Реферат: 1933г. Трагедия голода на Украине (1933: Трагедія голоду)

Укрзалізниця

ДніпропетровськийДержавний Технічний

УніверситетЗалізничного Транспорту

<img src="/cache/referats/12299/image001.gif" v:shapes="_x0000_s1026">

РЕФЕРАТ

по предмету: Історія України

1933:Трагедія голоду

 

Виконала: Роменська І. Є.

Шифр:                00-ЕП-224

Дніпропетровськ

2001рік

ЗМІСТ

 TOC o «1-1» ВСТУП… PAGEREF _Toc500124896 h 3

В. І. ЛЕНІН ПРО СОЦІАЛІСТИЧНУ ПЕРЕБУДОВУ СЕЛА… PAGEREF _Toc500124897 h 5

ВІДСТУП ВIД ЛЕНІНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ… PAGEREF _Toc500124898 h 12

ТРИ РОКИ ПРОДРОЗКЛАДКИ… PAGEREF _Toc500124899 h 19

КОМІСІЯ МОЛОТОВА В ДІЇ… PAGEREF _Toc500124900 h 29

НАСЛІДКИ ГОЛОДУ… PAGEREF _Toc500124901 h 35

ВИСНОВОК… PAGEREF _Toc500124902 h 41

ЛІТЕРАТУРА… PAGEREF _Toc500124903 h 42

ВСТУП

Понад півстоліття трагедія 1933 року перебувалапоза увагою істориків. Настав час звернутися до цієї раніше за­бороненої теми.Правда про голод, якою б вона не була страхітливою, потрібна не лише тим, хтопережив його, а й молодому поколінню.

Про голод 1933 року у світі знали давно.Література на цю тему в західних країнах налічує сотні назв. До піввіковоїрічниці конгрес США утворив «Комісію по голоду на Украї­ні», яка провела ізадокументувала опитування багатьох очевидців.

Переконливої відповіді на питання пропершопричини голоду американська комісія не дає. Перелічуються різні фактори:дезорганізація виробництва, непосильні для селян хлібозаготівлі, надмірнийхлібний експорт, небажання кол­госпників працювати в громадському господарстві,конфіс­кація властями продовольчих запасів у відповідь на цей саботаж. Протенеясно, якою мірою кожний із них вплинув на економічну катастрофу, яка сталася1932 року і виклика­ла голод з мільйонними жертвами. Власне кажучи, голоднавіть не розглядається на Заході як результат економічних прорахунків. Комісіяконгресу США тяжіє до ірраціональ­ного уявлення про організованийголод-геноцид, спрямова­ний своїм вістрям проти українського народу як етносу.Таке уявлення відповідає «надзавданню», поставленому конгрес­менами: «полегшитиамериканській громадськості краще розуміння радянської системи шляхом викриттяролі Рад в організації голоду». Тут явно простежується спроба закріпити усвідомості американців образ «імперії зла».

Кілька вступних зауважень. Винесені роз­думипро голод 1933-го грунтуються на фактичному матеріалі, який взято з архівнихджерел українського походження.

Наведені тут положення не безспірні. Урефераті часто цмтуватимуться документи головної дійової особи в трагедії 1933року — Й. В. Сталіна, проте тільки ті, які він особисто сам бажав побачитиопублікованими.

І останнє зауваження: аби зрозуміти, щотрагедія голоду була результатом тодішнього політичного курсу, наслідкомпідміни ленінізму сталінізмом у перетвореннях у сільському господарстві, требавідкинути стереотипні уявлення про економічну політику і проаналізувати її, починаючиз пер­ших років Радянської влади.

В. І. ЛЕНІН ПРО СОЦІАЛІСТИЧНУПЕРЕБУДОВУ СЕЛА

К. Маркс і Ф. Енгельс були переконані:товарне виробництво і ринок, які обслуговували всі експлуататорські формації ідосягли розквіту в умовах буржуазного ладу, з соціалізмом несумісні. Звідсивипливав висновок: після Пролетарської революції товарообмін поступиться місцемпродуктообміну, а грошовий облік — обліку суспільної пра­ці безпосередньо вробочому часі. Зримо яскравий опис відносин усуспільненого господарства здрібним селянським виробництвом, що не підлягало усуспільненню, дав В. І. Ленін уброшурі «До селянської бідноти» (травень 1903р.): «Коли робітни­чий класпереможе всю буржуазію, тоді він відніме землю у великих хазяїв, тоді вінорганізує на великих економіях товариське господарство, щоб землю оброблялиробітники разом, спільно, обираючи вільно довірених людей у розпо­рядники,маючи всякі машини для полегшення роботи, пра­цюючи позмінно не більше восьми(а то й шести) годин на день кожний. Тоді й дрібний селянин, який захоче щепо-старому сам господарювати, господарюватиме не на ринок, не на продаж першомустрічному, а на товариства робітни­ків: дрібний селянин постачатиме товариствуробітників хліб, м'ясо, овочі, а робітники будуть без грошей давати йомумашини, худобу, добрива, одяг і все, що йому потріб­но». В аграрній програміпартії більшовиків, на основі якої було написано цю популярну брошуру, соціалістичнаперспекти­ва для села пов'язувалася з утворенням на базі експропрі­йованоїпоміщицької власності великих державних госпо­дарств під керівництвом Раддепутатів від сільських робіт­ників. Економічні зв'язки між сільськимирадянськими гос­подарствами та промисловістю мали здійснюватись у нетоварнійформі, шляхом продуктооб­міну.

