Реферат: Інфляція та антиінфляційні заходи
В С Т У ПЕкономічну теорію традиційно ділять надві частини: макроекономіку та мікроекономіку. Ці терміни походять з грецькоїмови: “макро” означає велике, а “мікро” – мале. Макроекономіка виявляєвластивості економіки як єдиного цілого, економічного життя в широкому плані.Мікроекономіка ж дає уявлення про рух індивідуальних цін та інших показниківцього рівня. Вона досліджує складну систему зв'язків, що виступають як ринковиймеханізм. Макроекономіка тісно взаємодіє з мікроекономікою. Як неможливозрозуміти поведінку натовпу без елементарних знань психології, так і не можебути плідним аналіз макроруху в економіці без розуміння макромеханізмівпропозиції і попиту.
Макроекономіка як наука вивчає агрегатні, тобто сукупні економічнівеличини. Ці величини є розрахунковими змінними, що характеризують окремівагомі риси економічного життя. Наприклад, покупці мусять знати ціни на масло,взуття, тарифи на телефонні послуги й тисячі, десятки тисяч інших цін, але вониніколи не купують товарів за загальним рівнем цін. Водночас дуже важливо знатипро динаміку такого агрегатного показника, як загальний рівень цін, щовимірюється, зокрема, через індекс споживчих цін. У багатьох країнах цей показникобчислюється щомісячно і його публікують засоби масової інформації. Іншийнадзвичайно важливий агрегатний показник, що характеризує стан економікикраїни, - національний продукт. Кожна агрегатна економічна змінна обчислюєтьсяза відповідною методикою із суми індивідуальних економічних величин. Системаагрегатних показників характеризує загальний стан економіки.
Вивчення макроекономіки – сьогодні надзвичайно важливе завдання.Макроекономічні явища відбивають успіхи або невдачі будь-якої країни. Державаможе впливати на господарські показники через економічну політику, зокрема,видатки, податки, зміну монетарної політики. Дискусії навколо макроекономічнихпроблем формують окремі розділи у платформах політичних партій та їхкандидатів.
Інфляція є однією із найтяжчих економічних хвороб ХХ століття. ЇЇгрізні симптоми зафіксовані в господарствах ринкової економіки. Не малиімунітету проти інфляції і ті економіки, де механізми ринку були зруйнованіадміністративно-командною системою. Особливо негативно відбивається інфляція навсіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.
Основна мета курсової – розкрити суть інфляції; механізм її формування,основні причини виникнення і поглиблення; економічні, соціальні і політичнінаслідки та основні шляхи її подолання. Значна увага в роботі також приділена з'ясуванняособливостей прояву інфляції в умовах сучасної України та антиінфляційнійполітиці, спрямованій на оздоровлення економіки і підвищення життєвого рівнянароду.
1. Суть інфляції та механізми її формування.
За своїм походженням інфляція – явище, пов'язане з рухом грошей. Піднею передусім розуміють підвищення рівня цін. Одначе коли ціна на ті чи іншітовари підвищується час від часу – це ще не інфляція. Адже вона може бутивикликана, наприклад, поліпшенням даного товару, а отже, збільшенням йоговартості. Інфляція ж означає, що виникає такий тиск на підвищення загальногорівня цін, що гроші знецінюються.
1.1. Позитивні та негативні сторони інфляції
Інфляція виникає на розбалансованомугрошовому ринку, проте її віруси поширюються за межі цієї сфери, викликаючинегативні процеси і в інших частинах економічного організму: поражаютьвиробництво, розподіл, споживання тощо. І чим більше занедбана інфляційнахвороба, тим складніші проблеми стоять перед державою, тим об”ємнішим має бутикомплекс заходів антиінфляційного регулювання. Адже лікувати доводиться уже нетільки грошовий ринок, але й державні фінанси, інвестиційний процес, поточнеспоживання та інші галузі економіки.
Історія, щоправда, знає чимало прикладів, які, здавалося б, свідчатьпро те, що інфляція має не тільки негативні, але й позитивні сторони. Ісправді, іноді буває так, що відкрита інфляція, породжуючи безперервнезростання цін, викликає сліпу реакцію ринкових механізмів, стимулює пожвавленняна товарних ринках, веде до підвищення ділової активності, розширеннявиробництва і зайнятості. Цьому сприяє інфляційне зростання попиту на акції. У60 –70-х роках уряди багатьох розвинутих країн навмисно провокували подібногороду інфляційні буми, використовуючи їх як засіб короткострокового регулюванняекономіки.
Одначе коли йдеться про довгострокову перспективу, то, як доведеносвітовою економічною наукою і підтверджено господарською практикою, в подібнихзаходах немає нічого позитивного. Більше того, вони навіть не нейтральні, азавдають економіці великої шкоди. І навіть нетривалі інфляційні процесинегативно відбиваються на економіці. Вони затягують її оздоровлення, роблятьнеминучим застосування радикальних і досить болючих у соціальному відношенніантиінфляційних заходів, супроводжуються зростанням безробіття, зниженнямякості життя тощо.
Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошовогомеханізму та самих грошових форм. У сучасних умовах головною формою проявуінфляції є знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів,серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошовоїодиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розривміж рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн ісвітовому ринку загалом. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземноївалюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж єпроявом інфляції.
Всі ці риси дужеяскраво проявилися на початку 90-х років в українському карбованцеві.
1.2. Вимірювання інфляції та стадії її розвитку
Інфляція вимірюється за допомогоюіндексу цін. Останній відображає відношення між сукупною ціною певного наборутоварів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду ісукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовомуперіоді. Вказаний орієнтир, або початковий рівень, називається “базовим роком”.Це можна виразити за допомогою формули:
Індекс цін у даному році =
ціна ринкового кошика в даному році х 100.
/>/> ціна аналогічного ринкового кошика в базовому році
Найвідомішим серед індексів цін є індекс споживчих цін, з допомогоюякого вимірюються ціни фіксованого ринкового кошика, який містить близько 300споживчих товарів і послуг, котрі купує типовий міський житель. Підвищенняіндексу цін у даному році порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, азменшення індексу цін – про дефляцію.
Темпінфляції для даного року можна вирахувати таким чином: відняти індекс цінминулого року від індексу цін поточного року, розділити цю різницю на індексцін минулого року, а тоді помножити на 100.
Інфляція має певні закономірностірозвитку. Вона розвивається поступово як процес, котрий можна розділити накілька стадій. На першій стадії темпи зростання емісії випереджають знеціненнягрошей, причому це випередження поступово зменшується, наближаючись довирівнювання. На другій стадії інфляції темпи знецінення паперових грошейвипереджають темпи зростання емісії. Внаслідок дії ряду факторів зайва масагрошей в обігу починає зростати швидше за їх емісію. Зростання цін, а значить ізнецінення грошей, визначається передусім динамікою зайвої маси грошей і томувипереджає темпи емісії.
Однією із закономірностей інфляції є поступове зростання темпівзнецінення грошей. За цім критерієм виділяються кілька стадій розвиткуінфляційного процесу, для кожної з яких властивий свій тип інфляції. Найчастішевиділяються чотири типи інфляції – повзуча, відкрита, галопуюча ігіперінфляція.
Повзуча інфляція характеризується прискореним нагромадженням грошей вобігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що маємісце на початку розвитку інфляційного процесу. Деякий час зростання цін можерозвиватися повільними темпами. Якщо вони не перевищують 3 – 5 % на рік, тотака інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних суб'єктів,і вони можуть легко пристосуватися до неї. Тому вона може навіть штучно підтримуватися
протягом тривалогочасу з певними цілями, що й надає їй повзучого характеру.
Відкрита інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей перевищують5 % на рік. Наслідки інфляції стають відчутними насамперед у монополізованихсекторах економіки. Зайняті в них підприємці починають прискорено підвищуватиціни на свої товари у відповідь на зростання попиту. Їхні покупці у зв'язку зцим починають зазнавати додаткових втрат, а тому підвищують ціни на своїтовари, включаючи і товар робоча сила. Поступово інфляція поширюється на всісектори економіки, порушуючи її рівномірний, збалансований розвиток.
Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають20 –25 % на рік. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності тасоціальне напруження в суспільстві. Найорганізованіші групи економічних суб'єктівдомагаються різкого підвищення цін на свої товари, що примушує й інші категоріїорганізовуватися та посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Темпзростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним іне піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різконегативно впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя країни.
Гіперінфляція характеризується перевищенням темпів знецінення грошей на40 – 45 % на місяць. На цій стадії гроші починають втрачати здатністьвиконувати свої функції, падає їхня роль в економіці, відбуваєтьсянатуралізація господарських зв'язків, поширюються бартерні операції,порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються неорганізовані,стихійні процеси в економіці тощо.
Інфляційний процес по-різному розвивається і виявляється в умовахвідносної дії всіх ринкових чинників в економіці і в командно-адміністративнійекономічній системі. Закономірності й особливості інфляційного процесунайповніше виявляються в розвинутій ринковій системі господарювання. Проте і вцих умовах розвиток інфляції зазнає деформуючого впливу зовнішніх факторів.Передусім це – циклічність процесу сучасного виробництва та державнерегулювання економіки. У міру посилення державно-монополістичного втручання увиробничі процеси відбувається деформація економічного циклу, а водночаспоглиблюється зв'язок інфляційного процесу з його певними фазами. Такеекономічне становище, коли кризовий спад збігається з інфляцією, дістало назвустагфляція.
Ще більшою специфікою характеризується інфляція в умовах глобальногодержавного регулювання економіки, зокрема в адміністративно-командній системігосподарювання, що тривала довгий час в Україні, яка входила до складу СРСР.
1.3. Інфляція, викликана деформацією психології
Серед механізмів відкритої інфляції насамперед варто виділити той, що пов'язанийз деформацією психології споживачів і виробників.
Припустимо, щоспоживач діє в зовсім здоровій не інфляційній ринковій економіці. Це означає,що подорожчання товарів він розцінює як рядову подію, бачить у ньому свідченняпрацюючого ринкового механізму і розраховує на їх неминуче здешевлення внайближчому майбутньому. Цілком ймовірно, що під впливом подібних очікуваньспоживач утримуватиметься від того, щоб негайно витратити гроші, спробуєнарощувати заощадження і цим зберегти їх реальну цінність. Діючи таким чином,споживач додає сили ринковому механізму, допомагає йому знизити ціни.
Інфляція ж викликає глибокі, радикальні зміни психології споживача.Стикаючись з постійним підвищенням цін, він починає думати, що товари і послугиніколи не стануть дешевшими. Проблема для споживача полягає в тому, щобправильно передбачати, на скільки саме вони подорожчають. До таких прогнозівпристосовуються, підлаштовуються споживчі рішення стосовно того, яку частинудоходу витратити на поточне споживання, а яку заощадити. Зрозуміло, що прагнучихоча б зберегти свій життєвий рівень споживач нарощуватиме поточний попит,зменшуючи заощадження. Саме це, до речі, відбувається в сучасній українськійекономіці, де адаптивні сподівання стали однією з головних причин справжньоїспоживчої параної і безупинного нагнітання ажіотажного попиту, провідною ланкоюінфляційного механізму.
Покупці, страждаючи від інфляційної хвороби, бачать у кожному виткузростання цін підтвердження правильності, розумності своїх рішень, а отже,продовжують нарощувати попит. Розширення останнього викликає чергове підвищенняцін, яке робить адаптивні інфляційні очікування ще стійкішими. Знову настаєприплив попиту і т.д. При цьому утворюється надзвичайно небезпечний для економікисамопродукуючий механізм інфляції, “зачароване коло”, яке дуже важко розірвати.Споживач власними руками поглиблює інфляцію, вважаючи при цьому, що діє цілкомраціонально і розсудливо.
У результаті функціонування вказаного механізму в економіці, як правило,починає відчуватися гостра нестача заощаджень. Адже заражена вірусом інфляціїлюдина живе одним днем, не задумуючись про майбутнє і мало що залишаючи дляекономічного розвитку. Дефіцит збережень згубно відбувається на обсязікредитних ресурсів, перешкоджає зростанню інвестицій, виробництва й пропозиції.Тобто чим більшу стійкість набувають адаптивні очікування, тим складнішефінансувати капіталовкладення, тим повільніше збільшується товарна маса і тимглибший інфляційний розрив.
Якщо виробники і працівники торгівлі, розраховуючи на підвищення цін,почнуть гальмувати продаж, приховувати товари, сподіваючись з часом збути їхдорожче, то ситуація може значно погіршитися. Подібні дії іноді зустрічаютьсянавіть у ринковій економіці, де тривале приховування товарів здатне викликатибанкрутство. Зрозуміло, що там, де панує адміністративно- командна система,вони набагато поширеніші. Адже державна торгівля, не пропускаючи товари допокупців, мало чим ризикує, оскільки володіє тіньовими ринками збуту необмеженоїмісткості.
Отже, адаптивні інфляційні очікуваннясприяють формуванню невдалої комбінації повільного зростання пропозиції і швидкогозбільшення попиту. Формується механізм, який неухильно тягне ціни вгору. Прицьому слід зазначити, що адаптивні очікування мають мікроекономічну природу,визначаються подіями, що відбуваються на конкретних ринках. Роздумуючи, скількигрошей витратити на купівлю, споживач керується рухом тих цін, які бачать наринку (в магазині, в кінотеатрі, пральні тощо).
На будь-які зміни макроекономічних умов, що виражаються, припустимо, ускороченні бюджетного дефіциту або в переході до неінфляційної грошовоїполітики, він реагує не раніше, ніж переконається в тому, що ціни насправдізнижуються. До цього адаптивні очікування будуть і надалі домінувати упсихології споживача, який продовжить нагнітання поточного попиту за рахунокзаощадження. Сам характер адаптивних очікувань такий, що їхній шлейф тягнетьсядовго, підтримуючи інфляційний механізм навіть тоді, коли на рівні народногогосподарства вже зроблено, здавалось би, все необхідне для припинення інфляції.
/>Отже, гасінняінфляційних очікувань – найважливіша проблема держави, що стає на шлях боротьбиз інфляцією. Судячи із недавнього минулого розвинутих країн проблемапозбавлення людей нездорової інфляційної психології, що виявляється на ринку увигляді ажіотажного попиту, не менш складна і багатогранна ніж, наприклад,структурна перебудова виробництва або нормалізація бюджету і грошового обігу.Тут ніяк не обійтися без всебічного зміцнення ринкових механізмів. Діючи вобстановці загального підвищення цін, тільки вони здатні викликати зниженняостанніх хоча б на деяких товарних ринках, що підвищить схильність дозаощадження, допоможе стабілізувати поточний попит.
1.4. Інфляція попиту і витрат
В основі іншого механізму формуванняінфляції лежить взаємозв'язок попиту й витрат, що відображено на рисунку 1.1.
/> AS2
Рівень цін (базовийрівень=10) АS
/>/>/>/> 1,3 Інфляція, спричинена
попитом
Е3
/>/>/> AS1
/> 1,2
Е2
/> 1,1
/>
E1
/>1,0
Природний рівень AD2
реального обсягу
виробництва
/>
/>/> AD1
/>
/>/>/>/>/>/>/>/>/> 900 1000 1100 1200 Реальний обсяг виробництва
Рис.1.1. Інфляція,спричинена попитом і витратами
У міру того, як економічна система у своєму русі проходить від точки Е1через Е2 і Е3, характерні зміни в економіці і грошовомуобігу викликають інфляцію (тривале підвищення рівня цін). Як видно з рис. 1.1,інфляційні процеси розвиваються у двох, відмінних один від одного, варіантах.Згідно з першим, під час руху кривої сукупного попиту вгору відносно нерухомоїкривої сукупної пропозиції АS1 рівень цін зростає, а реальний обсягвиробництва збільшується. Такий варіант називається інфляцією, спричиненою попитом,оскільки зростаючий попит підштовхує вгору рівень цін.
