Реферат: Міністерство освіти украіни східноєвропейський університет економіки та менеджменту реферат Предмет

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАІНИ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ


Реферат


Предмет: АДМІНИСТРАТИВНЕ ТА ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ


Виконала студентка 3-го курсу групи ЗМД-21

Бойко Галина Олександрівна


Перевірив викладач:

Ст. викладач МАТЯШ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ


З оцінкою ___________________________________________


КИЇВ 2005

ЗМІСТ

Вступ 3

Поняття, предмет і метод адміністративного права 4

Адміністративно-правові гарантії прав і свобод громадян 7

Адміністративно-правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства 8

Органи виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права 10

Види органів виконавчої влади 12

Принципи побудови органів виконавчої влади 15

Повноваження Президента України в сфері виконавчої влади. Місце Президента України в системі виконавчої влади 16

Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим: статус та організація роботи 19

Уряд України і його повноваження 22

Центральні органи виконавчої влади 26

ВИСНОВОК 31

ЛІТЕРАТУРА 32
Вступ
Україна переживає надзвичайно складний період становлення своєї державності. З проголошенням та початком розбудови демократичної правової держави на базі ринкової економіки в Україні розпочався перехідний період від однієї суспільно-економічної формації до іншої який, поряд з іншими важливими соціально-економічними чинниками, характеризується значним оновленням змісту, форм та методів державної діяльності, більш чітким розподілом повноважень між окремими гілками державної влади, глибокою структурною перебудовою державного механізму, пошуком ефективних шляхів правового регулювання нових суспільних відносин на кардинально оновленій правовій базі, основу якої сьогодні становить нова Конституція України. Вона віднесла забезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захист громадян до найважливіших функцій держави.

Реалізація конституційних положень значною мірою залежить від організації державного управління, діяльності відповідних державних органів та їх посадових осіб.

З метою забезпечення реформування системи державного управління створення умов для побудови демократичної, соціальної, правової держави, утворення і забезпечення прав людини і громадянина розроблена і втілюється в життя Концепція адміністративної реформи в Україні. Ключове місце у правовому забезпеченні якої посідає адміністративне право - найважливіша фундаментальна галузь правової системи України, нормами якого регулюються суспільні відносини, що складаються здебільшого у сфері державного управління в процесі здійснення виконавчої влади. Адміністративне право України є також однією з профілюючих юридичних дисциплін у всіх навчальних закладах юридичного профілю, яка передбачає вивчення складного комплексу теоретичних положень та правових інститутів, значного масиву нормативно-правових актів, що містять норми адміністративного права і визначають правовий статус різних суб'єктів управлінських стосунків, а також широкого діапазону суспільних відносин управлінського характеру з урахуванням їх різнобічного адміністративно-правового регулювання.

^ Поняття, предмет і метод адміністративного права
Адміністративне право - галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі організації і реалізації виконавчої влади.

Норми адміністративного права:

• встановлюють форми і методи державного управління, способи забезпечення законності в державному управлінні;

• регламентують порядок створення органів виконавчої влади, їхню компетенцію, повноваження посадових осіб цих органів; взаємовідносини органів виконавчої влади з іншими державними органами, суспільними об'єднаннями, підприємствами і громадянами;

визначають правове положення громадян, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань та інших недержавних формувань у сфері управління;

• регулюють управлінські відносини в соціально-політичній, соціально-культурній і економічній сферах.

^ Предметом будь-якої галузі права є коло суспільних відносин, що регулюються її нормами. Предмет адміністративного права сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі організації та діяльності виконавчої влади, а також пов'язаних з внутрішньою організацією діяльності державних органів, інших державних організацій та органів місцевого самоврядування, застосуванням заходів адміністративного примусу, реалізацією й захистом прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади та здійсненням окремими недержавними формуваннями делегованих їм повноважень і функцій виконавчої влади.

^ Метод правового регулювання - засоби(прийоми, способи) впливу на волю і поведінку учасників правових відносин.

