Реферат: Творчество Ивана Мазепы

Іван Степанович Мазепа — один із найвидатніших українськихгетьманів, який найдовше (понад 20 років) був при владі — народився 20 березня1640 року (за деякими джерелами 1639 або 1644) на хуторі Каменці (згодомМазепинці) біля Білої Церкви, що на Київщині, в родині української шляхти.

            Мати — Марія Магдалина — булаосвіченою, сміливою і великою патріоткою України. Вона до кінця днів своїх(1707 р.) була найпершою порадницею сина-гетьмана, що свідчить про її глибокийінтелект. Останні 13 років життя вона була ігуменею Києво-Печерського жіночогомонастиря.

            Тому Іван ще змалку, окрім їздиверхи та володіння шаблею, пізнавав європейські науки, а згодом за настановоюматері поїхав навчатися до Києво-Могилянської колегії, яку за часи свогогетьманування він перетворить в академію. Улюбленими авторами Мазепи булиЦицерон, Тит Лівій, Тацит.

            По закінченні колегії батько ІванаМазепи Степан-Адам (досить ділова постать серед почту гетьмана Виговського)відсилає сина до двору польського короля пажем, звідкіля його як талановитогошляхтича направляють в Західну Європу для завершення навчання. Голландія,Франція, Німеччина, Італія розширили світогляд молодої людини, збагатилидуховно і політично. Він досконало вивчив основи фортифікації, гарматну справута інші науки.

            Стрункий, неймовірно привабливийзовні, Іван був досить освіченою людиною для свого часу: володів, окрімукраїнської, російською, польською, латинською та французькою мовами, добрезнався на філософії та історії, музиці і поезії, писав вірші. Від самої молодостіаж до пізньої старості Мазепа володів даром зачаровувати людей: королі і царі,вояки і козаки, навіть духовенство корилися його привабливості, не кажучи вжепро жіноцтво. Через його життя проходить ряд любовних пригод.

            Головний герой поеми Байрона «Мазепа», згадуючи свою молодість, говорить:

Щев дні юнацтва золоті,

Бувало, кожного вельможу,

З мужів чихлопців, переможу

У всій привабній марноті.

            Заклятий ворог Мазепи при дворіпольського короля, один із багатьох, хто заздрив успіхамукраїнця, все зробив, щоб ІванСтепанович втратив королівську прихильність. У своїх «Споминах» (мемуарах) цей майстерпера описав легенду про однуз любовних пригод Мазепи, яка, надумку автора, повинна була навікизнеславити колишнього королівського улюбленця. Але вийшло навпаки...

            Легенда ця розповідалапро те, що Мазепа, маючи коханку— жінку визначного польського магната, був впійманий «на гарячому», прив’язанийголим до дикого коня, якийпомчав молодого парубка степом із Польщі аж доУкраїни. І хоч ця вигадка буламалоймовірна, вона стала своєрідним символом. Красива, приваблива історія була підхоплена поетами, художниками і композиторами, коли настав час звеличенняодного з видатних гетьманів України, державного діяча, будівничого, покровителя культури, знавця і майстра літературної ниви.

            З історіїгетьман Мазепа відомий нам тим, що він сміливо пішов проти політики Петра І тазаключив угоду зі Швецією. За цей вчинок його і називали зрадником, і вважалигероєм. Постать гетьмана надихнула багатьох поетів, письменників, композиторів,художників та інших митців щез давніхчасів. Про Мазепу написано і у літописі Величка, і у поезіях Феофана Прокоповича. Європейці Вольтер (1731 р.),Францішак Госецький (1732 р.), Анрі Констана д’Орвіль (1764 р.), Генріх Бертуха(1812 р.), американець Джон Говард Пейн (1852 р.) — ось тільки декількаавторів, які започаткували світову мазепіану. А далі в XIX столітті — опери,музичні симфонії, етюди, романи, повісті, поеми, художні полотна буквальнозаполонили літературно-мистецький простір Європи. У західноєвропейськійлітературі Мазепа, завдяки романтичній поезії, залишився легендарним героєм.Французи –  письменник і поет Гюго таживописець Верне, угорський композитор Ліст, користуючись цією легендою, створилиневмирущі твори, які піднесли героя легенди до рівня історичного символу.

