Реферат: Характеристика соціальних аспектів економічних відносин як ключові параметри ефективності економічної політики України
МІНІСТЕРСТВОФІНАНСІВ УКРАЇНИ
БУКОВИНСЬКАДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ
Реферат
натему:
„Характеристика соціальних аспектів економічних відносин якключові параметри ефективності економічної політики”
Чернівці
2006
Зміст
/>Вступ. 3
1. Від проїдання капіталу до стимулів зростання. 4
2. Розвиток людського капіталу засобами соціальної політикиуряду. 9
3. Досвід реалізації соціальної політикив Україні 18
Висновок. 22
Список використаної літератури. 23
Вступ
Соціальна політика держави покликаназабезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя,безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім’ї, відпочинок, освіту,житло, охорону здоров’я та медичну допомогу, соціальне забезпечення тасприятливе навколишнє середовище. Відтак очевидно, що визначальним пріоритетомдержавної економічної (зокрема соціальної) політики має стати забезпечення праві свобод людини і громадянина, передбачених розділом II Конституції України.
Зазвичайнайголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, івизначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згіднозі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальноїсфери є:
· безпосереднібюджетні видатки;
· «податковівидатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;
· страховівнески до державних та недержавних страхових фондів;
· усуспільненнякоштів підприємств у вигляді їх зобов’язання щодо виконання соціальних функцій;
· благодійністьприватних осіб, фірм та організацій;
· громадськіініціативи √ різного роду фонди та збори;
· особистікошти та зобов’язання громадян;
· кредити;
· наданнядержавного майна для функціонування соціальної сфери, використання державноїінфраструктури тощо.
1.Від проїдання капіталу до стимулів зростання
Діяльністьдержави у соціальній сфері майже виключно в формі соціального захисту, їївідрив від інших складових соціально-економічної політики, і навпаки,здійснення економічної політики без урахування потреб соціального розвитку, якце відбувалося в Україні, закономірно призводять до руйнування як економіки,так і соціальної сфери.
Зазначенідиспропорції досить яскраво проглядаються на прикладі взаємозв’язку грошової тасоціальної політики. Відрив механізму визначення обсягу грошової маси в обігувід об’єктивних потреб економіки призвів до того, що забезпеченість обігугрошима (рівень монетизації ВВП по грошовому агрегату М2) впала з 50 % у 1992році до 11,1 % у 1996 році. На перший погляд, ця несприятлива динаміка грошовоїсфери не відбилася на відносних показниках доходів населення.
Проте збереженняабо навіть зростання частки доходів населення і оплати праці у ВВП на тлігрошового забезпечення обігу, що зменшувалося, закономірно призвело донатуралізації заробітної плати, а також до виникнення заборгованостей з їївиплат, яких до 1994 року не спостерігалося. Лише після початку поступовоїремонетизації обігу (з 1997 року), у 1999 році вдалося призупинити, а у 2000році значно скоротити заборгованості із заробітної плати.
Ці негативніявища у соціальній сфері були наслідком дефіциту оборотних коштів підприємств уліквідній формі з одного боку, та неможливості знижувати витрати на оплатупраці шляхом її скорочення з іншого.
Зростаючевідволікання грошових ресурсів підприємств на оплату праці негативнопозначилося на інвестиційній активності. Закономірно, що спад інвестиційноїактивності у 1995 році (-28,5 %) був більшим, ніж у 1994 році (-21,5 %), колиспостерігався найбільший промисловий спад. Адже саме у 1995 році відбулосярізке скорочення монетизації обігу (з 26,7 до 12,5 %). Деяке пожвавлення інвестиційногопроцесу відбулося у 1998 році після початку ремонетизації економіки. Дефіцитліквідності обумовив також суттєві труднощі зі сплатою підприємствамиподаткових платежів, що украй негативно відбилося на становищі соціальноїсфери.
Таблиця 1інтегрально ілюструє вплив забезпеченості обігу платіжними засобами як наекономічні (ВВП, промислове виробництво, інвестиції), так і на соціальніпоказники (доходи населення). Відчутні позитивні зрушення в економіці почалиспостерігатися з 1997 року, коли уперше за роки реформ почалася ремонетизаціяобігу.
Таблиця1
Деякіпоказники соціально-економічного розвитку України у 1992-2000 рр.