Для адміністративного права характерні наступні методи правового регулювання:

метод влади - підпорядкування або метод прямого розпорядництва - означає, що одна сторона управлінських відносин юридично владна, а друга - юридично підвладна(наприклад відносини між податковою адміністрацією і платниками податку);

метод рекомендацій - рекомендації суб'єкта управління здобувають правову силу за умови прийняття її іншим учасником управління;

метод узгодження - ним регулюються відносини між учасниками, що не знаходяться між собою в підпорядкуванні;

виконувати покладені на нього обов'язки в сфері державного управління. Моментом виникнення правоздатності є народження, а моментом припинення - смерть;

• адміністративна дієздатність - здатність громадянина своїми діями набувати та здійснювати права й обов'язки, передбачені нормами адміністративного права, а також нести відповідальність згідно з адміністративно - правовими нормами.

Види адміністративної дієздатності:

повна-з 18 років;

обмежена - з 16 років;

часткова - з 7 років.

На адміністративну дієздатність впливає наявність у громадян певних захворювань (психічна хвороба, слабоумство). У силу зазначених обставин громадяни можуть бути визнані обмежено дієздатними або недієздатними.

Стаття 20 Кодексу про адміністративні правопорушення України говорить: "Не підлягає адміністративної відповідальності особа, що під час скоєння протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану".

В залежності від механізму реалізації права громадян підрозділяються на:

абсолютні (безумовні) права - права, якими особи користаються за своїм розсудом, а суб'єкти влади зобов'язані створювати умови і не заважати їхній реалізації та захищати їх (право на адміністративну скаргу, працевлаштування й т.п.);

відносні права - права, для реалізації яких потрібно акт державного органа (наказ про призначення на посаду, ліцензія на здійснення певної діяльності).

^ В залежності від кола осіб, яким надаються права, і підстав їх виникнення розрізняють:

загальні права громадян, що поширюються на всі галузі і сфери управління (наприклад, право громадян на участь у державному управлінні, право на оскарження дій державних органів і посадових осіб);

спеціальні права - права громадян у тій чи іншій сфері або галузі управління (наприклад, у сфері економіки кожен громадянин має право на здійснення підприємницької діяльності).

По змісту виділяють наступні групи прав:

• право на участь у державному управлінні (право на державну службу, внесення пропозицій, одержання необхідних документів, припинення протиправних дій та ін.);

• право на державну участь, сприяння, допомогу компетентних організацій (одержання організаційної, технічної, санітарно-епідеміологічної, медичної допомоги тощо);

• право на захист (основними формами реалізації права на захист є: адміністративна скарга, скарга, захист в адміністративно-юрисдикційному провадженні, право на допомогу недержавних організацій)..

3. ^ По ступеню можливості реалізації адміністративно-правові обов'язки громадян підрозділяються на:

• абсолютні - покладаються на кожного конкретних обставин (наприклад, дотримання встановлених податків і т.п.);

• відносні - виникають із правомірних дій, спрямованих на придбання прав і користування ними (обов'язок власника автомобіля - платити податки/які надходять у дорожні фонди й т.п.),
^ Адміністративно-правові гарантії прав і свобод громадян
Споконвічним та універсальним гарантом прав громадян є закон. Будь-які владні структури і посадові особи зобов'язані діяти в рамках закону, і тільки в рамках закону вони можуть бути наділені властивостями організаційно-правових гарантів. Закон може виконувати функцію гаранта при дотриманні наступних умов:

•положення, які містяться в законі, повинні бути адекватні економічній та політичній ситуації в країні, а також мати юридичну стабільність;

відповідати високому рівню юридичної техніки;

містити в собі конкретні норми й механізми їх реалізації;

визначати коло державних органів і посадових осіб, на яких покладені обов'язки створювати умови для реалізації прав і свобод;

• передбачати відповідальність органів і посадових осіб за обмеження прав та обов'язків громадян;

Для забезпечення адміністративно-правових гарантій прав і свобод громадян сформульовані наступні положення:

в Україні не повинні видаватися закони, що скасовують чи применшують права та свободи людини й громадянина;

обмеження прав можливо тільки при наявності певних обставин і повинне бути встановлено законодавством;

визначено перелік прав і свобод, що підлягають обмеженню взагалі;

будь-які нормативні акти, що стосуються прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, не можуть застосовуватися без офіційного опублікування. Організаційно - правові гарантії можна підрозділити на два види:

