Реферат: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка



на здобуття щорічної премії Президента України
для молодих вчених


ЗАПИТАННЯ СОЦІОЛОГІЧНОЇ АНКЕТИ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТРУЮВАННЯ



ЮЗВА Людмила Леонідівна –

кандидат соціологічних наук, асистент кафедри методології та методів соціологічних досліджень факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Реферат


Від правильної постановки запитань залежить надійність методу опитування, що є найбільш розповсюдженим в соціологічних дослідженнях і з яким ототожнюється образ соціології в буденній свідомості. Витоки методу опитування сягають давнини, коли практичні потреби управління життям суспільства вимагали вести облік населення, земель, будівель, тварин тощо, який можна було здійснити лише через опитування. У свою чергу, даний метод пов’язаний з дослідженнями громадської думки, які є одним з найбільш знаменних нововведень в суспільних науках XX століття. Опитування громадської думки стали одним з найважливіших інструментів соціальних, політичних та маркетингових досліджень. Сьогодні цей інструмент є розповсюдженим у всьому світі. Навряд чи можна знайти країну, в якій не існувала, нехай в зародковій формі, індустрія масових опитувань. Та не дивлячись на таке широке розповсюдження масових обстежень, до недавнього часу недостатньо уваги приділялось аналізу помилок, що виникають при опитуванні, за виключенням помилок вибірки. Вибірковий метод спирається на міцну математичну теорію. Саме цією обставиною пояснюється активне зацікавлення дослідників проблемами вибірки та точним вимірюванням помилок вибіркового спостереження. Однак зустрічаються і такі помилки, які не піддаються точному вимірюванню. Це не означає, що вони не мають значення і ними можна знехтувати. Помилки вимірювань, обумовлені недоліками опитувальників, що використовуються у масових обстеженнях, можуть бути навіть більш серйозними, ніж помилки вибірки, оскільки ніколи не можна стверджувати, що вони є випадковими. Сьогодні, однак, анкета фактично продовжує бути набором запитань, критеріями при формулюванні яких дуже часто виступають інтуїція, досвід (відповідно, невідомої „якості”) та зразки (дуже часто невдалі), видається необхідним звернення до проблем формулювання запитання. Люди щоденно задають велику кількість запитань під час буденного спілкування. Однак, мова спілкування людей не відповідає науковій. Перша спирається на слова відображення буденного досвіду. Друга – є системою понять, що виражені термінами. Буденна мова не відповідає науковій і за формою. Вона містить багато етимологічних, синтаксичних, прагматичних та інших логіко-граматичних помилок. А тому питання буденної мови як правило мають недоліки, вади (помилки), часто вони є некоректними, що робить неможливим отримання валідних (адекватних, очікуваних) відповідей. Тобто, фактично, проблема лежить на перетині царин логіки (з її розумінням мовних функцій запитання) та соціології (з особливим врахуванням її когнітивних напрямків). Спроби (майевтика Сократа, софістика) створити і використати логіку запитань для отримання однозначних, вірних, валідних і т.п. відповідей робились здавна.

Необхідно розуміти також, що запитання – це передбачення відповіді. Правильне запитання – це передбачення вірної відповіді (адекватної питанню), очікуваної дослідником, незалежно від особистих якостей респондента. І часто проблема полягає в тому, що „погані” відповіді обумовлені поганими запитаннями. Як методологічна проблема постає використання логіки в соціології. А оскільки вплив дослідника соціолога на хід і результат анкетного опитування зведений до мінімуму, то в такій ситуації до зсувів у фактичній більшості випадків призводять саме такі фактори як формулювання запитань (зміст і логічна форма), їх послідовність в опитувальнику тощо. Враховуючи вищезазначене, наукова проблема полягає в тому, що в соціології не існує пояснення того, як еротетична логіка обумовлює валідну соціологічну інформацію, що отримується шляхом реалізації процедури типу „запитання-відповідь” і внаслідок цього не використовується евристичний потенціал зазначеної логіки (всі аспекти) в методиках соціологічних опитувань.