І навпаки, у міру того як економічна система рухається від точки Е2до точки Е3, крива сукупної пропозиції рухається за незмінногоположення кривої сукупного попиту. Тепер хоча рівень цін продовжує зростати,реальний обсяг виробництва знижується. Такий варіант називається інфляцією,спричиненою витратами, оскільки у цьому випадку рівень цін піднімається вгоруза рахунок очікування збільшення майбутніх витрат. Спочатку цей термінзастосовувався у тих випадках, коли вимоги підвищення заробітної плати об'єднаннямипрофесійних спілок приводили до зростання затрат на випуск продукції того чиіншого підприємства. Тепер цей термін застосовується набагато ширше – практичнов будь-кому випадку, коли крива сукупної пропозиції рухається вздовж нерухомоїкривої сукупного попиту.
1.5. Інфляція, що супроводжується спадом виробництва ізростанням цін
Світовий досвід показує, що інфляційніпроцеси можуть відбуватися і за високого обсягу виробництва та низького рівнябезробіття і зниження цін. Вони можуть також виявлятися одночасно, тобтосупроводжуватися зростанням цін і синхронним застоєм, а то й спадом обсягувиробництва. Економічна ситуація, що склалася в Україні на початку 90-х років,підтверджує це положення. Україна стала одним із світових лідерів щодо рівняінфляції.
Інфляційний процес, що супроводжуєтьсяекономічним спадом, відображений на рисунку 1.2. Із цього рисунка видно, що врезультаті процесу галопуючої інфляції, економічна система пройшла потраєкторії до точки Е1 (показана на рисунку стрілкою). У ційситуації, замість того, щоб дати можливість економічній системі просунутисядалі до точки Е2а, Центральний банк обмежує зростання кількостігрошей, що перебуває в обігу, фіксуючи криву сукупного попиту в положенні АD1,але інерція очікування інфляційних процесів тягне криву сукупної пропозиції вгору в положення АS2. Економічна система зазнає інфляції,спричиненої витратами, яка скорочує реальний обсяг виробництва, але не в змозіприпинити дію господарських агентів, пов'язаних з інфляційними очікуваннями. Уміру того, як крива сукупної пропозиції зміщується дедалі вище до положення АS3,реальний обсяг виробництва падає нижче від природного рівня і настає періодінфляції, який пов'язаний із спадом.
/>/>/>Рівень цін (базовийрівень=1,0) Крива сукупної AS AS3
Пропозиції на трива-
ломучасовому інтервалі
/>2,6
/>
E2а
2,4
/>/> AS2
/>
E3<sub/>
/>2,2 AD2
E2
/>/>2,0 AS1
E1
/>/>1,8
/>
/> Природнийрівень реаль-
/>/> ного обсягу виробництва AD1
/>
/>/>/>/>/>/>/>/>/> Реальний обсяг виробництва І витрати
900 1000 1100 1200
Рис. 1.2. Інфляція, що супроводжується спадом виробництва ізростанням цін.
Спочатку, як видно на рисунку 1.2,економічна система перебуває в точці Е1, що розглядається якрезультат панування процесів галопуючої інфляції в попередні роки. Економічнасистема в цей час рухалася по траєкторії, поміченій на рисунку стрілкою, і такою,що закінчується в точці Е1. Очікуючи збільшення темпів інфляції внайближчому майбутньому, підприємства орієнтуються у своїх очікуваннях на вищийрівень цін на фактори виробництва, що залучаються. Цей рівень цін визначає їхнівитрати в наступному році. Дана обставина сприяє зміщенню кривої сукупноїпропозиції вгору з АS1 до АS2.
Якщо центральні банки не протидіютьзростанню грошової маси, то крива сукупного попиту зміщується вгору в положенняАD2 й економічна система досягає точки Е2а. Рівень цінзростає до відмітки 2,2, а реальний обсяг виробництва залишається на рівні 1100млрд.грн., що набагато вище від природного рівня. Припустимо, що центральнийбанк вирішує відреагувати на інфляційні процеси, різко зупинивши зростаннякількості грошей, що перебувають в обігу. Без наявності такого зростання кривасукупного попиту залишається в положення D1. Однак, господарськіагенти, як і раніше, очікують майбутнє зростання рівня цін на факторивиробництва, що залучаються. Крива сукупної пропозиції, таким чином, продовжуєзміщуватися вгору – із положення S2 до S3. Враховуючи, щоцентральний банк обмежує зростання грошової маси, економічна система перейде ізположення Е2 до Е3. Інфляція, пов'язана зі спадом,посилюється, а рівень реального обсягу виробництва падає нижче від попередньогорівня.
Головною причиною інфляції, пов'язаноїзі спадом, є інерція в очікуванні інфляційних процесів. Саме вона продовжує“тягнути” вгору криву сукупної пропозиції, навіть через деякий час після вжитихобмежувальних заходів з боку центрального банку.
Існують два можливі варіанти виходуекономічної системи із створеної ситуації. Швидкий спосіб стабілізації ситуаціїполягає у відновленні експансіоністської грошово-кредитної політики. Зміщуючикриву сукупного попиту вгору в положення D2 і враховуючи, що кривасукупної пропозиції залишається в положення S3, економічна системаможе повернутися до природного рівня реального обсягу виробництва. Однак такагрошово-кредитна політика, в якій періоди стимулювання різко змінюютьсяперіодами обмежень, не сприяє постійному прогресу в боротьбі з інфляційнимипроцесами. Навпаки, подібні дії можуть розкручувати інфляційну спіраль, за якоїінфляція переходить на вищий рівень услід за кожним економічним спадом.Економіка України на початку 90-х років стала жертвою подібних процесів.
Центральний банк може надати перевагизбільшенню зростання грошової маси, незважаючи на продовження спаду. У цьомувипадку крива сукупного попиту залишається у положенні D1. Тоді господарськіагенти рано чи пізно усвідомлюють, що вони перебільшили свої очікування щодозростання рівня цін на фактори, що залучаються до виробництва. Крива сукупноїпропозиції S3 відображає очікування, що ціни на фактори виробництва, якізалучатимуться, зростатимуть до рівня 2,4. Це випливає з того, що кривасукупної пропозиції перетинає і лінію, яка характеризує природний рівеньреального обсягу виробництва (рис.1.2).
Однак у випадку, який розглядаємо, уміру просування економічної системи із положення Е2, у положення Е3рівень цін насправді лише дещо збільшується щодо відмітки 2,2. Як тількигосподарські агенти усвідомлять, що вони переоцінили темпи зростання інфляції,крива сукупної пропозиції починає рухатися вниз. Припускаючи, що в цей періодне відбувається ніяких змін у здійсненні грошово-кредитної політики, економічнасистема продовжує рух униз і вправо вздовж кривої сукупного попиту D1,доки рівень реального обсягу виробництва не повернеться до свого природногозначення.
У моделі сукупного попиту і сукупноїпропозиції обмежене зростання грошової маси в кінцевому підсумку відновлюєстабільність цін. Однак ніхто не може гарантувати, що повернення до стабільнихцін стане швидким і безболісним. Наприклад, інфляційна спіраль початку 90-хроків в українській економіці супроводжувалася досить значним спадомвиробництва. Так, якщо ціни тут з 1991 по 1993 р. зросли більше як у 5000 разів, то випуск промислової продукції скоротився майже на 40 %. З'ясовується,що припинення інфляційних процесів обходиться для економічної системи такдорого, що кращою економічною політикою у цьому випадку є та, яка не даєпроцесам розгорнутися в повну силу.
1.6. Спіраль “зарплата-ціни”
Інфляцію затрат з певною міроюнаближення можна назвати спіраллю “зарплата-ціни”. Коли, припустимо, векономіці відбувається загальне підвищення цін, то стає неминучим падінняреальних доходів зайнятих. Для того щоб принаймні зберегти незмінним їхнійдобробут, потрібно підвищити їм грошові доходи, однак при цьому збільшитивитрати виробництва, які чинять зростаючий тиск на ціни. Подорожчання товарів іпослуг зумовлює черговий перегляд ставок заробітної плати і т.п. Розкручуєтьсяінфляційна спіраль, до того ж кожним новим витком її зупинити все важче.
