Реферат: Механізм та результати конкуренції промислових капіталів
Механізмта результати конкуренції промислових капіталів
План
Вступ
1. Спонукальні мотиви і сутністьсистеми функціонування промислових капіталів.
2. Внутрішньогалузеваконкуренція і утворення середньої норми прибутку. Середній прибуток та цінавиробництва.
Висновок
Вступ
В економічнійтеорії і підприємницькій практиці, мабуть, немає поняття, яке бвикористовувалося настільки часто й одночасно і так неоднозначно, як капітал.Під капіталом розуміють усе, що здатно приносити чи приносить доход. Цей термінвживається у відношенні устаткування заводу, фабрики, накопиченої суми грошей,творів мистецтва, таланта інженера і т.д. Неважко побачити загальне у всіхприведених прикладах: Капітал — це блага, використання яких дозволяєзбільшувати виробництво майбутніх благ.
К. Маркс визначив капітал яквартість, що приносить прибавочну вартість. Якщо останню розглядати як прибуток чи відсоток, то проти такого визначення заперечувати не приходитися.Ринкове виробництво без прибутку неможливо. Тому капітал дійсно являє собоюсамозростаючу вартість. По-друге, К. Маркс визначає капітал як економічні відносини.Капітал може приносити прибуток і «самозростати» тільки знаходячись урусі. У процесі використання ресурсів, між людьми виникають визначенівідносини, але не обов'язково відносини експлуатації. Скоріше це відносини міжекономічними агентами в ході створення матеріальних благ і послуг.
У сучаснійекономічній науці капітал розглядається як абстрактна продуктивна сила, якджерело відсотка. Це означає визнання того факту, що який завгодно елементбагатства, що приносить його власнику регулярний доход протягом тривалогочасу, можна розглядатися як капітал.
Багатоамериканських економістів (Д. Хайман, П. Хейне, П. Самуельсон і ін.) визначаютькапітал як ресурс тривалого користування, створюваний з метою виробництвабільшої кількості товарів і послуг. При цьому фізично капітал розглядається якмашини, будинку, спорудження, передатні пристрої, запаси сировини і людськийкапітал.
Якщо виключити звизначення К.Марксу капіталу соціальну загостреність (відносини експлуатації)то неважко помітити, що всі ці визначення капіталу не суперечать, а доповнюютьодин одного. Одна група визначень фіксує чисто економічну сторону, інша — натуральну, у сполученні з розкриттям мети використання капітальних товарів.
Ряд економістів(Дж. Робінсон, Р. Дорнбуш) розглядають капітал як гроші, як універсальний товарділового світу.
Метою даної курсової роботи єдослідження механізму та результатів до яких призводить конкуренції промисловихкапіталів.
Курсова роботаскладається з двох розділів у яких послідовно досліджуються питанняфункціонування промислових капіталів.
1. Спонукальні мотиви і сутність системифункціонування промислових капіталів.
Промисловийкапітал — цекапітал, що функціонує в сфері матеріального виробництва і знаходитьсяодночасно у всіх функціональних формах кругообігу. Слово«промисловий» уживається тут у тім значенні, у якому воно охоплюєвсяку капіталістичну галузь виробництва. Звідси випливає, що поняттяпромислового капіталу однаково застосовувано до його функціонування впідприємствах промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту,торгівлі і банківської справи.
Промисловийкапітал виступає в наступних функціональних формах на різних стадіяхкругообігу:
· грошовийкапітал.Підприємець авансує свої гроші як вартість, що повинна принести йому прибавочнувартість;
· продуктивнийкапітал. Вінвключає засоби виробництва і робочу силу, що, з'єднуючись у процесівиробництва, створюють товар;
· товарнийкапітал.Зросла вартість укладена в створених товарах. Їх необхідно реалізувати і знову перетворитив гроші.
З розвиткомподілу праці від промислового капіталу відокремлюються торговий капіталі позичковий капітал. Вони перетворюються в особливі галузімакроекономіки, в особливі сфери людської діяльності. Добре зрозуміло, що воснові функціонування торгового капіталу — грошовий капітал.
Торговийкапітал — цечастина капіталу, що відокремилася від промислового капіталу, авансуєтьсяособою категорією капіталістів і функціонує в сфері обертання. Торговий капіталчерез механізм конкуренції бере участь в утворенні середньої норми прибутку.Норми прибутку в промисловості і торгівлі однакові.
Позичковийкапіталявляє собою грошовий капітал, що віддається капіталістами — власниками впозичку і приносить відсотки. Позичковий капітал не бере участь у механізміутворення середньої норми прибутку. По своїй сутності позичковий відсоток — цета частина прибавочної вартості, що функціонуючі капіталісти (промислові іторгові) змушені віддавати позичковим капіталістам.
Всякийіндивідуальний так само як і суспільному капіталі знаходиться в постійномурусі. Це сфера його життя.
Грошовий капітал(Г) авансується капіталістом на придбання засобів виробництва (Зв)і робочої сили (Рс), що, з'єднуючись у процесі виробництва (П),продовжують взаємодіяти аж до випуску готової продукції (Т). Реалізуючитовар, капіталіст одержує його вартість у грошовій формі (Г) спочаткуавансована сума капіталу повертається до свого власника, але вже зросла навизначальну величину.
Загальну формулу руху капіталу можнапредставити так:
/>
де крапкипоказують вступ капіталу у виробництво і вихід з нього. Дві інші операції,зв'язані з покупкою засобів виробництва, робочої сили і продажем готовоїпродукції, відбуваються в сфері обертання. На трьох стадіях руху відбуваєтьсязміна форм капіталу: грошова форма переходить у продуктивну, продуктивна формазмінюється на другій стадії товарною формою і на третій стадії відбуваєтьсяповернення до первісної грошової форми. У дійсності промисловий капіталодночасно своїми частинами знаходиться на всіх трьох стадіях і у всіх трьохформах. Тим самим, забезпечується безперервність виробничого процесу, а отже, іспоживання. Стоїть капіталу затриматися на який-небудь із трьох стадій, будепорушений весь його кругообіг. Кругообігом капіталу і називається його рух, щоохоплює послідовно його авансування, застосування у виробництві, реалізаціюзробленого товару і повернення до вихідної форми.
Такий шлях рухупромислового капіталу має місце в будь-якім суспільстві, незалежно від йогосоціально-економічної облаштованості. Капіталізм, соціалізм, країни щорозвиваються — усе це не має ніякого значення. Розходження складається вспособах з'єднання робочої сили з засобами виробництва й у присвоєнні івикористанні кінцевого ефекту руху капіталу — прибутку.
Кругообігпромислового капіталу, розглянутий як безупинно поновлюваний процес, утворитьйого оборот. Швидкість обороту капіталу виміряється числом його оборотів, чиненихпротягом року. Якщо капітал, приміром, обертається за чотири місяці, то в ріквін зробить три обороти.
Для економіставажливе розуміння того, що швидкість обороту капіталу має величезне практичнезначення. Це добре і швидко усвідомили наші сучасні комерційні банки і численніпосередницькі контори. Вони не вкладають гроші у виробництво з тривалимтехнологічним циклом, а збільшують свої капітали на швидкоплинних, разовихопераціях.
Швидкість оборотукапіталу залежить від безлічі факторів: від структури самого продуктивногокапіталу, тривалості робочого періоду у виробництві, стану транспортних засобіві магістралей, повноти і ритмічності в роботі устаткування і машин, постановкиторгівлі і т.д.
