Реферат: Біохімічна характеристика розтренованості, тренованості та перетренованості

Реферат

натему:

„Біохімічна характеристикарозтренованості, тренованості та перетренованості”

1. Біохімічнізміни в організмі при розтренованості й перетренованості

2. Фізичнінавантаження, адаптація й тренувальний ефект

3. Закономірностірозвитку біохімічної адаптації й принципи тренування

4. Оборотністьадаптаційних змін при тренуванні

5. Циклічністьрозвитку адаптації в процесі тренування

6. Списоквикористаної літератури

1.Біохімічні зміни в організмі при розтренованості й перетренуваності

Всібіохімічні зміни, що виникають в організмі людини в процесі спортивноготренування й спрямовані на його швидке пристосування до умов підвищеноїм'язової діяльності, наступають у різний час й у певній послідовності.

Присистематичних заняттях фізичними вправами організм найбільше швидко адаптуєтьсядо тривалої роботи (аеробні процеси, що супроводжуються нагромадженнямглікогену). Потім відбувається збільшення м'язової маси за рахунок інтенсивногосинтезу структурних м'язових білків (в основному міозину) і активаціяанаеробных процесів гліколізу. І, нарешті, у м'язах накопичується підвищенийзміст креатинфосфату.

Розтренованість- такий стан тренованого організму, при якому його підвищені біохімічні йфізіологічні можливості повертаються до вихідного рівня. Цей зворотний процесспостерігається при повнім припиненні занять фізичними вправами.

Біохімічнізміни, що наступають в організмі спортсменів при розтренваності, попослідовності зовсім протилежні тренувальним біохімічним зрушенням.

Післяприпинення спортивного тренування в організмі найбільше швидко повертається довихідного рівня зміст креатинфосфату, потім інтенсивність реакцій гліколізу,зміст глікогену й структурних білків м'язів, і в останню чергу знижуєтьсяінтенсивність аеробних процесів.

Отже,в організмі, що тренується, найбільше швидко розвиваються й довше всього зберігаютьсябіохімічні зміни, характерні для такої якості рухової діяльності, яквитривалість до тривалої роботи. Найбільше повільно розвиваються й зберігаютьсяпротягом самого короткого проміжку часу біохімічні основи швидкості йшвидкісної витривалості. Сила як якість рухової діяльності займає при цьомупроміжне місце.

Перетренування- такий стан організму спортсменів, при якому наступають глибокі біохімічнізрушення, що супроводжуються порушенням діяльності центральної нервовоїсистеми, органів кровообігу, частково органів подиху, травлення й різкимзниженням рухової якості — витривалості.

Станперетренованості розвивається найчастіше у висококваліфікованих або юнихспортсменів з нервовою системою слабкого типу при неправильній організаціїтренувальних занять: недотриманні поступовості в підвищенні обсягу йінтенсивності навантажень, відсутності достатнього відпочинку післямаксимальної роботи.

Перетренуванняспортсменів часто спостерігається перед відповідальними змаганнями в періодфорсованого тренування.

Біохімічнізміни, що відбуваються в перетренованому організмі, відрізняються від зрушень,викликаних розтренованостю, як по послідовності їхньої появи, так і по глибині.З розвитком стану перетренування в організмі, насамперед, відбуваєтьсяпорушення процесів аеробного окислювання, у зв'язку із чим значно гнітитьсяфункціонування нервової системи, що супроводжується порушенням сну й реакціїорганізму на фізичні навантаження. Відсутність нормального нічного відпочинку,а також достатнього ресинтеза енергії аеробним шляхом веде до активного розпадуаденілової кислоти, нагромадженню аміаку в м'язах, зменшенню маси тіла, а такождо різкого зниження витривалості організму до тривалої роботи. У кровіперетренованого організму значно зменшується зміст аскорбінової кислоти.

Прибільше важких формах перетренованості в організмі спостерігаються порушенняреакцій гліколізу й зниження рівня глікогену в м'язах, що значно зменшуєможливості швидкісної витривалості. Однак такі якості, як швидкість і сила, уперетренованому організмі змінюються незначно.

Дляліквідації легких форм перетренування необхідно знизити обсяг й інтенсивністьтренувальних навантажень. При більше важкому стані перетренованості спортсменівпереводять на активний відпочинок (перемикання на інший вид спортивноїдіяльності) або надають їм повний відпочинок з медикаментозним лікуванням.