Отже, з одного боку, населення зовсімне причетне до виникнення інфляції, має право розраховувати на максимальневідшкодування нанесених нею збитків; з іншого боку, повна компенсація,очевидно, призведе до того, що на повну потужність запрацює механізм інфляціївитрат, а це викличе новий скачок цін і відповідно зниження добробуту. Іншимисловами, якщо сьогодні підприємці і держава підвищать грошові доходи населенню,то завтра, ймовірно, воно відчує ще сильніший інфляційний удар.
Йдеться про одну із найскладнішихпроблем сучасної економіки, для розв'язання якої досі не знайдено найкращогорішення. Якщо в економіці розгортається відкритий інфляційний процес, то появаспіралі “зарплата-ціни” неминуча. Врятувати свої доходи від інфляції затрат вжене можна, так само як і знайти винного, точно встановити, хто саме (профспілкичи підприємці) розкрутили інфляційну спіраль. Проте інтенсивність інфляційногопроцесу, темпи зростання цін і доходів можуть бути різними. У цій ситуаціїголовне – не допустити неконтрольованого, стрибкоподібного прискорення інфляціївитрат, здатного зруйнувати економіку й одночасно звести до мінімуму неминучівтрати споживачів.
Одній лише державі таку проблему розв'язативажко. Потрібна суспільна злагода, розуміння того, що інфляція витрат завдаєшкоди всім соціальним групам. Насамперед компенсація, що надається державою,має щонайменше стосуватися грошових витрат виробництва і розмірів бюджетнихвидатків. Так, одержувачами грошових виплат по лінії державного бюджету,розрахованих на основі індексації доходів, мають бути лише ті, хто працює вбюджетних установах, живе на державну пенсію тощо.
Зайняті у виробничому, особливонедержавному, секторі протиінфляційні надбавки до заробітної плати повинніотримувати на підприємствах. І тут своє вагоме слово покликані сказатипрофспілки. У період стрімкої інфляції має бути однаковою соціальна відповідальністьі тих, хто підвищує ціни, і тих, хто домагається підвищення заробітної плати.Зокрема, профспілки, турбуючись про економіку загалом, можуть реально захиститиінтереси трудівників. Адже висуваючи непомірно високі економічнобезвідповідальні вимоги щодо номінальних доходів вони можуть лише тимчасовополегшити життя зайнятих. А коли врахувати перспективу, то може виявитися, щосвоїми діями вони тільки підштовхують розкручування маховика інфляційнихзатрат, провокують підвищення цін і в кінцевому підсумку погіршують становищелюдей, які довірили їм турботу про свій добробут.
З цього погляду становище вукраїнській економіці не може не викликати занепокоєння. Коли в розвинутійринковій економіці тиск могутньої профспілки зрівноважують не менш сильні корпорації,то в Україні така противага поки що відсутня. Більше того, далеко не всі діїпрофспілок можна визнати соціально виправданими. Бувають випадки, коли вонивимагають підвищення заробітної плати, що виходить за межі реальних можливостейекономіки, зловживають закликами до страйку (вільні профспілки донецькихшахтарів, профспілки київських працівників тролейбусного парку та ін.). Іситуація зміниться не раніше, ніж виникнуть впливові спілки підприємців іпочнуться пошуки розумних компромісів, які дали б змогу протидіяти інфляціївитрат.
Назрілою проблемою є і демонополізаціяринку праці. Монополія взагалі призводить до негативних наслідків в економіці,а за інфляційних обставин, коли гігантські загальнонаціональні профспілкові об'єднанняпочинають виступати з позиції сили (тиснути, диктувати свою волю і бізнесу, іуряду), вона стає небезпечною подвійно. Вітчизняним профспілкам треба швидшезорієнтуватися, знайти своє місце в ринковій економіці.
2. Причини інфляції
Оскільки інфляція виникає на грошовомуринку, то її корені необхідно шукати саме в деформації грошового обігу. Вона,зокрема, з'являється тоді, коли центральний (Національний) банк, що представляєдержаву, проводить помилкову грошову політику, вводячи в обіг надлишкову, тобтонезабезпечену товарами масу грошей.
2.1. Помилкова грошова політика
Однією з найважливіших стратегічнихфункцій центрального банку є постачання народного господарства потрібною заданих умов кількістю грошей. Однак ця функція не єдина. Час від часу передцентральним банком виникають й інші поточні проблеми, які прямо не пов'язані зінфляцією. Їх розв'язання також вимагає застосування дійових важелів.
Досвід країн з розвинутими ринковимигосподарствами показує, що без короткострокової грошової політики важковідвернути економічний спад або зупинити прогресуюче зниження курсу акцій нафондовій біржі. За таких ситуацій центральний банк, як правило, збільшуєпропозицію грошей. При цьому знижується їхня “ціна” (ставка банківськогопроцента) і дешевим стає кредит. Він стає більш доступним для підприємців,котрі, позичаючи гроші у банків або на фондовій біржі, можуть використовуватибільше прибутку на фінансування інвестицій і наступне збільшення обсягіввиробництва і продажу.
Центральний банк має нарощувати обсяггрошової маси і тоді, коли надає позики уряду, який покриває таким чиномдефіцит державного бюджету. За такої ситуації кількість грошей, що перебуває вобігу зростає. Припустимо, що швидкість, з якою розширюється грошова маса, невиходить за межі довгострокового ліміту, що забезпечує неінфляційний розвитокнародного господарства. За даних умов інфляції немає, оскільки в народне господарствовливається стільки грошей, скільки їх потрібно для обслуговування більшогообсягу товарів. Держава, забезпечуючи це збільшення, побіжно розв'язує і деякіінші свої проблеми, зокрема короткострокове регулювання, обслуговуваннявнутрішнього боргу тощо. Таку політику центрального банку, незалежно від того,яким був безпосередній привід для включення грошових регуляторів, можна вважатиправильною і неінфляційною.
Однак частіше бувають випадки, колидержава, намагаючись прискорити розвиток виробництва, або, маючи якусь іншумету, вдається до експансії, до економічно необгрунтованої грошової політики. Унамаганні якнайшвидше розв'язати свої поточні проблеми не гребує засобами, дояких вдається, і підключає центральний банк до застосування будь-яких із них.Легковажне ставлення до довгострокових негативних наслідків інфляційних заходівпризводить до того, що фактично втрачається уявлення про справжнє призначеннягрошової політики. Отже, замість того щоб оберігати господарство від інфляції,центральний банк, насичуючи економіку зайвими грошовими знаками, сприяє їїприскоренню.
Перевищення державних видатків над їїдоходами є одним із найвагоміших чинників інфляції. Якщо бюджет дефіцитний,то, як його не фінансуй, інфляції не уникнути. Але швидкість її наростаннязначною мірою залежить від того, як саме організоване покриття бюджетногодефіциту. Проблема бюджетного дефіциту є нині однією із найбільш гострих іспірних. Під час її обговорення часто посилаються на досвід різних країн,економіка яких нормально функціонує за 5- і 10-відсотковому рівнях бюджетногодефіциту відносно до ВВП. При цьому, однак, не беруть до уваги таку важливуобставину, як джерела фінансування бюджетного дефіциту в цих країнах, хоча самевибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір сам по собі маєпринципове значення для функціонування національної економіки.
2.2 Інфляційні джерела фінансуваннядефіциту бюджету
Бюджетний дефіцит може фінансуватисяза рахунок трьох основних джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошовоїемісії. У випадку фінансування державних видатків за рахунок позики уприватному секторі кількість товарів та послуг у народному господарстві залишаєтьсянезмінною і наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон”юктури істану ринку праці та капіталу. За наявності в країні вільних коштів інедостатності попиту на капітал з боку приватного сектора збільшення державнихвидатків, які фінансуються за рахунок внутрішніх позик, стає чинником, щосприяє економічному розвитку.
Якби український уряд мав змогупоширити серед населення і підприємств державні облігації у розмірах, достатніхдля покриття бюджетного дефіциту, то це означало б, що збільшення державнихвидатків відбувалося б за рахунок скорочення особистого споживання. Такийперерозподіл напрямів використання ВВП не становив би небезпеки дляекономічного становища України. Результати емпіричних досліджень показуютьнизьку еластичність заощаджень за процентними ставками, отже, малоймовірністьістотного збільшення добровільних заощаджень за бюджетного дефіциту. Длязменшення таких заощаджень необхідно проводити інтенсивну і тривалу роботу щодозавоювання у населення довіри до держави і Національного банку.
