Реферат: Мікроекономіка

Європейськийуніверситет

Черкаськафілія

Н.А.Єфіменко

мікроекономіка

Конспектлекцій

Черкаси 2004

Зміст

тема №1.предмет мікроекономіки..................................................4

тема №2.Основи теорії попиту та пропозиції........................10

тема №3.Еластичність попиту та пропозиції..........................18

тема №4.основи теорії поведінки споживача в

ринковихумовах......................................................................................23

тема №5.ординалістська теорія поведінки споживача....25

тема №6.моделювання поведінки споживача на

ринкутоварів..............................................................................................32

тема №7.мікроекономічна модель підприємства................38

тема №8.Витрати і результати виробництва.

оптимумтоваровиробника.................................................................45

тема №9.ринок досконалої конкуренції......................................52

тема № 10.фірма на ринку досконалої конкуренції..............55

тема №11.конкурентна фірма в

короткостроковомуперіоді................................................................59

тема №12.монопольний ринок...........................................................63

тема №13.монопольна влада та

антимонопольнаполітика держави.............................................69.

тема №14.олігополія…76

тема №15.монополістична конкуренція… 83

тема №16.загальна характеристика факторних ринків… 87

тема №17.ринок праці. ринок капіталу та природнихресурсів…..............................90

тема №18.загальна рівновага та зовнішні ефекти................97

списоквикористаної та рекомендованої

літератури....................................................................................................108

Тема1 Предмет мікроекономіки.

План лекції.

1. Предметмікроекономіки. Мікроекономіка в системі економічних наук.

2. Методимікроекономічного аналізу.

3. Обмеженістьресурсів та безмежність потреб. Проблема вибору.

Література: [ 1, c. 3-17], [2, c.7-18],[4, c. 3-14].

1.1Предмет мікроекономіки. Мікроекономіка в системі економічних наук.

Мікроекономіка – це наука, яка вивчаєповедінку індивідуальної економічної одиниці. Мікроекономіка являєтьсярозділом економічної теорії. Як економічна наука мікроекономіка шукає відповідіна основні запитання, які постають перед будь-якою економічною системою –підприємцем, приватною фірмою чи державним підприємством.

Насамперед, це –питання „що виробляти”, тобто, потреби споживачів задоволення яких є кінцевоюметою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки єтеорія споживчого вибору. Друге питання, на яке допомагає відповістимікроекономіка „як виробляти”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якійкількості залучати до виробничого процесу, відповідь на ці питання дає теоріявиробництва. Одним із основних питань, на яке звертає увагу мікроекономіка „які результати принесе виробництво”. Це питання пов’язане з вивченням доходівта їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Вихідною точкою длявирішення ключових проблем в економіці взагалі, в мікроекономічному тому числі,є теза, що вибір варіантів діяльності переслідує одну мету – максимізацію свогоприбутку.

Мікроекономікавивчає і досліджує мікросистеми.

До основнихсуб’єктів мікросистем відносяться:

-домогосподарства;

-підприємства;

-держава.

Домогосподарства – це група людей, якіоб’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають спільнірішення. Прикладом домогосподарства є сім’я. Але може бути окрема людина, якасамостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в об’єднання зіншими громадянами. Роль домогосподарства в мікроекономіці подвійна. З однієїсторони вони на ринку ресурсів формують пропозицію так як вони є власникамитрудових ресурсів, які поставляють для виробничих цілей. З другої сторони, вонивиступають як споживачі, покупці (виступають на боці попиту, формують його наринку товарів).

Підприємства(фірми). До них належатьгосподарства, що займаються споживанням ресурсів і виробляють товари (чинадають послуги) для отримання прибутку. При цьому підприємство самостійноприймає рішення для придбання ресурсів, про випуск товарів, про ціни на ринкузбуту і керується метою максимізації прибутку.

Держава в мікроекономіцірозглядається як координатор та регулятор економічної діяльності в країні.Незважаючи на те, що держава є власником значної кількості підприємств,організовує виробництво товарів, послуг громадського користування, вмікроекономіці розглядається координаційна роль держави.

Об’єктами, яківпливають на економічні відносини в мікросистемі, являються ресурси виробництваі результати виробництва.

Ресурсивиробництва– праця, капітал, природні ресурси і підприємницькі здібності.

Праця – цілеспрямована діяльністьлюдей по переробці сировини для одержання товару.

Капітал – це всі засоби виробництва,що беруть участь у виробничих процесах.

Природніресурси –все, що створено природою в надрах землі, що використовуються в виробничомупроцесі. Часто їх називають узагальнюючим словом „Земля”.

Підприємницькіздібності –особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів,їх організацію у виробничому процесі, творче використання заради отриманняприбутку.

Результатомвиробничої діяльностів мікроекономіці є товар (матеріальна річ чи послуга). Кількісно його можнавиразити за допомогою натуральних показників або у вартісному виразі.

1.2 Методи мікроекономічного аналізу

Для вивченнямікроекономічних процесів використовуються загальнонаукові та спеціальніметоди, серед яких значне місце належить функціональному аналізу. При здійсненіфункціонального аналізу мікроекономічного процесу виділяється характерна риса іпроводиться пошук факторів, що впливають на визначену рису. Важливе значенняпри вивченні мікроекономічних процесів, як соціально – економічно спрямованихпроцесів, має використання кількісного і якісного аналізів на основіматематичних методів. Основним інструментарієм в мікроекономіці є використанняметодів абстрагування та моделювання.

Абстрагування вмікроекономічній теорії пов’язане з вибором тих елементів, властивостей тавзаємозв’язків, які являються суттєвими з точки зору мікроекономіки.

Економічні моделівикористовується для спрощеного описування властивостей тієї чи іншоїмікроекономічної системи. В мікроекономіці використовують оптимізаційні тарівноважні моделі. В оптимізаційних моделях основними робочими поняттями єгранична корисність, граничний продукт, граничний доход, граничні витрати,тощо. Таку методологію економічного аналізу прийнято називати маржиналізмом.Маржиналізм, доповнений математичним аналізом, стає серцевиною сучасногоаналітичного інструментарію економічної теорії.

Другий типмоделей (моделі ринкової рівноваги) використовуються при дослідженнівзаємовідносин між економічними агентами. Звичайно припускається, що система перебуваєв рівновазі, якщо взаємодіючі сили збалансовані й відсутні внутрішні імпульсидо порушення балансу. Моделі ринкової рівноваги – частковий випадокбільш широкого і загального класу моделей економічної взаємодії ринковихагентів.

Метод моделюванняшироко застосовують для позитивного і нормативного явищ в економіці. Позитивнийаналіз встановлює причини і наслідки тих чи інших подій, але не оцінює їх.

На противагу йомунормативний аналіз містить в собі оціночні судження.

Як наука,мікроекономіка аналізує і прогнозує явища, що спостерігаються в мікросистемі.Чому, наприклад, підприємство повинне наймати чи звільняти працівників, колизмінюються ціни на сировину, потрібну для виробничого процесу? Скількипрацівників необхідно звільнити, якщо за попередніми оцінками, ціна на сировинузросте, скажімо, на 10%?

Таким чином,мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивніпроблеми пов’язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні – з плануваннямдіяльності підприємства чи галузі.

1.3Обмеженість ресурсів та безмежність потреб Проблема вибору

Виробництвовиникло, існує і розвивається задля задоволення різноманітних людських потреб.

Потреби – це поняття, що відображаєставлення людей до умов їх життєдіяльності. Потреби людей утворюють цілуієрархію. Особливе місце в ній займають економічні потреби.

Економічніпотреби людей виражені у їх ставленні до економічних умов життєдіяльності.Відомі автори підручника „Економікс” дають таке визначення економічних потреб:”Потреби – це бажання споживачів придбати і використати товари і послуги, котріприносять їм користь, задоволення.

Класифікуютьсяпотреби за різними ознаками:

— за суб’єктами(особисті, колективні, суспільні);

— за об’єктами(фізіологічні, соціальні);

— матеріальні ідуховні;

— першочергові(предмети першої необхідності) і непершочергові (предмети розкоші);

— за міроюреалізації (абсолютні, дійсні і платоспроможні).

Усвідомленнялюдьми своїх потреб породжує економічні інтереси, що являється спонукальниммотивом виробництва. Зміна потреб викликає зміни у виробництві. Виробництво, всвою чергу, породжує нові потреби. Так відбувається економічний розвиток:потреби і виробництво „підштовхують” одне одного в своєму поступальному русі.

Таким чином, всуспільстві діє економічний закон безмежного зростання потреб людей, а значитьбезмежного зростання виробництва. Найважливішою характеристикою потреб є їхбезмежність.

Проте можливостівиробництва у задоволенні потреб наштовхуються на обмеженість виробничихресурсів – праці; капіталу; природних ресурсів, підприємницьких здібностей. Всіресурси існують в обмеженій кількості. Наша планета містить обмежений запасресурсів, які можна використати для виробництва життєвих благ, насамперед –природних ресурсів. Але обмеженими є трудові ресурси (праця), інвестиційні(капітал), підприємницькі ресурси. Повсюди діє закон обмеженості ресурсіввиробництва. Це створює проблему економії виробничих ресурсів.

Кожна людина,сім’я, підприємство, держава повинні вирішувати, які потреби потрібнозадовольняти насамперед. Одні і ті ж обмежені ресурси можна використовувати увиробництві для задоволення різних потреб, тобто ресурси є альтернативними. Цеі вирішує проблему економічного вибору.

Отже, сутьпроблеми вибору в тому, що якщо кожен виробничий фактор, який використовуєтьсядля задоволення різноманітних людських потреб, обмежений, то завжди існуєпроблема альтернативності його використання і пошуку найкращого поєднанняфакторів виробництва.

Проблемаекономічного вибору і альтернативності витрат виробничих факторів народжуютьпроблему використання виробничих можливостей окремого підприємства.

Виробничіможливості визначаються кількістю альтернативних виробничих ресурсів тадоцільного і ефективного використання. Та кількість їх визначається дією законуобмеженості ресурсів, що графічно втілюється в кривій виробничих можливостей(кривій трансформації виробництва): „переключенні” альтернативних ресурсів ізвиробництва одних благ на створення інших.

Товар У

/>/>/> УА А

/>/>/> УВ В

/>/>/> УС С

/>/> 0 Д ТоварХ

ХВ ХС ХД

Рис. 1.1.Кривавиробничих можливостей фірми.

Якщо всівиробничі можливості (грошова вартість витрат на засоби і предмети праці,робочу силу, тощо)фірма витратить на виробництво товару Х, то вона одержитькількість ХД цього товару (точка Д). А якщо всі виробничіможливості фірма витратить на виробництво товару У, то вона зможе одержати УАцього товару (точка А).

Існує багатоваріантів (зокрема точки В і С) використання виробничих можливостей, кожний зяких дозволяє виробляти максимально можливий обсяг обох видів товарів (послуг).

Економічна сутьтрансформації полягає в тому, що фірма здійснює економічний вибір шляхомперерозподілу альтернативних ресурсів між виробництвом товарів Х і У.Функціонування фірми (галузі) на межі своїх виробничих можливостей свідчить проефективність її виробництва.

Тема 2. Основи теорії попитута пропозиції

План лекції

1.Поняття попиту.Функція попиту. Вплив цінових і нецінових факторів на попит.

2.Поняттяпропозиції. Функція пропозиції. Фактори, що впливають на пропозицію.

3.Взаємодіяпопиту і пропозиції. Ринкова рівновага. Рівноважна ціна.

Література: [ 1, c. 53-58], [2, c.61-78], [4, c. 21-26].

Ринкові операціїбазуються на трьох основних явищах: попиті, на який впливає поведінка споживача,пропозиції, створюваній фірмами-виробниками, і ціні. Тому розглянемо моделіпопиту та пропозиції.

2.1Поняття попиту. Функція попиту.

Вплив цінових і неціновихфакторів на попит

Поняття„попит”використовують для позначення бажання і здатності споживачів купувати товари.Бажання покупців придбати той чи інший товар залежить від різних факторів: відціни даного товару Р, від ціни інших товарів (РА, РВ,...), від доходів покупців І, від смаків споживачів та їхніх переваг.

Залежністьвеличини попиту від факторів, що її визначають, називають в економіці функцієюпопиту.

QD=f (P, PA, PB,..., I, Z, N, W, E) (2.1)

QD - обсяг попиту на данийтовар;

P, PA, PB,… — цінивідповідно на даний товар, товари-замінники і супутні товари;

I – грошові доходи споживачів;

Z – смаки та перевагиспоживачів;

N – об’єктивні умовиспоживання;

W – нагромаджене багатство;

E – очікування споживачів.

Якщо зробитидопущення, що всі фактори незмінні, крім ціни, то функція попиту має вид

QD=f (P) (2.2)

Функція (2.2)показує, яку максимальну кількість товару бажає і може придбати споживач взалежності від ціни товару Р.

Ринковий попитформується як сумарний попит усіх споживачів. Але залежно від споживчих потребі доходів їх можливості придбати товар при однакових цінах буде відрізнятися.

Попит споживачаможе бути представлений у вигляді:

- таблиці(сітка споживача);

- графіка,побудованого по даних сітки;

- математичної(аналітичної) функції.

Сітка попиту споживача. Таблиця2.1

Потреби — ціна товару Р, грвн. Попит споживача, шт. Ринковий попит Д

1(d1)

2(d2)

3(d3)

20 - - 10 10 10 - 5 15 20 5 10 15 20 45 1 25 30 35 90

Як бачимо, приціні Р=20грн (найвища)тільки один споживач проявляє інтерес до цього товару, адля інших це дуже дорого. При зниженні ціни вже два покупці (споживачі) будутьформувати ринковий попит і т. д.

Виберемо системукоординат, в якій по осі Х відкладемо обсяг товару, Q, а по осі У – ціну товару Р.Використаємо дані сітки споживача і побудуємо криві попиту.

Р, ціна

/>/>/>/>20

/>/>/>/>/>10

/>/>/>6

2 d1 d2 d3 D

10 20 30 40 50 60 70 80 90 Q, обсяг продукції

Рис. 2.1.Індивідуальний і ринковий попит.

Крива попиту можемати вигляд прямої. Для будь-якої прямої нахил її до осі Х показуєзакономірність зміни величини Q від зміни величини Р:

/>/>P

/>/>P1

/> φ b

/>/>P2

/> a D

/> Q

Q1 Q2

Рис. 2.2Прямолінійна функція попиту.

В цьому випадкуфункція QD=f (P) має вигляд:

Q=а — в·Р,

де а і в –константи рівняння попиту.

Лінія попиту має спадний характер. Законпопиту стверджує, що чим нижча ціна на товар, тим більший попит на цей товар.Тобто, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність.

Величинапопиту – цекількість товару, яка була б куплена за певною ціною за незмінності іншихфакторів. Рух вздовж кривої попиту називається змінною величини попиту. Кожнійціні відповідає певна величина попиту (Рис.2.3, а).

При зміннихнецінових факторів (всіх інших, крім ціни) змінюється попит на товар. Цеприводить до зміщення лінії попиту вправо (при збільшенні попиту) або вліво(при зменшенні попиту) (Рис.2.3, б).

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> <td/> /> /> />

/>/>/>/>Р1

/> /> /> /> /> /> /> /> /> />

Рис. 2.3 Змінапопиту і зміна величини попиту.

2.2 Поняття пропозиції. Функція пропозиції. Фактори, щовпливають на пропозицію

Поняття„пропозиція”означає бажання і здатність продавців надати товари в певній кількості дляреалізації на ринку.

Функцієюпропозиціїназивається залежність обсягу пропозиції від факторів, що його визначають :

QD=f (P, PA, PB,..., С, Т, N, E) (2.4)

де QD - величина пропозиціїданого товару;

P, PA, PB,… — ціниданого та інших товарів;

С – затративиробництва, які враховують зміну ціни на ресурси, а також зміну технологіївиробництва;

Т – податки ідотації;

N – природні умови;

E – очікування продавців.

Як і функціяпопиту, функція пропозицій може бути представлена трьома способами:

1) табличним

Пропозиціятовару. Таблиця2.2

Ціна товару Р, грн..

Обсяг товару QS, шт.

10 20 20 40 30 60

2) аналітичним: QS=а+в·Р (2.5)

де а і в –константи рівняння пропозицій;

2) графічним.

/>/> P P

/> S S

/>/>/> P1 P1

/>/>/>/> P2 P2

/>/>/> Q Q

Q2 Q1 Q2 Q1

Рис.2.4. Графічнезображення функції пропозиції.

Як видно ізграфіка, пропозиція збільшується із збільшенням ціни і навпаки: пропозиціязменшується із зменшенням ціни. Це і є закон пропозиції.

При зміні ціниприходить зміна обсягу пропозиції, тобто, зміна кількості товару, щопропонується для продажу (Рис.2.5, а). Зміна обсягу пропозиції відбувається призміні цінового фактору і незмінних інших.

Зміна неціновихфакторів (зниження або збільшення цін на ресурси, покращення технологійвиробництва, введення податку і т. ін.) веде до зміни пропозиції, тобто дозміщення всієї кривої пропозиції(рис.2.5, б)

а) б)

/>/>/>/>/> Р S Р S2 S1

/>/>/>/>/>/> Р2 Р2

/>/>/>/>/> Р1 Р1

/>/> Q Q

Q1 Q2 Q3 Q4 Q1 Q2

Рис. 2.5. Зміна обсягу пропозиції (а) і зміна пропозиції під дією ціновихі нецінових факторів

2.3Взаємодія попиту і пропозиції.

Ринковарівновага. Рівноважна ціна

Ринкова рівновагаіснує тоді, коли немає тенденції до зміни ринкової ціни чи кількості товарів,які продаються. Якщо ринок перебуває в рівновазі, ціна товару така, щокількість товару, яку споживачі хочуть придбати, точно збігаються з кількістютовару, яку продавці хочуть запропонувати.