Роки
Рівень монетизації економіки, М2/ВВП, %
Реальний ВВП, % до попереднього року
Промислове виробництво, в порівняних цінах, % до попереднього року
Реальні доходи населення, % до попереднього року*
Інвестиції в основні фонди, в порівняних цінах, % до попереднього року
1992 50,0 90,1 93,6 63,1 1993 32,5 85,8 92,0 75,6 89,7 1994 26,7 77,1 72,7 81,7 77,5 1995 12,5 87,8 88,0 95,2 71,5 1996 11,1 90,0 94,9 91,5 78,0 1997 13,3 97,0 99,7 105,2 91,2 1998 15,0 98,1 99,0 97,0 106,1 1999 16,6 99,8 104,0 89,3 100,4 2000 18,1 105,8 112,9 112,0 111,2Таким чином,обмежувальна грошова політика, впроваджувана з кінця 1994 по 1998 р., з одногобоку, примусила підприємства спрямовувати обмежені фінансові ресурси на поточнувиробничу діяльність, а не на інвестиції. З іншого боку, вона ж сприяласпотворенню оплати праці, виникненню не притаманних нормальній ринковійекономіці її первісних форм (натуральної оплати та зростання заборгованостей),які не вдається подолати й досі.
Підприємства,позбавлені доступу не тільки до довгострокових, але й до короткостроковихфінансових ресурсів, які стали внаслідок обмежувальної грошово-фінансовоїполітики гострим дефіцитом, закономірно змушені були згортати виробничудіяльність, відкрито або приховано вивільнювати працівників, гальмувати рістзаробітної плати, позбавлятися об’єктів соціальної сфери. Здійсненнясоціального захисту за рахунок підприємств, на тлі жорсткої монетарноїполітики, завдало удару не тільки по виробничій, але й по соціальній сфері.
Отже, кризаплатоспроможного попиту, вузькість внутрішнього ринку обґрунтовують можливістьвикористання активної соціальної політики як провідного фактора економічногозростання. Поетапне погашення заборгованостей з грошових виплат, індексаціядоходів малозабезпечених верств населення не тільки підвищать довіру до уряду,оздоровлять соціальний клімат у суспільстві, але за додержання певних умовможуть частково зняти перешкоди на шляху зростання з боку попиту.
Важливою умовоюдля активізації соціальної політики є оздоровлення фінансів підприємств, якедозволить активізувати реалізацію на їхній базі інвестиційних проектів. Затеперішніх умов збереження значних обсягів кредиторської заборгованості танадмірного фіскального навантаження, кошти, які надходять до підприємстввнаслідок послаблення монетарної політики та збільшення платоспроможностінаселення, одразу витікають до державного бюджету. Збільшення соціальнихвидатків без забезпечення сприятливого підприємницького та інвестиційногоклімату неспроможне розірвати замкнене коло соціального забезпечення.Вилучення коштів у підприємств на першому етапі дає змогу профінансуватиключові соціальні потреби та збільшити за рахунок цього споживчий попит, протена другому більшість додаткових надходжень у підприємств знову вилучається,перешкоджаючи їхньому інвестиційному розвиткові та розширенню виробництва.
Слід особливовідзначити, що сучасна система експортноорієнтованого зростання органічнопов’язана з моделлю соціального забезпечення і, певною мірою, підтримуєтьсянею. Значні обсяги експорту продукції сировинних галузей сприяють наповненнюдержавного бюджету ліквідними ресурсами, а також припливові в країну іноземноївалюти. Водночас значне фіскальне навантаження на інші галузі за умовзбереження вузького внутрішнього ринку, збереження високої реальної процентноїставки комерційних банків (яка в макроекономічному сенсі є відображенням дорогої гривні) зберігають кризу ліквідності та перешкоджають розвитковіпідприємств, орієнтованих на внутрішній ринок. Експортноорієнтована модельтакож обумовлює ревальвацію гривні, яка не перешкоджає низькотехнологічномуенергомісткому експорту, проте пригнічує конкурентоспроможність продукціїскладних виробництв та споживчих товарів.
Враховуючи, щозбільшення доходів пенсіонерів та працівників бюджетної сфери відбувається зарахунок фіскального перерозподілу коштів, в макроекономічному контексті така соціально орієнтована політика, фактично, здійснює гальмуючий вплив наекономічну динаміку. Спрямування одержаних фіскальним шляхом коштів набезпосереднє збільшення споживчого попиту видається досить неефективним встратегічному плані, оскільки створює додатковий тиск на споживчому ринку, якийможе виявитися не готовим відреагувати адекватним збільшенням пропозиції.Безпосередніми наслідками такої політики вже незабаром можуть стати збільшенняобсягів імпорту товарів народного споживання (за сприятливого впливу реальноїревальвації гривні) та тенденція до підвищення споживчих цін, яка створитьдодаткові підстави для проведення обмежувальної грошової політики.