Та величезна більшість селян бажалазрівняльного поді­лу земель. І тому наприкінці серпня 1917р. В. І. Ле­нінвисловився за те, щоб партія пішла на поступки дрібно­буржуазному селу ізадовольнила його вимогу про оголошення державних, поміщицьких, селян­ських таінших земель всенародним надбанням, їх безвід­платне відчуження і перехід укористування всіх трудящих на зрівняльній основі. По суті, партія більшовиківбрала на озброєння есерівську аграрну програму. Соціалізація зем­лі булаузаконена Декретом про землю.

Здійснювані за Декретом про землю аграрніперетво­рення були історично прогресивні. Передачею землі в без­оплатнекористування і забороною її куплі-продажу Радян­ська влада захищала трудящихселян від визискування. Безземельне і малоземельне селянство України одержалоблизько 15млн. десятин землі, 600тис. коней, 800тис. голів великої рогатої худоби.Склалася нова соціально-класова структура села. Кількість бідняцькихгосподарств зменшила­ся з 58% (перед революцією) до 33% у 1923р. Питома вагасереднього селянства збільшилася, відповідно, з З0% до 63%. Частка куркульських господарств скоротиласяз 12% до 3%. В. І. Ленін так коментував результати аграр­ної революції:«Селянство стало далеко більш середнім, ніж раніше, суперечності згладились, земляподілена в корис­тування далеко більш зрівняльне, куркуль підрізаний і взначній частині експропрійований — у Росії більше, ніж на Україні, в Сибіруменше».

Аграрні перетворення перших років Радянськоївлади привели до того, що за нових умов класові позиції всього селянства почавуособлювати середняк. Середняцькими стали майже половина бідняць­ких господарстві три чверті куркульських. Куркульський клас, який почав формуватися ще вдореволюційному селі, перетворився на прошарок всередині селянства.

Соціалістичне будівництво у перші рокиРадянської вла­ди здійснювалося на воснно-комуністичних засадах. Системавоєнного комунізму передбачала продуктообмін між міс­том і селом при забороніторгівлі, націоналізацію всієї про­мисловості, включаючи дрібну, встановленняпрактики за­мовлень-нарядів на державних підприємствах при макси­мальній централізаціїуправління промисловістю (главкізм), поступове згортання грошового обігу. Однаквже в умовах переходу до мирного будівництва було прийнято рядвоєнно-комуністичних дек­ретів, спрямованих на дальше згортання сфери грошовогообігу.

Радянський уряд прагнув налагодити «державнуоргані­зацію розподілу продуктів замість приватної торгівлі, тоб­то державнузаготівлю і доставку хліба в міста, промисло­вих продуктів на село». Положенняпро витіснення торгів­лі планомірно організованим розподілом у рамках спожив­чо-виробничихкомун увійшло до підготовленого Леніним начерку проекту нової партійноїпрограми. В умовах роз­рухи у промисловості обмін між містом і селом набув фор­мипродовольчої розкладки, коли всі товарні лишки заби­рали у селян майжебезкоштовно. Селянські маси реагували на продрозкладку скороченням обсягувироблюваної продукції. І тоді, щоб запобігти цьому, VIII з'їзд Рад у грудні1920р. висловився за встановлення кожному селянському господарству обов'язковихзавдань по засіву. Цей крок (ні­коли не реалізований) був таким же логічнимпродовжен­ням продрозкладки, як і заборона торгівлі.

