Реферат: Реферат на тему

Реферат на тему: Бурундук— рід гризунів родини Білячих


Зміст
1 Зовнішній вигляд

2 Еволюція та систематика

3 Розповсюдження

4 Спосіб життя

4.1 Соціальна організація

4.2 Харчування

4.3 Нори

4.4 Сплячка

5 Розмноження

6 Лімітуючі фактори

7 Значення для людини

8 Види бурундуків

9 Джерела

Бурундук — рід гризунів родини Білячих. Об'єднує невеликих тварин, що за розміром трохи менші за білку, за способом життя є перехідною формою між білками та ховрахами, та мають характерне смугасте забарвлення на спині та боках.
^ Зовнішній вигляд
Характерною рисою бурундуків, що відрізняє їх від інших представників родини, є наявність п'яти повздовжніх темних смуг на рудому, пісковому або світло-сірому тлі. При цьому темні відмітини присутні також і на морді, а середня темна смуга зі спини заходить на потилицю, що відрізняє бурундуків від американських земляних білок.[1]

Загальна довжина тіла у різних видів коливається від 16 до 30 сантиметрів, при цьому 9-15 сантиметрів припадає на хвіст. Хвіст пухнастий, на решті тіла шерсть більш-менш щільно прилягає до шкіри.
^ Еволюція та систематика
Родова назва Tamias латиною означає «накопичувач», що віддзеркалює таку рису поведінки, як заготівля істотних запасів до зими.[2]

Палеонтологічні, морфологічні та молекулярно-біологічні дані свідчать, що рід Бурундуки відокремився від інших білячих в Олігоцені; починаючи з верхнього Міоцену в ньому виділились три гілки, які дають початок сучасним підродам Tamias, Eutamias та Neotamias.[3][4]

Азіатський, або сибірський бурундук (Tamias sibiricus) та американський східний бурундук, згідно до молекулярно-генетичних досліджень, є більш спорідненими один до одного, ніж до решти 23-х видів, що складають підрід Neotamias;[4] в минулому, з огляду на це, бурундуків навіть поділяли на два окремі роди, Eutamias та Tamias.[3] Загалом, згідно до прийнятої класифікації роду, наявний в Євразії сибірський бурундук формує монотиповий підрід Eutamias, східний бурундук відноситься до, також монотипового, підроду Tamias, а решта видів зведені у підрід Neotamias, в якому виділяють кілька «видових груп».[4][5]
Розповсюдження
Азіатський бурундук водиться на територіях Європи та Азії від Кіровської області та Республіки Комі (Росія), що є західною межею його ареалу, до верхів'їв р. Анадир, Сахаліну та Курильських островів на сході (на півострові Камчатка відсутній). Південна межа ареалу проходить через Татарстан, південний Урал, північно-східний Казахстан, північну Монголію, центральний Китай та острів Хонсю (Японія).[6]

В Північній Америці смугастий (або східноамериканський) бурундук (Tamias striatus) населяє схід США та південний схід Канади; види підроду Neotamias розповсюджені в західній частині континенту, від річок Юкон та Макензі в Канаді, до Каліфорнії та мексиканських штатів Дюранго та Сонора (див. карту).

На території України види роду Бурундук не зустрічаються.
^ Спосіб життя
Азіатський бурундук в звичному середовищі. Колима, 2007 рік.

Бурундуки живуть в хвойних та мішаних лісах (у чисто широколистяних звичайно відсутні), віддаючи перевагу узліссям, зарослим вирубкам з галявинами, вітровалам та захламленням; на півночі ареалу зустрічаються в лісотундрі, на півдні — в лісостепу та, на Американському континенті, в сухих чагарниках. Тварини найбільш активні вранці та ввечері, але ведуть активне життя також протягом всього світлового дня. Сліди бурундука схожі на сліди білки та летяги, але менші за розміром; відбитки передніх лап чотирипалі, задніх — п'ятипалі.[7]
^ Соціальна організація
Всі бурундуки є територіальними видами, з територією площею від 0,04 до 1,5 гектара. Ці особисті території можуть у значній мірі перекриватись; але кожна тварина в межах своєї території має так звану «зону домінування», що включає в себе нору та її найближчі околиці: з цієї зони хазяїн нори проганяє всіх інших бурундуків, і навпаки, опинившись у зоні домінування іншого бурундука, звичайно намагається полишити її якнайшвидше.[8] Загалом, розмір особистої території в бурундуків залежить від кількості їжі (при її малій кількості територія розширюється); окрім того, у дорослих тварин особиста територія звичайно більша, ніж у молодих, а у самців більша, ніж у самок.
Харчування
Бурундук з наповненими защічними мішками

Бурундуки харчуються, переважно, насінням; у хвойних лісах віддають перевагу насінню хвойних дерев, від врожаю якого у великій мірі залежить їхнє виживання взимку. Навесні бурундуки старанно відшукують у лісовій підстилці будь-яке насіння, що лишлось з минулої осені. З огляду на значну обмеженість такого харчового ресурсу, тварини в цей період вдаються до харчування молодим листям та пагонами. Окрім того, протягом всього року, наряду з насінням, бурундуки можуть вживати також комах, земляних черв'яків, квіти, ягоди, фрукти, гриби, лишайники,[6] а в деяких випадках — навіть пташині яйця та падло. Існують спостереження, що бурундуки полювали на птахів та дрібних ссавців.[8]

Лущачи шишки, бурундук обгризає їхні луски до половини, а не до основи, як то роблять білки.

