Реферат: Технічне мислення на уроках праці

--PAGE_BREAK--1.2 Основні напрямки вивчення образного компонента технічного мислення
Теза про єдність образного і понятійного мислення одержала теоретичну розробку в працях Б.Г. Ананьєва, Е.Н. Кабанової-Мелер, Г.С.Костюка, Н.А. Менчинської, А.Н. Леонтьева, С.Л. Рубінштейна, Б.М.Теплова, Ф.Н. Шемякіна. Накопичений також значний експериментальний матеріал, що підтверджує особливе значення проблеми співвідношення логічних і образних компонентів діяльності. Автори проводили дослідження на задачах, у яких наочний компонент органічно входить у їх зміст. Психологічна цінність і важливість отриманих даних, цікава інтерпретація їх (наприклад, феномен «уявного огляду») безсумнівна, оскільки функція наочного компонента мислення розглядалася авторами з погляду  відображення предметної ситуації задачі.
При розгляді тези про єдність структури компонентів розумової діяльності стосовно до проблеми технічного мислення виникають дуже складні питання теоретичного і практичного характеру і, зокрема, що стосуються специфіки взаємозв'язків його образних і понятійних компонентів при рішенні конструктивно-технічних задач, особливостей структури даних компонентів, функцій образного компонента на всіх етапах пошуку адекватного рішення задачі й ін.
Особливості технічного мислення показані в роботах С.М.Василевського, П. М. Якобсона, Т. В. Кудрявцева, И. С. Якіманської [5]. Дані, отримані авторами, дозволяють визначити технічне мислення як процес рішення визначеного типу задач, зв'язаного з оперуванням специфічними (технічними) образами в статично-динамічному сполученні. На основі специфіки технічного матеріалу виділені наступні риси технічного мислення:
1) динамічний взаємозв'язок між абстрактно-теоретичними і конкретно-практичними компонентами розумової діяльності.  Психологічний зміст практичних компонентів технічного мислення включає: оперування реальними об'єктами; оперування ними в наочному плані (на кресленні, схемі); дії з об'єктами в розумовому плані (в умовах уявлюваної практичної ситуації);
2) своєрідність оперування просторовими представленнями і їхніми співвідношеннями, що випливають зі специфіки схематичного наочного матеріалу.
Схема (як один з видів узагальненої наочності) обумовлює необхідність співвіднесення абстрактно-наочних умовних позначок з конкретними технічними об'єктами, вимагаючи уявного «представлення» характеру руху, відбитого в технічних схемах за допомогою символів. На думку авторів, «статична» схема являє собою об'єкт оперування динамічними просторовими образами. При цьому схематичне зображення технічного об'єкта розглядається ними не тільки як опора, що ілюструє і конкретизує теоретичні знання, але і як джерело (завдяки оперуванню динамічними представленнями) виникнення теоретичних гіпотез і припущень.
Проблема взаємодії між компонентами технічного мислення знайшла своє відображення в роботах Т.Н. Боркової, Т.Н. Данюшевської і І.В.Терешкіної. Установлено, що кожен «проміжний» продукт рішення технічної задачі може змінити характер подальшої діяльності. При цьому цим продукт може бути виражений у розумовому, образному або практичному плані. Так, особливість задуму вирішення технічної задачі полягає в тому, що він ніколи не може виражатися в зовсім точному і гранично конкретному розумовому плані рішення. Тому задум постійно корегується, а то і змінюється під впливом кожного етапу практичних дій, представлень про них або образі, що виникає в процесі ягою діяльності. У цьому і полягає, на думку авторів, повна протилежність рішенню чисто виконавської, заздалегідь регламентованої ззовні, технологічної задачі.
