Реферат: Інтеграція України у світове господарство
Зміст
Вступ 1. Методологічні аспекти формування інтеграційної стратегії України 2. Інтеграція України у світове господарство [1991-1997 рр.] Заключення Список літературиВступ
Унікальність переважаючої більшості країн колишнього СРСРполягає в тому, що вони виникли на руїнах відносно цілісної економічної іполітичної системи. У зв'язку з цим ним об'єктивно необхідні час і відповіднізусилля для національно-державної ідентифікації, створення ряду передумов ефективноговключення їх в глобальні економічні структури і процеси. Крім того, післяпроголошення незалежності певний період ці країни були ізольовані відсвітогосподарських глобальних процесів і приречені на автаркичну замкненість і самодостатність.
Можна виділити тривизначальних передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості длявключення економіки України в глобальні процеси і структури. Мова йдепро системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відвертість економіки.Головним в цій тріаді є, очевидно,перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляціонізмудо відвертості, перехід від тоталітарно-директивної моделі суспільства до ринкової. Досвід свідчить, щоринкова трансформація розвивається у трьох основних напрямах: лібералізаціяекономіки, приватизація власності, інституціоналізація(створення ринкової інфраструктури). Прицьому виняткову роль для України грає створення атрибутів загальноекономічної іринкової інфраструктури, станвідвертості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні,фінансово-інвестиційні, виробниче-технологічні глобальні процеси.
У Україніприйнятий ряд законів, що створюють номінальні можливості для включення їїекономіки в світове господарство, вміжнародний розподіл праці. Це, зокрема, закони «Про зовнішньоекономічнудіяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про спеціальні (вільних)економічні зони» і інш. Тільки на початок 1997 р. було створено 3328 спільнихпідприємства, на основі чого залучено біля500 млн. дол. США прямих зарубіжних інвестицій. Цей процес розвивається і далі.Є всі основи стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні і інші передумови дляпоступового включення її економіки в світогосподарські процеси і структури.
1. Методологічні аспектиформування інтеграційної стратегії України
Безпосередня йактивна участь України в сучасних інтеграційних процесах об’єктивно зумовленаперевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленістьнашої держави від світового господарства, до якої причинилися односторонній їїрозвиток в межах високоспеціалізованих СРСР й РЕВ, деформованізовнішньоекономічна політика й механізми зовнішньоекономічної діяльності,нерозвинені товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг,праці та капіталу.
Для ефективної іорганізаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язкинеобхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні таінфраструктурні передумови (рис. 1).
/> /> /> /> />Передумови інтеграції
/> /> <td/> />/>
/>
Інфраструктурні
Рис.1. Передумови інтеграціїОсновніполітико-правові передумови інтеграції:
-політичневизначення України;
-забезпеченнятериторіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;
-безумовневиконання міжнародних зобов’язень, особливо в сфері прав людини;
-пряма участь урегіональних і глобальних політичних процесах;
-формуваннявідповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментаріюйого виконання.
Економічніпередумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:
-економічному таінституаційному забезпеченню суверенитету;
-оцінціекономічного потенціалу і напрямів структурної перебудови;
-розробленню тареалізації обгрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетомроздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;
-оцінціекспортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватногомеханізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
-запровадженнюнаціональної грошової одиниціз включенням її в систему міжнародних розрахунків;
-розв’язаннюпроблеми зовнішньої заборгованості та розділу активів колишнього СРСР шляхомвідповідних переговорних процесів.
До основнихсоціально-культурних передумов інтеграції належать:
-відродження івиховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурноїжиттєздатності народів україни;
-формуваннясучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;
-розвитокконтактів з українцями, які проживають за межами України.
Формуванняінфраструктурних передумов насамперед пов’язане з
-розвиткомтранспортних комунікацій, необхідних для нормальної життєдіяльності суверенноїдержави;
розвиткомсучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнароднихсистем.
Формуючиінтеграційну стратегію і тактику, слід ураховувати особливості України якпотенційної учасниці міжнародних економічних угруповань:
-відсутністьдосвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенитету;
-нерозробленістьполітико-правових регуляторів та інструментів;
-нерозвиненістьринкових відносин;
-інерціяпогіршення економічного стану;
-запас соціальноївитримки населення, який виснажується.