Пануючі у партії воєнно-комуністичніуявлення про со­ціалістичне майбутнє села знайшли відображення у програ­міРКП(б), яку прийняв у березні 1919р. VIII партійний з'їзд. Написаний Ленінимаграрний пункт програми називав такі найважливіші заходи по організаціївеликого землероб­ства: влаштування державних економій — радянських госпо­дарств,а також сприяння селянам в організації колективних господарств — сільськогосподарськихкомун, громад (арті­лей) і товариств для громадського обробітку землі. Колипереважна більшість поміщицьких маєтків була поділе­на між селянами, ворганізації колгоспів Ленін побачив єдино можливий шлях переходу відземлеробства дрібного, товарного до землеробства великого, нетоварного — комуністичного.

Після виходу з війни партія не збираласявідмовлятися від воєнно-комуністичних методів. Схвалений VIII з'їздом Рад планГОЕЛРО мав виконуватися перш за все за рахунок розкладки з селянськихгосподарств. Сподіваючись на те, що продрозкладка 1920/21 року дасть до 300млн. пудів хліба, В. І. Ленін на цьому з'їзді зауважив: «Без такого фон­дунеможливо відбудувати промисловість країни, неможли­во думати про відродженнятранспорту, неможливо навіть підходити до великих завдань електрифікаціїРосії».

Життя показало, однак, що селяни не мирилисяз прод-розкладкою, забороною торгівлі, директивним плануван­ням посівних площ.Все це йшло врозріз з їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилася, селянськеневдово­лення набуло гострих форм. Стягнення продрозкладки про­ходило звеличезними труднощами. У хлібовиробничих ра­йонах виник і поширився політичнийбандитизм. Зростання продовольчих труднощів поглибило господарську розруху.Продрозкладка, як відзначав В. І. Ленін, «стала основною причиною глибокоїекономічної і політичної кризи, на яку ми наткнулися весною 1921 року».

Прийняте у березні 1921р. рішення Х з'їздуРКП(б) про заміну розкладки продподатком було одностайно під­тримане партією.Разом з тим дозвіл на реалізацію селяна­ми лишків продукції, що випливав зцього рішення, викли­кав сумніви.

Рішення про заміну продрозкладки податкомбуло прин­циповим кроком на шляху впровадження економічної полі­тики, якасуперечила марксистській теорії, але відповідала реальностям життя. Ленiн починає розумiти,що потрiбен новий фактор усоціалістичній перспективі для села — кооперація. У робо­ті «Про продовольчийподаток», написаній 21 січня 1921р., Володимир Ілліч зауважує, що кооперація,як форма тор­гівлі, вигідніша і корисніша, ніж приватна торгівля, тому що вонаполегшує об'єднання, організацію мільйонів на­селення, а ця обставина, а своючергу, є гігантський плюс з точки зору дальшого переходу від державногокапіталіз­му до соціалізму. Сама ж кооперація дрібних товарови­робниківвважалася формою державного капіталізму: поза торгівлею вона існувати не могла.Магістральним напрямом у відноси­нах між містом і селом вважався не розвитокторгівлі, а безгрошовий продуктообмін на позаринковій основі. Мислився, якпізніше згадував голова Раднаркому, «якийсь безпосередній перехід без торгівлі,крок до соціалістичного продуктообміну».

У промові Володимира Ілліча на Всеросійськійпродо­вольчій нараді 16 червня 1921р. вперше з'являється термін «новаекономічна політика». Уперше тут припускається мож­ливість торгівлі не тільки вмісцевому обороті. Уперше пе­ред більшовиками ставиться завдання вчитисяторговельній справі, щоб мати можливість контролювати ринок. Нареш­ті, упершелунає заклик налагодити грошовий обіг.

Програмною є також доповідь про новуекономічну політику на VIII Московській губпартконференції 29 жовт­ня. У нійЛенін визнав, що товарообмінні операції перетво­рилися у звичайну купівлю-продажу,торгівлю, а ринок зор­ганізувався у межах всієї країни. Виходячи з цього, він закликавгосподарників пристосуватися до ринку. Йшлося, насамперед, про зміцненнягрошового обігу, організацію державної торгівлі, переведення націоналізованої промис­ловостіна комерційний, або господарський розрахунок. Однак поворот до торгівлі іринку, як і раніше, вважали від­ступом від можливого за інших обставинбезпосереднього, без використання товарно-грошових відносин, будівництва соціалізму.

Через кілька тижнів, у листопаді 1921р.Ленін дійшов висновку про принципову неможливість «безпосередньогосоціалістичного будівництва» у дрібноселянській країні. В інтересах зміцненнясоюзу двох класів трудящих, отже і в інтересах побудови соціалізму, треба буловстановити еконемічний обмін між містом і селом иа ринковій основі.