Ряд авторів намагається установити залежність між образними і понятійними компонентами конструктивної діяльності. Наприклад, E. Франус дійде висновку про те, що функція просторової уяви завжди підлегла словесному мисленню, що і визначає роль представлень, регулює і контролює них. При цьому відкидається можливість проектування технічних об'єктів, за принципом «чистої» асоціації представлень, поза понятійним мисленням. Роль творчої уяви автор обмежує обсягом поняття й у зв'язку з цим думає, що конструктивні помилки — це помилки не уяви, а мислення. З цим положенням не можна погодитися цілком, оскільки помилка конструювання може бути викликана не тільки в результаті недоліків власне розумової діяльності, але і через слабість розвитку образного компонента. Про це свідчать дані нашого дослідження, а також Т.І. Данюшевської, І.С.Якіманської, Л.Л. Гурової і ін [12]. При визначенні функції компонентів мислення необхідно враховувати насамперед  їхня залежність від характеру технічного матеріалу, специфіки змісту задачі і тих вимог, що пред'являються до мислення.
На основі аналізу процесів рішення технологічних і кінематичних задач (на конструювання, доконструювання і моделювання) були зроблені спроби розкрити психологічний зміст деяких закономірностей процесу технічного мислення, характер розумових операцій, умінь і практичних дій. Так, була установлена важлива роль динамічного взаємозв'язку основних компонентів у процесу рішення даних типів задач — вербально понятійного, наочно-образного і практичного (Г.В. Кірія, П.С. Перепелица). При цьому було показано, що операція аналізу в залежності від умов задачі може носити елементарний або комплексний характер. У свою чергу синтез, що протікає в умовах практичних дій, припускає постійне проведення ,, проб". «Проби» можуть здійснюватися на різних рівнях — від безсистемного маніпулювання до систематичного виконання «цільових проб», керованих ідеєю «вичерпання комбінацій» (П. М. Якобсон).
Залежність ефективності рішення конструктивно-технічних задач від особливостей розвитку просторових уявлень і мислення учнів вивчена Е.А.Мілернном, Н.І. Лінькової, І.С. Якіманської. Для цілісного-динамічного рівня характерно динамічна зміна образа по новому принципі, що забезпечує високу ефективність рішення конструктивно-технічних задач. Отримані дані можна інтерпретувати як наявність різних рівнів образного і понятійного компонентів технічного мислення.
Не менш цікаві дані, отримані І.С. Якіманською і Н.П. Ліньковою про те, що оперування просторовими співвідношеннями в динаміку припускає розвиток уміння думкою створювати динамічні образи, що володіють властивістю реконструкції і трансформації в процесі пошуку способу вирішення задачі.
Питання про роль засобів технічної наочності у формуванні образно-понятійної структури технічного мислення розглядається в роботах Т.І.Данюшевської. Аналізуючи типи «відносин між поняттям і образом, автор установила, що образ при рішенні технічної задачі є не тільки опорою при первісному засвоєнні яких-небудь теоретичних знань. Дані підтвердили наявність поняттєво-образної структури технічного мислення. При цьому виявилося, що у формуванні структури технічного мислення особлива роль належить різним засобам технічної наочності і, насамперед, схемі. Схематичні зображення, як умовні об'єкти, являють собою системи знаків, що цілком заміняє реальні об'єкти. Тому в схемах на відміну від інших засобів технічної наочності (моделей, малюнків, креслень, графіків) відбиті найбільш істотні сторони об'єктів. Схеми допомагають краще представити й усвідомити динамікові процесів, характер роботи технічного пристрою. У принциповій технічній схемі як би воєдино злиті знання і наочність, поняття й образ.
Сучасний стан психології вимагає більш глибокого і ретельного вивчення структури мислення, розкриття взаємозв'язків його компонентів. Такий напрямок досліджень дозволяє визначити реальні „важелі“ керування процесом навчання учнів, що представляє собою на думку Б. Г. Ананьєва найважливіший стимул інтелектуального розвитку людини взагалі, а також створює умови для моделювання психічних функцій людини (насамперед мислення і сприйняття) на ЕОМ. Необхідність вивчення структури інтелекту з цією метою відзначається і представниками закордонної психології і кібернетики (Д. Міллер, К. Гундерс, Г. Дрейфус, Г. Саймоне й ін.). Відсутність даних про структуру образного і понятійного мислення людини розглядається Д. Міллером як серйозна перешкода при моделюванні його найважливіших феноменів на ЕОМ. Більш того, на думку Дрейфуса, ефект імітації психічних функцій на рівні інформаційних процесів можливий тільки на основі глибокого вивчення специфіки мислення людини.
