Реферат: Неокласичне відродження

Контрольнаробота

Натему

«Неокласичневідродження»

План

Вступ

1. Теорія економіки пропозиції

2.Теорія раціональних очікувань

3. Теорія реального економічного циклу

4. Узагальнення.

Список літератури

Вступ

Неокласичневідродження – течія в економічній теорії, що виникає в 70-х роках XX ст. набазі ідеї про необхідність мінімізації державного втручання в економіку. Підчас затяжної економічної кризи 60-70-х років західні економісти доходятьвисновку, що регулювання економіки натрапляє на спротив з боку її суб’єктів,їхню економічну поведінку не можна спрямувати в потрібному напрямі за допомогоюбудь-яких важелів впливу; економічні рішення, які вони приймають, не єоб’єктивно зумовленими. Економічні суб’єкти наперед прогнозують наслідкиекономічної політики держави і намагаються вжити заходів щодо нейтралізації їхвпливу на власний добробут, завдяки чому економічна політика урядів стаєнеефективною. На основі цих теоретичних висновків сформувались дві течії вновій неокласичній теорії: “раціональних очікувань” та “економікипропонування”.

1. Теорія економіки пропозиції

Уцьому питанні подана характеристика та проведено аналіз основних положеньтеорії економіки пропозиції, обґрунтовано практичне значення застосування ідейекономіки пропозиції.

Звищезазначених умовах у багатьох західноєвропейських країнах відбувся перехіддо нової системи управління економікою — «неоконсерватизму», однією з важливихтеорій якого є теорія економіки пропозиції (ТЕП).

Усіумови практично тотожні нинішньому стану економічного розвитку України.Проблеми початкового етапу функціонування ринкової економіки нашої державироблять надзвичайно актуальним пошук рецептів в основних економічних доктринах,апробованих розвинутими країнами Заходу.

Науковимизасадам ТЕП присвячені дослідження А. Лаффера, М. Фелдстайна, Р. Манделла, М.Боскіна, П. Робертса, Боуермена, Дж. Рутледжа, Д. Блека, М. Скоулза, Бреннана,П. Міллера, М. Майлза, М. Аванса та ін. З іменами цих осіб пов'язанаконсервативна трансформація бюджетно-фінансового регулювання економіки США.Дослідженнями економіки пропозиції займалися вітчизняні Нені В.Г. Бодров, П.М.Леоненко, С.М. Злупко, М.В. Довженко, П.І. Юхименко, С.В. Мочерний, М.І.Небава, В.Д. Базилевич, Г.В. Ціх, П.С. Єщенко та ін.[1]

Аналізположень ТЕП, як однієї з важливих течій неоконсерватизму та обґрунтуваннязначення даної теорії для економічної науки і практичної реалізації, що можедати відповіді на нагальні питання кризового стану в Україні.

Викладенняосновного матеріалу. Термін «теорія економіки пропозиції», був упершевикористаний американським фахівцем із питань бюджетно-податкової політики Г.Стейном у 1976 році. Положення даної концепції підкреслили необхідністьвивчення впливу пропозиції окремих факторів виробництво та механізмівформування необхідних обсягів капіталу і робочої сили. Причиною періодичноповторюваних кризових явищ та підвищення рівня безробіття в межах цієї теоріївизнавалася недосконала або неправильна політика держави. ТЕП обґрунтовуваларекомендації економічній політиці держави, перш за все податковій.

Ідейніположення ТЕП були висловлені у другій половині 70-х років XXст. деякимиамериканськими конгресменами і сенаторами під час обговорення стану таперспектив бюджетної політики США. Розробляли та популяризували теоріюжурналісти Дж. Гілдер і Дж. Ванніскі, конгресмен Дж. Кемп, її прихильникамибуло багато представників адміністрації Р. Рейгана. Прихильники ТЕП змогли датидостатньо переконливу відповідь на питання, поставлені господарською практикою,- виробити консервативні варіанти вирішення проблем економіки Заходу 70-хроків. Це насамперед втрата контролю над інфляцією, її зв'язок зі зростаючимбезробіттям, уповільнення темпів економічного зростання тощо. Усунути негативнудію перелічених чинників не вдавалося методами регулювання попиту. Неоконсерватори,крім пояснень цих явищ, обґрунтовували пропозиції, що стосувалися реорганізаціїекономічної політики. Вони поставили питання необхідності серйозноїтрансформації всього господарського механізму економіки.

Векономічній літературі спостерігається неоднозначне ставлення до цієї теорії.Одні західні дослідники, як, наприклад, Я. Шісслер, зводять її в рангекономічної філософії американського консервативного руху. Інші — розглядаютьяк черговий міф, що поширюється та рекламується засобами масової інформації івимагає до себе обережного відношення в силу своєї схематичності та дужеспрощених підходів. Американський дослідник неоконсерватизму К. Бруннер вважав,що економіки пропозиції як такої немає, бо економічна наука протягом всієїсвоєї історії завжди займалась дослідженнями пропозиції і попиту залежно відруху цін, виробництва і зайнятості. Однак за повоєнний період у зв'язку зрозвитком кейнсіанської макроекономічної теорії ослабло значення динамікипропозиції або вона взагалі не бралася до уваги. І лише з появою ТЕП відбулосявідновлення раніше детально розробленого аналізу шляхів і можливостейвзаємозв'язку сукупних доходів та фіскальної політики якраз через діючі наринку сили з боку пропозиції. Р. Дорнбуш і С. Фішер вважали, що відбулася кейнсіанськареволюція, можлива революція раціональних очікувань, але ніколи не булорадикальної революції економіки пропозиції.

Основоюположень ТЕП була класична доктрина Ж.-Б. Сея, згідно з якою товарна пропозиціяавтоматично і безперешкодно породжує адекватний попит на вироблену продукцію.Як і у Ж.—Б. Сея, в моделі сепплай-сайдерів ринки постійно перебувають урівноважному стані, тому перевиробництво товарів неможливе.

Погіршенняекономічного стану у 70-80-х роках, яке супроводжувалося падінням ефективності виробництваі посиленням інфляції, сепплай-сайдери пояснювали підривом ініціативиекономічних суб'єктів. Реалізація їх приватних інтересів була ускладненаполітикою щодо збільшення частки державного сектора, зростання федеральногобюджету, розширення масштабів бюрократичного контролю, обмеження свободипідприємництва через встановлення жорстких умов ліцензування, антитрестівськогозаконодавства, екологічних норм тощо.

