Реферат: Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів

--PAGE_BREAK--Таблиця 1
Конфлікти на різних стадіях розвитку особистості (за Еріксоним)
Суть конфлікту
Приблизний вік (специфіка розвитку)
1.           Конфлікт між довір'ям і недовір'ям до навколишнього світу.
2.           Конфлікт між почуттям незалежності і відчуттям сорому і сумнівами.
3.           Конфлікт між ініціативністю і почуттям провини.
4.           Конфлікт між працьовитістю і почуттям неповноцінності.
5.           Конфлікт між розумінням приналежності до певної статі і нерозумінням форм поведінки, відповідних до даної статі.
6.           Конфлікт між прагненням до інтимних відносин і відчуттям ізольованості від навколишніх.
7.           Конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю на собі, своїх вікових проблемах.
8.           Конфлікт між відчуттям повноти життя і відчаєм.
Народження — 1 рік
1-3 роки
3-6 років
6-11 років
11-18 років
Раннє дозрівання
(18-25 років)
Нормальне дозрівання (40 років)
Пізнє дозрівання
Більш впливовою в психології виявилася традиція дослідження внутрішніх особистісних конфліктів, закладена К.Левіним, який виводив ці конфлікти не з внутрішніх процесів самої психіки, а з аналізу проблем, що виникають у життєвій ситуації індивіда (Конфликтология/Под ред. А.С.Кармина. 1997). Предметом уваги К. Левіна стали конфлікти, що виникають у результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації суперечних один одному чи несумісним мотивам. Опис цього виду конфліктів, що належить К.Левіну, вважається класичним. Він розглядав конфлікт як одночасний вплив на індивіда протилежно спрямованих сил рівної величини, розрізняючи при цьому три основних варіанти цих конфліктів.
Перший випадок конфлікту — це коли людина виявляється перед необхідністю вибору меж у різній мірі привабливими, але взаємовиключними альтернативами. Неодмінною умовою виникнення конфлікту є те, що мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають рівну силу, у противному випадку конфлікту б не було, тому що ми просто вибирали б більш значиме для нас чи реалізували б свої бажання послідовно. Класичною ілюстрацією такого типу конфлікту вважається випадок буриданового віслюка, що зрештою помер від голоду, тому що він, так і не зміг вибрати між двома рівними по величині оберемками сіна. Ця ситуація, коли «хочеться і того й іншого», може, однак, здобувати досить драматичний характер, якщо мова йде про вибір між чимось чи кимсь рівною мірою необхідним для людини. Наприклад, у подібному положенні виявляється молодий чоловік, мати і дружина якого через не сформованих між ними відносин ставлять дорогу людину перед неможливим для нього вибором.
Другий випадок конфлікту припускає вибір між двома рівною мірою непривабливими можливостями. Як і в першому описаному типі конфлікту, вибір утруднений рівною інтенсивністю мотивів запобігання. Невдале сімейне життя змушує чоловіка болісно вирішувати — чи підтримувати не сформовані важкі сімейні відносини, чи розстатися з дитиною, постійне спілкування з якою у випадку розлучення з дружиною стане неможливим.
Нарешті, третій тип конфлікту, по К.Левіну, — це коли одна, і та ж ціль (можливість, вибір) рівною мірою і приваблива, і неприваблива, має «і плюси, і мінуси», як про це говорять у повсякденній мові. Внутрішня боротьба в цьому випадку пов'язана зі зважуванням «за і проти — чи погоджуватися на більш грошову, але нецікаву роботу, чи зважуватися на потрібну, але занадто дорогу покупку, і т.д. Ці ситуації можуть перетворюватися й у болісний життєво важливий вибір — наприклад, продовжувати існувати в улаштованому світі сформованих відносин, стабільної роботи, звичного способу життя і при цьому «жити не своїм життям» чи, втративши все, почати спочатку?