Установлено наявність зрушень у структурі розумових функцій, що характеризуються посиленням одних і ослабленням інших зв'язків. Ця нерівномірність виявляється насамперед у постійній динамічності компонентів розумової діяльності. Посилення або ослаблення функціональних зв'язків, обумовлених конкретним змістом задачі, визначається особливостями прояву інтелекту, що залежать від динаміки міжфункціональних зв'язків, що здобувають ведуче значення в розумовій діяльності людини. Цей висновок автора підтверджує положення Б. Г. Ананьєва про те, що в процесі засвоєння інформації розумова діяльність, яка організується в процесі навчання, активізує структурні (кореляційні) зв'язку психофізичних функцій. Процес активізації є механізмом розвитку функцій і інтелекту в цілому [11].
Огляд психологічних досліджень показує, що для них характерна загальна тенденція розглядати технічне мислення з погляду  його специфічності, обумовленої характером технічного матеріалу і логікою політехнізму теоретичне і прикладне технічних наук. Вивчення технічного мислення і його властивостей здійснювалося в основному на основі розгляду процесу сприйняття (читання) схематичних зображень технічних об'єктів або моделювання останніх по заданих кресленнях. За межами уваги дослідників залишався аналіз специфіки розумового процесу при рішенні виробничо-технічних задач на складання схематичних зображень конкретного пристрою на основі словесного формулювання. У рішенні таких задач образно-понятійні компоненти мислення відіграють ведучу роль. Вивчення ж ролі цих компонентів технічного мислення і теоретично і практично надзвичайно велико, оскільки в пізнавальній і трудовій діяльності людини зростає значення образного компонента мислення. Це зв'язано з тим, що в різних видах праці особливого значення набуває здатність діяти по представленню на основі використання наочного матеріалу, вираженого в різній графічній формі. Так, у ряді галузей виробництва дії робітника фактично зв'язані не з реальними об'єктами, а цих „замінниками“ у виді приладових панелей, пультів керування, просторових макетів — різними видами сигналізації. Останні полегшують виявлення конструктивно-функціональних залежностей, що лежать з основі технології виробничих процесів і схованих від безпосереднього спостереження.
В інженерній психології інтенсивно досліджуються різні системи сигналізації, зіставляються цифрові, буквені, картографічні й інші індикації. Особливе значення надається розробці системи „просторового кодування“ — різновиду сигналів-символів, що відображають на думку Б. Ф Ломова різні ознаки об'єкта керування у виді цілісної просторової структури. Ця графічна форма кодування не є зображенням у справжньому змісті слова, оскільки не відтворює властивостей об'єкта. У ній різні ознаки об'єкта відображаються у вигляді цілісної умовної картини, що забезпечує швидкість і надійність прийому і переробки інформації людиною.
Роль наочного матеріалу в процесі навчання значно зросла: розширилася область його застосування, істотно змінилися його функції, були введені нові наочні засоби навчання (графіки, діаграми, схеми). Багато зображень — це не просто допоміжний засіб, а самостійне джерело одержання нових знань про об'єкт. Використання графіків, символічних позначень, формул дає можливість більш точно описати процеси і явища [17].
Отже, словесна форма передачі знань утратила свою універсальність і система символів і знаків, просторові схеми одержали право на самостійність у навчанні.
У процесі засвоєння знань усі частіше використовуються умовні Графічні моделі, що відбивають закономірності досліджуваних об'єктів. У зв'язку з цим представлення, формовані на основі цих моделей, мають іншу психологічну природу, чим ті, котрі виникають на основі сприйняття наочних зображень об'єкта. По своєму змісті ці образи скоріше наближаються до поняття, чим до конкретних уявлень.
Оскільки образне мислення розглядалося в педагогічній психології в основному в генетичному плані (як визначена стадія розвитку мислення), це привело до недооцінки самостійності ролі даної форми мислення в розумовому розвитку учнів. Не враховувалося, що образний компонент мислення сам розвивається і є рівноцінною формою інтелектуальної діяльності, має складні форми прояву і різноманітні функції в трудовій і навчальній діяльності людини.