На зиму бурундуки запасають до 5-ти кілограмів відбірного насіння; загалом, більшу частину дня ці тварини проводять, збираючи їстивне насіння та розносячи його по своїх «складах». Збираючи їжу, бурундук засовує її (особливо тверде насіння) в защічні мішки, здатні до значного розтягування. При цьому, попередньо, за допомогою довгих спрямованих вперед різців тварина вилущує насіння із стручків, бобів, та складних плодів інших типів. Коли защічні мішки заповнюються, бурундук складає назбиране насіння в житловій норі, або закопує в неглибокі ямки в ґрунті, прикриваючи їх ґрунтовою крошкою, опалим листям, гілочками, та іншим лісовим мотлохом.
Нори
Малий бурундук біля входа в нору

Більшість бурундуків риє нори тунельного або тунельно-камерного типу, вхід в які звичайно добре замаскований під камінням, у чагарнику, або під впалими деревами. Кілька видів, що живуть в західній частині Північної Америки, проводять велику частину дня в кронах дерев, і часом можуть влаштовувати гнізда в дуплах. У західно-американських бурундуків нора звичайно складається з нерозгалудженого тунелю, що йде вниз під кутом до глибини 45-85 сантиметрів, і закінчується сферичною гніздовою камерою, приблизно 15 сантиметрів в діаметрі. В цій камері бурундук будує гніздо з використанням теплоізолюючих матеріалів (сухої трави, пір'я, шерсті, пухнастих оболочок насіння деяких рослин, і т.ін.). Насіння та горіхи при цьому складаються в задній частині камери та під підстилкою, і вживаються протягом холодної пори року.[9] У азіатського бурундука нори звичайно глибші (50-150 см), основний тунель може робити 2-3 повороти, а в гніздах, де вирошується потомство, бувають ще 2-3 додаткові камери з запасами їжі; також азіатські бурундуки, на відміну від американських, часто влаштовують в гнізді короткі бокові віднорки, які використовуються як вбиральні.[7]
Сплячка
Для всіх видів бурундуків характерна зимова сплячка, навіть в найпівденніших частинах їхнього ареалу. Близько середини липня тварини починають збирати та складувати в норі велику кількість насіння та горіхів, пристосованих до тривалого зберігання. Приблизно в жовтні кожний бурундук запасає достатньо їжі для харчування протягом зими.

Після настання холодів, бурундуку припиняють з'являтись на поверхні землі. Наразі в різних джерелах існують розбіжності щодо протікання їхньої зимової сплячки. Згідно до однієї точки зору, тварини відразу впадають до торпору. Періоди торпора тривають від одного до восьми днів, ак часом і більше. Між ними тварина прокидається та харчується запасеною їжею, при цьому іноді з'являючись на поверхні землі в теплі сонячні зимові дні. Згідно до іншої точки зору, бурундук не впадає у сплячку до тих пір, поки не використає всі наявні запаси їжі.[9] Навесні самці пробуджуються зазвичай десь на тиждень раніше за самок.
Розмноження
Парування бурундуків відбувається навесні, через 2-3 тижні після прокидання звірів після сплячки. Кілька самців можуть намагатись паруватись з однією самкою, і кожний з самців може паруватись більш ніж з однією самкою протягом шлюбного сезону.

Вагітність триває близько 30 діб. Народжується від двох до шести дитинчат, які доглядаються без допомоги самця. Звичайно бурундуки розмножуються один раз на рік, але в Північній Америці, у теплі та врожайні на корм роки, іноді трапляються другі виводки, народжені восени.

Бурундуки народжуються голими та сліпими, вагою близько трьох грам. Шерсть пробивається близько десятого дня після народження, вуха та очі відкриваються приблизно через місяць. У віці приблизно семи тижнів молоді починають залишати нору в пошуках їжі. Розміру дорослих тварин бурундуки досягають приблизно наприкінці вересня, а статевої зрілості — наступної весни (деяка кількість тварин приступають до розмноження лише на третьому році життя).
^ Лімітуючі фактори
Кількість бурундуків в деякій місцевості звичайно не піддається значним варіаціям рік від року, але іноді спостерігаються локальні зниження щільності популяції, аж до практично повного зникнення.