Значний вплив наінтеграційну мотивацію та політику України справляють такі чинники:
-збіг періодів дезінтеграційнихта інтеграційних процесів;
-розміщення врегіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;
-конкурентністьщодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;
-негативнийдосвід Інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.
ІнтеграціяУкраїни в світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов’язанимишляхами:
-через активну таліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок формування середовища,сприятливого для іноземного підприємництва й інвестування татранснаціоналізації високомонополізованих підприємств;
-через укладаннядвосторонніх міждержавних економічних угод та участь у багатосторонніхміжурядових переговорах; за рахунок інтенсифікації східноєвропейськихінтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейськіінтегрційні структури.
На процесивключення України до сучасної системи світогосподарських зв’язків впливаютьконкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори, що формуються в системіпередумов, особливостей і шляхів інтеграції (рис. 2).
Серед внутрішньоекономічнихфакторів принциповим є перехід України до ринкової економіки, для чогопотрібні розроблення і реалізація відповідної довгострокової програми. Такапрограма має, по-перше, враховувати сучасний соціально-економічний стан таособливості України; по-друге, бути адаптованою до еволюціонуючого зовнішньогосередовища; по-третє, спиратися на досвід переходу до ринкових відносин іншихпостсоціалістичних країн.
Важливе значеннямає такий довгостроковий фактор, як структурна перебудова національної економіки,орієнтована на сучасні техніко-технологічні, економічні,
/>
Рис.2. Формування факторів інтеграції
екологічні і соціальні стандарти.Деформована структура національної економіки не відповідає критеріямсуверенного розвитку України як з точки зору оптимальних пропозиційсамозабезпечення та зовнішньоекономічної спеціалізації, так і знауково-технологичних, соціальних і особливо екологічних позицій. Назвемонайважливіші негативні характеристики структури економіки України:
-велика питомавага фізично та морально застарілої техніки в складі основних виробничих фондів(понад 60 %), що стала результатом переважання екстенсивних методів розвиткуекономіки, і насамперед її базових галузей;
-диспропорції всистемі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни;
-незбалансованістьгалузевої структури промисловості з т.з. її соціальної орієнтації (потенціалпромисловості на 90 % формують важкі галузі; питома вага виробництва предметівспоживання становить близько 30 %, тоді як у розвинутих країнах — 50-60 %).
Включення Українидо будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані, без чіткого баченняперспектив структурної реорганізації, може призвести не лише до консервації, ай до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. Інавпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованоївнутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше й швидше виправитидеформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:
-науково-технічнета технологічне оновлення виробництва із забезпеченням йогоконкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткостіза рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;
-підвищення рівнівнутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньоїзалежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власноїміжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;
-формування умовдля соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, зодного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого — завдякизабезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищеннюмотивації до праці, фінансової макростабілізації.
За умов кризовогостану і наявності довгострокових негативних тенденцій у розвитку національноїекономіки України, а також з урахування її виробничо-ресурсного потенціалу таряду порівняльних переваг очевидною є етапність у проведенні нової економічноїполітики в цілому і в реалізації пріоритетів структурної переорієнтації зокрема(рис. 3).
На першомуетапі потрібно досягти фінансової макростабілізації, зупинити процеспадіння виробництва і створити комплекс умов для виходу з кризового стану.Реальні можливості для країни поліпшити ситуацію і стати на шлях поступовоїстабілізації й виходу з кризи, на думку вченого Плотнікова О.[1], виокремлюються в такихнапрямах:
1. За рокидержавної незалежності для України все ще вкрай актуальним є розроблення йоприлюднення концепції реформування й розвитку економіки. Розвиток держави неповинен грунтуватися на різноманітних виступах вищих посадових осіб, якісуперечать один одному і мають поточне кон’юнктурне, а не стратегічнезагальноекономічне значення. Така концепція повинна мати чітко означеніпріоритети, етапи й терміни реалізації, конкретні параметри й завдання,спиратися на національні, регіональні й геополітичні реалії, що склалися.