У психологічних дослідженнях основна увага приділялася вивченню закономірностей переходу від діючого до абстрактного мислення в процесі навчання, виявленню найбільш раціональних шляхів формування в учнів абстрактного мислення. Функція ж наочного матеріалу зводилася в основному тільки до ілюстрації словесних знань [14].
Трактування абстрактного мислення тільки як словесно-логічного привели до того, що вікові закономірності розвитку мислення (перехід від образного до абстрактного мислення) стали розглядатися як свого роду еталон в оцінці пізнавальних можливостей учнів. Протиставлення двох форм мислення (наочно-образного і словесно-логічного) И практично і теоретично невиправдано. Такий розподіл мислення умовно. По суті, мова може йти про різні форми здійснення і прояву розумової діяльності, основною характеристикою якої є процес рішення задачі, де визначаються почуттєві (образні) і словесно-логічні компоненти мислення. Використання понять „наочно-образне“ і „словесно-логічне“ виправдано тільки тоді, коли мова йде про форму протікання (образних або понятійної), результати розумового процесу (утворення образів або понять). Але механізми розумової діяльності єдині.
Аналіз сучасних видів наочності, на яку спирається у своєму розвитку технічне мислення учня, дозволяє затверджувати, що в зміст образа включаються не тільки почуттєво сприймані конкретні характеристики об'єкта, але і властиві йому властивості і відносини, задані в графічній формі. Процес формування образа здійснюється на основі перцептивних дій при активній участі слова, розумових операцій (дані досліджень Б. Г. Ананьєва, Б. Ф. Ломова, В. П. Зінченко) [10].
Цей процес має стадіальний характер і містить цілий ряд закономірностей, обумовлених якісними змінами, що перетерплюють при своєму становленні розумові операції. Унаслідок цього широко поширена ідея активного, планомірного формування розумових дій по визначеному зразку з обов'язковим проходженням через усі необхідні етапи. Сформовані в такий спосіб розумові дії є усвідомлюваними в тім змісті, що правильна побудова дії, що зберігає його об'єктивну логікові, і його мовна форма зливаються.
Разом з тим у життєвій практиці існує безліч задач, що людині вирішує самостійно, не розташовуючи визначеним зразком дій. У залежності від попереднього досвіду вирішального використовувані їм операції є сформованими в різному ступені. До таких задач відносяться насамперед ті конструктивно-технічні задачі, при рішенні яких досягнення практичного результату значною мірою обумовлено ступенем адекватності здійснюваного перекладу вихідної словесної інформації в умовно-графічну форму її вираження. Ефект рішення задач подібного роду зв'язаний з формуванням узагальненого (цілісного-динамічного) образа технічного об'єкта, що виникає за допомогою якісних перетворень просторових представлень, що розрізняються по їхній інформативній значимості.
1.3 Структура образного компонента технічного мислення
У процесі рішення конструктивно-технічної задачі oбpaз виступає як визначений пізнавальний рівень і регулятор розумової діяльності. Характерна риса образа виявляється в процесі його створення, обумовленому специфікою технічного матеріалу і вимогами конкретної ситуації (наприклад, конструювання образа на основі сприйняття технологічної карти, читання схеми або по представленню, уявне перетворення дані сприйняття, побудову схематичного зображення пристрою по описі). Способи створення образа технічного об'єкта залежать також від глибини аналізу матеріалу (поелементного, проміжного, структурного), використання опорних елементів ситуацій і знань (засвоєних понять і представлень). Ефект пошуку адекватного рішення конструктивно-технічної задачі залежить від ступеня узагальненості використовуваних прийомів створення образа, що характеризує рівень розумового розвитку учнів.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Установлення закономірностей, що відносяться до наочно-образного компонента розумового акту, складає істотний етап у вирішенні задач на складання схематичних зображеннях технічного об'єкта за словесним описом його структури. Це насамперед закономірності перетворення об'єктивних характеристик конкретного технічного пристрою (форма, величина, взаємне розташування його елементів, їхні різноманітні функції), способи їхнього кодування і перекодування, що дозволяють одержувати максимальну інформацію Про об'єкт і створювати його модель. У психології розрізняються образи дійсності (або І порядку) і образи майбутнього (ІІ порядку). Якщо перші — образи конкретних предметів, то другі являють собою задані, ще невідомі образи, що, ґрунтуючись на даних умовах задачі, необхідно установити (або пізнати). Це можливо лише за допомогою розшифровки вихідних даних, перебування істотно значимих зв'язків між ними. При цьому важливу роль грають операції співвіднесення (звірення) образів І й ІІ порядку. Останні створюються на основі виділення і переробки на рівні представлень постійних і істотних властивостей предметів. Тому, хоча в понятті абстраговані й узагальнені ці властивості об'єкта, існувати поза визначеним образом, що носить специфічні функції, воно не може. Унаслідок цього вторинні образи по своєму змісті ближче до понять, чим до конкретних уявлень [15].