У залежності від швидкості обороту іспособу перенесення вартості на готовий продукт продуктивний капіталподіляється на основний і оборотний. До основного капіталувідносяться будинки, спорудження, машини, устаткування, силові установки,передатні пристрої й інші засоби праці. Це довгодіючий капітал. Він складаєматеріально-технічну основу виробництва, і його повний кругообіг обчислюєтьсяроками. Вартість основного капіталу переноситься на виготовлення товарувроздріб, у міру зносу тих чи інших видів засобів праці. Після продажу товарів,включена в їхню вартість сума зносу поступово накопичується в амортизаційномуфонді, за рахунок якого відбувається відшкодування основного капіталу. Нормиамортизації залежать від вартості елементів основного капіталу і встановленихтермінів їхньої служби.
До оборотного капіталувідносяться сировина, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія, кошти,призначені на оплату праці робітників. Ця частина продуктивного капіталу робитьповний оборот протягом одного циклу, і його вартість цілком входить у вартістьготового продукту і після кожного кругообігу повертається власнику в грошовійформі. Отже, чим швидше обертається оборотний капітал, тим менша при іншихнезмінених умовах буде потреба в ньому, чи більший річний оборот досягнуть приданій його величині, буде вище норма прибутку.
Швидкість оборотукапіталу багато в чому визначається специфікою галузі і відбиває рівеньорганізації виробництва, стан матеріально-технічного постачання і збутупродукції.
У нашійлітературі і господарській практиці сукупність ресурсів підприємства одержаланазву фондів. Стосовно до трьох стадій руху вони підрозділяються на фондивиробництва і фонди обертання. Фонди виробництва по характері оборотуподіляються на основні й оборотні. Принципових розходжень у кругообігу фондів ікапіталу з технологічної точки зору не існує.
Грошовийкапіталобмінюється на прості моменти процесу праці — на засоби виробництва і робочусилу, тобто перетворюється в продуктивний капітал. Тим самимвідбувається перший метаморфоз капіталу.
На другій стадії продуктивнийкапітал споживається, витрачається, зникає й одночасно перетворюється втоварний (… Т...). У цьому складається друге перетворення, другий метаморфозкапіталу. Виниклий у процесі другого перетворення капіталу товар відрізняєтьсявід товарів — простих моментів процесу праці як по вартості, так і занатурально-речовинною формою. Виниклий у виробництві новий товар можевідшкодувати капіталісту його гроші, його авансований капітал і принестиприбавочну вартість, забезпечити самозростання капіталу тільки в тому випадку,якщо процес другого перетворення протікав у суспільно нормальних умовах чи вумовах кращих, чим суспільно нормальні, а новий товар створений усуспільно-необхідному (тобто відповідаючому суспільному попиту) кількості. Якщобуло порушено хоча б одну з цих умов, капіталіст не одержить прибавочноївартості і не поверне витрачених грошей.
Зворотнеперетворення товару «капітал» у гроші, у грошовий капітал, пропорціїякого задані умовами виробництва, відбувається, однак, не в самім виробництві,а в обертанні, на третій стадії руху капіталу, де товари перетворюються вгроші: Т' — Г'. У цьому складається третє перетворення, третійметаморфоз капіталу.
Аналізперетворень капіталу показує, що рух капіталу, що представляє собою послідовнийланцюг його перетворень, може бути загальмовано і навіть припинено, якщо небуде здійснене кожне з трьох послідовних перетворень.
Безпосереднє з'єднанняробочої сили з засобами виробництва здійснюється в процесі виробництва. Функціяпродуктивного капіталу полягає не просто у виробництві товару — речі, щоволодіє корисністю і вартістю, але у виробництві прибавочної вартості, узабезпеченні самозростання капіталу, його розширеного відтворення.
Товарнийкапіталреалізує (чи перетворює в грошову форму) зрослу (чи зменшену) у процесівиробництва капітальну вартість. У реалізації капітальної вартості складаєтьсяфункція товарного капіталу.
Кожна з трьохформ капіталу виконує в процесі руху капіталу особливу функцію, — от чому їхназивають функціональними формами капіталу.
Кругообігтоварного капіталу розкриває залежність виробництва від платоспроможностіпокупців. Справа в тім, що як продавець, капіталіст пропонує на ринку більшувартість, чим та, котру він може запитувати як покупець. Для поновленнявиробництва в колишньому обсязі капіталовласнику досить придбати (купити) З+ V, а пропонує він для продажу товар, вартість якого З + V + тперевершує первісну вартість авансованого капіталу. У цій розбіжності попиту тапропозиції капиталовласника полягає можливість криз надвиробництва,
Розбивка процесуруху капіталу на три стадії, дві з який відбуваються в сфері обертання (перша ітретя стадії), а одна (друга стадія) у самім виробництві, дозволило Марксові нетільки розмежувати і відокремити три функціональні форми промислового капіталу,не тільки розкрити кругообіг кожної з форм — грошової, продуктивноїі товарної, але і дозволило визначити оборот капіталу як періодичнийпроцес його послідовного перетворення з однієї функціональної форми в іншу іповернення до вихідної форми.
Час, протягом якого вся авансована капітальна вартість проходить стадії виробництва і обертання,є час обороту капіталу. Це час для різних капіталів по-різному і визначаєтьсярізним складом продуктивного капіталу.
Продуктивнийкапітал, щовиникає в процесі капітального авансування, визначається пропорцією, що поділяєавансований капітал на постійний (З) і перемінний (У). Капітальнавартість, авансована на засоби виробництва, З переноситься на готовийпродукт двома різними способами. Для придбання засобів праці (будинків,устаткування і т.п. ) гроші авансуються відразу, але придбані засоби праціберуть участь в обороті капіталу, зберігаючи свою корисність тривалий час(будинку — 50-70 років, верстати й устаткування — від 3-5 до 15-20 років), аотже, їхня вартість (З1) може бути перенесена на вартість готовоїпродукції тільки поступово, за період, тривалість якого визначається термінамислужби конкретних засобів праці.
Підприємницькадіяльність охоплює всі сфери життя суспільства. Матеріальне виробництво мивиділяємо в особливий і основний вид з тієї причини, що це вихідна стадіягосподарської діяльності, тут створюються блага для задоволення первиннихпотреб людей. Тим часом з розвитком і удосконалюванням виробництва усе більшезусиль суспільства по забезпеченню своєї життєдіяльності виходить збезпосереднього виробництва, концентрується на підступах до нього і на вихіднихстадіях, зв'язаних з доведенням готового продукту до споживача. Уся ця сфераназивається невиробничої, хоча нерідко тут продовжується виробничий процес чивиявляються послуги матеріального порядку.
Для другоїполовини 20-го сторіччя характерним є просування праці, капіталу іпідприємницького уміння зі сфери матеріального виробництва в сферуобслуговування. У розвитих державах у даний час безпосередньо у виробництвізайнято менш третини дієздатного населення, а все інше працюють в невиробничійсфері. В умовах ринкової економіки це велика сфера розвивається на загальнихпринципах підприємництва, на базі тієї ж розмаїтості форм власності. Ми ж ізусього цього різноманіття виділимо торгівлю і рух грошового капіталу, оскількивони мають пряме відношення до виробництва і найбільш великі по зайнятомукапіталі і робочій силі.
Торгівля — одна знайдавніших форм праці людини і підприємницького уміння. Обмін виник з першимвеликим суспільним поділом праці, і його границі розширювалися в міру виділеннянових видів діяльності. Поступово в прямий зв'язок виробника — продавця зіспоживачем-покупцем уклинюється посередник і продаж продукції стає йогоосновним заняттям.