Поєднаємо лініїпопиту і пропозиції на одному графіку (Рис.2.6).

/>Р

/>/> S

РЕ

/>/> Е

D/> Q

Рис.2.6.Рівновага на ринку.

Лінія D є графічним зображенням функціїпопиту від ціни; лінія S – функція пропозицій від ціни. Координатами точки Е є рівноважна ціна РЕі рівноважний обсяг QЕ. В цій точці досягається рівність:

QЕ = QD = QS,

де QD – обсяг попиту;

QS – обсяг пропозиції.

Ринок перебуває врівновазі, коли обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції за певної ціни.

Рівноважнаціна – цеціна, яка врівноважує попит і пропозицію внаслідок дії конкурентних сил.

/>/> S

/>/>/>/>/>/>/>/>/>Р1 А1 надлишоктовару В1

РЕ векторціни

/>/>/>/>/>/>/>/>/> Е точкарівноваги

/>/>/>Р2 А В векторціни

дефіциттовару D

/>/> QE Q

Рис. 2.7. Впливзміни попиту та пропозиції на стійкість ринкової рівноваги.

Використовуючиграфік (рис.2.7) можна визначити зміни в ринковій кон’юнктурі в відповідностііз співвідношенням ціни, попиту і пропозиції. Переміщуючись вертикально пографіку, можна встановити, що типовими будуть три основні якісні стани ринковоїкон’юнктури: ринкова рівновага, дефіцит, надлишок товарів.

Ринковарівновага,коли попит збігається з пропозицією при визначеному рівні цін, є короткотривалим,так як проходить постійне балансування попиту і пропозиції біля точкирівноваги. На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту іпропозиції середнє значення ціни деякого товару. Значення ціни на ринку завдякинезбалансованості попиту і пропозиції являється рухомою величиною.

Так для всіхзначень ціни, які лежать нижче точки рівноваги, обмежена пропозиція товарів інезадоволений попит в ньому створюють дефіцит, а, значить, конкуренцію натовар. Найбільш діловим аргументом в цій конкуренції є підвищення ціни із-занедостатності товару. При таких умовах ціна буде підвищуватись, стимулюючирозширення пропозицій товару на ринку.

Протилежнапозиція, яка характерна для надлишку товарів, це перевищення пропозиції надпопитом. Пануючим фактором зміни ціни товару являється перенасичення ринкутоварами того виду, який не знаходить збут. Цінова конкуренція продавців цьоготовару веде до зниження ціни. В обох випадках (дефіцит чи надлишок товару)вектор коливання цін направлений до точки рівноваги, в якій встановлюєтьсятимчасова збалансованість попиту і пропозиції, а ціна приймає значеннярівноважної ціни. Таке постійне коливання ціни товару навколо ціни рівновагиобумовлене інерційністю в тенденціях зміни ринкового відношення попиту іпропозиції. Воно являється необхідною передумовою дії ринкового механізмупідтримання економічних пропорцій, встановлення динамічної збалансованостівиробництва і споживання.

Точкарівновагихарактеризує рівень цін, який по своїй величині найбільш відповідає суспільнонеобхідним нормальним умовам виробництва деякого товару з однієї сторони іспоживання цього товару-з іншої.

Тема 3. Еластичність попиту іпропозиціїПлан лекції

1.Поняття еластичності. Ціноваеластичність попиту.

2. Перехресна еластичність попиту.

3. Еластичність попиту за доходом.

4. Еластичність пропозиції.

Література: [ 1, c. 79-86], [2, c.58-63], [4, c.26-40].

3.1Поняття еластичності. Цінова еластичність попиту

При аналізіпопиту споживачів і продавців товару часто цікавить не його абсолютний обсяг, азміни його у відповідь на зміну цінових чи нецінових факторів, тобто йогочутливість або еластичність функцій попиту.

Еластичність – це відношення відносногоприросту функції до відносного приросту незалежної величини.

Еластичністьпопиту за ціною характеризує відносну зміну попиту на деякий товар залежно від зміниціни. Коефіцієнт еластичності попиту за ціною дорівнює відносній зміні величинипопиту при певній відносній зміні ціни на товар. Визначається коефіцієнтеластичності за ціною по формулі:

/>/> (3.1)

або /> (3.2).

якщо зміни цінизначні (>10%), використовується формула:

/> (3.3).

якщо крива попитузадана лінійною функцією (Q=a-b·P), то

/> (3.4)

Як правило,коефіцієнт еластичності є від’ємною величиною. Тому для практичноговикористання беруть Ed в абсолютних одиницях |Ed|.

Оскільки коефіцієнтеластичності – це певне число, яке показує відносну реакцію величини попитуспоживача на відносну зміну власної ціни товару, то діапазон еластичностізмінюється від 0 до нескінченності.

Якщо Ed=0, попит абсолютнонееластичний: жодна зміна ціни не впливає на обсяг попиту. Якщо |Ed|=∞, попит абсолютно еластичний,тобто, при незмінній ціні покупець бажає і може купити будь-яку кількістьтовару.

Між цими двомаекстремальними коефіцієнтами цінової еластичності лежать три проміжні виявиеластичності:

при |Ed|>1 - попит еластичний;

при |Ed|<1 - попит нееластичний;

при |Ed|=1 - попит має одиничнуеластичність.

/>/> Р

/> D2

|Ed|=∞

|Ed|>1

Ed=0 |Ed|<1

|Ed|=1

/> Q

Рис.3.1. Кривіпопиту з різними видами еластичності.

Необхідно чіткоусвідомити, що чим еластичніший попит, тим чутливіші споживачі до змін ринковоїціни товару. І навпаки, чим менш еластичний попит, тим менш чутливі споживачідо коливань ціни товару.

3.2Перехресна еластичність попиту

Еластичністьпопиту може змінюватись. Залежить вона в першу чергу від наявності товарів –замінників. Важливим поняттям є поняття перехресної еластичності.

Перехресніеластичність попиту за ціною характеризує відносну зміну обсягу попиту на одинтовар від зміни ціни іншого:

/> (3.5)

Величинаперехресної еластичності попиту може бути позитивною, негативною і нульовою.

При Еху>0,то товари Х і У являються взаємозамінними (наприклад, різні види палива)

При Еху<0,то товари називають супутніми (наприклад, автомобілі та бензин).

Якщо Еху=0,то такі товари називаються незалежними, підвищення ціни на один з них невпливає на попит другого (наприклад, цукор і цемент).

Еластичність нарізні товари залежить від різноманітності можливостей (напрямів) використанняданого товару. Чим різноманітніші ці можливості, тим вища еластичність(наприклад, попит на універсальне обладнання більш еластичний, ніж наспеціалізоване).

Еластичністьзалежить від ступеня насиченості потреб. Наприклад, якщо майже всі сім’ї ужемають хоча б один холодильник, невелике зниження ринкової ціни суттєво непозначиться на обсягу попиту і продаж. Але на початковій стадії (наприклад,комп’ютери), відносно невелике зниження ціни може зумовити значне збільшенняпопиту на них.

Еластичністьпопиту залежить від фактора часу. Попит більш еластичніший в довгому періоді,ніж в короткому, тому що потрібний час для пристосування на зміну цін.

3.3Еластичність попиту за доходом

Важливим є аналіззміни попиту на товари при зміні доходу споживачів.

Еластичністьпопиту за доходом характеризує відносну зміну попиту на будь-який товар при зміні доходуспоживача.

Коефіцієнтеластичності попиту за доходом вимірюється як відношення відносної зміни попиту на товар довідносної зміни грошового доходу споживача:

/> (3.6)

Якщо ЕІ<0,то товар є низькоякісним, збільшення доходу супроводжується зниженням попиту нацей товар (наприклад, кісточкові супові набори).

Якщо ЕІ=0,попит товару не реагує на зміну доходу (наприклад, до таких товарів відноситьсякухонна сіль).

Якщо ЕІ>0,товар називають нормальним, із зростанням доходу споживання його збільшується.

Нормальні товарирозділяються на три групи :

ЕІ>0,але ЕІ<1 — товари першої необхідності; попит на них зростаєповільніше, ніж зростає доход;

ЕІ=1 –товари другої черги необхідності; попит на них зростає в міру зростання доходу;

ЕІ>1– предмети розкоші; попит на які випереджає зростання доходів і тому немає межінасичення.

3.4Еластичність пропозиції

Крива графікапропозиції має тенденцію до зростання: з підвищенням ціни збільшуєтьсякількісний обсяг пропозиції.

Еластичністьпропозиції визначається із залежності:

/> (3.7)

Із залежності(3.7) видно, що еластичність пропозиції тим більша, чим більше крива пропозиційнаближається до горизонтальної лінії, і тим менша, чим більше крива пропозиціїнаближається до вертикальної лінії (Рис.3.2)

/>/> Р S2 (ЕS=0)

/> S3(ЕS>1)

/> S1(ЕS=∞)

/>/> S5(ЕS=1) S4 (ЕS< 1)

/> Q

Рис.3.2Еластичність пропозиції.

Ціноваеластичність змінюється від 0 до нескінченості:

- пропозиціяабсолютно еластична при ЕS=∞

- пропозиціяеластична при ЕS>1;

- пропозиціянееластична при 0< ЕS< 1;

- пропозиціямає одиничну еластичність при ЕS=1.

Із графіка(Рис.3.2) видно, що для лінійних функцій пропозиції

- лінія,яка горизонтальна осі Х має абсолютну еластичність;

- лінія,яка перетинає вісь У, еластична за будь-яких цін;

- лінія,яка проходить через початок координат, має одиничну еластичність;

- лінія,яка перетинає вісь Х, нееластична при будь-якому значенні цін;

- лінія,паралельна осі У, має абсолютну нееластичність.

Цінова еластичністьдля нелінійної кривої пропозиції в будь-якій точці може бути виведена шляхомпроведення дотичної до точки і виявлення того, яку вісь перетинає ця дотична(Рис.3.3)

/>/> Р S

/> А2(0< ЕS< 1)

/>А1 (ЕS>1)

Рис.3.3 – Нелінійнакрива пропозиції.

Тема 4. Основи теорії поведінки споживача в ринкових умовах

План лекції

1. Корисність товару якекономічна категорія.

2. Функція корисності. Поняттязагальної корисності та граничної корисності.

3. Закон спадної граничної корисності.Правило максимізації корисності.

Література: [ 1, c.22-35], [2, c.22-33],[4, c.].

4.1 Корисність товару як економічна категорія

Корисністьв мікроекономіці розглядається як характеристика задоволеності споживача (чидосягнутого ним добробуту) при споживані певних товарів чи послуг.

Категоріякорисності, яка за мотивами і за цілями, є переважно суб’єктивною, служить для того, щобзрозуміти поведінку споживача. Корисність може змінюватись із зміною ситуації.

Своє економічне значеннякорисність виявляє у виборі благ. Корисність є критерієм відбору того чи іншогоблага (товару, послуги, ресурсу).

Економічні блага – будь-якіпредмети, здатні задовольнити потреби споживачів, або які можуть бутивикористаними для відповідних цілей виробниками.

Благобуде придбане, якщо споживач надасть йому переваги, побачивши в ньому певнукорисність для себе. Переваги можна умовно визначити порядковими номерами якіначебто присвоєні споживачем певним наборам (кошикам, комплектам), що маютьрізні кількості чи різні назви товарів і послуг. З точки зору споживача цінабори являють собою альтернативні споживчі можливості.

Крімякісної, будь-яке явище, в тому числі і корисність, може мати кількіснусторону.

Спосіб виміру корисності двохрізних благ для даного споживача можна розглядати як фіксоване відношенняпереваги, наданої одному благу щодо іншого.

Раціональний споживач можеупорядковувати своє ставлення до всіх благ, які розглядаються ним при виборі,розташувавши їх за певною ієрархією. Критерії відбору виявляються через поняття“ більша перевага”, “ менша перевага”, “однаково”. Такий варіант вимірюваннякорисності називається ординалізмом (теорія, яка вивчає такий підхід споживачадо вибору благ, називають ординалістською ).

Якщо припустити, щораціональний споживач не тільки визнає той факт, що для нього корисність даногоблага більша чи менша від корисності іншого блага, але і вказує, на скількибільша, фіксуючи величину перевищення, то такий варіант вимірювання корисностіназивається кардиналізмом (теорія, яка вивчає такий підхід споживача до виборублаг, називається кардиналістською).

4.2 Функція корисності.

Поняття загальної корисності та граничної корисності

Перевагиспоживача можуть бути виражені неперервною функцією корисності, яка євідношенням між обсягами благ, що споживаються, і рівнем добробуту ( ступенемзадоволеності, рівнем корисності), який досягається при цьому споживанні.Функція корисності має вигляд :

U = f ( X1, X2, X3 ….Xn) ( 4.1 )

Де U – рівень корисності ( рівеньдобробуту ), сукупна або загальна корисність.

Хі ( і = 1,2,3… n ) – кількість благ і-го виду.

f – певна відповідність міжрівнем корисності і кількості благ, що споживаються .

Залежність загальної (сукупної)корисності від кількості благ, що споживаються можна виразитити графічно (рис4.1)

/>/> МU

/> U/>

/>/> X X

Рис. 4.1 Сукупна корисність Рис. 4.2 Гранична корисність

Для визначення додаткової корисності, яка додається кожною окремоюодиницею (порцією) товару, вводиться поняття граничної корисності:

MU = />/>=/> (4.2).

Гранична корисність – це збільшення (зменшення) даного рівня корисностіпри споживанні кожної слідуючої одиниці блага.

4.3 Закон спадної граничної корисності.

Правило максимізації корисності

Граничнакорисність будь-якого даного виду благ зменшується в міру збільшення кількостіданого виду благ, що споживається (при змінних кількостях споживання іншихблаг).

В цьому визначається дія давно відомого економістам принципу (закону)спадної граничної корисності, коли кожна наступна порція даного блага приноситьв даній ситуації споживання в се менший приріст загального рівня корисності(добробуту ) даного споживача .

Принципи спадної графічної корисності частол називають першим закономГосена.

Якщо є деякий набір благ, то другий закон Госена зводиться до того, що завсіх варіантів використання певного блага необхідно за обмежений період часурозподілити таким чином, щоб кожний варіант виводив споживача на одну і ту жвеличину граничної корисності MU.

Правило максимізації корисності (призагальній незмінній корисності набору):

/> (4.3).

Тема 5. Ординалістська теоріяповедінки споживачаПлан лекції

1. Система переваг споживачата її основні елементи.

2. Кривабайдужості. Гранична норма заміщення.

3. Бюджетналінія. Бюджетне обмеження та можливості споживача.

4. Оптимумспоживача як модель раціонального споживчого вибору.

Література: [ 1, c.35-48], [2, c.34-40],[4, c. 45-59].

5.1 Система переваг споживача

Переваги споживача можна (згідно ординалістськоїтеорії) умовно визначити порядковими номерами, які нібито присвоєні споживачемпевним наборам, що мають різні кількості чи різні назви товарів чи послуг.Практика засвідчує, що всі блага споживаються не відокремлено, а разом зіншими, тобто в певних комплектах, наборах.

Набір благ – це сукупність їх даних кількостей і видів, що споживаютьсяв даний період .

Сукупність всіх реально можливих наборів вимірюється ринковими кошиками –набором одиниць деяких благ, які споживаються за одиницю часу. З точки зоруспоживача ці кошики (набори благ) являють собою альтернативні споживчіможливості.

Елементами системи переваг споживача являються здатність до ранжуванняальтернатив, транзитивність переваг, не насиченість благами, взаємозамінністьблаг. Послідовність поведінки споживача визначає рівень його раціоналізму.

Аксіома повної впорядкованості переваг: споживач завжди може сказати, яквін ставиться до наборів благ, що порівнюються. Інакше кажучи, що для будь-якихнаборів А і В в певній ситуації споживач може визначити своє ставлення до них:або А >B, або А < В, або А = В.

Аксіома транзитивності переваг: переваги споживача послідовні. Тобто,якщо А >B, а В >С, то завжди А > С. Із ранжування наборів випливає, що А дає більшезадоволення, ніж В. Аналогічно В дає більше задоволення, ніж С. Отже А повиннодати більше задоволення, ніж С.

Це припущення показує, що переваги можуть бути визначені перервноюфункцією корисності (яка може бути зображена графічно в системі координат XY).

Аксіоми потреб, що не насичуються: більша кількість будь-якого благазавжди має перевагу перед меншою кількістю того ж блага (більше завждикраще).Виходячи з цієї аксіоми про ненасичуваність споживача і враховуючи неперервність функції корисності можна записати:

/> > 0. (5.1)

Збільшення даного рівня корисності, яка забезпечується при споживанні додаткової кількості блага даного виду та незмінних кількостях благ всіх іншихвидів називається граничною корисністю благ:

/>= />;або />= /> (5.2)

Аксіома незалежностіспоживача. Задоволення споживача залежить тільки від кількості благ, якіспоживають і нині. Але від цієї аксіоми можна відмовитись при аналізі процесівспоживання з врахуванням зовнішніх ефектів і зовнішніх витрат. Вординалістській теорії корисності поняття “корисність” означає не більше, ніжпорядок переваг.

Підтвердження“Набір А має перевагу перед набором В” еквівалентне твердженню “набір А маєбільшу корисність для даного споживача, ніж набір В”.

5.2 Кривабайдужості. Гранична норма заміщення

Переваги у ставленні споживача доблаг можна виразити в графічній формі, якщо запитувати про те, як ця людинаранжувала б альтернативи. Групи рівноцінних для даного споживача наборів благ(групи байдужості) можна розташувати в певному порядку. І споживач можевизначити не перевагу, яку він віддає одній з альтернатив, або на відчутністьрізниці між ними.

Припустимо, що тільки два товари (X i Y) споживаються протягом дня.

Складемо таблицю альтернативнихнаборів товару Х і У:

Таблиця 5.1

Набір а в с QX 1 2 3 QY 400 200 300

Відкладемо ці точки на графіку із’єднаємо їх плавною лінією.