Перехід дореальної соціальної політики вимагатиме пом’якшення грошових обмежень, розвиткувнутрішнього ринку, підтримки національного бізнесу та капіталу з метоюзбільшення зайнятості та підвищення доходів населення. Ці зрушення неодміннопов’язані зі зміною експортної моделі зростання, диверсифікацією тавдосконаленням структури експорту, збільшенням імпорту інвестиційної продукції.Збереження сприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури створює умови дляфінансування соціальних витрат протягом перехідного періоду за рахунокпродовження експорту продукції базових галузей, проте з обов’язковимперерозподілом отриманих коштів винятково на розбудову внутрішнього ринку танаціональних виробництв.
Видаєтьсяочевидним, що узгоджений розвиток соціальної та виробничої сфер, використаннясоціальної політики як чинника зростання неможливі без протидії ревальваціїгривні та відмови від обмежувальної грошово-кредитної політики. Додаткове жвідволікання певної частини доходів населення на примусове нагромадження врамках як поширення страхової системи, так і безпосереднього введення платностіпослуг освіти та охорони здоров’я, перетворення системи пільг на адреснугрошову допомогу тощо, вестиме в рамках існуючої обмежувальної моделі допадіння платоспроможного споживчого попиту на внутрішньому ринку. При цьомузапровадження страхових фінансових схем зовсім не обов’язково сприятиме зростаннюінвестиційного попиту. Адже перетворення заощаджень на реальні інвестиціївимагає досконалого фондового ринку та сприятливого інвестиційного клімату. Затеперішніх умов примусове збирання коштів до приватних страхових фондівозначатиме додаткове вилучення платіжних ресурсів із реального сектораекономіки до фінансово-спекулятивної сфери.
2. Розвиток людськогокапіталу засобами соціальної політики уряду
Переведеннянаселення із стану пасивних ресурсоотримувачів у стан активнихресурсокористувачів, мобілізація людського капіталу як чинника підвищеннявіддачі факторів виробництва вимагає звернення уваги на комплекс заходів щодовсебічного розвитку людського капіталу в Україні.
а) Політикадоходів
Підтримання навідповідному рівні реальних доходів населення вимагає забезпечення реалізаціїдержавних гарантій їхньої індексації відповідно до темпів інфляції, визначенихзаконодавством. У зв’язку з тим, що в рамках обмежувальної грошової тафіскальної політики можливості такої індексації обмежені, останнім часомпоширення набули аргументи щодо підвищення реальних доходів за рахунокмінімізації темпів зростання споживчих цін. Між тим, не можна забувати, щоактивна антиінфляційна політика відіграє, як було зазначено вище, гальмуючу рольщодо економічного зростання. Отже, такий напрям підвищення реальних доходівнаселення видається для сучасних умов безперспективним.
Об’єктивноюосновою для підвищення реальних доходів зайнятих у народному господарствіУкраїни має слугувати підвищення продуктивності ресурсів і збільшення на ційоснові обсягу виробництва споживчих товарів і послуг. Необхідним вважаєтьсядотримання принципу випереджаючого зростання продуктивності ресурсів (у т. ч.праці) в порівнянні зі зростанням заробітної плати, оскільки при такому підходізбільшується конкурентоспроможність продукції. Не менш важливим вважаєтьсястворення сприятливого інвестиційного клімату в країні та її регіонах.
Серед базовихумов підвищення реальної заробітної плати слід особливо відзначити реформуванняподаткової системи. Встановлення оптимальних ставок оподаткування для зниженняподаткового тиску на прибуток підприємств, фонд оплати праці і доходи громадянмає стати джерелом зростання реальних зарплат і дозволить вивести з тіні частину неофіційних заробітків. Видатки підприємств на підтримання соціальноїсфери мають бути повністю виведені з-під оподаткування. У прибутковомуоподаткуванні заробітної плати слід знизити ставки податку за прогресивноюшкалою, підвищити неоподатковуваний мінімум до рівня мінімальної заробітноїплати, а в подальшому (за умов стабільної економіки) до вартості мінімальногоспоживчого бюджету, оскільки сам цей рівень забезпечує просте відтворенняробочої сили.