2.Фізичні навантаження, адаптація й тренувальний ефект

Спрямованістьі величина біохімічних змін, що відбуваються у відповідь на застосовуваніфізичні навантаження, визначають тренувальний ефект. Ступінь впливу фізичногонавантаження на організм залежить від обраних її характеристик: інтенсивності йтривалості виконуваної вправи, числа повторень пауз відпочинку між ними і йогохарактером, а також типу використовуваних вправ. Зміна кожної з наведениххарактеристик фізичного навантаження викликає строго певні біохімічні зрушенняв організмі, а сукупний вплив приводить до істотних перебудов обміну речовин — адаптації, що виражається в поліпшенні функціональної підготовленості(тренованості) і підвищенні рівня спортивних досягнень.

Підбіохімічною адаптацією організму розуміють сукупність біохімічних процесів, якізабезпечують ефективну й економічну його діяльність в умовах впливу різнихфакторів середовища, збереження відносного рівня гомеостазу. Чільним факторомадаптації є високоефективна робота регуляторних систем метаболізму йфізіологічних систем.

Адаптаціяорганізму до впливу фізичних навантажень, як і до будь-якого іншого подразника,носить фазний характер. Залежно від характеру й часу реалізації пристосувальнихзмін в організмі виділяються два етапи адаптації — етап термінової й етапдовгострокової (хронічної) адаптації. Етап термінової адаптації — цебезпосередня відповідь організму на однократний вплив фізичного навантаження.Реалізується він на основі готових, що раніше сформувалися біохімічнихмеханізмів і зводиться переважно до змін енергетичного обміну й функційвегетативного його обслуговування. Етап довгострокової адаптації охоплюєвеликий проміжок часу, розвивається поступово (на основі багаторазовоїреалізації термінової адаптації) як результат підсумовування слідівповторюваних навантажень, пов'язаний з виникненням в організмі структурних іфункціональних змін, які формуються завдяки активації під впливом навантаженнягенетичного апарата функціонуючих клітин і посиленню в них синтезу специфічнихбілків.

Посиленняскорочувальної активності м'язів під час фізичних навантажень приводить допомітних зрушень у системах енергозабезпечення, зокрема змінюється баланс макроергійнихфосфатів у клітині, що супроводжується, як ми вже відзначали, посиленнямпроцесів синтезу АТФ і відновленням порушеного балансу макроергів. Ці процесистановлять початкову ланку термінової адаптації. Разом з тим порушений балансмакроергійних з'єднань у момент дії фізичного навантаження активує іншої,більше складний рівень регуляції. Фактор-регулятор, контролює активністьгенетичного апарата й визначає швидкість синтезу нуклеїнових кислот іспецифічних білків у клітині. У ролі фактору-регулятора в кістякових м'язахможуть виступати вільний креатин, цАМФ, а також деякі пептиди або стероїднігормони. Таким шляхом у процесі довгострокової адаптації під впливом фізичнихнавантажень активується синтез нуклеїнових кислот і білків, що веде до росту скорочувальнихструктур у м'язі, підвищенню ефективності її функціонування й більше зробленомуенергозабезпеченню.

Увідповідності з фазовим характером протікання процесів адаптації до фізичнихнавантажень у теорії й практиці спорту прийнято виділяти три різновидитренувального ефекту: терміновий, відставлений (пролонгований) і кумулятивний(накопичувальний). Терміновий тренувальний ефект визначається величиною йхарактером біохімічних змін в організмі, що відбуваються безпосередньо під часдії фізичного навантаження й у період термінового відновлення (найближчі 0,5-1год. після навантаження), коли відбувається ліквідація кисневого боргу, щоутворився під час роботи. Відставлений тренувальний ефект спостерігається напізніх фазах відновлення після фізичного навантаження. Його сутність становлятьстимульовані роботою пластичні процеси, спрямовані на заповнення енергетичнихресурсів організму й прискорене відтворення зруйнованих при роботі й зновусинтезованих клітинних структур. Кумулятивний тренувальний ефект виникає якрезультат послідовного підсумовування слідів багатьох навантажень або великогочисла термінових і відставлених ефектів. У кумулятивному тренувальному ефектівтілюються біохімічні зміни, пов'язані з посиленням синтезу нуклеїнових кислоті білків, спостережувані протягом тривалого періоду тренування. Кумулятивнийтренувальний ефект виражається в приросту показників працездатності йполіпшенні спортивних результатів.