Але це неєдине, чим нам відомий Іван Мазепа. Ми знаємо його і як талановитого поета, іяк людину, яка, добре знаючись на епістолярному жанрі, створювала прекраснілисти, і як чоловіка, палко закоханого в Мотрю Кочубей. Саме цій жінкі гетьманприсвячував палкі листи та пристрастні вірші. Історія їх кохання, нажаль,нещаслива. Мазепа писав до коханої: “Моє серце кохане! Сама знаєш, як ясердечне, шалене люблю Вашу Милість; іще нікого на світі не любив так. Моє б теєщастя і радість було, щоб нехай їхала та жила у мене; тільки ж я уважав, якийкінець з того може бути, а головне при такій злості і заїлості твоїхродичів...” Біла граційна рука зупинилась, тонкі пальці стисли перо. Тріпотіласвічка, випромінюючи тремтливі спалахи на сувору фігуру в темряві, а вчорнезних очах гетьмана виблискували вологі сполохи гніву.

Мазепа сидів, відкинувшись у кріслі, та думав про свою юнукохану. Трапляється ж таке: йому вже стукнуло 65, а їй добре, якщо вжевиповнилось 18 років! “Спокусник! Ґвалтівник!” – таким вважала його родиначарівної Мотрі Кочубей. Але сама дівчина думала по-іншому, і її палкавзаємність втішала Мазепу.

Мазепа був ані трохи не старий, міцний та енергійний. Арозмовою він міг приворожити будь-кого, не говорячи вже про наївне дівчисько.Як розповідав посол Франції Жан де Балюз, що відвідав його світлицю 1704 року,Іван Мазепа володів багатьма мовами: так з німцями-лікарями гетьман розмовлявнімецькою, з італійськими майстрами – італійською, а з ним – польською талатиною. Посол був просто вражений домашньою бібліотекою Мазепи, що її складаликращі київські, німецькі, латинські та старовинні рукописи. Ще здивований посолдізнався, що гетьман регулярно читав газети французькою та голландською. Такіглибокі знання з мов та інших дисциплін Мазепа отримав у Києві та навчальнихзакладах Європи. Гетьман не лише любив купувати книги, але й усіляко допомагавталановитим авторам. Лише в Чернігові за час його правління було вийшло близько50 видань. Одного разу до нього потрапила надзвичайно старовинна книга –Пересопницьке Євангеліє. Мазепа не став прикрашати цією перлиною власнубібліотеку, а подарував її побудованому на його гроші кафедральному собору вПереяславі, де вона й збереглась. Зараз на цьому Євангелії присягають новообраніпрезиденти України

Отже, було чим гетьману приворожити прекрасну Кочубеївну.Незважаючи на те, що наміри кілька років тому овдовілого Мазепи були щирими,батьки, особливо мати, що несподівано зненавиділа гетьмана, категоричновідмовили його пропозиції одружитись із Мотрею. Між іншим, Мазепа був не лишестарим приятелем сім’ї, але й хрещеним батьком своєї коханої!

Дізнавшись про відмову батьків, Мотря таємно втекла з домув палац Мазепи. В гетьманських покоях відбулась розмова двох закоханих. Мотряпалко клялась до смерті любити Мазепу, а той на знак своєї відданості подарувавїй перстень з діамантом, як він сам висловився, “найдорожчим та кращим з тих,що мав”. Після того гетьман повернув дівчину батькам. В листі до коханої вінтак пояснив свій вчинок: “Уваж сама, що б з того виросло. Перше: що б твоїродичі по всім світі розголосили: що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держить усебе замість підложниці. Друга причина: що державши Вашу Милість у себе, я бине міг жадною мірою витримати, та і Ваша Милість так же; мусили би ми із тобоюжити так, як подружжа каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви іклятьба, щоби нам із собою не жити.” Гетьман сподівався, що йому вдастьсязаконним шляхом повінчатись з Мотрею. Але батьки дівчини навіть чути про це нехотіли. Мати безпідставно звинуватила гетьмана в тому, що він “причарував” тазбезчестив їх доньку. Вийшов грандіозний скандал. Саму ж Мотрю вдома жорстококарали.

