Реферат: 1-й ведучий. Добрий день, дорогі гості! 2-й ведучий

1-й ведучий. Добрий день, дорогі гості!

2-й ведучий. Сьогодні ми зібралися в цьому залі, щоб ушанувати найпрекраснішу з наук – древню і вічно молоду історію.

1-й. І в цей чудесний день до нас на свято прибула головна покровителька історії, її муза – Кліо.

Входить Кліо.

Клио. Из глубины веков, из красоты далекой

Меня позвали в гости – молодцы!

За это я вам тайны приоткрою

И мифы расскажу и покажу дворцы.

Меня должны все узнавать –

И взрослые, и дети.

Меня должны все почитать –

Я старше всех на свете.

Урок истории для вас сегодня сказка,

Но верьте мне, что пробегут года,

Вы многое забудете, а это –

В воспоминаньях будет навсегда.

Нельзя забыть героев дней тех славных,

Их имена должны вы повторять.

Читать о них легенды и сказанья,

И их дела былые вспоминать.

^ 1-й. О Кліо! Дозволь нам розпочати вечір історії.

2-й. Ми усі з нетерпінням чекаємо на зустріч зі святом.

Кліо. І це чудово. Я дуже рада, що ви любите історію і зібралися, щоб вшанувати її. Адже це – найдавніша з наук. Вона виховує в нас кращі людські якості – сміливість, рішучість, доброту, почуття прекрасного і звичайно розвиває інтелект. Не даремно «батько історії» Геродот говорив: «Історія – учителька життя».

^ 1-й. Це правда. Історія нас вчить бути гарними людьми й учить думати.

2-й. О, Кліо, скажи, чим же сьогодні ти нас порадуєш? Яку цікаву історію розкажеш?

Кліо. Я думаю, ми сьогодні з вами пройдемося головними сторінками нашої історії і згадаємо як все відбувалося.

Стародавній світ.

Танець.

Двоє розмовляють, а третій дрімає біля багаття.

Дикунка. Так, Швидкий Олене, я думала, що ти вже не вирвешся з лап цього тигра.

Дикун. Ну що ти, Хитра Лисице, сотні разів я зустрічався з цими звірами і залишався цілий. Шкода тільки, що тигр забрав мою здобич, і тепер ми залишилися без м’яса. А як твоя здобич?

^ Хитра Лисиця. Ой, зовсім погано. Злий дух лісу знищив усі гриби і ягоди.

Швидкий Олень. Так, доведеться нам у пошуках їжі переходити в інше місце. Тільки, говорять, поблизу з’явилися воїни з племені тумба-юмба й іти звідси небезпечно.

^ Хитра Лисиця. Підемо хоч погріємося біля багаття, а завтра поговоримо з вождем про те, як нам бути.

Швидкий Олень. Йдемо.

Хитра лисиця (до дитини). Гусяче Перо, чому не горить вогонь? Чи ти не давав йому їжі?

^ Гусяче Перо (плаче). Я годував його і вдень, і вночі, не стуляючи очей, але дух вогню залишив нас.

Швидкий Олень. О горе нам! Напевно, духи розгнівалися на нас і тепер нам загрожує загибель (плачуть, падають на коліна, простягаючи руки до небес).

^ Завіса.

Древня Греція.

Ведучий. Грецькі боги оселилися на горі Олімп. Царював там Зевс. Три прекрасні гори охороняють вхід на світлий Олімп і піднімають густу хмару, що закриває ворота, коли боги спускаються на землю. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса, там вічно панує ясне радісне літо.

Ведучий. А нижче клубочаться хмари, які часом закривають далеку землю. Там, на землі, весну і літо змінюють осінь та зима, радість і веселощі чергуються з нещастям і горем. Правда, і боги зазнають смутку, але він швидко минає, і знову настає радість на Олімпі.

Ведучий. Кожний народ на ранньому етапі розвитку проходив через язичницькі вірування. Це стосується й українців, які в давнину також були язичниками.