Воєнно-комуністична доктрина з її негативнимставлен­ням до індивідуальної власності, торгівлі і грошей супере­чила природіселянства. Поки вона ототожнювалася з соціа­лізмом, перспективи соціалістичногобудівництва на селі здавалися невизначеними. «Треба селянські маси перевести добудівництва, для них цілком чужого, яке вони не розу­міють і якому не можутьвірити»,- говорив Ленін на Мос­ковській губпартконференції в листопаді 1920р.Соціаль­ний склад комун, що створювалися у колишніх поміщицьких маєтках, частобув неселянським, а в малочисельних арті­лях переважали наймити й бідняки.Після аграрної революції село стало більш дрібнобуржуазним. Здавалося неймовірним,щоб середнє селянство у своїй масі добро­вільно відмовилося від щойно набутоївласності і об'єдна­лося в колективні господарства.

Еволюція традиційних для марксистів поглядівна торгів­лю і ринок, яка відбулася за перший рік непу, створила нову ситуаціюу питанні про соціалістичні перспективи села. Замість колгоспу, для якоговластивим було відчуження безпосереднього виробника од землі та інших засобівви­робництва, у центрі по-соціалістичному організованого сільського господарстваставав кооператив дрібних товаро­виробників. Кооперація цілком відповідаласелянській при­роді, а тому робила перехід до соціалізму простим, лег­ким і доступнимдля селянина.

Коли В. І. Ленін через тяжку хворобу залишивдержав­ні справи, він поспішив викласти партії свої нові погляди накооперативну форму власності при соціалізмі. Продиктована на початку січня1923р. стаття «Про кооперацію» починалася з найважливішої тези: у непіРадянська влада зробила поступку селянину як торговцю; саме з цього ви­пливає(зворотно тому, що думають) гігантське значення кооперації. Саме в коопера­ції,заявив Ілліч, знайдено міру поєднання приватного інте­ресу з інтересамидержави, міру підпорядкування приват­ного інтересу загальним інтересам, якараніше була каме­нем спотикання для багатьох і багатьох соціалістів. Звідсивипливав висновок першорядного значення: в умовах дик­татури пролетаріатупросте зростання кооперації тотожнє зростанню соціалізму. «А лад цивілізованихкооператорів,- уточнював Ілліч,- при суспільній власності на засоби вироб­ництва,при класовій перемозі пролетаріату над буржуа­зією — це є лад соціалізму».Жодної різниці між коопера­тивною і загальнонародною формами власності удержаві диктатури пролетаріату він не бачив.

Ідея про сумісність товарно-грошовихвідносин з соціалізмом є вагомим внеском Леніна у марксистське вчення.

ВІДСТУП ВIД ЛЕНІНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Впроваджена В. І. Леніним нова економічнаполітика — явище складне. В її основі — заміна продрозкладки подат­ком, дозвілвільного продажу селянами товарних лишків, допущення в економіку приватногокапіталу. Тривалість цих заходів визначалася часом існування багатоукладногогос­подарства. Проте в непі була ще одна важлива грань: запровадженнявартісних, товарно-грошових відносин безпосе­редньо в економіку соціалістичногосектора, відмова від военно-комуністичної моделі соціалізму, яка склалася вроки громадянської війни. У цьому розумінні тривалість непу не можелімітуватися рамками перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. ХочЛенін не встиг теоретич­но обгрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичнійді­яльності Радянського уряду з 1921р. було взято курс на відмову відвоєнно-комуністичних методів управління під­приємствами, на заміну їх методамиекономічними, госп­розрахунковими.

Однак і в практичній сфері Ленін невстиг реалізувати всі задуми. Зокрема, залишилася на папері думка про те, щогоспрозрахункові трести цілком відповідають за без­збитковість своїхпідприємств, а збанкрутоввні підприємства підлягають закриттю. Ця ідея єосновополож­ною в сучасній економічній реформі. В документі червне­вого(1987р.) Пленуму ЦК КПРС вона сформульована таким чином: держава не відповідаєпо зобов'язанням під­приємств. Нереалізований залишився і законопроект провнесення в бюджет процентних відрахувань з основних і оборотних капіталівгоспрозрахункових трестів. При Леніні, у жовтні 1922р., Раднарком двічі розглядавйого, щоразу виносячи позитивний висновок. За розпорядженням Воло­димира Ілліча 10 квітня 1923р.Рад­нарком за поданням Каменева затвердив цей документ. Однак законопроект пропроцентні відрахування з трестів­ських капіталів не знайшов у ньому місця, щоозначало від­мову від самофінансування трестів і повного госпрозрахун­ку.Замість плати за ресурси в бюджет почали відрахо­вувати промисловий податок,потім податок з обороту, тоб­то платежі, які не мали прямого зв'язку зрезультатами внутріпромислового господарювання. В них через відхилен­ня цін одвартості акумулювалися нагромадження інших га­лузей. Отже, з 1923р. оформиласязалежність майбутнього розгортання промисловості (індустріалізації) відбюджету.