3.Закономірності розвитку біохімічної адаптації й принципи тренування

Розвитокадаптації під впливом тренування із всі зростаючими фізичними навантаженнямиописується добре відомої в біології залежністю «доза — ефект».Невеликі фізичні навантаження, які ще не досягають граничної величини стимулу,достатньої для збудження адаптаційних змін в організмі, не будуть стимулюватирозвиток тренуємої функції й тому ставляться звичайно до категорії неефективнихнавантажень. Для забезпечення вираженого приросту тренуємої функції під впливомпевного виду фізичного навантаження її величина повинна перевищувати граничнезначення. Дотримання цієї вимоги з метою розвитку необхідних адаптаційних змінпід впливом навантажень привело до появи принципу зверхобтяження в теоріїспортивного тренування. Відповідно до цього принципу, виражені адаптаційнізміни під впливом тренування відбудуться лише в тому випадку, якщо обсяг йінтенсивність навантаження будуть у достатньому ступені обтяжувати тренуємуюфункцію й спонукувати неї до розвитку.

Підвищенаінтенсивність функціонування провідних систем й окремих органів при тренуванністворює необхідний стимул для прискорення процесів енергетичного обміну йпосилення синтезу нуклеїнових кислот і білків, що утворять ці органи й системи,і приводить із часом до розвитку необхідних структурних і функціональнихперебудов в організмі.

Існуванняграничного значення навантаження й самого феномена зверхобтяження в процесітренування пов'язане з тією обставиною, що розвиток адаптаційних змін ворганізмі у відповідь на будь-яке нове й досить сильний вплив забезпечуєтьсядвома різними функціональними системами: по-перше, системоювнутрішньоклітинного енергетичного обміну й пов'язаних з ним функційвегетативного обслуговування, які специфічно реагують на даний вид впливу,строго пропорційно його силі; по-друге, гормональними симпато-адреналовою ігіпофізарно-андренокортикальною системами, які неспецифічно реагують увідповідь на всілякі подразники й включаються в дію лише тоді, коли сила цихподразників перевищує певний граничний рівень. Така неспецифічна реакція надосить сильний подразник одержала назву «синдром стресу», аподразники, які викликають таку реакцію, звичайно позначаються як стрес-факторий стресори. У ролі стресора, що діє в процесі тренування, можуть виступати нетільки фізичні навантаження, але й інші зовнішні фактори: біокліматичні,фармакологічні, психогенні, соціальні й т.п.

Виникненнязагального адаптаційного синдрому у відповідь на застосовувані в тренуванніфізичні навантаження веде до збудження важливих вегетативних центрів й, якнаслідок, — до збудження симпато-адреналової і гіпофізарно-адренокортикальноїсистем. У результаті посилення такого роду гормональної активності в крові йтканинах підвищується концентрація катехоламінів і глюкокортикоїдов. Обидва цігормональні фактори мають широкий діапазон дії, зокрема сприяють мобілізаціїенергетичних і пластичних ресурсів організму. Таким чином, фізичненавантаження, що досягає стресового рівня, викликає в організмі генералізовануреакцію мобілізації, що полегшує виникнення необхідних адаптаційних змін утренуємих функціях.

Якпоказують результати проведених досліджень, граничне навантаження, достатня дляактивації симпато-адреналової і гіпофізарно-адренокортикальної систем,становить близько 50-60 % індивідуального МСК. Це означає, що для того щобвикликати прогресуючі адаптаційні зміни в організмі, величина застосовуваної впроцесі тренування навантаження не повинна бути нижче значень ПАНО.

Коливеличина застосовуваного навантаження перевищить граничне значення, будь-яка їїзміна в досить широкому діапазоні буде супроводжуватися пропорційнимзбільшенням тренируемой функції. У цьому діапазоні ефективних навантажень стаєможливим досить точне керування станом спортсменів. Однак можливості збільшеннязагального обсягу виконуваних навантажень і безперервного росту тренуємихфункцій небезмежні. У кожному конкретному випадку існує індивідуальна межаадаптації відносно даної функції або організму в цілому. У міру наближення доцієї межі темпи приросту провідної функції поступово сповільнюються й припевній величині навантаження припиняються зовсім. При завданні величининавантаження понад цей граничний рівень виникає парадоксальна реакція: зізбільшенням ступеня впливу навантаження відповідна реакція організмузнижується. Така реакція характерна для зриву адаптації, тобто для розвиткустану перетренованості. Граничні навантаження, як правило, мають місце назмаганнях і контрольних тренуваннях, але вони не можуть використатися часто,оскільки швидко приводять до виснаження домінантних систем, відповідальних заадаптацію.

Індивідуальнатерпимість граничних навантажень найбільшою мірою визначається адаптаційнимрезервом симпато-адреналової і гіпофізарно-адренокортикальної систем.Високотреновані спортсмени, що мають високу межу адаптації, відрізняютьсябільше економічною реакцією з боку симпато-адреналової системи, але здатнідосягти значно більше високих максимальних концентрацій катехоламінів у крові.