2. Негативним длястабілізації соціально-економічного становища є неприйняття протягом тривалогочасу бюджету на 97 та 98 р. Така ситуація сприймалася міжнародною економічноюспільнотою як відверта образа та свідчить про кризу взаємовідносин гілок влади.Прийняття ж бюджету на 99 р. «вчасно» теж не дає підстав сподіватисяна істотні поліпшення в цьому напрямку, тому що спочатку було видно, що такийбюджет є нереальним, і прийнят він був саме для очей міжнародних фінансовихорганізацій.
Незрозумілість зпроходження пакета податкових законопроектів та дещо штучне поєднання його збюджетом також не поліпшує сприйняття України в світі. Доцільним є реформуванняподаткової системи держави і зменшення податкового тиску. При цьому повиннівигравати не лише відчизняні товаровиробники, а й будь-які суб’єкти, щозаймаються підприємницькою діяльністю в Україні в інтересах держави.
Водночасвраховуючи значні недоліки в самій ідеології пакета податкових законопроектів,важливими є пошуки можливостей подальшого реформування податкової системи і наоснові цього формування державного бюджету на 2000 р.
3. Докоріннихзмін потребує структурна політика в Україні. Тут варто виділити два цільовихблоки завдань.
Перший — цецілеспрямована діяльність, яка має своєю метою технологічну реконструкціювиробництва в державі, прискорений розвиток тих галузей, які є ключовими длядинамізації НТП. Це інформаційні технології, генна та клітинна інженерія,промислове застосування напрацювань щодо технологічних процесів зварювання,термічного різання, високого тиску, плазмової обробки, створення принциповонових видів композитних та порошкових матеріалів, розробка нових видівметалевих, керамічних матеріалів тощо.
Другий стосуєтьсяпроблеми формування суб’єктності виробничої діяльності в Україні в сучасних тадоцільних формах. Йдеться про створення широкої мережі малих і середніхпідприємств, які займалися б різноманітними видами діяльності з виробництватоварів та послуг, створюючи значну кількість робочих місць.
Для порівнянняможна навести приклад країн Європейського союзу, де малі й середні підприємства(з кількістю працюючих до 500 чол.) становлять 95 % господарських організацій,забезпечуючи приблизно дві треті зайнятості. В Японії відповідні показникибільш вражаючі: фірми, де працює до 300 чол., становлять 99,3% загальноїчисельності. При цьому вони виробляють 68 % ВВП, забезпечуючи 4/5 робочихмісць. У США так звані індивідуальні ділові підприємства (а їх понад 17 млн.)становлять 95 % робочих місць приватного сектору. Причому 80 % зановостворюваних робочих місць припадає на фірми з персоналом до 100 штатниходиниць.
4. У рамкахвизначення загальнонаціональних економічних пріоритетів доцільним є створенняконкурентоспроможних недержавних підприємницьких структур. Такі структури, щогрунтуються на національному українському капіталі і мають форму ТНК, можутьрозглядатися як суттєвий важіль виходу українських структур на зовнішні ринки,передовсім регіональні ринки.Виходячи з суті ТНК (поєднання іноземного капіталуз місцевою робочою силою), діяльність українських ТНК може в перспективірозглядатися як форма економічної експансії держави в країнах близького йдалекого зарубіжжя.
На жаль,обмежений виключно монетарними цінностями світогляд, який було покладено воснову макроекономічної політики в Україні, зумовив несприятливий клімат длястворення й виживання вітчизняних структур, що займаються підприємницькоюдіяльністю, особливо у виробництві. Але необхідними є не тільки такі змінимакроекономічної політики, які врахували б загальні цілі промислової політики,вимоги щодо поліпшення інвестиційних передумов тощо. Йдеться про заходи,принципово відмінні від тих, які призвели до появи великої кількостікримінальних структур, про виважені і нормативно чіткі кроки, які забезпечили бвиробничі пріоритети, зокрема, за технологічними напрямами, про які вже йшлося.
Саме це постало бтим важелем кардинального значення, який допоміг би спинити деструктивнікризові тенденції і зрушити з місця спроможну до розвитку економічну систему,створити широку соціальну базу для ринкових умов.
