Реферат: Сутність витрат та методи їх зниження
ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ
Факультет менеджменту та маркетингу
КУРСОВА РОБОТА
здисципліни “Мікроекономіка”
на тему: “Сутність витрат та методи їх
зниження.”
Виконав:студент групи МТ-21
МамчурЯрослав
Керівникроботи:
ЗасанськаВ.В.
Львів -2000
Зміст
3
1. Сутність витрати. Підхід до поняття витрат з погляду економіста та бухгалтера.4-5
2. Методи зниження витрат.5-16
2.1. Поняття витрат та собівартості продукції.5-8
2.2. Класифікація витрат виробництва.8-9
2.3. Методи оцінки витрат9-11
2.4. Джерела і чинники зниження витрат.11-14
2.5. Альтернативні методи зниження витрат.14-15
Висновок.16
Список використаної літератури.17
ВСТУП
Відхід від централізовано- планової системи господарювання і перехід до ринкової економіки по-новомупорушує питання про методи ведення економічної діяльності підприємства.Традиційні структури та форми господарювання змінюються. У цих умовах керівникипідприємств, вивчаючи і формуючи те, що називається цивілізованою формоюринкових відносин, стають своєрідними “архітекторами“ розвитку новихгосподарських зв'язків і методів здійснення господарської діяльності.
Втаких умовах розвитку економіки вкраїнах колишнього радянського союзу, всебільше і більше зростає роль витрат підприємства,як невід’ємної складової виробничого процесу, що в свою чергу вимагає повногопереосмислення теорії виробництва починаючи від вхідних ресурсів і закінчуючикінцевим продуктом, готовим для продажу. Визначення витрат — це невід’ємна умова успіху, тому що від їх обсягу безпосередньозалежить розмір прибутку, який одержить підприємець.
У першому розділі роботи викладені теоретичні основи витрат, те яким чином витрати підприємства впливаютьна розмір прибутку і яка різниця між витратами з погляду економіста табухгалтера.
У другому розділі досліджуються методи вимірювання,оцінки та прогнозування витрат на підприємстві і відповідно їхнього розподілу.Найбільша увага приділяється джерелам і факторам зниження витрат.
1.СУТНІСТЬ ВИТРАТ. ПОНЯТТЯ ВИТРАТ З ПОГЛЯДУ ЕКОНОМІСТА ТА БУХГАЛТЕРА.
Економічнерозуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливостіїхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одномувиробничому процесі виключає можливість їхнього використання за іншимпризначенням. Наприклад, деревина, використовувана в будівельній справі, неможе бути застосована, скажімо, у виробництві меблів, сірників і інших товарів.Вибір конкретних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливістьвиробництва альтернативного товару. Економічні витрати будь-якого ресурсу, щозастосовується у виробничому процесі, рівнійого цінності при найкращому з усіх можливих варіантів використання.
З позицій бухгалтерськогопідходу до виробничих витрат варто відносити всі реальні, фактичні витрати, щоздійснюються в грошовій формі. Такими можуть бути: заробітна плата робітників;плата за оренду будинків, споруджень, верстатів, устаткування; оплататранспортних витрат; оплата послуг банків, страхових компаній і т.д.
З позицій економічногопідходу до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати,здійснювані в грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати,пов'язані з упущеною можливістю самого оптимального застосування своїхресурсів.
І бухгалтери, іекономісти включають у свої розрахунки фактичні витрати (заробітна платаробітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів). Длябухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки вони включають прямі виплатипідприємства іншим юридичним особам, з якими воно має справу. Ці витратиповинні знати і економісти, фактичні витрати це ті кошти, які могли би бутивикористанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.
В переважній більшостівипадків алтернативне використання коштів є прихованим. Тому досить важливовміти визначити, в якому напрямку використовувати наявні грошові фондипідприємства для прийняття правильних економічних рішень. Для безповоротнихвитрат стверджується протилежне твердження—вони звичайно фактичні, проте,приймаючи рішення, їх треба завжди ігнорувати. Безповоротні витрати—цеті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад. Оскільки їхнеможливо повернути назад, вони не повиннічинити жодного впливу на процесприйняття фірмою рішень. [1,C. 188]
2.МЕТОДИ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ
2.1.Поняття витрат та собівартості породукції.