Залежність«доза — ефект», що визначає співвідношення між обсягом виконаноїтренувальної роботи й приростом тренуємої функції, може бути використана длякількісної оцінки адаптації до фізичних навантажень. Теоретично можливі п'ятьосновних типів взаємозв'язку між змінами тренуємої функції й обсягом виконаногонавантаження. У початковій стадії розвитку адаптації залежність «доза — ефект» представлена експоненціально зростаючої кривої, у звичайних умовахтренування — прямою лінією, що, як і зростаюча експонента, указує на те, щомежі адаптації ще не досягнуті й можна продовжувати нарощування обсягувиконуваної роботи.

Колив тренуванні застосовуються навантаження, близькі до граничних, залежність«доза — ефект» перетворюється з лінійної залежності в постійну звиходом на насичення.

Обережністьнеобхідно дотримувати при тренуванні в діапазоні граничних навантажень, дезалежність «доза — ефект» має вигляд параболічної кривої. У ційобласті навантажень приріст розвиває функции, що, припиняється. Якщо післяцього обсяг застосовуваних навантажень продовжує зростати, то виявляєтьсяпомітне зниження тренувального ефекту. Це положення наочно ілюструють дані прозміни величини загального Про2-дол-га залежно від обсягу виконаної тренувальноїроботи анаеробної спрямованості. Вершина параболічної залежності, що вказує назначення обсягу інтервальних навантажень, що дозволяє найбільшою мірою впливатина анаеробні функції, перебуває на рівні 240 годин у рік. У більшому обсязі цінавантаження вже не сприяли розвитку анаеробної ємності організму й приводилидо зниження тренувального ефекту.

Зниженнятемпів розвитку адаптації з ростом обсягу виконуваної тренувальної роботи можебути відвернено зміною умов тренування, а також характеру й величинитренувального навантаження.

Крімпринципу зверхобтяження, безпосередньо пов'язаного з аналізом залежності«доза — ефект», у теорії спортивного тренування постулються й іншіпринципи, засновані на закономірностях біологічної адаптації. До них насампередварто віднести такі принципи (Волков Н.И., 1986): специфічності, оборотностідії, позитивної взаємодії, послідовної адаптації, циклічності.

Принцип  специфічності   постулює,  що найбільш   виражені адаптаційні зміни під впливомтренування відбуваються й функціональних системах, найбільшою мірою щонавантажують і виконанні фізичного навантаження. Відповідно до характеру йвеличиною обраного  навантаження  в організмі формується домінуюча система,гіперфункція  якої забезпечує розвиток адаптації.  Ця навантажувати система,що, забезпечує в організмі переваги в пластичному й енергетичному обміні впорівнянні з органами й системами, які безпосередньо не пов'язані з виконаннямданого навантаження.

Упроцесі тренування надмірна по своїй напруженості адаптація до певного видунавантаження в якийсь момент часу може викликати виснаження функціональнихрезервів домінуючої системи й послабити роботу інших систем, безпосередньо непов'язаних з реакцією на навантаження (цей стан позначається якперетренування). Тому поряд з вибірковістю впливу на «провідні»(домінантні) функції в процесі тренування необхідне забезпечення регулярноїзміни спрямованості впливу, що тренує, щоб досягти ефективної й всебічноїадаптації організму до всіх факторів, які проявляють свій вплив в умовах даноговиду спорту.

Принципоборотності дії заснований на мінливості адаптаційних змін в організмі,викликаних тренуванням у певному виді навантажень, тому що після припинення діїфізичного навантаження або при перерві в тренуванні позитивні структурні йфункціональні зрушення в домінуючій системі поступово знижуються й зникають.

Найбільшнаочна дія цього принципу проявляється на прикладі відставленого тренувальногоефекту, спостережуваного після фізичного навантаження. У цьому випадкувикликані в сфері енергетичного обміну зміни швидко повертаються до вихідногорівня й у певний момент часу перевищують його (це підвищення є фазоюсуперкомпенсації). По завершенні фази суперкомпенсації показники енергетичногообміну, випробовуючи періодичні коливання, поступово приходять у норму.Виходячи із зазначеної закономірності відбудовних процесів треба, що длярозвитку адаптації процес тренування не повинен перериватися, а повторнінавантаження повинні задаватися у фазі суперкомпенсації (мал. 2). Принципоборотності дії повністю співвідноситься до випадку кумулятивних тренувальнихефектів. Висока працездатність, досягнута протягом тривалого періодутренування, знижується після припинення тренування або при зменшенні їїнапруженості.