судові тобто такі, що реалізуються судами в процесі здійснення правосуддя. Порядок розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, встановлений законодавством про цивільне судочинство (справи по скаргах на дії державних органів і посадових осіб в зв'язку з накладенням адміністративних стягнень; справи по скаргах на дії державних органів, громадських організацій і посадових осіб, які порушують права і свободи громадян). Справи по економічних спорах, які виникають із адміністративних правовідносин, підвідомчі арбітражному суду (наприклад, справи про визнання недійсними цілком або частково ненормативних актів державних органів, органів місцевого самоврядування та інших органів, такими, що не відповідають законам та іншим нормативно-правовим актам та порушують права і законні інтереси громадян);

адміністративні, тобто ті, що реалізуються в позасудовому порядку. В рамках управлінської компетенції посадові особи вправі, а в багатьох випадках - зобов'язані розглядати питання забезпечення адміністративно-правових гарантій прав громадян і вживати заходів для їх реалізації.

Конституцією України і Законом "Про звернення громадян" закріплене право громадян звертатися особисто, а також направляти індивідуальні й колективні звернення в державні органи і органи місцевого самоврядування.

Основні види звернень громадян:

пропозиція - звернення уваги на недосконалість організації, діяльності або регулювання в тій чи іншій області й визначення шляхів їх усунення;

заява - звернення громадянина з приводу реалізації права або законного інтересу, не пов'язаного з його порушенням;

скарга - звернення в державні або інші офіційні органи, до посадових осіб, з приводу порушеного права чи законного інтересу громадянина.



^ Адміністративно-правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства
На території України поряд з її громадянами проживають іноземці. До іноземців законодавство України відносить осіб, які належать до категорії громадян іноземних держав і не є громадянами України, а також осіб без громадянства, тобто осіб, які не належать до громадян будь-якої держави.

Конституція України ст. 26 закріплює за іноземцями ті ж права і свободи, що й за громадянами України, крім винятків, установлених самою Конституцією, законами та міжнародними угодами.

Особливості їх адміністративно-правового •статусу визначаються рядом спеціальних нормативних документів. Це, зокрема: Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р.; Постанова Кабінету Міністрів "Про тимчасовий порядок оформлення іноземним громадянам віз для перебування в Україні" від 26 лютого 1993 р.; Закон України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р. та інші.

Аналіз нормативних документів показує, що права і свободи, встановлені для громадян України, рівною мірою стосуються й іноземних громадян. Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що й громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, законами, а також міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Іноземні громадяни, що знаходяться на території України, та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, скоєні на території України іноземними громадянами, що відповідно до діючих законів і міжнародних договорів користаються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Законодавство поділяє іноземних громадян на тих, що постійно проживають і на тих, що тимчасово перебувають на території України, а також проїжджаючих через територію України транзитом.

^ Постійно проживаючими є ті іноземні громадяни, які перебуваючи на території України мають дозвіл і посвідчення на проживання, видані органами внутрішніх справ. Іноземні громадяни, що перебувають на території України на інших законних підставах, тимчасово перебуваючи.

Правосуб'ектність осіб, які знаходяться на території України і не є її громадянами, характеризується наступними особливостями:

іноземні громадяни й особи без громадянства не можуть бути державними службовцями, займати деякі посади, працювати в органах внутрішніх справ;

іноземні громадяни й особи без громадянства не допускаються до діяльності, пов'язаної з державною таємницею;

на іноземних громадян та осіб без громадянства не поширюється військовий обов'язок;

за ряд правопорушень до відповідальності можуть бути притягнуті тільки іноземні громадяни й особи без громадянства;

тільки до іноземних громадян та осіб без громадянства

застосовується таке адміністративне стягнення, як видворення за межі України;

• іноземні громадяни й особи без громадянства можуть в'їжджати на територію України при наявності дозволу (виключення встановлене для громадян країн СНД, з якими укладені угоди про безвізовий в'їзд і виїзд);

іноземні громадяни і особи без громадянства проживають і здійснюють свою діяльність на підставі спеціальних документів;

для іноземних громадян можуть бути встановлені обмеження в пересуванні та виборі місця проживання;

по території, відкритій для іноземців, вони можуть вільно пересуватися за умови повідомлення про це органів внутрішніх справ Після прибуття в пункт призначення вони повинні зареєструвати своє тимчасове перебування;

при наявності обставин, встановлених законодавством, виїзд із України може бути не дозволений.