Основнимнапрямком діяльності кожної комерційної організації є отримання максимальногоприбутку. Припустимо, що підприємство-виробник закуповує усі факторивиробництва (сировину, устаткування, робочу силу, і т.д.) і перетворює їх укінцевий продукт призначений для продажу. Кількістьтовару, що буде продаватися на ринку залежить від рівня витрат, які фірма здійснилапротягом усього виробничого циклу,і реальногопопиту на готову продукцію (ціна, за якою товар буде продаватися). З цього можна зробити виснивок, що розмір витрат виробництва є однією з умовуспіху на ринку,оскільки, чим менші витрати виробництва, тим більший прибуток отримуєпідприємство з врахуванням рівня ринкових цін.
Витрати виробництвазнаходять своє вираження в показниках собівартості продукції, що в грошовомувиразі характеризує всі матеріальнівитрати і витрати на оплату праці, необхіднідля виробництва і реалізації продукції.
Проте до складу витрат підприємства входять не тільки ті, що пов’язані з купівлею ресурсів, крім них підприємство несе витрати на збут та просування продукції на ринок. Сюди відносяться витрати пов’язані з транспортування виробів споживачу, напроведення маркетингових досліджень таорганізацію реклами тощо. Виражені вгрошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.
Крім того підприємствосплачує податки, збори, робить відрахування в різноманітні цільові іпозабюджетні фонди, що також відносяться на собівартість продукції. Сума витратвиробництва і реалізації, податків,зборів і обов'язкових відрахувань становить витрати підприємства або повнусобівартість продукції.
У собівартість продукційвключаються:
· витрати на освоєння виробництва;
· витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції і обумовлені технологічнимий організаційними чинниками виробництва ;
· витрати на оплату праці ;
· витрати, пов'язані з використаннямприродної сировини ;
· витрати некапітального характеру,пов'язані з удосконалюванням технологій і організацією виробництва, а також з покращенням якості продукції ;
· витрати, пов'язані з винахідницькою діяльністю, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями ;
· витрати на обслуговування виробничогопроцесу (поточний, середній і капітальний ремонти ) ;
· витрати на забезпечення нормальнихумов праці і техніки безпеки ;
· витрати, що пов'язані з кадровоюполітикою підприємства ;
· поточні витрати, пов'язані зутриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення ;
· витрати, пов'язані з процесомуправління виробництвом ;
· витрати по транспортуванню робітниківдо місця роботи;
· виплати, передбачені законодавствомпро працю (оплата відпусток, компенсацій і т.д.);
· відрахування на державне соціальнестрахування і пенсійне забезпечення та у фонд зайнятості;
· відрахування на обов'язкове медичнестрахування ;
· платежі на страхування майнапідприємств ;
· витрати на оплату відсотків покороткострокових позичках банків, оплата банківських послуг ;
· витрати на гарантійне обслуговуванняпродукції;
· витрати, пов'язані зі збутомпродукцій ;
· витрати на відтворення основнихвиробничих фондів ( амортизація ) ;
· втрати від простоїв завнутрішньовиробничими причинами .
Розмір цих витратзалежить від цін на ресурси необхідних для виробництва товару, а також відтехнологій їхнього використання. Ціна, за якою купляються ресурси, не залежитьвід фірми-виробника. Вона визначається взаємодією попиту і пропозиції на ціресурси. Отже, для підприємця є дуже важливим технологічний аспект формуваннявитрат виробництва, що визначає, з одного боку, кількість ресурсів, що залучаються,та якість їхнього використання, з іншого. Причому, підприємство повинновикористовувати такі методи виробництва, що були б ефективні, як зтехнологічного, так і з економічного погляду. Тобто кожне підприємствонамагається вибрати такий технічно ефективний процес виробництва, щозабезпечував би найменші витрати виробництва. У рішенні цієї проблемивикористовується виробнича функція Кобба — Дугласа, що задає випускпродукцій ( Y ) як функцію витрат капіталу ( K ) і праці ( L ) .