Ведучий. На всій території Греції існували священні місця, де на честь богів зводились святилища, у яких служили оракули, що передавали волю богів. Щоб задобрити богів греки споруджували їм храми, ставили статуї, приносили жертви.

Ведучий. Територія храму вважалася священною і недоторканою. Тому в храмах іноді ховалися втікачі або злочинці, яких не можна було там зачіпати, часто в храмах зберігалася скарбниця міста. Особливо відомі храми Зевса в Олімпії і Аполлона в Дельфах.

Ведучий. Місцем жертвоприношень слугував вівтар, установлений просто неба або всередині храму. На вівтарі розводили священний вогонь. Жертовними дарами були плоди, їжа, вино, пахощі, тварини. Греки знали вподобання богів і приносили в жертву різних тварин. Посейдонові – биків, Афіні – корів. Після того як жрець проказував молитву, голову тварини окропляли водою, щоб її очистити. Зібрану кров лили на вівтар. Тушу смажили на вогні і роздавали як частування.

^ Завіса.

Танок.

Київська Русь

Ведучий. Загадкова дорога історії привела нас сьогодні до часів, які засвідчили виникнення українського народу і побудову першої самостійної держави. Назва цієї держави – Київська Русь.

Ведучий. Змінювали один одного князі. Зростав, розбудовувався, міцнів Київ. Збільшувалася територія князівства за рахунок приєднання сусідніх земель.

Ведучий. У панцирах, з мечами і щитами

Стоять далекі предки перед нами,

Хоч дивно нам дивитись на щити

З двадцятого століття висоти.

Ведучий. Жив Ігор-князь у нашім краї,

Не на землі, а на коні:

Десь на кордоні запалає,

А вже нога у стремені.

В шоломі й панцирі, із луком,

З мечем відгостреним завжди,

Бив половецьких хижих круків

За наші села й городи.

Ведучий. Княгине Ольго, ти в часах далеких

До нас прийшла з болгарської землі,

Як ті вовки, чекали небезпеки,

Як ті чайки, жалілися жалі.

Та в Києві державною рукою

Добро і лад ти швидко навела,

І хрест засяяв зіркою святою,

Яку ти в наше небо підняла.

Ведучий. Князював він справедливо,

Був розумним і сміливим.

Землі всі в руках зібрав,

Край він свій обороняв.

І в європі честю мали

Королі, князі, царі

Поріднитись з Ярославом,

Побувати у дворі.

Ведучий. Але мудрість Ярослава

Вся була в його ділах.

У державнім будівництві,

Владі, устрою, в судах.

Запорізька Січ.

1-й. запорізька Січ. Козаччина. Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня. Синонім свободи, людської й національної гідності, талановитості.

2-й. нашої заслуги в тім не бачу,

Нашої не знаю в тім вини,

Що козацьку бунтівливу вдачу

Нам лишили предки з давнини.

^ 1-й. Та хто ж вони – козаки?

2-й. Було колись в Україні –

Ревіли гармати:

Було колись- запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю.

1-й. Мабуть, через віки до вас дійшов шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит навальних ординців, бій, як блискавка, як межа між життям і смертю, між минулим і майбутнім нашого народу.

2-й. ми любимо небо і квіти,

І сонце нам шле свій привіт.

Ми роду козацького діти,

Землі української цвіт.

Пісня.

!932-1933 р.

Лунає музика «Реквієм» Моцарт.

Читець. Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну, запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки – твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття».

І не рік, а криваве клеймо «Тридцять три».

Читець. У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік.

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину.

А на ранок – помер чоловік.

І невтому, трудягу старого,

Без хреста повели у той бік.

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги.

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Читець. Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть марево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору –

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв.

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

1941-1945 р.

Лунає пісня про війну.

1-й. Ішов третій день війни. Москва – насторожена, зібрана, готова до оборони. Призовні пункти в колишніх школах. Діти, які подорослішали передчасно.