Типи конфлікту К.Левіна, описані ним у поняттях силового болю, були піддані експериментальному вивченню і переведені в терміни градієнта мети. Результати цього аналізу підсумовані Н. Міллером у наступних принципах, які він вважає фундаментальними для розуміння конфліктів між тенденціями наближення і запобігання:
1.                 Тенденція до досягнення цілей тим сильніша, чим ближче до неї людина.
2.                 Тенденція до запобігання небажаного об’єкта тим сильніша, чим сильніше до неї людина.
3.                 По мірі наближення об’єкта сила запобігання збільшується сильніше, ніж сила наближення.
4.                 Сила тенденцій досягнень чи запобігання варіює залежно від сили мотиву, на якому вони базуються (Н. Міллер, 1997).
Таблиця 2
Класифікація внутрішніх особистісних конфліктів по К.Левіну Тип конфлікту
Причина
Модель подолання
Еквівалентний (наближення- наближення)
Вітальний (запобігання-запобігання)
Амбівалентний
(наближення-запобігання)
Вибір двох чи більш в однаковій мірі привабливих і взаємовиключних об'єктів
Вибір між двома рівною мірою непривабливими об'єктами
Вибір об'єкта, у якому одночасно присутні приваблива і неприваблива сторона
Компроміс
Компроміс
Примирення
 Виділяють й інші види внутрішніх особистісних конфліктів. Так, В.Дружинін запропонував таку класифікацію. 1. Істеричний — характеризується завищеними претензіями особистості в сполученні з недооцінкою об'єктивних умов чи вимог навколишніх. 2. Об‘єктивно-психостенічний — характеризується суперечливими власними потребами, боротьбою між бажанням і обов’язком, між моральними принципами й особистим поводженням. 3. Неврастенічний — характеризується протиріччям між можливостями особистості і її завищених вимог до себе (В. Дружининым, 1998).
Наслідки внутрішніх особистісних конфліктів
Як і будь-які інші конфлікти, внутрішні особистісні конфлікти можуть бути конструктивними і деструктивними. Конструктивним є конфлікт, що характеризується максимальним розвитком конфліктуючих структур і мінімальних витрат на його подолання. За допомогою подолання таких конфліктів ми рухаємося вперед. Деструктивним вважається конфлікт, що збільшує роздвоєння особистості, переростає в життєву кризу чи веде до розвитку невротичних реакцій. Одним із серйозних наслідків конфлікту є суїцид. Дослідження психологів і психіатрів виявили наявність зв'язку між характерологічними рисами особистості і схильністю до суїцидальних дій у кризових ситуаціях. Більш гнучкою пояснювальною моделлю суїцидальної поведінки є концепція, відповідно якої така поведінка розглядається як наслідок дезадаптації особистості в умовах пережитого нею мікросоціального конфлікту (А.Анцупов, 1999). Даний підхід продуктивно розвивається в останні роки.
У цілому можна затверджувати, що суїцидальна поведінка залежить від ряду факторів, що можуть бути розділені на внутрішні і зовнішні.
Внутрішніми факторами суїцидальної поведінки є індивідуальні особливості особистості (характер, психофізичний, емоційний стан і ін.), що підвищують ризик суїциду, який утворює внутрішнє середовище для відображення зовнішніх факторів, а також є побудниками такого поводження в суїцидогенній ситуації.