/>/>Принцип позитивноївзаємодії полягає в тім, що кумулятивний ефект, що виникає після багаторазовогоповторення навантаження, не є простим додаванням деякого числа термінових івідставлених тренувальних ефектів. Кожне наступне навантаження впливає наадаптаційний ефект попереднього навантаження й можуть видозмінювати його. Якщорезультат такого підсумовування тренувальних ефектів приводить до посиленняадаптаційних змін в організмі, то має місце позитивна взаємодія. Якщо кожненаступне навантаження зменшує ефект від попередньої, то відбувається негативнавзаємодія тренувальних ефектів. І, нарешті, якщо наступне навантаження помітноне впливає на тренувальний ефект від попереднього навантаження, тоспостерігається нейтральна взаємодія. Ефективна адаптація протягом тривалогоперіоду тренування може бути досягнута тільки при позитивній взаємодії міжокремими навантаженнями. На тренувальні ефекти фізичних навантажень можутьвпливати й інші неспецифічні фактори тренування, зокрема харчування, фізіотерапевтичній фармакологічні засоби, біоклиматичні умови й т.д. Ці додаткові факторипосилення адаптації до фізичних навантажень можуть бути успішними, якщо їхніспецифічні ефекти будуть позитивно взаємодіяти із тренувальними ефектаминавантажень.

Принциппослідовної адаптації заснований на досить вивчених фактах гетерохронізму(різночасності) біохімічних змін в організмі, що виникають при тренуванні. Так,при розвитку термінового тренувального ефекту на однократну дію фізичногонавантаження найбільш швидкі адаптаційні зміни в окремих енергетичних системахвиявляються з боку алактатної анаеробної системи, потім — у системі анаеробногогліколізу, а найбільш уповільнена реакція відзначається з боку процесівмітохондріального дихання й окисного фосфорелювання. У період відновлення післязакінчення вправи найбільше швидко досягається суперкомпенсація змістукреатинфосфату в м'язах, потім — глікогену й, нарешті, — ліпідів і білків, щоутворять субклітинні структури. У процесі довгострокової адаптації найбільше швидкозмінюються показники потужності біоенергетичних процесів, потім — енергетичноїємності й лише на заключній стадії адаптації помітно поліпшуються показникиметаболичної ефективності.

Принципциклічності виходить із фазного характеру адаптаційних процесів в організмі притренуванні, а спостережувані зміни у швидкості розвитку адаптації з бокупровідних функцій мають різну амплітуду й довжину хвилі. Для розвитку адаптаціїтренувальні ефекти різних навантажень повинні підсумуватися за певнимиправилами, створюючи деякий завершений цикл впливу на провідні функції. У цьомувипадку цикл варто повторити багаторазово протягом деякого періоду тренування,коли вирішується певне педагогічне завдання. З таких тривалих циклівтренування, що послідовно поміняють один одного від етапу до етапу відповіднодо закономірного розвитку адаптації в провідних функціях й якостях, складаютьсяцикли вищого порядку, що розділяють «ключові» моменти участіспортсменів у найбільш відповідальних змаганнях.

4.Оборотність адаптаційних змін при тренуванні

Оборотнийхарактер адаптаційних змін, що виникають у відповідь на застосовуваненавантаження, найбільше яскраво проявляється у феномені суперкомпенсації.Звичайно затверджується, що позитивний тренувальний ефект досягається тільки втому випадку, якщо повторне навантаження буде задаватися у фазісуперкомпенсації після попереднього навантаження.

Прикороткочасних інтервалах між повторними навантаженнями, недостатніми длявиникнення суперкомпенсації, як і при занадто тривалих інтервалах, при якихвикликані навантаженням зрушення встигають повернутися до норми, не може бутидосягнуте прогресуюче збільшення адаптаційних змін в організмі. Слід зазначити,що повною мірою правило повторного навантаження у фазу суперкомпенсаціїзастосовно тільки до більших циклів тренування — тижневим або навіть місячним.У межах окремих тренувальних занять і мікроциклів тренування це правилодотримувати необов'язково. У даних тимчасових рамках головне завданнятренування зводиться до того, щоб повніше завантажити провідну функцію й цимстимулювати подальше розгортання адаптаційних процесів в організмі звідставленим досягненням більше вираженої фази суперкомпенсації. Тому наокремих тренувальних заняттях або в окремі мікроцикли тренування, де повторнінавантаження задаються у фазу неповного відновлення, має місце прогресивнезниження показників побудови тренування.

Укожному мікроциклі тренування повторні навантаження задаються при неповнімвідновленні, що веде до вираженого зниження показників провідної функції. У тойже час відпочинок між окремими циклами тренування забезпечує досягненнясуперкомпенсації провідної функції. Тому з кожним черговим повторенняммікроциклу помітне посилення тренувального ефекту.