Цей принциповий відступ від ленінськоїекономічної по­літики відбувся непомітно як для сучасників, так і для іс­ториків.В обрисах соціалізму, що будувався, знову стали помітні воєнно-комуністичніриси.

Яскравим прикладом зростаючого в народномугоспо­дарстві впливу адміністративного начала служить зовні непо­мітнатрансформація ленінського плану кооперування на­селення. Лозунг колективізаціїсільського господарства залишився актуальним. Відбувався поступовий процес одержавленнякооперативних об'єднань і систем.

Оскільки промисловість «посадили» на бюджет,треба було вишукувати новіі джерела бюджетних доходів. Ще во­сени 1923р.відновили горілчану монополію. В. І. Ленін, як відомо, був противником продажуспиртних напоїв. Намагаючись пояснити продаж го­рілки, Сталін вказав на такупричину: «Здобути необхідні оборотні кошти для розвитку нашої індустрії». Прицьому він додавав, що горілчана монополія, яка дала у 1927р. по­над 500млн.Крб. доходу, є тимчасовим заходом. Проте у 1930р. завдяки продажу спиртнихнапоїв бюджет одержав 2,6млрд., а в 1934 — 6,8млрд. крб. Якщо промисловість сталазалежною від бюджету, то сам бюджет попав у за­лежність від горілки.

У травні 1922р. В. І. Ленін запросив напосаду заступни­ка наркома фінансів відомого йому з часів підпілля здібно­гогосподарника М. К. Владимирова, який працював нарко­мом продовольства України.Перед ним ставилося конкрет­не завдання — зупинити інфляцію і здійснити грошовуреформу. Працівники Наркомфіну спра­вилися з дуже важким завданням. У жовтні1922р. в обігу з'явилися забезпечені золотом банківські білети 10-карбованцевоївартості, які через червоний колір купюри стали зватися червінцями. У 1924р.знецінений «держзнак» вилу­чили з обігу, грошова реформа завершилася, першіпартії червінців з'явилися на зарубіжних валютних ринках. Та кон­вертованавалюта виявилася незручною для командно-адміністративної системи управління. У1926-1928рр. було здійснено заходи, щоб перетворити червоний карбованець увнутрішню валюту i це дало можливість покрива­ти фінансові прориви найпростішим шляхом — за рахунок паперово-грошової емісії.

Проте ні горілчана монополія, ні емісія немогли бути головним джерелом доходів бюджету. Ця роль завжди на­лежаласільському господарству. Випробували й відповідний механізм вилученняселянських коштів. Селянство сплачує державі не тільки звичайні податки, пряміі посередні, але воно ще переплачує на порівняно високих цінах на товари промисло­вості- це, по-перше, і більш або менш недоодержує на цінах на сільськогосподарськіпродукти — це, по-друге.

З приводу розриву в цінах, або, як тодіказали, розхилу «ножиць цін», у колективному керівництві партії розгоріли­сядискусії. Л. Д. Троцький, Л. Б. Каменєв і Є. Г. Зинов'єв вважали, що з селянтреба брати багато, аби забезпечити максимальні темпи розгортання промисловості(«надіндустріалізація»). Й. В. Сталін стояв за помірний розхил «но­жиць». Іншічлени колективного керівництва, що склалося у 1923 році—М. І. Бухарін, О. 1.Риков і М. П. Томський схилялися до введення «відновлювальних» цін, які цілкови­топовертали селянам витрати на виробництво хліба. У кін­цевому підсумку групаБухаріна підтримала центристську позицію Сталіна. Та селяни не давали на цезгоди і взимку 1927-1928 ро­ків практично припинили підвезення хліба на ринки.У країні спалахнула хлібозаготівельна криза.

Виїхавши у січні 1928 р. на хлібозаготівлідо Сибіру, Ста­лін у серії виступів перед партійними працівниками розгор­нувпрограму з трьох пунктів:

— зажадати від куркулів негайної здачі всіхнадлишків хліба за державними цінами, а на випадок відмови — засто­суватинадзвичайні заходи і конфіскувати надлишки;

— у найближчі 3-4 роки провести частковуколективі­зацію сільського господарства;

— услід за частковою провести суцільнуколективізацію сільського господарства.

Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолатихлібозаготівельну кризу і одержати від села додаткові кош­ти наіндустріалізацію. Надзвичайні заходи були придатні лише для вилучення готовоїпродукції. З їх допомогою не­можливо було змусити селян-одноосібників постійновироб­ляти товарний хліб.