ЗавданнямТЕП було стимулювання економічного зростання за рахунок перерозподілунаціонального доходу в інтересах середніх і великих власників, виправданняпроведення урядових заходів в США, Великобританії щодо скорочення державнихвитрат за рахунок соціальних програм. Прихильники неокласичного трактуваннязакону Сея вважали, що через гнучкість цін, заробітної плати, оподаткування таінших основних елементів ринкове господарство здатне до саморегулювання,уникаючи серйозних кризових потрясінь.

Як іінші неоконсервативні концепції, ТЕП відтворювала на рівні макроекономікипринципи функціонування економічних суб'єктів на мікрорівні. Згідно зтрадиційною неокласичною теорією рівень виробництва визнається залежним відпропозиції праці та капіталу. Предметом розгляду було питання про впливдержавної політики, передусім податкової, на пропозицію основних факторіввиробництва. На думку сеп-плай-сайдерів, надмірні податки знижуютьприбутковість виробництва, скорочують розміри доходів, а отже й заощадженьпідприємця, негативно впливаючи на обсяги пропозиції виробничих факторів тадовгострокове економічне зростання. Основною ідеєю ТЕП було запереченняманіпулятивної фіскальної політики та існуючої системи прогресивногооподаткування як такої, що негативно впливає на ділову активність, оскільки нестимулює заощаджень та інвестицій, зумовлює нераціональний розподіл факторіввиробництва, перерозподіл національного доходу між виробництвом та споживаннямна користь останнього і стає причиною приховування доходів, що призводить довиникнення тіньової економіки, бартерного обміну, прихованої зайнятості.

ПрихильникиТЕП вважали, що зростання виробництва можна досягнути завдяки стимулюваннюпраці, заощаджень та інвестицій. Пропозиція праці визначається виборомекономічних суб'єктів між працею і дозвіллям. Зростання податків на заробітнуплату означає її фактичне зменшення та призводить до скорочення пропозиціїпраці. Система державних соціальних допоміг, зокрема у зв'язку з безробіттям,також знижує привабливість праці. Тому зменшення граничного оподаткуваннятрудових доходів сприяє розширенню пропозиції робочої сили вже працюючих тастимулює залучення додаткових працівників, для яких гранична корисністьодержуваної заробітної плати буде перевищувати граничну корисність дозвілля.Таким чином, приріст трудових ресурсів буде забезпечувати подальший процеснагромадження капіталу, а у підсумку — підвищення норми нагромадження іприскорення економічного зростання в цілому по економіці. Зменшення податківматиме позитивний вплив на розмір заробітної плати, збереже її певний реальнийрівень, а це підвищить доходи підприємця.

Щоб збільшитипропозицію товарів, необхідно стимулювати інвестиційний процес, а цього можнадосягти шляхом зменшення податків на прибуток корпорацій, запровадженнямподаткових пільг та амортизаційних. В результаті таких заходів з'являтьсязасоби для додаткового розширення виробництва, що призведе до раціонального табільш повного використання чинників виробництва, в тому числі і робочої сили.Так автоматично вирішується проблема безробіття. Зменшення ставок податків назаробітну плату сприятиме розширенню пропозиції робочої сили, підвищеннюінтенсивності праці, залученню на ринок праці додаткових контингентівнаселення. Зростання податків на прибуток зменшує привабливість інвестиційнапроектів, що скорочує сукупну пропозицію.

Пропозиціякапіталу є функцією заощаджень, рішення про які залежать від вибору суб'єктівекономіки між споживанням сьогодні або у майбутньому. Стимулювати прийняттярішень про заощадження можуть такі заохочувальні заходи економічної політики,як зниження податків на прибуток корпорацій та запровадження щодо нихподаткових і амортизаційних пільг. При цьому є два шляхи прискоренняінвестиційного процесу: формування додаткових джерел внутрішніх ресурсівнагромадження через збільшення амортизаційних відрахувань; залучення зовнішніхінвестиційних ресурсів шляхом збільшення ринкової вартості активів корпорацій — зростання рівня виплачуваних дивідендів і привабливості корпоративних ціннихпаперів. «Податкова політика держави, — зазначав американськийекономіст-консерватор П. Боуермен, — сприяючи збільшенню споживання за рахунокінвестицій, ще більше посилює явно виражену протидію податкової системинагромадженню капіталу»

Державнівитрати на соціальні потреби змінюють співвідношення між витратною тазаощаджувальною частинами грошових доходів. Збільшується частка поточнихвитрат, оскільки зайняті суб'єкти, оцінюючи свій добробут у довгостроковійперспективі, розраховують на фінансову та іншу допомогу держави в пенсійнийперіод. Як наслідок, відбувається зниження частки вкладів у сукупному доході,зменшується обсяг кредитних ресурсів і джерел нагромадження, що зумовлюєуповільнення економічного зростання та негативно впливає на зайнятість.

ПрихильникиТЕП порівнювали податки з «клином», що «вбивається» між факторними доходами,які впливають на пропозицію, і чистими факторними витратами, що визначаютьпопит на фактори. Автором теорії «податкового клина», який держава «вбиває» міжекономічними суб'єктами і процесом виробництва, є А. Лаффер. Граничні ставкиоподаткування, за порівнянням А. Лаффера, — це «клин між тим, що роботодавецьвиплачує факторам виробництва, і тим, що вони в кінцевому рахунку одержують увигляді доходу після відрахування податків… Щоб збільшити виробництвопродукту, потрібно здійснити такі заходи політики, які одночасно підвищували бі попит компаній на фактори виробництва, і бажання цих факторів бути зайнятими.З цією метою необхідно знизити усі види податків. Але ці скорочення будутьефективними, якщо найбільшою мірою знижуються граничні ставки податків» Слідзазначити, що сучасні теорії оподаткування підкреслюють наявність ще однієїпроблеми — часового проміжку від прийняття рішення щодо зниження податковихставок до стабілізації бюджетних надходжень внаслідок розширення податковоїбази.