Y = f ( AKaLb)
— де і — позитивні сталі . [1,C. 183]
Взалежності від розміру витрат, які несе фірма в процесі виробничої діяльності,існують різні методи їх розрахунку. Але з огляду на те, що виробництвобудь-якого виду товару або послуги пов'язано з використанням різноманітнихвидів ресурсів, то необхідною є класифікація витрат.
2.2.Класифікаціявитрат виробництва.
За змістом і призначеннямвитрати класифікуються згідно економічних елементів і калькуляційних статей.Групування витрат згідно економічних елементів — це розподіл витрат заекономічним змістом незалежно від форми використання у виробництві того чиіншого виду продукції та місця здійснення цих витрат. Ця класифікаціязастосовується при упорядкуванні кошторису витрат виробництва всієї продукції,що випускається. Для підприємств усіх галузей встановлена така обов'язкованоменклатура витрат виробництва продукції за економічними елементами:
· матеріальні витрати;
· витрати на оплату праці ;
· відрахування на соціальні потреби;
· амортизація основних фондів;
· відрахування в державні спеціальніфонди ;
· податки, що включаються у витратипідприємства ;
· інші.
Класифікація витрат заекономічними елементами дає можливість знати структуру собівартості і дозволяєпроводити цілеспрямовану політику покращення економіки підприємства. Але цякласифікація не дозволяє визначити важливий економічний показник — собівартістьоднієї одиниці продукції.
Для визначення витрат на одиницю товарувикористовують класифікацію за статтямивитрат(калькуляційними статтями). На відміну від попередньої класифікації, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо пов'язані звиробництвом конкретного виробу. У ці витрати входять, як матеріальні витрати,так і витрати на налагодження, обслуговування і управліннявиробництва цього виду виробу. Калькуляція складається за аналогічними статтями витрат, що і собівартість товарної продукції по підприємствув цілому, але в разі потреби, вокремих галузях виникає необхідність виділення окремих статей витрат. Так уконсервній, плодоовочевій промисловості виділяється така стаття витрат, як “тара і тарні матеріали “, що у свою чергу калькулюються на бочки, банки, ящики тощо.
Для забезпеченнянаскрізного розрахунку і планування в якості калькуляційниходиниць, як правило, використовуютьсяфізичні одиниці виміру конкретних видів продукції, прийняті у виробничійпрограмі підприємства (штуки, тонни, метри, кВт-год. тощо. ).
На промисловихпідприємствах розробляються планові і звітні калькуляції. Першірозробляються на плановий період по плановим витратам. Другі — відображають фактичні витрати на випуск іреалізацію продукції. Порівнянняпланових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у витратах івизначити спосіб їх зниження.
В залежності від зв'язкувитрат із процесом виробництва розрізняють цехову, виробничу іповну собівартість продукції.
Цехова собівартість включає суму витрат, пов’язаних із виробництвом продукції в цехах.
Виробнича собівартість включає цехову собівартість івитрати, пов’язані з управління, організацією й обслуговуваннямпідприємства в цілому.
Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати, пов’язані з реалізацією продукції й інші витрати, що не відносяться до виробництва продукції.
2.3 Методиоцінки витрат.
Застосовуютьсярізноманітні методи калькуляції промислової продукції: прямого розрахунку,розрахунково — аналітичного, нормативного, параметричного, виключення витрат, коефіцієнтний і комбінований.
Застосування того абоіншого методу залежить від виду виробленої продукції, характеру технологічногопроцесу, особливостей переробки сировини.
Метод прямогорозрахункузастосовується на підприємствах, що виготовляють однорідну продукцію. При цьому методі витрати на одиницю продукціївизначаються шляхом розподілу загальної суми витрат на кількість виробленоїпродукції.
На великих виробництвах з широкою номенклатурою більш поширений розрахунково-аналітичний метод. Сутність його полягає в тому, щопрямі витрати на одиницю продукції визначаються на основіпрогресивних норм витрат ресурсів.