Тією чи іншою мірою окресленим проблемам приділяли увагу такі науковці філософи та логіки, як В. Ф. Бєрков, Ф. С. Лімантов, К. А. Сєргєєв, О. М. Соколов, К. К. Жоль, які присвятили значну увагу історичному огляду методологічних парадигм запитання. П. В. Копніна можна назвати серед тих, хто намагався досліджувати запитання засобами традиційної логіки. Ф. Льозер спробував узагальнити вже відомі досягнення і представить формалізовану будову логіки запитань у максимально доступній формі. Н. Белнап, Т. Стіл ставили перед собою за мету впорядкувати логіку запитань і відповідей, розробити для неї самодостатній понятійний апарат тощо. А. Т. Ішмуратов запропонував розглядати просте стверджувальне речення, характерні запитання до нього і способи подання їх за допомогою когнітивних операторів. Соціологи Я. Лютинський та В. І. Волович розробили концепції запитання в соціології. Л. Я. Авер’янов, Б. З Докторов, О. М. Маслова, Г. С. Батигін, І. А. Бутенко, В. Б. Голофаст, З. О. Гостковский, Ю. І. Давидов, А. Ю. Мягков, Н. В. Паніна, В. І. Паніотто, Г. А. Погосян займались проблемами методу опитування, розробки анкет, формулювання запитань і, разом з тим, проблемами щирості респондентів, труднощів сприйняття ними запитань соціологічних анкет, а також – проблемами валідності методу опитування та отриманої за допомогою нього інформації. Когнітологи Д. М. Рогозін, С. Садмен, Н. Брэдберн, Н. Шварц, Д. Ойзерман запропонували висновки щодо формулювань запитань соціологічних досліджень, що ґрунтуються на багаторічному досвіді емпіричних досліджень в межах когнітивної теорії (проведених на основі застосування методів когнітивного аналізу), внаслідок чого можуть слугувати практичним керівництвом при конструюванні запитань та опитувальників.

Мета монографії - обґрунтування найменш розробленого аспекту проблеми залежності логіки формулювань запитань та валідного опитувальника.

^ Об’єктом дослідження виступили запитання та відповідь як відношення пізнавальної адекватності.

Предметом дослідження виступає формулювання запитань соціологічного опитувальника як технологія його обґрунтування (валідизації).

^ Методи дослідження. Методологічною основою монографічного дослідження є міждисциплінарний аналіз евристичного потенціалу запитання. Для аналізу опитувального інструменту1 було застосовано комплекс інтерогативних, когнітивних, семантичних, прагматичних, статистичних методів валідизації соціологічного опитувальника. Метод формалізації було застосовано для відображення структури запитань у знаковій формі за допомогою мови логіки. Аксіоматичний метод було застосовано для побудови концепції запитання. Порівняння було використане щодо аналізу величини невідповіді та когнітивного аналізу.

Теоретико-методологічною базою даного дослідження стали висновки теоретичного та методологічного характеру, які містяться в роботах вітчизняних та зарубіжних філософів, логіків, соціологів та когнітологів. Теоретичною базою монографічного дослідження, по-перше, виступають концепції, в яких запропоновані основи логічного аналізу запитань (В. Ф. Берков, Н. Белнап, Т. Стіл, А. Т. Ішмуратов). По-друге, концепції, що орієнтовані на розробку критеріїв та процедур для обґрунтування суджень про те, що дані, отримані за допомогою того чи іншого запитання, адекватні стану змінної, що вивчається (Я. Лютинський) та концепцію, в якій запропоновано розглядати запитання як елемент системи „запитання-відповідь” з одночасним врахуванням основних еротетичних висновків щодо запитань та розуміння їх специфіки, як інструменту соціологічного дослідження (В. І. Волович). Також було залучено вагомий доробок когнітологів, які стали основою при розробці розуміння когнітивних аспектів прагматики запитання та при застосуванні когнітивного аналізу (Д. М. Рогозін, С. Садмен, Н. Брэдберн, Н. Шварц).

