Реферат: Нагромадження і заощадження. Інфляція

План.

1. Споживанння і заощадження як функціїприбутку. Фактори споживання і нагромадження.

2. Основні наслідки інфляції.

3. Задача.

1. Споживанння і заощадження як функціїприбутку. Фактори споживання і нагромадження.

Споживання – це частина доходу в розпорядженні (Д1), яканадходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді.

Заощадження–частина доходу в розпорядженні, яка залишається післязадоволення споживчих потреб і спрямовується на споживання у майбутньому.Розподіл доходу в розпорядженні стосується домашніх господарств:

Фактори споживання та заощадження.

· Багатство:

· Податки:

· Рівень цін:

· Відрахування на соціальне страхування:

· Очікування:

· Відсоткова ставка:

Теорія життєвого циклу споживання і заощадження.

Функціяспоживання побудована на простій ідеї, за якою поведінка споживча за певний періодпов’язана з величиною її доходу за цей період. Натомість гіпотеза життєвогоциклу розглядає приватних осіб, що планують свою поведінку щодо споживання ізаощадження на тривалі періоди, сподіваючись якнайкраще розподілити споживчевівидатки впродовж усього свого життя.

ФранкоМодільяні розвинув модель поведінки споживача, яку називають гіпотезоюжиттєвого циклу. Ця модель ґрунтується на концепції міжчасового виборуспоживача, тобто, гіпотеза життєвого циклу вбачає в заощадженнях результатпереважно бажання приватної особи забезпечити собі можливість споживати устарості. Як бачимо, ця теорія вказує на ряд несподіваних чинників, щовпливають на норму заощаджень у країні. Наприклад, вікова структура населення,у принципі – важливий чинник, що визначає поведінку величини споживання ізаощадження.

Функціяспоживання має вигляд:

C= aWR+ сYL

деWR — реальне багатство, а– гранична схильність до споживання, YL – трудовий дохід, а с – гранична схильність до споживання зтрудового доходу.

Трудовийдохід – це дохід, який заробляє робоча сила, на відміну від доходу, що йогозаробляють інші фактори виробництва, як скажімо, рента за землю або прибуток,зароблений капіталом.

Розвиваючигіпотезу життєвого циклу споживання і заощадження ми показуємо, що визначаєвеличину граничної схильності а і с у рівнянні, чому величинабагатства має впливати на величину споживання і як гіпотеза життєвого циклупояснює загадку Кузнэца.

Візьмемоприватну особу, яка сподівається прожити NL років, працювати і заробляти доход WL років і не працюватиме за віком (NL-WL) років. Перший рік життя особи приймається за перший рік її роботи.Далі ми не враховуватимемо жодну непевність ні до сподіваної тривалості життя,ні до тривалості трудового періоду. Ми також припускаємо, що на заощадження несплачують жодні проценти, отож теперішні заощадження дають можливість долар задоларом споживати у майбутньому. За таких припущень ми можемо підійти доприйняття рішення щодо споживання і заощадження. По-перше, які споживчіможливості кожної окремої особи упродовж життя? По-друге, як приватна особазахоче розподілити свої споживчі видатки за життєвий період?

Теперрозглянемо споживчі можливості. Ми не враховуємо дохід від власності (дохід на активи) і зосередимося на трудовому доході YL. Доход YL іспоживання с вимірюються реальними величинами. Якщо особа працює WL років, та доход за все життя (трудовий)становить (YL * WL) тобто дохід за один робочий рік помножений на кількість років праці. Видатки на споживання певної особипротягом всього періоду життя не можуть перевищувати дохід за все життя, колилюдина не народилася багатою, що ми початково не припускали. Отже, ми вирішилипершу частину проблеми споживача щодо визначення ліміту споживання за весьжиттєвий період.