У 1708 році батько Мотрі, через наполягання дружини, донісПетру І про союзну угоду гетьмана з шведським королем Карлом ХІІ. Це був неперший донос на гетьмана і Петро І, що цінував розум та освіченість Мазепи,наказав відрубати голову донощикам: генеральному судді Кочубею та йогоспільнику, полтавському полковнику Іскрі. Наказ швидко виконали на очах укозаків, а тіла покараних поховали у Києво-Печерській лаврі.

Як склалася подальша доля обраниці гетьмана? Відповідно донародної версії, Мотря втопилась в батуринському ставку. Відповідно до версіїдеяких істориків, у 1707 році вона вийшла заміж за 35-37-річного удівця,полкового суддю Семена Чуйкевича, проте була не щаслива в шлюбі та…закінчила своє життя ігуменею Ніжинського жіночого монастиря.

А гетьман доки жив, сумував за Мотрею та… писав вірші.Багато його віршів стали народними піснями: “Ой горе, горе тій чайці-небозі, щовивела чаєнята при битій дорозі...”

Ой горе тій чайці, горе тій небозі,

Що вивела чаєняток при битій дорозі.

Ішличумаченьки, воли попасали,

Ічаєчку зігнали, чаєнят забрали.

А чаєчка в'ється, об дорогу б'ється,

К сирій землі припадає, чумака благає:

-Ойти чумаченьку, ти ще молоденький!

Вернимоїх чаєняток — вони ще маленькі!

            — Ой не верну, чайко, не вернуніколи,

Бо забереш чаєняток, полетиш у поле.

— Не буду летіти, то буду сидіти,

Будуволи завертати й діток доглядати!

            — Ой, полети, чайко, на зелену пашу,

Бо вже твоїх чаєняток покидали в кашу!

— Бодай ви, чумаки, у Крим не сходили,

Якви мої чаєнята у каші зварили.

            Бодай вам, чумаки, воли поздихали,

Як через вас чаєнята навіки пропали!

Як бачимо, у народній обробці цей вірш зазнав деяких змін,але це як раз наголошує на тому, що це справжня Народна пісня. Напевно,найголовніший показник вічності вірша, це коли він перетворюється взагальнолюдську, народну пісню.

На сьогодні завершує поетичну мазепіану харківський поетІван Перепеляк. У 1994 році в Харкові видана його поема «Остання любовгетьмана», в якій, нарешті, розкрита правда про взаємну любов Мазепи і МотріКочубеївни. Як свідчать листи Мазепи — це була взаємна любов двох душ високихпомислів. Не зважаючи на велику різницю у віці, Мотря і Мазепа булиоднодумцями. Мотря, будучи освіченою, з широким світоглядом, як і Мазепа,мріяла про вільну Україну.

Разом зі своїм доносом на Мазепу Кочубей, як доказаморальності гетьмана, переслав цареві його листи до доньки Кочубея, яка булахрещеницею Мазепи. Тому ці листи і збереглися в московських архівах. Ось один зних: «Моя сердечна кохана Мотронько! Поклін мій віддаю, Ваша Милість, моєсерденько, а при поклоні посилаю Вашій Милості гостинця — книжечку і обручикдіямантовий… За тим цілую уста коралевії, ручки біленькії і всі члонки тільцябіленького, моя любенько кохана!»

Відповідь 16-річної Мотрі, в гетьмана, ми можемо тількипередбачити, що і робить поет. Ось закінчення одного із її листів:

  Я не втоплюся ужурбі.

  На кращі буду ждатипереміни.

  Дай, Боже, сили!

  Любий, а тобі —

  Любить мене, яклюбиш Україну!

  Як розправивсяМазепа з батьком своєї коханої Мотрі добре відомо з поеми Пушкіна «Полтава».Щоправда, не все в геніального поета відповідає дійсності.

Відомо, що до написання «Полтави» Пушкіна спонукали рядкипоеми Кіндрата Рилєєва «Войнаровський» про «жену страдальца Кочубея иобольщенную их дочь».