Ревізію курсу XV з'їзду ВКП(б) всоціалістичному будівництві Сталін по-всякому камуфлював. Замисливши в лютому1928р. скасування непу, примусове об'єднання селян у ко­лективні господарства інакладання продрозкладки на кол­госпи, Сталін на словах усе це заперечував:«Розмови про те, що ми нібито скасовуємо неп, запроваджуємо продрозкладку, розкуркулюванняі т. д., є контрреволюційним базі­канням». Надалі знову став уживатися тількитермін «розкуркулення».

У 1922р. В. I. Ленін пропонувавзадуматися над тим, «як кооперувати, як «обмежувати» куркулів, не припиняючизростання продуктивних сил». Отже, куркулі не виключа­лися з числа учасниківкооперативного руху. На XVI конфе­ренції ВКП(б) при обговоренні доповіді М. І.Калініна про шляхи піднесення сільського господарства несподівано ви­никла дискусіяпро місце куркуля в колективізованому селі. Секретар ЦК КП(б)У П. П. Любченковважав, що куркулі можуть працювати в колгоспі. Інші висловлювалися за збе­реженнякуркульських господарств в урізаному вигляді за межами колгоспних масивів. А впостанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930р. «Про темп колективізації і заходи допомогидержави колгоспному будівництву» ставилося завдання ліквідувати куркуля «якклас». При цьому куркульськими вважа­лися всі найзаможніші в даному населеномупункті госпо­дарства безвідносно до того, чи мали вони експлуататорські ознаки.А нерідко перед селянином-середняком поставала й інша дилема: або вступати доколгоспу, або виступати противником колгоспу і тому бути розкуркуленим.

1928 рiк — «Рік великогоперелому» характеризується не тільки пере­ходом до суцільної колективізаціїселянських господарств при розкуркуленні їх заможного прошарку, а й швидкимзгортанням ринку, наростанням в економіці розподільчих, воєнно-комуністичнихрис. У містах відбувся перехід до нор­мованої торгівлі. Призначені для селапромтовари теж були вилучені з вільного продажу й увійшли до фонду отоварюваннязаготівель на контрактаційній основі. Контрактаційний договір з державоювтратив характер добровільності. Від­повідно до постанови ЦК ВКП(б) від 26серпня 1929р. «Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактаціїзернових посівів» він став розглядатись як «засіб організації плановогопродуктообміну між містом і селом».

Як політик Сталін володів «магією слів».Непопулярні надзвичайні заходи він завжди пов'язував тільки з куркуль­ськимигосподарствами. Лозунг ліквідації куркульства як класу давав змогу ціноювисилки сотень тисяч селян­ських сімей, оголошених куркульськими, змусити тих,хто залишився, вступати до колгоспів.

Здобувши абсолютний контроль над партією ідержавою, Сталін негайно перейшов до авантю­ристичної лівацької політики«стрибка» в індустріалізації. Утруднень у фінансуванні капітального будівництвабільше не існувало, хоч через відсутність справжнього госпрозра­хунку промисловістьсамостійно заробляла порівняно неба­гато. З бюджету важка індустрія країниодержала в 1928/29р. 512млн. крб., у 1929/30-1395млн., у 1931-5737 і в 1932р.-9078млн. крб., а всього за п'ятирічку — 16622 млн. Крб. при власних коштах 3371млн. крб.

Сільськогосподарське походження мали не лишевилу­чення з прибутків села у формі податків та «ножиць цін», а й значначастина надходжень від горілчаної монополії та емісії. Суцільна колекти­візаціясела здійснювалася в ім'я прискорення промислово­го будівництва.

Промисловість фінансувалася під план.Плановий при­ріст продукції було встановлено на 1929/30р. в розмірі 32%, на1931 — 45%, на 1932р.- 36%. Саме такий вигляд мав у цифрах сталінський «стрибок».Насправді, середньоріч­ний приріст промислової продукції у 1929/33р.р. складав15,7%. Треба взяти до уваги: на вартісні показники, які визна­чалися в незміннихцінах 1927/28р., дуже вплинула інфля­ція; у першій п'ятирічці інтенсивнооновлювалася продукція, а нові її види включалися в статистичну звітність употочних, підвищених цінах. Виходить, що за­безпечення високих темпівіндустріалізації не потребувало таких жертв. Директиви з'їзду і розроблений наїх основі перший п'ятирічний план становили цілком реальну і надій­нуальтернативу сталінському «стрибку».