QY />/> а

/>/> 400

300

200 в

/>/>/> с

/>/>/> 100 U />

Рис. 5.1 Крива байдужості.

/> /> /> /> /> /> />

/> Q X

1 2 3

Одержана лінія рівноїкорисності називається кривою байдужості.

Крива байдужості є відображенням сукупності наборів благ, між якими споживач не робить різниці. Тобто вониоднаково корисні для нього і забезпечують однаковий рівень задоволення.

Криві байдужості мають певнівластивості: крива байдужості може бути проведена через будь-яку точку графіка(рис 5.2)

Кривібайдужості на одному графіку ніколи не перетнуться.

Кривібайдужості, що більш віддалені від точки координат, мають більший рівенькорисності і більш привабливі для споживача.

Криві байдужості мають спадний характер, тобто кількість товару Y зменшується при збільшенні кількостітовару Х.

Криві байдужості випуклі до початку координат.

/>/> Карта байдужості – сукупність />/> кривихбайдужості, що відповідають усім можливим рівням корисності для U зображенням шкали переваг споживача

U2 Картабайдужості є графічним

U1 зображенням шкали переваг

/> споживача. Картибайдужості

виключно індивідуальні.

Закартоюбайдужості

Рис. 5.2. Карта кривихбайдужості. можна говорити про переваги

і смаки конкретного споживача.

Основним поняттямпорядкової (ординалістської) теорії корисності є гранична норма заміщення.

Граничною нормою заміщення благом Хблага У (MRS x y) називається така кількість благаУ1, від якої споживач відмовляється, щоб отримати ще одну одиницю блага Х; прицьому рівень корисності споживача залишається незмінним (рис 5.3)

MRS x y = /> (5.3 )

/>Y />/>/>/>/>/> у1

y2 U

x1 x2 X

Рис. 5.3 Кривабайдужості.

При зменшенні товару Х на незначнувеличину його загальна корисність змінюється на величину МUх*△Х (МUх – гранична корисність товару Х).Аналогічно можна записати для товару УМUу *△У

Для однієї карти байдужості: М Uх *△Х = - М Uу *△У

або

/> = — /> = MRSxy

Таким чином, гранична нормазаміщення товарів першого виду товарами другого виду дорівнює відношеннюграничних корисностей даних видів благ.

5.3Бюджетна лінія. Бюджетне обмеження та можливості спoживача.

Бюджетнеобмеження показує всі комбінації товарів, які можуть бути придбані споживачемза даного доходу і даних цін. Бюджетне обмеження споживача можна записати уформі такого рівняння:

І = Рх * Х + Ру *У, ( 5.5 )

Що означає: доходдорівнює сумі витрат на всі товари.

Перетворимо церівняння до такого виду:

Y = /> - />/> * X ( 5.6 )

Рівняння ( 5.6 ) являється рівняннямбюджетної лінії .

/> у

У/Ру К

/> І/Рх

Рис 5.4 Бюджетна лінія.

Точки перетину бюджетної лінії зосями координат Х і І визначаються відповідно відношенням: /> та /> . Нахил бюджетної лінії дорівнює: — /> Якщо ціни на товар змінюютьсято відповідно змінюється нахил бюджетної лінії :

/>/>/>/>/>/>/>/>У а ) У б)

К K2

Рис 5.5 Бюджетна лінія

L1 L2 Х Х :

а) при зменшенні ціни на товар Х; б)при збільшенні ціни на товар У.

5.4 Оптимум споживача як модель раціонального споживчоговибору.

Система переваг споживача.

Поєднання понятькривих байдужості та бюджетного обмеження дає можливість пояснити, за яких умовспоживач буде знаходитись в стані тривалої рівноваги, тобто в такому стані,коли він буде максимізувати свою корисність споживанням визначеної кількостітовару X та Y за даної величини доходу І і цін наблага РХ та РY.

Споживач максимізує своюкорисність за даної умови, коли він одночасно знаходиться на найвищій кривійбайдужості і на лінії бюджетних обмежень.

Можливістьвільного переміщення вздовж бюджетної лінії говорить про те, що максимізуватикорисність споживач буде в точці Е, в якій крива байдужості U, буде дотичною до бюджетної лінії K L.

/> Y

/>/>/>

/> K a

B U1

/> U X

Рис. 5.6.Рівновага споживача.

Інші спільніточки більш низької кривої байдужості Uі бюджетної лінії А і В, не максимізують корисністьспоживача, так як U< U1. Таким чином, точка Е є точкоюрівноваги споживача, в якій він максимізує свою корисність

В математичномуплані рівновага споживача зображується в точці, де yf[bk лінії бюджетних обмежень дорівнює yf[bkeкривої байдужості:

MRS xy =/> (5.7).

Рівністьграничної норми заміщення благ співвідношенню їх цін є умовою рівновагиспоживача в ординалістській концепції.

Так як згідно (5.4) MRS xy = /> то можна записати, що />= /> або /> (5.8)

Рівнянням (5.8)умовою рівноваги споживача в кардиналістській концепції.

Таким чином, вточці оптимуму споживача відношення граничних корисностей дорівнює відношеннюцін благ, що споживаються.

У відповідності зцим споживач розподіляє свій доход таким чином, щоб слідуючa грошова одиницявитрачена на кожний товар, приносила йому одну і ту ж граничну корисність.

6. Моделювання поведінкиспоживача на ринку товарів

План лекції

1. Реакціяспоживача на зміну його доходу.

2. Реакціяспоживача на зміну ціни товарів.

3. Ефектдоходу та ефект заміщення.

4. Надлишокспоживача. Зміна надлишку і витрати в результаті введення податків на товари.

Література: [ 1, c.49-55], [2, c.40-53],[4, c. 66-72 103-113].

6.1 Реакція споживача на зміну його доходу.

Розглянемо змінуоптимуму споживача при зміні його доходу, коли ціни і переваги споживачазалишаються незмінними. Із збільшенням (або зменшенням) грошового доходуспоживач може купити більшу (чи меншу) кількість як товару Х, так і товару У.При зміні доходу бюджетна лінія зміщується паралельно початковій бюджетнійлінії (праворуч- при збільшенні доходу; ліворуч – при зменшенні доходу).

Розглянемо якзміну оптимуму споживача на графіку.

/>Y

K/>/>2

/> G

/>/>/>K1

/>K E1 E2

G U2

/> U U1

L L1 L2

Рис. 6.1 Лініядоход-споживання

Із зростаннямдоходу бюджетна лінія зміщується в положення К, L, 6 споживач переходить на більшвисоку криву байдужості. Очевидно, що набір Е2 містить більшукількість товарів Х і У, ніж набір Е1.

З’єднуючи всіподібні точки, отримаємо криву GG, яка називається крива доход-споживання. Вона є множиною всіхоптимальних наборів товарів при зміні доходу споживача і незмінномуспіввідношенні цін.

Як видно ізграфіка (рис. 6.1), крива доход-споживання обох товарів х і У збільшується.Такі товари мають назву нормальних товарів.

Товар, споживанняякого із зростанням доходу знижується, називається неякісним.

Крива доход — споживання дає змогу побудувати індивідуальну криву Енгеля, що характеризуєзв’язок між обсягом споживання і доходом споживання при незмінних цінах іуподобаннях.

а) б) в) г)

/>/>/>/>/>/>/>/>У У У У

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> <td/> /> <td/> />

Х Х Х Х

Рис. 6.2 Кривівитрат Енгеля.

а – длянормального товару

б – длянеякісного товару

в – длявисокоякісного товару

г – длянейтральних товарів

6.2 Реакція споживача на зміну ціни товарів.

Розглянемореакцію споживання в ситуації, коли проходить зміна ціни на товар на прикладізниження ціни на товар Х.

Зниження ціни натовар Х зумовлює поворот бюджетної лінії до нової точки перетину її з віссю Х,більш віддаленої від початку координації (точка L1 на рис. 6.3). Якщо ціна інших благ і грошовий доход залишаються без змін,то перетин бюджетної лінії з віссю У залишається без зміни (точка К на рис.6.3).

На графіку (рис.6.3 верхня частина) показана зміна оптимуму споживача за зміни ціни товару Хпри незмінній структурі переваг і попередньому доходу.

/>У

/>/>/>/> К

/>/>/>

x1 х2 L L1 Х />/>

/>/>/>/> /> />

/>/>/>/> P

/>/>/>/>/> Px

/>/>/>/>/>/>

/>/> P'x D

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> />

/> x1 x2 Qx

Рис. 6.3 Крива ціна-споживання іпобудова лінії попиту.

Як видно з графіка, при переходіоптимуму споживача в точку Е1 він може придбати товарів Х2/>Х1.

З’єднуючи точки Е і Е1,одержуємо лінію ЕЕ1, яка називається кривою ціни-споживання. Наоснові цієї кривої можна побудувати лінію індивідуального попиту (нижня частинарис. 6.3).

Якщо споживач купує Х1товару за ціни Рх і Х2 за ціни Р'х1, то наоснові даної інформації можна побудувати лінію D, що характеризує обсяг попиту натовар Х як функцію від ціни.

6.3Ефект доходу та ефект заміщення.

Зміна ціни благаміняє не тільки відносну доступність благ для споживача з фіксованим нормальнимдоходом, але його реальним добробут. Зниження ціни робить його більш багатим, апідвищення – бідним. Тому перехід до нової комбінації благ, яку купує споживачє наслідком дії двох факторів: зміни співвідношення цін та зміни реальноївеличини бюджету споживача.

Виділимо взагальній величині ефекту зміни ціни кожного із цих факторів окремо.

Зниження ціни натовар Х дає можливість:

а) за ту ж самукількість товару Х віддати менше коштів і на “заощаджену” суму придбати іншітовари;

б) більшеспоживати товару Х, що здешевів і менше товару У, що став відносно дорогим.

Ефект доходу — зміна реального доходу споживача в результаті зміни ціни одного з товарів, щовходить до його споживчого товару.

Ефект заміщення –зростання попиту на здешевілий товар, який зумовлений заміщенням цим більшдешевим товаром інших, що стали відносно дорогими.

Ефект доходу іефект заміщення діють одночасно. Ефект заміщення для різних груп товарів(нормальних, низькоякісних) при зниженні ціни завжди є позитивним: зниженняціни товару Х спонукає споживача до більшого споживання його. При підвищенніціни на товар Х приводить до заміщення його споживання іншими, що сталидешевшими. Ефект доходу може бути позитивним (для нормальних товарів) інегативним (для низькоякісних товарів).

Загальний ефектвпливу зміни ціни одного з товарів на поведінку споживача дорівнює сумі цихдвох ефектів (рис. 6.4).

Ефект Ефект

заміщення доходу

/>/>/>/>/>/>/>/> Нормальний

товар

Загальнийефект

Ефект заміщення

/>/>/>/>/>Низькоякісний

/>/>/>товар

Загальний Ефект

Ефект доходу

/>/> Ефектдоходу

/>Товар

/>Гіффена

Загальний Ефект

ефект заміщення

Рис. 6.4Загальний ефект впливу на реакцію споживача зниження ціни на товари.

В економічнійтеорії існує зв’язок між ціною товару, який споживач вважає низькоякісним, іспоживанням цього товару, коли абсолютна величина ефекту доходу перевищуєвеличину ефекту заміщення. Такий зв’язок називається парадоксом Гіффена, атовар називають товаром Гіффена.

Товар Гіффена –це товар, що посідає значне місце в бюджеті незаможніх споживачів при зменшеніціни попит на нього спадає (крива попиту має не спадний, а висхідний характер).

6.4Надлишок споживача. Зміна надлишку і втрати в результаті введення податків натовари.

Надлишокспоживання, або додаткова вигода, яку має той чи інший споживач, показує,наскільки в середньому краще живуть окремі споживачі. Різні споживачінеоднаково оцінюють споживання різних товарів, а отже, неоднаковим буде імаксимальний рівень ціни, яку вони ладні заплатити за цей товар.

Криві попиту, яквідомо, показують ту кількість товару, яку купує споживач за кожної заданоїціни.

Але з другогобоку, крива попиту характеризує готовність, бажання споживача платити задодаткову одиницю товару, якщо у нього є деяка кількість цього товару. Томуфункцію попиту можна розглядати як відображення бажання споживача платити.

/> Р

/>/>/> Рmax Надлишок споживання

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />

/>/> Pp A

/> 0 Q

Рис. 6.5 Надлишокспоживання.

Висота кривоїпопиту (Рmax) показує ту максимальнуціну, яку ладен споживач заплатити за додаткову одиницю товару. Площа підкривою попиту D (0, Рmax, А, Qp) відображає ту загальну сумукоштів, яку споживач готовий заплатити за придбання Qp одиниці продукції.

В умовах ринковоїекономіки споживач купує Qpодиниць продукції за ціною Pp, а тому сума фактичних витратспоживача дорівнює площі 0 Р/> А Qp.

Площа трикутника Pp Рmax А характеризує той надлишок, тувигоду, яку отримує споживач при цьому. Податки погіршують добробут споживача.

/>Розглянемо дію податку на продаж,наслідком якого є ефект підвищення ціни.

/> С

/>/>/> К

/>/>/>/> Т

/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/> У2 Е1 Е

/>/> У1 U1 U2

/>/>/>/> х2 х1 L

L Q

Рис. 6.6 Впливподатку на надлишок споживача.

Ціна, що зрослачерез цей податок буде наближати бюджетну лінію споживача К L до початку координат К L1. Точка рівноваги Е споживачапереміститься в точку Е1. Споживання товару зменшиться з Х1до Х2. Витрати на інші товари зростуть з У1 доУ2.Споживач позбавляється У2К гр… од. доходу за купівлі Х2одиниць товару, з якої У2Т одержує продавець, а ТК – уряд.

Рухаючись ізточки Е в точку Е1, споживач зазнає збитків, що виражаються узменшенні корисності з рівня U2 до U1. Таким чином, податок робить становище споживача нижчим.

Рух з точки Е вточку Е1 – це комбінований результат ефектів зміни доходу івзаємозамінності товарів Х товарами У. Різниця між рівнями корисності U2 і U1 є надлишковим податковим тягаремспоживача.

Тема 7 Мікроекономічна модель підприємства.

План лекцій .

1. Підприємство як суб'єкт та виробничо-ринкова система.

2. Виробництво і технологія. Виробнича функція.

3. Найважливіші параметри підприємства як мікроекономічної моделі:граничний продукт, альтернативні витрати, економічні і бухгалтерські витрати,сукупний, середні та граничні витрати, сукупний середній та граничний доход,прибуток як рушійна сила. Різні концепції прибутку.

Література: [ 1, c.133-150], [2, c.69-70], [4, c. 109-113].

7.1 Підприємство як суб'єкт ринку та виробничо-ринкова система

Підприємство(фірма) — це організація,яка формується і управляється з метою отримання максимальногоприбутку для її власників шляхом виробництва благ для продажу на ринку.

Закон України “Про підприємство в Україні” дає таке визначенняпідприємства:

„Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичноїособи і здійснює виробничу, науково-дослідну, і комерційну діяльність з метою одержання відповідного доходу (прибутку)".

З економічної точки зору підприємство самостійно здійснюєвиробничу діяльність.

Виробництво — це процес використанняпраці та обладнання, капіталу разом з природними ресурсами іматеріалами для створення необхідних товарів та надання послуг.

Тобто виробництвоможна розглядати як продуктивну систему.

Разом з тимвиробництво можна охарактеризувати і як систему відносин між людьми.

На рис. 7.1 показана сукупністьвиробництва як продуктивної системи відносин.

Фактори виробництва – продуктивні послуги праці, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей: Результати виробництва – матеріальні продукти та послуги

/>/>

Продуктивна система

/>/>

Рис. 7.1 Виробництво, як продуктивна система.

/>/>Система відносин

Організаційно-економічні відносини (визначаються передусім технологією, що використовується у виробництві) Соціально-економічні відносини (визначаються передусім відносинами власності, що панують у суспільстві)

Відносини між людьми можуть носитиорганізаційно-економічний або

соціально-економічний характер.

Соціально-економічні відносини визначаються в першу чергупануючими відносинами власності. Їх вивчає спеціальний курс політекономії –основи економічної теорії — політекономія.

В мікроекономіці вивчається виробництво як продуктивна система,здатна постачати на ринок певну кількість товарі, витративши при цьому деякікошти і ресурси.

Тобто в мікроекономіці вивчаються організаційно-економічнівідносини і в першу чергу вони визначаються технологією, щозастосовується в даному виробництві.

7.2 Виробництво і технологія.

Виробнича функція.

Технологія — це практичне застосування способів виробництва товарів і послугшляхом поєднання факторів виробництва.

Виробництво товарів (продукції) супроводжується перетвореннямресурсів (сировини, матеріалів) у потрібні для людини продукти за допомогою певноготехнологічного процесу.

Технологічний процес — процес виконання технологічних операцій дляодержання тих чи інших товарів, послуг.

Всі підприємства прагнуть бути ефективними виробниками. Для цьоговони повинні використовувати такі методи виробництва, які є ефективними як зтехнічної, так і з економічної точки зору.

Спосіб виробництва є технологічно ефективним, якщо виробленийобсяг продукції є максимально можливим для точно визначеного обсягу ресурсів.Для узагальнення інформації про технічно ефективний спосіб виробництва векономіці використовується поняття виробничої функції.

Виробнича функція підприємства задає максимальний обсяг випускупродукції, який воно може виготовити за умови використання будь-якого заданогонабору ресурсів. Виробнича функція — функція, незалежні змінні, якої набуваютьзначення обсягів ресурсів, які використовуються для виробництва продукції(фактори виробництва), а залежною змінною є значення обсягу виробленоїпродукції найбільш поширеними є виробнича функція з двома змінними ресурсами:працею L і капіталомК: Q = f (k.,L) (7.1)

Широке практичневикористання знайшли степенева виробнича функція виду

/> (7.2)

де A, />, /> - позитивні константи;

К, L — витрати капіталу і праці.