Миприпускаємо: особа захоче розподілити споживання впродовж свого життя так, абипотоки споживчих видатків були рівномірними. Замість споживати багато в одномуперіоді і дуже мало в іншому, перевагу віддадуть розподілу, за якого споживаютьрівномірно за кожен період. Цілком очевидно: таке припущення означає, щоспоживання орієнтується не на поточний доход (який дорівнює нулю, коли людинане працює за віком), а на дохід за весь період життя. Споживані видатки за весьперіод життя дорівнюють доходу за цей відрізок часу. Це означає, що запланованіщорічні споживчі видатки, а вони однакові за всі періоди, помножені накількість років життя, дорівнюють доходу за весь час життя:

С* NL = YL * WL

Поділимообидві частини рівняння на NL і одержимо величину запланованих споживчих видатків за рік С,що пропорційні величині трудового доходу:

С= WL / NL * YL

Коефіцієнтпропорційності у рівнянні є WL/ NL – частка, якустановить робочий період життя від усього життя. Рівняння, відповідно, показує:у кожному році робочого періоду споживається частка трудового доходу, якадорівнює частці робочого періоду життя від усього життя.

Заощадження та їх витрачання.

Заощадженнядорівнюють доходу мінус витрати на споживання:

S = YL – C = YL * (NL – WL) / NL

Зрівняння випливає, що заощадження протягом робочого періоду життя людинидорівнюють певній частці трудового доходу, а числове значення такої часткидорівнює числовому значенню частки, яку становить період, коли людина не працюєза віком, від усього життя.

Намалюнку № 1 показано схему споживання, заощадження і витрачаннязаощаджень за весь період життя. Упродовж усього життя потік споживчихвидатків С рівномірний і становить разом С * NL. У період життя, коли людина не працюєза віком, такі споживчі видатки фінансуються за рахунок заощаджень, щонакопичувалися протягом робочого періоду життя. Отже, заштриховані відрізки (YL – C) * WC і C * (NL – WL) рівні, або можна сказати так і за рахунок заощаджень у роки праціфінансуються витрати в період, коли людина не працює за віком.

Малюнок № 1

/>max

/> активи

C Заощадження Витрачання заощадження o WL NL

З малюнка стаєочевидною важлива ідея теорії життєвого циклу споживання. Вона полягає у тому,що плани споживання складаються так, аби досягти однакового або рівномірногорівня споживання шляхом заощадження упродовж періодів високих доходів івитрачання заощаджень у періоди низьких доходів. Отже, це важливий відхід відрозгляду споживання лише як такого, що базується на поточному доході. Різницясуттєва, бо в обрахунках споживчих видатків упродовж всього життєвого циклувідраховуються доходи, які будуть одержані за все життя, а не лише поточнийдохід. Та перш ніж детальніше розглядати цей аспект проблеми, повернемося домалюнка і подивимося на роль активів.

Теоріяжиттєвого циклу споживання – це, звісно, і теорія життєвого циклу заощадження.У своєму найпростішому вигляді, як показано на малюнку № 1 , вонапередбачає, що працюючи, люди заощаджують на період, коли не трудитимуться за віком.Але теорія життєвого циклу містить загальніший теоретичний підхід дозаощадження. Тобто, люди прагнуть мати рівномірний рівень споживання впродовжусього життя. Дохід у часі може розподілятися не так рівномірно. Людина моженавчатися, виходити на пенсію або рік не працювати з різних причин, хоч їйвиповнилося лише сорок років. Теорія життєвого циклу заощадження передбачає щолюди багато заощаджують коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, ібільше витрачають заощаджень, коли їхні доходи нижчі за середні упродовж життя.

Відповідно дотеорії постійного доходу, споживчі реагують в основному на постійний дохід. Цей підхідозначає, що споживачі не однаково реагують на всі потрясіння в доходах. Якщозміни в доході постійні (наприклад, гарантована високооплачувана робота), тоспоживачі, очевидно, збільшать споживання відповідно до змін у доході. З іншогобоку, якщо зміни у доході виключно тимчасові (тимчасові преміальні виплати абохороший урожай), то значна частина приросту доходу, можливо, заощаджуватиметься.

Багатство та іншівпливи. Наступний важливий визначник величини споживання – це багатство.Порівняємо двох споживачів, що заробляють по 25000 доларів в рік. Один з нихмає 100000 доларів заощаджень в банку, тоді як інший зовсім немає заощаджень.Перший може споживати частину багатства, тоді як у другого такої можливостінемає. Той факт, що більше багатство веде до вищого споживання, називаєтьсяефектом багатства або майна.