Фінансування бюджетного дефіциту зарахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додатковихдержавних видатків без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційноїдіяльності приватного сектора. Однак при цьому повернення боргу та йогообслуговування відбуватимуться за рахунок майбутнього виробництва, а цепотребуватиме у майбутньому відповідного зменшення обсягу імпортованих товарівта послуг.
Необхідно також мати на увазі, що закредитного фінансування державних видатків відбувається перерозподіл у часі пов'язаногоз цими видатками фінансового тягаря, отже, і залучення майбутніх поколінь дообслуговування державної заборгованості. Це навантаження можна перекласти лишев тому випадку, коли йдеться про видатки, ефект від яких настане через певнийчас. До таких видатків можуть бути віднесені насамперед безперечно рентабельніінвестиції, а також інвестиції в галузі інфраструктури, які завдяки високійпродуктивності дають змогу одержувати в майбутньому вищі доходи.
Проблема державної заборгованості маєще й політичний аспект, пов'язаний з боротьбою між законодавчою і виконавчоювладою або прагненням парламенту відсунути політичні втрати і наслідки рішень,що приймаються, до наступного законодавчого періоду. Так, фінансуванняподаткових державних видатків за допомогою позик порівняно з підвищеннямподатків або скороченням витрат викликає менше політичних втрат і незадоволенихвиборців. Адже в такому випадку немає необхідності в одержанні додатковихбюджетних доходів, отже, і в збільшенні оподаткування, немає ризику конфлікту збудь-якими групами або верствами населення, чиї інтереси будуть зачеплені, щоможливе у разі скорочення видатків.
2.3 Мілітаризація економіки
Важливим чинником інфляційного процесувиступає мілітаризація економіки. Коли масштаби діяльностівійськово-промислового комплексу надмірно зростають, з'являються принаймні тривідчутні інфляційні ефекти. Насамперед військовий сектор створює постійненапруження у видатковій частині державного бюджету. Збільшується дефіцит, а заним – й інфляційний тиск. Припустимо, однак, що державі вдалося зекономити наінших статтях видатків і так відрегулювати свої фінанси, що навіть за умовмілітаризованої економіки дефіцит бюджету виявився невеликим і його роль урозгортанні інфляційного процесу зведена до мінімуму.
Аналіз показує, що в такому випадкуінфляція все-таки матиме місце, хоча прийматиме інші, не бюджетні форми.Зокрема, яким би не був стан бюджету, військова економіка все одно поглинаєматеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, які можна використати продуктивно– для випуску продукції цивільного призначення. Якщо ресурси йшли не туди, девони реально потрібні народному господарству, то їх розподіл загалом єнеоптимальним. Через виникнення диспропорцій дедалі важче не тільки розвиватицивільне виробництво, а й навіть забезпечувати заміну зношеного устаткування,що згубно відбивається на обсязі і динаміці товарної пропозиції. Такий другийінфляційний ефект мілітаризму. Третій ефект виникає тоді, коли зайняті в оборонномусекторі виступають на споживчому ринку винятково в ролі покупців, пред'являютьпопит, але ніяк не сприяють нарощуванню пропозиції.
Все це однозначно свідчить проабсолютну необхідність демілітаризації економіки, без якої інфляції непозбутися. З кожним кроком на шляху конверсії військового виробництва діязазначених ефектів послідовно послаблюється.
2.4. Монополії і необгрунтованіпривілеї
Інтенсивність інфляційного процесузначною мірою залежить від стану ринків, від того, панує там конкурентний режимчи монополія. Практика показує, що інфляція найшвидше прогресує саме зависокого рівня монополізації ринків. Хоча монополії самі по собі не починаютьінфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуючеположення на ринку, вони намагаються не тільки встановити й утримати високіціни, але й зберегти розміри виробництва та пропозиції. Це надзвичайнонегативно впливає на співвідношення сукупного попиту і пропозиції, збільшуєрозрив між ними. До того ж монополістичні структури, руйнуючи механізм ринку,знижують еластичність пропозиції за ціною, затягують реакцію виробництва наколивання попиту, тобто продовжують інфляційну нерівновагу. Загалом можнавважати, що хоча інфляція в принципі можлива і в конкурентній економіці,монополізм надає їй додаткового прискорення.
Інфляційний процес в Україніпосилювався багатьма діями владних структур. Так, Кабінет Міністрів України у1993 році видав цілу низку постанов і розпоряджень, згідно з якими багатьомпідприємствам надавалися найрізноманітніші привілеї. Чимало з них звільнилисявід податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного чи виїзного митатощо.
Друга вагома група привілеївстосувалася валютної сфери: повне (рідше часткове) звільнення від обов'язківпродажу на міжбанківському валютному ринку України 50% валютного виторгу. Післявведення фіксованого курсу іноземних валют до карбованця уряд дозволив рядупідприємств купувати валюту за цим курсом.
Крім того, з бюджету регулярнонадавали прямі позики певним суб'єктам господарської діяльності на надзвичайнопільгових умовах. Половина кредитів надавалася під 3-5% річних, а більш яктретина господарств отримали їх під 10% річних. До того ж ці кредити надавалисяздебільшого на кілька років. Цілком зрозуміло, що в умовах нинішньої гіперінфляціїтрильйони карбованців фактично були подаровані цим підприємствам.
Уряд України визначив близько півсотнірізноманітних господарств, яким під формулювання “як виняток” надавали згаданіпільги. Деяким із них дозволялося навіть більше: відвантажувати продукцію безпопередньої оплати, сплачувати податки у кредит, проводити розрахунки безучасті банків України тощо. Варто звернути увагу на таке твердження багатьохекспертів: та кількість коштів, які країна через “подарункову” політику урядувтратила або віддала під кредит, фактично дорівнює дефіциту державного бюджету.На інфляційний процес впливає також неповнота і несвоєчасність надходженьвалютних коштів у державну скарбницю.
Хоча основні чинники інфляціїконцентруються всередині національної економіки, але є й такі, що перебуваютьза її межами. Мається на увазі перенесення інфляції каналами світової торгівлі,коли, наприклад, зростання цін на сировину або енергоносії стимулює механізмінфляції витрат. Немалу інфляційну загрозу несуть з собою потоки короткостроковихспекулятивних капіталів, що переміщуються через кордони в пошуках найвищоїставки процента. Все це стосується сучасної України. Адже підвищення в тисячіразів цін на енергоносії, які Україна імпортує з Російської Федерації іТуркменистану, також спричинило вагомий вплив на посилення інфляційногопроцесу в Україні.
3. Соціально-економічні наслідки інфляції
Інфляція, особливо коли вона досягаєрівня галопуючої або гіперінфляції, негативно відбивається на всіх сторонахсуспільного життя країни. Її першими жертвами стають споживачі, яким доводитьсястраждати від неминучого падіння якості життя. Це виявляється в найрізноманітніших формах.
3.1. Знецінення заощаджень
Якщо інфляція виявляється убезперервному загальному підвищенні цін, то найбільшу втрату мають ті, хто тримає заощадження у вигляді готівки, зберігає їх на банківських рахунках абовкладає в облігації. Кожен новий виток зростання цін невблаганно скорочує масутоварів, яку вони здатні придбати. У дещо кращому становищі перебуваютьвласники акцій, які сподіваються нехай і на інфляційне, але все ж підвищеннядоходів. Найменших збитків зазнають ті, хто встиг помістити заощадження внерухомість і матеріальні цінності – будинок, машину, земельну ділянку, золототощо.
За умов інфляції банки можуть зберегтизаощадження тільки в тому випадку, коли встановлений ними процент за вкладамидещо перевищує поточний темп зростання цін. Ця різниця має бути не меншою відрівня адаптивних інфляційних очікувань. Тоді процент, хоча б деякою міроюзахищаючи заощадження від знецінення, сприятиме припливу вкладів. Коли ждержава прагне звести до мінімуму втрати населення від відкритої інфляції, тоїй необхідно забезпечити громадянам можливість вільного вкладу заощаджень вакції або нерухомість. Оскільки держава не зуміла оберегти економіку відінфляції, вона зобов'язана допомогти людям хоча б убезпечити заощадження відпостійного зростання цін.