Показники /> і /> степеневої виробничоїфункції є показниками (коефіцієнтами) еластичності випуску продукціївідповідних факторів виробництва: в тому випадку, коли /> + /> = 1, функціяназивається виробничою функцією Кобба – Дугласа.

7.3 Найважливіші параметри підприємства якмікроекономічної моделі

Діяльність фірми характеризується виробництвом товарів послуг,виробництвом продукту. При аналізі діяльності фірми застосовуються показникисукупного продукту і граничного продукту.

Сукупний продукт ТР — весь обсяг продукту підприємства, створеносукупною дією усіх факторів виробництва. Граничний продукт — це добавка до сукупного продукта за рахуноквикористання додаткової одиниці якогось виробничого фактора (праці чи капіталу)

/>; /> (7.3)

Крім того, використовується показник середнього продукту — сукупного продукту фірмиз розрахунку на одиницю змінного фактора виробництва.

/> (7.4)

Середній продукт є показником середньої продуктивності (наприкладпраці), а граничний продукт – виразом граничної продуктивності.

Від реалізації виробленого продукту створюється доходпідприємства. Сукупний (валовий) доход, який одержує фірма дорівнює цініпродукту (Р), помножений на кількість реалізованого товару (Q):

TR= Р • Q (7.5)

Граничний доход MR — це приріст доходу (ТR) на додаткову одиницютовару:

/> (7.6)

Середній дохід фірми AR — це доход в середньому на одну одиницюреалізованого товару:

/> (7.7)

Витрати виробництва — це витрати підприємства на закупівлю сировини,палива, енергії, матеріалів, робочої сили, оборотних фондів, інші – на закупівлю засобів праці,обладнання, устаткування (основних фондів).

Витрати підприємства в мікроекономіці розглядується підкутом зору підприємця, який прагне обґрунтувати оптимальнустратегію фірми і досягти мети — мети одержання рівного доходу на одиницю витрат на виробничі ресурси, в кінцевому результаті– максимізувати прибуток.

Господарський суб'єкт зіштовхуючись із обмеженістю ресурсівповинен зробити вибір між альтернативними способами їх використання, міжальтернативними витратами.

Альтернативні витрати — витрати ресурсів за найкращого альтернативноговаріанту їх застосування. Підприємець,приймаючи рішення про використання ресурсів, відмовляться від виробництва інших товарів чи послуг, тобто жертвує цінністюальтернативних можливостей. Витратипідприємства за ознакою належності факторів виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні витрати дорівнюють сумі виплат фірмі за використаніресурси зовнішнімпостачальником (за працю, сировину, матеріали,енергію, транспорт і т.н.).

Внутрішні витрати — витрати, що дорівнювали б доходу за виробничі ресурси, якби невикористовувались самостійно. Наприклад, якщопідприємство має свою виробничу споруду (свій цех), воно втрачає доход від неї, не віддаючи її в оренду. Тобтовнутрішні витрати – це витрачені доходи.

Внутрішні (неоплачені) витрати з'являються і тоді, коли фірмазастосовує власнігрошові фонди, жертвуючи процентом в банку, власнупрацю і підприємницьку діяльність,відмовившись від заробітної плати в другій фірмі на вигідних умовах.

Але щоб втримати такий фактор, наприклад як підприємницькадіяльність, в межах власної фірми, необхідна мінімальна плата занього, яка називається нормальним прибутком.

Нормальний прибуток — це доход на власну підприємницьку діяльність, він

включається до складу внутрішніх витрат.

Сума зовнішніх витрат, тобто сума всіх реальних грошових виплат,що проходить через бухгалтерські рахунки підприємства, називаютьсябухгалтерськими витратами.

Сума зовнішніх і внутрішніх витрат називаються економічнимивитратами.

Критеріям господарської діяльності підприємства є його прибуток(чистий доход), який дорівнює різниці між валовим (сукупним) доходом івитратами.

В зв’язку з існуванням зовнішніх і внутрішніх витрат вмікроекономіці розрізняються дві форми прибутку: економічний і бухгалтерськийприбуток.

Бухгалтерський прибуток це різниця між сукупним доходом ізовнішніми (наявними) витратами.

Економічний прибуток — це різниця між сукупним доходом і економічнимивитратами. Якщо від бухгалтерського прибутку відняти економічнийприбуток (або від економічних витрат відняти бухгалтерські витрати) можнаобчислити нормальний прибуток.

В залежності від обсягу виробництва (масштабу виробництва) витратиможуть бути постійними і змінними.

Витрати, які не залежать від обсягу виробництва, називаєтьсяпостійними (оренда приміщення, вартість обслуговування, процент амортизаційнівідрахування, податки заробітна плата управління, затрати по охороні) — TFC .

Витрати, які залежать від обсягу продукції називається змінними(вартість сировини, зарплата робітників) — TVC .

Загальні (сукупні) витрати — це сума постійних і змінних витрат:

ТС = TFC + TVC (7.8)

Величина витрат, розрахована на одиницю продукції, називаєтьсясередніми витратами:

середні постійні витрати /> (7.9)

середні змінні витрати /> (7.10)

середні сукупні (загальні) витрати /> (7.11)

Середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють зринковою ціною одиниці даного товару: якщо вони нижчі від ринкової ціни, фірмаодержує прибуток з кожної реалізованої одиниці товару, тобто працює прибуткове. Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці товару називаютьсяграничними витратами:

/> (7.12)

Тема 8. Витрати і результати виробництва. Оптимумтоваровиробника

План лекцій

1. Виробництво з одним змінним фактором. Мотивація поведінки фірми.

2. Ізоквантна варіація факторів виробництва. Гранична норматехнологічного взаємо заміщення

3. Ефект масштабу виробництва. Зростаючий та спадний ефект відмасштабу.

4. Ізокоста — функція витрат підприємства. Оптимум товаровиробника

Література: [ 1, c.166-192], [2, c.87-98], [4, c. 118-126].

8.1 Виробництво з одним змінним фактором. Мотиваціяповедінки фірми.

В економічній теорії розрізняють переважно три періоди: миттєвий,короткий і довгий.

Миттєвий період — такий часовий відрізок, за якого всі незалежні величини, що визначаютьмаксимальний обсяг виробництва, є постійними незмінними. В результаті цього — максимальний обсяг виробництва також постійний.

Короткий період — такий, протягом якого хоча б один фактор виробництва

постійний, а інший фактори зміні. В короткому періоді можназбільшити обсяг використання лише змінного ресурсу.

В довгостроковому періоді всі ресурси змінюються, тобто зростаннявипуску можливе за рахунок збільшення використання всіх виробничихресурсів.

Розширення виробництва в короткому періоді досліджується задопомогою поняття спадної віддачі (спадної продуктивності) змінногоресурсу, або закону змінних пропорцій.

Вплив цієї зміни пропорцій на зростання випуску зручнодосліджувати за допомогою продукту змінного ресурсу.

В короткостроковому періоді змінним фактором виробництванайчастіше виступає праця (L).

Зобразимо криву загального (сукупного) продукту ТР, якехарактеризує залежність випуску продукції від кількості змінного ресурсу.

TP МР

/> /> /> /> /> /> <td/> />

/>/> I стадія ІІстадія ІІІ стадія

/>/>/> МРmax

/>/>/>/>/>/>/>TP max

/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>TP 3 ТР AP max

/> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> />

/>/>/>/>/>/>/>

/>/>/>/> AP

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> <td/> /> <td/> /> /> <td/> <td/> <td/> <td/> <td/> /> /> /> />

/>/>0 0

L1 L2 L3 L4 L1 L2 L3 L4

Рис.8.1 Стадії виробництва.

Конфігурація отриманої кривої загального пhjlerne ТР характеризуєйого величину за змінюваної кількості праці L і фіксованої кількостіпостійного капіталу (К). При даній кривій ТР можна будувати криві середнього АРL, граничногопродукту MPL.

Граничний продукт змінного ресурсу /> можебути позитивним, нульовим. від’ємним.

Раціональний підприємець не буде збільшувати обсяг застосуваннязмінного ресурсу вище L 4, так як цезумовить зменшення величини

ТР (МРL< 0).

Максимум граничного продукту досягається за обсягом змінногоресурсу L 2, a максимум середнього продукту — за обсягом змінного ресурсу L3, коли середній продуктдорівнює граничному: АРL = МРL.

Раціональний підприємець не затримується на І стадії виробництва,

де.APL< МРL так як залученнякожної додаткової одиниці змінного ресурсу збільшує загальний продукт. Вінзавжди намагається перебувати на II стадії, де залучення додаткової одиниці змінного ресурса обіцяє хоча іспадний, але позитивний приріст випуску.

Отже кількість змінного ресурсу, що використовується раціональнимпідприємцем, знаходиться в інтервалі L3 — L4, а обсяг випуску- в інтервалі ТРз — ТР мах.

S — подібна форма кривої загального продукту ТР викликанаприпущенням про безпосередній перехід від зростаючої віддачі з меншого ресурсу (L), до спадної після досягненнядеякого критичного обсягу його застосування.

Такий причинно-наслідковий зв'язок між різними незалежними ізалежними факторами, що утворюють виробничу функцію, коли один виробничийфактор постійний, виражається в законі спадної граничної продуктивності.

Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що іззбільшенням використання одного фактора, в той час як інші залишаютьсяпостійними, граничний продукт змінного фактора зменшується.

8.2Ізоквантна варіація факторів виробництва. Гранична норма технологічного взаємо заміщення

Виробництво з двома змінними факторами являє собою спрощену модельвиробництва в довгостроковому періоді. Типовою формою виробничої функціїдовгострокового періоду є функція: />

Закон спадної віддачі ресурсу діє, як по відношенню до одного, так ідо іншого фактора. Це зумовлено тим, що фізичний обсяг виробництва є функцією,що включає фактори виробництва в однаковій мірі. Звідси витікає те, щозбільшення використання одного фактора, коли інші є фіксованими, призводить довсе меншого і меншого зростання випуску продукції, а ізокванта змінює свійнахил по мірі заміщення факторів виробництва.

Нахил ізоквант характеризує граничну норму технологічногозаміщення:

/> (8.1)

/> К

/>/>/> K1

/>/>/>/> K2 Q

L1 L2

Рис.8.2 Модельвзаємо заміщення факторів виробництва.

Гранична норма технологічного заміщення праці капіталу є тієювеличиною, на яку може бути зменшено капітал, якщо у виробництві додаткововикористати одну одиницю праці.

Зменшення ГНТЗ говорить про те, що ефективність використаннябудь-якого фактора обмежено: в міру заміщення в виробництві капіталу більшоюкількістю праці продуктивність її знижується. Аналогічно, якщо працязаміщується капіталом, його віддача також зменшується. Тому виробництвупотрібне збалансоване співвідношення обох факторів.

Рівняння (8.1) говорить про те, що для окремої ізокванти безперервнезаміщення капіталу працею в виробничому процесі веде до росту граничногопродукту капіталу і зменшення граничного продукту праці. Загальним наслідкомобох змін є тенденція до зниження ГНТЗ і зниження ізокванти.

8.3 Ефект масштабу виробництва.

Зростаючий та спадний ефект від масштабу

В довгостроковому періоді зростання випуску продукції призбільшені використання факторів виробництва є зміною масштабу виробництва.

Якщо припустити незмінність технології, можна виділити три варіантизв'язку між застосовуваними ресурсами (капіталом і працею) і загальнимпродуктом, або три варіанти (типи) ефекту (віддачі) від масштабу (рис. 8.3):

Постійний; Спадний; Зростаючий;

/>/>/>К К К

/> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> <td/> /> />

/>/>K2

/>/>K1 с 3Q с />/>/>/>/> с

K в в 3Q />/>/>/> в 3Q

a />/>/>/> 2Q а 2Q а 2Q

Q />/>/> Q

0 L />/>/> 0 L 0 L

L L1 L3

Рис. 8.3. Ефект від масштабу

а — постійна віддача від масштабу (0а = ав = вс);

б — спадна віддача від масштабу (0а < ав < вс);

в — зростаюча віддача від масштабу (0а > ав > вс).

Промені, проведені з початку координат на рис. 8.3 називається лініямизростання.

Криві довгострокових і короткострокових витрат мають V — подібний характер. Але вкороткостроковому періоді це пов'язано з законом спадної віддачі від ресурсу, ав довгостроковому — з дією ефекту масштабу виробництва.

Як видно із графіка 8.4

/> C

MC AC MC AC

/>/> К

/> Q

Рис. 8.4. Модельефекту масштабу.

ліва гілка ліній середніх витрат АС знижується, що характеризуєекономію від масштабу (зростаючу віддачу), АС > МС;

права гілка ліній середніх витрат АС зростає, що характеризує неекономічність від масштабу (спадну віддачу), АС < МС;

в точці К, АС = МС, що характеризує постійну віддачу від масштабу.

8.4 Ізокоста — функція витрат підприємства.

Оптимум товаровиробника

Допустимо, що для виробництва продукції використовуються ресурси К і L, ціна, якихвідповідно r i w.

Витрати підприємства на випуск певної кількості продукції Q будутьдорівнювати: ТС = PK • К + P/>• L, де ТС — загальні витративиробництва; РK,PL — відповідна ціна капіталу;лінія, яка відображає зв'язок витрат праці і капіталу при постійних загальнихвитратах (ТС =const), називається ізокостою(рис. 8.5):

K />

/> L

Рис. 8.5. Ізокоста.

Якщо фірма розраховує своє виробництво з витратами ТС, то вонаповинна обрати такий варіант комбінацій ресурсів К і L, щобвиконувалася рівність

/> або /> (8.3)

Це означає, що виробник досягає максимально можливоговипуску продукції за даних витрат ТС.

/> Для того, щоб вивчитияким чином можна досягти максимального обсягу виробництва з даними мінімальнимивитратами потрібно сумістити ізокосту і ізокванту, так щоб ізокоста сталадотичною до ізокванти (рис. 8.6)

Точка дотику ізокости і ізокванти Е відповідає таким затратам />, що гарантують повневикористання та не перебільшення допустимих витрат ТС для максимально можливоговипуску продукції Q.

/> К

/>/> ізокванта

/>/>/>/> KE ізокоста

/> ТС L

L E

Рис. 8.6.Рівновага виробника

Для знаходження точки максимального випуску продукції Q при заданихмінімальних витратах ТС алгебраїчно треба розв'язати систему рівнянь:

/> ТС = РК*К + Р/>* L

MPK MP L (8.4)

------- = -------

PK P L

Тема9. Ринок досконалої конкуренції.

План лекції

1.Типи ринкових структур.

2.Ознаки та умовиформування ринку досконалої конкуренції.

3.Попит на продукціюконкурентної фірми.

Література: [ 1, c. 198-210], [2, c. 105-110], [4, c.133-138].

9.1 Типи ринкових структур.

Ринок – являє собою складне полі системнеутворення. Ринкова структура – це певні типи взаємозв’язку між попитом тапропозицією, що зумовлюють механізми встановлення ціни та досягнення ринковоїрівноваги. Ринкова структура визначає характер взаємодії фірм на ринку, щонеобхідно для аналізу економічних процесів фірми і галузі.

Поняття „ринковаструктура” відображає число покупців і продавців, їх частку в загальнійкількості товару, який купується і продається, ступінь стандартизації товару, атакож можливість входження на ринок і виходу ізнього.

Важливою характеристикоюринку є його конкурентність. Конкурентність – це здатність окремої фірмивпливати на ринок товару і в першу чергу на ціну товару. Чим нижчі можливостікожної фірми, галузі впливати на ринок товару, тим біль конкурентним вважаєтьсяринок.

Коли жодна фірма галузіне в змозі змінити ринкову ситуацію, ринок вважається досконало (чисто,абсолютно) конкурентним.

Необхідно розрізнятитермін „конкурентність ринку”, якийхарактеризує ринкову структуру, і термін „конкурентна боротьба”, під якою розуміють рівень конкурентності міжфірмами галузі.

На відміну від досконалоїконкуренції, недосконала конкуренція – це ринкова структура, за якою продавцімають свободу визначення ціни.

Різновидом недосконалоїконкуренції є: чиста монополія, олігополія та монополістична конкуренція.

Досконала конкуренція тачиста монополія – дві крайні форми ринкової структури.

Реальні ринкові структуризнаходяться між цими двома структурами.

9.2 Ознаки та умови формування ринкудосконалої конкуренції

З підвищеннямконкурентності ринку знижується потреба фірм у конкурентній боротьбі. В умовахдосконалої конкуренції відсутня будь-яка конкурентна боротьба: в галузі дієтак багато фірм і їх вплив на ринок товару такий незначний, що окремій фірмінемає потреби вживати будь-яких заходів щодо інших фірм.

Ознаками ринку досконалоїконкуренції є :

— ринок складається ізбагатьох конкуруючих продавців, кожен з яких продає стандартизовану продукціюбагатьом покупцям;

— кожна фірма має часткупродукції, що продається на ринку;

— продавці не виробляютьспільної стратегії;

— повна ринковаінформація доступна всім фірмам даної галузі;

— входження на ринокнових продавців і вихід з нього не чим не обмежені.

Таким чином, ознакамиринку досконалої конкуренції є: атомі стичність, відкритість, мобільність, прозорість,однорідність товару тощо.

9.3 Попит на продукцію конкурентної фірми

Конкурентна фірма – це фірма, яка продає своюпродукцію на конкурентному ринку. Якщо фірма конкурентна, то на ринкові цінивона впливати не може, тобто фірма „погоджується” з ними. Вонахарактеризується, як фірма, яка приймає ціни якзадані. Крива попиту для конкурентної фірми, що виробляє один продукт –горизонтальна лінія (Рис.9.1, а).