Андрій Войнаровський, син сестри Мазепи, був улюбленцембездітного гетьмана і розділив з ним долю поразки під Полтавою. Войнаровськийдо 1716 року знаходив притулок у Західній Європі, а потім був схоплений уГамбурзі за вимогою російського резидента і засланий до Сибіру.                                                                    

У поемі поета-декабриста образ українського гетьмана постаєяк взірець борця за

свободусвоєї батьківщини:

  Уж близок час,близка борьба,

  Борьба свободы ссамовластьем!

І устами Войнаровського поет каже про себе і про своїходнодумців по боротьбі:

  Так мы, своиразрушив цепи,

  На глас свободы ивождей,

  Ниспровергая всепрепоны,

  Помчались защищатьзаконы

  Среди отеческихстепей.

Незважаючи на невдачу, Мазепа в поемі проголошує:

  Спокоен я в душесвоей;

  И Петр, и я — мыоба правы:

  Как он, и я живудля славы,

  Для пользы Родинымоей.

Отже, К. Рилєєв не тільки не зневажає Мазепу, а й ставитьйого поряд з Петром.

Зовсім інша точка зору на Мазепу у Пушкіна. В цій темі двохросійських поетів єднає тільки те, що ні Рилєєв, ні Пушкін не назвали своюпоему іменем головного героя. Така назва була б обов’язково заблокованацарською цензурою. Але два поети, живучи в один і той же час, по-різномусприйняли вчинки гетьмана України. Для одного з них Мазепа був майжеоднодумцем, для іншого — зрадником, ворогом і злочинцем.

В передмові до першого видання «Полтави» Пушкін,недвозначно натякаючи на Рилєєва, пише про образ Мазепи: «Некоторые писателихотели сделать из него героя свободы, нового Богдана Хмельницкого».

Автор «Полтави» пише про гетьмана досить зневажливо. Майжедесять разів він називає Мазепу «злодей» і «враг», або навіть «мощный злодей» і«мощный враг». Але характерно, що у перекладах поеми українською мовоюА.Малишку і М. Рильському вдалося уникнути майже всіх пушкінських, м’якокажучи, несхвальних епітетів на адресу гетьмана.

Ось кілька прикладів:

О.Пушкін — А.Малишко і М.Рильський.

— Она в объятиях злодея! — Іван Мазепа – він із нею!

— Донос на мощного злодея… — Донос на владаря лихого...

—… Не дремлет его коварная душа… — Не має спокоюгетьмана душа...

— В груди кипучий яд нося, в светлице гетьман заперся… —У чорній тузі сам один

замкнувся у світлиці він...

— Теперь он мощный враг Петра… — І ополчився на Петра...

— И где ж Мазепа? Где злодей? — І де ж Мазепа? Як з очей...

— Забыт Мазепа с давних пор… — Мазепа ніби зник у тьму...

Ось так — «зник у тьму», а не забутий.

І тепер стає зрозумілим, чому Рилєєв та інші декабристинавіть і не думали залучати Пушкіна у своє товариство. Як би тепер сказали, уних були великі ідейні розбіжності. Якщо для Рилєєва боротьба за свободурозумілася широко, як необхідність не тільки для російського народу, дляПушкіна на першому місці була Російська імперія, а потім уже — свобода. У«Полтаві» поет каже:

  В гражданствесеверной державы,

  В ее воинственнойсудьбе

  Лишь ты воздвиг,герой Полтавы,

  Огромный памятниксебе.

Та, як бачимо, пророцтво поета про те, що будуть пам’ятатитільки Петра, а Мазепу забудуть, не збулося. У 1994 році на Київщині вМазепинцях було відкрито пам’ятник гетьманові. Отож Пушкін тут не ставпровидцем. І благородний Рилєєв, хоч і не був настільки ж геніальним поетом,видався більш пророчим, коли писав про Україну:

  Еще, быть может,друг народа,

  Спасет несчастныхземляков,

  И, достояние отцов,

  Воскреснет прежняясвобода!

В «Отрывках и заметках» Кіндрат Федорович так характеризуєгетьмана (як на мене, досить об’єктивно): «Для Мазепы, кажется, ничего не былосвященным, кроме цели, к которой стремился: ни уважение, оказываемое емуПетром, ни самые благодеяния, излитые на него сим великим монархом, ничто немогло отвратить его от измены. Хитрость в высочайшей степени, даже самоековарство почитал он средствами, дозволенными на пути к оной...»