Інфляція негативно відбивається надобробуті населення передусім тому, що якою б досконалою не була системапротиінфляційної компенсації, їй ніколи не наздогнати руху цін. Припустимо, щоінфляція відкрита і ціни зростають щоденно. Зрозуміло, однак, що переглядставок заробітної плати і фіксованих доходів вимагають певного часу. Існують,іншими словами, прості обставини інституційного, технічного порядку, які недають можливості доходам зростати у повній відповідності з цінами. Чим більшедоходи відстають від цін, тим відчутніших ударів інфляції зазнає поточнеспоживання.
До того ж передбачити майбутнєпідвищення цін, особливо коли в економіці вирує некерована гіперінфляція, дужескладно. Оскільки уряди стурбовані бюджетними проблемами і намагаютьсязекономити на будь-яких статтях видатків, то вони, звичайно, схильнінедооцінювати ступінь інфляційної небезпеки. За цих умов протиінфляційнакомпенсація рідко буває достатньою, тому, зрозуміло, що це означає падіннядобробуту народу. Отже, інфляція негативно впливає на добробут населеннявідразу у двох напрямах – через заощадження і поточне споживання.
3.2. Зменшення купівельної спроможності населення
На зниження життєвого рівня населеннякраїни особливо негативно впливає поєднання інфляції з різким спадом обсягувиробництва. За 1990-1996 роки ВВП України скоротився на 61,7 %, тоді як навітьза роки Великої депресії (1929-1933 рр.) спад виробництва в США не перевищував25%. За таких умов можливості держави і більшості підприємств щодо розподілужиттєвих благ, об'єктивно необхідних для відтворення робочої сили, значноскоротилися.
За цих умов владні органи одночасно зполітикою, спрямованою на обвальну лібералізацію цін, здійснювали і продовжуютьздійснювати заходи щодо всілякого стримування зростання заробітної платипрацівників державного сектора економіки. Це призвело до того, що купівельнаспроможність середньої заробітної плати відносно рівня 1990 року, знизилася зазазначений період майже у 4 рази.
Через падіння реальної заробітноїплати значно звузився платоспроможний попит населення. Це і є важливою причиноюзупинення виробництва продуктів найпершої необхідності, дитячого харчування тощо.Якщо й надалі триватиме політика звуження попиту, зниження реальної заробітноїплати, то згортання виробництва не зупинити.
3.3. Зниження мотивації до трудової та підприємницькоїдіяльності
Організуючи регулювання ринковоїекономіки, держава покладається в основному на економічні методи (податок наприбуток, бюджетні субсидії, процент за кредит центрального банку тощо). Об'єктамивпливу стають грошові параметри економічної діяльності фірми, споживача, банку– дохід, прибуток, заощадження тощо. Зрозуміло, що таке управління можепринести бажані результати тільки в тому випадку, коли грошова системадостатньо стійка. Дестабілізуючи її, інфляція автоматично знижує ефективністьекономічних регуляторів, іноді навіть робить недоцільним саме їх застосування,підштовхує державу до використання інших, адміністративних способів впливу.Іншими словами, інфляція знецінює не тільки гроші, а й всю систему регулюванняринкового господарства, призводить до зниження мотивації підприємницькоїдіяльності.
4. Основні шляхи подолання інфляції
Світова практика знає цілий арсеналборотьби з інфляцією. Справа полягає лише в тому, щоб уміло його використати.Цей арсенал з певною умовністю можна поділити на дві частини. Відомаантиінфляційна стратегія, що об'єднує цілі і методи тривалого характеру. Існуєантиінфляційна тактика, від якої можна чекати результатів у межах порівняноневеликого відрізку часу.
4.1. Гасіння інфляційних очікувань
Одним із найважливіших завданьантиінфляційної стратегії є гасіння інфляційних очікувань, насамперед адаптивнихцінових. Для подолання психології суб'єктів економічної системи, позбавлення їхстраху перед знеціненням заощаджень, відвернення нагнітання поточного попиту,який зумовлений безперервним подорожчанням товарів і послуг, необхіднозупинити інфляцію. Однак проблему очікувань бажано розв'язувати якнайшвидше –ще до того, як інфляція поставлена під контроль. Світовий досвід говорить проможливість це зробити. Він показує, що інфляційні очікування якнайшвидшедолалися там, де виконувалися принаймні дві умови.
Перша із них – всебічне зміцненнямеханізмів ринкової системи. Тільки вони здатні викликати природне, щосупроводжується збільшенням кількості і підвищенням якості товарів, зниженняцін або хоча б уповільнення їхнього зростання. Лише за такої умови ймовірназміна споживчої психології, подолання в ній інфляційних мотивів. Доки споживачне переконається в тому, що коливання цін набули ринкових окреслень, вінзберігає пагубну для економіки схильність до інфляційного збільшення поточногопопиту.
Другою умовою є існування уряду, якийнепохитно дотримується курсу на поступове викорінення некеруючої інфляції ікористується довір'ям більшості населення. Заслужити це довір'я, щоправда,можна лише тоді, коли уряд ставить перед собою цілком визначені, практичноздійснимі і такі, що можна легко перевірити, антиінфляційні завдання,заздалегідь інформує про це населення і неухильно домагається розв'язання цихзавдань. Маються на увазі, наприклад, регулярні повідомлення про той рівеньінфляції, який уряд збирається утримувати, і необхідний для цього темпзростання грошової маси. Якщо уряд добросовісно виконує свої обіцянки, то івиробники, і споживачі поступово переконуються в тому, що керівництво країни нетільки з усією рішучістю стало на шлях боротьби з інфляцією, але й здатнеконтролювати становище, добиватися реалізації оголошених цілей. Чим глибше цеусвідомлюється, тим більше довіряють урядові, тим охочіше рішення про ціни,пропозицію, попит, заощадження тощо пристосовуються до заздалегідьустановленого ліміту на приріст грошової маси.
Отже даний ліміт стає реальною силою,яка впливає на економічну поведінку, сприяє зниженню інфляційних очікувань. Зацих умов учасники економічної системи починають працювати разом з урядом,допомагають йому подолати інфляцію. Тому в інфляційній обстановці, тим більше вумовах гіперінфляції, країна не може собі дозволити мати уряд, до якого не має довір'я.І ступінь останнього визначається зовсім не розмірами протиінфляційнихкомпенсацій. Довіряють не стільки “доброму”, скільки сильному уряду, який наділі довів свою рішучість і здатність протидіяти інфляції.
4.2. Ефективна монетарна політика
Другим невід'ємним компонентомантиінфляційної стратегії є тривала грошова політика. Її відмінна особливість –введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показниквизначається довгостроковим темпом зростання реального виробництва і такимрівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати.
Для того щоб грошова політика буласправді антиінфляційною, вказаного ліміту треба дотримуватися протягомтривалого часу і, найважливіше, незалежно від стану бюджету, інтенсивностіінвестиційного процесу, рівня безробіття тощо. Межу грошової експансії требаперетворити у стелю, що обмежує будь-яку діяльність держави, пов'язану зізмінами грошової маси. При цьому треба пам'ятати, що немає більш підступногошляху розладнання економіки будь-якої країни, як запуск зайвих грошей у сферуобігу. Тільки керуючись цими імперативами, держава має шанси не допустити абозупинити інфляцію. Очевидно, що здійснення антиінфляційної грошової стратегіїпід силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним відвиконавчої влади центральним банком.
Проведення центральними банкамистабілізаційної й антиінфляційної політики передусім здійснюється за допомогоютаких економічних важелів, як облікова ставка, норма обов'язкових резервів іоперації на відкритому ринку. Перші два важелі (регулятори) запускаютьмеханізми непрямої дії, що з'єднують центральний банк з іншими ланками банківськоїсистеми. Підвищуючи облікову ставку і норми обов'язкових резервів, центральнийбанк задає цій системі неінфляційну лінію поведінки. Використовуючи третійрегулятор, центральний банк уже безпосередньо впливає на стан грошового обігу.Саме він володіє найбільшою силою впливу на грошову масу.