2-й. Війна не прийшла, а ввірвалася в будинки людей, перевернувши все з ніг на голову. Німці йшли ситі, наглі – місто завмерло в очікуванні. В ньому діяли окремі підпільні групи, в складі яких були й хлопчаки 10-14 років.

^ 3-й. вони розклеювали листівки. Це багато – в окупованому ворогами місті знати, що країна не здалася, а воює і перемога близька.

4-й. багато хлопчаків втекло на фронт, вони брали участь в боях. Їх називали – сини полків.

^ 1-й. Ходили в розвідку, воювали, геройські загинули. Їх імена навіки вписані в «Книгу пам’яті України».

2-й. Майбутнє нації – її діти. І тому дітей разом з дорослими теж відправляли в концентраційні табори. Їх зпалювали, морили голодом, розстрілювали.

3-й. Терезин – маленьке чеське містечко. Старовинний замок, який загубився серед гір і долин. В транзитному лагері Терезин одночасно знаходились від 11000 до 65000 чоловік. За роки війни там побувало 1400000 чоловік. Із них – 15 000 дітей, яких відправили в Освенцим. Вижило менше 100 дітей, із дітей молодше 14 років не вернувся ніхто.

4 –й. Мальчикам, играющим в войну,

Я в Больших ладонях протяну

Два десятка взятих наугад

Оловянных маленьких солдат.

Ты смотри внимательней, дружок –

Тот без рук, а этот вот без ног,

Третий черный, зубы лиш как мел,

Видно, в танке заживо згорел.

На четвертом – ордена как щит,

Он в Берлине в мае был убит.

А вот этот на густой заре

В сорок третьем утонул в Днепре.

У шестого на глазах слеза –

Сорок лет как вишибло глаза.

Горсть солдат ребятам протяну –

Не играйте мальчики в войну.

Афганістан

Пісня

1-й. з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року в Афганістані побувало 620 тисяч радянських солдатів, офіцерів, генералів, що виконували інтернаціональний обов’язок, тобто надавали допомогу братерському народові.

2-й. за цей час було убито, померло від ран, загинуло в різних катастрофах, внаслідок нещасних випадків, зникло безвісти, не повернулося з полону 14453 особи, 35 тисяч дістали поранення. Але усі вони виконали свій військовий обов’язок, сплативши його власним життям.

3-й. Україна втратила в Афганістані 3 380 синів. Полонених, безвісти зниклих – 80 чоловік. Усі, що служили там, свято вірили, що допомагають Афгану.

1-й. Вы смотрите с улыбкой на меня

Сквозь мраморные плиты обелисков.

Со мною незнакомые друзья,

Все те, кого не знал я очень близько.

Все те, кто до меня и за меня

На камнях воевал Афганистана

И, жизни драгоценной не Франя,

Домой вернулся на борту «Тюльпана».

2-й. Вас часто навещают матери,

Цветы живые вам приносять дети,

Неужто ваша смерть была зазря,

И кто пред богом за нее в ответе?

3-й. Стою в раздумье молча сердь могил,

Где свят афганцы – братья боевые,

Кто умер с честью, так же как и жил,

Мне смотрят в душу словно бы живые.

^ 1-й. Так історія має незабутні сторінки, які треба пам’ятати.

2-й. Дякуємо тобі, Кліо, за ту радість, що ти нам даруєш. Спасибі за твої уроки мужності і добра.

Кліо. Хожденье по векам и эрам

Нам можно продовжать и продовжать.

Нам знанья по истории лиш в помощь,

Так что учтите, надо поднажать.

Скажу я вам одно, ребята,

Простите если повторюсь,

Историю читайте увлеченно,

Иначе я обижусь, рассержусь.

Стремились провести мы этот вечер

С більшою пользою для вас.

Мои друзья все постарались,

Вы не судите строго нас.

А под конец мы крикнем «Браво»

Давайте вместе детвора.

Истории великой – слава!

Истории – ура, ура, ура!.

Комунальна установа «Пологівський колегіум №1»





Підготувала:

вчитель історії

Цвяткова О.В.


м.Пологи, 2010