Шкодиекономічному зростанню і стабільному розвиткові завдає також інфляція, сприяючипідвищенню номінальних процентних ставок та обмежуючи доступ підприємців доджерел кредиту. Це призводить дозначного обмеження дії «найважливішого елементу економічної системисуспільства».[2] У поєднанні звисокими ставками оподаткування прибутку, вірогідне зменшення дивідендів, якепримушує акціонера утримуватися від вкладання капіталу. У практичній діяльностіна реальні доходи в цій ситуації має вплив також додатковий інфляційний податок- сума податкових платежів дорівнює звичайному податку, помноженому на темпінфляції. А. Ауербах довів, що в умовах постійного збільшення темпу зростанняцін збільшується тривалість використання основного капіталу, підвищуєтьсячастка морально застарілого оснащення, що гальмує освоєння досягнень НТП іуповільнює економічне зростання .

Оптимальномурівню оподаткування і стимулюючому впливу зниження податків на інвестиційнудіяльність присвячене дослідження А. Лаффера, який показав, як фіскальнаполітика впливає на сукупну пропозицію. Економічний зміст так званої «кривоїЛаффера» полягає в тому, що коли податковий прес переходить оптимальну межу, тонадходження в бюджет згодом починають зменшуватись. На думку вченого, у виглядіподатків не можна стягувати до бюджету понад 30-35% доходів — певний фіскальнийоптимум. У забороненій зоні доходи бюджету з підвищенням податкової ставкизнижуються. В умовах перевищення оптимального рівня оподаткуванняспостерігаються такі негативні економічні процеси: скорочення діловоїактивності, зниження зацікавленості у заощадженні та інвестуванні, банкрутствосуб'єктів підприємницької діяльності, ухиляння від сплати податків, значначастка економічних суб'єктів починає функціонувати в «тіньовому» секторіекономіки.

А.Лаффер зазначив, що вплив податків на попит відчувається швидше. Укороткостроковому періоді їх зниження однозначно спричиняє зростання сукупногопопиту та зменшення обсягів податкових надходжень. Для того, щоб став відчутнимвплив змін в оподаткуванні на пропозицію, потрібно більше часу, оскільки цепов'язано з процесом виробництва, але позитивний ефект від цих змін є такождосить тривалим.

Сьогодніпродовжується вивчення математичних та емпіричних аспектів даної кривої.Виділяють два напрями цього питання: теоретичний і прикладний. З одного боку,це моделювання фіскальних та виробничих процесів і теоретичне обґрунтуванняпараболічного вигляду графіка та наявності точок Лаффера, з іншого — практичнірозрахунки щодо визначення цих точок для окремих країн.

С.Мовшович і Л. Соколовський досліджували коректність застосування кривої Лафферастосовно того чи іншого конкретного виду податку і довели, що ця крива найкращеописує залежність податкових надходжень у бюджет від ставки податку на доданувартість (ПДВ). Результатом досліджень останніх років став висновок про те, щозміна ставки податку на прибуток не описується цією кривою і що зростання цієїставки призводить до збільшення відповідних надходжень у бюджет.

В.Папава вважав[3], що данакрива від початку була побудована з точки зору макроекономіки, тому вона можебути вжита не щодо окремих видів податків, а, як і передбачав А. Лаффер, щодоусередненого сукупного податку (УСП). Хоча в більшості країн, на його думку,використовується поняття «податкового тягаря», який визначаєтьсяспіввідношенням фактичних податкових надходжень в бюджет країни та об'ємувалового внутрішнього продукту [ВВП]. Суперечність такого підходу пов'язана зтим, що, з одного боку, в ньому не знаходять відображення потенційні податковінадходження, які з різних причин, і перш за все через важкий податковий тягарне надходять до бюджету, а з іншого — частина ВВП, яка вироблена через ті жпричини в тіньовій економіці.

Дж.Бьюкенен і Д. Лі підкреслювали важливість врахування того, на якому головномуінтервалі розглядається крива Лаффера. Стосовно неї довгостроковим періодомвважається такий проміжок часу, який достатній для пристосування платниківподатків до будь-яких змін ставки податку. Автори, аналізуючи криву Лаффера длядовгострокового та короткострокового періодів, що мають різну випуклість іразом з тим точку перетину, на підставі цього розкривали протиріччя, яке існуєу практиці: оскільки в короткостроковому періоді зменшення податків знизитьподаткові надходження до бюджету, то уряд намагається утримувати їх на високомурівні; підприємці ж будуть вимагати їх зменшення для стимулювання економіки збоку пропозиції, що призведе до зростання податкових надходжень удовгостроковій перспективі.

Є.Балацький звертав увагу на те, що в основу концепції кривої Лаффера покладенаідея про існування залежністі податкової бази від ставки УСП за аналогією іззалежних від неї податкових надходжень у бюджет. Сам автор одночасно описуєаспекти кривої Лаффера як фіскального, так і виробничого прояву зміни ставкиУСП. Є. Балацький пропонував два підходи до розуміння точок Лаффера: 1] колидосягається максимальне значення ВВП; 2] коли максимуму досягають податковінадходження в бюджет. Вчений вважав, що максимальний обсяг ВВП досягається призначенні показників податкового тягаря менших, ніж якби в бюджет надходилимаксимальні податкові доходи. Це означає, що у проміжках точок Лаффера двохвидів збільшення податкових надходжень до бюджету можна забезпечити і привідносному згортанні виробництва [при скороченні ВВП], тобто «поправки» докривої ґрунтуються на врахуванні фактора часу, зокрема такого інтервалу, якийнеобхідний для прояву ефекту Лаффера. Тому, на його думку, «синтез ізнаслідками Лаффера», більше відображає реальність, коли координати показують«податкові надходження — час».

ДляУкраїни, як країни із посткомуністичною економікою варто також застосовуватицей Лафферів принцип – зниження податкового тягаря для зростання економічноїактивності та збільшення податкових надходжень у бюджет. Тому що, по-перше,країни, які роблять перші кроки у ринковій економіці, мають значні запаси вільнихвиробничих потужностей. Унаслідок цього можливе суттєве збільшення випускупродукції без особливого інвестування, що є сприятливою передумовою для проявуефекту Лаффера (використання потенціалу підприємців, які випускалинеконкурентоспроможну продукцію) По-друге, в умовах зародження основ ринковоїекономіки полегшення податкового тягаря шляхом скорочення податкових ставокякщо й потягне за собою стимулювання пропозиції, то в такому ж напрямівпливатиме і на попит. По-третє, виходячи з кейнсіанського підходу скороченняподаткових ставок зумовлює зростання споживання. У короткостроковому періоді цевикликає зростання попиту на товари і послуги, що, відповідно, впливає на обсягвиробництва і зайнятість. Унаслідок збільшення споживання скорочуються вклади,що зумовлює загострення конкуренції між інвесторами, і відповідно збільшенняпроцентних ставок. Зміна процентних ставок у бік зростання — це перешкода длявітчизняних інвестицій, проте стимул для припливу іноземного капіталу. Данийефект кваліфікується як негативний для країн із розвинутою економікою, але длякраїн із трансформаційною економікою він має такі позитивні аспекти: 1] принаявності вільних виробничих потужностей скорочення податкового тягаря моженепрямо сприяти використанню хоча б їх частини для розширення виробництва; 2)заміщення «макроекономіки» конкурентоспроможним виробництвом можливе виключнона підставі залучення іноземних інвестицій.