Творчість Івана Мазепи пронизана ідеями про вільну Україну.Його знаменита

“Дума”яскраво і влучно описує часи, коли в другій половині XVII століття Українапереживала страшні часи: турки, татари, поляки і московити чинили напади на їїземлі. Літописець тих часів Величко так змальовує цей край: «Багато міст ізамків опустілих, зруйнованих… Поля спустошені, ліси, озера та очеретивкриває мох… На всіх дорогах біліють купи висушених людських черепів...»Багаті і родючі землі України стали пусткою. До того ж одна українська верхівкатягнеться до Москви, інша — до Туреччини, третя — до Польщі. А сам Мазепа такописує ці часи:

Всіпокою щиро прагнуть,

Ане в оден гуж всі тягнуть,

Тойнаправо, той наліво.

Авсе браття: то-то диво!

Немаш любви, не маш згоди,

ОдЖовтої взявши Води.

Презнезгоду всі пропали.

Самісебе звоювали.

Гей,братове, пора знати,

Щоне всім нам панувати

Іречами керувати.

Накорабель поглядімо,

Многолюдей полічимо.

Однакстерник сам керує,

Веськорабель управує.

Пчулкабідна матку має

Іоної послухає.

Жалься,Боже, України,

Щоне в купі має сини:

Оденживе із погани,

Кличесюди отамани.

Ідемматку рятувати,

Недамо їй погибати!

Другийляхам за грош служить,

ПоУкраїні і той тужить;

Матимоя старенькая!

Чомти вельми слабенькая?

Різнотебе розшарпали,

Кудиаж по Дніпр туркам дали:

Всефортель щоб заслабіла

Іаж вконець сил не міла.

ТретійМоскві юж голдує.

Іїй вірно услугує.

Тойна матку нарікає

Інедолю проклинає:

Ліпшебуло б не родити,

Нежлів таких бідах жити.

Одвсіх сторон ворогують,

Огнем,мечем руїнують,

Одвсіх не маш зичливости,

Ане слушной учтивости;

Мужикаминазивають,

Апідданством дорікають.

Чомти синів не учила.

Чомод себе їх пустила?

Ліпшебуло пробувати

Вкупілихо одбувати.

Ясим, бідний, не здолаю,

Хібатілко заволаю:

Гей,панове — єнерали,

Чомуж єсте так оспали?

Іви, панство — полковники,

Безжадної політики

Озметесявсі за руки —

Недопустіть гіркой муки

Матцісвоїй більш терпіти,

Нутеврагів, нуте бити.

Самопалинабивайте!

Острихшабель добувайте,

Аза віру хоч умріте

Івольностей бороніте,

Нехайвічна буде слава,

Жепрез шаблю маєм права.

            Дослідники і досі сперечаютьсястосовно дати створення “Думи”. Офіційно вважається, що вірш створений у 1698році.

            Багато зробив Іван Степанович длякультурного розвитку України. Pезиденція гетьмана – місто Батурин – стаєкультурно-освітнім центром України і Європи. Мазепа листується з багатьмаєвропейськими вченими та політичними діячами, бере під свою опікуКиєво-Могилянську колегію, перетворивши її в академію, піднімає її до рівняєвропейського університету, будує для академії нове триповерхове приміщення.Він перетворює Чернігівський колегіум на вищу школу-ліцей, в багатьох містах іселах будує власним коштом школи, друкарні, церкви. Мазепа відбудовує монастирКиєво-Печерської лаври, обвівши його монументальним муром з чудово прикрашенимиворотами у вигляді церкви.

За часів Мазепи будується багато кам’яних церков, у томучислі і коштом гетьмана.

«СоборМазепин сяє, біліє» — з гордістю писав Тарас Шевченко.

На початку XVIII століття, в кінці Мазепинської доби, вУкраїні була одна школа на 1000 мешканців (через століття в 1875 році — вжеодна школа на майже 7000 мешканців).

            Зачасів Мазепи (1708 р.) Києво-Могилянська академія налічувала 2000 студентів, тавже в 1709 році їх стає 161, а майже через століття ця кількість збільшується,але всього до 800—1000 чоловік. Сьогодні відроджена академія має понад 2000студентів.