В системііндивідуального оподаткування слід неодмінно передбачити стимули доіндивідуальних інвестицій в людський капітал. Зокрема, йдеться про вирахуванняз бази оподаткування особистих витрат на заходи з охорони та зміцненняздоров’я, освіту для себе та членів сім’ї, виплат до фондів пенсійного тамедичного страхування, індивідуальне житлове будівництво чи купівлю житла (уразі визнання такої потреби) тощо. Необхідно також запровадити податковістимули до інвестицій у самозайнятість: розвиток особистого підсобногогосподарства в сільській місцевості, придбання капітальних товарів для веденняіндивідуального підприємництва, здійснення внеску у створення малогопідприємства чи господарського товариства та ін. Населення повинне стати однимз головних інвесторів української економіки, для чого воно має, по-перше, довірятидержаві, а по-друге, отримувати належну зарплату, яка виконувала б свої функціїзабезпечення особистого відтворення.
Слід припинитиспроби оподаткування продукції особистих підсобних господарств, яка не виходитьза межі натуральної форми та споживається всередині цього господарства, танамагання зменшення на базі врахування цієї продукції рівнів належноїсоціальної допомоги.
Концепціяреформування оплати праці в Україні передбачає забезпечення випереджаючогозростання номінальної заробітної плати у порівнянні з підвищенням споживчих ціняк обов’язкової умови для систематичного зростання реальної заробітної плати.Проте слід враховувати, що перехід до політики випереджаючого зростаннязаробітної плати і грошових доходів по відношенню до підвищення цін повиненвідбуватися поступово, бути керованим і враховувати реальну ситуацію щодонаявності товарів і послуг у сфері торгівлі. При цьому на одне з перших місцьвиступає формування дієвого конкурентного середовища. Його створенню могли бсприяти такі заходи, як оздоровлення фінансів підприємств, реалізація ЗаконуУкраїни Про банкрутство, проведення антимонопольної політики тощо.
Не вартозабувати, що в разі збереження загальних несприятливих умов для підприємницькоїдіяльності (висока ставка кредитного процента, слабкий платоспроможний попит,високий рівень фіскального тиску тощо), законодавчим встановленням мінімальнихрівнів оплати праці закладаються підстави до загострення конфлікту міжпідприємцем та працівниками. У попередні роки сплата тіньової зарплати булапредметом неформальної угоди, яка влаштовувала як підприємця, що ухилявся такимчином від оподаткування, так і працівника, який одержував більш високузаробітну плату, що загалом підтримувало як зайнятість, так і рівень доходівнаселення. Якщо працівник матиме зацікавленість вимагати легального оформленняцієї тіньової зарплати для приведення у відповідність із встановлениминормативами, врахування при розрахунку пенсії тощо, це вестиме до значногозбільшення витрат підприємства, а отже — до зниження рівня зайнятості тападіння реальних доходів населення.
Водночас,необхідно суттєво звузити надмірну диференціацію заробітних плат. Це завданняможна вирішити шляхом впровадження співвідношення мінімальної заробітної платидо максимальної (або максимальної до середньої) на галузевому, регіональномурівнях і на рівні підприємства.
До числа основнихумов підвищення рівня оплати праці слід віднести і погашення заборгованості іззаробітної плати. Подолання заборгованості з виплати зарплат можливе за умовиздійснення комплексу заходів на всіх рівнях господарювання, включаючиреформування податкової системи, легалізацію тіньової економіки, зміцненняфінансової дисципліни, раціональне використання бюджетів всіх рівнів,ресурсозбереження, зміцнення правової бази тощо.
б) Демографічната трудоресурсна політика
З огляду назначну важливість демографічної складової людського капіталу, соціальнаполітика в Україні має виходити з наступного:
· приформуванні основних напрямів соціальної політики держави слід враховувати якзабезпечення матеріального добробуту населення, так і цілеспрямоване сприяннявідтворенню населення відповідної кількості та якості. Останнє, як завдання, щоналежить до сфери загальнонаціональних інтересів, в жодному разі не може бутивіддане лише на індивідуальний розсуд громадян;
· потребуєнагальної розробки цільова стратегія забезпечення підтримки демографічногорозвитку України, яка включала б об’єктивний аналіз сучасного стану таперспектив розвитку демографічного і трудоресурсного потенціалу країни тавизначала пріоритети й інструменти поліпшення ситуації в демографічній сфері;
· необхіднеоб’єднання зусиль вже діючих і розроблюваних національних програм, концепцій тастратегій соціально-демографічного спрямування, налагодження моніторингуїхнього виконання та координації для виключення дублювання заходів різнихпрограм та розпорошення коштів, що виділяються з метою вирішення проблемизбереження демографічного і трудоресурсного потенціалу країни;
· в умовахнизького рівня демографічного відтворення необхідно особливу увагу звернути насім’ї з дітьми з метою забезпечення молодому поколінню рівного доступу доосвіти, медичного обслуговування, професійної підготовки, що дозволитьсформувати людський капітал, який відповідатиме потребам трансформованоїекономіки країни.