Своєрідністьпозицій авторів ТЕП спостерігається і в питанні про бюджетний дефіцит. Навідміну від монетаристів, які вважали, що він не є серйозною загрозою дляекономіки в тому випадку, коли його розміри і спроможність функціонування несуперечать установці М. Фрідмена на стабілізацію темпу зростання пропозиціїтеорії грошей. Тенденцію до дефіцитності державного бюджету вбачають у«схильності демократичних урядів приділяти більше уваги витратам, а недоходам». Згідно з ТЕП, для стимулювання розширення виробництва та збільшеннязайнятості, необхідно переглянути та докорінно змінити існуючу податкову політику.Високі податки, на їхній погляд, є причиною перерозподілу ресурсів з приватногосектора в державний, що призводить до спадання продуктивності праці, зростаннявитрат виробництва та цін. Їхнє зниження сприятиме скороченню витратвиробництва, зростанню прибутків, стимулюванню ефективного попиту. Тобтоінфляція — це не лише грошовий феномен, як вважали монетаристи. Бюджетнийдефіцит зумовлено не обсягами надходжень, а розмірами видатків, які породжуютьінфляцію. Якщо їх скоротити, зникне необхідність підвищення рівня надходжень,не потрібне буде збільшення маси грошей для покриття дефіциту. Будь-якінамагання уряду зрівняти соціальне становище членів суспільства за рахунокдержавних витрат перешкоджають стабільному розвиткові економіки, побудованої напринципі реалізації індивідуальних інтересів. Держава має забезпечуватиоднакові можливості для розвитку підприємництва, захищаючи ринкові механізми,та будувати соціальну сферу, залучаючи до участі в цьому будівництві черезсистему державного страхування якнайширші маси населення.

Оскількизниження податків приведе до зменшення бюджетних надходжень, пропонувалисярізні способи вирішеної проблеми бюджетного дефіциту. Для цього передбачало їхзменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління, відмовитисявід малоефективних державних витрат (наприклад, субсидій промисловимпідприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо). Згідно з ТЕП, зниженняподатків приведе до зростання реального ВВП як податкової бази, що разом із скороченням державнихвитрат забезпечить збалансування державного бюджету.

А.Лаффер вважав, що зниження податкових ставок не викличе скорочення загальноїсуми бюджетних надходжень, а приведе до збільшення виробництва і зростаннядоходів, суттєво розширить загальну базу оподаткування, та доходи бюджету нескоротяться. Але для повного збалансування державного бюджету необхідноскоротити соціальні виплати населенню, що становлять значну частину державнихвитрат. Зменшення податкового тягаря дозволить знизити ціни на ресурси, скоротитивитрати виробництва в багатьох галузях і в такий спосіб не тільки погаситиінфляцію, але й створити умови для зростання виробництва та зниження дефіцитубюджету.

Отже,основні елементи економічної політики держави відповідно до концепції економікипропозиції включають: орієнтованість економічної політики на виробництво,пропозицію; зниження податків з юридичних осіб з метою вивільнення частиниприбутків для інвестування; зниження податків з фізичних осіб задлястимулювання заощаджень населення; приватизація і дерегулювання економіки;скорочення державних витрат, передусім у соціальній сфері; регулюванняпропозиції грошової маси.

Підсумовуючипринципові висновки теорії пропозиції, американський економіст Т. Рот вказував,що «рушієм неінфляційного економічного зростання є відповідні дані в теоріїподаткові стимули, які підкріплені зниженням темпу зростання грошової маси».

ТЕП єоднією з найбільш практично орієнтованих концепцій економічногонеоконсерватизму 80-х років XX ст. Твердження економіки пропозиції — розміщеннята ефективне використання ресурсів має вирішальне значення для економічногозростання як у коротко-, так і у довгостроковому періоді. Основною перешкодоюна шляху розширення пропозиції і ефективного використання факторів виробництвавважається негативний вплив рівня і структури оподаткування на стимули до праціта інвестування, а також інституційних обмежень, пов'язаних, перш за все, здіяльністю профспілок, на ефективне розміщення ресурсів.

Сепплай-сайдеристверджували, що функціонуючі в США у післявоєнний період податкова тасоціальна системи негативно впливали на процеси нагромадження капіталу ізростання виробництва. Високі податки чинили суттєвий вплив на зростання витратвиробництва, а тому розглядалися як одна з головних причин інфляції витрат. Зіншого боку, надмірне оподаткування провокувало штучне урядове підвищення цінна деякі товари і послуги, що призводило до неефективного використанняресурсів. Представники ТЕП вважали, що немає суперечності між цілямиантиінфляційної політики та стимулювання економічного зростання, більше того,їх досягнення передбачає використання однакового методу — повномасштабногозниження податків.

КейнсіанецьДж. Тобін зазначав, що «неоконсерваторам притаманні догматизм, втрата почуттяреальності, зневажливе ставлення до уроків кризи». Його підтримував Дж.Гелбрейт. Але це не вплинуло на те, що у 80-х роках низка принципів теоріїпропозиції була покладен; в основу економічної політики урядів США,Великобританії та інших розвинених країн. Саме неоконсерватори довелинеобхідність перебудови систем державного регулюванні економіки, які склалися уцих країнах в останній період.