В часи Мазепи серед слухачів університетів Сорбонни і Прагибуло багато українців. Взагалі, майже вся козацька старшина в Україні мала вищуосвіту.

Мазепа і сам був людиною високої освіти і товариськоїкультури. Загальну тодішню освіту отримав він у Києво-Могилянській Академії,був пажем на польському королівському дворі, відвідував Францію, а в Парижі знагоди підписання Піренейського миру (1659) був прийнятий у Люврі, про що самзасвідчив у своїй розмові з Балюзом, який у вище згаданому листі писав:"… Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бовін запевняв мене, що не володіє добре французькою мовою, хоч у

молодихлітах відвідав Париж та південну Францію."

“Мазепа, — підчеркує Борщак — міг говорити з кожним мовоюсвойого розмовника, тобто мав той талант, що його Френціс Бекон уважав ще в 16віці за першу прикмету великої людини… Всі його співбесідники, чи то гоноровіпольські маґнати, напівдикі московські бояри, буйні запорожці, статечні турки,елєґантні французи й пуритани шведи — всі вони, — твердить Борщак, —стрічаючись з українським гетьманом, складали перед ним свою зброю”.

Без сумніву, що Мазепа був державним мужем європейськогомаштабу, його можна назвати українським Бісмарком, хоч би тому, що обидва цівизначні державники поставили собі виразну ціль політики — об’єднання своїхбатьківщин.

У 1708 році Мазепою був написаний “Маніфест до українськоговійська і народа”. У ньому гетьман пояснював причини того, чому він відмовивсявід політики Петра І та вирішив об’днатися із Швецією. У цьому зверненню до людейМазепа виявив себе щирим та турботливим сином України, для якого дуже важливоне стільки мати народну підтримку, скільки здобути розуміння народу. Мазепакерувався тим, що все, що він вдіяв, зроблено з мето покращити становищеУкраїни та українців.

 Мазепа йдучи за«здоровим розумом» вів реальну політику, тобто старався осягнутиневтральність Москви у своїх плaнах в Україні і назовні був лояльний, моженавіть занадто лояльний, що мусять признати навіть деякі російські історики.Коли, збагнувши, що цар хоче зліквідувати Гетьмащину, Мазепа зважив усі«за і проти» й вирішив пов’язатися з могутньою тоді Швецією, ворогомяк Варшави так і Москви, щоб забезпечити кращу майбутність для українськогонароду. Одне можна б закинути Мазепі — він будував свої пляни виключно в надії,що шведський король, якого український історик — Степан Томашівський не без причининазиває «зловіщим ангелом України» виграє війну й допоможе визволитиУкраїну. На жаль, Мазепа не подбав підготувати до великого діла ні КозацькуАрмію, ані ширші маси українського народу заздалегіть. Відомий “Маніфест”вийшов вже після того, як з’єднання із Швецією було здійснено. Але гетьман невтрачав надії здобути розуміння свого народу, адже саме за волю цього народувін боровся. Нажаль, мало хто розумів дії Івана Мазепи. Українські прихильникиросійської політики були обурені особливо тим, що рішення було прийняте начебтотаємно, тобто вплинути на нього, якого завадити йому вже було неможливо.“Маніфест до українського війська і народа” вважали нікчемною спробоювиправдатися. Гетьман Мазепа став зрадником для свого

народа,хоча мріяв бути героєм та увійти в історію. Що ж, в історію він увійшов не лишевчинком, який і по нині історики трактують по-різному, а й своєю поезією талистами.

            Відомі зараз і деякі влучні висловиМазепи, які згодом увійшли до книги “Української афористики”. Тому, напевно, вінкраще за всіх поянив, чому він вдався до політики Польщі: “Часто те бувало, щолюди із відчаю до неподобних удавалися речей”. Справді, в розпачі був гетьманне знаючи, як вчинити так, щоб країні рідній було добре, щоб люди булизадоволені. А об’єднання із Швецією все ж таки пророкувало гарне майбутнє – тому гетьмані вчинив саме так.