Виникаючий при цьому образ (у даній роботі мова йде про створення образів ІІ порядку і, зокрема, узагальнених просторових образів при складанні схематичних зображень заданого об'єкта) виступає як визначений пізнавальний рівень розумової діяльності. При цьому формування образа відбувається шляхом подолання («відсівання») надлишкових і неадекватних «варіантів відображення» того самого образа. Адекватність образа об'єктові залежить від «уподібнення» форми діяльності, у якій він створюється, формі об'єкта (Д. Брунер, Ю.Н. Вергіліс, В.П. Зінченко) [2]. Подібний факт обумовлений наявною образу властивістю активної переробки уявлень, їх трансформації і схематизації, а головне, узагальнення. Ступінь узагальненості образа визначає зміни в його структурі, пов'язані з виділенням опорних ознак об'єкта, а також перетворень окремих або приватних ознак в істотні (постійні) його властивості. У цьому процесі важливу роль грає характер вираження цих ознак у виді просторових співвідношень різного рівня узагальненості (глобального, одиничного, стабільного або динамічного). Найбільш високий рівень узагальненості образа представляє оперування умовними позначками, характерне при читанні і складанні принципових схем технічних об'єктів, оскільки такі зображення, як найвищою мірою символізовані, відбивають у графічній формі загальний принцип дії технічних об'єктів (характер конструктивно-функціональних співвідношень їхніх основних блоків) з одної сторони, і те загальне, що властиве схемі об'єкта взагалі, з іншої.
Приймаючи тезу про єдність і взаємопроникнення основних компонентів технічного мислення в його загальній структурі за вихідний, ми приймаємо, що образний компонент займає в цій структурі проміжну позицію між поняттям і дією. Ця позиція обумовлена тими функціями, що виконує образ у процесі пізнавальної діяльності суб'єкта (мається на увазі функція антиципації, верифікації і корекції), завдяки яким створюється реальна можливість не тільки уточнити теоретичну гіпотезу попередньо висунутого рішення, але і передбачити спрямованість і структуру практичних дій (представлення про спосіб дії). Безумовно, функції образного компонента унаслідок взаємозв'язків між його структурними елементами залежать від форми і змісту цих зв'язків. Треба думати, що серед них повинні існувати первинного і вторинні (ведучого і допоміжні) зв'язку.
Однак з'ясування цих структурних взаємозв'язків, їхніх модифікацій утруднено відсутністю загальноприйнятої і експериментально обґрунтованої схеми структурно-функціональних зв'язків компонентів технічного мислення (поняття, образи і дії). Поки існує лише сама загальна схема зв'язків компонентів технічного мислення.
Подібна схема не розкриває сутності взаємозв'язків і обумовленості структурних елементів кожного компонента. Рішення цієї складної задачі можливо тільки шляхом експериментального вивчення «внутрішньої» структури кожного компонента технічного мислення з виявленням конструктивно-функціональних взаємозв'язків і відносин між цими компонентами.