Торговий капіталвиник задовго до зародження капіталістичного способу виробництва й історичнопередував промисловому капіталу. У період розкладання феодалізму він активносприяв становленню капіталістичного способу виробництва, прискорюючи руйнуваннядрібних товаровиробників, утягуючи натуральне господарство феодалів у ринковівідносини, підкоряв його цілям наживи і збагачення. Торговому капіталу належалаважлива роль у розвитку економічних зв'язків між районами і країнами, уформуванні національного і світового ринку.
Джерелом прибуткуна торговий капітал служила частина вартості, створюваної працею дрібнихтоваровиробників-ремісників і селян, а також частина прибавочної праціпідневільних працівників у рабовласницьких латифундіях і поміщицьких господарствах,у збуті продукції яких брав участь купець. Основним методом витягу прибуткуслужив позаеквівалентний обмін: товар купувався за цінами нижче вартості, апродавався за цінами, що перевищує вартість.
Концентраціякоштів у руках купців була необхідною передумовою для формування великогомашинного виробництва. Купецький капітал з'явився і своєрідною передумовою дляутворення і твердження всевладдя промислового капіталу епохи капіталізму. Можназ повною підставою затверджувати, що купець послужив прообразом у становленнівеликого підприємця і настільки ж великого хижака — промислового капіталіста.
При всім цьому,за всім законами еволюції в нових умовах торговий капітал утратив своєсамостійне значення і з великого владаря в економічному житті суспільстваперетворився в слугу промислового капіталу, а точніше, у його частину, щовідокремилася. Кругообіг промислового капіталу, проходячи у своєму русі тристадії і відповідно до цього змінюючи свою форму, служить своєрідноюматеріальною основою для поділу праці між підприємцями. Одні з нихспеціалізуються на реалізації готової продукції і здійснюють торговеобслуговування промислового капіталу, інші концентрують у своєму розпорядженнікапітал у грошовій формі і представляють його в борг промисловцям і торговцямпід визначений відсоток.
Підприємці, що вклалисвої гроші в матеріальне виробництво, як правило, самі не організують продаж продукції, що випускається. Для цього їм довелася би частину капіталу вилучитиз виробництва і розмістити в сфері обертання, що неминуче привело б дочасткової втрати прибутку від виробництва. Великими оптовими партіями вонипродають їх на товарних біржах чи безпосередньо торговим посередникам, щомають мережу роздрібних магазинів.
Товарна біржазосереджує оптову торгівлю масовими, головним чином, сировинними іпродовольчими товарами (кольорові метали, бавовна, зерно, цукор і т.д.). Товарипродаються по зразкам чи стандартам (утримуючим перелік необхідних ознак — якість, сортність), причому встановлюються розміри партій продаваних товарів.
Відокремленняторгового бізнесу багато в чому сприяло швидкому розвитку й удосконалюваннюторгового обслуговування населення, поліпшенню організації обліку купівельногопопиту, що з неминучістю вело до збільшення витрат у сфері обертання.
В епоху вільноїконкуренції відокремлення торгового капіталу було яскраво вираженим. Купецьзалишався ключовою фігурою в економіці і нерідко ставив свої умови промисловцю.Надалі, у міру поширення монополістичних відносин, усе помітніше починаєвиявлятися протилежна тенденція. Великі промислові компанії нерідко створюютьвласну збутову мережу і намагаються тримати під контролем реалізацію іспоживання своїх товарів. Це особливо характерно для підприємств, що випускаютьзасоби виробництва і товари тривалого користування для сфери особистогоспоживання — автомобілі, телевізори, відеоапаратуру, холодильники і т.д.Фірми-виготовлювачі беруть на себе сервісне обслуговування складної побутової івиробничої техніки в місцях їхнього застосування і тим самим створюютьвпевненість у споживача в ефективному її використанні. У порядку зворотногозв'язку виробництво одержує інформацію про конструктивні й експлуатаційнінедоліки в техніці, що випускається.
З іншого боку,могутні торгові компанії нерідко відкривають власні виробництва. Реальністюстав «зустрічний рух» промислового і торгового капіталу.
Позичковийкапіталявляє собою капітал у грошовій формі, що видається підприємцям на певний строкі за визначену плату у вигляді відсотка. В усіх країнах світу надання в борг івиплата за це відсотків перетворилася в одну з першооснов господарськоїдіяльності.
Історичнимпопередником позичкового капіталу було лихварство, що одержало широке поширенняще в рабовласницькому суспільстві. Лихварі надавали гроші простим людям для того,щоб ті сплачували старі борги і купували товари, а пануючої знаті — длябудівництва палаців, покупки предметів розкоші, покриття карткових і іншихборгів. У древній Греції були відомі випадки лихварських позичок зі сплатою від500 до 900 відсотків річних. (До цього рівня наблизилася плата за кредит укінці ХХ сторіччя на території колишнього СРСР).
Лихварськийкапітал зберігся дотепер у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки.Його живильне — середовище слаборозвинені товарно-грошові відносини і перевагавідсталих дрібнотоварних форм господарства. Місцеві торговці і багатії задопомогою грошових позичок поневолюють найбідніші прошарки населення.
Лихварство з йоговисокими відсотками перешкоджало розвитку капіталістичної економіки, тому новийклас підприємців повів завзяту боротьбу проти нього за зниження позичковоговідсотка.
Підприємці,незалежно від того, у яких видах діяльності вони зайняті, відчувають потребу впозиковому капіталі (у кредиті) під час будівництва господарських об'єктів,освоєння природних ресурсів, модернізації діючого виробництва, сезонногонагромадження виробничих ресурсів, масової закупівлі сировини. Велике машинневиробництво відрізняється високої капіталоємністю і своїх власних засобів дляйого освоєння і ведення в підприємців не вистачає. Тенденція до значногозбільшення позикових засобів у фінансуванні господарства особливо помітна заразу витратах на капіталовкладення у Японії, Італії, Франції. Японські фірми зарахунок притягнутих ресурсів фінансують до 4/5 усіх засобів на розширеннявиробництва.
З іншого боку, упроцесі кругообігу промислового капіталу у фірм виникають тимчасово вільнікошти: вільною буває частина виторгу від продажу готової продукції; засоби зфонду амортизації основного капіталу; частина прибутку, що йде на нагромадженняй в особистий доход. Капітал не терпить ледарства і власники завжди готовівигідно його розмістити, віддати в позичку тим, хто має потребу в ньому.Позичковий капітал рухається між функціонуючими підприємцями.
Ринок позичковихкапіталів уперше виник в умовах капіталізму. Як предмет купівлі-продажу наринку інвестицій (довгострокове вкладення капіталу в промисловість і іншігалузі господарства для одержання прибутку) виступає капітал. Йде торгівлягрошима. Гроші здобувають додаткову корисність — здатність приносити прибуток.В угоді беруть участь дві особи: власник бездіяльного (вільного) капіталу ібізнесмен, що бажає пустити цей капітал в оборот для одержання прибутку.Продається право використання капіталу протягом визначеного часу за визначенуплату.
