Реферат: Інфраструктура інститутів власності

Інфраструктура інститутіввласності

Упроцесі тривалого історичного розвитку людства сформувались такі чотири основнітипи економічної власності: суспільна;приватна; колективна; державна. Із середини 50-х років XXст. в окремих регіонах світового господарства, зокрема у межах Європейськогоекономічного співтовариства (нині Європейського Союзу, куди входять 15 країнЗахідної Європи), почав формуватися п'ятий тип економічної власності —наддержавна (або наднаціональна).

Виділенняокремих типів економічної власності зумовлено тим, що у межах кожного з нихіснують окремі форми, види власності, які формуються в окремі види підприємств,що, у свою чергу, зумовлює різні види та форми підприємницької діяльності. Виходячиз цього, в Законі України «Про власність» приватна, колективна і державнавласність некоректно названі не типами, а формами власності.

Оскількисуспільна власність існувала тільки в первіснообщинному суспільстві, анаддержавна лише формується, розглянемо приватний, колективний та державнийтипи власності та їх структуру.

Приватнавласність (як економічна категорія) — привласнення окремим індивідуумом,максимум однією сім'єю, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносинміж суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення [4,с. 65].

Об'єктамицього типу власності в Україні є:

а)індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи тавиключно її праці;

б)приватні капіталістичні підприємства, засновані на власності окремогогромадянина, який експлуатує найманих працівників;

в)підприємства, засновані на власності окремих іноземних громадян;

г)сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян — членів однієїсім'ї, які проживають разом;

ґ)селянські (фермерські) господарства, засновані на власності та праці членіводнієї сім'ї;

д)селянські (фермерські) господарства, засновані на експлуатації найманихпрацівників. Проміжною між двома останніми формами власності є селянські(фермерські) господарства, де використовують працю членів сім'ї та найманихпрацівників, праці яких внаслідок їх незначної кількості недостатньо, щобзвільнити від неї членів сім'ї;

е)майно громадян, у тому числі тих, хто займається підприємницькою діяльністю безнаявності юридичної особи. До нього належать житлові будинки, квартири, садовібудинки, дачі, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки та насадження наних, засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, грошовікошти, інші цінні папери, майно виробничого призначення, відкриття, винаходи,промислові зразки, твори науки, літератури, мистецтва, предмети особистогокористування та домашнього господарства, майно споживчого призначення[9,с. 46].

Частинацього майна може перетворитися на капітал, тобто засіб експлуатації,привласнення чужої праці. Таку роль, зокрема, можуть виконувати житловібудинки, квартири у разі встановлення надмірно високої плати за здавання їх воренду; вироблена продукція у разі продажу її за непомірно високими цінами таін. За цих умов названі об'єкти стають об'єктами приватної капіталістичноївласності, інші залишаються об'єктами приватної трудової власності.

Якщооб'єктом приватної власності є приватні капіталістичні підприємства, то між їхвласниками і найманими працівниками виникає певна сукупність відносинекономічної власності, що розкривається передусім в якісному аспекті власності.

Внаслідокцього слід розмежовувати право приватної трудової власності та право приватноїкапіталістичної (нетрудової) власності. Право приватної трудової власностівиникає від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, вкладеннякоштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержаневнаслідок успадкування та в інших випадках. Право приватної капіталістичноївласності виникає на підставі ведення підприємницької діяльності напідприємствах, де експлуатується наймана робоча сила, наявне використання майназ метою наживи тощо.

Виходячиз цього, суб'єктами права приватної власності (у даному разі трудової танетрудової) можуть бути не просто громадяни України, іноземні громадяни таособи без громадянства, як це стверджується у чинному законодавстві, а дрібнітоваровиробники, капіталісти-власники, менеджери, фермери, наймані працівники(останні лише суб'єктами трудової власності), орендарі та інші особи.

Колективнавласність (як економічна категорія) — привласнення асоційованими власникамирезультатів колективної праці, матеріальних благ і послуг та певна підсистемавідносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільноговідтворення,

Асоційованимивласниками можуть бути трудовий колектив, об'єднання капіталістів, членикооперативу, споживчих товариств та спілок, господарські товариства (акціонернітовариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повні товариства,командитні товариства), товариства покупців, організації орендарів, власникиспільних підприємств, а також об'єднання недержавних підприємств (корпорації,консорціуми, концерни та ін.) [2,с. 79].