Ринкове господарство влаштоване так,що йому не під силу здійснювати повний контроль за рахунок грошової маси.
Проте регулюючий потенціалцентрального банку навіть за умови, що він діє ідеально, в принципі обмежений. Адже,як було показано вище, в обігу постійно перебувають гроші, не тільки випущеніцентральним банком, але й інші, випущені комерційними банками. Насампередйдеться про банківські чеки. Отже, покладаючись тільки на правильну грошовуполітику, держава не зможе впоратися з інфляцією. Незалежний центральний банк,сучасна грошова стратегія, ефективна банківська система, безумовно, необхідні,але не достатні. Потрібні й інші, надійні заходи боротьби з інфляцією.
4.3. Скорочення бюджетного дефіциту
Важливим заходом антиінфляційноїполітики є скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідаціїдо його здійснення можна йти двома шляхами – через збільшення доходів ізменшення видатків держави. Перевагу все-таки слід надати другому шляху. Річ утім, що посилення податкового пресу в кращому випадку може принести лишемиттєвий антидефіцитний результат. У тривалому плані така політика звичайноведе до підриву стимулів до праці та інвестування, уповільнення економічногорозвитку і, як наслідок, скорочення надходжень до державного бюджету. Сучаснаподаткова система еволюціонізує у протилежному напрямі – у бік лібералізації,зниження ставок. Тобто правильна політика уряду, який хоче покінчити збюджетним дефіцитом, полягає не в тому, щоб якнайбільше в економіки забрати, ав тому, щоб менше їй давати із державної скарбниці.
Важливо відзначити, що вдосконаленняподаткової системи можна з успіхом перетворити в елемент антиінфляційноїстратегії. Як було показано вище, зниження ставок податку на прибуток даєдодатковий імпульс інвестиційному процесу, а від нього у віддаленій перспективіслід чекати збільшення виробництва і зайнятості, отже, маси доходів, щопідлягають оподаткуванню. У кінцевому підсумку ймовірні зростання державнихдоходів і скорочення дефіциту.
Щодо ставок прибуткових податків, тоїх зниження приводить до збільшення особистих заощаджень, звичайно, у випадку,якщо вдасться переламати інфляційну психологію споживачів. Приріст заощадженьйде як на фінансування економічного розвитку, так і на покриття дефіцитубюджету. З точки зору приборкання інфляції такий варіант дещо кращий, ніжурядові позики у центральному банку або грошова емісія, але щоб він ставреальністю, оподаткування доходів має будуватися за прогресивною шкалою. Азниження ставок охоплює здебільшого високі доходи: отже, саме власники такихдоходів схильні перетворювати їх приріст у заощадження, бідні все потратять напотреби споживання.
Однак все це може бути ефективним уперспективі. Коли ж взяти поточний момент, то антидефіцитні і антиінфляційнірезерви оподаткування у принципі обмежені, тобто вони швидких ефектів не дають.Тому основне навантаження лягає все-таки на зменшення державних видатків. Однакварто підкреслити, що скорочення бюджетних асигнувань, а водночас і дефіциту –складний процес, який вимагає досить тривалого часу. Ніякі масштабніодномоментні ампутації тих чи інших статей бюджету тут неприпустимі. Потрібнаантидефіцитна стратегія, втілена в перспективний план відновлення рівновагидержавного бюджету.
Розумна обережність не повинназаважати організації послідовного, безкомпромісного наступу на дефіцит.Проблема настільки гостра, що робить доречним застосування найжорсткішихзаходів, характерних скоріше для директивної, ніж для ринкової економіки.Інколи навіть доцільно застосовувати автоматичне пропорційне скорочення всіхвидів державних видатків на випадок, коли Міністерство фінансів подаєпарламенту такий проект бюджету, в якому величина дефіциту перевищуєзаздалегідь запланований показник.
Боротьба з дефіцитом дасть позитивнийрезультат, коли вона ведеться в межах єдиної антиінфляційної стратегії,підсилюється іншими її елементами. До них належить державне стимулювання:науково-технологічного прогресу і структурної перебудови виробництва;орієнтації інвестиційних потоків на сектори, що забезпечують товарами споживчийринок; демілітаризації і конверсії військової економіки.
Держава, організуючи раціональнугрошову політику і домагаючись скорочення бюджетного дефіциту, підходить допроблеми інфляції з боку попиту, намагається відрегулювати його так, щоб знятиінфляційну нерівновагу ринків. Коли ж держава допомагає структурнимперетворенням і налагоджує конверсію військового виробництва, то відкриваєтьсядругий шлях наступу на інфляцію – той, що проходить через товарну пропозицію.
Вводячи в дію регулюючі механізми(насамперед податкові й кредитні), держава допомагає розширити продажнаукоємних, технічно-досконалих товарів і послуг (побутової електроніки,засобів зв'язку, інформації тощо), сформувати нові динамічні ринки. Приріст пропозиції,компенсуючи надлишковий попит, впливає на зниження ціни, гальмує інфляцію.
4.4. Раціоналізація зовнішньоекономічної політики
Ефективна антиінфляційна стратегія маєбути побудована так, щоб звести до мінімуму вплив на національну економікузовнішніх інфляційних імпульсів, особливо тих, що пов'язані з переміщеннямичерез кордони спекулятивних капіталів. Оскільки рух капіталів отримуєконцентроване вираження в сальдо платіжного балансу, необхідно зняти йогоінфляційний ефект.
Припустимо, що сальдо платіжногобалансу позитивне, тобто в даній країні має місце чистий приплив капіталів з-закордону. Останнє, далі, поділяється на два основні потоки. Деякі капіталипроникають у банківську систему, частково переводяться в національну валюту і,перетворюючись, припустимо, у короткострокові кредити, набувають ліквідноїформи, поповнюють запас грошей в економіці. Інший потік капіталів приймає уряд,який бере позики за кордоном, даючи свої боргові зобов'язання. І в тому, і віншому випадку інфляційні ефекти очевидні. І їх можна зняти, коли на виручкуприйде національний центральний банк. У зазначених ситуаціях йому доведетьсясуттєво розширити обсяг продажу державних цінних паперів для того, щоб зменшитизбільшену грошову масу, переправити певну її частину в централізовані резерви.
Особливе місце в антиінфляційнійдіяльності займає державне регулювання валютного курсу. Первісне співвідношеннявалют різних країн залежить від співвідношення цін на товари, які надходять вобмін. Курс валюти в принципі має бути таким, щоб продавцеві товару було байдуже, за яку валюту його продавати. Наприклад, якщо ціна тонни пшениці наринку однієї держави становить 100 дол., а на ринку іншої – 100 тис.крб., токурс останнього щодо цього товару становитиме 1000 крб. за дол.
В умовах товарного дефіциту ізменшення обсягів виробництва курс національної валюти кон”юктурно знижуєтьсячерез підвищений попит на імпорт. Держава своїми часто необгрунтованими діямиможе сприяти “роздуванню” попиту на імпорт, на іноземну валюту. Внутрішняконвертованість національної валюти за значного дефіциту товарів розвиває попитна іноземну валюту.
Торговельний посередник скуповуєінвалюту, за неї імпортує товар, який продає з прибутком, знову купує іноземнувалюту і т.д. За невеликого дефіциту це сприяє наповненню ринку, після чогопопит на іноземну валюту зменшується а валютний курс знову підвищується. Алеколи дефіцит гострий і наростаючий, а виробництво різко скорочується — ринок неврівноважується, курс іноземної валюти під тиском шаленого попиту зростає дедалівище. Він ще підігрівається лихварством і вивезенням валюти за кордон. Такийспекулятивний вихор стає важливим чинником інфляції.
4.5. Тактичні антиінфляційні заходи
При виникненні нестерпної інфляційноїситуації, коли одними тривалими механізмами не обійтися, необхідномобілізувати тактичний механізм, швидкодіючий потенціал антиінфляційногорегулювання. Таким першим шляхом антиінфляційної тактики необхідно виділитидержавну підтримку підвищення ступеня товарності народного господарства.Мається на увазі, зокрема, пільгове оподаткування підприємств, що організуютьвільний продаж побічних продуктів виробництва і послуг, або таке ж доброзичливеставлення до банків, які зайнялися обробкою наявних у них запасів комерційноїінформації і торгівлею товарними банками даних. Здебільшого подібний різновиддиверсифікації не потребує значних витрат, у тому числі на заробітну плату, атому сприяє чистому приросту пропозиції і хоча б тимчасовому припиненнюінфляційних процесів.