Багатство,звичайно не змінюється різко з року в рік. Тому ефект багатства різко спричиняєрізкі зміни у споживанні. Проте час од часу трапляються винятки, наприклад,коли після 1929 року стався крах фондової біржі і капіталісти, власники акцій,за одну ніч перетворилися на бідняків, позбулися свого багатства. Багато ранішезаможних людей були змушені урізати своє споживання. Так само, коли курсиакцій на фондових біржах істотно зросли в середині 80-х років, додавши більш яктрильйон доларів до заощаджень людей після 1982 року, споживання, можливо,стимулювалося, бо люди відчували приплив багатства.

Інші фактори такожвизначаються час від часу як важливі визначники заощадження або споживання.Ряд економістів вважає, що заощадження зменшується в умовах нульової нормидоходу на заощадження. Професор Гарварда і голова економічних радниківпрезидента Рейгана Мартін Фельдстейн твердив, що розвинута система соціальногозахисту зменшує особисті заощадження. Оскільки, ми сподіваємося отримувативелику державну пенсію за віком, ми менше заощаджуємо на старість.

Наскільки важливівпливи інших чинників, крім поточного доходу, на споживання? Безсумнівно, щопостійний дохід, багатство, соціальні фактори та сподіваннявпливають на розмір заощадження. Проте з року в рік найважливішим визначникомзмін у споживанні є фактичний використовуваний дохід.

Основнінаслідки інфляції.

Інфляція.

Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються.

Інфляціяозначає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіннякупівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).

Інфляціявимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному роціпорівняно із попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін – надефляцію. Дефляція трапляється вкрай рідко. Показником інфляції є темп інфляції(ТІ).

Дляобчислення темпу інфляції застосовують два методи:

Перший– на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показуєвідсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду(року):

ТІ=Іца – 100%.

деІца – індекс цін аналізованого періоду (року); 100 –індекс цін попереднього періоду (року).

Другий– на основі індексу цін попереднього періоду. В цьому випадку інфляція показуєвідсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно попередньогоперіоду (року):

ТІ= ((Іца – Іцп) / Іцп)*100%,

деІца, Іцп — відповідно, ціновийіндекс у поточному і минулому періодах.

Однієюіз закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей. Взалежності від темпу приросту цін інфляцію можна поділити на три види: помірну(повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

Помірнавиникає тоді, коли річний приріст цін складає 10%.

Галопуючанастає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнямивідсотків. Інфляція виходить з-під контролю держави і поширюється на всі сфериекономіки та соціальне життя країни.

Гіперінфляціянастає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупногопопиту стосовно сукупної пропозиції (Ціни зростають на тисячі, мільйони чинавіть мільярди процентів на рік. Переважно вона пов’язана з нерозумноюдержавною політикою). Таке зростання сукупного попиту може бути викликанезбільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витратта ін.

Інфляціявитрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшеннявитрат на виробництво одиниці продукції, тобто середніх витрат за даного обсягувиробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси –сировину, паливо, енергоносії, або зростає номінальна зарплата, випереджаючипри цьому підвищення продуктивності праці. Збільшення витрат на одиницюпродукції зменшує прибутки підприємств та обсяги виробництва продукції, якіможуть бути запропоновані за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшуєтьсясукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін,тобто спричинює інфляцію витрат.

Узалежності від можливості передбачити зростання цін розрізняють очікувану інеочікувану інфляцію.

Світовийдосвід показує, що інфляційні процеси, як правило, супроводжуються зростаннямобсягів виробництва та зниженням безробіття. Але вони можуть також відбуватисьза умов падіння виробництва, тобто в умовах стагфляції (одночасно відбуваєтьсяпідвищення рівня інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва).Економічна ситуація, що склалася в Україні на поч. 90-х років, підтверджує це.Так, індекс цін споживчого ринку тут у % до попереднього року становив: у 1991р. – 290%, 1992 – 2000, 1993 – 10155, 1994 – 401, 1995 – 182, 1996 – 140, 1997– 110,1%. Відповідно обсяг ВВП у % до попереднього року зменшився у 1991 р. на13,5%, 1992 – на 16,8, 1993 – на 14,2, 1994 – на 23,0, 1995 – на 11,8, 1996 –на 10, 1997 – на 3,2%.

