досягли вбудь-якій області, нехай ціною світових війн, світових криз у кінцевому рахункує наслідком із простого бажання чи почуття недостачі, чи зрушеннямивнутрішнього хімізму. Паралельно лежить закон зростаючих потреб. В основіданого закону лежать потреби в благах конкретної людини, а вони характеризуютьпотреби всього суспільства. І в той же час цей закон є рушійною силоюекономічного росту, у силу того, що людині потрібно завжди більше, ніж вінадосягла.

Вартістьбудь-якого товару на ринку залежить від нашої потреби в цьому товарі. Тому, щопропозиція залежить від попиту благ, а попит на блага — це одна з граней потребнаселення.

Існуютьбезліч методів і факторів формування благ. Діловим людям, які починаютьдіяльність, спрямовану на роботу із суспільством, необхідно докладно вивчитиоб'єктивні фактори формування благ цього суспільства, інакше вони можуть статижертвами своїх же недоліків.

Людина відрізняється від тварини тим, що вона обдумано робить, а незбирає. У процесі соціалізації людини суспільством у неї закладаються способивиробництва, і формуються її вищі блага.

Потребисуспільства в благах генетично й історично – першопричина людської діяльності,але разом з тим вони є і результатом цієї діяльності.

Діяльність цеспосіб існування суспільства. Так само як і рух -це спосіб існування матеріїнаприклад. Кожний з нас підкоряється закону потреб в тих чи інших благах сам іне розуміючи цього, тому, що наші потреби будують сьогодення і майбутнє. Такіпотреби створили й історію. Це звучить занадто різко, але це істина. Щобзрозуміти це досить задуматися про причини своїх дій, я вже не говорю пропервинні потреби, я маю через вищі потреби, тому що багатий підприємецьвиявляється може жити і на мільйонну частку своїх доходів. Але ж ні, вінзаробляє все більші суми грошей. Це та ж діяльність, першопричиною якої єпотреби, що у даному випадку вступають на ще більш високий рівень – азарт,гонка, як у спорті.

Створюєтьсявраження, що абсолютно усе залежить від наших потреб. Це так. Людинаеволюціонувала і стала «хазяїном світу» завдяки своїм потребам.Література

1. Маркс К. Капітал. – Т. 1. – К.: Держполітвидав., 1954.

2. Маршалл А. Принципы экономической науки. Т.1. – М.:Прогресс, Универс, 1993.

3. Бем-Баверк Е. Основы теории ценности хозяйственных благ.– М.- Спб, 1903, с. 192.

4. Сміт А. Дослідження про природу і причини багатстванародів. – М.: Соцекгиз., 1935.

5.  Семюельсон П.А., Нордгауз В.Д. Мікроекономіка. Пер.з англ. – К.: Основи, 1998. – с. 134.

6.  Баранова Л. Я., А. И. Левин,«Потребности. Доходы. Потребление». Москва: «ЭКОНОМИКА», 1988.

7.     Камаев В. Д., «Экономическая теория».Москва: «ВЛАДОС», 1999.

8.     Марченко Т. А. «Потребность — каксоциальное явление». Москва, 1990.

9.     Менгер К. Основания политической экономии. Одесса 1903.

10.   Соловьев Б. А. «Потребности. Рынок.Спрос». Москва, 1982.

11.   Чепурин «Основы экономической теории».Изд-е 4-е. Москва, 1999.

еще рефераты
Еще работы по экономической теории