Позичковийкапітал робить свій рух по формулі Г – Г1. У такому видимомурусі грошей приховане джерело зростання авансованої вартості. Відсоток виступаєяк ціна товару — капітал. Справжня економічна природа відсотка виявляється вдіях особи, що одержала позичку. Норма чи ставка відсотка визначаєтьсявідношенням суми доходу до величини позичкового капіталу і виражається увідсотках. Вона залежить від середньої норми прибутку, що витягається в даномусуспільстві функціонуючими підприємцями і від попиту та пропозиції напозичковий капітал. Сьогодні комерційні банки на Україні видають кредити під40-60 відсотків річних по тій простій причині, що використовуваний уторгово-посередницькій діяльності позиковий капітал забезпечує прибуток унабагато більшому розмірі. Оскільки виробництво не в змозі дати такогоприбутку, то сьогоднішній рівень відсотка є для нього руйнівним і інвестиції впромисловість і в сільське господарство, власне кажучи, припинилися, щопогіршує перспективу виходу економіки з кризового стану.
Рівень процентноїставки є тим знаряддям, яким суспільство користається при виборі різнихваріантів капіталовкладень. Коли рівень відсотка виявляється високим, то в цихумовах можуть починатися лише ті варіанти капіталовкладень, що мають найбільшвисоку чисту продуктивність. Поступово, у міру того, як інтенсивненагромадження капіталу в попередній період викликає до життя чинність законуубутної прибутковості, процентні ставки стануть знижуватися. Це послужитьсигналом для здійснення тих проектів капіталовкладень, що характеризуютьсябільш низькою чистою продуктивністю.
Прибуток виступаєбезпосередньою метою господарської діяльності і авансування капіталу для всіхсуб'єктів ринкової економіки, зайнятих підприємництвом. Незважаючи на те, що цякатегорія є об'єктом економічної теорії і займає основну роль у ринковійекономіці, от уже протягом ряду сторіч не змовкають суперечки про її сутністьі форми. У підручниках і наукових статтях категорія «прибуток»нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, відсотка, помірності,чекання і багатьма іншими. У практичному ж плані прибуток не представляєніякого секрету і у всіх країнах з ринковою економікою її кількісна величинавизначається як різниця між загальним виторгом від реалізації товарів і послугі сукупних витрат. У теоретичному плані необхідно розглянути два підходи дооцінки економічної природи прибутку.
К. Маркс у«Капіталі» визначив прибуток як перетворену форму прибавочноївартості. Остання по Марксові являє собою неоплачена прибавочна праця найманогоробітника, зайнятого в сфері матеріального виробництва. Робітник своєю працеюстворює вартість більшу, ніж коштує його робоча сила. Ця різниця залучаєкапіталіста і заради її він розвиває свою бурхливу діяльність. На поверхнібуржуазного суспільства присвоєння чужої праці затушовується і прибутоквиступає як породження руху всього авансованого капіталу, як результат витратвиробництва. Таким чином, у марксистському трактуванні прибуток є результатексплуатації найманої праці капіталом і відношення «капіталіст — найманийробітник» складає основне відношення капіталістичного суспільства.
З такимтрактуванням прибутку погодитися неможливо з ряду причин. Якщо підексплуатацією розуміти присвоєння продукту неоплаченої праці й атрибуткапіталізму, то капіталізм охоплює всю історію людської цивілізації. Важливобачити не тільки сам факт відчуження продукту неоплаченої праці, але і те, учиїх інтересах використовується відчужений продукт.
Сучасна економічна думка розглядаєприбуток як доход від використання усіх факторів виробництва, тобто праці,землі і капіталу. Але й у такім розумінні немає єдності і чіткості. В однихвипадках прибуток розглядається як плата за послуги підприємницької діяльності,в іншіх — як плата за новаторство і талант у керуванні фірмою, у третіх — якплата за ризик і т.д. Усі ці визначення розпливчасті і скоріше виражаютьвинагороду підприємцю за його уміння з'єднувати фактори виробництва й ефективноїх використовувати. Однак доход у вигляді відсотка і ренти одержують і ті люди,що передають право розпорядження своїм капіталом у тій чи іншій формі іншим особамі самі в економічній діяльності не участують. Мова йде про нетрудові доходи,одержувані законним шляхом.
За кожнимфактором виробництва стоять конкретні люди і групи людей. За працею — найманіробітники, за капіталом — його власники, за землею — його власники. І якщо мивизнаємо, що всяке економічне благо є результат взаємодії факторів виробництва,то зобов'язані визнати і те, що всі групи населення, що стоять за цимифакторами беруть участь своєю працею в створенні благ і нової вартості. Різницялише в тім, що одні беруть участь сьогоднішньою живою працею, а інші минулим,втіленим у матеріальних елементах виробництва. Це їх накопичена упредметнена праця.Він може бути результатом трудових зусиль цілого ряду поколінь. Всякеекономічне благо є в кінцевому рахунку продукт праці всього суспільства. Іефект його зусиль приймає форму доходів (прибутку) на всіх рівнях господарськоїдіяльності.
2. Внутрішньогалузева конкуренція іутворення середньої норми прибутку. Середній прибуток та ціна виробництва.
Підприємницькийінтерес до виробництва тієї чи іншої продукції прямо пропорційний величиніодержуваної норми прибутку. Англійський публіцист XІ в. Т. Дж. Даннінгпривів на цей рахунок наступні спостереження: «Капітал боїтьсявідсутності прибутку чи занадто маленького прибутку, як природа боїтьсяпорожнечі. Але раз є в наявності достатній прибуток, капітал стає сміливим.Забезпечте 10 відсотків, і капітал згодний на всяке застосування, при 20відсотках він стає оживленим, при 50 відсотках позитивно готовий зламати собіголову, при 100 відсотках він зневажає всі людські закони...». Збільшенняавансованого капіталу виявляється, коли виготовлені у виробництві товарипродані на ринку й отриманий доход.
Рішення фірм щодоціни і виробництва будуть мінятися в залежності від характеру галузі, у якійвони діють. У підприємницькому секторі економіки виникає нескінченне числорізних ринкових ситуацій. На одному полюсі можна зустріти єдиного виробника, щопанує на ринку. На іншому — виявляємо тисячі і тисячі фірм, кожна з якихпоставляє незначну частину ринкової продукції. Між цими крайностямирозташовується майже безмежна розмаїтість ринкових структур.
Економісти розрізняютьчотири досить несхожі ринкові ситуації:
1. чисту конкуренцію;
2. чисту монополію;
3. монополістичну конкуренцію;
4. олігополію.
Ці чотири моделіринку відрізняються по кількості фірм у галузі незалежно від того, є продукціяоднакової чи диференційований (різної) і наскільки легко чи важко новим фірмамввійти в галузь.
В умовах чистоїконкуренції існує дуже велике число фірм, що роблять стандартизований продукт(наприклад, взуття). При цьому нові фірми можуть легко ввійти в галузь. Доринкового суперництва виробників взуття спонукують об'єктивні обставини. Укожній галузі конкуренція розгортається за більш вигідні умови випуску і збутутоварів. У виробників взуття, як і у всякого іншого блага, різні стартовіекономічні позиції. Фірми істотно розрізняються між собою по якостізастосовуваних засобів виробництва, робочої сили, рівню організаціївиробництва, а, отже, по величині індивідуальної вартості виробів. Конкуренціянеминуче веде до встановлення єдиних цін на даний вид продукції.
Другою моделлюринкової ситуації є чиста чи абсолютна монополія, під якою мається на увазіринок, де одна фірма є єдиним продавцем продукту чи послуг. На місцевому рівніми часто зустрічаємося з таким монополістом: телефон, електрика, хімчистка іт.д. У більшості міст приналежні державі підприємства суспільного користування:газове, електричні, водопостачання, телефон — усі є по своїй суті монополіями.Проникнення в галузь додаткових фірм заблоковано. Покупець повинний здобуватипродукт монополіста чи обходитися без нього. Даний продукт унікальний іблизьких замінників немає. Тому чистий монополіст буде визначати обсягвиробництва, що забезпечує найвищий прибуток, виходячи зі своїх витрат іпопиту. Через нееластичність попиту на свою продукцію (немає замінників, а потребапостійна) він одночасно вибирає і ціну й обсяг виробництва.