^ Органи виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права
Органи виконавчої влади - це різновид самостійних державних органів (організаційно оформлена частка державного апарату), які спеціально призначені для здійснення на основі чинного законодавства функцій виконавчої влади, а саме: функцій виконавчо-розпорядчого (управлінського) характеру щодо безпосереднього й оперативного керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом у державі.

^ Якісні ознаки органів виконавчої влади:

насамперед, це різновид державних органів, найбільш значна частина державного апарату, які в сукупності утворюють його управлінський апарат;

вони створюються у встановленому законом порядку спеціально для здійснення управлінських функцій – функцій виконавчої влади; тобто вони органічно пов'язані з функціонуванням виконавчої влади, втілюють у собі її завдання та функції й призначені забезпечувати практичну реалізацію цієї влади;

цільовим призначенням цих органів є практична реалізація державної політики в певній галузі чи сфері суспільного життя, здійснення виконавчо-розпорядчої (управлінської) діяльності шляхом безпосереднього й повсякденного керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом у державі;

свою діяльність у межах наданої компетенції вони здійснюють офіційно, від Імені держави;

кожний орган виконавчої влади наділений державно-владними повноваженнями, має певний обсяг прав та обов'язків у сфері

державного управління, тобто володіє відповідною адміністративною правосуб 'єктністю;

для здійснення своїх завдань і функцій ці органи також наділені правом широкого застосування заходів державного, зокрема, адміністративного примусу та мають спеціальний апарат примусу;

орган виконавчої влади - це відповідним чином оформлена державна субстанція, частка державного апарату, що має свою внутрішню структуру та штат: певний колектив державних службовців; свою назву та символи: печатку, штамп тощо;

органам виконавчої влади властива організаційноструктурна відокремленість та оперативна самостійність дій в певних територіальних межах чи галузях;

кожен орган виконавчої влади є суб'єктом державної власності, утримується, як правило, за рахунок державного бюджету;

має статус юридичної особи, є самостійним учасником адміністративно-правових відносин - участь в адміністративно-правових відносинах для органу виконавчої влади є не тільки можливістю (правом), але й обов'язком.

Правовий статус органів виконавчої влади знаходить своє конкретне вираження в їх компетенції, тобто конкретно визначеному обсягу прав та обов'язків, якими вони наділяються для виконання покладених на них державою завдань та функцій у сфері державного управління. Залежно від рівня органу виконавчої влади (його місця в системі цих органів) відповідно й більший обсяг його компетенції.

Правове положення, завдання, функції, в цілому правовий статус органів виконавчої влади визначаються відповідно: Конституцією України, окремими законами (наприклад, законом "Про міліцію") підзаконними актами, зокрема, указами Президента України, постановами уряду, а також відомчими нормативними актами.

^ Адміністративно-правовий статус органа виконавчої влади як статус колективного суб'єкта складається з наступних блоків:

• цільовий (включає норми про цілі, задачі, функції та принципи діяльності);

• організаційно-структурний (містить у собі правові розпорядження, що регламентують: порядок створення, реорганізації та ліквідації; структуру; лінійну й функціональну підпорядкованість);

• компетенційний як сукупність владних повноважень і підвідомчості (компетенція в області планування, контролю і т.д.).
^ Види органів виконавчої влади
За масштабами діяльності органи виконавчої влади поділяються на вищі, центральні, місцеві і спеціальні:

• до вищих належать органи, виконавча - розпорядча діяльність яких поширюється на всю територію України (Уряд України – Кабінет Міністрів);

• до центральних органів виконавчої влади належать ті, що керують відповідними галузями, або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства, комітети, відомства, департаменти). Згідно ст. 116 Конституції України робота центральних органів виконавчої влади спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України.

• до місцевих органів виконавчої влади належать державні адміністрації.