Найбільшечітко оборотність адаптаційних змін, що відбуваються в організмі присистематичному застосуванні інтенсивних навантажень, проявляється в показникахкумулятивного тренувального ефекту. Помітне поліпшення показників провідноїфункції втрачається після припинення тренування приблизно з тією же швидкістю, зякою воно зростало у період застосування навантажень. Для досягнення вираженогополіпшення більшості біоенергетичних показників звичайно потрібно 4-8 тижнівтренування. Зниження цих показників після припинення тренування до вихідногорівня відбувається приблизно в ті ж строки.

Розвитокдеадаптації в період після припинення тренування відбиває особливості режимів,що застосовувалися, тренувальної роботи. При частому повторенні тренувань ізбільшим нарощуванням навантаження від заняття до заняття приріст показниківпровідної функції відбувається швидко, але настільки ж швидко знижується післязменшення або припинення навантажень. При поступовому й тривалому нарощуваннітренувальних навантажень приріст показників провідної функції і їхній регрес уперіод зниження або припинення навантаження відбувається більш повільно.

Дляпідтримки тренуємої функції на досягнутому рівні після зміни загальноїспрямованості роботи досить зберегти спрямованість навантажень, щозастосовувалися в напружений період на одним-двох заняттях у тиждень.

Поновленнятренування після досить тривалої перерви веде до відновлення рівня тренуємоїфункції приблизно з тією же швидкістю, що й у попередні тренувальні періоди.Однак якщо її зниження при перервах у тренуванні буде занадто більшим і длявідновлення спортивної форми буде потрібно форсувати навантаження, то швидконаступить виснаження адаптаційних резервів організму, що приведе до зниженняпрацездатності й погіршенню спортивних досягнень. Так, у двох бігунів насередні дистанції протягом трьох років тренування регулярно вимірялися величиниМСК на різних етапах сезонної підготовки. У перший рік тренування один зіспостережуваних спортсменів через травми й простудні захворювання змушений бувнаприкінці сезону на три місяці припинити заняття, що викликало зниження йогопоказників МСК на 14,3 мол   кг-1*хв-1(з 66,2 до 51,9 молкг-1*хв-1). Прагнучи заповнити змушена перерва впідготовці, він на початку наступного сезону форсував навантаження й незабаромзнову досяг втраченого рівня максимальної аеробної потужності. Однак форсованітренування тривали протягом усього сезону, і, як наслідок, показники аеробноїпрацездатності спортсмена неухильно знижувалися. Форсування підготовки знаступним падінням працездатності повторилося й у третьому сезоні. Незадоволенийрезультатами своїх виступів, спортсмен припинив заняття бігцем. В іншогоспортсмена, у підготовці якого не відзначалося невиправданого нарощуваннянавантажень і не було різких перепадів у рівні максимальної аеробноїпотужності, рівень спортивної працездатності був стабільно високим іполіпшувався від сезону до сезону.

Наведенийприклад показує, що багаторазове повторення циклів «адаптація — реадаптація» має високу функціональну «вартість» і виснажуєрезервні можливості організму. Найбільш ефективним шляхом адаптації єтренування з постійно застосовуваними адекватними по величині навантаженнями напровідну функцію, що сприяє підтримці її на стабільно високому рівні.

Основніпричини, що обумовлюють оборотність адаптації в ході тренування, пов'язані ізвнутрішньоклітинними механізмами активації генетичного апарата. Зниження генноїактивності при припиненні тренування викликає зменшення швидкості синтезунуклеїнових кислот і білків, а також посилення розпаду бездіяльнихвнутрішньоклітинних структур. Посилення цих процесів, «стираючих»сліди попереднього тренування, що стирає, і активуючий розвиток деадаптации,служить важливим біологічним пристосуванням, виробленим у процесі еволюції.Усунення не використовуваних біологічних структур вивільняє пластичні ресурсиорганізму й створює можливість використання їх для формування нових адаптаціїза участю вже інших функціональних систем.

5.Циклічність розвитку адаптації в процесі тренування

Адаптаційнізміни в організмі, що виникають у результаті тренування, носять фазнийхарактер. Закономірна стадійність у посиленні процесів енергетичного обміну,спостережувана під час м'язової діяльності й у період відновлення післязавершення роботи, проявляється в наявності періодів відновлення, стаціонарногостану, різних стадій стомлення й суперкомпенсації. При розвитку довгостроковоїадаптації спостерігається постійна зміна періодів різкого посиленняенергетичних витрат у момент фізичних навантажень із наступною активацієюгенетичного апарата й посиленням синтезу специфічних білків, що в підсумкуприводить до збільшення потужності тренуємої функції. Для того щоб домогтисявираженого адаптаційного ефекту в процесі тренування, варто виконувати двінаступні умови.