            “Усьому народові буває пожиточно ікорисно тоді, коли всякого чину люди, не слухаючи жодних бунтівливих зваб тазаколотних оман, тримаються постійно одного свого старшого, віддають йому щиресвоє послушенство і неодмінно дотримуються існуючих порядків”. Мабуть, гетьманхотів наголосити на тому, що його, як старшого, повинні поважати, до ньоготреба прислухатися. Як вважає він – так правильно. Мазепа вважав себе гіднимпредставляти народ і приймати за нього важливі рішення. Він був готовий неститаку відповідальність.

            “Та й що ж то за народ, коли просвою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає?” Можливо, такзавуальовано Іван Степанович хотів показати людові, що саме від Росії іденебезпека, саме її слід опасатися. А користь народові, на думку гетьмана, булавід союзу зі Швецією.

            “Годі вступати в раду тому, кого непокликали”. Ця фраза, я думаю, відносилася до порадників Мазепи, які намагалисясхилити його на сторону російської політики. Але на той час гетьман вже прийнявостаточне рішення щодо своїх подальших дій, а погоджуватися на умови ПетраІ  в його плани не входило.

            Взагалі Мазепа не був у засаді німосквофілом ні ворогом Москви, хоч добре знав трагічну історіюукраїнеько-московських взаємин… Він вважав за можливе співжиття з Москвою назасадах Переяславської угоди Богдана Хмельницького, бо така була реальнадійсність, що її він одержав у спадщину від своїх попередників, і, здавалося цебула єдина можливість, у союзі й за допомогою Москви, здійснити головніукраїнські національні цілі — супроти Польщі й супроти Туреччини (і Криму). Незважаючи на трагічні наслідки битви під Полтавою, Мазепа став символом прагненьукраїнського народу в нерівній боротьбі за свою волю, що так знамените висловивВольтер: Україна завжди прагнула бути вільною.

            Існуєверсія, що немало листів написав Мазепа до польського короля, обмірковуючитодішнє становище України та висуваючи деякі пропозиції щодо ймовірного союзута співучасті у долі України. Але російський історик С.М Соловйов стверджує, щоМазепа не писав ніяких листів до польського короля, бо це засвідчив сам чернецьСоломон Ґродський, який підробляв листи і приносив їх до короля. У березні(1690 р.) чернець Соломон прибув з України до Польщі і, не доїжджаючи півмилідо Варшави, затримався у селі Солка, де найняв студента (Марецького), щоб віннаписав листи від імені гетьмана Мазепи: один до короля, а другий до гетьманаЯблоновського. В обох листах було написано, що він, Мазепа, зі всім ВійськомЗапорожським хоче прийняти підданство його королівської величности. Занаписання листа чернець дав два єфимки, сам же підписав гетьмана і запечатавпідробленою печаткою. Чернець зістався у Солці, а студент поїхав до Варшави,де, підпивши, почав хвалитися, як він заробив два єфимки, а на доказ показавчорновик. Про це донесено королеві, який наказав привезти цього студента досебе; той у свою чергу розповів, як було. Через якийсь час до Варшави приїхав ісам Соломон і вручає листа від гетьмана Мазепи. Однак при конфронтації зістудентом, який показав чорновик, Соломон признався, що він і перед тимприїджав з підробленими листами і що він ніколи не був у гетьмана. Тобто тілисти до польського короля, згадку про які іноді можна знайти в деякихісторичних працях, є лише фальсифікацією. До речі, польський посол Ян Окраса,що приїхав у серпні 1691 р. до Москви для вияснення афери з Соломоном,потвердив у розмові з високим російським урядником Іваном І. Чаадаєвимфальшування листів ченцем Соломоном.