а) б)

/>/>/> Р P

фірма галузь

/> РР d QP

/>/> Q Q

Рис.9.1. Функція попитуфірми (а) і галузі (б) на ринку досконалої конкуренції.

Ця лінія означає, щофірма може продавати будь-яку кількість продукції і не впливаючи цим на ціну,Попит на продукцію окремої фірми є абсолютно еластичним. Природно, що абсолютноеластичний попит аж ніяк не означає, що фірма може до нескінченностізбільшувати обсяги виробництва за однієї і тієї ж ціни. Ціна буде постійноютак, як звичайні зміни випуску товару фірми є незначними порівняно з обсягамивиробництва всієї галузі. Для галузі лінія попиту має звичайний „спадний” характер.

Для ринку досконалоїконкуренції характерним є:

/> і />, звідки (9.1)

/>,

TR — сумарна виручка (сумарнийдоход);

де AR – середнявиручка (середній доход;)

MR — гранична виручка (граничнийдоход).

Тема10Фірма на ринку досконалої конкуренції.

План лекції

1.Максимізація прибуткуконкурентної фірми.

2. Мінізація збиткуконкурентної фірми.

Література: [ 1, c. 222-228], [2, c. 110-115], [4, c.134-142].

10.1 Максимізація прибутку конкурентноїфірми

Задача максимізації прибутку має вигляд:

/> ЕП=ТR-TC max, (10.1)

де ЕП-економічнийприбуток фірми;

ТR-валова виручка від реалізації продукції; TC-загальні витрати.

Загальна ( валова)виручка – це ціна (Р) проданого товару помножена на обсяг продаж (Q).Ціна знаходиться поза впливомконкурентної фірми. Отже,конкурентна фірма може впливати на доход, тільки змінюючи обсяг продаж.

Вирішення проблемиможливе двома шляхами:

а) оцінюючи граничнізначення виручки та витрат;

б) аналізуючи сумарнівеличини виручки та витрат.

Умовою того, що точка (Q) є точкою максимуму, є рівність нулюпочаткової похідної функції прибутку.

/> тобто

MR — MC = P –MC; або Р = МС (10.2)

Таким чином у випадкуконкурентної фірми умова максимізації прибутку набуває вигляду: необхідно вибратитакий обсяг виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють ціні.Більшзагальна рівність:

MR– MC = Р = АС (10.3)

Правило знаходженнятакого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничнійвиручці, є для фірми точним орієнтиром максимізації граничного прибутку як вумовах досконалої так і недосконалої конкуренції. Графічно модель рівновагизображена на рис. 10.1

ТС

/>/> ТС

/> TR

/> +

/> Q

/> Q1 Q'

/>/> C

/>/>/>/>/>/>/>/>/> PE E d

/> Q

Рис. 10.1 Модельмаксимізації прибутку конкурентної фірми.

Максимум прибуткудосягається в точці перетину лінії граничних витрат МС і горизонтальної лінії PE, яка визначає обсяг виробництва Q', за якого MC=MR=P, досягається максимум прибутку. Наверхньому графіку здійснюється визначення обсягу виробництва, при якому приякому фірма має максимальний прибуток, шляхом порівняння сумарної виручки ТR і сумарних витрат ТС. Той обсягвиробництва, для якого ТRперевищує ТС на максимальну величину і визначить шукану рівноважну величину Q/.

10.2 Мінімізація збитків конкурентноїфірми.

Правило знаходженнятакого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничнійвиручці є для фірми орієнтиром мінімізації збитків. Фірма, яка працює на ринкудосконалої конкуренції, має економічний прибуток в короткостроковому періоді.Якщо середні витрати підприємства будуть рівні ринковій ціні АС = Р = МС, то за цієї умови валова виручка буде дорівнювати валовимвитратам ТС і прибуток буде дорівнювати О. Це є відоме положеннябеззбитковості, коли у підприємства немає економічного прибутку і немає збитків(Рис.10.2).

/>/> C

/> MC AC

/>/>/>/> P d

/> /> /> /> /> <td/> /> /> /> <td/> /> /> /> />

Q' Q

Рис. 10.2. Модель стійкоїрівноваги.

Ситуація, зображена нарис. 10.2, відповідає положенню стійкої рівноваги на ринку досконалоїконкуренції в короткостроковому періоді, тому що тут у підприємства немаєпричини залишати галузь (воно отримує прибуток).

Коли ж середнівитрати АС підприємства перевищують ринкову ціну (АС>Р), а середні зміннівитрати ще не досягли Р, підприємство мінімізує збитки (Рис. 10.3).

Якщо підприємство післятого, як його АС>Р, але АVС<Р,зупинить виробництво, то його збитки будуть ще більшими.

/> C

MC AC

/>/>/>/>/>/>/>/> P

/> d

/> MR

Q' Q

Рис.10.3 Модельмінімізації збитків.

Тому підприємство маєдотримуватися у короткостроковому періоді стратегії: до тих пір, доки до ньогоповертаються змінні витрати TVC,воно має продовжувати випуск продукції в обсязі Q і його збитки будуть мінімальними.

Умовою мінімізаціїзбитків підприємства у короткостроковому періоді є виробництво продукції вобсязі Q при AC>P≤ACV.

Якщо середні зміннівитрати стають більшими за ринкову ціну, підприємство має зупинити виробництво(закритися), щоб не нести збитків (рис. 10.4 )

/>/> С MC

/>/> AC AVC

АС

/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/> P

/>/> мс

Q'' Q

Рис.10.4 Модель стратегіїзакриття фірми.

На графіку (рис.10.4) Р'-ціна, при якій фірмі доцільно призупинити виробництво (лінія Р' дотична долінії середніх змінних витрат).

Тема 11Конкурентна фірма в короткостроковому і довгостроковому періоді

План лекцій

1. Пропозиція фірмиі ринкова пропозиція на конкурентному ринку в короткостроковому періоді

2. Визначення обсягу виробництва вдовгостроковому періоді. Довгострокова рівновага.

Література: [ 1, c. 222-230], [2, c. 114-117], [4, c.148-156].

11.1 Пропозиція фірмиі ринкова пропозиція на конкурентному ринку в короткостроковому періоді

Короткострокова кривапропозиція конкурентного підприємства представляє той обсяг випуску товарів,який буде пропонувати підприємство за кожного значення ціни, щоб максимізуватиприбуток. Короткострокова крива пропозиції підприємства буде співпадати з йогокривою граничних витрат МС для цін, які перевищують мінімальний рівень середніхзмінних витрат AVC (рис. 11.1.).

/>/> P

/>/> P1 MC

/>/> AVC

/>/>/> P2

Ціна беззбитковоговиробництва />/>

/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/> P3

/>/> Ціназупинки виробництва Р3 =AFC

Q3 Q1 Q

Рис. 11.1 Модель короткострокової кривої пропозиції.

Якщо ціна буде меншамінімального рівня AVC, який називаєтьсяціною зупинки виробництва, короткостроковою ціною ліквідації, то підприємствозакривається і обсяг його пропозиції буде нульовим. Це буде в тому разі, колисередні постійні витрати AFCзрівняються з ринковою ціною. Із графіка (Рис.11.1) видно, підприємство у короткостроковому періоді, щобмаксимізувати прибуток, має завжди погоджувати свій обсяг виробництва зі зміноювласних граничних витрат і ринковою ціною. Безпосередньо із графіка завждиможна визначити той обсяг продукції Q, який буде максимізувати прибуток виробника, якщо ринкова цінавстановиться на деякому рівні (Р1)

Короткостроковаринкова пропозиція єсумою обсягів пропозиції всіх підприємств галузі для кожної можливої ціни(Рис.11.2)

/>/> P P S галузі

/> /> /> /> /> /> /> /> /> />

/> P3

/>/>/> P2

/> P1

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />

Q1/ Q1// Q2// Q Q

Рис.11.2 Галузева пропозиція вкороткостроковому періоді.

Обсяг пропозиції наконкурентному ринку збільшується, коли росте ціна, внаслідок двох причин:

- крива пропозиціїкожної фірми є висхідною лінією;

- фірми, які булизакриті, розпочинають виробництво, як тільки ціна досягає рівня їх закриття.

11.2 Визначення обсягувиробництва в довгостроковому періоді. Довгострокова рівновага.

У довгостроковому періодіпідприємство може змінити всі фактори виробництва, в тому числі і розмірпідприємства. Воно може згорнути виробництво (вийти з галузі ) або ж вироблятинові види продукції (ввійти в галузь). Різниця між постійними і зміннимивитратами має місце тільки в короткостроковому періоді.

Для галузі є дві ознакидовгострокового періоду:

- всі підприємствамають можливість змінити всі види своїх витрат;

- може мінятисячисло підприємств в галузі(старі можуть виходити, нові входити в галузь).

В довгостроковому, як і вкороткостроковому періоді, граничні витрати є важливим фактором визначенняобсягу виробництва: обсяг виробництва, за якого досягається максимальнийприбуток визначається аналізом граничних і середніх витрат.

В довгостроковому періодіпідприємство має виробляти оптимальний обсяг продукції за умови, що ціна(граничний доход МR) дорівнюєдовгостроковими граничним витратам. Як і в короткостроковому періоді,підприємство має виробляти продукцію тільки в тому випадку, якщо Р<АС, топідприємство має вийти з галузі (закритися).

/>/>/>/> С MC AC />MC />AC

/>/>/>/>/>/>/>/>/> Р А Е Р=МR

/>/>/>/> С B />/> надлишоквир-ва

/>/> М F ціна беззбитковості />

/> Рб

Q1 Q2 Q3

Рис.11.3 Вибір обсягу виробництвадовгостроковому періоді.

На рис. 11.3 короткострокові криві граничнихвитрат МС, граничного доходу MR ісередніх витрат АС визначають позитивний економічний прибуток АВСР, привиробництві Q, продукції, який визначає той обсяг,що максимізує прибуток.

Довгострокова кривасередніх витрат />АС відображає позитивний ріст масштабу виробництва доQ3, за якою забезпечується максимальний прибуток EFDP.

Якщо m ціна (граничний доход, граничнавиручка) зменшується, то зменшується розмір доходу і оптимальний обсягвиробництва. Мінімальною ціною, нижче якої одержати позитивний прибутокнеможливо, є точка М, в якій перетинаються криві довгострокових граничнихвитрат />МС і довгострокових середніх витрат />АС. В точці М підприємство маєнульовий економічний прибуток, тобто має нормальний прибуток.

Одержання нульовогоекономічного прибутку не означає, що підприємство має залишити галузь, аджевоно одержує реальний прибуток. Бажано було б отримувати позитивний економічнийприбуток, але для конкурентного ринку нульовий економічний прибуток є умовоюдовгострокової конкурентної рівноваги ( у старих підприємств немає стимулувиходу із галузі, у нових – для входу в галузь).

Нормальний станконкурентного ринку – це довгострокова ринкова рівновага.

Умови збереженнядовгострокової ринкової рівноваги:

- всі підприємствагалузі максимізують прибуток;

- кожне ізпідприємств не має стимулів для входу або виходу із галузі, тому що кожне з ниходержує нульовий економічний прибуток;

- ціна продуктутака, що сукупна пропозиція відповідає сукупному попиту споживача.

Різниця між граничнимивитратами і середніми витратами створює надлишок виробника (на рис.11.3 –прямокутник МЕF).

Тема 12. Монопольний ринок

План лекцій

1. Монополія:ринкова структура і її сутність.

2. Попит напродукт монопольної фірми.

3. Визначення обсягувиробництва і ціни монополістом при максимізації прибутку.

Література: [ 1, c. 235-242], [2, c. 124-130], [4, c.160-164].

12.1Монополія: ринкова структура і її сутність

Монопольний ринок– це ринок, де: діє один продавець (виробник); товар, який виробляє виробник єособливий, він не має замінників;

- ринокповністю закритий для входу нових виробників;

- відсутняконкурентна боротьба, встановлюється монопольна влада виробника, який може зарахунок підвищення ціни в певних межах знизити обсяг виробництва і отримати прицьому максимально можливий прибуток.

На монопольномуринку може бути ситуація, де діє один виробник і багато продавців. На такомуринку виробник може встановити ціну і ніхто не може вплинути іншою ціною на цюпропозицію товару.

Аналогічниммонопольному ринку є монопсонічний ринок – ринок, в якого є лише одинпокупець і безліч продавців (ринок праці).

Основним бар`єрами для входження на ринок є:

- виключніправа, отримані від уряду;

- патентита авторські права;

- власністьна всю пропозицію якого-небудь виробничого ресурсу;

- маштабивиробництва. Як правило, фірма-монополіст – це велике підприємство; томудля створення гідної конкуренції треба вкласти значні кошти, що для більшостіконкурентів недоступно і недоцільно.

Для монополії, якдля конкурентної фірми, головним принципом є максимізація прибутку. Величинаприбутку монополії залежить від максимальнихобмежень, з якими стикається фірма.Як і для будь-якої іншої фірми прибуток монополіста обмежений витратамивиробництва.

Другим важливим обмеженням є попит найого продукт.

Попитом длямонополіста є ринковий попит, тому що він є одним виробником цієї продукції.Тому для монополіста, на відміну від досконалого конкурента, функція попиту єзавжди спадною, а не горизонтальною лінією.

Як і для умовдосконалої конкуренції, для монополіста існує чітко визначена залежність міжобсягом виробництва продукції і максимальним значенням прибутку.

12 .2 Попит на продукт монопольної фірми

Однією з умов існування монопольного ринку єте, що на ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Томуфірма-монополіст є певна галузь виробництва.

Це призводить дотого, що на монопольному ринку немає поділу на попит окремої фірми і ринковий (галузевий)попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію.

У споживача існуєлише два можливих варіанти поведінки, або взагалі відмовитися від споживанняцього товару чи придбати його у монополіста.

Для чистогомонополіста крива попиту має спадний характер:

/>/>а) б)

/> P P

/> Q Q

Рис. 12.1. Крива попиту: а)фірми-монополіста; б) конкурентної фірми.

Спадний характеркривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринкупри виборі обсягів виробництва. Ціна реалізації додаткової одиниці продукціїдля монополіста завжди перевищує граничний доход, отриманий від її продажу.

Іншими словами:

Виробник незможе продати більше продукції без зниження ціни на неї.

Причому він будезмушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю товару, а й навесь обсяг продаж.

Якщо на конкурентному ринку TR=PQ, то на монопольному ринку

d (PQ)

MR=---------- MR=0, TR=max

/> dQ

/> TRK

/>/> TRM

/>/>/>/> TR=max

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> <td/> <td/> /> />

/> Q

Рис. 12.2. Крива доходу монополіста

d TR d (PQ)

Крива TR має точку перетину, при якійпохідна -= — = MR = 0

d Q d Q

і TR – max

Аналізуючи еластичністьпопиту, можна зробити висновок, що при еластичному попиті зниження цінизбільшує валовий дохід продавця. Якщо попит нееластичний, то при зменшенні цінидоход зменшується, а при збільшенні ціни доход збільшується. Цей висновок, цізалежності дають можливість вибирати співвідношення “ціна – обсяг продукту” длямонополіста.

/>/> P

/> еластична ділянка

/>/>/>/>/>/>/> P1 одиничнаеластичність

/>/> нееластична ділянка

/>/>/>/>/>/>/> P2 d

/> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> <td/> <td/> /> />

/>/>/>/>/>

/> TR1 Q1 Q

/>/>/>/>/>

TR2

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> <td/> /> />/>/>/>/>/>

/> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> <td/> /> <td/> /> /> /> /> />

Q3 Q1 Q2

Рис.12.3. Модель вибору фірмимонополіста

Якщо монополістобере ціну, що відповідає нееластичній ділянці кривої попиту (Р2), тоотриманий ним доход TR2 може принести продажі значно меншихобсягів продукції (Q3 < Q2).

Виробник, якийхоче максимізувати прибуток, буде завжди намагатись уникнути нееластичноїділянки кривої попиту.

12.3 Визначення обсягу виробництва і цінимонополістом при максимізації прибутку

Щоб максимізуватиприбуток, фірма повинна досягти такого обсягу виробництва продукції, за якогогранична виручка (граничний доход) MR дорівнює граничним витратам МС.

MR=MC (12.1)

В цьому –вирішення проблеми максимізації прибутку для монополіста, як і для будь-якоїіншої фірми.

Прибутокмонополії визначається як різниця між виручкою та загальними витратамивиробництва.

ЕП=TR –TC (12.2)

Із зростанням Q прибуток зростатиме поки не досягнемаксимуму, а потім буде зменшуватись.

Певний обсяг виробництва Q максимізує прибуток в тому випадку,коли приріст прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює 0.

d ЕП d TR d TC MR – MC == 0 TR – TC = ЕП — = — — ------- MR = MC

/>/>С TC d Q d Q d Q

/>TR

/> max

/> Q Q

Рис.12.5. Модель вибору обсягувиробництва за загальними значеннями доходу і витрат.

Формула MR = MC – є необхідною умовою максимізаціїприбутку.

Для монопольноїфірми граничний доход визначається формулою:

MR = P (1+ />); (12.3)

Так як MC = MR, то можна записати, що

/> - перевищення ціни над граничними витратами в процентах від ціни.Ціну можна виразити через граничні витрати як:

P=/>

При |Еd| = 1 – ціна є невизначеною величиною.

|Ed| < 0 – ціна менша за нуль.

Ці два випадки немають економічного сенсу. Таким чином, монополія максимізує прибуток тільки при|Ed|>1.

Таким чином,монополіст, визначаючи ціну, враховує що вона може перевищувати граничнівитрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. Випуск товарів необхідно розширюватипоки за ціни, що встановлені монополістом, доки продукція знаходить збут.

Отже, необхідноюумовою максимізації прибутку є рівність MC = MR.

/>/> P

/>/> MC

/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/> PE AC

/>/> прибуток

/>/>/>/>/>/>/>/> E

D=AR

QE Q

Рис.12.6. Модельрівноваги монополії в короткостроковому періоді.