5. Важливимнапрямом стабілізації економічної ситуації в Україні є вирішення проблеми праввласності і вдосконалення процесу приватизації. Для цього пропонуєтьсязапровадити дійовий механізм використання власності, що приватизується,виходячи з таких ознак власності, як володіння, розпорядження і користування. Доцільнимє модифікація самого процесу приватизації з акцентом на відповідне наповнення,розпорядження й користування. Таке наповнення може грунтуватися на опрацюваннімеханізму передачі власності в користування і розпорядження. За умов, коливласність використовується ефективно і за призначенням протягом 5-ти років, їїможливо повністю передати у володіння того, хто нею користується, в т.ч. зазалишковою вартістю.
Цей напрямпередбачає термінове визначення підприємств, які належать до державних,казенних, а також таких, що можуть бути приватизованими безпосередньо, чи такі,що спочатку передаватимуться до розпорядження й користування.
6. Не втрачаєактуальності стимулювання інвестиційних процесів за рахунок внутрішніх ізовнішніх джерел. Причому досягнення рівня іноземних інвестицій в обсязі 1,4млрд. дол. за перші 6 років незалежності — це відверто сумнівний рівень длякраїни, що територіально знаходиться в Європі і прагне бути справжді"європейською державою". Крім цього, в Україні усе ще відсутняпрограма стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій з відповіднимиважелями й механізмами реалізації.
Не є доцільнимприйняття таких екстремальних заходів, як ліквідація пільг усім СП, ухвала прощо була прийнята в квітні 1997 р. Такі дії погіршать ставлення іноземногокапіталу до діяльності в Україні. Найдоцільнішим є визначення певного кола СП(за розрахунками їх близько 200) та укладення з ними податкових угод. За цимиугодами держава бере на себе зобов’язання заохочувати діяльність СП, апідприємство бере зобов’язання сплачувати податки, виходячи з визначеногорівня рентабельності.
7. Необхідним єкомплекс заходів для подолання тіньової економіки держави. Це органічнопоєднано з проблемами повернення капіталу, що «втік» за межі України,та легалізація тіньового обігу на національному рівні. Проблема подоланнятіньової економіки виступає як важлива складова досягнення економічної безпекидержави.
8. певноїкорекції потребують відносини України з міжнародними фінансово-кредитнимиустановами. Така співпраця має орієнтуватися на максимальну гарантованістьнаціональних інтересів України. З огліду на міжнародну практику і враховуючисоціально-економічні і політичні наслідки програм міжнародних установ,необхідно активніше проводити національну економічну політику співпраці зтакими установами з урахуванням національних особливостей, макроекономічної тафінансової ситуації.
На другомуетапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована наформування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок динамічноїнаучно-технічної та інвестиційної діяльності.
У відноснодовгостроковій перспективі (третій етап) можливе створеннястабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національноїекономіки, внутрішньо збалансованої та глибоко інтегрованої в структурусвітового господарства.
Отже, необхідноюпередумовою проведення ефективної інтеграційної політики України єсинхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвиткунаціональної економіки під впливом внутрішньоекономічних факторів.
Дія зовнішеьоекономічнихфакторів інтеграції обумовлена, з одного боку, станом розвитку формзовнішньоекономічної діяльності, а з другого — середовищними умовами розвитку.
Зовнішньоторговельнадіяльність України в останні роки зберігла негативні довгострокові структурнітенденції в експорті/імпортітоварів і послуг, а саме:
-переважносировинна спрямованість експорту, перевалювання матеріаломісткого обладнання векспорті продукції машинобудування;
-нераціональністьтоварної структури імпорту;
-деформована географічнаструктура експорту та імпорту, аж до монопольної залежності від окремих країн;
-вкрайнерівномірне розміщення експортного потенціалу України.
На зовнішнюторговлю впливали й такі несприятливі фактори:
-неконкурентоспроможністьбільшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торговлі;
-велика зовнішнязаборгованість;
-недієва системамитного контролю;
-нерозвиненістьінфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у т.ч. інформаційної;
-кадрованезабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічноїдіяльності.