1928р. Сталін ще не міг відкинути рішення XVз'їзду пар­тії про часткову колективізацію на добровільній основі. Піс­ля того,як опір групи Бухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало.Механізм «стрибка», складовий елемент якого становила суцільна колективізація,було запущено. Село вступило в нову смугу розвитку, де кожний крок — невідомий.Найбільші труднощі виникли при опрацюванні внутрішньої організації селянськогоколек­тивного господарства і його непростих взаємовідносин з оточуючим світом.

Із трьох форм колгоспу селяни-середнякинадавали пе­ревагу товариствам спільного обробітку землі, де усуспіль­нювалисятільки основні земельні угіддя, а з галузей сіль­ськогосподарської праці-рільництво. Напередодні суціль­ної колективізації питома вага тсозів наУкраїні дорівнювала 74,5%, артілей—22,6%, а комун, де рівень усуспіль­неннязасобів виробництва підходив до максимуму,- лише 2,9%. ЦК ВКП(б) у постановівід 5 січня 1930р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспномубудівництву» висунув завдання здійснити суцільну колекти­візацію в артільнійформі з перспективою дальшого зрос­тання рівня усуспільнення.

Ще навесні 1928р. допускалося, щоколгоспники можуть вільно розпоряджатися результатами своєї праці ї зробитивибір між субсидіями та можливістю продати хліб на рин­ку. У «рік великогоперелому» торгівлю хлібом на ринку було заборонено. Обмолочений хліб просто зколгоспних токів почали вивозити на зсипні пункти та елеватори.

ТРИ РОКИ ПРОДРОЗКЛАДКИ

«Рік великого перелому» характеризувавсяостаточним відступом до політики воєнного комунізму. Початок форсо­ваноїколективізації збігся з фактичною забороною торгівлі і введенням практикипланових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарськихпродуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або ін­дивідуальномугосподарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коликількість колгос­пів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням.З літа 1930р. поширилася практика твердих зав­дань щодо здачі всіх «лишків».

Поставки товарної продукції державіоголошувалися для колгоспів першою заповіддю. Ціна була заниженою, а черезінфляцію незаба­ром стала взагаліі символічною. Що ж до обсягів, то тутпанувала невизначеність. Держава не вступала у податкові відносини зколгоспами, за яких наперед визначалася част­ка продукції, що підлягалапередачі хлібозаготівельним ор­ганам. За винятком насіннєвого, продовольчого іфуражно­го фондів хліб мав надходити лише державі.

Повернення до непопулярного воєнногокомунізму тер­мінологічне маскувалося. Методи воєнно-комуністичного штурму булоназвано «новим етапом непу». Поняття «продрозкладка» замінювалося поширенимтерміном «план».

Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою.Украї­на одержала непоганий урожай. Напередодні жнив зроби­ли орієнтовнийпідрахунок: 1 355млн. пудів. На 23,5млн. чоловік сільського населеннятреба було утворити продо­вольчий фонд з розрахунку по 16 пудів на людину — 376млн. пудів.Посівний, фуражний і страховий фонди скла­дали 515млн. пудів, резервний — 35млн. Виходячи зцих нескладних підрахунків, хлібозаготівельний план визначив­ся в 430млн.пудів. Потім його збільшили до 440млн., 472млн. і, нарешті, до 490млн. пудів.До 1 червня 1931р. заготівлі з урожаю 1930р. дійшли до 477млн. пудів проти310млн. за попередній сезон. Було здано по 4,7 центнера з гектара — рекорднийпоказник товарності за всі роки Ра­дянської влади. Створювалися уявлення, щоколгоспне село здатне забезпечити «стрибок» індустріалізації. У звітній доповіді.ЦК ВКП(б) XVI з'їзду партії Сталін заявив, що зернову проблему «ми вже розв'язуємов основному з успіхом».

Селян результати першого року суцільноїколективізації привели в шоковий стан. Ринок зникав. Гроші втрачали своюкупівельну спроможність. Фонд отоварення заготі­вель був мізерний, а заробіткив громадському господар­стві — злиденними. Щоб прогодуватися, треба було розра­ховувати в основному наприсадибну ділянку.

Проте кількість колгоспів зростала. Післяберезня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників став вважа­тисяперегином. Це не означає, що колективізація втратила примусовий характер.Господарювати індивідуально става­ло дедалі важче: одноосібниківрозкуркулювали, обклада­ли «твердим завданням» та високими податками, тоді якколгоспники одержували податкові пільги. До кінця 1932р. на Україніколективізували майже 70% селянських госпо­дарств з охопленням понад 80%посівних площ. Не менш високого рівня колективізації досягнули в інших зерновихрайонах.

Колективізація супроводжуваласяекспропріацією за­можного прошарку селянства і руйнуванням розвинутої системисільськогосподарської кооперації. Продрозкладка вела до швидкого розростаннякризових явищ. Найістотні­шим проявом кризи, яка охопила молодий колгоспнийлад, була цілковита незацікавленість селян у розвитку громад­ськогогосподарства, їхнє пряме небажання працювати.