На графіку (рис.12.6) точка Е (точка перетину ліній граничних витрат МС і граничного доходу) єточкою рівноваги фірми-монополіста. Опустивши вертикальну лінію на ось Х,знаходимо обсяг продукції QE, при якому фірма одержить максимальний прибуток. Перетинвертикальної з лінією попиту D визначає ціну РЕ, при якій буде реалізовано цей обсягпродукції.

В довгостроковомуперіоді монополія, яка максимізує прибуток, розширює свої операції, поки нестане випускати кількість товару, яка відповідає правилу рівності граничноївиручки і довгострокових граничних витрат (MR = LRMC). Фірма — монополіст забезпечитьрівновагу в довгому періоді в тому випадку, якщо вона зможе утриматиконтрольовану галузь від проникнення інших фірм.

Тема 13. Монопольна влада таантимонопольна

політикадержави

План лекції

1. Монопольнавлада. Показники монопольної влади.

2. Суспільнівтрати монопольної влади. Антимонопольна політика держави.

3. Ціновадискримінація.

Література: [ 1, c. 248-258], [2, c. 130-136], [4, c.165-182].

13.1Монопольна влада. Показники монопольної влади

Ступінь перевищення монопольної ціни надграничними витратами характеризує монопольну владу виробника.

Таке визначення монопольної влади отримавназву показника монопольної влади Лернера:

L = (P – MC)/P або L = — 1/Ed (13.1)

Числове значення коефіцієнта Лернеразнаходиться між 0 та 1. Для досконало конкурентної фірми Р = МС і L = 0.

Чим більше L, тим більше монопольна влада. Отже способом виміру монопольної владиє величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати,або це величина обернена еластичності попиту, Ed– коефіцієнт еластичності попиту на продукцію підприємства, а нееластичність ринкового попиту.

Велика монопольна влада сама по собі негарантує підприємству високі прибутки. Прибуток залежить від співвідношеннясередніх витрат і ціни.

Таким чином, основною причиною монопольноївлади є еластичність попиту для підприємства, на яку впливають три фактори:еластичність ринкового попиту, кількість підприємств на ринку, взаємовідносиниміж підприємствами.

Положення, за якого тільки декількапідприємств захоплюють більшу частину ринку збуту, називається концентрацієюринку.

Концентрація може вимірюватися:

а) коефіцієнтом концентрації – часткою(відсотком)продаж 4-5 най- ббільших підприємств в загальному обсягу продаж;

б) індексом Герфіндаля(Iг ):

Іг=S di2 = d12 + d22 +…+ dn2, (13.2)

де n – кількість підприємств на ринку;

di– доля ринку і-го підприємства, %.

Зростання кількості підприємств призводитьдо зменшення монопольної влади, тому підприємства завжди зацікавлені вобмеженні доступу до галузі. Це є важливим моментом конкурентної стратегії.Позитивний ефект масштабу може привести до того, що на ринку буде діяти тількиодне підприємство.

Вирішальним фактором встановленнямонопольної ціни є можливість взаємодії виробників. Якщо підприємстваконкурують між собою, кожне з них буде мати мінімальну владу, або взагалі її нематимуть. Якщо підприємства не конкурують, вони вступають в змову і можутьпідвищувати ціни разом, а отже мають можливість збільшувати прибуток.

Монопольна влада не є незмінною. Воназалежить як від попиту, так і від витрат самого підприємства.

Монопольне становище на ринку завждигарантує беззбиткову діяльність.

Для порівняння стану рівноваги фірми заумов монополії та досконалої конкуренції проаналізуємо їх за допомогою графіка.

P />

/> MR D />

/>/>/>/> Рm MC

Pc/>/>

/> Qm Qc Q

Рис. 13.3 Рівновага монополії та досконалої конкуренції

Вільний вхід у галузь та вихід з неїсприяють зміщенню кривої пропозиції, яка є сумою кривих пропозицій таким чином,що виконується рівняння рівноваги

Pc = MC (Qc) = AC(Qc) (13.3)

Одночасно виконується рівняння рівноваги дляпопиту і пропозиції,

S(Pc) = D(Pc) (13.4)

тобто крива пропозиції збігається з кривоюграничних витрат

S(Pc) = MC(Qc).

Обсяг рівноваги монополіста (Qm), як відомо, визначається якабсциса точки перетину кривої МС (граничних витрат) та кривої MR( граничного доходу). Так як фірма–монополістє єдиним виробником, то лінія попиту на продукцію є лінією попитуфірми–монополіст. Ціна монопольної рівноваги встановиться на рівні Рт .Таким чином, графік 12.3 ілюструє основний висновок теорії монополії: за умовмонополії ціна буде вища, а обсяг виробництва нижчий, ніж за досконалоїконкуренції ( Рт > Рс; Qm< Qc).

Стає зрозумілим, що втрачає споживач, колиотримує товар, послугу з рук монополії, а не з досконалого ринку: споживачіотримують менше, а сплачують за кожну одиницю товару більше, ніж наконкурентному ринку.

13.3 Суспільні втрати монопольноївлади. Антимонопольна

політика держави

Проаналізуємо за допомогою графіка рис.13.4,що втрачає сукупність споживачів за умов монополії (суспільні втрати).

/>/>P MR D (P)

/>/>/>/>/>/>/> Pm/>/>

/>/>

/>/>/> А В MC />/>

PC/>/>

С D (P)

0 Qm QC Q

Рис. 13.4 Соціальна ціна монополії

Допустимо, що криві витрат конкурентного імонопольного підприємства є однаковими.

Із рис. 13.4 видно, що сукупні втратинадлишку споживачів в умовах монополії становить А+В. Виробник одержує надлишокв розмірі А і втрачає в розмірі С. його прибуток буде ставити А–С. тому чистізбитки монопольної влади будуть дорівнювати (А+В) – (А–С) = В+С .

На цю величину суспільство в умовахмонопольної влади одержить менше продукції по вартості, ніж в умовахконкурентного ринку. Вона і є мірилом неефективності чистої монополії впорівнянні з чистою конкуренцією.

Найсуттєвіші економічні наслідки монополії:

1. Монополіст вважає за доцільне продавати меншийобсяг продукції за вищі ціни, ніж при досконалій конкуренції.

2. У монополіста фактичні витрати фірми для будь-якогообсягу виробництва більші, ніж мінімально важливі. Це явище називається Х –неефективністю і пояснюється воно відсутністю конкурентів.

3. Монополія впливає на науково-технічний прогрес.

З одного боку монополії можуть вщілити значні кошти напроведення наукових досліджень та розробку нових технологій, що не під силудрібним виробникам конкурентного ринку.

Однак у монополіста немає постійних стимулів донауково-технічного прогресу. Він може собі дозволити бути неефективним.

4. Монополіст має можливістьпроводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продуктреалізується за декількома цінами і ці відмінності не пов’язані звитратами.

Продавець – монополіст може застосовуватицінову дискримінацію за умови, що він має змогу виділити різні групи покупців іякщо первинний покупець не має змоги перепродувати товар чи послугу.

Наприклад, різна оплата за електроенергіюпідприємствами, населенням, сільськими жителями.

Таким чином, монополізм має суперечливісоціальні і економічні наслідки.

Однак, незаперечним є те, що він підриваєконкуренцію, як основу ринкового саморегулювання. Тому однієї з функцій державив сучасних умовах є обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

Державне регулювання конкурентних відносинзаключається в тому, щоб підтримувати оптимальне співвідношення монополії іконкуренції на ринку.

З цією метою в країнах існує антимонопольнезаконодавство, закони проти обмеження конкуренції.

Антимонопольне законодавство в Українівизначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісноїконкуренції в підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю зайого додержанням. Монопольним вважається таке положення підприємця на ринку,коли його доля в певно визначеному товарі складає 85% і він має можливістьобмежувати конкуренцію.

Законом України “Про обмеження монополізму інедопущення недобросовісної конкуренції”(березень 1992р.), “Про захист віднедобросовісної конкуренції ”(1996р.) юридично караються всі дії підприємця,направлені на створення перешкод для доступу на ринок другим фірмам і навстановлення ним дискримінаційних цін. Контроль за виконанням антимонопольнихзаконів здійснюють спеціальні державні органи.

В Україні такі функції виконує створений в1992р. Антимонопольний комітет і його територіальні органи.

13.4 Цінова дискримінація

Проблема, з якою стикаються керівникифірм-монополістів, як використати свою ринкову владу найефективніше.

Одним із можливих способів збільшенняприбутку для виробника є цінова дискримінація – продаж однорідного товару зарізними цінами різним покупцям тоді, коли витрати однакові.

Щоб фірма-монополіст могла здійснити ціновудискримінацію, ринок повинен відповідати двом умовам:

· покупці не можуть перепродувати куплений товар;

· продавець має можливість розділити покупців нагрупи з врахуванням еластичності попиту на товар.

Дискримінацію першого ступеня називаютьпродаж кожної одиниці товару за її ціною попиту. Якщо продавцю це вдається, токрива галузевого попиту стає для нього кривою граничного доходу. В цьомувипадку монополія продасть таку кількість товару, як і при досконалійконкуренції. Але це вдається рідко. Частіше за різними цінами монополія продаєне кожну одиницю продукції, а певні її партії. В цьому сутність ціновоїдискримінації другого ступеня.

/>/> P

/>/>/> P1

/> Pm

/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>

/> Pc MC

MR D />

Q1 Qm Q

Рис. 13.5 Модель цінової дискримінаціїдругого ступеня

За галузевого попиту D поєднання Pm та Qm (рис.13.5) забезпечує максимальний прибуток; його величинадорівнює площі нижнього заштрихованого прямокутника. Якщо монополіст зможепродати Q одиниць товару за ціни Р1,а партію, що залишилась(Qm – Q1) за ціною Pm, то його прибуток зросте наплощу верхнього заштрихованого прямокутника.

Цінову дискримінацію третього ступеня можназдійснити, якщо галузевий попит постає перед продавцем у вигляді окремих группокупців (сегментів ринку).

В цьому випадку завдання монополіста –встановити такі ціни для кожної групи покупців, які максимізують загальнийприбуток.

Тема14. Олігополія

План лекції

1. Характеристика олігополії як ринкової структури

2. Максимізація прибутку в умовах олігополії

3. Характеристика та зміст моделей олігополії.

Література: [ 1, c. 277-280], [2, c. 154-161], [4, c.199-217].

14.1 Характеристика олігополії якринкової структури

Олігополія – церинкова структура, за якої в реалізації якого-небудь товару домінують дуженебагато продавців, а поява нових ускладнена або неможлива. Продукція наолігополістичному ринку може бути і диференційованою, і стандартизованою.Головне значення має те, що декілька фірм виробляють всю або майже всюпродукцію.

Олігополію характеризують такі ознаки:

– в галузі знаходиться декілька конкуруючих фірм,через що її не можна віднести до чистої монополії;

– крива попиту кожної фірми має спадний характер,тому галузь не можна вважати досконалою конкуренцією;

– в галузі знаходиться хоча б одна велика фірма, якавважає, що її дії не залишаться без відповідної реакції з боку конкурентів,отже ця ринкова структура відрізняється від монополістичної конкуренції.

Визначальною властивістю олігополії є те, щодії одного виробника безпосередньо впливають на дії іншого. Рішення, якеприймає олігополіст, має врахувати те, якою буде реакція інших олігополістів наприйняте рішення.

Прогнозування(передбачення) відповідноїреакції конкурентів є одним із найскладніших рішень, які приймаються волігополії, тому що на зміну тактики одного підприємства буде дуже швидка іцілеспрямована реакція з боку конкурента.

Вхід на олігополістичний ринок є складним.Стратегія обмеження доступу на ринок досягається різними способами: ціновимивійнами, рекламою, стратегією інвестування, створенням торгової марки.

Тільки для олігополії характерним є явище,відоме під назвою цінових війн, коли на зниження ціни одним із конкурентів,інші разом здійснюють ще більше зниження ціни, щоб покарати порушника. Ввідповідь на це може слідувати реакція ще більшого зниження ціни з боку першогоолігополіста. Таких знижень може бути декілька.

Внаслідок таких дій більш слабкіші векономічному плані виробники розоряються. Межею зниження ціни в олігополії єціна конкурентного ринку.

14.2 Максимізація прибутку в умовахолігополії

Олігополія єнайбільш суперечливою і найменш стійкою ринковою структурою.

З однієї сторони, олігополісти прагнуть об’єднатися, узгодити свої дії і виступати, як монополія, одержуючи прицьому певну долю монопольного прибутку. В цьому плані між олігополістами можутьбути явні і неявні змови.

Формою явної згоди, погодження дій щодорівня цін і обсягів продажу є створення картелю. Сенс його утворення полягає втому, що на ринку замість конкурентної рівноваги, умовою якої є рівністьграничних витрат ринковій ціні (Р = МС), встановлюється монопольна рівновага,характерним для якої є рівність граничних витрат граничній виручці (МС=MR).

Модель максимізації прибутку в олігополіїпредставлено на рис. 14.1

/> P

/>/>

/>/>/>/> Pm

Pc MC

MR D

Qm Qc Q

Рис. 14.1 Встановлення монопольної ціни в картелі

За рахунокобмеження обсягу продаж з Qcдо Qm внаслідок картельної угоди учасникам ринку вдається підняти ринкову цінудо Рm і отримати монопольнийприбуток.

Проте рівновага в Qm не може бути довготривалою тому що:

– дляучасників ринку існують суттєві стимули для порушення угоди, тому щоперевищення квоти одним із учасників може дати йому при деякому зниженні цінисуттєве збільшення прибутку при умові, що інші учасники картелі дотримуютьсяугоди;

– монопольніціни принаджують до ринку нових виробників, що позначається на ринковійрівновазі;

– некартелізованіпідприємства, що залишились на ринку, користуються ринковою ситуацією, щовиникає після створення картелю, для збільшення своєї частки на ринку шляхомпропозиції за цінами нижчими, що створив картель.

14.3 Характеристиката зміст моделей олігополії

Теоретичнімоделіолігополії пояснюються на прикладі, коли існує тільки два виробники або ж одині всі інші разом взяті (дуополії).

Найбільш простоюі найбільш поширеною моделлю олігополії є модель Курно. Вона пояснює, якздійснюють свій вибір стосовно обсягу виробництва два олігополісти, які маютьприблизно однакові економічні можливості і виробляють однорідну продукцію.

Приймаючи своєрішення щодо обсягу виробництва кожне підприємство бере до уваги і свогоконкурента.

Якщо ринковийпопит на товар відомий ( P = a – bQ), то Q = Q1+Q2 (вони разом задовольнятимуть цей обсяг попиту). Витрати виробництвакожного олігополіста характеризується відомими функціями валових витрат: TC1 = TFC1 + C1Q1 і TC2 = TFC2 + C2Q2 .

Суть моделі Курнополягає в тому, що кожне підприємство розглядає рівень виробництва конкурентаяк фіксований, а потім вирішує, скільки виробляти самому, щоб максимізуватиприбуток. Так послідовно припускається зміна обсягу, який вироблятиме конкурентвід ринкового попиту до нуля і будується крива реакції дії першого підприємствана дії другого (Q1’ = f(Q2)).

Потімрозглядається протилежна ситуація і будується крива реакції другогопідприємства на дії першого (Q2’=f(Q1)).

Оскільки кожнийвиробник на кривій реакції максимізує свій прибуток, точка перетину цих кривихі буде визначати рівновагу Курно, тобто буде визначати ті обсяги виробництвакожного олігополіста, які забезпечують їм максимальний прибуток.

/> Q2

/>/>/>/>/> Q2’=f(Q1)

Q2’ Q1’=f(Q2)/>

Q1’ Q1

Рис.14.2 МодельКурно( рівновага в олігополії).

На відміну від моделі Курно, модель Бертрана передбачає, що олігополіствизначає не обсяг виробництва, а ціну на свою продукцію за прийнятих уявленьщодо цін, які беруть інші виробники.

Подібно до моделіКурно, кожний учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому можливість отриматимаксимум прибутку за даної ціни конкурента.

/>/>/>/>/>/>Р2 P1=f(P2)

Б P2=f(P1)

Р2’

P1’ P1

Рис. 14.3 МодельБертрана (рівновага в олігополії)

МодельШтакельберга припускає неоднакову економічну силу конкурентів. Це дозволяєсильнішому із них взяти на себе роль лідера на ринку.

Лідер якекономічний суб’єкт, що має певну монопольну владу, визначає для себе обсягвиробництва і ціну, що максимізують його прибуток. Інші конкуренти стаютьаутсайдерами. Вони мають діяти як виробники на ринку досконалої конкуренції,визначаючи той обсяг продажу, який буде максимізувати їхній прибуток привизначеній лідером ціні. Єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга єнаявність у лідера такого запасу економічної сили, який би дозволяв йому,незважаючи на спроби конкурентів, утримуватися на незалежній позиції. Вирішуючизадачу, як і у моделі Курно, визначаються обсяги лідера і аутсайдерів, за якихвони будуть максимізувати прибуток і ціну реалізації. Але на відміну від Курноаутсайдер в зв’язку з його пасивноюповедінкою буде отримувати менший прибуток, ніж лідер.

/> Q2

/>/>

Лінія реакції лідера />/>

Ш1/>

/>/> K Лінія реакціїаутсайдера

Ш2/>

Рис.14.4Порівняння моделі Курно і Штакельберга

Для точностіспівставлення рівноваги Курно з Рівновагою Штакельберга лінії реакції лідера іаутсайдера доповнюються лініями однакового прибутку( ізопрофітами).

Точки К, Ш1 і Ш2 характеризують рівновагу Курно і Штакельберга, коли роль лідера маєперший олігополіст (Ш1) і його конкурент (Ш2).

Модель ціновоголідера є однією із форм неявної змови конкурентів додержуватись на ринкустандартизованої продукції єдиної ціни. На відміну від моделі Штакельберга,лідер встановлює не обсяг виробництва продукції, а ціну на свою продукцію.