Середзовнішньоекономічних факторів інтеграції окремої уваги заслуговують також ті,що впливають на умови міжнародної міграції робочої сили, становленняповноцінних валютних відносин.
Формуючи власну інтеграційнуполітику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковимипріоритетами, виходячи із сучасних умов ефективного функціонування національноїекономіки (рис. 4).
/>
Рис. 4. Формування інтеграційних пріоритетівнаціональної економіки.
Середньостроковіінтеграційні пріоритети перебувають у полі двох різноспрямованих векторів. Зодного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн звисоким рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України яксамостійного суб’єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого«позаінтеграційного» розвитку в регіоні, де масштаби і динамікуекономічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні(глобальні) фактори (рис. 5).
/>
/>
/> <td/> />/>/> <td/> />
Україна
Рис. 5. Поле регіональних інтеграційних пріоритетів.
У перспективі нанайближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічнівідносини з країнами СНД. Інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтіїмає орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів іробочої сили.
На мікроекономічномурівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуваннямрівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічній і виробничійсферах різних галузей економіки.
На макроекономічному рівні доцільно,щоб Україна дедалі повніше входила до міждержавних координируючих структурЕкономічного союзу при збереженні статусу асоційованого члена. Найбільшактуальним є створення режиму вільного руху товарів, а також формуванняефективної міждержавноїрозрахункової системи (на основі платіжної абоклірінгової угоди). Без налагодження такого типу інтеграційних зв’язків Українаможе втратити «свої» зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не будеготова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможністьукраїнських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характертощо). Виникає реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортногопотенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективнихнауково-технічних та виробничих зв’язків.
Інтеграційнаполітика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновленняефективних традиційних зв’язківу сфері міжнародної спеціалізації такооперування.
Специфічне місцесеред інтеграційних угруповань може зайняти Черноморське економічнеспівробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого 1992 р. підписаликерівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Росії, Румунії,Туреччини, України.
Основні напрямипричорноморського співробітництва:
-формуванняінфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних фінансових таінформаційних мереж;
-спільнебудівництво о’єктів транспортної інфраструктури, розвиток транспортно-експедиторськогоспівробітництва;
-комплексневикористання і охорона ресурсів Чорного моря;
-співробітництвов розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі раціональногоенергоспоживання;
-реалізаціяспільних проектів щодо технологічного переобладнання метелургічних виробництвкраїн-учасниць;
-участь уконверсії оборонної промисловості та ін.
у довгостроковомуконтексті очевидна орієнтація України на європейські інтеграційні структури, щорозвиваються на основі ЄС. Група фахівців Інституту світової економіки таміжнародних відносин НАН України під керівництвом В. Сіденка обгрунтованосформулювала основні завдання зовнішньоекономічної політики України щодо ЄС такраїн-членів цієї організації:
-якомога повнішареалізація у відносинах з ЄС загальних принципів торгово-економічногоспівробітництва;
-своєчасне ікомплексне вжиття економічних та політичних заходів, необхідних для початкупереговорів з ЄС щодо створення в перспективі зони вільної торговлі;
-здобуттяпослідовної підтримки з боку ЄС у питання якнайшвидшого приєднання України доГАТТ, Світової організації торгівлі (СОТ);
-забезпеченнябезперешкодного доступу основних експортуємих товарів і послуг України на ринкиЄС;
-здобуттястабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведенняринкових перетворень в економіці України.
Важливим єрозуміння об’єктивно обумовленої етапності в реалізації інтеграційнихпріоритетів України в Західній Європі з відповідною орієнтацією як внутрішньої,так і зовнішньоекономічної політики (табл. 1).
Таблиця 1
Етапи реалізації зовнішньоекономічноїполітики України стосовно ЄС
Етапи та головні завдання
Особливості зовнішньоекономічної політики
1. Створення умов для розвитку співробітництва та інтеграції (4-5 років)
- успішне проведення внутрішніх економічних перетворень щодо створення ринкового середовища, адаптованого до умов взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами.
- створення мікроекономічних передумов для майбутнього включення в європейські економічні структури шляхом створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп.
- адаптація законодавства України до вимог ГАТТ/СОТ і початок його пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства ЄС.