Нормативний метод—найбільш прогресивний. Він базується на нормах інормативах використання матеріальних і трудових ресурсів, на його основі можна робити розрахунок калькуляцій на нові видипродукції.
Параметричний метод—застосовується для розрахунку витратвиробництва однотипних, але різних за якістю виробів. Він грунтується на встановленні закономірностей зміни витрат в залежності від зміни якісних параметрів продукції. Виявившицю закономірність і витрати на виготовлення виробу — макета, можна дізнатися про витрати на інші однотипні вироби, що відрізняються один від одного певними параметрами. Для добору якіснихвластивостей ( параметрів ) використовується кореляційний аналіз залежності зміни витрат від зміни кожного параметра.Він дозволяє порівняти покращення якіснихвластивостей продукції з додатковими витратами на її виготовлення.
Методи виключеннявитрат, коефіцієнтний і комбінований базуються на визначенні загальної суми усіхвитрат на переробку вихідної сировини і наступного її розподілу на отримувану продукцію. Ці методивикористовуються на комплексних виробництвах (де з однієї вихідної сировини, уєдиному технологічному процесі одержують два або декілька різнорідних видівпродукції.)
Метод виключення витрат полягає в тому, що з усієїпродукції, отриманої в результатікомплексної переробки сировини, один її вид рахується основним, інші –побічними. З загальних витрат на переробку сировини виключають вартістьпобічної продукції, а суму, що залишилася, відносять навитрати по основній продукції.
Застосування даногометоду доцільно в галузях, де побічні продукти займають невеличку питому вагу,а їхня оцінка не робить істотного впливу на витрати по виготовленню основноїпродукції.
При коефіцієнтномуметоді (метод розподілу витрат) усі витратирозподіляються між отриманими продуктами пропорційно. При цьому один ізпродуктів приймається за умовну одиницю з коефіцієнтом, рівнимодиниці, а інші прирівнюються до нього по перекладномукоефіцієнті, що враховує якусь ознаку (відпускніціни на продукцію, її вага, й ін.).
Витрати на виробництвоодиниці кожного виду продукції обчислюються в такій послідовності: весь випускпродукції розраховується в умовних одиницях; визначаються витрати на одну умовнуодиницю шляхом розподілу загальної суми витрат на випуск продукції в умовниходиницях; розраховуються витрати на виробництво кожного виду продукції шляхоммноження витрат на умовну одиницю і навідповідний коефіцієнт.
Комбінований метод. Суть його полягає у такому: а) велика частина продуктів відноситься до основного. Це зменшує впливоцінки побічної продукції на витрати по виготовленню основного продукту; б) побічна продукція виключається ззагальних витрат не по відпускних цінах, а у відсотку до витрат не переробкувсієї сировини; в) сума витрат, що залишилася, розподіляється між основнимивидами продукції.
Витрати, при віднесені їх насобівартість продуції,поділяються на прямі—безпосередньопов'язані з виробництвом продукції, і непрямі—пов'язані з роботою цеху абопідприємства.
У залежності від питомоїваги окремих видів витрат у витратах виробництва виділяються такі групи галузейяк: трудомісткі, матеріаломісткі, енерго- і паливомісткі, фондомісткі та змішані.
Трудомісткі — у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витратина заробітну плату.
Матеріаломістку — у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займаютьматеріальні витрати.
Енерго — і паливомісткі — у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витратина енергію і паливо.
Фондомісткі — із великою питомою вагою амортизації в загальних витратах.
Змішані — із значною питомою вагою увитратах матеріальних витрат і заробітної плати .
2.4.Джерела і чинники зниження витрат підприємства
Можливостізниження витрат виробництва виділяються й аналізуються по двох напрямках: поджерелах і по чинниках.
Джерела—це витрати зарахунок економії яких можуть бути знижені витрати виробництва. Чинники—це техніко-економічні умови, підвпливом яких змінюються витрати.