Залежновід того, наймають чи не наймають асоційовані власники робочу силу, займаютьсячи не займаються продуктивною працею, колективна власність виступає у двохосновних формах: колективна трудова та колективна капіталістична. Так, у США тадеяких інших країнах існує чимало підприємств, викуплених трудовимиколективами, власність яких належить до трудової колективної. До цієї формивласності належить власність кооперативна, споживчих товариств та ін.

Водночасокремі форми колективної капіталістичної власності, наприклад відкритіакціонерні товариства, мають деякі риси колективної трудової власності. Зокрема,у таких товариствах частина висококваліфікованих найманих працівниківперетворюється на співвласників, які придбали певну кількість акцій і привласнюютьна них до 10% заробітної плати.

Правоколективної власності, згідно з чинним законодавством, виникає на підставі:

а)добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створеннякооперативів, акціонерних та інших господарських товариств і об'єднань;

б)перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства;

в)передання державних підприємств в оренду;

г)надання державних субсидій;

Усільському господарстві у колективну власність можуть бути передані земліколгоспів, радгоспів, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарськихакціонерних товариств, землі садівницьких товариств та ін[4,с. 84].

Суб'єктамиправа колективної власності, згідно з чинним законодавством, є:

1)колективні підприємства (в тому числі сільськогосподарські);

2)господарські товариства;

3)кооперативи;

4)споживчі товариства та їхні спілки;

5)орендні підприємства та організації орендарів;

6)товариства покупців;

7)спільні підприємства;

8)об'єднання недержавних підприємств, політичні партії, інші об'єднання громадян;

9)релігійні організації та спілки цих структур.

Залежновід форм колективної власності формуються різні види та різновидипідприємницької діяльності, форми управління тощо [4,с. 89].

Державнавласність — привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва,робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різнихсферах суспільного відтворення.

Державнавласність належить до колективних форм власності, оскільки її персоніфікаторомв економічних системах є різний за чисельністю апарат державних чиновників (якправило, вищих) та певною мірою інші верстви і прошарки населення.

Згідноз чинним законодавством розрізняють загальнодержавну і комунальну формидержавної власності. Комунальну власність ще називають власністюадміністративно-територіальних одиниць. Суб'єктами права загальнодержавноївласності є держава в особі Верховної Ради України, а суб'єктами правакомунальної власності — Верховна Рада Криму та адміністративно-територіальніодиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народнихдепутатів.

Найважливішимиоб'єктами загальнодержавної власності є:

1)єдина енергетична система;

2)системи транспорту загального користування, зв'язку та інформаціїзагальнодержавного значення;

3)частка одержавленого національного доходу;

4)державні підприємства;

5)Національний банк України та його установи і створювані ними кредитні ресурси;

6)об'єкти соціально-культурної сфери;

7)державні резервні, страхові та інші фонди, майно вищих і середніх спеціальнихнавчальних закладів;

8)оборонні об'єкти, майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних івнутрішніх військ та ін.

Основнимиоб'єктами комунальної власності є:

1)кошти місцевих бюджетів;

2)державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства;

3)майно підприємств комунальної власності, закладів народної освіти, культури,охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування;

4)місцеві енергетичні системи;

5)транспорт, системи зв'язку та інформації;

6)майно, яке забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів, таін[4,с. 92].

Згідноз чинним законодавством підприємницькою діяльністю не займаються організації,заклади, установи, для яких привласнення прибутку не є основною метою їхдіяльності.

Уразі діяльності наведених суб'єктів права державної власності та економічнихсуб'єктів (вищих чиновників державного апарату, директорів та ін.) в інтересахтрудящих державна власність переростає в суспільний тип власності. Протепрактика минулого і сьогодення свідчить про узурпацію результатів усуспільненоїпраці передусім вищими чиновниками державного апарату та директорським корпусомдержавних підприємств, кланово-тіньовими структурами тощо.