До останньогочасу у вітчизняній економічній теорії затверджувалося, що в розвитих країнахекономіка контролюється монополіями і сверхмонополіями, що використовують своюринкову владу для маніпулювання цінами у відповідності зі своїми вузькимиекономічними інтересами. Вони встановлюють монопольно високі ціни й у підсумкуодержують монопольно високий прибуток. Такі твердження не завжди правильні. Любиймонополіст, як і всякий рядовий підприємець, прагне до максимуму сукупногоприбутку, а не до максимуму прибутку на одиницю продукції. Висока ціна даєзбільшення на одиницю продукції, але при відсутності ефекту масштабності іпадінні кривої попиту відбудеться зменшення валового доходу.
Монополіст можезбільшити свої прибутки, займаючись ціновою дискримінацією за умови, якщо його продукт чи послуга не можуть легко бути переміщені між ізольованими ринками.Але треба враховувати, що більшість чисто монополістичних галузей є природнимимонополіями і тому підлягають суспільному регулюванню. Ціни і тарифи на їхнюпродукцію і послуги регулюються державою чи місцевими органами самоврядування.
Третьою моделлюринкової ситуації є монополістична конкуренція. Чиста конкуренція і чистамонополія в сучасній економіці можуть розглядатися як виключення, а не правило.Більшість ринкових структур знаходяться десь між цими двома крайностями.Монополістична конкуренція містить у собі значний обсяг конкуренції, змішаної зневеликою часткою монополістичної влади.
На відміну відчистої конкуренції для монополістичної не потрібно присутності сотень чи тисячфірм. На ринку взаємодіє відносно велике число невеликих виробників різноїпродукції і кожний з них має обмежений контроль над ринковою ціною. Таких фірмможе бути в галузі кілька десятків. З цієї причини таємна змова між ними пропогоджені дії по обмеженню обсягів виробництва і штучному підвищенню цін майженеможлива. У цих ринкових ситуаціях фірми можуть діставати прибуток чизазнавати збитків у короткостроковому періоді. Відносно легкий вступ у галузь івихід з її викликають тенденцію до одержання нормального прибутку вдовгостроковому плані.
У більшостігалузей сучасного виробництва й в оптовій торгівлі затвердилося пануванняневеликого числа фірм. Світовий видобуток і переробка нафти, газу, міді, олова,нікелю, марганцю, виробництво літаків, автомобілів і т.д. контролюєтьсядекількома чи одиницями в крайньому випадку десятками найбільших компаній.Така ринкова ситуація називається олігополією. Це щось середнє між чистоюмонополією, з одного боку, і монополістичною конкуренцією — з іншої.
Історично склалося так, щонауково-технічний прогрес у багатьох галузях йшов по шляху досягнення ефектумасштабу. Щоб домогтися низьких витрат на одиницю продукції фірма повинна стативеликим виробником. Дрібним підприємствам не доступні ні нова техніка, ніпередова технологія. Вони надзвичайно дороги. І це служить обмежником входу вгалузь нових фірм. З метою досягнення ринкової влади, установлення контролю надвиробництвом і цінами великі фірми йдуть на злиття. Утворяться могутнікорпорації. Але при цьому виникає нове явище: загальна залежність. Кожна зтрьох чи чотирьох пануючих на ринку фірм не може вільно маніпулювати цінами насвою продукцію, керуючись тільки витратами і попитом. Зниження чи підвищенняціни однією фірмою викликає відповідну реакцію з боку інших фірм. А ця реакціябагато в чому непередбачена. Приймаючи рішення про ціни, фірма повиннапопередньо розрахувати найбільш ймовірні відповідні дії своїх конкурентів. Цінипри олігополії (з цієї причини) мають тенденцію бути негнучкими, твердими. Вонирідше змінюються, чим в умовах чистої конкуренції. А якщо змінюються, то, восновному, через погоджені дії конкурентів, чи з ініціативи найбільш великої йефективної фірми. Інші, як би випливають за нею у фарватері.
У різних галузяхвиробництва існують різні норми прибутку. Ті фактори, що впливають на нормуприбутку, не можуть складатися однаково у всіх галузях економіки. Дійсно:
1. норма прибавочної вартості врізних галузях неоднакова. Наприклад, в одних галузях робочий день довше, ніж вінших, а рівень заробітної плати може бути нижче;
2. існують ще великі розходженняу вартісній структурі галузевих капіталів. Вони неминучі й об'єктивні унаслідоквеликих розходжень у технічній структурі капіталів, у матеріалоємності, капіталоемностій енергоємності різних виробництв, в енергооснащеності і фондоозброєнностіпраці;
3. у різних галузях дуженеоднакова і швидкість обороту капіталів. Наприклад, у гідроенергетиці ісуднобудуванні капітал обертається повільно. А в таких галузях, як хлібопеченняі виробництво прохолодних напоїв, він обертається швидко.
Однак постійноіснувати неоднакові норми прибутку в різних галузях не можуть. Не може бути,щоб протягом сторіч в одних галузях постійно виходила висока норма прибутку, ав інші — низька.
Норма прибутку — це двигун капіталістичного виробництва. Тому не знайшлося б таких підприємців,що постійно вкладали би свої капітали в низькорентабельні галузі виробництва,оскільки є високорентабельні галузі виробництва.
Вартопідкреслити, що низька норма прибутку утворюється в галузях з високоюорганічною структурою капіталу. До них відносяться машинобудування,приладобудування, хімічна промисловість і інші галузі. Якби підприємці пересталивкладати капітали в ці галузі, то став би неможливим технічний прогрес і весьпроцес відтворення.
Умовою, при якомукапітали однаково вигідно вкладати в будь-яку галузь виробництва, є рівністьнорм прибутку у всіх галузях. При наявності однакової норми прибутку можутьуспішно розвиватися галузі з різною структурою капіталу. Таким чином,вирівнювання норм прибутку в різних галузях виробництва є об'єктивноюнеобхідністю.
Процесвирівнювання норм прибутку відбувається в стихійному порядку, у результаті конкуренціїміж підприємцями різних галузей. Конкуренція — це змагання підприємцівзаради прибутку. Виділяють два види конкуренції:
1. внутрішньогалузеваконкуренція;
2. міжгалузева конкуренція.
Внутрішньогалузева конкуренція веде до утворення суспільної (ринкової)вартості. У кожній галузі є безліч підприємств із різним рівнем продуктивностіпраці. Якби підприємець, у якого на підприємстві рівень продуктивності працівисокий, продавав товар по 1 грн. за штуку, а капіталіст, на чиїм підприємствіпродуктивність праці низка, став би запитувати за такий товар по 2 грн. заштуку, то в останнього ніхто не купував би товар.
У результаті внутрішньогалузевої конкуренції відбувається перетвореннябагатьох індивідуальних вартостей у єдину суспільну, чи ринкову вартість.Остання завжди визначається суспільно необхідною працею і тяжіє доіндивідуальної вартості товарів тих підприємств, що роблять основну частинуданої продукції.
Від ринкової вартості необхідно відрізняти ринкові ціни товарів. Якщопопит, пропонований на товари, перевищує їхню пропозицію, то ринкова цінапіднімається вище ринкової вартості. Якщо ж пропозиція товарів на ринкуперевищує попит на них, то ринкова ціна падає нижче вартості. Такі відхиленняцін від ринкової вартості неминучі.