Пріоритетне місцев процесі реалізації та розвитку людського потенціалу країни посідає політикана ринку праці. До останнього часу підтримка рівноваги на цьому ринкузабезпечувалася значною мірою через вимушені відпустки, заборгованість ізвиплати зарплати, невідповідність винагороди за виконану роботу. У зв’язку зпосиленням фіскальної політики та здійсненням заходів щодо зменшення рівня тінізації економіки відбувається поступове згортання кількості тіньових робочих місць, що загострює проблему збільшення легальної зайнятості.
Політика державив цьому напрямі повинна бути спрямована, в першу чергу, на розробку економічнихмеханізмів заохочення роботодавців до створення нових робочих місць для молоді.Потребує докорінної зміни система професійної підготовки та підвищення якостіробочої сили у відповідності до тих структурних змін, які відбуваються вперехідній економіці.
Державна політикащодо регулювання ринку праці, з одного боку, має більше враховувати інтересисегментів цього ринку. Так, для осіб, які мають особисте підсобне господарство,розмір заробітної плати відіграє менш важливу роль, ніж інші переваги офіційноїзайнятості. Для працівників похилого віку має значення збереження професійноїналежності, у той час як молодь орієнтована більше на максимізацію доходу. Зіншого боку, необхідними є заходи щодо певної консолідації ринку праці,знищення багатьох його внутрішніх обмежень. Йдеться про підвищення трудовоїмобільності, забезпечення прозорості трудових відносин, відкритості ринку працідля справедливої конкуренції, витіснення його тіньових сегментів і негрошовихстимулів.
У кінцевомупідсумку консолідація ринку праці залежить від усунення його структурнихдиспропорцій. Ключову роль в розв’язанні цієї стратегічної проблеми маєвідігравати система освіти. Зараз вона орієнтована головним чином на академічнеудосконалення, ніж на забезпечення зайнятості, розширення кар’єрних можливостейвипускників, сприяння структурним перетворенням в економіці, ефективне використаннябюджетних коштів, задоволення платоспроможного попиту підприємств і сімей наосвітні послуги. Неврахування конкретних потреб суспільства обумовило глибокідиспропорції в системі професійної освіти, у тому числі перетворення ряду вузівна центри з підготовки майбутніх безробітних.
У вузахнасамперед необхідно змінити структуру підготовки кадрів на користьспеціальностей, що визначають науково-технічний прогрес і мають попит на ринкупраці. Важлива зараз також підготовка кваліфікованих робочих кадрів іспеціалістів середньої ланки як фундаменту суспільної стабільності вмайбутньому внаслідок існуючої надлишкової чисельності кадрів з вищою освітоюпевних спеціальностей.
Для підвищеннярівня продуктивного використання людського потенціалу країни, яке забезпечитьможливість його розширеного відтворення, необхідна політика, яка передбачатиме:
· суттєвезменшення податкового тиску на фонд заробітної плати;
· приведеннярівня оплати праці у відповідність до його кількості та якості;
· стимулюванняпопиту на робочу силу, насамперед за рахунок розширення малого підприємництва;
· регулюванняпропозиції робочої сили на ринку праці;
· державнерегулювання процесу вивільнення працівників при загрозі безробіття, реалізаціюпринципів соціального партнерства на ринку праці;
· стабілізаціюфінансового забезпечення політики зайнятості;
· стимулюваннягнучких форм зайнятості;
· розвитоксамозайнятості населення.
Оскільки існуючусистему соціального захисту безробітних не можна вважати прийнятною, необхіднозапровадити адресні принципи надання такої допомоги, які повинні передбачатиоб’єктивну та прискіпливу перевірку реальних доходів її отримувачів з метоюмаксимально ефективного використання наявних обмежених ресурсів. Доцільнимвидається розширити можливість отримання безробітним одноразової цільовоїгрошової допомоги на відкриття власної справи в рахунок належних йому майбутніхвиплат по безробіттю.