- визначення пріоритетних галузей і секторів української економіки, що мають порівняльні переваги у світовій і європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в т.ч. за рахунок залучення кредитів та прямих іноземних інвестицій з країн-членів ЄС.
- вибіркове підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна здатна дотримуватися жорстких міжнародних вимог і стандартів, апробація конкретних механізмів включення України до європейських економічних структур.
- розвиток договірних відносин з ЄС, одержання більш вільного доступу до Загальної системи преференцій європейських співтовариств від 1971 р.
- використання фінансової допомоги ЄС з метою подалання тимчасових ускладнень з платіжним балансом України, забезпечення критичного імпорту, стабілізації грошової системи і подолання високих темпів інфляції за умов розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структуних зрушень.
Експорт: підтримання загальних масштабів і динаміки, швидка реакція на поточні наявні можливості збільшення; якісний розвиток традиційного експорту.
Імпорт: стимулювання ввезення дефіцитної сировини та напівфабрикатів, продукції критичного імпорту; імпорт комплектуючих деталей, вузлів, компонентів в межах кооперації; закупка ліцензій, ноу-хау і обмеження ввозу окремих товарів непершочергової потреби; вибірковий протекціонізм.
Промислова і науково-технічна кооперація: створення умов для науково-технічної кооперації; активізація роботи з патентування в країнах ЄС нових технічних рішень і технологій.
Інвестиційне співробітництво: формування умов для масштабного залучення іноземних інвестицій із країн ЄС; співпраця з фінансово-кредитними організаціями ЄС; ефективне використання технічної допомоги.
2. Прискорена адаптація і початок входження в європейські економічні структури (6-10 років)
- прискорений вихід і закріплення на спільному ринку ЄС українських виробників товарів і послуг в пріоритетних міжнародноспеціалізованих сферах і секторах української економіки.
- суттєве розширення і поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, насамперед через розвиток великих інтернаціоналізованих фірм, ФПГ, і створення тим самим передумов для майбутньогї комплексної інтеграції в європейські структури економіки країни в цілому.
- значна диверсифікація форм економічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної та виробничої кооперації.
- за умови досягненняпринципової згоди ЄС на створення в перспективі з Україною зони вільної торгівлі — проведення переговорів з ЄС і підписання комплексної угоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків і зборів кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів і послуг, застосування національного режиму внутрішнього оподаткування до товарів і послуг іншої сторони.
- прийняття єдиних правил щодо регулювання економічних та науково-дослідницьких взаємовідносин; досягнення приблизної адекватності законів України і країн ЄС у таких сферах: митне законодавство, законодавство про компанії, банківську справу, бухоблік компанії та податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя людей, охорону тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, законодавство та нормативні правила стосовно ядерної енергії, транспорт.
- поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв’язків — в сфері переміщення капіталів та робочої сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики.
Експорт: селективний розвиток виробничо-експортного потенціалу; диверсифікація традиційного експорту; розвиток експорту на основі високих технологій у пріоритетних для України галузях; розширення експорту послуг.
Імпорт: лібералізація, збагачення внутрішнього ринку товарами світового гатунку виробничого і невиробничого споживання; впровадження сучасної системи сертифікації якості імпортних товарів і послуг.
Промислова і науково-технічна кооперація: інтенсифікація науковотехнічної та розгортання у пріоритетних галузях науково-виробничої кооперації із залученням конкурентоспроможних підприємств України; виробнича кооперація і формування міцного експортноспроможного сектора економіки.
Інвестиційне співробиництво: селективне стимулювання іноземних інвестицій; експорт капіталу з орієнтацією на перспективні зарубіжні ринки товарів.
3. Комплексна інтеграція в європейські економічні структури (10-20 років)
- інтеграція економіки України в цілому в європейські економічні структури, сформованя на основі ЄС.
Оптимізація масштабів і структури експорту, імпорту, глибока виробнича, науково-технічна кооперація, ефективне інвестиційне стимулювання.Принциповезначення для реалізації ефективної політики України є інтенсифікація її дво-або багатосторонніх зв’язків, активна участь в діяльності міжнароднихекономічних організацій.
