Реферат: Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі

Національнийуніверситет імені Тараса Шевченка

Реферат на тему:

Соціально-економічніриси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі.

Виконав:

Яременко Олексій

План:

1.  Основні методипізнання соціально-економічних процесів.

2.  Загальні основисоціально-економічного розвитку.

3.  Проблема виборунаціональної економічної політики України.

4.  Етнічність як факторекономічного розвитку.

5.  Релігійність як факторекономічного розвитку.

6.   Економічна політикаукраїнської держави.

7.  Криза економічної влади вУкраїні.

8.   Ставлення населенняУкраїни до економічних перетворень.

Основні методи пізнання соціально-економічнихпроцесів.

Для пізнаннясоціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні дляекономічної теорії методи.

Серед загальнонаукових методів можна виділитиструктурно-функціональний метод, який передбачає розгляд будь-якогоекономічного явища як системного з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючихелементів. Так, за цим методом можна визначити склад сучасних продуктивних силбудь якої держави, простежити зміни які в ній відбуваються, визначити роль імісце кожного елемента цих продуктивних сил.

Одним із засобів пізнання соціально-економічнихпроцесів є поєднання якісного та кількісного аналізу і визначення на  ційоснові математичних методів в економічних дослідженнях. Кількісніхарактеристики є невідемною частиною будь-якого економічного дослідження.Необхідність володіння прийомами математичного аналізу зумовлена розвиткомоб’єкта досліджень – багатовимірного світу економіки.

До спеціальних прийомів дослідження економічної теоріївиділяють метод  наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвішиххарактеристик процесу, що вивчається.

Також до спеціальних методів дослідження відносятьсоціально-економічний експеримент, кількісний метод та ін.

Загальні основи соціально-економічного розвитку.

1. Поєднання факторіввиробництва.

Функціонуванню і взаємодії факторіввиробництва передує їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об’єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва.У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливихсоціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничихвідносин. У характері відбивається соціально-економічне, а у способі –організаційно-трудове поєднання факторів виробництва.

Поєднання факторів виробництва – це не стигла система, а динамічне явище. Середпроблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяютьтакі:

·    забезпечення збалансованого розвитку засобіввиробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісноївідповідності;

·    формування і підтримка мотивації до впровадженнябільш прогресивних засобів виробництва;

·    забезпечення заміни ручної, малокваліфікованоїпраці на технічно та  технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшитивитрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;

·    досягнення доцільних пропозицій при формуваннітехніко-технологічної бази виробництваі підготовці сучасного працівника;

·    пошук і впровадження нових, прогресивних формвключення працівників у виробничий процес;

·    створення і утримання на належному рівні механізмуекономічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва,за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.

2.   Результативність виробництва.

Результативність використання речовихта особистих факторів виробництва може бути відображена категорію ефективностівиробництва, яка може бути підвищена за рахунок як збільшення використанихфакторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивнимшляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються припереважній ролі одного із них.

Практика засвідчує, що інтенсифікаціяфакторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Більшістьекономістів світу вважають, що приватизація виробництва не може тотальною.Важливо активізувати і державні його фактори через корпоратизацію такомерціалізацію їхнього використання. Водночас слід невпинно поширюватимасштаби поєднання працівників з приватними, орендованими, акціонерними тазмішаними видами використання засобів виробництва.

Найбільший виробничий ефектдосягається тоді, коли користувачі факторів водночас є їх власниками. Однактаке поєднання навряд чи може бути загальним або навіть широкомасштабним,оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні бути не тількиномінальними, а й функціонуючими власниками, тобто виконавцями оперативнихрозпорядчих функцій.

3.   Ефективність суспільної праці.

Умовою соціально-економічногопрогресу в будь-якому суспільстві є підвищення результативності витрат живої іуречевленої в засобах виробництва праці.

Для визначення застосування увиробництві суспільної праці важливого значення набув узагальнюючий показникефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці – якживої, так і уречевленої, що повніше відображає ступінь економічного процесу.

Крім економічного від застосуваннясуспільної праці, результатом чого є зростання сукупного суспільного продукту,національного доходу, необхідно враховувати і соціальний ефект. Він полягає утому, що витрати праці в галузях нематеріального виробництва сприяютьпідвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічнийрозвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнення здоров’я,зростання вільного часу тощо.

Розвиток сфери послуг, поліпшенняпостачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей івпливають на ефективність використання живої та уречевленої праці. Напідвищення продуктивності праці впливають також матеріальні умови життянаселення: комфортність житла, транспорт, повноцінний відпочинок.

Відображення економічного тасоціального ефекту може не збігатися в часі. Наприклад, витрати праці наосвіту, поліпшення житлових умов впливають на підвищення продуктивності черезпевний проміжок часу.

Оскільки ресурси праці в кожнійпевний момент обмежені, можуть виникати суперечності між соціальними таекономічними критеріями ефективності праці.

Проблема вибору національної економічної політики України.

Підвищення національної свідомостіпосилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу рольпри виборі моделі соціально економічного розвитку України.

Величезною мірою темпи та глибинасуспільно – економічного прогресу України буде залежати від того, по якомушляху піде українська нація, що відроджується. Слід усвідомити, що наша державане може просто перейняти і повторити чужий історичний досвід.