в) Політика усоціально-культурній сфері
З метоюпідвищення ефективності освіти, охорони здоров’я та інших галузейсоціально-культурної сфери необхідно суттєво реформувати їхнійорганізаційно-економічний механізм.
Основні рисиіснуючого механізму були спроектовані в розрахунку на практично повне державнефінансування, орієнтовані головним чином на забезпечення контролю надрозподілом державних коштів і послуг та розраховані на однорідний контингентодержувачів послуг. У зв’язку з цим права установ незначні, самостійністьобмежена, регулятори ринкових відносин відсутні.
Внаслідок цьогосьогодні спостерігається гострий дефіцит соціально-культурних послуг пристойноїякості. Хронічно недофінансовується програма державних гарантій медичних послугнаселенню. Бюджетні асигнування не покривають мінімальних потреб установсоціально-культурної сфери. За цих обставин сформувався глибокий розрив міжномінальним і фактичним наданням цих послуг. Стихійно склався нецивілізований,переважно тіньовий ринок, на якому споживач незахищений, а держава належнимчином не виконує ні регулюючої, ні фіскальної функції.
Поліпшеннядержавного фінансування освіти та охорони здоров’я необхідні, але в найближчійперспективі ситуація, на яку розраховані наявні розподільчі механізми, невідновиться. Альтернативою може бути модель, безпосередньо орієнтована не нарозподіл, а насамперед на високу ефективність надання послуг, і на цій основі їхню широку доступність.
В межах такоїмоделі організація, що надає послуги, є самостійною виробничою одиницею, якаформує свою стратегію у відповідь на певні стимули. Державне і місцевефінансування має стати стимулом, що орієнтує надавачів послуг на їхнє ефективневиробництво і на соціально ефективний розподіл. В умовах дефіциту ресурсівдержавне фінансування соціальної сфери має бути орієнтоване на:
· збереженнясистемоутворюючих елементів комплексу соціальної сфери;
· забезпеченнямінімальних гарантій конституційних прав громадян;
· збереженняпотенціалу для розвитку соціальної сфери в майбутньому.
На найвищомурівні слід визначити та законодавчо закріпити неприпустимість будь-якихвідключень некомерційних закладів освіти, культури та охорони здоров’я віделектро-, водо- та теплопостачання.
Потрібноврахувати, що в процесі технологічної конкуренції розвинені країни і надалібудуть збільшувати витрати на освіту. З іншого боку, єдиною можливістю длявходження України в інформаційне суспільство є внесення могутньогоінтелектуального компонента в усі сфери економіки, управління та суспільногожиття, яке дало б можливість досягати відповідних з розвиненими країнамирезультатів при значно менших ресурсах. Загалом, йдеться про практичневикористання інтелектуальної та інноваційної складових як стратегічних ресурсівдовгострокового економічного зростання.
У цьому контекстінашій країні потрібно вирішити два стратегічних завдання: яким чином привідставанні по рівню ВВП на душу населення від розвинених країн в9-12 разів утримати та забезпечити розвиток освіти як основного елементалюдського капіталу, та як при великій різниці в рівні оплати праці зменшитивитік за кордон найбільш освіченої та мобільної робочої сили, тобто зменшитизабезпечення кваліфікованими кадрами найбільш багатих країн за рахунокукраїнських платників податків.
Тому державнефінансування освіти має бути спрямоване на недопущення зниження освітньогорівня населення України та зменшення охоплення населення (насамперед дітейшкільного віку) освітніми послугами. Особливу увагу слід звернути наматеріальне забезпечення навчального процесу у регіонах з невисоким рівнемдоходів населення, насамперед в сільській місцевості, регіонах з високим рівнембезробіття тощо. Державне фінансування навчання у середніх спеціальних та вищихучбових закладах має здійснюватися переважно у формі замовлення, на конкурснихзасадах.
Державна політикав галузі охорони здоров’я повинна передбачати збільшення бюджетних витрат наохорону здоров’я одночасно із запровадженням страхової медицини. Слідзабезпечити механізми перерозподілу частини коштів, отриманих від наданнямедичних послуг не першої необхідності, на фінансування потреб невідкладноїмедичної допомоги. Варто усвідомлювати, що звуження сфери та якості наданнямедичних послуг веде до значного збільшення втрат на подальше лікуваннязахворювань, що зростають, або й непоправних демографічних наслідків. Тому, зметою підвищення ефективності соціальної політики на цьому напрямі, державнефінансування закладів з охорони здоров’я має бути орієнтоване на розвитокпрофілактики та раннього попередження захворювань.