^ Наукова новизна одержаних результатів. Вивчення та аналіз теоретичного доробку в межах еротетичної логіки й соціології та досвіду емпіричних досліджень запитань соціологічних опитувальників дало змогу отримати наступні результати, що характеризують наукову новизну авторської концепції:

обґрунтовано і реалізовано підходи до проблеми запитання на соціологічному та логічному рівнях у їх єдності та взаємозв’язку, що передбачає використання комплексного, багатофакторного підходу до запитання в основних його проявах: як мовної форми, логічної структури, як елементу комунікації;

дістала подальшої розробки концепція бачення запитання в соціології, що ґрунтується на розумінні специфічної логічної природи питання: структура „запитання-відповідь” як судження, що є інструментом отримання інформації, та, виходячи з цього уточнюється розуміння структури конструкції „запитання-відповідь”, що включає врахування особливостей синтаксису, семантики та прагматики (когнітивного аспекту) запитання;

запропоноване авторське визначення запитання як мовної структури висловлювання, що побудована за законами логіки, функціонує в комунікативній ситуації, є пізнавальним інструментом і в основі якої закладена ознака, що є спонукою запитальності: дана ознака може бути безпосередньо відтворена у першій компоненті (ввідній частині) конструкції запитання (або ж взагалі подана як невідоме у формі альтернативи типу „інше”);

вперше формалізовано типи помилок формулювання запитання та створено типологію можливих помилок (різних рівнів: когнітивного, логічного і т.д.) на основі розуміння запитання як судження, що передбачає розкриття його синтаксичних, семантичних, прагматичних аспектів;

обґрунтовано низку способів аналізу формулювань запитань, що валідизують опитувальник: граматико-стилістичний аналіз, логіко-когнітивний аналіз, когнітивний аналіз, логічний аналіз, аналіз величини невідповіді, аналіз послідовності запитань в анкеті;

застосувавши вперше аналіз випадковостей (побудова матриці випадковостей за Ч. Осгудом) та метод співставлення паралельних рядів доведено, що використання даних методів дозволяє виявити взаємозв’язок між типами помилок та формулюваннями (формальними схемами) запитань;

вдосконалено процедуру застосування аналізу величини невідповіді та на основі порівняння з когнітивним аналізом визначена низька ефективність використання лише даного способу для валідизації соціологічного опитувальника, а також встановлена наявність зв’язку наступного типу: ґрунтуючись на величину невідповіді, що знаходиться в межах одного інтервалу, можна пояснити основну помилку (або сукупність помилок), притаманну запитанням, що потрапили до однієї групи та проаналізувати ступінь її (їх) складності.

^ Практичне значення одержаних результатів. Результати монографічного дослідження мають практичну цінність для соціологів, які займаються емпіричними соціологічними дослідженнями, зокрема при конструюванні опитувального інструменту, постановці запитань, якої вимагають більшість соціологічних методів (наприклад, соціометрія, фокус-групи та ін.). Також результати роботи можуть бути використані в межах програм організації роботи соціологічної служби, зокрема підготовки інтерв’юерів, та при розробці навчальних курсів. З іншого боку, результати мають особливу вагу для політологів, задля коректного тлумачення результатів передвиборчих прогнозів, що важливо для зменшення рівня маніпуляцій громадською свідомістю в сучасному українському суспільстві. Також для таких фахівців, як маркетологи, менеджери по роботі з персоналом та всі інші, хто має справу з постановкою різного роду питань.


У першому розділі монографії, який має назву „Комунікативні аспекти запитання в інтерогативній логіці (соціологічний аспект)” представлено концептуальний аналіз літератури. Здійснено загальну характеристику галузі досліджень, а саме – еротетичної логіки2. Більшість вчених, що вивчають дану проблематику вбачають витоки логіки запитань у працях Аристотеля, хоча звернення до запитань з різноманітних причин можна виявити і у вченнях грецьких мислителів більш ранніх періодів.