Існуютьдві концепції щодо вивчення першопричин інфляції: структурна і монетарна.

Прихильникиструктурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов наявностіструктурних “вузький місць” в економіці, до яких вони відносять диспропорціїсуспільного відтворення, дефіцити державного бюджету, переміщення попиту, щосупроводжується зростанням цін на товари, до яких споживачі виявляютьпідвищений інтерес, та ін. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшеннягрошової маси лише дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним(зростаючим) процесом.

Монетаристирозглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, зумовлений “м’якою” грошовою табюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширеннявнутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Нацбанку, зокрема щодо емісіїгрошей, валютного ринку та експортно-імпортних операцій тощо). Вони вважаютьструктурні “вузькі місця” наслідком спотворених внутрішніх цін і валютнихкурсів, що, в свою чергу, викликане інфляційними процесами і способами урядустримати зростання цін у певних межах.

Існуєще ряд причин інфляції, зокрема завищення офіційного валютного курсунаціональної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом.

Дезінфляціяозначає сповільнення темпів інфляції. В Україні періоди дезінфляції траплялисьв 1995-1996 роках, коли високі темпи інфляції, що вимірювались чотиризначнимичислами були зменшені завдяки застосуванню активної стабілізаційної політики.

Найстрашнішев інфляції витрат те, що вона породжує інфляційне очікування. Це явище виникаєтоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція будезростати і надалі. Виникає інфляційна психологія, при цьому працівникипочинають вимагати підвищення заробітної плати «під майбутнє зростанняцін», а підприємці завчасно закладають у ціни своїх товарів очікуванезростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит. Все це спричиняєгіперінфляцію.

Інфляція і процентні ставки. ЕфектФішера.

Припустимо,ви вкладаєте в банк свої заощадження під 6% річних. Чи станете Ви на 6%багатшими через рік?

Відповідьна це питання залежить від того, що розуміти під словом “багатший”. Так, грошейВи тепер маєте на 6% більше. Але як змінилися ціни на товари та послуги за рік,що минув? Коли вони зросли, скажімо на 4%, то кількість товарів і послуг, якіВи можете тепер придбати зросла лише на 2%. А коли б рівень інфляції склав 10%,то Ваша купівельна спроможність насправді скоротилася б на 4%.

Економістиназивають банківський процент номінальною процентною ставкою, а збільшенняВашої купівельної спроможності – реальною процентною ставкою. Якщо номінальнупроцентну ставку позначити через і, реальну процентну ставку – r, а інфляцію — p, то залежність міжтрьома цими змінними може бути записана так:

r= і — p,тобто реальна процентна ставка є різницею між номінальною процентною ставкою тарівнем інфляції.

Перегрупувавшичлени цього рівняння відносно реальної процентної ставки, побачимо, щономінальна процентна ставка є сумою реальної процентної ставки і рівняінфляції.

і= p + r.

Рівняння,записане у такому вигляді, має назву рівняння Фішера. Воно вказує на те, щономінальна процентна ставка може змінюватись під впливом двох причин: внаслідокзміни реальної процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції.

Увідповідності з рівнянням Фішера, збільшення рівня інфляції на 1% призводить допідвищення номінальної процентної ставки на 1%. Це співвідношення між рівнемінфляції і номінальною процентною ставкою має назву ефекту Фішера.

Колипозичальник і кредитор обумовлюють номінальну процентну ставку, вони не знають,яким буде насправді рівень інфляції. Тому розрізняють два види реальноїпроцентної ставки:

реальнапроцентна ставка, яку позичальник і кредитор очікують на момент укладанняугоди, називається ex ante реальною процентною ставкою.

фактичнареальна процентна ставка називається ex post реальною процентною ставкою.