До зовнішніх факторів відносяться: мікросоціальні умови біографічного характеру, насамперед сімейного виховання; міжособистісні відносини в референтній групі — сімейній, дружній, професійній; чи дезадаптуючі об'єктивні фактори діяльності (екстримальність, відповідальність, різке підвищення навантаження і т.д.). Деякі зовнішні фактори є причинами суїциду, тому що мають для людини особливий кризовий психологічний зміст. Суїцидальна поведінка включає різні форми активності, що служать деструктивним засобом подолання особистісних проблем в умовах конфліктної ситуації. Змістом суїцидальної кризи виступає гострий емоційний стан, що виникає в критичній ситуації зіткнення особистості з перешкодами на шляху задоволення її найважливіших життєвих потреб (О.Громова, 1998). Центральну роль у виникненні такої ситуації грають наступні конфлікти:
-                    обумовлені специфікою сімейних взаємин: нерозділена любов, зрада коханої людини, розлучення, важка хвороба чи смерть близьких; обумовлені специфікою трудової діяльності і міжособистісної взаємодії: невдачі у виконанні конкретних задач, міжособистісні конфлікти з колегами по роботі, службові конфлікти з начальниками чи підлеглими;
-                    пов'язані з антисоціальним поводженням людини: страх кримінальної відповідальності; страх ганьби;
-                    обумовлені станом здоров'я: психічні захворювання; хронічні соматичні захворювання; фізичні недоліки (дефекти мови, особливості зовнішності, сприймані як недолік), статева неспроможність;
-                    обумовлені матеріально-побутовими труднощами.
Описані різновиди внутрішніх особистісних конфліктів відображають реальний розподіл інтересів дослідників. Кожний з цих видів конфліктів має свій зміст, який відображає характер протиріч, які лежать в його основі, свою специфіку в реальній життєвій ситуації. Аналіз літературний джерел показує, що в прагненні наблизитися до складного світу внутрішнього особистісного конфлікту, дослідники намагаються, з одного боку, описувати конфлікт мовою переживання його людиною. А з іншого, оперувати більш цілісними одиницями аналізу.
2.1. Психологічні умови подолання внутрішніх особистісних конфліктів
Подолання внутрішнього особистісного конфлікту — це зняття внутрішнього напруження особистості, подолання протиріч між різними елементами її внутрішньої структури і досягнення стану внутрішньої рівноваги, стабільності і гармонії.
Насамперед слід зазначити, що внутрішній особистісний конфлікт завжди індивідуальний, носить особистісний характер. Тому його подолання залежить від таких факторів особистості, як вік, стать, характер, темперамент, соціальний стан, цінності й ін. Це обумовлює те, що універсальних способів подолання внутрішніх особистісних конфліктів, що однаково підходять для всіх людей і ситуацій, не існує. Способи подолання внутрішнього конфлікту, що підходять для чоловіків, можуть бути не завжди придатні для жінок і т.д.
У попередньому параграфі, присвяченому проживанню людиною кризових ситуацій, відзначалося, яке значення в психології надається їхньому конструктивному подоланню. Навпроти, їх неадекватне вирішення може привести до досить важких наслідків. Наприклад, з погляду психоаналізу, по вдалому висловлюванню Л.С.Виготського, людина є рабом свого раннього дитинства оскільки все наступне життя дозволяє і намагається справитися з конфліктами, що виникають у перші місяці життя.
Утім, для психоаналізу (класичного), як уже відзначалося, узагалі характерні досить крайні позиції, які поділяються далеко не всіма психологами. Але в цілому, хоча і не в настільки твердій формі, у психології є загальновизнаним уявлення про значення конструктивного, ефективного подолання особистістю виникаючих внутрішніх особистісних криз, конфліктів, протиріч, про негативний, а й руйнівний вплив, що може мати для розвитку здорової особистості їхнє неподолання.
Але люди в переважній більшості випадків так чи інакше «проживають» свої конфлікти чи кризи і якось справляються з ними. Чи не перебільшує психологія значення їх «правильного» переживання?
На думку фахівців, є принципові розходження між конструктивними і неконструктивними стратегіями співволодіння зі своїми психологічними труднощами і проблемами пов'язаними з їхньою спрямованістю, цілями.
Ефективні стратегії спрямовані на «роботу» із самою проблемою, зі змістом виниклого протиріччя і мають своєю метою подолання тих перешкод, які створює дана проблема на шляху можливості самоактуалізації особистості, її самореалізації і повноцінного життя. Інакше кажучи, ми можемо оцінювати вихід людини з конфлікту чи кризи як продуктивний, якщо в результаті вона дійсно «звільняється» від його проблеми, що породила, таким чином, що її проживання робить людину більш зрілою, психологічно адекватною і інтегрованою.