Україна сталачленом МВФ, Світового банку, ЄБРР, а також має статус спостерігача в ГАТТ.Україна вирішує практичне питання співпраці в структурі ГАТТ/СОТ, інтенсифікує свою політику щодоінших впливових міжнародних організацій, насамперед Організації економічногоспівробітництва і розвитку (ОЕСР).
2. Інтеграція України усвітове господарство [1991-1997 рр.]
Розглядаючиінтеграцію України у світове господарство в контексті розвитку світовоїекономіки, можна виділити такі елементи, що характеризують стан взаємодіїУкраїни і світової економіки: структуру національної валютної системи,географічну і продуктову структуру зовнішньої торгівлі, кількість іноземнихінвестицій у національну економіку, участь у міжнародних міграційних процесах.
Таким чином, станінтегрованості республіки України у світову економіку на 1991 р. визначавсятакими параметрами:
- національнавалюта — рубль СРСР, неконвертована валюта;
- курсфіксований;
- валютнабіржа відсутня;
- власнівалютні резерви відсутні;
- зовнішняторговля жорстко контролювалася шляхом ліцензування та квотування;
- буливідсутніми іноземні інвестиції в національну економіку;
- НБУ булосформрвано тільки в 1992 р.;
- географіяі структура експорту і імпорту визначалися інтеграційними позиціями СРСР.Основна частка у зовнішній торговлі припадала на країни соціального табору іцентрально-планової орієнтації;
- міграційніпроцеси існували тільки в межах респеблік СРСР.
На 1997 р.склалася така ситуація:
- буловведено національну валюту України — гривню;
- валютнийкурс плаваючий у межах валютного коридору;
- функціонуєу щоденному режимі УМВБ;
- утворилисявалютні резерви;
- Українастала членом МВФ;
- Зовнішняторговля стала ліберальною;
- У червні1997 р. Україна стала 138-ю державою, яка прийняла на себе зобов’язаннявиконувати статтю 8 статуту МВФ. Це означає, що гривня України сталаконвертованою валютою з поточних операцій.
Зовнішняторгівля України
На 01.01.97Україна торгувала вже з 183 країнами світу. Найбільший обсяг експорту припадавна Росію — 38,7% від загального обсягу експорту. Загальний обсяг зовнішньоїторгівлі у 1996 р. становив 32365,2 млн. дол., в т.ч. експорт — 14061,7 млн.дол., імпорт — 18203, 5 млн. дол. Дефіцит торговельного балансу дорівнював4141,8 млн. дол.[2]
Загальний обсягзовнішньої торгівлі послугами становив 5534,18 млн. дол., в т.ч. експорт — 4745,6 млн. дол., імпорт — 787,54 млн. дол.
В структурізовнішньої торгівлі виділяються: продукція тваринництва, яка становить 4,2%експорту; продукти рослинного походження — 6,2%; продукція харчовоїпромисловості — 9,1%; хімічної промисловості — 11,7%; металургічного комплексу- 32,3%; вироби транспорту — 4,5%.[3]
Структуразовнішньої торгівлі конкретно відбиває сировинний, факторний потенціал України.
Українаі міжнародний рух капіталу
Протягом усьогоперіоду існування незалежної України спостерігається «відплив капіталу закордон», що є характерним для будь-якої нестійкої економіки. Оскільки цепроцес, властивий скоріше тіньовому сектору економіки і невраховуваний уплатіжному балансі як прямі зарубіжні інвестиції резидентів Украіни, то насьогодні про офіціальний експорт капіталу з України говорити важко.