В монографії підкреслено, що науковий доробок дослідників, які працювали і працюють в межах логіки запитань може і має слугувати науковим підґрунтям для розробок різного рівня, що стосуються конструювання запитань, в соціологічних дослідженнях. Водночас, необхідно констатувати, що звернення соціологів до нього поодинокі та мають хаотичний характер. В методології соціології частіше увага переноситься зі специфіки запитання на його види, форми, формат тощо. Відбувається своєрідна підміна наукового інтересу: увага зосереджується на другорядних ознаках запитання, натомість першочергові проблеми лишаються поза увагою. Це деякою мірою породжує проблему відсутності єдиної обґрунтованої концепції запитання в соціології, яка б включала розуміння логічної природи запитання соціологічного опитувальника. Оскільки на сьогодні існує значна кількість підходів до розуміння логічної природи запитання, які здебільшого є неузгодженими один з одним. Автор аналізує існуючі на сьогодні та найбільш відомі концепціям запитання в соціології Я. Лютинського та В. І. Воловича.

Фактично все вищезазначене свідчить про те, що в соціології відсутня „теорія запитань”, не зважаючи на те, що досі головним інструментом, за допомогою якого соціолог отримує інформацію, лишається запитання. Така ситуація є своєрідною науковою пасткою. Описаний стан справ логічно призвів до того, що на сьогодні не існує систематизованих, обґрунтованих методик валідизації соціологічної анкети (запитань), а способів підвищення її якості існує лише кілька – це пілотаж, аналіз величини невідповіді, когнітивний аналіз, опитування експертів тощо. Однак вони, як і показано в дослідженні, мають ряд вагомих недоліків, потребують вдосконалення, розвитку, доведення їх ефективності та перевірки за допомогою інших видів аналізу опитувальника, розробка яких і є однією з нагальних задач сучасної методології соціологічних досліджень.

Опитування, як комунікативна ситуація, в якій функціонує запитання досить часто розглядається соціологами однобоко: власне, як метод, виключаючи при цьому розуміння процесу опитування як комунікації типу „запитання-відповідь”. Як зауважує автор, такий стан справ спричинений тим, що специфіка описання методів соціологічного опитування в літературі радянського періоду полягає в тому, що основна увага в ній концентрується на поділі методів опитування на формалізовані та неформалізовані, який підмінено розподілом на анкети та інтерв’ю. А західна традиція значно різниться від вітчизняної. Методологічні дослідження процесу масового опитування, як правило, зосереджувались на окремих унікальних характеристиках або на деяких загальних рисах таких опитувань; при цьому ігнорувались аспекти подібності з різними типами розмови.

Внаслідок вищезазначених проблем сучасний стан розробок з підвищення якості методичного інструменту соціологічного дослідження не відповідає тому рівню, за якого можна було б вести мову про валідність соціологічної анкети.

Другий розділ „Запитання як пізнавальний інструмент опитування” присвячено експлікації поняття запитання, розв’язанню проблеми логічної природи запитання, розробці концепції запитання соціологічного опитувальника, побудові типології помилок формулювання запитання, а також розгляду опитування власне як комунікації типу „запитання-відповідь”, соціологічного опитувальника як структурованої системи запитань, валідності запитання та анкети, окресленню проблем відомих методик валідизації соціологічного опитувальника.

Експлікація поняття запитання вказує на той рівень розрізненості та несистематизованості, який наявний в соціології та логіці щодо визначення змісту та обсягу поняття запитання, а проблеми невизначеності логічної природи запитання ще більше підкреслюють проблеми статусу запитання. В монографії наведене розуміння логічної природи запитання як судження, оскільки в методології соціологічних досліджень неможливо розглядати запитання без відповіді.