Хижаки, що полюють (або можуть полювати) на бурундуків, є досить численними. Це яструби, ласки (та інші куницеві), лисиці, койоти, змії, і т.ін. Зрідка бурундуки стають впольованими совами, але цьому заважає денний спосіб життя бурундуків. Тим не менше, густота популяції, характерна для бурундуків, не може забезпечити харчування жодного з перерахованих хижаків, тож ніхто з них не спеціалізується на бурундуках як на основному харчовому об'єкті.

В урбанізованих районах бурундуки стають жетвами свійських та здичавілих кішок та собак, а також доволі часто гинуть на дорогах.

Бурундуки можуть дістати серйозних поранень при сутичках самців, що б'ються за самку, або коли самки відганяють інших бурундуків від гнізда; окрім того, поранення трапляються при конфліктах за територію та харчові ресурси як між бурундуками, так і між ними та більшими тваринами, що займають схожу екологічну нішу (наприклад, рудою білкою).

Популяції бурундуків також регулюються врожаєм кормових рослин, хворобами та паразитами (личинки оводів, пласкі черви, блохи, кліщі); тим не менше, масштабні епізоотії серед бурундуків невідомі — можливо, з огляду на відносно низьку (порівняно з іншими гризунами) густоту популяції.

Тривалість життя бурундуків в природі складає, в середньому, 2-3 роки, в неволі — 5-8 років.
^ Значення для людини
Бурундуки відіграють важливу роль в розповсюдженні насіння дерев та чагарників, розподіляючи його між своїми складами їжі. У випадку великої чисельності бурундуків вони можуть перешкоджати відновленню таких порід, як ялина або сосна, виїдаючи їхнє насіння.

Жоден з видів бурундуків наразі не вважається таким, що знаходиться під загрозою зникнення; всі вони досить непогано пристосовуються до існування в антропогенному ландшафті поряд з людськими оселями. До Червоного Списку МСОП більшість видів бурундуків занесена в якості таких, що знаходяться під незначною загрозою.[10]
^ Види бурундуків
Гірський бурундук, Tamias alpinus

Сосновий бурундук, Tamias amoenus

Бурундук баллера Tamias bulleri

Сіроногий бурундук, Tamias canipes

Сірошийний бурундук, Tamias cinereicollis

Скельний бурундук, Tamias dorsalis

Дюранзький бурундукTamias durangae

Бурундук меріама, Tamias merriami

Малий бурундук, Tamias minimus

Каліфорнійський бурундук, Tamias obscurus

Жовтощокий бурундук, Tamias ochrogenys

Бурундук палмера, Tamias palmeri

Бурундук панамінт, Tamias panamintinus

Довговухий бурундук, Tamias quadrimaculatus

Колорадський бурундук, Tamias quadrivittatus

Червонохвостий бурундук, Tamias ruficaudus

Рудий бурундук, Tamias rufus

Бурундук аллена, Tamias senex

Азіатський бурундук, Tamias sibiricus

Бурундук сіскійю, Tamias siskiyou

Бурундук сонома, Tamias sonomae

Шестовий бурундук, Tamias speciosus

Східний бурундук, Tamias striatus

Таунсендовський бурундук, Tamias townsendii

Бурундук уінта, Tamias umbrinus
Література
↑ Grzimek's Animal Life Encyclopedia, Edition 2. Volume 16, Thomson Gale, 2003.

↑ John O. Whitaker, Jr.; Robert Elman (1980). The Audubon Society Field Guide to North American Mammals, 2nd edition, New York: Knopf, 370. ISBN 0-394-50762-2.

↑ абL. Scott Ellis, Linda R. Maxson. Evolution of the Chipmunk Genera Eutamias and Tamias. Journal of Mammalogy, Vol. 60, No. 2, pp. 331-334.

↑ абвAntoinette J. Piaggio and Greg S. Spicer, 2000. Molecular Phylogeny of the Chipmunk Genus Tamias Based on the Mitochondrial Cytochrome Oxidase Subunit II Gene. Journal of Mammalian Evolution, Vol. 7, Nо. 3, рр. 147-166.

↑ Antoinette J. Piaggio and Greg S. Spicer, 2001. Molecular Phylogeny of the Chipmunks Inferred from Mitochondrial Cytochrome b and Cytochrome Oxidase II Gene Sequences. Molecular Phylogenetics and Evolution; Vol. 20, No. 3, September, pp. 335–350.

↑ аб Жизнь Животных. Т.7. М., «Просвещение», 1989 — 558с.

↑ аб Боголюбов А. С., Жданова О. В., Кравченко М. В. «Млекопитающие средней полосы России». М.: «Экосистема», 2007.

↑ аб Forsyth, A. 1985. Mammals of the Canadian wild. Camden House Publishing. Camden East, Ontario.

↑ аб Hall, E.R. 1981. Mammals of North America. John Wiley and Sons. New York.

↑ Види бурундуків, занесені до Червоного Списку МСОП.