Якзасвідчив досвід США у 1980-х роках, результуючий і стимулювальний впливзменшення граничних податкових ставок на потенційні темпи економічногозростання порівняно невеликі. Разом із тим значна частина економістів вважаєпом'якшення податкової політики вагомим важелем впливу на стимулюваннявітчизняного виробництва скорочення некритичного імпорту. Цієї ж точки зорудотримуються й українські економісти. [4]

Практичнезастосування. Податкова політика держави має формуватися у відповідностідо тих завдань, які стоять перед урядом на певному етапі економічного розвитку суспільства.З розвитком ринкових відносин та появою нових інструментів державногорегулювання економіки, уряди країн проводять податкові реформи, які сприяютьзниження податкового тиску на підприємців з підвищення підприємницької.активності. Таке ж завдання стоїть і перед урядом України, проте в сучасних умовахслід враховувати й бюджетні обмеження: реформування податкової системи в нашійкраїні дійсно повинно активізувати підприємницьку діяльність, знизивши рівеньподаткового навантаження, але водночас не призвело до істотного зниженнябюджетних доходів, компенсувати яке в короткостзоковому періоді уряд не взмозі. При коригуванні податково—бюджетної системи існує необхідність врахуваннянаявності державного боргу, рівня податкової заборгованості, сплати фінансових санкцій.Визначення реального податкового навантаження — не самоціль, а інструментфінансового оздоровлення та підйомуекономіки.Зменшення податкового тягаря дозволить знизити ціни на ресурси, скоротитивитрати виробництва з багатьох галузях не тільки інфляцію, а й створити умовидля зростання виробництва і зниження дефіциту бюджету.

Унашій державі ще не створена система оподаткування, яка відповідала б сучаснимринковим відносинам. В Україні рівень оподаткування є одним із найвищих, що обґрунтовуєтьсяяк об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. До яких належать: неможливістьшвидкого реформування відносин власності, комерціалізація охорони здоров'я,освіти, науки, культури, фінансування яких потребує значних коштів.Суб'єктивними факторами є: повільність ринкових перетворень, помилки упроведенні податкової політики, що спричинили масове ухилення від сплатиподатків і збільшенн секторутіньової економіки, дефіцит державного бюджету, неефективні витрати тощо.

Керівництвонашої країни має усвідомити, що необхідним є поступове удосконалення податковоїсистеми, приведеним у відповідність з економічними реаліями. Реформуваннюподаткової системи має відбуватися відповідно до довгостроковихмакроекономічних цілей розвитку України.

2. Теорія раціональних очікувань

Цятеорія показує, як очікування людей впливають на поведінку всіх суб'єктівекономіки та на їхню ділову активність. Нобелівськой лауреат в галузі економікиР. Лукас, Т. Сарджент та Н. Уоллес розкривають суть теорії раціональних очікувань.

Щенавіть на початку XX ст. проблеми очікувань для економічної теорії не існувало.Хоча, наприклад, очікування інфляції впливають на готовність працівниківдобиватися вищої зарплати і на ціни облігацій; інвестиційні витрати залежатьвід очікувань фірм щодо майбутніх прибутків від інвестиційних проектів;побоювання вкладників відносно того, що банки перебувають у складномустановищі, змушують їх вилучати вклади; у свою чергу, очікування, що НБУдевальвує або ревальвує національну валюту, є головною рисою спекулятивних атакна валюту. І тільки з середини 50-х років економісти зрозуміли, що очікуваннялюдей істотно впливають на поведінку всіх суб'єктів економіки і на їхню діловуактивність.

Протетривалий час не було якоїсь переконливої теорії, яка б пояснювала, якочікування формуються, адже спостерігати їх безпосередньо неможливо. А цеозначало, що проблема очікувань багатогранна і досить суперечлива. Учасникиекономічної діяльності (фірми, домашні господарства, підприємці, працівники) нетільки стежать за інформацією, не тільки отримують її. Вони її переробляють,оцінюють, вивчають. Маючи певний соціальний статус, професійні навички, досвід,наслідуючи традиції та «правила гри», люди неоднозначно реагують наочікувані зміни й зовнішні події, що відбуваються. Знайомство з механізмомформування очікувань дозволяє точніше уявити вплив економічної політики нарозвиток господарського процесу.

Економісти-кейнсіанціне вводили очікування до своїх моделей, хоча у Дж. М. Кейнса йшлося проочікувану граничну ефективність капіталу. Монетаристи ж (зокрема, М. Фрідман)керувалися тим, що фірми коригують власні очікування (і дії), виходячи з подійминулого, тенденцій та підтверджень (або помилок) раніше сформованих прогнозів.Подібним чином оцінюються ймовірна ситуація на ринках товарів, динаміка цін,зміни кон'юнктури. Такі судження лежать в основі теорії адаптивних очікувань,яка до початку 60-х років займала домінуючі позиції у науці. Тим самим адаптивніочікування спираються на дещо звужену, обмежену оцінку, а фірми використовуютьпереважно минулий досвід, минулі «траєкторії у динаміці змінних параметрів».

Завдякизапропонованому американським професором Р. Лукасом висновку (про те, щобудь-яка специфікація очікувань, спрямована більшою мірою на ретроспективу, ніжна перспективу, навряд чи заслуговує на довіру і малопридатна длявикористання), макроекономіка зазнала істотних перетворень. А американськіекономісти Т. Сарджент та Н. Уоллес у спільному дослідженні 1975р. на основі ідеї “раціональних очікувань” довели неефективність активної фіскальноїта грошової кейнсіанської політики. Вченими проведено серйозні розробки іперевірено на практиці теорію раціональних очікувань, сформульовано принципи йвирішено питання макроекономічної оцінки економічної політики.

Сутьтеорії раціональних очікувань.[5] Теоріяраціональних очікувань базується на постулаті про те, що кожний окремий суб'єктраціонально діє на ринках у власних інтересах. Цією теорією передбачаєтьсяреакція учасників соціально-господарської діяльності на заходи економічноїполітики, на зміни у кон'юнктурі. На противагу адаптивним, раціональні очікуваннязорієнтовані більше на майбутнє, ніж на минуле. Р. Лукас виходить з того, щоекономічні суб'єкти не схильні пасивно очікувати змін економічного курсу. Вониотримують і опрацьовують інформацію з метою формування логіки майбутньогорозвитку. Спираючись на широку інформацію, ці суб'єкт приймають раціональнірішення, здатні врівноважити дії державних структур: підприємці та домашнігосподарства не просто екстраполюють процеси і тєнденції, а прагнуть осягнутисуть і логіку тих, хто здійснює регулювання економіки, що не слід розглядатиспоживачів і підприємців лише як об'єкти макроекономічного звання: у них є свійрозум, і очікування людей такі ж важливі для економіки, як і політика уряду.