Унаслідок того, що пошук рішення конструктивно-технічних задач завжди припускає оперування просторовими образами технічних об'єктів, що значною мірою визначають вірність гіпотез і практичний результат, структурно-функціональний аналіз образного компонента мислення з урахуванням змістовних відносин його з поняттям і діями представляється необхідним. Сам образ по змісту синтетичний, тому що містить у собі розуміння (елемент поняття), визначену наочність (об'ємне або площинне «бачення» предмета) і спрямованість дій (представлення або образ про спосіб дії). Така специфічність змісту образа обумовлює визначені функціональні взаємозв'язки його змістовних елементів.
Виходячи з вищесказаного про специфіку змісту образного компонента, виділимо три складових взаємозалежних структурних елементи образу: сукцесивні (поетапні) схеми-представлення про окремі частини об'єкта; симультанні, або «внутрішні» просторові схеми об'єкта; представлення про спосіб дії, тобто про характер і структуру практичних дій (побудова зображення, монтаж об'єкта).
Структурно-функціональні взаємозв'язки кожного з зазначених елементів образа визначаються їх змістом [16].
Перший елемент (сукцесивні, або поетапні, схеми) містить у собі наступні структурні одиниці: а) представлення про будівлю елементів заданого технічного об'єкта; б) представлення про функції деталей і вузлів пристрою; в) представлення про площинне зображення вузлів об'єкта; г) представлення про групове компонування вузлів пристрою.
У зміст другого елемента образа (симультанні, або просторові, групи) входять: а) об'ємне «бачення» технічного пристрою в цілому; б) представлення про статику (загальній будівлі) об'єкта; в) представлення про принцип дії (функціональних залежностях основних частин) заданого об'єкта; г) уявлення про площинне зображення пристрою в цілому.
Зазначені структурні одиниці несуть надзвичайно важливе змістовне навантаження і визначають характер процесу «уявлення» (створення) заданого образа, тому що завдяки системно-динамічному відображенню істотних ознак об'єкта виникають надумані просторові (симультанні) схеми. Останні і передбачають вибір найбільш оптимального способу вирішення задачі. Очевидно, виникнення цих «внутрішніх» схем визначається наявністю структурно-функціональних взаємозв'язків між складеними одиницями другого елемента.
Складеними одиницями третього елемента образи є: а) загальне представлення про структуру графічних дій; б) співвіднесення графічних дій із представленням про площинне зображення пристрою в цілому; в) представлення про етапи побудови схематичного зображення об'єкта; г) загальне представлення про структуру і послідовність практичних і графічних дій (при побудові схеми і при монтажі пристрою).
Усі структурні елементи взаємозалежні між собою, але сутність зв'язків між ними залежить від змісту і виконання функції кожної структурної одиниці образа в процесі пошуку рішення задачі. Однак ведучими (основними) у цьому процесі є зв'язки, що відображають загальні конструктивно-функціональні співвідношення частин об'єкта в цілому.
Сукцесивні (поетапні) схеми, що виділяють окремі ознаки об'єкта, виконують опорну (допоміжну) функцію, тому що розрізненість таких просторових схем перешкоджає уявному «представленню» конструктивно-функціональних залежностей між основними блоками об'єкта.
Оскільки створення просторового образа об'єкта неможливо без операції співвіднесення (і звірення) реальних ознак об'єкта з їх «замінниками» (символами-знаками), рівень оперування останніми визначає ступінь уявних перетворень, вироблених суб'єктом над заданим технічним об'єктом. Тут, мабуть, існують складні взаємопереходи між різними видами представлень (одиничними, структурно-цілісними, системно-динамічними).
Підбор експериментальних задач здійснювався за принципом поступового ускладнення структури об'єкта і принцип його дії в цілому. Зміст конкретних ситуацій широко варіювалося і жадало від випробувані встановлення структурно-функціональних залежностей між елементами пристрою, узагальнення способів «перекладу» заданої словесної інформації в графічну форму її вираження. Основні вимоги до процесу рішення експериментальних задач припускали: 1) проведення самостійного аналізу особливостей принципу дії заданого пристрою («розшифровка» даних словесного формулювання умови задачі); 2) самостійна побудова схематичного зображення об'єкта на основі даних структурного аналізу; 3) теоретичне обґрунтування доцільності представленого графічного рішення задачі.