При продажі товарів по ринковій вартості ті підприємці, на чиїхпідприємствах індивідуальна вартість товарів низка, одержують не тількизвичайний прибуток, але і надприбуток у розмірі різниці між ринковою йіндивідуальною вартістю. Навпроти, ті підприємці, на чиїх підприємствахіндивідуальна вартість товарів висока, дістають прибуток нижче середньогорівня, а при відомих умовах можуть навіть одержати збиток.
Таким чином, продаж товарів по ринковій вартості веде до нерівності нормприбутку різних підприємців усередині кожної галузі виробництва.
Добре зрозуміло, що ця нерівність не може не відбиватися на положеннірізних підприємств. Підприємці, що одержують високі прибутки, можуть швидконакопичувати капітал і розширювати свої підприємства. Підприємці, що одержуютьменший прибуток, можуть здійснювати нагромадження капіталу в обмеженихмасштабах. Нарешті, ті підприємці, що через дуже високу індивідуальну вартістьтоварів терплять на своїх підприємствах збитки, в остаточному підсумку стаютьбанкрутами.
Внутрішньогалузева конкуренція і погоня за надприбутком спонукуютьпідприємців уводити нові технології і знижувати витрати виробництва. Незліченнібанкрутства дрібних, середніх і навіть великих фірм — така історіякапіталістичної конкуренції. Особливо підсилюється руйнування неконкурентоспроможнихпідприємств у періоди криз надвиробництва.
Історична і логічна внутрішньогалузева конкуренція передує міжгалузевоїконкуренції.
Конкуренція розгортається не тільки усередині кожної галузі виробництва,але і між підприємцями різних галузей за найбільш прибуткові сфери вкладаннякапіталів. Міжгалузева конкуренція виражається в переливанні капіталів відгалузей з низькою нормою прибутку в галузі з високою нормою прибутку.
Міжгалузева конкуренція — це один з видів конкуренції між підприємцями,акціонерними компаніями, монополістичними об'єднаннями різних галузейгосподарства за одержання більш високої норми прибутку за свій капітал. Задопомогою міжгалузевої конкуренції здійснюється стихійний перелив капіталів зоднієї галузі в іншу і встановлюються пропорції відтворення суспільногокапіталу.
Відлив капіталу з галузі з високою органічною структурою капіталу інизкою нормою прибутку веде в ній до наступних економічних наслідків:
1. до відливу капіталу;
2. до скорочення виробництва;
3. до зменшення пропозиціїтоварів;
4. до підвищення цін;
5. до підвищення норми прибутку.
Прямо протилежні економічні явища будуть спостерігатися в тій галузі, деспочатку установилася низька органічна структура капіталу і висока нормаприбутку. Тут відбудеться:
1. приплив капіталу;
2. розширення виробництва;
3. збільшення пропозиціїтоварів;
4. зниження цін;
5. зниження норми прибутку.
Тому що в галузях з низькою нормою прибутку відлив капіталу веде до їїпідвищення, а в галузях з високою нормою прибутку долив капіталу веде до їїзниження, то в підсумку повинне відбутися рівняння норм прибутку в тих і іншихгалузях. Отже, стихійний перерозподіл капіталів спричиняє утворення середньоїнорми прибутку, однакової у всіх галузях виробництва. Необхідно датикількісне визначення середньої норми прибутку.
Середня норма прибутку є норма прибутку на весь суспільний капітал. Тому середнянорма прибутку дорівнює відношенню сукупної прибавочної вартості до сукупногосуспільного капіталу, вкладеному в усі галузі виробництва.
Якщо позначити масу прибавочної вартості створену в першій галузівиробництва, через m1, у другій галузі — через m2, утретій галузі — через m3 і т.д., а капітали, вкладені в ці галузі, — через К1, К2, К3 і т.д., то середня нормаприбутку
Р= (m1+ m2+ m3+ …+ mn) / (К1+ К2 + К3+… + Кn) = />
Таке визначеннясередньої норми прибутку можна пояснити конкретним прикладом, припустивши, що векономіці э три галузі — з високою, середньою і низькою органічною структуроюкапіталу:
першагалузь:
100з+ 20v + 20m = 140 = 16.6%;
другагалузь:
300c+ 100v + 100m = 500 = 25%;
третягалузь:
50c+ 50v + 50m = 150 = 50%.
Середнянорма прибутку складе:
Р =200m: (450c + 170v) * 100 = 32.3%
Було бнеправильно визначати середню норму прибутку шляхом обчислення простоїсередньої арифметичної з трьох галузевих норм прибутку. У цьому випадку вийшовби помилковий результат, начебто середня норма прибутку дорівнює 30,5%. Такийметод визначення середньої норми прибутку неправильний, тому що дає кожній згалузевих норм прибутку однакове значення для суспільства, але в ці галузівкладені нерівновеликі капітали. Тому розрахунок середньої норми прибуткуповинний вестися на основі зваженій середньої арифметичної.
Насередню норму прибутку впливають наступні фактори:
1. середня норма прямопропорційна ступеню експлуатації всього соціального прошарку найманихробітників;
2. вона прямо пропорційнашвидкості обороту всього суспільного капіталу;
3. вона зворотно пропорційнарівню вартісної структури всього суспільного капіталу;
4. середня норма прибуткузалежить від галузевих норм прибутку;
5. середня норма прибуткузалежить від розподілу сукупного суспільного капіталу між різними галузямивиробництва.
При незміннихгалузевих нормах прибутку середня норма прибутку буде тим нижче, ніж великачастка суспільного капіталу буде вкладена в галузі з низькою нормою прибутку, ітем вище, ніж велика його частка буде вкладена в галузі з високою нормоюприбутку.
Воля йінтенсивність переливу капіталів тим повніше, чим вище розвиті в країнікапіталістичні відносини, транспорт, засоби зв'язку, рівень економічноїінформації. Воля переливу капіталів припускає також: повне руйнуванняфеодально-станових перегородок, повне руйнування різних форм особистоїзалежності, установлення реального підпорядкування праці капіталу, велику маневреністьнаселення, усунення перешкод при переміщенні робочої сили з однієї галузі віншу, можливість без зовнішніх перешкод заснувати нове підприємство.
Міжгалузеваконкуренція об'єктивно створює визначену динамічну рівновагу, що забезпечуєодержання приблизно рівного прибутку на рівний капітал, незалежно від того, девін вкладений. В американській економіці розходження в галузевих нормахприбутку складають усього лише 1-2 відсотка. У недавнім минулому фірми, щовходять у військово-промисловий комплекс, одержували більш високий відсотокприбутку. І ми були свідками найжорстокішої конкурентної боротьби (відкритої і прихованої)між корпораціями за одержання урядових замовлень на виробництво озброєння.
Якби умови длязростання капіталу в якій-небудь галузі були нижче, ніж в іншій, то капітализалишили б її і суспільна потреба в товарах цієї галузі залишилася бнезадоволеної. Якщо подібна ситуація і виникає у визначеній життєво важливійгалузі, то держава субсидіює дану галузь і створює необхідні умови дляодержання фірмами нормального прибутку. Зокрема це стосується сільськогогосподарства.
Проблемуутворення середньої норми прибутку, припливів і відливів капіталу знов-такинеобхідно розглядати стосовно до чотирьох ринкових ситуацій: 1) в умовах чистоїконкуренції; 2) чистої монополії; 3) монополістичної конкуренції і 4)олігополії. Стихійне пересування капіталів з одних галузей в інші, можливо лишетоді, коли вхід у високоприбуткову галузь не заблокована. Однак у сучаснихумовах однієї з форм руху капіталу стала вільна купівля і продаж ціннихпаперів, акцій на фондових біржах.