Р.Лукасом теорія раціональних очікувань будується на якнайповнішій та реальнійінформації, що ґрунтується на аналізі та оцінках майбутніх подій – напрогнозах. Це не що інше, як передбачення економічних подій на думкуНобелівського лауреата Г. Саймона, «класичний спосіб включити очікування векономічну теорію — це передбачити, що той, хто приймає рішення, може оцінитизагальний імовірнісний розподіл майбутніх подій».

Оскількипри формуванні своїх очікувань економічні суб'єкти використовують достовірну інформацію оптимально (раціонально), той очікування їхні, вважає Р. Лукас треба розглядати як «раціональні»(звідси і назва теорії).

Отримуючиінформацію, наприклад, про несподіване зростання цін на готову продукціюпідприємці розширюють виробництво, з огляду на що зростає попит на додатковуробочу силу. Згідно з теорією раціональних очікувань, негайно настає відповіднареакція підприємців на це зростання — вони збільшують свої інвестиції велементи виробничого капіталу, товарно-грошові запаси зменшуються, і поступоворинкова ситуація стабілізується. Ті господарюючі суб'єкти, які найшвидше інайкращим чином використовують отриману інформацію, вживають заходів, здатнихзбалансувати виробництво і зайнятість, у результаті чого циклічні коливанняприпиняються.

Усвоїх наукових викладках Р. Лукас виходить не з того, що люди завжди роблять точніпередбачення, а з того, що люди не роблять постійно помилкових передбачень, якіможуть використовуватися політиками. Крім того, ключові інституції, щоприймають рішення (великі фірми, головні фінансові установи і профспілковіорганізації), наймають до штату економістів, які допомагають передбачитирезультати нової державної політики. Отже, постійно обдурювати основніінституції економіки (тобто ті, що приймають рішення) неможливо.

«Раціональні»люди використовують усю наявну інформацію, включаючи інформацію про те, якфункціонує економіка і як держава проводить економічну політику. Це дозволяє їмпередбачати наслідки змін в економіці — незалежно від того, викликані вониекономічною політикою або чимось іншим, — і відповідним чином приймати рішення,що максимізуватимуть їхній добробут.

Теоріяраціональних очікувань не передбачає державного втручання в економіку. «Я,- пише Р. Лукас, — дуже недружньо настроєний у відношенні до державноговтручання у багатьох випадках». Висновок про те, що держава не повиннавтручатися в економіку, випливає з відомої спеціалістам функції пропозиції Р.Лукаса. Припускається, що, оскільки учасники господарського процесупроінформовані про державні заходи, то очікуваний ними рівень цін збігається зфактичним, і, відповідно, економічна політика не впливає на реальне виробництвопродукції. Зміни в ньому можуть статися лише в тому випадку, коли учасникигосподарського процесу зустрічаються з несподіваними заходами або ж роблятьпомилки.

Р.Лукас вважає, що державі небажано здійснювати навіть «несподівані»для суб'єктів господарювання заходи (якими б ефективними вони не були),оскільки такі дії породжують додаткову непевність. Що залишається робитидержаві? Тільки контролювати рівень цін і пропозицію, причому друге — шляхом зниженняподатків. Таким чином, згадана теорія підводить до висновку пробезперспективність, безплідність командних дій з боку держави.

Р.Лукас дотримується поглядів, аналогічних концепції монетаристів. Втручаннядержави в економічне життя він вважає неприйнятним не тільки в довгостроковомуплані, але й у короткостроковому. На його думку, великі корпорації володіютьдосить повною інформацією і швидко реагують на рішення, що приймаються«керівництвом». Корпорації здатні не тільки прогнозувати «економічнупогоду», але й передбачити ймовірні дії правлячих кіл. Грошове«підкачування» попиту призводить не до зростання виробництва, а доінфляційного сплеску цін. Вчений виходить з того, що ринкова економіка здатнасамостійно відновити порушену рівновагу. Ціни самі по собі досить гнучкі йрухливі, їх коливання відбуваються лише на рівні фірм, а на макрорівні вонивирівнюються. Втручання держави тільки порушує процес ринкової саморегуляції.

Щобзабезпечити адекватну реакцію економічних агентів на зміни в економічній політиці,необхідно, щоб вони були завчасно проінформовані про ці зміни і довірялипрогнозам та оцінкам державних структур. Проблема врахування раціональнихочікувань — це проблема дієвості економічної політики, її здатності впливати нахід економічних подій.

Отже,розглянемо суть теорії раціональних очікувань. Вона базується на двохфундаментальних засновках: а) споживачі, підприємці та працівники розуміють, якфункціонує економіка; вони здатні оцінити майбутні результати політичних таінших змін і вибирати лінію поведінки, відповідну їхнім власним інтересам; б)ринки є висококонкурентними, а ціни і ставки заробітної плати швидкопристосовуються до змін у попиті та пропозиції. Важливу роль для з'ясуваннясуті зазначеної теорії відіграє припущення Р. Лукаса про те, що в будь-якийперіод ціни передбачалися досить гнучкими — щоб миттєво врівноважувати попит іпропозицію. Оскільки таке швидке пристосування цін є співзвучним з поглядамикласичної економічної школи, то макроекономістів, які визнають раціональні очікуванняі швидке коригування цін, нерідко називають представниками нової класичноїшколи.

ПередбаченняР. Лукаса про миттєве встановлення рівноваги на ринку є одночасно вирішальним іспірним. Його критики вказують, що таке швидке ринкове регулювання і досконалагнучкість заробітної плати й цін є неправдоподібними на реальних світовихринках. Наприклад, значно поширеною є практика укладання довгостроковихтрудових контрактів (на два і більше років); насправді ж такі угоди лишестимулюють жорсткість заробітної плати, скорочуючи потенціальну рухливістьзаробітної плати й цін. Триває дискусія і з приводу того, «як використатиповедінку, що спостерігається, для того, щоб відрізнити частково правильніочікування від абсолютно правильних — »раціональних" очікувань, оскількиважко віриться в те, що всі економічні агенти здатні правильно передбачитинаслідки кожного повороту й «поворотику» в монетаристській тафіскальній політиці уряду".[6]

Значущістьтеорії. Найбільший вклад у розвиток макроекономіки (і в першу чергу — теорії раціональних очікувань) Р. Лукас зробив тим, що узагальнив,систематизував і класифікував усе те різноманіття обчислювальних, аналітичних,економічних, економетричних і статистичних методик, інструментарію тамеханізмів, яке здавалося безкінечним і безладним, як броунівський рух,підвівши цей масив до аналізу економіки, яка динамічно розвивається.