Соціально – економічні системи єтипологічними, а економічні закони – універсальними. Проте це не означає, щозагальні економічні закономірності та тенденції не мають особливих специфічнихформ свого прояву. Причому останні багато в чому обумовлені національноюспецифікою тієї чи іншої країни.

Тільки на основі власної національноїекономічної моделі Україна зможе знайти своє місце в світовій спільноті.Використовуючи досвіт інших країн слід врахувати конкретну суспільно –економічну ситуацію.

При виборі національної економічноїмоделі слід враховувати, що Україна є складовою частиною європейськоїцивілізації як певної соціально – економічної та культурно – історичноїцілісності. Безперечним є те, що відмежування національної українськоїекономіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства буде призводити довідставання від поступу світової цивілізації.

Етнічність як фактор економічногорозвитку.

У нинішній кризовій ситуаціїекономічного занепаду етнічна солідарність набуває для кожної людини особливоїпривабливості. Індивід для досягнення певних життєвих цілей використовуєетнічну належність як основу для спільних колективних дій представників однієїнаціональності.

Етнічний фактор економічного розвиткумає велике значення в сучасних умовах. Разом з тим, було б невірнимабсолютизувати національні фактори як основу ринкової економіки. Баченняекономіки крізь призму етнічних інтересів — це далеко не єдиний спосібадекватного відображення всієї багатоманітності економічного життя суспільства.

У ході реформ слід взяти все краще,що є у світовій практиці, і поєднати світові економічні моделі з найбільшжиттєздатними національними формами економічного життя. Важливо використати всінаціональні традиції, які відповідають потребам соціально-економічногопрогресу.

Релігійність як факторекономічного розвитку.

Проведення економічних реформнеможливе без урахування факторів розвитку економіки.

Релігійні фактори економічногорозвитку – це рушійні сили, які сприяють розвитку економіки і пов’язані звпливом на економічне життя релігійних цінностей.

Релігія безпосередньо впливає наформування суспільної думки про роль і місце людини в соціально-економічномужитті.

Економічна політика українськоїдержави.

Діяльність держави в економіціґрунтується на певній економічній політиці. Спонтанні, стихійні дії держави безчітко визначеної економічної політики породжують надзвичайно великі економічні,соціальні і політичні витрати.

Суть сучасної української політикиполягає в курсі на економічне відродження України. Для реалізації цієї мети ставиться завдання активізувати наявний вкраїні науковий та виробничий потенціал, домогтися переходу до ринковогозросту, підняти інвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурнуперебудову. Програма економічного відродження України має включати заходи постимулюванню кінцевого попиту, захисту національних товаровиробників,проведення податкової реформи з метою стимулювання ділової активності,наведенню порядку в управлінні державним майном і фінансами, зменшенню інфляціїтощо.

Головне питання, яке нині стоїтьперед Україною, — бути цивілізованою і економічно незалежною державою чидеградувати до рівня колонії. Вирішення завдань подолання кризи і забезпеченняекономічного відродження передбачає радикальні реформи в інтересах національнихтоваровиробників. Це – лінія на створення національної конкурентноспроможноїринкової економіки, в якій держава забезпечує умови для підвищення добробутунаселення.

Криза економічної влади в Україні.

Для сучасного українськогосуспільства характерною є криза економічної влади. На словах товаровиробники івсі господарська суб’єкти отримали значні владні функції, але на ділі вони неможуть ними скористуватись в умовах загальної кризи народного господарства івідсутності необхідних інституціональних передумов. Водночас держава робитьвсе, щоб зберегти за собою важливі владні повноваження. Така суперечливаситуація вилилась на практиці у відсутність надійних механізмів реалізаціїекономічної політики.

Практично всі сторони господарськогоі соціального життя охопила криміналізація. Прибуткові сфери народногогосподарства, які дають великі доходи, виявляються поділеними міжкорпоративними групами та мафіозними структурами.

Зміна структури владних відносин векономіці України набула, таким чином, вкрай не сприятливого характеру. Центрвладного тяжіння переноситься від державних центральних органів до мафіознихструктур. Зрозуміло, що при цьому розвиток ринкової економіки і приватногосектору припиняється.

Тільки на основі верховенствазаконів, захисту прав і свобод усіх громадян, коли єдиним джерелом влади стаєсуверенна воля народу, можна подолати мафію.

Ставлення населення України доекономічних перетворень.

Економічна свідомість та поведінкалюдей визначаються передусім економічним становищем. Ефективність економічнихперетворень у суспільстві визначає ставлення до них населення. Проте слушно іпротилежне: розуміння людьми економічних закономірностей життя суспільства,рівень їхньої економічної культури значною мірою визначають політичний вибірлюдей, а отже, й соціально-економічне становище країни загалом.

Оцінка населенням економічноїситуації в Україні впродовж 1994-99 років відзначається тенденцією до їїзниження.

Важливу роль у здійсненні економічнихперетворень у суспільстві відіграє інститут приватної власності іпідприємництва. Як свідчать результати соціологічних опитувань, рокиекономічних перетворень характеризуються, в основному, схвальним ставленнямнаселення до розвитку приватного підприємництва.

Слід зазначити, що останнім часом(1998-99 рр.) зросла чисельність противників приватизації землі. Така жтенденція спостерігається і стосовно ставлення до передачі у приватну власністьвеликих і малих підприємств.

Використана література:

1)   В.Д. Лагутін. Людина і економіка: соціоекономіка. К., 1996

2)   Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.) //В.Є Пилипенко. Ставлення населення України до економічних перетворень.