Якщо всуспільстві виникають відносини, що обмежують конкуренцію, стає неминучимпідрив механізму утворення середньої норми прибутку. Планова система, щозатвердилася в нашій країні, звела нанівець механізм конкуренції. До кожноїгалузі доводилися планові завдання по випуску продукції, нормативи витратматеріальних ресурсів, чисельність зайнятих працівників, фонд заробітної плати,відпускні ціни на продукцію з включенням у них показників по прибутку. Вільнийвхід і вихід підприємств у галузі був закритий. Це привело до того, що однігалузі працювали з прибутком у 20-30, інші — у 70-100 відсотків, а багато хтобули збитковими і жили на дотації від держави. Економіка держави виявиласядеформованою. Підприємства стали поділяти продукцію на вигідну і невигідну, зринкових відносин вимивався асортимент дешевих товарів. Жителі Криму, починаючиз лютого місяця, могли вільно купити в державній торгівлі парникові огірки, алезате не могли придбати там же літнього ґрунтового огірка. Секрет був простий:на тепличному огірку колгоспи і радгоспи мали до 200 відсотків прибутку, а навирощеному на відкритому ґрунті — 12-15 відсотків.
Утвореннясередньої норми прибутку веде до того, що вартість зробленого товару виступаєяк сукупність витрат виробництва і середнього прибутку на капітал. Товарипродаються не по їхній вартості, а за суспільною ціною виробництва. Прибуток,зроблений на всіх підприємствах, як би надходить у «загальний казан»для подальшого перерозподілу і перетворення в середній прибуток. З аналізувитрат виробництва й утворення середнього прибутку К. Маркс зробив висновок, щоробітники експлуатуються не тільки «своїм» капіталістом, а всімакапіталістами, оскільки вони поділяють між собою створену ними прибавочнувартість. Тому вони повинні бороти за знищення всієї системи«Капіталістичного рабства».
В умовахкапіталістичного способу виробництва в результаті внутрішньогалузевоїконкуренції відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей у єдинусуспільну чи ринкову вартість, що унаслідок міжгалузевої конкуренціїтрансформується в ціну виробництва.
В умовах простоготоварного виробництва в основі товарних цін лежали тільки суспільно необхіднівитрати виробництва. Це можна виразити так: W = з + v+ m, де W — вартість товару, з — постійний капітал; v — перемінний капітал; m — прибавочнийпродукт.
При капіталістичномутоварному виробництві в основі товарних цін лежать не тільки суспільнонеобхідні витрати виробництва, але і співвідношення між попитом тапропозицією
U"=c+v+p,
де U" — ціна виробництва, p — прибуток;
Прибутокутвориться в результаті міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесуколивання попиту та пропозиції, переливання капіталу в галузі, у якихвиробництво товарів не задовольняє потреби споживачів з відповідним коливаннямцін (їхньому росту при незадоволенні платоспроможного попиту і зниженні приперевищенні пропозиції над попитом). В умовах рівноваги попиту та пропозиціїформується ціна рівноваги.
Якщо в умовахпростого товарного виробництва ціни визначалися тільки законом вартості, то вумовах капіталістичного товарного виробництва вони визначаються і чинністюзакону попиту та пропозиції. Тому в нових історичних умовах ціна — це грошовевираження ціни виробництва, взаємодії закону вартості і закону попиту тапропозиції.
К. Марксрозглядав ціну як грошове вираження вартості. У колишньому СРСР в економічнійлітературі використовувалося тільки це визначення, що відбивало реаліїдокапіталістичних формацій, що свідчило про догматичне, антинаукове сприйняттідійсності і суперечило діалектичному методу дослідження"
Визначення цінияк грошового вираження ціни виробництва відбиває переважно реалії нижчої стадіїрозвитку капіталізму XVІ — XІ в. З виникненням монополій і олігополії процесціноутворення значно ускладнюється, зокрема, виникають монопольно високі імонопольно низькі ціни. Унаслідок цього ціна виробництва перетворюється вмонопольну ціну виробництва, З урахуванням цієї обставини в сучасних умовахціна є грошовим вираженням монопольної ціни виробництва, у якій відбиваєтьсядія законів вартості, попиту та пропозиції, панування групових монополій(олігополії).
Монопольніціни — ценасамперед монопольні ціни виробництва. Зосереджуючи в себе найсучаснішу техніку, найбільш кваліфіковану робочу силу, упроваджуючи найбільш прогресивніформи виробництва і праці, підприємства і філії гігантських компаній формуютьнайбільш низькі витрати виробництва (а отже, і собівартість), що є основнимчинником присвоєння монопольно високого прибутку. Оскільки на такихпідприємствах виробляється основна маса продукції, одну зі складових ціни натой чи інший товар представляють відповідні витрати виробництва. Але якби цінина ті ж автомобілі встановлювалися тільки на основі витрат і середньогоприбутку, вони не були б монопольно високими. Такими їх робить диктат монополійна ринку.
Тому монопольніціни — це ціни обертання, що відбивають панування олігополістів на ринку,унаслідок чого перерозподіляється частина прибавочної вартості, створеної надрібних і середніх підприємствах, і частина доходів населення при покупцівідповідних товарів на користь гігантських компаній. На відміну від цього нанижчій стадії капіталізму основою цін були середні витрати (як виключення — індивідуальні витрати) виробництва і обертання.
Більш повнорозкрити механізм ціноутворення в сучасних розвитих країнах світу допоможекороткий виклад історії розвитку теорії ціни.
Найбільш вагомийвнесок у теорію ціноутворення зробили такі видатні економісти, як Д. Рікардо,К. Маркс, М. Туган-Барановський і А. Маршалл.
Д. Рікардо впершеу світовій економічній думці виділив три основних фактори вартості: праця,корисність (споживча вартість) і рідкість. Перші два факторивідіграють вартісноутворюючу роль для більшості відтворених товарів (тобто товарів, що постійно виготовляються), третій — для незначної групиневідтворених товарів (шедеври мистецтва, рідкі книги і т.п.).
І дійсно, чиміншим можна пояснити продаж картин відомих художників минулого на всесвітньовідомому аукціоні Сотбі в Англії за кілька мільйонів доларів кожну, якщо неїхньою рідкістю, невідтворюваністю.
Д. Рікардо справедливокритикував положення Ж. Б. Сея про корисність товарів як регуляторів вартості.Пізніше ця теза була розгорнута в теорію граничної корисності. Ступінькорисності, на думку Д. Рікардо, не може бути мірою вартості тому, що товар, якийвиготовляється з великими зусиллями, буде завжди дорожче того, котрийвиробляється з меншими зусиллями. До того ж навіть двоє людей, що користаютьсяоднієї і тією же річчю, одержують від її різне задоволення.
Однак твердженняД. Рікардо про те, що визначення вартості невідтворених товарів (рідких статуй,картин і ін.) залежить від їхньої рідкості, було трохи однобічним. Аджевартість залежить і від роботи художників, скульпторів. Праця талановитихдіячів мистецтва надзвичайно складна, а іноді і дуже тривала. И. Рєпін, наприклад,працював над картиною «Запорожці пишуть лист турецькому султану» 14років.