• до спеціальних органів виконавчої влади належать органи, які не віднесені законодавством ні до вищих, ні до центральних, ні до місцевих, проте наділені статусом органа виконавчої влади. Згідно ст. 1 Закону України " Про міліцію" від 20 грудня 1990 року, міліція має статус державного озброєного органу виконавчої влади.

В залежності від обсягу і характеру компетенції виділяють:

органи загальної компетенції, що здійснюють державне

управління соціально - громадським комплексом на підвідомчій

території у повному обсязі. Це Кабінет Міністрів та місцеві державні

адміністрації.

органи галузевої компетенції - здійснюють управління окремими сферами галузями державного управління (наприклад, міністерства чи департаменти).

органи внутрішньогалузевої компетенції - керують у рамках галузей дорученими ділянками робіт (наприклад, територіальні органи міністерств);

органи міжгалузевої (функціональної) компетенції – виконують загальні спеціалізовані функції для усіх або більшості галузей і сфер управління;

органи змішаної компетенції, тобто органи, що мають ознаки як галузевої, так і міжгалузевої сфери діяльності (наприклад, Міністерство охорони здоров'я України керує підвідомчими установами та органами охорони здоров'я і здійснює міжгалузеве управління медичними службами Міністерства внутрішніх справ і Міністерства оборони).

За порядком утворення органи виконавчої влади поділяються на:

• Конкретні органи, які утворюються внаслідок прямої дії конституційних норм. Це Кабінет Міністрів України й місцеві державні адміністрації.

• Органи які утворюються Президентом України. Згідно п. 15 ст. 106 Конституції України Президент утворює, реорганізує і ліквідує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Утворювані Кабінетом Міністрів України (урядові органи державного управління).

Утворювані центральними відомчими органами (окремі територіальні підрозділи).

Організаційно-правова форма є ознакою, за якою органи виконавчої влади діляться на:

уряди;

міністерства;

державні комітети;

комітети;

служби;

головні управління;

управління;

інспекції;

агентства;

департаменти;

адміністрації;

відділи тощо.

Відповідно до становища управлінської ієрархії виділяються вищестоящі та нижчестоящі органи.

За порядком вирішення підвідомчих питань органи виконавчої влади поділяються на:

єдиноначальні - органи, у яких право вирішення питань їхньої компетенції належить керівникам, що очолюють дані органи;

колегіальні - організаційно і юридично об'єднані групи осіб, яким належить пріоритет у прийнятті рішень з усіх питань компетенції даних органів. У колегіальних органах рішення приймаються більшістю їхніх членів в поєднанні з персональною відповідальністю за їх виконання, за керівництво дорученим участком роботи.

Органи виконавчої влади можна класифікувати й за іншими критеріями, наприклад, щодо характеру підпорядкування - на ті, що знаходяться у подвійному підпорядкуванні (котрі безпосередньо підпорядковані водночас як центральним, так і місцевим органам виконавчої влади, наприклад, фінансове управління обласної державної адміністрації) і на ті, що мають тільки централізоване (відомче) підпорядкування (наприклад, військовий комісаріат).

^ Принципи побудови органів виконавчої влади
Система органів виконавчої влади в Україні будується і функціонує на основі принципів розподілу повноважень, поєднання централізації й децентралізації, законності.

Принцип розподілу повноважень в системі органів виконавчої влади обумовлений державним устроєм України.

У структурному плані він проявляється в тому, що в загальну систему органів виконавчої влади входять:

• органи виконавчої влади України;

• органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим – Рада міністрів, республіканські міністерства й комітети, районні державні адміністрації.

^ У юридичному змісті принцип розподілу повноважень проявляється в наступному:

• компетенція органів виконавчої влади та взаємовідносини між ними визначаються на основі нормативно-правових актів, що закріплюють розмежування предметів відання і повноважень між Україною та Автономною Республікою Крим;

• Конституцією України регламентується співвідношення правових актів органів державної влади та її суб'єктів (законні акти органів виконавчої влади України обов'язкові для аналогічних органів Автономної Республіки Крим);

• одна з правових форм регулювання взаємовідносин між органами виконавчої влади України та органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим - адміністративний договір (органи виконавчої влади України за згодою з органами виконавчої влади АРК можуть передавати їм здійснення частини своїх повноважень, якщо це не суперечить Конституції України).