Концепція запитання, а також типологія помилок формулювань запитань (виділено чотири типи: І – помилки, пов’язані з когнітивним рівнем респондента, ІІ - логічні, пов’язані з помилками щодо обсягу понять, застосування логічних сполучників і т.ін., ІІІ – помилки семантичного характеру, ІV – грамматико-стилістичні помилки), що ґрунтується на неї, запропоновані в другому розділі дозволяють розглядати запитання з позиції розуміння усіх його аспектів: синтаксичного, семантичного, прагматичного, когнітивного. Це, в свою чергу, робить можливим залучення різних видів аналізу (з різних царин, таких, наприклад, як логіка, статистика, психологія і т.ін.) щодо запитань соціологічної анкети. Власне, чітке розуміння логічної природи та концептуальне бачення запитання дозволяють обґрунтувати наступне визначення: запитання – це мовна структура висловлювання, що побудована за законами логіки, функціонує в комунікативній ситуації, є пізнавальним інструментом і в основі якої закладена ознака, що є спонукою запитальності: дана ознака може бути безпосередньо відтворена у першій компоненті (ввідній частині) конструкції запитання, або представлена як альтернатива (або ж взагалі подана як невідоме у формі альтернативи типу „інше”).

Вагомим є розуміння специфіки опитування як комунікації типу „запитання-відповідь” (як прагматичного аспекту запитання), водночас, з врахуванням того, що опитування – соціологічний метод отримання інформації. Однак розбіжності в розумінні специфіки соціологічного опитування та невизначеність поняття валідності соціологічного інструментарію призвели до того, що рівень того методичного матеріалу з валідизації соціологічного опитувальника, який проаналізовано в дослідженні автором, має досить низьку якість, за декількома виключеннями.

У третьому розділі „Способи валідизації соціологічного опитувальника” пропонується обґрунтування низки способів валідизації соціологічного опитувальника, що охоплюють всі аспекти запитання соціологічного опитувальника. Граматико-стилістичний аналіз дозволяє перевірити словесну розмаїтість опитувальника (здійснити підрахунок коефіцієнту розмаїтості та показника читабельності (показник Флеша)), що дає змогу зробити висновок щодо того, чи є анкета достатньо гармонійною з позиції того, який вплив матиме текст, що міститься в ній, на респондента Граматико-стилістичний аналіз є необхідним і має обов’язково супроводжувати конструювання опитувальника. Грамотне, стилістично коректне формулювання запитань є тим показником, який певним чином вказує на рівень організації, що проводить опитування. Оскільки граматика та синтаксис, перш за все, вказують на освітній рівень. З іншого боку, синтаксичні помилки є першим кроком до появи помилок інших видів, які виникатимуть внаслідок некоректного сприйняття запитання (з синтаксичними помилками) респондентами.

Когнітивний аналіз, фактично, повністю залежить від професіоналізму та смаку науковця, що здійснює його. Це дозволяє стверджувати, що такий спосіб аналізу не дає змогу встановити чіткі межі деконструкції тексту і повністю залежить від уподобань дослідника. Але потрібно підкреслити, що саме когнітивний аналіз надає можливість виявити помилки, які пов’язані з прагматикою запитань, що фактично неможливо зробити за допомогою якогось іншого способу валідизації опитувальника. Щоб даний вид аналізу набув „доказовості” необхідно застосовувати додатково якийсь з видів аналізу опитувальників, або їх комплекс - в залежності від мети науковця. Також необхідно підкреслити, що когнітивному аналізу доцільно надавати статусу обов’язкового, оскільки опитування є саме комунікацією типу „запитання-відповідь”, а не механічним процесом задавання запитань і формулювання відповідей.

Логічний аналіз дозволяє досліднику, формалізувавши запитання, звівши його до формальної схеми, точно встановити наявність логічних вад у формулюванні запитання. Однак також потрібно пам’ятати, що хоча формалізація формулювань запитань і є однією з найважливіших функцій логічного аналізу, але цим він не обмежується. Також логічний аналіз може застосовуватись для інтерпретації логічних сполучників у формулюваннях запитань (тобто, як логічна інтерпретація), для встановлення змісту та обсягу логічних змінних запитань тощо. В цілому, логічний аналіз потрібно розуміти не лише як процедуру саме аналізу, але і як підґрунтя для концептуального бачення природи і структури запитання.