Залежновід форм державної власності формуються різні види підприємств, організацій таустанов, а отже види підприємницької діяльності, організаційно-правові формигосподарювання.

Основуекономічної системи повинні становити відносини власності. Вони завжди були тимстрижнем у суспільстві, навколо якого формувались і розвивались всі іншісуспільні відносини. Привласнення матеріальних та духовних благ у різнихекономічних системах складає суть економічних відносин, що виражаються поняттям«власність». Проте серед вчених-економістів досі немає єдності в трактуваннівідносин власності.

Однимз найдискусійніших в наш час економічним визначенням власності є таке:власність — це відношення між людьми з приводу речей. Певною мірою цевизначення відбиває саме економічний, а не правовий, соціальний чи якийсь іншийаспект власності. Адже найбагатший капіталіст стане злиденним, якщо опинитьсясам на сам зі своїми заводами, палацами, кораблями і нікому буде ані працюватина них, ані купувати вироблене. Багатство капіталістичного суспільства — товар.Його має хтось виробити, хтось купити та спожити і таким чином принестивласнику капіталу прибуток.

Поняття«власність» достатньо складна категорія. Найчастіше його ототожнюютьз привласненням. Відносини привласнення в багатьох концепціях власностівважаються базовими. Привласнення вказує, кому належать блага (об'єктивласності), як вони розподіляються і з якою метою використовуються. Об'єктамивласності є речі, які присвоюються, тобто всі елементи суспільного багатства,результати та фактори виробництва. Суб'єктами власності можуть бути окреміособи (громадяни), колективи, організації, фірми, асоціації, держава[3,с. 85].

Важливимкритерієм належності відносин власності до предмету економічної теорії єбезпосередній зв'язок відносин власності з виробничими відносинами, відносинамиміж людьми по виробництву, розподілу і використанню засобів виробництва. Самезасоби виробництва є головним найбільш стійким об'єктом власності.

Такимчином, відносини власності — це певна система відносин з приводу володіння,розпорядження, користування, привласнення і споживання людьми як засобіввиробництва, так і результатів праці.

Володіння- головна передумова власності. Але саме по собі володіння ще не означаєвласності в її повному економічному змісті. Володіти можна і пасивно. Володіннятільки фіксує об'єкт власності, визначає його конкретно.

Володінняцінне тим, що дає можливість розпоряджатися майном. Щобвідчути різницю між правом володіння і правом розпорядження, достатньо згадатидеякі форми заповітів з художньої літератури: «Залишаю такому-то… те-то іте-то, але до стількох-то років або виконання ним таких-то умов… він не моженим розпоряджатися». Тут чітко і зрозуміло розставлені акценти між двомаправами — володіння і розпорядження.

Користування- це відносини до об'єкту використання, спрямовані на отримання з ньогокорисного ефекту, при цьому реалізується ідея корисності, яка є абсолютнимстимулом еволюції як виробництва конкретних цінностей, так ісоціально-економічного розвитку суспільства [1, с. 102].

Коливласник віддає об'єкт власності в оренду, він, відповідно, в межах договоруоренди, передає право розпорядження і використання орендарю. Привласнення вониздійснюють спільно: орендодавець привласнює орендну плату, орендар — прибутоквід господарської діяльності мінус орендна плата.

Отже,економічний зміст відносин власності полягає в реальних діях суб'єктів поволодінню, розпорядженню і використанню об'єктів власності. Власність складаєсерцевину системи економічних відносин суспільства. Стабільність розвиткуекономічної системи залежить від наявності у ній таких форм власності, які б унайбільшій мірі сприяли розвитку продуктивних сил. Томузміна форм власності відкриває нові горизонти розвитку економічної системи.

Людствувідомі дві основні форми власності — приватна і суспільна.