По-перше,забезпечити необхідний захід впливу на кожну із провідних функцій. У більшостівидів спорту рівень досягнень визначається декількома факторами або провіднимифункціями. Оскільки тренувальні навантаження, що сприяють розвитку цих функцій,можуть виявляти негативні взаємодії, їх варто розділяти за часом застосування,тобто в кожнім окремому тренувальному занятті повинні застосовуватисянавантаження того самого впливу. Тому для того щоб «проробити» всіпровідні функції, необхідно плановану тренувальну роботу розділити на рядпослідовних занять, зв'язаних у єдиний цикл. У цьому тренувальному циклізаняття повинні чергуватися таким чином, щоб термінові ефекти кожногонаступного заняття не робили негативного впливу на відставлений тренувальнийефект попереднього навантаження. Наприклад, якщо в тренуванні бігунів накороткі дистанції в перший день циклу задається навантаження, що сприяєрозвитку алактатної анаеробної потужності, то в наступні дні на тлі відновленняцієї функції можуть виконуватися тренувальні навантаження, що сприяютьпідвищенню гліколітичної анаеробної або аеробної здатності.

По-друге,загальний вплив фізичного навантаження в окремих тренувальних заняттях абомікроциклах тренування не повинне перевищувати припустимого обсягу, за якимтреба непоправне вичерпання адаптаційного резерву й різке вповільненняшвидкості протікання відбудовних процесів в організмі. Досягти цієїадаптаційної межі можливо й у рамках одного тренувального заняття. Однак такістресові навантаження можуть викликати зрив адаптації через виснаженняпровідної функції, що обумовлює пристосування до даного типу навантажень.Більше ефективний шлях — це застосування неграничних по обсязі тренувальнихнавантажень, що забезпечують розвиток необхідні структурних і функціональнихзмін в організмі

Виконаннязазначених умов у підготовці спортсменів приводить до появи елементарних(тижневих) мікроциклів тренування що  складаються, як правило, з 5-7тренувальних днів. Кожен мікроцикл тренування дозволяє досягти необхідноївеличини впливу на всі «провідні» функції, що забезпечують розвитокспецифічної адаптації до даного типу навантажень. Залежно від перевагинавантажень певного типу й послідовності їхнього застосування кожен мікроциклтренування має строго певну спрямованість на розвиток яких-небудьфункціональних властивостей і фізичних якостей спортсмена. Повна адаптація довпливу мікроциклу тренування певної спрямованості звичайно виникає після3-4-кратного його повторення

Тренувальнімікроцикли розрізняються по величині впливу, що досягає, і його акцентуванню нарозвиток однієї із провідних функцій або якої-небудь якості. По характеріпобудови мікроцикли тренування розділяються на кілька типів: що втягують,ударні, розвантажувальні (відбудовні), що тонізують або підводять.

Кілька  безупинно   повторюваних   мікроциклів   тренування, що забезпечують рішенняпевного педагогічного завдання й, що приводять до розвитку специфічноїадаптації до фізичних навантажень певного виду, становлять окремі етаписезонної підготовки — мезоцикли. На кожному етапі відбувається зміна основноїспрямованості застосовуваних засобів і методів тренування, а отже, і змінавідповідальної за адаптацію домінантної системи. Залежно від цього етапитренування прийняті підрозділяти на що втягують, основні (базові),контрольно-підготовчі, передзмагальні, змагальні й проміжні.

Рядетапів тренування, на яких підтримується та сама загальна спрямованість впливузастосовуваних тренувальних навантажень, становлять період тренування — макроцикли. У сезонному циклі підготовки спортсменів більшості видів спортувиділяють підготовчий, змагальний  і перехідний періоди — макроциклитренування. Загальна картина динаміки розвитку адаптації провідної функції наокремих етапах і періодах річного циклу тренування, де відбувається змінаспрямованості впливу, що тренує,  застосовуваних засобів і методів, тобто змінахарактеру адаптаційних перебудов організмі, представлена на мал. 3.

/> <td/> />
Укожного спортсмена існує індивідуальна межа адаптації до впливу фізичнихнавантажень певного типу. При використанні спрямованих інтервальних навантаженьна якому-небудь етапі підготовки адаптаційних перебудов в організмі поступовозменшується й продовження застосування цього виду навантажень уже не забезпечуєприросту результатів. Подальший розвиток тренованості можливо в цьому випадкулише шляхом зміни характеру стимулу, що тренує, при якому розвиток адаптаціївідбувається по іншому напрямку за рахунок розвитку інших функцій й якостей