Безперечно,в останні роки теорія раціональних очікувань привернула до себе велику увагуекономістів. Її привабливість пояснюється двома обставинами. Як і у випадку змонетаризмом, ця теорія є концепцією, здатною заповнити прогалину, щоутворилася внаслідок того, що кейнсіанство, нібито, не спроможне пояснити йвиправити за допомогою політики становище, при якому інфляція і безробіттяіснували одночасно у 70-х і на початку 80-х років. Це — по-перше. По-друге, цятеорія твердо спирається на теорію ринків, тобто, інакше кажучи, намікроекономічну теорію.

Важливоюособливістю підходу Р. Лукаса була його спрямованість на теоретичнупослідовність. Він та його прихильники усвідомлювали, що це вимагаєвикористання моделей з гнучкими цінами і атомістичними ринками, в яких суб'єктине зустрічаються з кількісними обмеженнями, тобто формування макроекономіки на«здоровій» мікроекономіці. Отже, теорія раціональних очікувань прагневстановити зв'язок між макро- і мікротеоріями, який економісти давно шукають.

Однієюз видатних наукових розробок Р. Лукаса в економічному аналізі є нове теоретичнеобґрунтування суті й характеру кривої Філліпса. Ця крива означає, що існуєпозитивна залежність рівня зайнятості від рівня інфляції. Ще в 60-х роках криваФілліпса вважалася найстійкішою залежністю в економічній теорії. Це найвищоюмірою виправдовувало в очах економістів і громадян дії урядів тих країн, якідля поліпшення поточної ситуації в економіці вдавалися до експансіоністськоїгрошово-кредитної політики. Однак досить часто така політика призводила донегативних наслідків.

Напочатку 70-х років Р. Лукас, використовуючи великий масив фактичних даних,довів, що в короткостроковому періоді крива Філліпса має позитивний нахил, алев довгостроковому вона є вертикальною. Це пояснюється тим, що серед економічнихсуб'єктів панують раціональні очікування, а господарські органи доситьоперативно формують свої очікування відповідно до нової політики держави, щоавтоматично позначається на процесі формування заробітної плати й цін.

Практичнезначення цієї теорії полягає в тому, що вона націлює на ґрунтовне вивчення психологіїта поведінки людей, на досягнення органічного зв'язку між макро-регулюванням імікроекономікою. Наукові дослідження Р. Лукаса дали поштовх розвиткові новоїгалузі економетрики, в основі якої лежить теорія раціональних очікувань.

Практичнезастосування теорії.[7] Практикапереконливо підтвердила, що при оцінці та розрахунках результатів новоїекономічної політики держави (наприклад, реформи податкової системи абогрошово-кредитної політики, нового режиму зовнішньої торгівлі або системиобмінних курсів, змін рівня товарно-матеріальних запасів або курсу акцій) маєвраховуватися також ефект від зміни раціональних очікувань.

Підтвердженнямпрактичної значущості теорії раціональних очікувань стало, по-перше, проведенняряду досліджень на матеріалі дефляційних процесів в американській економіці80-х років. Інфляція в попередньому періоді у США була далекою від своєїгіперстадії, і тому її наслідки не були настільки чітко виражені. Дефляціяпочатку 80-х років зробила реальний обсяг виробництва на щабель нижчим, ніжочікувалося за теорією адаптивних очікувань. Деякі спеціалісти вважають, щоподібні позитивні зміни в економіці США відбулися на основі «кредиту довіри»,наданого вищим політичним і фінансовим колам. Під цим вони розуміють, що кривасукупного попиту американської економічної системи зрушилася вниз, здебільшого,завдяки вірі народу і що адміністрація президента Р. Рейгана та керівникиФедеральної резервної системи найсерйознішим чином вирішили покінчити зінфляційними процесами. У принципі такий ефект є сумісним з теорієюраціональних очікувань. По-друге, Р. Лукас запропонував шляхи оцінюваннямакроекономічних функцій, які описують поведінку неурядового сектора економікиі забезпечують адекватні результати за рахунок змін у режимі економічноїполітики. Завдяки цьому він кардинально вплинув на практикумакроеконометричного моделювання і такого важливого його напряму, як поясненнята прогнозування сукупних інвестиційних витрат. Зокрема, у серії праць Р.Лукаса, а потім і А. Тредвея, запропоновано нові методи, що значно полегшуютьзастосування моделей з ендогенними траєкторіями настроювання, що варіюють учасі. На основі очікуваного попиту на виробництво, очікуваних цін на факторивиробництва і зростаючих граничних витрат настроювання для капіталу тавикористання інструментарію динамічної оптимізації ці вчені вирахували часовутраєкторію інвестицій в основні фонди, максимізуючи поточну вартістькапіталовкладень. У результаті було отримано гнучку акселераторну модель. Якзазначив класик прикладної економіки Е. Берндт, «хоча успіхи втеоретичному розумінні та практичних розрахунках формування очікувань, урозумінні затримок оформлення проектів (витрат „настроювання“) далинам необхідні інструменти, успішна оцінка та успішне прогнозування досізалишаються нам недоступними. Рух вперед є, але, на жаль, надтоповільний».

Набазі теорії раціональних очікувань сформульовано правила, що дозволяютьоб'єктивно оцінити економічну політику держави; розроблено цілий рядузагальнюючих багатофакторних економетричних моделей функціонування ринковоїекономіки, хоча значна різниця у підходах при розгляді специфікації досконалогоринку і природи рухомості цін усе ще зберігається. Разом з тим теоріяраціональних очікувань складає необхідну методологічну основу для всіх моделей«нових класиків». Вона і підводить єдине мікроекономічне обґрунтуванняпід аналіз макроекономічних проблем.

Самеза величезний вклад у розвиток і практичне застосування гіпотези прораціональні очікування Королівська академія наук Швеції у 1995 р. нагородила Р.Лукаса Нобелівською премією у галузі економіки. Цим вкладом вчений значнозмінив макроекономічний аналіз і поглибив наше розуміння економічної політики.Більше того, він запропонував механізм передбачення раціональності основноїчастини факторів, які впливають на майбутні зміни в економічних показниках. Іце дає нам можливість розрахунку та врахування майбутніх умов ринку.