Лідером, якправило, виступає домінуюче за обсягом виробництва підприємство, яке має меншісередні витрати, ніж аутсайдер. Лідер встановлює ціну, яка максимізує йогоприбуток, аутсайдер приймає таку ціну, як задану. Лідер, вибираючи ціну, знає,який обсяг буде пропонувати аутсайдер за цією ціною. Тому для визначенняпопиту на свою продукцію Q1 лідеру потрібно із ринковогопопиту відняти попит аутсайдера, тобто

Q1 +Q2 = Q.

P />

SF/>/>

/>/>/> P1 MCL/>

/>/>/>/>P2

/> P0 DL

MRL D

0 QF QL QE Q

Рис.14.5 Модельцінового лідера

Крива попиту, якапостає перед лідером, утворюється внаслідок горизонтального віднімання кривоїсукупної пропозиції аутсайдера SF від кривої галузевого попиту D: за Р ³ Р1, аутсайдеризадовольняють ринковий попит без лідера, а за Р < Р0аутсайдерипідуть з ринку, залишаючи весь попит лідеру. Точка перетину кривих граничноївиручки MRL і граничних витрат лідера МСL визначає ціну PL, яка встановиться на даномуринку.

За цієї ціниаутсайдери запропонують QF, а лідери QL одиниць продукції.

Тема 15.Монополістична конкуренція.

План лекції.

1. Особливості ринку монополістичноїконкуренції.

2. Рівновага на монополістичному ринку вкороткостроковому та довгостроковому періоді.

3. Методи нецінової політики на ринкумонополістичної конкуренції.

Література: [ 1, c. 261-268], [2, c. 139-145], [4, c.190-192].

15.1 Особливості ринку монополістичноїконкуренції

Монополістичнаконкуренція є найпоширенішою моделлю сучасного ринку. Особливо це стосуєтьсятоварів народного споживання. Кожен з нас як покупець найчастіше зустрічаєтьсяз виробником чи продавцем, який у своїй поведінці орієнтується намонополістичну конкуренцію.

Монополістичаконкуренція – видконкуренції, що може виникнути за великої кількості продавців, що реалізуютьдиференційовану продукцію на ринку з вільним входом та виходом для нових виробників.

Ознаки монополістичноїконкуренції:

— ринок складається звідносно великої кількості продавців, кожен з яких володіє невеликою (але ненескінченно малою) часткою ринку;

— товар кожного продавціяє недосконалим замінником товарів інших фірм;

— встановлюючи ціни,продавці не враховують реакцію конкурентів;

— ринок не має бар’єрівдля входу та виходу.

Монополістичнаконкуренція має ознаки я і монополії, така і досконалої конкуренції. На ринкумонополістичної конкуренції кожна фірма контролює ціну на свій товар (ознакамонополії) і водночас є багато фірм, що постачають схожий товар (ознакадосконалої конкуренції).

15.2 Рівновага на монополістичному ринку вкороткостроковий і довгостроковий період

У короткостроковомуперіоді поведінка фірми, що працює за умов монополістичної конкуренції, невідрізняється від поведінки фірми – монополіста. Це пов’язано насамперед сдиференціалізацією продукції на ринку монополістичної конкуренції.

Прибуток

Кожна фірма розглядаєкриву попиту на свою продукцію, як незмінну, тобто їх неможна просумувати, якна ринку досконалої конкуренції. Виходячи з цього положення кожна фірманамагається максимілізувати свій прибуток.

Рисунок 15.1Монополістична конкуренція у короткостроковому періоді

Розглянемо графічноможливі варіанти монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді.

Варіант 1. Довгостроковакрива попиту Д дотикається до середніх витрат фірми. В цьому випадкумаксимізація прибутку досягає за обсягу QE, та ціни Ре і нульового прибутку,оскільки ціна дорівнює середнім витратам (рис. 15.2)

а) б)

/> /> /> /> /> /> /> /> /> />

/>в)

Рис 15.2 Довгострокова рівновага на монополістичному ринку

Варіант 2 (рис. 15.2, б) вумовах монополістичної конкуренції в довгому періоді площа заштрихованогопрямокутника буде «платою» за різноманітність товарів на ринку неодноріднихтоварів.

Варіант 3 (рис. 15.2, в).За рахунок витрат на рекламу монополістичний конкурент може збільшити своючастку на ринку, витрати на рекламу збільшити, витрати на одиницю продукції (АС0– АС1), але водночас зріспопит на продукцію фірми (D0– D1) і в кінцевому результаті її виручка збільшилась.

Варінант 4 (рис. 15.2,г), монополістична конкурентна фірма матиме збитки, якщо ціна продукції нижчаза середні витрати.

15.3 Методи нецінової політики на ринкумонополістичної конкуренції

Отримавши економічнийприбуток, фірма не чекає, коли конкуренти виготовлять аналогічний товар таліквідують його надприбуток.

З метою збільшення попитуна свій продукт фірма постійно шукає шляхи його вдосконалення. Це підштовхує їхдо нецінової конкуренції можуть бути:

— пов’язані зудосконаленням прибутку;

— орієнтовані на рекламно– пропагандистську діяльність.

Продукт можевдосконалюватись без докорінних змін його споживчих якостей (за рахунок змінидизайну, упаковки, способу продажу). Але в довгостроковому періоді фірмиорієнтовуються на розробку нових моделей товару на основі досягнень науки ітехніки.

Тому на відміну віддосконалої конкуренції і монополії монополістична конкуренція створює умови длярозробки науково – технічних ідей і втілення їх в товари. Багато із фірм навітьпланують старіннях своїх товарів і створюють умови для продажу нових тооварів.

Другим методом неціновоїконкуренції є активна рекламна діяльність. Мета реклами – збільшення часткипродукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до свого товару.

Загальною схемоюрекламного процесу є:

— розробка рекламногоповідомлення;

— вибір засобуінформації;

— власне рекламування;

— оцінка ефективностірекламної діяльності.

Вибір часу та місцереклами має врахувати, що кожен потенціальний споживач, стомлений від реклами,яка навколо нього, намагається захиститися від неї так званим «інформаційним щитом».І тільки та реклама матиме успіх, яка зможе пробити цей щит чи незвичайноюформою, чи змістом, чи місцем подачі.

Рекламна інформаціяніколи не існує самостійно: споживача постійно оточує ціле інформаційне поле.

Таким чином, фірма, яканамагається максимізувати прибуток в умовах монополістичної конкуренції,досягає цього маневруванням співідношення «ціна — продукт», удосконаленнямсамого продукту, та проведенням рекламно – пропагандистської камапнії.

Тема 16.Загальна характеристика факторних ринків.

План лекції.

1. Конкурентні ринкифакторів виробництва.

2. Рівновага наконкурентному ринку факторів виробництва.

Література: [ 1, c.], [2, c.],[4, c.].

16.1 Конкурентні ринки факторів виробництва

В основі ф ункціонування ринківфакторів виробництва лежать ті ж самі принципи, що і в основі товарних ринків.Аналіз попиту і пропозиції є основним методом їх вивчення. Але наряду з цим єряд відмінностей, що відрузняють дію ринкового механізму факторів виробництвавід товарного ринку та ринку послуг.

Конкурентний – це ринок факторів виробництва, деє багато покупців і багато продавців і при цьому нахтоз них не може вплинути на вартість (ціну) фактора виробництва (анприклад наринку деревини).

Попит на ресурсипідприємства так чи інакше залежить від попиту на кінцеві товари і послуги.Тому попит на виробничі ресурси називають похідними і це є найважливішою йогохарактеристикою.

З точки зору пропозиціїфактори виробництва (праця)створюються домашніми господарствами, а не підприємствами.

Припустимо, щопідприємство використовує тільки два фактори виробництва (працю і капітал) длявиробництва продукції.

Граничний продукт угрошовому вираженні – це приріст загального доходу внаслідок використаннякожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва (MRP).

Для вирішення питання промасштаби залучення праці до виробничого процесу виробник, користуючись правиломмаксимізації прибутку повинен порівнювати додатковий ефект від залучення новоїодиниці фактора з тими витратами, що з ним пов’язані.

Величина, на якузростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю,називається граничними витратами на ресурси (MRC).

Щоб максимізуватиприбуток, фірма має використовувати додаткові одиниці будь якого виду ресурсівдоти, поки кожна наступна одиниця дає приріст валового доходу фірми більший,ніж приріст її сукупних витрат.

Межею доцільностізалучення додаткових ресурсів буде точка, в якій зрівноважуються граничнийпродукт в грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс:

MRP=MRC

Зробивши припущення, щовиробник купує ресурси на конкурентному ринку, то ціни на них залишаютьсянезмінними і не будуть залежати від кількості залучениїх ресурсів.

Якщо розглянути такий ресурс як праця, то граничні витратина ресурс будуть дорівнювати заробітній платі:

MRC=W

Звідки:

MRP=W

Рис 16.1 Попит на факторивиробництва

При зміні ціни на працюточка перетину горизонтальної лінії з кривою попиту буде переміщуватись полінії MRP=d. Але при зміні таких факторів як ціна на товари, сама лініябуде переміщуватись вправо або вліво.

16.2 Рівновага наконкурентному ринку.

В залежності від рівнявинагороди ринкова продукція робочої сили певного виду буде сумоюіндивідуальних пропозицій.

Рис 16.2 Рівновага наринку праці

Попит на трудові ресурсидля окремої фірми будуть визначатися кривою граничного продукту в грошовомувираженні і тому на підставі закону складної граничної продуктивності ресурсумає вигляд спадної лінії.

Винагорода власникатрудових ресурсів за одиницю часу надання трудових послуг (гранична доходністьробочої сили) називається заробітною платою.

Реальна заробітна платазростає приблизно такими темпами, як продуктивнсість праці.

Точка перетину кривоїпопиту і пропозиції є рівнем мінімуму заробітної плати. Значенням мінімуму можна маніпулювати.

Неефективний мінімум – це мінімальна заробітнаплата, яка залишиться від ціни рівноваги наринку праці.

Тема 17 Ринок праці. Ринок капіталу та природних ресурсів.

Планлекції

1. Ринки праці з монополістичною владою

2. Монопольна влада на ринку праці.

3. Ринок капіталів та позичковийпроцент.

4. Особливості ринку природних ресурсів.

Література: [ 1, c. 301-307], [2, c. 180-183], [4, c.223-229].

17.1. Ринкипраці з монополістичною владою

Монополістичний ринок – це ринок, на якому покупціможуть вплинути на ціну ресурсу.

Монопсонія – це ситуація на ринку з багатьмапродавцями і лише з одним покупцем. Монопсонія виникає, коли на ринку працівеликому числу неорганізованих робітників, що пропонують працю, протистоїтьєдиний покупець і вигляді фірми або спілки підприємств. На ринку монопсоніїкривою попиту є крива доходу від граничного продукту праці (рис 17.1)

Рис. 17.1. Рівновага намонополістичному ринку

Для монополіста кривіграничних (MRCL) і середніх (ACL) витрат неоднакові. Крива пропозиціїSL збігається з кривою ринкової пропозиції(SL=ACL). Крива середніх витрат має нахилвгору, тому що монополіст повинен заплатити вищу ціну, якщо хоче купити більшукількість фактора праці. Для фірм, що максимізує прибуток, обсяг купівлі визначається кривою граничних витрат MRCL. Кількість праці, що максимізує прибуток монополії Lмн за ціною Wмн. Спілка підприємств, що протистоять неорганізованимробітникам, найме менше праці і встановить нижчу ставку зарплати, ніж в умовахдосконалої конкуренції.

17.2 Монопольнавлада на ринках факторів виробництва.

Монополія наринку праці виникає тоді, коли з боку пропозиції праці від імені всіх бажаючихнайнятися на роботу виступають профспілки. В цьому випадку, як на всякому монополізованому ринку, ціназалежатиме не тільки від виду функцій попиту і пропозиції, а і від профспілки.

З точки зору профспілкикрива ринкового попиту на працю є кривою середнього доходу, тому що кожна їїточка показує, за якої ставки заробітної плати фірми згодні найняти відповіднукількість праці.

Крива ринкової пропозиціїпраці уявляється профспілками як крива граничних витрат, тому що кожна її точкапоказу, яку ціну вимагають робітники за кожну додаткову одиницю праці. Якщопрофспілка прагне максимізувати свій „прибуток”, тобто різницю між сумою грошей,яку згодні заплатити за працю фірми, і сумою цін пропозиції кожної одиниціпраці, то будується крива граничної виручки MRP. Точка її перетину з кривою пропозиції праці (кривоюграничних витрат профспілки) визначить рівноважну комбінацій в даній ринковійструктурі. Процес визначення ставки зарплати, що максимізує „прибуток”профспілки показано на графіку (рис 17.2).

Рис. 17.2 Модель рівноваги на монопольномуринку праці

Так як крива граничноївиручки профспілки має більш крутий нахил, ніж крива попиту на працю, то ставка зарплати Wпр є вища, а залежність Lпр нижча, ніж за досконалої конкуренції на ринку праці.Внаслідок цього виникає безробіття: не всі бажаючі за існуючої ставки можутьпрацювати за наймом. Безробіття відображає відрізок L1 – Lпр.

Отже, коли профспілкивикористовують свою владу, щоб підвищити заробітну плату своїх членів,кількість зайнятих робітників знижується, частина незайнятих робітників абовиходить з профспілок або з самого початку не бажають до них вступати.

/>Розглянемо випадок, коли підприємство монополіст ведепереговори з профспілкою (рис. 17.3). Крива SL є пропозицією кваліфікованої праці(середні витрати ACL).

Рис .17.3 Модельдвосторонньої монополії.

Крива попиту DL є кривою граничної продуктивностіпраці MRPL. Якби профспілка не мала монопольноївлади, підприємство – монополіст найняло б LМ робітників зі зарплатою WМ.

Продавець робочої сили має справу з кривою попиту DL і тому максимізує свій прибуток: максимізація заробітку всіх членівпрофспілки є точкою перетину кривої граничної виручки і кривої пропозиції (середніхвитрат), що і визначає зайняту чисельність Lпр і заробіток Wпр, членів профспілки. Який будерезультат, залежить від підприємства і монополіста – профспілки.

Профспілки можутьзалякати страйком, а монополіст тим, що найме непрофспілкових робітників. Хто переможе, залежить від позиціїтих і других, і скоріше всього буде домовленість про встановлення заробіткублизько до Wк з відповідною чисельністю Lк.

17.3. Риноккапіталів та позичковий процент.

Капітал – це ресурс тривалого користування,що створений з метою виробництва більшої кількості благ. Розрізняються фізичнийі грошовий капітал.

Фізичний капітал – це сукупність матеріальних благ(машин, будівель, споруд, транспортних засобів, інструментів), які використовуютьсяу виробництві товарів і послуг з метою отримання прибутку.

Грошовий капітал – це грошова форма капіталу, щовиражається сумою готівкових грошей або особливим записом на банківськомурахунку.

Взагалі підприємствамають попит на просто на деякі матеріальні, капітальні блага (верстати,обладнання, і таке інше), а на тимчасово вільні грошові кошти, які можна витратитина ці капітальні блага і повернути їх, віддавши частину прибутку від їхвикористання у майбутньому. Тому попит на капітал – це є попит на кошти, якіможуть бути вкладені на придбання капітальних благ, тобто в інвестиції. Таким чином,попит на інвестиції – це є попит на позичкові кошти, а позичковий процент – єціною позичних коштів. Отже ринок капіталу – це є ринок грошового капіталу.

Основна складність ринкукапіталу полягає в тому, що об’єкт купівлі – продажу переходить із рук в рукине назавжди, а на певний період. Інструментами ринку капіталу можуть бути ібезпосередні кредитні ресурси і цінні папери (акції, облігації, векселі) таіншого роду виробничі контракти.

Капітал як факторвиробництва створює свій доход, який є винагородою його володарю. Таким доходомдля капіталу є процент, тобто доход на вкладений у виробництво капітал.Величина процентного доходу визначається процентною ставкою, тобто ціною, якубере за користування капіталом його володар з підприємця.

Якщо кредитор надаєкредит обсягом Р, то сподівається отримати наступного року суму (1+і)І.

/>У спрощеному вигляді формування процент ставки можназобразити у вигляді графіка.

Рис. 17.4. Формуванняпроцентної ставки

Якщо відомі залежність напопит Д(і) та пропозицію S(i) кредиту в умовах досконалоїконкуренції, то процентна ставка формується під дією сил попиту та пропозиції,причому кінцевим результатом буде процентна ставка рівноваги ір. Цей коефіцієнтзрівноважує попит та пропозицію на кредит.

Д(ір)=S(iр)

Кредит як правилонадається за умови повернення через t років у розмірі, збільшеному на величину процентних платежів, якінараховуються в розмірі (і %) щорічно:

FV=I(i+1)t 17.5

Велиичина FV – є дисконтованою вартістю.

Дисконтована вартість –це вартість, яку матиме кредитор в майбутньому на момент t.

Принцип альтернативнихвитрат зумовлює необхідність забезпечити доходність не нижче ринковоїінвестиції в свій капітал.

Якщо через Р позначитиприбуток фірми в даний момент, а через Р(∆І) – прибуток від приростуінвестицій через певний час, то можна знайти граничну норму віддачі інвестицій:

/> (17.6)

Якщо r>і, то інвестиції доцільні; якщо r<i, то гроші краще не інвестувати, а давати в кредит підпроцент і.

17.4 Особливості ринкуприродних ресурсів.

Ринок природних ресурсів– це земля, простір, на якому відбувається будь яка економічна активність.Розташування, фізичні характеристики – (кліматичні особливості, родючість,наявність багатств надр) роблять кожну конкретну ділянку землі більш чи меншпридатною для певного виду господарської діяльності.