3.Досвід реалізації соціальної політики в Україні
На жаль, практиказасвідчила, що реалізація соціальної політики в Україні не завжди забезпечуваламожливості для дотримання державою своїх зобов’язань. Зрозуміло, за умовисистемної економічної кризи соціальна політика не може бути повноцінною, аджедля реалізації соціальних програм потрібні значні ресурси. У цей період функціїдержави зводяться до забезпечення мінімального соціального захисту найбільшнужденним верствам населення. Проте в Україні соціальна ціна реформ виявиласянадмірною, а система соціального захисту малоефективною.
Майноверозшарування, перерозподіл суспільного багатства, збагачення та концентраціязначних матеріальних цінностей в руках у невеликого прошарку населення на тлірізкого зниження життєвого рівня і навіть зубожіння переважної більшостігромадян України свідчать про недосконалість системи оплати праці та податковихмеханізмів регулювання доходів населення. Діюча система соціальних пільг незабезпечує надання в потрібному обсязі допомоги бідним, а навпаки, сприяєзбільшенню доходів заможних верств населення.
Соціальнунапруженість посилює незадовільний стан фінансування зарплат працівникамбюджетної сфери, пенсій, допомог. З 1995 року почала накопичуватисязаборгованість із заробітної плати, сума якої у 1999 році досягла рекордноїпозначки — 6 млрд гривень. Лише в останній рік вдалося зробити результативнікроки щодо її ліквідації. Існуюча практика реалізації пенсійного законодавстване забезпечує взаємозв’язку між трудовим вкладом працівника та розміром йогопенсії, а також заінтересованості у формуванні пенсійного бюджету. Нижчевстановленої межі малозабезпеченості отримують пенсії 96 % загальної кількостіпенсіонерів, залишаються дуже низькими розміри допомог та соціальних виплат.
Після оголошеннянезалежності в серпні 1991 року система соціального забезпечення в Україні, які в більшості інших республік колишнього СРСР, характеризувалася рисами,успадкованими від колишнього Радянського Союзу і базувалася на засадах:
· повноїзайнятості;
· дотуванняцін на споживчі товари та послуги (включаючи житло);
· суспільноїслужби охорони здоров’я, послуг в сфері освіти і культури, які надаютьсябезкоштовно або за номінальними цінами;
· охопленнядопомогою з соціального страхування, пов’язаною з трудовою діяльністю, майже100 % населення;
· розвиненоїсоціальної інфраструктури підприємств;
· існуваннярізноманітних видів натуральної та грошової соціальної допомоги, що надаваласядержавними підприємствами.
У перші рокинезалежності України, також за відсутністю належного досвіду самостійноїзаконотворчої роботи, Верховна Рада України прийняла цілу низку законів, якібули не узгоджені між собою, не враховували реалії економіки. Законодавчі танормативно-правові акти, прийняті протягом 1991-1993 рр., з соціальної точкизору в багатьох випадках виглядали навіть більш «щедрими» порівняно з законамирадянських часів. Проте забезпечення їхнього виконання за умови поглибленняекономічної кризи ставало дедалі більш проблематичним. Це стосується, зокрема,прийнятих Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про статус ветераніввійни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус та соціальний захистгромадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», законодавчоговстановлення пільг за професійною ознакою працівникам окремих сфер (суддям,прокурорам, військовослужбовцям, народним депутатам тощо). Внаслідок цьогоперехідний період докорінно змінив, або й зовсім скасував принципи соціальногозахисту соціалістичної доби.
Характернимирисами системи соціального забезпечення перехідного періоду стали:
· зрівнялівкау пенсійному забезпеченні та низький його рівень;
· стрімкепідвищення вартості та погіршення якості послуг закладів освіти, охорониздоров’я, культури;
· відсутністьсоціального захисту громадян, які працюють у приватному секторі неповнийробочий день (тиждень);
· незабезпеченнярегресних виплат у зв’язку з трудовим каліцтвом та професійним захворюванням;
· неефективністьуправління коштами Фонду соціального страхування, Пенсійного фонду, Державногофонду сприяння зайнятості населення тощо.