Навпроти, ті стратегії, що у сутності є психологічно неефективними, як би їх не оцінював сам індивід, реально виявляються спрямованими на ослаблення, пом'якшення гостроти пережитої кризи, що супроводжують емоційні стани. Якщо скористатися медичною аналогією, то можна сказати, що в першому випадку, відчувши біль, людина намагається з'ясувати її причину і справитися з нею, вилікувавши хворобу, а в другому випадку вона просто приймає таблетки, намагаючись заглушити неприємні відчуття.
При переживанні критичної чи кризової ситуації можливі три принципові стратегії.
Одним з деструктивних способів поведінки стосовно криз чи конфліктів є невизнання наявності проблеми, неприйняття реальності, її перекручування, відхід від неї. Наприклад, відганяючи від себе неспокійні думки, людина умовляє себе, що в неї «все нормально», нема про що турбуватися, а депресивні настрої і відчуття безглуздості занять є просто результат перевтоми. Роблячи вид, що нічого не відбувається, що все в порядку, людина придушує в собі всілякі сумніви і тривожні думки про власне життя, намагається «поменше забивати собі голову всякою дурницею і побільше займатися „справою“ (роботою, будинком, родиною, кар'єрою, захопленнями і т.д., і т.п.), тому що так життя швидше проходить.
Інша ситуація виникає, коли, визнаючи свої проблеми і необхідність їхнього вирішення, людина не бачить можливості їхнього рішення чи не знаходить у собі мужності, готовності зробити якісь кроки. Примітивний спосіб впоратися з такою ситуацією — це заглушити у собі відповідні переживання, тугу безглуздого існування тими чи іншими відволіканнями (випивкою, комп'ютерними іграми, наркотиками і т.д.). Визнаючи наявність проблеми, можна йти від її вирішення, знижуючи значимість, гостроту і, тим самим, заперечуючи необхідність щось робити. Наприклад, переживаючи якісь сімейні, часом досить важкі, проблеми, людина говорить собі: „усі так живуть“, „життя таке“ чи „в інших ще гірше“ і т.д. Ще одним способом відходу є „відкладання“ проблеми чи перекладання її на інші (»у мене голова зараз зайнята зовсім іншим").
Загальною ознакою цих деструктивних стратегій є фактичне небажання людини чи її нездатність «працювати» зі своєю проблемою. Вона не готова до прийняття рішень, до відповідальності за них, боїться їхніх наслідків і тому сподівається, що «все як-небудь улаштується саме собою».
Можливо, якась частина пережитих людиною критичних життєвих ситуацій, дійсно, поступово утратить свою гострогу, однак підспудно в людини починає накопичуватися негативний досвід нерозв'язання своїх проблем.
Життя людини так улаштоване, що ймовірність обставин, які загрожують порушенням оптимального процесу розвитку особистості, її внутрішнього світу, велика, і погано, якщо людина до них не підготовлена. Від внутрішніх особистісних конфліктів ніхто не застрахований. Їхній арсенал воістину невичерпний.
При конструктивному подоланні внутрішнього особистісного конфлікту досягається психологічна рівновага, поглиблюється розуміння життя, виникає нова ціннісна свідомість. Подолання внутрішнього особистісного конфлікту усвідомлюється через: відсутність хворобливих станів, пов'язаних з конфліктом; зниження проявів негативних психологічних і соціально-психологічних факторів внутрішнього особистісного конфлікту; підвищення якості й ефективності професійної діяльності.
Нерідким наслідком «загнаних усередину» чи знецінених проблем стають невротичні стани або неврози особистості. Іноді людина йде шляхом «найменшого опору», намагаючись залишити «все як є» і відмовляється від рішень, що вимагають мужності. При цьому вона може почувати полегшення, однак реально виникає регрес особистості, уповільнення чи припинення особистісного росту, обмеження можливостей її самореалізації.
    продолжение
--PAGE_BREAK--