 Розвитокадаптації до обраного виду навантажень у часі має вигляд кривої з вираженоюлагфазою (фазою мовчання), фазою розгону й фазою вповільнення. Тривалістьлагфази визначається часом, необхідним для встановлення домінування даноїфункціональної системи над іншими провідними функціями, які можуть брати участьу забезпеченні розвитку адаптації до обраного виду впливів, що тренують. Фазарозгону відбиває зростання швидкості адаптаційних змін в організмі в мірузвуження спрямованості впливу застосовуваних навантажень на домінуючу функціюабо якість. Фаза вповільнення обумовлена вичерпанням адаптаційного потенціалуфункціональної системи, що домінує в розвитку адаптації до даного видунавантажень. Послідовна зміна домінуючих факторів у процесі тренуваннязабезпечує безперервне підвищення тренованості з поступовим наближенням доіндивідуальної межі фізичної працездатності. У міру наближення до цієї межішвидкість розвитку адаптації поступово сповільнюється.

Оцінитиступінь досконалості адаптації відносно тренування з використанням інтервальнихнавантажень можливо по швидкості зміни показників провідної функції в ходіпідготовки (кінетична досконалість). Зміна величини приросту показниківпрацездатності у відповідь на зміну величини тренуємого стимулу (кількостівиконаної роботи) докладно вивчено німецькими вченими Майдорном і Меллеровичемще в 1972 р. У процесі досліджень чотири досить близькі за рівнемпідготовленості групи випробуваних тренувалися протягом чотирьох тижнів навелоергометрі з використанням інтервальних навантажень рівної інтенсивності,але розрізняються по сумарному обсязі: перша група виконувала за тижденьтренування близько 6000 кпм роботи, друга — близько 18000, третя — близько 36000,четверта група -близько 60 000 кпм.

Ефективністьадаптації, досягнутої за 4 тижні інтервального тренування, оцінювали повеличині відносного приросту працездатності, що доводиться на одиницю виконаноїроботи (на кожні 1000 кпм навантаження). Ефективність адаптації, досягнутої за4 тижні тренування, знижується зі збільшенням обсягу виконаної тренувальноїроботи. Найбільша ефективність адаптації була в групі, що виконала найменшукількість роботи, і помітно нижче в групі, що виконала найбільший обсяг навантажень.Виходячи з результатів проведеного експерименту автори прийшли до наступнихвисновків:

·    ефективністьадаптації, що досягає в процесі тренування, екс­поненціально знижується зізбільшенням обсягу виконуваного навантаження;

·    при однаковій  кількості  виконаної тренувальної  роботи
 найбільша ефективність адаптації досягається за рахунок збільшення
 інтенсивності навантаження;

·    спідвищенням рівня тренованості ефективність адаптації
 знижується;

·          найбільшаефективність адаптації відзначається при використанні тренувальних навантаженьвисокої інтенсивності протягом щодо коротких проміжків часу (від 3 до 4тижнів), а також при дуже напруженому тренуванні випробуваних з низькимвихідним рівнем працездатності.

Кінетичнадосконалість адаптації до фізичних навантажень, тобто швидкість розвиткуадаптаційних змін у відповідь на тренування певного виду є, очевидно, генетичнообумовленим властивістю. Про це, зокрема, свідчить той факт, що видатніспортсмени, що досягли висот спортивної майстерності в обраному виді вправ,відрізняються від менш тренованих спортсменів темпами приросту результатів ужена початкових етапах підготовки. При досягненні найвищого рівня результатівспортсмени високої кваліфікації відрізняються високою стабільністю показниківпрацездатності при впливі різних видів навантажень. Це означає, що з ростомспортивної майстерності ефективність адаптації, що розвивається в процесітренування, помітно знижується. тренування, Що Відбуваються в організмі підвпливом, в обраному виді спорту структурні й функціональні перебудови, щообумовлюють досконалість його пристосування до фізичних навантажень, одночасноє гальмом для подальшого розвитку адаптації в даному напрямку. Тому назавершальному етапі тренування особливого значення набуває пошук нових, нетрадиційнихзасобів і методів підготовки, які можуть забезпечувати подальший рістпрацездатності й спортивних досягнень. Цю проблему необхідно враховувати прирішенні питань підготовки висококваліфікованих спортсменів, що пройшлибагаторічне тренування в обраному виді спорту й високої ступені, що досягло,адаптації до впливу звичайних засобів і методів тренування.

Списоквикористаної літератури

Волков Н.И., Несен Э.Н., Осипенко А.А., Корсун С.Н. Биохимия мышечной деятельности. – К.: Олимпийская литература, 2000. – 504с. Явоненко Л.В., Яковенко Б.В. Биохимия. – Сумы: Университетская книга, 2001. – 371с. Меньшиков В.В., Волков Н.И. Биохимия. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – 384с.