Життя вимагалорозробки цілісної соціальної політики, тісно пов’язаної з економічним розвиткомдержави, її фінансовими можливостями. Умови для формування і реалізаціїсоціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку тафінансової стабілізації були закладені, зокрема, Указом Президента України «ПроОсновні напрями соціальної політики на період до 2004 року» від 24 травня 2000року. Відповідно до зазначеного Указу, державна соціальна політика будується унапрямах:
· подоланнянегативної тенденції зменшення чисельності населення, всебічної підтримки істворення сприятливих умов для розвитку сім’ї, жінок, дітей та молоді;
· удосконаленнясоціально-трудових відносин через запровадження відповідної політики доходівнаселення, забезпечення гарантованості та своєчасності виплати заробітноїплати, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат; розвитку ринкупраці, посилення державного нагляду за створенням безпечних умов праці навиробництві; підтримання життєдіяльності населення; розвитку соціальногопартнерства;
· здійсненнявсеохоплюючої реформи системи соціального забезпечення шляхом реформуваннясоціального страхування та пенсійного забезпечення, розвитку системи адресноїдопомоги найвразливішим верствам населення, удосконалення системи соціальногозахисту інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян, які постраждали відЧорнобильської катастрофи.
Відповідно,пріоритетамисоціальної політики визначені:
· створенняумов для забезпечення достатнього рівня життя населення;
· розвитоктрудового потенціалу, народонаселення;
· формуваннясереднього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнемдоходів;
· проведенняпенсійної реформи;
· наданняадресної підтримки незахищеним верствам населення;
· всебічнийрозвиток освіти, культури, поліпшення охорони здоров’я населення.
21 серпня 2001року було затверджено Першочергові заходи Кабінету Міністрів України на III таIV квартали 2001 року. Вони передбачають зменшення масштабів бідності,реформування системи оплати праці та посилення її стимулюючої ролі, повнепогашення заборгованості із зарплати. Заплановано працевлаштувати не менш як247 тисяч незайнятих осіб та залучити до громадських робіт не менш як 94 тисячбезробітних.
Повністюпереглянуто підходи до пільг для малозахищених верств населення, передбачаєтьсяперехід до адресної соціальної допомоги. Заплановано посилити соціальнузахищеність пенсіонерів. Спеціальні розділи присвячені поліпшенню здоров'янаселення та збільшенню тривалості життя, підвищенню освітнього рівня людей тазабезпеченню доступності освіти, розбудові загальнонаціонального культурного таінформаційного середовища.
Висновок
На жаль, практиказасвідчила, що реалізація соціальної політики в Україні не завжди забезпечуваламожливості для дотримання державою своїх зобов’язань. Зрозуміло, за умовисистемної економічної кризи соціальна політика не може бути повноцінною, аджедля реалізації соціальних програм потрібні значні ресурси. У цей період функціїдержави зводяться до забезпечення мінімального соціального захисту найбільшнужденним верствам населення. Проте в Україні соціальна ціна реформ виявиласянадмірною, а система соціального захисту малоефективною.
З метоюпідвищення ефективності освіти, охорони здоров’я та інших галузей соціально-культурноїсфери необхідно суттєво реформувати їхній організаційно-економічний механізм.
Основні рисиіснуючого механізму були спроектовані в розрахунку на практично повне державнефінансування, орієнтовані головним чином на забезпечення контролю надрозподілом державних коштів і послуг та розраховані на однорідний контингентодержувачів послуг. У зв’язку з цим права установ незначні, самостійністьобмежена, регулятори ринкових відносин відсутні.
Діяльністьдержави у соціальній сфері майже виключно в формі соціального захисту, їївідрив від інших складових соціально-економічної політики, і навпаки,здійснення економічної політики без урахування потреб соціального розвитку, якце відбувалося в Україні, закономірно призводять до руйнування як економіки,так і соціальної сфери.
Список використаної літератури
1. А.Ф.Мельник“Державне регулювання економіки перехідного періоду”. Тернопіль “Збруч”. 2003р.
2. І.В.БуянП.Д.Гуменюк “Економічна політика”. Тернопіль: ТАНГ 1999р
3. А.А.Мазаракі“Сучасні проблеми регіонального розвитку торгівлі” Київ 2000р.
4. Основиринкової економіки / За ред. В. М. Петюха. — К.: Урожай, 2005.
5. www.kmu.gov.ua
6. www.stat.gov.ua