На основі проведення контент-аналізу анкети та побудови матриці випадковостей за Ч. Осгудом (аналіз випадковостей) можливим стає виявлення взаємозв’язків між певними видами помилок формулювань запитань та причин їх спільної появи, співпадіння.

Метод зіставлення паралельних рядів дозволяє встановити порядок: впорядкувати помилки за якоюсь властивістю – за складністю, за наслідками для опитування тощо. Також - впорядкувати і схеми питань за якоюсь властивістю. Таким чином, можливим буде встановлення прямого або зворотного зв’язку між конкретним типом помилки та видом запитань.

Аналіз величини невідповіді соціологи методологи можуть застосовувати переважно як допоміжний, для пояснення вад груп запитань, виокремлених на основі групування за величиною невідповіді. Також необхідно заперечити можливість встановлення чіткої межі показника величини невідповіді. Такі висновки було зроблено на основі порівняльного аналізу когнітивного методу (аналізу) та аналізу величини невідповіді, здійсненого автором монографії.

Аналіз послідовності запитань в анкеті має декілька напрямів свого впровадження. По-перше, як аналіз коректності переведення програмного запитання в анкетні, а, по-друге, як аналіз власне послідовності запитань в анкеті, який, в свою чергу, має два напрямки: аналіз послідовності змістовних запитань блоків анкети та аналіз послідовності блоків запитань. Безперечним є факт, що послідовність запитань в анкеті дуже часто несе сугестивний вплив, тому не варто недооцінювати вагу аналізу послідовності запитань соціологічної анкети.

Перелічені вище способи валідизації соціологічної анкети апробовані для двох опитувальників. Один з них викликав дискусії в суспільних та наукових колах щодо наявності в ньому сугестивних запитань і позиціонувався як неякісний, а інший, навпаки, - отримав нагороду за високу якість. Однак застосування різних способів аналізу щодо даних опитувальників показало, що як один, так і інший містять запитання, формулювання яких мають помилки різного роду. Цей факт вказує, по-перше, на той низький рівень розуміння вагомості запитання, як інструменту отримання інформації, в соціології, що часто призводить до того, що розробкою анкет займаються люди з низькою професійною підготовкою, а, по-друге, на обов’язковість застосування різних видів аналізу щодо соціологічної анкети.

У четвертому розділі „Специфічні опитувальні інструментарії та їх аналіз” представлено аналіз формулювань запитань та конструкцій опитувальників різних екзит-полів, що проводились в Україні під час Парламентських виборів 2007 року. А також детально розглянуто проблему статусу інтерактивних опитувань та представлено аналіз формулювань запитань, що використовуються в них.

У висновках монографії викладено теоретичне узагальнення та нові аспекти розв’язання наукової проблеми, що виявляється в обґрунтуванні та реалізації методологічних підходів до проблеми запитання на соціологічному та логічному рівнях у їх єдності та взаємозв’язку, що, в свою чергу, передбачає використання комплексного, багатофакторного підходу до запитання в основних його проявах: як мовної форми, логічної структури, як елементу комунікації.

Результати дослідження викладено у ^ 16 публікаціях, в т.ч. в 1 монографії, 8 статтях у реферованих журналах та 7 тезах конференцій.


^ Асистент кафедри методології

та методів соціологічних досліджень,

к.соц.н., ас. Юзва Л.Л. ___________

1 Об’єктами емпіричного аналізу стали анкета „Дослідження областей: вересень” (КМІС, 2004 р.) та опитувальник Європейського Соціального Дослідження (Інститут соціології НАН України, 2005 р.)

2 Логіка запитань має ряд інших визначень: інтерогативна (від англ. interrogative - запитальний), або еротетична логіка. Вираз „еротетична логіка” у 1955 році А. та М. Прайори запропонували для позначення предметної області логіки запитань. Аналогію цьому терміну потрібно шукати в логіці тверджень. Хоча до ХХ ст. зустрічався ще один термін для означення логіки запитань – „еротематична” (від. гр. erotematicos – у формі запитання) логіка.

2011