Заслуга К. Марксав розвитку теорії ціни полягає в тому, що він чітко розмежував вартістьі ціну. Вартість, на його думку, визначається суспільно необхіднимивитратами. Така вартість лежить в основі ціни, а співвідношення між попитом тапропозицією впливає на відхилення ціни від вартості. Крім того, на думку К.Маркса, вартість залежить не тільки від витрат суспільно необхідної праці, алеі від відповідності товарної маси величині суспільних потреб, суспільної споживчоївартості.
Ці положення непридбали вид цілісної логічної теорії, тому в працях К. Маркса недостатньо врахувалавплив якості продукції, її корисного ефекту на вартість товарів, ігноруєтьсяфактор рідкості, у теорії ціноутворення не зроблена спроба з'єднати вплив націни витрат і результатів, тобто суспільно необхідних витрат виробництва ікорисності товарів, їхньої суб'єктивної, психологічної оцінки споживачем.
Уперше спробусинтезу цих двох найбільш важливих факторів ціноутворення почав М.Туган-Барановський. Він ввів у науковий оборот поняття «вартість» (яквитрати засобів виробництва і праці) і «трудова вартість» (витратиживої праці). Крім того, він розмежував категорії «вартість» і«цінність». Цінність має суб'єктивну сторону (психологічна оцінкакорисності товару окремим споживачем) і об'єктивну (оцінка такої корисностісуспільством). Остання і є ціною товару. При правильному розумінні теоріїграничної корисності вона, на думку вченого, не заперечує теорії трудовоївартості.
А. Маршалл першиміз західних учених почав спробу синтезу цих теорій. Він вважав себе учнем Д. Рікардоі розглядав ринкову ціну як результат взаємодії витрат виробництва і граничноїкорисності, зіткнення попиту та пропозиції. Такий підхід втілений у підручнику «Економікс»П. Самуельсона.
Ціна виконуєоблікові, розподільні, стимулюючі функції. Перша полягає в тому, що ціна єзасобом обліку суспільно необхідного, а отже, і корисної праці. Праця, щоперевищує цю величину при виробництві відтворених товарів, не визнаєтьсяспоживачами, а тому зайва. Такий облік дає можливість здійснювати еквівалентнийобмін товарів, визначати оптимальне співвідношення між нагромадженням іспоживанням і інші пропорції.
Розподільнафункція ціни реалізується в процесі внутрішньогалузевої і міжгалузевоїконкуренції. У першому випадку такий перерозподіл вартості і, насамперед,прибавочної вартості здійснюється на користь тих підприємств, на яких витративиробництва нижче суспільно необхідних, а якість товарів вище. В другомувипадку перерозподіл прибавочної вартості відбувається через механізмпереливання капіталів на користь галузей, де здійснюється виробництво товарів іпослуг відповідно до індивідуальних, колективних і суспільних потреб.
Стимулюючафункція ціни полягає в тому, що ринкові ціни через механізм конкуренціїспонукують підприємців упроваджувати нову техніку, більш досконалі форми іметоди організації виробництва і т.п..
Існують різнікритерії класифікації цін. Так, відповідно до критерію власності розрізняють державні,колективні, індивідуальні й інші види цін.
Державні ціни переважали в бувшому СРСР,тому що 92 % власності належало державі. Їх установлювали спеціальні державніоргани — Державний комітет цін і його філії в республіках і на місцях. Механізмустановлення таких цін був дуже громіздким. У періодичній пресі часів«перебудови» приводилися приклади, коли для встановлення цін натовари широкого вжитку (наприклад, новий тип совка для сміття й ін.) необхіднобуло зібрати більш 100 підписів у різних інстанціях. У СРСР 98 % цін булидержавними і тільки 2 % — цінами колгоспного ринку. Ціни на продукціюкооперативних підприємств також були одержавлені.
У залежності відформ конкуренції розрізняють ринкові ціни в умовах чистої конкуренції; олігопольні- в умовах панування групових монополій; монопольні — в умовах абсолютноїмонополізації єдиним виробником чи продавцем відповідної сфери виробництва ізбуту, чи тільки збуту.
У залежності відтипів ринкової системи виділяють регульовані і нерегульовані ціни.Значну частину цін у розвитих країнах світу регулює держава. Регульованими є іціни на олігополістичному, а також чисто монополістичному ринках. Такерегулювання з боку гігантських монополій здійснюється через механізм формуванняі регулювання попиту, обсягів виробництва продукції, практику «лідерства вцінах» і ін.
Висновок
Провівшидослідження питання конкуренції промислових капіталів можна зробити наступнівисновки:
· Промисловийкапіталвиступає на різних стадіях кругообігу в таких функціональних формах, як грошовийкапітал (Підприємець авансує свої гроші як вартість, що повинна принестийому прибавочну вартість), продуктивний капітал (Він включаєзасоби виробництва і робочу силу, що, з'єднуючись у процесі виробництва,створюють товар), товарний капітал (Зросла вартість укладена встворених товарах. Їх необхідно реалізувати і знову перетворити в гроші.);
· Зрозвитком поділу праці від промислового капіталу відокремлюються торговийкапітал і позичковий капітал. Вони перетворюються в особливі галузі макроекономіки,в особливі сфери людської діяльності;
· У різнихгалузях виробництва існують різні норми прибутку. Ті фактори, що впливають нанорму прибутку, не можуть складатися однаково у всіх галузях економіки. Нормаприбавочної вартості в різних галузях неоднакова. Наприклад, в одних галузяхробочий день довше, ніж в інших, а рівень заробітної плати може бути нижче; існуютьще великі розходження у вартісній структурі галузевих капіталів. Вони неминучій об'єктивні унаслідок великих розходжень у технічній структурі капіталів, уматеріалоємності, капіталоемності й енергоємності різних виробництв, венергооснащеності і фондоозброєнності праці; у різних галузях дуже неоднакова ішвидкість обороту капіталів. Наприклад, у гідроенергетиці і суднобудуванні капіталобертається повільно. А в таких галузях, як хлібопечення і виробництвопрохолодних напоїв, він обертається швидко;
· Інтенсивністьпереливу капіталів тим повніше, чим вище розвиті в країні капіталістичнівідносини, транспорт, засоби зв'язку, рівень економічної інформації. Воляпереливу капіталів припускає також: повне руйнування феодально-становихперегородок, повне руйнування різних форм особистої залежності, установленняреального підпорядкування праці капіталу, велику маневреність населення,усунення перешкод при переміщенні робочої сили з однієї галузі в іншу,можливість без зовнішніх перешкод заснувати нове підприємство;
· Внутрішньогалузеваконкуренція і погоня за надприбутком спонукують підприємців уводити новітехнології і знижувати витрати виробництва. Незліченні банкрутства дрібних,середніх і навіть великих фірм — така історія капіталістичної конкуренції;
· В умовахкапіталістичного способу виробництва в результаті внутрішньогалузевоїконкуренції відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей у єдинусуспільну чи ринкову вартість, що унаслідок міжгалузевої конкуренціїтрансформується в ціну виробництва. При капіталістичному товарномувиробництві в основі товарних цін лежать не тільки суспільно необхідні витративиробництва, але і співвідношення між попитом та пропозицією.
Список використаноїлітератури
1. Грузинов В.П. Экономика предприятия ипредпринимательство СОФИТ, 2004.
2. Экономическаятеория: Курс лекций: В 2 т. — Иркутск: Изд-во ИГЭА, 1998.
3. Економічна теорія:Хрестоматія /Упор. Е. Ф. Борисов. К.: Вища школа 1999.
4. Економіка:Підручник /Під ред. A.C. Булатова. — К., 2004.
5. Экономикс: Теорияи практика: В 2 т. — Спб.: АО «Дорваль», 1993.