Виклад основних питань супроводжувалося прикладами схематичних зображень окремих елементів і об'єкта а цілому. У процесі занять учні включалися в активне обговорення різних ескізних замальовок, схем, самостійно робили побудову зображень найпростіших електротехнічних пристроїв [15].
Таким чином, ціль першого етапу експерименту складалася в підготовці учнів до рішення задач.
На другому етапі учнем для рішення пред'являлися п'ять задач, розташованих по ступені зростання складності їхнього рішення. Учні повинні були на основі самостійного аналізу вихідних дані задачі зробити графічну побудову конкретного технічного об'єкта.
Відповідно змістові кожної задачі були складені закриті (узагальнено-навідні) питання, що допомагають контролювати і направляти пошук учнями її адекватного графічного рішення. Остаточні варіанти рішення аналізувалися разом з викладачем, виявлялися допущені помилки і причини їхнього виникнення.
Етапи і характер пошуку учнями графічного рішення кожної експериментальної задачі показав найбільш важливі Структурні взаємозв'язки між елементами образного компонента технічного мислення, вплив їх на процес створення просторового образу технічного об'єкта.
При обробці експериментального матеріалу основна увага зверталася на психологічний аналіз функцій образного компонента, зв'язаних зі зміною структурних зв'язків між його елементами при виникненні узагальненого просторового образа заданого технічного об'єкта.

Розділ 2. Розвиток технічного мислення учнів у процесі навчання
2.1 Основні функції образного компонента технічного мислення
При аналізі експериментального матеріалу виявилися розходження в структурі пошуку графічного вирішення задач, що обумовлені змістом опорних ознак зображуваного об'єкта, виділених учнями при первинному обстеженні конкретної ситуації. У залежності від змісту цих ознак структура пошуку характеризувалася визначеним ступенем згорнутості його етапів. Відповідно до останнього і були виділені основні функції образного компонента технічного мислення.
Характерною рисою покрокової (сукцесивної) антиципації (передбачення) є розгорнення етапів пошуку графічного вирішення задачі, значною мірою визначальної операції перетворення вихідної інформації відповідно до її вимог. Попереднє (первинне) виділення учнями інформативного змісту в заданому об'єкті відрізняється поелементністю виробленого ними просторового аналізу. Подібний характер аналізу дозволяє їм спочатку створити тільки окремі одиничні образи зображуваного об'єкта. Оперування такими образами перешкоджає цілеспрямовано робити пошук відмітних ознак його основних елементів, деякі риси яких можуть бути загальними (у даному випадку мається на увазі їхнє функціональне призначення). Це порозумівається тим, що за основу моделювання одиничних образів береться представлення про структуру конкретного вузла поза установленням функціонального зв'язку з іншими блоками заданого пристрою. Тому «відсівання» надлишкової інформації, виділення опорних ознак об'єкта виробляються випробуваними тільки на основі повторного і детального переобстеження заданої ситуації. Оскільки пошук конструктивного графічного рішення ґрунтувався на поблочних ескізах окремих вузлів зображуваного об'єкта, остільки складені ескізи по змісту можна класифікувати як розрізнені сукцесивні схеми-уявлення. Відмінною рисою їх є відображення в них приватних ознак пристрою. Останні не виражають сутності принципу його дії, що дозволяє визначити і графічно відтворити специфіку технічного призначення зображуваного об'єкта в цілому [2].
Сукцесивні уявлення учнів, об'єктивовані ними у вигляді поблочних ескізів схеми, виконують у процесі пошуку рішення функцію «покрокового» передбачення, що відрізняється значним розгорненням його етапів. Звуження останньої відбувається поступово за допомогою установлення функціональних зв'язків між виділеними блоками об'єкта. Визначення цих зв'язків по складених ескізах сприяє виникненню в  представлення, що учиться, про цілісну структуру схеми об'єкта, забезпечуючи тим самим перехід до наступного етапу рішення задачі — звіренню й ідентифікації виникаючих уявлень заданому об'єкту. При цьому графічне оформлення даного етапу рішення може визначатися змістом (уже значно уточненим) опорної ланки при створенні одиничних образів зображуваного об'єкта (складається проміжний ескіз, у якому відбита функція основного блоку) і змістом структурних груп його ознак (відтворюється загальна схема).