Українськаекономіка, головним чином, є об’єктом інвестування. За даними ЮНКТАД, у 1995 р.загальносвітовий обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) зріс порівняно з 1994р. на 40% і становив 315 млрд. дол. 15% з них припали на «Азіатськихтигрів». На частку 100 країн, які закінчують таблицю реципієнтів капіталу,в т.ч. Україну, припадає всього 1% ПІІ.[4]
Однак слідсказати про зростання обсягів інвестицій у національне господарство України. На01.01.96 їх обсяг був меншим за 1 млрд. дол.; на 01.01.97 — 1,4 млрд. дол.Найбільше прямих іноземних інвестицій в економіку України припадає на США — 217,4 млн. дол. (17% від усього обсягу ПІІ); на Німеччину — 176,6 млн. дол.(14,4%); Росію — 115,1 млн. дол. (9,4%); Нідерланди — 82,7 млн. дол. (6,7%);Кіпр — 66,5 млн. дол. (5,4%).[5]
Українаі міжнародна міграція
Для регулюванняпроцесу взаємовідносин України з світовою економікою в галузі міграціїнаселення створено Державний комітет у справах національних міграцій (ДКНМ).Крім того, управління у справах верховного комісара ООН з прав біженціввідкрило свій офіс в Києві.
Загалом кордониУкраїни протягом року в обох напрямах перетинають понад 100 млн. чол.
На основівикладеного можна зробити висновок, що Україна як країна, що виникла врезультаті процесів регіоналізації, процесу розвитку світової еоконміки, єдосить інтегрованою у світове господарство і процес інтеграції визначаєтьсяпроцесами формування нової структури системи «світове економіка».
Заключення
ІнтеграціяУкраїни в світове господарство — один зпріоритетів її державної політики з моменту проголошення незалежності. Активне включення України в міжнародний поділ праці (МПП)призвано служити:
— підтримці в функціональному станіїї галузей в період структурної перебудови і становлення ринкових відносин вдержавах колишнього СРСР;
— витяганню вигід від участі в МПП за рахуноквикористання порівняльних переваг у виробництві тих або інших товарів;
— забезпеченню оптимальних масштабіввипуску продукції, гарантуючих окупність витратна розробку і освоєння випуску нових видів продукції;
— отриманню доступу до світовихресурсів науково-технічної інформації і капіталу.
Як показуєсвітовий досвід, інтеграція в сучасну світову економіку — це тривалий процес,який вимагає вироблення довгостроковоїекономічної політики, що враховує історичні і господарські особливості кожноїконкретної країни, тенденції НТП ісвітогосподарських зв'язків. Її реалізація складається в структурній перебудовіекономіки, підвищенні конкурентоспроможності її галузей, кореної перебудовіформ і методів господарських зв'язків, в поступальному русі вперед в напрямі більшої відвертості економіки.
Список літератури
1. Указ Президента України “Про затвердження стратегії інтеграції Українидо ЄС” // Урядовий кур’єр. – 18червня 1998.
2. Бачурин А. Интеграция экономик и создание общего рынка – велениевремени // Экономист. – 1996. — № 7. – с. 43-51.
3. Дергачев В. Особенности мирохозяйственной интеграции Украины на основесвободных экономических зон // ЭкономикаУкраины. – 1996. — № 7. – с. 43-51.
4. Егоров И., Михайлов В. Иностранные инвестиции в экономику Украины:тенденции и ожидания.// ФинансоваяУкраина. — 18 февраля 1997 г.
5. Кириченко О. Деяки аспекти входження України у світову господарськусистему // Економіка України. –1997. — № 7. – с. 75-82.
6. Матеріали Мінстату України «Торговий дефіцит — 96»// Фінансова Україна. — 1 квітня 1997 р.
7. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки вглобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997. – 235 с.
8. Плотніков О. Україна: місце в світі і шляхи виходу з кризи // Україна: аспекти праці. – 1997. — № 5. – с.33-35.
9. Пустовойтенко В. П. Україна зацікавлена в європейській інтеграції // Урядовий кур’єр. – 3 лютого 1998.
10. Сіденко В. Прорив у Європу – яким чином? // Політика і час. – 1997. — № 11. – с. 18-27
11. Скеленко О., Дрозденко В. Проблеми входженняУкраїни до ЄС // Розбудовадержави. – 1996. — № 2. – с. 31.
12. ТокаревА. Интеграция Украины в международное разделение труда // Бизнес-Информ. – 1998. — № 8. – с.66-70.
13. ЧистілінД. Еволюційний розвиток світової економіки та інтеграція України // Економіка України. – 1999. — № 1. –с.80-88.
14. ШевченкоС. Украина вырабатывает теорию и стратегию интеграции в ЕС // Финансовая Украина. – 15 октября1996.