Великий антиінфляційний заряд несе всобі розумно організована приватизація державної власності. Вона повертаєтьсязбільшенням державних доходів і послабленням напруженості у видатковій частинібюджету, а отже, сприяє розв'язанню проблеми дефіциту. Існує ще й ефект прямоїдії: поява на ринку акцій підприємств, що приватизуються, відволікає частинуінфляційного попиту. Вказаний ефект був зафіксований в усіх країнах, дездійснювалася великомасштабна приватизація. Він може дати позитивні наслідки ів умовах приватизації в Україні.
Дієвими засобами короткостроковоїантиінфляційної політики можуть стати масований імпорт споживчих товарів ічасткова реалізація державних стратегічних запасів. У країнах з неринковимиекономіками, зокрема в українській, залишається ще й такий антиінфляційнийрезерв, як продаж населенню частини нагромаджених підприємствами матеріальнихресурсів виробничого призначення. Варто застерегти, що з кожним витком інфляціїсила цього резерву стає дедалі меншою. Чим відчутніші удари інфляції і ближчийпараліч грошової системи, тим сильніше діють чинники, що спонукаютьпідприємства утримуватися від торгівлі надлишковими матеріальними ресурсами іприберегти їх для прямого продуктообміну.
Основною метою другого шляхуантиінфляційної тактики, що передбачає короткочасне регулювання поточногопопиту, є підвищення норми заощаджень і зменшення рівня їх ліквідності. Якщоуряд має намір впливати на поведінку власників грошових доходів, спонукаючи їхдо збільшення заощаджень за рахунок поточного попиту, то йому доведеться потурбуватися про істотне підвищення процента за вкладами. Треба домагатися,щоб він ні в якому разі не був меншим суми поточного темпу зростання цін ірівня адаптивних очікувань. Очевидно, однак, що і в цьому плані можливості ажніяк не безмежні. Швидке підвищення процента за вкладами може призвести донегайного подорожчання кредиту, а отже, матиме згубні наслідки для інвестицій івиробництва.
Важливо пам'ятати, що людина можепоміщати свої заощадження не тільки в банки. Її можна і треба заохочувати такождостатньо високим процентом за державними облігаціями, поширенням акціонернихформ власності, приватизацією і перспективами вкладень грошей у нерухоме майно.
Антиінфляційний ефект таких засобівзначно підвищується, коли уряд не обмежується одним збільшенням нормизаощаджень. Адже вони бувають різними. Є, наприклад, депозити до вимоги, якімають дуже високу ліквідність, здатні у будь-який момент перетворитися вготівку, стати додатковим поточним попитом, що посилює інфляційну нерівновагу.Тому в інфляційній економіці потрібні заходи, спрямовані на зниження рівняліквідності збережень. Практикуються, зокрема, встановлення підвищенихпроцентів за строковими вкладами і безліч інших заходів, розрахованих на те,щоб якнайдовше утримати депозити у банківській системі. Іноді навіть вводитьсятимчасове заморожування вкладів до вимоги.
Зрозуміло, що держава завжди має взапасі такий радикальний варіант, як грошова реформа конфіскаційного типу.Однак вона по суті не має відношення до коренів і механізмів інфляції, оскількиможе лише тимчасово зменшити величину інфляційного розриву. Конфіскаційніреформи здійснюються нечасто; здебільшого, вони супроводжують завершення війнта інших великих соціально-політичних потрясінь. Щодо економіки мирного часу,то уряд, який вдається до цього ризикованого заходу, може розраховувати науспіх тільки в тому випадку, коли він користується безмежним довір'ям громадян,готових пожертвувати своїми сьогоднішніми доходами задля майбутнього процвітання,або коли повністю вичерпані інші способи протидіяння інфляції. На превеликийжаль, все це не властиве сучасній Україні.
Саме інфляція стала в сучаснійукраїнській економіці проблемою номер один. У такій ситуації «добра»влада, що турбується лише про своєчасне надання грошових компенсацій, придатнахіба що для тимчасового полегшення становища. Якщо ж поглянути на ситуаціюширше, із урахуванням перспективи, то виявляється, що, діючи так, влада тількинарощує обороти механізму інфляції. Нічого доброго не приносить подібна доброчинністьі для популярності властей, якою вони, звичайно, дорожать, а іноді бачать у нійсвою найпершу мету. Адже люди більш-менш швидко все одно усвідомлять, що все цене в їхніх інтересах, оскільки будь-які надбавки до грошових доходів неминучезнищуються зростаючими цінами, а інфляція залишається.
В умовах гіперінфляції настає чассильних урядів, перейнятих рішучістю перемоги її, незважаючи ні на що. Маютьсяна увазі жорсткі обмеження у сфері грошового обігу, прискорення приватизації,демонополізації, неухильне скорочення державних видатків тощо. Формування вУкраїні уряду, якому б народ повірив, є об'єктивною неминучістю. І чим швидшеце відбудеться, тим швидше її економіка вийде на шлях здорового неінфляційного високоефективногорозвитку.
В И С Н О В О К
Інфляція це – знецінення грошей, щовикликане передусім зайвою кількістю грошей у сфері обігу, різким скороченнямобсягу виробництва та подорожчанням ресурсів і споживчих продуктів.
Вимірюється інфляція за допомогоюіндекса цін, що відображає відношення між сукупною ціною певного набору товаріві послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціноюідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Залежно відтемпів знецінення грошей виділяються такі типи інфляції, як повзуча, відкрита, галопуюча і гіперінфляція.
В основі механізму формування інфляціїпередусім лежать зв'язок попиту і витрат, спад виробництва і зростання цін,спіраль «зарплата – ціна». Інфляція також значно поглиблюєтьсядеформацією психології споживачів і виробників, що виявляється у нарощуванніпоточного попиту за рахунок заощадження.
Оскільки інфляція зароджується нагрошовому ринку, то вона насамперед є результатом помилкової монетарноїполітики владних структур, зокрема фінансування дефіциту державного бюджетугрошовою емісією.
Важливим чинником інфляційного процесує мілітаризація економіки, яка не тільки посилює інфляційний тиск на бюджет,але й поглинає матеріальні та інтелектуальні ресурси, гальмує розвитокцивільного виробництва і збільшує попит на споживчому ринку, не сприяючинарощуванню пропозиції.
Значно поглиблюють інфляційнунерівновагу монополізація ринків і малообгрунтовані найрізноманітніші привілеївладних структур багатьом підприємствам та організаціям, зокрема звільнення їхвід податків і мита, надання позик на пільгових умовах, дозвіл відвантажуватипродукцію без попередньої оплати, сплачування податків у кредит, проведеннярозрахунків без участі банків України тощо.
Інфляція, особливо коли вона досягларівня галопуючої або гіперінфляції, негативно відбивається на всіх сторонахсуспільного життя. Вона передусім виявляється в знеціненні заощаджень, відставаннізростання доходів від цін, зменшенні купівельної спроможності населення,зниженні мотивації до трудової та підприємницької діяльності, гальмуваннітехнічного прогресу, підриває управлінський механізм усього народногогосподарства.
Особливе місце в антиінфляційнійполітиці займають гасіння інфляційних очікувань, ефективна монетарна політика,скорочення бюджетного дефіциту, раціоналізація зовнішньоекономічної політики,підвищення ступеня товарності народного господарства, розумно організованаприватизація державної власності, підвищення норми заощаджень і зменшення рівняїх ліквідності.
Успіх антиінфляційних заходів вУкраїні передусім залежить від національної злагоди. Важливо, щоб Верховна Радане приймала рішень, пов'язаних з додатковими асигнуваннями, Кабінет Міністрівприпинив затвердження нових дорогих проектів, профспілки утримувалися віддомагань підвищення заробітної плати, підприємці зобов'язалися не підвищуватиціни, а Національний банк дотримувався емісійного ліміту.