Основнимиджерелами зниження витрат виробництва і реалізації продукції є :
·зниженнявитрат сировини, матеріалів, палива і енергіїна одиницю продукції;
· зменшення розміру амортизаційнихвідрахувань, що припадають на одиницю продукції ;
· зниження витрат заробітної плати наодиницю продукції ;
· скороченняадміністративно-управлінських витрат ;
· ліквідація непродуктивних витрат івтрат.
На економію ресурсів дужевпливає число техніко-економічних чинників.Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників:
· підвищення технічного рівнявиробництва ;
· удосконалювання організаціївиробництва і праці ;
· зміна обсягу виробництва.
Підвищення технічногорівня виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці призводитьдо зниження витрат сировини, матеріалів і заробітної плати.
Зменшеннявитрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхньговикористання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження,повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій. Нарозмір витрат істотний вплив маєзміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, апри зниженні — зменшуються. Відсоток зниження розміру витрат за рахунокзменшення матеріальних витрат і зміни цін на сировину та матеріали може бутирозрахований по формулі:
ЗВм = ( 1 — jм<sub/> x jц )Ум х100, де
j—індекс зміни норм використання сировини і матеріалів наодиницю продукції;
jц—індекс зміни цін на сировину іматеріали;
Ум—питома вага вартості матеріальних витрат у витратах підприємства ( у відсотках ). [3, С. 56-57]
Зниження витрат підприємства забезпечується зарахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції і темпів зростання його продуктивності стосовнотемпів зростання середньої заробітної плати.Розмір зниження витрат ( у відсотках ) за рахунок росту продуктивності праціможна визначити за формулою :
ЗВзп = ( 1 — jзп : jпп)Узп х 100,де
jзп—індекс росту середньої заробітноїплати;
jпп—індекс росту продуктивності праці;
Узп<sub/>—питома вага заробітної плати у витратах підприємства, (увідсотках)[3, C.58]
Існує ще один вид визначення динамікисобівартості. Він здійснюється на основі розрахунку індивідуального індексусобівартості :
is= Z1 / Z 0 , де
Z1 і Z 0 базоваі звітна собівартості одиниці продукції [3, C.60]
Коли на підприємствівипускається декілька видів продукції, то динаміку собівартості усьоговиробництва визначають на основі розрахунку загального індексу собівартості вякому фактично випущена в звітному періоді товарна продукція оцінюється пофактичній собівартості звітного періоду, а потім також продукція оцінюється по плановій собівартості або пофактичній собівартості базисного періоду :
I 2 =е Z1 Q 1 / е Z0Q 0
Z 0 — собівартістьодиниці продукції в базовому періоді абоза планом.
Q1, Q 0 — кількість продукції в звітному періоді.
Z1 -собівартість одиниці продукції в звітному періоді. [3, C. 61]
Для окремої продукції використовують показник собівартості продукції виражений у витратах на у.о. товарноїпродукції. Цей показник одержують шляхом ділення повної собівартості усієї товарної продукції на вартість цієїтоварної продукції в оптових цінах підприємства. Він визначається в чотирьохваріантах.
1 Витрати на у.о. товарноїпродукції по затвердженому плані:
е Zпл Q пл /е Pпл Q пл
1 Витрати на у.о. фактично випущеної товарної продукції.
а) запланом перерахованому на фактичний обсяг випуску і асортиментпродукції;
Zпл Q пл / Pпл Q пл
б) фактично, у цінах, що діяли взвітному році ;
Z1 Q 1 / P1 Q 1
в) фактично, у цінах, прийнятих уплані ;
Z1 Q 1 / Pпл Q 1
, де
Zпл -планова собівартість одиниці продукції ;
Z1 — фактична собівартість продукції ;
Pпл -планова оптова ціна одиниці продукції ;
P1 — фактична оптова ціна одиниці продукції ;
Q пл — кількість одиниць за планом ;
Q 1 — фактична кількість одиниць продукції ;
[3, C.61-63]
Методи оцінки впливутехніко-економічних чинників на зниження витрат підприємства, що наведені вище, можуть використовуватися як прианалізі, так і при плануванні собівартості продукції на майбутній період.
2.5.Альтернативні методи зниження витрат.
Зниження витратвиробництва в даний час забезпечується в основному за рахунок внутрішньовиробничих чинників.