Соціально-економічні наслідки інфляції:

û перерозподіл доходів і багатства;

û відставання цін державних підприємств від ринкових;

û прихована державна конфіскація коштів через податки;

û прискорена матеріалізація коштів;

û нестабільність економічної інформації;

û падіння реального відсотка;

û зворотна пропорційність темпу інфляції і рівня безробіття.

Розглянемокожне з наслідків більш детально.

Перерозподіл доходів і багатства.

Припустимо,що якийсь пан А взяв позику в пана Б на 5 місяців, і за ці п'ять місяцівінфляція знецінила карбованець у 2 рази. Це означає, що через зазначений термінА поверне Б формально номінально всю суму кредиту, а реально — тільки 50%.Прикріше за все є те, що цілком позбутися від подібного негативного ефекту неможна в силу непередбачуваності і незбалансованості інфляції. Отже, приінфляції невигідно давати в борг надовго не тільки по фіксованій ставці, аленайчастіше навіть по наростаючій. Якщо ж давати в борг під занадто високийвідсоток, то подібні позички навряд чи хто візьме з тієї ж причини — непередбачуваність інфляції.

Другий наслідок інфляції — відставання цін державних підприємств відринкових цін.

Удержавному (регульованому) секторі ринкової економіки ціни витрат виробництва ітоварів переглядаються рідше і довше, ніж у приватному секторі. В умовахінфляції, кожне підвищення цін держпідприємства змушені обґрунтовувати,одержувати на це дозвіл усіх „вищих” установ. Це довго і неефективно. В умовахщомісячного, різкого, несподіваного і стрибкоподібного росту інфляції такиймеханізм навіть технічно важко здійснити. В результаті наростає дисбалансприватного і суспільного секторів, держава втрачає свій економічний потенціалвпливу на ринок. Даний ефект особливо небезпечний.

Третій наслідок незбалансованої, нехай навіть і очікуваної інфляціїпозначається через податкову систему.

Утакій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматичнозараховує різні соціальні групи і види бізнесу в більш заможний абоприбутковий, не розбираючи: чи зріс прибуток реально або тільки номінально. Цедозволяє урядові збирати велику суму податків навіть без прийняття новихподаткових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду, природно,погіршується.

Ще один наслідок незбалансованої інфляції — населення і корпораціїпрагнуть матеріалізувати свої швидко знецінювані грошові запаси. Фірми розробляють плани по активізації використання грошових ресурсів.Негативне тут полягає в тім, що стимулюється слабкопродуманий, поспішний інадмірний темп нагромадження матеріальних запасів прозапас.

Черговий наслідок інфляції — нестабільність і недостатність економічноїінформації, що заважають складанню бізнес — планів.

Ціни- є головним індикатором ринкової економіки. Цінова інформація — головна длябізнесу. У ході ж інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товарівусе частіше помиляються у виборі оптимальної ціни. Падає впевненість умайбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активністьбізнесу.

Наступний наслідок інфляції — реальна грошова процентна ставказменшується на величину щорічного відсотка росту інфляції.

Так,якщо в 1990 р. темп інфляції в США був 4%, то власники грошей у цьому ж роціодержали реальний доход на валюту на ці ж 4% нижче.

Ів завершення особливо відзначимо, що ріст інфляції практично завжди пов’язанийз високою, хоча і неповною зайнятістю у великому обсязінаціонального виробництва. І навпаки, зниження інфляції збігається зі спадомвиробництва і ростом безробіття.

3.Задача.

Особистий капіталінвестиційного банку 5 млн. дол., а заборгований – 20 млн.дол. Норма процентапо ссудам – 10% річних, по вкладам – 5%. Витрати банку по виконанню кредитнихоперацій – 0.3 млн.дол. Визначте чистий прибуток банку і норму банківськогоприбутку, якщо в ссуду віддається 23 млн.дол.

Рішення.

Дано:

Kc = 5;

Kз = 20;

R1 = 10%;

R2 = 5%;

P = 0.3;

C = 23.

/>Чп-? Нп -?

10% от 23 = 2,3 млн. дол.

5% от (20+5) = 5% от 25 = 1,25

Чп = 2,3-1,25-0,3 = 0,75 млн.дол. – чистийприбуток.