Земля унікальна щодоінших факторів виробництва оскільки вона нерухому, іммобільна, невдтворювана.Її пропозиція в будь-який час ів будь-якій місцевості обмежена, фіксована. В зв’язку з нееластичністюпропозиції землі її ціна повністю визначається попитом на неї.

Відмінності між фізичнимкапіталом і землею:

1. Ділянка землі післякупівлі – продажу в будь-який момент може бути продана на ринку;

2. Часто земля купуєтьсячерез те, що вона є особливою формою заощадження грошового капіталу.Припускається, що в майбутньому земля може знову бути запропонована як об’єкткупівлі – продажу.

3. В звичайній ситуаціїземлю купують за для отримання доходу або ренти.

Аналізуючи ринок землі,зробимо такі припущення:

-вся земля має однаковуякість;

-вся землявикористовується тільки для виробництва одного продукту;

-земля орендується наконкурентному ринку.

За цих умов кривапропозиції землі буде мати абсолютно нееластичний характер.

Рис. 17.7. Попит іпропозиція на природні ресурси

Єдиним дійовим факторомвизначення цін стає попит на землю. В свою чергу попит на землю буде залежативід ціни продукції, що вирощують на цій землі, продуктивності землі, цін наресурси, що використовуються разом із землею.

Точка перетину лінійпопиту і пропозицій (Д та S) –являється рентою землі.

Рента – це ціна, що її сплачують завикористання землі та інших природних ресурсів.

Якщо ціни на продукцію,вирощену на землі, зростуть, то крива попиту переміститься вгору і збільшитьренту на землю: R2>R3; R1>R2. Інавпаки, зростання витрат на добриво, електроенергію знизить попит на землю, азначит і ренту R2<R1.

Негативний впливфактотрів попиту може виявитись настільки значним, що крива попиту Д4 може неперетнутись з кривою пропозиції. За цих умов земля не зможе принести її власникам якогось доходу у вигляді ренти.

Як видно із графіка змінаціни не впливає на кількість землі, що пропонується для використання.

Якість різних земельнихділянок дасть можливість користувачам родючої землі за інших однакових умовотримувати додатковий економічний прибуток, який називається диференційноюрентою.

Економічну ренту можутьотримувати не тільки власники землі, а й власники інших природних ресурсів(корисні копалини, привабливі для туризму території). Причому механізмутворення рентитой же.

Тема18. Загальна рівновага та зовнішні ефекти

План лекції.

1. Аналізчасткової та загальної рівноваги.

2. Ефективністьвиробництва та розподілу.

3. Сутністьзовнішніх ефектів. Негативний зовнішній ефект.

Література: [ 5, c. 198 — 257].

18.1 Аналіз часткової та загальної рівноваги.

Аналіз часткової рівноваги означає вивчення рівноважних цін та рівноважнихобсягів виробництва на багатьох офіційних ринках, які є складовими загальноїринкової системи. Однак економіка – це тісний клубок найрізноманітнішихзв’язків між господарюючими суб’єктами: економічний імпульс від одного з нихчерез систему ринку обов’язково передається іншим. Тому необхідний аналіззагальної рівноваги, тобто всеохоплюючий розгляд взаємозв’язків між усімаринками та цінами, які утворюють ринкову систему в цілому.

Аналіз загальної рівноваги може бути використаний для розглядудовготермінових ефектів зворотнього зв’язку при зміні цін на ринках. Ефектзворотнього зв’язку – це подальша зміна цін та обсягів товарів і послуг напевному ринку у відповідь на зміни цін, що сталися на пов’язаних з ним ринках.Розглянемо це на прикладі ситуації, яка склалася в Україні в 90-х рр… Черезрозрив традиційних економічних зв’язків після отримання незалежності постачаннянафти на ринки України скоротилося. Крива її пропозиції перемістилася вліво, щопризвело до зростання цін (рис. 18.1, а). Це негативно позначилося на ринкахтих товарів, при виробництві яких використовується нафта, зокрема бензину.Крива пропозиції бензину теж перемістилая вліво, і ціни на нього зросли. (рис.18.1, б).

/>/>/>/>/>/>/> Р D S Р D1 D S1 S

/> D1 S1 />/>

/> /> /> /> /> /> <td/> />

Q Q

/> a б

/>/>/>/> Р D1 P

/> D />/> S

/>/> Q Q

Рис. 18.1 Ефектзворотнього зв’язку.

Бензин, у своючергу, є комплектарним благом для автомобілів. Зростання цін на бензинспричинило зменшення попиту на автомобілі (рис. 18.1, г), бензин і, відповідно,на нафту. Крім того, первісне подорожчання нафти призвело до ефекту заміщенняїї на вугілля та збільшення попиту на нього (рис. 18.1, в). Внаслідок усіх цихітерацій попит на нафту зменшиться, що призведе до зниження цін на неї.Економічний маховик почне знову розкручуватись, але вже у зворотньому напрямку:зростання пропозиції бензину, зниження цін на нього, підвищення попиту наавтомобілі, бензин, нафту, зростання цін на нафту. Однак кожний наступнийімпульс матиме меншу силу, ніж попередній. Тому після кількох ітераційпотенціал первинного імпульсу вичерпається, і в економіці встановиться загальнарівновага.

Загальнарівновага відбуватиметьсятоді, коли ціни прореагували 6на вихідну зміну попиту чи пропозиції такимчином, що обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції на всіх ринках. За цихумов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.

Припустимо, що векономічній системі використовуються лише два фактори виробництва (праця такапітали). Протягом одного дня для виробничих цілей може бути використано 40000 люд.-год. Праці та 20000 маш.-год. Капіталу. Сукупний обсяг послуг факторіввиробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурснимобмеженням економіки. Після того, чк увесь цей обсяг ресурсів включено увиробничий процес, пропозиція буде абсолютно нееластичною.

Якщо виробництвообмежене лише двома продуктами (Х та Y), то тим менші можливості суспільства у виробництві іншого.

Зручнимінструментом для аналізу виробництва та розподілу ресурсів в економіці зфіксованою пропозицією праці та капіталу є діаграма Еджворта. Вона єпрямокутником, сторони якого становлять обсяги ресурсів, які має у своємурозпорядженні суспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діаграміЕджворта відповідає певниму варіанту розподілу наявної кількості ресурсів длявиробництва товарів X та Y (рис. 18.2).

Рис. 18.2 Діаграма Еджворта.

Щоб визначитиобсяги випуску товарів X та Y при такому розподілі ресурсів, слідпровести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсягвиробництва товару Х становитиме 600 одиниць, а товару Y – 300 одиниць.

Таким чином,кожна точка діаграми Еджворта відповідає певним значенням шести змінних: LX, LY. KX. KY. QX. QY.

18.2Ефективність виробництва та розподілу.

Ефективністьвиробництва досягається тоді, коли неможливо перебудувати використання наявних ресурсів так, щоб збільшитивипуск одного товару без зменшення випуску іншого. З цієї точки зорувикористання ресурсів у точці А неефективне, адже залишаючись на ізокванті QX та пересуваючись вліво, мипереходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництва товару Y (рис. 18.2).

Не важко дійтивисновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двохсімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу (рис. 18. 3).

У точках дотикукути нахилу ізоквант збігаються. Отже, можна стверджувати, що ефективність будедосягатися при рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів привиробництві обох товарів.

Рис. 18.3 Криваефективності виробництва.

Через усі точкидотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривою ефективностівикористання ресурсів в економічній системі. Вона показує всі ті комбінаціїресурсів, у яких вони використовуються ефективно.

Від кривоїефективності виробництва легко перейти до кривої виробничих можливостей. Вонапоказує, який максимальний обсяг товару можна виробити при заданих обсягахвипуску інших благ, ресурсних обмеженнях та існуючій технології. Кожна точкакривої ефективності показує на тільки співвідношення ресурсів, а й максимальноможливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягах іншого, щостановить головну суть кривої виробничих можливостей (рис. 18.4).

Рис. 18.4 Кривавиробничих можливостей.

Користуючиськривою виробничих можливостей, можна визначити граничну норму трансформаціїодного продукту в інший, що показує, якою кількістю товару Y потрібно знехтувати, щоб отриматидодаткову одиницю товару Х.

Розподілресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається запевний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стаєнеможливим поліпшити становище однієї особи без завдання шкоди іншій.

Коли і ресурсирозподіляються таким чином, що неможливо поліпшити становище особи без шкодидля іншої, досягається оптимальний, за Парето, розподіл ресурсів. Длядосягнення такої ефективності не має бути можливості отримання додатковоговиграшу шляхом перерозподілу ресурсів або обміну продуктами між споживачами.Корисність, що змінюється при всіх можливих варіантах розподілу ресурсів тавиробленої продукції (рис. 18.5).

Кожна точка накривій споживацьких можливостей відповідає ефективному варіанту розподілупродукту і ресурсів. Уздовж неї неможливо поліпшити становище однієї особи беззаподіяння шкоди іншій.

18.3 Сутність зовнішніх ефектів.

Негативний зовнішній ефект.

Зовнішні ефекти(екстерналії) – це втрати і вигоди від ринкових угод, що не знайшли відображення вцілях. Вони називаються “зовнішніми”, оскільки стосуються не тільки економічнихагентів, які беруть участь у даній операції, а й третіх осіб. Зовнішні ефективиникають внаслідок як виробництва, так і споживання товарів і благ.

Щоб із пропозиціїсуспільства оцінити економічні результати певного виду господарськоїдіяльності, необхідно до приватних втрат і доходів додати зовнішні витрати івигоди:

/>Приватний доход приватнівитрати = приватний прибуток

+ + +

/> Зовнішні вигоди зовнішні витрати = зовнішній прибуток

= = =

/> Доход витрати = прибуток

суспільства суспільства суспільства

Зовнішні ефектиподіляються на негативні й позитивні. Негативні екстерналії, пов’язані звитратами, позитивні – з вигодами. Таким чином, зовнішні ефекти показуютьрізницю між суспільними втратами (вигодами) і приватними втратами (вигодами).

Негативнийзовнішній ефект виникає у разі, якщо діяльність одного економічного агента спричиняєвитрати інших.

/>Покажемо це на прикладі. Целюлозно-паперовий комбінат здійснює викиди недостатньо очищеної води в річку.Припустимо, що викиди стічної води пропорційні обсягу виробництва. Це означає,що із зростанням виробництва зростає і обсяг забруднення довкілля. Оскількицелюлозно – паперовий комбінат не здійснює повного очищення води, його граничніприватні витрати нижчі, ніж граничні суспільні витрати, оскільки вони невключають витрати на створення додаткової системи очисних споруд. Це призводитьдо того, що кількість випуску продукції перевищує ефективний обсяг випуску.(рис. 18.6).

/>/>/>/> Р MSC

/>/>/> А S = MPC

/>/>/> Е1

/>/>/>/>/> Р1 MEC

Р0 Е0

/> /> D = MSB

/> O Q

Рис. 18.6.Ефективний обсяг продукції.

Криві МЕС, МРС таMSC зображують, відповідно,граничні зовнішні, граничні приватні та граничні суспільні витрати виробництвапевного блага. MSB –граничні суспільні вигоди. Оптимальною для суспільства є комбінація P1, Q1 в той час, як ринкова рівновага (Е0) встановлюється за Р0 таQ0. Площа заштрихованого трикутника (Е1АЕ0) відображає чисті витрати суспільства, що виникають черезвиробництво продукції більше Q1 одиниць.

Звернемо увагу нате, що в точці Е1 не ліквідуються повністю наслідки забрудненнядовкілля (адже у нашому випадку випуск стічних вод, пропорційний обсягувиробництва, а обсяг виробництва целюлозно – паперового комбінату в точці Q1 аж ніяк не дорівнює нулю). Однакзбиток від забруднення суттєво зменшився. Площа трикутника Е1АЕ0показує втрати ефективності, які пов’язані з тим, що граничні приватні витративиявилися нижчими від граничних суспільних витрат. Таким чином, за наявностінегативного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується убільшому, порівнянно з ефективним, обсязі, тобто має місце перевиробництвотоварів та послуг з негативними зовнішніми ефектами.

Позитивний зовнішнійефект виникаєу випадку, якщо діяльність одного економічного агента приносить вигоди іншому.

Класичний у такихвипадках приклад – запилення бджолами сусіднього фруктового саду.

Розвиток освіти –також чудовий приклад позитивного зовнішнього ефекту. В суспільстві кожний йогочлен виграє від того, що співгромадяни здобувають добру освіту. Однак кожний ізнас, приймаючи рішення про здобуття освіти, навряд чи замислювався про тівигоди, які суспільство отримує згодом. Розглянемо графік, для побудови якогоприпустимо, що лінія МРВ характеризує готовність абітурієнтів платити занавчання у вищому навчальномуу закладі. Вона виражає граничну корисністьнавчання для бажаючих навчатися. Крім індивідуальної корисності освіти молоді,існує і суспільна корисність. Пряма MSB відображає зміну суспільної граничної корисності (18.7).

/>/>Р

/> МSB

MSC = S

/>/> MPB A

/>/>/>/>/>/>Р1 E1

/>/>Р0

/> MEB E0 />

/>/> />

O Q0 Q1 Q

Рис. 18.7.Позитивний зовнішній ефект.

Ринкова рівновагаЕ0встановлюється в точці перетину граничних приватних вигод іграничних суспільних витрат: МРВ = MSC. Ефективнадля суспільства рівновага була б у точці перетину граничних суспільних вигод івитрат (Е1). Без субсидій держави будуть навчатися Q0студентів, в той час як з позиції суспільства оптимальнечисло студентів дорівнює Q1. ефективність збільшується на площутрикутника E0AE1.

Таким чином, занаявності позитивного зовнішнього ефекту економічне благо продається ікупується у меншому порівняно з ефективним обсязі, тобто має місценедовиробництво товарів і послуг з позитивним зовнішнім ефектом.

За наявностізовнішніх ефектів у ринковому механізмі не забезпечується Парето-ефективнийрозподіл. Ситуацію може поліпшити втручання держави та добровільназгода.

Негативнізовнішні ефекти виникають внаслідок конкуренції між різними варіантамивикористання ресурсів у випадку, якщо права власності на кожний з цих варіантівне закріплені. Коли ж права власності встановлені, то вони можуть бути продані,Для досягнення ефективності необхідно дозволити торгувати правами власності навикористання ресурсів. Такі обміни дають змогу отримати додаткові виграші.

Трансакційніабо операційні витрати – це витрати у сфері обміну, що пов¢язані з передачею праввласності. Звичайно виділяють п’ять основних форм трансакційних витрат:

1. пошукінформації;

2. проведенняпереговорів і укладання контрактів;

3. вимірювання;

4. специфікаціїта захисту прав власності;

5. витратиопортуністичної поведінки.

Уряд регулюєустановлення прав власності наданням повноваженнь для запобігання паралельноговикористання ресурсів. Він може використати ці повноваження для встановлення ізбирання штрафів за забруднення. Він може права власності просто скасувати. Вінзменшує трансакційні витрати, забезпечуючи зацікавленим особам можливістьрозв’язування питання прав власності у суді.

Для того, щобскоротити перевиробництво товарів та послуг з негативними зовнішніми ефектами ізаповнити прогалини не виробництва благ з позитивними зовнішнім ефектом,необхідно перетворити зовнішні ефекти у внутрішні. Перетворення зовнішніхефектів у внутрішні (інтерналізація зовнішніх ефектів) може бути досягнутошляхом наближення граничних приватних витрат ( і відповідно вигод) дограничних суспільних витрат (вигод).

Спробазнаходження принципово нових шляхів вирішення проблеми екстерналіїв пов’язана зпрацями Р. Коуза. Аналіз проблеми суспільних витрат дав змогу Р. Коузу дійтивисновку, який називаєть теоремою Коуза. Суть її в тому, що, коли прававласності всіх сторін ретельно визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю,то кінцевий результат ( який максимізує цінність виробництва) не залежить відзмін у розподілі прав власності (якщо ігнорувати ефект доходу). Іншими словами,в умовах досконалої конкуренції приватні й суспільні витрати рівні.

Порівняннясистеми ціноутворення, яка включає відповідальність за збитки від негативнихзовнішніх ефектів, з системою ціноутворення, коли такої відповідальності немає,дало змогу Р. Коузу зробити парадоксальний, на перший погляд, висновок про те,що, коли учасники можуть домовитись самі й втрати таких переговорів дуже малі(трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в обох випадках в умовах досконалоїконкуренції досягається максимально можливий результат, що максимізує цінністьвиробництва.

Списоквикористаної та рекомендованої літератури до всього курсу лекцій:

1. ГорошкоМ.Ф., Кулішов В.В. мікроекономіка: Навч. Посібник. – К.: Ніка Центр, 2003.

2. Доллан Э., Линдский Д. Рынок: микроэкономическая модель./пер. с англ. – СПб.: Автокомп., 1992.

3. Задоя А.О. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Знання, 2001.

4. Емцев Р.Г., ЛукинМ.Ю., Черемних Ю.Н. Микроэкономика: Учебник для вузов. – Уфа, 1995.

5. КириленкоВ.І. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.

6. КарагодоваО.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.

7. Микроэкономика: Учебник под редакциейЯковлевва Е.Б. – М.: Дело, 1997.

8. Микро-макроэкономика./подред. Макконел К.Р., Брю С.Л./ — Практикум к учебнику “Экономикс”: тесты,задачи, ситуации. – Бішкек, 1997.

9. Піндайк РобертС., Рубінфелд Даніель Л. Мікроекономіка / Пер. з англ… – К., 1996.

10. Самуэльсон П.Экономикс / Пер. с англ. – М.: МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996.

еще рефераты

Еще работы по экономике

Реферат по экономике

Мікроекономічна модель підприємства

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Многомерный регрессионный анализ

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Многообразие и противоречивость предпринимательских ориентаций

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Многообразие форм собственности в условиях современной российской экономики

1 Сентября 2013