Пошук вірного графічного рішення здійснюється учнями на основі емпіричного «перебору» можливих функціональних залежностей основного вузла пристрою з іншими його елементами. Наявність такого «перебору» виявляється в розгорненні етапів пошуку графічного рішення: спочатку учні роблять побудову декількох ескізів окремих блоків заданого об'єкта, виділених при первинному аналізі вихідних даних про його структуру, а потім намагаються згрупувати них за ознакою «рядоположення» у більш загальні (комплексні) ескізи. Однак відмінність уявлень про функціональне призначення складених елементів і особливості їхнього просторового компонування в загальній структурі зображуваного пристрою обумовлює достаток помилок принципового характеру (закорочування окремих вузлів об'єкта, невірне підключення його елементів між собою, громіздкість схеми і т.д. ), а також своєрідною «сліпотою» до очевидних функціональних зв'язків між вузлами пристрою.
Отже, створення узагальненого просторового образа об'єкта визначається зміною в структурі одиничних уявлень, які характеризуються якісним «наповненням» і збагаченням їхньої змістовної сторони. Процес цей здійснюється за рахунок поетапного встановлення істотних ознак зображуваного об'єкта (визначення принципу дії «незалежних» перемикачів, блоку реле і вузла його самоблокування).
Оскільки даний спосіб конструювання узагальненого просторового образа буяє великою кількістю помилок, учні змушені прибігати до повторних переобстежень умов задачі і раніше складених ескізів, необхідних для уточнення адекватності намічених покрокових дій. У зв'язку з цим теоретичне узагальнення (у виді пояснення принципу дії установки) з'являється лише тоді, коли установлена функція основного елемента зображуваного об'єкта [3].
Слід зазначити, що розгорнення етапів пошуку адекватного графічного рішення викликана недостатньою оперативністю просторових представлень учнів, що перешкоджає вільному узагальненню інформативних ознак конкретної ситуації і прийомів схематичного відтворення функціональних особливостей заданого об'єкта.
Більш висока по значимості адекватність результату діяльності відрізняє цілісну-системну (симультанну) антиципацію графічного рішення задачі. Особливість даної функції образного компонента складається в граничній згорнутості пошуку просторового образа, ідентичного заданому об'єктові, динаміці виділених оперативних одиниць, що дозволяє «з місця» передбачати кінцевий результат. Обумовлюється це тим, що вже при первинному обстеженні конкретної ситуації учні не тільки визначають склад її елементів, їхнє просторове компонування, але і установлюють функціональні взаємодії між ними. Завдяки цьому відбувається усвідомлення якісних характеристик інформативних ознак зображуваного об'єкта з одночасним формуванням чіткого представлення про графічну (площинний) формі їхнього відтворення. При цьому характерно, що розшифровка змісту даних словесного формулювання здійснюється за допомогою виявлення «пунктів перетинання» інформації про істотні ознаки, закладених у її логіко-граматичній конструкції. Виділення цих пунктів дозволяє вибрати вірний варіант рішення і передбачити його результат (побудова загальної схеми заданого об'єкта). Викликано це тим, що цілісне-системне відображення конкретної ситуації дає можливість учнем враховувати найбільш ймовірні модифікації (перетворення) її ознак і, у першу чергу, просторової динаміки. Унаслідок цього створюється структурна цілісність, системність «наскрізних ходів» обраного рішення. Остання, у свою чергу, забезпечує об'єднання виділених істотних ознак конкретної ситуації в одномоментно доступні для огляду групи (цілісні-просторові схеми). Характерною рисою цих груп  є система «просторового кодування» символів, що відображають різні ознаки об'єкта у виді цілісної-просторової структури. Подібне відображення являє собою просторовий синтез, здійснюваний на рівні внутрішнього відтворення структури заданого об'єкта.
    продолжение
--PAGE_BREAK--