За завданням ЦК КП(б)У на початку 1933р.обстежили 340 колгоспів різних районів України. З'ясувалося: 19% пра­цездатнихколгоспників за рік не заробили жодного трудо­дня, а З0% одержали від 1 до 50трудоднів. Одна з причин таких показників була проблема управління.

У дрібнотоварному виробництві такої проблемивзагалі не існувало. А в колективізованих районах сільське господарствовтрачало еластичність, властиву дрібному виробництву. Еко­номічні результатиколгоспів і радгоспів прямо залежали від якості керівництва, планування,організації виробництва, обліку і оплати праці.

До початку суцільної колективізації вколгоспах панува­ла «поденщина». Іноді доходи розподілялися по їдцям абокількості робітників у сім'ї. У 1932 році переважна біль­шість колгоспівперейшла до організації праці за трудодня­ми, які давали змогу враховувати нетільки кількісні, а й якісні результати роботи. Проте в самому порядку нарахуванняїх існувало бага­то недоліків. Один з найсерйозніших — дискримінація праці польовихпрацівників, викликана насамперед бюрократи­зацією управлінської сфери через відсутністьсправді демо­кратичних норм у примірному Статуті сільськогосподарської артілі.За першу половину 1932р. в колгоспі ім, Ворошилова (с. Кримка Одеської області)на польових працівників припало тільки 800 трудоднів з 2700, а в колгоспі ім.XVI партз'їзду (с. Дерюгін Брід тої ж області) — 4 тися­чі з 13300. Більшістьтрудоднів «заробив» управлінський та обслуговуючий персонал.

У 1930 і 1931 роках у колгоспах створювалисятимчасові бригади — на період сільськогосподарської кампанії. Не­постійнийсклад бригад і незакріплен'ість робочої худоби, реманенту, земельних діляноктягли за собою знеосіблення і зрівнялівку. У постанові ЦК ВКП(б) від 4 лютого1932р. «Про чергові заходи по організаційно-господарському зміц­неннюколгоспів» було визначено, що в основу організації праці треба покласти постійнувиробничу бригаду з незмін­ним складом працюючих, за якою б закріплювалисяземельні ділянки і засоби праці. Ці рекомендації не викону­валися.

Бюрократичні методи керівництва колгоспамибули не­минучі за умов розкладки і відриву безпосередніх вироб­ників відзасобів виробництва. Вони сильно позначалися на результатах господарювання.Одержуючи з ра­йонів посівні плани, кол­госпники опинялися в становищіагрикультурних хижаків тому, що були змушені виконувати неспроможні вказівки,що йдуть не від життя, а від паперу.

Партійний вплив на стан справ у колгоспахвідчувався слабо. З кількісного та якісного боку, а також за своєю орга­нізаційноюструктурою партійні організації не стояли на належній висоті. Нечисленністьсільської парторганізації і специфіка складу (переважали члени партії, які зай­маликерівні посади, а також агрономи, лікарі, вчителі та інші спеціалісти) перешкоджалипереходу від територіаль­ного до виробничого принципу в її побудові. А життя ви­магалорозв'язати питання про організацію партійного осе­редку безпосередньо в колгоспі.

Щоправда, кількість сільських членів партіїшвидко зрос­тала. Так, селян, прийнятих до лав КП(б)У, збільшилося з 4 тисяч у1929р. до 39,6 тисячі у 1932-му. Проте сільські осеред­ки не виросли кількісноадекватно прийому. По-перше, се­ред них процент виключених з партії під часчистки 1929-1930рр. складав 16,2 (по виробничих осередках міста — 8,8).По-друге, політичний рівень нового поповнення був низький. До того ж масовийприйом погіршив пропорції між членами і кандидатами партії. На початок 1932р.сіль­ська партійна організація України на дві третини складала­ся з кандидатів.

У лютому 1931р. ЦК партії прийняв «Положенняпро осередок ВКП(б) у колгоспах». Відповідно до нього сільські осередки врайонах суцільної колективізації обов'язково мали бути перетворені наколгоспні. Однак приблизно з 30 тисяч самостійні осередки мали тільки 4767колгоспів. Не маючи можливості спира­тися на сільські осередки при розв'язанніпитань виробни­чого характеру, районні комітети партії діяли через упов­новажених,котрі виїжджали на села проводити чергову кампанію. У доколгоспному селі такийметод роботи себе виправдав, але в нових умовах він став явно неефектив­ним.

Відрив безпосередніх виробників