Відмінноюрисою приватної власності є те, що власник безпосередньо здійснює і реалізуєправо володіння, розпорядження, використання і привласнення. Підкреслюємо- безпосередньо. Особисто. На свій страх і ризик. Діє він на ринку, дегосподарює жорстока конкуренція. Проте успіх на ринку може бути повним. І цезаслуга власника. Він присвоює здобутки свого успіху. Але на ринку панує стихіяі анархія. Отже, він може і програти. Але і програш — його провина. Якщо він неотримав вигоду, то вона дісталась іншому. Тому приватний власник вчиться,шукає, взнає, придумує, купує, фінансує наукові дослідження. Однозначнорозвиває продуктивні сили, а відповідно, суспільство в цілому. В цьому глибоке,прогресивне значення приватної власності.

Суспільнавласність передбачає спільне володіння, розпорядження і виключає індивідуальне.Всі члени суспільства володіють спільно, індивідуально ж — ніхто. Суспільнавласність на засоби виробництва зрівнює всіх членів суспільства якспіввласників. Вони всі власники. Ніхто не має права наперевагу у володінні. Разом з тим в межах суспільної власності, оскількисуспільство не може розпоряджатися об'єктами власності безпосередньо, виникаєадміністративна монополія, і при суспільному володінні розпорядження іпривласнення здійснюється бюрократією (bureucratie — буквально влада столу).

Формивласності не є незмінними. Вони виникають, розвиваються, модифікуються ізникають із зміною умов і середовища, в яких вони існують. В основі еволюціїформ власності лежить механізм постійного оновлення економічного устроюсуспільства [7,с. 42].

Історичнопершою формою власності була колективна, общинна власність на землю. Вонавиражала спільне привласнення результатів праці всіма членами общини як єдиноможливий засіб її виживання. Вся багатогранність первісних відносин земельноївласності зводиться до трьох основних форм:

*азіатська (східна). В цих умовах вся земля розподілялась між общинами, аіндивіди та їх сім'ї користувались земельними ділянками як особи, що належалидо даного первісного колективу. Общини, в свою чергу, знаходились під владоюдеспотичної держави і не були самостійними власниками. Вони віддавали державічастину продукту в формі данини;

*антична (греко-римська). Тут одна частина землі знаходилась в розпорядженніобщини (держави), а інша — у вигляді дрібних ділянок, парцел — обробляласьокремими сім'ями і була їх приватною власністю;

*німецька. При ній спостерігався більш високий ступінь відособленості землі відобщини. Спільна власність на пасовища, ліси служила тільки простим доповненнямприватної власності [8,с. 54].

Античнаі німецька власність були близькі одна до одної тим, що приватна земельнавласність в обох випадках базувалась на праці самого власника.

Упроцесі розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці проходив розпадобщини і виділення приватних власників. Розвивався обмін, росла майнованерівність населення. З'явилася приватна власність, яка була заснована наексплуатації праці рабів і кріпаків.

Зрозвитком ринкової економіки панівного характеру набула приватна одноосібнавласність, яка поступово модифікувалась в акціонерну (корпоративну) власність.Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких основних формах власності:дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, власність трудовихколективів підприємств, державна, інтегрована корпоративна і інтегрованаміждержавна. Така розмаїтість форм власності свідчить, що сучасна ринковаекономіка — це змішана економіка.

Література

1.        174391: макро- і мікроекономіка. Заред. 3. Ватаманюка, С. Панчишина. — К.: Альтернативи, 2008

2.        КалинаА.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник.– К.: МАУП, 2008

3.        ЛаріоноваЛ. За ефективного власника // Фінанси України. — 2005.- №2. -С. 154.

4.        МаккензиС. Экономика: принципы, проблемы иполитика. -  М.: Республика. 2005.Т. 1

5.        Основиекономічної теорії/ С.В. Мочерний, С.А.Єрохін,Л.О.Каніщенкота ін. За ред. С.В. Мочерного. – К.: ВЦ“Академія”, 2006

6.        Основи економічної теорії:політекоеномічний аспект//Під ред. Г.Климка, К: ВШ-2007

7.        ТичинаС. Приватизація і виникнення класу власників в Україні // Економічні реформисьогодні. Спец. вип. — 2008

8.        Українаі світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій достановлення індустріального суспільства/ Б.Д. Лановик,З.М.Матисякевич, Р.М. Матейко та ін. – К.:Генеза, 2004

9.        ФишерС., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: «Дело ЛТД», 2005