^ Принцип поєднання централізації і децентралізації дуже впливає на функціонування всієї системи виконавчої влади.

Централізація - зосередження більшої частини державних функцій у компетенції центральних органів виконавчої влади.

Децентралізація означає закріплення предметів ведення й повноважень за тим чи іншим органом, які він повинен здійснювати самостійно без втручання з боку вищестоящих органів.

Принцип законності виявляється в тому, що всі органи державної влади й посадові особи зобов'язані дотримуватись Конституції та законів України.

^ Повноваження Президента України в сфері виконавчої влади. Місце Президента України в системі виконавчої влади
Згідно зі ст. 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету й територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини.

Необхідно зазначити, що за період існування в Україні поста Президента (введено Законом "Про заснування поста Президента Української РСР" від 5 липня 1991 р.) його правовий синус зазнав значних змін. Спочатку він визначався як найвища посадова особа й глава виконавчої влади, потім як глава держави й глава виконавчої влади і, нарешті, тільки як глава держави.

Такий правовий статус Президента України зумовлений його повноваженями щодо кожної з гілок влади.

Взаємовідносини з виконавчою гілкою влади визначаються статтями 106,112,113,114,115,116,118 та іншими Конституції України. Так, Президент України призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їх повноваження на цих посадах (статті 106, 114, 118); у випадках дострокового припинення повноважень Президента згідно зі статтями 108,109,110,111 Конституції, його обов'язки покладаються на Прем'єр-міністра України (ст. 112); Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом і забезпечує виконання його актів (статті 113,116); Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраним Президентом України (ст. 115).

Повноваження Президента України в сфері виконавчої влади можна поділити на три групи:

формування виконавчої влади;

визначення змісту і спрямування її функціонування;

забезпечення законності у сфері державного управління.

У межах повноважень щодо формування виконавчої влади Президент України:

призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

• призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення й радіомовлення;

призначає на посади та звільнює з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України;

утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єрі міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;

• створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті Україні, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи й служби.

^ Для визначення змісту і напрямів функціонування виконавчої влади Президент України:

звертається із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє й зовнішнє становище України;

представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

очолює Раду національної безпеки й оборони України;

має право законодавчої ініціативи;

підписує закони, прийняті Верховною Радою України:

видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України;

скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів автономної Республіки Крим;

є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки держаній незалежності України;

приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання й класні чини;

нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними.

^ Для забезпечення законності у сфері державного управління Президент України:

• призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

• призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

• припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

здійснює контрольні повноваження як особа, що очолює Раду національної безпеки й оборони України;

скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

• утворює суди у визначеному законом порядку.

^ Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим: статус та організація роботи
Представництво Президента України в АРК (далі -Представництво Президента) є органом державної влади України із здійснення повноважень, передбачених Конституцією і законами України, іншими законодавчими актами України. Воно створюється Президентом України з метою сприяння виконанню в АРК повноважень, покладених на Президента України на строк його повноважень.

Відповідно до Конституції України ^ Представництво Президента виконує такі функції:

вивчає стан виконання в АРК Конституції та законів України, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України та вживає заходів щодо їх належного виконання;

сприяє додержанню конституційних прав і свобод людини й громадянина;

аналізує нормативно-правові акти Верховної ради і Ради Міністрів АРК щодо їх відповідності Конституції та законам України і вносить пропозиції щодо внесення змін;

готує та подає на розгляд Президентові України аналітичні матеріали з питань соціально-економічного й політичного розвитку в АРК;

сприяє Президентові України у вирішенні правових питань в АРК;

аналізує практику діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, інших організацій в АРК та інформує Президента України з цих питань.

Представництво Президента очолює Постійний представник Президента України (далі - Постійний представник), якийпризначається на посаду і звільняється з посади Президентом України. В АРК він має заступника, який призначається й звільняється з посади Президентом України.

Постійний Представник і його заступник не можуть бути народними депутатами, обіймати керівні посади в інших державних, господарських органах та організ