3.Теорія реального економічного циклу

Ця теорія,висунута Нобелівськими лауреатами Кинландом і Прескоттом, дає теоретичнепояснення рушійним силам економічних циклів. Вчені продемонстрували ланцюгекономічних подій, які проходять під дією цих сил.

Кидланд і Прескотт — американські економісти, що спеціалізуються на вивченні проблем економічноїполітики й циклічних коливань, лауреати Нобелевской премиипо економіці 2004. Вони працюють спільно більше 30 років,їхні основні праці є продуктом колективної творчості.

Ученіодержали нобелівську премію за «їхній внесок у динамічнумакроекономіку, а саме за часовий фактор економічної політикий чинності, що управляють діловими циклами».

ДослідженняКидланда й Прескотта полемізують зі створеної в 1930-1960-і Дж. М.Кейнсомі його послідовниками теорією макроекономіки, відповідно до якої державаможе «вирівнювати» циклічні коливання ринку, оперативно реагуючина зміни макроекономічних показників, причому інфляція й безробіттяперебувають в обернено пропорційній залежності. Однак у кризових1970-х виявилося, що економічний цикл зберігається, а стагнація може уживатьсяз інфляцією.

Сутьтеорії. Серед нових пояснень макроекономічних проблем велика увагаекономістів одержали дві статті, написані спільно Кидландом і Прескоттом.

Усвоїй другій знаменитій роботі «Час будувати й агрегированні коливання»,Кидланд і Прескотт дали теоретичне пояснення рушійним силам економічнихциклів (бізнесів-циклів) у США в післявоєнний період.

Ранішебізнес-цикли пояснювали змінами різних макроекономічних показниківз упором на монетарні шоки (саме такий підхід пропонував, зокрема, МилтонФридман). Кидланд і Прескотт продемонстрували, що основною рушійною силоюекономічних коливань є «шоки пропозиції», такі як технологічні зміни.

Бізнес-циклпо Кидланду — Прескотту виглядає в такий спосіб. Спочаткув результаті підвищення рівня технологічного розвитку росте продуктивністьпраці, що веде до підвищення реальної заробітної плати. У результатілюди готові працювати більше й відпочивати менше. Однак чим більше людипрацюють сьогодні, тим вище вони цінують своє дозвілля завтра. Так що навітьякщо новий рівень зарплати залишається без змін, продуктивність праці починаєстабілізуватися, а іноді й падати — починається рецесія, щоприпиняється в результаті наступного технологічного «поштовху».При негативних «шоках пропозиції» (наприклад,різкого стрибка цін на нафту в 1970-і) картина виглядаєз точністю до навпаки.[8]

Такимчином, Кидланд і Прескотт фактично поклали початок сучасної теоріїекономічних коливань.[9]

Практичнезастосування. З макроекономічних досліджень Кидландай Прескотта випливають зовсім конкретні рекомендації зі стабілізаційної політики.Щоб розвиток економіки був більш рівномірним, треба, з одного боку, відслідковувати очікування учасників ринку щодо майбутньої динаміки ціні заходів державної політики в цій сфері,а з іншого боку — стимулюватитехнічні нововведення.

Прозастосування цих рекомендацій для України сьогодні говорити важко, тому щопо-перше політичної стабільності не варто очікувати у найближчий час, тому що попередупрезидентські вибори, потім певні нововведення та, можливо, реформи, а щодоведення технічних інновацій, на це потрібні гроші, а Україна, на жаль, поки щомає лише величезні борги, а для іноземних інвестицій, через таку нестабільністьУкраїна не є привабливою, а тим паче від світової кризи постраждали у першучергу розвинуті країни – потенційні інвестори.

4. Узагальнення

Теорія«Економіки пропозиції», «Раціональних очікувань», «Реального економічногоциклу» стали складовою новітньої історії економічної думки та економічноїполітики. Вони довели, що існуєтісний зв'язок економічної теорії і політики, а також те, що економічнаконцепція може стати рушійною силою економічного розвитку. Представники цихтеорій розглядали проблему оподаткування як конкретну економічну потоку,обґрунтовуючи свої висновки економетричними моделями та програмами подальшогорозвитку економіки. Особливо цінними і конкретними є розробки, які стосуютьсяінфляційних очікувань, податкового стимулювання виробничого нагромадження,розмежувань функцій грошової бюджетної політики тощо.

Ознайомившисьз вищезазначеними теоріями, зрозуміло, що вони мають певні схожі положення, асаме – торкаються питання пропозиції та податків.

Тактеорія раціональних очікувань не передбачає державне втручання, що державаповинна лише контролювати рівень цін і пропозиції шляхом зниження податків. АТеорія економічної пропозиції в свою чергу заперечує існуючу системуоподаткування, яка не є стимулює пропозицію і попит. Кидланд і Прескоттхоча й не акцентували на ролі податків у зміні економічних коливань, але вонипродемонстрували і довели, що рушійною силою останніх є саме пропозиція («шокипропозиції»).

Як цітеорії можна застосовувати в умовах сьогоднішньої економічної ситуації я вжезгадувала щодо кожної окремо, тож у підсумок хочу сказати, що ці теорії єдосить актуальними сьогодні і, без сумніву, ними керуються більшістьекономістів та державних діячів.

Списоклітератури

1. ЕкономікаУкраїни. – Київ,2006. — №6. – С.88-93

2.  Євтух ОТ, Система законівгрошей і принципи їх використання // Фінанси України. — 2004. — №3. — С. 7-10.

3.  Папава В. Лафферов зффектс последствием // Мировая зкономика и международньїє отношения. — 2001. — №7.-С. 128.

4.  Бюджетна політика уконтексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Рєд.:М.Я. Азаров та ін. — Т. 3. — К.: НДФІ, 2004. — 530 с.

5. ЛауреатиНобелівської премії // Економіка України. – Київ: Преса України, 2008. — №6 –с.88-93

6.  Премии: Нобелевскиелауреаты-95. «Коммерсант-ВЛАСТЬ» № 038, 1995, – С. 31-35.

7. Формуванняринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць, — Киїі, 2009, — №2,С.24-31

8.  БалашоваЕ. Фін Кюдланд й Эдвард Прескотт: рушійні сили економічних циклів (Нобелівська премія 2004 р. по економіці).— Питання економіки. 2005, № 1. – 30-35с.

9.  ЗамулинО. Концепція реальних економічних циклів й її роль в еволюціїмакроекономічної теорії. — Питання економіки, 2005, — № 1. – С. 12-20