Значне зниження витратвиробництва досягається в результаті застосування прогресивних методіворганізації виробництва. Прикладом служить розроблена в Японії і отримавшашироке застосування в усьому світісистема організації виробництва “just in time“. Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовленняпродукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталіпоставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процесзупиняється, тому що запасів на робочому місці немає.
Система “just in time “ сприяє зниженню витрат на двох напрямках:
Ö Знижуютьсявитрати на складування і збереження напівфабрикатів і в споживача, і увиробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.
Ö Застосуваннясистеми неможливе без забезпечення бездефектноговиготовлення продукції в постачальника. Японські підприємства в цих ціляхнавчають усіх співробітників методам контролю якості і т.д., підвищуютьвідповідальність виробничих робітників за якість, використовують автоматичні пристрої для контролю якості. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов’язані з повторним опрацюванням бракованих виробів, витратами сировини ізаробітної плати.
У рамках системи “just in time“ розроблені і використовуютьсяпідсистеми, гуртки якості і т.д., що забезпечують економію витрат під час руху комплектуючих деталей по цеху в результаті підвищеннявідповідальності за якість продукції в робітників і спеціалістів, полегшеннякерування виробничим процесом.
Велику увагу економістиприділяють таким резервам зниження витрат, як зміна класифікації, вирахування і калькулювання витрат. Наприклад,розмежування витрат на виробництво продукції вищої якості і на виробництвонестандартної продукції; застосування єдиної системи калькулювання витрат навсіх стадіях життєвого циклу виробів; посилення ролікалькулювання; більш чітке виділення витрат науправління, підготовку виробництва,реалізацію досягнень науково-технічного прогресу, у тому числі підвищенняякості продукції і т.д.
ВИСНОВКИ
Виробництво будь-якоготовару потребує затрат економічних ресурсів,що, у силу своєї відносної рідкості, мають визначеніціни. Кількість якогось товару, що фірма намагаєтьсязапропонувати на ринку, залежить від цін(витрат) і ефективності використання ресурсів, необхідних для його виробництва,з одного боку, і від ціни, по якій товар буде продаватися на ринку, — з іншого. Проте в процесі виробництвафірма-виробник поряд із витратами виробництва несе також витрати на просуваннятовару на ринок, проведення маркетингових досліджень, організацію реклами,сплачує податки тощо.
Затрати, витрати, собівартість, є найважливішими економічними категоріями. Їхнійрівень багато в чому визначає розмір прибуткуі рентабельності підприємства, ефективність його господарськоїдіяльності. Зниження й оптимізація витрат є одними з основних напрямків удосконалюванняекономічної діяльності кожного підприємства.
В залежєності від виду продукції, характерутехнологічного процесу, особливостей переробки сировини використовують різніметоди калькулювання (оцінки) витрат. До основних та найбільш практичних належать:метод прямого розрахунку, розрахунково-аналітичний метод, нормативний метод,параметричний метод, коефіцієнтний метод, метод виключення витрат, комбінований метод. Проте основним завданням економіста є не тількипідрахування вже наявних витрат, але і знаходження всеможливих шляжів зниженнявитрат. Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються подвох напрямках: по джерелах та чинниках. В середині підприємства витрати можназнижувати за рахунок зміни норм використання сировини, зменшення витрат живоїпраці на одиницю продукції тощо. Для цього розроблено ряд показників(індексів), які нині широко використовуються на підприємствах. Значне зниження витрат досягається за рахунокзастосування прогресивних методів організації виробництва, наприклад система “just in time”.5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Піндайк Р.С., Рубінфелд Д.Л.Мікроекономіка. –К.: Основи, 1996
2. З.И. Петрова Системный анализ собестоемости. М.,1996.
3. Бойчик І.М., Харків П.С., Хопчан М.І.Економіка підприємства. Навчальний посібник.— Львів,1998.
4. Ястремський О.І., Гриценко О.Г.Основи мікроекономіки Підручник— К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998.
5. Кэмпбелл Р. Макконнелл, Сэенли Л.Брю. Экономикс т.2