          Потерпівши поразку в битві під Полтавою з великими труднощами йнебезпеками, під загрозою московської погоні, що наступала їм на п’яти, корольшведів Карл XII і Мазепа з рештками союзного війська дісталися до турецькогокордону. 6 липня вони були в Очакові, а 1 серпня прибули до Бендер, в околиціяких турецький уряд призначив їм резиденцію. Гетьман Мазепа і члени його уряду,які еміґрували до Туреччини, не припинили своєї політичної діяльности, хоча проце мало відомостей. Звичайно, не можна недоцінювати депресії, яка огорнула йхворого Гетьмана, що був уже на Божій дорозі, і, ще більш, його помічників.Занадто важке було становище України, занадто сумна була їхня особиста доля.Вирвані з рідного ґрунту, маєтково зруйновані, позбавлені своїх рідних іблизьких, що лишилися на поталу і помсту московського переможця, вони опинилисяпід страшною загрозою екстрадикції, якої настирливо домагався російський уряд.Хоч Туреччина й не погодилася видати Мазепу та інших українських еміґрантів,але небезпека залишалася й надалі. Ще гірше було те, що старі суперечності йтертя поміж старшиною і Гетьманом, з одного боку, поміж Запоріжжям іГетьманщиною, з другого боку, виходили на поверхню, і то в загостреному йспотвореному еміґраційною вузькістю, тіснотою та злиднями вигляді. Дійшло дотого, що серед запорозького війська почалися заколоти проти Гетьмана, які лишез великими труднощами вдалося ускромити. Незабаром, ще за життя Мазепи, частинастаршини подалася до Яс, під протекцію молдавського господаря, і були чутки, щовона має шукати царської амнестії. В цей час всім вже було відомо, дні гетьманаМазепи вже були пораховані. Гетьман був тяжкохворий, коли приїхав до Бендер, івже не вставав з ліжка. Іван Мазепа упокоївся в Бендерах, уночі з 21 на 22вересня ст. ст. 1709 р.

В останні роки свого життя Іван Мазепа існував під гнітомсвоїх помилок. В Україні не стала краще жити, багато людей страждало як іраніше. В той час старому гетьманові було не до творчості. Лише зрідка вінлистувався з друзями та однодумцями, що залишилися на батьківщині.

Тіло Гетьмана поховане було тимчасово при парафіяльнійцеркві с. Варниці. У своєму меморіялі до Карла XII з дня 26 вересня 1709 р.старшина писала: «Боліємо над неславним похороном Ясневельможного гетьманаМазепи, що ті дорогі тлінні останки, геройська душа в яких наповнила весь світславними вчинками, прийняла марна земля цього простого села. Тому ВійськоЗапорозьке звертається до св. Королівського маєстату з проханням змоги поховатитлінні останки свого Гетьмана врочистіше в славнішому місті, зокрема в Ясах, утак званому монастирі Ґолія».

Року 1708 Києво-Могилянська академія присвятила своємувеликому патронові й меценатові української культури — гетьманові Івану Мазепіакадемічний тезис, що його склав молодий студент філософії Іван Новицький підкеруванням професора і префекта Академії Теофана Проконовича, найвидатнішогоукраїнського вченого того часу, а по-мистецьки оформив його один з найкращихтогочасних українських ґраверів — Данило Ґаляховський. Моттом до цього шедевраукраїнського граверства бароккової доби були слова Горація:

Sifractus illabatur orbis

Impavidum ferient ruinae

     (HoraciiCarminum liber III, 3).

В’ється переможнострічка з цими великими словами над суворою й непохитною

постаттюЛицаря-Гетьмана, що стоїть з високо піднесеним щитом, опертий на хрест —стилізація фамілійного герба Мазепи, — серед апокаліптичних видив пожеж, руїн,смертей, загибелі немовби візія близького майбутнього — українського світу. Але«незломного мужа з могутнім гартом духа не захитає в чесній постанові ні ревюрби, що кличе до гріха, ні грізний погляд лютого тирана. Нехай лютує буревійна морі, нехай рокочуть громи довкруги, нехай увесь валиться світ — він безтривоги впаде серед звалищ».

Без сумніву, Мазепа був незвичайною людиною не тільки ванналах української історії, але звертав на себе увагу багатьох письменників,мистців і дослідників ускладненням та різноманітністю як свого життя так іполітичної діяльности. Висока освіта, товариська культура, відвага, здатностіпоета, вроджена енергія, дипломатичний хист — оце прикмети динамічноїособовости Мазепи, що заставила не тільки свій народ слухати й цінити гетьмана,примусила і противників його шанувати. Зокрема Мазепа, як державний муж, маючизавжди перед очима добро України, умів знайти компроміс і вихід у незвичайноскладних умовах, увійшов на історичну арену не як випадкова людина, але якполітик європейського маштабу.